Поміщицьке господарство Харківської губернії в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. Каразіна

удк 94(477.54) “18/19”

ПОМІЩИЦЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ХАРКІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

07.00.01 - історія України

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ГОРБАНЬОВ ВАЛЕРІЙ ВІКТОРОВИЧ

Харків - 2006

АнотаціЯ

Горбаньов В.В. Поміщицьке господарство Харківської губернії в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2005.

У дисертації розглянуті зміни в соціально-економічному розвитку поміщицького господарства Харківської губернії в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. На основі широкого кола джерел та літератури показано поступову еволюцію поміщицьких господарств, процес їхньої господарської переорієнтації на ринкові засади.

У роботі переглядається традиційно негативна оцінка місця поміщицьких господарств в соціально-економічному розвитку Харківської губернії. Внаслідок розвитку ринкових відносин в середовищі поміщиків відбувалося розшарування. Частина поміщиків зумівши пристосуватися до нових соціально-економічних умов, динамічно розвивалися. Спосіб організації таких господарств еволюціонізував у напрямку до спеціалізації, хоча в цілому господарства мали багатогалузевий характер. Решта поміщиків, не будучи готовими до нових умов розвитку, поступово втрачали свої земельні володіння шляхом продажу представникам інших станів, купцям, селянам, міщанам.

Основу економічного багатства поміщиків становила підприємницька діяльність у сільському господарстві, промисловості, торгівлі.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. поміщицьке господарство Харківської губернії еволюціонувало, переживаючи при цьому складну кризу. Еволюція відбувалася в розширенні підприємницької діяльності, технічному переоснащенні маєтків, покращанні культури управління господарством. Внаслідок революційних подій 1917-1920 рр. поміщицьке господарство було повністю ліквідовано і позитивний досвід їхньої господарської еволюції було втрачено.

Ключові слова: Харківська губернія, поміщицьке господарство, ринок, мобілізація землі, оренда, застава, еволюція, соціально-економічний розвиток, підприємництво, аграрний.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В пореформену епоху Російська імперія, до складу якої входила більшість українських земель, була переважно аграрною країною, де понад 80% населення було зайнято в сільськогосподарському виробництві. Виробниками сільськогосподарської продукції, окрім селянських, були і поміщицькі господарства. Реформа 1861 р. сприяла розвитку ринкових відносин в аграрному секторі, але внаслідок її непослідовності та половинчастості збереглися пережитки кріпосництва, зокрема, такий, як дворянське поміщицьке землеволодіння. В умовах реформування та швидкого розвитку ринкових відносин поміщицькі господарства змушені були перебудовуватися, щоб вписатися в нові економічні умови другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Перед власниками поміщицьких маєтків постала дилема: або вдосконалювати виробництво і активно запроваджувати ринкові механізми, або деградувати і втратити власні маєтки. Значну наукову проблему становить процес господарської переорієнтації поміщицьких маєтків в умовах переходу аграрного сектора на ринкові засади, який був перерваний революцією 1917 р., а поміщики як клас були ліквідовані. Основна частина їхніх маєтків була зруйнована і розграбована, а протягом тривалого часу поміщицьке господарство радянськими істориками практично не вивчалося, а якщо і вивчалося, то переважно в негативному плані.

Вивчення досвіду минулого, як позитивного, так і негативного, має не лише пізнавальне, але і важливе практичне значення. Без детального й критичного аналізу минулого важко уникнути ускладнень на шляху ефективного реформування агропромислового комплексу України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною вивчення соціально-економічної та політичної історії України ХІХ-ХХ ст., що проводить кафедра історії України історичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Метою дисертаційного дослідження є вивчення місця поміщицького господарства однієї з губерній дореволюційної України - Харківської, у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Харківська губернія цікава тим, що тут поміщицтво існувало поряд з великим індустріальним центром - Харковом, поряд з Донецько-Криворізьким промисловим районом, де був великий відсоток населення, зайнятого поза сільським господарством, а отже існував значний попит на сільськогосподарську продукцію. Важливо встановити як поміщицьке господарство вписувалося в ринкові відносини цього регіону. У відповідності до мети дослідження дисертант поставив перед собою такі завдання:

встановити кількісний, становий та національний склад поміщиків другої половини ХІХ - початку ХХ ст.;

з'ясувати характер поміщицького землеволодіння та землекористування;

вивчити внутрішній устрій та організацію поміщицького господарства;

розглянути матеріально-технічну базу поміщицьких господарств;

дослідити виробничу діяльність поміщицьких господарств;

визначити рівень прибутковості, рентабельність та місце поміщицького господарства в аграрному секторі економіки Харківської губернії в другій половині ХIХ - на початку ХХ ст.;

Об'єктом дослідження автора дисертації є поміщицьке господарство Харківської губернії у другій половині ХIХ - на початку ХХ ст.

Предметом даного дослідження є розвиток поміщицького господарства Харківської губернії другої половини ХIХ - початку ХХ ст. в умовах активного формування ринкових відносин, в умовах Донецько-Криворізького промислового регіону.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період другої половини ХІХ - початок ХХ ст. В цей період в аграрному секторі відбувалися процеси, які активно впливали на стан поміщицького господарства, сприяли його ринковій еволюції. Активно йшов процес мобілізації земельної власності, частка дворян у землеволодінні постійно скорочувалася, зміцнювалися великі поміщицькі господарства підприємницького типу. Нижньою межею є 60-ті роки ХІХ ст., починаючи з яких поміщицькі господарства стали пристосовувати свою підприємницьку діяльність до нових умов, що призвело до пожвавлення сільськогосподарського виробництва, в цей же час швидкими темпами розвивалась іпотечна система. Крайньою верхньою межею є 1917 рік, коли внаслідок революції поміщицьке господарство було повністю ліквідоване.

Територіальними межами дослідження є територія колишньої Харківської губернії, яка у визначений хронологічний період займала площу у 4497 тис. дес., та складалася з одинадцяти повітів: Охтирського, Богодухівського, Сумського, Лебединського, Харківського, Валківського, Вовчанського, Зміївського, Ізюмського, Куп'янського, Старобільського. Це так звана Слобожанщина, яка на сьогоднішній час є територією Харківської, більшої частини Сумської, північної частини Луганської і частини Донецької областей України.

