Президенти США

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

президент кеннеді рейган вашингтон

1. Джордж Вашингтон

2. Джон Адамс

3. Джеймс Б'юкенен

4. Авраам Лінкольн

5. Улісс Грант

6. Джеймс Гарфілд

7. Гровер Клівленд

8. Воррен Гамаліїл Гардінг

9. Франклін Делано Рузвельт

10. Гаррі Трумен

11. Джон Фітцджеральд Кеннеді

12. Ліндон Джонсон

13. Рональд Рейган

14. Джордж Герберт Вокер Буш

15. Білл Клінтон

16. Джордж Вокер Буш

17. Барак Обама

Джордж Вашингтон

1-ий президент Сполучених Штатів Америки
Час на посаді: 30 квітня 1789 -- 4 березня 1797
Віце-президент	Джон Адамс
Попередник	немає
Наступник	Джон Адамс
Народився	12 лютого 1732 Бриджс-Крик, Вірджинія Британська Америка
Помер	14 грудня 1799 Маунт-Вернон, Вірджинія, США
Політична партія	немає

Джордж Вашингтон народився 22 лютого 1732 року в родині, уже четверте покоління якої проживало у Віргінії. Його сходження до колоніальної еліти ніяким чином не було визначено, тому що дитинство і юність він провів у скромних умовах, одержав поверхневу шкільну освіту.

Вашингтон, здавалося, був створений для кар'єри офіцера. У званні полковника віргінської міліції він був втягнений у 1754-55 р. на території сьогоднішнього Пітсбурга в перші бої французько-індійської війни.

Відразу ж після відходу з військової служби Вашингтон у січні 1759 року одружився на Марті Дендрідж Кастіс, вдові і матері двох дітей, що мала значний стан, а також 150 рабів.

Після боїв під Лексінгтоном і Конкордом у квітні 1775 року Вашингтон був одноголосно обраний другим Континентальним конгресом головнокомандуючим всіх американських збройних сил. Протягом війни найбільшою проблемою Вашингтона було озброєння і постачання армії.

Вашингтон не брав участь у передвиборній боротьбі, а чекав у Маунт Верноні, коли його покличуть співвітчизники. Члени виборної колегії, обрані в штатах на початку січня 1789 року, одноголосно проголосували 4 лютого за Вашингтона як президента.

Вища мета Вашингтона полягала в тому, щоб забезпечити виживання самоврядування в пронизаному абсолютизмом і деспотією світі, наповнивши життям букви конституції і із самого початку заснувавши нову урядову систему на "щирих принципах". Стомлюючі поїздки, що він починав як глава держави в перші роки свого перебування на посаді президента в різні частини союзу, служили посиленню національної згоди і завоюванню лояльності громадян стосовно федерального уряду.

Наступним великим досягненням була декларація прав (Білль про права), проведена Медісоном через Конгрес і додана в 1791 році у формі перших десяти виправлень до конституції.

Велику заклопотаність викликало у Вашингтона неясне відношення до індіанців, що шукали захисту від переселенців, що насуваються, на південно-заході в іспанців, а на північному сході в британців. Президент неодноразово виступав за справедливе звертання з корінним населенням, вірив у його здатність до асиміляції й особисто вів переговори з вождями.

У питаннях зовнішньої політики і дипломатії Вашингтон із самого початку відвоював перевагу виконавчої влади перед законодавчою і залишив за собою великий простір для дій. На границях, недостатньо забезпечених військами, намітилися конфлікти з іспанцями в дельті Міссісіпі і з британцями в долині Огайо. На цьому тлі Вашингтон, не коливаючись, проголосив 22 серпня 1793 року нейтралітет Сполучених Штатів, хоча симпатії більшості його співвітчизників були на стороні французької "сестри-республіки". Одночасно він дав зрозуміти, що США визнали французький революційний уряд і вважають дійсним американсько-французький союз 1778 року.

Другий термін перебування на посаді був, головним чином, "керуванням кризами". Тверезо розрахований, обережний курс Вашингтона на нейтралітет зберіг американцям мир, зміцнивши позицію Сполучених Штатів на американському континенті і стимулював економічний підйом. Пристрасть, з яким американці стежили за французькою революцією, охолола, і в Конгресі, як і колись, тон задавали федералісти. Вашингтон заздалегідь дав зрозуміти, що про третій термін не може бути і мови, хоча конституція не передбачала яких-небудь часових обмежень.

З весни 1796 року він займався своїм прощальним зверненням до американського народу. Вихідним пунктом служили зроблені ще в 1792 році до кінця першого терміну Медісоном, начерки тексту, який Вашингтон переробив і актуалізував за допомогою Гамільтона. Остаточне прощальне звертання, що з'явилося в газетах 19 вересня 1796 року, цілком відповідало власним переконанням і цінностям Вашингтона. Його головним прагненням було застереження від партій і партійного духу, які, підштовхуванні іншими державами, ставлять під погрозу виживання нації. Щоб відбити цю небезпеку, президент рекомендував дотримуватися основних принципів релігії і моралі як "великих стовпів людського щастя".

Джон Адамс

2-ий президент США
Час на посаді: 4 березня 1797 -- 4 березня 1801
Попередник	Джордж Вашингтон
Наступник	Томас Джефферсон
Народився	30 жовтня 1735 Квінсі, провінція Массачусетс
Помер	4 липня 1826 Квінсі, штат Массачусетс
Політична партія	Федералістська партія США

Джон Адамс молодший народився 30 жовтня 1735, у місті Квінсі, колонії Массачусетс. Будинок де народився Джон Адамс сьогодні є Національною історичною пам'яткою США.

У 1751, коли йому було 16 років, він поступив в Гарвардський коледж (тепер частина Гарвардського університету). Після успішного випуску 1755 року він декілька років працює вчителем школи у Вурстері, Массачусетс. Протягом цього часу Адамс намагається визначитись з кар'єрним шляхом й вирішує стати адвокатом. Джон Адамс вивчає адвокатську справу у Джеймса Патнема. 1758 року Джон Адамс розпочав свою кар'єру в якості адвоката.

25 жовтня, 1764, він одружився на Абіґейл Сміт, дочці місцевого пастора. Вона зіграє впливову роль у політичних поглядах свого чоловіка й увійде в історію як супротивник рабства й активістка за свободу жінок.

Адамс вперше здобув широкої популярності через його супротив Акту про гербовий збір -- британський закон, прийнятий у 1765 році. Згідно з цим актом за кожну торгівельну угоду (випуск газети, книги, гральних карт, оформлення або засвідчення документа) -- мешканці тринадцяти британських колоній зобов'язувались сплачувати податок. Молодий адвокат був обурений правовим нововведенням, у серпні 1765 він надіслав п'ять статей Бостонській газеті. Він пояснив, що Акт про гербовий збір порушував елементарні права англійців, які заслуговували всі вільні люди: право платити податки лише за згодою та бути судимими присяжними відібраними з місцевих мешканців. 1766 року акт було скасовано британським парламентом.

