Церковно-релігійні структури в духовному і соціокультурному житті півдня України кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

БОЙКОВ ОЛЕГ ЮРІЙОВИЧ

УДК 261.6 (477.7) «18 - 19»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЦЕРКОВНО-РЕЛІГІЙНІ СТРУКТУРИ В ДУХОВНОМУ І СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ ПІВДНЯ УКРАЇНИ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ.

07.00.01 - історія України

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства Херсонського національного технічного університету

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Сусоров Віктор Дмитрович,

завідувач кафедри українознавства

Херсонського національного технічного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент

Ігнатуша Олександр Миколайович,

професор кафедри історії України

Запорізького національного університету

кандидат історичних наук, доцент

Андрєєв Віталій Миколайович,

завідувач кафедри всесвітньої історії та історіографії

Херсонського державного університету

Захист відбудеться «24» лютого 2010 р. о 13:00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.08.051.14 у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Шевченка, 1, Палац студентів, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49010, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий «22» січня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Кривий І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Питання про роль релігії в житті суспільства можна назвати чи не головним в історії будь-якого народу. Не є винятком і Україна. Для нашого народу духовно-релігійний чинник досить довгий час був консолідуючим началом у політичному, етнопсихологічному, культурному та цивілізаційному плані.

Православна церква, різні рухи реформованого християнства, неправославні конфесії, представлені в Україні, зокрема в південноукраїнському регіоні, як наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., так і до сьогодення залишаються одним з вагомих чинників свідомості, світовідчуття, світосприймання та поведінки українців. Водночас церковні організації на зламі століть стали ареною для політичної боротьби, де зіткнулися державницькі інтереси досить серйозних суперників - Російської православної церкви, з її потужним політичним і духовним потенціалом, та різноманітних рухів реформованого християнства. Вони намагалися не тільки не загубитися у вирі соціально-культурного протистояння, але й знайти можливість також розширити свій вплив на суспільство. Таке протистояння призвело до релігійного нігілізму серед пересічного населення, зокрема й на Півдні України.

Подібні питання і зараз виносяться на політико-релігійний форум в Україні. Перед Українською православною церквою, особливо на Півдні, визначається важлива проблема - не лише продовжити своє існування в сучасних умовах, але й знайти певні шляхи для подальшого духовного розвитку на фоні розвитку суспільства. Крім того, значна кількість протестантських рухів активно і досить успішно конкурують з православною церквою на Півдні України. Знаходження конструктивного діалогу між представниками різних конфесій є одним з важливих передумов стабілізації релігійної ситуації в регіоні. Отже, дослідження історичного підґрунтя взаємовідносин між соціумом і церковно-релігійними структурами Півдня України, визначення ролі церкви та релігії у житті суспільства на зламі ХІХ-ХХ століть, співставлення національних інтересів та державницько-церковних принципів того часу є, на нашу думку, досить важливим, оскільки можна спостерігати значну схожість у даному питанні періоду кінця ХІХ - початку ХХ ст. та кінця ХХ - початку ХХІ століть. Схожість проявляється у намаганні поєднати церковно-духовний та світський елементи суспільства за кризі духовно-релігійного життя соціуму та існування православної церковної організації, незважаючи на деяке благополуччя, у протистоянні між Російською та Українською православними церквами, поширенні різних реформаційних рухів християнства як альтернативного варіанту духовного відродження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тематики наукових досліджень кафедри українознавства Херсонського національного технічного університету, серед напрямків якої є тема «Південь України: економічна, політична і культурна характеристика (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)».

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз діяльності найбільш активних церковно-релігійних структур на Півдні України у кінці ХІХ - на початку ХХ століть - православної церкви та протестантських рухів, сектантства, їх ролі в процесі формування нових духовно-релігійних, соціокультурних та етноконфесійних парадигм суспільства південноукраїнського регіону в умовах капіталістичного розвитку.

Досягнення поставленої мети дисертант прагне досягти вирішенням наступних завдань:

визначити джерельну базу, рівень наукової розробки теми та методологію дослідження;

висвітлити загальну релігійну ситуацію на Півдні України в кінці ХІХ - початку ХХ ст.

розкрити особливості розвитку Російської православної церкви у даному регіоні та охарактеризувати спроби її модернізації як з боку самої церковної організації, так і з боку громадськості;

охарактеризувати процес формування якісно нових соціокультурних орієнтирів різних верств суспільства, що вже стало розвиватися як капіталістичне, відповідно показати його ставлення до різноманітних видів та сфер діяльності титульної Православної церкви на Півдні України;

розкрити причинно-наслідкові зв'язки процесу поширення релігійного сектантства як одного з чинників формування модернового релігійного світогляду людини на зламі ХІХ - ХХ століть;

визначити особливості ставлення до протестантизму і сектантства різних верств суспільства Півдня України, враховуючи полінаціональність і поліконфесійність регіону.

Відповідно до поставлених цілей та завдань об'єктом даного дослідження є релігійно-духовне і соціокультурне життя Півдня України кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Предметом дослідження виступає діяльність Російської православної церкви, протестантських рухів і сектантства на Півдні України та їх вплив на розвиток суспільних, культурних, психологічних характеристик різних верств населення південноукраїнського регіону наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є принципи історичного аналізу, зокрема: історизму, всебічності, об'єктивності, плюралізму. Вони висвітлені за допомогою як логічних, так і спеціально-історичних методів дослідження. До комплексу застосованих логічних слід віднести методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції.

За допомогою аналітичного та системно-структурного методів об'єкт дослідження можна розглядати як цілісну систему. Індуктивний та дедуктивний методи дають змогу визначити загальні та специфічні риси процесу впливу релігійного чинника на соціокультурне життя Південної України на межі ХІХ - ХХ ст., світогляд різних верств населення регіону.

