Єзуїтське шкільництво на українських землях Речі Посполитої у другій половині XVII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

ЄЗУЇТСЬКЕ ШКІЛЬНИЦТВО НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.

Харків - 20041. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Логічним наслідком здобуття Україною незалежності і обрання курсу на створення демократичного суспільства стало реформування вітчизняної системи освіти. Ефективне проведення таких перетворень вимагає врахування історичного досвіду розвитку шкільної справи в Україні. В цьому зв'язку значний інтерес викликає діяльність на її терені єзуїтських навчальних закладів, які в останній чверті XVI - третій чверті XVIII ст. були впливовими чинниками місцевого освітньокультурного життя. Вивчення цього неоднозначного явища дозволить, з одного боку, інтеґрувати до українського шкільництва прогресивні здобутки єзуїтської педагогіки, з іншого - запобігти появі у вітчизняній освіті негативних рис, що були характерні для навчальних закладів ордену.

В цьому зв'язку особливий інтерес викликає друга половина XVII cт., коли відбулося погіршення освітнього рівня українських єзуїтських шкіл. Дослідження даного явища має не лише суспільне, але й наукове значення. Зокрема, встановлення глибини якісного регресу місцевих навчальних закладів ордену у другій половині XVII ст. дозволить визначити ступінь їх спроможності до ретрансляції західної культури. Вивчення цього питання, як і взагалі історії українських єзуїтських шкіл, є актуальним також з точки зору обраного нашою державою курсу на євроінтеґрацію. Адже реалізація останнього є неможливою без урахування досвіду взаємодії західноєвропейської цивілізації і православного середовища. Історія єзуїтської освіти в Україні у другій половині XVII cт. уособлює складну сутність таких стосунків - поєднання мирного контакту з ворожим ставленням до іншого культурного світу. З одного боку, йдеться про поширення єзуїтськими школами на українських землях Речі Посполитої здобутків західноєвропейської культури, з іншого - про перманентне нищення з 1648 р. православними мешканцями України місцевих осередків ордену.

Незважаючи на очевидну актуальність вивчення проблематики дисертації, вона досі майже не привертала увагу вітчизняних науковців. Подібне явище можна пояснити традиційно підозрілим ставленням православного середовища до католицизму і характерним у радянські часи сприйняттям церкви як несуттєвого чинника культурного життя. Доцільність подолання цих стереотипів у період глобалізації і звільнення нашого суспільства від атавізмів тоталітарного мислення вимагає, серед іншого, й відмови від нехтування всебічним дослідженням діяльності навчальних закладів “Товариства Ісуса”. Все це й обумовило наше звернення до вивчення історії єзуїтського шкільництва на українських землях Речі Посполитої у другій половині XVII ст.

Зв'язок дисертації з науковими програмами. Робота виконана в межах науководослідницької теми Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди “Історія світової і вітчизняної системи освіти”.

Об'єктом дослідження є навчальні заклади ордену єзуїтів на українських землях Речі Посполитої у другій половині ХVII cт.

Предметом дослідження є зміни у зовнішніх умовах існування, матеріальному забезпеченні та структурі освіти українських шкіл ордену, їх учнівське середовище і якість професійної підготовки викладачів, а також науковокультурний потенціал місцевих осередків єзуїтської освіти.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з 1648 р. до 1700 р. Обрання такої нижньої хронологічної межі пояснюється тим, що 1648 р. розділяє якісно різні епохи історії єзуїтського шкільництва в Україні. Період до Національновизвольної війни українського народу характеризується послідовним розширенням сфери освітньої діяльності “Товариства Ісуса” в цьому регіоні. Натомість в 1648 р. спостерігається різке скорочення кількості українських шкіл ордену, а в подальшому перевага негативних і застійних явищ у розвитку їх структури освіти та зниження якісного рівня цих навчальних закладів. Впродовж останньої чверті XVII ст. триває подолання даної кризи у розвитку єзуїтського шкільництва на українських землях Речі Посполитої. Цей процес припиняється з початком Північної війни, що й обумовило обрання 1700 р. за верхню хронологічну межу роботи.

Територіальні межі дослідження включають українські етнічні землі у складі Речі Посполитої, на яких у другій половині XVII ст. знаходилися школи Польської єзуїтської провінції. За рамками дослідження залишаються освітні заклади ордену на українських етнічних землях Австрійської і Литовської провінцій “Товариства Ісуса”.

Мета дисертації полягає у комплексному дослідженні стану єзуїтського шкільництва на українських землях Речі Посполитої у другій половині XVII cт. Для досягнення поставленої мети автором були визначені такі конкретні наукові завдання:

- прослідити залежність змін у структурі освіти місцевих шкіл ордену у другій половині XVII cт. від зрушень у економічному стані відповідних єзуїтських осередків та зовнішніх умовах їх існування;

- здійснити комплексне вивчення тодішнього учнівського середовища місцевих освітніх закладів ордену, дослідивши вік, категорії, соціальний і конфесійний склад вихованців, форми їх корпоративних об'єднань та позанавчальне життя;

- з'ясувати ступінь професійної дієздатності викладачів українських шкіл “Товариства Ісуса” у другій половині XVII cт., проаналізувавши зміни у рівні їх інтелектуальної підготовки і педагогічного досвіду;

- виявити конкретні чинники змін цих показників, встановивши співвідношення ролі у цьому процесі об'єктивних і суб'єктивних детермінант;

- проаналізувати стан бібліотек, бурс музикантів і публічноактової діяльності українських осередків єзуїтської освіти у другій половині XVII cт., з'ясувати їх значення у місцевому культурному житті;

- класифікувати творчу спадщину викладачів українських навчальних закладів ордену у другій половині XVII cт., з'ясувати пріоритетні і другорядні сфери їх науково-культурної діяльності.