5 березня 1770 року натовп радикальних колоністів-революціонерів напав на британських солдатів, останні відкрили вогонь, вбивши п'ятеро американців. Солдатів було арештовано за кримінальними звинуваченнями. Інцидент було негайно названо Бостонською різаниною. Джон Адамс, для якого закон завжди був вище емоцій, погодився захищати солдат у суді. Несподівано для всіх Адамс добився виправдання шістьох з британських солдатів, двох було засуджено за вбивство за умовами, що воно не було навмисним. Таким чином, він демонстрував свою неупередженість та віру в закон.

Тим часом його було обрано бостонським членом палати представників Генерального суду Массачусетса -- колоніальний законодавчий орган.

Був учасником першого та другого Континентальних конгресів представників англійських колоній в Америці. Як депутат Континентального конгресу брав участь у роботі редакційної комісії зі складання Декларації незалежності у 1776. В 1780 році був послом у Нідерландах і в 1782 році домігся визнання ними незалежності США. Брав участь в переговорах, які завершилися підписанням Версальського мирного договору 1783 з Англією. Був першим послом США у Великій Британії (1785-1788 роки). Після повернення в Америку був одним з лідерів федералістів. В 1789-1797 був першим в історії країни віце-президентом.

В 1797-1801 рр. був другим президентом Сполучених Штатів. Як федераліст вів політику, яка утверджувала владу федерального уряду над штатами. Видав Акт «проти чужої антиурядової агітації», в якому заборонялося іммігрантам та громадянам Америки критикувати федеральний уряд, що є прямим порушенням І статті Конституції. В зв'язку з чим, Медісон та Джефферсон написали «Резолюції Вірджинії та Кентукі».

Батько-засновник американського флоту. За його президентства до Конституції було додано 11 поправку.

Також за його президентства була так звана неофіційна «Тиха» війна між США та Францією, яка спалахнула після того, як так званні ХYZ урядовці заявили, що для зустрічі з Міністром Закордонних справ Франції Тамільяном, посол США повинен заплатити хабар в розмірі 2 з половинною мільйонів доларів.

Після 1801 року політикою не займався та повернувся до фермерства.

Джеймс Б'юкенен

15-тий Президент США
Час на посаді: 4 березня 1857 -- 4 березня 1861
Попередник	Франклін Пірс
Наступник	Авраам Лінкольн
Народився	23 квітня 1791 Мерсерсберг, штат Пенсільванія
Помер	1 червня 1868 Ланкастер, штат Пенсільванія
Політична партія	Демократична партія США

Джеймс Б'юкенен (англ. James Buchanan; 23 квітня 1791 -- 1 червня 1868) -- американській політик, 15-й президент США від партії демократів в 1857-1861 роках, останній перед розколом Півночі і Півдня і Громадянської війною в США.

Коли південні штати оголосили свою сецесію (вихід із Союзу), що призвело до Американської Громадянської війни, Б'юкенен вважав, що відділення суперечить закону, але приготування до війни для зупинки відділення він вважав також протизаконним. Тому він не зробив нічого. Консенсус істориків традиційно вважає Б'юкенена гіршим з президентів США за всю історію; цей погляд, проте, оспорюється деякими авторами.

Син фермера ірландського походження, Б'юкенен здобув освіту в коледжі і, присвятивши себе юридичній діяльності, скоро набув популярності талановитого адвоката. З 1814 р. був членом законодавчих зборів штату Пенсильванії, а в 1820 обраний депутатом в конгрес США. Єдиний зі всіх президентів США неодружений: втративши в юності наречену, він вирішив ніколи не одружуватися.

У 1831 Б'юкенен був призначений послом при петербурзькому дворі і уклав першу торгову угоду між Росією і Сполученими Штатами. Після повернення на батьківщину (1833), Б'юкенен був обраний від Пенсільванії у сенат США. Тут Бьюкенен тримався примирливого напряму між аболіціоністами і рабовласниками, але захищав незалежність відторгнутого від Мексики рабовласницького Техасу.

У президентство Джеймса Полка (з партії південців), кандидатуру якого Б'юкенен підтримував, він був призначений державним секретарем США (1845-1849). Під час його управління питання про Техас привело до війни з Мексикою, а конфлікт з Великобританією відносно території Орегона, був улагоджений угодою, в якій північно-східним кордоном Штатів визначена 49 паралель. У 1849 р. Б'юкенен прийняв пост посла в Лондоні.

Наступного року Б'юкенен був членом Остендської конференції, що проголосила право Сполучених Штатів на приєднання острова Куба шляхом покупки або завоювання. Рабовласницька партія бажала цим захистити себе від небезпеки, що загрожувала її інтересам в тому випадку, якщо б іспанці приступили до звільнення негрів.

У 1856 р. Б'юкенен був обраний як кандидат демократів (південців) в президенти Союзу. Завдяки тому, що він був відсутній під час палких дебатів в конгресі 1856 р. з приводу біллю про Канзас-Небраску, які розпалили пристрасті в конгресі і всій країні і різко поставили один проти одного дві ворожі партії, Б'юкенен ще міг деякий час триматися невизначеного напряму, прагнучи, якщо не усунути, то відстрочити розрив між Північчю і Півднем.

Проте, його неенергійний образ дій дав можливість зміцніти і організуватися партії сецесіоністів, і коли в 1861 р. Б'юкенен поступився президентським постом Авраамові Лінкольну, Конфедерація південців була вже готова почати міжусобну війну.

У мемуарах 1866 р. Б'юкенен намагався захистити свою політику. Спробу пом'якшити суворий вирок сучасників над Б'юкененом зробив також Куртіс (англ. Curtis) у книзі «Life of J. В.» (2 т., 1883).

Авраам Лінкольн

16-тий Президент США
Час на посаді: 20 березня 1861 -- 15 квітня 1865
Віце-президент	Ганнібал Гамлін (1861-1865)
Попередник	Джеймс Б'юкенен
Наступник	Ендрю Джонсон (1865)
Народився	19 лютого 1809 (201 рік), Округ Гардін штат Кентуккі
Помер	15 квітня 1865, Вашингтон, Округ Колумбія
Політична партія	Республіканська партія США

Авраам Лінкольн народився 12 лютого 1809 р. у штаті Кентуккі в родині бідного фермера. З дитинства Авраам звик працювати, допомагаючи батькам обробляти землю, полюючи і збираючи лісові ягоди.