Методологічною основою дослідження стали принципи об'єктивності, системності та історизму. Принцип системності дав можливість встановити взаємозв'язки між процесами в середині поміщицтва з процесами в суспільстві. Принцип історизму передбачає вивчення явищ і процесів у динамічному розвитку із врахуванням конкретної ситуації. У ході вирішення поставлених завдань автором були використані спеціально-історичні та загальнонаукові методи: історико-порівняльний (дуже важливо шляхом порівняння встановити особливості різних соціальних груп поміщиків); статистичний (в дисертаційній роботі фігурує велика кількість фактів і статистичних матеріалів, що потребує систематизації); типологічний (слід виділити типові явища та дослідити їх розвиток і особливості); логічний; узагальнення, індукція; дедукція. В сукупності всі ці методи надають можливість вивчити джерела та літературу, систематизувати й узагальнити отримані дані, та зробити науково обгрунтовані висновки.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що на основі широкого кола джерел і літератури вперше у вітчизняній історіографії:

комплексно вивчається поміщицьке господарство Харківської губернії другої половини ХІХ - початку ХХ ст.;

визначено місце поміщицького господарства в аграрному розвитку економіки Харківської губернії;

детально проаналізовано кількісний, становий та національний склад поміщиків;

показаний перехід поміщицького (дворянського) землеволодіння до безстанового;

простежено вплив поміщицького господарства на загальний рівень сільського господарства на основі дослідження їхнього матеріально-технічного забезпечення;

виявлено взаємовплив поміщицьких та селянських господарств;

дана оцінка таким явищам як оренда, застава поміщицьких земель;

показано використання робочої сили в поміщицьких маєтках;

розглянуто внутрішній устрій та організацію поміщицьких господарств;

показано розвиток основних галузей сільськогосподарського виробництва в поміщицьких маєтках;

досліджено торговельно-промислове підприємництво поміщиків;

визначено прибутковість та рівень рентабельності поміщицьких господарств.

Практичне значення роботи полягає в тому, що фактичний матеріал, узагальнення й висновки, які містяться в дисертації, можуть бути використані при створенні узагальнюючих робіт з історії українського села, соціальних груп населення України, при підготовці підручників та навчально-методичних посібників з історії України. Результати дослідження можуть бути використані в спецкурсах та загальних курсах з історії України у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації пройшли апробацію на 54-й науковій конференції молодих вчених “Українська історична наука до десятої річниці незалежності” (19-20 квітня 2001 р., м. Харків); на ІІІ Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (17-18 травня 2001 р., Черкаси-Мліїв); на ХІХ краєзнавчій конференції молодих вчених до 100-річчя наукового гуртка на історико-філологічному факультеті університету (14 грудня 2001 р., м. Харків); на ХХ краєзнавчій конференції молодих вчених “Слобожанщина на межі культур” (13 грудня 2002 р., м. Харків); на 56-й конференції молодих вчених “Каразінські читання” (22-23 квітня 2003 р., м. Харків); на ХХІ краєзнавчій конференції молодих вчених, присвяченій 150-річчю з дня народження академіка М.Ф. Сумцова (19 грудня 2003 р., м. Харків); на 58-й науковій конференції молодих вчених, присвяченій 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні (22 квітня 2005 р., м. Харків). Основні висновки дослідження знайшли відображення у трьох статтях, опублікованих у фахових виданнях та тезах.

Структура дисертаційної роботи обумовлена метою та завданням дослідження. Обсяг становить 182 сторінки. Робота побудована згідно з проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку джерел та літератури, який нараховує 275 бібліографічних позицій на 20 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається зв'язок з науковою програмою кафедри, де виконувалася дисертація, вказується мета, завдання , об'єкт, предмет дослідження, визначені хронологічні й територіальні рамки роботи, методологічна основа, наукова новизна, практичне значення дисертації та її апробація, розкривається структура виконаної роботи.

Перший розділ - "Історіографія та джерела" - присвячений аналізу вивчення теми в історіографії, в ньому дано характеристику джерельної бази по темі дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1. - "Історіографія питання" - проаналізовано стан вивчення теми в історіографії. В історіографії вивчення поміщицького господарства чітко виділяється чотири етапи: I - дореволюційний (друга половина ХІХ ст. - 1917 р.), II - це 1920-і - середина 1950-х років, III - друга половина 1950-х - 1980-і роки, IV - сучасний, 1990-і - початок 2000-х років.

Перший етап - це дореволюційний (друга половина ХІХ ст. - 1917 р.), літературу цього періоду можна розділити на три групи: офіційно-консервативна, ліберальна, марксистська. До першої групи ми відносимо твори державних службовців, політичних діячів, науковців, які сходилися на висновку про кризу дворянства, а вихід із ситуації бачили у відродженні його передових позицій через надання йому певних привілеїв і пільг Зворыкин Н.Н. Земля и хозяйство. - М.: Земля и хозяйство. - М., 1899. - 220 с.; Морачевский В.В. Сельскохозяйственный кредит в России. - СПб., 1910. - 191 с.; Мантейфель И.Я. К вопросу о малодоходности русских имений. - СПб., 1894. - 81 с.; Святловский В.В. Мобилизация земельной собственности в России 1861-1908 гг. - СПб., 1911. - 152 с..

Одним з головних аргументів представників офіційно-консервативного напрямку, який був висунутий колишнім міністром землеробства Росії О.С. Єрмоловим, полягав у тому, що прибуток, який селяни отримували з надільних та орендованих земель, був начебто меншим від того, що вони заробляли в якості робітників поміщицьких маєтків Ермолов А.С. Наш земельный вопрос. - СПб., 1906. - 291 с..

Ліберально настроєні автори, до яких відносилися О.А. Кауфман, В.О. Косинський, М.П. Огановський Кауфман А.А. Аграрный вопрос в России. - М., 1918. - 67 с.; Косинский В.А. Крестьянское и помещичье хозяйство. - Одесса, 1906. - 532 с.; Огановский Н.П. Индивидуализация земледелия в России и ее последствия. - М., 1914. - 98 с., відзначали, що занепад дворянства - закономірний процес, і негативно ставилися до заходів уряду по його штучній підтримці. Серед причин економічної кризи поміщицьких господарств називалася аграрна криза в Росії наприкінці ХІХст., події революції 1905-1907 рр.

