Становлення та розбудова прикордонних військ України в 1991-2003 роках: історичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

«Становлення та розбудова прикордонних військ України в 1991-2003 роках: історичний аспект»

Кабачинський Микола Ілліч

07.00.01 - історія України

УДК 356. 13 (477)

Чернівці - 2006

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, Державна прикордонна служба України.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Добржанський Олександр Володимирович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, декан факультету історії, політології та міжнародних відносин.

Офіційні опоненти:

1. доктор історичних наук, професор, академік Національної академії наук України Литвин Володимир Михайлович, Національна академія наук України, віце-президент академії; Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри новітньої історії України

2. доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України Сідак Володимир Степанович, Інститут захисту інформації з обмеженим доступом Національної академії Служби безпеки України, директор інституту

3. доктор історичних наук, професор Баженов Лев Васильович, Кам'янець-Подільський державний університет, Директор Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України Національної академії наук України

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра історії України, Міністерство освіти і науки України (м. Харків)

Захист відбудеться 26 січня 2007 р. о 10⁰⁰ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича: 58000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розіслано 18 грудня 2006 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.Я. Лупул

оперативний службовий національний безпека прикордонний

Загальна характеристика

Актуальність теми. У 1991 році український народ виборов довгоочікувану державність. Україна увійшла в новий етап свого розвитку, але, проголосивши незалежність та взявши курс на демократизацію внутрішньополітичного життя та міжнародних відносин, вона зіткнулась з рядом суттєвих проблем. Зокрема, однiєю з наріжних постала проблема розбудови власних державних кордонiв і забезпечення їх охорони.

Це зумовлювалося тим, що Україна внаслідок умовного характеру державно-територіального розмежування колишніх радянських республік виявилася на південних, східних і північних рубежах без сформованих кордонів і прикордонної інфраструктури і, як наслідок, фактично відкритою для безконтрольного і незаконного переміщення через кордон громадян і транспортних засобів, товарів та вантажів, зброї, вибухових, наркотичних і отруйних речовин, поширення інших різновидів контрабанди. У такій криміналізованій обстановці в прикордонні різко активізувалася діяльність злочинних та екстремістських груп.

Динаміка цих процесів була надзвичайно високою, і тому переважна більшість із зазначених проблем почали становити загрозу не тільки прикордонній, а й загалом національній безпеці держави. Стало очевидним, що ігнорувати їх більше не можна, адже прикордонні конфлікти можуть перерости у міждержавні (наприклад, конфлікт, пов'язаний з о. Коса Тузла), спричинити порушення територіальної цілісності, уповільнення економічного розвитку, виникнення соціальних, екологічних, культурних та інших загроз національній безпеці.

У наш час державний кордон є невід'ємною ознакою суверенітету кожної держави, обов'язковим чинником формування її цілісного організму, політичного, економічного, соціального і культурного життя. Без чітко визначених і захищених кордонів жодна сучасна країна не може реалізувати весь комплекс суверенних прав, конструктивно розвивати міждержавні відносини. З огляду на це розбудова кордону і його надійна охорона завжди були однією з головних ознак могутності держави, її спроможності захистити свої національні інтереси, протистояти будь-яким зазіханням на свою територіальну цілісність і суверенітет.

Зважаючи на це, 30 серпня 1991 р. розпочався процес створення Прикордонних військ України (далі - ПВУ), які до липня 2003 р. охороняли державний кордон, протидіючи різноманітним порушенням національного законодавства, а з 1 серпня цього ж року були реформовані в правоохоронну структуру спеціального призначення - Державну прикордонну службу України.

На жаль, українське сьогодення свідчить, що жодної з окреслених проблем, пов'язаних з безпекою державного кордону, так остаточно і не вирішено, а прикордонні структури так і не визначились щодо оптимальних варіантів форм і методів його охорони. Але все ж за час існування ПВУ напрацьовано значний досвід щодо досконалої організації охорони кордону, з'явилось багато фактів ефективної протидії порушникам, які потребують ґрунтовного аналізу та поки що в українській історичній науці не знайшли належного висвітлення. Це викликає занепокоєння, адже глибоке й всебічне дослідження цих проблем має важливе наукове та практичне значення: з'ясовує роль і місце структур, призначених для охорони державного кордону в системі забезпечення прикордонної та національної безпеки держави; забезпечує відтворення об'єктивної картини дійсності українського прикордоння та аналіз можливостей оперативно-службової діяльності (далі - ОСД) прикордонників у протидії порушенням законодавства України з прикордонних питань. У свою чергу, дослідження шляхів підвищення ефективності протидії порушникам державного кордону, розвитку форм і методів боротьби з ними для оперативно-службової діяльності сучасних прикордонників має ще й прикладне значення.

Обрана тема має й значний виховний потенціал, оскільки реалізація завдань патріотичного виховання, зростання національної самосвідомості українського народу вимагає широкого і вдумливого використання обґрунтованих фактів і прикладів з військово-політичної історії України.

Таким чином, актуальність наукової проблеми, теоретичне та практичне значення її розв'язання, нерозробленість у вітчизняній історіографії історичних аспектів охорони кордону спонукали автора до проведення зазначеного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами.

Дослідження проведено в рамках перспективного і поточного планів наукової та науково-організаційної діяльності Державної прикордонної служби України. Матеріал дослідження використано при опрацюванні науково-дослідної роботи “Історія розвитку прикордонних структур на теренах України” (шифр 205-0014 І, “Історія”).

Тему дисертації затверджено вченою радою Національної академії Державної прикордонної служби України, протокол № 4 від 12 листопада 2002 р.

Мета дослідження - комплексний аналіз та об'єктивна оцінка історії формування й розвитку Прикордонних військ України.

Завдання дослідження:

1. Дослідити основні етапи процесу становлення і розбудови ПВУ.

2. Проаналізувати розвиток ОСД прикордонників як складової системи гарантування національної безпеки України.

3. Розкрити процес формування наукових основ розвитку ПВУ.

4. Визначити особливості ОСД військ на різних ділянках державного кордону.

5. Охарактеризувати діяльність Прикордонних військ щодо протидії порушенням законодавства України з прикордонних питань.

