Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЗЕРКАЛЬ Микола Миколайович

РЕАЛІЗАЦІЯ нової економічної політики В ЕКОНОМІЦІ ПІВДЕННИХ РАЙОНІВ УКРАЇНИ

07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

Донецьк - 2005р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Реєнт Олександр Петрович, Інститут історії України НАН України, заступник директора, завідувач відділом історії України ХІХ - початку ХХ ст.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Морозов Анатолій Георгієвич, завідувач кафедри новітньої історії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького доктор історичних наук, професор Журба Михайло Анатолійович, професор кафедри історії слов"ян і українознавства Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, м. Київ.

Провідна установа Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України (кафедра історії України).

Захист відбудеться “ 22 ” грудня 2005 р. о “ 13:00 ” год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м.Донецьк, вул.Університетська, 24, корп.2., ауд.32. за адресою:

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м.Донецьк, вул.Університетська, 24)

Автореферат розісланий “ 21 ” листопада 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Тема реалізації нової економічної політики привертає увагу вітчизняної і світової громадськості вже понад 80 років, взявши за точку відліку виступ В. І. Ульянова (Леніна) на Х з'їзді РКП(б). Після відновлення державної незалежності України 1991 р. погляди економістів, політологів, істориків звернулися саме до подій 1920-х років, коли відбувалися певною мірою подібні процеси з роздержавлення й повернення до ринкової економіки. Але більшість дослідників у ті часи не враховували важливого фактору, що наприкінці ХХ ст. наша держава не повторювала шлях 1920-х рр., а робила перші кроки до остаточного повернення економіки країни до ринкової економіки, а не запроваджувала окремі її елементи.

Темою реалізації нової економічної політики в СРСР і в підрадянській Україні, зокрема, займалися сотні й тисячі науковців, викладачів вузів, музейних і архівних працівників, краєзнавців. Сучасне українське суспільство усвідомлює обов'язок дати об'єктивний аналіз процесів, що відбувалися в економіці України у 20-х рр. ХХ ст., донести цю пам'ять до прийдешніх поколінь й назавжди усунути ймовірність реанімації тоталітарних державних структур.

Актуальність теми стає очевидною за нинішніх умов, коли в економіці України триває складний процес перетворення виробничих відносин, зокрема приватизації державної власності, залучення іноземних інвесторів на великі підприємства. Успішне здійснення радикальних реформ у суверенній Україні потребує врахування як глобальних економічних тенденцій, загальноцивілізаційного досвіду, так і специфічних особливостей українського суспільства й набутого ним раніше історичного досвіду. Відтак велике науково-пізнавальне й практичне значення має неупереджене дослідження нової економічної політики в Україні. Її досвід важливий й актуальний у контексті соціально-економічних процесів, що відбуваються нині. Непівська модель господарювання, що ґрунтувалася на багатоукладності економіки, цікава й повчальна для сучасної народногосподарської практики. У перебігу новітнього відродження інститутів самоврядування у центрі й на місцях необхідно враховувати уроки позитивного й негативного досвіду ринкових перетворень 1921-1928 рр. не лише загалом по УРСР, а й регіональному вимірі, зокрема на теренах стратегічно важливого Півдня України. Без об'єктивного аналізу цих процесів важко побудувати справді цивілізовані економічні відносини у народному господарстві сучасної України.

Зв'язок дисертації з науковими програмами. Дослідження здійснювалося за погодженням з напрямами наукової роботи відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст. та відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України - теми НДР “Модернізаційні процеси в українському радянському суспільстві (1917-1939 рр.)” (№ держреєстрації 0102U000960) та “Методологічні проблеми дослідження історії регіонів України (ХХ ст.)” (№ держреєстрації 0102U000937).

Об'єктом дисертаційного дослідження є економічні та суспільно-політичні процеси, що відбувалися у промисловості та сільському господарстві Півдня України за умов функціонування нової економічної політики, згортання її, здійснення насильницької націоналізації, колективізації й утвердження державної власності на засоби виробництва у цілому, придушення приватної ринкової ініціативи окремого громадянина, учасника процесу виробництва.

Предметом дослідження є державна економічна політика, що знайшла своє відображення у документах вищого партійного і державного керівництва на місцях, щодо розвитку усіх галузей економіки УРСР відповідно до засад нової економічної політики.

Хронологічні рамки дослідження обіймають переважно 1921-1928 рр., коли тривав процес формування радянської тоталітарної системи, утвердження командно-адміністративних методів управління економікою, назагал силовими методами спрямовувалися відносини у всіх галузях народного господарства. Відносна непівська економічна лібералізація була вмонтована у жорсткі рамки монопартійної більшовицької політичної диктатури. Політична монополія й принаймні частковий економічний лібералізм дисонували один з одним. Їхнє асиметричне толерантне співіснування не могло бути тривалим.

Географічні рамки дослідження охоплюють Південь України. Специфічність цього регіону зумовлюється насамперед взаємодією на цій території елементів середземноморської та передньоазійської цивілізацій, на що звертав увагу свого часу акад. М. С. Грушевський й на чому акцентують увагу сучасні дослідження з вітчизняної історичної регіоналістики  Грушевський М. С. Степ і море в історії України: Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду: Вступне слово акад. М. С. Грушевського до збірника наукових статей “Полуднева Україна” // Сохань П. С., Ульяновський В. І., Кіржаєв С. М. М. С. Грушевський і Academia: Ідея, змагання, діяльність. - К., 1993. - С. 296-313; Верменич Я. В. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні. - К., 2003. - С. 97-99. . У дисертації з двох південних регіонів - південно-східного (Донбас і Придніпров'я) та південно-західного (Миколаївська, Одеська і Херсонська області) здобувач зупиняється на аналізові непу на теренах сучасних Миколаївської, Одеської та Херсонської областей. У разі потреби, коли того вимагає логіка викладу матеріалу, залучається певний мінімум фактичних даних й по інших регіонах України.

Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз реалізації нової економічної політики у південних районах УРСР упродовж 1921-1928 рр., виявлення позитивних та негативних чинників соціально-економічних перетворень в економіці зазначеного періоду.

