Реалізація нової економічної політики в економіці південних районів України

Відновлення ринкових відносин вимагало стабілізації грошової системи, тому більшовицька партія відмовилася від одного з положень своєї програми 1919 р. щодо несумісності грошей і соціалізму. Грошова реформа, вдало проведена більшовиками, нормалізувала грошовий обіг, що сприяло розвиткові внутрішнього товарообігу, наповненню держбюджету, позитивно вплинуло на функціонування кредитно-банківської системи й стан виробництва загалом.

Реабілітація ринку як основи економіки вимагало й налагодження кредитно-банківської системи. Зруйнувавши останню у 1917-1920 рр., більшовики вживали заходів щодо створення державних, акціонерних та приватних банків, забезпечення правового поля їхнього функціонування. Біржі та ярмарки стали формами контролю держави за внутрішнім товарообігом, зокрема за питомою вагою приватника у загальному обсязі останнього. У складних обставинах працювали, зокрема, відроджені товарні біржі Південного регіону - Миколаївська, Одеська та Херсонська. Одначе виконання ними невластивого їхній природі завдання сприяння державним органам у регулюванні товарообігу спричинило судження, нібито інститут бірж став анахронізмом, який зайвий у радянській народногосподарській системі. Наслідком стало подальше обмеження біржової діяльності та кола бірж. Грудневим рішенням 1926 р. Колегії Наркомвнуторгу УРСР було ліквідовано 9 переважно малих бірж (в тому числі Миколаївська та Херсонська). Одеська ж товарна біржа утрималася на поверхні й поряд з трьома іншими аналогічними установами УРСР (Дніпропетровською, Київською та Харківською біржами) функціонувала до остаточної ліквідації усієї біржової торгівлі в СРСР 1930 р.

Ринок, який значною мірою імпровізовано створила правляча партія, був далеким від цивілізованого, одначе функціонував. Найбільшого розвитку набули ринкові відносини у тих галузях економіки, де вплив/втручання держави було мінімальним. Внутрішній ринок УРСР був складовою загальноєвропейського ринку, хоча зв'язок з останнім був не безпосереднім, а відбувався під жорстким контролем Москви. Насамперед завдяки ринковим відносинам РКП(б) спромоглася вивести господарство з прірви спровокованої нею ж кризи, забезпечити подальший економічний поступ, вгамувати соціальні пристрасті й утриматися при владі.

Потужний торговельно-економічний потенціал Півдня України, традиційно зорієнтованого на обслуговування транспортних артерій Північного Причорномор'я й чорноморської (насамперед морської) торгівлі значною мірою сприяв економічному відродженню регіону років непу. Водночас відсутність реального суверенітету УРСР й жорсткий контроль союзного центру за додержанням державної монополії зовнішньої торгівлі не лише не дозволили повнотою реалізувати потенціал південного регіону республіки, а й забезпечували систематичне перекачування імпортних товарів і продуктів, як і прибутків від морської торгівлі на користь Москви, обминаючи квазіурядовий Харків. Хижацьким використанням південноукраїнського потенціалу пояснюється й упосліджене становище у часи непу причорноморських портів республіки - Миколаївського, Одеського і Херсонського, потужний економічний розвиток і посилена модернізація яких розглядалася центральною владою як небажані й потенційна небезпека “українського економічного сепаратизму”.

У висновках узагальнено результати дослідження, основні з яких виносяться на захист:

Запровадження непу уможливило реанімацію економіки Півдня УРСР. Почалося відновлення виробництва на заводах, пожвавилися металопромисловість, сільськогосподарське машинобудування, текстильне виробництва. Продукція усіх діючих закладів досягала 50-60 % рівня 1913 р. Ринкові механізми не лише реанімували промисловість, а й викликали такі явища, як осіння депресія 1923 р. й “ножиці цін”. Відбулися істотні зрушення у співвідношенні між великою індустрією й дрібною промисловістю. Питома вага великої промисловості зросла у валовій продукції УРСР з 68,7 % у 1925/26 р. до 92, 5% у 1938 р. Адміністративно усуваючи конкурентів, держпідприємства не збільшували виробництво товарів широкого вжитку. УРСР перетворювалася на промислово зорієнтовану республіку, у якій домінувало виготовлення засобів виробництва, а не товарів народного споживання.

