Рід князів Острозьких

Щодо дітей від мішаного шлюбу, то завжди наказувалось, що такі діти мусять бути тільки католиками. І так робилось, де була жінкою ревна католичка.

Помалу, з бігом часу таким чином уся українська висока маґнатерія опинилася в рядах католиків, а тим самим і поляків. У цій справі нищення національного українського боярства сильно допомогли полякам також уніати, бо ж завданням унії власне й було перетягнути Русь-Україну на католицтво, а окатоличених перевести на поляків.

Усе це підтверджує й родина князя Костянтина Острозького. Десь 1550 року батько його, Костянтин Іванович, оженив його за багатенною полькою-католичкою Софією Тарновською, донькою Краківського каштеляна. Софія була свідома католичка і розвалила дім князів Острозьких...

Князь Костянтин-Василь служив Україні й православній вірі, а його княгиня все це валила з середини родини, як навчали її єзуїти, які цілою зграєю оточували її.

Старшим сином у князя Костянтина І Івановича був Ілля. Року 1539-го, з підговору польського короля його оженили з Беатою, дочкою королівської наложниці Косцелецької. Оженили, ніби з королівною... Сама Беата була загоріла католичка. За життя мужа кн. Іллі Беата стримувалась, але кн. Ілля рано помер, і Беата величезні маєтки кн. Острозьких стала пускати на насадження католицтва на Волині. Так, року 1538-го вона поставила костьола в м. Рівному.

У кн. Іллі від Беати була єдина доня Гальшка. Мати вже попробувала смаку величезного маєтку, і не хотіла видавати заміж своєї доньки, щоб користатися цілим маєтком Острозьких. Це власне вона, мати Беата, вчинила своїй доні таку сумну долю!..

У Гальшки був величезний маєток, і її руки добивалися безліч юнаків. У справу вмішався польський королівський двір, і постановив видати її тільки за католика й тільки за поляка. І проти волі Гальшки її видали за князя Сангушка, а потім за нелюба, за Лукаша Гурку, від якого вона всіма силами відбивалася. Вона рано померла, а Гурко помер 1574-го року; а Гальшка долі так і не мала...

Високотрагічна доля Гальшки, на якій зійшлися два світи, православний і католицький, і дві ворожі нації: українська і польська, зацікавили дуже багатьох. Див. далі літературу.

По смерті кн. Іллі його вдова Беата Косцелецька вийшла заміж за Ольбрахта Ласького, і той провадив величезну спадщину Іллі Острозького. Видно вже було, -- пропадає величезний маєток князів Острозьких, добро українського народу!

3. Єзуїтська преподобниця Анна-Алоїза

Другий син князя Костянтина II Василя, князь Олександр помер року 1603-го, а всі маєтки свої передав своїй дочці Анні, замужній за Яном Ходкевичем, гетьманом Литовським. Князь Олександр, ревний опікун українського народу й православної віри, оженився з запеклою католичкою, що була сердечною приятелькою єзуїтів. Але всі діти кн. Олександра померли за молодого віку. Позосталася тільки дочка Анна і мати переробила її на католичку Алоїзу.

Я вже вище розповідав, що кн. Анна-Алоїза, за намовою єзуїтів, забрала тіло свого батька Олександра з православного Храму, де той був похований, і передала домовину з тілом єзуїтам до їхнього костьолу. Це було непростиме святотацтво, і М. Возняк правдиво зве його: «варварське діло преподобниці».

Це було року 1636-го, якраз на Великдень. Блюзнірство блискавкою рознеслося по Острозі, міщанство сильно обурилось... «У великодній понеділок вийшов народ по Службі Божій з Богоявленської (замкової) Церкви на звичайний (цього дня) Хрестовий Обхід. Саме тоді верталася з костьола Анна-Алоїза в кареті, оточена двораками та слугами. Її дорога вела через міст, що вів до замку сливе попри саму браму Богоявленської Церкви, де стояли маси народу. Народ не послухався приказу княгині зробити дорогу. Тоді один міщанин ударив панського гайдука, у відповідь на що візник, що сидів на козлах, почав бити пугою людей, щоб розступилися. Прийшло до кривавої бійки». Так описує Острізьку трагедію М. Возняк.

