Історико–культурна спадщина Тернопільської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бакалаврська робота

Історико-культурна спадщина Тернопільської області

Зміст

Вступ

Розділ 1. Науково - методологічні основи туризму в Україні

1.1 Туристичні ресурси та їх складові

1.2 Історико - культурні ресурси

1.3 Методи дослідження туристичних ресурсів

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Характеристика історико- культурного потенціалу Тернопільської області

2.1 Краєзнавча характеристика Тернопільської області

2.2 Аналіз історико - культурних ресурсів Тернопільської області

2.2.1 Памятки архітектури Тернопільської області

2.2.2 Сакральні ресурси Тернопільської області

2.2.3 Біосоціальні ресурси Тернопільської області

Висновки до другого розділу

Розділ 3. Сучасний стан туристичної галузі в Тернопільській області

3.1 Розробка туристичного маршруту

3.2 Проблеми та перспективи розвитку туризму в Тернопільській області

Висновки до третього розділу

Загальні висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми визначається тим, що у наш час туризм став одним із найприбутковіших видів бізнесу у світі. За даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО), він виконує приблизно 7% світового капіталу, на туризм припадає 11% світових споживчих витрат і він дає 5 % усіх податкових надходжень. Ці цифри характеризують прямий економічний ефект функціонування індустрії туризму. Розвинений туризм називають одним з головних феноменів XX століття.

У багатьох країнах туризм відіграє значну роль у формуванні валового внутрішнього продукту, створенні додаткових робочих місць і забезпеченні зайнятості населення, активізації зовнішньо торгівельного балансу. Туризм впливає на такі галузі економіки, як транспорт і зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання та інше, тобто виступає своєрідним каталізатором соціально-економічного розвитку.

Невід'ємною складовою світового туристичного процесу є вітчизняна туристична галузь. Це й не дивно, адже особливості географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалу України створюють усі можливості для всебічного задоволення пізнавальних, оздоровчо-спортивних і духовних потреб вітчизняних та іноземних туристів.

Приділяючи велику увагу розвитку туризму, Верховна Рада і Кабінет Міністрів України визнали його однією із пріоритетних галузей економіки країни.

Для забезпечення стабільного розвитку цієї галузі Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України розроблено ряд заходів спрямованих на розвиток туристичної галузі в країні.

Стабільний розвиток туризму передбачає, перш за все, розбудову матеріально-технічної бази, забезпечення якості обслуговування відповідно до міжнародних стандартів. У перспективі передбачено побудувати та реконструювати 140 міжнародних туристичних центрів, турбаз, автобаз, готелів, кемпінгів, тощо.

В Україні налічується понад 170 тис. пам'яток культури, історії, містобудування і архітектури, палацо - паркового мистецтва, археології, а також понад 300 музеїв, створено 7 національно історико-культурних заповідників.

Найпопулярнішими туристичними регіонами є Крим, Причорномор'я, Придністров'я, Поділля і Волинь, міста Київ, Одеса. Серед них особливо хотілося виділити Тернопільську область, яка має надзвичайну популярність серед туристів завдяки численним пам'яткам історії, і величезним рекреаційним ресурсам.

Саме завдяки наведеним факторам, а також величезному історико-культурному і туристичному потенціалу, мною була обрана тема бакалаврської роботи, «Історико-культурна спадщина Тернопільської області».

Об'єктом дослідження бакалаврської роботи: є характеристика історико-культурних туристичних ресурсів Тернопільської області.

Предметом дослідження: виступає Тернопільська область.

Метою бакалаврської роботи: є всебічне дослідження історико-культурної спадщини, а також сучасний стан і перспективи розвитку туризму В Тернопільській області.

Основні завдання бакалаврської роботи:

1 здійснити загальну характеристику туристичних ресурсів України;

2 розглянути та проаналізувати природно - ресурсний потенціал області;

3 вивчити історико-культурні ресурси Тернопільської області;

4 виконати аналіз сучасного стану та перспективи розвитку туристичної галузі в Тернопільській області.

Джерельна база. У процесі написання бакалаврської роботи було використано понад 57 джерел.

Структурно бакалаврська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел і додатків.

Розділ 1. Науково - методологічні основи туризму в Україні

1.1 Туристичні ресурси та їх складові

Туристичні ресурси - сукупність природно-кліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста.

Туристичними ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності.

Важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму мають туристичні ресурси, які є основною метою подорожей. Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, ціна на послуги, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та інше. Тому комерційна робота в галузі туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.

Туристичні ресурси можна розподілити на три групи:

Рекреаційні (природні) ресурси - унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води, кліматичні та бальнеологічні можливості. В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.)[20, c.44].

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.

Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно забруднених) становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донсцько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський.

Згідно з оцінкою ландшафтних ресурсів (НДШ містобудування), потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 млн. га, тобто 20 % площі території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн. чоловік.

Найбільшу питому вагу територій і об'єктів природно-заповідного фонду мають: - від 8 до 13 % - Тернопільська, Херсонська, Закарпатська, Івано-Франківська, Хмельницька області; - 5-7 % - Сумська, Рівненська, Чернівецька області; - 3-5 % - Чернігівська, Львівська області, Республіка Крим; - до 3 % - Донецька, Миколаївська, Полтавська області; - до 2 % - Волинська, Житомирська, Запорізька, Одеська, Черкаська області; - до 1 % - Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Харківська області.

Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Середньорічна тривалість сприятливого для рекреації періоду становить тут 175-190 днів. Тут же функціонують найстаріші в Україні грязьові курорти - Євпаторія, Саки та інші.

Об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, - музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об'єкти. Ця група також займає важливе місце у розвитку туризму в Україні - культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації. Загальна кількість архітектурно-історичних пам'яток в Україні становить 48690 об'єктів, їхня цінність та чисельність (насичення, щільність) у межах областей істотно різняться. Найбільше архітектурно-історичних пам'яток, що охороняються державою і церквою, у Львівській (3934), Київській (2886) та Чернігівській (2859) областях. Найцінніші культурно-історичні ресурси - у Київській, Львівській, Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, Республіці Крим.

