Афінська держава в умовах реформ Солона

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Афінська держава в умовах реформ Солона

1.1 Суспільно-політичний лад Аттики до початку перетворень Солона

1.2 Сутність та значення реформ Солона

Розділ 2. Загострення політичної боротьби після реформаційної діяльності Солона

2.1 Тиранія Пісістрата та Пісістратидів

2.2 Хід реформ Клісфена: здобутки та прорахунки

Розділ 3. Розвиток афінської демократії за правління Перикла

3.1 Політична організація Афінської держави після нововведень Перікла

3.2 Оцінка Афінської демократії античними авторами

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

солон перікл афінський держава реформа

Актуальність теми дослідження

Проголошення Україною незалежності знаменувало собою водночас і початок інтенсивних пошуків нових світоглядних орієнтирів, у тому числі -- і в контексті вироблення концепції національної ідеї. Однією з основних тез, під знаком якої проходять ці пошуки, стала теза про європейськість України, про її належність до європейської цивілізації. Європейськість же визначається не стільки географічним розташуванням, скільки історико-культурними факторами: спільність історичної долі та схожість історичних альтернатив, що поставали перед європейськими народами на різних етапах їх розвитку; спільність чи схожість підґрунтя і, що не менш важливо, факторів, якими обумовлювалися в тій чи іншій мірі їх ментальні та культурні особливості. Серед іншого, європейськість проявляється й у ставленні до античної спадщини -- звернення до надбань античної цивілізації є характерною ознакою чи не всіх європейських народів. Переосмислена з урахуванням національних традицій, історії, зрештою -- менталітету, античність стала органічною складовою частиною середньовічної, нової та й новітньої Європи. Уже з огляду на ці обставини актуальність звернення до античності класичної, репрезентованої найповніше Афінами, не викликає сумніву. Шлях, який пройшли афіняни в ході становлення власної держави -- через смути й тиранію, через релігійно-магічні, ірраціональні у своїй основі дійства і раціоналістичне осмислення природи громадянських конфліктів, зрештою, через напружену боротьбу, в ході якої утвердилися принципи суспільно-політичного компромісу, - все це зорієнтовує нас на вивчення афінського досвіду.

Стан дослідження проблеми

Історія Афінської держави знайшла своє відображення у багатьох джерелах. Найдокладніше вона представлена в роботах Аристотеля "Афінська політія" та "Політика". Про архаїчний період (VШ-VІ ст. до н.е.) коротко писали в своїх "Історіях" Геродот і Фукідід. Плутарх доніс до нас біографії легендарного аттичного царя Тезея та афінського законодавця Солона. Дійшли до нас і "Елегії" самого Солона, в яких він у поетичній формі описує становище в Аттиці напередодні реформ та їх суть. Збереглися також ряд написів (наприклад, напис 409-408 рр. до н.е., висічений на стелі і виставлений на афінській агорі), монети та інші археологічні джерела.

На жаль, період реформ Перікла недостатньо висвітлений в історичних джерелах. Його діяльність не стала предметом дослідження відомих істориків: Геродота і Фукідіда. "Історія" Геродота закінчується 478р. до н.е., а Фукідід, присвятивши свою працю Пелопоннеській війні, дав лише невеликий екскурс в історію виникнення і розвитку афінської могутності в цей період. Незважаючи на стислість, ця праця є цінним свідченням історика-сучасника.

Відомості про внутрішньополітичну ситуацію та історію цього часу містяться в "Афінській політії" Аристотеля, який особливу увагу приділив опису афінського державного устрою класичного періоду. З інших істориків слід назвати Діодора Сицилійського і Плутарха. Але короткі свідчення Діодора не завжди достовірні і разом з тим тенденційні, оскільки в їх основі лежать джерела, що передають олігархічні версії подій. З біографії Плутарха найбільше значення мали життєписи Кімона і Перікла, в яких міститься цінний матеріал як для характеристики особистості та діяльності цих видатних людей свого часу, так і епохи, до якої вони належали.

Для історії Афін середини V ст. до н.е. велике значення мають твори грецьких драматургів - Есхіла, Софокла, Еврипіда. В їхніх трагедіях знайшли відображення політичні події того часу: політична боротьба в афінському суспільстві, суспільні рухи тогочасності.

Серед епіграфічних матеріалів особливий інтерес викликають написи, які містять списки Форосу, що вносився союзниками в афінську скарбницю, договори Афін з союзними містами тощо.

Аналіз же історіографії дозволив нам дійти висновку про важливість та актуальність цієї проблеми і для сучасної історичної науки. У двадцятому столітті проблема становлення та еволюції афінського поліса стає центральною для світового антикознавства і так чи інакше висвітлюється як у працях узагальнюючого характеру з історії Давньої Греції, так і в дослідженнях її окремих сторінок. Інтенсивно її розробляють французькі історики: Г. Глотц, Р. Мартен, К. Моссе.

У пострадянській історичній науці проблема реформ Солона, Клісфена та Перікла, їх роль у становленні Афінської держави на загальнотеоретичному рівні досліджувалася: Ю. В. Андреєвим, О. І. Зайцевим, Г. Л. Кошеленком, Е. Д. Фроловим, В. П. Яйленком, Х. Тумансом, окремі аспекти його становлення та еволюції - Л. М. Глускіною, Г. Т. Залюбовіною, Л. П. Маринович, В. М. Строгецьким, І. Є. Суриковим, І. А. Шишовою та іншими.

Джерельну основу дослідження склали праці давньогрецьких авторів ( Фукідід, Аристотель, Павсаній, Плутарх, Філохор, Геродот ), уміщені в хрестоматіях з історії Стародавнього світу 1954 р., 1974 р. та хрестоматії з історії Стародавньої Греції 1964 р.

Об'єктом дослідження є становище афінського суспільства в VІ -V ст. до н.е.

Предметом дослідження є реформи Солона, Клісфена, Перікла та їх значення для подальшого розвитку афінської демократії та Греції вцілому.

Мета даної роботи полягає у комплексному дослідженні на основі віднайдених, зібраних, систематизованих і узагальнених матеріалів наукових праць та античної літератури проблем реформування афінського суспільства в VІ - V ст. до н.е. Для реалізації мети дослідження нами було окреслено коло завдань:

* визначити суспільно-політичне становище грецького суспільства до початку реформ Солона;

* реконструювати соціальний конфлікт між демосом та аристократією в Афінах у VІ - V ст. до н.е.;

* дати уявлення про зародження демократії в Афінах;

* проаналізувати зміст і сутність реформ Солона, Клісфена та Перікла, виділити значення реформ для подальшого розвитку не лише Афін але й всієї Греції.