Марксистський напрямок в дореволюційній літературі представлений перш за все працями В.І. Леніна Ленін В.І. Аграрна програма російської соціал-демократії // Повне зібр. тв. - Т.6. - С.303-348; Ленін В.І. Аграрне питання в Росії на кінець ХІХ століття // Повне зібр. тв. - Т.17. - С.53-129; Ленін В.І. Перегляд аграрної програми робітничої партії // Повне зібр. творів. - Т.12. - С.239-270; Ленін В.І. Розвиток капіталізму в Росії // Повне зібр. тв. - Т.3. - С.1-609.. дослідження цього автора мали чітко виражену партійну спрямованість, до уваги бралися переважно факти які свідчили про деградацію та надмірне збагачення поміщицьких господарств, жорстку експлуатацію селян, тобто те, чим можна було залучити селянські маси до революційної боротьби.

Серед дореволюційних дослідників які в своїх працях розглядали поміщицьке господарство Харківської губернії в контексті аграрного розвитку слід згадати праці В.А. Барвинського, Л.В. Ілляшевича, В.Ф. Левитського, А. Шиманова, М.Л. Шаховського Барвинский В.А. Исторический очерк Харьковской губернии. - Харьков, 1918. - 120 с.; Илляшевич Л.В. Змиевской уезд. - Харьков, 1887. - Разд. паг.; Илляшевич Л.В. Краткий очерк истории Харьковского дворянства. - Харьков, 1985. - 166 с.; Левитский В.Ф. К вопросу об экономическом значении крупных и мелких заводско-земледельческих хозяйств. - Харьков, 1907. - 37 с.; Шиманов А. Главнейшие моменты в истории землевладения Харьковской губернии. - К., 1883. - 134 с.; Шаховской М.Л. Харьковская губерния в сельскохозяйственном отношении в 1891 году. - Харьков, 1891. - 93 с.. Вагомий внесок у вивчення поміщицького господарства зробив В.І. Мезенцев, який на основі широкого кола історичних джерел розглянув прибутковість приватного землеволодіння Харківської губернії наприкінці ХІХ ст. Мезенцев В.И. Доходность частного землевладения в Харьковской губернии // Харьковский сборник. - 1897. - Вып.11. - С.1-248.

Другий етап у дослідженні поміщицького господарства у вітчизняній історіографії - це 20-ті - середина50-х років. За радянського часу знизився науковий інтерес до вивчення поміщицьких господарств, посилилися негативні тенденції до всього, що стосувалося цього класу. У працях дослідників 20-х рр. О. Погребінського, М. Яворського, П.І.Лященка, О.В. Шестакова, А.Я. Альтермана, О.Н. Челінцева поміщицьке господарство аналізувалося в загальному контексті розвитку аграрних відносин наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Погребінський О. Столипінська аграрна реформа. - Одеса, 1931. - 128 с.; Яворський М. Україна в епоху капіталізму. - К., 1925. Вип.III. - 309 с.; Лященко П.И. Система капиталистического сельского хозяйства в целом. - М., 1930. - Т.2. - 303 с.; Шестаков А.В. Капитализация сельского хозяйства: (От реформы 1861 г. до войны 1914 года). - М., 1924. - 132 с.; Альтерман А.Я. Розвиток хлібного господарства та хлібної торгівлі України. - Харків, 1928. - 44 с.; Челинцев А.Н. Русское сельское хозяйство перед революцией. - М., 1928. - 239 с.

В цілому ж проблема вивчення поміщицького господарства практично зникла зі сторінок радянської історичної наук з середини 30-х аж до середини 50-х років.

Третій етап у вивченні поміщицького господарства припадає на другу половину 50-х - 1980-і роки. Конкретне дослідження поміщицького землеволодіння було започатковано Л.М. Івановим у 1957 р. Иванов Л.М. Распределение землевладения на Украине накануне революции 1905-1907 гг. // Исторические записки. - 1957. - Т.60. - С.176-214. У 1961 р. вийшла стаття Л.М. Іванова в якій автор розглядає питання про співвідношення капіталістичної та відробіткової систем у поміщицьких господарствах України наприкінці ХІХ ст. Иванов Л.М. О капиталистической и отработочной системах в сельском хозяйстве помещиков на Украине в конце ХІХ века // Вопросы истории сельского хозяйства, крестьянства и революционного движения в России. - М., 1961. - С.312-337.

На початку 60-х років з'явилися праці Л.П. Минарик Минарик Л.П. Об уровне развития капиталистического земледелия в крупном помещичьем хозяйстве Европейской России конец ХІХ - начало ХХ вв. // Ежегодник по агарной истории Восточной Европы. - Кишинев, 1966. - С.515-626; Минарик Л.П. Происхождение и состав земельных владений крупнейших помещиков России конца ХІХ - начала ХХ века // Материалы по истории сельского хозяйства и крестьянства СССР. - М., 1965. - С.356-395; Минарик Л.П. Статистика землевладения 1905 года как источник по изучению крупного помещичьего землевладения России в начале ХХ века // Малоисследованные источники по истории СССР ХІХ-ХХ вв. - М., 1964. - С.56-73; Минарик Л.П. Экономическая характеристика крупнейших земельных собственников России конца ХІХ - начала ХХ вв.: Землевладение, землепользование, система хозяйства. - М., 1971. - 143 с.. У сферу її наукових інтересів входили господарства найбільших землевласників Росії кінця ХІХ - початку ХХ ст. Центральне питання, яке вирішувалося нею, це співвідношення капіталістичної та відробіткової систем ведення господарства. Інша проблема, що розглядалася Л.П. Минарик, - походження земельних володінь найбільших поміщиків в Росії.

Значний внесок у вивчення поміщицького господарства зробив О.М. Анфімов Анфимов А.М. Крупное помещичье хозяйство Европейской России. - М., 1969. - 394 с.; Анфимов А.М. Помещичье хозяйство России в годы первой мировой войны // Исторические записки. - М., 1957. - Т.60. - С.124-142; Анфимов А.М. Хозяйство крупного помещика в ХХ в. // Исторические записки. - М., 1962. - Т.71. - С.43-77; Анфимов А.М. Частновладельческое лесное хозяйство в России в конце ХІХ - начале ХХ вв. // Исторические записки. - М., 1958. - Т.63. - С.244-258.. Він вперше комплексно підійшов до дослідження проблеми. З залученням великої кількості джерел ним розглядалося широке коло питань: соціальна природа поміщицького землеволодіння, матеріально-виробнича база господарств, виробнича та торговельно-промислова діяльність, система господарювання, кредит. В своїх роботах О.М. Анфімов приділив увагу і поміщицьким господарствам Харківської губернії.