Теоретико-методологічною базою дослідження стали принципи: 1) історизму, який дозволив вивчити діяльність українських єзуїтських шкіл у другій половині XVII cт., враховуючи історико-культурні умови їх існування; 2) об'єктивності, що дав можливість, на основі неупередженого аналізу числених фактів, виявити закономірності, які були характерні для розвитку освітніх закладів ордену на українських землях Речі Посполитої у другій половині XVII cт.; 3) системності, що дозволив розглядати окремі аспекти проблематики дисертації як елементи цілісності, які є тісно пов'язані між собою. Реалізація цих принципів здійснювалася автором насамперед через застосування спеціально-історичних методів наукового дослідження: 1) проблемно-хронологічного, який дозволив комплексно вивчити усі головні аспекти історії українських шкіл ордену у другій половині XVII cт.; 2) методу періодизації, що дав змогу виділити у розвитку навчальних закладів “Товариства Ісуса” в Україні у другій половині XVII cт. кілька якісно різних етапів; 3) описового, що надав можливість детально з'ясувати зміст складових єзуїтської освіти; 4) історико-системного, який дозволив дослідити українські навчальні заклади ордену в якості елементів цілісної структури, функціонування якої обумовлюється дією спільних детермінант; 5) порівняльно-хронологічного, який дав можливість співставити результати, досягнені на різних етапах змін, що тривали в єзуїтському шкільництві на українських землях Речі Посполитої у другій половині XVII cт.; 6) історико-порівняльного, який дав змогу співставити ці зрушення з синхронними змінами в інших регіонах Речі Посполитої чи Польської провінції ордену; 7) персонологічного, що дозволив з'ясувати обсяги і структуру науковокультурного спадку педагогів українських єзуїтських шкіл у другій половині XVII cт. Окрім того, при написанні даної роботи були використані методи статистичного аналізу, класифікації і реконструкції. Перший з них застосовувався при вивченні тенденцій у змінах рівня освіченості і професійного досвіду викладачів українських шкіл ордену. Другий при виділенні якісно різних груп місцевих єзуїтських педагогів. Третій - при встановленні динаміки розвитку у другій половині XVII cт. в українських осередках ордену бібліотек, конгрегацій учнів, бурс бідних і музикантів.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому:

- єзуїтська освіта вперше вивчається в таких хронологічних і територіальних межах;

- на основі використання широкого кола джерел до наукового обігу введено нову інформацію про структуру освіти українських шкіл ордену, їх науково-культурну діяльність, учнівський і викладацький склад, матеріальне підґрунтя;

- вперше доведено наявність тісного зв'язку між зовнішніми умовами існування українських єзуїтських осередків у другій половині XVII cт., рівнем їх добробуту і характером змін у структурі освітньої діяльності. Вперше здійснено спробу визначити соціальний і конфесійний склад учнів місцевих шкіл ордену у другій половині XVII cт.;

- здійснено класифікацію єзуїтських викладачів;

- вперше досліджено ступінь професійної дієздатності педагогів українських шкіл ордену у 16481700 рр. шляхом аналізу змін у рівні їх освіченості і професійного досвіду, з'ясовані конкретні детермінанти цих показників, зроблено висновок про співвідношення впливу на них об'єктивних і суб'єктивних чинників;

- було вперше проаналізовано динаміку розвитку бібліотек, бурс музикантів і публічнокультурної діяльності українських осередків єзуїтської освіти у другій половині XVII cт.;

- вперше, на основі класифікації творчої спадщини членів “Товариства Ісуса”, які у другій половині XVII cт. викладали в українських школах ордену, визначені пріоритетні і другорядні сфери їх науковокультурної діяльності.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що вона сприятиме поглибленню наукового вивчення історії західних культурних впливів в Україні і розвитку освіти на її терені у другій половині ХVІІ ст.; її матеріали можуть бути використані при викладанні навчальних курсів з історії України і Польщі, спецкурсів з історії католицької церкви і гуманістичної освіти, при підготовці узагальнюючих наукових праць з вітчизняної і всесвітньої історії, курсових і дипломних робіт; вивчення прогресивного досвіду навчальних закладів ордену може бути використаним у процесі реформування української системи освіти.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації доповідалися й обговорювалися на конференціях молодих вчених: “Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії” (Харків, 2728 квітня 2000 р.) і “Українська історична наука до десятої річниці незалежності” (Харків, 1920 квітня 2001 р.); регіональних науковотеоретичних конференціях: “Християнські старожитності Лівобережної України” (Полтава, 56 січня 2000 р.) та “Історична пам'ять і самосвідомість українського суспільства на межі тисячоліть” (Харків, 2324 травня 2000 р.); на міжнародних конференціях: “Освіта і доля нації” (Харків, 23 грудня 1999 р.), “Києво-Могилянська академія в історії України” (Київ, 1113 жовтня 2000 р.), “Краєзнавство2001” (Харків, 17 квітня 2001 р.), “Україна і Польща у світовій історії: політика, економіка, культура” (Острог, 29 травня 2002 р.). Основні наукові результати дослідження знайшли відображення у семи статтях, надрукованих у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з історичних наук.

Структура дисертації. Робота побудована за проблемнохронологічним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 226 сторінок машинопису, із них 196 - основного тексту. Список використаних джерел та літератури включає 231 найменування.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність обраної теми, визначається її зв'язок з науковими програмами, формулюються об'єкт і предмет дослідження, обґрунтовуються його хронологічні і територіальні межі, з'ясовується мета, конкретні завдання і наукова новизна дисертації, дається характеристика апробації отриманих результатів та структури роботи.

Перший розділ дисертації “Історіографія, методологічна та джерельна база дослідження” поділяється на два підрозділи. В першому з них аналізується історія вивчення даної проблеми. Початок цьому процесу поклали єзуїти XVIII ст. (К. Нєсіцький, Я. Бєльський, Ш. Майхровіч і ін.), у працях яких було наведено низку відомостей щодо діяльності українських шкіл ордену у другій половині XVII ст.. У першій половині ХІХ ст. спостерігається зростання інтересу до дослідження тематики дисертації. Зокрема, починається вивчення “єзуїтського питання” в козацькопольських переговорах і угодах (в працях Є.С. Бандткє і Й. Лєлєвеля), майнового підґрунтя українських осередків “Товариства Ісуса” у 16481700 рр. (в роботах Д. Бантиш-Каменського і М. Маркевича), філологічного компоненту орденської освіти (в монографіях К. Мехежинського і Б.Ф. Трентовського), її структури і нормативноправової бази (в дослідженнях Б.Ф. Трентовського, А. Кжижановського і В. А. Мацейовського), чисельності викладачів, різних аспектів учнівської проблематики (в тому числі діяльності студентських релігійних конгрегацій) (в роботах Б.Ф. Трентовського і Ю. Мучковського). У першій половині ХІХ ст. також продовжує вивчатися науковокультурна спадщина педагогів українських єзуїтських шкіл (Ф. Бентковським), обставини створення (у 1661 р.) і спроби легітимізації Львівської академії (І. Ходиніцьким), діяльність інших місцевих осередків ордену (А. Кжижановським). Велику роль у дослідженні проблематики даної роботи відіграв Ю. Лукашевич. В його “Історії шкіл” було вперше детально висвітлено зміст єзуїтської освіти і формування економічної бази українських осередків ордену, наведено нові відомості про позанавчальне життя їх вихованців і розгляд “справи Львівської академії” на сеймах 1661 і 1662 рр. В 185060х рр. значний внесок у вивчення тематики дисертації зробили Л. Урбановський і Ю. Броун, які дослідили біографії і творчий спадок числених викладачів українських шкіл “Товариства Ісуса”.