Лінкольн всього в житті домігся власними зусиллями. Почавши в 21 рік самостійне життя, він перебрав багато професій. Працював землеміром, комірником, лісорубом, поштовим службовцем, навіть воював з індіанцями. У плині декількох років Лінкольн вивчив право, розраховуючи одержати ліцензію адвоката.

Перші кроки в політику Лінкольн зробив у 1834 р., коли був обраний у законодавчі збори штату Іллінойс, пройшовши тут відмінну політичну школу, завоювавши авторитет серед колег. У 1836 р. Лінкольн здав складний іспит і одержав право на власну адвокатську практику. Ставши юристом, він перебрався в місто Спрінгфілд (Іллінойс).

Наступною сходинкою в політичній кар'єрі Авраама Лінкольна стало його обрання в палату представників конгресу США в 1847 р. Робота в конгресі відкривала можливість претендувати на місце в уряді країни. Однак Лінкольну не вдалося цього разу виділитися серед американських законодавців.

Коли в 1849 р. термін його перебування в палаті представників минув, він навіть не намагався виставити знову свою кандидатуру. Повернення з конгресу додому в Спрінгфілд (Іллінойс) ознаменувало настання гіршого періоду в житті Лінкольна: він втратив політичну популярність, його адвокатська практика значно зменшилася, з'явилися великі борги. Але за наступних три-чотири років завдяки завзятості і знанням Лінкольн став провідним юристом штату Іллінойс.

Перша невдала спроба сил у Конгресі не змусила Лінкольна відмовитися від політичної діяльності. Він зовсім не збирався обмежувати себе роботою адвоката і приєднався до утвореної 25 лютого 1854 р. Республіканської партії. Саме від цієї партії він і став кандидатом на посаду президента. На жаль, його президентство і спротив рабству зумовили розкол країни. А політичні вороги президента відокремилися від країни, створивши Конфедерацію в Південних штатах рабовласників. В країні почалася громадянська війна 1861-1865 рр. Лінкольн направляв воєнні дії і всіляко сприяв перемозі над повсталими штатами. Перемогу отримали Північні штати на чолі з Лінкольном, а країну врятували від розпаду.

В роки президентства Лінкольна побудували трансконтинентальну залізницю, що тісніше зв'язало Схід і дикий тоді Захід США. Було вирішено і земельне питання. Лінкольн виступав за введення афроамериканців в існуюче суспільство, що багатьма сприймалося сміливим і революційним. США десятиліттями будуть вирішувати цю проблему вже після вбивства 16-го президента.

У 1860 році створена Секретна служба США. Первинним завданням співробітників служби була боротьба з фальшивомонетниками і підробками доларів. Президент Лінкольн наважився приборкати ще і зухвалих банкірів, що самотужки друкували гроші. Лінкольн вводив єдиний долар і зробив друк грошей державною монополією. Цього йому не могли вже пробачити і створили заколот. Адже він заважав збагаченню диких капіталістів попри інтереси держави.

Авраам Лінкольн загинув від руки Джона Вілкса Бута, актора-конфедерата. Спочатку Бут планував викрасти Лінкольна, сподіваючись виміняти його на бранців-конфедератів. 11 квітня 1865 року він прослухав промову президента, в якій той оголосив про надання неграм виборчих прав, і, обурений, змінив свої плани. Заколотники пішли на політичне вбивство.

Військовий хірург Чарльз Ліл одразу ж оцінив рану Лінкольна як смертельну. Президента перевезли через вулицю в будинок Петерсена, де впродовж 9 годин він лежав у комі. Викликані військові хірурги за допомогою щупа виявили кулю та уламки черепа на п'ятнадцяти сантиметровій глибині в мозку. 15 квітня о 7 годині 22 хвилини ранку президента проголосили мертвим. Тіло Лінкольна провезли траурною процесією територією кількох штатів до Ілінойса. Поховали його на Окриджському цвинтарі в Спрінгфілді, насипавши над ним могилу заввишки 54 метри. До 1874 року на могилі встановили кілька бронзових пам'ятників президенту. Для того, щоб запобігти викраденню тіла з метою вимоги викупу, в 1901 році тіло ексгумували й знову поховали в бетонному блоці.

Улісс Грант

18-й Президент США
Час на посаді: 4 березня 1869 -- 4 березня 1877
Віце-президент	Шуйлер Колфакс (1869-1873) Генрі Вілсон (1873-1875) не було (1875-1877)
Попередник	Ендрю Джонсон
Наступник	Резерфорд Хейз
Народився	27 квітня 1822 Пойнт-Плезант, штат Огайо
Помер	23 липня 1885 Маунт-Макгрегор (штат Нью-Йорк
Політична партія	Республіканська партія США

Хайрам Улісс Грант народився 27 квітня 1822 року в містечку Пойнт-Плезант, штат Огайо. Батьки його, шотландського походження, були люди бідні.

Закінчивши в 1843 р. курс у Військової академії у Вест-Пойнті, Грант служив в піхотному полку на міссурійському кордоні; тут йому доводилося воювати з індіанцями. У 1845 р., коли почалася війна з Мексикою, полк Гранта послали на територію Техасу. Улісс Грант брав діяльну участь в подальших військових діях. У 1854 р. він пішов з військової служби і поселився в Сент-Луїсі, ставши фермером; пізніше переселився в Гален, в штат Іллінойс, до батька, який займався шкіряним промислом.

Коли почалася громадянська війна, в Галені утворився волонтерський загін, який і вибрав Гранта своїм начальником. За дорученням губернатора штату Іллінойс Грант організував протягом двох місяців 21 полк і був призначений командиром одного з них. Незабаром він фактично став командиром всіх волонтерських військ, зосереджених в північній Міссурійській області, і 23 серпня був призначений бригадним генералом волонтерів. У подальшому ході війни скоро виявилися видатні стратегічні здібності Гранта, особливо при взятті на початку 1862 р. фортів Генрі і Донельсона. Грант став національним героєм; на нього поступово покладалися все більш і більш важливі завдання з командування військами.

У липні 1863 р. Гранту після довгої облоги вдалося примусити до здачі Віксбург. У грудні 1863 р. конгрес ухвалив вибити золоту медаль на честь Гранта і готував подяку йому і його армії. У березні 1864 р. конгрес запровадив чин генерал-лейтенанта армії, і президент Авраам Лінкольн негайно ж подарував його Гранту, якому услід за тим доручено було головне керівництво військовими діями проти армії конфедератів. Через рік після цього, в квітні 1865 р., після цілого ряду наполегливих битв Грант примусив генерала Лі здатися зі всією армією і цим поклав край громадянській війні.