У 70-80-х рр. з'явилися ряд публікацій, в яких розглядалися деякі проблеми з історії вивчення поміщицького господарства, це, зокрема, праці С.М. Дубровського, Н.В. Єлісєєвої, А.П. Кореліна, М.М. Островського, Н.О. Проскурякової, Н.Б.Селунської, Д.А. Тарасюка Дубровский С.М. Сельское хозяйство и крестьянство в период империализма. - М., 1975. - 398 с.; Елисеева Н.В. Новый источник по истории помещичьего хозяйства Европейской России конца ХІХ - начала ХХ в. // История СССР. - 1976. - №5. - С.93-98; Корелин А.П. Дворянство в пореформенной России 1861-1904 гг.: Состав, численность, корпоративная организация. - М., 1979. - 304 с.; Островский М.М. Земская статистика помещичьего хозяйства как исторический источник // Вспомогательные исторические дисциплины. - Л., 1978. - Т.10. - С.285-296; Островский М.М. Дворянство и земельный кредит в начале ХХ в. // Проблемы отечественной истории. Сб. статей аспирантов и соискателей. - Вып.1. - М., Л., 1976. - С.156-170; Проскурякова Н.А. Размещение и структура дворянского землевладения Европейской России в конце ХІХ - начале ХХ в. // История СССР. - 1973. - №1. - С.55-75; Селунская Н.Б. Источниковедческие проблемы в изучении помещичьего хозяйства России конца ХІХ - начала ХХ в. // История СССР. - 1973. - №6. - С.81-95; Тарасюк Д.А. Поземельная собственность пореформенной России. - М., 1981. - 129 с..

Вагомий внесок у вивчення аграрного розвитку Росії зробив І.Д. Ковальченко, у його роботах аналізувалося поміщицьке господарство, співвідношення селянського і поміщицького господарств в землеробському виробництві Росії Ковальченко И.Д. Бородкин Л.И. Аграрная типология губерний Европейской России на рубеже ХІХ-ХХ вв.: (Опыт многомерного Количественного анализа) // История СССР. - 1979. - №1. - С.59-95; Ковальченко И.Д., Бородкин Л.И. Структура и уровень развития районов Европейской России на рубеже ХІХ-ХХ вв.: (Опыт многомерного количественного анализа) // История СССР. - 1981. - №1. - С.76-99; Ковальченко И.Д., Милов Л.В. Всероссийский аграрный рынок XVIII - начала ХХ века. Опыт количественного анализа. - М., 1974. - 413 с.; Ковальченко И.Д. Соотношение крестьянского и помещичьего хозяйства в земледельческом производстве капиталистической России // Проблемы социально-экономической истории России. - М., 1971. - С.171-194..

Разом з Н.Б. Селунською та Б.М. Литваковим І.Д. Ковальченко у 1982 р. видав монографію, яка була присвячена характеристиці масових джерел з історії поміщицького господарства Європейської Росії в епоху капіталізму, а також методам їх обробки і аналізу Ковальченко И.Д., Селунская Н.Б., Литваков Б.М. Социально-экономический строй помещичьего хозяйства Европейской России в эпоху капитализма. - М., 1982. - 264 с..

З українських радянських істориків внесок у вивчення аграрних відносин Росії і України в дореволюційний період зробили І.О. Гуржій, М.А. Рубач, В.О. Голобуцький, М.Н. Лещенко, Р.Д. Лях, В.П. Теплицький, П.П. Теличук та ін. Гуржій І.О. Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х років ХІХ ст.. - К., 1968. - 191 с.; Рубач М.А. Очерки по истории революционного преобразования аграрных отношений на Украине в период проведения Октябрьской революции. - К., 1956. - 456 с.; Голобуцький В.О. Економічна історія Української РСР. - К., 1970. - 298 с.; Лях Р.Д. Розв'язання аграрного питання на Україні (1917-1923 рр.). - Київ-Донецьк, 1975. - 118 с.; Лещенко М.Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму (60-90-ті рр.. ХІХ ст.). - К., 1970. - 304 с.; Лещенко М.Н. Українське село в революції 1905-1907 рр. - К., 1977. - 360 с.; Теплицький В.П. Реформа 1861 року і аграрні відносини на Україні (60-90-ті роки ХІХ ст.). - К., 1959. - 307 с.; Теличук П.П. Економічні основи аграрної революції на Україні. - К., 1973. - 189 с. В роботах цих авторів частково розглядалося і поміщицьке господарство.

Що стосується безпосередніх досліджень аграрного розвитку, в тому числі і поміщицького господарства по Харківщині, то слід виділити роботи Є.К. Живолупа, М.І. Ксензенка, Н.Л. Проскури, П.Ф. Решодька, К.К. Шияна, С.Я. Островського та інших Живолуп Е.К. Крестьянское движение в Харьковской губернии в 1905-1907 годах. - Харьков, 1956. - 136 с.; Ксензенко М.І. Завершення революційних земельних перетворень на Харківщині (грудень 1919 - березень 1921 рр.). - Харків, 1968. - 184 с.; Проскура Н.Л. Аграрные отношения в Харьковской губернии между буржуазно-демократическими революциями (1907 - февраль 1917 гг.): Автореф. дис. … канд. ист. наук. - К., 1974. - 21 с.; Проскура Н.Л. До питання про аграрні відносини в харківській губернії напередодні Лютневої революції // Вісник Київського університету. - 1973. - №15. - С.25-30; Решодько П.Ф. Селянський рух у Харківській губернії (березень 1917 - січень 1918 р.). - Харків, 1972. - 170 с.; Шиян К.К., Островський С.Я. Минуле і сучасне села. - Харків, 1963. - 330 с.. У працях цих дослідників поміщицьке господарство розглядається побіжно і основна увага приділялася становищу в аграрному секторі Харківської губернії на початку ХХ ст.

У 1985 р. була захищена кандидатська дисертація А.М. Авраменка, в якій розглядається еволюція земельних відносин на Лівобережній Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., у дослідженні велику увагу приділено поміщицькому землеволодінню та землекористуванню, в тому числі і по Харківській губернії Авраменко А.М. Эволюция земельных отношений на Левобережной Украине в конце ХІХ - начале ХХ вв.: Дис. … канд. ист. наук. - Харьков, 1985. - 260 с..

Таким чином, у порівнянні з попередніми періодами, вітчизняна історична наука в другій половині 50-х - 80-х рр. ХХ ст. добилася значного поступу у вивченні поміщицького господарства, але воно розглядалося тільки в негативному плані.