Об'єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті. Багатовекторність економічної політики України, європейський вибір, співпраця зі Світовим банком та Міжнародним валютним фондом сприяють розвитку конгресового туризму, проведенню в Україні економічних форумів, наукових конференцій та симпозіумів тощо.

Поступово туристичні можливості використовуються політиками, бізнесменами, вченими, спортсменами, артистами, просто рядовими громадянами з усіх країн світу, які приїздять в Україну з метою вивчення та обміну передовим досвідом в авіабудуванні, металургії, медицині, участі в спортивних змаганнях, проведенні концертних заходів та ін. В Україні вже стало регулярним проведення міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів, які з кожним роком залучають все більше і більше іноземних гостей[20, c.48].

Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.

Україна володіє багатими природнокліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які належать до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з привабливими туристичними пропозиціями.

1.2 Історико-культурні ресурси

Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) - це пам'ятки історії і культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній діяльності. До складу ІКТР входять пам'ятки історії, архітектури, мистецтва, етнографічні пам'ятки і пам'ятки народної творчості.

Досвід багатьох країн світу засвідчує, що історико-культурні об'єкти можуть бути визначальними у формуванні попиту на туристичні ресурси і впливати на отримання значних доходів. За даними офіційної статистики такі доходи найбільші в СІЛА, Іспанії, Франції, Італії, Великобританії, Австрії. Пам'ятки історії та культури у вищезгаданих країнах узяті під охорону, добре впорядковані і постійно реставруються, що дозволяє вміло використовувати їх на ринку туристичних послуг.

У нашій державі історико-культурні об'єкти практично не оцінені як туристичні ресурси, більшість визначних пам'яток не включена у туристичні маршрути, що приводить до їх використання в обмежених масштабах. Все це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес, який, за прикладом зарубіжних країн, при належній рекламі може давати значний економічний і соціальний ефект[43].

В Україні взято під охорону 70 тис. пам'яток історії та культури, в тому числі понад 12 тис. пам'яток архітектури з добре збереженими ансамблями - центральна частина Львова (наприкінці 1998 р. Львів увійшов до списку найцінніших в історико-культурному відношенні міст світу), Київ із спорудами доби Київської Русі, місто Жовква (Львівська область), Кам'янець-Подільський, який за кількістю пам'яток архітектури займає третє місце після Львова і Києва. Визначні пам'ятки архітектури знаходяться у Чернігові, Луцьку, Ужгороді, Білгород-Дністровському, Хусті та багатьох інших містах України. Високу історичну пізнавальну цінність мають руїни Херсонеса і Пантікапея в Криму, Ольвії в Миколаївській області.

Чимало в Україні монастирських комплексів, які є центрами паломництва, палацово-паркових ансамблів та інших пам'яток історії та культури, які не віднесені до туристичних ресурсів, або мало використовуються з метою активізації і опинилися поза межами активного туристичного процесу в Україні.

Історико-культурні туристичні ресурси поділяються на такі групи:

1. Археологічні об'єкти: території первісного заселення, стоянки, поселення, кургани, древні городища (прості), древні городища - складні (з декількома лініями оборони, дитинцем і довколишнім містом).

2. Меморіальні пам'ятки, пов'язані з історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, війнами і бойовими та культурними традиціями: пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, бойовими традиціями, що підтверджуються історичними джерелами, окремі пам'ятки, меморіальні дошки, пам'ятні знаки простих форм, окремі пам'ятки, меморіальні дошки, що мають високу мистецьку цінність, групи пам'яток, меморіальні, парки, споруди, дошки, пам'ятні знаки простих форм, група пам'яток, меморіальні музеї, парки, споруди та пам'ятні знаки, що мають високу мистецьку цінність.

3. Пам'ятники та пам'ятні місця, пов'язані з життям та творчістю діячів історії, культури: пам'ятні місця, пов'язані з учасниками історичних подій національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури, що підтверджуються історичними джерелами, окремі пам'ятники учасникам історичних подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури спрощені (з обмеженою інформацією), окремі пам'ятники учасникам історичних подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури, що мають високу мистецьку цінність, групи пам'ятників учасникам історичних подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури простих форм (з обмеженою інформацією), групи пам'ятників учасникам історичних подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури, що мають високу мистецьку цінність.

4. Пам'ятники оборонного будівництва (земляні, або муровані укріплення, замки із бастіонними укріпленнями, монастирі, найновіші фортифікаційні споруди ХІХ-ХХ сторіч): частково збереженні елементи оборонних споруд, середньої збереженості елементи оборонних будівель або окремих архітектурних комплексів, повністю збережені елементи, або окремі комплекси пам'яток оборонного будівництва, реставровані пам'ятки оборонного будівництва без музейної експозиції, добре збережені і оновлені пам'ятки оборонного будівництва з музейною експозицією.

5. Сакральні споруди (церкви, костели, синагоги тощо): фрагменти культових споруд, окремі культові різностильові споруди, комплекс культових різностильових споруд, окремі культові стильові споруди, комплекс культових стильових споруд.

6. Пам'ятки народної архітектури (поселення, двори, господарські і житлові будівлі, дерев'яні церкви і т.п.): окремі будівлі з елементами народної архітектури, окремі будівлі, що є пам'ятниками народної архітектури, церкви, садиби, що є пам'ятниками народної архітектури, окремі вулиці, або групи будівель, що є пам'ятниками народної архітектури, поселення, що визнані як пам'ятники народної архітектури, або спеціально зведені (музеї під відкритим небом).

7. Громадські споруди (народні школи, народні доми, шпиталі, корчми, млини і т.п.: частково збережені елементи громадських споруд, середньої збереженості елементи громадських споруд, повної збереженості елементи громадських споруд, реставровані пам'ятки громадських споруд, добре збереженні пам'ятки громадських споруд.