Застосовані спеціально-історичні методи представлені історико-порівняльним, проблемно-хронологічним методами. Історико-порівняльний метод дозволяє визначити прояв західноєвропейських та східнослов'янських особливостей на Півдні України в релігійному контексті. Крім того, застосовано історико-генетичний метод, за допомогою якого релігійні та соціокультурні фактори, ставлення до релігії та релігійних організацій різних верств населення, яке було характерне для даного регіону на рубежі ХІХ - ХХ ст. розглядаються автором у проекції його формування у більш ранні періоди. Важливе значення приділялося використанню методу критичного аналізу та синтезу джерельної бази.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період кінця ХІХ - початку ХХ століття, а саме 80 - 90-і рр. ХІХ ст. до 1917 року, оскільки саме в цей проміжок часу здійснювалися радикальні зміни не тільки у суспільному житті, але й релігійному світогляді всіх верств та прошарків населення як загалом Росії, так і на Півдні України зокрема. Крім того, саме в цей період, з одного боку, поглиблюється криза Російської православної церкви, а з іншого, активізують свою діяльність різноманітні рухи реформованого, зокрема позацерковного християнства. У зв'язку з індустріалізацією суспільно-економічних відносин у зазначений період відбувалася трансформація поглядів різних верств суспільства на роль релігії в соціокультурному житті Півдня України, що суттєво вплинуло на регіональну політику Російської православної церкви та процес розвитку протестантського і сектантського рухів.

Автор не обмежується тільки аналізом періоду кінця ХІХ - початку ХХ століття. Здійснюється також певний огляд XVI - XVIII століть, першої половини ХІХ століття, оскільки це дозволяє визначити підґрунтя процесу формування української релігійної свідомості, зробити порівняльні характеристики різнопланових факторів впливу на цей процес як з боку західноєвропейської цивілізації, так і східної культурної традиції. Таким чином, утворюється часово-просторова комбінація фактів та подій, які суттєво вплинули на релігійне світовідчуття населення Півдня України на зламі ХІХ - ХХ ст.

Територіальні рамки роботи. Дане дослідження розглядає територію Півдня України, яка на кінець ХІХ - початок ХХ століття складалася з Херсонської, Катеринославської та Таврійської губерній. Визначення таких територіальних меж обумовлено тим, що, по-перше, була відсутня Україна як держава, а по-друге, даний регіон був досить специфічним у релігійному контексті, оскільки саме тут, з-поміж інших регіонів, досить яскраво проявлялась поліетнічність та поліконфесійність.

Наукова новизна роботи. Дисертаційна праця є самостійним комплексним дослідженням процесу розвитку Російської православної церкви, поширення сектантства та протестантизму на Півдні України, їх впливу на соціокультурні особливості відображення релігійного світогляду різних верств населення південноукраїнського регіону в добу капіталістичної трансформації наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Дослідження проблеми здійснювалося за рахунок введення до наукового обігу комплексу неопублікованих джерел, що дало змогу висвітлити соціокультурні, духовні, економічні та політичні фактори. Ці фактори визначали суперечливість ставлення до церковно-релігійних структур та загалом релігійного питання не тільки різних верств населення Півдня України на зламі століть, але й різних категорій осіб у межах окремої верстви суспільства. Крім того, здійснюється спроба розглянути означені процеси в загальноцивілізаційному контексті, оскільки досить важливим є виокремлення рис як західної, так і східної цивілізацій, що відчутно проявлялися в житті населення саме даного регіону.

При аналізі зазначених питань сформульована і розглянута нова проблема - соціокультурні, духовні та психологічні аспекти ролі релігії та церковно-релігійних структур в умовах формування модерного суспільства на Півдні України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Практичне значення результатів, отриманих у процесі дослідження даної теми, полягає у тому, що основні положення, фактичний матеріал можуть бути використані при написанні праць з регіональної та загальної історії України, історії релігії в Україні. Матеріали дослідження можуть бути також використані при викладанні курсів історії України, історії держави і права України, історії культури, релігієзнавства у середніх та вищих навчальних закладах, вивченні історії національних меншин на Півдні України, здійсненні культурної та просвітницької роботи серед громадськості.

Особистим внеском дисертанта є відображення процесу поєднання західноєвропейських та східнослов'янських рис у релігійно-духовному і соціокультурному житті Півдня України, здійснення комплексного порівняльного аналізу релігійної ситуації в Україні в різні історичні періоди для визначення підґрунтя формування релігійного світовідчуття та світосприймання різних прошарків суспільства на Півдні України в кінці ХІХ - початку ХХ ст.

Апробація дослідження. Дисертаційна робота була розглянута на засіданні кафедри українознавства Херсонського національного технічного університету. Головні положення та результати дослідження викладені автором у доповідях та тезах на VII Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта `2004» (Дніпропетровськ, 10-25 лютого 2004 р.); всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях «Свобода совісті в Україні: реалії і проблеми» (Херсон, 7 червня 2001 р.); «Релігія і церква в нових політичних реаліях» (Херсон, 1-2 червня 2006 р.).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення у семи статтях та тезах, які опубліковано у наукових і науково-методичних виданнях. П'ять статей опубліковано у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, які, в свою чергу, поділяються на шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг роботи становить 215 сторінок, з них обсяг основного тексту - 168 сторінок, список використаних джерел і літератури налічує 374 найменування на 48 сторінках, додатків на 4 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

православна церква південноукраїнський протестантизм сектантство

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність; показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження; хронологічні межі та географічні рамки; розкривається наукова новизна та практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, подано апробацію дослідження та структуру роботи.

У першому розділі «Історіографія, джерела та методологія дослідження» дисертантом здійснено історіографічний аналіз літератури з теми дисертації, огляд та систематизацію використаних джерел, визначаються методологічні засади дослідження.

У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» визначені основні етапи дослідження процесу розвитку традиційних та нетрадиційних для Півдня України церковно-релігійних структур та їх впливу на соціокультурне життя регіону. Ці дослідження визначаються різними точками зору представників різних наукових напрямків та політичних переконань.