6. Простежити розбудову окремих напрямів оперативно-службової діяльності ПВУ.

7. Здійснити аналіз міжнародної співпраці ПВУ й взаємозв'язків з державними органами і організаціями та з громадськістю прикордоння України.

8. Узагальнити результати оперативно-службової діяльності ПВУ у контексті наукового та практичного значення дисертаційного дослідження.

Об'єкт дослідження - система забезпечення національної безпеки незалежної України.

Предмет дослідження - становлення та розбудова Прикордонних військ як суб'єкта системи забезпечення національної безпеки України.

Хронологічні межі дослідження зумовлені предметом наукового пошуку. Вони охоплюють період від 30 серпня 1991 р., коли було започатковано процес створення Прикордонних військ України, до їхньої реорганізації 1 серпня 2003 р. в Державну прикордонну службу України (далі - ДПСУ).

Територіальні межі дослідження: територія України в її сучасних державних кордонах.

Методи дослідження: предмет дослідження обумовив застосування перш за все проблемно-хронологічного методу. Це дозволило з належною повнотою відтворити багатогранну історію Прикордонних військ України в часовій послідовності. Аналіз історичних умов створення та розбудови військ, співставлення з іншими військово-політичними структурами здійснено за допомогою порівняльно-історичного методу. Діалектичний метод використано для висвітлення подій, процесів, явищ та їхніх наслідків у взаємовпливах, причинно-наслідкових зв'язках і динаміці. Аналітичний і узагальнюючий методи застосовано у висновках, в яких підсумовано історію Прикордонних військ в контексті діяльності щодо гарантування національної безпеки України.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму, об'єктивності, системного аналізу. Принцип історизму є одним з найголовніших принципів дослідження, він дозволив вивчити процеси, пов'язані зі становленням та розбудовою оперативно-службової діяльності щодо гарантування національної безпеки Прикордонних військ України, послідовно в їхній структурній єдності та природній діалектиці. Принципом наукової об'єктивності автор керувався при аналізі історичних джерел, що відображали фактичні події і процеси тієї доби.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає передусім у тому, що вирішено актуальну проблему, яку до цього часу не було всебічно та об'єктивно висвітлено в українській історичній науці. На основі широкого пласту джерел, основну масу з яких вперше введено до наукового обігу, автор дослідив процес становлення та розбудови ПВУ в контексті загального розвитку України 1991-2003 років.

У результаті було вперше:

1. з'ясовано стан історіографічної розробки проблеми та її джерельної бази;

2. здійснено дослідження процесу становлення і розбудови Прикордонних військ України на основних етапах їхньої історії;

3. визначено роль і місце оперативно-службової діяльності прикордонників у системі гарантування прикордонної та національної безпеки України;

4. розкрито процес формування наукових основ розвитку ПВ України;

5. встановлено особливості оперативно-службової діяльності військ на різних ділянках державного кордону;

6. охарактеризовано діяльність Прикордонних військ щодо протидії порушенням законодавства України з прикордонних питань;

7. простежено розбудову окремих напрямків ОСД ПВУ;

8. досліджено діяльність відповідних органів ПВУ, спрямовану на розвиток міжнародної співпраці, на формування взаємозв'язків з державними органами і організаціями та з громадськістю прикордоння України;

9. узагальнено результати оперативно-службової діяльності ПВ України.

Уточнено:

1. основні етапи процесу становлення і розбудови Прикордонних військ.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що узагальнений досвід, систематизовані матеріали, висновки і рекомендації, зроблені у дослідженні можна буде використати при розв'язанні окремих питань розбудови сучасної системи гарантування прикордонної та національної безпеки України, оперативно-службової діяльності Державної прикордонної служби. Матеріал дисертації також може бути основою для написання узагальнюючих праць з історії прикордонних формувань України та історії України, розробки навчальних дисциплін та спецкурсів для вищої школи України, науково-просвітницької діяльності, патріотичного виховання молоді тощо.

На основі матеріалів наукового дослідження було підготовлено та включено в план навчальної роботи Національної академії ДПСУ:

· навчальні дисципліни: “Історія кордонів та прикордонних військ України” в обсязі 108 год., що викладалася при підготовці слухачів за напрямом підготовки “Військові науки”; “Історія кордонів України” в обсязі 54 год., що викладається при підготовці курсантів за напрямом підготовки “Охорона та захист державного кордону”;

· розділи і теми в навчальних дисциплінах: “Воєнно-політичні та соціально-економічні проблеми державного і військового управління”, “Актуальні проблеми історії України”, “Суспільні дисципліни” (акт реалізації від 26 червня 2006 р. № 2244).

Результати дисертаційного дослідження також впроваджено при розробці матеріалів до занять з морально-психологічного забезпечення в Системі виховної роботи з особовим складом підрозділів Державної прикордонної служби України, кораблів та катерів Морської охорони (довідка від 8 червня 2006 р. № с/224).

Особистий внесок здобувача. Усі висвітлені у дисертації наукові результати отримані автором самостійно.

У навчальному посібнику “Воєнно-політичні та соціально-економічні проблеми державного і військового управління”, написаному у співавторстві, дисертант особисто опрацював розділ “Історія кордонів і прикордонної охорони України”, що складає 28 % всього матеріалу.

У публікаціях, які додатково відображають результати дисертаційного дослідження, частка матеріалу, підготовленого автором, складає:

· “Захисні споруди та їх використання у справі охорони земель східних слов'ян та Київської Русі” - 50 %;

· “Державний кордон України та особливості його охорони у 1944-1991 роках” - 60 %;

· “Виховання військовослужбовців-віруючих, представників різноманітних конфесій” - 60 %;

· “Моральне виховання воїнів у історичному контексті” - 50 %.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження обговорювались на ІІ (“Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (м. Кам'янець-Подільський, 2003 р.) та ІІІ (“Українська історична наука на шляху творчого поступу” (м. Луцьк, 2006 р.) міжнародних наукових конгресах українських істориків.

