Історія України

При активному сприянні УГС в березні 1989 р. у Львові відбулася перша політична демонстрація. На першотравневу демонстрацію львів'яни також вперше в Україні вийшли с синьо-жовтими прапорами.

У цей період в республіці активно розпочався процес утворення організацій, що мали загально-демократичний характер - Народна спілка сприяння перебудові (НССП), “Меморіал” та ін., які своїми енергійними діями завойовували все більший авторитет у народі.

Ідея створення Демократичного фронту в 1988 р. у Львові, спроби створити подібні об'єднання в інших регіонах республіки (“Народна спілка сприяння перебудові” у Києві, “Народний фронт України сприяння перебудові” на Винничині та Хмельниччині) створили передумови і дали можливість у вересні 1989 р. провести установчий з'їзд Народного руху України (НРУ). З 1109 делегатів з'їзду робітників було 109, представників села - 16. Переважна більшість делегатів були представниками інтелігенції. В цілому ж делегати репрезентували близько 280 тис. активних учасників НРУ. Головою Руху було обрано відомого поета І.Драча.

З 1989 р. активізувалися робітники. Як говорилось, реформи в економіці серйозно ускладнили соціально-економічні проблеми робітництва. Особливо складним становище було у вугільній промисловості. Зокрема, через хронічну нестачу техніки, частка ручної праці в Донбасі досягала 57,9%, температура у вибоях досягала до +30 градусів і вище. Тільки в Донецькій області в таких умовах працювало понад 20 тис. гірників. Вибух невдоволення був неминучим. Своєрідним сигналом до ного стали виступи шахтарів Кузбасу.

Першими в Україні застрайкували 15 липня 1989 р. гірники шахти “Ясинуватська-Глибока” в Макіївці. Потім центр подій перемістився у Донецьк. Через кілька днів страйк став масовим. Припинили роботу колективи 182 шахт. Гірники вимагали економічної самостійності шахт, підвищення заробітної платні, вирішення в шахтарських містах і селищах соціальних і житлово-побутових проблем. З'явився і новий акцент. У Стаханові, Червонограді, Павлограді висувалися і політичні вимоги. Цей страйк фактично започаткував самостійний робітничий рух в Україні, надав імпульсу його самоорганізації.

71. Проголошення незалежності Укр.

24 серпня 1991 р. на позачерговій сесії Верховної Ради Укр. був прийнятий Акт проголошення незалежності Укр. виходячи с положень Декларації про державний суверенітет Укр., В.Р. проголосила незалежність Укр. на території Укр. відтепер діяли лише її Конституція і закони. Це означало, що Укр. виходить зі складу СРСР, на карті світу з'являється нова держава. Постанова припускала проведення референдуму, що мав підтвердити Акт проголошення незалежності. Референдум мав відбутися 1 грудня 1991. на референдумі понад 90% виборців підтримали прийняття Акта. У той же день відбулися вибори президента, на яких переміг Л.М.Кравчук. відтепер Укр. остаточно зробила свій вибір на користь незалежності.

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення вУкраїні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України,Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави -- України.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Верховна Рада України.

Постанова Верховної Ради Української PCP про проголошення незалежності України

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичноі Республіки постановляє:

Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти Законодавства республіки.

1 грудня 1991 року провести республіканський референдум й підтвердження акту проголошення незалежності.

Голова Верховної Ради Української PCP Л. Кравчук

22 серпня 1991 року, м. Київ.

Постанова Верховної Ради України про військові формування в Україні

Верховна Рада України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України.

2. Утворити Міністерство оборони України.

72. Незалежна Україна у 90-ті роки ХХ - на початку ХХІ ст. соціально єкономічний розвиток

Багато століть український народ боровся проти численних ворогів за право самому розпоряджатися рідною землею і своєю долею, за незалежну й самостійну українську державу. Нарешті 16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла «Декларацію про державний суверенітет України», в якій проголосила «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР проголосила Україну незалежною демократичною державою. В «Акті проголошення незалежності України», прийнятому 24 серпня 1991 p., говориться: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність україни та створення самостійної української держави -- україни. Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Верховна Рада України

24 серпня 1991 року».

