Афінська держава в умовах реформ Солона

В ході перетворень доби Клісфена, афінський поліс оформився й ідеологічно -- принципи общинної солідарності поступово утверджувалися в свідомості громадянського колективу і отримали вираженя як у спробах регламентації індивідуальних прагнень окремих особистостей світськими реформаторами і тиранами, так і зусиллями реформаторів релігійних; афінським суспільством була осмислена і сакралізована єдність полісного колективу, що базувалася на принципах компромісу, на ідеї “серединності”, опорою якої виступали зміцнювані завдяки економічним перетворенням середні верстви громадянського загалу.

Утворення поліса передбачало баланс інтересів і різних соціо-професійних груп усередині громадянського колективу, і окремих особистостей. Збереження такого балансу, а значить - і суспільної злагоди, вимагало від усіх сторін толерантності та лояльності щодо виконання зафіксованих положень.

Розділ 3. Розвиток афінської демократії за правління Перікла

3.1 Політична організація Афінської держави після нововведень Перікла

Незважаючи, на те що греко-перські війни ( 500 - 449 рр. до н.е. ) є важливою подією в історії Аттики, ця проблема не є предметом дослідження, тому ми не акцентуємо на ній особливої уваги. Хочемо лише зауважити, що ця подіє підсумовує усю попередню добу розвитку Афінської держави. Від цього часу починається якісно інший етап історичного розвитку як відгомін загальних формаційних зрушень в умовах історичного прогресу.

Невеликі грецькі поліси зуміли об'єднатись перед лицем небезпеки, яка їм загрожувала. Вперше в цій боротьбі прозвучали ідеї загальноеллінської солідарності та єдності незалежно від державних кордонів. Греко-перські війни закінчились перемогою греків, які відстоювали свободу і незалежність батьківщини від агресії. Полісна організація суспільства показала себе життєздатнішою від стародавньосхідної політичної системи. Однак, щоб бути об'єктивним, варто акцентувати увагу на тому, що визвольний характер з боку греків війна мала лише під час вторгненя персів на Балкани, а в другому періоді війни, переконавшись, що військові потуги Персії вичерпані, греки у міру власних можливостей грабували та спустошували перські узбережжя і обертали полонених на рабів. Та, все-таки, закінченя війни мало значення перш за все для Афін та їх союзників, оскільки Спарта не брала участі у військових діях [5, С. 211].

Перемога над персами значно посилила афінську державу, але не привела до припинення боротьби за політичне керівництво між двома партіями - аристократичною і демократичною. Лідером аристократичної партії був Фукідід, син Мелетія, демократичну партію очолював Перікл. Боротьба між партіями носила жорсткий і тривалий характер і закінчилася остракізмом Фукідіда та повною перемогою Перікла ( бл. 490 - 429 рр. до н.е. ).

Лідер афінської демократії народився близько 490 р. до н. е. чи , можливо, в середині 90-х рр. Мати Перікла Агаріста була внучкою відомого афінського законодавця Клісфена. Перед народженням сина їй наснився сон, що вона вагітна левом. Сон виявився пророчим. Серед афінських державних діячів та воєначальників Перікл безумовно вважається одним з найталановитіших.

Батько майбутнього стратега Ксантіпп, один з представників відомого роду Алкмеонідів, був багатою та впливовою людиною. Він активно брав участь в політичному житті Афін, але в 485 р. до н .е. в результаті інтриг ворожої партії зазнав остракізму та зазнав вигнання за рішенням Народних зборів. Його сімї однак, дозволили залишитися. До цього часу маленький Перікл вже відвідував мусичну школу, де оволодів граматикою, лічбою, вивчив усі види мистецтв: літературу, музику, співи та танці.

Час народження майбутнього полководця і правителя Афін співпав з початком греко-перських війн, що тривали впродовж півстоліття. Зрозуміло, що в дитинстві Перікл чув перекази про знамениту перемогу греків при Марафоні ( 490 р. до н.е. ). Коли війська перського царя Ксерокса вторглися в Елладу, він разом з сім'єю залишив Афіни, а потім, після перемоги, побачив ущент зруйноване місто. Це не могло не відобразитися на поглядах майбутнього правителя Афін. Вже у ранньому дитинстві він мріяв воювати з персами. До цього готувала хлопця вся система афінського виховання.

З 12 років Перікл почав відвідувати приватну гімнастичну школу - палестру, де вдосконалювався у бігу, стрибках, боротьбі, метанні списа та диска. У той час ці предмети були обов'язковими для кожного молодого грека. Юнаки з аристократичних родів вдосконалювали свою освіту ще в гімназіях. Тут учні зустрічалися з відомими вченими, філософами, були присутні на вчених диспутах.

У 18 років Перікл, що досягнув віку ефеба, який тривав до 20 років, почав готуватися до виконання воєнних та громадянських обов'язків: продовжував вдосконалюватися в фізичних вправах і, як його однолітки, отримав щит та спис, тобто почав вважатися повноправним громадянином Афін.

Після смерті Ксантіппа юнак унаслідував значний спадок, яким розпоряжався бережливо та розумно. Пізніше як глава держави, він вимагав щоденної перевірки рахунків і вимагав від своїх домочадців обмежувати свої видатки.

Вперше Перікл звернув на себе увагу у 472 р. до н.е., коли виступив у ролі хорега - організатора постановки п'єси Есхіла "Перси". Хорегія була однією з обов'язкових повинностей самостійних афінських громадян. Однак, оплативши всі витрати за спектакль, хорег отримував значну популярність, особливо, якщо його виставу визнавали найкращою. Ім'я переможця та автора п'єси витесували на камінні, який виставлявся поблизу храму Діоніса. На цей раз перемога дісталася Періклу та автору п'єси великому трагіку Есхілу.

