Взаємовідносини Золотої Орди і Південно-Західної Русі в ХІІІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ІМЕНІ А. КРИМСЬКОГО

07.00.02 - Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Взаємовідносини Золотої Орди і Південно-Західної Русі в ХІІІ ст.

Бабенко Роман Вікторович

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова на кафедрі історії слов'ян та українознавства. Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент

Стрельський Геннадій В'ячеславович,

доцент Національного педагогічного університету

ім. М.П. Драгоманова, кафедра історії

слов'ян та українознавства

Офіційні опоненти:

член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук,

професор Моця Олександр Петрович завідувач відділу середньовічної та давньоруської археології Інституту археології НАН України

кандидат історичних наук Головко Олександр Борисович,

головний консультант апарату Верховної Ради України

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ всесвітньої історії і міжнародних відносин

Захист відбудеться “ 18 ” лютого 2004 р. о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.01 Інституту сходознавства імені А. Кримського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту сходознавства імені А. Кримського НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.)

Автореферат розісланий “ 17 ” січня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради,

к.і.н О. Д. Василюк

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Монгольські завоювання стали переломним періодом в історії багатьох країн Азії та Європи Під ударами монгольських військ полягли кочові народи і держави Далекого Сходу й Дешт-і-Кипчаку, Середньої Азії тощо. Хвиля монгольських завоювань прокотилася і по Русі, що надовго включило її до сфери безпосереднього впливу могутньої монгольської держави - Золотої Орди. Близькість могутнього й небезпечного сусіда не могла не позначитися на давньоруському суспільстві і проявилася як в політичному, так і у економічному житті Давньої Русі.

У дослідженнях, присвячених історії Русі періоду монгольського панування, є недостатньо розроблена тема, пов'язана із взаємовідносинами, що виникли між її південно-західними землями (Київщина, Галичина, Волинь, Поділля) і Золотою Ордою в ХІІІ ст. Це було зумовлено традиційно спрощеним підходом в історіографії до історії руських земель цього регіону: він передбачав або його повний занепад після погрому 1240-1241 рр., або на терени Південно-Західної Русі просто переносилася схема відносин між Золотою Ордою та Північно-Східною Руссю. Таким чином, характер відносин між Золотоординською державою та Південно-Західною Руссю залишався невизначеним. Між тим, наявні джерела дають можливість досить предметно досліджувати проблему. Висвітлення особливостей цих взаємовідносин допоможе з'ясувати характер впливу монгольських завойовників на етнічну ситуацію у Південно-Cхідній Європі, дозволить розкрити причини відмінностей у долі східнослов'янських народів, які потрапили під вплив Золотої Орди. Розкриття економічних та політичних зв'язків між Золотою Ордою і Південно-Західною Руссю допоможе, на наш погляд, глибше зрозуміти історію взаємовідносин між кочівниками та осілим населенням Східної Європи у середньовіччі. Дані дисертаційного дослідження можуть бути використані і для вирішення етнічних питань на сучасному етапі розвитку України. Адже в роботі акцентується увага на співіснуванні двох різних суспільств - осілого та кочового. Яке було не лише сповнене конфліктами, а й носило взаємовигідний характер впродовж ХІІІ ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова 25 лютого 1999 р., протокол №7. Робота є невід'ємною складовою наукового напряму НПУ імені М.П. Драгоманова “дослідження проблем гуманітарних наук” та проблеми кафедри загальної історії історичного факультету “ проблема гуманізму та духовності в процесі викладання курсів загальної історії”, які входять до основних наукових напрямів тематичного плану. НПУ імені М.П. Драгоманова , що затверджений Радою університета 28 грудня 2000 року протоколом №5.

Мета дослідження. Зважаючи на актуальність та недостатній рівень розробки теми в історіографії, в дисертації представлена спроба визначити особливості двосторонніх відносин між Південно-Західною Руссю і Золотою Ордою впродовж ХІІІ ст.: в економічній, політичній та військовій сферах. Автор прагнув вивчити й узагальнити широкий комплекс проблем та розкрити обрану тему із залученням писемних, археологічних та нумізматичних джерел, що раніше не використовувалися у вітчизняних та зарубіжних дослідженнях.

Хронологічні межі дисертації охоплюють ХІІІ ст. До початку ХІІІ ст. відносяться перші спроби розширення меж монгольської держави в західному напрямку. Закономірним наслідком цього вторгнення стала битва на р. Калка у 1223 р. Верхня хронологічна межа - рубіж ХІІІ-ХІV ст., коли внаслідок внутрішньої боротьби загинув темник Ногай, який у процесі створення “своєї” монгольської держави, поширив вплив на Південно-Західну Русь.

Територія дослідження визначається кордонами Золотої Орди і Південно-Західної Русі. Ужитий у дисертації термін “Золота Орда” стосується монгольської держави, що виникла в Поволжі під орудою роду Джучідів. Поняття “Південно-Західна Русь”, охоплює територію від Правобережжя Дніпра до західних кордонів Галицько-Волинської Русі. Північний кордон її співпадає з північними межами Волинського і Київського князівств. Лінія південного кордону проходить від Запоріжжя через Центральне Поділля до середньої течії Дністра.

Реалізація поставленої мети досягається шляхом вирішення кількох взаємопов'язаних завдань:

з'ясувати рівень дослідженості проблеми в історіографії;

встановити причини монгольського вторгнення в Східну Європу та підґрунтя конфлікту між Монгольською імперією і Руссю в першій чверті ХІІІ ст., та визначити їх наслідки. Висвітлити особливості завоювання монголами Південно-Західної Русі у 1240-1241 рр. і з'ясувати масштаби руйнувань даного регіону та характер опору агресорам;

визначити особливості виникнення держави “Золота Орда”, та з'ясувати специфіку її адміністративно-політичного устрою;

розкрити особливості військово-політичних відносин між Золотою Ордою та Південно-Західною Руссю. Підкреслити їх залежність від внутрішньополітичної ситуації у Золотій Орді та Монгольській імперії. Встановити характер опору Данила Галицького ординським вторгненням в межі Південно-Західної Русі в середині ХІІІ ст. Дослідити історію становлення русько-монгольських військових відносин упродовж другої половини ХІІІ ст., розкрити специфіку спільних походів руського й ординського військ на територію Західної Європи;

визначити особливості економічної політики Золотої Орди на землях Південно-Західної Русі. Встановити ступінь впливу монгольського завоювання на стан сільського господарства, ремесла і торгівлі Південно-Західної Русі в ХІІІ ст. Розкрити основні напрями використання економічного потенціалу руських земель монгольською владою;

з'ясувати специфіку адміністративно-територіальної політики Золотої Орди щодо Південно-Західної Русі. Розкрити процес переходу руських земель під безпосередню владу ординської адміністрації, та з'ясувати форми організації золотоординської влади на землях Південно-Західної Русі.