У референдумі, проведеному 1 грудня 1991 p., 28804071 чоловік, тобто 90,32 відсотка громадян, що брали участь у референдумі, підтвердили «Акт проголошення незалежності України». Першим всенародно обраним президентом став Леонід Макарович Кравчук, за якого віддали свої голоси 61,59 відсотка виборців, котрі брали участь у голосуванні.

Територія України становить 603,7 тисяч квадратних кілометрів. Вона більша, ніж територія Англії, Бельгії, Голландії, Португалії, Греції, Швейцарії, разом узятих. Землі України простягаються із сходу на захід до 1300 км -- від притоків Дону до буйної Тиси -- і з півночі на південь на 900 км -- від зелених лісів Полісся до південних берегів Криму. Українська держава має сусідами: на північному заході -- Польщу, на заході -- Словаччину, Угорщину і Румунію, на південному заході -- Молдову, на півночі -- Білорусь, на сході і південному сході -- Росію. На півдні Україна омивається водами Чорного і Азовського морів.

Багато століть український народ боровся проти численних ворогів за право самому розпоряджатися рідною землею і своєю долею, за незалежну й самостійну українську державу. Нарешті 16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла «Декларацію про державний суверенітет України», в якій проголосила «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки. Україна має м'який помірний клімат. Тільки на південному узбережжі Криму він субтропічний. Українські землі перетинаються багатьма великими і малими ріками (їх налічується майже 23 тис). Серед них найбільші -- Дніпро, Прип'ять, Дністер, Десна, Південний Буг, Сіверський Донець. Крім того, в Україні є понад 3 тисячі природних озер, які мають загальну площу понад 2 тисячі квадратних кілометрів.

Україна відзначається родючістю ґрунтів, різноманітністю рослинного і тваринного світу, багатством природних копалин, серед яких є родовища кам'яного вугілля, нафти, газу, залізних, марганцевих, ртутних і титанових руд, калійної солі та графіту, вогнетривкої глини і т. д.

Чисельність населення України на 1 січня 1994 р. становила понад 52 млн. чоловік. Населення України багатонаціональне. Разом з українцями тут проживають росіяни, білоруси, молдавани, євреї, поляки, греки, румуни та ін.

Ставши незалежною демократичною державою, Україна ввійшла у міжнародну співдружність цивілізованих країн як її повноправний член. її визнали понад 150 держав світу. Із більшістю з них встановлені дипломатичні відносини і налагоджуються економічні й культурні зв'язки.

73. Політичний розвиток України в 90-х ррХХ - на початку ХХІст. Сучасні політичні партії

1. Суспільно-політичний розвиток вже незалежної України відбувався непросто й суперечливо. 24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України приймає «Акт проголошення незалежності України». Восени 1991 р. розпочинається розбудова незалежної української держави. Уже у вересні - грудні 1991 р. приймаються закони : про громадянство України, про державний кордон України, про прикордонні війська України, про прокуратуру, про Збройні сили України, про Національну гвардію України та інші.

1 грудня 1991 р. проводиться Всеукраїнський референдум, в якому участь взяли 84,18% всіх виборців, із яких 90,32% підтвердили «Акт проголошення незалежності України». Л.М. Кравчука було обрано Президентом України, за нього подано 61,6% голосів. І.С. Плющ став головою Верховної Ради України (був на цій посаді до травня 1994 р.).

У грудні 1991 р. припинив існування СРСР. 25 грудня 1991 р. Президент СРСР М.С. Горбачов склав повноваження. Було утворено СНД. Україна стала остаточно незалежною. У країні продовжується затвердження багатопартійної системи, складається новий розклад партійно-політичних сил, швидко зростає кількість політичних партій. Зареєстрованих партій на початку 1993 р. було 18, у 1994 р. - 30, на початку 1995 р. - 38, на початку березня 1997 р. - 41, а у 2002 р. - більше 140.