У 461 р. до н.е. афіняни піддали остракізму не знаючому поразок полководцю та лідеру партії аристократів Кімона. Перікл же, попри своє походження та нахили, вже був прихильником демократії. З тих пір він навіть зовні змінився. За словами Плутарха, він „засвоїв високий злет думок і піднесеність мови, звільнену від усілякого фіглярства… серйозний вираз обличчя, недоступний для сміху, спокійну ходу, скромність у одежі, рівний голос. Подібне давало результат.”

Поступово молодий демократ став набувати все більшої ваги серед афінян. Цьому сприяло загострення міжнародної обстановки. До цього часу помер смертельний ворог Афін, перський цар Ксеркс. На трон піднявся його син Артаксеркс. Зміною влади скористалися підневільні народи. Спалахнуло повстання в Єгипті під керівництвом лівійця Інара. Він зумів прогнати персів із Нижнього Єгипту і звернувся до Афін за допомогою, щоб зміцнити своє положення. У 460 р. до н.е. 200 трієр направилося до дельти Нілу і обложили фортецю Мемфіс. Однак через чотири роки об'єднані війська афінян та єгиптян програли війну персам. Грецьке суспільство, що звикло до перемог, було перелякане, побоюючись нових вторгнень персів.

У цей момент Перікл запропонував план, що передбачав повне підпорядкування союзників, що уклали ще за Арістида Делосський морський союз. Його казна знаходилася на острові Делос, і Перікл вважав за необхідне перевезти її в Афіни. Після довгих перемовин його точка зору перемогла, й Афіни зміцнили свій стан.

Однак крім персів у афінян був ще один ворог - Спарта. Навколо неї об'єдналася низка полісів у Пелопоннеський союз. У боротьбі з персами спартанці підтримували загальногрецькі інтереси, однак між найвпливовішими грецькими державами часто спалахували конфлікти. Один з них виник із-за Корінфу, що вийшов зі складу Пелопоннеського союзу і попросив підтримки у Афін. Битва між спартанцями та афінянами, а також їх союзниками відбулася в Бестії, поблизу Танагри. У ній також брав участь Перікл, який за словами Плутарха „боровся особливо хоробро, не жаліючи життя, й відзначився перед усіма”. Битва була програна, проте скоро афіняни розгромили при Енофітах беотійців, сателітів спартанців, підпорядкували собі острів Егіна.

У 454 р. до н.е. , щоб продемонструвати міць Афін, що зросла, Перікл відправився у подорож навколо півострову Пелопоннес. Ось як описує експедицію Плутарх: „ З ескадрою у 100 трієр він відплив з Пег у Мегариді. Він спустошив не лише більшу частину узбережжя… але й проникав з гоплітами ( воїни давньогрецької важкоозброєнної піхоти. Були вдягнуті у панцири і шлеми. Мали щити, довгі списи і короткі мечі ), що були на флоті, у глиб країни далеко від моря: всіх він лякав своїми рухами і примушував ховатися за стінами укріплень стін, тільки при Немеї сікіонці виступили проти нього і почали бій, але він їх змусив втікти при відкритій сутичці… В Ахайї, яка була в дружбі з Афінами, він взяв на борт загін солдатів і переправив на човнах до материку; проплив біля Ахелоя, він спустошив Акарнанію, замкнув енідців в їх місті, спустошив їх область і відплив на батьківщину, показавши ворогам, свою силу; дійсно з його загоном не відбулося жодної неприємності, навіть випадкової ” [ 33, С. 316-318].

На батьківщину Перікл повернувся в зеніті слави. Співгромадяни вбачали в ньому вдалого полководця та сміливого воїна. Однак Перікл набагато випереджав ці уявлення. Він був також талановитим стратегом, воєначальником та державним діячем.

Перікл мав такий авторитет у народу, що його обирали стратегом п'ятнадцять років підряд. Був він і на інших державних посадах. Усього він керував Афінською державою протягом сорока років, до кінця свого життя. За часів Перікла Афінська держава досягла свого найвищого культурного розквіту. Тому цей період називається добою Перікла.

У галузі внутрішньої політики найпомітнішим кроком Перікла було введення системи оплат громадянам за несення державної служби. Спочатку вводилася винагорода присяжним суддям афінського верховного суду - гелії. За кожне судове засідання геліаст отримував 2 оболи. Ця сума приблизно дорівнювала денному заробітку рядового афінянина. Вперше з'явилася реальна можливість бідним селянам і міським фетам активно займатися політичною діяльністю, не ризикуючи денним заробітком. Крім того, була введена оплата членам ради п'ятисот, архонтам, членам деяких комісій і особам, які управляли володіннями Афін за межами Аттики. Система оплат поширилася і на громадян, які несли військову службу в ополченні, гарнізонах і на флоті [ 17, С. 224 ].

Одночасно із введенням оплат було змінено порядок обрання на виші посади і припинили вибирати посадових осіб голосуванням, а майже всі вони заміщалися по жеребу. Лише ті посади, які вимагали спеціальних знань - стратеги або багатства - скарбники, заміщалися відкритим голосуванням.

За ініціативою Перікла в Афінах розпочалося грандіозне будівництво, яке забезпечило роботою всіх позбавлених засобів існування. Працювали всі - від висококваліфікованих майстрів: скульптори, архітектори, ювеліри до простих помічників і вантажників, їхньою працею на Акрополі було побудовано знаменитий Парфенон, Мармурові сходи, якими на Панафінеї - свята в честь покровительки міста богині Афіни йшла урочиста процесія, увінчана парадними пропілеями. Акрополь прикрасили статуєю Афіни роботи Фідія, з'явився спеціальний будинок для музичних змагань - Одеон, почалася перебудова храму Деметри в Елевсині. Афіни перетворилися за Перікла у культурний центр Еллади. Також було відбудовано порт Пірей, шлях з якого до Афін захищали шестикілометрові кам'яні стіни. Розміщений у гаванях Пірея афінський флот був найбільшим в Елладі і нараховував 400 трієр. Служити на них могли тільки афінські громадяни.

