Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника

УДК 94 (477.8) 092

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність єпископа Г. Хомишина (1904 - 1945 рр.)

Єгрешій Олег Ігорович

Івано-Франківськ-2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Грабовецький Володимир Васильович, Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри історії України.

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Красівський Орест Якубович, Національна Академія державного управління при Президентові України, Львівський регіональний інститут, завідувач кафедри політичних наук та філософії;

- кандидат історичних наук Перевезій Віталій Олександрович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, відділ етнополітології, старший науковий співробітник.

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться "3" листопада 2003 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.05 у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76000, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Прикарпатського університету імені Василя Стефаника адресою: 76000, м.Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

Автореферат розісланий "2" жовтня 2003 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Райківський І. Я.

Анотації

Єгрешій О. І. Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність єпископа Г. Хомишина (1904 - 1945 рр.). Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2003.

У дисертації досліджено діяльність єпископа Григорія Хомишина - представника окцидентального релігійного напряму в УГКЦ першої половини ХХ ст., виразника консервативного клерикального напряму в українському суспільно-політичному русі.

Простежено формування світогляду Г. Хомишина, осмислено прозахідні релігійні ідеї єпископа та доведено, що Г. Хомишин інспірував утворення в УГКЦ окцидентальної ідеологічної течії. Проаналізовано висунуту владикою програму українсько-польського порозуміння в 1930-х рр., та з'ясовано ставлення польської та української громадськості до ініціативи станіславського єпископа. Розкрито спробу створення Г. Хомишиним клерикального культурно-просвітницького товариства у Галичині.

Ключові слова: єпископ Григорій Хомишин, греко-католицька церква, суспільно-політична діяльність, ультрамонтанство, окцидентальний релігійний напрям, Українська католицька народна партія, релігійне товариство "Скала".

Егреший О.И. Общественно-политическая и культурно-просветительская деятельность епископа Григория Хомышина (1904-1945 гг.). Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. Прикарпатский университет имени Василия Стефаныка. - Ивано-Франковск, 2003.

В диссертации осуществлено комплексное научное исследование общественно-политической и культурно-просветительской деятельности епископа Станиславской епархии Григория Хомышина (1904-1945 гг.).

В конце ХІХ века руководство национально-освободительным движением переходит к светской интеллигенции. В этих условиях, как утверждает автор, в УГКЦ сформировалось две позиции. Большинство духовенства разделяло точку зрения митрополита А. Шептицкого - максимально адаптироваться к новым реалиям, поддерживать украинские национально-патриотические институции. Г. Хомышин репрезентировал более консервативное ультрамонтанское крыло - учитывая влияния на светские организации враждебных церкви течений, минимизировать сотрудничество с ними.

Автор считает, что готовность епископа Г. Хомышина в австрийский период создать клерикальное культурно-просветительское общество, его сотрудничество с Христианско-общественной партией, целью которой было усиление греко-католицизма в условиях обесценивания христианских норм, придерживаться непопулярной в среде галицкого политикума "новой эры" украинско-польских отношений в Галиции, объяснялось нежеланием Г. Хомышина поддерживать активное сотрудничество со светскими организациями.

На формирование окцидентальных религиозных убеждений Г. Хомышина существенное влияние имело усиление австрийским кайзером, высшей иерархией католической церкви, борьбы с москвофильской пропагандой в Галиции (1880-гг.). Автор утверждает, что переломными в формировании общественно-политических взглядов епископа стали годы оккупации Галиции российскими войсками в период Первой мировой войны. Репрессивная политика российской власти укоренила его "ориентофобию".

Попытка осуществления Г. Хомышиным календарной реформы 1916 г., его решение ввести целибат для духовенства Станиславской епархии в 1920 г. имели не только сугубо религиозный, но и общественно-политический смысл. Этим епископ стремился в религиозном плане отдалить украинцев Галиции от российских влияний, приблизить к западноевропейским культурным ценностям.

Определяющей для деятельности епископа стала вторая половина 1920-х гг. Окцидентальная платформа наполнялась не только религиозным, но и общественно-политическим, культурно-просветительским смыслом. Заметное влияние прокоммунистических течений на светские культурно-просветительские учреждения, невосприятие партией УНДО окцидентальних религиозных, ультрамонтанских взглядов Г. Хомышина принудили епископа инициировать отдельное клерикальное культурно-просветительское общество, создать клерикальную партию, программа которой определялась автономией Галиции в составе Польши. Учитывая то, что "автономистские принципы" епископа не пользовались популярностью среди галицкого политикума, идею создания клерикальной партии не поддержал митрополит А. Шептицкий, а в работе светских культурно-просветительских учреждений было задействовано греко-католическое духовенство, позиция Г. Хомышина свидетельствовала об идейном расколе в УГКЦ. Автор считает, что епископ инспирировал в ней отдельное окцидентальное идиологическое направление.