Під час виконання дослідження нами використано наукові методи і способи вирішення поставлених завдань: аналіз теоретичного матеріалу наукових праць, синтез та узагальнення здобутих наукових фактів, індукція, історіографічний метод.

Хронологічні рамки дослідження: Нижня межа співпадає з масштабними реформами Солона, які визначили рух аттичного суспільства у напрямі демократії. Обмеження верхньої хронологічної межі реформами Перікла обумовлене визначенням сутності перехідного періоду в еволюції афінського поліса, коли визначилися основні формаційні завдання внутрішньополітичної еволюції Афін.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дана робота є спробою синтезованого розгляду історичного феномену Афінського реформізму задля оцінки та узгодження різноманітних наукових гіпотез та парадигм.

Апробація дослідження:

· звітна наукова конференція викладацько-студентського складу РДГУ ( 21 - 22 березня 2012 р.), тема доповіді: « Реформи в історії Афінської держави VI-V ст. до н.е. », секція " Всесвітня історія в історичному процесі", науковий керівник секції - к.і.н., ст. викладач Мартинчук І.І.

Практичне значення бакалаврської роботи полягає в тому, що її основні положення та висновки можна використовувати вчителям, студентам та учням при вивченні історії Стародавньої Греції .

Структура роботи зумовлена логікою дослідження, що випливає з її мети й основних завдань. Бакалаврська робота складається зі вступу, трьох розділів ( шести підрозділів ) , висновків, списку використаних джерел та літератури, що включає 64 позиції.

Розділ 1. Афінська держава в умовах реформ Солона

1.1 Суспільно-політичний лад Аттики до початку перетворень Солона

Суспільно-політичний лад Аттики XII - VIII ст. до н.е. у багатьох випадках нагадував устрій часів гомерівського суспільства XI - IX ст. до н.е. Чотири племінних союзи - філи, поділялися на фратрії, а ті в свою чергу - на роди. Найдовше родова організація зберігалася у найбагатшої верстви - благородних, які називалися в Аттиці евпатридами, тобто тими, що мали благородних родичів. До евпатридів, родоплемінної верхівки, перейшло виняткове право займати громадські посади, що призводило до відсторонення публічної влади від інших суспільних верств. Більшу частину населення країни складали середні та дрібні землероби - геомори, ремісники - деміурги, купці та фети. Верховна влада над об'єднаною Аттикою протягом декількох століть належала афінським басилеям, першим з яких був легендарний Тесей.

Евпатриди, спираючись на своє багатство і виняткове право займання громадських посад, поступово обмежують владу басилевса, пов'язану з традиціями родової демократії. Після відміни царської влади на чолі Афін стояли вибрані з евпатридів правителі - архонти. Спочатку ця посада була пожиттєвою, згодом архонти вибиралися на десять і нарешті - на один рік. Спершу обирався один архонт, а до середини VI ст. до н.е. утворилася колегія дев'яти архонтів. Перший архонт - Епонім попервах мав значну владу, а згодом його функції були обмежені, хоча його іменем називався рік. Архонт - басилей виконував головним чином функції жерця, а також відав судовими справами, пов'язаними з культом. Архонт - полемарх керував афінським ополченням і відав відносинами з іншими державами. Шість архонтів фесмофетів були охоронцями закону, головуючими різних судових колегій. Архонти виконували ці функції безплатно, але архонтство вважалося вищою шаною і честю не лише для самого архонта, але й для його роду, фратрії і філи, до яких він належав.

Колегія архонтів не лише перейняла військові, жрецькі та судові функції басилевса, але з часом, взяла в свої руки все керівництво Аттикою.

У VIII ст. до н.е. виник новий орган громадського управління - ареопаг. Замінивши раду старійшин, ареопаг обирав і контролював архонтів, а також Народні збори, і здійснював вищу судову владу. До складу ареопагу входили усі колишні та діючі архонти, представники евпатридів. В ареопазі вирішувалися судові справи кримінального характеру. Він був охоронцем традицій, вищим судовим та контролюючим органом. Засідав ареопаг на скелі, присвяченій богу війни Арею. Звідси, напевно, походить і сама його назва. Архонтами і членами ареопагу могли бути лише евпатриди, члени найвпливовіших афінських родів. Пережитки родового ладу були ще досить сильними: земля не могла відчужуватися і все майно залишалося в роду. Але вже починають зароджуватися нові відносини. Деякі евпатриди починають займатися торгівлею і лихварством. Число багатих і впливових аристократичних родів Аттики, як і в усій Греції, з кожним поколінням зменшувалося. Грошове господарство призводило до диференціації не лише нижчих верств аттичного населення, але й стану благородних.

Ріст грошового господарства і рабовласництва дуже впливав на сільську общину. Становище геоморів і фетів у VII - VI ст. до н.е. в Аттиці було важким як у матеріальному, так і в правовому відношенні. Безліч дрібних землеробів знаходилися у боргу в багатих евпатридів. Боржники обробляли землю багатих або брали гроші під заставу своєї особи. Кредитор мав право перетворити боржника в рабство або навіть продати за кордон.

Орендні умови були досить важкими. Орендарі називалися пелатами чи гектоморами - шестидольниками і платили 5/6 отриманого врожаю від сім'ї за оренду землі. Всі ці нові явища підривали існуючі суспільні відносини. Стало зрозумілим, що родовий лад відживав себе. У суспільстві визріла криза, бо від панування евпатридів страждали селяни, вільні ремісники, багаті, але не знатні люди - власники ремісничих майстерень, купці, корабельники тощо [ 5, С. 108].

Таким чином, усі суспільні верстви афінського суспільства були незадоволені пануванням родової знаті. Це невдоволення призвело до широкого руху проти евпатридів, в якому брали участь різні угруповання афінян. Першою спробою повалити панування евпатридів була Кілонова змова, яка датується по-різному: 640 р. до н.е., 636 р. та 30-ті роки VII ст. до н.е. У змові брали участь представники нової знаті, яка володіла багатствами, але була позбавлена політичних прав. На чолі змови став Кілон, аристократ за походженням, переможець Олімпійських ігор, зять мегарського тирана Феагена. Прихильникам Кілона вдалося захопити Акрополь, але утримати його вони не змогли, оскільки не мали підтримки народу. Афіняни стали на бік евпатридів і почали облогу Акрополя.