Важливим етапом розвитку історіографії проблеми стали праці С. Заленського 187080х рр.. В них розширювалося уявлення про структуру і зміст єзуїтської освіти, підготовку викладачів, конґрегації і культурну діяльність учнів, зовнішні умови існування Львівського колеґіуму у другій половині ХVІІ ст. В 187080х рр. було також розпочато персональне вивчення вихованців українських шкіл ордену (в монографії Т.Є. Стецького), продовжено дослідження творчості їх викладачів (в роботі Ю. Бартошевіча), нормативноправового підґрунтя освітньої діяльності “Товариства Ісуса” і економічної бази Острозького колеґіуму (в працях Я. К. КорвінаПетровського і О. Левицького). В 1890і рр. починається вивчення бібліотек українських осередків ордену (в розвідці О. Левицького), рівня регламентованнос ті навчальних функцій єзуїтів (в монографіях Л. Модзалевського і Ж. Губера), триває розробка учнівської проблематики (в роботах Л. Модзалевського, Ж. Губера, Л. Фінкєля і С. Стажинського), вперше здійснюється глибоке і комплексне дослідження історії Львівської школи “Товариства Ісуса” (в праці Л. Фінкєля і С. Стажинського). Значною подією у розвитку історіографії проблеми стала монографія С. Заленського “Єзуїти в Польщі”. Вона містила чимало нової інформації про нормативноправову базу, структуру і зміст освітньої діяльності ордену, підготовку викладачів, конгрегації учнів, науковокультурне значення українських єзуїтських шкіл у другій половині ХVІІ ст., “справу Львівської академії”. Безумовною новизною цієї праці стало детальне висвітлення історії всіх колеґіумів і резиденцій, яке поєднувалося втім з незначною увагою до їх навчальної діяльності.

На початку ХХ ст. спостерігається зростаюча спеціалізація у вивченні проблематики дисертації. В цей час з'являються перші праці, присвячені її історіографії, діяльності Кам'янець-Подільського колеґіуму, історії єзуїтського шкільного театру в Речі Посполитій, риторичній спадщині місцевих членів ордену. Істотний імпульс дослідженню тематики нашої роботи дало наближення 250річчя створення Львівської академії (1911 р.). В зв'язку з цим було опубліковано кілька робіт, в яких доводилося (Л. Фінкелєм) чи заперечувалося (Б. Барвінським, Т. Вінковським) створення у 1661 р. при Львівському колеґіумі вищого освітнього закладу. Обґрунтовуючи свої точки зору, автори залучили чимало нових відомостей щодо “справи Львівської академії”, попередньої і наступної історії місцевої школи ордену.

Помітний прогрес у вивченні тематики нашої роботи спостерігається у 19181939 рр. Провідними напрямками тодішніх досліджень проблематики дисертації були аналіз її історіографії і джерельної бази (С. Віндакієвічем, С. Беднарським, С. Трухімом, Ю. Умінським), діяльності єзуїтських шкільних театрів (С. Віндакієвічем, В. Перетцем, Р. Скульським), причин і ознак якісного регресу навчальних закладів ордену в Речі Посполитій у другій половині ХVІІ ст. (С. Беднарським, С. Котом). Істотні зрушення відбуваються у міжвоєнний період також у вивченні теологічної і філологічної складових єзуїтської освіти, формування її нормативної бази, рівня підготовки викладачів в Польській провінції ордену у другій половині ХVІІ ст., діяльності релігійних конгрегацій учнів українських шкіл “Товариства Ісуса”. Разом з тим, у 19181939 рр. з'являється перша спеціальна праця з історії діяльності єзуїтів в Ярославі (К. Готтфрєда).

Значні зміни у розвитку історіографії проблематики дисертації відбуваються з початком “холодної війни” і встановленням у Польщі комуністичного режиму. Загальною рисою праць радянських і польських науковців у другій половині 1940х - першій половині 1950х рр. (Є. Мединського, М. Даденкова, Л. Курдибахи, Д. Міхнєвіча і ін.) стає вкрай негативна оцінка освітньої діяльності ордену на тлі поверхового висвітлення тематики даної роботи. Лібералізація з 1956 р. внутрішньополітичного життя у ПНР сприяла деверсифікації підходів до вивчення історії шкіл “Товариства Ісуса” на українських землях Речі Посполитої у 16481700 рр. В результаті, у другій половині 1950х - першій половині 1960х рр., поряд з антиєзуїтським напрямком польської історіографії проблеми (праці Я. Тазбіра, К. Піварського, С. Волошина) в її межах формується альтернативна течія. Для представників останньої (Я. Поплятека, Ю. Леваньського, Х. Фейхта) було характерним зосередження на глибокому і різнобічному дослідженні культурної діяльності освітніх закладів ордену і підкреслення саме позитивних її наслідків.

Посилення у другій половині 1960х рр. - на початку 1970х рр. опозиційного до комуністичного режиму руху в ПНР на тлі відзначення 1000річчя хрещення Польщі спричинили появу низки нейтральних і проєзуїтських робіт (Я. Барановського, М. Бєднажа, К. Джимали, Б. Натонського, Я. Оконя, Л. Пєхніка). В них наводилося чимало нових відомостей про шкільні театри “Товариства Ісуса”, чисельність викладачів Польської провінції, релігійне виховання учнів освітніх закладів ордену, заснування і діяльність “Ярославської математичної школи” та проекти її перетворення у Військову академію. Міцні позиції зберігає у той час в історіографії проблеми і антиєзуїтський підхід. Втім, поряд з ортодоксальними точками зору (Я. Тазбіра, Б. Мітюрова), в його межах формується поміркований напрямок (праці Л. Курдибахи і А. Войтковського. Він характеризується пошуком генетичних зв'язків між школами “Товариства Ісуса”і попередньою традицією розвитку освіти.