8. Палацово-паркові ансамблі: окремі залишки палацово-паркових ансамблів, окремі фрагменти палацово-паркових ансамблів, впорядковані фрагменти палацово-паркових ансамблів, добре збережеш палацово-паркові ансамблі, добре збереженні і впорядковані палацово-паркові ансамблі.

9. Сучасні пам'ятки архітектури: окремі пам'ятки архітектури, що збудовані з використанням сучасних будівельних матеріалів, технологій, композиційних вирішень; окремі сучасні пам'ятки архітектури, що зведені з використанням найновіших технічних засобів; група сучасних пам'яток архітектури, що зведені з використанням найновіших технічних засобів.

10. Професійні художні промисли: наявність музейних експозицій, що побудовані на базі зібраних зразків професійних народних майстрів; наявність окремих майстрів з експозицією власних творів; наявність декількох професійних майстрів та музейних експозицій, складених із художніх творів професійних майстрів.

11. Народні художні промисли (ткацтво, килимарство, вишивка, художня обробка шкіри, художнє плетіння, деревообробка, гончарство тощо): наявність музейних експозицій, що побудовані па основі зібраних зразків народних умільців; наявність окремих народних умільців з експозицією власних творів; наявність декількох народних умільців та музейних експозицій, складених із художніх творів народних умільців .

12. Пам'ятки матеріальної культури: індивідуальні музейні експозиції.

Відомчі музеї пам'яток матеріальної культури; етнографічні музеї, музеї народної архітектури і побуту[11, c.26].

13. Пам'ятки фольклору: наявність окремих традицій, що збереглися у родинному і громадському побуті; поширення окремих жанрів, або видів фольклору; наявність різножанрового та різновидового складу фольклору.

Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим.

1.3 Методи дослідження туристичних ресурсів

Методи дослідження - це підходи, способи, операції, які необхідно виконати у певній послідовності для досягнення поставленої мети при вивченні явища або процесу. Правильний вибір методів дослідження зумовлює ефективність розкриття поставленого завдання. До традиційних методів належать метод спостережень і опису, картографічний, історичний, порівняльно географічний, статистичний методи, метод систематизації, бальних оцінок.

Історичний метод ґрунтується на розумінні території, територіальних об'єктів як просторово - часової реальності тощо. Знання географії минулого необхідне для розуміння сучасної географії країн і прогнозування її змін у майбутньому.

Метод спостережень і опису використовували найдавніші мандрівники, фіксуючи свої безпосередні враження від побаченого. Він і тепер відіграє важливу роль у туристичній галузі. Можливості цього методу розширює міжнародний туризм, який дає змогу вивчати особливості природи, населення й господарства різних країн.

Не менш важливим є картографічний метод, який передбачає створення та використання карт, що підвищує інформаційну місткість наукового матеріалу.

Традиційним для суспільно-географічного країнознавства є порівняльно-географічний метод, покликаний виявити найістотніші ознаки подібності й відмінності у всіх аспектах різних країн та регіонів.

Широко використовують і метод систематизації, який дає змогу простежити у досліджуваних аспектах певний порядок, прискорити вивчення країн, швидше виявити їх внутрішні закономірності [15, c.18].

Загальнонауковими за сутністю є також кількісні методи: метод бальних оцінок (використовують при оцінюванні природно-ресурсного потенціалу території, аналіз екологічної ситуації в країні) і статистичний метод, який дає змогу оперувати різноманітною інформацією про соціально-економічні процеси в країні. У цьому разі статистика є ефективним інструментом досліджень економічного і соціального стану певної території.

Нові методи охоплюють математичний, математико-географічне моделювання, геоінформаційний, експедиційний, метод дистанційних спостережень, системного аналізу та ін.

У 70-х роках XX століття суспільно - країнознавчі дослідження поповнилися математичними методами, які дають змогу вивчати певні регіони і країни за допомогою оброблення великих масивів інформації, відобразити певні кількісні і якісні закономірності.

Математико-географічне моделювання забезпечує ефективне оброблення вихідної інформації (моделювання міграційних процесів, міських систем, природно-територіальних комплексів тощо).

Поширеним є геоінформаційний метод (створення геоінформаційний систем як сучасного засобу збирання, збереження та аналізу відомостей про території, особливості концентрації господарства і населення, стан довкілля).

Широко застосовують у країнознавчих дослідженнях метод дистанційних спостережень (аерокосмічний), який сприяє отриманню докладної інформації про концентрування господарських регіонів, населення тощо на великих територіях, про межі міських агломерацій, стан довкілля тощо.

Експедиційний метод (збирання певних даних). Метод системного аналізу (дослідження частин цілого), основою якого є поетапне визначення мети, завдань, наукової гіпотези загалом, часткових і загальних особливостей системи, її зв'язків тощо[15, c.19].

Висновки до першого розділу

Отже, у першому розділі ми розглянули туристичні ресурси, їх складові та їхній поділ на групи. Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту.

Україна володіє багатими природнокліматичними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які належать до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на туристичний ринок з привабливими туристичними пропозиціями.

Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) - це пам'ятки історії і культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній діяльності. До складу ІКТР входять пам'ятки історії, архітектури, мистецтва, етнографічні пам'ятки і пам'ятки народної творчості. Історико-культурні туристичні ресурси поділяються на такі групи: археологічні об'єкти; меморіальні пам'ятки, пов'язані з історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, війнами і бойовими та культурними традиціями; пам'ятники та пам'ятні місця, пов'язані з життям та творчістю діячів історії, культури; пам'ятники оборонного будівництва (земляні, або муровані укріплення, замки із бастіонними укріпленнями, монастирі, найновіші фортифікаційні споруди ХІХ-ХХ сторіч); сакральні споруди (церкви, костели, синагоги тощо); пам'ятки народної архітектури (поселення, двори, господарські і житлові будівлі, дерев'яні церкви і т.п.); громадські споруди (народні школи, народні доми, шпиталі, корчми, млини і т.п.; палацово-паркові ансамблі; сучасні пам'ятки архітектури; професійні художні промисли; народні художні промисли; пам'ятки матеріальної культури; пам'ятки фольклору. Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим.