З метою вирішення проблеми перенаселення Афінської держави, Періклом була введена система клерухій - військово-землеробських афінських поселень на території союзників. Клерухи зберігали афінське громадянство і були не лише провідниками афінського впливу, але й прямими захисниками інтересів. Бідні афіняни отримували за межами Аттики землі, що пом'якшувало суперечності всередині громадянського колективу, забирало частину незадоволених, зменшуючи джерела внутрішніх протиріч. Клерухії були виведені на Херсонес Фракійський ( на Геллеспонті, колишнє володіння Мільтіада ) - 1000 чол., острів Наксос - 500 чол., острів Авдрос ( з групи Кікладських островів ) - 250 чол., у Фракію -1000 чол. та інші землі. За словами Плутарха цими заходами Перікл намагався очистити місто від лінивої та неспокійної через неробство черні і в той же час полегшити становище мало імущих верств населення, причому хотів, щоб сусідство колоністів лякало союзників і щоб, перебуваючи під наглядом вони не думали про відокремлення [ 35, С. 80].

Щоб захистити інтереси громадян, Перікл 451 р. до н.е. вніс закон, згідно з яким афінським громадянином міг бути лише той, у якого і батько, і мати були громадянами Афін. Цей закон викликав цілий ряд судових процесів про незаконне присвоєння громадянських прав, виникли позови, доноси про незаконнонароджених. Він зачепив інтереси багатьох аристократичних сімейств, бо всупереч афінським звичаям, представники аристократії одружувалися не на афінянках, а на багатих і знатних жінках з інших грецьких міст. І навіть діти самого Перікла від другого шлюбу з мілетянкою Аспасією не могли вважатися афінськими громадянами

Власне, в період правління Перікла в Афінах остаточно сформувався політичний устрій держави. Його опис ми знаходимо в "Афінській політії" Аристотеля, який охарактеризував сучасний йому державний устрій Афін (друга половина IV ст. до н.е.). Але цей опис дійсний і для середини V ст. до н.е., оскільки ніяких істотних змін у IV ст. не сталося. У державному устрої Афін за часів правління Перікла збереглися всі основні принципи старої клісфенівської організації, які знайшли свій дальший розвиток.

Верховним органом Афінської держави визнавалися Народні збори - еклесія, що вирішували всі найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики країни. У Народних зборах брали участь усі афінські громадяни, які досягли повноліття - двадцяти років, без обмеження цензом. Збори скликалися не менше чотирьох разів у пританію - десята частина року, тобто сорок разів упродовж року. Порядок денний зборів був відомий завчасно. Але кожний громадянин мав право внести будь-яку пропозицію чи законопроект і навіть порушити будь-яке питання, непередбачене для даних зборів. На засіданнях вирішували найважливіші державні справи: питання війни і миру; вислуховували посольства і укладали договори про союзи; регулярно слухали звіти посадових осіб про їхню діяльність та обирали на виші посади в державі і розглядали важливі судові справи; обговорювали асигнування на військові потреби, будівництво флоту і громадських споруд, продовольче постачання; нагороджували чи позбавляли окремих осіб громадянських прав і, нарешті, вирішували найрізноманітніші питання поточного життя [ 5, С. 146 ].

Основною функцією еклесії було видання законів і декретів - рішень з приватних питань на основі уже існуючих законів. Законопроекти ретельно обговорювалися. Текст нового закону, а також законів, які відмінялися ним, виставляли для загального ознайомлення. Потім після виступу автора законопроекту на його захист Народні збори призначали комісію з числа народних суддів для вивчення питання про доцільність прийняття нового закону. Але і після прийняття нового закону автор його впродовж року міг бути притягнутий до відповідальності за звинуваченням у тому, що запропонував закон, який суперечив демократичній конституції та існуючим законам.

Другим за значенням органом управління Афінської держави була Рада п'ятисот - буле, що відповідала за всі питання у проміжку між засіданнями Народних зборів. Рада залишалася дорадчим органом і відала поточними справами в країні та займалася попереднім розглядом справ, які надходили на обговорення народних зборів. Рішення, прийняте без попереднього обговорення в Раді п'ятисот, вважалося протизаконним. Буле управляло фінансами, державним майном, наглядало за карбуванням монет, за флотом, доками, портом, ринками, контролювало роботу посадових осіб тощо [ 5, С. 147].

Рада поділялася на 10 частин - пританій по 50 чоловік від філи, кожна з яких була адміністрацією впродовж десятої частини року. Всередині кожної пританії квота представництва розподілялася між демами пропорційно до їх розмірів та кількості громадян у них. Число членів Ради від дему коливалося від одного до десяти і більше. Щоденно зі складу пританів за жеребом обирався голова пританії - епістат, якому вручалися ключі від храмів, де зберігалися державні документи, скарбниця і печатка. Чергова пританія скликала Народні збори, а епістат головував у Народних зборах, якщо вони випадали на цей день. Таким чином, упродовж року більша частина Ради проходила через цю почесну посаду. При порівняно невеликій кількості афінських громадян - в межах 30-40 тисяч і тому, що членом Ради можна було стати лише двічі, майже кожен з афінян, хоча б раз у житті, брав участь у діяльності цього важливого політичного органу Афінської держави.