На основе систематизации фактического материала автор утверждает, что программу украинско-польского соглашения, выдвинутую станиславским владыкой в 1930-е гг., следует рассматривать как умеренно-прагматическую. Она не была "политическим капитулянтством". Выдвигая идеи взаимопонимания, Г. Хомышин преследовал цель прекращения ассимиляции украинцев в Польше. Культурно-просветительская деятельность станиславского владыки в 1930-е гг. имела ярко выраженный антисоветский характер. Клерикальное общество "Скала" было задумано как альтернативное светским культурно-просветительским учреждениям из-за влияния на них коммунистических течений. Духовенство преимущественно продолжало работу в "Просвите", "Скала" не стала массовой организацией. В целом автор считает, что позиция епископа Г. Хомышина могла привести к расколу в УГКЦ.

Ключевые слова: епископ Григорий Хомышин, греко-католическая церковь, общественно-политическая деятельность, ультрамонтанство, окцидентальное религиозное направление, Украинская католическая народная партия, религиозное общество "Скала".

Egreshiy O. I. Socially political, culturally educational activities of bishop Hrygoriy Khomyshyn (1904-1945). Manuscript.

The dissertation on competition for a scientific degree of the candidate of Historical Science in the specialization 07.00.01 - History of Ukraine. - Precarpathian University named after V. Stefanyk. - Ivano-Frankivsk, 2003.

The dissertation is devoted to the investigation of the activities of bishop Hrygoriy Khomyshyn - the main representative of the oxidentale trend in Greek Catholic church of the first half of the 20th century; the formation of the H. Khomyshyn's outlook was traced, some factors which influenced socially political and culturally educational activities of the bishop was revealed.

Oxidentale ideas of H. Khomyshyn were comprehended; it was shown that the problem of the usage of Latin in Greek Catholic church in the bishop's interpretation had public and political grounds; it was proved that H. Khomyshyn inspired the foundation of oxidentale, social-ideologue trend in Greek Catholic church.

The analysis of the program of Ukrainian-Polish conciliation in 1930s brought up by the bishop was made; the attempt of foundation of clerically cultural and educational association by H. Khomyshyn was discovered.

Key words: bishop H. Khomyshyn, Greek Catholic church, socially political activities, ultramontan, oxidentale trend, Ukrainian catholic people party, clerically association "Skala".

Загальна характеристика роботи

Метою дисертації є об'єктивне дослідження місця і ролі єпископа Г. Хомишина в суспільно-політичному та культурно-просвітницькому житті Галичини та всієї України. Досягнення вказаної мети передбачає розв'язання таких основних завдань:

- простежити особливості формування світогляду Г. Хомишина;

- проаналізувати культурно-просвітницьку діяльність єпископа в австрійський (1904 - 1918 рр.) та польський (1919 - 1939 рр.) періоди, в роки існування ЗУНР;

- визначити роль станіславського єпископа у створенні окцидентальної (західної) ідеологічної течії в УГКЦ;

- здійснити аналіз висунутої владикою програми українсько-польського порозуміння у 1930-х рр. та висвітлити спроби щодо її реалізації;

з'ясувати ставлення української та польської громадськості до діяльності єпископа Г. Хомишина.

Об'єктом дослідження виступає суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність Г. Хомишина в контексті релігійно-ідеологічних та політичних процесів у Галичині першої половини ХХ ст.

Предметом дослідження є становлення світоглядних позицій Г. Хомишина, форми і методи їх реалізації в релігійній, суспільно-політичній і культурно-просвітницькій діяльності.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1904-1945 роки. Нижня межа - початок діяльності Г. Хомишина на посаді станіславського єпископа. Верхня межа - смерть владики. При висвітленні багатьох аспектів проблеми необхідним було звернення до попередньої історичної епохи.

У період радянізації західноукраїнських земель та в час німецько-фашистської окупації Г. Хомишин зосередився на душпастирській діяльності, яка не виступала об'єктом дослідження. Однак для здійснення комплексного аналізу діяльності владики розкрито позицію Г. Хомишина і в роки Другої світової війни.

