Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальні положення

Київ - давньоруське місто, столиця і найбільше місто України. Київ - місто-герой. Знаходиться на річці Дніпро. Є адміністративним, політичним, історичним, культурним і духовним центром держави. Окрема адміністративно-територіальна одиниця в складі України і адміністративний центр Київської області. Населення становить 2 779 809 осіб (станом на 1.06.2010), площа -- 839 кмІ. Разом з передмістями утворює Київську агломерацію із сукупним населенням понад 5 млн мешканців. Київ по праву вважається європейським мегаполісом.

Дата заснування Київа - 482 рік (близька до реальної, але трохи умовна і прийнята для зручності, в 1982 році місто святкувало свій 1500-літній ювілей) Мова спілкування - українська (державна) Національна валюта - гривня Церква - відділена від держави. Згідно з Конституцією, всі громадяни України мають право на вільне віросповідання. Більшість віруючих киян - православні християни, але є також і католики, протестанти, іудеї, мусульмани, представники інших релігій і конфесій Площа Київа - 827 квадратних кілометра, довжина уздовж Дніпра - більше 20 кілометрів

Територія міста поділена на 10 адміністративних одиниць - районів:

Правий берег Дніпра: Шевченківський, Печерський, Подільський, Оболонський, Святошинський, Солом'янський, Голосіївський;

Лівий берег Дніпра: Деснянський, Дніпровський, Дарницький.

Герб Київа - на першому відомому вченим гербі, XV століття, був зображений лук з двома стрілами. У 1782 році місто отримало новий герб із зображенням архангела Михаїла. Архангел - у короткій туниці, з німбом навколо голови, з мечем у правій і щитом у лівій руці. У 1919 році цей герб було скасовано більшовицьким урядом. І тільки через 50 років, в 1969 році з'явився новий герб міста. В основі його зображення лежав щит слов'янської форми. Зверху - серп і молот, унизу - медаль "Золота Зірка" Героя Радянського Союзу (Київ має статус міста-героя). На червоно-блакитному полі щита, що відбивало кольору тодішнього прапора України, зверху йшов напис "КИЇВ". У центрі містилося стилізоване зображення квітучої гілки каштана, що перетинається давнім слов'янським зброєю - луком (незважаючи на те, що каштани походять з Франції, у Києві ці дерева дійсно знайшли свою другу батьківщину). Після здобуття Україною незалежності Київ повернув собі герб із зображенням архангела Михаїла. (Архангел Михаїл і Св. Софія вважаються небесними покровителями міста)

Географія Київа. Київ розташований у північній частині України, на межі лісостепової зони і зони змішаних лісів, в середній течії Дніпра (нижче гирла Десни), на обох його берегах.

Рельєф Київа. Київський рельєф представлений рівнинними формами: на Лівобережжі - Придніпровська низина, на Правобережжі в північній частині - Поліська низина, у південній частині - Придніпровська височина. Високий правий берег Дніпра в районі Київа займає відроги Придніпровської височини. Це узвишшя називається Київським плато (по-французьки "плато" означає "плоский"). Воно густо розсічено балками і ярами. Місцевість то піднімається, утворюючи ряд окремих висот, то опускається до рівня долини Дніпра. Найвищі точки (106 метрів) над рівнем Дніпра лежать в східній частині міста, в районі Печерська. Дніпро і його притоки (Десна, Прип'ять, Березина, Почайна, Глибочиця, Киянка, а також Либідь) здавна відігравали величезну роль в економічному і політичному житті населення Середнього Подніпров'я. Територія сучасного Києва як би на ключ замикала шірокоразветвленную систему річкових шляхів, що отримала назву "шлях з варяг у греки". Тут перетиналися найважливіші торговельні шляхи. З усіх боків Київ оточували природні рубежі, які робили місто практично неприступним для ворогів. І, нарешті, київська територія мала першокласну річкову гавань - річку Почайну.

За одним із переказів, яке записав Нестор Літописець у своїй «Повести временных лет», назва міста походить від імені Кия - найстаршого з трьох братів, які, за легендою, вважаються засновниками Києва.

Археольогична наука установила, що Київ існував уже не менш, як за 100 років до Р. X. Значить, і український нарід тоді вже був. Коли саме він оселився на землі, яку займає й нині, не відомо. Але-ж археольогичні роскопки могил на Полтавщині, Київщині, Чер-нигівщині, Поділлі і в ин. місцях України, з похоронами в тих могилах ще до хрещення Русі, показали знайденими в них зернами хлібів, знаряддям і ин. предметами, що український нарід ще до прийняття христіанства був уже народом хліборобським, а значить осілим на нинішній своїй території. Се потверджується й иншими науковими даними. Як тоді звав себе і свою землю український нарід -- не відомо. Але-ж у всякому разі не Русью, бо се імя, як видно хоч би з київського літопису, з'явилося в Київі тілько в другій половині IX віку після Р. X. і було назвою спочатку тілько для князя та його вояків чужинців.

Місце для міста було вибране вдало - високі схили Дніпра служили хорошим захистом від набігів кочових племен. У 882 р. новгородський князь Олег, заволодівши Києвом, зробив його князівською столицею могутньої Давньоруської держави, колискою трьох братніх народів - російського, українського та білоруського.

Історія заснування міста

київ столиця дніпро

Київ постав на правому березі Дніпра, на кручах, які високо здіймаються над річкою. Це найзручніше місце для розташування міста в усьому Середньому Подніпров'ї. Тут пролягає межа між зонами лісу і лісостепу. У місці, де виник Київ, межу лісу і лісостепу перетинає могутній Дніпро. Не просто перетинає, а саме тут збирає води з величезних просторів, які зі сходу несе йому Десна, а із заходу - Прип'ять. Отож, Київ немов ключ, яким замикалися водні шляхи в усі сторони світу. Звичайно, таке виняткове місце не могло не стати великим могутнім центром навколишніх земель. Високі кручі з обривистими берегами, порізані річками Либідь, Почайна, Глибочиця, Киянка, були готовими укріпленнями, які створила сама природа. На цих пагорбах і з'явився Київ. Про його виникнення розповідається в нашому найдавнішому літописі "Повісті временних літ". Літописець Нестор записав народну легенду про трьох братів - Кия, Щека, Хорива і їхню сестру Либідь, які заснували на землі мудрих полян місто і назвали його в честь старшого брата Києвом. Кий сидів на тій горі, де узвіз Боричів, а Щек на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив на третій горі, яку назвали Хоревицею. "І був довкола ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мужами мудрими і тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві і сьогодні". Нестор згадав і другий переказ про те, що Кий був перевізником на Дніпрі. Але одразу ж спростовує цю легенду, доводячи, що Кий був князем, адже він ходив у Царгород, і цесар Візантії приймав його з великою шаною. На жаль, Нестор не знав ні імені цесаря, ні точних дат життя Кия, а отже, й заснування Києва. Він згадував, що Кий, повертаючись із Царгорода, заклав містечко Києвець на Дунаї і хотів осісти там. "Але не дали йому ті, що жили поблизу". Кий повернувся і скінчив своє життя у Києві. Ця легенда розійшлася між навколишніми народами. Вона записана у вірменському літописі та інших писемних пам'ятках.