У першому розділі ми також розглянули методи дослідження туристичних ресурсів. До традиційних методів належать метод спостережень і опису, картографічний, історичний, порівняльно географічний, статистичний методи, метод систематизації, бальних оцінок. Правильний добір методів дослідження допоможе нам у процесі формування та досягнення поставленого завдання.

Розділ 2. Характеристика історико-культурного потенціалу Тернопільської області

2.1 Краєзнавча характеристика Тернопільської області

Тернопільська область - адміністративно-територіальна одиниця України. В історичному відношенні охоплює східну частину Галичини, південну Волинь та західне Поділля. У географічному - розташована на Подільській височині, південна межа Тернопільської області проходить по річці Дністер, східна - по Збручі. Тернопільська область займає західну частину Подільського плато, межуючи на півночі з Рівненською, на півдні з Чернівецькою, на південному заході з Івано-Франківською, на заході з Львівською областями України. Тернопільщина знаходиться поблизу українського кордону з Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією.

Площа території - 13800 км2 (2,3 % території України), площа Тернопільської області така ж як і Ізраїлю. 1105,4 тис. мешканців (2007), у тому числі 341 000 міських (28,9 %) і 831 000 сільських. У області 18 міст, 17 смт., 1020 сільських населених пунктів, 17 районів, 580 сільських рад. Національний склад населення, за переписом 1970: українців - 96,1 %, росіян - 2,3 %, поляків - 1 %, євреїв - 0,5 %.

Крайня північна точка області - село Переморівка - знаходиться у Шумському районі та має координати 50°13? пн. ш.; 26°12? сх. д.. Крайня південна точка - село Білівці Борщівського району з координатами 48°31? пн. ш.; 26°21? сх. д.. Крайня західна точка - село Дуляби - знаходиться у Бережанському районі і має такі координати 49°32? пн. ш.; 24°42? сх. д.. Крайня східна точка - село Окопи Борщівського району з наступними координатами: 48°32? пн. ш.; 26°24? сх. д.. Протяжність становить із півночі на південь на 195 км, а з заходу на схід - на 129 км[40].

Сучасний адміністративний поділ. Після проголошення 24 серпня 1991 державної незалежності України в області вдосконалено адміністративно-територіальний поділ, зважаючи на сучасні потреби, традиції минулого й інтереси жителів Тернопільщини. 6 грудня 1991 ВР України постановила створити Підгаєцький район. Відновлена діяльність багатьох сільрад, на карті області знову є чимало сіл, які раніше були вилучені з обліку, низці населених пунктів повернено історичні назви. Станом на 1 січня 2003 Тернопільщина складається із 17 районів: Бережанський, Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький, Збаразький, Зборівський, Козівський, Кременецький, Лановецький, Монастириський, Підволочиський, Підгаєцький, Теребовлянський, Тернопільський, Чортківський, Шумський. В області є 1053 населених пункти, з них: 18 міст - Бережани, Борщів, Бучач, Заліщики, Збараж, Зборів, Копичинці, Кременець, Ланівці, Монастириська, Підгайці, Почаїв, Скалат, Теребовля, Тернопіль, Хоростків, Чортків і Шумськ, з них 17 - районного підпорядкування і 1 обласного, також 17 смт - Велика Березовиця, Великі Бірки, Вишнівець, Гримайлів, Гусятин, Дружба, Заводське, Залізці, Золотий Потік, Козлів, Козова, Коропець, Мельниця-Подільська, Микулинці, Підволочиськ, Скала-Подільська і Товсте, 1018 сіл. Державну й адміністративну владу забезпечують обласна рада й ОДА, 17 районних рад і РДА, 18 міських, 17 селищних і 581 сільрада [5, c.43].

Рельєф її рівнинний. Поверхня області (на південь від Товтрів) має нахил з півночі на південь. Решта її території нахилена у північно-східному напрямку. Абсолютні висоти коливаються від 443 метрів (гора Попелиха біля села Мечищів Бережанського району) до 116 метрів (у місці впадіння Збруча у Дністер). У західній частині області розвідані могутні запаси мергеля (товщина пластів 18 - 30 м, глибина залягання 15 - 20 м), який вважається високоякісною сировиною для виробництва цементу. Промислове використання мергеля в області незначне. Практично у всіх частинах області знаходяться родовища вапняків (відомо 100 їх родовищ), а так звані рифові вапняки, поклади яких поширені в районах Товтрової гряди, завдяки високому вмісту кальцію є унікальними в світі. Вапняки використовуються, в основному, для випалювання, виготовлення щебеня, бутового каменя, в цукровій промисловості, в дорожньому, житловому і промисловому будівництві. Значні поклади глини суглинків (більше 100 родовищ, глибина залягання пластів не більше 7 м) є хорошою сировинною базою для цегляних - черепичного виробництва. У північній і центральній частинах області є також поклади гончарних і вогнетривких глин, які використовуються для виробництва кахлю і гончарного посуду.

У області є великі запаси будівельного каменя, доломіту і пісковиків. Останні мають плиткову будову і широко використовуються для виготовлення якісного мостового і облицювального матеріалу. У західній, північній і центральній частинах області є значні поклади будівельного піску. Знайдені також родовища кварцових - глауконітових пісків, які є сировиною для виробництва скла.

Поклади крейди, які є в Тернопільській області, вважаються достатньо рідкісними (у Україні 3 родовища). Вони залягають близько до поверхні (до 10 м) і мають значну товщину. Крейда використовується у виробництві комбікормів, для вапнування ґрунту, виготовлення крейдяних олівців, паперу, в лакофарбній і фармацевтичній промисловості.

