Рід князів Острозьких

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Вступ

У суботу 13 лютого 1608 року сумно задзвонили дзвони по всіх церквах замкового міста Острога. Дзвонили дзвони тихо й сумно, бо дзвонили на подзвіння...

В Бозі упокоївся старий князь Костянтин (Василь) Костянтинович Острозький.

А на відповідь дзвонам острізьким ще сумніше задзвонили дзвони по всій Волині, а ще згодом -- по всій Україні...

Плакав Остріг, плакала вся Волинь, плакала вся Україна...

У Бозі спочив найбільший син України, її всежиттєвий міцний і сміливий оборонець, всежиттєвий опікун і оборонець Української православної церкви проти її запеклих ворогів, -- католиків та уніатів.

Дзвони сумно дзвонили, і плакала вся Україна... Упокоївся в Бозі великий князь України, останній князь її. А що ж то буде по ньому?

Походження роду князів Острозьких остаточно не встановлене. Польські вчені звичайно вели Острозьких від короля Данила Галицького. Український учений М. Максимович виводив Острозьких від князів Турівських і Пінських.

А проф. М. Грушевський схильний виводити рід князів Острозьких від князя Давида Ігоревича. Це давні князі Городнянські, що сиділи на північній Погорині.

Але давнє народне передання і сам рід виводили князів Острозьких від київського великого князя Володимира Святого. Остріг був з найдавнішого часу уділом та столицею окремих удільних князів -- князів Острозьких, що свою назву понесли від свого столичного міста, як це було звичайним у давнину.

Удільні князі Володимирового роду з бігом часу дрібніли й зникали. Здрібніли були й князі Острозькі, але в XIV столітті, коли Україну-Русь окупувала Литва, а татар помалу виганяли, князі Острозькі сильно піднялися й виросли на перших бояр українських у новій Литві.

Час був грізний, переходовий, і князі Острозькі сміливо й завзято ставали в обороні прав свого стародавнього й туземного українського народу перед диким жорстоким новим напасником -- литовцями. Ця смілива й хоробра оборона свого народу відразу зробила князів Острозьких найславнішими в Україні.

А з XIV століття в Литві-Русі появляються польські політичні впливи, а разом з ними впарі йдуть і католицькі насилля. І незабаром ці католицькі напади на Русь-Україну стають постійними й дошкульними. І князі Острозькі, як правдиві батьки свого народу, хоробро й безпереривно боронять увесь український народ від цих жорстоких і смертоносних католицьких наскоків. Самі всі православні, князі Острозькі стають найміцнішими оборонцями православної віри та православної церкви.

І з бігом часу стало незмінною традицією в Україні; найсильнішими оборонцями народу та його православної віри й церкви є славні князі Острозькі. І за це високо й правдиво шанувала князів Острозьких уся православна Україна й Білорусь. А за міцного й хороброго меча Острозьких шанувала їх і вся Литва, а пізніше і вся Польща. Шанувала, чи правдивіше -- боялась.

Князі Острозькі вже здавна були найбагатші володарі Литви й України. Вони мали в своїм володінні 24 міста, 10 містечок і багато сот менших сіл та осель. Річний дохід князів Острозьких сягав величезної на ті часи суми -- понад мільйон доларів. Таке незчисленне багатство рано поставило князів Острозьких на перше місце в Литві й Польщі серед інших старих українських бояр.

Острозьким належали на Волині міста: Остріг, Володимир, Заслав і інші. По цих величезних маєтках Острозькі мали понад 600 церков, і всіма ними опікувалися, багато з них самі поставили. Було в Острозьких і десять православних монастирів, а саме: Степанський, Дорогобузький, Лубенський Преображенський, Хрестовоздвиженський, Чернчицький під Луцьким, Підборецький Лубенського повіту, Татаринецький на Крем'янеччині, Дубищенський Старокостянтинівський, Троїцький Острізький й ін.

Князі Острозькі тим і славні були, що вони не тільки володіли величезними маєтками, але й були їхніми духовими правдивими опікунами і сильно християнізували їх, будували церкви, оздоблювали їх, пильнували про духовенство.

Князі Острозькі були могутніми удільними князями, мали при собі багатотисячні полки козацтва, а це робило їх реальною силою в Литві і в Польщі. Вони займали найвищі посади в своїй державі. До них не раз прибували посли від господаря молдавського або хана кримського.

У князів Острозьких були свої менші бояри, багато значного панства. При їхньому дворі в Острозі жило 1500 дворян та твардійців. До столу засідало часом по 2000 осіб.

При княжому дворі в Острозі була встановлена служба і ввесь церемоніал королівських дворів. «Місце маршалка двору князів Острозьких займав польський сенатор. Він був зобов'язаний хоч два рази до року стояти під час обіду за стільцем князя Острозького й прислуговувати йому». За це йому платили 70000 злотих річно.

Столиця удільних князів Острозьких, місто Остріг (по-давньому Острог), розвивалася з віку в вік. Остріг лежить у гарному місці -- там, де річка Вілія зліва впадає в ріку Горинь. Удільним містом Остріг став ще зараз по смерті великого князя Київського Володимира Святого, і дістався князю Давидові Ігоревичу. Пізніше Остріг перейшов в уділ князів Турівських та Пінських, але не на довгий час, -- Остріг знову став столицею самостійного удільного князівства князів Острозьких.

Князі Острозькі рано виробили собі славу опікунів українського народу та його православної віри, а місто Остріг стало центром цього кількавікового опікунства.

У Літопису місто Остріг і його князь Давид Ігоревич уперше згадується під 1100 роком.⁶ У XIII віці він входить у склад Галицько-волинського князівства, а в ХІV-му попадає під довгу окупацію Литви, а з 1569 року -- Польщі.



І. ПЕРШІ КНЯЗІ ОСТРОЗЬКІ

Початок року князів Острозьких остаточно не вияснений. Звичайно першим князем Острозьким звуть князя Данила, або повно -- Данила Дмитровича. Це був видатний і сильний князь уже під Литвою, який виступав з Литвою проти Польщі. Коли польський король Казимир Великий року 1340-го захоплював Галичину, то князь Данило Острозький, з доручення литовського князя, поєднався з перемиським воєводою Дмитром Дедком, найняли татар, і частинно в роках 1340--1341 таки вигнали поляків з деяких галицьких міст. Тоді король Казимир змушений був підписати договір: йому позоставалася тільки львівська земля, а до Литви відійшли: земля володимирська та уділи Острізький, Луцький, Белзський, Холмський, Берестейський і Крем'янецький.

П. Батюшков твердить, що кн. Данило Дмитрович Острозький короткий час займав навіть Галицький престол. Помер Данило Острозький року 1346-го.

