Людина і природа в первісному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВДНЗ «Ужгородський національний університет»

Історичний факультет

Кафедра історії стародавнього світу та середніх віків

Реферат з курсу

«Актуальні проблеми давньої та середньовічної історії»

(проблеми давньої історії)

на тему: Людина і природа в первісному суспільстві

Виконала студентка V курсу

денного відділення

освітньо-кваліфікаційний рівень - “магістр”

Кичак О.Ю.

Викладач: доц. Алешкевич Я.А.

Ужгород - 2010

Вступ

1. Джерела з історії взаємовідносин людини і природи у первісну добу

2. Історичний розвиток взаємовідносин людини з природою (первісність)

2.1 Розвиток взаємовідносин людини і природи у кам'яному та бронзовому віках

2.2 Мисливсько-збиральницька культура

2.3 Епоха аграрної культури (початкова стадія)

3. Природа, її вплив та прояви у естетичній діяльності первісної людини

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Протягом тисячоліть, з моменту виникнення людства, відбувався складний і суперечливий процес пошуку оптимальних шляхів взаємодії людини і природи. На цьому шляху було багато перемог людини, було немало і поразок. Експлуатація природних ресурсів періоду первісного ладу носила привласнюючий характер, ґрунтувалася на зростанні обсягу й різноманітності продуктів, які брали від природи, оскільки масштаби діяльності людини практично не були обмежені з боку природи, людина могла брати в неї стільки, скільки дозволяла її власна виробнича сила.

Природа завжди була, є і буде джерелом матеріальних і духовних благ для людини. Людина як частина природи має підпорядковуватися головним її законам. Лише в цьому випадку людина може досягти гармонії в собі і гармонії з оточуючим світом. Це питання надзвичайно важливе й актуальне, особливо в наш час, коли екологічна ситуація в усьому світі, стає загрозливою, в будь-який час може вийти з-під контролю людини. Тому найбільш розумним є шлях, який вибрали наші предки тисячоліття тому: керувати природою, підкоряючись їй. Цей шлях веде до розуміння людиною природи як єдиного впорядкованого цілого, до мудрого філософського ставлення до неї.

Актуальність же дослідження і висвітлення питання людина і природа у первісному суспільстві зумовлена необхідністю на підставі сучасних наукових знань і рівня суспільної та історичної свідомості знов й знов переосмислювати далеке минуле, укріплятися в думці щодо неоціненної еволюційної і цивілізаційної ролі первіснообщинного фундаменту для розвитку людства взагалі та його взаємодії з навколишнім середовищем.

Я зовсім не ставлю собі за мету обговорювати вплив того або іншого природного фактору чи займатися регіональною географією та кліматологією, бо радше хочу показати первісну історію людства як частину життя світового організму, частину життя природи, і навпаки. Я свідома того, що можу дійти лише до певного аспекту істини, і зовсім не схильна впадати в надмірний матеріалізм. Ініціативу проявляє людина, не природа, хоча саме природа великою мірою здійснює регулювання. Моя цікавість лежить радше у сфері вивчення загального фізичного регулювання, взаємовпливів людини і природи первісної доби. Цілком зрозуміло, що тут можна сподіватися лише на певне наближення до істини, саме тому я зі смиренністю прийму всі зауваження моїх критиків.

Як на мене, було б недоречним присвячувати окремий розділ даного реферату історії становлення людини, хоча це одна з основних висхідних проблем у історії взаємовідносин «людина-природа», тому просто дозволю собі прямо у вступі коротко передати теорію двох стрибків. На думку представників цієї теорії, у формуванні людини й суспільства перший стрибок знаменував перехід від використання готових знарядь праці нашими антропоморфними предками до їх виготовлення. Його результатом було перетворення австралопітекових мавп у мавпоподібних людей - архантропів, до яких належать пітекантропи й синантропи. Деякі антропологи додають сюди й Homo habilis (людину умілу), відкриту Л. Лікі (1967).