Географічні межі дослідження охоплюють територію Східної Галичини як складової частини Австро-Угорщини, а після повалення ЗУНР - Речі Посполитої. Україна в той час, як і в період Другої світової війни, не досягла незалежності, західноукраїнські землі входили до складу різних держав.

Теоретико-методологічні засади дослідження. У дисертації використано принципи історизму та об'єктивності, що дало змогу проаналізувати умови виникнення і розвитку подій, усвідомити причинно-наслідкові зв'язки; застосовано загальнонаукові методи: абстрагування, логічний та системно-структурний, спеціально-наукові методи: компаративний та типологічний; проблемно-хронологічний спосіб викладу матеріалу.

Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українській та зарубіжній історіографії в контексті політичних та релігійно-ідеологічних процесів у Галичині досліджено суспільно-політичну та культурно-просвітницьку діяльність найвідомішого представника окцидентальної релігійної течії в УГКЦ першої половини XX століття єпископа Г. Хомишина. У дисертації зокрема:

охарактеризовано спроби Г. Хомишина нормалізувати українсько-польські взаємовідносини в 1930-х рр.;

виявлено причини та суть ідейних розбіжностей між владиками УГКЦ в 1920-1930-х рр., визначено передумови створення Г. Хомишиним окцидентальної ідеологічної течії;

розкрито діяльність клерикального культурно-просвітницького товариства "Скала";

з'ясовано місце Г. Хомишина в політиці польських урядових структур щодо галицьких українців.

Отримали подальший розвиток такі проблеми, як політика українських клерикально-консервативних організацій та партій у Східній Галичині першої половини ХХ ст., участь греко-католицького духовенства в національно-визвольній боротьбі українського народу, реформа календаря 1916 р., обрядова дискусія у Галичині 1920-х років, розвиток загальноєвропейського християнського руху Католицької Акції у Польщі в 1920-1930-х рр.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали і висновки дисертації можуть бути використані у науково-дослідницькій роботі (при підготовці узагальнюючих праць з історії України), в навчально-педагогічній практиці (під час проведення занять з вітчизняної історії, української церкви у навчальних закладах тощо).

Апробація результатів дисертації. Основні положення наукової праці апробовані на кафедрі історії України Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, в Івано-Франківській теологічній академії УГКЦ, а також на П'ятому міжнародному конгресі україністів (Чернівці, серпень 2002 р.), чотирьох міжнародних наукових конференціях: "Україна і Польща в ХХ ст.: проблеми історії і політології" (Київ, травень 2002 р.), "Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у 20-50 роках ХХ століття" (Дрогобич, жовтень 2002р.), Міжнародній краєзнавчій конференції (Івано-Франківськ, грудень 2002 р.), "Україна - Польща: шлях до європейської співдружності" (Тернопіль, травень 2003 р.); всеукраїнській науковій конференції "Українська повстанська армія - феномен національної історії" (Івано-Франківськ, жовтень 2002 р.) та науково-богословській конференції "Владика Григорій Хомишин - архіпастир, патріот, мученик" (Івано-Франківськ, березень 2002 р.).

Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків (184 с.), списку використаних джерел та літератури (321 найменування).

Основний зміст дисертації

Різних аспектів досліджуваної теми торкнулися львівські історики А. Васьків, М. Гайковський; івано-франківські - Я. Заборовський, І. Андрухів; київські дослідники В. Сергійчук, О. Лисенко та О. Недавня. Оскільки діяльність Г. Хомишина не становила об'єкта їхніх досліджень, увага вчених до постаті станіславського владики була незначною.

Певний внесок у дослідження проблеми зробили польські історики Т. Сліва, А. Фрішке, С. Стемпень, що звернули увагу на постать єпископа у вузькому релігійному аспекті, зокрема роль Г. Хомишина в обрядовій дискусії у Галичині в 1920-х рр. М. Папєжинська-Турек з'ясувала в загальних рисах суспільно-політичні погляди Г. Хомишина в 1920-х рр. Papierїynska-Turek M. Sprawa ukraiсska w Drugiej Rzeczypospolitej 1922-1926. - Krakуw, 1979.. Окремі відомості про діяльність станіславського єпископа періоду Другої Речі Посполитої містяться в працях Р. Тожецького Torzecki R. Kwestia ukraiсska w Polsce w latach 1923-1929. - Krakуw, 1989..

