Людина і природа в первісному суспільстві

Боротьба за існування змусила людину в середньому палеоліті виготовляти одяг із шкур тварин, інтенсивно заселяти печери, будувати штучні наземні житла, не тільки використовувати, а й добувати вогонь. Завдяки цьому людина стала більш захищеною і менш залежною від природних умов.

Пізній палеоліт (35-11 тис. років тому)

Цей етап в історії людства порівняно з попередніми досить короткий, але він характеризується значними змінами в економіці, сфері соціальних відносин, мистецтві. Безперечно, центральною подією цієї доби стало завершення майже 35 тис. років тому процесу фізичного та розумового формування людини сучасного типу - Нomo sapiens. Цю людину за місцем першої знахідки її кісток у гроті Кро-Маньйон (Франція) називають кроманьйонцем.

З появою кроманьйонців процес удосконалення та урізноманітнення знарядь праці пішов надзвичайно швидкими темпами. У пізньому палеоліті почали виготовляти кам'яні різці, ножеподібні пластини, наконечники списів, дротики тощо. Людина оволоділа технікою обробки кісток та рогів, з яких виготовляла собі гарпуни, шила, голки та ін. Кроманьйонці стали використовувати перші знаряддя з вкладишами, винайшли списометальний пристрій.

Останнє, четверте, зледеніння, що відбулося в пізньому палеоліті, перетворило колективне загінне полювання на диких коней, бізонів, північних оленів і мамонтів у основний вид занять кроманьйонців, який забезпечував їхню життєдіяльність. Поступово склалася певна спеціалізація мисливських колективів. Так, майже 20-14 тис. років тому на теренах України досить чітко виділяються дві зони з різним типом господарства: південно-східна - мисливців на бізонів, та північно-західна - мисливців на мамонтів.

Помітне вдосконалення та урізноманітнення знарядь праці, підвищення продуктивності мисливства (кілька мисливців легко могли вполювати мамонта вагою 1-2 тонни) дали змогу кроманьйонцям відмовитися від виснажливих міграцій у пошуках їжі і вести більш осілий спосіб життя. Головним чином на берегах річок вони будували свої житла - землянки і напівземлянки, які у своїй сукупності утворювали первісне поселення - стоянку.

Спільне осіле життя первісних людей, локальне скупчення поселень є свідченням не тільки прогресивних змін у економіці, а й суттєвих зрушень у сфері соціальних відносин. Пізній палеоліт - це час, коли на зміну первісному стаду прийшла родова община. Стрижнем родової організації суспільства був рід - об'єднання кровних родичів за материнською лінією. На основі родинних стосунків відбувалася консолідація родів у племена, формувалася племінна організація суспільства, внаслідок чого поступово склався родовий первіснообщинний лад. Характерними рисами цього ладу були спільне володіння засобами виробництва і зрівняльний розподіл надбань праці. Згуртованість родового колективу доводить складне полювання на бізонів, печерних ведмедів, биків, мамонтів, вовнистих носорогів. Мисливці заганяли тварин у ями-пастки, ущелини, прірви. Під скелею біля Солютре у Франції знайдені скелети 10 тисяч диких коней. Схоже кістковище бізонів знайдене в Україні біля Амвросіївки у Донецькій області.

Намагаючись пояснити механізм світобудови та визначити своє місце в навколишній дійсності, первісна людина в добу пізнього палеоліту активно формує першооснови власної релігійної свідомості: тотемізм - віру в спільного для конкретного колективу предка - певної тварини, рослини тощо; анімізм - віру в існування душі та духів, що нібито управляють усім матеріальним світом; фетишизм - поклоніння предметам неживої природи, віру в надприродні властивості матеріальних речей; магію - обряди, пов'язані з чаклунством, віщуванням, вірою в уміння людини викликати надприродні явища.

Люди в цей період заселили всі континенти, по деяких скелетах вже можна простежити ту чи іншу сучасну расу (європеоїди, монголоїди, негроїди).

Вюрмське (валдайське) зледеніння

Вюрмське зледеніння за розміром льодовикового щита, порівняно з попереднім, рисським, було меншим, однак клімат вюрмського часу був холоднішим, Такий палеокліматичний парадокс пояснюється тим, що в цей час північна частина Світового океану вкрилася суцільним льодом, утворивши разом з материками своєрідний величезний суходіл. Європа опинилася в глибині цього суходолу, що зумовило її різкий континентальний клімат, який існує й понині в Сибіру.