Серед органів виконавчої влади в Афінах слід відмітити дві колегії: стратегів і архонтів. Колегія десяти стратегів вибиралась відкритим голосуванням із числа найбільш багатих і впливових громадян. Основні функції колегії стратегів - верховне керівництво і командування всіма військовими силами Афінської держави, фінанси, зовнішні відносини, підготовка до Ради п'ятисот і Народних зборів, проектів, декретів і розпоряджень. За афінськими законами всі десять стратегів користувались однаковими правами і мали однакові обов'язки. Але на практиці встановився неписаний звичай, що один із стратегів займав перше місце не тільки в самій колегії стратегів, але й у всій державі. Найважливіша з усіх колегій - колегія Десяти стратегів - вибиралася щорічно голосуванням шляхом підняття руку Народних зборах. Вони командували армією і флотом, слідкували за їхнім станом у мирний час, відали будівництвом військових укріплень, призначенням і розподілом трієрархій, видатками військових коштів. Разом з Радою п'ятисот стратеги відали зовнішньополітичними питаннями, вели дипломатичні переговори. Вони могли скликати надзвичайні сесії народних зборів, брати участь у засіданнях Ради, мали пріоритет у наданні письмових чи усних доповідей Раді та народові. На відміну від інших посад переобрання стратегів не лише не допускалося, але й практикувалося, оскільки ця посада вимагала особливої підготовки, здібностей, матеріальних коштів і була доступна небагатьом. Поступово серед 10 стратегів виділяється один як голова колегії, який стає першим стратегом і обирається незалежно від філи з усього складу громадян [ 15 ].

Існувала в Афінах і стара колегія архонтів, однак вона за часів Перікла вже не відігравали такої важливої ролі, як стратеги, хоча зберігала традиції назви року за іменем архонта - епоніма. В руках архонтів знаходилася підготовка судових справ, контроль над священними угіддями, опіка сирітського майна, призначення хорегів, керівництво релігійними процесіями, змаганнями, жертвоприношеннями та ін. По закінченні року перебування на посаді вони входили в склад ареопагу, членство в якому було пожиттєвим.

Одним з важливих і найдемократичніших закладів в Афінах був суд присяжних - геліея. В суді могли брати участь усі афінські громадяни незалежно від майнового цензу, які досягли тридцятирічного віку. Щорічно за жеребом з бажаючих обиралося п'ять тисяч судів і тисяча запасних. Число суддів було різним: залежно від характеру справи інколи перевищувало п'ятсот і навіть тисячу чоловік. Вони завчасно не знали, які справи будуть розглядати, що виключало можливості підкупу і зловживань. Адвокати не допускалися і кожний звинувачував чи захищався сам. Щоправда, за особливим дозволом можна було другові чи родичеві виступати замість надто юного чи, навпаки, престарілого. За жінок, зрозуміло, виступали їхні опікуни [ 5, С. 148 ].

Окрім судових функцій, геліеї належала ще одна важлива функція, яка робила цей державний орган одним з найважливіших в Афінах, і це право - затверджувати закони. За афінськими звичаями, закон, прийнятий в Народних зборах, не мав юридичної сили до того часу, поки не був остаточно відредагований Радою п'ятисот і затверджений геліеєю. Тільки після цього він вважався законом. Така складна процедура прийняття нових законів була встановлена для того, щоб уникнути необдуманих рішень.

Крім того, в Афінах вибирався цілий ряд різноманітних колегій, які в більшості випадків складалися з 10 чоловік. Серед них слід виділити колегію еллінотаміїв - скарбників, які відали державною скарбницею. Цікаво, що їхнє обрання проходило відкритим голосуванням, оскільки вони повинні були відповідати за свої дії власними коштами, тобто у випадку казнокрадства повинні компенсувати втрати своїми грішми. Тому на ці посади обиралися найбагатші верстви суспільства - пентакосіомедимни [ 6, С. 347 ].

У віданні колегії полетів знаходилися всі орендні контракти: на будівництво стін, виготовлення офіційних написів - постанов, проектів, декретів. Крім того, вони продавали з торгів на засіданнях ради майно засуджених злочинців, публікували списки земельних ділянок і приміщень, конфіскованих і відданих в оренду через суд.

Таким чином, у період правління Перiкла відбувається більше чіткий поділ влади: законодавча належала Народним зборам, виконавча - Раді п'ятисот і магістратам, судова - геліеї. Одночасно принцип жеребкування поширюється на більшість виборних посад, що також свідчить про зміцнення демократичних початків у керуванні. У цілому ж можна сказати, що реформи Ефіальта й Перікла завершили процес формування системи афінської рабовласницької демократії, забезпечили механізм її успішного функціонування. Широкі кола громадян поліса одержали можливість брати участь у державній діяльності - як через процес обрання на державні посади, так і через участь у роботі Народних зборів. Право бути обраним поширювалося на всіх громадян без обмеження. Введення плати за виконання суспільних функцій створювало реальну можливість для політичної діяльності малозабезпечених громадян. Був визнаний і став реальністю для будь-якого афінського громадянина принцип свободи слова.

3.2 Оцінка Афінської демократії античними авторами

Вивчення джерел і спеціальної літератури дозволяє дійти висновку про загальну примітивізацію та варваризацію давньогрецького суспільства після занепаду ахейської цивілізації. Разом з тим, реставрація родо-общинних відносин не означала механічного й послідовного відтворення тієї родо-племінної організацій, з розкладу якої розпочиналася історія власне ахейської цивілізації.

Новий шлях до цивілізації, яку грецький світ мав вибудовувати вже вдруге впродовж своєї історії, розпочинався в іншій культурній атмосфері, з вищого ступеню. Відповідно й темпи проходження цього шляху виявилися вищими. В Аттиці основними етапами на шляху становлення поліса були криза патріархального общинного устрою і сінойкізм Тезея, першопочаткова законодавча реформа, тиранія Пісістрата та, на завершення, реформи Клісфена і Перікла. Наслідком повного розгортання цих процесів стало сформування поліса як громадянської общини, з іманентно властивими їй тенденціями аристократичними, олігархічними, демократичними, та навіть автократичними, репрезентованими в афінському варіанті тиранічним режимом. Вибір між ними на користь демократичного оформлення полісного устрою відбудеться лише в результаті напруженої боротьби, пафос якої й визначає основний зміст внутрішньополітичного розвитку впродовж перехідного періоду, від реформ Клісфена - Перікла [ 6, С. 390 ].