Ось цей князь Данило звичайно і вважається родоначальником дому князів Острозьких. З вище поданого бачимо, що кн. Данило грав велику роль і, певне, він унаслідував її від своїх попередників, але їх ближче ми не знаємо.

Мало знаємо про князів Острозьких за XIV віку взагалі. Був князь Василій, а в нього син Данило Васильович, підписаний на грамоті Любарта 1366 року. Ім'я Василій стає пануючим у роді кн. Острозьких. Князь Данило Васильович сильно зміпняв своє місто Остріг, бо татарські загони часом досягали і до нього.

Усі князі Острозькі були вірою православні. А коли в Литві появилось католицтво й кинулось на Русь-Україну, то князі Острозькі завжди міцно боронили православну віру свого народу супроти католиків



ІІ. ПРЕПОДОБНИЙ ЧУДОТВОРЕЦЬ ФЕДІР ОСТРОЗЬКИЙ

Рід князів Острозьких дуже рано вславився тим, що один із них був канонізований до числа святих православної церкви. А це породило міцну традицію в роді Острозьких, як вірних оборонців і опікунів православної віри.

Це був князь Федір Васильович Острозький, другий син князя Василія, брат Данила Васильовича.

Про молоді роки князя Федора чи Федька нічого невідомо, але позосталося трохи відомостей про його дальшу працю. Він був старостою Луцьким, близьким до Литовського великого князя Ягайла, якому вірно служив. Року 1386-го великий князь Ягайло підтвердив за князем Данилом міста: Остріг, Корець, Заслав, Хлопотин (Красний Став) і інші, за належними до них селами. Цими маєтками Федір став князем могутнім і впливовим, і звільнився від впливів Любартовичів.

Федір Острозький здобув собі все це своєю відданою службою Литві, боронячи тим свою рідну Русь-Україну перед зазіханнями Польщі на неї.

Литва була поганська, неохрещена і сильно піддавалася впливам православної Руси-України. Православіє ширилось по Литві, православним став від матері і великий князь литовський Ягайло (Ягелло), у хрещенні Яків. Рим не міг цього знести, і наказав своїй вірній католицькій Польщі окатоличити Литву й Русь-Україну. Польща хитро повела справу і зловила Якова Ягайла на свою красуню королеву Ядвигу. І 15 лютого 1386 року Ягайло перехрестився по-католицькому і став Влодиславом, і підписав договір про поєднання Литви й Польщі. І прирік Папі навернути на католицтво ввесь свій народ, цебто Литву й Русь. Через три дні Ягайло повінчався з Ядвигою. Це був початок того лиха, що довело Литву, Польщу й Україну до повного занепаду... Бо католицтво, за місцевими умовами, було смертоносне для Русі, цебто України й Білорусі.

За наказом Риму король Ягайло став грубою силою насаджувати католицтво в Литві та в Русі, появилися мученики. Прихильники католицтва стали проводити через сейми обмеження православних у правах, щоб хоч тим змусити їх приймати католицтво. Заборонили шлюби католиків з православними, якщо православна сторона не прийме католицтва.

А Городельський сейм 2 грудня 1413 року постановив, що в Литві й Польщі шляхетські права і права на державну службу мають тільки католики. Цебто, хто з православних «схизматиків» хоче затримати свої шляхетські права, той мусить прийняти католицтво... Це сильно вдарило український народ і збунтувало проти Польщі все його шляхетство. І разом з тим це таки довело українську шляхту до повного окатоличення, а тим самим і до ополячення.

Але Польща вперто робила своє і сміло посунулася на Волинь та на Поділля зо своїм воєнним католицтвом.

Цього православні українські князі не могли стерпіти і розпочалася запекла війна проти Польщі. Багато місцевостей на Волині й Поділлі поляки попалили. Литовці, противники Ягайла, й українці сильно боронилися і скрізь палили новопоставлені костьоли. Ось у цій війні широко прославився князь Федір Острозький.

Проти короля Ягайла пішов і брат його Свидригайло. Він оголосив себе охоронцем православної віри, і зібрав біля себе православних князів Руси. Усе закипіло й кинулось на поляків, що з наказу Риму несли мечем католицтво на Русь.

Князь Федір Острозький багато терпів від різних політичних комбінацій Ягайла на Волині. Видно було, що ці комбінації не були на користь українського народу.

Цього часу Федір був князем ще й Володимирським та Сіверським. Він мужньо бив поляків і очистив від них Поділля та Волинь, особливо очистив Брацлавщину та Кам'янеччину. Це все було року 1431--1432. По всіх цих місцях князь Федір винищив усякі ознаки католицтва, яке занесли мечем -- за наказом Папи -- поляки.

Князь Федір Острозький мав під собою велике військо, і 1432 року сміливо очистив від поляків м. Смотрич, і мало не знищив усю польську армію... Так же сміливо він очистив від них 1433 року Луцьк та Кам'янець.

Ці перемоги кн. Федора Острозького мали для України величезне значення. Кн. Ягайло побачив, що Україна не піде в католицтво, і пішов на мир, який подиктували йому переможці, українські князі, а головно кн. Федір Острозький. І король Ягайло погодився на: 1) Відкинув вимоги Риму-Польщі окатоличити Русь-Україну; 2) Законом дав волю православній вірі 3) Урівняв у державних правах боярство й шляхетство русько-українське з польським. Це мало величезне значення для всієї України. Хоч це було з римсько-польського боку нещире, але давало українцям передишку в їх віковій боротьбі з католицтвом.

По цьому всьому кн. Федір Острозький року 1435-го примирився і з Ягайлом, і з Польщею.

Слава про кн. Федора Острозького широко розійшлася по всій Литві й Русі та по всій Польщі. Його славні військові подвиги описали польські історики Стрийковський та Ян Длуґош. Длуґош зве кн. Федора мужем хоробрим та войовничим.

Але року 1438-го князь Федір потерпів велику невдачу. Треба було вигнати татар, і то вигнати так, щоб вони більше не нападали на Україну. Князь Федір зібрав велике військо, зібрав до себе багато української шляхетської молоді. Бій був страшний, безліч татарви полягло, але «поліг і ввесь цвіт українського шляхетства»...

Ця невдача сильно вплинула на чутливого князя, і він постановив покинути цей зрадливий світ. Та й багато він напрацювався, боронячи Україну та віру православну від наскоків католицької Польщі та Риму. Напевне були ще якісь причини духового перевороту кн. Федора.