Ми знаємо імена засновників міста, а от про дату його виникнення вчені до цього часу сперечаються, існують різні, часом протилежні, думки. Територія була заселена з найдавніших часів, знайдено залишки поселень. Поселення з найдавніших часів до ІІІ ст. до н.е. називають докиївськими. Далі життя на цих пагорбах закипіло ще бурхливіше - на Старокиївській і Замковій горах, на Подолі, Оболоні, Печерську. Жителі не лише вирощували хліб і доглядали худобу, а й знали різні ремесла, торгували з грецькими містами на Чорному морі. Вчені знаходили цілі скарби римських монет тих часів. Це підтверджує, що вже на початку нашої ери сюди вели і тут закінчувалися торгові шляхи з півдня. Особливо великими й багатими стали в ІІ - ІІІ ст. н.е. Але згодом вони занепали. Аж у другій половині V ст. тут знову завирувало життя. Вчені дійшли висновку, що Кий князював тут наприкінці V ст. Відтоді й ведуть вік міста, йому уже більше 1500 років. Проблема походження Києва постійно привертала увагу істориків Довгий час це літописне оповідання було єдиним історичним джерелом, проте історики ставились до нього досить скептично і приходили до протирічних висновків, приписуючи заснування Києва сарматам, готам, гунам, аварам, норманам.

З цього пагорба відкривається панорама Нижнього міста - Подолу. Це один з найдавніших районів Києва. Літописні згадки дають виразне уявлення про його значення і роль в житті Києва. Тут знаходився головний торгівельний центр - Торжище, міська вічова площа, кам'яні собори, двори торгівців. Він розміщується на правобережній низині між гирлом р.Почайни та схилами старокиївської гори, Замкової, Щекавиці і Хоревиці. Звідси й назва Поділ, тобто низинна місцевість. Перші поселення на його території відносяться до періоду пізнього палеоліту. Про давність Подолу свідчать й назви вулиць - Щекавицька, Хорива, Борисо-Глібська, Ігоревська, Братська, Волоська. За часів Київської Русі Поділ був торгівельно-ремісничим центром міста, площа якого становила близько 200 га. Квартали мали й відповідну назву: Гончарі, Дегтярі, Кожух'яки, Торжище. Гирло р.Почайни служило гаванню, а сама ріка - однією з трас шляху "з варяг у греки". Було знайдено залишки майстерень. В них працювали ремісники більш, як 60 спеціальностей. Ремісники освоїли складні у технічному плані виробництва - обробка заліза, лиття ювелірних виробів, виготовлення будівельних матеріалів, скловиробництво, художнє ремесло. Провідною галуззю було ковальство, тут вироблялись усі різновиди виробів із заліза та сталі - близько 150 видів. Високого рівня досягло художнє ремесло. У знайдених скарбах налічувалось більш як 3тис. дорогоцінних ювелірних виробів із золота та срібла. Поділ проводив широку торгівлю. Сюди регулярно прибували купці і навіть на деякий час оселялися, утворюючи колонії. Відомо, що біля Торжища знаходився двір новгородських купців, які побудували церкву Святого Михаїла - Новгородську божницю. В самому центрі, навколо торгівельної площі, були побудовані храми Святої Богородиці Пирогощі, Святих Бориса і Гліба. Замовниками храмів на Подолі були не князі і монастирі, а торгівельно-ремісничі об'єднання. Тому головна увага приділялась не внутрішньому, а зовнішньому вигляду. Недалеко знаходилась Турівська божниця, яку заснували купці з Турова. Літописи свідчать, що на Подолі в ХІ -ХІІ ст. проводились великі будівельні роботи - зводились укріплення, "столпія". Вони проходили приблизно по р. Глибочиця. Споруд стародавнього часу на Подолі зараз не збереглося, проте їх багато у Верхньому місті, на Старокиївській горі, де було засновано "град Кия".

У середньовіччі Середнє Подніпров'я все більше виходило на перше місце в східнослов'янському світі. Вже на рубежі УІІІ - ІХ ст., в епоху спаду хозарського панування в південноруських степах, тут склалося державне утворення, яке називалось Руська земля. Арабські письменники та географи, які описували східних слов'ян, уже добре знають Київ як центр одного з політичних об'єднань. Він об'єднав кілька союзів племен. До складу Руської землі увійшли полянське, сіверянське і деревлянське князівства. В цей період політичне значення Києва надзвичайно зросло. Він був у центрі інтенсивного процесу об'єднання багатьох східнослов'янських племен, який завершився в кінці ІХ ст. створенням єдиної Давньоруської держави.