Другий стрибок ознаменував перетворення найдавніших людей (палеоантропів, до яких відносять і неандертальця) на людей сучасного типу і фактичне припинення їхньої біологічної еволюції. Цей вид людини вже володіє певними можливостями для розвитку не лише фізичних, а й розумових здібностей для пізнання навколишнього світу й самого себе. Починаючи з цього моменту, прогрес людства виявляється в формі оволодіння новими засобами праці й пізнання (знаряддями праці й знаковими системами) та передачі умінь, навичок і знань новим поколінням. Іншими словами, з цього моменту прогрес суспільства реалізується як прогрес людської культури, тоді як на етапі людей, що формувалися, він реалізувався ще як спадкові зміни морфологічної структури, які визначалися природним добором.

З теорії двох стрибків неминуче випливає, що епоха людей, які формувалися (архантропів і палеоантропів), була епохою становлення як людського суспільства, так і самої людини. Це була епоха, коли власне людське начало ще лише пробивало собі шлях, долаючи начало звірине, біологічне. Спільність людей, що лише формувалися, була первісним стадом, в якому велику роль відігравали біологічні, тваринні інстинкти.

Всі дослідники сходяться на тому, що для первіснообщинного ладу більш-менш характерний послідовний колективізм у виробництві та споживанні, спільна власність і зрівнювальний розподіл. Вважається, що нижня межа періоду - середній палеоліт (час палеоантропів) або верхній палеоліт (час неоантропів), а верхня межа - зазвичай неоліт. Я ж у даній роботі доводжу розгляд проблематики «людина-природа» до епохи бронзи. Вважаю, що такий підхід є правильний, бо саме в епоху бронзи завершується перший великий поділ праці - скотарство відокремлюється від землеробства, а, як відомо, саме це призвело до значних змін у взаємостосунках між людиною і природою. Та про це далі.

Основні елементи наукової новизни реферату конкретизуються в наступних положеннях:

G історичний генезис і розвиток моральних норм і традицій в ставленні до природи на різних етапах первісності мали суперечливий характер і еволюціонували від невиділеності людини з природи (злиття з нею) до відносної незалежності від природи та протиставлення природи людині;

G показано, що протиставлення природи людині породжує дуалістичний стиль мислення, який, в свою чергу, закріплює й посилює протиставлення світу людини світові природи, відводячи людині головну роль, тоді як світ природи постає вторинним, залежним від людської активності.

Реферат складається зі вступу, 3-ох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг - 36 сторінок.

1. ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ У ПЕРВІСНУ ДОБУ

Життєдіяльність первісної людини була тісно пов'язана з навколишнім середовищем і багато в чому визначалась його змістом і станом. Та пристосування людини до мінливих умов навколишнього середовища мало не пасивний, а активний, динамічний характер. Активна адаптація людини і суспільства до навколишнього середовища передбачає не тільки широкий пошук засобів позабіологічного захисту від впливу несприятливих природних умов (опанування вогню, спорудження жител, виготовлення одежі, обробка продуктів харчування тощо), а й цілеспрямований тиск на природні процеси. Так, первісні мисливці, а згодом скотарі і землероби у процесі своєї діяльності знищували тварин, підпалювали рослинність, вели селективний відбір рослин і домашньої худоби, чим значно змінювали природний ландшафт і впливали на формування біоценозів у окремих регіонах.

Виходячи з цього, історики поділяють навколишнє середовище на дві частини: 1) середовище, що впливало на життєдіяльність людини, але не зазнавало тиску (клімат, рельєф); 2) середовище, що частково змінювалось у процесі трудової діяльності людини (флора, фауна).