2. Навколо Президента Л.М. Кравчука формується своєрідна «партія влади». Наприкінці січня 1992 р. Л. Кравчук на сесії Верховної Ради закликав до консолідації всіх політичних сил заради розбудови державності, при цьому центральне місце відводилося НРУ. Частина партій (УРП, ДПУ), що були у складі Руху (НРУ) схвалила й підтримала цей заклик. У серпні 1992 р. вони утворили Конгрес національно-демократичних сил (КНДС), але не всі партії погодилися з цим, тому відбулися розколи. У травні 1992 р. на III з'їзді УРП стався розкол, частина на чолі із С. Хмарою утворила Українську консервативно-республіканську партію (УКРП). Більшість членів НРУ, на чолі з В. Чорноволом, заявила про опозицію Президенту, тому після 2 березня 1992 р.(III Всеукраїнські збори НРУ) УРП і ДПУ вийшли з НРУ. У грудні 1992 р. IV Всеукраїнські збори НРУ проголосили про перетворення НРУ на політичну партію, яку очолив В. Чорновіл. Влітку 1993 р. у НРУ стався розкол, частина на чолі з Л. Скорик утворили Всенародний Рух України (ВНРУ), який виступив за підтримку Президента й влади. У січні 1992 р. партії соціал-демократичного й ліберального спрямування (ПДВУ, ПЗУ, ОСДПУ, СДПУ, ЛДПУ, ДПУ) утворили об'єднання «Нова Україна», яке стало в опозицію до уряду Фокіна, бо виступало за прискорення переходу до ринкової економіки. Але скоро виникли суперечності й у 1993 р. почався розпад цього об'єднання. У 1994 р. як згуртована сила воно вже не виступало.

3. Виникають і нові партії. У жовтні 1991 р. було засновано Соціалістичну партію України (голова О. Мороз). 30 серпня 1991 р. рішенням Президії Верховної Ради діяльність КПУ була заборонена, але у червні 1993 р. у Донецьку відбувся відновний з'їзд КПУ, лідером якої став П. Симоненко. КПУ була зареєстрована 5 жовтня 1993 р. У січні 1992 р. у Херсоні відбувся установчий з'їзд Селянської партії України(лідер С. Довгань). У квітні 1992 р. СПУ, СелПУ та інші регіональні організації створили коаліцію «Трудова Україна». У вересні 1991 р. у Донецьку установчий з'їзд проголосив утворення Ліберальної партії України (лідер І. Маркулов). У квітні 1993 р. відбувся установчий з'їзд Трудового конгресу України (лідер А. Матвієнко). 17-18 жовтня 1992 р. було утворено Конгрес українських націоналістів (лідер С. Стецько). У 1991 р. УМА було перейменовано в Українську національну Асамблею (лідер Ю. Шухевич), яка створила загони української народної самооборони (УНСО). У лютому 1996 р. у Києві відбувся установчий з'їзд Народно-демократичної партії України, в яку об'єдналися ТКУ, ПДВУ і «Нова Україна». У грудні 1993 р. було створено Всеукраїнське об'єднання «Громада». Виникають й інші політичні партії та організації.

У цілому партійно-політичний спектр України виявився повністю заповненим, від ультраправих до ультралівих. На сьогодні Україна , відійшовши від однопартійності, впала в іншу крайність - гіпертрофовану багатопартійність, що призвело до створення мультіпартійної політичної системи. Існуючі на сьогодні (більше 140) партії за характером їх політичної орієнтації традиційно поділяють на праві, ліві , центристські: праві - національно-радикальні партії (націоналісти, УКРП, УНА - УНСО); ліві - партії соціалістичного й комуністичного спрямування (СелПУ, СПУ, ПСПУ, КПУ та ін.); центристські становлять широкий спектр - національно-демократичного, національно-державницького і ліберально-демократичного спрямування, тут виділяють : правий центр, центр, лівий центр (НРУ, ДПУ, ПЗУ , ЛПУ, СДПУ (о) , ТКУ, НДП та ін.). Більшість з наявних партій малочислені, зі слабкими організаційними структурами, без чітких позитивних програм, чітко сформульованих ідеологічних концепцій. Тому сильною є тенденція до консолідації, особливо під час виборчих кампаній. Проте остаточно формування багатопартійної системи в Україні ще не завершено, але на сьогодні політичні партії становлять важливий чинник суспільно-політичного життя в Україні.