Як свідчать археологічні знахідки, місцем давнього поселення була Замкова гора, яка була ізольованою зі всіх сторін природними схилами висотою близько 70 м над рівнем Дніпра. Навіть без штучних укріплень вона була неприступною. Перше значне розширення центральної частини раннього Києва відбулось після побудови укріплень на Старокиївській горі. "Град Кия" був побудований за всіма правилами ранньосередньовічної оборонної архітектури. З трьох сторін Старокиївська гора мала круті схили, а з півдня городище було оточене високим земляним валом і глибоким ровом. Київ стояв на перехресті шляхів, був адміністративно-політичним та культовим центром союзу. Зросла економічна та військова могутність Руської землі вивела молоду державу в ряд наймогутніших країн середньовічного світу. Точні відомості про подальших правителів Києва знаходяться у літописах.. З нащадків Кия нам відомо про князів Аскольда і Діра, яких згадують здебільшого разом. Але княжили вони, мабуть, в різний час. Аскольд прославився походом на Візантію. У 860 р. він ледь не взяв штурмом Константинополь, або як тоді його називали - Царгород. Візантія мусила укласти з ним вигідні для нього угоди, а про Русь заговорила вся Європа. Походи мали й інший наслідок: князь Аскольд прийняв християнську віру. Мабуть, це й стало причиною його загибелі. У 882 р. до Києва припливли кораблі князя Олега, який походив з варязького роду Рюриковичів. Сховавши своїх воїнів, Олег, удаючи з себе купця, викликав Аскольда з міста і убив його. Згідно з легендою, все сталося дуже вдало для Олега. Як Аскольд, відомий воїн, раптом виявився занадто довірливим і безборонним? І кияни не прогнали вбивцю свого князя, хоча у нього було мало воїнів, а дозволили йому князювати. Найімовірніше, в Києві були незадоволені Аскольдом, і кияни покликали Олега. Очевидно, князь-християнин на чолі язичницької держави був недоречним.У слов'янських мовах значно варіюється друга голосна в назві цього міста, що в деяких випадках зумовлено особливостями утворення в даній мові присвійного прикметника від імені Кий. Наприклад, у російській мові Киев, у польській Kijуw (читається «кіюв»), у сербській та хорватській Kijev тощо. Щодо неслов'янських мов, то історично склалося так, що назва приходила в ці мови через російську, тому здебільшого маємо там голосний звук, близький до е: англійське Kiev, німецьке Kiew тощо. Проте після здобуття Україною незалежності з'явилася тенденція вживання в назвах українських міст іноземними мовами української основи, а не російської. Особливо це стосується англійської мови, яка реально найбільш використовується як міжнародна. Так слово Kyiv все частіше вживається як англійський еквівалент слова Київ.

Аргументи за збереження традиційної назви Kiev:

· українці не повинні втручатись у норми англійської мови;

· назва Kyiv не зрозуміла для англомовних людей;

· англомовним людям важко зрозуміти, як читається набір літер Kyiv.

Аргументи за впровадження нової назви Kyiv:

· оскільки англійська мова виконує роль міжнародної, то вона повинна миритися з тим, що її норми можуть змінюватися на вимогу не тільки її носіїв;

· напис Kyiv найбільш чітко передає правильну вимову мовою оригіналу, що корисно для взаємного розуміння при незнанні відповідних мов;

· назва Kiev походить від російської назви, чим підкреслює колишню залежність України від Росії, і це принизливо.

Географія Києва

Розташування

Місто розташоване на півночі України, на межі Полісся і лісостепу по обидва береги Дніпра в його середній течії. Площа міста 836 км². Довжина вздовж берега -- понад 20 км. Рельєф Києва сформувався на межі Придніпровської височини, а також Поліської та Придніпровської низовин. Більша частина міста лежить на високому (до 196 метрів над рівнем моря) правому березі Дніпра -- Київському плато, порізаному густою сіткою ярів на окремі височини: Печерські пагорби, гори Щекавицю, Хоревицю, Батиєву та інші. Менша частина лежить на низинному лівому березі Дніпра. Житлові квартали міста оточує суцільне кільце лісових масивів.

Клімат.

Клімат помірно континентальний, із м'якою зимою і теплим літом. Середньомісячні температури січня ?5,5 °C, липня +19,2 °C. Абсолютний мінімум -- ?32.2 °C (лютий 1929)^[2], абсолютний максимум -- +39,9 °C (серпень 1898). Середньорічна кількість опадів -- 649 мм, максимум опадів припадає на липень (88 мм), мінімум -- на жовтень (35 мм). Взимку у Києві утворюється сніговий покрив, середня висота покриву у лютому 20 см, максимальна -- 440 см.

Середньорічна загальна хмарність -- 6,4 бали, максимум припадає на грудень (8,2), мінімум -- на серпень (4,8). Середня вологість повітря -- від 64% (травень) до 85% (листопад).

Екологія.

Ліси, парки і сади становлять більш ніж половину площі Києва з майже 80 000 гектарів На одного киянина (станом на 2004 рік) припадало 22,1 м² зелених насаджень (за міжнародними нормами, цей показник має бути не меншим за 20 кв. м) Питаннями екології Києва займається Державне Управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві, яке з 2006 року очолює Прогнімак Олександр Володимирович.

Біорізноманіття

У лісопарках міста, особливо в багаторічних лісах, ще гніздиться ряд диких видів птахів, першу чергу хижаків та таких, що гніздяться в дуплах, мешкають різновиди летючих мишей. Більшість цих видів занесено до Червоної книги України.

Наприклад, урочище «Лиса гора» -- фактично острів посеред міської забудови Києва. Тут протягом багатьох років розташовувався військовий об'єкт, завдяки чому (за даними співробітників Інституту зоології) до останнього часу збереглись види, занесені до Червоної книги -- чорний аполон, махаон, голуб'янка Мелеагр, жук-олень, бджола-тесляр, мала вечорниця. У межах міста ще зустрічаються поселення бобрів, відносно нещодавно ще зустрічалась видра (можливо вона мешкає в межах міста і зараз).

Важливу роль в збереженні біорізноманіття міста відіграє Дніпро з його затоками, притоками, островами. Тут не тільки гніздяться десятки видів птахів, але й відмічаються тисячні скупчення останніх в період перельотів та зимівль. Причому не рідко це рідкісні види. Так, в період весняної міграції, навпроти житлового масиву Оболонь в 1994 році спостерігались скупчення гоголя до декількох сотень особин. На Бортницькій зрошувальній системі, декілька років тому, зимувало до двох десятків орланів-білохвостів (в Україні їх гніздиться не більше 20 пар та зимує до 200 особин). Значну цінність мають малі річки та природні ділянки заплав.

Історія Києва

Середньовіччя

За даними археології міське поселення в Києві виникло наприкінці 5 століття. Літописні свідчення пов'язують його появу із діяльністю напівлегендарного князя Кия. Впродовж 8 століття -- першої половини 10 століття місто було центром полянського племінного союзу, а з 882 року, після завоювання варягами, стало столицею Руської держави. Київ знаходився на торговельному «шляху з варяг у греки», що зв'язував Східну Європу із країнами акваторій Балтійського та Чорного морів. Після хрещення Русі 988 року, місто перетворилося на один з найбільших європейських центрів християнства. За правління великих князів Володимира Святого та Ярослава Мудрого територія Києва зросла втричі. На середину 12 століття в ньому проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 базарів та бібліотека. Найкращі споруди міста були збудовані у візантійському стилі. Символами Києва були головна міська брама Золоті ворота, головна кафедра Київської митрополії Софійський собор, старовинна Десятинна церква та золотоверхий Михайлівський собор.