На початку 90-х рр. ХХ ст. розпочався новий етап розвитку вітчизняної історичної науки, 24 серпня 1991 р. Україна стала незалежною державою, під новим кутом зору почали розглядатися питання історії нашої країни, зокрема, і того періоду, коли в економіці активно розвивалися ринкові відносини.

Серед дослідників 90-х - початку 2000-х років слід виділити В.С. Майстренка, В.В. Олянич, В.В. Бочарова, В.В. Сусорова, М.А. Якименка, В.О. Кулікова, які розглядають в своїх роботах аграрні відносини в Україні другої половини ХІХ - на початку ХХ ст., в тому числі і у Харківській губернії Майстренко В.С. Столипінська аграрна реформа в Харківській губернії: Дис. ... канд. іст. наук. - Харків, 1997. - 195 с.; Олянич В.В. Розвиток цукровой промисловості на Лівобережній Україні (наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.): Дис. …канд. іст. наук. - Харків, 2000. - 350 с.; Бочаров В.В. Столипінська аграрна реформа в Катеринославській і Харківській губерніях (1906-1916 рр.): Автореф. дис. ... канд.. іст. наук. - Донецьк, 2001. - 20 с.; Сусоров С.В. Аграрне питання в Україні: причини, прояви, шляхи розв'язання: кінець ХІХ - початок ХХ ст. - Херсон, 1997. - 36 с.; Якименко М.А. Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні // Укр. іст. журн. - 1996. - №1. - С.3-14; Куліков В.О. Селянське господарство Харківської губернії в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.: Дис. … канд. іст. наук. - Харків, 2005. - 323 с..

В новітній українській історіографії безпосереднє вивчення поміщицького господарства було започатковано в дисертаційній роботі Н.Р. Темірової, в якій розглядається поміщицьке господарство Півдня України на початку ХХ ст. Темірова Н.Р. Поміщицьке господарство Півдня України на початку ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд.. іст. наук. - Запоріжжя, 1993. - 19 с. У 2003 р. Н.Р. Темірова опублікувала монографію "Поміщики України в 1861-1917 рр.: соціально-економічна еволюція" та захистила докторську дисертацію, в якій на основі вивчення широкого кола джерел та літератури досліджені зрушення в соціально-економічному становищі поміщиків українських губерній у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. В роботі охарактеризовані зміни у кількісному, національному складі поміщиків. Показана еволюція поміщицького землеволодіння в напрямку до безстанового. Проаналізовано організацію поміщицького господарства, яка відзначалася раціональністю. З нових позицій розглянуті такі поняття як: оренда, відробітки, застава землі. Велика увага приділена підприємницькій діяльності поміщиків, простежене пристосування поміщиків до ринку. Змальований соціально-психологічний портрет поміщицтва України Темірова Н.Р. Поміщики України в 1861-1917 рр.: соціально-економічна еволюція. - Донецьк, 2003. - 319 с.; Темірова Н.Р. Соціально-економічна еволюція поміщицтва України в 1861-1917 рр.: Автореф. дис. … докт. іст. наук. - Донецьк, 2003. - 36 с.. В докторській дисертації Н.Р. Темірова дійшла висновку, що у пореформену добу поміщицьке господарство еволюціонувало, переживаючи при цьому складну кризу. Еволюція відбувалась за різними напрямками: в активізації підприємницької діяльності. технічному прогресі, підвищенні загальної культури управління господарством, розширенні доброчинності.

В цілому, історіографічний огляд засвідчує, що поміщицьке господарство Харківської губернії другої половини ХІХ - на початку ХХ ст. ще недостатньо вивчено, це належить зробити зараз.

У підрозділі 1.2. - "Джерельна база дослідження" - розглянуті та проаналізовані джерела по темі дисертації. Джерела до дисертації багаті і різноманітні. Відповідно до видової ознаки виділяються такі групи: описи маєтків, статистичні матеріали, документи банків, періодичні видання. Передусім, ми використали найголовніші джерела - це описи поміщицьких маєтків Харківської губернії другої половини ХІХ - на початку ХХ ст., в яких містяться відомості про організацію та внутрішній устрій маєтків, землеволодіння та землекористування. виробничу діяльність, технічні підприємства та ін. Кабештов И.М. Описание двух имений графа М.М. Толстого находящихся в Харьковской губернии в Лебединском и Сумском уездах. - Одесса, 1881. - 152 с.; Краткие справочные сведения о некоторых русских хозяйствах. - СПб., 1897. - 424 с.; Краткое описание Пархомовского имения П.И. Харитоненко. - К., 1898. - 118 с.; Краткое описание Терновского имения князя и княгини Щербатовых. - Харьков, 1890. - Разд. паг.; Описание Гутянского имения действительного статского советника Л.Е. Кенига в 2-х частях. - Часть І. Сельское хозяйство и лесоводство. - Харьков, 1897. - 322 с.; Часть ІІ. Технические производства. - Харьков, 1897. - 175 с.; Описание Харьково-Романовского (Мало-Исторопского свеклосахарного завода и имения (1893-1913 гг.)). - Харьков, 1913. - Разд. паг.; Сладковский И.В. Имение “Гуты” Л.Е. Кениг - Наследники. - Харьков, 1913. - 349 с.; Софронов И.Ф. Краткое описание Угроедовского имения. - Сумы, 1912. - 44 с.; Справочные сведения о некоторых русских хозяйствах. - Петроград, 1916. Вып.І. - 374 с.; Технические предприятия Гутянского имения „Л.Е. Кениг и Н-ки”. - Харьков, 1913. - 233 с.; Технические предприятия Тростянецкого имения фирмы “Л.Е. Кениг - Н-ки”. - Харьков, 1913. - 325 с.; Тростянецкое имение “Л.Е. Кениг - Н-ки”. - Харьков, 1913. - 310 с. Матеріали урядових комісій - складова частина джерельної бази дослідження поміщицького господарства Доклад высочайше учрежденной комиссии для исследования нынешнего положения сельского хозяйства и сельской производительности России. Журналы комиссии. - СПб., 1873. - Разд. паг.; Материалы высочайше учрежденной 16 ноября 1901 г. Комиссии по исследованию вопроса о движении с 1861 по 1900 г. благосостояния сельского населения среднеземледельческих губерний. - СПб., 1903. I Часть. - 317 с..

