Історико–культурна спадщина Тернопільської області

Копичинецький музей театрального мистецтва - обласний комунальний музей театрального мистецтва Тернопільської області. Заснований 1968 з ініціативи О. Савки в місті Копичинці Гусятинського району Тернопільської області. У січні 1991 набув статусу державного, до того мав назву «Музей Копичинецького народного театру» й діяв на громадських засадах. Експозиція розміщена у семи залах за відділами: Джерела зародження українського театру з глибини віків до початку XIX ст.; Театральні товариства «Руська бесіда» в Галичині 1864-1924; «Тернопільські театральні вечори» - перший професійний стаціонарний український театр у Тернополі 1915-17; Тернопільський обласний український академічний драмтеатр ім. Т. Шевченка - історія та сучасність; Тернопільський обласний театр актора і ляльки; Народні театри Тернопільщини; Копичинецький народний драматичний театр ім. Б. Лепкого; Клим Чічка-Андрієнко - славетний син землі Копичинецької; Богдан Лепкий і театр; Нашого цвіту по всьому світу - життя і творчість діячів театру й культури, вихідців із Тернопільщини.

Експозиція музею - фотографії, живописні і графічні картини, ляльки, афіші, ескізи декорацій та костюмів, макети декорацій, театральні костюми, меблі тощо. Музей здійснює науково-дослідну й пошукову роботу, організовує виставки робіт митців Тернопільської області, діаспори та дитячої творчості. Є зібрання рідкісних експонатів, пов'язаних з історією українського театру і культури у Галичині, зокрема на Тернопільщині та в Копичинцях.

Сьогодні в основному фонді музею - близько 4 тис. експонатів. Музей здійснює науково-освітні та громадські заходи; тут не раз проводили творчі театральні лабораторії та семінари[12, c.73].

Молотківська трагедія - музей у селі Молотків Лановецького району. Споруджений 1985 як центральна частина меморіального комплексу.

В експозиції - діорама «Спалення села» (художник С. Нечай), фрагменти спаленої хати: обгорілі двері, обвуглені колиска та ікона тощо (дизайн - Б. Бошка і С. Мамчура), Книга пам'яті, що містить спогади молотківців про трагедію. На стендах - фотографії та списки страчених у Молоткові та сусідніх селах. Матеріали музею - розпорядження окупаційних властей, висновок судово-медичної експертизи про вбивства, які вчинили нацисти в Лановецькому районі, матеріали про збитки, завдані народному господарству тощо. Окремі розділи експозиції - про участь молотківців у німецько-радянській війні (документи, нагороди, фото загиблих), повстанську боротьбу, відбудову села.

2.2.2 Сакральні ресурси Тернопільської області

Почаївська лавра - православний монастир (лавра) у Почаєві (Тернопільська область). Найбільша православна святиня Волині й друга, після Києво-Печерської лаври, в Україні.

За легендою, монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татар в 1240 р. Вперше згадується в 1527 р.

У 1597 р. шляхтянка А. Гойська подарувала монастиреві чудотворну ікону Матері Божої, що її привіз на Волинь у 1559 р. болгарський митрополит Неофіт. У 1675 р. завдяки цій іконі турки відступили від монастиря (цій події присвячена дума "Ой, зійшла зоря вечоровая"). Розквіт монастиря пов'язаний з діяльністю ігумена Йова Заліза (1602-51 pp.).

З 1713 до 1832 рр. Почаївський монастир був греко-католицьким, належав до Василіянського Чину. Саме у той час монастир був найбільше розбудований, зокрема тоді був збудований головний храм Лаври - Святоуспенський. З 1730 р. діяла Почаївська друкарня, з якої вийшло 187 книжок.

Почаївська лавра - одне з величних в Україні місць прощі на 5 серпня - Почаївської Божої матері, Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) і преподобного Йова (10 вересня).

До її святинь належать: слід стопи Матері Божої з джерелом цілющої води, її чудотворна ікона, мощі преподобного Іова, Амфілохія.

До її складу відносяться: Свято - Успенський собор, Троїцький собор, келії (1771-80 pp.), Архієрейський дім (1825 p.), дзвінниця (1861-69 pp.) висотою 65м, надбрамний корпус (1835 p.)[41].

Свято - Успенський собор (1771-1782 pp.). Проект споруди в загальному підготовив архітектор Г. Гофман. Всю подальшу роботу по будівництву вів архітектор П. Полеєвський. Собор розташований на найвищому плато Почаївської гори над печерами, які існують тут з давніх часів. Перед головним фасадом розташовується простора верхня тераса з сходами. Собор - трьох нефна центрально купольна базиліка с подовженим прямокутним вівтарним об'ємом. Відношення ширини середнього і бокових нефів характерне для епохи пізнього бароко. Головний північний фасад підкреслений високими повернутими під кутом 45 градусів до осі споруди, кутовими баштами, які в поєднанні з еліптичною формою і архітектурним оформленням притвору (чотири півколони) утворюють плавно вигнуту лінію фасаду, характерних для будівель пізнього бароко. Зовнішній вигляд споруди в цілому відрізняється насиченням рокайлевого декору. Інтер'єр характерний архітектурі класицизму. Ці декорації склалися ще в кінці XIX століття, за участю петербурзьких академіків і художників: С. Комарова, Г.А. Боссе, І.М. Горбунова, Н.А. Лаврова, Е.Я. Васильєва, М.В. Несторова.

Настінний масляний живопис виконаний лаврськими майстрами в 1876 році. Збереглись роботи, виконані в 1807 році талановитим живописцем Л. Волинським.

В 1980 році - завершена реставрація живопису в інтер'єрі [25, c.329].

Троїцький собор (1906-1912 pp.). Побудовано за проектом О. Щусєва. Це хрещатобаневий тринавовий, триапсидний тип храму. Середохрестя вінчає шоломоподібна баня на циліндричному під баннику. До рівноширокого з навами притвору з півночі прилягає вежа циліндричної форми зі сходами, що ведуть на хори. Лаконічна форма споруди зі стриманим декором оживляється мозаїками порталів на західному і південному фасадах, виконаними за ескізами О. Щусєва та М. Реріха. Архітектурно-стилістичне трактування храму, професійно вирішене у давньоруській ретроспекції, вносить дисонанс у бароково-класицистичний ансамбль Почаївської лаври.