На 22 конференціях:

· міжнародних наукових - “Актуальні проблеми історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.” (м. Черкаси, 2001 р.); “Українська історіографія на рубежі століть” (м. Кам'янець-Подільський, 2001 р.); “Соціально-гуманітарні науки на початку ІІІ тисячоліття: досягнення, проблеми, перспективи” (м. Хмельницький, 2002 р.); „Історія релігій в Україні” (м. Львів, 2005 р.); “Релігія і церква в історії України” (м. Полтава, 2005 р.); “Поляки в Україні у ХІХ-ХХ ст.” (м. Хмельницький, 2005 р.); “Церква і держава у служінні народові” (м. Хмельницький, 2005 р.);

· всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних - “Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні” (м. Київ, ХІІ конференція - 2003 р., ХІІІ - 2004 р.); “Актуальні проблеми підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до виховної роботи з особовим складом” (м. Хмельницький, 2004 р.); “Україна в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. та роль органів державної безпеки у її визволенні від фашистських загарбників” (м. Хмельницький, 2005 р.); “Українська історична біографістика: забуте і невідоме” (м. Тернопіль, 2005 р.); “Знищення опозиції в 20-х-30-х роках ХХ ст. як засіб формування тоталітарної системи в Україні” (м. Хмельницький, 2006 р.); “Сучасні тенденції та перспективи розвитку освіти і науки у вищих навчальних закладах України” (м. Хмельницький, 2006 р.);

ХІ Подільській історико-краєзнавчій (м. Кам'янець-Подільський, 2004 р.);

V Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю заснування Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (м. Чернівці, 2005 р.);

· міжвузівських науково-теоретичних і науково-методичних - “Морально-психологічне забезпечення службової та навчально-виховної діяльності” (м. Хмельницький, 2001 р.); “Основні шляхи підвищення рівня професійної підготовки майбутніх офіцерів прикордонного контролю” (м. Хмельницький, 2005 р.); “Роль фахівців кінологічної служби ДПСУ в підвищенні ефективності протидії незаконній міграції та обігу наркотичних і вибухових речовин” (м. Хмельницький, 2005 р.); “Світ та тероризм: ХХІ ст.” (м. Хмельницький, 2005 р.); “Українське козацтво: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Хмельницький, 2005 р.); “Підготовка фахівця у вищій школі: проблеми та перспективи” (м. Хмельницький, 2006 р.).

Основні положення та результати дослідження обговорювались також на засіданнях кафедр оперативного мистецтва і педагогіки та психології Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького (м. Хмельницький), кафедри історії України Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (м. Чернівці).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 3 монографіях, 52 наукових статтях (48 одноосібні), з них 31 стаття - у фахових збірниках наукових праць, 9 - у збірниках матеріалів конференцій.

Структура роботи обумовлена її метою та науковим завданнями. Вона складається зі вступу, п'яти розділів (18 підрозділів), висновків, списку використаних джерел (1566 найменувань) та додатків на 57 сторінках. Основний текст дисертації викладено на 385 сторінках, повний обсяг дисертації складає 586 сторінок. Ілюстративний матеріал подано у 6 таблицях та 9 рисунках (на 14 сторінках).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами, визначено об'єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні та територіальні межі, мету й завдання, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення та апробацію.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база проблеми” проаналізовано рівень і стан наукових досліджень проблеми у вітчизняній історіографії, широкий масив архівних та документальних матеріалів, які використано при написанні роботи.

З'ясовано, що проблема становлення та розбудови Прикордонних військ України у 1991-2003 роках не є темою, якою б активно займались українські історики. На сьогодні ще немає жодної монографії, наукової статті, які б комплексно характеризували окреслене питання. Враховуючи це, автор шляхом цілеспрямованої евристики віднаходив потрібну інформацію, працюючи з доробком українських вчених і дослідників різних галузей науки, та прагнув використати найбільше джерел, у яких можна було почерпнути дані, які б збагатили дослідження.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” досліджено, що проблемою становлення та розбудови ПВУ в першу чергу цікавилися самі прикордонники. Саме керівництво та представники військ стали ініціаторами і авторами створення двох узагальнюючих праць, які на сьогодні містять найбільше матеріалу з проблеми історії охорони кордонів України. Це підготовлений до десятиліття військ навчальний посібник “Прикордонні війська України: історія і сучасність”, у якому дано характеристику основних етапів розвитку ПВУ, висвітлено особливості охорони окремих ділянок державного кордону, розбудови окремих напрямів ОСД. Важливою є також книга “Державна прикордонна служба України: історія та сучасність”, у якій дано стислу історію та опис переважної більшості об'єднань, з'єднань, частин та підрозділів. Ще одну узагальнюючу працю, “Адреса мужності - Південний кордон”, було створено до десятиліття ПВУ в Південному напрямі І. Мельником, Д. Діордієвим і Є. Войтенком.

Кілька публікацій, які теж містять узагальнюючі матеріали, підготовлено до ювілеїв напрямів ПВУ. Так, наприклад, В. Чамара проаналізував розбудову західної ділянки державного кордону, О. Слома - східної, С. Поддубний - Азово-Чорноморського напряму.

З підсумками роботи прикордонного відомства за певні періоди ознайомлюють публікації та інтерв'ю керівників прикордонного відомства - В. Губенка, В. Банних, Б. Олексієнка, М. Литвина та їхніх заступників.

Необхідно вказати також на значну групу праць, які стосуються окремих питань розбудови прикордонного відомства, проблем розвитку окремих напрямків ОСД, її особливостей на різних ділянках кордону, аналізу цих процесів тощо. З'ясовано, що дослідженням окремих аспектів ОСД підрозділів прикордонного контролю займались Б. Єрошин і С. Притула, сили і засоби Морської охорони досліджували І. Скосарєв, В. Кузьменко і Є. Жибарев, перспективні напрями використання авіації ПВУ в охороні державного кордону аналізували М. Тепан, В. Мартиненко і Д. Мармута.

Кінологічна служба ПВУ була предметом уваги у статтях О. Винограда і А. Сідельнікова, а С. Каштелян, В. Кондрат і О. Решетніков переймались проблемами ефективності використання мобільних підрозділів в охороні кордону. Роль і місце науки в ОСД досліджували В. Балашов і А. Галімов, питання професійної підготовки - Л. Баран, В. Ларін і О. Зарицький, освітянську діяльність Національної академії ПВУ - В. Голінко і В. Райко.