У другому розділі - "Формування світогляду та початок діяльності Г. Хомишина в контексті суспільно-політичних процесів у Галичині (кінець ХІХ ст. - 1918 р.)" стверджується, що в українському національно-культурному відродженні ХІХ ст. особливе місце належало греко-католицькій церкві. Священики становили основне середовище національних діячів до кінця ХІХ ст. Однак на зламі двох століть відбулися великі зміни в соціальній структурі українського руху, на чолі якого стала світська інтелігенція, що нерідко обстоювала антиклерикальні настрої. Замість старої ролі національного провідника, церква, з приходом на галицький митрополичий престол А. Шептицького (1901 р.), почала виступати як духовний і моральний авторитет українського суспільства. Водночас відбулося формування партійно-політичної системи, керівництво національним рухом у Галичині перебрали новоутворені політичні партії, що виступили під гаслом боротьби за національно-державну незалежність. Підкреслюється, що Г. Хомишин, як і більшість греко-католицької ієрархії, болісно реагував на нові тенденції в національному русі, які призвели до зростання антицерковних настроїв у суспільстві.

У розділі подано біографію Г. Хомишина, життєвим кредом якого було богослужіння, вірність католицькій церкві. Проаналізовано перші Пастирські послання, листи владики до громадсько-політичних і культурних діячів, в яких простежується його антимосквофільська позиція. Г. Хомишин різко виступив проти поширення у Галичині релігійно індиферентних радикальних і ліберальних впливів. Поступово сформувався ультрамонтанський світогляд єпископа - беззастережна відданість Апостольському престолу, віра у наддержавний, наднаціональний статус католицької церкви.

Важливе значення для формування окцидентальних релігійних поглядів Г. Хомишина мало посилення австрійською владою, вищим католицьким духовенством імперії у 1880-1890-х рр. боротьби з москвофільською пропагандою. Значний вплив на вибір ієрархом релігійної і суспільної позиції справило навчання у Відні на богословських курсах "Августінеум" в 1893-1899 рр., де священнослужитель ближче ознайомився зі специфікою роботи римо-католицьких священиків, вивчив ціннісну орієнтацію західної церкви.

16 квітня 1904 р. своєю постановою цісар Франц Йосиф іменував 37-літнього Г. Хомишина єпископом Станіславської єпархії. 19 червня того року митрополит А.Шептицький, архієпископ львівський латинського обряду Й. Більчевський, архієпископ львівський вірменського обряду Й. Теодорович та перемишльський єпископ К. Чехович висвятили Г. Хомишина на єпископа.

У роботі висвітлено спробу створення станіславським владикою у 1907 р. клерикального культурно-просвітницького товариства в Галичині. Г. Хомишин не мав на меті протиставляти релігійну організацію просвітницького характеру світським товариствам. Клерикальні інституції мали існувати паралельно зі світськими, боротися з ворожими церкві впливами. Однак поява релігійної культурно-просвітницької організації могла певною мірою дезорієнтувати греко-католицьке духовенство, ослабити "Просвіту", як і взагалі світські культурно-освітні товариства, в роботі яких брали участь священики.

У 1910 р. єпископ висунув ідею запровадження примусового целібату (заборона одружуватися священикам) у своїй єпархії, маючи на меті якомога більше зосередити священнослужителів на душпастирській діяльності. "Целібатні експерименти" Г. Хомишина в основному негативно сприйняла українська громадськість Галичини, вважаючи, що латинізаційні кроки призведуть до поступової полонізації УГКЦ. В австрійський період Г. Хомишину не вдалося запровадити целібат для духовенства Станіславської єпархії.

У розділі проаналізовано негативну реакцію владики на прояви політичного терору, зокрема на замах М. Січинського проти цісарського намісника А. Потоцького в 1908 р. Г. Хомишин вважав, що в політиці треба дотримуватися принципів християнської етики. Співпраця станіславського єпископа з Християнсько-суспільною партією (ХСП), що була заснована в 1911 р. представниками консервативного напряму українського суспільно-політичного руху на чолі з О. Барвінським, зумовлювалася антимосквофільською платформою ХСП, рішенням партії боротися з ворожими католицькій церкві впливами.

Г. Хомишин підтримав боротьбу галицьких українців за загальне виборче право до австрійського парламенту, галицького крайового сейму, ідею поділу Галичини на східну (українську) та західну (польську) і надання українській частині автономії в складі Австро-Угорщини. Розкрито особливості суспільно-політичної ситуації у Галичині в період Першої світової війни, зокрема політику російської окупаційної влади у вересні 1914 р. - травні 1915 р., що здійснювала масові репресії проти УГКЦ.