Церква Воздвиження (місто Тернопіль, кінець XVl століття). В 1627 році до західного фасаду була пристроєна трьох ярусна башта - дзвіниця, про що свідчить різьблений напис над порталом. Споруда з пісковику, складається з трьох частин: прямокутного в плані нефа, квадратного і рівно широкого притвору з нефом з двома ярусами башти над ними і півкруглої апсиди. Неф прикритий на півциркульним зводом з розпалубками. У 1959 році церква була реставрована. Споруда відрізняється від культових оборонних споруд Поділля напівкруглою апсидою, і походить до древньоруських традицій [31, c.52].

Церква святого Миколая. Церква св. Миколая закладена в перших роках XVII ст. і освячена 1610 року. Фундатором її вважається подружжя Стефан та Марія Потоцькі, про що засвідчує над дверима церкви їхній шлюбний герб (Потоцьких-Могилів). Це тип, так званого триконхового храму, який можна порівняти з подібним у Гусятині з другої половини XVI сторіччя. Обидві церкви свідчать про взаємини з Молдавським князівством, де цей тип розвинувся, починаючи з XV сторіччя. Розмірами ті церкви невеликі і позбавлені оздоб, зате вони визначаються великою гармонією і чистотою архітектурних об'ємів. Треба мати на увазі те, що такі церкви мали також оборонне призначення і їх високо винесені вікна були також бійницями.

В церкві зберігся високомистецький барокової форми іконостас з другої половини XVIII сторіччя. Він е подвійною цінністю через те, що в східній Україні більшовики зруйнували майже поголовне всі великі іконостаси княжих і козацьких соборів. Своїми мистецькими вартостями цей іконостас стоїть у ряді подібних творів галицького мистецтва - іконостасів богородчанського, рогатинського і жовківського. В церковному нутрі, склепіння якого півокругле, структура бучацького іконостасу виповняє простір контрастуючим трикутником, її форми повні руху, пірамідальне підносяться вгору до головної ікони - «Молення» з Ісусом Христом, Богородицею та Іваном Хрестителем. Ікони міцно осаджені між колонами, багато орнаментованих виноградною лозою. На те, щоб масивним кольонам надати легкості, майстер - різьбар зробив ті колони в середині вижолобленими. Царські врата збудовані з двох паралельних половин, з яких кожна представляє вазон з виноградною лозою, в закрутах якої знаходяться по три медальйони для чотирьох євангелистів і сцени Благовіщення вгорі. Звертає увагу те, що майстер чітко поділив ікони на великі і малі: до перших належать чотири ікони намісні, шість ікон з подвійними апостолами і згадане «Молення». Зате празничні ікони і пророків у горішньому ряді зробив він маленькими, вони майже губляться в багатому орнаменті винограду і троянд. Цим засобом майстер досяг більшої монументальності, увага глядача зосереджується на основному.

Майже чотири століття церква святого Миколая - осередок духовності для десятків поколінь бучачан.

Костел Успіня Богородиці. «Михайло Бучацький, власник Бучача, заснував 28 липня 1397 року (в інших списках 1379 p.) римо-католицьку парафію у Бучачі...» Лаконічний текст копії цього документу наводить на міркування, що 28 липня 1397 у празник Успіння Богородиці, ймовірно, був освячений однойменний костел. У середині XVIII ст. виникла гостра потреба спорудити новий храм, оскільки на той час старий костел, хоч і перебудований з каменю у кінці XV ст., не раз горів, був руйнований і мав благенький вигляд. Отож, на пожертвування Миколи Потоцького в 1761-1763 роках біля підніжжя Замкової гори було зведено новий Храм Успіння Богородиці, який стоїть донині. Його архітектор нам не відомий. Споруда костелу - кам'яна, велична, обширних форм із чітко вираженим у плані хрестом. Обабіч вівтарної частини прибудовані два невеликі приміщення. Над вхідними дверима видніється герб Потоцьких "Пілява" з написами про фундацію. Стіни притвору дещо понижені в порівнянні з висотою нефу. Праворуч від входу - внутрішньостіннігвинтові сходи, які ведуть на емпору (невелика оглядова площадка над притвором). Звідси відкривається прекрасна панорама міста. Фасад костелу декорований чотирма парадами пілястр з капітелями композитного ордеру. Парапети емпори і передньої стіни храму прикрашені різьбленими з каменю вазами. На вершині фасаду урочисто здіймається "дзеркало" із фресковим розписом "Вознесіння Богородиці" (сьогодні ледь помітний). Увінчує споруду невеликий восьмикутний барабан із шатровим переходом до ліхтарика та кованого хреста. Вікна з глибокими прорізами становлять чи не єдину прикрасу стін, карнизи слабо виражені, кути зрізані вузькими вертикальними площинами. В інтер'єрі розміщені п'ять вівтарних композицій, тематично пов'язаних із життям Богородиці. Живописні твори, виконані олійними фарбами, досить посереднього рівня. Натомість десять фігур святих для вівтарів вирізьблені дуже майстерно. Ця обставина й послужила поштовхом, щоб вважати скульптури творінням славетного Пінзеля [41].

Монастир отців Василіан. На схилі гори Федір знаходяться монастир та церква отців Василіян, а також історико-філософський ліцей імені святого Йосафата. На цьому місці був колись костел святого Хреста. У 1712 році Потоцькі, бажаючи мати у своїх володіннях освічене греко-католицьке українське духовенство, з дозволу верховної світської і духовної влади запросили у Бучач з Литви отців Василіян. На місці костелу розпочалося будівництво просторого монастиря для отців Василіян, яке завершилось у 1753 році. У 1771 році збудована церква монастиря отців Василіян, автором проекту був архітектор Готфрід Гофман. Монастир був центром освітньої діяльності у Бучачі: тут діяла спочатку школа-інтернат для дітей з бідних родин, потім - семінарія, реорганізована згодом у гімназію. Пізніше тут був відкритий місійний інститут ім. св. Йосафата, який з перервами діяв до 1944 року. Діяльність Бучацького монастиря св. Хреста ЧСВВ була заборонена радянською владою у середині 1946 року. У березні 1991 року після 45-річноЇ вимушеної перерви у Бучацький монастир св. Хреста повернулися отці Василіяни - о.Іван Майкович - настоятель (ігумен) монастиря і о. Августин Дзюрбан - духівник монастирської церкви. Реставраційно-будівельні роботи були розпочаті у 1992 році і тривають по сьогодні. У 1995 році Міністерством освіти України зареєстрований історико-філософський ліцей ім. св. Йосафата Бучацького монастиря Чесного Хреста Господнього чину св. Василія Великого, директором якого є настоятель монастиря о. Іван Майкович.