Над питаннями розвитку виховної роботи працювали А. Желдак, М. Поліщук і В. Кохан. Проблему патріотичного виховання прикордонників піднімали О. Пометун та Н. Гупан. Цікаві дослідження, що стосувались історії співробітництва релігійних структур з військовими формуваннями, провели Г. П'янковський і М. Морозов. Систему комплектування і підготовки кадрів аналізували Д. Іщенко та І. Васильчук.

З метою забезпечення ефективної протидії протиправній діяльності на кордоні та впорядкування розподілу меж відповідальності було проведено реформування регіональних органів управління. Наказом Голови Держкомкордону 25 березня 2000 р. у Криму створено управління військ Кримського напряму (з 2002 р. - Азово-Чорноморський), а 9 липня 2002 р. на північній ділянці кордону - управління військ Північного напряму ПВУ.

З 2001 р. на кордоні експериментально перевірено деякі елементи майбутньої структури ДПС, організовано навчання і перепідготовку керівних кадрів. У 2002 - першій половині 2003 р. впроваджуються елементи принципово нової моделі охорони кордону, тобто сукупності сучасних форм і способів ОСД Прикордонних військ, об'єднаних у єдину систему на ділянці органу охорони державного кордону.

Загалом протягом третього етапу відбулися значні зміни, в результаті яких на липень 2003 р. ПВУ мали значно оновлену структуру, були укомплектовані військовослужбовцями та працівниками за штатами мирного часу на 92 %, а також забезпечені озброєнням - на 100 %, продовольством - на 100 %, автомобілями - на 95 %, речовим майном - на 90 %, засобами зв'язку - на 56 %, що дозволяло їм виконувати завдання за призначенням.

З 1 серпня 2003 р. набрав чинності прийнятий 3 квітня 2003 р. Закон України “Про Державну прикордонну службу України”, і вартові національних кордонів продовжили свою справу вже у новій якості - як правоохоронний орган спеціального призначення.

Ускладнення завдань, що їх повинні були вирішувати війська, застосування сучасних форм та методів охорони державного кордону вимагало науково-творчого підходу. З огляду на це в ПВУ протягом означеного періоду було створено дієздатну систему наукової та науково-організаційної діяльності, розроблено наукове забезпечення ОСД військ з надійної охорони державного кордону України. Зважаючи на важливість цього питання, автор розглядає його окремо в підрозділі 2.4. - “Формування наукових основ розбудови Прикордонних військ”.

Наукова і науково-організаційна діяльність у ПВУ була складовою діяльності структурних підрозділів Держкомкордону, штабів напрямів, академії, Науково-дослідного інституту, штабів з'єднань та окремих частин. Задля її удосконалення було налагоджено постійну взаємодію з іншими науковими установами України, прикордонними структурами країн СНД та інших держав.

У результаті до липня 2003 р. для ПВУ підготовлено 6 докторів наук, 151 кандидата наук, 11 професорів, 78 доцентів, 5 старших наукових співробітників. Дослідження науковців стосувалися різних напрямків оперативно-службової діяльності військ: 2 докторські та 45 кандидатських дисертацій захищено з військових наук, відповідно 2 та 15 з технічних, 1 та 60 з педагогічних, 1 та 17 з психологічних, 12 кандидатських дисертацій з юридичних наук, 1 з філологічних та 1 з ветеринарних.

Отже, протягом 1991-2003 рр. ПВУ, організовуючи свою діяльність на чіткій науковій базі, пройшли шлях від створення національної військової прикордонної структури і її розбудови в дієздатний інститут з охорони державного кордону, до його реформування відповідно до вимог сьогодення в правоохоронний орган спеціального призначення.

У третьому розділі - “Діяльність прикордонних військ у справі забезпечення національної безпеки держави” - проаналізовано ту роль, яку відігравали ПВУ як один з гарантів національної безпеки нашої країни.

Зокрема, в підрозділі 3.1. - “Оперативно-службова діяльність Прикордонних військ як складова гарантування національної безпеки України” - проведено дослідження нормативно-правових актів: Закону України “Про прикордонні війська України”, Концепції охорони державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, Концепції національної безпеки України від 16 січня 1997 р. та Закону України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. У результаті цього було з'ясовано, що у період становлення державності питання захисту територіальної цілісності та недоторканності кордонів було зараховано до пріоритетних національних інтересів, а запобігання спробам зазіхання на територіальну цілісність та усунення можливостей, які б могли призвести до порушень державного кордону, визначено як один з найважливіших напрямів державної політики з питань національної безпеки.

Вирішення цих питань покладалося на основні суб'єкти системи забезпечення національної безпеки, до яких, як складова частина воєнної організації держави, входили і ПВУ, що виконували завдання охорони державного кордону і суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контролю за реалізацією цих прав і виконанням зобов'язань іншими державами, українськими та іноземними юридичними і фізичними особами, міжнародними організаціями тощо.

Держкомкордон також координував дії всіх міністерств і відомств, які займались охороною кордону, і виконував завдання з делімітації й демаркації спільного кордону з суміжними державами та його договірно-правового оформлення.

Прийнявши під охорону один з найбільших державних кордонів у Європі, українські порубіжники для досконалої організації його охорони повинні були враховувати специфіку різних його ділянок, зокрема те, що із загальної його протяжності 1355 км - це морська ділянка, та й сухопутний кордон майже півтори тисячі кілометрів проходить озерами, річками, струмками тощо. На сході державний рубіж губиться в неозорих степах, на півночі - в лісових хащах, а на заході 26 прикордонних застав виконують свої завдання в гірських умовах. Західний кордон має створену ще в СРСР розвинуту інфраструктуру, а південний, східний і північний на той час не мали її взагалі, та й саме поняття “державний кордон” там було відносним, адже не було закріплено юридично. Це ж стосується і охорони виключної (морської) економічної зони та узбережжя Азовського моря тощо. Відповідно різним був і характер правопорушень і поведінка та дії порушників кордону. Прикордонники повинні були враховувати цю специфіку, опрацьовувати різні методи і форми ОСД, застосовувати найбільш ефективні в кожному випадку засоби і заходи для того, аби не допустити безкарних дій злочинців. Аналізу цього питання присвячено матеріал підрозділу 3.2. - “Особливості діяльності Прикордонних військ України на різних ділянках державного кордону протягом 1991-2003 років”.