Потенційні запаси гіпсу на території області оцінюються десятками мільйонів тон. Відомо близько 20 родовищ, товщина пластів досягає 20-25 м. За умовами залягання і запасами розробка цих родовищ можлива в значних масштабах і впродовж тривалого часу. Використовується гіпс в сільському господарстві для гіпсування ґрунтів, в медицині, паперовій, хімічній і цементній галузях промисловості. Проте, не дивлячись на значні поклади в області, гіпс ще досить мало здобувається і використовується у виробництві.

Промислове значення мають поклади торфу в Тернопільській області. Відомо близько 50 родовищ, загальні запаси торфу в яких складають близько 7,7 млн. тонн. З нерудних корисних копалини на території області в незначній кількості зустрічаються фосфорити, які можна використовувати як мінеральне добриво, і бентонітові глини високої якості, яка використовуються як адсорбційний матеріал [26, c.321].

Клімат Тернопільської області є помірно-континентальний, з теплим вологим літом і м'якою зимою. Середня температура повітря коливається від ?5 °C в січні до +19 °C в липні. Середньорічна кількість опадів становить 520 - 600 мм.

Територією Тернопільської області протікає понад 2400 річок і потічків, 120 із них мають довжину більше 10 кілометрів (Дністер, Бариш, Висушка, Вільх овець, Гнила, Гнізна, Гнізна Гнила, Джурин, Дупла, Золота Липа , Збруч, Ніч лава, Серет, Стрипа, Стрілка, Тайна, Вілія, Жердь, Жирак, Іква). Найбільшим водоспадом області є Червоногородський, висотою 16 метрів на річці Джурин, притоці Дністра, у Заліщицькому районі.

У Тернопільській області росте близько 1200 видів вищих спорових і насінних рослин. Рослинний світ краю відноситься до двох основних видів: лісової і степової рослинності. Близько сотні представників рослинного світу Тернопільської області занесено до «Червоної книги України», серед них - білоцвіт весняний, зозулині черевички, сон великий, шавлія кременецька та ряд інших.

Природні ресурси. Ліса займають близько 14% території області (197,8 тис. гектарів). На більшій території області поширені широколистяні (дубові, грабові, буки) ліси, площа яких близько 137 тис. гектарів. На півночі області переважають змішані ліси. Можливості для промислового використання лісових ресурсів в області невеликі унаслідок незначної лісистості території і якісної характеристики лісів. Запаси деревини складають 20,1 млн. м?, зокрема дозрілої 0,76 млн. м?. Об'єм вирубувань лісу щороку складає близько 200 тис. м?[8, c.23].

Край є одним із найпривабливіших для туристів. На території області знаходиться найдовша в Європі карстова печера Оптимістична завдовжки в 220 кілометрів, а також одне з «Семи природних чудес України» - Дністровський каньйон. Також Тернопільська область відома Почаївської лаврою та чудотворною іконою у Зарваниці. За кількістю замків (34) займає 1-ше місце в Україні.

2.2 Аналіз історико-культурних ресурсів Тернопільської області

2.2.1 Памятки архітектури Тернопільської області

Більше третини всіх українських замків та їх руїн зосереджені в Тернопільській області. Найкраще зберігся палацово-замковий комплекс у Збаражі, замкова гора Бона у Кременці. Потребують реставрації та коштів замки та вежі у Кривчому та Скалі-Подільській Борщівського району, Бережанах, Золотому Потоці і Язловці Бучацького району, Скалаті Підволочиського району, Теребовлі, Микулинцях Теребовлянського району, Чорткові та інші.

Велику увагу привертають до себе мальовничі замкові руїни у Ниркові Заліщицького району, у Висічці і Кудринцях Борщівського району та в багатьох інших селах та містечках.

Серед архітектурних пам'яток “мирного характеру” найцікавішими є центральна частина Бережан та Кременця, ратуша у Бучачі, палаци у Коропці Монастирського району, Білокриниці Кременецького району, мисливський палац у селі Рай Бережанського району, палац та ландшафтний парк у Вишнівці Збаразького району.

В Тернопільській області діють два Державних історико-архітектурних заповідники з 10, що є в Україні(це - Кременецько-Почаївський та Бережанський), один Національний історико-архітектурний заповідник з чотирьох (це -„Замки Тернопільщини” з центром у Збаражі). Подібного нема в жодній іншій області нашої держави [7, c.56].

Тернопільський замок - замок на берегах ріки Серет, який розташований у центрі сучасного міста Тернопіль. Вперше був зведений у 1540 році. В наш час від замку лишився лише його "палац", одна з найстаріших споруд Тернополя, розташована поблизу Тернопільського ставу. Перший запис у біографії Тернополя - 15 квітня 1540 року - пов'язаний із королівським дозволом на спорудження замку над Серетом Краківському каштеляну Яну Тарновському. Ця фортифікаційна споруда мала перекрити шлях наїзникам на широких просторах від Теребовлі до Буська, де на той час не було жодного великого укріплення, хоча були такі природні умови, які забезпечували захист місцевості. Будівництво замку тривало 8 років і завершилося у 1548 році. Немало коштів у добудову і розширення замку також вклав Томаш Замойський, який отримав місто як придане дружини Катерини, дочки відомого українського культурного діяча і мецената князя Костянтина Острозького. У першій половині XVII століття фортечні укріплення Тернополя мали форму прямокутника. З боку міста замок був захищений глибоким ровом і валом та укріплений дубовим частоколом. Із заходу його омивали води штучного ставу, створеного у 1548 році. Вали проходили в районі сучасних вулиць Танцорова, Багатої, Руської, Валової, Грушевського і замикалися на став. На відрогах валу стояло дві оборонні вежі: Кушнірська - над ставом, неподалік Воздвиженської церкви, і Шевська - на краю заплавних лугів, приблизно в районі теперішнього парку ім. Тараса Шевченка. До замкового палацу існувало сполучення через навісний міст і в'їзну браму. Розташування замку над ставом спричинило його різноповерховість. Із заходу він мав додаткові поверхи казематів та складів, у підмурівках були бійниці. Тут також знаходилася в'язниця. Поруч знаходилися інші споруди пекарня, кухня, стайні. Замковий арсенал, який розміщувався в оборонних вежах, мав гармати, гаківниці, мушкети, порох, ядра, олово. Впродовж всієї своєї історії Тернопільський замок часто піддавався різним нападам і руйнаціям [40].