Важливим при вивченні поміщицького господарства є матеріали Дворянського земельного банку Государственный дворянский земельный банк, 1885-1910. - СПб, 1910. - 53 с.; Имения принятые в залог Государственным земельным банком. - СПб., 1896. Вып.1-4. - Разд. паг.; Особое приложение к отчетам Государственного дворянского земельного банка. - СПб., 1896. - Разд. паг.; Отчеты Государственного дворянского земельного банка за 1886-1916 гг. - СПб., Пг., 1886-1916.. Матеріали земельних банків добре відомі дослідникам і активно використовувалися ними, ці матеріали достатньо повно характеризують окремі поміщицькі господарства.

В комплекс масових даних з історії поміщицького господарства Харківської губернії входять і матеріали земсько-статистичних обстежень приватновласницьких господарств. По Харківській губернії такі дослідження були проведені у Богодухівському, Старобільському та Харківському повітах Материалы для оценки земель Харьковской губернии. Старобельский уезд. - Харьков, 1908. Вып.II. - 279 с.; Материалы для оценки земель Харьковской губернии. Старобельский уезд. Вып.IV. Частновладельческое хозяйство. - Харьков, 1908. - Разд. паг.; Материалы для оценки земель Харьковской губернии. Старобельский уезд. Вып.V. Доходность частновладельческих лесов и крестьянских сенокосов, лесов и усадеб. - Харьков, 1908. - 62 с.; Сборник статистико-экономических и оценочных сведений по Богодуховскому уезду Харьковской губернии. - Харьков, 1886. - 385 с..

При вивченні поміщицького господарства нами були використані три переписи землеволодіння у 1877; 1887 і 1905 рр. Підсумки усіх трьох переписів були надруковані Статистика поземельной собственности и населенных мест Европейской России. Вып.3. Губернии Малороссийские и Юго-западные. - СПб., 1884. - Разд. паг.; Главнейшие данные поземельной статистики 1887 г. Вып.46. Харьковская губерния. - СПб., 1893. - 15 с.; Статистика землевладения 1905 года. Вып.33. Харьковская губерния. - СПб., 1906. - 52 с.; Статистика землевладения 1905 года. Свод данных по 50-ти губерниям Европейской России. - СПб., 1907. - Разд. паг.; Логанов Г. Статистика землевладения Европейской России по уездам. - СПб., 1906. - 145 с.. Окремо слід виділити Всеросійські сільськогосподарські і поземельні переписи ЦСК 1916 і 1917 рр. Всероссийская сельскохозяйственная и городская перепись 1917 года. Харьковская губерния. - Харьков, 1920. - 17 с.; Всероссийская сельскохозяйственная перепись 1916 г. Вып.І. Европейская Россия: Погубернские итоги. - Петроград, 1916. - 113 с.; Погубернские итоги Всероссийской сельскохозяйственной поземельной переписи 1917 г. По 52 губерниям и областям. - М., 1921. - Разд. паг.; Поуездные итоги Всероссийской сельскохозяйственной и поземельной переписи 1917 года. По 57 губерниям и областям. - М., 1923. - 219 с. Незважаючи на повноту критеріїв обстеження, дані цих переписів дозволяють спостерігати за еволюцією поміщицького землеволодіння протягом 1877-1917 рр.

Важливий інтерес для вивчення еволюції землеволодіння становлять "Материалы по статистике движения землевладения в России", які видавало Міністерство фінансів Росії Материалы по статистике движения землевладения в России. - СПб., 1903. - Разд. паг.; Материалы по статистике движения землевладения в России. - СПб., 1904. - 131 с..

Крім статистики землеволодіння ЦСК Росії займався збором даних про чисельність худоби. З 80-х років ХІХ ст. проводились воєнно-кінські переписи з метою повного обліку поголів'я коней Статистика Российской империи. Центральный Статистический комитет МВД. - 1887-1918. - СПб, Пг., 1887-1918. Том ХХХVI, LХХХIII..

Щодо кредиту та застави поміщицьких господарств, то тут важливим джерелом є "Статистика долгосрочного кредита в России" Статистика долгосрочного кредита в России. 1892-1917. - СПб., 1893-1917..

Певні відомості про стан поміщицького господарства губернії містять різноманітні статистичні збірники та довідники кінця ХІХ - початку ХХ ст. Баталин Ф.А. Справочная книга русского сельского хозяина. - СПб., 1896. - Разд. паг.; Вся Россия. Справочная книга. - СПб., 1899. - Разд. паг.; Сельское хозяйство, фабричная промышленность и занятия населения Харьковской губернии. - Харьков, 1918. - 154 с.; Статистический справочник по Харьковской губернии. - Харьков, 1914. - 179 с.; Торгово-промышленная Россия: справочная книга для купцов и фабрикантов. - СПб., 1899. - Разд. паг.

Отже, як ми бачимо, джерела по темі дисертації багаті та різноманітні. Значна частина їх зберігається в Державному архіві Харківської області (ДАХО) та Державному архіві Сумської області (ДАСО).

У Харківському облдержархіві були використані: фонд 3 - канцелярія Харківського губернатора, фонд 25 - Харківська губернська креслярня, фонд 71 - Харківський земельний банк, фонд 304 - Харківська губернська земська управа.

У Сумському облдержархіві нами було використано матеріали фонду 235, головної контори по управлінню цукровими заводами та володіннями П.І. Харитоненка.

В роботі використано харківські газети "Южный край", "Харьковские губернские ведомости", це важливі джерела, в яких відображено хід соціально-економічного життя тих років.

Таким чином, аналіз джерельної бази по темі дослідженні свідчить, що вона дає можливість для всебічного вивчення поміщицького господарства Харківської губернії в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., але для цього необхідний комплексний підхід до всіх наявних матеріалів та документів.

У другому розділі - "Загальна характеристика поміщицького господарства та аграрний розвиток Харківської губернії" - дається характеристика поміщицького господарства та показано особливості аграрного розвитку губернії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Підрозділ 2.1. - "Загальна характеристика поміщицького господарства" - присвячений визначенню місця поміщицького господарства в аграрному розвитку губернії. Автор за визначальну ознаку поміщицького господарства взяв землеволодіння не менш 50 дес., незалежно від станової приналежності власника, цей показник характеризує поміщицьке господарство , що як правило базувалося на праці найманих робітників. При вказаному розмірі землеволодіння участь власника і членів його родини у виробничих процесах була необов'язковою. Дрібним вважається землеволодіння - 50-100 дес., середнім - 100-500 дес. і великим - понад 500 дес.