У дисертації розглянуто твори, в яких Г. Хомишин виклав провідні ідеї релігійної окцидентальної програми та обґрунтував реформу календаря 1916 р. Ідея запровадження григоріанського західного календаря замість юліанського мала не лише суто релігійний, а й суспільно-політичний підтекст. Єпископ мав на меті мінімізувати російські впливи у Галичині, з релігійного боку наблизити галицьких українців до західноєвропейських культурних цінностей. На основі широкої джерельної бази показано неоднозначну реакцію галицької громадськості на спробу календарної реформи Г. Хомишина. Значна частина галицьких українців критично сприйняла ініціативу єпископа, вважаючи, що реформа могла б завадити національній єдності українців Австро-Угорщини і Росії.

Розпорядження Г. Хомишина стосовно реформи календаря у Станіславській єпархії було анульоване А. Шептицьким, який повернувся зі заслання у 1917 р. Це спричинило перше ідейне розходження між Г. Хомишиним і митрополитом.

У розділі ІІІ - "Єпископ Г. Хомишин в суспільно-політичному та релігійному житті Галичини (листопад 1918 р. - осінь 1930 р.)" відзначається, що владика підтримав національно-визвольну боротьбу українського народу в 1918-1923 рр. Зокрема, він взяв участь у становленні Західно-Української Народної Республіки, прихильно зустрів Акт злуки ЗУНР та УНР 22 січня 1919 р. Г. Хомишин написав Пастирське послання до духовенства і вірних, в якому схвалив ідею будівництва незалежної України на засадах католицької віри. Владика вважав, що у процесі державотворення Українська Національна рада, яка виконувала функції парламенту ЗУНР, не приділяла належної уваги релігійним питанням, тому не брав активної участі в її засіданнях. Г. Хомишин виступав проти націоналізації церковних земель, що передбачалося законодавством ЗУНР.

Після окупації ЗУНР владика виступив проти антиукраїнської політики польського уряду в Галичині. 2 листопада 1919 р. Г. Хомишин написав листа до львівського окружного генерального управління, в якому просив перешкодити незаконному вивозу парохів зі Станіславської єпархії. Спільно з рядом світських політиків у 1922 р. він підписав звернення "До культурного світу", де засуджувалася антиукраїнська репресивна політика у Польщі, причому єпископ не відкликав свого підпису, незважаючи на тиск польських урядових чиновників.

У 1921 р. Г. Хомишин здійснив спробу нормалізувати українсько-польські відносини шляхом зближення на перших порах представників вищої ієрархії римо-католицької та греко-католицьких церков. Більшість українського духовенства і світської інтелігенції не підтримали нормалізаційної ініціативи єпископа, вважали її в умовах польсько-української конфронтації неефективною.

Польські урядові кола опрацьовували варіант заміни А. Шептицького Г. Хомишиним на посаді митрополита. Використовуючи окцидентальну релігійну орієнтацію єпископа, його опозиційний статус у галицькому суспільстві та готовність ієрарха йти на компроміс з владою, робилися спроби протиставити станіславського владику більш антипольсько настроєному А. Шептицькому, ослабити роль УГКЦ в національно-визвольному русі.

Визначальний вплив на суспільно-політичну діяльність Г. Хомишина мало підписання конкордату 1925 р. між Річчю Посполитою і Ватиканом, за умовами якого греко-католицькі єпископи склали присягу на вірність польській державі. Як законослухняний громадянин, єпископ не мав наміру порушувати зобов'язань.

У розділі на основі аналізу творів Г. Хомишина розкрито причини запровадження целібату 1920 р. у Станіславській єпархії. З ініціативи владики в 1923 р. було cтворено товариство Безженних священиків ім. Святого священномученика Йосафата. Перед новою установою стояло завдання поширювати католицькі ідеї серед українського населення, утримувати будинки сиріт, притулки для престарілих та немічних. У 1925 р. обрядова дискусія досягла апогею, оскільки рішення запровадити целібат прийняв єпископ перемишльський Йосафат Коциловський.

Безкомпромісна позиція єпископів стосовно запровадження целібату була пов'язана з поширенням у Східній Галичині прокомуністичних настроїв, що знайшли сприятливий грунт в умовах українізації в Радянській Україні. Через латинізацію УГКЦ, а отже, її "європеїзацію" ієрархи прагнули знешкодити вплив комуністичних ідей на галицьких українців.