Починаючи з ХІХ століття, дослідники української історії та релігії вбачали головну мету своєї діяльності у зібранні та виданні етнографічного матеріалу, де відображалися релігійні погляди, тобто намагання утвердити українські інтереси у більш культурному, ніж політичному аспекті. Але вже М. Костомаров робить спроби визначити національність українців не лише етнографічними даними, але й беручи до уваги певний політичний фактор Костомаров Н.И. Две русские народности [Текст] / Костомаров Н.И.; Бюро пропаганды худож.лит.союза писателей Украины. - К, Харьков, 1991. . Більш радикальними можна назвати погляди, що простежуються в дослідженнях М.Драгоманова Драгоманов М. Про волю віри [Текст] / М. Драгоманов - К., 1907. ; Євангельська віра в старій Англії [Текст] / М. Драгоманов - К., 1907. , М.Грушевського Грушевський М.С. З історії релігійної думки на Україні [Текст] / Грушевський М.С.: Укр. Євангельське об-ння в Північній Америці. - 2-ге удоск. вид. / в ред Д.Куликовського. - Вінніпег (Канада); Мюнхен (Німеччина); Детройт (США).: [Б.в], - 1962. , Дм. Дорошенка Дорошенко Д.І. Нарис історії України [Текст] / Дорошенко Д.І. - Львів., 1991., В.Липинського Липинський В.К. Релігія і церква в історії України [Текст] / Липинський В.К. - К., 1993. . Стосовно особливостей релігійного світобачення на Півдні України у розрізі діяльності українських громадських організацій кінця ХІХ - початку ХХ ст. свідчить полеміка М. Грушевського та І.Линниченка на предмет створення національної церкви ДАОО. - Ф.153. - Оп. 1. - Спр.32. - Арк.1-15..

У російських дослідженнях до 1917 р., релігійне питання розглядалося з позицій вірності самодержавству та православній ідеології. Його аналіз мав явно виражене доктринальне та антисектантське спрямування, тим більше, що проявлялася теорія «православ'я - самодержавність - народність». Проте, здійснювалися спроби всебічно розглянути роль церкви і релігії в житті суспільства.

Так, боротьбі титульної православної церкви проти рухів реформованого християнства як в Росії, так і на території України присвячені, серед інших, роботи російських дослідників О.С.Пругавіна Пругавин А. С. Значение сектантства в русской народной жизни [Текст] / Пругавин А.С. - М.,1905; Запросы народа и обязанности интеллигенции в области просвещения и воспитания - Изд. 2-е, значительно доп. [Текст] / Пругавин А.С. - СПб. , 1895; Монастырские тюрьмы в борьбе с сектантством: (К вопросу о веротерпимости) [Текст] / Пругавин А.С. - М., 1905; Очерки религиозных изысканий [Текст] / Пругавин А.С. - М., 1917, - Вып.1: Бунт против природы (О хлыстах и хлыстовщине. - 1917. та П.В.Знаменського Знаменский П.В. Православие и современная жизнь: полемика 60-х г.г. об отношении православия к современной жизни (А.М.Бухарев) [Текст] / Знаменский П.В. - М., 1906. . Позитивом даних робіт може виступати те, що в них автори намагалися розкрити сутність проблеми співіснування православного населення та протестантських сект. Заслуговує на увагу аналіз представниками інтелектуальної еліти Півдня України процесу розповсюдження сектантства. Так, наприклад, один представник одеської «Просвіти» Д.Овсяніко-Куликовський вважав їх «культурними піонерами» Овсянико-Куликовский Д.Н. Воспоминания / Овсянико-Куликовский Д. Н. Литературно-критические работы: в 2 т. [Текст].- Т. 2. - М., 1989. - С.327., а інший - С.Шелухін давав різко негативну оцінку існування німців-колоністів в Україні Шелухін С. Україна - назва нашої землі з найдавніших часів.(Передрук 1936 р.) [Текст] / С.Шелухін. - Дрогобич: Бескид, 1992. - С. 33..

Напрацювання радянської доби з історії православної церкви, реформаційних рухів, суспільних рухів, питань соціоментальної історії Півдня України не в достатній мірі розкривають суть проблеми. Однак, cеред ґрунтовних досліджень з даної проблеми у цей час слід виділити праці О.І.Клібанова Клибанов А.И. История религиозного сектантства в России (60-е годы ХІХ в. - 1917 г.) [Текст] / Клибанов А.И. - М., 1965; Религиозное сектантство в прошлом и настоящем [Текст] / Клибанов А.И. - М., 1973., І.А.Кривельова Крывелев И.А. История религий: Очерки в 2 т. - Т.1 / Ин-т этнографии им. Н.Н.Миклухо-Маклая АН СССР; Ин-т науч. атеизма АОН при ЦК КПСС. - 2-е изд., дораб. [Текст] / Крывелев И.А. - М.,1988.. Проте й тут відчувається вплив радянської ідеології, що видно з оцінки різних форм діяльності сект реформованого християнства.

Значно пожвавився інтерес до вивчення історії релігійних організацій та їх ролі в суспільстві лише після отримання Україною незалежності.