Ця мета досягається постановкою таких завдань:

- встановити ступінь наукової розробки обраної проблеми в історичній літературі, з'ясувати об'єктивність попередніх досліджень з історії реалізації нової економічної політики у південних районах України у 1921-1928 рр.;

- проаналізувати законодавчу та нормативно-правову базу радянської правової системи забезпечення діяльності комерсантів, підприємців, непманів;

- висвітлити причини суперечливого розвитку елементів ринкової економіки у промисловості, сільському господарстві Півдня України;

- охарактеризувати етапи змін економічних відносин в українській економіці, форм власності на засоби виробництва, розвитку кооперації, орендних відносин, особливості організації системи контролю діяльності непманів та їх закладів;

- розкрити значення і результативність кредитування й контрактації для розвитку приватного виробництва Півдня УРСР;

- визначити особливості, види та шляхи використання оренди у промисловості та сільському господарстві регіону;

- показати вплив міграційних процесів на соціально-економічний стан української економіки досліджуваного періоду;

- проаналізувати суть продовольчої політики, форми й методи структури торгівлі та їхній вплив на соціально-економічне становище українського міста й села;

- розглянути демографічні аспекти розвитку Півдня України у 1921-1928 рр.;

- сформулювати рекомендації, спрямовані на недопущення негативних і використання позитивних моментів при розробці законодавчих актів з питань регулювання підприємницьких правостосунків та права власності на землю й засоби виробництва, визначенні напрямів та шляхів господарювання у промисловості та сільському господарстві у перехідний до дійсно ринкових відносин період, захисті вітчизняного товаровиробника за умов інтеграції України до Європейського Економічного Співтовариства.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що у ній: а) проведено комплексний історико-статистичний аналіз реалізації нової економічної політики у південних районах України у 1921-1928 рр.; б) проаналізовано політичні та економічні аспекти суперечливого розвитку елементів ринкової економіки цієї доби; в) визначено сутність уроків здійснення нової економічної політики за умов однопартійності й тоталітарного режиму; г) обґрунтовано положення, що найефективнішими формами розвитку промисловості та сільського господарства Півдня України зазначеного періоду були приватні підприємства та різноманітні форми кооперативів; д) доведено, що ефективному розвитку усіх форм господарювання в економіці сприяють розроблені програми кредитування, запровадження єдиного сільськогосподарського податку, поєднання тендерів на державне замовлення для промисловості та сільського господарства (на основі наданих кредитів і дотацій) та права реалізації виробленої продукції усіма товаровиробниками через біржові торги, на ринках за вільними цінами; є) використана значна кількість документів, які досі не були у науковому обігу й вперше оприлюднюються.

За допомогою великої кількості джерел, у тому числі недоступних раніше для дослідників, у дисертації створюється цілісна картина запровадження елементів ринкової економіки у регіоні за увесь період, що досліджується. Виявлено, що закономірності запровадження непу у південно-західному регіоні України повторюють загальну динаміку розвитку економіки СРСР, лише з запізненням на рік, що зумовлювалося голодом 1921 р.

Практична значимість дослідження полягає у тому, що наявні факти, основні положення, висновки, рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані при підготовці наукових та науково-популярних праць з історії України ХХ ст., розкритті питань розвитку індустрії й сільського господарства на Півдні України у лекціях з відповідних тем базової дисципліни “Історія України” та при розробці спецкурсів краєзнавчого та історико-економічного спрямування.

Апробація результатів дослідження. Висновки, пропозиції, рекомендації, сформульовані у дисертаційній роботі, обговорювалися на засіданнях відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. інституту історії України НАН України, відділу регіональних проблем історії України інституту історії України НАН України, кафедри історії України історичного факультету Миколаївського державного педагогічного університету та кафедри гуманітарних та соціальних дисциплін Миколаївського державного комерційного технікуму, а також на II Миколаївській обласній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю з дня народження М. С. Грушевського (Миколаїв, 1996); VII Всеукраїнській науковій конференції “Історичне краєзнавство і культура” (Київ - Харків, 1997); Міжнародній науково-методичній конференції “Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку” (Херсон, 1997) та ін. Матеріали дисертаційного дослідження використовувалися при підготовці й читанні лекцій, на семінарах про соціально-економічне та суспільно-політичне становище в Україні у 1920-1930-х роках.

Публікації. Результати наукового пошуку відображені у 9 статтях та тезах здобувача загальним обсягом 4,5 друк. арк.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається з вступу, чотирьох розділів, висновків (основний текст - 184 с.), списку джерел та літератури (39 с., 346 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 224 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні рамки, наукову новизну й практичну значущість роботи.

У першому розділі - “Історіографія та джерела” - проаналізована наявна література питання й охарактеризована джерельна база дослідження.

Історіографія непу в УРСР пройшла у своєму розвитку три основних етапи. Перший із них охоплює 1920-ті - першу половину 1950-х рр. Другий - другу половину 1950-х - початок 1990-х рр. Сучасний етап історіографії розпочався після відновлення незалежності України. Запропонована періодизація історіографічного процесу враховує провідні тенденції, особливості, здобутки й прорахунки на кожному з етапів, особливості методології дослідження, можливості використання джерельної бази, вплив ідеології й політичної практики на формування історичних знань.

Радянська історична наука була цілком підпорядкована партійній доктрині. Це визначало й обумовлювало предмет і проблематику економічної історії. Подібно до того, як у процесі розвитку соціалістичної економіки головна увага приділялася виробничій сфері, промисловості й сільському господарству, а соціальна сфера, людський чинник недооцінювалися, ігнорувалася їхня взаємозумовленість, й в історичній науці зазначені тенденції у повній мірі знайшли своє відображення. Прагнення вивчати історію непу з погляду політичної доцільності виокремило у радянській історіографії 1920-х початку 1930-х рр. так звані актуальні, “потрібні” теми та проблеми (зокрема, широко висвітлювалася діяльність партійних функціонерів, нові форми використання трудового ентузіазму населення, діяльність споживчої кооперації тощо) й водночас коло таких питань, які вважалися неактуальними, табуйованими, про них було прийнято згадувати, лише критикуючи буржуазні концепції, наукові позиції зарубіжних вчених-радянологів. Перший внесок в історіографічний процес зробили самі творці радянської системи - партійні та радянські керівники, економісти, які брали безпосередню участь в процесах соціалістичної модернізації Струмилин С. Г. Социальные проблемы пятилетки. 1928-1933 гг. - 3-е изд. - М.; Л., 1929. - 129 с.; Молотов В. Итоги пятилетки и план 1933 г. - М., 1933. - 109 с. .