Церква святої покрови. Церква св. Покрови (1764 p.) - пам'ятка архітектури XVIII ст. Це останній твір архітектора Б. Меретина і скульптора Пінзеля в Бучачі. В плані вона являє собою грецький рівнокінцевий хрест. Пластика стін, обтічної форми наріжні кути створюють враження просторової невикінченості. Мистецька цінність церкви св. Покрови в найбільшій мірі зумовлена різьбою Пінзеля, блискучою за виконанням, неповторною в українській скульптурі XVIII ст. В антиподіумі знаходиться велика композиція "Христос іде до Емаусу", у вівтарях - різьблені в дереві і позолоті барельєфи, які тепер експонуються в Тернопільській картинній галереї. Царські ворота багато різьблені і також позолочені. У 1815 p. пожежа знищила оздоби великого вівтаря. Через 50 років церква знову горіла, але згодом була відбудована. Це - пам'ятка архітектури, яка перебуває під охороною держави. Відомо, що настінний розпис церкви виконав Яків Головацький (1735 p. - кінець XVIII ст.). "Він працював у малярні Почаївської лаври і виконував живописні роботи для багатьох церков Галичини. На подвір'ї церкви споруджено гробницю жертвам сталінського режиму, останки яких було виявлено в 1991 році в церковних підвалах.

Миколаївська церква. Знаходиться в центрі міста Теребовля, поблизу пошти, через дорогу від неї - місцевий базарчик. Миколаївська церква - одна з найдавніших споруд у Теребовлі, збудована орієнтовно в кінці XVI століття. І хоча 1734 р. святиня зазнала деяких перебудов, початковий об`єм залишився тим самим: тричасна в плануванні, а на згадку про оборонний характер споруди над апсидою розміщено спеціальний закритий бойовий ярус з бійницями [38, c.142].

Монастир Кармелітів. Ще одна сакральна споруда міста, пристосована до оборони. Будівництво комплексу велось з 1617 по 1639 рр., під час безперервних воєн та ворожих захватів міста кримськими татарами - тому храм мав виконувати і функції фортеці, а не лише служити оздобою Теребовлі. До цієї пори частину території монастиря оточують муровані стіни з чотирма кутовими п`ятикутними баштами, дві з яких знаходяться над Гнізною. В кожній з цих башт - бійниці, що пристосовані не лише для стрільби з рушниць та мушкетів, але й з гармат.

Зовнішнє оздоблення суворе, характерне для ренесансних споруд. На відміну від скромного характеру єкстер`єру костела його інтер`єр був значно пишнішим та витонченішим завдяки багатому і різноманітному декору.

На початку XVIII ст., почали відновлення монастиря та костелу. Внутрішні споруди після реставрації набули рис ренесансу та бароко, а в інтер`єрах з`явились багато декоровані плафони, “дзеркала” та ліпні картуші в стилі рококо.

В наш час споруди використовуються семінарією Української православної церкви.

Петропавлівський костел. У 1924 році у місті завдяки старанням ксьондза Еловіцького починається будівництво нового костелу. Через чотири роки місто прикрасила велична споруда з двома високими баштами на фасаді, збудована за проектом архітектора Адольфа Жишке-Богуша, одного з реставраторів Вавелю.

Костел (38 на 24 м, вежі 39 м висоти) був першою на теренах Польщі спорудою в стилі старих римських базилік. Окрасою центральної нефи був простий, але вишуканий вівтар з колонами та балдахіном. Територія біля храму була - і є - оточена колонадою з теребовлянського каменю. У 1956р. будівлю пристосували під Будинок Культури. Лише у 1990-91рр. громаді римо-католиків міста частково повернули храм з органом [41].

2.2.3 Біосоціальні ресурси Тернопільської області

Музей Соломії Крушельницької - музей-садиба у селі Біла Тернопільського району Тернопільської області у приміщенні єдино уцілілого після війн житлового будинку з маєтку Крушельницьких. Музей займає лише половину будівлі, у іншій знаходиться білецька загальноосвітня школа. У 1963 році в дні святкування 90-річчя з дня народження Соломії Крушельницької, на будинку було встановлено меморіальну дошку. Тоді ж було відкрито невеликий музей у кімнаті, що праворуч від входу. У музеї побували відомі громадські діячі і письменники України, зокрема Леонід Кравчук, Ліна Костенко, Олесь Гончар та інші. В основу експозиції лягли фотографії, особисті документи співачки, афіші, програми, запрошення, листи, рукописи спогадів сучасників, сценічні прикраси, одяг, предмети побуту та меблі, твори музики, образотворчого мистецтва та літератури, присвячені Соломії Крушельницькій [41].

Соломія Амвросіївна Крушельницька (23 вересня 1872 - 16 листопада 1952) - відома українська оперна співачка, педагог. Ще за життя Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання "Вагнерівська примадонна" ХХ століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітто Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом "Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй". Успіхи С.Крушельницької на оперних сценах світу був успіхом і визнанням української музики й мистецтва. Народилася Соломія Амвросіївна Крушельницька 23 вересня 1872 року у селі Білявинці, тепер Бучацького району Тернопільської області, в сім'ї священика. Походить із шляхетного й старовинного українського роду. Співати почала з юних років. Основи музичної підготовки отримала в Тернопільській гімназії, в якій здавала іспити екстерном. У 1883 році на Шевченківському концерті у Тернополі відбувся перший прилюдний виступ Соломії, яка співала в хорі товариства «Руська бесіда». Перший оперний дебют Соломія Крушельницька виконала 15 квітня 1893 року, зігравши роль Леонори у виставі італійського композитора Г. Доніцетті "Фаворитка" на сцені Львівського оперного театру.