З другої половини 12 століття роль Києва як політичного центру Русі занепала. Цьому сприяло розорення міста 1169 року, здійснене князем Андрієм Боголюбським, володарем півінчно-східного Володимиро-Суздальського князівства. Незважаючи на це, до середини 13 століття Київ залишався культурно-духовним центром Русі. 1240 року місто завоювали війська Монгольської імперії під командуванням Батия. Княжий град був зруйнований дощенту. Центр міського життя перемістився в район Подолу.

До середини 14 століття Київ був васалом Золотої орди, столицею Київського князівства. 1363 року його захопив Гедимін, правитель Великого князівства Литовського, і приєднав до свої держави. Після ліквідації литовцями Київського князівства 1470 року, місто стало центром Київського воєводства у складі Литви. 1497 року великий князь литовський і руський Александр Ягеллончик надав Києву права самоуправління. Наприкінці 15 століття в місті існував Київський замок, резиденція київських воєвод, та Київська ратуша, місце засідань київського магістрату. 1596 року, на прохання київської шляхти та за рішенням Люблінської унії між Литвою і Польщею, що утворювала федеративну державу Річ Посполиту, Київ разом із воєводством перейшов до складу Польської корони.

Протягом 14 -- 18 століть Київ залишався невеликим містечком, розташованим на кордонах християнського та мусульманського світів. Місто неодноразово ставало жертвою татарських набігів, найбільші з яких були здійснені 1416 і 1482 року. Прикордонний характер міста і Київщини сприяли зародженню на їхніх теренах козацтва. З 1625 року Київ був центром козацького Київського полку, який 1649 року, в результаті Хмельниччини, увійшов до складу держави Війська Запорозького. Попри малі розміри Києва, він був найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави. У місті знаходилася резиденція православних київських митрополитів та православний Київський колегіум, який 1659 року отримав статус академії.

Після Переяславського союзу 1654 року, укладеного між Військом Запорозьким і Московією, Київ став резиденцією московських воєвод. 1667 року, в результаті підписання Андрусівського миру, який розділив козацьку державу між Річчю Посполитою і Московським царством, місто увійшло до складу останнього. Формально Київ залишався під владою Війська Запорозького, але фактично містом керувала московська адміністрація. Через прикордонний характер Києва в ньому постійно перебувала московська залога. На початку 18 століття було завершено будівництво Печерської фортеці. Київ втратив статус центру Київського полку у зв'язку з перенесенням полкової канцелярії до Козелеця. 1708 року місто стало адміністративним центром Київської губернії Російської імперії. Після скасування автономії Війська Запорозького 1782 року, Київ остаточно перейшов під владу росіян. Пам'ятками козацької доби в місті лишилися лише мазепинські церкви.

Нова і новітня доба

· Наприкінці XVIII століття з'явилися дерев'яні будівлі в Хрещатій долині (сучасний Хрещатик), по покритих лісом схилах якої протікав невеликий струмок. З другої половини XIX століття Хрещатик -- головна вулиця міста.

· У XIX ст. -- торговельний центр (Контрактові ярмарки), осередок українського духовного і політичного життя.

· На початку ХХ ст. -- у часи визвольних змагань Київ став центром боротьби українського народу за поновлення та захисту державності. Хоча станом на 1917 рік українці становили меншість населення Києва (близько 16,4%), українська інтелігенція розглядала Київ як центр українського культурного життя. 3--7 березня 1917 р., після падіння царського режиму, у Києві була створена Українська Центральна Рада. 20 листопада 1917 року вона видала III Універсалу, проголосивши Українську народну республіку, а Київ -- її столицею. 8 лютого 1918 року Києвом оволоділи більшовицькі загони Муравйова, вчинили криваву різанину. Проте після укладання Берестейського миру місто визволили війська Центральних держав, які повернули його Центральній Раді.

29 квітня 1918 р., заручившись підтримкою німецьких військових властей, Павло Скоропадський вчинив державний переворот і усунув УЦР від влади, від цього моменту і до 14 грудня 1918 року Київ стає центром Української Держави. Після остаточної поразки Центральних держав у війні з Антантою, владу Скоропадського було повалено опозиційними до гетьмана українськими силами, і до 14 лютого 1919 у Києві базується Директорія УНР.

У лютому 1918 Київ знову зайняли більшовики. У березні 1919 р. Раднарком УСРР, ВУЦВК і ЦК КП(б)У переїхали з Харкова до Києва. 30 серпня 1919 р. Київ було відвойовано об'єднанням Української галицької армії та армії УНР, проте вже наступного дня, 31 серпня 1919 Київ був взятий білогвардійськими військами, очолюваними Денікіним. У грудні 1919 року Київ вкотре був захоплений більшовицькими військами. За умов радянсько-польського протистояння, Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський уклали союзний договір та розпочали контрнаступ проти більшовиків. 7 травня 1920 року Київ був відвойований союзними силами підрозділів армії УНР та польської армії.

На початку 1920-х рр. було відновлено роботу комунальних мереж, трамвайного сполучення, з 1925 р. запроваджено автобусний рух. Були відбудовані основні київські підприємства: «Арсенал» (тоді -- Червонопрапорний завод), завод кол. Гретера і Криванека (з 1922 р. -- «Більшовик»), машинобудівний завод Млошевського (пізніше -- завод Артема), Південноросійський машинобудівний завод (з 1924 р. -- «Ленінська кузня»), цукеркова фабрика (пізніше -- імені Карла Маркса). За проектом Є. Патона на руїнах Ланцюгового мосту було споруджено міст ім. Євгенії Бош. На суцільно перейменованих на честь комуністичних діячів вулицях і площах Києва споруджувалися нові пам'ятники та обеліски, характерним представником яких став монумент Карла Маркса (ск. Й.Чайков) на Радянському майдані.