Відповідно до поставлених завдань, об'єктом дослідження є взаємовідносини Золотої Орди і Південно-Західної Русі в ХІІІ ст.

Предмет дослідження - економічні, політичні і воєнні стосунки Золотоординської держави та Південно-Західної Русі в ХІІІ ст., які визначаються в комплексному аспекті. монгольське вторгнення орда русь

Методи дослідження. Критичний аналіз джерел та наукової літератури покладено в основу логічного пізнання суспільних процесів, що відбувалися в Золотій Орді і Південно-Західній Русі впродовж ХІІІ ст. Історико-порівняльний метод дав змогу підкреслити специфіку відносин Золотої Орди з Південно-Західною Руссю; методом синхронізації досліджувалися історичні події у різних етнополітичних об'єднаннях, що вплинули на розвиток взаємин між Золотою Ордою і Південно-Західною Руссю; реконструктивний метод допоміг у хронологічному порядку розглянути розвиток політичних, економічних і військових взаємовідносин, які недостатньо розкриті в руських джерелах; системний метод базується на принципах наукової об'єктивності та конкретного історичного аналізу суспільних явищ і подій, який вимагає висвітлення минулого в загальноцивілізаційному контексті, теоретичних положень про основи розвитку суспільства, сучасного наукового розуміння діалектики взаємин осілого та кочового суспільств з залученням даних інших наук; використання картографічного методу дозволяє вирішити військово-політичні аспекти проблеми, що досліджуються в дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що автор, спираючись на нові підходи, переосмислюючи критично історіографію та джерела, робить спробу наукового аналізу взаємовідносин між Золотою Ордою та Південно-Західною Руссю в ХІІІ ст. В дисертації обґрунтовується новий погляд на розвиток відносин між Золотоординською державою і Південно-Західною Руссю. Зокрема, представлено нову модель русько-монгольських відносин не характерну для інших земель Русі та домініонів Золотої Орди. Зроблено спробу об'єктивно визначити прояви монгольського завоювання на Південно-Західну Русь. Заперечується ймовірність економічного занепаду та обезлюднення південно-руських земель. У контексті перегляду характеру монгольського впливу підкреслюється новизна встановлених причин сепаратистських рухів у регіоні. В дисертації вперше подається аналіз розвитку воєнних відносин між Золотою Ордою і Південно-Західною Руссю впродовж ХІІІ ст. Ці дані супроводжуються широким картографічним матеріалом, де вперше зображено схему маршрутів монгольських вторгнень у Європу в другій половині ХІІІ ст. Дана дисертація є першим комплексним дослідженням, у якому критично переглядаються стереотипи трактування історії взаємовідносин між Золотою Ордою та Південно-Західною Руссю.

Джерельна база дослідження включає в себе писемні, археологічні та нумізматичні дані. Писемні джерела складаються з опублікованих літописів, хронік і творів східних авторів (арабські, перські, сірійські, монгольські, вірменські, візантійські), руських літописів (Іпатіївський, Лаврентіївський, Никонівський та Новгородський літописи), західноєвропейських хронік та записок мандрівників. Археологічні дані - опубліковані матеріали розкопок Києва, Переяслава-Хмельницького та літописних міст: Ізяславля, Болохова, Плісненська, Комарівського поселення, поселень Середнього та Нижнього Подніпров'я, а також ординських пам'яток Поволжя. Нумізматичні джерела представлені джучідськими монетами.

Практичне значення. Використаний у дисертації конкретно-історичний матеріал може бути використаний дослідниками при написанні наукових праць із вказаної та суміжної тематики, при підготовці монографій, навчально-методичних посібників, для розробки нормативних та спеціальних курсів із історії України та Росії, Середньовічного Сходу, теорії та практики міжнаціональних та міжнародних відносин. Картографічний матеріал дозволить більш поглиблено викладати курс середньовічної історії в школі і вищих навчальних закладах. Проведена в дисертації систематизація монгольського звичаєвого права дозволить розширити фактологічну базу курсу “Iсторія політичних і правових вчень”.

Апробація роботи. Основні положення і висновки дослідження викладено у публікаціях автора у фахових виданнях. Дисертація була обговорена на засіданні кафедри історії слов'ян і народознавства історичного факультету НПУ ім. М. П. Драгоманова та на засіданні відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України. Результати дослідження також були оприлюднені на Міжнародній конференції “Слов'янські народи у Другій світовій війні”, проведеній на базі кафедри історії слов'ян і народознавства історичного факультету НПУ імені М.П. Драгоманова 4-5 травня 2000 р. та ІІІ Міжнародній науковій конференції “Історія та культура Лівобережної України”, проведеної історико-правознавчим факультетом Ніжинського державного педагогічного університету ім. М. Гоголя 25 - 26 жовтня 2001 р. Окремі положення дисертації були використані автором при викладанні спецкурсу “Взаємовідносини Золотої Орди і Південно-Західної Русі в ХІІІ ст.”

Структура дисертації відповідає поставленій меті й завданням. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, та списку використаних джерел та літератури. Обсяг рукопису - 206 сторінок. Перелік джерел і літератури складає 20 сторінок (289 найменувань). Дисертацію супроводжують додатки, які містять коментарі до статей монгольського законодавства, статистичні дані, карти й схеми, які коментують положення, викладені в дисертації (36 стор.).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність проблеми, що розглядається. Визначено коло основних завдань, які вимагають розв'язання на сучасному етапі наукового пізнання та дослідження взаємовідносин Золотої Орди та Південно-Західної Русі. Подаються ряд положень, що виносяться на захист та сформульовано методологічні основи дисертаційного дослідження.

Перший розділ - “Історіографія та джерела дослідження”.

Історіографію з проблеми взаємовідносин Золотої Орди і Південно-Західної Русі розподілено на декілька блоків. Перший блок включає роботи дореволюційного періоду російських і українських дослідників. Другу частину становлять дослідження вітчизняних вчених радянського та пострадянського періодів. Окремим блоком подається огляд зарубіжної історіографії.