Наприкінці відбудовного періоду південні райони республіки демонстрували уповільнений темп відновлення великої промисловості. Якщо загальноукраїнська промисловість перевищила довоєнний рівень, то Миколаївські суднобудівні та машинобудівні заводи були навантажені на 55-60 %. У Миколаївській окрузі у 1927 р. нараховувалося 3 742 дрібних підприємств, з них 88 артілей, з кількістю зайнятих 5 313 осіб. Продукція дрібної промисловості наприкінці відбудовного періоду займала значне місце у загальній продукції промисловості округи.

Лише тісна взаємодія державного й приватного секторів уможливила подолання економічної кризи початку 1920-х років, спричиненої воєнно-комуністичним штурмом попередньої доби. Приватні підприємці змогли задовольнити попит населення на товари масового споживання. Отже, спостерігалося взаємовигідне поєднання державного та приватного секторів. Все це приносило позитивні результати лише за умов порівняно рівноправного й толерантного співіснування обох учасників економічного змагання.

Головне, чого домагалося селянство Півдня УРСР у 1920-х рр., - відновлення ринку, який би нормалізував взаємини виробників та споживачів сільгосппродукції, уможливив розвиток селянського господарства на засадах приватної власності на землю. З переходом до непу постала потреба конкретизувати владні заходи щодо дрібного селянського господарства, що втілилося у низці рішень та постанов, серед яких найважливішими були “Основний закон про трудове землекористування” й Земельний кодекс УРСР 1922 р. Законодавчі акти юридично закріпили земельні відносини, окреслили напрями аграрної політики, стали правничою основою земельного ладу у часи здійснення нової економічної політики.

Перехід від воєнного комунізму до непу на Півдні Україні мав виразні особливості. Цей період був прикметним подальшим погіршенням економічної ситуації в українському селі, руйнуванням його продуктивних сил внаслідок голоду 1921-1923 рр., викликаним як об'єктивними обставинами, так і більшовицьким знищенням заможного селянства. У перехідний період 1921-1923 рр. влада застосовувала щодо селянства переважно репресивні заходи, властиві для політики воєнного комунізму: закладництво, арешти, реквізиції й конфіскації тощо. Економічні важелі (фіксований розмір продподатку, право вільно розпоряджатися надлишками продукції) фактично не працювали. Лише з середини 1923 р., з запровадженням єдиного сільгоспподатку, ліквідацією інституту відповідачів, тимчасовою нівеляцією цінових диспропорцій між промисловою та аграрною продукцією й стабілізацією політичної ситуації, можна вести мову про фактичне, а не декларативне запровадження непу у південноукраїнському селі.

Здійснення нової аграрної політики відбувалося на Півдні УРСР контроверсійно. Засадничим чинником виступала націоналізація землі, що зумовило її цілковите вилучення з товарообігу. Послідовно здійснювалися такі напрями непу, як землеупоряджувальні роботи, кредитування, контрактація, диференційована податкова політика, розвиток сільськогосподарської кооперації, орендних відносин. Позитивним досягненням стало утвердження в аграрному секторі плюралізму форм власності й господарювання. Зросла кількість заможних та середняцьких господарств, котрі 1926 р. становили понад дві третини усіх господарств УРСР. Селянське приватне господарство у перебігу реалізації нової економічної політики набуло організаційно-виробничих характеристик підприємницького типу. Співвідношення валового доходу та його товарної частини засвідчує формування й розвиток господарств фермерського типу, що було особливо прикметним для аграрної сфери Півдня УРСР 1920-х років. Селянин-виробник та селянин-комерсант являли собою два різних соціальних типи приватного підприємця або два боки єдиного ринкового механізму регулювання дрібнотоварного виробництва.