1930-ті роки стали кульмінацією масових репресій, що проводилися радянською владою. Зокрема на території Києва проходили масові страти в Биківні. 1934 року, після повернення столиці до Києва, місто зазнало кардинальної перебудови. Зокрема на Михайлівській площі було знесено Михайлівський Золотоверхий монастир, на місці якого збудовано будинок ЦК КП(б)У. Було знищено також Трьохсвятительську церкву, церкву Богородиці Пирогощої, барокові Богоявленський (Братський) та Микільський Воєнний собори, Воскресенську та Петропавлівську церкви на Подолі, Кирилівську дзвіницю, храми в стилі класицизму Миколи Доброго, Різдва, св. Ольги, численні церкви середини ХІХ -- поч. ХХ ст. Розгром сакральних споруд супроводжувався фізичним винищуванням або засланням служителів культу усіх конфесій. Було знищено та перетворено на парк історичне кладовище на Аскольдовій могилі, зникло чимало інших визначних поховань. У цей же час було споруджено ряд адміністративних будівель, серед яких будинок Верховної Ради та будинок РНК УРСР (тепер -- будинок уряду). Споруджувалися також багатоповерхові будинки з центральним опаленням, гарячим водопостачанням, ліфтами. 1935 року в Києві було запущено перший тролейбус та введено в дію першу АТС.

6 листопада Київ був відвойований радянськими військами. При цьому прагнення встигнути до «ювілейної» річниці жовтневого перевороту призвело до величезних людських втрат: здобуття Києва коштувало життя 417 тисячам бійців і командирів Червоної армії. На початку листопада 1943 р., у переддень відступу, німецькі окупанти почали палити Київ. У ніч на 6 листопада 1943 р. передові частини Червоної армії, долаючи незначний опір німецького ар'єргарду, вступили у майже порожнє палаюче місто. Загалом протягом воєнних років у Києві було зруйновано 940 будинків державних і громадських установ площею понад 1 млн. кв. м., 1 742 комунальних будинків житловою площею понад 1 млн. кв. м., 3,6 тис. приватних будинків площею до півмільйона кв. м; знищені всі мости через Дніпро, виведені з ладу водогін, каналізація, транспортне господарство.

Перші повоєнні роки поначені інтенсивною відбудовою зруйнованого міста. У січні 1944 р. до столиці УРСР повернулися керівні державні і партійні установи, протягом 1943--45 рр. було відбудовано 552 тис. кв. м. житла. Повністю було оновлено вулицю Хрещатик. 1948 року було завершено будівництво газопроводу Дашава -- Київ, у 1949 році -- споруджено Дарницький залізничний міст та міст ім. Є.Патона, розпочалося будівництво метрополітену. Розвивався промисловий і науковий потенціал міста, саме в Києві 1950 року була створена перша в СРСР ЕОМ -- МЕСМ, а в 1951 р. розпочав віщання перший в Україні телевізійний центр.

У 1960-ті років різко прискорилися урбанізаційні процеси, завдяки чому з 1959 по 1979 рр. загальна кількість постійних жителів Києва зросла з 1,09 до 2,12 млн. чоловік. 1960 р. в Києві пущена до ладу перша ділянка метрополітену. В ці роки були зведені нові житлові масиви на лівому березі Дніпра -- Русанівка, Березняки, Воскресенка, Лівобережний, Комсомольський, Лісовий, Райдужний, пізніше -- Вигурівщина-Троєщина, Харківський, Осокорки та Позняки. Паралельно поширювалася мережа вищих навчальних закладів, створювалися нові культурні осередки (зокрема, Театр драми і комедії та Молодіжний театр), музеї, серед яких Музей народної архітектури та побуту УРСР, Музей історії Києва та Музею історії Великої Вітчизняної війни з 62-метровою статуєю Батьківщини-матері.

Разом з тим з середини 1960-х поновилася ідеологічна диктатура, а Київ стає центром дисидентського руху. Припинення репресій та повернення політв'язнів на Україну почалося лише за часів перебудови після 1986 року.

Наш час

У 1991 році Київ став столицею незалежної України, проте в місті досить важко впроваджувались позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва. В цей час було добудовано лінію метрополітену на Лук'янівку та Харківський масив, відкрито Співоче поле.

Ще у 1980-х, з розвитком комерційних відносин, з'явилися нові організовані бандитські угруповання -- так званий рекет. Після цього у місті почали відбуватися перестрілки через розподіл сфер впливу. Така форма організованої злочинності масово існувала до середини 1990-х.

З 1991 року в Києві розпочала діяльність релігійна організація «Біле братство». Широко використовуючи друковану продукцію та психологічний вплив, її керівництво залучало до своїх лав сотні прихильників і нагнітало напругу у суспільстві. 10 листопада 1993 року представники секти захопили Софійський собор і намагалися здійснити самоспалення, але їм перешкодила міліція.

Транспорт Києва

Київ є значним транспортним вузлом України. До числа транспортних магістралей міста Києва відносяться автотранспортні магістралі, залізничне сполучення та водні шляхи сполучення. Важливу роль у транспортному сполученні мають мости через р. Дніпро, а у внутрішньоміських пасажирських перевезеннях -- метро. Розвинена також автобусна, тролейбусна і трамвайні мережі, працює фунікулер.

Аеропорти.

Київ обслуговують три аеропорти: міжнародний аеропорт «Бориспіль», розташований за 29 км на схід від Києва; міжнародний аеропорт «Київ», на південно-західній околиці міста; вантажний аеропорт «Гостомель», розташований за 12 км на на північний-захід від Києва.

Залізниця.

Київ -- потужний залізничний вузол. В Києві розташовано головне управління Південно-Західної залізниці. У Києві діє мережа вокзалів і станцій. Головна станція -- Київ-Пасажирський. На станції існує три вокзали: Центральний, Південний і Приміський. Вокзали на ст. Київ-Пасажирський обслуговують усі потяги внутрішнього й міжнародного сполучення, маршрути яких проходять через Київ. Для розвантаження центрального вокзалу почали будівництво на станції Дарниця міжміського та приміського (відкритий у 2008 році) вокзалів, до яких буде проведена лінія метрополітену.

Важливу роль у транспортній інфраструктурі міста відіграють залізничні станції, на яких здійснюється пересадка на метрополітен. До таких станцій належать:

· Київ-Пасажирський

· Київ-Петрівка

· Сирець

· Святошин

· Видубичі

Саме вони у майбутньому можуть скласти мережу транспортно-пересадочних вузлів.

Залізничні маршрути розходяться від Києва у п'яти магістральних напрямках: фастівському (південний захід), коростеньскому (північний захід), ніжинському (північний схід), гребінковському (південний схід) та миронівському (південь, одноколійна). Також по Києву проходить т.зв. «Північне Кільце», що проходить від ст. Київ-Волинський і ст. Святошин через ст. Київ-Петрівка та Київ-Дніпровський до ст. Дарниця. Всі магістральні залізниці електрифіковані. Крім магістральних, існує відомча неелекрифікована гілка від ст. Київ-Петрівка до Вишгороду та місцеві залізничні колії промислового призначення.