Усю літературу 1920-х - початку 1930-х рр. умовно можна згрупувати наступним чином: 1) агітаційно-пропагандистські публікації, 2) роботи дослідницького характеру, що, зокрема, містили інформацію про розподіл ринку промислових товарів та продуктів сільського господарства між різними формами власності 10 років боротьби й будівництва 1917-1927: Провідник по виставках досягнень на 10-ті роковини Жовтневої революції. - К., 1927.-254с.; Десять лет борьбы и строительства на Николаевщине: Сб. под общ. ред. А. Мануйленко, В. Исаковича, М. Радкова. - Николаев, 1927.-237с. . Найпоширенішим напрямом перших досліджень було вивчення різних форм кооперування та розкриття його перспектив, конкурентоспроможності державної промисловості, державних установ сільськогосподарського спрямування тощо. Всі вони лише доводили ефективність і перспективність некапіталістичних форм ведення господарства. В рамках марксистських підходів у 1920-і рр. розпочалася розробка методології вивчення життєвого рівня робітників, для чого стали використовувати статистичні дані бюджетних індексів. Значна увага приділялася аналізу бюджету робітничої сім'ї, як складової матеріального добробуту Буяновер М. І. Стан пролетаріяту на Україні після Жовтневої революції / За ред. члена колегії ЦСУ М. О. Авдієнка. - Х., 1928. - 116 с.; Дубинская И. Н. Бюджеты рабочих семей на Украине в 1925-1927 гг.: Данные текущего обследования. - Х., 1928.-160с. .

Фермерський тип селянського господарства у 1920-х рр. як організаційної форми “дрібнокапіталістичного землеробства” знаходимо у працях В. М. Качинського та А. І. Хрящевої. Саме вони першими і єдиними використали тоді термін “фермер”, а також розкрили соціально-економічні характеристики цього нетрадиційного для українського села виду приватного аграрного підприємництва Качинский В. Социализация сельского хозяйства на Украине. - К., 1919. - 29 с.; Його ж. Очередные задачи сельского хозяйства // Народное хозяйство Украины: Очерки и статьи по хозяйственному строительству Украины. - Харьков, 1921. - Сб. 2. - С. 15-23; Його ж. Сельское хозяйство в пролетарской революции // Хозяйство Украины. - 1921. - 6 нояб.; Його ж. Очерки аграрной революции на Украине. - Харьков, 1923. - 112 с.; Його ж. Степное земледелие // Хозяйство Украины. - 1925. - № 1/2. - С. 152-157; Його ж. Молодая поросль фермерства в украинской степи // Хозяйство Украины. - 1925. - № 6. - С. 98-106; Хрящева А. И. Группы и классы в крестьянстве. - М., 1926. - С. 18-20. . Південноукраїнська регіональна специфіка реалізації непу у зазначений період відображена у вартісному краєзнавчому збірнику “Миколаївщина”, що його 1926 р. підготували викладачі Миколаївського ІНО Николаевщина: Краеведческий сборник / Под ред. и с предисл. В. М. Фидровского и А. В. Кокорева. - Николаев, 1926. - С. 110-178. , та до певної міри парадно-ювілейному виданні “Десять лет борьбы и строительства на Николаевщине” (1927) Десять лет борьбы и строительства на Николаевщине: Сб. под общей ред. А. Мануйленко, В. Исаковича, М. Радкова. - Николаев, 1927. - 237 с. .

На зламі 1920-х - 1930-х рр. в радянській історичній літературі запанували марксистські теоретичні спрощення, догми про соціальну справедливість, ефективність парткерівництва плановим економічним розвитком, міцність державної власності та конкурентоздатність кооперації. Загальновизнаним стало твердження, що економічний стан робітників і селян перебуває у тісній залежності від успіхів соціалістичного будівництва. На рубежі 1920-1930-х рр. ідеологічним цькуванням та репресіями щодо неугодних істориків (Й. Гермайзе, М. Грушевський, Н. Мірза-Авак'янц, М. Равич-Черкаський, М. Яворський та ін.) та економістів (М. Волобуєв, М. Кондратьєв, М. Макаров, О. Чаянов та ін.), примусовою комунізацією наукових інституцій були знищені наукові школи й напрями. Комуністична адміністрація перетворила марксо-сталінську ідеологію у критерій теоретичного рівня наукових праць, уніфікувала історичну науку й обернула її на служницю офіційної політики. Радянські дослідники потрапили у жорсткі ідеологічні рамки й не могли об'єктивно вивчати події, котрі відбувалися у суспільстві. Завдання накреслювалися сталінським режимом. У відповідності з цим відбувалося й дослідження непу.

Сталінська адміністрація не потребувала поглибленого вивчення змісту й значення непівських ринкових відносин. Відтак упродовж 1930-х - першої половини 1950-х рр. реальний досвід непу або замовчувався, або спотворювався під впливом офіційної ідеології. Звернення до непу відбувалося винятково з політичних мотивів, аби довести мудрість В. Леніна й Й. Сталіна, підтвердити вірність політики правлячої партії, яка завдяки “непівському маневру” забезпечила “перемогу соціалізму”. Здобутки першого етапу історіографії непу були втрачені. Увага дослідників концентрувалася на тиражуванні офіційних оцінок непу. Водночас майже не розкривався процес застосування економічних важелів непу: торгівлі, податкової й цінової політики, кредиту тощо.

На радянську історіографію визначальний вплив справив сталінський підручник “Історія ВКП(б): Короткий курс” (1938), який визнавав неп закономірною політикою перехідного від капіталізму до соціалізму періоду. Відтак праці як українських (Д. Вязьмінов, Л. Калініна, М. Климко, Г. Кононенко, Н. Черненко та ін.), так і інших дослідників (Б. Багліков, М. Волін, Е. Генкіна, Г. Голіков, І. Мінц та ін.), підручники з історії та економіки лише ілюстрували офіційні настанови. Особливістю радянської історіографії непу 1930-х - першої половини 1950-х рр. було те, що практично реалізовану сталінську версію нової економічної політики подавали як автентичну ленінську концепцію непу.