Як на мене, для вивчення взаємовідносин людини і природи у первісному суспільстві, доцільно розглянути спочатку джерела, що дають змогу відтворити першу частину навколишнього середовища. Насамперед це дані геології і палеокліматології. За даними геології історики відтворюють зміни рельєфу протягом усієї історії людства. Так, у різні історичні епохи рельєф України значно змінювався. Під час останнього зледеніння, наприклад, Чорне море взагалі перетворилось на невеличке озеро, Азовське море практично пересохло, а Дніпро, Південний Буг, Дністер та Дунай на західному шельфі сучасного Чорного моря зливалися в одну річку і вже разом упадали на рівні акваторії Варна - мис Сарич (Південний Крим) у стародавнє озеро. Зниження рівня Чорного моря й узагалі Світового океану внаслідок наступу льодовика призвело до відчутних змін берегової смуги морів та океанів, поглиблення річкових долин, трансформації рослинного і тваринного світу, що, у свою чергу, не могло не вплинути як на процес розселення первісних колективів, так і на засоби їхньої адаптації до навколишнього середовища.

В наш час навіть важко уявити розвиток суспільства без знання динаміки кліматичних змін. У першу чергу це стосується ранніх етапів становлення та розвитку людини і суспільства. Ці знання історик здобуває за даними палеокліматології - науки, що вивчає клімат історичного минулого Землі. За наслідками досліджень палеокліматології реконструйовані темпи і ритми трансформації природного середовища (льодовики, міжльодовиків'я - інтергляціали). Дослідники по-різному оцінюють сприятливість або несприятливість тих ж інших кліматичних умов для розгортання тих чи інших історичних процесів, проте в усіх випадках наукова реконструкція є вкрай бажаною, більше того - необхідною.

Зміна клімату безпосередньо спричиняє зміни флори і фауни, які, у свою чергу, визначають напрям господарської діяльності і побут первісного суспільства. Рослинність забезпечувала первісну людину не тільки продуктами харчування, а й матеріалами для будівництва жител, виготовлення знарядь праці, паливом для вогнищ, ховала мисливців під час полювання, рятувала від непогоди.

Відтворити склад рослинності, її біологічні якості, простежити її зміни протягом історичного розвитку суспільства історику допомагають дослідження палеоботаніків. За знахідками пилку і спор у культурних нашаруваннях стародавніх пам'яток палінологія - підрозділ палеоботаніки - відтворює рослинність часів їхнього існування. Проте результати палінологічного аналізу потребують критичного ставлення, тому що пилок і спори тих чи інших рослин могли бути занесені в культурний шар стародавньої пам'ятки з інших місць, іноді досить віддалених (300 км і більше), вітром або водяними потоками. Крім того, внаслідок різних геологічних процесів у культурний шар поселень потрапляли залишки рослинності інших епох, як більш ранніх, так і пізніших.

Значно інформативнішими у цьому плані є дані палеозоології -- підрозділу палеонтології, що вивчає тваринний світ минулого та історію його розвитку за рештками тварин або відбитками їхньої життєдіяльності. Відновлений за фауністичними рештками склад стада промислових тварин стародавніх поселень дає змогу не тільки визначити якість життєзабезпечуючих ресурсів земної кулі, а й реконструювати методи і стиль полювання, встановити центри і час приручення того чи іншого виду тварин, окреслити напрями і ритми поширення скотарства від первісних центрів тощо. Сучасна наука за кількісними і якісними показниками решток тварин і рослин на стародавніх поселеннях розробляє палеоекологічні і палеоекономічні моделі розвитку стародавнього населення.

Залучаючи дані палеозоології для вивчення первісної історії, необхідно враховувати рівень їхньої цілості. Як і антропологічні, фауністичні рештки, здебільшого, репрезентовані крихкими уламками, за якими іноді буває важко визначити вид тварин. Кількісні показники видів тварин та їх особин у більшості випадків є неповними. Не до кінця розроблена й методика розрізнення диких і свійських тварин. Але попри всі «недоліки» палеозоології і палеоботаніки без їхніх матеріалів просто неможливо в наш час створювати науково обґрунтовану історію первісного суспільства.