У 1866 р. конгресом було надано спеціально для нього титул «генерала армії». У 1867 р. він тимчасово обіймав посаду військового міністра.

Широка популярність Гранта спонукала республіканську партію висунути його кандидатуру на виборах, й у листопаді 1868 р. він був обраний президентом більшістю 206 голосів проти 88.

Головне завдання внутрішньої політики у цей період президентства Гранта було встановлення нормальних стосунків з Півднем; у сфері міжнародної політики на першому плані стояли дипломатичні переговори з «алабамського питання».

У 1872 р. Грант знов був обраний президентом. Другий період президентства Гранта ознаменувався сильним внутрішнім розбратом серед республіканської партії, і навіть розкриттям значних корупційних справ республіканської адміністрації. Вибори в конгрес восени 1874 р. дали більшість демократичній партії.

При закінченні другого періоду президентства прибічники Гранта мали намір виставити його втретє; але встановлена ще з часів Джорджа Вашингтона традиція, через яку ніхто не може бути обраним президентом більше ніж двічі, виявилася настільки сильною, що у республіканському конвенті 1876 р. Грант не був висунутий у кандидати.

Повернувшись у приватне життя, Грант здійснив кругосвітню подорож; пізніше він пробував займатися комерційними підприємствами, але терпів невдачі. В зв'язку з його скрутним становищем, друзі і шанувальники Гранта зібрали фонд в 250 тис. доларів, відсотки від якого становили головні засоби до його життя.

У 1884 р. утворена його синами фірма, що займалася широкими спекуляціями (без відома самого Гранта), зазнала краху та призвела до повного розорення Гранта. Побоюючись впасти у крайню бідність, Грант розпочав літературну працю й опублікував ряд статей у журналі The Century Magazine; крім того, він склав мемуари про свою військову діяльність.

Грант помер 23 липня 1885 р. у містечку Маунт-Макгрегор (штат Нью-Йорк). Протягом кількох місяців до його смерті конгрес до уваги заслуг Гранта та його тяжкого становища прийняв акт, з якого Гранту призначено було повний зміст у початковому розмірі, наданому йому як генералу.

Джеймс Гарфілд

20-й Президент США
Час на посаді: 4 березня 1881 -- 19 вересня 1881
Віце-президент	Честер Алан Артур
Попередник	Резерфорд Хейз
Наступник	Честер Алан Артур
Народився	19 листопада 1831 року Оріндж (зараз Моріленд Гілз), штат Огайо
Помер	19 вересня, 1881 року Елберон, Нью-Джерсі
Політична партія	Республіканська партія США

Джеймс Абрам Гарфілд народився в окрузі Куяога, штат Огайо 19 листопада 1831 року. Першу свою освіту Джеймс отримав у 3 роки -- основи абетки та арифметики. У 14 років він вже мав впевнені знання англійської мови, математики та цікавився історією Америки.

В 17 років він вирішує присвятити своє життя морській справі. В 1848 році він від'їздить до Клівленда, де наймається на шхуну, що курсує каналом між Клівлендом і Пітсбургом. За півтора місяці «морської служби» непризвичаєний до корабельних умов життя юнак, опинявся за бортом 14 разів, як наслідок, він підхопив серйозну застуду і змушений був повернутись додому.

В 1849 році, за порадою матері, Гарфілд вступає в Честерську Академію (штат Огайо), що лише за 10 миль від дому. Гроші на своє навчання майбутній президент заробляє під час канікул підробляючи теслею, допомагаючи у полі зі зборами врожаю та викладає в місцевій початковій школі.

Релігійний за своєю натурою молодий Гарфілд в 1850 році пристав до церкви Кампбеллітів, яка в подальшому отримала назву «Послідовники Хреста». В 1851 році, по закінченні Честерської Академії, він вступив до головного ідеологічного закладу кампбеллітів -- Еклектичний Інститут Хірама (пізніше Коледж Хірама). У 1854 році, по трьох роках навчання в Хірамі, Джеймс, скерований авторитетною постаттю Марка Гопкінса, вступив до Вільямс Коледжу, який закінчує в 1856 році з відзнакою.

В 1856 році молодий випускник повертається до Коледжу Хірама, щоб викладати. Офіційно в Хірамі Гарфілд викладав латину та грецьку мову, але насправді, він також вів курси математики, геології, історії та англійської мови. В 1857 році його було обрано директором Хіраму (1857-1861). В цей же час він отримує сан священика в «Послідовниках Хреста». Самостійно вивчаючи юриспруденцію та право, Гарфілд у 1861 році успішно здавши професійні іспити, вступає до судової колегії штату Огайо.

В 1859 році Джеймса Гарфілда було обрано до сенату штату Огайо представником від округів Самміт і Портідж.

Джеймс Гарфілд був палким прибічником скасування рабства на території США. Коли Південні штати почали відокремлюватися від Союзу, Гарфілд першим виступив проти подібного роз'єднання країни і навіть закликав уряд застосувати силу до «штатів-відступників».

На тлі неспокійної політичної ситуації розпочалась Громадянська війна. В середині серпня 1861 року, Джеймс Гарфілд із народного ополчення і добровольців сформував 42-й піхотний полк штату Огайо. Вільям Денісон -- губернатор штату призначив його підполковником.

В січні 1863 року, Гарфілд демобілізувався з лав армії і зайняв депутатську посаду в Палаті Представників від свого рідного штату Огайо.

У 32 роки Джеймс Гарфілд увійшов до складу Конгресу. В грудні 1863 року його було обрано до Палати Представників від рідного округу.

Під час своєї діяльності в Конгресі, Гарфілд входив до складу кількох ключових фінансових комітетів, зокрема він обіймав посаду керівника сенатської Комісії у банківських і валютних справах, керівника Комітету асигнувань та керівника Комітету з військових питань.

4 березня 1881 року відбулась урочиста президентська інавгурація.

Вражений кулею, невдовзі після прийняття президентської присяги, Гарфілд мав обмаль часу для кардинальних реформ. Багато часу президент приділив реформуванню митної служби нью-йоркського порту, який слугував неабияким джерелом прибутку. Гарфілд провів особисту експертизу державних фінансів і знайшов шляхи рефінансування бюджету.

Стосовно зовнішньої політики, діяльність Гарфілда обмежилась призначенням обраних ним кандидатів на ключові дипломатичні пости.

Вранці 2 липня 1881 року Гарфілд разом зі своїм державним секретарем Джеймсом Блейном вирушав до Нової Англії. Президент разом зі своїми двома синами збирався відвідати Коледж Вільямса. О 9-20 ранку на залізничній станції Балтімор-Потомак пролунало 2 постріли - було вчинено замах на життя Гарфілда.