Наприкінці 1940-х - у першій половині 1950-х рр. до історії нової економічної політики в УРСР почали звертатися дослідники з української діаспори та зарубіжні учені-україністи. У працях Б. Винара, М. Ковалевського, Ф. Пігідо, Д. Солов'я, М. Трихреста та інших причиною впровадження непу визначалося прагнення більшовиків утримати владу й притлумити спротив упокорених народів. Процес реалізації й результати непу західні дослідники аналізували під національним кутом зору, що було табуйованою темою для їхніх радянських колег Трихрест М. НЕП на Україні. - Б. м., 1947. - 31 с.; Винар Б. Розвиток української легкої промисловості. - Денвер, 1955. - 147 с.; Винар Б. Економічний колоніялізм в Україні. - Париж, 1958. - С. 81-107; Винар Б. Українська промисловість: Студія совєтського колоніялізму. - Париж; Нью-Йорк; Мюнхен, 1964. - С. 49-55, 195-209; Ковалевський М. Опозиційні рухи в Україні і національна політика СССР (1920-1954). - Мюнхен, 1955. - 83 с.; Пігідо Ф. Україна під більшовицькою окупацією: Матеріали до історії боротьби українського народу в 20-х - 30-х роках. - Мюнхен, 1956. - 143 с.; Соловей Д. Ф. Україна в системі совєтського колоніялізму. - Мюнхен, 1959. - 208 с. .

У повоєнний період були започатковані спроби знову повернутися до дослідження проблеми реалізації нової економічної політики як в СРСР в цілому, так і в УРСР зокрема. Автори намагалися продемонструвати надзвичайно важливу роль у відновлювальних процесах в економічному житті країни саме партійних органів та організацій, наприклад Н. А. Гетьман-Кравченко Гетьман-Кравченко Н. А. Деятельность Коммунистической партии Советского Союза по развитию и укреплению сельскохозяйственной кооперации (1921-1929 гг.). По материалам Украины: Автореф. дис.... канд. ист. наук. - К., 1959; та ін.. Роботи другого періоду дослідження непу прагнули довести офіційну тезу щодо вимушеності й тимчасовості запровадження елементів ринкової економіки. Згортання непу обумовлювалося, мовляв, перемогою соціалістичних елементів у промисловості та сільському господарстві, які перетворилися на активних учасників процесу виробництва й у “чесній” конкурентній боротьбі довели свої переваги порівняно з конкурентом - приватником Марчук Л. И. Исторический опыт КПСС по развитию и укреплению союза рабочего класса и крестьянства в годы социалистического строительства (1927-1937). - Харьков, 1979. - 144 с. й інтересом отримання прибутку Данилов В. П. Советская колхозная деревня: население, землепользование, хозяйство. - М., 1977. - 319 с.; Фигуровская Н. К. Аграрные проблемы в советской экономической литературе 20-х гг. - М., 1978. - 258 с.; Фигуровская Н. К. Развитие аграрной теории в СССР: Конец 20-х - начало 30-х гг. - М., 1983. - 348 с.; та ін. .

Певні позитивні зрушення в історичній науці доби хрущовської “відлиги” не змінили проте традиційних підходів радянських вчених до непу як складової ленінського плану побудови соціалізму. Історіографія непу в УРСР другої половини 1950-х - першої половини 1960-х рр. збагатилася шляхом ширшого використання ленінських праць (О. Васильєв, Е. Генкіна, М. Гущин, П. Бакуменко, А. Залевський та ін.) й залучення конкретно-історичного матеріалу, а також через незначне розширення традиційної тематики новими питаннями: зміни у промисловості, зумовлені непом, роль кооперації та ін. (Ю. Бідний, І. Вертелецький, Г. Діденко, М. Ігошина, М. Черненко та ін.). Але в цілому період “відлиги” був малопродуктивним у дослідженні непу в Україні, хоча й позначився певною систематизацією й концентрацією фактичного матеріалу у межах усталених уявлень, що ідеалізували по суті в сталінському за змістом варіанті ленінську спадщину й післяленінську практику економічних перетворень Коцур Г. Г. Нова економічна політика в Україні: Історіографія: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2001. - С. 9-10. .

Упродовж другої половини 1960-х - першої половини 1980-х рр. зусилля науковців зосереджувалися переважно на обґрунтуванні “ленінської концепції” непу. Але оскільки у добу “застою” фактично відбувалася реанімація методологічних постулатів “Короткого курсу історії ВКП(б)”, то реальні здобутки учених залишалися мізерними.

Друга половина 1980-х - початок 1990-х рр. позначилися вибухом непівської тематики у вітчизняній історіографії. До здобутків того часу належали: визнання певної невідповідності сталінської практики ленінським ідеям, обґрунтування нової хронології непу, корегування оцінок ролі приватного сектора, значення держави у регулюванні соціально-економічних відносин, вивчення непівських ідей більшовицьких лідерів, визначення нових причин згортання нової економічної політики та ін. Ці проблеми вивчали О. Бакуменко, А. Диланян, В. Калініченко, В. Колесник, В. Лантух, С. Лях та ін. Бакуменко О. Розробка концепції непу в працях В. І. Леніна // Економіка Радянської України. - 1990. - № 4. - С. 14-22; Диланян А. А. Проблемы регулирования рыночных отношений в условиях нэпа. 1921-1927 гг. - К., 1992. - 152 с.; Калініченко В. В. Селянське господарство України в доколгоспний період (1921-1929). - Х., 1991. - 131 с.; Колесник В. Ф. Рабочий класс Украины в конце 20-х - 30-е годы: историография: Автореф. дисс. … д-ра ист. наук. - К., 1991. - 49 с.; Лантух В. В. Становление и развитие торговли на Украине в 1921-1932 гг. - Харьков, 1992. - 190 с.; Лях С. Р. Наймана праця в сільському господарстві України в умовах НЕПу. - К., 1990. - 127 с.; та ін. Потужній імпульс у цей час дістали історичне краєзнавство та регіонально-історичні дослідження, в тому числі й стосовно Півдня України. Так, 17-19 жовтня 1989 р. у Миколаєві з нагоди 200-річчя заснування міста відбулася IV Республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства, під час якої працювала окрема секція “Історія Миколаївщини” Програма IV Республіканської наукової конференції з історичного краєзнавства, Миколаїв, 17-19 жовт. 1989 р. - К., 1989. - С. 50-55. . Зокрема, у повідомленні О. П. Єрмака йшлося про виробниче кооперування риболовецького промислу на Миколаївщині 1920-1930-х рр. Єрмак О. П. Виробниче кооперування рибальських промислів на Миколаївщині в 20-30-ті роки// IV Республіканська наук. конф. з іст. краєзнавства: Тези доп. і повідомл. - К., 1989. - С. 618-619. Втім, здобутки історіографії часів “перебудови” так і не вийшли поза межі панівної методології й активно створюваної у той час концепції гуманного демократичного соціалізму.