Українське населення Галичини, значна частина духовенства критично сприйняли позицію владик, що підтримали целібат. Виразником антицелібатного курсу серед священиків стало товариство Святого апостола Павла, що в 1922 р. надіслало до Риму скаргу на єпископа Г. Хомишина, підписану 957 особами. Протягом 1926-1927 рр. представники найбільш впливової у Галичині партії - Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) готували матеріали з метою компрометації Г. Хомишина та Й. Коциловського. Націонал-демократи виступили з осудом їхньої пасивної позиції у підписанні конкордату 1925 р., піддали критиці латинізаційні нововведення. Зібрані матеріали ундівці мали намір направити у міжнародні інстанції, надіслати до Ватикану.

Архівні документи підтверджують, що Апостольський престол, польська адміністрація в Галичині підтримали ініціативу Г. Хомишина запровадити целібат. Унаслідок обрядової дискусії в середовищі УГКЦ виділилося дві релігійні течії. Орієнтальна, до якої належала більшість духовенства на чолі з митрополитом А. Шептицьким, виступала за збереження традицій Східної церкви. Окцидентальна течія, ідеологом якої був Г. Хомишин, перебувала на платформі зближення греко-католицької церкви з римо-католицькою.

4 серпня 1925 р. у Львові була створена Українська християнська організація (УХО), яка мала аполітичний статус. Створивши УХО, станіславський єпископ прагнув сконсолідувати християн-католиків у боротьбі з комуністичними впливами. Нова організація поширювала організаційну діяльність повільно, станом на 1927 р. УХО налічувала близько 600 осіб, з них 381 священик. З 1926 р. почав виходити друкований орган УХО часопис "Нова зоря", що фінансувався Г. Хомишиним. У січні 1928 р. редактором "Нової зорі" став відомий громадсько-політичний діяч О. Назарук. хомишин єпископ політичний угкц

На перших порах УХО підтримувала діяльність політичної групи в УНДО В.Бачинського, що виступала за автономію Галичини в складі Польщі. Однак неприйняття націонал-демократами окцидентальних релігійних та ультрамонтанських поглядів Г. Хомишина, призвели в 1928 р. до розколу між ундівцями та УХО. "Автономістська" політична група в УНДО різко втрачала свій вплив. У таких умовах станіславський єпископ взяв курс на створення окремої партії, програма якої містила б вимогу автономії Галичини у складі Польщі. У вересні 1930 р. за участю Г. Хомишина, О. Назарука, перемишльського єпископа Й. Коциловського, історика С. Томашівського та деяких інших діячів було створено Українську католицьку народну партію (УКНП) - організацію клерикально-консервативного спрямування.

Наприкінці 1920-х рр. взаємини Г. Хомишина з українськими світськими культурно-просвітницькими організаціями ускладнилися. Станіславський єпископ висловлював невдоволення тим, що в їх середовищі нерідко поширюються антиклерикальні, атеїстичні настрої. 8 грудня 1928 р. Г. Хомишин написав відозву до духовенства Станіславської єпархії, де відзначив, що в українських світських товариствах поширився "сельробівський та радикальний дух". Єпископ рекомендував священикам зменшити активність у патронуванні таких бібліотек, читалень, кооперативів.

У розділі проаналізовано статут релігійної просвітницької організації для молоді "Єдність", яка виникла у 1928 р. і стала першим етапом на шляху створення окремого клерикального культурно-просвітницького товариства у Галичині під патронатом Г. Хомишина.

Більшість греко-католицького духовенства на чолі з митрополитом А. Шептицьким підтримували політику УНДО, яке на загальнонаціональній державницькій платформі послідовно співпрацювало зі світськими культурно-освітніми товариствами, тому критично ставилися до ініціативи станіславського єпископа. Взаємини між Г. Хомишиним і А. Шептицьким наприкінці 1920-х рр. загострилися.

Розділ IV "Особливості суспільно-політичної та культурно- просвітницької діяльності єпископа Г. Хомишина в 1930-х рр.". висвітлює вплив політичної ситуації в Галичині, загострення українсько-польських стосунків на позицію владики.