У другій половині 1890 року почались її тріумфальні виступи на сценах театрів світу: Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі в операх «Аїда», «Трубадур» Д. Верді, «Фауст» Ш. Гуно, «Страшний двір» С. Монюшка, "Африканка" Д. Мейєрбера, «Манон Леско» і «Чіо-Чіо-Сан» Д. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, «Електра» Р. Штрауса, «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама» П. Чайковського та інших. У 1910 році С. Крушельницька одружилася з відомим італійським адвокатом, мером міста Віареджо Чезаре Річчоні, який був тонким знавцем музики й ерудованим аристократом. У серпні 1939 року співачка відвідала Галичину і через початок Другої світової війни не змогла повернутися в Італію. Після приєднання в листопаді 1939 року Західної України до СРСР, нова влада націоналізувала будинок артистки, залишивши їй тільки чотирикімнатну квартиру, у якій вона жила із сестрою Ганною. У 1951 році Соломії Крушельницькій присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в жовтні 1952 року, за місяць до кончини, Крушельницька, нарешті, отримала звання професора. 16 листопада 1952 року перестало битися серце великої співачки. Поховали С.А. Крушельницьку у Львові на Личаківському кладовищі поруч з могилою друга і наставника - Івана Франка. У 1993 році у Львові іменем С.Крушельницької названо вулицю, де вона прожила останні роки свого життя. В квартирі співачки відкрито меморіальний музей Соломії Крушельницької [40].

Сьогодні ім'я С.Крушельницької носять Львівський оперний театр, Львівська музична середня школа, Тернопільське музичне училище, 8-річна школа в селі Біла, вулиці у Львові, Тернополі, Бучачі.

У Дзеркальному залі Львівського театру опери й балету встановлений бронзовий пам'ятник Соломії Крушельницькій. В 1997 році Національним банком України була випущена в обіг пам'ятна монета, номіналом у 2 гривні присвячена 125-річчю від дня народження співачки.

Музей Володимира Гнатюка - обласний комунальний етнографічно-меморіальний музей у селі Велеснів Монастириського району Тернопільської області. В експозиції 1-4-ї кімнат - матеріали про життя і наукової діяльність Володимира Гнатюка. Є його речі, світлини, альбоми, книги з автографами вченого, предмети, що він зібрав під час експедиції. 5-а кімната - «Вшанування пам'яті В. Гнатюка». 6-а - меморіальна «Вітальня сім'ї В. Гнатюка». 7-а кімната - меморіальний «Робочий кабінет В. Гнатюка». Тут є особисті речі вченого та членів його сім'ї, рукописи і листи В. Гнатюка, рукописні фольклор. збірки О. Бодянського, Ф. Главачека, С. Грабовського, 3. Доленги-Ходаковського, І. Франка з архіву В. Гнатюка, спогади про нього І. Крип'якевича, видання праць вченого, книги з його бібліотеки, альбоми тощо. Перед входом у музей - погруддя В. Гнатюка (1971, скульптура Л. Біганич, архітектор В. Блюсюк).

Меморіальний музей-садиба Леся Курбаса - державний музейний заклад у селі Старий Скалат Підволочиського району Тернопільської області. Відкритий у лютому 1987 до 100-річчя від дня народження Леся Курбаса.

Експозицію розгорнуто в п'яти кімнатах родинного будинку, на ньому встановлено меморіальні таблиці Лесю Курбасу та його батькові Степану Яновичу (Курбасу) (скульптор І. Козлик). Експонати розповідають про життєвий і творчий шлях Леся Курбаса, вшанування його пам'яті, діяльність театрів товариства «Руська бесіда», «Тернопільські театральні вечори», «Молодого театру», театрів «Кийдрамте», «Березіль». Є матеріали про творчість Г. Бабіївни, В. Василька, М. Крушельницького, діяльність Тернопільського академічного театру імені Тараса Шевченка, Тернопільського театру актора і ляльки, самодіяльних народних театрів області.

Лесь Курбас (повністю - Олександр-Зенон Степанович Курбас; 25 лютого 1887 - 3 листопада 1937) - український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист Республіки (1925). Народився у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Навчався у Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922-1926), а потім і філософського (1926-1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. Лесь Курбас і «березільці» знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені «Березолю», стала «Комуна у степах» (Київ). Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Л. Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру. Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника «Березолю» і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у єврейському театрі на Малій Бронній. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. 1937 року після повторного суду його було розстріляно, а 1957 року посмертно реабілітовано. 1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам'ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову отримала назву «Березіль» [37, c. 42].

Музей Богдана Лепкого -- літературно-меморіальний музейний заклад у місті Бережани Тернопільської області. Відкритий 27 серпня 1995.

Музей пропагує творчість Богдана Лепкого через проведення уроків літератури, вечорів, зустрічей із письменниками, лауреатами премії ім. Братів Лепких, наукових конференцій, поетично-пісенних фестивалів, книжково-ілюстративних виставок.

Тернопільський державний технічний університет носить ім'я Івана Пулюя. Іван Павлович Пулюй (2 лютого 1845-31 січня 1918, Прага) - український фізик і електротехнік, організатор науки, громадський діяч. Закінчив Тернопільську гімназію та, з відзнакою, теологічний факультет Віденського університету, згодом фізико-математичне відділення філософського факультету. Викладав у Військово-морській академії у Фіуме (Рієка, Хорватія). Доцент Віденського університету. Професор Вищої технічної школи в Празі, ректор її першого в Європі електротехнічного факультету. Доктор Страсбурзького університету. Державний радник з електротехніки Чехії і Моравії. Був членом НТШ. Автор близько 50 наукових праць українською, німецькою, англійською мовами, насамперед із проблем катодного випромінювання та Х-променів, які відкрив за 13 років до Рентгена. 1892 року опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені. Першим у світі зробив «рентгенівський» знімок скелета. Зробив перший переклад українською мовою (разом з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким) Псалтиря та Євангелія, виданих 1903 року Британським біблійним товариством. Поштова марка України, присвячена до 150 років від дня народження Івана Пулюя, 1995 (Michel 135). В Києві існує вулиця Івана Пулюя в Турецькому містечку.