На даному етапі дослідження проблеми монголо-руських взаємовідносин накопичено значну історіографічну базу. В дослідженнях російських вчених дореволюційного періоду: В. М. Татіщева, М. М. Щербатова, М. М. Карамзіна, М. П. Погодіна, С. М. Соловйова, Д. І. Іловайського, В. О. Ключевського, мало уваги приділялося відносинам між Золотою Ордою і землями Південно-Західної Русі в ХІІІ ст. Татищев В. Н. История Российская. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1962. - Т.1. - 500 с.; 1963. - Т.2. - 349 с.; Щербатов М. М. История Российская от древнейших времен. - СПб., 1774, т.3. - 330 с.; Карамзин Н. М. История государства Российского. Книга первая. - Ростов на Дону, т.1-3, 1989. - 528 с.; Погодин М. П. Записка о древнем языке русском // Известия Отделения русского языка и словесности Академии наук, 1856, ч. 5, вып. 2. - С. 70-92; Соловьев С. М. Чтения и рассказы по истории России. - М.: Правда, 1989. - 768 с., ил; Иловайский Д.И. Калкское побоище // Русская старина, 1879, т.25. - С.691-706; Ключевский В. О. Русская история. Полный курс лекций в трех книгах. - Ростов на Дону; Феникс, кн.І, 2000. - 608 с.. На їх думку, Південна Русь (Київщина) була лише прикордонною територією Володимиро-Суздальської Русі, а відтак була не здатна стати державним ядром. Тому, після монгольського завоювання, перетворився на пустелю. Одночасно вони відзначали поступовий занепад Галицько-Волинського князівства після монгольської навали. Такий підхід знімав питання про наявність будь-яких взаємовідносин між монголами й населенням цього регіону в даний період. Схожа оцінка міститься і в роботах дослідників ХІХ ст. присвячених історії Золотої Орди: праці М. М. Іваніна, І. М. Березіна, В. В. Бартольда, Б. Я. Владімірцова, М. І. Веселовського Иванин М. М. О военном искусстве и завоеваниях монголо-татар и среднеазиатских народов при Чингиз-хане и Тамерлане. - СПб.: Общественная польза, 1875. - 252 с.; Березин И. Первое нашествие монголов на Россию // ЖМНП, СПб, 1853, №9. - С.221-250; Бартольд В. В. Сочинения. - М.: Восточная литература, 1963, т. І. - 760 с.; Владимирцов Б. Я. Общественный строй монголов // Чингис-хан. - СПб.: “Лань”, 1998. - 256 с.; Веселовский Н. И. Хан из темников Золотой Орды и его время // Записки Российской Академии Наук, VIII сер, т. ХІІІ, №6, П-д, 1922.. В них проблема русько-монгольських взаємин розглядалася лише на теренах Північно-Східної Русі. Однак, їх дослідження були не лише джерелознавчими пошуками, а й містили глибокий аналіз проблем монгольських завоювань.

Проблеми взаємовідносин між Золотою Ордою й Руссю знайшли своє відображення і в роботах українських дослідників ХІХ ст. Деякі з них були написані в руслі російських досліджень (Д. М. Бантиш-Каменський) Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. - К.: Час, 1993. - 659 с.. Інші, виступили з критикою робіт російських істориків, які применшували значення Південно-Західної Русі (М. А. Максимович, В. Б. Антонович, М. С. Грушевський) Максимович М. О мнимом запустении Украины в нашествие Батыево. - К., 1857. - 64 с.; Антонович В. Б. Монографии по истории Западной и Юго-западной России. - К., 1885, т.1. - 351 с.; Грушевський М. С. Історія України-Русі. - К.: Наук. думка, 1993, т.3. - 592 с.. Вони у своїх працях доводили, що запустіння цього регіону не було. В середині ХІХ - початку ХХ ст. виходять роботи, у яких детально досліджується історія певних земель Південно-Західної Русі: Поділля (М. Молчановський), Болоховських земель (М. Дашкевич, І. Лінніченко), Переяславщини, Сіверщини (В. Ляскоронський, Д. Багалій) Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года. - К., 1885. - 388 с.; Дашкевич Н. Новейшие домыслы о Болохове и Болоховцах. - К., 1884. - 32 с.; Линниченко И. А. Черты из истории сословий Юго-Западной (Галицкой) Руси ХIV-XV вв. - М., 1894. - 240 с.; Ляскоронский В. История Переяславской земли с древнейших времен до половины ХІІІ ст. - К., 1903. - 422 с.; Багалей Д. История Северской земли до половины ХIV ст. - К., 1882. - 310с. .

В 20-30-х рр. ХХ ст. в дослідженнях Б. Д. Грекова й О. Ю. Якубовського Південно-Західна Русь теж не виділяється з поміж інших регіонів Русі Греков Б., Якубовский А. Золотая Орда и ее падение. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1956. - 473 с. . Дослідники механічно переносили монгольські порядки, встановленні в Північно-Східній Русі, на всі руські землі. Лише в повоєнний час з'являються роботи, де висвітлені окремі аспекти взаємовідносин Золотої Орди і Південно-Західної Русі (В.Т. Пашуто, М.Б. Ждан, М.Ф. Котляр) Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. - М.: Изд-во АН СССР, 1950. - 330 с.; Ждан М. Б. Україна під пануванням Золотої Орди // Українcький історик, Нью-Йорк, Мюнхен, 1970, 1971, чч. 25-30. - С. 82-94, 69-81; Котляр М. Ф. Данило Галицький. - К.: Наукова думка, 1979.- 186 с. .

Слід відмітити і концепцію Л. М. Гумільова, який, будучи представником “євразійської школи”, слідом за Е. Хара-Даваном спробував розглянути перебіг русько-монгольських відносин в контексті світової історії, і загалом позитивно оцінив факт монгольського завоювання для історії Русі Гумилев Л. Н. Древняя Русь и великая Степь. - М.: Товарищество Клышников, Комаров и К^о, 1992. - 512 с.; Хара-Даван Э. Чингис-Хан как полководец и его наследие. - Элиста: Калм. кн. изд-во, 1991. - 222 с. .