Слід вказати таких дослідників як, наприклад, Т.М.Євсєєва Євсєєва Т.М. Зародження християнської демократії в структурі Російської Православної Церкви в 1917 - 1921 рр. (загальний та український аспект) [Текст] / Т.М. Євсєєва // Український історичний журнал. - 2001. - № 1; Церковна еліта та її роль у процесі формування політичної самосвідомості в Україні [Текст] / Т.М. Євсєєва // Український історичний журнал. - 1999. - № 2., Н.А.ШипШип Н.А. Київська духовна академія - центр вищої духовної освіти Наддніпрянської України (ХІХ - початок ХХ ст.) [Текст] / Н. А. Шип // Український історичний журнал. - 1999- № 2; Церковно-православний рух в Україні (поч. ХХ ст.) [Текст] / Н. А. Шип / НАН України. Ін-т історії України. - К., 1995. О.М.Ігнатуша Игнатуша А.Н. Православная церковь на Украине в борьбе против революционного движения (начало ХІХ в. - 1917 г.) [Текст] / А.Н. Игнатуша // Вопросы истории СССР: Респ. межведом. науч. зб. - Вып.34. - Х..,1989; Ігнатуша О. Реакція Російської православної церкви на модернізаційний виклик новоєвропейського суспільства: український аспект (ХІХ - початок ХХ ст.) [Текст] / О. Ігнатуша // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2003. - Вип.ХV; Ігнатуша О.М. Інституційний розкол православної церкви в Україні: генеза і характер (ХІХ ст. - 30-ті рр. ХХ ст.) [Текст] / Ігнатуша О.М. - Запоріжжя, 2004., І.І.Лиман Лиман І.І. Державна церква і державна влада: Південна Україна (1775 - 1861) [Текст] / Лиман І.І. - Запоріжжя, 2004. - 400 с., Ю.П.Присяжнюк. Присяжнюк Ю. Українське селянство Наддніпрянської України: соціоментальна історія другої половини ХІХ - початку ХХ ст. [Текст] / Ю. Присяжнюк - Черкаси, 2007; Ментальність українського селянства в умовах капіталістичної трансформації суспільства (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) [Текст] / Ю.П. Присяжнюк // Український історичний журнал. - 1999. - № 3; Українське селянство ХІХ - ХХ ст.: еволюція ментальність, традиціоналізм [Текст] / Присяжнюк Ю.П. - Черкаси, 2002., С.І.Світленко Свiтленко С.I. Соцiально-революцiйне народництво i релiгiйне сектантство півдня України у 1870 - 1880-х роках [Текст] / С.I. Свiтленко // Південна Україна XVIII - ХІХ ст.: Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України: Запоріжжя, 1996; Світленко С. Українські Громади другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (Особливості ідеології та діяльності) [Текст] / С. Світленко // Київська старовина. - 1998. - № 2., Г.Ф. Турченко Турченко Г.Ф. Особливості етносоціальних змін у південно-україн-ському регіоні в 1914 - 1917 рр. [Текст] / Г.Ф. Турченко // Державна та етносоціальна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Збірник наукових праць V Всеукраїнської науково-пракктичної конференції 2 - 3 жовтня 2003 року. - Запоріжжя; Сімферополь, 2003. - С.135-140., В.М.Андрєєв Андрєєв В.М. Сучасні дослідження історії Російської православної церкви на Півдні України [Текст] / В.М. Андрєєв // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 19. - Херсон, , 2005., С.Г.Водотика Водотика С.Г. Загострення соціально-політичних протиріч в Херсоні в умовах імперської модернізації [Текст] / С.Г.Водотика, Л.А. Савенок // Південний архів: Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 23. - Херсон, 2006; Водотика С.Г. Історія Херсонщини [Текст] / С.Г. Водотика,, Є.Г. Сінкевич. - Херсон, 2003., В.І.Любащенко Любащенко В. Історія протестантизму в Україні: Курс лекцій. - 2-е вид. - доп. і виправл. [Текст] / В. Любашенко - К.,1995; Феномен українського лютеранства / В. Любащенко // Людина і світ. - 2001. - № 7., чиї наукові інтереси стосуються дослідження процесу формування нового світобачення змін у ментальності як православного духовенства, так і суспільства, історії та сучасності протестантських рухів. У розробках стосовно основних етапів української історії в етнопсихологічному ракурсі такі дослідники як О.Донченко, Ю.Романенко, В.Янів здійснюють спроби простежити ключові фактори громадського і політичного життя українського соціумуДонченко О.А. Архетипи соціального життя і політика: (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення) [Текст] / О.А. Донченко, Ю.В. Романенко [Голов. ред. С.Головко]. - К., 2001; Янів В. Нариси до історії української етнопсихології; Упоряд. М.Шаповал.- 2-е вид. перероб. і допов. [Текст] / В. Янів. - К., 2006..

У процесі підготовки дослідження залучалися праці іноземних науковців кінця ХІХ - ХХ ст., О.Шпенглера, А.Д.Тойнбі, М. фон Хагена Шпенглер О. Закат Европы: в 2 т. [Текст] / О.Шпенглер. - Мн., М., 2000; Тойбі А.Дж. Дослідження історії. В 2 т.- Т.1,2[Текст] / Тойбі А.Дж. - К., 1995; Хаген фон Марк. Держава, нація та національна свідомість: російсько-українські відносини в першій половині ХХ ст. [Текст] / Марк фон Хаген // Український історичний журнал. - 1998. - № 1..

Підрозділ 1.2. «Джерельна база дослідження»

При класифікації джерельної бази у контексті розробки дисертаційного дослідження матеріали можна поділити на опубліковані та неопубліковані (архівні). В межах такої класифікації вважаємо доцільним виділити документальні та наративні джерела.

Загалом, комплекс джерел з даної теми дослідження можна поділити на такі групи: 1) законодавчі акти, 2) статистичні дані, 3) офіційні документи різних органів державної влади Російської держави, 4) офіційне листування між представниками Російської православної церкви та державними установами губернського та повітового масштабу, 5) матеріали слідчих справ, 6) документи українських Громад та «Просвіт» Півдня України, 7) періодична преса, 8) джерела особового характеру, зокрема листування, мемуарна література тощо.

Неопубліковані документи знаходяться у фондах Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА) у м. Києві, Державного архіву Херсонської області (ДАХО), Державного архіву Миколаївської області (ДАМО), Державного архіву Одеської області (ДАОО), Державного архіву Дніпропетровської області (ДАДО).

У зв'язку з тим, що дані матеріали мають різну направленість, тут слід докладно розкрити певну класифікацію.