Під пильним медичним наглядом Гарфілд боровся зі смертю впродовж довгих 10 тижнів. За останнім бажанням президента, 6 вересня 1881 року його тяжко пораненого, перевозять на морське узбережжя, до Нью-Джерсі. На декілька діб стан його здоров'я, здавалось, покращився. Та 15 вересня з'явились симптоми зараження крові і через чотири доби - 19 вересня 1881 року в містечку Елеберон (Нью-Джерсі) 20-й президент США Джеймс Абрам Гарфілд помер від ускладнень вогнепального поранення.

Гровер Клівленд

24-й Президент США
Час на посаді: 4 березня 1893 -- 4 березня 1897
Віце-президент	Едлай Е. Стівенсон
Попередник	Бенджамін Гаррісон
Наступник	Вільям Мак-Кінлі
Народився	18 березня 1837 Колдвелл, штат Нью-Джерсі
Помер	24 червня 1908 Прінстон, штат Нью-Джерсі
Політична партія	Демократична партія США

Стівен Гровер Клівленд (англ. Stephen Grover Cleveland, першим ім'ям не користувався) (18 березня 1837, Колдвелл, штат Нью-Джерсі -- 24 червня 1908, Прінстон, штат Нью-Джерсі), державний діяч США. Єдиний президент США, котрий обіймав свою посаду два терміни з перервою і який одержав подвійну нумерацію у списку президентів (1885-1889, 22-й президент, і 1893-1897, 24-й президент).

У 1853 р., після смерті батька, Клівленд покинув школу для допомоги сім'ї. На рік він став помічником вчителя у школі сліпих у Нью-Йорку. У 1854 р. Клівленд переїхав у Буффало працювати бухгалтером у дядька Льюіса В. Аллена. Клівленд отримав роботу клерка у фірмі, і пізніше був прийнятий у юридичну асоціацію (1859). У 1862 він покинув фірму для самостійної роботи. В 1863 р. став помічником прокурора округа Ері.

З початку політичної діяльності Клівленд зблизився з Демократичною партією. У 1865 намагався бути обраним на місце прокурора, але потерпів поразку.

У 1870 з підтримкою друга Оскара Фолсома, Клівленд був обраним на пост шерифа округа Ері та вступив у посаду 1 січня 1871.

Після закінчення терміну Клівленд повернувся до адвокатської практики, відкривши фірму з друзями Бассом та Бісселом. Басса було обрано до Конгресу США у 1873, тому він не мав часу займатися фірмою. Клівленд та Біссел опинилися у верхах юридичної громади у Буффало.

Клівленд був обраний мером Буффало та вступив на посаду 2 січня 1882 р. і став відомим за його дії проти корупції за межами Буффало.

У зв'язку з зростаючою репутацією Клівленда, посадові особи демократичної партії почали розглядати Клівленда як можливого кандидата на губернатора штату Нью-Йорк. У виборах Клівленд отримав 535 318 голосів проти 342 464 голоси за республіканця Чарлза Дж. Фолгера.

У перші два місяці на посту губернатора Клівленд наклав 8 вето на рішення палат Нью-Йорку, бо був проти зайвих, на його думку, витрат.

Прямий та чесний підхід до справ Клівленда дав йому народну підтримку, але також неприязнь окремих фракцій власної партії, таких як організації Таммані Хол у місті Нью-Йорк. З іншого боку, Теодор Рузвельт та інші республіканці-реформісти надали підтримку Клівленду у проведенні законів з реформування муніципальної влади.

У період першого президентства Гровера Клівленда (4 березня 1885-1889) була спроба відмовитися від spoil system (зміни всіх чиновників після вибору Президента); покладено межу надмірному зростанню пенсій. Ощадливе управління привело фінанси Сполучених Штатів в блискучий стан; надлишок доходів у 1888 року перевершував 100 млн. доларів. Це дало привід президенту, що завжди був противником крайнього протекціонізму республіканської партії, виступити з помірно-фрітредерською програмою. Митна реформа не вдалася, внаслідок опору сенату; тоді Клівленд вніс її у програму демократичної партії. Цією платформою Клівленд залучив під прапори демократичної партії значну частину робітників. Однією з важливих подій першого президентського терміну Клівленда було зіткнення з Англією через питання про риболовлю біля берегів Канади, у якому Клівленд діяв занадто різко.

На виборах 1888 року за Клівленда проголосувало більше людей, але у через опосередковану виборчу систему більшість голосів виборців отримав Бенджамін Гаррісон. Гаррісон раніше відновив spoil system у повному об'ємі і провів протекціоністський білль Вільяма Мак-Кінлі. Проти обох, і також проти срібного білля Шермана Клівленд виступив під час свого другого терміну. При ньому відновили золотий стандарт (1893) і прийнято протекціоністський тариф (1894); місце тарифу Мак-Кінлі зайняв тариф Вільсона, що встановив, втім, лише незначне послаблення протекціонізму.

Недостатньо рішуча поведінка Клівленда цього разу викликала проти нього сильне невдоволення навіть серед його прихильників. Робітничу партію Клівленд відштовхнув тим, що під час величезних страйків 1894 року встав на бік підприємців. У листопаді 1896 президентом був обраний республіканець Мак-Кінлі; Клівленд, що втратив на той час контроль над власної партією не балотувався.

Під час другого терміну Клівленда 4 січня 1896 було створено штат Юта.

Воррен Гамаліїл Гардінг

29-ий президент США
Час на посаді: 4 березня 1921 -- 2 серпня 1923
Віце-президент	Калвін Кулідж
Попередник	Вудро Вільсон
Наступник	Калвін Кулідж
Народився	2 листопада 1865, Огайо
Помер	2 серпня 1923 (86 років) Сан-Франциско
Політична партія	республіканська партія

Воррен Гамаліїл Гардінг народився 2 листопада 1865 року в Огайо.

Політично він прилучився до республіканської партії. Місцеві зв'язки і красномовство дозволили зробити йому з кінця століття політичну кар'єру як члена сенату Огайо і віце-губернатора цього штату. У 1914 році його вибрали у федеральний сенат. Там Гардінг присвятив себе інтересам «великого бізнесу», виступаючи за підвищення мит і розширення торгового флоту і висловлюючись за сухий закон і виборче право для жінок, але проти вступу США до Ліги Націй.

2 листопада 1920 року Гардінг переміг на виборах з рідкісною однозначністю. Він отримав більшість в 37 штатах. У своїй промові при вступі на пост президента 4 березня 1921 року у Вашингтоні Гардінг обіцяв країні «реконструкцію, реадаптацію, реставрацію».