Певний прогрес у вивченні тематики дисертації спостерігається у 19751976 рр. Зокрема, в цей час було вперше здійснено цілісний аналіз бібліотечної діяльності ордену в Речі Посполитій (в праці Л. Гжебня), проведено комплексне дослідження теологічної складової єзуїтської освіти (в роботі Л. Пєхніка), продовжено вивчення історії українських осередків “Товариства Ісуса” (в статтях Л. Пєхніка і Є. Клочовського). В 1980х рр. активну роль у розвитку історіографії проблеми починають відігравати радянські науковці. Саме в їх працях вперше повідомляється про низку курсів лекцій, створених в українських єзуїтських осередках у другій половині ХVІІ ст., згадуються відомі учні Львівської школи ордену, визначається чисельний склад бурс для бідних вихованців Острозького і Ярославського колеґіумів. Значну роль у науковій розробці проблематики дисертації відіграли також джерелознавча робота К. Лєня і стаття Р. Монтусєвіча з історії єзуїтської риторичної освіти в Речі Посполитій.

Падіння комуністичних режимів в СРСР і Польщі на тлі зростаючої глобалізації спричинили істотні зміни у вивченні історії українських шкіл ордену у другій половині ХVІІ ст. Поперше, мається на увазі перехід до домінування позитивних оцінок їх діяльності, подруге залучення науковцями 1990х рр. числених нових джерел з проблематики дисертації, потретє - зростання інтересу до глибокого вивчення різних її аспектів. Свідченням останнього є поява перших енциклопедичних видань з історії ордену на терені Речі Посполитої і сучасної Польщі. Окремі аспекти нашої роботи також активно досліджувалися у 1990і рр. у монографіях і спеціальних працях. В деяких з них (Н. Яковенко, Я. Ісаєвича) були запропоновані нові уявлення про сутність і генетичні витоки єзуїтської освіти та її роль у культурному розвитку України. Натомість більшість робіт 1990х рр. з тематики дисертації спричинила істотний прогрес у фактологічному вивченні її різних складових. Значні якісні зрушення відбулися у дослідженні зовнішніх умов існування осередків ордену у Кросно, Перемишлі і Ярославі у другій половині ХVІІ ст., тодішньої структури їх освітньої діяльності і економічного стану (в роботах Р. Пельчара). Безумовною новизною історіографії проблеми в 1990х рр. стало цілісне вивчення місця історичних знань в єзуїтських школах Речі Посполитої (у працях К. Пуховського). Активно тривало дослідження учнівської проблематики (в роботах Р. Пельчара, Л. Подгородецького) і творчої спадщини викладачів українських освітніх закладів ордену (в працях Ф. Палюшкєвіча, Р. Пельчара і ін.). Помітний прогрес відбувся у вивченні історіографії проблеми (у розвідці А. Сівека), релігійних конгрегацій єзуїтських вихованців, бурс для бідних і музикантів (в роботах С. Обірка і Р. Пельчара), діяльності в українських осередках ордену у другій половині ХVІІ ст. бібліотек (в працях М. ПідлипчакМаєровіч і Р. Пельчара) і шкільних театрів (в статтях Є. Аксера, Л. Корнія, Я. Оконя, Р. Пельчара і М. Сулими).

Таким чином, аналіз історіографії дисертації свідчить про низький або недостатній рівень наукової розробки низки її суттєвих проблем (економічного підґрунтя українських єзуїтських шкіл у другій половині XVII ст., його залежності від зовнішніх умов існування і впливу на структуру освіти цих навчальних закладів, кваліфікаційного рівня і науково-культурного потенціалу викладачів та ін.)

У підрозділі 1.2 роботи аналізується її методологічна і джерельна база. Остання включає як опубліковані, так і рукописні матеріали. Перші з них поділяються на нормативно-регулятивні, актові, канцелярські і епістолярні. До опублікованих нормативно-регулятивних джерел відносяться “Конституції “Товариства Ісуса” і “Ratio atque institutio studiorum”. Загальний статут ордену використовувався автором насамперед при з'ясуванні правових підстав набуття єзуїтськими осередками фундацій, визначенні функцій префекту бібліотеки і осіб, що мали вільний доступ до її фондів. Натомість вивчення “Ratio atque institutio studiorum” допомогло нам у розумінні змісту і теоретичного підґрунтя навчального процесу в українських школах ордену, учнівських академій і науково-культурного потенціалу місцевих єзуїтських осередків у другій половині ХVІІ ст. Зокрема, йдеться про з'ясування принципів комплектування їх книжкових фондів і умов користування ними учнів місцевих шкіл ордену та різнобічне вивчення публічно-культурних заходів останніх у другій половині ХVІІ ст.

З-поміж опублікованих актових джерел дисертації слід насамперед згадати збірку сеймових постанов “Volumina legum”. Її зміст застосовувався нами при доведенні не легітимності королівського рішення про створення Львівської академії і при з'ясуванні обставин перенесення Ксаверівського колеґіуму до Овруча (1678 р.). Інші опубліковані актові джерела даного дослідження містяться в “Архіві Південно-Західної Росії”, “Універсалах Богдана Хмельницького” і “Джерелах до історії УкраїниРуси”. У першому випадку маються на увазі матеріали щодо пошкодження майна українських єзуїтських осередків у 16481651 рр. В другому - документи українсько-польських переговорів (1649 р.), що розкривають ставлення козаків до ордену і бачення ними перспектив його діяльності в Україні. В третьому - вимоги сеймику в Перемишлі (15 грудня 1648 р.), які характеризують рівень добробуту Ярославського колеґіуму св. Іоанна.

Опубліковані канцелярські і епістолярні джерела дисертації представлені матеріалами “Джерел до історії України-Руси”. В першому випадку йдеться про заяви мешканців сіл Львівського і Кам'янець-Подільського єзуїтських осередків, що засвідчують їх економічний стан відповідно у 1648/1649 і 1650 рр. У другому - про лист С. Кушевича з описом обставин захоплення повстанцями Вінницького колеґіуму. Всі ці документи використовувалися нами при вивченні причин і перебігу зменшення кількості українських шкіл ордену після 1648 р., а також змін у рівні їх матеріального забезпечення.