Становище етнічних меншин села на Півдні УСРР цієї доби слід розглядати крізь призму соціальних експериментів тоталітарної держави. Під цим кутом зору варто оцінювати проведення національного районування, що реально посилювало антагонізм між українцями та іншими етносами регіону, оскільки нові територіальні об'єднання часто ігнорували реальний ареал їхнього компактного проживання. Політика “коренізації” мала, з одного боку, незаперечні здобутки - насамперед в освітньо-культурній сфері, з іншого ж - слугувала знаряддям інспірування класового розшарування серед національних меншин, а відтак - послаблення опору антиселянській політиці влади.

Економічна стабілізація виразно ослабила з 1924 р. селянський рух опору. Селянство повірило новій владі, пійшовши на співробітництво з нею. Подібна “мирна угода” тривала до 1927 р. Прагнення комуністичного керівництва здійснити індустріалізацію коштом села обернулося відмовою селян за безцінь віддавати власну продукцію. Хлібозаготівельна криза зими 1927/28 рр. стала рубіконом, що маркував подальшу конфронтацію основної маси селян з тоталітарною державою.

Політика РКП(б) щодо аграрного сектора економіки у роки непу була ситуативною й суперечливою. Більшовицька адміністрація по відношенню до села здійснювала політику, вигідну їй у той чи інший момент. Під час загострення продовольчої проблеми або зменшення експорту сільгосппродукції вживалися заходи щодо активізації розвитку села. Коли загрозлива для влади кон'юнктура минала, вона переходила у наступ, жорстко регламентуючи сільгоспвиробництво.

РКП(б) була присилувана ревізувати власне ставлення до комерційної діяльності. Компартія змушена була не лише визнати роль ринку у подоланні політико-економічної кризи, а й гарячково організовувати державну торгівлю, відновлювати ринкову інфраструктуру, вчитися тонкощам комерції. Пріоритетне значення надавалося кооперативній торгівлі. Постійна увага приділялася й державній торгівлі. Приватник допускався лише у сферу роздрібної торгівлі. Його позиції були міцними на периферії, насамперед на українському Півдні, який ще наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. був відомий потужною стаціонарною торговельною мережею (універмаги, магазини, крамниці). Багатоукладність торгівлі сприяла конкуренції. Однак держава цілеспрямовано обмежувала останню, по-перше, надаючи пільгові умови кредитування кооперативній та державній торгівлі й запровадивши здирницький порядок кредитування приватної, по-друге, підпорядковуючи собі кооперативну торгівлю й створюючи умови для монопольного становища державної торгівлі на ринкові. Відновлюючи традиційну інфраструктуру ринку, влада зробила біржі та ярмарки формами контролю держави за внутрішнім товарообігом. У цих суперечливих обставинах непівської економіки працювали й відроджені товарні біржі Південного регіону УРСР - Миколаївська, Одеська та Херсонська.

Ринок, який значною мірою імпровізовано створила правляча партія, був далеким від цивілізованого, одначе функціонував. Найбільшого розвитку набули ринкові відносини у тих галузях економіки, де вплив/втручання держави було мінімальним. Внутрішній ринок УРСР був складовою загальноєвропейського ринку, хоча зв'язок з останнім був не безпосереднім, а відбувався під жорстким контролем Москви. Для подолання внутрішніх політичних і господарських проблем більшовики змушені були налагоджувати взаємовигідну торгівлю з іноземними державами, кооперативними та приватними фірмами. Насамперед завдяки ринковим відносинам РКП(б) спромоглася вивести господарство з прірви спровокованої нею ж кризи, забезпечити подальший економічний поступ, вгамувати соціальні пристрасті й утриматися при владі.