До одних з перших його заходів відноситься створення бюджетного бюро, що відповідало за економне застосування бюджетних коштів. Економічне регулювання Вільсона було усунене скрізь, де тільки можна. Податкові закони понизили податкові ставки з високих доходів, митні закони підвищили мита на сільськогосподарські і промислові продукти. Перше загальне обмеження імміграції зафіксувало в 1921 році національну квоту і обмежило щорічну імміграцію 355 825 персонами.

Уряд Гардінга надав більше 2 мільярдів доларів у кредит фермерам і законодавчо підтримав сільськогосподарські кооперації по збуту. Також він вперше сприяв будівництву федеральних автомобільних доріг. Президент амністував засуджених до позбавлення волі супротивників війни, і публічно нагадав на Півдні країни про цивільні права для чорних американців. Він не зміг провести через Конгрес закон проти лінчування і створення міністерства суспільної добродійності, оскільки в 1922 році взагалі зросли проблеми у відносинах з Конгресом.

Суперечливо складалися відносини уряду з профспілками. Гардінг і Гувер добилися восьмигодинного робочого дня в сталеливарній промисловості, але жорстокі дії міністра юстиції Доерті проти страйку залізничників привели у вересні 1922 року до відчуження багатьох профспілок від політики уряду.

У серпні 1921 року був підписаний мирний договір з Німеччиною, в якому США забезпечили собі всі права з Версальського договору, не беручи на себе його зобов'язань.

Найважливішою зовнішньополітичною подією була відкрита Гардінгом в листопаді 1921 року у Вашингтоні конференція дев'яти держав, яка повинна була сприяти заспокоєнню положення на Далекому Сході і обмеженню озброєння на флоті. В угоді чотирьох держав США, Англія, Франція і Японія взаємно гарантували один одному недоторканність їх володінь в районі Тихого океану. В угоді дев'яти держав про Китай і з Китаєм держави підтвердили, хоч і не беззастережно, суверенітет і територіальну цілісність Китаю. У договорі п'яти держав в лютому 1922 року США, Англія, Японія, Франція і Італія тимчасово обмежили гонку озброєнь на морі.

У 1923 року до громадськості проникла інформація про крупні незаконні дії серед співробітників адміністрації Гардінга. Президент безпосередньо сам не брав участь в скандальних випадках корупції, але був також звинувачений, оскільки головні обвинувачені походили з кола його особистих друзів в Огайо.

Щоб заспокоїти громадськість і укріпити свою позицію, літом 1923 року Гардінг зробив політичну агітаційну поїздку на Аляску і на захід країни. Там він помер 2 серпня 1923 року в Сан-Франциско у віці всього лише 57 років, імовірно унаслідок апоплексичного удару (можливо, він був отруєний). В липні 1923 року, незадовго до смерті, у Гардінга вже був випадок зареєстрованого сильного харчового отруєння, яке він, проте, подужав. Після смерті розтин тіла не проводився.

Хоча американці мають завдячувати Гардінгу хоча б за введення восьмигодинного робочого дня, Воррен Г. Гардінг при опитах тих, хто формує громадську думку США, за ієрархією президентів займає як «невдаха» постійне останнє місце. Йому ставлять в провину «посередній політичний формат», його «моральну розбещеність» і наслідки скандалів, пов'язаних з його адміністрацією. Але фактом залишається те, що Гардінг сприяв відновленню нормальних політичних умовних рамок в перехідний період після закінчення війни. Пропорційно тривалості правління його законодавчі успіхи досить значні.

Франклін Делано Рузвельт

32-й президент США
Час на посаді: 4 березня 1933 -- 12 квітня 1945
Віце-президент	Джон Гарнер (1933-1941) Генрі Воллес (1941-1945) Гаррі Трумен (1945)
Попередник	Герберт Гувер
Наступник	Гаррі Трумен
Нароився	30 січня 1882, Гайд-Парк, штат Нью-Йорк
Помер	12 квітня 1945, Уорм-Спрінгс, штат Джорджія
Політична партія	Демократична партія США

Франклін Делано Рузвельт народився в 1882 р. в родині заможного землевласника і підприємця, яка мала широкі зв'язки в політичних колах північно-східних штатів. До 14 років юний Франклін отримує освіту виключно вдома, після чого його відправляють у приватну школу в Гортоні, навчався в Гарвардському і Колумбійському університетах.

Рузвельт рано включився в активну політичну діяльність в лавах Демократичної партії. У 1910 році він був обраний в сенат штату Нью-Йорк. У 1913-1920 рр. -- помічник морського міністра в уряді президента Вудро Вільсона, виступав за посилення військово-морської могутності США.

В 1920 р. -- кандидат на пост віце-президента США від Демократичної партії. Зазнав поразки і повернувся до приватної юридичної практики та підприємництва.

З серпня 1921 року в результаті поліомієліту на все життя став інвалідом, втратив здатність вільно пересуватися. До 1928 року залишався «в тіні», не заявляв про себе на громадській або політичній арені, але стає все більш помітною фігурою в керівництві Демократичної партії.

Був губернатором Нью-Йорка 1929-1933.

Коли Рузвельт вступив на посаду, США перебували в небувалій кризі. У лютому 1933 року всій банківській справі загрожував крах, і було кілька випадків голодної смерті в країні, яка страждає від надлишку продуктів харчування. Однією з областей, куди відразу після вступу на посаду втрутився уряд Рузвельта, оголосивши чотириденні банківські канікули (Bank holiday) та ввівши «Надзвичайний закон про банки», була система грошового і кредитного обігу США. Президент започаткував політику Нового курсу.

Усі заходи в цій галузі служили трьом цілям: радикальна реформа хаотичної банківської справи, нагляд і контроль торгівлі цінними паперами і створення законних основ для інфляційної політики держави, щоб подолати дефляцію за допомогою нової грошової емісії.

Період, що почався світовою економічною кризою 1929-1933 рр. і завершився перемогою сил антигітлерівської коаліції займає особливе місце в історії. Роль Рузвельта та його оточення у визначенні принципів та реалізації соціальної та зовнішньополітичної стратегії, спрямованої на збереження і зміцнення економічних і зовнішньополітичних позицій США, виключно велика.

15 квітня 1935 у Білому домі у Вашингтоні Франклін Рузвельт підписав перший в історії міжнародний договір «Про охорону художніх і наукових закладів та історичних пам'яток (Пакт Реріха)».

У 1935 р. Рузвельт, під тиском з боку організованого сенатором Х'юї Лонгом громадського руху «Поділимося нашим достатком» вніс корективи в політику Нового курсу. Був прийнятий законопроект про оподаткування великого капіталу. Рузвельт запровадив систему соціального страхування і допомогу з безробіття, які були вкрай затребувані суспільством і принесли йому колосальну популярність.