Пам'яті Юліана Панкевича присвячена кімната-музей Юліана Панькевича, діє від 1993 в середній школі села Устя-Зелене. Юліан Іванович Панькевич (псевдонім Простен Добромисл), (4 липня 1863, Устя-Зелене, нині Монастириського району Тернопільської області - літо 1933, Харків) - український художник, літератор, громадський діяч. З його ім'ям пов'язане становлення українського мистецтва кінця XIX - першої половини XX ст. Відомо, що Ю. Панькевич організовував у селах хори, керував ними, безкоштовно навчав сільських дітей малюванню, історії мистецтва, виготовляв декорації та проектував костюми для аматорських вистав, організовував гуртки самоосвіти. А ще добре грав на скрипці, самовіддано диригував хорами. Юліан Панькевич займався релігійним малярством, вносячи у нього народний колорит, різноманітні орнаменти, побутові деталі. Високу оцінку мали свого часу його картини «Ісус Христос», «Богородиця», «Сільська Мадонна». У 1890-х рр. він намалював іконостас до церкви св. пророка Іллі у с. Боршів поблизу Перемишлян. Його твори: Богородиця. Намісна ікона іконостасу храму св. пророка Іллі с. Боршів Перемишлянського району; жанрові композиції; портрети: Миколи Костомарова (1885), Тараса Шевченка, (1904), Івана Франка (1910) та інші, пейзажі; церковні розписи, зокрема храму в селі Іванє (із Т. Копистинським; 1896, нині Іване-Золоте Заліщицького району). Проілюстрував книги: В. Гнатюка, А. Крушельницького, Г. Хоткевича, В. Щурата та інших;1903 здійснив художнє оформлення антології української поезії «Акорди» (упорядник Іван Франко)[17, c. 26].

Ім'ям художника Антіна Івановича Манастирського названо вулицю у місті Тернопіль. Антін Іванович Манастирський (2 грудня 1878, Завалів, Підгаєцького району Тернопільської області - 5 травня 1969, Львів) - український художник, живописець і графік. До найкращих творів у портретному жанрі слід віднести полотна «Портрет матері», «Портрет тестя», «Портрет Т. Г. Шевченка», «Автопортрет», «Запорожець», «Паламар», «Дідусь із Смерекова». Велику популярність мали і його твори «На водопої», «На могилі», «Ой під гаєм, гаєм», «Прощавайте, товариші», «Вчора і сьогодні», «Розвідники» та багато інших. З великим трепетом художник ілюстрував численні книжки, зокрема «Милу книжечку» (1925 р.) Іванни Блажкевич. У національному заповіднику Давній Галич є відреставрована Успенська церква, що сяє на сонці позолоченими хрестами. Чудовою її окрасою є іконостас, який виконав майстер українського живопису початку ХХ ст. Антон Манастирський. Понад дві тисячі робіт у спадщині цього митця. Сьогодні вони зберігаються у музеях Львова, Києва, Полтави, Дніпропетровська, Миколаєва, у приватних колекціях. Діяльність Антона Івановича Манастирського була високо оцінена, у 1953 році йому присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в 1957 році - народного художника України.

Висновки до другого розділу

Тернопільська область - один з найбільших у світі музеїв під відкритим небом. В області, яка територіально є однією з найменших в Україні, збереглося більше третини всіх українських замків і палаців, понад сотню дерев'яних церков різних епох, десятки унікальних кам'яних храмів і костьолів. Туристи залюбки відвідують надзвичайно багаті архітектурними пам'ятками Бережани, Бучач, Кременець, Збараж, Теребовлю.

В Тернопільській області діють два Державних історико-архітектурних заповідники з 10, що є в Україні(це - Кременецько-Почаївський та Бережанський), один Національний історико-архітектурний заповідник з чотирьох (це -„Замки Тернопільщини” з центром у Збаражі).

Край має унікальну природу, що поєднує красиві пейзажі, гірський рельєф, чисте повітря, річки, водоспади, таємничі печери і гори. Тут зосереджена п'ята частина всіх пам'яток природи, що нараховуються в Україні. В області налічується більше сотні об'єктів спелеології.

Гірські пасма, каньйони, десятки водоспадів, унікальні навіть за світовими мірками геологічні стінки, заповідна рослинність, наявність практично всіх видів мінеральних лікувальних вод, клімат близький до субтропічного, середземноморського. Туристично-рекреаційна галузь визнана в Тернопільській області пріоритетною.

Розділ 3. Сучасний стан туристичної галузі в Тернопільській області

3.1 Розробка туристичного маршруту

Піший маршрут довжиною 150 км, тривалістю 7-9 днів (від міста Бучач до села Торське), який пролягає долинами річок Стрипа, Дністер і Джурин, що течуть каньйонами глибиною 100-200 м. Стіни каньйонів покриті лісовою і степовою рослинністю, зустрічаються ділянки реліктового лісу і степу, а також виходи кристалічних порід, на своєму шляху ріки утворюють багато порогів, перекатів та водоспадів. На берегах рік можна зустріти фортеці та культові споруди XV-XVIII ст. [38, c.273].

На цьому маршруті можна відвідати такі пам'ятки архітектури:

- Бучацька фортеця споруджена в XVI столітті магнатами Потоцькими. В південно-східній башті залишилися сліди фресок. Фортеця сполучена підземним ходом з укріпленим монастирем-фортецею, що знаходиться в п'яти кілометрах на південь від Бучацької фортеці на крутому правому березі Стрипи.

- Монастир-фортеця XVI столітя, що знаходиться в п'яти кілометрах на південь від Бучацької фортеці на крутому правому березі Стрипи. Монастир сполучений підземним ходом з Бучацькою фортецею, розташований на скелястому виступі, з якого спадає вниз 3-метровий водоспад.

- Замок в селі Язлівець збудований в XVII-XVII століттях польськими магнатами.

- Фортеця XVII століття в с. Золотий потік.

- В с. Соколець - церква з різаних балок XVIIIст. оригінальної форми, а під нею, на схилах гори - печери ченців.

- Скельний монастир XII століття в околицях с. Беремяни.

- Турецька фортеця XVII століття знаходиться в живописній долині річки Джурин. Вода в фортецю подавалася під тиском з водозбору, що знаходився на горі за 2 км від фортеці. Під час ворожого нападу р. Джурин перекривалася дамбою, і фортеця опинялася на острові [16, c.23].

Костьол XVIII століття знаходиться коло Червоноградського водоспаду.

На цьому маршруті можна відвідати такі пам'ятки природи:

- Шутроминське урочище - унікальний за своєю красою каньйон на лівому березі Дністра. Тут зустрічаються діброви (дубові ліси) віком до 200-250 років.