Уведення до обігу археологічних даних, що висвітлюють життя давньоруського суспільства, стало поворотним моментом в дослідженні історії Південно-Західної Русі. З'являються роботи українських і російських дослідників, написані на основі синтезу писемних та археологічних джерел. В них були відображені окремі моменти з історії регіону ХІІІ ст. (О. П. Моця, М.Ф. Котляр, П. П. Толочко, С. О. Беляєва, В. Л. Єгоров, Г. А.Федоров-Давидов та інші) Котляр М.Ф. Історія дипломатії Південно-Західної Русі. - К., 2002. - 247 с.; Толочко П. П. Древняя Русь. Очерки социально-политической истории - К.: Наукова думка, 1987. - 248 с.; Беляева С. А. Южнорусские земли во второй половине XIII-XIV вв. - К.: Наукова думка, 1982. - 120 с.; Егоров В. Л. Историческая география Золотой Орды в XIII-XIV вв. - М.: Наука, 1985. - 246 с.; Федоров-Давыдов Г.А. Общественный строй Золотой Орды. - М.: Изд-во МГУ, 1973. - 178 с.; Моця О.П. Етнічний склад населення південно-руських земель (за матеріалами поховальних пам'яток Х-ХІІІ ст. // Археологія - 1992, №1.- С.38-45.. Поряд з цим, в кінці 90-х років ХХ ст. - на початку ХХІ ст. виходять загальні праці українських дослідників, в яких певне місце займають питання взаємозв'язків Південно-Західної Русі і Золотої Орди (В.О. Чукаєва та В.М. Бодрухін) Чукаева В. А. Русские княжества и Золотая Орда (1243-1350 гг.) - Днепропетровск: Наука и образование, 1998. - 176 с.; Бодрухин В. М. Українська державність удільної доби (ХІІ-ХІV ст.). - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2002. - 304 с..

Зарубіжні дослідники теж не беруть до уваги питання взаємовідносин Південно-Західної Русі і Золотої Орди (К. Д'Оссон, О. Вольф, Р. Груссе, Дж. Феннел, Д. Чулууни) Д'Оссон К. История монголов от Чингиз-хана до Тамерлана. - Иркутск, 1937, т.1. - 228 с.; Wolff O. Geschichte der Mongolen oder Tataren, besonder ihres Vordringens nach Europa, so wie ihrer Eroberungen und Einfдlle in diesem Welttheile, kritisch bearbeitet. - Breslau: Cart Dьtfer, 1972. - 425 p.; Груссе Р. Чингисхан: Покоритель Вселенной.- М.: Мол. Гвардия, 2002. - 285 с.; Феннел Джон. Кризис средневековой Руси (1200-1304). - М.: Прогресс, 1989. - 296 с.: Чулууны Далай. Монголия в ХІІІ - ХІV вв. - М.: 1983 - 174 с. . Основну увагу вони приділяють історії Золотої Орди і її контактам із князівствами Північно-Східної Русі, лише в окремих моментах аналізується політика галицько-волинських князів.

В дисертації використані опубліковані писемні джерела, археологічні, нумізматичні матеріали. Писемні джерела поділяються на азіатські (монгольські, арабські, перські) і європейські (руські, польські, далматинські, англійські, ватиканські, вірменські, візантійські). За видовою ознакою документальні матеріали розподіляються на літописи, хроніки, пам'ятки історичної літератури, записки мандрівників.

Серед східних джерел необхідно виокремити монгольське “Таємне сказання” Сокровенное сказание. Пер. С. И. Козина. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1941. - 200 с.. Для дослідження питань, що стосуються взаємовідносин Золотої Орди й Русі, найбільшу цінність мають дані вказані з §262 по §282. Це одне з головних джерел, що висвітлює організацію й проведення монгольського завоювання в Східній Європі та оформлення організації монгольської влади над підкореними народами. Окреме місце серед джерел займає “Великий Джасак” - збірник монгольських законів та звичаєвих прав, що допомагають дослідити внутрішньополітичного й соціально-економічного життя Золотої Орди ХІІІ ст. Рашид-ад-дин. Сборник летописей. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1952, т.І, кн.ІІ. - С.259-265; Хара-Даван Э. Вказана праця. - С.136-145; Груссе Р. Вказана праця. - С. 250-258..

Високу інформативну цінність про взаємини Золотої Орди і Русі несуть арабські джерела Тизенгаузен В. Г. Сборникъ матеріаловъ относящихся къ исторіи Золотой Орды. Извлеченія изъ сочиненій арабскихъ. - СПб., 1884, т. І. - 563 с.. Арабські літописці Ібн Ельасір, Бейбарс, Ельмуфаддаль, а також автори оригінальних творів - Ібн Василь, Еннувейрі, Еломарі подають цінні дані про походження, побут, звичаї, господарство монголів, державний лад Золотої Орди. Наводять окремі дані з політики золотоординських ханів щодо руських земель. З огляду на велике розмаїття жанрів серед арабських джерел, запис мандрівки Ібн Баттути є своєрідним. Він відвідав Південну Русь, Булгар, Хорезм і навів цінні дані про русько-монгольські взаємини.

Не менш важливими для розкриття історії Золотої Орди є перські джерела Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. Извлечения из персидских сочинений. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1941, т. ІІ. - 305 с.; Рашид-ад-дин. Сборник летописей. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1952, т.І, кн.І. - 222 с.; т.І, кн.ІІ - 316 с.; т. ІІІ. - 340 с.. Так у “Збірці літописів” Рашід-ад-дін найбільш повно описав монгольську історію, використавши не лише усні розповіді монголів, а й монгольську “Золоту книгу”. Цінні дані про дії монгольських військ на території Дешт-і-Кипчака зберігає “Історія Вассафа”. Автор описує монгольські курултаї 1229 р. і 1236 р., подає склад монгольських військ, їх кількість і втрати ворогуючих сторін, приводить генеалогію ханів Золотої Орди, характеризує становище християнської віри в Золотій Орді. Слід звернути увагу на повідомленнях Джузджані, єдиного перського автора налаштованого негативно до завойовників. Не менш важливою є “Історія завоювання світу” Джувейні, що базується на розповідях очевидців подій другої чверті ХІІІ ст. і на офіційних документах. Для з'ясування причин русько-монгольського конфлікту велике значення має “Сельджук-наме” Ібн Бібі Якубовский А. Рассказ Ибн-ал-Биби о походе малоазийских турок на Судак, половцев и русских в начале ХІІІ в. // Византийский временник. - Л., 1928, т. 25. - С. 53-76..

Свідчення європейських авторів становлять другу велику групу джерел. Писемними джерелами першорядної важливості є літописи Південно-Західної Русі - Галицько-Волинський та Київський, які входять до Іпатіївського та Лаврентіївського літописних списків. Літописання Північно-Східної Русі (Новгородське, Володимиро-Суздальське) про події в Південно-Західній Русі мають відомості переважно хронікального характеру Полное собрание русских летописей (ПСРЛ). - репринт воспроиз. Изд. 1926-1928 гг. - М.: Языки русской литературы, Т.І (Лаврентиевская), 1997. - 496 с., Т.ІІ (Ипатьевская), 1998. - 648 с.; ІХ-ХІІІ (Никоновская летопись), 2000; ПСРЛ. Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. Под ред. и с пред. А. Н. Насонова - М.- Л.: Изд-во АН СССР, 1950. - 642 с.; Літопис Руський. Переклад з давньоруської Л.Є. Махновця. - К.: Дніпро, 1989. - ХVI+591 с..