Потужний торговельно-економічний потенціал Півдня України, традиційно зорієнтованого на обслуговування транспортних артерій Північного Причорномор'я й чорноморської торгівлі сприяв відродженню регіону у роки непу. Водночас відсутність реального суверенітету УРСР й жорсткий контроль союзного центру за додержанням державної монополії зовнішньої торгівлі не лише не дозволили повнотою реалізувати потенціал південного регіону республіки, а й забезпечували систематичне перекачування імпортних товарів і продуктів, як і прибутків від морської торгівлі на користь Москви, обминаючи квазіурядовий Харків. Цим хижацьким використанням південноукраїнського потенціалу пояснюється й упосліджене становище у часи непу причорноморських портів республіки - Миколаївського, Одеського і Херсонського, потужний економічний розвиток й модернізація яких розглядалася центральною владою як небажані й потенційна небезпека “українського економічного сепаратизму”.

аграрний економіка південний соціальний

Основний зміст дисертації відображено у наукових публікаціях автора

Статті у наукових фахових виданнях:

Зеркаль М. Приватна торгівля та підприємство на Півдні України в 20-ті роки ХХ ст. // Південна Україна: Проблеми історичних досліджень: Зб. наук. праць Ін-т історії України НАН України, Наук.-дослід. ін-т козацтва, Регіональний центр дослідж. історії Нижнього Подніпров'я та Побужжя при Миколаївському педінституті. - Миколаїв, 1998. - С. 81-86 (0,6 друк. арк.);

Зеркаль М. М. Перші кроки реалізації нової економічної політики в промисловості Півдня України.//Історія України: маловідомі імена, події факти. Інститут іст. України НАН України. Зб. статей.-Київ, 2005.-Вип.30.-С.174-185.

Зеркаль М. М. Історіографія реалізаціїї нової економічної політики в Україні.// Михайло Максимович і українська історична наука. Зб. статей.-Київ,2005.-Вип.16.-С.440-451.

Статті в інших наукових виданнях:

Зеркаль М. М. Нова економічна політика на Миколаївщині // Великий історик, державний діяч, патріот України. Тези і матеріали доповідей і повідомлень Другої Миколаївської обласної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю з дня народження М. С. Грушевського. - Миколаїв, 1996. - С. 49-54 (0,5 друк. арк.);

Зеркаль М. М. Формування прошарку непманів на Миколаївщині в 20-ті роки VII Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство і культура”: Наук. доповіді та повідомлення. - К.; Х.: Рідний край, 1997. - Ч. II. С. 110-112 (0,3 друк. арк.);

Зеркаль М. М. Реалізація нової економічної політики на Миколаївщині // Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку: Наук. доповіді Міжнар. наук.-методич. конф. (21-24 трав. 1997 р.), що відбулася у рамках державних заходів, приурочених пам'яті Т. Г. Шевченка / Упоряд. Є. Г. Сінкевич, Г. А. Чумаченко. - Херсон, 1997. - Ч. 2. - С. 51-54 (0,4 друк. арк.);

Зеркаль М. М. Досвід діяльності Дніпробугу в 20-ті роки ХХ ст. // Наукові праці. Національний університет “Києво-Могилянська Академія”, Миколаївська філія. - Миколаїв, 1998. - Т. 1. - С. 35-39 (0,5 друк. арк.);

Зеркаль М. М. Нова економічна політика на Півдні України в 20-ті роки ХХ ст. Історія Півдня України від найдавніших часів до сучасності: проблеми національного, політичного, технічного, правового, релігійного та культурного розвитку: Зб. наук. праць. - Миколаїв; Одеса, 1999. - Ч. ІІ. - С. 176-182 (0,5 друк. арк.);

Зеркаль М. М. Україна та Одеська губернія на початку 20-х років (передумови та перші кроки реалізації нової економічної політики) // Українська державність: проблеми історії, права, економіки, мовознавства, філософії, політології та культури. Зб. наук. праць. - Миколаїв; Одеса: Тетра, 2001. - Т. I. С. 91-101 (0,7 друк. арк.).

АНОТАЦІЯ

Зеркаль М. М. Реалізація нової економічної політики в економіці південних районів України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький національний університет.-Донецьк, 2005.

У дисертації на основі широкого кола документальних матеріалів та історичної літератури проведено комплексне дослідження впровадження засад нової економічної політики у південних районах УРСР.