Г. Хомишин засудив "пацифікацію" польських властей проти українського населення восени 1930 р., висунув власну програму нормалізації взаємовідносин. Владика відкинув радикальні методи боротьби націоналістичного підпілля, дотримувався думки, що політичний терор може тільки загострити етнополітичну ситуацію в Галичині. Г. Хомишин вважав, що "шовіністичні чинники польської суспільности" використають вияви політичного екстремізму для оправдання своїх злочинів перед європейськими миротворчими організаціями. Ієрарх підтверджував свою думку прикладом "пацифікації" 1930 р., коли саботажницька кампанія, організатором і учасником якої виступила ОУН, послужила урядові приводом до репресій проти всього українства.

Станіславський єпископ піддав критиці шовінізм польських властей, вважаючи, що асиміляторська політика щодо українців, як найчисленнішої національної меншини, призведе до ослаблення самої Речі Посполитої, зробить її беззахисною перед Радянським Союзом. Однак знищити українців через високий рівень їхньої національної самосвідомості поляки не в силі. За таких обставин Г. Хомишин вважав недоцільним українській стороні ставити незалежницькі гасла, слід обмежитися вимогами автономії Галичини у складі Польщі. Значною мірою "автономістські" погляди були викликані "радянофобією" єпископа.

У розділі розглядається реакція польського та українського політикумів щодо нормалізаторської ініціативи Г. Хомишина. Польські урядові кола і преса підтримали погляди єпископа, часописи "Gаzеtа Lwowska", "Gаzеtа poranna", "Kurier Lwowski", "Nasza przyszloњж" та ін. в 1931 р. неодноразово інформували про позицію владики. Програму українсько-польського порозуміння Г. Хомишина схвально зустріли представники вищого римо-католицького духовенства у Польщі.

Натомість українська сторона вважала автономістську програму Г. Хомишина неефективною, піддала критиці запропонований проект. Газети "Діло", "Новий час", "Громадський голос", "Наш клич", "Розбудова нації" та ін. сприйняли програму порозуміння Г. Хомишина як капітулянтську. Переважна частина духовенства УГКЦ, за винятком окциденталістів, не підтримувала станіславського єпископа. УКНП не спромоглася широко розгорнути своєї діяльності, на квітень 1933 р. поза Станіславом не існувало жодного впливового осередку партії.

Протягом 1932-1933 рр. Г. Хомишин мав зустрічі з польськими консерваторами С. Лосем, П. Дуніним-Борковським, Я. і М. Бобжинськими, Є. Погоновським та ін. з метою унормування польсько-українських взаємин. Переговори проходили не лише у Східній Галичині, а й на території етнічної Польщі, однак суттєво не вплинули на клімат взаємовідносин між двома народами. УКНП (з 1932 р. отримала назву Українська народна обнова), була представлена у парламенті двома діячами - І. Волянським та Р. Лободичем.

Небажання польської сторони дотримуватися умов "нормалізації", що в 1935 р. була заключена між УНДО та Українською народною обновою Г. Хомишина, з одного боку і урядом, з іншого, подальше посилення польською владою антиукраїнської політики стали причиною припинення суспільно-політичної діяльності владики. У листопаді 1937 р. єпископ приєднався до заяви громадсько-політичних діячів та представників УГКЦ, яка містила протест проти репресій польського уряду щодо галицьких українців. У 1938-1939 рр. станіславський єпископ не займався суспільно-політичною діяльністю, не взяв участі у консолідаційних процесах в українському національному таборі. Значною мірою це пояснювалося тим, що до складу об'єднавчих структур входили політичні сили, які критично ставилися до діяльності Г. Хомишина.

Польські урядові кола прагнули використати опозиційне реноме єпископа у своїх інтересах. Протиставляючи особу Г. Хомишина А. Шептицькому, власті підтримали нормалізаційну програму владики, його окцидентальні релігійні погляди. Отже, робилися спроби поглибити розкол в УГКЦ, внести дезорганізацію в галицько-українське суспільство, що дало б змогу посилити антиукраїнську кампанію у Східній Галичині.

У розділі відзначається, що поразка Української революції, антиукраїнська політика польського уряду в краї та українізація на Радянській Україні активізували діяльність політичних організацій лівого спектру. Поширення прокомуністичних впливів в українських світських товариствах спонукали Г. Хомишина створити окреме релігійне культурно-просвітницьке товариство "Скала" у Галичині. Товариство виникло у серпні 1934 р., діяло в руслі загальноєвропейського християнського руху Католицької Акції, метою якої було залучення парафіян до світського апостольства - поширення християнської віри та дотримання норм моралі в повсякденному житті. Згідно зі статутом, "Скала" мала на меті "підпомагати, поширювати і поглиблювати освіту і культуру українського народу та його релігійно-моральне життя на основах святої Католицької церкви". У статуті підкреслювалося, що клерикальне просвітницьке товариство перебуває під патронатом греко-католицького єпископа у Станіславі.