Князь Федір Острозький був ревним православним усе своє життя. Маєтки його були широкі, і він ставив по них своїм коштом Храми Божі. Так, року 1413-го він вимурував ув Острозі на замку Богоявленську церкву, на якій зберігся напис: 6921 (цебто, 1413 рік). Та й візитаційна книга XVII ст. свідчить, що Богоявленську замкову церкву заснував князь Федір Васильович Острозький. У м.Галичу кн. Федір побудував Клирошанську церкву і дав на її утримання село Перечинське.

Таких випадків можна б навести багато -- князь Федір не жалів грошей на ставлення нових церков по своїх маєтках. Крім цього, він усе своє життя віддав на оборону українського народу від наступу на нього католицтва і зробив у цьому безконечно багато.

Десь року 1438-го князь Федір Острозький скинув своє військове вбрання і прийняв монашество в Києво-Печерській Лаврі, і став смиренним монахом Феодосієм. Князі Острозькі часто жертвували цій київській святині, тому князь Федір знайшов тут собі й вічне упокоєння.

Одна стара києво-печерська пам'ятка. «Пом'яник» XV--XVI віку, пише про кн. Федора-Феодосія: «Він покинув спокуси цього світу та княжу славу і прийняв святе монашество. Він ревно подвизався для спасіння аж до своєї смерти». Давній Кондак подає про Федора-Феодосія, що він мав, бувши монахом, «смиренний послух та безмовне життя».

Давній «Подлиник» описує Ікону преп. Феодосія так: «Преподобний Феодор, князь Острозький -- понад сивий. Борода кінцями кошлата. Волосся з ушей. На раменах чорний клобук. Риза преподобного. Руки держить навхрест на серці».

Коли саме упокоївся чернець Феодосій, точно не відомо, звичайно відноситься на 1441--1442 рік. Упокоївся певне 11 серпня, бо це день його пам'яті.

Похований чернець Феодосія був у Києво-Печерській Лаврі. Згадуваний уже «Пом'яник» XV--XVI віку подає: «Преподобний Феодор, князь Острозький, -- душу свою Господеві в руці віддав, а тіло його спочиває отут покладене».

Через певний час стали творитися чуда над гробом кн. Феодосія. Дослідили гріб, -- виявилося, що тіло його нетлінне. І чернець Феодосій, у світі Федір Острозький, був канонізований. Церква оголосила його святим, преподобним.

Він ціле життя своє боронив православну віру та церкву і за це справедливо Господь прославив його.

Нетлінні мощі преподобного Федора-Феодосія почивають у дальніх печерах. У відомому «Описові» Афанасія Кальнофойського наш преподобний записаний під числом 27 так: «Тут чекає Останнього Суду Преподобний Феодор, нетлінний».

Пам'ять преподобного Федора-Феодосія здавна свят-кується 11 (24) серпня, -- може це день його упокоєння. Другий раз святкується 28 серпня (10 вересня), коли свят-кується Собор Києво-Печерських угодників, які спочивають у дальній (Феодосіївській) печері.

А 1881 року установлено було окреме волинське свято, приділене на пам'ятку повернення 10 (23) жовтня 1831 року Почаївської Лаври православним. Це свято -- Собор семи угодників волинських, а серед них святкується і пам'ять преподобного Федора-Феодосія Острозького.

Преподобний києво-печерський чудотворець Феодосій Острозький має в нашій історії надзвичайно велике значення. Це він спас увесь український народ від диявольського задуму короля польсько-литовського Ягайла, щоб -- з наказу Риму -- окатоличити Русь. Іншого способу не було: князь Федір Острозький витягнув меча і ним оборонив святу православну віру, віру українського народу. Цього диявольського задуму Польща й далі не покинула, наслідком чого вся розлетілася й перестала існувати.

Федор Острозький був людиною глибоко праведного життя, а по смерті Господь подав йому благодать зцілення й чудотворення. І чудотворець Феодор і по смерті своїй не перестає рятувати український народ від підступних наскоків нових католиків.



ІІІ. ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ КРАСНИЙ

У преподобного Федора Острозького було двоє синів -- Данило й Василь.

Князь Данило Федорович брав чинний уділ у боротьбі Литовського великого князя Ягайла з його братом Свидригайлом за панування на Волині. Волинські українські князі піддержували Свидригайла, як православного, і виступали проти Ягайла, що став королем Польщі і ширив католицтво. Року 1409-го Вітовт зловив Свидригайла і запроторив його в крем'янецьку замкову в'язницю. Князь Данило (Дашко) Острозький склав заговір, став на його чолі, і по 9 літах визволив князя Свидригайла.

Князь Данило Федорович ішов слідами свого батька і сильно боронив і український народ, і його православну віру.

Тим самим визначився і другий син Преподобного Федора -- Василь Острозький, що за свою вроду відомий в історії як Василь Красний. Він сильно зміцнив м. Остріг, бо татари нерідко добиралися й до нього. Це він року 1453-го поставив башти в острізькому замку.

Острізький замок з Богоявленським собором 1413 р. Вид з півдня. Церкву поставив кн. Федір Острозький.



Князь Василь Федорович мав велику політичну силу і йому дуже не подобалось, що король Ягайло приєднав Литву до Польщі. По смерті Ягайла князь Федір Острозький умовляв литовців більше боронити свої литовсько-руські права супроти зазіхань Польщі.

Князь Василь на церковному полі відомий тим, що поставив у місті Острозі кілька гарних церков, а між ними звеличував і Богоявленський храм. Поставив і церкву Св. Василія.

Цей же кн. Василь Красний побудував славного Дерманського монастиря. У Дерманському монастирі зберігається «Пом'яник» з першої половини XVII віку, і в ньому записано, що князь Василій Красний у Дермані «церков і дзвоницю муровал, і сам на закладаню бил, і всего монастиря фундатор».

Рік смерті Василя Красного подається різно -- 1450, 1453 і 1461. У Дерманському «Пом'яникові» читаємо, цю князь Василь «преставился року от сотворенія світа 6958», цебто упокоївся в Бозі 1453 року.

У Василя Красного старшим сином був Георгій чи Юрій. Князь Юрій одержав маєток Заслав на ріці Горині, від якого й поніс своє прізвище князь Заславський. Від нього пішов другий, молодити рід князів Заславських, рано окатоличений.

Другим сином у кн. Василя Острозького був Іван. Він так само був князем войовничим і не раз бив татар, коли ті нападали на Волинь. Так, року 1454 він їх сильно побив і цим здобув собі славу.

Не забував князь Іван Васильович і справ церковних. Наприклад, у другій половині XV віку він поставив на передмісті м. Острога, в трьох верстах від нього, у Межиріччі муровану церкву Пресвятої Тройці. У цьому храмі здавна знаходиться чудотворна Ікона Божої Матері.



