Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність єпископа Г. Хомишина (1904-1945 роки)

У ніч на 12 квітня 1945 р. Г. Хомишина було заарештовано радянськими спецслужбами. 10 травня того ж року після серії допитів станіславському єпископові висунуто обвинувачення у "зраді українського народу". 28 грудня 1945р. у Лук'янівській в'язниці (м. Київ) він помер.

Єпископ Г. Хомишин був представником окцидентальної ідеологічної течії в УГКЦ першої половини XX ст., виразником консервативного клерикального напряму в українському суспільно-політичному русі.

Керівництво національно-визвольним рухом наприкінці ХІХ ст. перейшло до світської інтелігенції, що спричинило виділення в УГКЦ двох позицій. Більшість духовенства поділяла точку зору митрополита А. Шептицького - максимально адаптуватися до нових реалій, підтримати діяльність українських національно-державницьких сил. Г. Хомишин репрезентував більш консервативне ультрамонтанське крило, яке з огляду на зростання у світських організаціях антицерковних настроїв прагнуло мінімізувати співробітництво з ними. У цих умовах єпископ в австрійський період намагався створити клерикальне культурно-просвітницьке товариство, запровадити целібат для духовенства Станіславської єпархії, співпрацювати з Християнсько-суспільною партією, що мала на меті пропагувати ідеї християнства, боротися з ворожими католицькій церкві впливами.

На формування окцидентальних релігійних переконань Г. Хомишина важливе значення мало посилення австрійським цісарем, вищою ієрархією католицької церкви боротьби з москвофільською пропагандою у Галичині в 1880-1890-х рр. Переломною подією у формуванні суспільно-політичних поглядів єпископа стала російська окупація Галичини в період Першої світової війни. Репресивна політика російських властей вкоренила у світогляді Г. Хомишина "орієнтофобію". Спроба здійснення календарної реформи у 1916 р., рішення запровадити целібат для духовенства Станіславської єпархії в 1920 р. мали, крім суто релігійного, ще й суспільно-політичний підтекст. Г. Хомишин прагнув віддалити галицьких українців від російських впливів, наблизити до західноєвропейських культурних цінностей. В умовах загострення українсько-польського протистояння в Галичині прозахідні релігійні погляди Г. Хомишина створили йому сумнівну репутацію пропольського діяча.

У другій половині 1920-х рр. окцидентальна платформа Г. Хомишина почала наповнюватися не лише релігійним, а й суспільно-політичним і культурно-просвітницьким змістом. Посилення прокомуністичних впливів на світські культурно-просвітницькі установи у Галичині, неприйняття партією УНДО окцидентальних релігійних та ультрамонтанських поглядів спонукали єпископа до створення окремого клерикального культурно-просвітницького товариства та клерикальної партії - УКНП, програма якої визначалася автономією Галичини у складі Польщі. Митрополит А. Шептицький не підтримав ідею створення клерикальної партії, греко-католицьке духовенство брало активну участь у роботі світських культурно-просвітницьких організацій, а отже, позиція Г. Хомишина свідчила про ідейний розкол в УГКЦ. Єпископ інспірував виділення в середовищі греко-католицької церкви окремої окцидентальної ідеологічної течії.

Висунуту Г. Хомишиним у 1930-х рр. програму нормалізації українсько-польських взаємовідносин не можна вважати "політичним капітулянтством". Пропагуючи ідеї порозуміння, єпископ переслідував мету припинити асиміляцію українського населення в Польщі. "Автономістські" погляди Г. Хомишина були викликані історичною традицією лояльного ставлення церкви до влади. Категоричний осуд тактики політичного терору українського націоналістичного підпілля був зумовлений неухильним дотриманням владикою етико-моральної доктрини християнства. Враховуючи, що "автономістські" гасла Г. Хомишина не були популярними в умовах різкого польсько-українського протистояння, нормалізаторська ініціатива єпископа була здебільшого критично сприйнята в українському суспільстві Галичини. Польські урядові кола, підтримуючи релігійні та суспільно-політичні погляди Г. Хомишина, намагалися не лише поглибити суперечності в середовищі УГКЦ, а й внести дезорганізацію в галицько-українське суспільство, посилити антиукраїнську кампанію у Східній Галичині.

Культурно-просвітницька діяльність станіславського владики у 1930-х рр. мала яскраво виражений антирадянський характер. Клерикальне товариство "Скала" було задумане як альтернативне діяльності світських культурно-просвітницьких організацій, на які посилився вплив прокомуністичних ідей. Однак "Скала" не стала масовою організацією. Духовенство далі продовжувало свою роботу в осередках "Просвіти". Ідея створення окремого клерикального культурно-просвітницького товариства в Галичині виявилася безуспішною. Діяльність єпископа Г. Хомишина могла призвести до розколу в УГКЦ та ослаблення її як суспільної інституції в Галичині.

Основні положення дисертації висвітлено в публікаціях

1. Єгрешій О. І. Єпископ Григорій Хомишин і питання українсько-польського порозуміння 1904-1939 рр. - Івано-Франківськ: Плай. - 2001. - 71 с.

2. Єгрешій О. І. Взаємовідносини митрополита Андрея Шептицького і єпископа Григорія Хомишина // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. - Івано-Франківськ. - 2001. - № 5-6. - С.315 - 321.

3. Єгрешій О. І. Державотворча концепція єпископа Григорія Хомишина // Вісник Прикарпатського університету. Серія історія. - Івано-Франківськ. - 2001. - №4-5. - С.204 - 211.

4. Єгрешій О. І. Єпископ Григорій Хомишин і український націоналізм // Питання історії України: Збірник наукових статей. - Чернівці, 2002. - Т. 5. - С.101-104.

5. Єгрешій О. І. Місце і роль єпископа Григорія Хомишина в українсько-польському порозумінні 1931-1933 рр. // "Україна і Польща в ХХ ст.: проблеми історії і політології". - К, 2002. - С.123-126.

6. Єгрешій О. І. Проблема взаємовідносин культурно-просвітницьких товариств "Скала" і "Просвіта" у 30-х роках ХХ ст. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Спецвипуск до 60-річчя УПА. - Дрогобич, 2002. - С.352-361.

7. Єгрешій О. І. Участь єпископа Григорія Хомишина в національних змаганнях українського народу 1918-1925 рр. // Обрії: Науково-педагогічний журнал Івано-Франківського ОІППО. - 2002. - № 2. - С. 84-88.

Размещено на Allbest.ru