Узагальнюючи короткий огляд природничо-наукових джерел, які останнім часом широко застосовуються в практиці наукового пошуку в історії первісного суспільства, спробую виділити найважливіші моменти, у вирішенні яких вони відіграють провідну роль. По-перше, це відтворення динаміки розвитку навколишнього середовища, зміни якого, незалежно від чинників, що їх спричинили (антропогенних чи природних), справили в багатьох випадках вирішальний вплив на формування характеру життєдіяльності первісного суспільства. По-друге, це реконструкція методів і змісту життєзабезпечення первісної людини: форм і стилю її господарської та матеріальної культури, становлення та розвитку первісної економіки в цілому, вплив її на оточуюче середовище. По-третє, лише завдяки використанню матеріалів природничих наук з'ясована низка питань, пов'язаних із виникненням і запровадженням у практику різних об'єктів матеріальної культури (походження сировини та засобів її добування, технології обробки, виникнення і розвиток металургії). Поряд із цим встановлено рівень раціональних знань первісної людини: медичних, математичних, біологічних, екологічних, астрономічних, географічних тощо.

Проте, займаючись дослідженням первісної історії, завжди треба пам'ятати, що спеціальні гуманітарні знання дослідника є вирішальними. Речі і явища, якими б шляхами вони не були визначені, не матимуть ніякого значення для історії суспільства, доки вони не будуть співвіднесені з відповідною поведінкою людини, з певним станом навколишнього середовища. Й лише в контексті людської діяльності вони стають джерелами для пізнання історичного процесу. Лише всебічне вивчення всього комплексу джерел із залученням найновіших методів дослідження може гарантувати успіх у розв'язанні тих чи інших проблем історії далекого минулого (у нашому випадку - проблем взаємовідносин людини і природи первісності).

2. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ З ПРИРОДОЮ (ПЕРВІСНІСТЬ)

Первісні стада стародавніх мавпоподібних людей, за даними археології, займалися збиральництвом, лише іноді полюючи на великих тварин. Горбчастий тип зубів пітекантропів вказує на використання ними рослинно-тваринної їжі. Невелика концентрація в природі високопоживних кормів перешкоджала скупченню тварин - об'єктів полювання людини. Тому стада прадавніх мавполюдей були нечисельні і вели кочовий спосіб життя.

Геологічне значення людства вперше виявилося, очевидно, близько мільйона років тому, коли найстародавніші представники цього роду навчилися користуватися вогнем (набули навичок збереження і використання вогню) і стали виготовляти перші знаряддя праці. Цим людина поклала початок своїй перевазі над тваринами. Оволодіння вогнем було пов'язане з переходом від первісно-стадного життя до, хоча і примітивної, але організації людського суспільства. Виникли поселення, а з ними і спеціалізація функцій окремих членів первісної общини. Все це привело до виникнення перших зачатків антропогенних змін природи в околицях великих стаціонарних поселень (спалювання рослинності, знищення певних видів тварин і т.д.).

З появою неандертальців, які вміли виготовляти різноманітні кам'яні знаряддя і добувати вогонь, пов'язується швидке скорочення чисельності багатьох видів тварин (мамонта, шерстистого носорога, печерного ведмедя, ряду видів биків і оленів), на яких вони полювали. Людина тисячоліттями знищувала їх у більшій кількості, ніж вони народжувалися.

Як на мене, щоб відобразити істинні колізій у системі «людина-природа» у первісному суспільстві необхідно використати такий підхід, за якого характеризуються взаємовідносини між ними на різних стадіях (періодах) (наприклад, залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці). Також, на мою думку, найбільш обґрунтованим і доцільним у даному випадку є підхід до аналізу взаємостосунків суспільства і природи через призму його господарської діяльності. Саме тому мною розглянуті господарсько-культурні типи людського суспільства періоду первісності. В результаті виділені 2 етапи (періоди) становлення взаємовідносин між людиною і природою, які безпосередньо припадають на первісне суспільство:

1. Етап мисливсько-збиральницької культури;

2. Етап аграрної культури (початкова стадія).

2.1 Розвиток взаємовідносин людини і природи у кам'яному та бронзовому віках

Історію первісного суспільства вчені поділяють на кілька періодів залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці: палеоліт (стародавній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), енеоліт (мідно-кам'яний вік), бронзовий вік.