4. У цілому суспільно-політичне становище України у 1992 - 2004 роках складне, перш за все, з-за тяжкого стану економіки, що не раз призводило до глибоких політичних криз. Дуже сильна політична криза виникла влітку 1993 р., в умовах катастрофічного занепаду економіки, гіперінфляції, різкого погіршення життєвого рівня населення. Усе це сприяло зростанню невдоволення діяльністю Верховної Ради й Президента. Почалися страйки шахтарів та ін. із вимогами їх, переобрання. Під таким тиском Верховна Рада 17 червня 1993 р. ухвалює рішення 26 вересня 1993 р. провести Всеукраїнський референдум про довіру Президентові і Верховній Раді, але восени 1993 р., щоб не розпалювати пристрасті, приймається нове рішення - навесні 1994 р. провести дострокові вибори Верховної Ради й Президента.

27 березня 1994 р. проводяться вибори до Верховної Ради у декілька етапів. На травень 1994 р. було обрано 338 з 450 депутатів, при цьому перевагу дістали ліві сили - 35% (КПУ - 25%, СПУ - 4,1%, СелПУ - 5,3%, а НРУ - 5,9%). Тому головою Верховної Ради було обрано О. Мороза - лідера СПУ, який був на цій посаді з травня 1994 р. по весну 1998 р.

26 червня та 10 липня 1994 р., у два тури проводяться вибори Президента з 7 кандидатів (Кравчук, Кучма, Мороз, Плющ, Лановий, Бабич, Таланчук). У липні 1994 р. Президентом було обрано Л.Д. Кучму, який переміг Л.М. Кравчука, набравши 52% голосів. 19 липня 1994 р. відбулася інагурація Л.Д. Кучми, який приніс присягу на вірність українському народові.

5. Між новою Верховною Радою й Президентом наприкінці 1994 - у першій половині 1995 рр. виникло протистояння, спричинене необхідністю розмежування компетенцій, на чому наполягав Президент. У грудні 1994 р. Л. Кучма вніс на розгляд Верховної Ради проект «Конституційного закону про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», суть якого була у розмежуванні владних функцій між законодавчою та виконавчою гілками влади, щоб віддати Президенту належні йому владні повноваження. У Верховній Раді цей проект проходив болісно й уповільнено, бо була протидія лівих сил. 18 травня 1995 р. Верховна Рада прийняла цей Закон, але простою більшістю голосів, а для його схвалення потрібна була конституційна більшість, що за існуючого розкладу сил у Верховній Раді було нереально. Тоді Президент запропонував Верховній Раді укласти конституційну угоду на період до прийняття нової Конституції. Верховна Рада затягла розгляд цієї пропозиції, тоді Президент 31 травня 1995 р. видає Указ про проведення опитування громадської думки з питань довіри Президентові і Верховній Раді. 8 червня 1995 р. між Президентом і Верховною Радою підписується Конституційний договір, по суті мала Конституція, укладений на рік до прийняття нової Конституції. Це була важлива віха конституційного процесу в Україні, який проходив досить суперечливо.

Розробка нової Конституції почалася восени 1990 р. У жовтні 1990 р. Верховною Радою була створена Конституційна комісія (голова Л. Кравчук). У червні 1991 р. Верховна Рада ухвалила концепцію нової Конституції. У 1992 - 1993 рр. було розглянуто та обговорено два варіанти проекту Конституції, але політична криза 1993 р. перервала цей процес. Восени 1994 р. була створена нова Конституційна комісія (співголови Л. Кучма й О. Мороз). 8 червня 1995 р. було підписано Конституційний договір. Власне конституційний процес пройшов декілька етапів:1)осінь 1990 - осінь 1993 (весна 1994); 2)осінь 1994 - літо 1995; 3)літо 1995 - літо 1996. На лютий 1996 р. було підготовлено новий варіант проекту Конституції, який три місяці розглядали. Знову виникли гострі протиріччя й розбіжності. У травні 1996 р. у Верховній Раді обговорення проекту Конституції знову зайшло у глухий кут. Наприкінці червня 1996 р. Президент видає указ про проведення референдуму про затвердження Конституції. Між Президентом і Верховною Радою знову виникає гостре протистояння. Нарешті, 28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла нову Конституцію України, що створило належну правову основу для подальшої розбудови Української держави, її правової системи, для становлення міцної виконавчої влади, що було важливо для успішного проведення економічних реформ. Прийняття Конституції стало важливим етапом у розбудові Української держави.