IV. КОСТЯНТИН ІВАНОВИЧ ОСТРОЗЬКИЙ

Онук кн. Василя Красного, кн. Костянтин Іванович сильно прославив увесь український народ. Він був молодшим сином князя Івана Васильовича. Народився десь року 1460.

Князь Костянтин Іванович (чи Костянтин І) був два рази жонатий. Перший раз він оженився з Тетяною, єдиною донькою Семена Олельковича, князя Ольшанського і Настасії, княгині Збаразької. А вдруге оженився з Олександрою, дочкою Семена, князя Слуцького. Звичайно, з жінкою прийшли йому й великі маєтки.

Князь Костянтин Іванович був на Волині найбагатшим і найвпливовішим боярином українським. Великий князь литовський надав йому міста Чуднів та Зв'ягіль з відповідними селами, а це побільшило і без того великі маєтки князів Острозьких. Військовий перепис 1528 року показує, що кн. Костянтин Іванович мав поставляти до війська 426 коней, величезний обов'язок на той час.

Великий князь литовський і король польський високо ставив князя Костянтина і мав до нього повне довір'я. Князь Костянтин у 1530-х роках займає ступнево найвищі посади: він староста Брацлавський та Вінницький, він воєвода Трокський, і він найвищий гетьман Князівства Литовського. Усі ці високі посади зробили князя Костянтина Івановича фактичним керівником усієї Литви.

Але цікаво зазначити одну характерну для того часу подію. Року 1522-го великий князь литовський і король польський призначив кн. Костянтина Івановича воєводою Трокським. Католики в сенаті сильно запротестували, що це поламання Городельського акту 1413 року, який забороняє давати державні посади «схизматикові». Справа стала дуже голосною та дражливою, але король Сигизмунд І заступився за кн. Острозького й поставив на своєму.

Але кн. Костянтин І Острозький добре запам'ятав це на все своє життя!..

Князь Костянтин Іванович був державним мужем високої якості, і всі мусили рахуватися з ним. Це був славний полководець -- він 33 (63) рази мав помітні бої з татарами, волохами та московцями і всі їх виграв. І тільки два рази програвав бій. Король Сигизмунд І два рази робив кн. Костянтинові величні тріумфи, у Вільні та в Києві, як переможцеві. А все це робило кн. Костянтина Івановича славним на ввесь Схід. Власне кажучи, таких тріумфів ніхто тоді не мав.

Коли Москва оголосила Литві війну 1499 року, то воєначальником усіх литовських військ став Костянтин Іванович Острозький. Москва двигнула на Литву величезні сили, а крім того вона оголосила, що йде боронити православних українців, яких Литва змушує силою ставати католиками. Князь Костянтин сам був ревний православний і бачив, що Москва має правду по своїй стороні. І 14 липня 1499 року литовці були розбиті на берегах річки Ведрош біля Дорогобужа. Сам полководець кн. Костянтин попав у полон...

І чотири роки кн. Костянтин Іванович пробув у московському полоні, але обманив Москву, -- і втік з полону. І відімстився: року 1514-го він страшенно, допня розбив московське військо під Оршею.

Князь Костянтин Іванович Острозький уславився також як ревний оборонець православної віри свого українського народу, і цим був відомий на всю Литву і на всю Україну. Був він людиною скромною й дуже побожною. Литва й Польща сильно переслідували православних українців, і кн. Костянтин Іванович став їх ревним і могутнім оборонцем. Він сам на собі не раз пересвідчувався, як уряд тисне українську віру, святе православіє!.. І як робить усе, щоб навернути українську шляхту на католицтво, а тим самим і ополячити їх...

Князь Костянтин Іванович будував православні храми, давав на них пожертви. Поставив дві церкви в Вільні. У самому Острозі заснував монастиря Святої Тройці. Це він став на оборону православної віри і допоміг митрополитові зібрати Собора в Вільні 1509 року для рятування перед войовничими католиками.

Кн. Костянтин щедро опікувався своїм Дерманським монастирем. Року 1499-го він подарував йому «Поученія Калиста, Патріярха Костянтинопольського». А року 1507-го подарував йому ж рукописну Євангелію в срібному окладі, подарував також коштовний церковний посуд, Хрест, облачення й т. ін. Пожертвам князя, малим і великим, не було кінця.

Князі Острозькі були щедрими жертводавцями й на Києво-Печерський монастир. Так, 16 березня 1516 року кн. Костянтин Іванович зо своєю дружиною Татьяною видали Києво-Печерському монастиреві нову грамоту, в якій підтвердили, що «небожчиця матка і теща моя, княгиня Семеновая Юр'євича Настасья (Гольшанська) придала двор свой на Волиню Городок іс приселки».

Славний і ревний оборонець православної віри Костянтин Іванович прожив 70 літ, і в Бозі упокоївся 1530 року. Н. Закревський у своєму Описові Києва подає роком смерті кн. Костянтина то 1533, то 1535.

Похований князь Костянтин Іванович у Києво-Печерській Лаврі, для якої він був щедрим жертводавцем. У лівому північно-західньому куті Успінського собору Києво-Печерської Лаври в стіні знаходився гіпсовий надгробний пам'ятник, гарно вифарбуваний та прикрашений, над кн. Костянтином Івановичем .

Цей пам'ятник Костянтину І робить велике вражіння на глядачів. Князь увесь закутий в панцер. Кучерява борода. Фігура натурального зросту. Князь лежить, спершись на лікоть, ноги зігнуті в колінах. На голові золочена корона і на грудях золотий ланцюг.

Безліч прочан спинялася й розпитувала, хто це такий? І монах докладно розповідав про славного оборонця України та віри православної.

Дружина кн. Костянтина Івановича померла 12 липня 1531 року, і там само похована в Успінському соборі Києво-Печерської Лаври.

У кн. Костянтина Івановича було двоє синів: старший Ілля (1509--1539) і молодший Василь Костянтин (1527--1608). Ілля помер дуже рано, на 30-му році життя. Був старостою Браславським та Вінницьким, унаслідувавши це староство по своєму батькові. Жонатий був із відомою Беатою Косцелецькою, уже католичкою, від якої мав тільки одну доньку, нещасливу Гальшку, про яку скажемо далі.

V. ВЕЛИКИЙ ОБОРОНЕЦЬ ПРАВОСЛАВІЯ, КОСТЯНТИН КОСТЯНТИНОВИЧ ОСТРОЗЬКИЙ

острозький князь рід

1. Багатства та впливи князів Острозьких

Найславнішим українським боярином усієї нашої історії був Костянтин Костянтинович князь Острозький. Батько його, Костянтин Іванович, був славний і загальновідомий, але син значно перевищив батька своєю славою. Та і з усього роду Острозьких Костянтин Костянтинович був найславнішим оборонцем рідної православної церкви та української культури.