До реформи 1861 р. поміщиками вважалися тільки дворяни. У пореформений період в Росії поміщики складалися не тільки з представників дворянства, а й з вихідців з інших станів: купців, селян, міщан.

В Харківській губерній у 1905 р. налічувався 2821 маєток, з яких 1257 становили маєтки дворян і 1564 маєтки не дворян. За підрахунками автора чисельність поміщиків в Харківській губернії в 1905 р. становила 21616 осіб з членами сімей, це становило 0,7% загальної кількості населення губернії. У 1917 р. було враховано 48267 чол. мешканців на 2182 господарств, що становило 1,5% кількості населення губернії.

Національний склад поміщиків Харківської губернії був неоднорідним його основу складали українці і росіяни, яким і належала більшість земель поміщиків, частка українців серед поміщиків постійно збільшувалась. Серед поміщиків були німці та ін. Найбільшим землевласником Харківської губернії на початку ХХ ст. був Л.Є. Кеніг, який походив з петербурзьких німців, йому належали Гутянський та Тростянецький маєтки. Серед українців найбільшими землевласниками в губернії були: Харитоненки, Кочини, Капністи. Треба зазначити, що українці складали переважну більшість серед невеликих та середніх поміщицьких господарств, а щодо великих землевласників, то тут значною була присутність росіян.

Дані поземельного сільськогосподарського перепису 1917 р. дають можливість виявити місце поміщицького господарства в аграрному секторі. Основну частину земельних угідь поміщиків губернії складала рілля - 72%, 6,7% становили сіножаті, 16,6% займав ліс, інші - 4,7%. Середній розмір поміщицького господарства в губернії становив 332,5 дес., з яких рілля займала 239,4 дес., посіви - 119,2 дес. або 49,7% ріллі, ці данні свідчать про переважну орієнтацію на виробництво зерна поміщицьких господарств губернії.

Протягом пореформеного розвитку змінювався зміст поняття "поміщик": тепер під ним розуміли, окрім дворян, і представників інших соціальних груп - купців, заможних селян, міщан і загалом, великих землевлавників. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. поповнення поміщиків вихідцями з різночинців йшло в основному за рахунок купівлі земельних ділянок або цілих маєтків. Саме через процес купівлі-продажу земель порушувалася станова замкненість поміщиків. під впливом ринкових відносин розмивалася дворянська сутність поміщиків.

У підрозділі 2.2. - "Аграрний розвиток губернії" - аналізуються особливості аграрного розвитку Харківської губернії. У 1905 р. площа губернії становила 4497271 дес., більшість землі в губернії була придатна для ведення сільського господарства. Надільні землі селян становили 2663142 дес. (59,2%), приватновласницькі землі - 1608349 (35,8%), з яких переважну частину складали поміщицькі землі, решту 225780 дес. (5%) складали землі інших власників. На початку ХХ ст. на одне селянське господарство припадало в середньому 7,3 дес., а на одне приватновласницьке господарство вже - 97,2 дес., площа дворянського господарства становила - 373,6 дес. В губернії на початку ХХ ст. малоземельні селянські господарства від 1 до 5 дес. землі становили 57,2%, господарства з наділом від 5 до 7 дес. становили 15,2%, господарства з наділом понад 10 дес. становили 3,6%, 24% селянських господарств були без наділу.

Переважною формою селянського землекористування в губернії була общинна форма. До неї у 1905 р. належало 93,2% селянських господарств та 94,6% селянської надільної землі в губернії.

У Харківській губернії в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. вирощували переважно яру пшеницю, жито, ячмінь, овес, цукровий буряк. Такі культури як гречка, картопля, просо, мали допоміжне значення та займали значно менші посівні праці.

Переважно посіви цукрового буряку розміщувалися в Сумському, Охтирському, Богодухівському та Вовчанському повітах.

В середньому врожаї всіх зернових в селянських і приватновласницьких господарствах становили у 1889-1896 рр. - 39,6 пуд. з дес., у 1897-1904 рр. - 48,4, у 1905-1914 рр. - 53,8. На початку ХХ ст. середня врожайність зернових у поміщицьких господарствах становила 79 пуд. з дес.

Значно вплинула на розвиток аграрного сектору губернії столипінська аграрна реформа, внаслідок якої з общини вийшло 35% її колишніх членів, які закріпили за собою 23,3% общинної землі.

У Харківській губернії в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в аграрному секторі активно розвивалися ринкові відносини, в які було активно втягнуте селянство. Але на шляху розвитку продуктивного селянського господарства стояв ряд негативних чинників: черезсмужжя, малоземелля, низька продуктивність праці, нестача обігового капіталу, тощо.

У третьому розділі - "Засоби виробництва та організаційні засади поміщицьких господарств" - розглянуто земельну власність поміщиків, матеріально-технічне забезпечення, забезпечення робочою силою та організацію управління маєтками.

Підрозділ 3.1. - "Земельна власність поміщиків" - присвячений аналізу змін у поміщицькому землеволодінні та землекористуванні.

Внаслідок скасування кріпосного права розвиток приватного землеволодіння полягав у переході від становості до безстановості, в утворенні буржуазної приватної власності на землю. На початку ХХ ст. питома вага поміщицького землеволодіння у загальному та приватному землеволодінні становила 23,3% та 76,4%.

Після реформи 1861 р. частка дворян серед поміщиків губернії дещо зменшилась, але панівному стану належали і далі великі земельні площі, більшу частину яких займали латифундії. У 1877 р. дворянам належало - 1345036 дес. або 30,2% всієї землі в губернії, у 1887 р. - 1150407 дес., 25,5%, у 1905 р. - 822665 дес., 18,4%. У 1877 р. на одне дворянське господарство припадало 395,2 дес., а в 1905 р. - 373,4 дес., тобто ми бачимо скорочення землеволодіння дворян.

Найменше скорочення дворянського землеволодіння спостерігалося в Охтирському, Лебединському, Сумському та Харківському повітах, які визначалися високим рівнем розвитку ринкових відносин, де поміщики зуміли перебудувати свої господарства на ринкових засадах.

Значні земельні володіння в губернії окрім дворян мали почесні громадяни та купці, у 1905 р., поміщики цієї групи мали 248 володінь, площею 159934 дес.