6. 29 березня 1998 р. були проведені чергові вибори до Верховної Ради, в яких узяли участь 71% виборців. Ці вибори вперше проводилися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Участь у виборах взяло 30 політичних партій та виборчих блоків, із яких 4% бар'єр подолали 8 (КПУ, НРУ, НДП, «Громада», ПЗУ, СДПУ (о), Аграрна партія України, СПУ). У результаті отримали мандати: КПУ- 84, НРУ - 32, СПУ й СелПУ - 29, ПЗУ - 19, НДП - 17, «Громада» - 16, ПСПУ - 14, а з одномандатників - 120 відійшли до центристів, 14 - до лівих. У підсумку ліві отримали 171 мандат, центристи - 218, тому голову Верховної Ради змогли обрати лише 7 липня 1998 р., після 63 пленарних засідань. Ним став О. Ткаченко, лідер СПУ (був на цій посаді до січня 2000 р.).

У жовтні - листопаді 1999 р. відбулися чергові вибори Президента. Було 13 кандидатів (Л. Кучма, П. Симоненко, О. Мороз, Н. Вітренко, Г. Удовенко, Ю. Костенко, В. Кононов, В. Онопенко, О. Базелюк, М. Габер, Ю. Кармазін, Е. Марчук, О. Ржавський). У першому турі перемогли Л. Кучма (36,49% голосів) і П. Симоненко (22.24% голосів), а у другому турі переміг Л.Кучма (56,25% голосів). П. Симоненко отримав 37,8% голосів.

7. Наприкінці 1999 - на початку 2000 рр. протистояння між Президентом, виконавчою та законодавчою гілками влади набувало деструктивного характеру, бо керівництво у Верховній Раді належало лівим (О. Ткаченко, А. Мартинюк), які не підтримували курс, який проводили їх опоненти. Тому 13 січня 2000 р. у Верховній Раді була створена парламентська більшість, в яку об'єдналися 11 фракцій, груп та позафракційні депутати. Очолив координаційну раду більшості Л. Кравчук. Так стався розкол парламентського корпусу. Ліві, які становили меншість, засідали у сесійній залі Верховної Ради. Праві та центристи, яких була більшість, засідали у приміщенні «Українського дому». 25 січня 2000 р. більшість 242 голосами проголосували за зміни регламенту та відкликали О. Ткаченка і А. Мартинюка з посад голови та першого заступника голови Верховної Ради. 1 лютого 2000 р. 255 депутатів обрали головою Верховної Ради І.С. Плюща (був на цій посаді до травня 2002), його першим заступником В. Медведчука, заступником С. Гавриша. З 8 лютого 2002 р. реорганізована Верховна Рада продовжила роботу у сесійній залі.

Для закріплення правового забезпечення змін у політичній системи України 16 квітня 2000 р. було проведено Всеукраїнський референдум за народною ініціативою, на затвердження якого винесені були питання конституційного рівня. З'явилися на голосування 81,5 % виборців, більшість яких проголосували за введення двопалатного парламенту, за розширення повноважень Президента щодо розпуску Верховної Ради, за скасування депутатської недоторканності, за зменшення кількості народних депутатів з 450 до 300.

На початку квітня 2001 р. при спробі законодавчо закріпити статус парламентської більшості та укласти політичну угоду між Верховною Радою та урядом В. Ющенка, практично стався розвал парламентської більшості, утвореної у лютому 2000 р. Після президентських виборів 1999 р. сталося розмежування партійно-політичних сил, одні з них підтримали Президента та його курс, а інші фактично перейшли в опозицію. Протистояння між цими силами триває й по сьогодні. Загибель журналіста Г. Гонгадзе (касетний скандал) об'єднали в стані опозиції у 2000 - 2001 роках різні політичні сили від лівих до правих. 9 березня 2001 р. у Києві під час Шевченківських свят відбулися масові сутички представників опозиції з правоохоронними органами. 11 квітня 2001 р. уперше в історії новітньої України була проведена зустріч Президента з представниками 76 партій.

У березні 2002 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради, за якими КПУ отримала близько 20% голосів; «Наша Україна» - близько 20%; блок «За єдину Україну» - майже 13%; СПУ- біля 7% ;БЮТ- біля 8%; СДПУ(о) - біля 6%, але в одномандатних округах більшість дістали прихильники блоку «За єдину Україну». Тому у травні 2002 р. головою Верховної Ради було обрано В. Литвина.