По-перше, це циркуляри, розпорядження уряду та державних органів, які стосуються питання про діяльність українських Громад та «Просвіт» на Півдні України, зокрема тих питань, що стосуються релігії, процесу вивчення конфесійної ситуації в Україні, а також тих заборон, які накладалися на подібні дослідження з боку самої Російської православної церкви. По-друге, це матеріали духовних консисторій Російської православної церкви, які містять накази безпосередньо від уряду і монарха щодо боротьби з протестантським та старообрядницьким сектантством на Півдні України, протидії їх поширенню. По-третє, свідоцтва про боротьбу з українськими національними проявами у середовищі титульної православної церкви. По-четверте, документи Канцелярій Катеринославського, Миколаївського, Одеського, Херсонського градоначальників. Дані матеріали також містять значну кількість документів стосовно боротьби влади з проявами українського питання не тільки у політичній, але й культурній та науковій сферах. Дані документи вказують у той же час про діяльність українських громадсько-політичних організацій Півдня України в означений період, хоча й відчувається сильний тиск органів поліцейського нагляду та державної влади.

З числа опублікованих джерел слід визначити листування таких відомих громадсько-політичних діячів, як М.Драгоманов та Б.Грінченко Грінченко Б. Листи з України Наддніпрянської [Текст] / Б. Грінченко / Б. Грінченко - М. Драгоманов. Діалоги про українську національну справу. Джерела з історії суспільно-політичного руху в Україні 19 - поч. 20 ст. - Вип.1 [Текст] / Упорядник А.Жуковський. - К., 1994. - С. 35 - 145; Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну [Текст] / М. Драгоманов / Б. Грінченко - М. Драгоманов. Діалоги про українську національну справу. Джерела з історії суспільно-політичного руху в Україні 19 - поч. 20 ст. - Вип.1 [Текст] / Упорядник А.Жуковський. - К.: НАНУ, 1994. - С. 149 - 274.. Важливим опублікованими джерелами також є програми українських політичних партій, які виникли у кінці ХІХ - на початку ХХ століття, в тому числі й на Півдні України. В цих політичних програмах висвітлюються також і питання про релігійну сферу, зокрема роль церкви у майбутній українській державі Історія українських політичних партій: хрестоматія-посібник. Кінець ХІХ ст. - 1917 р. Ч.1 [Текст] / Упоряд.: Б.І. Корольов, І.С. Михальський. - К., 2004.. Крім того, для характеристики різних верств суспільства важливими є документи стосовно робітничого руху на Півдні Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., а також щодо статистичних даних цього періоду Робітничий рух на Україні (1885 - 1894 рр.): Зб. документів і матеріалів / Гол. арх. упр. при Раді Міністрів УРСР; [Текст] [Упоряд. В.С. Шандра та ін.] - К., 1990; Національні процеси в Україні: історія та сучасність. Документи і матеріали. Довідник. - У 2 ч. [Текст] / За ред. В.Ф.Панібудьласки. - К.:, 1997. - Ч. 1..

Підрозділ 1.3. «Теоретико-методологічна основа дослідження».

Теоретико-методологічною основою дослідження є принципи історизму, всебічності, об'єктивності, системності та комплексності, оскільки вони дозволяють зробити певною мірою повне та об'єктивне обґрунтування поставленого завдання, розгляд історичних подій, висвітлених як безпосередньо в джерелах того періоду, так і в більш сучасній літературі.

Для вирішення поставлених задач застосовані історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, статистичний, логічно-аналітичний, описовий методи наукового пізнання, метод системного історіографічного і джерелознавчого, теоретичного аналізу і синтезу, а також метод дедукції та індукції. Сукупність зазначених принципів та методів дає змогу відтворити релігійну ситуацію на Півдні України межі ХІХ - ХХ ст., але й виявити різні аспекти розвитку українського суспільства у форматі його ставлення до офіційної Російської православної церкви, ставлення до поширення позацерковного християнства, зокрема православного та протестантського сектантства.

У даному дослідженні події релігійно-духовного та суспільно-політичного порядку в кінці ХІХ - початку ХХ ст. розкриваються не тільки у процесі їх історичної прогресії, але й застосовується історико-генетичний метод для відображення більш повної картини причинно-наслідкових зв'язків у процесі формування поглядів на релігію як серед пересічного населення, так і інтелектуальної еліти, розгляду особливостей релігійного менталітету на Півдні України. Системний історіографічний та джерелознавчий метод дозволяють певною мірою систематизувати використані джерела зазначеного періоду, упорядкувати їх за напрямами, оскільки значна кількість джерел, зокрема матеріалів про діяльність церкви на Півдні України, її боротьби з сектантством, листування духовенства з представниками світської влади.

Метод теоретичного аналізу та синтезу дає змогу визначити найбільш характерні особливості розвитку суспільства кінця ХІХ - початку ХХ ст. виходячи з багатовекторності його викликів релігійно-духовній парадигмі. Особливість використання цього методу в даному дослідженні полягає в тому, що можна розкрити сутність того чи іншого явища релігійного порядку в зазначений у дослідженні період, ставлення свідомої української інтелігенції до релігії та офіційної православної церкви, а також до класичного та радикального реформованого християнства у вигляді сектантства.

У другому розділі «Діяльність Російської православної церкви і соціум південноукраїнського регіону на зламі століть» визначаються головні аспекти політики офіційної Російської православної церкви, її взаємозв'язку з державною політикою, суспільним розвитком на Півдні України.