Ось як описує перебіг облоги та змови давньогрецький історик Фукідід: „Облога тяглася, і більшість афінян, втомлених нею, пішли, полишивши дев'ятьом архонтам стерегти Кілона і давши їм необмежені повноваження на все інше за їх власним розсудом. У той же час більша частина адміністративних функцій належала архонтам. Тимчасом спільники Кілона терпіли під час облоги велику нужду через недостачу хліба і води. Тому Кілон і брат його потай втекли, а решта ( з них багато вже вмерли з голоду ), будучи в скрутному стані, сіли коло олтаря ( Афіни-Паллади. Знаходячись в храмі коло олтаря, вони були під захистом божества і, значить, недоторканними ), на акрополі, як благаючі захисту. Коли афіняни, на яких покладена була охорона, побачили, що засуджені вмирають в священному місці, вони запропонували їм піти геть ( трупи в священному місці осквернили його ), причому обіцяли не робити їм ніякого зла. Та коли вони вивели їх звідти, то всіх перебили, крім того, вони позбавили життя ще кількох чоловік, які сіли на шляху біля олтарів Шановних богинь ( Євменіди ( Ерінії ) - діти Геї, народжені з крові Урана, покаліченого своїм сином Кроносом. Богині відплатили за вчинені злочини. ). Звідси і самі убивці і нащадки їх отримали назву нечестивців і найбільших злочинців перед богинею. Цих нечестивців вигнали тоді й афіняни, а пізніше нащадків їх вигнав і лакедемонянин Клеомен ( спартанський цар, який брав участь у вигнанні з Афін тирана Гіппія, сина Пісістрата, в 510 р. до н.е. ) при допомозі повсталих афінян; живі були вигнані, а кістки померлих вирили з землі й викинули. Проте вигнанці, що лишилися в живих, пізніше повернулися, а нащадки їх проживають в державі ще й тепер” [16, С. 108].

Отже, змова Кілона не вдалася і заколотники були страчені. “Кілонова змова” стала поштовхом для активізації пошуків шляхів подолання кризи, а також ще одним свідченням глибини кризи традиційного общинного укладу. Вона показала внутрішню нестабільність афінської общини, засвідчила посилення аристократичної влади, її зорієнотованість на здобуття одноосібної влади.

Незважаючи на тимчасову перемогу над повсталими, уже через кілька років під тиском демосу та частини демократів правлячій аристократії довелося піти на серйозні поступки. Аристократи у 621 р. до н.е. зрозумівши серйозність ситуації, вирішили частково виконати вимоги демосу і дали згоду на запис законів. Цю справу було доручено архонту-фесмофетові Драконту, який і обнародував того ж року переглянуті й записані ним правові норми. Вони увійшли в історію під назвою "драконтових законів" і стали епітетом для надміру жорстоких законів взагалі. Про закони Драконта відомо мало. Зберігся тільки пізніший запис, який містить в собі постанову Народних зборів від 409 -408 рр. до н.е. відносно реставрації статей про ненавмисне вбивство і уривки з них. Драконтові закони про ненавмисне вбивство діяли в Афінах до III ст. до н.е. В основному це був запис вже існуючого права.

Надзвичайна суворість встановлених законів передусім стосувалася покарань за злодійство. Будь-яка крадіжка, навіть дрібна каралася смертю. Ось як характеризує закони Драконта Аристотель: „ … Драконтові належать закони, але він їх склав для існуючого вже державного ладу. Особливого, що варто було б згадати, в цих законах немає нічого, хіба тільки суворість їх внаслідок величини покарань ” [ 4, С. 109].

Про суворість законодавства Драконта свідчить промовистий факт: покарання зазнавали навіть предмети. Павсаній у праці "Опис Еллади" зазначає: „ ( Впала статуя і вбила людину ) … Діти убитого вчинили на цю статую позов у справі вбивства; жителі Фасосу ( острів біля північного узбережжя Егейського моря ) кинули цю статую в море, виконуючи постанову Драконта, який написав для афінян кримінальні закони і встановив, щоб віддавалися до суду і неживі предмети, коли який-небудь з них упавши, вбивав людину” [ 31, С. 108].

Плутарх відзначав: „ Коли в Драконта спитали, чому він за більшу частину злочинів призначив смертну кару, він, як кажуть, відповідав, що дрібні правопорушення, на його думку, заслуговують цієї кари, а для великих він не знайшов більшої” [ 36, С. 143].

Суворість покарань за крадіжки була взагалі притаманна законодавству ранньокласових суспільств. Вона відображала процес становлення і зміцнення приватної власності, яка прийшла на зміну колективній [13; 120].

Значення і прогресивність законів Драконта полягала ось у чому: це перший запис усного звичаєвого права в історії Стародавньої Греції; вони відміняли право кровної помсти; захищали приватну власність; уточнювали судову процедуру; урегульовували становище іноземців, громадян інших міст.

1.2 Сутність та значення реформ Солона

Запис законів Драконта не міг покласти край суперечностям між демосом і евпатридами, бо істотно не змінював економічного становища демосу та зовсім не торкався його політичного, як і раніше безправного становища. Сили демосу постійно зростали. У процесі гострої боротьби виявилося, що сили суперників були приблизно рівні. Тому протилежні сторони згодом домовилися обрати посередника - айсимнета, який влаштовував би обидві сторони, і доручили йому управління афінським полісом та видання нових законів. З цією метою, а також для завоювання острова Саламін у 594 р. до н.е. був обраний архонтом Солон ( бл. 638 - 558 рр. до н.е. ).

Солон належав до аристократичного, але збіднілого роду. Він багато подорожував, займався торгівлею, побував у багатьох грецьких полісах і навіть у Єгипті, зустрічався з багатьма видатними людьми. Ці подорожі збагатили його знання, розширили його кругозір. До Афін Солон повернувся освіченою, з "Солон розумів необхідність докорінних змін у державі. Евпатриди, зважаючи на його аристократичне походження і боячись розправи збоку демосу, погодилися надати Солонові примиренські повноваження. У 594 р. до н.е. він одержав повноваження на проведення державних реформ.

Перед цим з ініціативи Солона було здійснено похід на острів Саламін, завойований в афінян мегарцями. В елегії "Саламін" Солон-поет пристрасно закликає афінянських громадян повернути свій острів, змити ганьбу з імені "афінського громадянина", про якого вже по країні поширюється глузливий рядок: „ Це один з тих, хто з рук своїх випустив Саламін ”. Елегія закінчується закликом поета негайно звільнити острів:

На Саламін ! Як людина одна, то ж за бажаний острів

Вийдемо всі, і з Афін змиємо кляту ганьбу !