26 серпня 2002 р. Президент у зверненні виклав свою програму реформи політичної системи України, яка передбачала прозорість влади, парламентсько-президентську-республіку, реформу місцевого самоврядування та пропорційну виборчу систему.

У вересні - жовтні 2002 р. сили опозиції провели акцію «Повстань, Україно!»

Восени 2002 р. у Верховній Раді була сформована парламентська більшість і сталася зміна уряду. Новим прем'єр-міністром було обрано В. Януковича. 17 грудня 2002 р. голосуванням іменними бюлетенями парламентською більшістю було відправлено у відставку В. Стельмаха і призначено С. Тігіпка головою Нацбанку України. Також було проведено перерозподіл комітетів Верховної Ради, які від лівих перейшли до їх опонентів. Протистояння у Верховній Раді на грудень 2002 р. між опозицією (КПУ, СПУ, БЮТ, «Наша Україна») і парламентською більшістю було тривалим і гострим, але наприкінці року визначилася тенденція до досягнення взаємопорозуміння між ними.

6 березня 2003 р. з'явилося звернення Президента України про винесення на всенародне обговорення проекту закону «Про внесення змін до Конституції України», що ініціювало процес здійснення в Україні політичної реформи. Протягом 2003 - навесні 2004 рр. проходило активне обговорення політичної реформи у Верховній Раді і суспільстві, що триває й понині.

Навесні 2004 р. фактично започатковується президентська виборча кампанія. Від парламентської більшості єдиним кандидатом на посаду Президента висунуто В. Януковича.

74. Конституція Укр. розробка і прийняття 1996

україна геополітичний символіка козацький конституція

Конституційний процес розпочався з декларації про державний суверенітет. У цьому документі закріплювалися такі конституційні положення, як невідємне право на самовизначення, недоторканість території республіки, розподіл влади на виконавчу, законодавчу і судову, рівність громадян перед законом, гарантування громадських прав і свобод.найбільш складною виявилася проблема розподілу владних повноважень між ВР і президентом.більшість депутатів не бажала передавати президенту реальну виконавчу владу.конституційний процес зайшов в глухий кут.діючою залишалася Конституція УРСР 1978р., до якої внесли більше 200 поправок. Після президентських виборів була створена нова Комісія, відновилася робота над текстом. 4 червня 1996 р. ВР прийняла у першому читанні доопрацьований проект нового основного Закону.26 червня Л.Кучма підписав указ «Про проведення Всеукр. Референдуму з питання ухвалення нової Конституції». 27 червня ВР почала своє засідання, присвячене розглядові Конституції, постатейне узгодження проекту тривало день і ніч.остаточне голосування відбулося вранці 28 червня. Відпрацьований і вже прийнятий постатейно проект набрав при голосуванні 314 голосів.

75. Україна і сНД.УКРАЇНО РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ.у липні 1993 Верховна рада затвердила «основні напрямки зовн. політики України». Приорітетними для україни є активна учать у загальноєвропейському процесі, співробітництво з країнами снд,країнами єс і НАТО. Україна є нейтральною державою, прагне підтримувати дружні відносини з усіма державами. У грудні 1994 р. лідерами України, Росії, Великобританії і США був підписаний Меморандум про гарантію безпеки України. 9 листопада 1995р. Україна вступила до ради єс. Гострою була проблема ядерного розброювання в Україні. У січні 1994 була підписана угода між україною, росією і сша про умови ліквідації ядерної зброї, яка дісталась україні від срср. У січні 1994 р. Україна приєдналася до договору про нерозповсюдження ядерної зброї й остаточно відмовилася від свого ядерного потенціалу. Україна активно бере участь у проведенні миротворчих операційу югославії, лівані і країнах африкии.У 2003 р. на прохання США українські війська прибули в Ірак.Особливе значення мають відносини з Росією. У 1992-1996рр. виникали серйозні тертя між державами у зв'язку з розподілом Чорноморського флоту і надуманою проблемою державної приналежності Криму і Севастополя.31 травня 1997 року був укладений рос.-укр. Договір, за яким завершився процес розподіл флоту , визнавалися кордони України. Росія одержувала військово-морську базу в Севастополі на 20 років. Відносини між двома державами досить рівні та добросудівські.

Размещено на Allbest.ru