Середньорічна температура на поверхні землі знизилася на 5°С. Максимум похолодання припадав на період 18-20 тис. років тому. П'ять відсотків всієї світової вологи зосереджувалося на суші у вигляді льоду. Внаслідок цього рівень Світового океану знизився на 100 м. Це спричинило зміну обрисів материків, зокрема, утворилися сухопутні «мости» до Британських островів, Індонезії, Аляски. Суходоли утворилися також на місці мілководних ділянок морів, зокрема, Азовського моря, Одеської затоки. Чорне море взагалі перетворилося на невеличке озеро, а Кримський півострів являв собою підвищену ділянку степової зони Східної Європи. Поглибились долини всіх річок. Узагалі рельєф став більш розчленованим, що сприяло загонному полюванню.

Материкові льодовики мали величезну товщу: в Північній Америці - 3800 м, у Гренландії - 3300 м, у Скандинавії - 2500 м. Під час максимуму валдайського зледеніння середньорічна температура в Європі сягала - 2°, січнева - 14 °, липнева - +12°. З наближенням до краю льодовика липнева температура знижувалася до +8° - 10°.

У той час уздовж межі льодовикового щита, яка проходила поблизу верхів'я Дніпра, існувала неширока зона (100-200 км) прильодовикової рослинності (поєднання степових і тундрових угруповань із березовим і сосновим рідколіссям). Південніше, приблизно до гирла Десни, утворилася зона перигляціального лісостепу (лугові степи з сосновими, листяними, зокрема березовими, лісами). Далі, до межі обмілілого Чорноморського басейну, простягалася велика зона холодних степів, яка по долинах річок і балок членувалася острівцями лісостепу (лугові степи з березовими, сосновими та широколистяними лісами). Вони займали Донецький кряж, центральну частину Приазовської височини, надпорізький вигин Дніпра та ширшим масивом - південну частину Пруто-Дністровського межиріччя.

У Прикарпатті великі території займали мішані та хвойні ліси, а в Карпатах - низькорослі чагарникові та альпійські луки. І лише Кримські гори були вкриті широколистяними і хвойно-широколистяними лісами.

Ближче до кінця льодовикової епохи, коли льодовиковий щит відступив за межі Руської рівнини, рослинні об'єднання набули рис близьких до сучасних. У північній зоні місця прильодовикової рослинності зайняли лісові формації. Території від верхів'їв Дніпра і до гирла Десни займали соснові ліси. Південніше Прип'яті, в межиріччі Дніпра і Случі, а також у Західній Волині росли сосново-березові ліси, у Прикарпатті - темнохвойні (з ялини та піхти) і березово-соснові. В Карпатах збереглися субальпійські луки та гірські тундри, а в Кримських горах - широколистяні та хвойно-широколистяні ліси.

Південніше гирла Десни простягалися лукові й різнотравні степи. На півночі Лівобережжя вони поповнювалися березовими перелісками, набуваючи характеру лісостепу. Лісостеповими ділянками (з сосновими і широколистяними лісами) залишалися також підвищені регіони степової зони - Донецько-Приазовська височина, Надпорізький вигин, південна частина Буго-Дністровського межиріччя.

Розселення тваринного світу валдайської епохи слід роззглядати як результат зміни ландшафту. З посиленням зледеніння, скороченням лісових зон і поступовим розширенням степових і лісостепових перигляціальних ландшафтів більшість тварин втратила сприятливе природне оточення, внаслідок чого стався розпад біоценозів міжльодовиків'я, сформувався мішаний льодовиковий комплекс фауни.

На матеріалах фауністичних решток пізньопалеолітичних поселень України В.І. Бібіковою та Н.Г. Білан простежене зональне поширення окремих видів тварин. В епоху максимуму валдайського зледеніння через територію України, як установили ці дослідниці, проходило три фауністичні зони. Для першої зони (від краю льодовикового щита до гирла Десни) було характерним переважання тундрових і степових видів фауни (мамут, північний олень, носоріг, вівцебик), для другої (від гирла Десни до Надпоріжжя) - тундрових і степових видів з участю лісових (північний олені, кінь, бізон, мамут); для третьої (від Надпоріжжя до Чорноморського басейну) - степових видів, зокрема, бізона, коня, сайгака, частково північного оленя (під час сезонних міграцій).

У цілому на території України в пізньому палеоліті переважала певна спеціалізація мисливсько-збиральницького господарства по окремих регіонах. Подесення та Середнє Подніпров'я були зонами існування переважно мисливців на мамута. У степовій зоні України полювали на різних й питних, здебільшого бізонів і коней. У Подністров'ї та Прикарпатті крім мисливства, значного розвитку набуло збиральництво. В фіналі пізнього палеоліту в Поліссі мешкали також мисливці на північного оленя.