Президентські вибори в США 1936 року проходили в часи Великої депресії. Рузвельт переміг з величезною перевагою, отримавши 523 голоси виборщиків з 531 можливих.

Президентські вибори у США 1940 року - проходили на фоні світової війни і виходу Сполучених Штатів з Великої депресії. Франклін Д. Рузвельт зламав традицію і балотувався на третій термін. З огляду на сильні ізоляціоністські настрої в США, обіцяв, що у випадку його переобрання США не будуть втручатись в жодні війни за кордоном.

Після початку Другої світової війни він запровадив програму ленд-лізу для підтримки військових союзників і підготував Атлантичну хартію. Коли США вступили у війну в 1941, проводив багато часу в переговорах з главами союзницьких держав.

Прийняття в 1947 році 22-ї поправки до Конституції США зробило ці вибори єдиним випадком в американській історії, в якій кандидат був обраний на третій термін в якості президента (Рузвельт був обраний і на четвертий термін в 1944 році, але помер за кілька місяців після початку терміну 12 квітня 1945 року від крововиливу в мозок).

З його іменем пов'язана також одна із самих значних сторінок в історії зовнішньої політики і дипломатії США, і зокрема встановлення та нормалізація дипломатичних відносин з Радянським Союзом, участь США в антигітлерівської коаліції.

Гаррі Трумен

33-ій Президент США
Час на посаді: 12 квітня 1945 -- 20 січня 1953
Попередник	Франклін Делано Рузвельт
Наступник	Дуайт Девід Ейзенхауер
Народився	12 квітня 1884 Ламар, штат Міссурі
Помер	20 січня 1972 Канзас-Сіті, штат Міссурі
Політична партія	Демократична партія США

Гаррі С. Трумен (англ. Harry S. Truman) (12 квітня 1884 -- 20 січня 1972) -- 33-й президент Сполучених Штатів (1945-1953).

Обраний віце-президентом 1944 року, заступив Франкліна Рузвельта на посаді президента після смерті останнього у квітні 1945 року і був переобраний в 1948 році.

Під час Першої світової війни Трумен служив офіцером артилерії. Після війни він став частиною політичної машині Тома Пендергаста і був обраний комісіонером округу у штаті Міссурі, а потім сенатором США від штату Міссурі в 1934 році. Після того, як він отримав національну популярність в якості голови військового комітету Трумена, він замінив віце-президента Генрі Воллеса у ролі кандидата у віце-президенти на виборах 1944 року та отримав посаду, коли Рузвельт виграв вибори.

Трумен зіткнувся з значними труднощами у внутрішніх справах США. Безладна реконверсія економіки Сполучених Штатів була відзначена гострими нестачами, численними страйками, а також проходженням закону Тафт-Хартлі не зважаючи на вето.

Він розстроїв всі передвиборні прогнози своїм обранням в 1948 році, отримавши підтримку у своєму знаменитому турі «Свисток-Стоп» сільськими районами Америки. Після свого обрання він зміг провести лише одну з пропозицій, що містилася в його програмі «Чесна угода». Він використовував виконавчі накази для початку десегрегації в збройних силах США, і для запуску системи перевірок лояльності для усунення тисяч комуністичних прихильників з урядових установ, хоча він рішуче заперечував проти обов'язкової клятви вірності для державних службовців.

Ця позиція призвела до звинувачень його адміністрації у м'якому відношенні до комунізму. Правління Трумена було насичене подіями у міжнародних справах -- завершення Другої світової війни, його рішення про застосування ядерної зброї проти Японії, заснування Організації Об'єднаних Націй, план Маршалла по відновленню Європи, доктрина Трумена у стримуванні комунізму, початок холодної війни, створення НАТО, а також Корейська війна. Корупція в адміністрації Трумена досягла уряду і високопоставлених співробітників Білого Дому. Республіканці зробили корупцію одним з центральних питань у виборній кампанії 1952 року.

Трумен, манери якого дуже відрізнялись від патриціанського Рузвельта, був народним, невибагливим президентом. Він популяризував такі словосполучення, як «the buck stops here» (вся відповідальність на мені) та «If you can't stand the heat, you better get out of the kitchen» (Взявся за гуж, не кажи, що не дуж)".

Він перевершив низькі очікування багатьох політичних спостерігачів, які порівнювали його несприятливо з високо оцінюваним попередником. На різних етапах свого президентства Трумен отримав як найвищий, так і найнижчий рейтинги схвалення громадськості в історії президентів.

Незважаючи на негативну громадську думку в ході перебування на посаді, популярна та наукова оцінки його президентства стали більш позитивним після його відходу з політики, а також публікації мемуарів Трумена. Легендарна перемога Трумена в 1948 році над Томасом Дьюї всупереч всім політичним прогнозам зазвичай пригадується слабкими кандидатами у президенти. Вчені послідовно давали оцінку Трумену як одному з найвидатніших президентів США.

Джон Фітцджеральд Кеннеді

35-тий Президент США
Час на посаді: 20 січня 1961 -- 22 листопада 1963
Попередник	Дуайт Девід Ейзенхауер
Наступник	Ліндон Джонсон
Народився	29 травня 1917 Бруклайн, штат Массачусетс
Помер	22 листопада 1963 (46 років) Даллас, штат Техас
Політична партія	Демократична партія США

Джон Фітцджеральд Кеннеді народився 29 травня 1917 р. у місті Бруклайн, штат Массачусетс. Він походив з багатої ірландської сім'ї, в якій було дев'ять дітей. Його батько, Джозеф Кеннеді, був відомим політиком, близьким радником президента Франкліна Рузвельта.

Джон Кеннеді почав службу у ВМФ США у вересні 1941 і брав участь в бойових діях на Тихому океані. Кеннеді отримав звання лейтенанта і став капітаном торпедного катера «PT-109». 2 серпня 1943 японський есмінець протаранив і розрізав торпедний катер «PT-109» навпіл. Кеннеді був кинутий через палубу, що пошкодило його спинний хребет. Кеннеді врятував 11 з 13 своїх моряків. Він залишався в морі протягом 4 годин, для того, щоб підтримувати життя деяких своїх важко обгорілих товаришів.

Пізніше він став сенатором і написав три книги. У 1957 році він отримав премію Пулітцера за «Профілі мужності». У 1953 Кеннеді одружився на Жаклін Бувье, відомій красуні і законодавцеві мод. Від Жаклін у них було четверо дітей, з яких двоє померли незабаром після пологів; вижили дочка Кароліна і син Джон. Джон загинув в авіакатастрофі у 1999 р.

Джон Кеннеді був вибраний президентом в листопаді 1960 року. Його брат, Роберт Кеннеді, який був керівником виборчої кампанії, став міністром юстиції. 20 січня 1961 року Джон Кеннеді прийняв присягу і став таким чином 35-м президентом США.