- Червона Гора розташована в дуже мальовничому Беремянському каньйоні. Особливість гори в тому, що навіть в найлютіші зими сніг не затримується тут більше одного-двох днів, тому недарма цю місцину місцеві жителі називають “Дністровськими субтропіками”.

- Русилівський каскад водоспадів розташований на струмку Русиівському (права притока ріки Стрипа), що тече по глибокій ущелині. За визнанням Географічної Енциклопедії України це найбільш водоспадистий струмок України (14 водоспадів, найвищий з них сягає 12 метрів).

- Сокілецький каскад водоспадів розташований на струмку, що впадає в Стрипу, не поступається красою Русилівському водоспаду. В долині ущелини по якій тече струмок знаходиться печера Жолоби, в якій ще в Руські часи знаходилась монаша келія.

- Червоноградський або Джуринський водоспад знаходиться на річці Джурин, сягає 16 метрів, це найбільший на рівнині водоспад України. В його околицях розташована турецька фортеця XVII століття та католицький костьол XVIII століття

- Водоспад “Дівочі сльози” розташований на лівому березі р. Стрипа. Особливість його в тому, що тут дуже гарно поєднується спадаюча вода з густими заростями ліаноподібних водоростей, створюючи при цьому ефект “Дівочих сліз” [30, c.102].

Піший маршрут довжиною 115 км, тривалістю 4-7 днів, проходить Кременецькими горами (від міста Шумськ до міста Кременець). Кременецькі гори знаходяться на півночі Тернопільської і Хмельницької областей, представляють собою гряду мальовничих пагорбів, висотою 100-200 метрів і загальною площею 1600 км2, покритих сосновим лісом та степовою рослинністю. Вони простягнулися в широтному напрямку на 80 км смугою шириною 10-20 км.

На цьому маршруті можна відвідати такі пам'ятки архітектури:

- Старовинна церква-фортеця оборонного типу XVI століття в с. Зіньки. Знаходиться на високій конічній горі, важкодоступна.

- Музей, присвячений проросійським партизанам, (діяли тут в часи другої світової війни), знаходиться на горі “Теременська висота”. Збереглися окопи, бліндажі, землянки та сліди нерівної збройної сутички, під час якої загинув майже весь партизанський загін.

- Залишки села Стара Гута, знищеного німцями в 1944 році.

- На горі Уніяс знаходиться система печер в яких знайдено стоянку первісної людини. Тут також переховувалися місцеві жителі під час набігів татар в XIV - XVIII століттях.

- Церква XIII - XVII ст. (“Трійця”) розташована на високій конічній горі. Тут колись знаходилося місто Данилівград (XII-XIIIст.), збудований Романом Мстиславовичем (батьком Данила Галицького). Це одне з небагатьох міст, яке не змогли захопити монголо-татари. Ця церква - залишок колись могутньої оборонної споруди.

- Музей воїнів УПА (українські партизани) розташований в живописній долині на місці обласного штабу УПА. Тут збереглися окопи, бліндажі, землянки з часів 2 світової війни.

- Фортеця на горі Бона XIII-XIV століття. Одна з небагатьох фортець, яку не змогли захопити монголо-татари. Зруйнована під час повстання Богдана Хмельницького в 1648 році.

- В м. Кременець знаходиться будинок, музей та пам'ятник Юліуша Словацького (1809-1849 р.) - великого польського поета, який прожив тут свої дитячі та юнацькі роки [38, c.46].

- Богданова каплиця XVII століття, збудована Б. Хмельницьким.

- Козацьке кладовище XVII століття.

- Монументальний комплекс культових споруд з костьолом, збудований в 1743 році в м. Кременець. Спочатку тут був католицький колегіум, а з 1819 року (після окупації цього краю росіянами) - Кременецький ліцей. Тут працювали такі відомі діячі польської культури: Й. Лелевель, А. Анджейовський, Е. Словацький (батько Юліуша Словацького), О. Міцкевич (брат Адама Міцкевича). Бібліотека ліцею в той час налічувала більше 50-ти тисяч томів, з них більше тисячі - першодруки 15 століття.

- Почаївська лавра - великий комплекс культових споруд, до складу якого входить XVI церков, оплот російського православ'я в Україні.

- На цьому маршруті можна відвідати такі пам'ятки природи:

- Василева долина - велика заплавна долина серед гір, площею 8 км? з багатющими покладами торфу.

- Болярська гряда - група пагорбів (Сірманова, Козлінська, Мишкова) на яких збереглася реліктова лісова і степова рослинність.

- Драганські (Пікульські) гори - група пагорбів (Гостра, Ладна, Ямська, Сідлоха) на яких збереглася реліктова лісова і степова рослинність.

- Іловецька долина - велика заплавна долина серед гір, площею 7 км? з багатющими покладами торфу.

- 350-річний ясен - знаходиться в селі М. Іловиця.

- Майдан - живописна ущелина в Кременецьких горах, знаходиться на південь від Данилової гори, представляє собою систему ярів з крутими схилами. Це одне з наймальовничіших місць в Тернопільській області, нагадує карпатські краєвиди горами, гірськими струмками та невеличкими водоспадами [30, c.104].

- Озеро Провал - розташоване в мальовничій долині, в нього впадає струмок з кришталево чистою водою. В районі озера живе багато вепрів.

- Дівочі скелі - пасмо скель висотою 10-15 метрів, тут знайдено рештки 80-ти видів первісних тварин, є багато печер, довжина кількох перевищує 100 метрів.

- Гора Божа - гора, на якій в 376 році було страчено готами (за римським звичаєм на хресті) керівника об'єднання антських (слов'янських) племен князя Божа.

3.2 Проблеми та перспективи розвитку туризму в Тернопільській області

туристичний історічний культурний тернопільський

Туристична галузь набуває все більшого значення для розвитку економіки та соціальної сфери у Тернопільській області. Розвиток в'їзного та внутрішнього туризму, екскурсійної діяльності має тенденцію до перетворення у важливий чинник підвищення якості життя в області, створення додаткових робочих місць, наповнення місцевого бюджету та підвищення авторитету області як на внутрішньому, так і на міжнародному туристичних ринках.

Туризм істотно впливає на такі сектори економіки як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку, і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. У свою чергу, важливими факторами розвитку туристичної галузі є природно-рекреаційний та історико-культурний потенціал регіону [10, c.120].