Сучасний етап дослідження непу позначений якісними зрушеннями й характеризується відмовою від марксистсько-ленінської методології та переосмисленням як теоретичних засад, так і реальної практики реалізації непу, що висвітлюється крізь призму внутрішніх суперечностей й перманентної протидії ринкових та адміністративно-командних методів господарювання. Аналізуються окремі форми господарської діяльності, непівські реалії в окремих галузях економіки, особливості функціонування товарно-грошових відносин, роль і місце держави в їхньому регулюванні, сутність податкової політики, приватне підприємництво тощо (В. В. Анісімов, В. І. Гринчуцький, І. І. Каспрук, В. Ф. Колесник, К. В. Лобач, О. Я. Пиріг, О. О. Сушко та ін.) Анісімов В. В. Земельні громади в житті українського села 1921-1929 рр. - Черкаси, 1996. - 177 с.; Анісімов В. В. Земельна політика і земельне законодавство в Україні (1917-1929 рр.). - Черкаси, 1997. - 132 с.; Гринчуцький В. Промислові трести України в 20-ті роки. - К., 1997. - 180 с.; Колесник В., Каспрук І. Запровадження продподатку в Україні // Проблеми історії України: Міжвід. зб. наук. праць / Ін-т історії України НАН України. - К., 1998. - Вип. 4. - С. 17-36; Лобач К. В. Непмани на споживчому ринку України (20-ті роки). - К., 1994. - 42 с.; Пиріг О. А. Ринок і торгівля України (історичний аспект). - К., 1996. - 200 с.; Пиріг О. А. Місце грошової реформи 1922-1924 рр. у здійсненні нової економічної політики // Укр. іст. журн. - 2000. - № 3. - С. 92-102; Сушко О. О. Особливості висвітлення приватного підприємництва в історико-економічній літературі 20-х рр. ХХ ст. // Укр. іст. журн. - 2002. - № 4. - С. 34-48; Сушко О. О. Особливості становлення та функціонування приватного підприємництва в Україні періоду НЕПу (1921-1928): історико-теоретичний аспект. - К., 2003. - 251 с. .

Ревізія усталених поглядів щодо реалізації нової економічної політики простежуються й у роботах А. Г. Слюсаренка, В. І. Гусева, В. М. Литвина Слюсаренко А. Г., Гусєв В. І., Литвин В. М., Дрожжин В. П., Козицький М. Ю. Новітня історія України (1900-2000): Підручник для студ. іст. спец. вищих навч. закл. - 2 вид., перероб. і доп. - К., 2002. - 719 с. , О. Мороза та С. Злупка Мороз О., Злупко С. Українське селянство першої половини ХХ ст. Трагедія і героїзм. - Львів, 1997. - 165 с. , Л. Ю. Беренштейна й П. П. Панченка Українське село у 20-90-х роках ХХ ст.: Короткий історико-економічний нарис / Ін-т історії України НАН України; Автори: Л. Ю. Беренштейн, С. В. Кульчицький, П. П. Панченко та ін. - К., 1998. - 122 с. та інших авторів, опублікованих у другій половині 1990-х - на початку 2000-х рр. Проблеми реалізації непу, її окремі аспекти розглядалися у кандидатських і докторських дисертаційних роботах

В. В. Анісімова Анісімов В. В. Земельні громади України (1921-1929 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 1997. - 16 с. , В. М. Лазаренка Лазаренко В. М. Розвиток індивідуального селянського господарства Північного Лівобережжя України у 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - Херсон, 2000. - 20 с. , В. М. Лазуренка Лазуренко В. М. Заможне селянство України в умовах непу: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - Донецьк, 2001. - 16 с. , В. В. Лантуха Лантух В. В. Торгівля в Україні в 1921-1932 рр.: Автореф. дис. ... д-ра іст. наук. - Х., 1995. - 36 с. , І. В. Лантуха Лантух І. В. Формування інфраструктури ринку в Україні в роки нової економічної політики (1921-1928 рр.): Автореф. дис. ... канд. екон. наук. - К., 2001. - 16 с. , В. М. Мазура Мазур В. М. Кооперативний рух у національних районах Української РСР (1921-1929 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - Х., 2000. - 20 с. , А. Г. Морозова Морозов А. Г. Кредитна сільськогосподарська кооперація УСРР в роки НЕПу: Автореф. дис. ... д-ра іст. наук. - К., 1994. - 35 с. , О. І. Петасюк Петасюк О. І. Виробнича діяльність споживчої та сільськогосподарської кооперації в УСРР (1921-1929 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 1994. - 20 с. , В. В. Подгаєцького Подгаецкий В. В. Социальная структура населения городов Украины в годы НЭПа: Опыт многомерного статистического анализа материалов переписей 1923-1926 гг.: Автореф. дисс. ... д-ра ист. наук. - М., 1992. - 35 с. , Л. С. Скотнікової Скотнікова Л. С. Аграрні відносини в українському селі у 20-30-х роках ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2000. - 19 с. , О. М. Трубенок Трубенок О. М. Матеріально-економічне становище та умови праці робітників України (друга половина 1920-х - початок 1930-х рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2001. - 18 с. та ін. Історіографія нової економічної політики в Україні проаналізована у розвідках й дисертації Г. Г. Коцур Коцур Г., Пиріг О. Стан наукової розробки та періодизація історіографії непу в Україні // Наук. записки з укр. історії / Переяслав-Хмельн. пед. ін-т. - Переяслав-Хмельницький, 2000. - Вип. 11. - С. 121-139; Коцур Г. Г. Нова економічна політика в Україні: Історіографія: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2001. - 18 с. .