В вересні 2009 відкрито першу чергу міської електрички, в перспективі до 2011 року планується організація кільцевої лінії, що з'єднає радіуси метрополітену.

Річковий транспорт.

Київський річковий порт був заснований в липні 1897 року по завершенню будівництва Київської гавані. Причали порту тягнуться від Гавані до станції метро «Дніпро». В радянські часи по Дніпру регулярно виконувались як вантажні перевозки, так і пасажирські рейси приміського та дальнього сполучення. В сучасності рейси по Дніпру вважаються нерентабельними -- виконуються в основному прогулянкові й туристичні. Фарватер Дніпра використається також для транспортування великих вантажів.

Метро.

У Києві ідея підземної залізниці вперше виникла у 1884 році. Саме тут вперше в Російській імперії було розглянуто проект дороги під землею. Проект передбачав проведення тунелів від пристані на Дніпрі до залізничного вокзалу через Поштову площу і Бессарабку. Проте депутати міської Управи відхилили цей проект -- цілком імовірно, через банальний страх перед невідомим. Так само сталося і Москві, де провалилися проекти 1902 і 1912 років. 1916 року Російсько-Американська Торгова Палата в особі інженера Іллі Мочала пропонує новий проект будівництва метрополітену, який також було відхилено міською владою Києва. Однак ідея спорудження метро у Києві не полишає голови фахівців та можновладців. Уряд гетьмана Української держави Павла Скоропадського, мав намір будувати урядовий центр і лінію метро у районі Звіринця. Цим проектам не судилося збутися через те, що влада незабаром перейшла до Директорії Симона Петлюри й тема створення київського метро відійшла на задній план.

Після закінчення війни Київ почали відбудовувати. 5 серпня 1944 року Постановою Ради народних комісарів СРСР відповідним установам було наказано розпочати розвідувальні роботи, скласти технічний проект та генеральний кошторис з тим, щоб вже у 4 кварталі того ж року внести на затвердження уряду проектне завдання на спорудження Київського метрополітену. Одинадцять років пішло на те, щоб дати життя Київському метрополітену: 6 листопада 1960 року було відкрито першу дільницю Святошино-Броварської лінії завдовжки 5,2 км з п'ятьма станціями -- «Вокзальна», «Університет», «Хрещатик», «Арсенальна» та «Дніпро». З 1960 року побудовано 3 лінії загальною довжиною 59,9 км, що налічують 46 станцій, які обслуговують приблизно 1,4 млн. пасажирів щодня (станом на 2009). Багато станцій метрополітену є пам'ятниками історії та культури.

На сьогодні метрополітен є найшвидшим громадським транспортом. Враховуючи великі розміри мегаполісу та завантаженість вулиць Києва метрополітен користується популярністю як у киян так і в гостей міста. Київський метрополітен активно розвивається. На 2010 р. закінчується будівництво «Деміївської», «Голосіївської» і «Васильківської» станцій. Їх готовність від 92% до 97%. Будівництво станції «Лвівська Брама» тимчасово призупинене. Також проводиться спорудження четвертої (Подільсько-Воскресенської) лінії, яка буде мати у складі потягів по шість вагонів. Ведуться проектні роботи п'ятої (Лівобережної) лінії метрополітену.

Трамвай.

Київ був першим містом Російської імперії та одним із перших в Європі, в якому було відкрито рух трамваїв. Перший трамвай було запущено в червні 1892 р. на лінії 1,5 км по Олександрівському узвозу (тепер -- Володимирський узвіз). В 1948 р. в Києві стала до ладу перша в СРСР лінія швидкісного трамваю від площі Перемоги до житлового масиву Південна Борщагівка.

В 1990 рік став кульмінаційним у розвитку трамвайної мережі -- загальна протяжність колій становила 275,9 км, виробнича база налічувала 904 пасажирських трамвайних вагони, річний об'єм перевозок сягав 438 млн. З середини 1990-х років трамвайне господарство поступово занепадає, на 2005 рік відповідні показники зменшились до 258,3 км та 509 трамвайних вагонів, річний об'єм перевозок склав близько 175,6 млн. Після реконструкції мосту Патона в 2005 році трамвайна мережа міста була розірвана на дві відокремлені частини -- лівобережну та правобережну.

Фунікулер.

Окреме місце серед видів міського транспорту посідає фунікулер. Вперше вид транспорту з канатною тягою для перевезення людей - фунікулер - почав діяти в 1854 р. в Італії і незабаром в Австрії. Найчастіше їх будували в гористих країнах і курортних центрах.

Київ може пишатися таким нечастим у містах видом транспорту, як фунікулер. Він відкрився у 1905 р. і мав назву «Михайлівський електричний канатний підйом» . Першого ж дня на ньому проїхало близько 20 тис. чоловік. Особливість київського фунікулера полягає в тому, що він одночасно і вид транспорту, і прогулянковий засіб.

Проблема зв'язку між Верхнім містом та низинним Подолом існувала завжди, скільки стоїть Київ. Спершу стародавні кияни користувалися крутими стежками, потім -- Андріївським узвозом. Ідею збудувати між верхньою і нижньою частинами міста механічний підйом у вигляді невеличкої похилої залізниці з канатною тягою подав інженер А.А. Абрагамсон; проект розробили інженери М.К. П'ятницький та М.І. Баришников. Фунікулер, або «Михайлівський електричний канатний підйом», був споруджений коштом товариства Київської міської залізниці. Спорудження фунікулера тривало протягом 1902--1905 років. Фунікулер було відкрито 7 травня 1905 року . Колії підйому простяглися на 200 метрів.

У 1958 році проведено кардинальну реконструкцію фунікулера: у машинному залі встановили більш сучасне устаткування, яке, крім усього, ще й гарантувало повну безпеку руху -- а наприкінці 1984 року фунікулер пережив ще одне оновлення, лінія подовжилась на 38 метрів.

Щороку цей незвичайний вид транспорту перевозить 2,8 мільйони пасажирів, серед яких чимало туристів.