( Переклад Н. Пащенко ) [ 32 , С. 135]

Усі реформи Солона можна поділити на економічні і політичні. Як законодавець, Солон представляв інтереси сільського і, головним чином, заможного міського демосу та евпатридів, які приєдналися до нього і чиї інтереси зосереджувалися в торгівлі. Проводячи реформи, Солон спирався на активну підтримку народних зборів, більшість яких становили знедолені громадяни.

Головна економічна реформа Солона називалася сейсахтеєю - скиданням тягаря, тобто прибиранням боргових каменів із заставлених земельних ділянок бідняків. Кредитори, даючи позику бідному сусідові, ставили на його землі камінний стовп з написом суми боргу. При неспроможності боржника цей кам'яний стовп був підставою для переходу земельної ділянки в руки кредитора. Беручи позику під заставу особистої свободи, неспроможні боржники потрапляли в боргове рабство, і їх могли продати за межі країни. Солон скасував борги селян, повернув їх заставлені земельні ділянки і відмінив на довічні часи боргове, або внутрішнє, рабство. Більше того, він вдавався до розшуку рабів-боржників, проданих за межі країни, викуповував їх і повертав на батьківщину.

Проведена реформа боргового права була найпрогресивнішою і означала новий шлях до демократичного розвитку афінського суспільства, зміцнення майнових прав дрібних і середніх власників. Практичним наслідком сейсахтеї було збільшення кількості середніх землевласників, які з цього часу стали соціальною опорою афінського поліса. Піти далі по цьому шляху і здійснити переділ землі Солон не наважився, бо аристократичні верстви були ще економічно сильними. Солон видав також закон про свободу заповітів, який затверджував приватну власність на землю та дозволяв дробити родові володіння, в той час як раніше земля успадковувалася родом і не підлягала відчуженню [ 5, С. 111].

Серед проведених економічних заходів Солона слід відзначити закон, який забороняв вивіз хліба з Аттики та заохочував вивіз оливкового масла. Він також був спрямований проти родової знаті, яка володіючи орною землею і вивозячи зерно за межі Аттики, встановила високі ціни на хліб на внутрішньому ринкові. Заохочуючи вирощування маслин, винограду, Солон видав закон, який урегулював садіння дерев, іригацію, правила спільного користування колодязями, що раніше належали окремим родам і сім'ям. Розведення оливково-виноградних культур було доступним і середнім верствам демосу.

Солону приписували також закон про введення земельного максимуму, але ніяких документальних підтверджень не знайдено, і тому ця теза є суперечливою. Економічні реформи Солона сприяли перетворенню Аттики з країни хліборобства у країну, в економіці якої головне місце займали високо-інтенсивні садово-городні культури зі значною долею товарної продукції. При Солоні в Афінах була проведена уніфікація одиниць мір і ваги. Ліквідовувалися місцеві і родові міри, які затруднювали не лише зовнішній обмін, але й внутрішню торгівлю. З метою полегшення зовнішньої торгівлі стара егінська грошова система була замінена широко розповсюдженою в грецькому світі евбейською системою.

Логічним завершенням законодавчих перетворень Солона стали його соціально-політичні реформи, найважливішою з яких була тимократія ( грец. тиме - майновий ценз). Пануюче становище евпатридів забезпечувалося не лише їхнім багатством, але й політичними привілеями. Заняття вищих посад збереглося за ними по спадковості завдяки привілею народження -геннекратії. Солон замість цього привілею встановив в Аттиці привілей майнової та громадської служби - тимократію. І якщо погодитися з думкою деяких істориків ( наприклад, Р.Віппер, Г.Глотц ), що тимократія існувала в Афінах і до Солона, то й тоді ця реформа не втрачає свого історичного значення. Переходом на нову грошову одиницю Солон знизив майновий ценз і тим самим розширив коло повноправних громадян.

Все населення Аттики було поділене на чотири класи, чи розряди, за майновим цензом. За основу було взято земельний ценз, тобто прибуток, який афіняни отримували з землі. Перший розряд складали громадяни, які отримувати зі своїх полів, садів і городів не менше 500 медимнів. Один медимн знаходився в межах від 41-52 літрів зерна, масла чи вина. Вони називалися пентакосіомедимни - п'ятсотмірники і споряджали військові кораблі та несли повинність по постачанню армії.

До другого розряду належали громадяни з прибутком не менше трьохсот медимнів - трикосіомедимни - трьохотмірники, яких називали вершниками, оскільки повинні були служити в кінноті. Третій розряд - зевгіти - володів прибутком не менше двохсот медимнів і мав свою упряж волів. Це був найчисельніший розряд афінського громадянства, який служив у важкоозброєній піхоті - гопліти [ 5, С. 114].

Всі інші громадяни, які мали менший прибуток, зараховувалися до четвертого розряду - фетів, які служили у легкоозброєній піхоті. Таким чином, поділ громадян за майновим цензом впливав і на службу в афінській армії. Громадяни перших трьох розрядів могли займати вищі державні посади. Фети ж мали право лише брати участь у народних зборах і в судах.

Вищим джерелом влади, сувереном права, згідно перетворень Солона, визнавався весь народ, а політичним органом, який відображав волю народу, були народні збори - еклесія, в яких брали участь усі дорослі афінські громадяни. Поряд зі старими органами влади Солон створив нову демократичну раду - буле, яка складалася з чотирьохсот представників, обраних з родових філ, і кожна з чотирьох філ делегувала до ради по сто представників. Рада чотирьохсот стала основним дорадчим органом, що готував рішення на народні збори.

Важливе значення мало введення Солоном нового судового органу - суду присяжних - геліеї. Судді обиралися по філах з громадян усіх чотирьох розрядів. Функції геліеї не обмежувалися розглядом цивільних і кримінальних справ. Їй належав також контроль за діяльністю посадових осіб. Суд став доступним для всіх вільних громадян. Раніше селяни повинні були особисто з'являтися на засідання суду, і жителі віддалених місцевостей надовго відлучалися з дому і витрачали робочий час, захищаючи свої права в суді. Тепер кожному громадянину закон надавав право наймати посередника, який міг вести за нього справи. Варто виокремити таку законодавчу ініціативу Солона, як дозвіл кожному складати скарги на несправедливість, заподіяну навіть особі, зовсім сторонній для скаржника .