Виваженої стратегії економічного розвитку більшовицька партія не мала. Запровадження непу було даниною політико-економічній кон'юнктурі з боку керманичів РКП(б). На Півдні України засади нової економічної політики впроваджувалися у загальному річищі відомих ініціатив В. Леніна, але з огляду на голод 1921-1923 рр. відбулося це з часовим запізненням у рік - півтора.

Особливістю південного регіону республіки була наявність усталених (з 1860-х рр.) традицій ринкових відносин в аграрному секторі економіки, що за умов непу дедалі більше еволюціонували у бік розвитку господарств фермерського типу. Українські морські порти (Миколаїв, Одеса, Очаків, Херсон) пожвавили свою діяльність на початку 1920-х рр. й потенційно могли перетворитися на потужні “морські вікна”, що уможливили б за сприятливих умов потужне піднесення усього Півдня УРСР. Приватна торгівля (дрібна й середня), різноманітні форми виробничо-промислової й сільськогосподарської кооперації були традиційними заняттями населення регіону. Легалізація їх за умов непу сприяла економічному розвитку південноукраїнських теренів й забезпечувала роботою та слугувала джерелом прибутку для значної частини населення.

Ключові слова: нова економічна політика, кооперація, Південь України, порт, промисловість, торгівля, селянство.

АННОТАЦИЯ

Дисертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2005.

В диссертации на основании широкого круга документальных материалов и исторической литературы проведено комплексное исследование внедрения основ новой экономической политики в южных районах УССР.

Продуманной стратегии экономического развития страны партия большевиков и ее лидеры не имели. Введение нэпа было неизбежной данью политико-экономической конъюнктуре со стороны руководителей РКП(б) ввиду неминуемой угрозы утраты власти и перехода в политическое и физическое небытие. На Юге Украины основы новой экономической политики внедрялись согласно общему руслу известных инициатив В. Ленина, однако в связи с голодом 1921-1923 гг. реформы стартовали с временным опозданием на год - полтора.

Политика РКП(б) относительно аграрного сектора економики в годы нэпа была ситуативной и противоречивой. Во время обострения продовольственной проблемы или уменьшения экспорта сельхозпродукции использовались рычаги активизации развития села. Стимулирующими факторами рыночных отношений в таком случае служили продналог, разрешение на свободную торговлю, материальная заинтересованность, конкуренция. В то же время тормозили это развитие чрезмерная ставка налога на прибыль, разбалансированная финансовая система, в частности ограниченное кредитирование аграрного производства, и др. Когда миновала угрожающая для власти конъюнктура, она переходила в наступление, жестко регламентируя сельскохозяйственное производство.

РКП(б) вынуждена была пересмотреть свое отношение к коммерческой деятельности. Осознавая необходимость контролировать стихийно-рыночные отношения, компартия вынуждена была не только признать роль рынка в преодолении политико-экономического кризиса, но и лихорадочно налаживать государственную торговлю, восстанавливать рыночную инфраструктуру, учиться нюансам коммерции. Приоритетное значение придавалось кооперативной торговле. Постоянное внимание уделялось и торговле государственной. Частник допускался только в сферу розничной торговли. Его позиции были прочными на периферии, прежде всего на украинском Юге, который еще в конце ХІХ - начале ХХ ст. был известен мощной стационарной торговой сетью (универмаги, магазины, лавки). По интенсивности развития этого вида торговли накануне Первой мировой войны Херсонская губерния принадлежала к тройке ведущих регионов подроссийской Украины (вместе с Киевской и Харьковской губерниями). Многоукладность торговли содействовала возникновению здоровой конкуренции. Однако власть целенаправленно ограничивала последнюю, во-первых, предоставляя льготные условия кредитирования кооперативной и государственной торговле и устанавливая грабительский порядок кредитования частной, во-вторых, подчинив себе кооперативную торговлю и создавая условия для монополии государственной торговли на рынке.