Дати однозначну оцінку державному устрою Афін класичного періоду затруднювалися не сучасні дослідники, але і його сучасники - античні історики, погляди яких розділилися на три типи оцінок, що залежало, очевидно, від політичної орієнтації автора.

До демократично настроєних істориків слід віднести Фукідіда, який вклав панегірик на честь афінської демократії в уста Перікла, шо виступив з промовою над тілами воїнів, які загинули в перший рік Пелопоннеської війни - 431 р. до н.е. і за звичаями предків були поховані за рахунок держави. Однак, хоча виклад промов, проголошених історичними особами, був одним із найулюбленіших літературних прийомів Фукідіда, історик сам визначав, що він, відтворюючи ці промови, передавав лише загальний зміст виступу. Таким чином, промови історичних осіб у Фукідіда переважно скомпоновані ним самим. Перікл в інтерпретації Фукідіда так характеризує державний лад Афін: "Наш державний лад не копіює чужих закладів; ми самі швидше служили зразком для деяких, ніж наслідуємо інших. Називається цей лад демократичним, тому що спирається не на меншість, а на більшість. Щодо приватних інтересів, закони наші надають рівноправність усім; щодо політичного значення, то у нас у державному житті кожний його має переважно перед іншим не в силу того, що його підтримує та чи інша політична партія, а залежно від його доблесті, що здобула йому добру славу в тому чи іншому ділі; так само, скромність знання для бідняка не є перешкодою до діяльності, якщо тільки він може зробити яку-небудь послугу державі. Ми живемо вільним політичним життям і не слабуємо на підозрілість у взаємних відносинах повсякденного життя; нас не дратує, коли хто-небудь робить щось собі на втіху, і ми не виявляємо при цьому досади, хоч і нешкідливої, але все таки прикрої для іншого" [ 14, С. 158]. Але в іншому місці, зазвичай стриманий в своїх оцінках Фукідід, так оцінює характер політичного ладу Афін: "На словах це була демократія, а насправді правління однієї людини" [ 6, С. 453 ].

Зовсім протилежною точкою зору на державний устрій Афінської держави є думка автора політичного памфлету останньої чверті V ст. до н.е. Цей твір зберігався у збірнику творів Ксенофонта: звідси його назва "Псевдоксенофонтова політія". Але авторство Ксенофонта сумнівне, оскільки він народився близько 430 р. до н.е. Крім того, стиль і політичні погляди автора не співпадали з літературним стилем і політичними поглядами самого Ксенофонта. Найвірогідніший час написання цього памфлету - близько 425 р. до н.е., тобто перші роки Пелопоннеської війни. Це єдиний зразок політичної публіцистики першого періоду Пелопоннеської війни що дійшов до нас. Спроби приписати авторство цієї праці Крітію, Феремену чи обом Фукідідам недостатньо аргументовані.

Автор "Політії" невідомий, але зміст трактату свідчить про його належність до рабовласників - олігархів. Критично розглядаючи політичний лад Афін, він робить висновок: "Що стосується державного устрою афінян, то, якщо вони обрали свій теперішній лад, я не схвалюю цього з тієї причини, що вибравши собі його, вони тим самим вибрали такий порядок, щоб простому народу жилося краще, ніж благородним. Ось за це то я і не хвалю його…вони [ афіняни ] вдало зберігають свій державний лад і взагалі заводять у себе такі порядки, які є ненормальними з точки зору інших греків" [ 50, С. 217-218].

Досить виважену позицію в оцінці Афінської демократії займав Аристотель, який у своєму трактаті "Афінська політія" так характеризував її особливості: "Доти, доки Перікл стояв на чолі народу, державні справи були порівняно добрими; коли ж він помер, вони стали значно гіршими. Тоді вперше народ взяв собі в якості простата людину, яка не користувалася повагою серед добропорядних людей, між тим як у минулі часи демагогами завжди були люди достойні ... Після цього в якості демагога виступив Перікл. Він вперше став відомим у молодому віці, коли звинуватив Кімона при його звіті за посаду стратега. Тоді державний лад став ще більш демократичним. Перікл відібрав деякі права у ареопагітів і особливо рішуче наполягав на розвитку в державі морської сили. Завдяки їй народ відчув свою силу і старався вже усі політичні права зосередити в своїх руках " [ 43, С. 216, 215].

Таким чином, ще серед античних авторів не було одностайності в оцінці Афінської демократії. Немає такої одностайності й зараз. Тому існує, необхідність подальшого дослідження процесу становлення та еволюції афінського поліса обумовлюється вже самим станом джерельної бази, яка постійно розширюється і поповнюється в результаті інтенсивних археологічних розкопок, віднайденням нових свідчень з найрізноманітніших аспектів даної теми. Особливо актуальним є продовження досліджень у галузі менталітету афінського суспільства визначених періодів, як способу осмислення цим суспільством і окремими його індивідами довколишнього світу і себе в цьому світі, а також вибудови в результаті і в процесі цього осмислення поведінкових моделей, якими характеризувалося і повсякденне життя афінянина, і його діяльність у ролі активного суб'єкта всіх життєво важливих процесів, що розгорталися в полісі на всіх етапах його генези та подальшої еволюції.

Висновки

В історії Афінської державності період VI - V ст. до н.е. позначений масштабними реформами, які призвели в результаті до утвердження в Аттиці демократичного політичного режиму. Реформаторська діяльність Солона, Клісфена та Перікла забезпечила розвиток Афін, перетворила поліс в передовий центр Стародавньої Греції. Варто відзначити, що процес реформ супроводжувався перманентною боротьбою між родовою аристократією та демосом, що завершилася перемогою демосу. У результаті цієї боротьби в Афінах виникла рабовласницька держава у формі демократичної республіки.