У підрозділ 2.1. «Російська православна церква: традиції та тенденції духовного життя Півдня України в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.» розглядається кризовий період в історії офіційної Російської православної церкви, який позначився, перш за все, у відносинах між церковно-релігійними структурами і суспільством. Основні причини ускладнення цих відносин були досить різнопланові. У зазначений період яскраво проявляються зміни у духовних пріоритетах суспільства, а відповідно статусу церкви. Крім того, суперечлива політика церкви в умовах визрівання революційної ситуації призводила до значного зменшення авторитету офіційного православ'я. Специфіка ж відносин православної церкви та державних структур все більше викликали негативне ставлення з боку суспільства., відображалося в усіх сферах суспільно-політичного, культурного життя Півдня України, який мав певні особливості.

Південна Україна на зламі ХІХ - ХХ ст. дещо відрізнялася від інших регіонів унаслідок значної полінаціональності краю, а отже поліконфесійності. Постійні впливи західних і східних культурних мотивів створили особливу картину взаємовідносин не просто між представниками різних етносів, але й представниками різних конфесій. Особливо чітко це проявилося у відносинах між титульною Російською православною церквою та представниками позацерковного християнства, зокрема протестантами, старообрядцями, діяльність яких проявлялася у формі сектантства, що звичайно ускладнювало стосунки не тільки з православною церквою, але й з соціумом.

Автором також розглядаються особливості прояву української національної ідеї на Півдні на рубежі ХІХ - ХХ століть, яка відображалася і в релігійній сфері. Зазначено, що спостерігалися спроби здійснювати богослужіння українською мовою, видання духовної літератури українською мовою, які зустрічали опір як з боку офіційної російської церкви, так і державних органів.

Одним з проявів взаємозв'язку церковних і державних структур на Півдні, як і в інших регіонах, був чорносотенний рух. Автор зазначає, що він був досить суперечливим і неоднозначно оцінювався і самою православною церквою, і владою. Джерела вказують, що були випадки, коли дії чорносотенців викликали невдоволення самих церковників.

Автор підходить до висновку, що в кінці ХІХ - на початку ХХ століття на Півдні України православна ідея не була поняттям однозначним і виражала інтереси різних за своїм змістом, поглядами та культурними, громадськими і політичними спрямуваннями організаціями. З одного боку, ці організації представляли українців з їх бажанням створити принаймні автономію, сформовану на національних традиціях. З іншого боку, крім самої православної церкви діяли організації, гаслом яких була державна монархічно-православна ідея, що не передбачала існування ще однієї церковної організації в сфері свого впливу. Однак і українське, і російське вираження однієї загальної православної ідеї продовжували бути політично заангажованими і не зовсім відображали ідеї та спрямування самого народу, який через втрату духовних пріоритетів починав шукати нові форми втілення своїх релігійних почуттів.

У підрозділі 2.2. «Російська православна церква в суспільних відносинах південноукраїнського регіону на рубежі ХІХ - ХХ ст.» автором розглядається специфіка розвитку відносин між офіційною Російською Православною церквою як організацією та суспільством, зокрема в Південній України. Визначаються головні фактори, що визначали характер відношення до православної церкви і релігії з боку різних станів та прошарків суспільства. Автором розглядається ставлення дворянства, буржуазії, інтелігенції, пролетаріату, селянства Південної України до політики офіційної Російської православної церкви виходячи з їх станових, майнових, професійних інтересів, які й формували відповідні світоглядні позиції.

Досить суперечливим з погляду суспільного значення та політичного впливу на зазначений період постає дворянство. Особливо це стосується Півдня України, оскільки переплетіння культурних, етнічних, релігійних, соціальних парадигм досить сильно відобразилося на цьому стані, хоч він традиційно й зберігав панівні позиції в суспільній ієрархії. Особисті інтереси кожного окремого дворянина більше проявлялися в інтересах його професії, ніж в інтересах всього дворянського стану. Адже дворянство не тільки перебувало на військовій чи державній службі, але й займалося торгівлею, готельним бізнесом, промисловим підприємництвом тощо. З іншого боку, дворянство Півдня України було досить строкатим за етнічним складом. До нього входили не лише росіяни, але й українці - вихідці з української козацької старшини, а також французи, німці, англійці, поляки тощо. Така строкатість визначала неоднозначне ставлення до релігії загалом і до Російської православної церкви зокрема.

Досить важливою, на думку автора, є оцінка поглядів на офіційну релігію інтелігенції, в тому числі української, оскільки вона була найбільш свідомим в соціокультурному, політичному плані прошарком суспільства.

Значна частина представників української інтелігенції, зокрема й Півдня України, незважаючи на традиційну приналежність до православ'я, стали ініціювати ідею модернізації церкви, відділення її від держави або створення власної, національної православної церкви.

У цей період активізувався український національний рух в Україні, однак південний регіон був не тільки полінаціональним, але й значно русифікованим. Унаслідок цього Південна Україна мала незначний потенціал української інтелігенції. Інтелігенція, як загалом і політична та суспільна еліта, що тільки-но почала оформлюватися, активно включилася у формування якісно нової парадигми суспільного життя, одним із чинників якої була діяльність масонських організацій як особливого релігійно-культового, але в той час політично заангажованого явища. Масонство відразу стало популярним серед українських інтелектуалів, ображених у своїх національних почуттях. Можна припустити, що сама символіка масонства відповідала ідейним спрямуванням українського національного руху, відображала намагання більшості його діячів збудувати власну державу. Релігійно-політична доктрина масонства, з одного боку, вказувала на необхідність відновлення духовних парадигм, а з іншого, що мабуть є більш реальним, масони намагалися підкорити всі центральні апарати влади, хоча остаточна мета, мабуть, не до кінця була зрозуміла багатьом масонам, які вбачали лише її зовнішню форму, а не саму сутність.

Водночас спостерігався досить негативний момент, який полягав у тому, що інтелектуальна еліта в своїй діяльності була практично відірвана від пересічного населення, незважаючи на всі спроби знайти порозуміння з селянством, коли останнє не змогло, на жаль, відчути національних спрямувань інтелігенції через певну відстороненість, аполітичність, оскільки сприймало майже всі аспекти життя через суто економічну або ж релігійну призму.