Значно сильніше розповідає про Острізьку трагедію П. Батюшков 1888 року: «У світлий день Пасхи безліч парафіян зібралися до Богоявленського Храму, і, за недостачею в ньому місця, поставали з пасками та з крашанками на площі та на звідному мості, який був перекинений через рів, що відділяв замок від міста Острога. У цей час із замку виїхала в кареті кн. Анна-Алоїза, що їхала на Богослуження в єзуїтський костьол».

«Побачивши густу товпу народу, княгиня наказала розганяти його батогами, і поїхала просто на розложені для освячення паски та крашанки... Народ і без того обурювався на княгиню Анну за зраду православній вірі А тут чаша терпіння народнього переповнилася, і ображені наругою великодніх речей та побоями, парафіяни стали кидати в карету крашанки... Одною з них вибито око княгині...»

«Анна не пробачила нанесеної їй образи і викликала в Остріг Королівський (судовий) трибунал, який і присудив багатьох міщан на шибеницю... Анна-Алоїза проте пощадила (декого) з засуджених, але повиганяла православне духовенство з своїх маєтків, і спинила богослужби в православних церквах...»

А Богоявленську замкову церкву, окроплену кров'ю православних, єзуїтська преподобиця таки передала єзуїтам...

Висновок

По Люблінській унії 1569 року, коли Польща насиллям та обманом таки приєднала до себе Русь-Україну, вона всіма силами кинулася на неї, щоб знищити її національну відрубність і всіх українців перетворити на поляків. І це стало державною польською ідеологією: конче обернути українців на поляків, тоді тільки Польща буде сильною, бо буде одновірною та однонаціональною.

Ця польська ідеологія розпочалася ще з короля Воло-дислава Ягайла, а далі все збільшувалася та міцніла. Десятиліття короля Стефана Баторія (1576--1586) тяжке було для України, як окремої нації, а вже аж надто довге панування короля Сигізмунда III (1587--1632), католика фанатика, було смертоносним для України...

Єзуїти були покликані в Польщу ще року 1564-го, і зараз таки розпочали свою розкладову працю, -- кинулися на Русь-Україну, щоб стерти її православіє, і тим перевести її на польськість. Єзуїти мали докладно розроблений у Римі план знищення України -- і план цей настирливо проводили в життя...

Найперше, йшло про перетягнення на католицтво української інтелігенції. План удався якнайкраще: більшість русько-української шляхти та інтелігенції зрадила батьківській вірі, прийняла католицтво і стала поляками. Рим радів, бо все йшло за його планом!..

Але трапилась несподівана затримка: найсильніший рід, традиційний опікун України та православної віри, рід князів Острозьких позоставався православним. Кн. Костянтин І Іванович стояв при православії, як скеля, і того ж навчив і сина свого, кн. Костянтина II. Усе вже здалося, усі пішли в зрадники, а дім князів Острозьких стояв незрушно, -- і завзято боронив і Україну, і її споконвічну православну віру.

Ось у цьому велике історичне значення кн. Костянтина Острозького: він міцно боронив і оборонив Україну в найтяжчий час її життя, коли Папа, католики й єзуїти завзялися разом знищити Україну, як окрему націю.

І Рим задумав схопити Україну на видуману ним унію. Не можна Україну відразу перевести на католицтво, то. нехай іде хоч на унію з Римом, -- унія вкінці таки доведе до католицтва! І знайшлися єпископи, -- їх ніхто не вибирав, їх призначив сам король фанатик, призначив таких, щоб готові були на унію, -- знайшлися єпископи, що легко пішли на зраду українському народові й його православній вірі.