При Солоні були прийняті й інші закони. Так, під час громадянських заколотів кожний повинен був негайно зайняти ту чи іншу сторону, хто цього не виконував піддавався атипії - позбавленню громадянських прав. Цим законом Солон хотів привчити громадян не бути байдужими до суспільних справ, вимагав, щоб кожний заступався за справедливу справу відкрито, а не очікував перемоги сильніших. Також ця зміна охороняла міста від тривалих смут і від захоплення влади енергійною меншістю, що спиралась на політичну індиферентність маси. Також Солон дозволив свободу зібрань для релігійних, торговельних та інших цілей, прийняв міри проти розкоші заможних громадян Афін.

Нові закони були записані на кірбах - дерев'яних вибілених дощечках, складених по три у формі призми, що оберталися на жердинах і були виставлені у царському портику. Всі дали клятву дотримуватися їх. Солон домігся щоб над законами було встановлено десятилітній термін, за деякими даними столітній, виконання, тобто впродовж зазначеного часу афінські громадяни присягнули їх не порушувати, а сам виїхав з Афін під приводом торгових справ.

У своїй елегії "Настанови афінянам" Солон висловлює глибоку впевненість у славному майбутньому Афінської держави, яку підтримують боги. Він вважає, що люди своїми безрозсудними чи підступними діями можуть згубити країну. Похмурими стають думки поета, коли він розповідає про аморальну поведінку декого з афінських громадян. З хижацькою жадібністю намагаються вони загарбати народні багатства, піднімаючи руки навіть на храми богів. Порушення справедливості в державі примушує багатьох селян залишати батьківщину і шукати щастя в інших країнах:

Швидко - бо любу державу підкопують люди зловмисні

З змовницьких тих товариств, що до вподоби лихим.

Так повелося воно зле в громадянстві; а з тих, хто бідує,

Тягнуть багато кого геть у далекі краї,

Проданих в рабство, в кайдани й ярмо неподобне закутих,

Примусом вкинутих злим в лютий невільництва стан.

( Переклад В. Державина ) [ 32 , С. 136]

У збірці елегій " Поради самому собі " Солон розглядає проблему багатства, про пороки й недоліки, властиві багатьом афінським громадянам, про себе ж говорить мало. Поет визнає за щастя наживати багатства, але тільки чесним шляхом, закликаючи ніколи для цього не вдаватися до насильства чи якихось неправедних дій. Бо рано чи пізно такі дії спричинять гнів Зевса і винуватець або його діти все одно будуть покарані.

Багато міркувань Солона стосуються питання людського щастя, що полягає для нього в доброчесності людини та її прагненні збільшувати свої знання. Розповідаючи про закони, поет проповідує вищий ідеал і мету діяльності людини, які невіддільні для нього від служіння громадянина на благо вітчизни. У цьому плані цікаве свідчення подає у своїй "Історії" Геродот ( V ст. до н.е. ). Він розповідає, що на запитання лідійського царя Креза, кого Солон вважає найщасливішою людиною, поет назвав афінського громадянина Телла. Здивований та ображений Крез ( бо через свої неймовірні багатства він уважав, що Солон назвати його ім'я ) попросив роз'яснення, і той відповів, що Телл жив у найпрекраснішому місті, виростив чудових синів та онуків, був заможним, шанованим людьми і достойно помер - у бою переміг ворогів ціною власного життя.

Елегії Солона були настільки тісно пов'язані з соціально-політичним життям Афінської держави, що певний час служили цінним історичним документом доби.

Крім елегій Солон писав сколії - застольні пісні, у яких прославляв героїзм предків, щедрі дари бога Діоніса. До нас дійшли незначні уривки віршів, написаних ямбічним розміром. Політично спрямовані, вони різко критикують аристократів, які прагнуть лише збагачуватися і жадібно розкрадають державу, несучи цим самим їй загибель. Своїми законами Солон заборонив їм це робити, хоч і викликав їхній гнів, він мріяв задовольнити потреби як багатих, так і біднішої частини населення:

Хто прийшов, щоб грабувати, повен був надій багатих,

Всі чекали, що багатства величезні знайдуть там,

Тож були даремні мрії, і тепер вони сердиті,

Поглядають хижим оком, наче ворог став я їм.

… Та не схочу я ніколи

Ввести силу тиранії, бо в землі своїй багатій

Злидарям і благородним рівна доля має буть.

( Переклад Н.Пащенко ) [ 32 , С. 137]

І у своїй політиці, і у житті золотої середини дотримувався і сам Солон. У його віршах немає бурхливих емоцій, вони м'які, спокійні і проникнуті миролюбністю. Поет переконаний у праведності своєї діяльності, спрямованої на благо людей. У пам'яті багатьох поколінь він залишався мудрим і справедливим діячем і політиком, проникливим і талановитим поетом, який випробував себе в багатьох ліричних жанрах.

Закони Солона, однак, не припинили політичної боротьби в Афінах. Незадоволені реформами Солона, крім старої родової знаті, яка втрачала привілейоване становище, повноту влади і багатства, залишалися також дрібні землевласники і ремісники. Хоча вони і звільнялися від заборгованості, але не отримали тих політичних прав, якими володіли громадяни вищих розрядів. За законами Солона вищі посади могли займати лише пентакосіомедимни і вершники [5, С. 115].

Античні історики, не будучи в змозі пояснити, чому реформи Солона не привели афінське суспільство до умиротворення, пояснювали загострення політичної боротьби від'їздом Солона з Афін і порушенням громадянами встановлених ним законів. Але істинні причини цієї боротьби містилися у компромісному характері солонівського законодавства і тих глибинних соціальних протиріччях, які мали місце в афінському суспільстві.

Значення реформаційної діяльності Солона полягала в тому, що з допомогою введення активного виборчого права на всіх громадян сприяв підняттю престижу багатих, послабивши розшарування. Реформи Солона мали поворотний характер, оскільки рішуче переорієнтували Афіни на особливий, античний шлях розвитку, визначальною рисою якого була особиста, економічна та політична свобода не підданого, а громадянина; свобода, яку гарантувала громадянська община, поліс.

Розділ 2. Загострення політичної боротьби після реформаційної діяльності Солона

2.1 Тиранія Пісістрата та Пісістратидів

Реформи Солона з'явилися важливим етапом в утворенні держави в Афінах, і їхні результати можна порівняти з політичною революцією. Але компромісний характер реформ перешкоджав вирішенню гострих протиріч. Реформи викликали невдоволення родової аристократії і не задовольнили цілком демос. Боротьба між ними продовжувалася і призвела до встановлення тиранії Пісістрата, а потім його синів - Пісістратидів (560 - 510 рр. до н.е.), що закріпили успіхи демосу в боротьбі з аристократією й зміцнили політичний устрій, створений Солоном.