Восстановление рыночных отношений требовало стабилизации денежной системы. Реформа 1922-1924 гг. нормализовала денежное обращение, что содействовало развитию внутреннего товарообращения, наполнению госбюджета, положительно повлияло на функционирование кредитно-банковской системы и состояние производства в целом. Восстанавливая рыночную инфраструктуру, власть сделала биржи и ярмарки формами государственного контроля за внутренним товарооборотом, в частности, за удельным весом частника в общем объеме последнего. В этих противоречивых условиях нэповской экономики работали и возрожденные товарные биржи Южного региона УССР - Николаевская, Одесская и Херсонская.

Рынок, который в значительной мере импровизированно реабилитировала правящая партия, был далеким от цивилизованного, однако функционировал. Наибольшее развитие рыночные отношения получили в тех отраслях экономики, где вмешательство государства было минимальным. Внутренний рынок УССР был составляющей общеевропейского рынка, хотя связь с последним не была непосредственной, а осуществлялась под жестким контролем Москвы. Для преодоления политико-экономических проблем большевики вынуждены были налаживать торговлю с иностранными государствами, кооперативными и частными фирмами.

Мощный торгово-экономический потенциал Юга Украины, традиционно сориентированного на обслуживание транспортных артерий Северного Причерноморья и черноморской (прежде всего морской) торговли в значительной мере содействовал экономическому возрождению региона в годы нэпа. Одновременно отсутствие реального суверенитета УССР и жесткий контроль союзного центра за государственной монополией внешней торговли не только не позволили полностью реализовать коммерческий потенциал Южного региона республики, но и гарантировали систематическое перекачивание импортных товаров и продуктов, как и доходов от морской торговли в пользу Москвы. Хищническим использованием южноукраинского потенциала объясняется и второстепенное положение во время нэпа причерноморских портов республики (Николаев, Одесса, Очаков, Херсон), интенсивное экономическое развитие и модернизация которых рассматривались центральной властью как потенциальная угроза “украинского экономического сепаратизма”. Особенностью южного региона республики было наличие устоявшихся традиций рыночных отношений в аграрном секторе экономики, которые в условия нэпа все более эволюционировали в направлении развития хозяйств фермерского типа. Частная торговля (мелкая и средняя), разнообразные формы производственно-промысловой и сельскохозяйственной кооперации были традиционными занятиями населения региона. Легализация их в условиях новой экономической политики содействовала экономическому развитию южноукраинских территорий, обеспечивала работой и служила источником прибыли для значительной части населения.

Ключевые слова: новая экономическая политика, кооперация, Юг Украины, порт, промышленность, торговля, крестьянство.

Annotation

Zerkal M.M. The realization of New Economic Policy (NEP) in the Southern regions of Ukraine. - Manuscript.

The thesis for taking candidate of history degree. - Speciality 07.00.01. - History of Ukraine. -Donetsk National University.-Donetsk, 2005.

The present thesis investigated the realization of New Economic Policy (NEP) in the Southern regions of Ukrainian Soviet Socialist Republic (USSR). The investigation was made on the basis of wide range of documents and historical literature.

Bolshevik party didn't have weighted strategy. The realization of NEP was the tribute to the political and economic situation inside the leadership of the Russian Communist Party (of Bolsheviks) - RCP (B). In the Southern regions of Ukraine NEP was realized according to the V. Lenin initiatives, but due to 1921-1923 famine it came into play with one/one and a half year delay.

The peculiarity of the Southern regions of republic was the presence of market tradition (since 1860th) in the agricultural sector. The realization of NEP caused the evolution of agrarian sector towards farming. Ukrainian ports (Mykolaiv, Odesa, Ochakiv, Kherson) increase their activity at the beginning of the 1920th and had the potential to become the “sea windows”, which, under good conditions, could cause the prosperity of the whole South of USSR. Private trade (middle and small one), various forms of industrial and agricultural cooperatives were traditional occupations for the population of the region. The legalization of all these line of work during NEP stimulated economic development of the Southern Ukraine, gave workplace and was the source of revenue for the majority of the population of the region.

Key words: New Economic Policy (NEP), cooperative, the South of Ukraine, port, industry, trade, peasantry.

Размещено на Allbest.ur