До окремої групи можна віднести джерела країн, що межували з Південно-Західною Руссю - польська “Велика хроніка” та литовська “Хроніка Биховця” “Великая хроника” о Польше, Руси и их соседях ХІ-ХІІІ вв. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. - 264 с.; “Хроника Быховца”. Ответ. ред. М. Н. Тихомиров. - М.: Наука, 1966. - 154 с., або з Золотою Ордою - вірменські літописи (Себастаці, єпископа Степаноса, Гетумма ІІ тощо) і оригінальні твори - “Історії” (Давида Багішеці, Вардана, Магакії, Кіракоса, Стефана Орбеліана) История монголов инока Магакии ХІІІ в. Перевод и объяснения К. П. Патканова. - Спб., 1871. - 223 с.; История монголов по армянским источникам: Вардан, Конентабль, Стефан Орбелиан. - Спб., вып І, 1873. - 110 с.; Армянские источники о монголах. Извлечения из рукописей ХІІІ - ХIV вв. - М.: Наука, 1962. - 110 с. . Всі вони різнобічно висвітлюють проблеми монгольського завоювання й управління підкореними землями. Серед незалежних джерел важливими є свідчення англійських авторів Матузова В. И. Английские средневековые источники ІХ-ХІІІ вв. Тексты, переводы, комментарии. - М.: Наука, 1979. - 268 с. .

Всі свідчення європейських мандрівників ХІІІ ст. є цінним джерелом до вивчення питання взаємовідносин Золотої Орди і Південно-Західної Русі. Зокрема, це записи мандрівок Юліана у Велику Угорщину 1235-1236 рр. та 1237-1238 рр. Анинский С. А. Известия венгерских миссионеров ХIII - XIV вв. о татарах и Восточной Европе // Исторический архив. - М.-Л., т. ІІІ, 1940. - С.71-94. . Особливе місце серед джерел по вивченню монголо-руських відносин є свідчення Плано Карпіні. В його “Історії монгалов” містяться унікальні дані про становище Південно-Західної Русі у перше десятиліття після монгольського завоювання. Не менш важливими є повідомлення Вільгельма де Рубрука, який відвідав Золоту Орду в 50-х рр. ХІІІ ст. Іоаннъ де Плано Капини. Исторія Монгаловъ, Вильгельмъ де Рубрукъ. Путешествіе въ восточныя страны. - СПб., 1911. - 224с..

У другому розділі - “Виникнення Золотої Орди” розкриваються особливості бойових дій в Поволжі і Східній Європі. Визначаються причини вторгнення монгольських військ на Руські землі та характер їх завоювань. Розглядаються умови та особливості утворення монгольської держави в Поволжі.

Після завершення завоювання більшості кочових народів Далекого Сходу, часткового завоювання Китаю, Чингізхан розпочав наступ на західних сусідів Монгольської держави - Хорезм, Волзьку Булгарію, половців, башкирів. Це було зумовлено прагненням поширити контроль над торгівельними шляхами і наділення царевичів улусами. Проте, воєнні сили половців і Хорезму перевищували воєнний потенціал монголів. Чингізхан направив удар по Хорезмійській державі. Її армія переважала в чисельності монгольську, але тут переважало осіле населення, що робило цю державу більш вразливою. Впродовж 1219-1221 рр. монгольські завойовники захопили більшу частину її території. В результаті було досягнуто подвійного успіху - захоплені ключові центри євразійської торгівлі і знищено потенційного половецького союзника. Розвиваючи успіх, Чингізхан наказав в 1222 р. Джучі-хану захопити Нижнє Поволжя. Йому на допомогу було відправлено два тумени під командуванням Субеде й Джебе. Проте, запланована операція не була здійснена, і 1222 р. їх було направлено для розвідки шляхів в Північне Причорномор'я. Тут в 1223 р. біля р. Калка сталася битва між монгольськими і русько-половецькими військами, яка закінчилася поразкою останніх. Після перемоги частина монгольського війська вторглася в межі Булгарії, де агресори зазнали поразки.

Вдруге монгольські підрозділи з'явилися на Нижній Волзі в 1226 р. Але в боротьбі з половцями, башкирами і Волзькою Булгарією відчутних успіхів досягнуто не було. Лише в 1229 р., втрутившись у внутрішню боротьбу між половецькими об'єднаннями Дурут і Таксоба, монголам вдалося закріпитися на Нижній Волзі. На курултаї 1229 р. Угедей-каан оголосив початок чергового етапу наступу на Східну Європу. На допомогу поволзьким туменам були направлені сили улусу Джучі. Стратегічними противниками визначалися Волзька Булгарія, Русь, башкири. Для захисту від монгольської агресії Волзька Булгарія в 1229 р. уклала з князівствами Північно-Східної Русі договір про ненапад, що дозволило їй сконцентрувати усі сили на боротьбу з загарбниками. В 1231 р. монголи підкорили башкирів і до 1232 р. захопили всі прикаспійські степи. В 1232 р. розпочався новий наступ монголів на Булгарію. Цього ж року, порушивши договір, на булгарські і мордовські землі вторглися руські війська. Але антимонгольські виступи в Середній Азії і Китаї не дозволили Чингізидам завершити підкорення Поволжя. Лише в 1235 р. на курултаї було затверджено “Великий Західний похід”, де головними супротивниками оголошувалися Русь і Волзька Булгарія.

З 1236 р. по 1240 рр. Булгарію і Північно-Східну Русь було підкорено. Восени 1240 р. монгольські війська перейшли Дніпро і розпочали захоплення Південно-Західної Русі. Наступ монгольських військ в даному регіоні 1241 р. не носив характеру тотального спустошення. Завойовники направили свої удари лише на центри княжої адміністрації. На деякий час наступ монголів було уповільнено в районі оборонної лінії фортець вздовж р. Тетерів. Проте, князі Південно-Західної Русі не чинили організованого опору нападникам, і всі значні міста були захоплені.