Туристично-рекреаційна галузь визнана в Тернопільській області пріоритетною. Тут діють два Державних історико-архітектурних заповідники з десяти, що є в Україні (це - Кременецько-Почаївський та Бережанський), один Національний історико-архітектурний заповідник з чотирьох (це -„Замки Тернопільщини” з центром у Збаражі). Подібного немає в жодному іншому регіоні нашої держави.

В області сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії: історико-культурна спадщина, природні та людські ресурси. Проте, цей потенціал не використовується туристами в достатній мірі, так як матеріально-технічна база туристично-рекреаційних об'єктів не відповідає сучасним вимогам і потребує значних капіталовкладень для переоснащення та модернізації. Перешкодами на шляху до перетворення туристичної сфери області у сучасну галузь економіки є: недостатній розвиток туристичної інфраструктури, зокрема, реконструкція та будівництво закладів розміщення туристів різних стандартів (готелів, мотелів, кемпінгів), відсутність індустрії відпочинку та розваг (за винятком м. Тернополя); не облаштовані місця короткочасного відпочинку туристів, незадовільний стан доріг, відсутність під'їздів до багатьох популярних туристичних об'єктів; незадовільний стан більшості пам'яток культурної спадщини, не розроблені дієві програми їх збереження та пристосування для потреб туристів; недостатня забезпеченість туристичної галузі висококваліфікованими спеціалістами, неефективна діяльність відповідних структур щодо забезпечення екологічної безпеки територій для розвитку рекреаційного бізнесу; не існує взаємодії органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення розвитку рекреації у регіоні; відсутність системного рекламного та інформаційного забезпечення, а також лобіювання потреб області на державному рівні. На заваді стоїть відсутність повноцінної регіональної політики розвитку туризму. Вкрай недостатньо використовується потенціал розвитку туризму в сільській місцевості як одного із чинників зменшення безробіття в селах. Низьким є рівень забезпеченості автомобільних доріг туристичною, сервісною та інформаційною структурою (відсутність рекламних щитів та єдиної системи маркування автошляхів щодо об'єктів туризму) [36, c.14].

На нашу думку вищеперелічені проблеми можуть бути вирішені шляхом:

- впровадження сучасних методів рекламно-презентаційної діяльності;

- підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об'єктів історико-культурної спадщини;

- реконструкції та модернізації санаторно-курортних, відпочинкових і туристичних закладів;

- створення сучасної дорожньої інфраструктури на основних туристичних маршрутах;

- реалізації інвестиційних проектів;

- організації туристично-оздоровчої та екскурсійної роботи серед усіх вікових груп населення області, насамперед дітей, підлітків і молоді;

- визначення земельних ділянок для створення відповідної туристичної інфраструктури, в тому числі для будівництва готелів, мотелів, парків розваг;

- підвищення якості та розширення асортименту туристичних послуг;

- розвитку сільського туризму, створення сільських садиб, що прийматимуть туристів;

- впровадження нових туристичних маршрутів і тематичних екскурсійних програм;

- підготовки та випуску якісної рекламної продукції та сувенірів.

В області збереглося більше третини всіх українських замків і палаців, понад сотню дерев'яних церков різних епох, десятки унікальних кам'яних храмів і костьолів тощо.

Те саме можна сказати і про пам'ятки природи. Сьогодні в Тернопільській області зосереджена п'ята частина всіх таких пам'яток, що нараховуються в Україні. Насамперед це об'єкти спелеології. У світі поки що не відкрито інших таких великих горизонтальних гіпсових печер із специфічною будовою. Розташовані вони на глибині від 10 до 50-60 метрів під землею. Існує думка, що в області відкрито лише 20% печер, а ще 80% з них чекають на свого першовідкривача. До послуг туристів-спелеологів печера “Млинки”, “Озерна”, “Угринь” тощо. І, звичайно, “Оптимістична” - найбільша за розміром печера у Європі, найбільша у світі серед гіпсових печер і друга - серед вапнякових. Сумарна кількість її ходів - 214 км. Для масового туризму пристосована печера “Кришталева”, яку називають підземною перлиною Поділля. Туристський маршрут довжиною 2800 метрів - електрифікований. А в печері “Вертеба” відкрито оригінальний навіть за світовими мірками заклад - музей археології і Трипільської культури [33, c.7].

Гірські пасма, каньйони, десятки водоспадів, унікальні навіть за світовими мірками геологічні стінки, заповідна рослинність, наявність практично всіх видів мінеральних лікувальних вод - це все теж в Тернопільській області. Ще одна характерна особливість - контрастні кліматичні зони. На півдні області, у Дністровському каньйоні, клімат близький до субтропічного, середземноморського, а на півночі він холодніший, близький до карпатського. Релігійний туризм на Тернопільщині - це мільйони паломників з усього світу щороку. Область давно стала маленьким Єрусалимом для паломників різних конфесій.

Ситуації, яка об'єктивно склалася на ринку туристичних послуг області, однозначно засвідчує: подальший розвиток туристичної галузі області стримується відсутністю належної інфраструктури, закладів комплексного обслуговування туристів.

Сьогодні найбільшою проблемою є пошук інвесторів для розбудови готельного господарства, закладів сервісного обслуговування європейського типу, для реставрації, реконструкції історико-архітектурних пам'яток з метою їх раціонального екскурсійно-туристичного обслуговування.

За інформацією управління з питань туризму в області нараховується 40 готелів, біля 16 з них у м. Тернополі. Ця цифра постійно змінюється, оскільки з'являються невеликі приватні готелі на 8-12 місць. Найактивніше ця робота проводиться у Кременці, Борщові. За даними Кременецько-Почаївського ДІАЗу на сьогоднішній день у кількох готелях м. Кременця можна розмістити біля 150 чоловік. При щоденних тисячних потоках туристів у Почаєві і Кременці цього не достатньо [22, c.153].

Такі заклади повинні бути біля усіх туристичних об'єктів, які користуються попитом серед відвідувачів. Це і печери, і такі історичні міста як Бучач, Теребовля, Чортків, район Дністровського каньйону тощо.

Надзвичайно перспективним для всіх районів області є сільський туризм. За інформацією центру розвитку туризму, актуальним для власників агросадиб є питання пільгового мікрокредитування для проведення робіт з облаштування санітарно-гігієнічних приміщень.