Оскільки до фунікулеру найбільш схожим видом транспорту є трамвай, тому проїзні квитки на трамвай діють також і на фунікулер, а вартість однієї поїздки становить півтори гривні. А до листопада 2008 року існували єдині квитки, які діяли як у автобусах, тролейбусах, трамваях, як і в фунікулері. Нині запроваджено спеціальні жетони для проходу на станції фунікулеру.

Тролейбус

Роботи по організації тролейбусного руху в Києві були розпочаті у 1934 р. з поверненням Києву статусу столиці. Першою тролейбусною трасою стала вул. Червоноармійська (зараз В. Васильківська). В повоєнний час тролейбусне господарство Києва постійно розвивається.

З 1991 року на тролейбусних маршрутах Києва курсують тролейбуси вітчизняного виробництва, зокрема Київського завод електротранспорту (вироблялись в 1991-94), київського авіазаводу, ВО «Південмаш» (м. Дніпропетровськ) та Львівського автомобільного заводу.

На 2000 р. в Києві діяло 35 тролейбусних маршрути. Довжина мережі досягла 324,9 км, парк становить 640 машин, з яких 24% -- замортизовані. В травні 2006 р. кількість тролейбусних маршрутів у Києві досягла 44. Працює 4 тролейбусних депо.

Автобус

Вперше запровадити регулярний автобусний рух у Києві спробували ще 1913 року. Фактично ж повноцінна робота автобусу розпочалася лише 1925 року. Тоді на єдиному маршруті працювало 2 автобуси. Тепер у Києві діє бл.90 автобусних маршрутів, які охоплюють собою усі частини міста, кількість автобусів перевищує 700 одиниць. Працює 8 автобусних парків.

Мости через Дніпро

Як для кожного міста біля великої ріки, особливе значення для Києва мають мости. Навіть коли Київ ще цілком уміщався на правому березі було достатньо бажаючих дістатись з правого берега на лівий або навпаки. Їм інколи доводилося чекати переправи по кілька годин. Особливо в негоду, а також коли на береги Дніпра стікалося по кілька тисяч прочан, які прямували в Лавру або повертались з прощі додому.

«30 серпня 1848 року відбулася закладання першого постійного мосту через Дніпро. Місце біля Аскольдової могили було обране невипадково. За підрахунками інженерів, тут було міцне дно та помірна течія ріки.

Будівництво цієї величезної споруди довжиною у 365 сажнів (776 метрів) потребувало величезних зусиль. Загальна вага об'єкту сягала 100 тисяч пудів. Випробували готову конструкцію тривалий час. Постійний рух тут було відкрито тільки у 1855 році. За наказом імператора Олександра ІІ міст було названо Миколаївським.

Поверхня мосту спиралася на п'ять цегляних «биків», викладених в основі великими гранітними глибами. До речі, залишки цих глиб пішли на будівництво постаменту пам'ятника Богдану Хмельницькому. Верхні частини «биків» мали форму арок з баштами обабіч, що були виконані в архітектурному стилі середньовічної англійської готики. «Бики» з'єднувалися між собою залізними ланцюгами, настільки великими, що вага окремої ланки сягала 12 пудів (192 кілограми). Всі металеві частини мосту було виготовлено у Бірмінгемі. На шістнадцяти суднах їх привезли до Одеси, а звідти за допомогою багаточисельних підвод, які тягнули воли, доставили до Києва.

До 1900 року міст мав розвідну секцію для проходу вітрильних суден. Діюча за принципом «зворотного кола», вона рухалась за допомогою зусиль тільки чотирьох чоловік. Пізніше поверхню моста дещо підняли, поглибили фарватер. Необхідність у розвідній частині відпала.

Міст виявився настільки міцним, що міг витримати навантаження в три пуди на кожен квадратний фут, або 310 тисяч пудів на всю споруду». О.Анісімов, києвознавець.

З кінця XVII ст. щовесни будували в районі Печерську («наводили» - звідси назви вулиць Старонаводницька та Новонаводницька) тимчасові плавучі мости. Вони діяли лише до осені. Взимку теж влаштовували спеціальні переправи через Дніпро.

Перший капітальний міст через Дніпро був споруджений в 1853 році -- так званий Ланцюговий міст. В 1870 році було розпочато будівництва металевого залізничного моста під керівництвом військового інженера А.Е. Струве, другий залізничний міст -- Петрівський -- споруджений в 1929 році. У районі нинішнього моста Патона існував також т.зв. Наводницький міст понтонної конструкції, що дав назву вулицям Старонаводницькій і Новонаводницькій. Під час другої світової війни всі мости через р. Дніпро були зруйновані. Після звільнення Києва (6.11.1943) були споруджені тимчасові дерев'яні мости.

Сьогодні береги Дніпра в межах міста з'єднують 7 мостів, з них 4 автомобільні -- Московський, міст метро, міст Патона та Південний, два залізничних -- Дарницький та Петрівський, а також пішохідний міст.

Із за великої кількості автотранспорту, кількість якого постійно зростає у Києві гостро стоїть потреба у нових мостах. Тому на початку двотисячних почали спорудження Подільсько-Воскресеннського, та Дарницького автомобільно-залізнодорожнього мостів. Останній планують відкрити до Євро 2012.

Архітектура та пам'ятники Київа

Найбільш давні будови Києва відносяться до XI--XII сторіч, коли Київ був центром потужної європейської держави -- Русі. Зберіглися також будинки XVII--XVIII століть, проте переважають в архітектурному обличчі міста будови другої половини XIX століття, та початку ХХ століття, виконані у стилі модерн та конструктивізму. Загалом у місті збереглося бл.3000 споруд 11-поч.20 ст., зокрема понад 70 храмів тих часів. До числа найзначніших архітектурних пам'яток Києва зараховують наступні:

В числі пам'яток новітньої епохи:

· Київський метрополітен

· Кабінет міністрів

· Президентський секретаріат

· Висотний житловий будинок по Хрещатику, 25

· Національний спортивний комплекс «Олімпійський»

Пам'ятники Києва

У Києві велика кількість різноманітних меморіалів, пам'ятників, монументів, сульптурних груп, пам'ятних знаків, погрудь (бюстів) і фігур. Будучи впродовж історії завжди містом мультикультурним, в Києві в різний час «вшановували у камені» діячів багатьох країн і народів.