Після 594 року до н.е. в Афінах борються за владу три групи: педіеї - жителі найбільш родючої рівнини Афін, паралії - жителі півострова, розташованого на південь від Афін, переважно моряки і крамарі і діакрії - жителі гористої місцевості в північно-східній частині Аттики. Педіеї виражали інтереси реакційних землевласників, паралії - торгової аристократії і заможних городян, а діакрії - дрібного селянства, звільненого Солоном від кабали і міської бідноти. На чолі педіеїв стояв Лікург із роду Етеобутадів, на чолі параліїв - Мегакл із роду Алкмеонідів, і на чолі діакріїв через деякий час після реформ Солона став Пісістрат [ 17, С.121].

У результаті боротьби цих таборів встановлений Солоном і проіснувавший лише чотири роки мирний порядок повалився і не відновлювався протягом одинадцятьох років. Незабаром через непримиренність ворогуючих боків прийшлося вдатися до компромісу: створена колегія з десятьох архонтів - п'ять із них евпатриди, троє селяни і два ремісники. Але такий порядок виявився нестабільним, і влада знову перейшла до рук аристократії.

Пісістрат ( 605 - 527 рр. до н.е. ) як ніхто інший підходив на роль народного вождя. Історично склалося, що ця роль надавалася людям, що прославилися своїми військовими подвигами. Пісістрат був блискучим полководцем ( полемархом ), він завоював острів Саламін, що був перешкодою торгівлі, тому що займав вихід з афінської гавані. Острів афіняни втратили ще у VII ст. до н.е. Солон кілька разів намагався повернути його, проте щоразу зазнавав невдачі. В Афінах навіть було прийнято спеціальний закон, що забороняв під страхом смерті згадувати про Саламін. Однак Солон хитрістю обійшов цей закон і підняв афінян на нову війну. Завдяки Пісістрату над Мегарою було здобуто перемогу. Він заманив хитрістю екіпаж мегарського корабля в засідку, а сам на цьому кораблі увірвався в мегарську укріплену гавань Нісею, захопив її і тим самим визначив перебіг війни на користь Афін. Захоплення гавані Мегари Нісеї, поставило Мегару в економічну залежність від Афін. Цим подвигом Пісістрат завоював популярність та любов афінського демосу [ 34, С. 10].

Прийшовши до влади, Пісістрат, насамперед, приступив до масового вигнання своїх противників. Деякі з аристократичних родів все ж залишилися, прийнявши владу Пісістрата. Це була землевласницька знать, що прекрасно знала, що йому нічого не варто розорити і вигнати їх, а у вигнанні без землі, без торгових зв'язків і навиків вони б не вижили. Таким чином, ця частина аристократії була змушена миритися з новими порядками.

Звичайно, будучи вождем діакріїв, Пісістрат приступив до поліпшення становища селянства. Він значно розширив селянський земельний фонд, наділив селянам ділянками з конфіскованих земель аристократії не тільки в Аттиці, але і на Саламіні, на Лемносі й в інших володіннях Афін, причому він вжив заходів до того, щоб земля знову не зосереджувалась у руках аристократів. Важливим заходом політики Пісістрата було введення державного сільськогосподарського кредиту. Воно полегшувало становище селян і було невигідним для родової знаті. Як відзначав Аристотель: «Людям незаможним давав гроші в позику для землеробських робіт, щоб могли прогодуватися, займаючись землеробством» [ 39, С. 160 ].

Здійснюючи таку політику, він хотів домогтися життєздатності селянського господарства. Через це Пісістрат хотів розвити в селянах почуття самоповаги, зробити їх “сіллю аттичної землі”. Він перетворив у державне свято селянське свято Діоніса, офіційно приписав їм носити їхній національний костюм катонаку, чого вони вже почали соромитися.

Щоб селянин якомога менше відволікався від робіт на землі, були введені Пісістратом роз'їзні суди, що розглядали дрібні справи на місці. У розділі 53 "Афінської політії" Аристотель повідомляє, що спочатку суддів було 30, а потім - 40. До повноважень суддів по демах належали справи сума тяжби не перевищувала 10 драхм. Пісістрат сам часто їздив усією Аттикою, особисто сприяючи дотриманню правопорядку і своєчасному залагодженню майнових суперечок. Аристотель повідомляє: „Ось під час одного такого виїзду трапилася пригода з селянином, що обробляв в горах Гіметти ( гори в Аттиці на південь від Афін ) невеличку ділянку, названу пізніше безоброчною. А саме, побачивши, що якийсь чоловік копає і працює над самим тільки камінням, він подивувався з молодця й звелів спитати, скільки доходу здобуває він від цієї ділянки. Той відповів: „Горе одно та муки, але й з цього горя й мук має отримати десятину Пісістрат”. Чоловік цей відповів так, не знаючи його, а Пісістрат, порадувавшись вільній мові його і працьовитості, звільнив його від усіх повинностей ” [ 38, С. 117].

Існували думки і сучасників, і пізніших істориків про те, що Пісістрат здійснював політику відповідно до інтересів народу не просто тому, що хотів домогтися справедливості стосовно нього. Зокрема, Аристотель турботу про народ пояснює так: по-перше, було вигідно, щоб селяни були розселені по країні і не зосереджувались у місті, по-друге, така політика здійснювалося для того, щоб селяни займалися землею і не мали ні часу, ні бажання помишляти про управлінські справи, і, по-третє, обробка землі збільшувала прибуток самого Пісістрата, тому що він одержував десяту частину врожаю [ 39, С. 160-162].

В Афінах Пісістрат розгорнув широкомасштабну будівельну діяльність. Акрополь прикрасився прекрасними храмами, був реконструйований міській ринок, влаштована система централізованого водопостачання, продовжувалося облаштування морської гавані в Піреї, урочисто справлялися загальнодержавні релігійні святкування, що супроводжувалися пишними ходами і театралізованими сценами. За розпорядженням Пісістрата були записані та відредаговані гомерівські поеми.

Важливе значення надавав Пісістрат розширенню зовнішніх економічних зв'язків. Розробка Пангейських рудників ( на північному узбережжі Егейського моря ) забезпечила надходження до Афін дорогоцінних металів, а встановлення контролю над Геллеспонтом ( нині протока Дарданелли ) дозволило налагодити вкрай вигідну торгівлю з Причорномор'ям. Тим самим були закладені міцні основи майбутньої могутності Афінської держави.