Бережанський замок - збудований родиною Сенявських в XVI-XVIII ст. з костелом Святої Трійці 1554 р., який став родовою усипальницею Сенявських. Бережанський замок 1554 р., іменований "східним Вавелем" вважають найвизначнішою захисною спорудою епохи українського ренесансу. Його зведено італійськими майстрами за новоголландською системою, розробленою Гійомом Л. де Бопланом. Досить солідна територія, що нині знаходиться в межах міського парку, обгороджена кам'яним муром.

На відміну від інших твердинь, бережанський замок постав не на високій горі, а в глибокій заболоченій річковій долині на острові, утвореному двома рукавами річки Золота Липа. Цей замок створено не як військово-оборонну, а як оборонно-житлову споруду. У XVII ст. у східній частині замку вибудовано палац, який за пишне оздоблення порівнювали з краківським Вавелем. По периметру замку йшли не оборонні мури, а житлові будинки, однак були і бойові вежі, три з яких збереглися до наших днів. До замку вела оздоблена кам'яною різьбою в'їздна брама з перекидним ланцюговим мостом. Замок мав форму п'ятикутника з чотирма оборонними вежами. Внутрішнє подвір'я замку було влаштоване у формі італійського палаццо. На замковому подвір'ї була побудована каплиця Святої Трійці в готичному стилі, яка служила родинною усипальницею роду Сенявських. У 1570 році замок був додатково розбудований і зміцнений. Цього ж року на північ від Старого міста за Лісницьким потоком закладено Нове Місто (воно було без привілею). У 1619-1622 роках навколо замкових валів були закладені додаткові бастіонні фортифікаційні укріплення. Було зведено чотири бастіони. В'їзд до замку влаштовано через равелін. Підступи до замкових укріплень були захищені водою.

Збаразький замок - фортифікаційна оборонна споруда в місті Збараж Тернопільської області. Розташований трохи осторонь від центру міста, в парку, на так званій Замковій горі. Замок споруджено в 1626-1631 рр. за проектом італійського архітектора Вінченцо Скамоцці. Проект замку Скамоцці спочатку описав у трактаті «Про ідею універсальної архітектури» (інший переклад - «Ідея загальної архітектури», Венеція, 1615), а потім уже втілив у Збаражі. 1675 року замок захопили та спалили турки. Замок квадратний у плані, оточений був з усіх боків болотами. Укріплення замку, які відображали найновіші досягнення європейського фортифікаційного мистецтва, складались з казематових валів з ескарпами, чотирьох бастіонів і рову, який оточував весь замок.

На місці палацу - прямокутного в плані - раніше було внутрішнє подвір`я. Палац двоповерховий, з характерними для ренесансу формами. Головний вхід до будівлі підкреслюється балконом на кам`яних консолях. Фасади казематів також виконані в ренесансних формах. В`їздна вежа розташована на одній осі з парадним входом до палацу [9, c.204].

Микулинецький замок - у 1550 р. власниця Микулинців Йорданова звеліла звести тут мурований замок для захисту від нападів татар, що грабували ці землі мало не щороку. Фортеця була закладена на місці дерев'яної оборонної споруди. Замок давав почуття відносної безпеки. Він витримував не одну осаду, на його мурах до цієї пори видно сліди розпеченої смоли, яка лилася на голови нападаючих. Великої шкоди фортеці завдало військо Ібрагіма Шишмана у 1672 році. Вже в 18 століття замок починає занепадати, втрачає своє оборонне значення, і 1815 австрійський барон Конопка, купивши фортецю, організовує в ній суконну фабрику. З початку XX ст. замок було залишено на самознищення. Ніяких робіт по реставрації не велося. Проте до 900-річчя Микулинців проектний інститут «Укрпроектреставрація» (місто Львів) виготовив документацію на відновлення замку. Замок має вигляд квадрата з довжиною стін 75 метрів і товщиною оборонних мурів - 2 метри. На 3 кутках замку височать круглі вежі, які мали 3 яруси з бійницями для гармат. Із західного боку, де оборонні мури додатково захищені глибоким ровом, замок мав в'їзну браму із звідним мостом. Всередині фортеці були житлові будинки, а під ними льохи і підземні ходи.

Скала-Подільський замок - оборонна споруда в смт. Скала-Подільська Борщівського району Тернопільської області. Пам'ятка архітектури національного значення. Розташований на високій скелі на правому березі річки Збруч. Має витягнуту форму, що зумовлене рельєфом місцевості. З трьох боків природний захист забезпечує річка Збруч та її стрімкі скелясті береги. З єдиного доступного південного боку - глибокий рів, кам'яний мур із виступаючою напівкруглою пороховою вежею. Поряд із нею - в'їзна брама, дістатися до якої можна було лише через підйомний міст. Перший дерев'яний замок, на думку багатьох дослідників, збудований на місці давньоруського городища і зруйнований в часи монголо-татарського нашестя. 1331 тогочасні власники Поділля литовські князі Коріятовичі звели кам'яний замок. 1393 його здобув литовський князь Вітольд. Від 1515 замок - власність кам'янецького старости С. Лянцкоронського, згодом - сандомирського воєводи, який його перебудував й укріпив. 1516 споруду зруйнували татари, на її місці збудували кам'яний замок бастіонного типу, з міцними мурами, однак 1538 його майже вщент знищили волохи. 1648 його захопило селянсько-козацьке військо. 1657 пошкоджений внаслідок нападу трансільванського князя Дьєрдя ІІ Ракоці. Від кінця XVIII ст. до 1939 замок - власність Ґолуховських, які звели у місті окремий палац і заклали навколо парк. 1930-ті влада забезпечувала збереження руїн замку, виконала його фотографії, проведені архітектурні обміри. У наступні роки замок розбирали на будівельні матеріали. В наш час збереглися чотирьох ярусна порохова вежа, частина оборонних мурів, руїни вежі над Збручем та рештки палацу з залишками кам'яного орнаменту[12, c.38].