Після завершення бойових дій в Східній Європі війська Бату-хана відійшли на Нижнє Поволжя. Тут в 1243 р. була заснована столиця нового монгольського Улусу - Сарай. Адміністративно-політична структура Золотої Орди відрізнялася своєрідністю, що було зумовлено поєднанням кочового й осілого укладів і особливостями появи самої держави. Так протягом усього свого існування вона не мала сталої офіційної назви. Традиційно в історичній науці для позначення держави монголів на Волзі вживається термін “Золота Орда”. Але в офіційних документах її назва замінювалася ім'ям хана з відповідним етнічним або географічним уточненням: “Берке, великий цар татарський”, “Менгутімур, государ татарський у північних країнах” тощо. Інколи Золота Орда називається “Улусом Джучі”, “Улусом Бату” або “Білою Ордою”. Населення Золотої Орди в етнічному плані являло собою строкатий конгломерат поневолених завойовниками народів: волзьких булгар, русичів, буртасів, башкирів, ясів, черкесів тощо. Однак, основною масою населення Золотої Орди були кипчаки, які жили тут ще до приходу монголів.

На початку свого існування (при ханах Бату і Берке) Золота Орда мала обмежену кількість державних ознак: не могла проводити власну зовнішню політику, відраховувала частину прибутків на користь каана, ординські хани не карбували своє ім'я на монетах. Це було викликано тим, що володіння Джучідів, як і інших монгольських царевичів, юридично входили до імперії з центральним урядом у Каракорумі. Однак, із приходом до влади в 1266 р. хана Менгутімура Джучіди позбулися опіки метрополії. Загальний принцип адміністративно-державного устрою Золотої Орди, копіював систему, запроваджену в Монголії за часів Чингізхана.

У третьому розділі, який має назву “Військово-політичні взаємини між Золотою Ордою і Південно-Західною Руссю в ХІІІ ст.” зазначено, що після походу Бату-хана 1240-1241 рр., Південно-Західна Русь все ще залишалася поза сферою ординського впливу. Лише в 1246 р., після зустрічі Бату-хана і Данила Галицького, було визначено статус Галицько-Волинського князівства. Монголи визнали Данила своїм “мирником” (союзником). Це було зумовлено тим, що Бату-ханові необхідно було зберегти свій вплив у регіоні. Оскільки в його завоюванні брали участь лише Джучіди, він правомірно вважав його своїм надбанням і не бажав віддавати данину з нього в каанську скарбницю. В результаті, з 1245 р. по 1252 р. золотоординські загони на території Південно-Західної Русі не з'являлися. Але в 1252 р. великим кааном стає друг Бату-хана - Менгу. Це зняло напруження між Сараєм і Каракорумом. Цей час співпав з хворобою Бату-хана й відходом його від державних справ. В результаті, великого князя руського Андрія, ставленика ворожої до Бату-хана каанші Огуль-Гаймиш, було усунено від влади і великий князівський стіл Сартак-хан передав Олександру Невському. У Данила Галицького більше не було підтримки в Сараї, не міг знайти він її і в Каракорумі. В такій ситуації він здійснює спробу позбавитися опіки Сарая і створює антиординський оборонний союз. Цьому сприяли посилення Галицько-Волинського князівства та обіцянки союзників (папи римського, поляків) підтримати виступ проти монголів. Ознакою розриву з Сараєм стала коронація Данила Галицького. Ця акція викликала в 1254 р. вторгнення в Південно-Західну Русь війська темника Куремси. Прихід до влади в Сараї Берке-хана тільки погіршив становище галицького князя. У 1258 р. Берке-хан зробив перший крок до обмеження незалежності руських земель, передавши Придніпровський улус у володіння Бурундаю, який провів спільні з руськими князями походи на Литву (1258) і Польщу (1259) для запобігання можливого русько-польсько-литовського союзу. Окрім того, похід 1259 р. призвів до різкої зміни у співвідношенні сил Золотої Орди і Південно-Західної Русі. Міські укріплення в регіоні були знищені, Данило Галицький втік в Угорщину.

Введений Берке-ханом варіант розвитку військово-політичних відносин між Золотою Ордою і Галицько-Волинським князівством - проведення спільних загарбницьких походів на Литву і Польщу проявився в 70-80-х рр. ХІІІ ст. Після 1259 р. монгольські війська в Південно-Західній Русі з'явився у 1275 р. у зв'язку з походом на Литву. Ініціатором його був галицький князь Лев Данилович. Факт зближення галицького князя з офіційним Сараєм привернув увагу темника Ногая, який бажав поширити свою владу на Південно-Західну Русь. У зв'язку з цим, він провів взимку 1277-1278 рр. другий монголо-руський похід на Литву. Зростаючий вплив темника в Золотій Орді призвів до зближення Ногая з Левом Даниловичем, який намагався використати монгольські війська в 1280 р. для захоплення польських земель. Подальший розвиток союзу темника і галицького князя був перерваний боротьбою за владу у Золотій Орді. Телебуга-хан намагався ліквідувати вплив Ногая. Одним із наріжних моментів суперечки стало питання про контроль над Південно-Західною Руссю. Для з'ясування позицій руських князів Телебуга-хан провів спільний монголо-руський похід на Угорщину в 1285 р. В 1286 р. між монгольськими ханами спалахнув конфлікт. Щоб посилити свої позиції Телебуга-хан провів в 1286 р. спільний з руськими князями похід на Польщу, до того ж маршрут об'єднаного війська проходив через територію Волинського князівства, яке в результаті зазнало значного погрому. З метою демонстрації своєї влади Телебуга знов здійснив похід на Польщу в 1287 р., але і ця кампанія теж закінчилася безрезультатно. Участь у поході взяли і руські князі. Але після смерті Телебуга-хана влада над регіоном знов перейшла до Ногая. Він, до своєї смерті в 1300 р., виступав гарантом недоторканності кордонів руських земель у регіоні. Водночас у сарайських ханів зникає зацікавленість у Південно-Західній Русі. В результаті, після розгрому Ногая, її землі поступово захоплюються сусідніми державами.

У четвертому розділі - “Економічна політика Золотої Орди на землях Південно-Західної Русі” аналізується вплив монгольської навали на економіку регіону і з'ясовуються способи використання золотоординською владою економічного потенціалу Південно-Західної Русі.

В сільському господарстві впродовж ХІІІ ст. продовжується розвиток технологій домонгольського часу. Відсутність застою в агротехніці дозволила в ХІІІ ст. отримувати високі врожаї зернових. Це давало змогу утримувати велику кількість худоби, видовий і племінний склад якої не змінився у порівнянні з попереднім періодом.