Виникнення мистецтва

Більшість вчених пов'язує появу у людини потреби передати навколишній світ художніми засобами з релігійними магічними уявленнями, виникнення яких належить до того самого часу (до пізнього палеоліту). Етнографія знає безліч прикладів, коли заклинання, танці навколо зображень вважалися засобом впливу на реальних тварин. Так, австралійські аборигени і сьогодні вірять: якщо чоловіки намалюють або «освіжать» новим розфарбуванням зображення тварин або рослин на стінах священної печери, то справжні тварини і рослини будуть добре розмножуватися. Серед малюнків палеоліту рідко, але зустрічаються зображення людей у масках. Широко відомий так званий «Чаклун» з печери Трьох братів у Франції -- напіволень-напівлюдина. Мистецтво танцю, ймовірно, також розвивається з імітації поведінки тварин, мисливських і військових вправ.

Мезоліт (X-VI тис. до нашої ери)

Середній кам'яний вік - мезоліт є яскравим доказом сильного впливу природного середовища на життя і еволюцію людства. Закінчився льодовиковий період, потеплішав клімат, оновилися флора і фауна. Традиційні для попереднього періоду об'єкти полювання або ж вимирають, як мамонти та шерстисті носороги, або ж відходять на північ. Тварини які прийшли їм на зміну (кабан, вовк, лисиця, бобер тощо), були значно дрібнішими і рухливішими. Саме тому в мезоліті перед первісними мисливцями гостро стали проблеми зміни прийомів полювання, винайдення більш ефективної у нових умовах зброї, пошуку альтернативних мисливству джерел харчування. Людина не тільки суттєво удосконалює старі знаряддя праці (вони стають меншими за розмірами, зручнішими та ефективнішими), а й створює новий інструментарій для обробки дерева - долото, сокиру, тесло, виготовляє вкладишеві знаряддя (ножі, кинджали, списи) з крем'яними пластинами. Центральною подією розвитку первісної техніки в добу мезоліту було винайдення першої «механічної зброї» дистанційної дії - лука і стріли. Поява цього знаряддя полювання мала надзвичайно важливі наслідки: по-перше, суттєво зросла продуктивність праці мисливців - вбивати тварин можна було зі значної відстані, а птахів - на льоту; по-друге, вона сприяла перебудові соціального життя, оскільки людина могла сама себе прохарчувати, багатолюдні мисливські колективи розпалися і на зміну їм прийшла індивідуалізація виробництва та споживання, помітно зросла роль парної сім'ї.

Зникнення великих стадних тварин, зростання населення, масове винищення дичини внаслідок використання лука і стріл зумовили кризу мисливського господарства (детальніше про неї див. нижче!). У пошуках альтернативних засобів існування, а також через те, що після танення льодовиків з'явилися великі водні простори, людина активніше починає займатися рибальством. Очевидно, спочатку це було варіантом полювання зі списом, гарпуном чи луком, але згодом техніка рибальства суттєво удосконалилася: були винайдені гачки, сіть з поплавками, блешні з річкових черепашок, складна система загородок на річках та озерах, а також плоти зі зв'язаних колод, човни, видовбані зі стовбурів дерев, тощо. Криза мисливського господарства зумовила підвищення ролі не тільки рибальства, а й збиральництва. Головними об'єктами збиральництва були різноманітні їстівні рослини та ягоди, а також раки та молюски. Стабільності існування людини в епоху мезоліту сприяло приручення диких тварин (спочатку собаки, а потім - свині).

Криза мисливсько-збиральницького господарства

Із закінченням льодовикової епохи змінився режим температури, вологи, а відповідно - рослинний і тваринний світ. Своєрідний тундро-лісо-степовий прильодовиковий ландшафт із численними стадами тварин мішаного льодовикового комплексу фауни змінила зональна структура навколишнього середовища, близька до сучасної.

За межами невеличкого льодовика, який залишився в горах Скандинавії, утворилися зони тундри, тайги, широколистяного лісу, напівпустель. Тварини мішаного льодовикового комплексу розселилися в зонах, сприятливих для окремих видів. Зокрема, на території сучасної лісової зони України замість мамутів, волохатих носорогів, бізонів, велетенських оленів з'явилися лісові тури, благородні олені, косулі, кабани, бурі ведмеді. І тільки північні олені, як у льодовиковий час, продовжували свої сезонні міграції крізь цю територію.

Лісові тварини не утворюють великих стад. Тому на них неможливо влаштовувати великі облавні полювання, які відразу давали значну кількість м'яса. Крім того, умови полювання в лісі обмежують обрій мисливця і він бачить тварин лише якусь мить між деревами і кущами. Ці обставини ускладнили процес полювання. До того ж у лісовому біоценозі зменшилася кількість біомаси на одиницю площі.