Прикордонні війська України протистояли цілій низці порушень законодавства України з прикордонних питань. Найнебезпечніші з них, у плані завдання шкоди національним інтересам України, були пов'язані з незаконною міграцією, контрабандним провезенням через державний кордон товарів та вантажів, наркотичних речовин, а також засобів, які могли б бути використані різними злочинними і терористичними угрупуваннями - зброї, набоїв, вибухівки тощо. Тому в підрозділі 3.3. - “Прикордонні війська в протидії порушенням законодавства України з прикордонних питань” дисертант характеризує ці основні категорії порушень, простежує ОСД ПВУ, спрямовану на протидію цим злочинним явищам.

З'ясовано, що боротьба прикордонників з нелегалами, контрабандистами, транскордонними торговцями наркотиками та зброєю проходила з перемінним успіхом. Не завжди вистачало людських та технічних ресурсів, часто підводило недосконале національне законодавство тощо. З об'єктивних причин (вся ця діяльність незаконна, отже нелегальна, і ніхто ніколи не знатиме її справжніх об'ємів) неможливо визначити рівень ефективності ОСД ПВУ (хоча західні експерти вважають, що на кордонах затримується біля 10 % порушників), але статистика свідчить, що ніколи державний кордон не залишався беззахисним.

Загалом динаміка припинення названих категорій порушень на державному кордоні в досліджуваний період була такою. З вересня по грудень 1991 р. українські прикордонники затримали лише 148 незаконних мігрантів, у 1992 р. - 789. Але нелегали швидко зорієнтувались в обстановці: 1993 р. - 9086 чол. затриманих, 1994 р. - 11443. Вартові кордонів вживають заходів і збивають темп: 1995 р. - 9790 порушників, 1996 р. - 7224. У наступні роки ситуація змінилася: у 1997 р. було затримано 10776 нелегалів, у 1998 р. - 11744, у 1999 р. - 14646. І тільки зміна концепції протидії цьому явищу, тобто зосередження уваги на тому, аби скоротити до мінімуму незаконний в'їзд мігрантів в країну, сприяла скороченню валу нелегалів. Так у 2000 р. затримали 5422 чол., у 2001 р. - 4620, у 2002 р. - 2605 і до липня 2003 р. - 2253 чол.

З перемінним успіхом проходила й боротьба з тими, хто незаконно перевозив через державний кордон наркотичні речовини та зброю. Щодо наркотиків, то у 1991 р. випадків їхнього нелегального переміщення прикордонниками не було зафіксовано, а у 1992 р. затримано лише 6,2 кг. Але, як виявилось, Україну було досить швидко втягнуто в світові схеми незаконної наркоторгівлі, а її окремі громадяни стали наркокур'єрами, виробниками та продавцями дурману. У 1993 р. затримано рекордну кількість смертельного зілля - 7210,2 кг, а у подальшому хоч і не було більше таких об'ємів, але затримане все ж обраховувалась центнерами і тоннами щороку: найменше - 180,5 кг у 1997 р., найбільше - 6248,7 кг у 1998 р.

Інша ситуація складалася зі зброєю. Допоки система охорони кордону формувалася, злочинна транскордонна торгівля нею набрала високих обертів. Так у 1991 р. особовий склад ПВУ вилучив 1236 одиниць зброї, у 1992 р. - 1757 од., у 1993 р. - 2435 од., у 1994 р. - аж 9730 од. Але відчувши, що українські прикордонники налаштовані дуже серйозно, міжнародні торгівці смертельним товаром вирішили не ризикувати дарма і в наступні роки ще лише раз кількість затриманої зброї склала більше тисячі одиниць (2001 р. - 1434), в інші ж коливалась у межах однієї-п'яти сотень.

Єдиними, хто постійно нарощував обсяги своєї незаконної діяльності, були товарні контрабандисти. Економічна криза в країні й недосконале законодавство дозволяли їм отримувати надприбутки та зводити до мінімуму ризик покарання, тому темпи їхнього бізнесу невпинно зростали. Так, якщо протягом 1991-1995 рр. було затримано контрабандних товарів на суму 7,36 млн. грн., то тільки в 1998 р. - на 13,7 млн. грн., в 2000 р. - на 22,32 млн. грн., а в 2002 р. вже більше ніж на 48 млн. грн.

Аналізуючи те, як вартові українських кордонів протистояли порушникам і злочинцям, здобувач з'ясував, що незадовільний стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення різко знизив бойові можливості військ. У цій ситуації керівництво ПВУ, розуміючи, що економіка країни знаходиться в стані колапсу і тому від держави реальної допомоги чекати не варто, шукає можливості маневру власними силами чи у співпраці з іншими структурами, для виконання поставлених завдань. Однією з таких можливостей у випадку, коли не було змоги надійно прикрити весь кордон, стало зосередження певних сил і засобів на окремих, найбільш небезпечних напрямках. Таким чином у ПВУ було започатковано проведення прикордонних операцій. Загалом протягом 1991-2003 рр. ПВУ провели 165 прикордонних операцій, в яких затримали понад 57 тис. порушників кордону, вилучили 2,5 тонни наркотичних речовин, 1548 од. вогнепальної зброї, контрабанди більш ніж на 100 млн. гривень, 700 км сіток та 80 тонн риби.

Зважаючи на те, що прикордонні операції та їхні різновиди - прикордонні спільні операції, локальні дії - стали чи не найефективнішим методом ОСД ПВУ, в третьому розділі для висвітлення результатів їх дослідження виділено окремий підрозділ 3.4. - “Прикордонні операції як один з найефективніших методів посилення охорони державного кордону”.