Першою спробою реформ та повалення панування евпатридів можна вважати Кілонову змова, яка датується по-різному: 640 р. до н.е., 636 р. та 30-ті роки VII ст. до н.е. У змові брали участь представники нової знаті, яка володіла багатствами, але була позбавлена політичних прав. Змова Кілона не вдалася і заколотники були страчені. “Кілонова змова” стала поштовхом для активізації пошуків шляхів подолання кризи, а також ще одним свідченням глибини кризи традиційного общинного укладу. Вона показала внутрішню нестабільність афінської общини, засвідчила посилення аристократичної влади, її зорієнотованість на здобуття одноосібної влади.

Запис діючого права архонтом Драконтом у 621 р. до н.е. створював можливість для його критики, а отже -- і для його розвитку. У боротьбі в тому числі й за подальший розвиток законодавства, за утвердження пріоритету писаного права, з критики записуваних норм, і сформовується остаточно афінська громадянська община, афінський поліс. Значення і прогресивність законів Драконта полягала ось у чому: це перший запис усного звичаєвого права в історії Стародавньої Греції; вони відміняли право кровної помсти; захищали приватну власність; уточнювали судову процедуру; урегульовували становище іноземців, громадян інших міст.

Значення реформаційної діяльності Солона полягало в тому, що з допомогою введення активного виборчого права на всіх громадян сприяло

підняттю престижу багатих, послабивши розшарування. Реформи Солона мали поворотний характер, оскільки рішуче переорієнтували Афіни на особливий, античний шлях розвитку, визначальною рисою якого була особиста, економічна та політична свобода не підданого, а громадянина; свобода, яку гарантувала громадянська община, поліс.

У своїх реформах Солон виступає як продовжувач справи Епаменіда. Його реформи переорієнтували Афіни на особливий, античний шлях розвитку, визначальними характеристиками якого була особиста, економічна та політична свобода не підданого, але громадянина; свобода, яку гарантувала община-держава, громадянська община, поліс. Боротьба політичних угруповань в Аттиці після реформ Солона за своєю формою була продовженням аристократичного агону. Аристократичні лідери переслідували в цій боротьбі власні інтереси. Проте після Солона вони мусили маскувати свої справжні наміри демагогією, апеляціями до ідей законності, справедливості, суспільного блага.

Тиранія Пісістрата та Пісістратидів ( 560 - 510 рр. до н. е. ) виникла в умовах, коли суспільство не знайшло сили дійти компромісу. В головних своїх виявленнях вона була спрямована на: по-перше, задоволення глибинної егоїстичної ірраціональної погорди, аристократичної надособистості, яка й спонукала її шукати одноособової влади; і, по-друге, на вирішення насильницькими методами проблем, які об'єктивно виникали перед ще незрілим і нездатним на застосування примусу полісом. Антитиранічна змова Гармодія та Арістогітона була актом особистої помсти і не мала на меті встановлення народоправства в Афінах, але вона торувала дорогу для майбутніх реформ Клісфена, поставивши під сумнів саме право тиранів на особливе становище в суспільстві і фізично ліквідувавши одного з представників одіозного режиму. Розповсюджена в історіографії, базована на телеологічних вибудовах Аристотеля думка щодо свідомого прагнення Клісфена до демократизації афінського поліса після вигнання тиранів не підтверджена іншими джерелами. З них випливає лише пожвавлення суспільно-політичних процесів у звільнених від влади тиранів Афінах.

У 508 - 507 р. до н.е. Клісфен, виходячи з потреб аристократичного агону, перетворюється на предстоятеля демосу, що стало симптоматичним для всього подальшого розвитку -- відтепер аристократичні лідери будуть завжди виступати від імені демосу і, свідомо чи ні, служити його інтересам. Наслідком реформ 508 - 500 рр. до н.е. стало утвердження полісного устрою. Афінська община остаточно перетворилася в общину-державу, суверенітет народу в якій гарантувався усім комплексом владних інститутів. У реформах Клісфена поліс отримав могутній поштовх до подальшої його демократизації. Але поряд з демократичною тенденцією він успадкував від архаїчної доби й тенденції іншого ґатунку: аристократичні - в аристократичній якості політичних лідерів, олігархічні - збереженні розподілу обов'язків і прав за майновим цензом і тиранічні - провоковані і стимульовані надмірною активністю окремих особистостей і прагненням демосу до їх обмеження, утопічними настроями афінського простонароддя тощо.

У державному устрої Афін за часів правління Перікла збереглися всі основні принципи старої клісфенівської організації, які знайшли свій дальший розвиток. Власне, в період правління Перікла в Афінах остаточно сформувався політичний устрій держави.

У період правління Перiкла відбувається більше чіткий поділ влади: законодавча належала Народним зборам, виконавча - Раді п'ятисот і магістратам, судова - геліеї. Одночасно принцип жеребкування поширюється на більшість виборних посад, що також свідчить про зміцнення демократичних початків у керуванні. У цілому ж можна сказати, що реформи Ефіальта й Перікла завершили процес формування системи афінської рабовласницької демократії, забезпечили механізм її успішного функціонування. Широкі кола громадян поліса одержали можливість брати участь у державній діяльності - як через процес обрання на державні посади, так і через участь у роботі Народних зборів. Право бути обраним поширювалося на всіх громадян без обмеження. Введення плати за виконання суспільних функцій створювало реальну можливість для політичної діяльності малозабезпечених громадян. Був визнаний і став реальністю для будь-якого афінського громадянина принцип свободи слова.

Дати однозначну об'єктивну оцінку державному устрою Афін класичного періоду затруднюються не лише сучасні дослідники, але і його сучасники - античні історики ( Фукідід, Аристотель, Псевлоксенофонт ), погляди яких розділилися на три типи оцінок, що залежало, очевидно, від політичної орієнтації автора.

Список використаних джерел та літератури

1. Андреев Ю.В. Тираны и герои. Историческая стилизация в политической практике старшей тирании // Вестник древней истории. -1999. - № 1. - С. 3 - 8.

2. Античная цивилизация / Отв. ред. В.Д. Блаватский. - М.: Наука, 1973. - 270 с.