Костянтин Костянтинович був молодшим сином найвищого гетьмана литовського Костянтина Івановича Острозького. Народився Костянтин на початку 1527 року в м. Турові. У Хрещенні названий був Василієм, але на честь його славного батька, за звичаєм часу і за княжою традицією, йому дали й друге ім'я -- Костянтин.

Костянтин Острозький зібрав у своїх руках величезне багатство, -- йому належало 25 міст, 10 великих містечок та 670 сіл, це крім того, що князь поприписував до різних церков та монастирів. Увесь XVI вік Острозькі творять свій величезний маєток, збирають землі і від інших менших панів.

Року 1541, коли Василь-Костянтин мав усього 15 літ, великий князь литовський своїм окремим наказом визнав його повнолітнім, і він одержав половину батьківського майна. А друга половина, поки що, була в руках Беати, вдови по братові Іллі. Року 1574 помер Гурко, чоловік нещасливої Гальшки; вона не довго жила, і по ній всі її маєтки перейшли також у руки Костянтина.

Костянтин-Василь оженився з дуже багатою Софією Тарновською, а вона, по смерті єдиного брата, одідичила від батька величезні маєтки, і всі вони дісталися кн. Костянтинові. Таким чином, появилися великі маєтки Острозьких і в західній Галичині, з містом Тарнів.

Як представник славного роду Острозьких, князь Костянтин-Василь мав величезні впливи і в Литві, і в Польщі. Мавши 24 роки життя, він став старостою Володимирським і воєводою Волинським. А року 1560 король іменував його воєводою Київським, і він був ним до своєї смерті. Ці високі становища дали кн. Костянтинові спромогу сильно побільшити свої маєтки.

2. Аполітичність князя Костянтина

Року 1569 Польща задумала сильніше приєднати до себе Литву з Руссю-Україною. Вище українське панство постановило не приєднуватися до Польщі, бо знало її як напасника на православну віру. Князь Костянтин Острозький став на чолі цього протипольського руху, і всі незадоволені покинули збори. Але польський король цю опозицію таки зламав, і 24 травня 1569 року Костянтин Острозький змушений був таки підписати акт «добровільного» поєднання Польщі, Литви й Руси-України.

Це польське обманне «приєднання» до себе України сильно вдарило князя Костянтина, і він не довіряв Польщі все своє життя. Ударило це «поєднання» і всю Україну.

Але князь Василь-Костянтин політикою цікавився мало, й якоїсь особливої своєї лінії не мав. Як воєвода київський, він великої ініціативи ніколи не виявляв, та й своїм київським замком цікавився мало, -- і той гнив.

Взагалі Київ жив своїм незалежним життям, і самостійно боронився від Польщі та її католицьких наскоків.

Зате місто Остріг воєвода сильно укріпив, обніс замкову гору муром і поробив міцні башти.

І найбільше цікавився князь Костянтин справами церковними та освітніми і віддав їм усе своє життя.

Князь Костянтин Острозький не раз виступав проти напасників татар і сильно їх бив. Так, року 1575 він розбив їх під Синявою, року 1577 -- під Дубном, а року 1578 -- під Острогом.

3. Освітня праця князя Костянтина

Костянтин Костянтинович Острозький багато своїх сил і свого значення віддавав на оборону рідного українського народу й православної віри його. Час був надзвичайно тяжкий -- католицтво всією своєю силою вдарило на український народ та на його віру. І Костянтин Острозький став найбільшим оборонцем і своєї нації, і своєї віри. За час князя Костянтина місто Остріг стало найвидатнішим культурним осередком, куди зверталися очі і всієї України, і всієї православної церкви.

Князь Костянтин Острозький глибоко заглянув у життя свого народу, особливо в життя православного духовенства, і ясно побачив, що йому сильно бракує освіти. Він порівняв освітній стан свого духовенства зо станом його в Європі, і прийшов до висновку, що він конче мусить закладати школи, де мають навчатися кандидати на духовенство, а також наша інтелігенція. І князь Костянтин почав закладати школи по різних містах, а при тому заклав десь у другій половині 1570-х років і вищу школу в самому Острозі. Ця найперша вища школа, Острізька академія мала величезне значення в історії культури України.

Тоді якраз появилося друкарство в Європі, і князь Костянтин Острозький не пожалів своїх коштів, щоб відкрити друкарню в м. Острозі. І ця друкарня у той страшний час, коли католицтво з новими уніатами, своїми ж відступниками православної віри, стали смертельно бити і українську націю, і її православну віру, випустила 25 високовартісних видань релігійних та релігійно-полемічних на оборону України та її віри. Серед цих видань була й Біблія 1581 року, яка принесла Україні та православній церкві віковічну славу серед усього слов'янського світу.

Не спиняюся тут докладніше на опису Острізької школи та друкарні, а також Острізької Біблії, бо про них я пишу ширше далі в цій праці.

І місто Остріг стало центром освіти й культури для всієї України, на що князь Костянтин не шкодував матеріальних засобів. Діяльність Острозького була дуже широка й сильно корисна, бо справді реально рятувала український народ.

Золота медаль з портретом і гербом кн. Костянтина Острозького

Князь Костянтин Острозький збирає до міста Острога всіх видатних учених, яких ставить на працю в своїй академії, у своїй друкарні, або на працю перекладів з чужих мов, або для виготовлення біблійних текстів. Збирає до свого столичного міста всіх, кого може дістати. Збирає навіть протестантів, коли вони погоджувалися боронити український народ; такими були, наприклад, Христофор Филалет-Бронський, Мотовило й інші.

Взагалі ж князь Костянтин кооперував з протестантами, але тільки для того, щоб разом боронитися проти войовничого католицтва.

4. Князь Костянтин щедро жертвує на церкви

Князь Костянтин Острозький усе своє життя був вірним сином України та православної церкви, був для них наймогутнішим і найревнішим оборонцем. Україна й православна церква поєднались для нього в одне ціле, і він віддавав їм свої сили та свої впливи. І треба сильно підкреслити, що це він робив у найтяжчі часи життя українського народу.

Ще з молодих літ Костянтин Острозький будує по своїх маєтках православні церкви, й щедро їх обдаровує. У себе в м. Острозі він побудував гарну Свято-Троїцьку церкву. На своїх землях князь Костянтин мав 20 монастирів і більше 600 церков, -- і за всіма ними доглядав, щоб були належно прикрашені, на що не шкодував своїх коштів. Постійно дбав і про те, щоб усі ці церкви мали належне освічене духовенство.