Неопубліковані джерела даного дослідження можна поділити на звітноінформаційні, нарративні, канцелярські, нормативнорегулятивні, актові, епістолярні і навчальнолітературні. Першу групу матеріалів утворюють “Cataloges brevеs” (Archivum Romanum Societatis Iesu (ARSI). - ф. Polonica 44, 45; Germanica 132; Fondo Gesuitico 1537/9/44) і “Cataloges triennales” (ARSI. - ф. Polonica 1120, 21 A, 22). “Короткі каталоги” надали нам відомості про персональний склад і функції педагогів українських єзуїтських шкіл. Натомість “Трирічні каталоги” - інформацію про рівень їх освіченості і професійного досвіду, економічний стан місцевих осередків ордену, чисельність і сферу діяльності викладачів.

Нарративні джерела дисертації представлені хроніками українських єзуїтських колеґіумів і резиденцій (Центральний державний історичний архів України у м. Львові (ЦДІАУ у м. Львові). ф. 52; ARSI. Polonica 5254). З них автором були отримані відомості щодо зовнішніх умов існування цих осередків ордену у другій половині XVII cт., їх економічного стану і перебігу освітньої діяльності, обставин створення “Ярославської математичної школи”. Хроніки Кросненського, Луцького, Львівського і Перемишльського колеґіумів також застосовувалися нами при вивченні чисельності і соціального складу їх вихованців, діяльності в них шкільних театрів, обставин влаштування вистав, складу глядацької аудиторії.

До групи неопублікованих канцелярських джерел даної роботи належать матеріали Бібліотеки ім. Оссолінських у Вроцлаві (рук. 9660/ІІ) і Бібліотеки Польської Академії наук у Кракові (рук. 255 і 881). В першому випадку йдеться про індекс похованих у головному храмі м. Кросно у 16541772 рр., який використовувався автором при вивченні віку і соціального складу учнів місцевої єзуїтської школи у другій половині ХVІІ ст. В другому про інвентарну книгу храму Ярославського колеґіуму св. Іоанна, яка надала нам цінні відомості щодо театральної і бібліотечної діяльності цього осередку ордену. В третьому - про каталог грошових сум Львівського колеґіуму, в якому міститься інформацію про фундації на користь останнього у 1660х рр.

Неопубліковані нормативно-регулятивні джерела даного дослідження репрезентовані матеріалами Архіву Південно-польської провінції “Товариства Ісуса” у Кракові (рук. 431 і 520), які використовувалися автором при з'ясуванні структури бібліотек ордену у Речі Посполитій ХVІІ ст. і засад користування їх фондами.

З-поміж неопублікованих актових документів найбільшу цінність при написанні дисертації мали матеріали Конгрегацій Польської провінції (відділ рукописів ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. ф. 4), що застосовувалися при вивченні економічного підґрунтя освітньої діяльності українських осередків ордену у другій половині XVII cт.

Неопубліковані епістолярні джерела даної роботи репрезентовані листуванням між місцевими осередками ордену та керівниками Польської провінції і “Товариства Ісуса” (ЦДІАУ у м. Львові. ф. 140; ARSI. - ф. Polonica 77/II). Використання змісту цієї кореспонденції дозволило нам з'ясувати чинники змін у рівні освіченості педагогів українських єзуїтських шкіл, розглянути характер викладання у них курсів studia superiora і різні аспекти учнівської проблематики.

Останню групу неопублікованих джерел дисертації складає низка підручників і літературних творів педагогів українських шкіл ордену другої половини ХVІІ ст.. Ці рукописи використовувалися нами при вивченні творчого потенціалу місцевих викладачів, широти їх світогляду і науковопедагогічних інтересів.

Другий розділ “Матеріальні умови існування українських осередків єзуїтської освіти, структура і зміст їх навчальної діяльності” - складається з чотирьох підрозділів. В першому з них аналізуються економічне підґрунтя діяльності і структура місцевих шкіл ордену у 1647/48 навчальному році, а також - зміст єзуїтської освіти. Показано, що напередодні Національновизвольної війни на українських землях Речі Посполитої існувала щільна мережа навчальних закладів “Товариства Ісуса” з різним рівнем матеріального забезпечення. Майже всі ці школи містили у своїй структурі повний цикл елементів нижчої ланки єзуїтської освіти studia inferiora (інфіму, граматику, синтаксис, humaniora і риторику), які в цілому мали гуманітарноренесансний характер. Скромніше були репрезентовані в українських освітніх закладах ордену в 1647/48 навчальному році курси studia superiora (математика, філософські і теологічні дисципліни), зміст яких тісно узгоджувався з католицькою доктриною.

В підрозділі 2.2 дисертації досліджується вплив зовнішніх умов існування українських єзуїтських осередків у 16481660 рр. на зміни у їх економічному стані, перебігу і структурі освітньої діяльності. Доводиться, що події 1648 р. спричинили тотальне погіршення добробуту місцевих колеґіумів та резиденцій ордену і переважне пошкодження їх міської інфраструктури. Наслідком цього стало закриття більшості українських єзуїтських шкіл і зменшення переліку навчальних курсів в тих з них, що зберегли дієздатність. У 16491660 рр. в структурному розвитку місцевих освітніх закладів ордену не прослідковується єдиної спрямованості змін. Причиною цього була різниця у тодішньому рівні заможності українських осередків “Товариства Ісуса”, пов'язана з неоднорідністю зовнішніх умов їх існування. В цілому до 1655 р. у змінах переліку навчальних курсів місцевих шкіл ордену домінувала прогресивна тенденція. З 1655 р. більшість українських єзуїтських осередків опиняється у зоні активного військового конфлікту, що спричиняє негативні зміни у структурі їх освітньої діяльності. Подібний стан речей тривав до підписання Олівської угоди (1660 р.), що створила ґарантовані передумови відновлення потенціалу галицьких колеґіумів ордену.