Сидорівський замок розташований в селі Сидорів, приблизно сімома кілометрами південніше районного центру Гусятин Тернопільської області. Він стоїть на високому пагорбі, що омивається з трьох боків річкою. Побудовано замок з пісковику та вапняку в 40-х роках XVII століття Марціном Калиновським з відомої та могутньої на той час родини Калиновських. Замок мав 7 веж і досить витягнуту з півночі на південь форму. Довжина замку з півдня на північ 178 метрів, а з заходу на схід лише 30 метрів. Замок був сильно пошкоджений під час турецької навали 1672 року, потім відновлювався, але вже с початком XVIII століття втратив своє оборонне значення, занепав і потроху руйнувався аж до наших часів.

Південно-східна частина замку повністю зруйнована. Найкраще збереглась північна частина замку, де домінує двоярусна трикутна в плані та дещо закруглена ззовні дозорна башта. В стіни, що йдуть з обох боків від дозорної башти, вбудовані два напівкруглі двоярусні бастіони.

Токівський замок - пам'ятка архітектури місцевого значення, оборонна споруда у селі Токи Підволочиського району Тернопільської області. Розташоване на вершині кам'яного пагорба на острові (нині півострів), з усіх боків оточений широким ставом, утвореним на старому руслі річки Збруч.

Мури замку - неправильний трикутник із трьома вежами на кутах; одна - п'ятикутна, дві - півкруглі. Кожна вежа мала в нижній частині два ряди стрільниць, верхні частини займали каземати. Доступ до фортеці здійснювався через підйомний міст, який охороняла ще одна - надворітна вежа. Збудований наприкінці XVI ст. брацлавським воєводою князем Я. Збаразький. 1631-1744 належав князям Вишневецьким, після смерті останнього представника роду - Чарнецьким і Матковським. 1648 Токівський замок захопило козацьке військо, 1675 - зруйнували турки. Відбудувася і утримувався у належному стані до кінця XVIII ст. З втратою оборонного значення 2 вежі й значну частину мурів поступово розібрали на господарські потреби. Нині збереглися руїни п'ятикутної вежі й частина фортечного муру.

Обласний художній музей - створений першого травня 1991 року. Діяльність Художнього музею спрямована на науково-дослідну фондову, просвітню ( екскурсійну і лекційну), експозиційно-виставкову, методичну і реставраційну роботи. Музейна збірка складає 2165 експонатів, у тому числі живопису - 530, графіки - 1403, скульптури - 81, декоративно-ужиткового мистецтва 101. Окремі фонди складають картини, гравюри та архівні матеріали А.Петрика, Д.Шолдри, А.Малюци, екслібриси з приватної колекції професора Е.Бергера[15, c.17].

Постійна експозиція побудована за історико-хронологічним принципом і представляє мистецтво України та країн Західної Європи. Серед визначних вітчизняних експонатів - ікони ХУІІ-ХІХ ст., різьба Й.Пінзеля та А.Осинського, портрети, стародруки з гравюрами ХУІІІ ст..

Щороку в музеї проводиться 15-18 індивідуальних, збірних і докуметально-ілюстративних виставок. Експозиційна площа складає 368 кв.метрів, у тому числі. виставковий зал - 107. Серед традиційних виставок : Різдяна - ікон, Шевченківська ілюстративна, Великодня - писанок, дитячих малюнків. Тут експонувалися роботи митців української діаспори - В.Савчака (Австралія), В.Курилика (Канада), Д.Шолдри (США), Никифора (Польща) о. Д.Блажейовського (Італія), твори з приватних колекцій І.Гречка, Е.Бергера, І.Герети, Б.Климчука. Інтерес у відвідувачів викликали індивідуальні виставки Т.Мердака, А.Ткаченка, О.Петрової, В.Ропецького, воскових фігур із Санкт-Петербурга, виставки писанок і вишивок, фотографій і компютерних копій.

Обласний краєзнавчий музей - Тернопільський обласний краєзнавчий музей заснований в 1913 році. У фондах музею зберігається більше 274 тис. експонатів. Особливо великими є збірки українського народного одягу з різних регіонів Тернопільської області, образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, нумізматики, філателії, документів і світлин, речей побуту.

Експозиційна площа музею - 6899 кв.м. Сьогодні діюча експозиція створена у 1982 році. У структурі музею є 7 відділів три експозиційні відділи (природи, давньої історії та нової і новітньої історії), а також відділи фондів, науково-методичної роботи, науково-просвітницької роботи та художньо-реставраційний.

Експозиція відділу природи знайомить відвідувачів з рослинним і тваринним світом, кліматом, грунтами, природними багатствами Тернопільської області, яка була створена 4 грудня 1939 року.

Ексозиційний відділ стародавньої історії відтворює період від найдавніших часів до Першої світової війни.

Відділ новітньої історії охоплює період від Першої світової війни (1914-1918 рр.) до сьогодення. Тернопільський обласний краєзнавчий музей - це один із найсерйозніших наукових і просвітницьких закладів України. У його складі - 42 наукових працівника, які забезпечують усі види музейної діяльності: науково-дослідницьку, просвітницьку, експозиційну, виставкову, видавничу, комплектування фондів, збереження пам'яток історії та культури і науково-методичну.