У ґрунтовних працях професора С. В. Кульчицького, опублікованих упродовж останніх п'ятнадцяти років, викладено нове бачення концептуальних засад політичного та соціально-економічного розвитку України 1920-1930-х рр. Він одним з перших розпочав аналіз спільних та відмінних рис “воєнного комунізму” й непу, зауваживши суперечливу й не завжди послідовну ленінську оцінку економічного розвитку, його ситуативно-мінливе ставлення до ринку Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. - К., 1991. - С. 8-56. . Науковець наголошує, що неп не був цілісною системою заходів, а насамперед політикою, що постійно ревізувалася, змінювалася, фактично не сприймалася ленінським оточенням. Хворий лідер більшовиків не встиг донести до партії свою змінену під впливом досвіду мирного будівництва теоретичну концепцію майбутнього суспільства. Монографія С. В. Кульчицького 1996 р. присвячена аналізу політичного та соціально-економічного розвитку УРСР доби “воєнного комунізму” та непу Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). - К., 1996. - 396 с. . Концептуально новим є висновок ученого, що позитивні результати непу не варто зараховувати до здобутків “ленінського генію”, оскільки були вони нормальним наслідком товарного виробництва Там само. - С. 178. . Аналізуючи сутність ленінської концепції “державного капіталізму”, дослідник дійшов висновку, що неп був приречений, оскільки його не випускали за конкретні політико-економічні рамки, накреслені партійними органами, а почасти й численними інструкціями та суб'єктивними рішеннями окремих осіб Там само. - С. 211-212. . Ці висновки дослідник розвинув у своїх розвідках та монографіях останніх років Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). - К., 1999. - 336 с.; Його ж. Теоретичні аспекти нової економічної політики // Сутність і особливості нової економічної політики в українському селі (1921-1928 рр.): Зб. наук. праць / Ін-т історії України НАН України; Держ. фонд фундаментальних дослідж. - К., 2000. - С. 3-15; Його ж. Непівська концепція “кооперативного соціалізму” // Сутність і особливості нової економічної політики в українському селі (1921-1928 рр.): Зб. наук. праць. - С. 85-114. . Праці знаного київського ученого є вагомим внеском в історіографію непу в Україні.

Потужний імпульс у сучасній вітчизняній історіографії непу дістали дослідження соціально-економічних, політичних і культурно-освітніх процесів у середовищі етнічних меншин УРСР, а також перспективний науковий напрям - регіонально-історичні дослідження. Одначе регіонально-історична специфіка непу у Південному регіоні України лише почала розроблятися. У попередній період вона була лише побіжно присутня у дослідженнях з історії нової економічної політики. Так, одеський учений Ю. В. Котляр вивчає перебіг соціально-економічних перетворень часів непу у південноукраїнському селі Котляр Ю. В. Від “військового комунізму” до нової економічної політики (1921-1929 рр.) // Миколаївщина: літопис історичних подій: 65-річчю Миколаївської обл. присвячується / Під ред. М. М. Шитюка. - Миколаїв; Херсон, 2002. - С. 288-300; Котляр Ю. В. Селянство Півдня України: доба нової економічної політики (1921-1929 рр.). - Одеса, 2004. - 354 с.; Його ж. Селянство Півдня України в період нової економічної політики (1921-1929 рр.): Автореф. дис. д-ра іст. наук. - Одеса, 2005. - 34 с. . Дисертація дніпропетровського дослідника І. В. Іщенка присвячена історії боротьби з соціальними аномаліями непівської доби. Попри зауваження, що праця виконана на матеріалах усього Півдня України, у фокусі уваги переважно Дніпропетровщина Іщенко І. В. Державна політика у сфері боротьби з соціальними аномаліями періоду непу (1921-1928 рр.): Досвід, протиріччя, уроки (за матеріалами Півдня України): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - Дніпропетровськ, 2003. - 16 с. .

Отже, історія реалізації нової економічної політики у південноукраїнському регіоні у наявній вітчизняній літературі представлена або побіжно, або ж висвітлюється лише фрагментарно. Комплексного ж і синтетичного дослідження перебігу непівської доби на Півдні України досі немає. Відтак ця тематика у її регіонально-історичному контексті має значну дослідницьку перспективу.

Джерельна база дослідження. Для вивчення історичного періоду ґрунтовним джерелом виступають статистичні матеріали облікових підрозділів ВРНГ, наркоматів і відомств, а також до 1929 р. відповідних відділів ЦСУ. Матеріали промислової статистики переважно зосереджені у зведених статистичних виданнях (довідниках, збірниках, щорічниках), що вміщували таблиці, які характеризували виробничу діяльність, матеріальне становище й рівень соціально-культурного розвитку робітників. Одержання інформації здійснювалося на підприємствах цензової промисловості шляхом заповнення щомісячних і квартальних бланків звітності, куди включалися відомості про робочу силу з розподілом за статтю й віком, технічну потужність підприємств, тривалість робочого дня, заробітну платню тощо. Підсумки обстежень друкувалися до 1927 р. в “Трудах ЦСУ” і до початку 1930 р. - в серії “Статистика України”.

З 1923 р. ЦСУ УРСР почало публікувати поквартальні підсумки щомісячної звітності. Вони містили порівняльні дані з попередніми виданнями. У 1923 р. одночасно з демографічним було проведено в Україні і промисловий перепис, під час якого в містах бралися на облік усі промислові заклади незалежно від розміру, стану й форм експлуатації. Саме змішування соціальних секторів стало основним недоліком цього заходу. Матеріали про кооперативну та приватну промисловість не подавалися окремо. Вже на початку 20-х років виникла потреба в проведенні спеціальних переписів дрібної (нецензової) й кустарно-ремісничої промисловості. Такий перепис вперше було здійснено у 1925 р. В опублікованих матеріалах були вміщені дані про чисельність осіб, зайнятих у дрібному виробництві, та кількість закладів, де використовувалася наймана праця. Зрозуміло, що ці дані були неповними, особливо щодо міст, де не враховано осіб, які не підлягали оподаткуванню.