У підрозділі 2.3 вивчаються зовнішні умови існування українських єзуїтських осередків у 16601675 рр., їх вплив на зміни в економічному стані останніх і структурі їх освітньої діяльності. Згідно з характером цих зрушень даний період слід поділити на три часові відрізки. До середини 1660х рр. місцеві осередки ордену зазнавали мінімального впливу військового чинника. Ця обставина забезпечила в цілому прогресивний розвиток структури освіти українських єзуїтських шкіл. У другій половині 1660х на початку 1670х рр. зовнішні умови їх діяльності послідовно погіршуються. Як наслідок, у змінах рівня добробуту місцевих осередків ордену і переліку наявних в них курсів починає домінувати негативна тенденція. У 16721675 рр. ці процеси набувають на українських землях Речі Посполитої регіональної специфіки. Причиною цього стало перебування галицьких колеґіумів у центрі польсько-турецького конфлікту, тоді як волинські єзуїтські осередки знаходилися на його узбіччі. Залежність змін у структурі освіти українських шкіл ордену від зовнішніх умов їх існування не була у 16601675 рр. абсолютною. Місце цього чинника іноді займали події попередньої історії колеґіумів чи цільове фінансування. Останнє зробило можливим безпрецедентну в Речі Посполитій другої половини XVII ст. спробу створити єзуїтську академію (у Львові). Ця подія, як і відкриття “Ярославської математичної школи”, свідчить про значний освітній потенціал тодішніх українських осередків ордену.

У підрозділі 2.4 аналізуються матеріальні умови існування і структурний розвиток місцевих навчальних закладів “Товариства Ісуса” у 16751700 рр. Переважне звільнення останніх зпід впливу військового чинника обумовило істотний прогрес на межі 16701680х рр. щодо рівня їх добробуту і структури освіти. Зникнення значних зовнішніх перешкод для розвитку єзуїтського шкільництва на українських землях Речі Посполитої спричинило також поновлення у другій половині 1680х рр. розширення його мережі в даному регіоні. Наприкінці 16801690х рр. послідовне зростання економічного добробуту і переліку навчальних курсів українських осередків ордену спостерігається виключно в межах Галичини. Подібна регіоналізація була наслідком специфіки тодішнього польськотурецького конфлікту, який більше давався взнаки Волині і Поліссю.

Третій розділ “Учні та рівень професійної дієздатності викладачів” - складається з трьох підрозділів. У першому з них здійснюється комплексне вивчення вихованців українських шкіл ордену. Доводиться, що у 16481700 рр. вони утворювали числені колективи, які були дуже неоднорідні щодо віку, конфесійної приналежності і соціального походження юнаків. Значну їх частину складали представники незаможних родин, матеріальну підтримку яких забезпечували спеціальні автономні установи - бурси для бідних. Незважаючи на поліконфесійність учнівського складу українських єзуїтських шкіл, в їх діяльності спостерігаються ознаки релігійної нетолерантності. Серед іншого, вона виявлялася у наданні членам католицьких конгрегацій ексклюзивного права вступати до учнівських академій. Останні, ґрунтуючись на засадах самоврядування, відігравали активну роль у навчальному процесі й інтелектуальному вдосконаленні юнаків. Ефективність подібної системи самоорганізації вихованців українських шкіл ордену підтверджується наявністю серед них осіб, які згодом стали відомими діячами культурного, наукового і релігійного життя.

У другому підрозділі третього розділу аналізуються тенденції і чинники змін у рівні освіченості викладачів навчальних закладів ордену на українських землях Речі Посполитої. Доводиться, що у 16481675 рр. цей процес залежав насамперед від умов професійної підготовки педагогів. Місце цієї детермінанти іноді займали чинники, пов'язані з перебігом діяльності українських осередків ордену (скорочення їх кількості, еміграція частини персоналу тощо). Розмаїття рушіїв супроводжувалось неоднозначністю наслідків їх дії. Зокрема, рівень інтелектуальної підготовки магістрів, у порівнянні з обома групами викладачів-священиків, зазнавав у 16481675 рр. частіших і послідовніших регресивних змін. В той же час, ступінь риторичної освіченості викладачівpatri переважно поступався рівню їх обізнаності у філософії і теології. В останній чверті XVII ст. ступінь інтелектуальної підготовки педагогів українських шкіл ордену майже не залежав від дії об'єктивних детермінант. Натомість впливову роль відігравала узгодженість ступеню розширення діяльності Польської провінції з темпами відтворення її особового складу. В умовах зростання його дефіциту важливого значення набувало теж перетворення освіти на провідну чи другорядну сферу інтересів ордену. На відміну від магістрів, рівень інтелектуальної підготовки педагогівpatri визначався не лише загальними, але й специфічним чинником (відповідністю темпів зростання числа потенційних і дійсних священиківвикладачів studia superiora і studia inferiora). В цілому в останній чверті ХVІІ ст. має місце тенденція до покращення освіти педагогів українських єзуїтських шкіл. Цей процес був диференційованим. Поперше, йдеться про те, що у 167590 рр. ціліснішого і активнішого прогресу зазнає рівень інтелектуальної підготовки викладачівpatri, а в останнє десятиріччя XVII ст. - кліриків місцевих шкіл ордену. Подруге про послідовніший перебіг в останній чверті XVII ст. позитивних зрушень у ступені освіченості тих священиків, які викладали курси studia superiora. Потретє про те, що хвилеподібні зміни у рівні риторичної підготовки педагогівpatri мали у 16751700 рр. нисхідну, а коливання у ступені їх обізнаності у філософії і теології - висхідну спрямованість.

У підрозділі 3.3 дисертації аналізуються тенденції і причини змін у рівні професійного досвіду викладачів освітніх закладів ордену на українських землях Речі Посполитої у 16481700 рр. Ці зрушення мали неоднозначний характер. З одного боку, спостерігається їх протилежна спрямованість у середовищі педагогівсвящеників і магістрів. З іншого - брак послідовності змін у кожній групі викладачів місцевих шкіл “Товариства Ісуса”. Головним чинником подібних зрушень було коливання числа єзуїтівpatri у Польській провінції, в тому числі - на її українських землях. Зростання або зменшення їх представництва вело відповідно до “омолодження” чи “старіння” місцевих священиків, що впливало на середню тривалість їх педагогічного стажу. Можливість актуалізації таких зрушень у середовищі викладачівpatri українських шкіл ордену залежала від зменшення або зростання числа педагогів цієї категорії. Натомість характер змін у співвідношенні серед них викладачів studia inferiora i studia superiora визначав конкретні зрушення у рівні навчального досвіду представників цих груп членів ордену. Розширення чи звуження кола єзуїтівсвящеників робило доцільним відповідно більш або менш активне залучення їх до виконання освітніх функцій. В залежності від цього зростала або зменшувалася сфера навчальної діяльності місцевих магістрів, що впливало на тривалість їх педагогічного стажу. Разом з тим, зміни у рівні професійного досвіду викладачів українських єзуїтських шкіл у 16481700 рр. могли визначатися і ситуативними чинниками (зменшенням кількості осередків ордену, наданням в Польській провінції переваги освітній сфері діяльності тощо).