Таким чином, ПВУ як один з основних суб'єктів системи забезпечення національної безпеки, перебуваючи у постійній бойовій готовності, виконували завдання охорони державного кордону і суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. Для досконалої організації своєї діяльності війська завжди враховували специфіку різних ділянок кордону, а в кризові періоди застосовували найбільш ефективні методи його охорони, зокрема проводили прикордонні операції.

Та все ж надійна охорона державного кордону вимагалася на всьому його протязі, для чого необхідно було здійснювати комплекс заходів та розвивати різні напрями оперативно-службової діяльності ПВУ: охорону лінії кордону підрозділами охорони кордону; морського і окремих ділянок річкового кордону, а також виключної (морської) економічної зони Морською охороною; повітряного кордону - авіацією; здійснення контролю на шляхах міжнародних сполучень підрозділами прикордонного контролю; проведення оперативної роботи; удосконалення служби кінологічних та мобільних підрозділів тощо. Аналізу тих напрямів ОСД, які виявились найбільш ефективними, та тих, які найбільше піддались реформаційним впливам за означений час, присвячено четвертий розділ - “Розбудова окремих напрямів оперативно-службової діяльності Прикордонних військ України”.

Найбільше навантаження в організації пропуску через державний кордон громадян і транспортних засобів та товарів і вантажів випало на підрозділи прикордонного контролю. Аналіз ОСД ПВУ за період їх існування виявив пріоритетність завдань прикордонного контролю в загальній системі охорони кордону.

У підрозділі 4.1. - “Охорона державного кордону на шляхах міжнародних сполучень” - проаналізовано концептуальні аспекти прикордонної політики України на шляхах міжнародних сполучень, створення нових пунктів пропуску, організації в них прикордонно-митного контролю та розвитку їх інфраструктури. ПВУ успадкували від радянських ПВ лише 52 функціонуючих пункти пропуску, тому 22 червня 1992 р. Президент України видав розпорядження “Про державну програму розвитку мережі пунктів пропуску через державний кордон України та відповідної сервісної інфраструктури”, яким зобов'язав Кабінет Міністрів розробити Державну програму розвитку мережі пунктів пропуску для здійснення залізничного, автомобільного, морського, річкового, повітряного та іншого сполучення і відповідної сервісної інфраструктури. В результаті до кінця 1992 р. по всьому периметру кордону відкрито 119 пунктів пропуску, а у 2003 р. їх уже було 214.

Вартові рубежів країни постійно удосконалювали форми та методи прикордонного контролю, роблячи їх більш жорсткими для можливих порушників (реєстрація, інтерв'ювання в пунктах пропуску) і спрощуючи формальності для законослухняних громадян (безвізовий в'їзд, “зелені коридори”), а також будували нові й реконструювали старі пункти пропуску. Це принесло очікувані результати. Після тимчасового зниження в другій половині 90-х років, у 2002 р. (порівняно з 1999 р.) кількість пропущених через кордон громадян зросла на 8,9 млн. чол., а транспортних засобів - на 2 млн. од. На початок 2003 р. 110 пунктів пропуску за рівнем облаштування і пропускною спроможністю вже відповідали міжнародним стандартам.

У підрозділі 4.2 - “Морська охорона Прикордонних військ України” - зауважується, що Україна є великою морською державою, адже 1355 км її державного кордону становить морська ділянка, довжина узбережжя - 1826 км, площа виключної (морської) економічної зони - понад 82 тис. км2. Також близько 1500 км складає річкова ділянка. Зважаючи на це, охорону державного кордону України на її морських просторах та судноплавних прикордонних річках здійснювала Морська охорона ПВУ (до 2001 р. - Морські сили). До її складу входили Ізмаїльський, Одеський, Севастопольський, Керченський загони, Ялтинський дивізіон кораблів та катерів спеціального призначення, Маріупольський дивізіон катерів, група катерів “Дніпро”.

Загони Морської охорони охороняли державний кордон і захищали суверенні права України в її виключній (морській) економічній зоні, а також здійснювали контроль за збереженням живих та інших ресурсів, контролювали виконання законодавства про континентальний шельф, охороняли іноземні судна в портах і на рейдах портів, були готовими до можливих випадків піратства і тероризму у виключній (морській) економічній зоні та територіальному морі України тощо.

У 1991 р. для формування Морських сил ПВУ було залучено 25 кораблів і 85 катерів, але за досліджуваний період склад плавзасобів скоротився і у 2003 р. складав: кораблів - 19, катерів - 21, малих катерів - 47. Та все ж командування і особовий склад досягли вагомих результатів у справі охорони кордону. Кораблі та катери здійснили 396 виходів у виключну (морську) економічну зону тривалістю 1817 діб. При цьому вони виявили та розпізнали більше 14000 цілей, оглянули 2441 судно, з них 296 - іноземних, затримали та притягнули до відповідальності 125 українських та 48 іноземних суден, за браконьєрський промисел затримали 32 іноземні шхуни, 4 конфіскували, видворили за межі економічної зони понад 300 шхун, стягнули штрафів на суму понад $1 млн., врятували 148 плавзасобів та 296 громадян.

А з повітря українські кордони охороняла авіація ПВУ, яка була їхньою складовою частиною й одним із сучасних засобів забезпечення охорони державного кордону. В підрозділі 4.3 - “Охорона державного кордону авіацією Прикордонних військ” - розглядається її головне завдання, зокрема забезпечення надійної охорони державного кордону при взаємодії з сухопутними та морськими частинами.

З'ясовано, що протягом означеного періоду авіації довелося, мабуть, найскладніше, адже для бюджету військ було непомірною вагою не тільки придбання нових, але й утримання наявних літальних апаратів. Техніка мала значний термін експлуатації та вичерпувала свій ресурс, а новими літальними апаратами авіаескадрильї поповнювались вкрай рідко. Результатом було те, що на початку 2003 р. справними залишались лише 3 літаки і 6 вертольотів (у 1991 р. - 4 і 11).