Дерманський монастир належав безпосередній опіці кн. Костянтина, і він помалу перетворює його в культурний центр, будує в ньому друкарню, про що докладно розповідаю далі. Року 1602 перетворює Дерманський монастир на спільножитний.

Року 1592 князь Острозький вводить спільножитний устав для Лубенського Спаського монастиря, а сам монастир перетворює на культурний центр, а на чоло його ставить уже тоді добре відомого Ігумена Іова, що пізніше перейшов до Почаєва, а по смерті був причислений до числа святих.

Лубенському Св. Миколаївському монастиреві кн. Костянтин подарував стародавні Ікони Богородиці та св. Миколая, подарував їх зо своєї замкової церкви, -- це ікони чудотворні. Надав цьому соборові й «Пом'яника» ще батька свого Костянтина Івановича.

У монастирському Києво-Печерському Описові подається, що «Костянтин Костянтинович князь Острозький, воєвода Київський, маршалок Волинський і проч., муж благочестивий, розумний і легкоприступний, дав року 1560 на монастир Ігуменові Симеонові за річкою Дніпром острів Обрубний з озерами: Петриковим, Плоським, жерелом Тисяцьким та з сіножатями».

Того ж часу кн. Острозький подарував Києво-Печерському монастиреві острів Михайлівщину, озера й сінокоси над річкою Чорториєю.

Князь Костянтин часто посилав своїх надійних людей на науку в Європу або на науку монашого життя на св. Гору Афон, як він посилав, наприклад, Іова Княгиницького, що потім так багато зробив у Галичині.

5. Князь Костянтин -- опікун Української православної церкви

Князь Костянтин Острозький завжди й невпинно давав православним свою підтримку перед польським королем, по судах, по різних канцеляріях. Часто давав потребуючим матеріальну поміч.

Найбільше лихо православної церкви того часу був т. зв. патронат -- «опіка» панів та й самого короля над нею. На єрархічні становища ставив сам король польський, католик, ставив тільки таких, хто був схильний до унії. Це дошкульно било православну церкву, бо такі «єрархи» розкладали нашу Церкву. Року 1592 князь Костянтин Острозький добився від польського короля великої речі, що король свої призначення на вищі єрархічні становища буде робити в порозумінні з ним, за його рекомендацією. Король на це погодився, бо наперед знав що не буде цього виконувати...

Чудотворна ікона Божої Матері, яку кн. Костянтин Острозький подарував Лубенському монастиреві

Відомий український письменник чернець афонський Іван Вишенський зносився з кн. Костянтином. Міщани львівської часто зверталися до Острога про поміч перед католиками.

Князь Острозький був завжди в тісних стосунках з патріархом Царгородським, якому підлягала тоді Українська православна церква. До нього, до м. Острога часто приїздило закордонне вище духовенство чи за милостинями, чи за опікою, чи на поміч острізькому культурному центрові. Князь Острозький відвів на це Степанський монастир, де завжди перебував закордонний єпископат.

Року 1598, коли на Україну вже спала унія, патріарх Мелетій Піґас призначив над Українською православною церквою окремий екзархат з трьох осіб: єпископ Львівський Гедеон Балабан, протосинкел Кирил Лукарис і князь Костянтин Костянтинович Острозький.

Року 1589 в Україні гостив патріарх Царгородський Єремія, і він близько зійшовся з князем Костянтином, а це приносило користь Україні та православній церкві.

6. Князь Костянтин -- найбільший оборонець України від смертоносної унії

Час, коли жив кн. Костянтин Костянтинович Острозький, був найтяжчим часом в українській історії. Рим вимагав від Польщі повного окатоличення українського народу, а покірна Польща мріяла ще й перетворити покатоличених «русинів» на поляків. На польському престолі сидів католицький фанатик король Сигизмунд III, який заприсягнувся здійснити вимогу Риму. А королював він дуже довго (1587--1632), і 45 літ душив Україну і православну церкву.

Обманом, підкупом, насиллям король Сигизмунд знайшов собі зрадника єп. Терлецького, якого сам же призначив єпископом, і пішла справа унії з Римом. Унія була покінчена року 1595, а Берестейський собор 1596 року був призначений тільки на те, щоб вислухати наказа Папи та короля прийняти всій Україні уже готову унію.

Усе це вдарило кн. Костянтина як обухом. Унію ховали до останньої хвилини. Митрополит Михайло Рогоза, поставлений на Київський престол єзуїтами, ще останнього часу клявся перед кн. Костянтином, що жодної унії він не прийме. Клявся тоді, коли унію він сам уже підписав!..

Чуючи й бачучи, що його обманюють, князь Костянтин загрозив, що візьме з собою на Берестейський «собор» 15-20 тисяч козаків, і до унії не допустить... Поляки налякалися, і до унії всього українського народу не дійшло, -- унію прийняли тільки ополячені єпископи-відступники...

Унію прийняли єпископи, яких український народ ніколи не обирав, -- їх, як згідних на унію, призначив сам польський король, католицький фанатик.

І заслуга в тому, що український народ року 1596 не був силою загнаний, як бидло, у римо-польську унію заслуга в тому була одного кн. Костянтина. Він усе життя своє був проти унії усе життя своє допомагав кожному кого тиснула унія. І в свої володіння, у свої монастирі та церкви, князь унії не пустив. Та й сама унія десятою дорогою оминала володіння князя Острозького!..

7. Князь Костянтин був ворогом унії

Уніати звикли підмінювати історію, і твердять буцім князь Костянтин хотів унії й сам. Це не правда! Так хотів злуки, як хоче й кожен православний, але якої злуки? Кн. говорив, щоб зібралися всі православні церкви: усі східні патріархи, Москва, Молдавія й інші, і щоб спільно всі вирішили: чи хотять злуки, чи ні. Щоб усі церкви разом з Папою шукали дороги до поєднання. Отакої унії хотів князь Острозький!

Під настирливим натиском Варшавського папського нунція Больонето князь Костянтин, заховуючи княжу чемність до вищої католицької влади, написав Папі листа, в якому подав, що «нічого не бажає гарячіше, як злуки всіх християн, і не вагався б і життя своє пожертвувати для цієї справи»...

У цій заяві нема нічого протиправославного, бо ж уся православна церква щоденно молиться «про поєднання всіх».

Князь Костянтин Острозький був людиною лагідного характеру, до кожного ставився спокійно, з повною повагою. Може, це й була його хиба як провідника. Там, де треба було протестувати, глибоко інтелігентний князь по-княжому мовчав.