Музей щорічно влаштовує виставки із своїх фондів. Традиційно, це Різдвяні та Великодні виставки, мистецтво старовини, сакральне мистецтво, античні речі тощо. До найчисельніших належить персональні виставки сучасних художників.

Щорічно музей обслуговує понад 100 тис.відвідувачів [40].

Музей політичних в'язнів - історико-меморіальний музейний, заклад у місті Тернопіль. Діє від 14 жовтня 1996. Засновник - Інститут національного відродження України та Тернопільська обласна спілка політв'язнів і репресованих України. Заклад розташований у приміщенні колишнього слідчого ізолятора КДБ (28 камер). Експозиція відтворює режим утримання політичних в'язнів, методи допитів, перебування ув'язнених у таборах. Серед експонатів - карта СРСР із зазначенням місць розташування спеціальних таборів, стенди життєписів керівників збройного підпілля: Д. Клячківського, О. Польового, В. Сидора, Р. Шухевича та іншіих, речі політв'язнів, фотографії та біографії провідників ОУН і УПА, листівки 1940-1950, світлини з унікального фотоархіву УПА, знайденого 1999 в Івано-Франківській області, матеріали про репресії 1939-41 у Західній Україні.

Борщівський краєзнавчий музей - культурно-освітній заклад у місті Борщів. Створений 1976 на громадських засадах. 1979 отримав статус державного, 2003 - обласного музею. Діють відділи: історико-краєзнавчий, музей Т. Шевченка, картинна галерея, печера-музей «Вертеба».

Розташований у приміщенні будинку «Народний дім». Загальна кількість фондів - понад 12 тис. предметів. Зберігаються археологічні колекції (зокрема трипільської кераміки), колекція вишитих сорочок (так звана «борщівська сорочка»), колекція творів українських художників (зокрема роботи Я. Гніздовського і Л. Левицького). Представлено експонати з історії Борщівщини від найдавніших часів, предмети побуту й етнографії. Музей видає науково-краєзнавчий збірник «Літопис Борщівщини».

Бережанський краєзнавчий музей - музей в Бережанах, знаходиться в приміщенні міської ратуші (пам'ятки архітектури початку ХІХ століття).

Музей має 26 залів. Найпопулярнішими є експозиції з археології, історії краю, Січових Стрільців, Другої Світової Війни, УПА, Національного Відродження, 200-річної гімназії, літературної Бережанщини, культурології, природи та інші. На нижньому рівні ратуші знаходяться художній відділ, бібліотека, кімнати традиційних народних знарядь та історії депортації українців. При музеї працює клуб вишивальниць, де головою є М.І. Гарап'юк. Він збирає майстрів традиційного народного мистецтва та дійсних членів національної спілки народних майстрів України. Їхні роботу експонувалися у Бережанах, Тернополі, Запоріжжі, Києві, Франції, Канаді, Японії. При музеї також працює товариство «Лемківщина» (голова Т.В. Тремба), рада художників (голова З.Л. Мігоцький) та гурт «Лемкиня».

Щорічно музей проводить 2-3 наукові конференції, щомісяця - мистецькі виставки тощо[3, c.54].

Бучацький краєзнавчий музей - культурно-освітній заклад. Заснований 1982 у місті Бучач. Від 1988 - відділ Тернопільського краєзнавчого музею. До 1992 музей розташовувся у приміщенні міської ратуші. У фондах музею зберігаються археологічні пам'ятки трипільської культури, знайдені на території Бучацького району, зокрема в урочищі «Федір» (місто Бучач). Є фотографії, документи, твори письменника Ш. Й. Агнона. Етнографічні матеріал розповідає про життя і побут селян кінця XIX - початку XX ст. В експозиції - фотоматеріали про історію Бучача і його околиць від початку XX ст. Розділ нумізматики представляє грошові знаки, що були в обігу на західноукраїнських землях під час їх перебування під владою Австро-Угорщини, Польщі й окупації Німеччиною, грошові знаки УПА (1948). Розміщені матеріали про діяльність ОУН і УПА на території Бучаччини тощо.

Денисівський краєзнавчий музей - державний музей у селі Денисів Козівського району Тернопільської області. Створений за ініціативою письменниці І. Блажкевич, відкритий 20 вересня 1967. Експозиція розміщена у будинку Денисівської школи. 1989 Денисівському краєзнавчому музею надано статус народного, 1993 - державного. Нині тут - близько 7 тис. експонатів.

Бережанський музей книги - культурно-освітній заклад у місті Бережани Тернопільської області. Заснований у червні 1984 як міжобласний методологічний центр пропаганди книги. Від 1991 - регіональний центр української книги. Від 1994 - відділ Тернопільського краєзнавчого музею.

Поширює інформацію з історії книгодрукування, творчого життя письменників Західної України, репрезентує книжкові новинки. Розміщений у шести залах першого поверху ратуші. В експозиції музею представлені стародруки, матеріали про творчість М. Шашкевича, І. Франка, О. Маковея, М. Яцківа, Т. Бордуляка, В. Стефаника, А. Чайковського, а також сучасних письменників, котрі підтримують творчі зв'язки з Бережанським районом, - Р. Лубківського, Д. Павличка та інші документи про діяльність Товариства книголюбів тощо. Окрема експозиція присвячена меценатській діяльності Р. Смика. У фондах збереглись унікальні видання: 17 стародруків XVII - XIX ст., перше видання «Кобзаря» Т. Шевченка, «Грамматика язика малоруского в Галиції, сочиненная Іваном Вагилевичем» (Л., 1845), «Граматика рутенської (русинської) мови» Й. Левицького (Перемишль, 1834) та ін.; малярcькі роботи - «Мадонна з дитям» Л. Лепкого, графіка О. Кульчицької, картини В. Беднарського, М. Кузіва, Т. Осадци, Д. Шайноги та ін. 1990-94 музей провів акцію «Історична книга - школам».