Четвертий розділ - “Єзуїтські школи в Україні у другій половині XVII ст. як осередки науки і культури” - включає три підрозділи. У першому з них вивчається діяльність місцевих осередків орденської освіти щодо збереження і розвитку своїх книжкових фондів. З початком Національновизвольної війни під проводом Б. Хмельницького їх кількісний склад зазнає різкого регресу. Подолання цього явища мало у другій половині XVII ст. повільний і непослідовний характер, що визначило його незавершеність у кінці даного періоду. Подібний стан речей став наслідком дії насамперед об'єктивних чинників. З одного боку, про це свідчить синхронність погіршення зовнішніх умов існування українських єзуїтських осередків і фінансування ними бібліотечної справи. З іншого - брак дефіциту уваги до неї з боку керівництва місцевих колеґіумів і резиденцій. Одним з проявів цього явища було збереження у 16481700 рр. адміністративного регулювання роботи даних бібліотек. Останнє робилося в цілях запобігання проникненню до учнівського середовища ідей, шкідливих з ідеологічної і моральної точки зору. Реалізації цієї мети у другій половині XVII ст. сприяло не лише обмеження доступу єзуїтських вихованців до книжкових фондів, але й помітні зрушення у їх тематиці. Полягаючи у швидкому зростанні кількості книг релігійного змісту і рукописів місцевого походження, цей процес сприяв поступовій ізоляції українських шкіл ордену від сучасного їм науковокультурного життя.

У підрозділі 4.2 нашої роботи дається цілісна характеристика культурної ролі осередків єзуїтської освіти на українських землях Речі Посполитої у 16481700 рр. Доводиться, що за посередництва бурс музикантів і публічнокультурних заходів учнів вони активно поширювали серед місцевого населення здобутки ренесансу і бароко. Інтенсивність цього впливу істотно коливалася. Якщо до початку 1670х рр. культурна активність українських шкіл ордену мала незначний характер, то в наступні десятиріччя вона швидко і послідовно зростає. Будучи викликаною покращенням зовнішніх умов існування місцевих єзуїтських осередків, така зміна, разом з тим, відповідала інтересам ордену. Адже культурна діяльність його шкіл була складовою частиною їх навчального процесу та рекламою єзуїтській освіті і “Товариству Ісуса”. Подібний стан речей не лише обумовив жорсткий контроль за підготовкою і проведенням публічних актів, але й заохочував до частішого їх влаштування. Логічне в цій ситуації набуття українськими школами ордену в останній чверті XVII ст. дедалі атракційнішого характеру природньо зменшувало час їх навчальної діяльності.

У третьому підрозділі четвертого розділу дисертації розглядається і класифікується творча спадщина осіб, які у 16481700 рр. викладали в українських єзуїтських освітніх закладах. Вона була складовою частиною їх науково-культурного потенціалу. З одного боку, творча діяльність педагогів забезпечувала проникнення до цих шкіл значного шару інформації з різних сфер знання, з іншого - покращувала теоретичну базу їх навчального процесу. В тематичному відношенні найбільшу частку цієї творчої продукції склали теологічні праці, що не дивує з огляду на характер діяльності ордену. Численим є також представництво поетичних і риторичних робіт, які були важливим компонентом культури бароко і необхідним підґрунтям світської складової єзуїтської освіти. Натомість малу частку творчої спадщини тодішніх викладачів українських шкіл ордену складали роботи з фізики, механіки, історії і географії. Будучи пов'язаним з їх перебуванням на узбіччі навчального процесу, подібний стан речей засвідчує небажання єзуїтів розвивати ті сфери знання, що не відповідали зафіксованому у “Ratio studiorum” стандарту гуманістичної освіти.

У висновках сформульовані результати проведеного дослідження:

На початку 1648 р. на українських землях Речі Посполитої існувала досить щільна мережа єзуїтських шкіл, які мали різний рівень матеріального забезпечення. В цілому вони характеризувалися високим ступенем структурного розвитку studia inferiora і слабкою поширеністю курсів studia superiora. Початок Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького спричинив не лише пошкодження інфраструктури і економічного підґрунтя українських шкіл ордену, але й тривале (або остаточне) припинення діяльності більшості з них. Впродовж другої половини XVII ст. спостерігається майже повна узгодженість змін у зовнішніх умовах існування місцевих єзуїтських колеґіумів і резиденцій, їх економічному стані і структурі освіти.

Учні українських шкіл “Товариства Ісуса” у 16481700 рр. не були однорідними з точки зору їх статусу, віку, соціальної і конфесійної приналежності. Позастановість цих навчальних закладів ґрунтувалася на діяльності при них спеціальних автономних установ бурс для бідних. Полірелігійність учнів українських єзуїтських шкіл полегшувала окатоличення місцевої соціальної еліти. Цьому сприяло створення перешкод у вступі не католиків до академій, що відігравали важливу роль у освітньому вдосконаленні вихованців ордену. Ефективність діяльності цього інституту, як і взагалі українських єзуїтських навчальних закладів у другій половині XVII ст., доводиться присутністю серед їх учнів відомих згодом діячів політичного і культурного життя.

Якісний рівень українських шкіл ордену у другій половині XVII ст. не може вважатися однозначно високим. Про це свідчить аналіз таких критеріїв дієздатності їх викладачів як ступінь освіченості і професійного досвіду. В першому випадку позитивна спрямованість змін стає домінуючою тенденцією лише в останній чверті XVII ст. Як і в попередній період, ці зрушення мали неоднозначний характер, відрізняючись в залежності від групи педагогів і складової їх інтелектуальної підготовки. В результаті, у 1699/1700 навчальному році відбувається лише часткове перевищення рівня освіченості місцевих єзуїтських викладачів, зафіксованого у 1647/48 навчальному році. Натомість ступінь їх професійної досвідченості у другій половині XVII ст. був переважно кращим, ніж у 1647/48 навчальному році. Разом з тим, зміни цього показника не мали однозначно позитивної спрямованості і відрізнялися за динамікою в окремих групах педагогів.