Поряд з опублікованою статистикою 1920-х рр., важливою складовою джерельної бази дослідження виступили архівні матеріали. При написанні дисертації здобувачем опрацьовані матеріали таких фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України): Ф. 1. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (ВУЦВК), мм. Харків, Київ; Ф. 2. Рада Народних Комісарів УРСР; Ф. 5. Народний комісаріат внутрішніх справ УРСР; Ф. 34. Вища Рада Народного Господарства УРСР (ВРНГ УРСР); Ф. 36. Рада з'їздів промисловості, торгівлі і транспорту УРСР, м. Харків; Ф. 257. Всеукраїнський Центральний комітет незаможних селян (ВЦКНС); Ф. 258. Всеукраїнська Центральна комісія по боротьбі з наслідками голоду (ЦК Наслідгол); Ф. 322. Всеукраїнський кооперативний банк (Українбанк), м. Харків; Ф. 423. Наркомати і Уповноважений внутрішньої і зовнішньої торгівлі та постачання УРСР (об'єднаний фонд) (м. Харків); Ф. 2497. Головний уповноважений в Україні єврейського суспільного комітету по наданню допомоги потерпівшим від погромів; Ф. 2841. Всеукраїнський комітет Всесоюзної профспілки сільськогосподарських і лісних робітників, м. Харків; Ф. 3040. Українська економічна нарада при Раді Народних Комісарів УРСР, м. Харків; та ін. Ці документи з достатньою повнотою дозволили простежити реалізацію головних напрямів нової економічної політики як загалом по УРСР, так і у Південному регіоні республіки зокрема.

При написанні дисертації залучені й матеріали Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), що дало можливість виразніше уявити політику правлячої більшовицької партії у питаннях запровадження й реалізації непу в УРСР.

Використано також матеріали окремих фондів Державного архіву Миколаївської області, Державного архіву Одеської області та Державного архіву Херсонської області, що дозволяє посилити місцевим матеріалом використані фонди центральних державних архівів й акцентувати увагу на специфіці реалізації нової економічної політики у Південному регіоні УРСР.

Теоретико-методологічні основи дисертаційного дослідження становлять принципи історизму, об'єктивності та науковості. Підхід до розгляду суспільних та соціальних процесів реалізації НЕПу в економіці південних районів України здійснювався розкриття закономірностей їх розвитку, в тому вигляді, в якому вони відбувалися в дійсності. У ході дослідження застосовувалися різноманітні методи:

- загальнонаукові (класифікація, типологізація);

- міждисциплінарні (структурно-системний підхід);

- історичні (проблемно-хронологічний, статистичний, порівняльний).

У другому розділі - “Реалізація нової економічної політики в промисловості Півдня України” - розглянуто впровадження засад непу у промисловому секторі південноукраїнського регіону.

Запровадження непу сприяло реанімації економічного життя Півдня УРСР. Ринкові механізми викликали не лише пожвавлення промисловості, а й такі явища, як осіння депресія 1923 р. Окремі галузі індустрії, користуючись правом визначати вартість продукції, завищували ціни на неї й не в рівному ступені знижували їх. “Ножиці цін” стискалися адміністративно, ціни знижувалися, але проблеми реалізації продукції не могли зникнути одномоментно. Розвиток непу гальмувався недостатньою місткістю внутрішнього ринку й браком розважливості в економічній політиці держави, яка була швидше ситуативною, аніж теоретично виваженою й належним чином обґрунтованою.

Упродовж непу відбулися істотні зрушення у співвідношенні між великою й дрібною промисловістю, до якої належали назагал кустарно-ремісничі заклади й окремі приватні товаровиробники. Намагаючись створити замкнуте коло виробництва у середині держави, радянське керівництво поступово перетворювало УРСР на промислово зорієнтовану республіку, у якій домінувало виготовлення засобів виробництва, а не товарів народного споживання. Наприкінці відбудовного періоду південні райони демонстрували уповільнений темп відновлення великої промисловості. Якщо загальноукраїнська промисловість перевищила довоєнний рівень, то Миколаївські суднобудівні та машинобудівні заводи були навантажені на 55-60 %. Продукція дрібної промисловості наприкінці відбудовного періоду займала значне місце у загальній продукції промисловості округи. Об'єктивно ніщо не спонукало до згортання непу й ліквідації згаданих закладів адміністративно.

З 1928 р. почався масовий наступ на капіталістичні елементи. Радянське керівництво ще тривалий час не могло цілком відмовитися від послуг приватника у таких галузях, як переробка продуктів сільського господарства та комерція. В інших галузях державні органи розривали договори з орендаторами підприємств, обмежували можливість отримання патентів на заняття тими чи іншими видами діяльності, зупинялося кредитування, скорочувалося/заборонялося товарне постачання приватної торгівлі. Використовувався такий офіційний метод ліквідації конкурентів, як запровадження надмірних податків на власників приватних підприємств та орендарів, завдяки чому держава вилучала до 90 % їхніх прибутків.

Наприкінці непу збільшили випуск продукції Миколаївський консервний завод, з стовідсотковим завантаженням працювали завод з ремонту сільгосптехніки “Червоний технік”, промисловий та харчовий комбінати у Вознесенську та ін. Відновлення й розширення виробництва, зростання кількості зайнятих робітників - все це було результатом використання економічних стимулів, запровадження елементів ринкової економіки. Завдяки приватному підприємництву, торгівлі стало можливим без залучення іноземних інвестицій відродити економічне життя в УРСР загалом та її Південному регіоні - зокрема.

Адміністративними методами більшовицька адміністрація ліквідувала більшість елементів ринкової економіки в УРСР, які ще мали значний потенціал розвитку. Парткерівництво не бажало відновлення приватного сектору економіки й ринкових відносин. На початок першої п'ятирічки у всій продукції великої і дрібної промисловості України приватнокапіталістичний сектор займав лише 1 %. Аналогічною була ситуація загалом по СРСР, де підприємці капіталістичного штибу контролювали ледь 1 % національного прибутку, отже суттєвого впливу на народне господарство не справляли. Головною постаттю приватного сектору 1920-х років був дрібний підприємець, частка якого у тому ж секторі складала 75 % торговельного обігу й 87 % промислового виробництва. Його спосіб життя суттєво не відрізнявся від побуту переважної маси населення. Якщо взяти за 100 % обсяг споживання на душу у родинах робітників, то у сім'ях кустарів і ремісників він дорівнював 134 %, власників торговельно-промислових закладів - 251 %. Незначною (10 - 12 %) була й різниця у забезпеченні житлом.

Щільна взаємодія державного й приватного секторів уможливила подолання економічної кризи початку 1920-х років, спричиненої воєнно-комуністичним штурмом попередньої доби. Отже, спостерігалося взаємовигідне поєднання державного та приватного секторів промисловості, що приносило позитивні результати лише за умов порівняно рівноправного й толерантного співіснування обох учасників економічного змагання. Тоталітарна держава насильницькими методами обмежувала, а наприкінці 1920-х років й усунула наявні елементи ринкової економіки.