Але кн. Костянтин міцно став на оборону і України, і православної віри, і унію з Римом відбив, -- унію прийняли лише кілька відступників. Уся Україна пішла за своїм провідником і унію відкинула! Ось у цьому віковічна заслуга кн. Костянтина! Це він урятував Україну як націю.

У найтяжчий час життя України найсильніший український магнат, кн. Костянтин, не покинув її, як то зробили інші, але став їй за провідника, і боротьбу витримав аж до смерті своєї, до року 1608-го!

Більше того. Кн. Костянтин був мужем великого державного розуму, і став поспішно надавати Україні потрібної політичної сили не тільки на біжучий час, але й наперед. Україна була темна, шкіл не мала. І кн. Острозький перший обдумав і в життя провів план освіти для України, -- він став закладати школи, а також заклав у м. Острозі й вищу школу, Острізьку академію. Це була доти нечувана подія та дія в Україні!

Мало того, кн. Острозький заснував дві друкарні, в м. Острозі та в містечку Дермані. Друкарні й школа потребували гурта вчених людей, і кн. Костянтин їх зібрав і їх утримував. І з острізького наукового осередку посипались книги, сильно потрібні того часу: і полемічні, і богослужбові, і для побожного читання. З Острога ж, старанням кн. Костянтина, вийшла й перша друкована повна Біблія 1581 року, в науці звана Острізькою.

Усі ці друки, усі школи, а надто Острізька академія, друкарні принесли віковічну славу і українському народові, і Українській православній церкві, а також і творцеві всього цього -- кн. Острозькому.

Великі історичні події виставляють наперед великих людей. Таким великим історичним мужем, провідником українського народу в найжорстокіший час і був кн. Костянтин Острозький.

Частина цих провідників вийшла таки з Острізької академії, і рознесла по всій Україні її національну ідеологію. З Острізької академії вийшов і славний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (помер 10. IV. 1622), що року 1620-го відновив поляками й уніатами доведену до страшного припинення Українську православну ієрархію.

Кн. Костянтин бачив, як Рим, єзуїти та уніати валять Україну й її віру, і він почав працювати, щоб його праця не покінчилася в самому місті Острозі. Він допомагає, і постають церковні братства по всіх більших містах України, а при братствах постають і школи, а то й друкарні, скрізь появляються сильні національні провідники, які помалу переймають на себе ту працю, яку перше самовіддано ніс сам кн. Костянтин.

Кн. Костянтин упокоївся в Бозі 1608 року, а по ньому його праця в Острозі стала заникати, бо всі наслідники його покатоличились, а тим самим і попольщились. Єзуїти й уніати раділи з цього всього. Але дуже помилилися: працю кн. Костянтина зараз же перебрали на себе церковні братства, і повели її так само сильно. Замовк Остріг, як осередок, але голосно заговорили його наступники: Львів, Вільно, Київ, Луцьк і багато інших. Ідеологія кн. Костянтина й православний дух Острога воскресли стократно, і не дали загинути ані Україні, ані її вірі православній. У цьому віковічна пам'ять і віковічна слава кн. Костянтина Острозького!

Діло К. Острозького продовжили: Великий Богдан і Великий Петро Могила!

А Остріг, ставши католицьким, навіки занімів. Як католицький серед українського моря, він нікого не цікавив. Він став ворогом українського народу, і єзуїтську колегію в Острозі українці оминали десятою дорогою. Остріг зрадив своєму народові, а тому помер ще за життя свого!

Джерела та Література

1. Грушевський М. Історія України- Руси. Т. V.

2. Грушевський М. Історія. Т. IV.

3. Проф. Iв. Огієнко: Історія українського друкарства. Львів, 1925.

4. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Костянтин Костянтинович Острозький // Князь Костянтин Острозький і його культурна праця. -- Вінніпеґ, 1958 (Київ: Либідь, 1999).

5. Літопис по Іпатіївському списку.

Размещено на Allbest.ru