У розвитку ремесла негативні наслідки монгольського завоювання проявилися більш помітно. Захоплення у полон кваліфікованих міських майстрів загальмувало розвиток залізообробної та металообробної галузей, ювелірного ремесла. Сільське ремесло від монгольського нашестя постраждало менше. Це пояснюється більшою можливістю уникнути полону, і нижчим рівнем кваліфікації цих майстрів. Тому, відновлення сільського ремесла проходило більш швидкими темпами. Сільським ремісникам вдалося наповнити ринок необхідним реманентом, знахідки якого на південноруських пам'ятках другої половини ХІІІ-XIV ст. численні і різноманітні. Разом з тим відбулися значні зміни у чавуноливарному виробництві. Монгольські завойовники принесли на Русь в готовому вигляді технологію виплавки чавуну, яка була вдало поєднана з традиціями місцевої металургії. Як і залізоробне виробництво, гончарство було життєво необхідним ремеслом. Археологічні дані вказують на безперервність гончарських традицій від давньоруського часу до XV ст. Разом з тим, після монгольського завоювання більшого поширення набуває полив'яна кераміка.

Основні удари монгольських завойовників у 1240-1241 рр. були направлені на міста. Їх руйнування викликало спад товарного виробництва. Однак, стан господарства Південно-Західної Русі свідчить про збереження товарно-грошових відносин. В нових умовах Південно-Західна Русь залишалася важливим пунктом на шляху торгівельних магістралей.

Одним з важливих напрямків використання економічного потенціалу Південно-Західної Русі було захоплення полонених, частина з яких переселялася в золотоординські міста (Бельджаменд, Увек, Сарай) та селища. Руське населення проживало в окремих районах міст, зберігаючи свою матеріальну культуру. Тут фіксується кераміка характерна для Південно-Західної Русі, енколпіони, медальйони й іконки, виготовлені майстрами Південно-Західної Русі. Після переселення на нові землі, руське населення зберегло деякі характерні види господарства. Воно активно розводило традиційні для себе види худоби, зокрема, свиней. Звичай уживати свинину в їжу поширився як серед простих мешканців цих міст, так і серед ординської знаті.

Іншою формою економічної експлуатації Золотою Ордою земель Південно-Західної Русі був збір данини. На міста і землі, що добровільно визнали монгольську владу накладався “копчур”, або “гопчур” (десятина). Таке оподаткування поширилося в землях, які добровільно перейшли на бік монголів. Для населення болоховських земель, які розміщувалися в лісостеповій зоні, де переважали чорноземні ґрунти, сплата натуральної данини була особливо вигідною. На переважній більшості території Русі зразу після завоювання був введений податок “тамга” або “тагар”, який передбачав сплату цілого ряду натуральних податків і певної суми грошима. Оподаткувалися і князі, які сплачували особливий “князівський податок”.

У монгольській імперії з 40-х рр. ХІІІ ст. застосовувалася відкупна система. Проте, через її погану ефективність, викликану зловживаннями відкупщиків, Менгу-кааном у 50-х рр. ХІІІ ст. була проведена податкова реформа. Після цього подушний податок поширювався лише на чоловіків, а всі види оподаткування було замінено єдиним пропорційним податком від одного (8,7 г срібла) до десяти динарів. Таким чином монгольські податки були набагато меншими за князівські, які становили близько 30 г срібла на рік.

У п'ятому розділі - “Адміністративно-територіальна політика Золотої Орди щодо Південно-Західної Русі” здійснена спроба розглянути становище руських земель, що увійшли до складу Золотоординської держави та з'ясувати особливості організації золотоординської влади на території Русі.

Для зміцнення своїх позицій в Південно-Західній Русі на руських землях золотоординська влада використала сепаратистські рухи, що були поширені тут задовго до приходу завойовників. Результатом цієї політики стало встановлення прямого монгольського контролю над певними регіонами Південно-Західної Русі. До територій, на яких було впроваджено прямий монгольський контроль належали “Болоховська земля”, м. Бакота, Поділля та Переяславщина. Перехід під прямий монгольський протекторат проходив за ініціативи руських земель (Болоховська земля, м. Бакота) або вони просто захоплювалися монголами (Поділля, Переяславщина). Вихід цих земель з-під влади княжої адміністрації пояснюється не лише їх близькістю з “полем”. Під монгольським протекторатом общини отримали більшу свободу самоврядування, сплачували менші податки, були захищені від свавілля князівської влади. Данилу Галицькому лише силою вдалося ліквідувати деякі утворення в 1256 р. Але Поділля, Переяславщина, Нижнє Подніпров'я продовжувалися залишатися у складі монгольської держави упродовж всього ХІІІ ст. Тут монголи запровадили свою податкову систему і адміністративно-територіальний устрій.

Експлуатація підкорених земель вимагала від золотоординської влади створення чіткої адміністративної системи. В Північно-Східній Русі її було запроваджено в 1257 р. Чиновники золотоординської адміністрації на Русі називалися “даругаці”. На чолі адміністрації стояв головний “даругаці”, якому підпорядковувалися даругаці князівств і земель. До їх обов'язків входили: перепис населення, контроль за діяльністю князів, збір та доставка данини. За набір військ з місцевого населення та забезпечення внутрішньої охорони відповідали баскаки. Командний склад таких військ: “таньмачі” або “бесермени” (десятники, сотники, тисяцькі, темники) набирався лише з монголів або татар. Інколи таньмачі, за відсутності адміністрації в регіоні, могли виконувати функції баскаків. На території Південно-Західної Русі така адміністративної система була встановлена в Київському князівстві, яке було передано князям Північно-Східної Русі, та на землях, що перейшли під прямий монгольський протекторат і не мали своєї адміністрації. На території Галицько-Волинського князівства з 1246 р. діяла лише княжа адміністрація.

У результаті проведеного дослідження автор прийшов до таких висновків:

1. На сучасному етапі дослідження проблеми монгольських завоювань і розвитку Русі під монгольською зверхністю накопичено значну історіографічну базу. Російські вчені ХVІІІ - ХІХ ст. відстоювали думку, що Південно-Західна Русь після монгольського завоювання обезлюдніла. Проте українські дослідники ХІХ ст. доводили хибність цієї точки зору. В 20-30-х рр. ХХ ст. у дослідженнях радянських істориків Південно-Західна Русь теж не виділяється з поміж інших регіонів Русі. Лише в повоєнний час починає активно досліджуватися історія Південно-Західної Русі в ХІІІ ст. (В. Т. Пашуто, М. Ф. Котляр). Одночасно з'являються роботи, написані з використанням писемних та археологічних джерел (П. П. Толочко, О. П. Моця, С. О. Беляєва, В. Л. Єгоров, Г. А. Федоров-Давидов). В 90-х рр. ХХ ст., виходять праці українських дослідників, де робиться спроба комплексно дослідити еволюцію відносин між руським населенням і кочовиками східноєвропейських степів (В. О. Чукаєва і В. М. Бодрухін). Зарубіжна історіографія взагалі не розглядає питання взаємовідносин Золотої Орди і Русі в ХІІІ ст. Таким чином, попри велику кількість робіт, присвячених проблемам монгольського завоювання, в сучасній історичній літературі відсутні комплексні дослідження щодо відносин Золотої Орди з Південно-Західною Руссю в ХІІІ ст.