Як і в інших містах України, переважна більшість пам'ятників і монументів у Києві зосереджена в центральній (історичній) частині, хоча деяке їх число, в тому числі і з огляду на величину міста, сформування власних осередків адміністративних одиниць міста (районів), територіальне розміщення об'єктів культури, місць історичних подій, проживання і/або роботи видатних діячів, включення до складу міста прилеглих населених пунктів тощо, розташовані по всій території міста і на околицях.

Пам'ятники Києва до 1917 року

Найстарішим пам'ятником Києва традиційно вважається Пам'ятник Магдебурзькому праву (1802--08). Від нього і починається шерег встановлення монументів і спогруд в Києві у добу Російської імперії, яких до Жовтневого перевороту 1917 року нараховувалось ніяк не менше 2 десятків. Чільне місце серед них посідали пам'ятники російським царям та державним діячам імперії.

Історія пам'ятників Києва у ХХ столітті

З приходом до влади більшовиків велике число пам'ятників було зруйновано і знесено, а на постаменти (місця) деяких, як у випадку з пам'ятником Щорсу, поставлено скульптури інших, вже ідеологічно «витриманих» у дусі нової влади, діячів. Водночас здобутком політики україназації 1930-х стало вшанування українських діячів культури (Пам'ятник Тарасу Шевченку), втім доба репресивних заходів («Розстріляне відродження», Голодомор, колективізація), що змінила короткотерміновий період розвитку, нагло перервала цей процес.

Після Другої світової війни визначним напрямком у зведенні пам'ятників у Києві, як і по всьому СРСР, стала монументалізація подвигу радянського народу у перемозі в Великій вітчизняній війні, встановлення пам'ятників окремим подіям та особам війни. Водночас споруджуються ідеологічно спрямовані пам'ятники діячам Громадянської війни в Росії 1917--1921 рр., окремим партійним і державним діячам Радянського Союзу. В часи т.зв. «Хрущовської відлиги» (1950--60-і рр.) було започатковано процес вшанування у пам'ятниках діячів української культури (пам'ятник І.Франку, 1956 рік).

Зі здобуттям незалежності України в 1991 році активізується політичне і національно-культурне відродження українського народу, яке розпочалося з демократизацією суспільного життя всередині 1980-х років. Звернення да національного коріння, розвиток національної за змістом і формою культури визначили наперед вшанування багатьох діячів української історії та культури, що отримували негативне забарвлення у трактуваннях радянського періоду, були незаслужено забуті або їм не приділялось достатньо уваги. Це відбувається паралельно з широким перейменуванням топонімів (переважно поверненням до старих назв вулиць, районів, населених пунктів тощо) і є частиною великого процесу інформаційного висвітлення, подеколи «відкриття» цілих пластів національної історії, в т.ч. і з усуненням викривлень інформації та статданих радянської (а часто і царської) історіографії, ідеології та пропаганди. На тлі цих подій не тільки з'являються монументи діячам української історії та культури, а все частіше лунать заклики до знесення пам'ятників «минулої доби».

Так, одним з перших знесено великий монумент (зі скульптурними групами селян і робітників) В.І. Леніну в самому центрі міста (на місці сучасного Монумента Незалежності) біля готелю «Москва» (зараз «Україна»). Однак, толерантість у підходах до історичного процесу серед науковців і фахівців, складність формування нацеліт, брак національних ідеології та виховання, подеколи брак коштів і події сучасності, породили безліч дискусій і думок щодо доцільності подальшого знесення пам'ятників діячам радянської (рідше -- навіть ширше, російської) істторії та культури в Києві. Ці дискусії не припиняються і в наш час (кінець 2000-х років).

Пам'ятники Києва у ХХІ столітті

Тенденціями останнього десятиріччя (2000-і) у спорудженні пам'ятників у Києві, як і в Україні в цілому, стало вшанування в камені подій і діячів української та світової історії, значення і роль яких висвітлювалися викривлено або не висвітлювалися взагалі за СРСР (меморіал, пам'ятний знак Голодомору, меморіал Голокосту, пам'ятники гетьману Сагайдачному, Лесю Курбасу, триває підготовка до встановлення пам'ятника Івану Мазепі тощо), спорудження монументів діячам Української Церкви (як і в інших містах країни, особливо на заході), відкриття пам'ятників діячам, що мають відношення до Києва, але творили у контексті інших національних культур (пам'ятники Шолом-Алейхему, М.Булгакову тощо). Ще одним напрямком у зведенні пам'ятників у столиці України є висвітлення у монументальній скульптурі подій та осіб відносно недавньої історії (пам'ятник В. Чорноволу), що нерідко викликає різні почуття і реакцію в суспільстві (монумент Г. Гонгадзе). Популярним є в теперішній час і зображення в пам'ятниках діячів радянської та української культури (театр, кіно, музика) і спорту (пам'ятники В. Лобановському, А. Солов'яненку, М. Яковченку, Л. Бикову тощо), а також втілення у скульптурі деяких персонажів (пам'ятники Проні Прокоповні і Голохвастову, Поніковському, «їжаку в тумані» тощо) і навіть побутових реалій, часто спонсороване окремими громадянами (з отриманням відповідних дозволів), що однак не є настільки розповсюдженим, як на сході України (Бердянськ, Маріуполь) та в деяких інших пострадянських країнах. Глобалізація і включеність України до світового історичного контексту зумовили встановлення пам'ятників «за обміном» (в Києві встановлюється скульптура діяча іншої культури, а відповідно в місті, зазвичай, столиці іншої країни -- українського) або цілком спонсоровані іншими державами (пам'ятники Махтумкулі, Г.Алієву тощо), встановлення пам'ятників на честь побратимства Києва з іншими містами (стела Сантьяго де Чилі на проспекті на Героїв Сталінграда), а також пам'ятники на честь подій недавньої світової історії (жертвам терористичного акту 11 вересня 2001 року).

Пам'ятний знак на честь заснування міста Києва в Наводницькому парці (колишньому на і'мя В.М. Примакова).

Пам'ятний знак споруджено в 1982 році на ознаменування 1500-річчя міста Києва. Скульптурну композицію виконано з кованої міді у вигляді плоского човна, на якому встановлено фігури легендарних засновників Києва, - братів Кия, Щека та Хорива і їх сестри Либеді. Біля підніжжя гранітного постаменту - басейн. Довжина човна - 9 м; висота фігур: братів - 4,3 м, Либеді - 3,8 м. Скульптор В.3. Бородай, архітектор Н.М. Фещенко. Перед пам'ятним знаком - гранітний камінь з цитатою «Повісті минулих літ» (див. збільшене фото):