Всього у 1905 р. 2821 поміщицькому господарству в губернії належало 1229691 дес. землі (27,4% від загальної площі землі). Дрібне землеволодіння, від 50 до 100 дес., становило 949 господарств (33,6%), які володіли 69005 дес. землі (5,7%), середнє землеволодіння від 100 до 500 дес. становило 1314 господарств (46,6%), площею 298565 дес. (24,3%), велике землеволодіння більше 500 дес. становило 559 господарств (19,8%), площею 862121 дес. (70%).

На початку 1915 р. в Харківській губернії у заставі перебувало 1220853 дес. землі, що становило 76% приватновласницьких земель, було отримано позик на 142902627 крб., у 1905 р. у заставі було 1102804 дес. землі, або 64% приватновласницьких земель. В основному, позики використовувалися поміщиками для вдосконалення господарства, на торговельно-промислове виробництво, сплату боргів, споживчі потреби.

В Харківській губернії протягом 1863-1902 рр. активно йшла мобілізація землі, в ринковий обіг поступило 2270,3 тис. дес. приватновласницької землі вартістю більше 161 млн. крб.

За даними на кінець ХІХ ст. по Харківській губернії 45,3% поміщицьких господарств велося самим власником, 23,3% із частки врожаю - змішано, 28,3% господарств здавалося в оренду, про 3,1% господарств інформація відсутня. Поміщики губернії в різних повітах здавали в оренду від 19,0% до 52,3% всієї землі і від 45,4% до 58,0% ріллі.

Розширенню здачі землі в оренду сприяли: зростання цін на землю, зниження врожайності, зростання витрат на виробництво.

Підрозділ 3.2. - "Матеріально-технічне забезпечення" - присвячений аналізу використання тяглової сили в поміщицьких маєтках, забезпечення землеробськими знаряддями й механізмами.

Основною тягловою силою в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в сільському господарстві був кінь. В Харківській губернії за період 1894-1912 рр. кількість робочих коней у поміщицьких господарствах зросла з 31231 до 46035 голів.

Характеристика поміщицького господарства з точки зору забезпечення його землеробськими знаряддями дуже ускладнена у зв'язку зі станом джерел. За даними Всеросійського сільськогосподарського перепису 1917 р. поміщицькі господарства володіли 6,18% залізних плугів, 15,6% сіялок, 21,4% жаток, 5,4% молотарок, 3,3% віялок, 8,1% косарок. В цілому по губернії складним реманентом поміщики були забезпечені значно краще на одиницю посіву, ніж селянські господарства. Дуже часто дрібні поміщики вдавалися до найму машин і знарядь.

У підрозділі 3.3. - "Забезпечення робочою силою" - розглянуто застосування робочої сили в маєтках поміщиків. У поміщицьких господарствах можна виділити: річних, строкових, поденних робітників та тих які працювали з частини врожаю. Основу найманих робітників становили річні робітники. За даними сільськогосподарського перепису 1917 р. 2182 поміщицьких господарства найняли 25285 сільськогосподарських робітників, на один маєток, таким чином, припадало в середньому 11,5 найманих робітників, а на 100 дес. посівів - 9,7 чоловік. Наприкінці ХІХ ст. річному робітнику платили в середньому 70 крб., строковий робітник отримував 45 крб. за сезон. Це була низька оплата праці.

Спосіб ведення господарства розрівнявся у повітах Харківської губернії. У п'яти північно-західних повітах (Сумському, Лебединському, Охтирському, Богодухівському, Валківському) наприкінці ХІХ ст. більшість польових робіт виконувалися селянами на умовах відробітку за взяту в оренду землю. В інших повітах губернії (Харківському, Вовчанському, Зміївському, Куп'янському, Старобільському) господарства поміщиків велися переважно річними і строковими робітниками.

Ядро робочої сили поміщицьких маєтків становили постійні робітники. Це були як правило висококваліфіковані спеціалісти: машиністи, садівники, ковалі, теслярі і т.п., їхня заробітна плата була значно вищою порівняно з іншими категоріями. Але поміщицькі маєтки не могли обмежитися постійними робітниками. У період сільськогосподарських робіт залучалася велика кількість сезонних.

У підрозділі 3.4. - "Організація управління" - розглянуті організаційні засади поміщицького господарства. Організація управління поміщицькими маєтками залежала від характеру виробництва. В економіях, що здавалися в оренду, було тільки кілька чоловік для нагляду за економією. Там же, де велося виробництво, управлінський апарат нагадував керівництво промисловим підприємством. Головним у ній був управитель або прикажчик. Більша частина поміщиків, особливо з дворян, передавала власні функції по керуванню господарством управлінському апарату, тим самим відходячи від господарської діяльності. У маєтках велася звітність й відповідна документація. Кожен маєток чи економія мали свою контору на чолі з конторником. Управління великими поміщицькими маєтками набувало професіоналізації. Це робило його більш ефективним, оскільки формувався особливий прошарок фахівців у галузі управління маєтками. Це давало можливість вести велике підприємницьке господарство.

Четвертий розділ - "Виробнича діяльність поміщицьких господарств" - висвітлює діяльність поміщиків у сільськогосподарському та промисловому виробництві, показана рентабельність поміщицьких господарств.

У підрозділі 4.1. - "Сільськогосподарське виробництво" - аналізуються основні галузі сільського господарства в маєтках поміщиків. Основною галуззю у поміщицьких господарствах Харківської губернії було землеробство. Серед сільськогосподарських культур центральне місце займала пшениця, овес, ячмінь, цукровий буряк тощо. Особливо велике значення в господарствах поміщиків-підприємців (Л.Є. Кеніга, П.І. Харитоненка, Б.С. Щербатова) мали цукрові буряки.

Прагнучи отримувати більш високі прибутки поміщики підвищували врожайність. Важливе місце в цьому посідала ефективна сівозміна. У великих поміщицьких маєтках застосовувалося багатопілля, решта господарств впроваджували чотирипілля, хоч і зберігалося відстале трипілля, так, за даними обстеження 1912-1914 рр. серед 21 господарства трипілля було у 9 господарствах (42,8%), чотирипілля у 9 господарствах (42,8%), багатопілля застосовували 3 господарства (14,4%).

Поміщицькі господарства займали важливе місце в сільськогосподарському виробництві. На початку ХХ ст. багато поміщиків скористалося зростаючою кон'юнктурою, значно розширили виробництво зерна за рахунок скорочення здачі землі в оренду, скорочення пасовищ, тим самим підняли прибутковість маєтків.