Використані в дослідженні руські, арабські, перські, монгольські, сірійські, візантійські, англійські, польські, литовські, вірменські писемні джерела загалом дозволяють різнобічно охарактеризувати характер взаємовідносин між Золотою Ордою і Південно-Руссю в ХІІІ ст. Більшість з них містять фрагментарну інформацію, але, в поєднанні з археологічним і нумізматичним матеріалом виникає можливість комплексно відобразити картину розвитку взаємовідносин між Золотою Ордою і Південно-Західною Руссю в ХІІІ ст., що і намагався зробити автор.

2. Встановлено, що вторгнення монгольських військ у Східну Європу було результатом спланованої Чингізханом воєнної операції. Південно-Західна Русь з початку монгольських завоювань на заході стала їх стратегічним супротивником, через зіткнення їх торгівельних інтересів у Східній Європі. Битва на р. Калка була відповіддю на загрозу з боку монголів економічній гегемонії Русі. На відміну від неї, князівства Північно-Східної Русі не перебували в стані війни з монголами і тому намагалися заключити сепаратні угоди з Бату-ханом.

Походу Бату-хана на Русь передувала тривала боротьба монголів з народами Поволжя в 1226-1232 рр. Успіх монголам забезпечили внутрішні протиріччя між половецькими об'єднаннями. Похід на 1236-1242 рр. був заключним етапом великих монгольських завоювань на Заході. На відміну від Північно-Східної Русі, у південно-західних руських землях монголи не застосовували тактику тотального винищення населення. Так територією Південно-Західної Русі монгольські війська пройшли двома колонами, не вдаючись до масштабних пограбувань. Захоплювалися лише княжі центри, щоб запобігти антимонгольським повстанням. Окрім того, у завоюванні Північно-Східної Русі брали участь царевичі усіх монгольських улусів. Вони були мало зацікавлені у розширенні володінь Джучідів і прагнули здобичі, а тому вдавалися до тотального грабунку. Похід у Південно-Західну Русь Бату-хан проводив за власною ініціативою, намагаючись розширити сферу свого впливу, а тому не вдавався до винищення населення.

3. Вдалося з'ясувати, що території у Східній Європі і Середній Азії, завойовані монголами впродовж 1226-1242 рр., увійшли до нової монгольської держави -“Золота Орда” або “Улус Джучі”. Її було розподілено на два крила, які складалися з декількох улусів. Термін “Золота Орда” відповідає правому крилу (Ак-Орді - Білій Орді). Назва різноетнічного населення золотоординської держави “татари” спочатку поширювалася на підкорених монголами кочовиків (башкирів, кипчаків), а з часом перейшла на монголів. Утворення держави “Золота Орда” проходило кількома етапами. Перший - перебування Улусу Джучі у структурі монгольської імперії за правління Бату-хана й Берке-хана, що характеризувався відсутністю важливих ознак суверенітету. Початок другого етапу відноситься до середини 70-х рр. ХІІІ ст., коли у результаті внутрішнього розвитку Улусу Джучі, з одного боку, й розколу самої імперії з іншого, Золота Орда здобуває незалежність.

4. Відсутність тотального знищення населення під час завоювання 1240-1241 рр. призвела до швидкого відновлення могутності Галицько-Волинського князівства. Разом із тим Бату-ханові в 40-х рр. ХІІІ ст. були необхідні союзники, щоб протистояти імперському уряду, адже в Північно-Східній Русі великокнязівську владу, за підтримки Каракорума, отримав Андрій Ярославович. Щоб створити йому противагу, Бату-хан визнав Данила Галицького “мирником” (союзником) і надав автономію Галицько-Волинському князівству. В результаті з 1246 по 1252 р. ординські війська здійснювали лише неглибокі рейди на руську територію з метою розширення і захисту підпорядкованих монголам руських земель. У 50-х рр. ХІІІ ст. відбулися зміни у відносинах Південно-Західної Русі з Золотою Ордою. Князь володимиро-суздальський Андрій Ярославович з галицько-волинським князем Данилом Романовичем створили антиординський оборонний союз. Цьому сприяло загострення боротьби в Золотій Орді за владу, в якій обидва вони втратили своїх покровителів. Проте, спроби Данила скинути ординський протекторат не здійснилися, і в 1258 р. Берке-хан дещо обмежив незалежність князів Галицько-Волинської Русі.

Стабілізація відносин з Сараєм дозволила галицьким князям активізувати свою зовнішньополітичну діяльність, в якій вони спиралися на монгольську підтримку. В 1275 р. відбувся русько-монгольський похід на Литву - перший спільний похід ініційований руським князем. Після цього було проведено ще чотири походи, один з яких (на Польщу) теж було здійснено в інтересах галицького князя. Для здійснення своєї загарбницької політики Лев Данилович використав внутрішню боротьбу в Золотій Орді за владу, визнавши протекторат Ногая. Після поразки темника Південно-Західна Русь втрачає надійний захист. Сарайська влада, не бажаючи нового поширення сепаратизму, зменшує свій вплив в регіоні і перестає опікувати князівства регіону.

5. Протягом ХІІІ ст. на території Південно-Західної Русі, незважаючи на монгольське пограбування 1240-1241 рр., всі галузі сільського господарства продовжували активно розвиватись і досягли високого рівня розвитку. Проте розвитку ремесла було завдано відчутного удару, зокрема, загальмувався процес удосконалення технологій залізообробки. Проте, до кінця ХІІІ ст. негативні наслідки завоювання були подолані. Окрім того, на Русь завойовниками було принесено ще невідоме тут чавуноливарство. Інші ремесла не зазнали занепаду в другій половині ХІІІ ст. Виникнення Золотої Орди призвело до змін у торгівельній політиці Русі. Деякі традиційні транс'європейські торгівельні маршрути занепадають. Проте, Південно-Західна Русь, як і раніше, залишалася на перетині великих торгівельних магістралей.