Загалом, Афінська держава за правління Пісістрата переживала економічний та культурний розквіт. Формально, як і раніше продовжувало діяти в повному обсязі законодавство Солона, і сам тиран старанно демонстрував прихильність до нього. Його власні нововведення спрямовувалися насамперед на підтримку найбіднішого селянства.

Пісістрат настільки зміцнив свою владу, що після його смерті в 527 році до н.е. вона без усяких потрясінь перейшла до його синів Гіппія і Гіппарха. Правління Пісістратидів практично не відрізнялося від правління Пісістрата, однак відразу починаються виступи з метою скинення тиранії. Цей рух очолив Клісфен з роду Алкмеонідів, який висунув програму широких реформ державного устрою Афін у демократичному дусі. Клісфен уклав політичний союз зі Спартою, військо якої на чолі з царем Клеоменом допомогло вигнати останнього Пісістратида з Афін у 510 році до н.е. [ 5, С. 118 - 119].

Вважаємо за необхідне зауважити, що період правління Пісістрата доволі неоднозначно оцінюється античними істориками. Адже, афінська тиранія була більш стійкою, ніж в інших місцях, тому що до 510 року до н.е. обходилася без терору і перетворила Афіни в потужне, багате і впливове місто Греції. Навіть скептично настроєний Аристотель говорив, що “Пісістрат, узявши у свої руки владу, управляв суспільними справами скоріше в дусі громадянської рівноправності, ніж тиранії... Недарма його тиранію називали “золотим віком”, “життям при Кроносі” ( Крон або Кронос - молодший з титанів, який скинув свого батька Урана й захопив владу над світом. Згодом він був скинутий Зевсом ) … Пісістрат по своїй вдачі був прихильним до народу і гуманною людиною. Він всюди взагалі хотів робити все по закону, не допускаючи для себе ніякої переваги, і одного разу, викликаний на суд ареопагу по обвинуваченню в убивстві, сам вийшов на суд, щоб боронитися, тільки той , що викликав його, побоявшись, припинив справу. Тому і залишався довгий час при владі і, якщо бував вигнаний, легко повертав собі її. Його хотіла більшість як знатних, так і демократів. Одних він прихиляв до себе привітністю, інших -допомогою у справах, і тим і іншим припадав до душі ” [ 38, С. 117-118]. Фукідід підкреслює шляхетність Пісістрата, його розсудність, проведення політики в інтересах демосу. Геродот пише, що Пісістрат був красномовним, честолюбним, привабливим. Як зазначає Плутарх, в Афінах, де демос не погоджувався на жодні поступки аристократам, „чекати припинення заворушень та спокою можна було лише через тиранію”. Пісістрат саме „забезпечував мир та підтримував спокій” [ 34, С. 11].

За часів Пісістратидів тиранія в Афінах уже виконала свою роль і тому втратила резон для існування. Антитиранічна змова Гармодія та Арістогітона була актом особистої помсти і не мала на меті встановлення демократії в Афінах. Проте, вона прокладала дорогу демократії, поставивши під сумнів саме право тиранів на особливе становище в суспільстві і фізично ліквідувавши одного з представників одіозного режиму.

Після повалення тиранії в Афінах почали складати застільні пісні (сколії ) на честь Гармодія та Арістогітона, убивць одного з Пісістратидів ( Гіппарха ). На честь тирановбивць був затверджений культ, та їм було поставлено у 508 р. до н.е. пам'ятник, копії якого дійшли до наших днів. Автор нижчезазначеного сколію невідомий ( іноді називають Каллістрата ).

Під листям мірти мечі понесемо,

Подібно Гармодію з Арістогітоном,

Коли вразили тирана мечем

І рівними зробили усіх перед законом.

О милий Гармонію, не вмер ти ні.

На острові нині живеш ти блаженних -

В країні, де Ахілл швидконогий живе,

Де вічно витає Тідід благородний ( За уявленнями греків ( Гесіод ), герої на відміну від простих людей потрапляють після смерті не в Тартар, а на острови блаженних. Там у вічній радості перебувають учасники Троянської війни Ахілл та Діомед Тідід ( син Тідея ).

Під листям мірти мечі понесемо,

Подібно Гармодію з Арістогітоном,

Як в свято в Афіни великої двоє

Тирана Гіппарха вони вразили

Так, вічна слава вас чекає і потім,

О милий Гармодій з Арістогітоном,

За те, що тирана вразили мечем

І рівними зробили усіх перед законом. [ 45]

2.2 Хід реформ Клісфена: здобутки та прорахунки

Погоджуємося з тезою, що розповсюджена в історіографії думка щодо свідомого прагнення Клісфена до демократизації Афінського поліса після вигнання тиранів не підтверджена іншими джерелами, окрім праць Аристотеля. З них однозначно випливає лише пожвавлення суспільно-політичних процесів у звільнених Афінах.

У 508 р. до н.е. Клісфен, виходячи з потреб аристократів, перетворюється на представника демосу, що стало симптоматичним для всього подальшого перебігу суспільно-політичних процесів в афінському полісі - відтепер аристократичні лідери, якщо тільки вони претендуватимуть на успіх, будуть завжди виступати від імені народу, демосу і, свідомо чи ні, служитимуть його інтересам. Так народилася “ аристократична якість демократичних вождів ”, яка стане характерною ознакою всієї подальшої історії Афін.

Реформи, котрі Клісфен починає проводити з 509 р. до н.е. знищили залишки родового ладу в Афінах і остаточно затвердили державу у формі демократичної республіки. Власними перетвореннями він довів до завершення процеси соціальної стабілізації Афінської держави та зміцнив становище родової аристократії. Пропонуємо характеристику реформ Клісфена.

Першою була адміністративно-територіальна реформа, не руйнуючи одвічного родового поділу афінських громадян, Клісфен створив іншу організацію для політичних потреб громади з рішучим переважанням територіального початку над родовим. Основу політичного устрою утворили нові одиниці: деми, тритії та філи. Згідно пропозиції Клісфена, Аттику було поділено на три округи: місто Афіни з передмістям, внутрішню область та берегову смугу. Кожна з трьох територіальних округів складався з десяти частин - тритій. Три тритії, по одній з кожного округу, складали окрему філу. Таких філ, згідно пропозиції Клісфена було також десять. Шляхом жеребкування їх було поділено на тридцять тритій, кожна тритія складалась з декількох демів. Початкове число демів Геродот визначає сотнею, Страбон - 174, а пізніші історики вказують що демів було 200.