На Півдні, як загалом і по всій Україні процес модернізації поглядів на релігію та на її місце в соціокультурному розвитку неоднозначно, але досить відчутно проявлявся в середовищі найчисельнішого стану суспільства Півдня України - селянства, зокрема українського, кількість якого була значною в соціальному плані. Селянство було своєрідною «материнською платою» українського народу, тобто патріархальний в усіх відношеннях соціальний елемент. Водночас історичні зовнішні запити українського суспільства призвели до формування специфічної риси селянського менталітету - релігійної толерантності. Цей аспект значно впливав на ставлення селянства до офіційної православної церкви

Населення міста, навпаки, було менш затиснене релігійними рамками, хоча в кризових ситуаціях і було схильне до спалахів релігійного фанатизму, який на Півдні України у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. найбільш проявився у чорносотенному русі. На Півдні України населення міст також визначалося поліконфесійністю та етнічною строкатістю, що сприяло русифікації, а значить відповідному ставленню до Російської православної церкви. Найбільш свідомими категоріями міського населення ставали, крім інтелігенції, буржуазія і пролетаріат, оскільки саме в місті їх існування мало глибші підстави й поточну ефективність, а найголовніше - більшу усвідомленість кінцевої мети.

Роль православної церкви, досить своєрідно оцінювалася буржуазією, оскільки вона також була багатонаціональною. Значним на Півдні був відсоток вірменської, грецької та єврейської буржуазії. Це зумовлювало пошук місцевою буржуазією певної стабільності, якої можна було досягти підтримуючи політику як держави, так і офіційної церкви. Водночас, політика церкви була часто спрямована проти «інородців», зокрема єврейського населення. Тож говорити однозначно про підтримку Російської православної церкви та її політики не можна.

Особливість взаємин з Російською православною церквою стосується і пролетаріату Півдня України. Полінаціональність складу робітничого класу призводила до переплетіння національних традицій, релігійних світоглядних позицій. Більше половини робітників були вихідцями з російських губерній, які шукали кращих заробітків в умовах дуже важкої праці, аніж вдосконалення духовної культури. Автор зазначає, що тісний зв'язок держави та офіційної церкви в політичному плані, неможливість церкви вирішити соціальні проблеми робітників - усе це призвело до пошуків альтернативних сил (або навіть їх створення), якими постали різні нелегальні політичні партії та гуртки соціал-демократичного спрямування або напівлегальні чорносотенні організації, куди вступали робітники у пошуках соціальної справедливості. Для пересічних робітників такий пошук часто закінчувався міжрелігійними конфліктами.

Отже, зв'язок пролетаріату з православною церквою спостерігався, як правило, у буденних стосунках - хрещення, вінчання, відвідування церковних служб, освячення будівель тощо. Релігійність пролетаря, що залишалася від його селянського коріння та певною мірою продовжувала насаджуватися церковною ідеологією, все ще проявлялася, хоча ставлення безпосередньо до церковної православної організації, особливо на промисловому Півдні України, поступово стає більш прохолодним.

Таким чином, поліетнічність та поліконфесійність населення Півдня України зумовлювали побудову особливих суспільних, культурних структур, що виокремлювали даний регіон з-поміж інших завдяки економічним, соціальним, культурним, національним і релігійним чинникам. Це змушувало офіційну православну церкву разом з державними структурами проводити досить помірковану регіональну політику на основі загальнодержавної.

У розділі третьому «Протестантизм і сектантство в контексті духовного та соціокультурного розвитку Півдня України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.» автор розглядає не стільки історію розвитку протестантизму та загалом сектантства, скільки їх вплив на суспільний, культурний та духовний розвиток південного регіону у зазначений період та ставлення до них різних верств населення Південної України.

Підрозділ 3.1. «Реформоване християнство і сектантство в південноукраїнському регіоні та їхні взаємовідносини з офіційною Православною церквою» визначаються причини і наслідки поширення релігійно-реформаційних рухів на Півдні України, позиція офіційної Російської Православної церкви та державної влади щодо цього питання.

На Півдні України, де завдяки збільшенню ще з XVIII ст. неправославного населення, зокрема протестантів та представників різних сект християнського православного спрямування, збільшувалася і загроза відтоку значної кількості православних віруючих до сектантських рухів. А це означало втрату влади над ними з боку офіційної російської Православної церкви. Тож, остання намагалася боронити себе від такої загрози досить активно і різними засобами. Поширеними, наприклад, були клопотання місцевої духовної влади до того чи іншого губернатора про заходи щодо припинення діяльності сект у їхній сфері впливу.

У контексті соціокультурного і релігійного розвитку регіону, а також на фоні здійснення влади офіційною православною церквою, можна підкреслити, що протестантські рухи відігравали не останню роль у формуванні релігійного світосприймання пересічної людини кінця ХІХ - початку ХХ ст. Проте, все це проходило скрізь невід'ємну для українця призму відношення до праці, особливо, коли мова йшла про селян та робітників.

Феномен південноукраїнського протестантизму та сектантства можна розглядати як «селянський протестантизм» з досить міцною православною основою. Поступово із відмиранням живої селянської культури і заміною її на селищно-міську моду зникають і ознаки «селянськості» в реформованому християнстві й на Півдні України, проте саме період кінця ХІХ - початку ХХ століття відзначився як такий, коли у повній мірі поєдналися західноєвропейські та східноєвропейські риси відносно нової для України тенденції розвитку духовно-релігійного життя. Тому як протестантизм, так і загалом сектантство являло собою певну загрозу цивілізаційній функції Російської православної церкви.

Процес поширення сектантства як православного, так і протестантського на Півдні України мав досить специфічні риси пов'язані, по-перше, з багатоетнічністю місцевого населення, по-друге, з наслідками урядової політики останньої чверті XVIII ст., по-третє, з природним бажанням і намаганням Російської православної церкви зберегти домінуючу позицію, що призводило до певного опору з боку «неправославних». Одну з найважливіших ролей відігравав економічний аспект, оскільки після остаточного розпаду селянської громади значна кількість селян не могли забезпечити більш-менш нормальний життєвий рівень, а вступ до секти забезпечував можливість отримати допомогу від єдиновірців, накопичити певний статок тощо.