Станом на травень 1938 р. діяло 328 читалень "Скали", в яких налічувалося близько 17 470 членів (з них 10 662 особи чоловічої статі). У читальнях клерикального товариства містилося 19 378 книжок переважно релігійної, історичної та педагогічної тематики загальною вартістю близько 15 970 злотих.

Проаналізовано взаємини релігійного товариства "Скала" з "Просвітою". На засіданні президії Головного виділу "Просвіти" 2 листопада 1934 р. було визнано безпідставними звинувачення Г. Хомишина в деструктивній роботі світських просвітницьких установ. Водночас частина духовенства не поділяла позиції станіславського єпископа, залишилася працювати в осередках "Просвіти". "Скалу" підтримували переважно представники окцидентального ідеологічного напряму в УГКЦ. Розбіжності в поглядах Г. Хомишина з митрополитом А. Шептицьким, суперечності владики з львівськими світськими та релігійними інституціями зумовили ізольованість "Скали". 30 серпня 1937 р. єпископ Г. Хомишин спеціальним указом заборонив священикам Станіславської єпархії належати до українських світських організацій. Суворе рішення владики пояснювалося участю духовенства в роботі світських інституцій, на які поширювалися антирелігійні настрої.

Розпорядження Г. Хомишина викликало негативний резонанс в українському суспільстві Галичини. Часописи "Діло", "Громадський голос", "Мета", "Нива" та ряд інших піддали критиці указ. У лютому 1938 р. товариства "Просвіта", "Рідна школа", "Великий Луг", "Українська бесіда" та ін. відправили листа Г. Хомишину, в якому говорилося, що серпневе (1937 р.) розпорядження владики "розірвало нитку співпраці церкви з народом", яка продовжувалася роками. Г. Хомишин у листі-відповіді чітко дав зрозуміти, що не має наміру анулювати своє рішення. Розпорядження священнослужителя від 1937 р. розмежувало клерикальне товариство "Скалу" на "прохомишинську" та "ляїцистичну" (світську) течії, дезорієнтувало греко-католицьке духовенство.

Впродовж 1938-1939 рр. "Скала" продовжувала працювати в напрямку Католицької Акції. Так, 18-22 липня 1938 р. у приміщенні Духовної семінарії в Станіславі відбулися спеціальні курси для священиків за участю 54 осіб. На засіданні була проголошена резолюція про створення 1939 р. при парафіяльних бібліотеках єпархії чотирьох груп - мужчин, жінок, юнаків та дівчат. Передбачалося наблизити Католицьку Акцію до європейських стандартів. Однак плани Г. Хомишина перекреслила Друга світова війна.

Розділ V -"Позиція єпископа Г. Хомишина в період Другої світової війни (1939-1945 рр.)".

У період радянізації західноукраїнських земель 1939-1941 рр. станіславський єпископ залишився вірним своїм принципам - лояльно ставитися до пануючої влади, не порушувати її законів та розпоряджень. Г. Хомишин зосередився на релігійній діяльності. Радянські спецслужби пильно стежили за владикою, прагнули мінімізувати його вплив на українську громадськість.

Владика прихильно зустрів Акт відновлення української державності 30 червня 1941 р. У липні того ж року він написав Пастирського листа, в якому вітав появу самостійної Української держави, взяв участь у мітингу в Станіславі на підтримку Акту.

Під час німецько-фашистської окупації 1941-1944 рр. станіславський єпископ не займався суспільно-політичною діяльністю, виконував душпастирські функції. Ієрарх не мав наміру порушувати 5-го пункту спеціальної інструкції німецької канцелярії, яка забороняла священнослужителям займатися політикою.

Г. Хомишин стримано сприйняв утворення і діяльність УПА, вважав неприпустимими радикальні методи боротьби, зокрема вбивства мирного польського населення на Поліссі, розправи з тими, хто лояльно ставився до радянської влади в 1939-1941 рр. Єпископ розумів, що екстремізм націоналістів - це своєрідна реакція на репресії польської Армії Крайової проти українців. Однак він наголошував, що взаємна ненависть між двома народами призведе до ще більшого ускладнення ситуації в регіоні. Г. Хомишин займав послідовно критичну позицію щодо нелегальних методів боротьби, що, на його думку, були неспроможні вирішувати важливі завдання, лише їх загострити.