3. Аристотель. Солон // Аристотель. Политика. Афинская полития: Пер. С.И.Радцига. - М.: Мысль,1997. - С. 271 - 343.

4. Арістотель про закони Драконта ( Політика, ІІ, 12, 13 р. 1274, b 15 ) ( перевод С.И.Радцига ) // Хрестоматія з історії Стародавнього світу в 3-х т. Т. 2. / За ред. акад. В.В.Струве / Пер. з рос. видання. - К.: Рад. школа, 1954. - С. 109.

5. Балух В.О., Макар Ю.І. Історія Стародавньої Греції: Курс лекцій. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. - 420 с.

6. Балух В.О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. Т.1. Стародавня Греція: Підручник. - Чернівці: Наші книги, 2007. - 656 с.

7. Балух В.О. Історія античної цивілізації: У 3-х т. Т.3. Практикум.- Чернівці: Наші книги, 2008. - 544 с.

8. Всесвітня історія: Навч. посіб. / Б.М.Гончар, М.Ю.Козицький, В.М.Мордвінцев, А.Г.Слюсаренко. - 3-тє вид., випр. і доповн. Г.Слюсаренко. - К.: Знання, 2007. - 694 с.

9. Георгиев П.В. Афинская демократия в отечественной историографии середины XIX - первой трети XX вв.: Автореф. дис… канд. ист. наук, специальность 07. 00. 09 - Историография, источниковедение и методы ист. исследования / Казанск. гос. ун-т им. В.И.Ульянова ( Ленина ). - Казань, 2009. - 23 с.

10. Герои Греции в войне и мире. История Греции в биографиях Г.В.Штолля. - М.: Скорина, 1992. - 304 с.

11. Грушевський М.С. Всесвітня історія в короткім огляді: В 6-ти ч. Ч.1. - К.: Українознавство, 1996. - 286 с.

12. Диоген Лаертский. Солон // Диоген Лаертский. О жизни, обучении и изречениях знаменитых философов: Пер. М.Л.Гаспарова. - М.: Мысль,1986. - С. 68-75.

13. Древняя Греция: история и мифология. Спарта, Афины, Греко-персидские войны. Пелопоннесская война, Македонское завоевание, эллинизм. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http: //greek.h11.ru/Greece3.htm

14. З промови Перікла на похороні воїнів, що перші полягли в Пелопоннеській війні ( Фукідід, II, 36--41 ) // Хрестоматія з історії Стародавнього світу в 3-х т. Т. 2. / За ред. акад. В.В.Струве / Пер. з рос. видання. - К.: Рад. школа, 1954. - С. 157 - 159.

15. Зарудний Є.В. Два світи - два способи життя. Афіни і Спарта вчора й сьогодні: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http: //www.dt.ua

16. Змова Кілона ( Фукідід, І, 126 ) // Хрестоматія з історії Стародавнього світу в 3-х т. Т. 2. / За ред. акад. В.В.Струве / Пер. з рос. видання. - К.: Рад. школа, 1954. - С. 107 - 108.

17. История Древней Греции: Учебн. для студентов вузов, обуч. по спец. «История» / Ю.В.Андреев, Г.А.Кошеленко, Л.П.Маринович; Под. ред. В.И.Кузищина. - М.: Высш. шк., 2001. - 400 с.

18. История Древнего мира. Древняя Греция / А.Н.Бадак, И.Е.Войнич, Н.М.Волчек и др. - Мн.: Харвест, 1998. - 800 с.

19. Кіндер Г., Хільгеман В. Всесвітня історія: dtv-Atlas: Пер. з нім. / Наук. ред. пер. А.Г.Слюсаренко, О.Ф.Іванов. - К.: Знання - Прес, 2001. - 631 с.

20. Крип'якевич І. Всесвітня історія: В 3-х кн. Кн.1. Стародавні часи. - К.: Либідь, 1995. - 416 с.

21. Ксенофонт. Греческая история: Пер. с древнегреч. - СПб.: Алетейя, 2000. - 444 с.

22. Конноли П. Греция и Рим: Эволюция военного искусства на протяжении 12 веков: Энциклопедия военной истории. - М.: Эксмо-пресс, 2001. - 320 с.

23. Кун М.А. Легенди і міфи Давної Греції. - К.: ВЦ «Академія», 2007. - 448 с.

24. Лановик Б.Д. Економічна історія України і світу [Електронний ресурс] - Режим доступу: http: //exolver.narod.ru

25. Лисовый И.А., Ревяко К.А. Античный мир в терминах, именах и названиях: Словарь-справочник по истории и культуре Древней Греции и Рима. - Минск: Беларусь, 2001. - 253 с.

26. Лосев А.Ф. Античная мифология в ее историческом развитии-М: Учпедгиз, 1957. - 620 с.

27. Мелетинский Е.М. Происхождение героического эпоса. - М: Изд-во вост. лит, 1963. - 462 с.

28. Мифологический словарь / Ред. Е.М.Мелетинский.- М.: Советская энциклопедия, 1990. - 672 с.

29. Немировский А.Н. История Древнего Мира: Античность: Учебник для студ. высш. учеб. заведений: В 2 ч. - М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2000. - Ч.1. - 448 с.

30. Нерсесянц В.С. Политические учения Древней Греции / Ин-т государства и права АН СССР. - М.: Наука, 1979. - 263 с.

31. Павсаній про закони Драконта ( Павсаній. Опис Еллади, VI, XI, 6 ) // Хрестоматія з історії Стародавнього світу в 3-х т. Т. 2. / За ред. акад. В.В.Струве / Пер. з рос. видання. - К.: Рад. школа, 1954. - С. 108.

32. Пащенко В.І., Пащенко Н.І. Антична література: Підручник. - К.: Либідь, 2008. - 718 с.

33. Перикл // Вагман И., Мац В., Зиолковская А. 100 знаменитых полководцев. - Харьков: Фолио, 2002. - С. 317 - 323.