У третьому розділі - “Реалізація нової економічної політики у сільському господарстві Півдня України” - проаналізовані зміни в аграрному секторі економіки Півдня УРСР внаслідок запровадження нових засад господарювання.

Перехід до непу на Півдні Україні мав виразні особливості. Цей період був прикметним подальшим погіршенням економічної ситуації в українському селі, руйнуванням його продуктивних сил внаслідок голоду 1921-1923 рр., викликаним насамперед більшовицьким знищенням заможного селянства. У перехідний період 1921-1923 рр. влада застосовувала щодо селянства переважно репресивні заходи, властиві для політики воєнного комунізму: закладництво, арешти, реквізиції й конфіскації у неплатників продподатку, застосування військової сили у його стягуванні. Економічні важелі (фіксований розмір продподатку, право вільно розпоряджатися надлишками продукції) не працювали. Лише з середини 1923 р., з запровадженням єдиного сільгоспподатку, ліквідацією інституту відповідачів, тимчасовою нівеляцією цінових диспропорцій між промисловою та аграрною продукцією й стабілізацією політичної ситуації, можна вести мову про фактичне, а не декларативне запровадження непу у південноукраїнському селі.

Здійснення нової аграрної політики відбувалося в українському селі, зокрема на Півдні, доволі контроверсійно. Засадничим чинником тут виступала націоналізація землі, що зумовило її цілковите вилучення з товарообігу. Загалом послідовно здійснювалися такі напрями непу, як землеупоряджувальні роботи, кредитування, контрактація, диференційована податкова політика, розвиток кооперації, орендних відносин. Досягненням стало утвердження плюралізму форм власності й господарювання. Зросла кількість заможних та середняцьких господарств, котрі 1926 р. становили понад дві третини усіх господарств УРСР. За всієї обмеженості й суперечності ринкових відносин на внутрішньому ринкові виникла конкуренція. У сільському господарстві, де позиції держави й кооперації були слабкими й домінували приватні господарі, конкуренція була незаперечною. Завдяки реанімації ринкових відносин господарство вийшло з кризи, почалося економічне піднесення, притлумилися соціальні пристрасті. Селянське приватне господарство у перебігу реалізації непу набувало підприємницьких характеристик. Це засвідчує формування й розвиток господарств фермерського типу, що було особливо прикметним для аграрної сфери Півдня УРСР 1920-х років. Селянин-виробник та селянин-комерсант являли собою два різних соціальних типи приватного підприємця або два боки єдиного ринкового механізму регулювання дрібнотоварного виробництва.

Становище етнічних меншин села на Півдні УРСР цієї доби слід розглядати крізь призму соціальних експериментів тоталітарної держави. Під цим кутом зору варто оцінювати проведення національного районування, що реально посилювало антагонізм між українцями та іншими етносами регіону, оскільки нові територіальні об'єднання часто ігнорували реальний ареал їхнього компактного проживання. Політика “коренізації” мала, з одного боку, незаперечні здобутки - насамперед в освітньо-культурній сфері, з іншого ж - слугувала знаряддям інспірування класового розшарування серед національних меншин, а відтак - послаблення опору антиселянській політиці влади.

Економічна стабілізація виразно ослабила селянський рух опору у підрадянській Україні. Селянство певною мірою повірило новій владі, пійшовши на співробітництво з нею. Ця “мирна угода” тривала до 1927 р. Прагнення комуністичного керівництва здійснити індустріалізацію коштом села обернулося відмовою селян за безцінь віддавати власну продукцію. Хлібозаготівельна криза зими 1927/28 рр. стала рубіконом, що маркував подальшу конфронтацію основної маси селян з тоталітарною державою. У період проголошеного у грудні 1927 р. ХV з'їздом ВКП(б) наступу на “куркуля” вже закладалося підґрунтя для прийдешнього етапу ліквідації “куркульства” як ворожого класу. Влада вдалася до заходів надзвичайних (примусове вилучення лишків хліба), економічних (податковий тиск), правничих (позбавлення громадянських прав), адміністративних (примусове виселення), кримінального переслідування.

Політика РКП(б) щодо аграрного сектора економіки років непу була ситуативною й суперечливою. Під час загострення продовольчої проблеми або зменшення експорту сільгосппродукції вживалися заходи, які активізували розвиток села. Стимулюючими важелями ринкових відносин слугували продподаток, дозвіл на вільну торгівлю, матеріальна зацікавленість, конкуренція. Натомість гальмували цей розвиток надмірна ставка на збільшення прибутку, розбалансована фінансова система, зокрема обмежене кредитування селянського виробництва та ін. Коли загрозлива для влади кон'юнктура минала, вона переходила у наступ, жорстко регламентуючи сільськогосподарське виробництво.

У четвертому розділі - “Реалізація непу в торгівлі” - з'ясовуються особливості запровадження нової економічної політики у сфері комерційної діяльності на Півдні УРСР.

Спроба комуністичної влади організувати безгрошовий товарообмін ганебно провалилася, й РКП(б) була присилувана ревізувати власне ставлення до комерційної діяльності. Спершу її санкціонували у межах “місцевого обігу”. На практиці ж торгівля поступово охопила усю республіку. РКП(б) змушена була не лише визнати роль ринку у подоланні економічної та політичної кризи, а й гарячково організовувати державну торгівлю, відновлювати ринкову інфраструктуру, вчити більшовиків тонкощам комерції. Пріоритетне значення надавалося кооперативній торгівлі. Постійна увага приділялася й проблемам державної торгівлі. Приватник допускався лише у сферу роздрібної торгівлі. Його позиції були доволі міцними на периферії, насамперед на українському Півдні, який ще наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. був відомий потужною стаціонарною торговельною мережею (універмаги, магазини, крамниці). За цими показниками напередодні Першої світової війни Херсонська губернія (разом з Київською та Харківською) належала до трійки провідних регіонів підросійської України. Багатоукладність торгівлі сприяла виникненню здорової конкуренції. Однак держава цілеспрямовано обмежувала останню, по-перше, надаючи пільгові умови кредитування кооперативній та державній торгівлі й запровадивши здирницький порядок кредитування приватної, по-друге, підпорядковуючи собі кооперативну торгівлю й створюючи умови для монопольного становища державної торгівлі.