Палеоліт (епоха палеоліту (давній кам'яний вік) починається з початком антропогенезу, а закінчується в Х тисячолітті до н. е.)

Ранній палеоліт (від появи людини до 150 тис. років тому)

Рання людина була повільнішою і слабкішою, ніж великі хижаки, не мала такої природної зброї, як ікла та кігті. Люди навчилися компенсувати ці недоліки, використовуючи камінь, кістку, дерево. Майстри раннього палеоліту створювали гострі знаряддя, сильно б'ючи каменем об камінь. Вибиралися тверді гірські породи, частіше за все кремінь. Як наслідок, предки сучасної людини все більше відділялися і віддалялися від тваринного світу. Виготовлення знарядь праці, випрямлення постави, зміна ходи, спільні узгоджені дії, що вимагали сигнальної системи, м'ясна їжа вдосконалювали наших пращурів.

Близько 1,5 млн. років тому з'явилося ручне рубило - основне знаряддя праці архантропів (людиноподібних мавп доби раннього палеоліту, що виготовлялося шляхом оббивання кам'яної заготівки з двох боків. Це знаряддя мало довгасту, плескату форму завдовжки 20-25 см, вагою до 1,5 кг. У руках первісної людини рубило стало універсальним інструментом впливу на навколишній світ. Залежно від ситуації воно виконувало роль сокири, кайла, метального каменя тощо.

Приблизно 300-200 тис. років тому люди оволоділи вогнем. Одним з його джерел, ймовірно, були дерева, що загорілися від блискавок. Невипадково у багатьох народів збереглися легенди про героя, що викрав небесний вогонь і подарував його людям (наприклад, грецький міф про Прометея). Спочатку вогонь тільки підтримували. На одній з палеолітичних стоянок в Китаї археологи знайшли шар попелу товщиною 6 м.

Середній палеоліт (150-35 тис. років тому)

Наприкінці раннього палеоліту природа зазнала значних змін: клімат став сухішим, відбулося деяке підняття поверхні, розпочалося чергове, але на цей раз найбільше похолодання. Тобто близько 200 тис. років тому почалася льодовикова епоха. Люди опинилися в дуже жорстких природних умовах, проте виявили себе гідними їм протистояти.

Наслідки цих кардинальних зрушень у природі стали особливо відчутними у середньому палеоліті (мустьєрська епоха). Північна та більша частина Центральної Європи були закуті в льодовий панцир товщиною понад 600 метрів. На території України південна межа максимального зледеніння орієнтовно проходила повз такі сучасні міста: Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми.

Зміни в природі змусили первісну людину пристосовуватися до нових умов існування. Помітне зменшення флори, зумовлене сухим різкоконтинентальним кліматом, поява нових представників фауни - мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленів, печерних ведмедів та інших тварин, призвели до того, що традиційне для попереднього періоду збиральництво дедалі більше поступається місцем полюванню, яке відіграє у житті людини мустьєрської епохи вирішальну роль. У цей час помітно поліпшується технологія виготовлення знарядь праці, урізноманітнюються їхня форма та призначення: ручне рубило удосконалюється; з'являються кам'яні гостроконечники, що використовувалися як вістря для списів; набувають поширення скребла, якими обробляли шкури тварин.

Помітне ускладнення умов життя не зупинило поступального фізичного та розумового розвитку людини. Внаслідок еволюції на зміну архантропу в мустьєрську епоху приходить неандерталець (назва походить від місцевості у Німеччині, де було знайдено рештки кісток). Він був невисокий на зріст, сутулий, мав велику голову видовженої форми з низьким лобом і нависаючим надбрів'ям. Об'єм його мозку становив від 925 до 1800 см³, особливо були розвинутими ділянки мозку, пов'язані з просторово-координаційними функціями та їхнім контролем. Неандерталець як більш розвинений тип людини попри складні умови існування, помітно розширив порівняно зі своїм попередником - архантропом ареал проживання.