У підрозділі 3.2. «Роль протестантських рухів і сектантства у процесі модернізації соціальної структури Півдня України в кінці ХІХ - на початку ХХ століть» автор безпосередньо висвітлює неоднозначне ставлення різних категорій населення даного регіону кінця ХІХ - початку ХХ ст. до протестантського та православного сектантства.

Оскільки різні верстви населення по-різному ставилися до цього соціокультурного фактору, досить важливим є визначення спільних та відмінних рис, що зумовлювали оцінку ролі сектантства та протестантських напрямків виходячи зі станових та індивідуально-психологічних інтересів.

Якщо дворянство загалом досить негативно чи зневажливо ставилося до різних проявів сектантства через свою традиційну приналежність до офіційної православної церкви, то буржуазія південноукраїнського регіону частково сама походила з протестантських громад і переважно була представлена сільськими мешканцями. Досить сильним на розвиток буржуазії Півдня України був вплив німецьких протестантських громад, які займалися сільським господарством.

Треба підкреслити, що так звана «штунда» та сектантство поширювалися переважно в сільській місцевості Півдня України. В селянському середовищі своєрідно перепліталися західні протестантські та східні православні особливості соціокультурного розвитку соціуму даного регіону. В силу тісного контакту з «іноземним елементом» селянин Півдня України більш прихильно ставився до різноманітних технічних нововведень. А це, в свою чергу, призводило і до певної зміни його поглядів на духовне життя іноземних колоністів, а відповідно і свого життя. З іншого боку, сектантство, особливо представлене іноземцями, через певні зовнішні ознаки для пересічного українського населення, особливо селянства, ототожнювалося переважно з «німцями», коли в цьому образі поєднувалися і позитивні, і негативні риси.

Оскільки в Україні, особливо на її Півдні, притаманний позацерковним рухам соціальний та релігійний зміст часто виражався у формі сектантства, тобто явища, насамперед, маргінального та радикального в суспільстві, то можна спостерігати досить неоднакове ставлення до нього з боку інтелігенції. З одного боку, інтелектуальна еліта не завжди вважала за потрібне відкрито висловлювати своє позитивне ставлення до сектантства, оскільки діяльність більшості сект реформованого християнства визнавалася шкідливою для держави і суспільства, а тому заборонялася. З іншого боку, інтелігенція ХІХ - початку ХХ ст., на відміну від «реформаційованої» суспільно-політичної еліти, скажімо XVI - XVIII ст., намагалася не стільки перейти в інше віросповідання у сподіванні отримати якісь моральні та матеріальні переваги, як, наприклад, селянство, скільки більш-менш вивчити саму суть того ж протестантизму, його сектантського прояву в житті суспільства, щоб визначити його позитивні і корисні моменти.

Представники української інтелігенції, займаючись вивченням культурних здобутків власного народу та розвитку його релігійних поглядів, робили також спроби окреслити причини відступу від сталої православної релігії не тільки населення міста, але й представників такої найконсервативнішої верстви суспільства як селянство. Відповідно, робилися спроби проаналізувати роль протестантського та православного сектантства у житті всього суспільства. До таких дослідників слід віднести М.Грушевського, М.Драгоманова, Д.Овсянико-Куликовського, С.Шелухина, Є.Чикаленка.

У дисертації зазначається, що різноманітні прояви реформованого християнства, в першу чергу сектантство, являли собою досить суперечливий і, можливо, в чомусь непередбачений генератор соціокультурного розвитку Півдня України, оскільки їх поширення впливало на загальну релігійну ситуацію в регіоні та викликало різну реакцію з боку різних верств населення.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Різні аспекти впливу церковно-релігійних структур на соціокультурне життя Південної України на межі ХІХ - ХХ ст. почали аналізуватися ще сучасниками - російськими та українськими дослідниками, проте згодом це питання втратило актуальність через атеїстичну ідеологію радянської доби. І хоча проводилися окремі дослідницькі роботи, однак вони не мали комплексного характеру і розглядали окремо релігійні питання в матеріалістичному контексті. Ситуація змінилася на краще з формуванням власної української історичної науки. Почали розроблятися ґрунтовні дослідження з історії релігії та церкви в Україні. Серед сучасних дослідників треба відмітити О. Ігнатушу, І.Лимана, Ю.Присяжнюка, Г.Надтоку, Н.Шип, О.Шубу, В.Любащенко та багато інших.

У процесі дослідження джерельної бази та літератури з даної проблематики було з'ясовано досить неоднозначне ставлення представників різних верств населення Півдня України в означений період до церковної-релігійних структур та загалом релігійного питання. Таке ставлення випливало з того, що процес відносин між соціумом, зокрема українським та офіційною Російською православною церквою на Півдні України в кінці ХІХ - на початку ХХ століття визначався змінами в загальній суспільній та індивідуальній свідомості населення, його психології.

Досить різним було і ставлення до офіційного православ'я найвпливовіших станів та верств - дворянства та буржуазії, На рубежі ХІХ - ХХ ст. їх релігійна позиція була багато в чому визначена матеріальними запитами, що стало цілком природним у процесі розвитку капіталістичних відносин. І Російську православну церкву вони розглядали, перш за все, як ідеологічну та духовну основу державного механізму. Інша категорія населення, представлена міщанами, які теж досить неоднозначно ставилися до релігійного питання. Український, як і російський пролетаріат сильно відрізнявся від західноєвропейського, оскільки останній був цілковитим продуктом міської культури, коли селянська культура вже майже відмерла, а робітничі селища Південної України цілком відображали поєднання села і міста.