34. Писистрат // Вагман И.Я., Вукина Н.В., Мирошникова В.В. 100 знаменитых тиранов. - Харьков: Фолио, 2003. - С. 9 - 14.

35. Плутарх про соціальну політику Перікла // Хрестоматія з історії Стародавнього світу / О.П.Крижанівський, З.І.Мухіна, М.Д.Мелащенко. - К.: Радянська шк., 1974. - С. 80.

36. Плутарх о законах Драконта ( перевод С.И.Соболевского ) ( Плутарх. Сравнительные жизнеописания. Солон, XVII ) // Хрестоматия по истории Древней Греции / Под ред. Д. П. Калистова. - М.: Мысль, 1964. - С. 143.

37. Плутарх. Солон // Плутарх. Сравнительные жизнеописания: Пер. С.И.Соболевского. - М.: Наука,1994. - С. 92 -114.

38. Правління Пісістрата ( Арістотель, Афінська політія, VI, 16 ) // Хрестоматія з історії Стародавнього світу в 3-х т. Т. 2. / За ред. акад. В.В.Струве / Пер. з рос. видання. - К.: Рад. школа, 1954. - С.117 - 118.

39. Правление Писистрата ( Аристотель, Афинская Полития, 13, 4 - 17, 1 ) ( перевод С.И.Радцига ) // Хрестоматия по истории Древней Греции / Под ред. Д. П. Калистова. - М.: Мысль, 1964. - С.157 - 162.

40. Практикум по истории древнего мира / Под. ред. И.С.Свенцицкой. - М.: Высш. шк., 1981. - 104 с.

41. Предоставление гражданских прав иностранцам ( Аристотель, Политика, III, 1, 10; р. 1275 b ) ( перевод С.А.Жебелева ) // Хрестоматия по истории Древней Греции / Под ред. Д. П. Калистова. - М.: Мысль, 1964. - С.175.

42. Пролеев С.В. Античный мир: Философия, история, культура. - М.: Академ-Пресс, 2000. - 470 с.

43. Развитие демократии ( Аристотель, Афинская полития, 25-28 ) ( перевод С.И.Радцига ) // Хрестоматия по истории Древней Греции / Под ред. Д. П. Калистова. - М.: Мысль, 1964. - С. 214 - 217.

44. Рыжов К.В. Все монархи мира. Древняя Греция. Древний Рим. Византия. - М.: Вече, 1999. - 656 с.

45. Сколий на честь Гармодия и Аристогитона ( перевод С.И.Радцига ) // Хрестоматия по истории Древней Греции / Под ред. Д. П. Калистова. - М.: Мысль, 1964. - С. 168.

46. Строков А.А. История военного искусства. Рабовладельческое и феодальное общество. - М.: Воениздат, 1955. - 662 с.

47. Суриков И.Е. Законодательные реформы Драконта и Солона: религия, право и формирование афинской гражданской общины // Одиссей. Человек в истории. Сб. науч. трудов. - М.: Наука, 2006. - С. 201 - 220.

48. Суриков И.Е. Политическая борьба в Афинах в начале V в. до н.э. и первые остракофории // Вестник древней истории. - 2001. - № 2. - С. 118 - 131.

49. Сычев Н.В. Книга династий. - М.: АСТ: Восток-Запад, 2005. - 959 с.

50. Оценка афинского государственного строя олигархически настроенным автором ( [ Ксенофонт], Афинская полития ) ( перевод С.И.Радцига ) // Хрестоматия по истории Древней Греции / Под ред. Д. П. Калистова. - М.: Мысль, 1964. - С. 217 - 225.

51. Остракизм ( Филохор, Фрагмент № 30 ) ( перевод А.И.Зайцева ) // Хрестоматия по истории Древней Греции / Под ред. Д. П. Калистова. - М.: Мысль, 1964. - С. 174.

52. Тахо-Годи А., Лосев А. Греческая культура в мифах, символах и терминах.- СПб.: Алетейя, 1999. - 711 с.

53. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навч. посібник. - Львів: Світ, 2001. - 384 с.

54. Тойнби А.Дж. Постижение истории: Пер. с англ. - М.: Культура, 1996. - 608 с.

55. Туманс Х. Идеологические аспекты власти Писистрата // Вестник древней истории. - 2001. - № 4. - С. 12 - 46.

56. Туманс Х. Еще раз об аристократизме и "буржуазности" Солона // Вестник древней истории. - 2007. - № 2. - С. 19 - 40.

57. Фролов Э.Д. Греческие тираны ( IV в. до н.э ). - Л.: Изд-во Лениградского ун-та, 1972. - 200 с.

58. Фролов Э.Д. Греция в эпоху поздней классики: Общество, личность, власть. - СПб.: Гуманитарная академия, 2001. - 602 с.

59. Фукидид. История: Пер. с древнегреч. и примеч. Г.А.Стратановского. - М.: Ладомир-АСТ, 1999. - 729 с.

60. Хрестоматія з історії Стародавнього світу в 3-х т. Т. 2. / За ред. акад. В.В.Струве / Пер. з рос. видання. - К.: Рад. школа, 1954. - 323 с.

61. Хрестоматія з історії Стародавнього світу / О.П.Крижанівський, З.І.Мухіна, М.Д.Мелащенко. - К.: Радянська шк., 1974. - 160 с.

62. Хрестоматия по истории Древней Греции / Под ред. Д. П. Калистова. - М.: Мысль, 1964. - 695 с.

63. Хрестоматия по истории древнего мира. Пособие для учителей / Сост. Ю.С.Крушкол, Н.Ф.Мурыгина, Е.А.Черкасова. - М.: Просвещение, 1975. - 272 с.

64. Яйленко В.П. Архаическая Греция и Ближний Восток / АН СССР, Ин-т всеобщ. истории.- М.: Наука, 1990. - 270 с.

Размещено на Allbest.ru