Варто зазначити, що територія кожної з філ лежала в трьох різних областях Аттики - це сприяло подоланню залишків родового ладу. Також просторова відокремленість земель філ на майбутнє унебезпечувала очільника Афін від утворення опозиційних до нього партій та груп, на зразок паралій, падіей, діакріїв. На чолі кожної з філ стояв філарх. У свою чергу філи поділялись на сільські округи - деми, на чолі з демархами. Дем був господарською, адміністративною, військовою і політичною одиницею одночасно. Таким чином, із родовими привілеями було покінчено назавжди. Громадяни офіційно іменувалися вже не по по-батькові, а по дему. Клісфен цілком зберіг майнові привілеї, на вищі посади могли обиратися лише громадяни трьох перших розрядів, що досягли тридцятьох років, незалежно від походження [ 17, С. 124].

Пісістратиди всі ще не втрачали надії повернути собі владу, тим більше, що їх підтримувала Спарта, та й в Афінах було чимало їхніх прихильників. Щоб попередити можливість повернення до тиранії, Клісфен ввів остракізм - черепкування. У Народних зборах ставилося питання: чи потрібно подавати черепки. Якщо так, то збиралися особливі народні зібрання для черепкування під головуванням рад дев'яти архонтів і пританів (не менше 6 000 громадянин). Кожний писав на черепку ім'я того суспільного діяча, якого він вважав небезпечним для спокою держави. Той, хто отримав більшість голосів підлягав вигнанню на десять років, після закінчення яких міг повернутися додому. Щоб бути об'єктивним, варто зазначити, що вигнання жодним чином не принижувало гідності вигнанця, майно залишалося його власністю, він продовжував користуватися всіма громадянськими правами. Цей захід був досить ефективним, завдяки йому багато противників і Клісфена, і наступних правителів були віддалені від держави і не заважали проведенню перетворень.

Ось як описує перебіг процедури остракізму Філохор ( афінський історик IV- III ст. до н.е., який склав історію Аттики ( Аттику ) в 17 книгах. Брав участь у боротьбі проти македонян та був страчений македонськими царем Антигоном Гонатом після взяття ним Афін. Із творів Філохора до нашого часу дійшли чисельні уривки, видані німецьким дослідником XIX ст. до н.е. Ф.Якобі ): „… Народ проводив попереднє голосування перед восьмою прітанією з приводу питання чи вважає він необхідним "подавати черепок ". Якщо це визнавалося потрібним, ринкова площа ( агора ) загороджувалася дошками, причому залишали десять входів; через них входила кожна філа окремо, а черепки подавали, перевертаючи їх написом донизу. Спостерігали за цим дев'ять архонтів та Рада ( Філохор має на увазі Раду п'ятисот, уведену Клісфеном ). Потім черепки підраховували, і той, проти кого було подано більше всього голосів, і притому не менше шести тисяч, провинен був залишити місто на десять років ( у подальшому на п'ять ). Перед цим він повинен був впродовж десяти днів дати іншим та сам завершити особисті справи у місті; він зберігав право використовувати доходи, але не мав права наближатися до району Гереста, мису на Евбеї ( район Гереста знаходився очевидно недалеко від кордонів Афін на схід від Аттики. Незрозуміло, означає це обмеження заборону на наближення до Афін чи вигнанцям заборонялося переходити цю межу й наближатися до кордонів Персії )…

… З людей маловідомих лише тільки один Гіпербол був вигнаний через остракізм за свою нечесність, а не тому, що підозрювали в прагненні до тиранії. Після нього припинився цей звичай, який вів свій початок від законодавства Клісфена, коли той вигнав тиранів і хотів також вигнати їх друзів ” [ 51, С. 174].

Клісфен проводить реформи Афінської Ради - Раду чотирьохсот, яка була створена Солоном, Клісфен замінює на раду п'ятисот. Згідно ініціатив Клісфена, кожен громадянин міг бути вибраним за жеребом в члени новоствореної Клісфеном ради п'ятисот - буле, Кожна з філ обирала до ради по 50 чоловік. У самій філі голоси розподілялися по демах залежно від їхніх розмірів.

Було реорганізовано військове командування. На чолі афінського ополчення була поставлена колегія десяти стратегів, які обиралися по одному від кожної філи. Посада стратегів допускала переобрання необмежену кількість разів. У результаті цієї реформи командування від архонта-полемарха переходило в руки більш демократичного органу, що відповідало новим завданням афінської зовнішньої політики [ 5, С. 119 - 120].

Серед інших заходів Клісфена відзначимо надання громадянських прав іноземцям. Ось як це описує Аристотель: „ … Ось наприклад, що зробив в Афінах Клісфен після вигнання тиранів: він включив до складу філ багато іноземців ( тих, що проживали в Аттиці ) і рабів-метеків ( вільновідпущеників ). По відношенню до таких громадян суперечливе питання не в тому, хто з них громадянин, але в в тому, чи за правом чи ні ( він став ним )” [ 41, С. 175].

Реформами Клісфена було завершення об'єднання Аттики, розпочате Тезеєм і утворення органічного цілого з розрізнених і ворогуючих між собою груп афінян. Самі ж греки вважали Клісфена родоначальником грецької демократії. Геродот говорив, що Клісфен установив демократію в Афінах (Історія, І). Аристотель відзначав, що після Клісфена афінський державний лад став набагато демократичнішим, ніж за Солона, адже виявися так, що тиранія скасувала закони Солона, залишаючи їх без застосування (Афінська політія, VII). Основна ж заслуга Клісфена полягала в тому, що він знищив останні залишки родового ладу і завершив утворення Афінської держави.

Реформи 508 -500 рр. до н.е. підвели риску під усім попереднім розвитком Аттики. Якими б не були справжні мотиви дій Клісфена, наслідком їх стало остаточне утвердження полісного устрою. Територіальна реформа поступово утверджувала землю, місцевість, територію Аттики, як первинну ланку і першооснову всього полісного життя -- його суспільно-політичної, військової та ментальної сфери. Афінська община остаточно перетворилася в общину громадян, в громадянську общину, в общину-державу, у поліс, суверенітет народу в якому гарантувався усім комплексом владних інститутів. Визначальною в цьому полісі стала риса, притаманна античній цивілізації взагалі, а саме -- невтрачувана свобода політа, гарантована вже самим фактом його належності до полісного колективу.