Джон Кеннеді виступав за поліпшення відносин між США і СРСР, але його правління було також відмічене великими кризами: у затоці Свиней (жовтень 1961 р.), будівництво берлінської стіни, Карибська криза (жовтень 1962 р.). Він виступав за расову десегрегацію, беручи модель Авраама Лінкольна, підтримував Мартіна Лютера Кінга, і зустрічався з ним у Вашингтоні в 1963 році. Джон Кеннеді робив багато для освоєння космосу, запускаючи програму «Аполлон» («Ми вирішуємо йти на Місяць»). Президент Кеннеді вважається зразком американського лібералізму.

Джон Кеннеді був убитий 22 листопада 1963 року в місті Даллас (штат Техас); під час слідування президентського кортежу по вулицях міста почулися постріли. Перша куля потрапила президентові в шию ззаду і вийшла спереду з горла, друга потрапила в голову і викликала руйнування кісток черепа в потиличній частині, а також пошкодження мозкової речовини.

Президент Кеннеді був доставлений в операційну, де через півгодини після замаху констатована його смерть. Крім того, був серйозно поранений губернатор штату, що їхав в тій же машині, Техас Коннолі, легке поранення отримав також один з перехожих. Лі Харві Освальд, заарештований, за підозрою у вбивстві був застрелений через декілька днів в поліцейській дільниці жителем Далласа Джеком Рубі, який також згодом помер у в'язниці.

Офіційна доповідь «Комісії Уоррена» про розслідування обставин вбивства Кеннеді була опублікована у 1964 році; згідно цій доповіді вбивцею президента був Освальд, і всі постріли були зроблені ним з верхнього поверху будівлі. Якої не будь змови, що мала на меті вбивство, згідно докладу, виявити не вдалося. Офіційні дані по вбивству Кеннеді суперечливі і містять деяку кількість «білих плям». З приводу цієї справи існують особливо багато різних конспіраторських версій: під сумнів ставиться те, що Освальд взагалі стріляв по машині або що він був єдиним стрільцем, передбачається зв'язок вбивства з різного роду крупними фігурами політики і бізнесу, убачається навмисне усунення свідків. Одна з таких версій представлена у фільмі «JFK» Олівера Стоуна. Про Джона Кеннеді знято зокрема фільми: «PT 109» (1963) -- про участь Кеннеді в Другій світовій війні; серіал «Кеннеді» (Kennedy, 1983); «Джон Ф. Кеннеді: Зухвала юність» (J.F.K.: Reckless Youth, 1993).

Ліндон Джонсон

36-й Президент США
Час на посаді: 22 листопада 1963 -- 20 січня 1969
Попередник	Джон Фітцджеральд Кеннеді
Наступник	Ричард Ніксон
Народився	27 серпня 1908, Стоунвол, Техас
Помер	22 січня 1973 (64 роки), Стоунвол, Техас
Політична партія	Демократична партія США

Ліндон Б. Джонсон народився 27 серпня 1908 р. біля Стоунволла в штаті Техас. Закінчив школу в Джонсон-сіті і Південно-західному педагогічному коледжі штату Техас в Сан-Маркосі. Викладав майстерність полеміки і риторики в школі імені Сема Х'юстона в Х'юстоні.

У 1931 р. конгресмен Р. Клеберг запросив Ліндона Джонсона на посаду свого секретаря. У серпні 1935 Джонсон був призначений техаським уповноваженим національної адміністрації у справах молоді.

У 1937 був вибраний в палату представників США від 10-го виборчого округу Техасу. Джонсон отримав призначення у впливові комітети Конгресу і став активним поборником Нового курсу. У 1941 він почав свою першу кампанію по виборах в Сенат і зайняв друге місце серед 29 претендентів.

Він став в 1942 р. членом комітету палати представників у справах військово-морського флоту, а в 1947 - членом комітету з озброєних сил.

У 1948 р. Джонсон був обраний у Сенат і отримав два призначення - у комітет з озброєних сил і комітет із зовнішньої торгівлі і торгівлі між штатами. У 1951 він був вибраний заступником лідера, а в 1955 - лідером демократів в Сенаті. У 1954 був переобраний в Сенат.

У 1960 Джонсон вирішив балотуватися на пост президента від Демократичної партії. У першому турі виборів він потерпів серйозну поразку, а в другому програв Джону Кеннеді і був призначений кандидатом у віце-президенти. Після перемоги Кеннеді на президентських виборах 1960 р. Ліндон Джонсон вступив в повноваження віце-президента 20 січня 1961 р.

22 листопада 1963 р. Кеннеді був вбитий, і з цього дня Джонсон почав виконання обов'язків президента.

Однією з перших ініціатив Джонсона було створення «Великого суспільства», в якому не буде бідності.

У 1964 був прийнятий Акт про цивільні права, що знищив расову сегрегацію на Півдні США. Була заснована державна медична страховка (Medicare). На президентських виборах 1964 Джонсон із значною перевагою був вибраний Президентом США.

У 1966 р. Джонсон добився вживання заходів по створенню «вчительського корпусу», програми житлових субсидій сім'ям, що мають потребу, програми «Зразкових міст», нових заходів боротьби із забрудненням води і повітря, програми будівництва покращуваних автомагістралей, збільшення виплат по соціальному страхуванню, нових заходів в області медичної і професійної реабілітації. Проте пізніше програма створення «Великого суспільства» була згорнута у зв'язку з початком війни у В'єтнамі.

Під час другого терміну Джонсона знов почали загострюватися проблеми, пов'язані з правами чорношкірих американців. У серпні 1965 р. в негритянському районі Лос-Анжелеса сталися безлади, в результаті яких загинуло 35 чоловік. У 1967 р. сталися найбільші виступи афро-американського населення. У Ньюарке (штат Нью-Джерсі) загинули 26 осіб, в Детройті - 40. 4 квітня 1968 р. був вбитий лідер руху за цивільні права Мартін Лютер Кінг. Після цього в 125 містах, у тому числі і у Вашингтоні, почалися заворушення негритянського руху.

Головною подією періоду президентства Джонсона стала війна у В'єтнамі. США підтримували уряд Південного В'єтнаму в його боротьбі з комуністичними партизанами ФНВПВ, які, у свою чергу, користувалися підтримкою Північного В'єтнаму. У серпні 1964 року після двох інцидентів в Тонкинській затоці Джонсон наказав завдати у відповідь ударів з повітря по Північному В'єтнаму і добився прийняття Конгресом резолюції про підтримку будь-яких дій, які президент визнає необхідними для «відсічі нападу на збройні сили США і запобігання подальшій агресії» в Південно-Східній Азії.