Року 1577 найбільший ворог і розкладовець українського народу, єзуїт Петро Скарга випустив книгу «Про єдність Церкви Божої». Це була агітаційна книжка проти православія, яка всіх закликала до унії. Щоб посміятися над Україною, єзуїт Скарга присвятив цю книжку... кн. Костянтину Острозькому! Разом з тим, Петро Скарга поздоровляв кн. Костянтина з тим, що його донька та старший син Іван-Януш не послухали батька й перейшли на католицтво... Князь Костянтин мовчав, і не запротестував...

А єзуїти до цього ще ширили, буцімто князь Костянтин катував своїх дітей, відговорюючи від переходу на католицтво...

На Берестейському соборі 1596 року головував екзарх Вселенського патріарха Никифор. Це він найбільше допомагав кн. Костянтинові розбити унію в широких польських замірах. За це поляки схопили Никифора, оголосили його шпигуном і заморили голодом у Маріенбурзькій фортеці... Князю Костянтину закидається, що він не проявив належної рішучості, і не спас екзарха Никифора...

Не спас, бо проти Костянтина пішов сам король, римський фанатик, зо всією Польщею... А в князя зрада вже у власній хаті була -- єзуїти своє зробили...

Багато трудився кн. Костянтин, щоб не допустити до унії, -- і не допустив. Унію прийняла тільки жменька відступників.

Князь Костянтин проробив величезну роботу і таки спас Україну. І вся його праця була чиста і перед Богом, і перед українським народом. І зовсім правильно пише Михайло Грушевський: «У новіших працях про унію, католицьких і уніятських, поведінка кн. Острозького в справі унії виставляється непослідовною, хиткою, нехарактерною. Не перецінюючи талантів і характеру князя, як політичного або національного діяча, треба признати, що закиди йому в уніятській справі мало оправдані. Представлення ворожого йому «Антиризиса» не може, властиво, нічого такого йому закинути. Що поведення його було далеко гідніше й характерніше в кожнім разі від поведення «апостолів унії», про це, властиво, не повинно б бути й спору».

8. Упокоєння князя Костянтина

Де саме був похований князь Костянтин, коротко подає той же Часослов 1612 року:

«Положен в Церкві Соборной Острозькой». Докладніше про це подає дослідник Волині П. Батюшков: «Костянтин Костянтинович був похований в фамілійному гробі, в Замковій церкві в Острозі Але передання каже, що його онука Анна Олександрівна, що перейшла в католицтво й стала Алоїзою (Ходкевичевою), перенесла його останки в єзуїтський костьол».

Другий дослідник Волині, єпископ Никон Рклицький, пише: «Тіло князя Костянтина Острозького було поховане під домовою церквою (в Острозі), але уніати вивезли його за кордон».

Католики спалили тіло великого гетьмана Богдана Хмельницького, вони ж знищили й тіло великого сина України, кн. Костянтина Острозького...

Щоб і сліду не позосталося від тих, хто хотів незалежної України, і для цього боронив православну віру, віру України... Спалили, може, й тому, щоб не допустити до канонізації князя...

Князь Костянтин любив свій Остріг, і, певне, й заповів поховати його тут. Але належне місце було йому в Києві, в Печорській Лаврі, лягти поруч свого славного батька. Тут би і не викрали були б тіла його..

9. Діти Костянтина Костянтиновича

Князь Костянтин Костянтинович був останнім українським князем, який усе життя своє присвятив на працю українському народові та його православній вірі. По князі Костянтині не знайшлося вже йому правдивого заступника!

Кн. Костянтин мав п'ятеро дітей: двох доньок та трьох синів. Але князь був нещасливий у своїх дітях...

Старша донька, Єлисавета, віддана була за Яна Кишку, великого магната в Литві. Друга донька Катерина одружилася з Криштофом Радивилом, воєводою Віденським і канцлером Великого Князівства Литовського.

Кн. Костянтин мав трьох синів, -- Костянтина, Олександра й Івана-Януша. Перші два сини, Костянтин та Олександр, померли ще за батькового життя.

Князь Костянтин-Василь оженився року 1550 з Софією Тарновською, дочкою каштеляна Краківського. Як виявилося пізніше, це було родинне й всеукраїнське нещастя: католичка-полька Софія тягла дітей за собою! При Софії були справжні єзуїти, і вони скоро перетягли на католицтво його сина Костянтина. Це перетягнення на католицтво єзуїти хитро використали, бо широко пустили поголоску, буцімто католицтво прийняв сам князь Костянтин-Василь...⁸⁰ Але цей син Костянтин рано помер.

Наймолодшим сином був Іван-Януш, і мати Софія так само попильнувала, щоб він став католиком. Оставався ще один син Олександр, і князь Костянтин-Василь заходився біля нього, щоб не віддати його матері, але виховати в православному дусі.

10. Князь Олександр пішов дорогою свого батька

І справді, син Олександр пішов за батьком і став міцною надією православних. До нас зберігся лист князя Костянтина-Василя 1592 року, в якому він просить Львівське православне Братство взяти його сина Олександра, що навчався тоді там, у свою опіку.

Як син славного роду й славного батька, Олександр, не маючи ще 23 літ, став воєводою Волинським, а це вже відкривало йому двері до опікунства і українським народом, і православною вірою.

Страшного 1596 року, коли король польський намірявся силою віддати всю Україну в унію, кн. Костянтин-Василь поїхав на Берестейський собор разом зі своїм сином. І князь Олександр на власні очі бачив увесь обман, усе насилля, які чинили поляки, запроваджуючи унію...

Православні раділи, що виріс уже князь Олександр, гідний наступник свого великого батька. Року 1603 князь Олександр виступив у Варшаві на сеймі, і боронив православну віру «різко й рішуче».

Але Бог судив інакше, -- 2 грудня 1603 року молодий князь Олександр Костянтинович помер...

У післямові до Октоїха 1604 року, видрукуваного в Дерманській друкарні, пресвітер Даміян Наливайко написав: «В літо 603-є місяця декаврія 2 дня прeставився благочестивий князь Александер, воєвода Волинський, син благовірного князя Костянтина»...

Смерть князя Олександра тяжко вдарила всю Україну... Старому князеві Костянтинові було вже 76 літ, а надія всієї православної церкви зайшла... І о. Наливайко писав, що Олександрова смерть «велій плач і жалость отцю і чадом (дітям) оставив, найпаче же христіяном... Всі бо бяху чающе (чекали) помощ тим улучити в бідах і гоненіях, одержащих Христову Церков»...