Незважаючи на сутужне становище, авіація ПВУ все ж виконувала значний обсяг завдань. Загалом у досліджуваний період загальний наліт авіаторів склав понад 13300 годин: з них на охорону державного кордону - близько 3440, на транспортні перевезення - 5720, на бойову підготовку - 3600, на патрулювання в морі - 608. Під час польотів виявлено 158 іноземних суден, сфотографовано 84 об'єкти, здійснено 76 вильотів за обстановкою, перевезено 32265 пасажирів та 790 тонн вантажів, евакуйовано 197 чол. тощо.

У підрозділі 4.4 - “Кінологічна служба Прикордонних військ України” - зазначається, що після 1991 р. стражі українських рубежів не стали відмовлятись від послуг службових собак, а розвивали і вдосконалювали форми й методи їхнього використання, напрацьовані попередниками.

Окреслений період виявився досить складним для кінологів-прикордонників, адже виникла маса нових проблем, яких у радянський період просто не було, що вимагало підвищення рівня тренованості службового собаки та кваліфікації інструктора. Саме тому підготовка кінологів ПВУ вимагала нових підходів і методик, чим передусім і зайнялись у Хмельницькому, де у Національній академії ПВУ в 1997 р. створили спеціалізований навчально-методичний підрозділ, у якому навчались майбутні офіцери-кінологи, та у Великих Мостах, де розташовувалась прикордонна школа службового собаківництва та розплідник “Україна”.

Отже, в ПВУ створили добре налагоджену систему підготовки кадрів всіх ланок - від рядового-вожатого до офіцера-“академіка”. З “кадрами” службових собак також було все гаразд. Загалом на 2003 р. у штатах частин і підрозділів працювало біля 1200 кінологів і майже дев'ятсот їхніх чотирилапих помічників. Саме тому й у новітній прикордонній історії інструктори і службові собаки залишили немало славетних рядків, здійснивши гучні, професійно виконані виявлення та затримання. Наразі варто відзначити інструкторів О. Каштуру, А. Гришакіна, О. Кухтіну, Ц. Матьї та їхніх вірних помічників - вівчарок Дельфа і Цезаря, ройтвелера Найса, спаніеля Герсика та інших.

Всього ж за період з 1991 до 2003 р. кінологи ПВУ затримали 5283 порушники кордону, виявили контрабандних товарів на суму близько 3 млн. гривень, 7,4 тонни наркотичних речовин, оглянули майже 900 тис. потягів, 18 млн. транспортних засобів, 11 тис. морських і річкових суден.

Для здійснення своїх злочинних намірів порушники державного рубежу часто використовували найновіші технічні засоби, але й на це реакція прикордонників була адекватною. У підрозділі 4.5 - “Оперативно-службова діяльність підрозділів для виконання спеціальних завдань” - йдеться про те, що вже з 1995 р. у штаті ПВУ діяв окремий аеромобільний прикордонний загін спецпризначення з місцем дислокації в м. Кременчук. Але значна протяжність українського кордону, специфіка кожної його ділянки досить швидко переконують у необхідності збільшення кількості мобільних підрозділів, тому в 1999 р. починається розгортання прикордонних застав для виконання спеціальних завдань, а у 2000 р. - комендатур.

Спецпідрозділи створювались досить активно, і тому напередодні реформування ПВУ в ДПСУ в складі 28 органів охорони кордону був 1 ПРИКЗ, а у складі основних підрозділів кордону з 56 прикордонних комендатур - 3, з 324 прикордонних застав - 53 для виконання спецзавдань.

Узагальнені результати оперативно-службової діяльності мобільних підрозділів свідчать, що, незважаючи на низку невирішених проблем, загалом вони діяли досить ефективно, адже результативність ОСД органів безпосередньої охорони кордону під час застосування на їхніх ділянках спецпідрозділів зростала на 20-25 %, а середній показник їхньої роботи був у 2,4 рази вищим, ніж у лінійних частинах.

Отже, можна стверджувати, що ефективність дій особового складу ПВУ досягалася передусім завдяки проведенню комплексу заходів з розвитку різних напрямів оперативно-службової діяльності: підрозділів прикордонного контролю і підрозділів для виконання спеціальних завдань, Морської охорони, авіації, кінологічної служби тощо.

У розділі 5 - “Розвиток співпраці й взаємозв'язків ПВУ з державними органами та організаціями, громадськістю прикордоння і з зарубіжними країнами” - розглядається ОСД ПВУ, пов'язана з зазначеними напрямами. У підрозділі 5.1. “Сприяння мешканців прикордоння і громадських формувань України Прикордонним військам в охороні державних рубежів” зазначається, що в сучасній системі охорони кордону України головний акцент порубіжники зробили на ґрунтовному володінні обстановкою, отриманні випереджувальної інформації та адекватному реагуванні на неї. Природно, що без допомоги місцевих мешканців така робота не була досконалою. На жаль, керівництво країни дуже затягнуло процес законодавчого обґрунтування можливості участі громадян в охороні державного кордону, а без правових підстав така діяльність могла мати негативні наслідки. Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” прийнято лише 22 червня 2000 р. Він визначив основні завдання громадських формувань у сфері охорони державного кордону і чітко виписав права їхніх членів, що дало позитивні результати. Так, наприклад, у 2002 р. мешканці прикордоння 9095 раз інформували про протиправну діяльність на державному рубежі, сприяли затриманню 331 порушника кордону та 2044 - прикордонного режиму. Вартість затриманої у 614 випадках контрабанди становила 1 млн. 327 тис. грн.

Загалом на літо 2003 р. в межах контрольованих прикордонних районів діяло більше 780 громадських формувань, в яких нараховувалось 11 тис. чоловік. Також прикордонне відомство надавало велику увагу роботі з молоддю, що дозволило до 2003 р. поновити і заново створити понад 500 клубів юних друзів прикордонників.

Працюючи на безпеку суспільства, прикордонники й самі завжди могли розраховувати на підтримку в критичних ситуаціях, про що і йдеться у підрозділі 5.2. - “Організація шефства над Прикордонними військами України”.

ПВУ на зорі державності опинилися в досить складній ситуації, адже на окремих ділянках облаштуванням кордону потрібно було займатися терміново, як то було у 1992 р. під час придністровського конфлікту. При цьому умови у підрозділів, що їх нагально перекидали для прикриття молдовського кордону, були критичними. Солдатів селили в гаражних боксах, лазнях, застави розташовувалися в приміщеннях лікарень, тракторних станів, шкіл тощо.