У 16481675 рр. головна роль у визначенні рівня освіченості викладачів українських шкіл ордену належала об'єктивним, а в останній чверті XVII ст. суб'єктивним чинникам. Натомість ступінь їх професійної досвідченості формувався під переважним впливом останніх на протязі всього періоду 16481700 рр.

У другій половині XVII ст. єзуїтські освітні заклади лишалися осередками поширення на українських землях Речі Посполитої науковокультурної спадщини античності і середньовіччя, здобутків ренесансу і бароко. Реалізацію цієї ролі забезпечувала наявність у відповідних колеґіумах і резиденціях бібліотек і бурс музикантів, проведення публічноактових заходів учнів і творча активність їх викладачів. Інтенсивність науково-культурної ролі місцевих шкіл ордену у 16481700 рр. залежала насамперед від зовнішніх умов їх розвитку. Після 1648 р. вона зазнає цілісного зниження. Подолання занепаду у другій половині XVII ст. було непослідовним і неоднорідним, спричинивши більший прогрес у діяльності бурс музикантів і проведенні публічно-актових заходів учнів, ніж у розвитку бібліотек.

Структура творчої спадщини викладачів українських освітніх закладів ордену у 16481700 рр. відображала цілі і характер його діяльності та загальний культурний контекст епохи бароко.

ЛІТЕРАТУРА

1. Сєряков С.О. Розвиток освітньої системи ордену єзуїтів на українських землях Речі Посполитої у 16081648 рр. // Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія “Історія та географія”. Вип. 3. Харків, 1999. С. 4455.

2. Сєряков С.О. Спроби покращення низького рівня єзуїтської освіти на українських землях Речі Посполитої у другій половині XVII ст. // Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія “Історія та географія”. Вип. 6. Харків, 2000. С. 2939.

3. Сєряков С.О. Характерні риси єзуїтського шкільництва в освітній діяльності КиєвоМогилянської академії в XVII ст. // Наукові записки Національного університету “КиєвоМогилянська академія”. Т. 18. Київ, 2000. С. 2428.

4. Сєряков С.О. Тенденції у зміні рівня інтелектуальної підготовки викладачів курсів studia inferiora в українських єзуїтських школах в 1650х першій половині 1670х рр. // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. № 556. Серія “Історія України”. - Вип. 5. Харків, 2002. С. 313.

5. Cєряков С. Єзуїтське шкільництво в Україні: кількісні показники та структурний розвиток (к. 40х - сер. 90х рр. XVII ст.) // Український історичний збірник - 2001. Київ, 2002. - С. 126150.

6. Сєряков С. Події першого року Хмельниччини та єзуїтське шкільництво в Україні // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”. Серія “Історичні науки”. - Вип. 3. Острог, 2003. С. 2933.

7. Сєряков С.О. Бурси музикантів в осередках єзуїтської освіти на українських землях Речі Посполитої у 16481700 рр. // Вісник Харківського національного університету iм. В.Н. Kaрaзiнa. № 603. Серія “Історія України”. - Вип. 6. Харків, 2003. С. 38.

АНОТАЦІЇ

Сєряков С.О. Єзуїтське шкільництво на українських землях Речі Посполитої у другій половині XVII ст. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2004.

Дисертацію присвячено дослідженню історії навчальних закладів “Товариства Ісуса” на українських землях Речі Посполитої у другій половині XVII ст. Головна увага у роботі приділяється аналізу впливу зовнішніх умов існування місцевих єзуїтських осередків у 16481700 рр. на зміни у їх матеріальному стані і структурі освіти, вивченню учнівського складу українських шкіл ордену, виявленню тенденцій у змінах рівня інтелектуальної підготовки і професійного досвіду їх викладачів, з'ясуванню чинників цих процесів. В дисертації також вивчається науковокультурний потенціал місцевих осередків єзуїтської освіти у другій половині XVII ст., а саме організація і динаміка діяльності в них бібліотек, бурс музикантів і шкільних театрів, обсяги і структура творчої спадщини тодішніх викладачів українських шкіл “Товариства Ісуса”.

Ключові слова: навчальні заклади “Товариства Ісуса”, матеріальний стан, структура освіти, учнівський склад, інтелектуальна підготовка і професійний досвід викладачів, бібліотеки, бурси музикантів, шкільні театри, творча спадщина.

Серяков С.О. Иезуитская школьная система на украинских землях Речи Посполитой во второй половине XVII в. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2004.

Диссертация посвящена изучению истории учебных заведений “Общества Иисуса” на украинских землях Речи Посполитой во второй половине XVII в. В работе подчеркивается, что накануне национальноосвободительной войны под руководством Б. Хмельницкого в данном регионе существовала довольно разветвленная сеть школ ордена, которые имели разный уровень материального обеспечения. Почти все эти учебные заведения включали полный цикл элементов низшей ступени иезуитского образования studia inferiora (инфиму, грамматику, синтаксис, humaniora и риторику), которые в целом носили гуманитарноренессансный характер. Значительно скромнее были представлены в украинских школах ордена в 1647/48 учебном году курсы studia superiora (математика, философские и теологические дисциплины), содержание которых тесно согласовывалось с католической доктриной. В работе показано, что начало Национальноосвободительной войны под руководством Б. Хмельницкого привело не только к повреждению инфраструктуры и экономического фундамента украинских иезуитских школ, но и к продолжительному (или - окончательному) закрытию большинства из них. В течении второй половины XVII в. прослеживается согласованность между изменениями во внешних условиях существования местных иезуитских коллегиумов и резиденций, их экономическом состоянии и структуре образования. Исключение составляет только первая половина 1660х гг., когда два последние процессы определялись событиями предыдущей истории Речи Посполитой. В целом в развитии вышеупомянутого тройственного процесса присутствовали периоды как преимущественно положительных (16491655 гг., вторая половина 1670х - конец 1680х гг.), так и отрицательных (16551660 гг., вторая половина 1660х - первая половина 1670х гг.) и нейтральных (1690е гг.) изменений.