У степових зонах біомаса, насамперед, тваринного світу була зведена нанівець хижацьким мисливством общин пізнього палеоліту. Свого часу внаслідок наступу льодовика населення північних районів переселилося до південних степових і лісостепових зон. Поступово в позальодовиковій зоні виникла критична палеодемографічна ситуація. Більша частина біомаси цих регіонів була знищена.

Подальша інтенсифікація облавного мисливства не давала бажаних наслідків. З відходом льодовика первісні общини поступово починають розселятись у північні райони. Розпалися міцні, згуртовані колективи мисливців на великих тварин. На їхнє місце прийшли невеличкі, рухливі групи мисливців та збирачів, які в пошуках життєзабезпечуючих ресурсів розселилися по долинах невеликих річок і балок, де археологи знаходять ледве помітні сліди їхнього перебування.

Для подолання цієї кризи ранньопервісне населення робило кілька інновацій. При полюванні, як уже вище вказувалось, почали широко використовуватись лук і стріли. Мезолітичні луки, що збереглися в торфовищах, виготовлялися з сосни, в'яза, тиса, ясена та інших порід дерев. Вони мали довжину 150-180 см. Для них використовували стріли довжиною 58-65 см. Помічником мисливця став домашній собака. Збільшилась частка збиральництва й почалось інтенсивне рибальство.

З'явилися спеціалізовані рибальські приладдя: сіті, плетені з кропиви, верші, човни. В історії людства рибальство посідає особливе місце. В палеолітичну добу рибальство існувало, але було обмежене в просторі. Воно, як додаткове джерело харчування, застосовувалось у відносно теплих регіонах. Річ у тім, що в холодних прильодовикових зонах, де були великі енергетичні витрати людського організму, риба виявилась не досить калорійною. Тому енергетичні потреби палеолітичних мисливців прильодовикової зони задовольнялися висококалорійним, жирним м'ясом ссавців. Оскільки при переході до голоцену клімат став значно теплішим, рибальство перестало бути нерентабельним і поширилося на великих територіях.

Свідченням інтенсивного збиральництва є купи панцерів слимаків, виявлені на поселеннях Криму, а також пекарські ями для приготування слимаків та молюсків. Пекарські ями добре вивчені у Криму та північно-західному Причорномор'ї. На поселенні Мирне вони являли собою циліндричні заглиблення, діаметром 60 см і глибиною 30-40 см. Такі ж розміри мали ями-вогнища. У вогнищах розжарювалось каміння, яке потім перекладалось у пекарські ями. На розпечене каміння клали м'ясо чи інші продукти, перекривали їх листям та землею, аж доки вони під дією температури не ставали придатними для вживання.

В різних регіонах земної кулі перебудова господарської діяльності та перехід до мезоліту мали свої особливості, зумовлені своєрідністю природного середовища та демографічною ситуацією. З цього часу також простежується помітна нерівномірність розвитку людського суспільства, яка, значною мірою, була спричинена виникненням відтворюючих форм господарства.

Так, на Близькому Сході та в Середземномор'ї перехід до голоцену супроводжувався посиленням посухи. Напівстеповий ландшафт, який тут існував під час льодовикового періоду, суттєво не змінився. Склад рослин і тварин практично залишився попереднім, але вони, здебільшого, тепер концентруються в долинах річок та в оазисах. У цих мікрорайонах виникає відносна перенаселеність, що згодом призвела до екологічної кризи. Іншими словами, природа сама вже була неспроможною вчасно відтворювати утилізовану людиною біомасу, то ж їй (людині) не залишалося нічого іншого як допомагати природі вирощувати рослини і тварин або покидати ці місця й шукати інші «кормові» площі.

Первісні люди за традицією починають інтенсифікувати усталені форми господарської адаптації - мисливство і збиральництво. Однак, поряд зі старими формами господарювання, на Близькому Сході та в Середземномор'ї уже в мезоліті починають зароджуватись принципово нові методи культурної адаптації. Інтенсифікація збиральництва сприяла становленню початкових форм землеробства, а інтенсифікація мисливства - скотарства. Цей процес Г. Чайлд визначає як оазисну неолітичну революцію, про що детальніше йтиметься нижче.

Немає потреби наводити далі приклади виникнення кризових ситуацій в інших регіонах земної кулі. Вони виникають там і тоді, коли потреби людей суперечать можливостям природи відтворити необхідну для подальшого існування суспільства біомасу. В тих випадках, коли людина здатна подолати кризову екологічну ситуацію завдяки інтенсифікації традиційних форм господарства в умовах багатого на природні ресурси оточуючого середовища (індіанці північно-західного узбережжя Північної Америки) або розселюючись на нові вільні території, привласнюючі форми господарства існують ще тривалий час. Для деяких народів цей процес не завершився й понині.