У цих випадках військовиків неабияк виручало населення. Їм давали теплі приміщення, вагончики для вартових, діставали ліжка і постільну білизну, варили їжу, передплачували газети й журнали і навіть надавали землю для підсобних господарств. Але якщо на старих кордонах контакти прикордонників з місцевою владою збереглися ще з радянських часів, то на нових органи місцевого самоврядування часто ігнорували потреби прикордонників. З огляду на це Кабінет Міністрів 23 листопада 1995 р. прийняв постанову “Про шефство над Прикордонними військами України”.

На виконання положень постанови органи місцевого самоврядування, підприємства різних форм власності протягом 1995-1999 років у вигляді шефської та спонсорської допомоги надали ПВУ коштів на суму 9,2 млн. грн., безоплатно передали харчових продуктів, паливно-мастильних матеріалів, надали ремонтно-будівельних та інших послуг на суму близько 14 млн. грн.

3 квітня 2000 р. Президент України видав указ “Про вдосконалення організації шефства над Прикордонними військами України”. Це значно пожвавило процес, і вже до кінця 2000 р. було укладено понад 1 тис. угод про шефство, прикордонники отримали різнопланової допомоги на суму близько 5,5 млн. гривень. У порядку шефства з'єднанням, частинам та підрозділам, кораблям і катерам Морської охорони, авіації, навчальним закладам надавалась допомога в забезпеченні продовольством, паливно-мастильними матеріалами, матеріально-технічними засобами, у розв'язанні соціальних проблем військовослужбовців, що не тільки допомогло їм пережити скрутні часи, але й значно підняти рівень боєготовності.

У підрозділі 5.3. “Розвиток міжнародної співпраці й взаємозв'язків” зазначено, що форпостна служба українських прикордонників вимагала постійних контактів з колегами відповідних відомств суміжних держав. З ними проводилася постійна робота з делімітації, демаркації та редемаркації державного кордону, здійснювалися спільні заходи ОСД, створено систему обміну інформацією, організовано підготовку офіцерських кадрів тощо.

Також з'ясовано, що стражі українських рубежів задля вдосконалення своєї діяльності не обмежувалися співпрацею лише з сусідами, а налагоджували контакти й обмінювались досвідом з прикордонниками США, Великобританії, Іспанії, ФРН, Естонії, Грузії, Таджикистану, Туркменістану, Вірменії та інших країн. Окрім двохсторонньої взаємодії, ПВУ брали участь і в колективних заходах. Зокрема, багато питань розглядалось на засіданнях Ради командувачів Прикордонних військ держав-членів СНД, зустрічах керівників Морських/Берегових охорон країн Чорноморського басейну.

Також у цьому підрозділі охарактеризовано участь ПВУ в програмах співробітництва України з НАТО і ЄС, діяльності в рамках ООН, ОБСЄ, ГУУАМ та інших міжнародних організацій з питань забезпечення прикордонного контролю, боротьби з тероризмом і злочинністю, розповсюдження наркотиків тощо.

Особливого значення в досліджуваний період набули питання фінансової та матеріальної допомоги прикордонникам України, потреба в якій була досить суттєвою. Задекларований Україною курс на євроатлантичну інтеграцію переконав західних партнерів у тому, що наша країна може стати надійним партнером, і тому допомога в облаштуванні українських кордонів ставала дедалі дієвішою. Так, наприклад, якщо за програмами і проектами міжнародної технічної допомоги протягом 1992-2000 років ПВУ отримали $1476593, то лише протягом 2002 р. - на суму більше $2 млн. ПВУ надавали допомогу ООН, Рада Європи, ЄС, НАТО, МОМ, уряди США, ФРН, Туреччини, Фонд Ґанса Зайделя та інші.

Таким чином, у найскрутніші часи суспільство не кинуло своїх порубіжників напризволяще. Тісно співпрацюючи з органами влади, місцевого самоврядування, громадськістю України й, передусім, прикордоння, ПВУ зуміли подолати труднощі, а робота керівництва військ у напрямку взаємодії з зарубіжними колегами й країнами, міжнародними організаціями дозволила удосконалити оперативно-службову діяльність з охорони державного кордону.

Висновки

Не раз дослідники звертались й до проблеми організації ефективної протидії порушенням законодавства України з прикордонних питань. Зокрема, питанням незаконної міграції присвячені статті М. Михеєнка і В. Щегель, контрабандної діяльності - Ю. Літвіна і Л. Тавровецької, попередження на кордоні проявів тероризму - А. Зарицького, В. Шендрика і О. Калиновської.

Питаннями співпраці прикордонників з мешканцями прикордоння і громадськими формуваннями займались О. Коротюк, В. Суботін, В. Чамара, організації шефства над ПВУ - В. Швирьов, В. Воронков, О. Сафін.

На розкриття проблеми розвитку співробітництва з суміжними й іншими державами і міжнародними організаціями були спрямовані дослідження О. Мельникова, Ю. Першукова, М. Гончарука, І. Никитюка та О. Дем'яненка.

З сутністю реформування ПВ в ДПС України, змістом нової моделі охорони кордону знайомили Д. Хруст, В. Ляшенко, В. Суботін, О. Перехрест.

Окремі аспекти означеної проблеми проаналізовано у дисертаційних дослідженнях О. Богуша, Ю. Лазаренка, І. Морозова, М. Морозова, В. Баратюка, В. Серватюка, Б. Єрошина, П. Шишоліна, О. Савченка, А. Желдака, В. Руденка, А. Катковського, Т. Цимбалістого, В. Чумака, А. Моти та інших.

Основою дослідження стали різноманітні за походженням, видовими ознаками та змістом документальні джерела. У підрозділі 1.2. - “Джерельна база дослідження” - охарактеризовано найважливіші документальні й наративні матеріали, які зберігаються в архівосховищах та фондах музеїв, нормативно-правові акти, матеріали засобів масової інформації (часописів, газет, інтернет-сайтів, телепередач), збірки аудіо-, відео-, фотодокументів.