Окремої уваги заслуговує питання використання пам'яток архітектури із безумовним збереженням їх статусу під заклади туристичної інфраструктури. Управлінням архітектури і містобудування облдержадміністрації визначено 14 замків області, які при наявності капіталовкладень можна було б обладнати у туристичні об'єкти і заклади сервісного обслуговування туристів (готелі, музеї, майстерні, кафе, ресторани) [18, c.102].

Слід нарешті зробити реальні кроки у зрушенні з місця питання створення курортополісу в смт. Гусятині, враховуючи наявність там знаменитої лікувальної води типу “Нафтуся”. За серйозного підходу до проблеми Гусятин у майбутньому може скласти конкуренцію Трускавцю і сусідньому Сатанову Хмельницької області, який в розбудові курортної галузі за останні роки зробив колосальні кроки.

Висновки до третього розділу

Отже, в третьому розділі ми розглянули стан туристичної галузі в Тернопільській області; основні проблеми, їх вирішення та перспективи розвитку туризму в області. Також створили маршрути по історико -культурних пам'ятках Тернопільської області, які були розглянуті в другому розділі.

Туристично-рекреаційна галузь визнана в Тернопільській області пріоритетною. Тут діють два Державних історико-архітектурних заповідники з десяти, що є в Україні (це - Кременецько-Почаївський та Бережанський), один Національний історико-архітектурний заповідник з чотирьох (це -„Замки Тернопільщини” з центром у Збаражі). В області збереглося більше третини всіх українських замків і палаців, понад сотню дерев'яних церков різних епох, десятки унікальних кам'яних храмів і костьолів тощо. Те саме можна сказати і про пам'ятки природи. Сьогодні в Тернопільській області зосереджена п'ята частина всіх таких пам'яток, що нараховуються в Україні. Насамперед це об'єкти спелеології. Але для підтримки цих об'єктів в належному стані потрібні кошти.

Сьогодні найбільшою проблемою є пошук інвесторів для розбудови готельного господарства, закладів сервісного обслуговування європейського типу, для реставрації, реконструкції історико-архітектурних пам'яток з метою їх раціонального екскурсійно-туристичного обслуговування.

Подальший розвиток туристичної галузі області стримується відсутністю належної інфраструктури, закладів комплексного обслуговування туристів.

Загальні висновки

Після збору матеріалів і написання бакалаврської роботи, ми зробили наступні висновки:

Туризм ставав особливою формою пересування людей. Він розвивався на основі подорожей та відкриттів, здійснюваних мореплавцями, дослідниками, істориками, географами і представниками ділового світу, які зібрали численні наукові дослідження, описи, літературні, історичні і географічні матеріали, звіти і щоденники.

Останніми роками спостерігається тенденція поліпшення розвитку туризму в Україні: збільшується потік охочих відвідати Україну, поліпшується якість обслуговування, держава підтримує розвиток туризму.

Аналізуючи туристичні ресурси України слід відзначити, що вони мають важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму. Внаслідок цих обставин вони зумовлюють і визначають найважливіші економічні показники туризму, такі як кількість туристів, ціна на послуги, географія подорожей, їх сезонний розподіл, тривалість перебування та інше. Тому комерційна робота в галузі туризму повинна будуватись на всеохоплюючому обліку туристичних ресурсів як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.

Щодо історико-культурних ресурсів, то вони можуть бути визначальними у формуванні попиту на туристичні ресурси і впливати на отримання значних доходів. У нашій державі історико-культурні об'єкти практично не оцінені як туристичні ресурси, більшість визначних пам'яток не включена у туристичні маршрути, що приводить до їх використання в обмежених масштабах. Все це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес, який, за прикладом зарубіжних країн, при належній рекламі може давати значний економічний і соціальний ефект.

Даючи краєзнавчу характеристику Тернопільській області можна відзначити те, що край є одним із найпривабливіших для туристів. На території області знаходиться найдовша в Європі карстова печера Оптимістична завдовжки в 220 кілометрів, а також одне з «Семи природних чудес України» - Дністровський каньйон. Також Тернопільська область відома Почаївської лаврою та чудотворною іконою у Зарваниці. За кількістю замків (34) займає перше місце в Україні. Найкраще зберігся палацово-замковий комплекс у Збаражі, замкова гора Бона у Кременці. Потребують реставрації та коштів замки та вежі у Кривчому та Скалі-Подільській Борщівського району, Бережанах, Золотому Потоці і Язловці Бучацького району, Скалаті Підволочиського району, Теребовлі, Микулинцях Теребовлянського району, Чорткові та інші.

В Тернопільській області діють два Державних історико-архітектурних заповідники з 10, що є в Україні(це - Кременецько-Почаївський та Бережанський), один Національний історико-архітектурний заповідник з чотирьох (це -„Замки Тернопільщини” з центром у Збаражі). Подібного нема в жодній іншій області нашої держави.

Гордиться Тернопільська область своєю культурно-історичною спадщиною. На її території взято під охорону держави 3,5 тис. пам'яток історії та культури. З них відомі нам: Почаївська лавра, Троїцький собор (1906-1912 pp.), Церква Воздвиження (кінець XVІ століття), Церква св. Покрови (1764 p.).

Область славиться багатьма відомими людьми, вихідцями з різних районів, які жили і творили, як на її території, так і за її межами. Тому в Тернопільській області відкрито багато меморіальних музеїв, названо багато вулиць і поставлено чимало пам'ятників на їх честь. Це такі як - музей Соломії Крушельницької, музей Володимира Гнатюка, кімната-музей Юліана Данькевича та ін.

Крім того, проаналізувавши стан туристичної галузі в Тернопільській області, ми спробували виокремити її головні проблеми та знайти альтернативні шляхи до їх вирішення.

Список використаної літератури

1. Бейдик О.О. - Тлумачний словник термінів з рекреаційної географії (географії туризму). К.: Київ. - Київський університет, 1993.- 56 с.

2. Гаврюшин І. П. Туризм України: проблеми і перспективи, К., 1994.

3. Герчанівська П. Е. Дерев'яні церкви України. - К.: Наукова думка, 1996.- 136с.

4. Голубничая С. Н. Основы экскурсионного дела. - Донецк, 2003.- 214с.

5. Гончарук П. С. Історія України з найдавніших часі до початку ХХ ст.. Курс лекцій. -К.: Центр навчальної літератури, 2005.-528с.