Як помер князь Олександр, то польський король Сигизмунд III зараз же осмілів і 23 грудня пише до єпископа уніата Іпатія Потія про вибори нового архимандрита Києво-Печерського монастиря, але такого, щоб через нього захопити й сам монастир. За життя князя Олександра король не важився підіймати цю справу. Не важився, бо князь Олександр «був гарячий противник латино-уніатської партії, яка пильнувала захопити в свої руки багатий Києво-Печерський монастир»...

Смерть князя Олександра тяжко вдарила й Острізьку академію, і хтось з її учителів написав Плач, який і був видрукуваний в Острозі під назвою: «Лямент дому княжат Острозьких над зошлим з тoго світа ясне освецоним княжатем Александром Константиновичом, княжатем Острозьким».

Єзуїти та уніати не позоставили в спокої й тіла князя Олександра. Вони добре передбачували, що буде зростати пошана й до спочилого князя. Князь був похований у замковій Богоявленській Церкві.

У князя Олександра була донька Анна, що вийшла заміж за кн. Ходкевича. Єзуїти оточили її, і підмовили Анну, що була вже католичкою Алоїзою, і вона року 1636 наказала перенести домовину свого батька до єзуїтського костьолу, побудованою нею при бувшій Острізькій академії...

Це сталося на сам Великдень 1636 року. Народ сильно обурився і напав на кн. Анну, «єзуїтську преподобницю». Зчинилася кривава бійка, багато народу загинуло... Але єзуїти таки забрали тіло кн. Олександра й знищили...



VI. ОКАТОЛИЧЕННЯ Й ОПОЛЯЧЕННЯ РОДУ КНЯЗІВ ОСТРОЗЬКИХ

1. Князь Януш Острозький

Історія роду князів Острозьких -- це найграгічніша історія. Це й символічна історія, -- це вся історія України...

Два сини князя Василя-Костянтина померли, серед них і надія всієї України та православної церкви, -- кн. Олександр Костянтинович. Позостався тільки найстарший син Януш (Іван).

Син Януш був первенцем (народився десь 1551 р.) кн. Костянтина і кн. Софії Тарновської. Софія була католичка, і П. Куліш твердить, ніби вона вже охрестила Януша по-католицькому. Княгиня Софія тримала при собі католицького ксьондзя, і єзуїти оточували її. І це вони розклали православний дім Острозьких і ополячили його!..

Про національно-невдале оженіння князя Василя-Костянтина П. Куліш пише: «Року 1550 оженили його з дочкою католика, коронного гетьмана Тарновського, і цим актом зробили те, що дім Острозьких, який був для Римської Курії «вратами адовими», став для неї вратами райськими... Разом з католичкою Софією Тарновською в православний дім князя Василія перейшов і духівник й, відомий апостол католицтва в Україні, єзуїт Петро Скарга».

Батько віддав Януша на виховання на двір німецького імператора Максимиліяна II, щоб він там добре навчився військового діла. Єзуїти знали силу князів Острозьких в Україні, а тому оточили його тут, і таки нахилили до католицтва...

Дуже молодим, уже року 1593 кн. Януш був призначений каштеляном Краківським, на місце свого дядька Тарновського. І Олександр став першим світським сенатором Польщі, а потім став і воєводою Волинським.

Князь Януш став католиком рано, ще за життя свого батька.

І ще за життя кн. Януша по Україні ходила тяжка поголоска, що це сам батько винен за окатоличення свого сина -- батько належно не навчав його...

Києво-Печерський архимандрит Захарія Копистенський у своїм творі 1622-го року про це пише: «Князь Януш Острозький частокроть мовляв: «Гди бим, мовить, пред тим в молодих літах о релігіи Грецкой и о Церкві Всходней відал то, што тепер в том моїм віку вижу і знаю, теди нікогди бим не бил сполечником Костела Заходнего...» Єсть много свідков живих, коториї частокроть слова тиї слихавали».

Князь Януш жив розкішно, як польський магнат.

Батько кн. Костянтин-Василь позоставив повні палати добра, а в тому й багато православних книжок, ікон і т. ін. Януш унаслідував від батька і величезні його маєтки.

Католик Януш холодний був до всього того православного, що робив його батько. З пошани до пам'яті батька він не ламав відразу всього того, чому батько віддавав своє життя. Але це була тільки суха лояльність...

За життя кн. Януша (помер 1620 року) і Острізька школа, і Острізька друкарня ще працювали, але вже котилися до упадку, бо Януш дуже мало їх підтримував. Так, року 1612 з Острізької друкарні вийшов Часослов, вийшов «повеленієм пресвітлого і богохранимого княжати Януша Острозького, каштеляна Краковського».

Але скоро князь Януш перестав бавитися в православний патронат, і став ревно займатися підтримкою католицтва, і почав заводити його по своїх маєтках там, де його ще не було. Він перероблює деякі православні церкви на костьоли, позоставляючи православних без духовної опіки. Деякі церкви й монастирі просто передає католикам. Своїм коштом поставив багато нових костьолів...

Православну церкву св. Василія в м. Острозі кн. Януш передав кармелітам. Церкву Пресвятої Тройці в передмісті Острога, в Межиричі, передав францишканам, і побудував тут католицького монастиря. Поставив нові костьоли в Острозі, в Костянтинові й інших містах...

Усією тією католицькою діяльністю кн. Януш сильно нашкодив православним на Волині і всій Україні.

Кн. Януш Острозький -- останній потомок князів Острозьких по чоловічій лінії. Перед смертю Януш завіщав, що його маєтки мають переходити тільки в руки католиків, і всі їх передав зятеві, кн. Олександру Івановичу Заславському...

Князь Януш помер 1620 року. Захар Копистенський у своїй «Палінодії» 1621--1622 р. згадує про нього тільки з обов'язку, промовчуючи його католицькі вчинки.

2. Беата й Гальшка Острозькі

У XVI--XVII ст. православні українські магнати часто женилися з польками католичками. Жінка тоді взагалі не брала активної участі в політичній чи громадській прилюдній праці, -- її обов'язком було належно провадити дім. Ось тому в віках XVI--XVII, а трохи і в віці XV, українські магнати не вважали за невідповідні мішані шлюби. Осуду таких шлюбів не знаходимо за той час.

А це була хитра католицька лінія, на яку Папа дав своє благословення, -- ловити православних магнатів на католичок.

Коли якась дочка магната мала виходити за магната українського, то її обсідали поляки ксьондзи, трохи пізніше єзуїти, і всі ревно навчали, як така католичка мусить конче свого мужа «схизматика» таки перетягнути на католицтво. За це їй буде велика заплата на Небі! Звичайно вказували Послання Ап. Якова 5. 18--20: «Браття мої, -- коли хто з-поміж вас заблудить від Правди, і його хто наверне, хай знає, що той, хто грішника навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерти, та силу гріхів покриває».