В 1720 році в Лондоні на засоби деяких аристократів і за підтримки короля був відкритий оперний театр - так звана "Королівська академія музики".

Пристрасті Гендель склав під час чергової поїздки до Німеччини 1710 року. Окрім Генделя, на той же текст Брокса писали пристрасті Кайзер, Телеман, Маттезон. І.С. Бах досконально вивчив "Пристрасті по "Броксу" Генделя і власноручно переписав їх цілком

Музичне керівництво театром доручається Генделю, З того часу починається вперта і жорстока боротьба, на яку прирікало Генделя положення музичного мистецтва в Англії.

Після смерті Генрі Перселла, єдиного видатного самобутнього оперного композитора, англійська національна опера почала швидко хилитися до занепаду. При відкритому заступництві і заохоченні придворних і аристократичних кругів музичне життя в Англії опинилося у владі італійських композиторів, віртуозів примадонни.

Лінія, що проводиться привілейованою верхівкою, явно суперечила національним інтересам і викликала протести з боку прогресивних сил англійського суспільства. У такій обстановці спроба штучно прищепити далеке дійсним потребам, чуже змістом і формами іноземне музичне мистецтво була приречена на невдачу. Суперечність позицій самого Генделя вирішила наперед хиткість його положення в Англії, надовго відсунула можливість широкого визнання і позитивної суспільної оцінки його творчості.

Гендель, придворний музикант, користувався милістю аристократів як композитор, що складає в улюбленій і звичній італійській манері. Він чекав підтримки від людей, що визнавали лише ту музику, яка здатна, по виразу одного лондонського журналу, "розігнати нудьгу і звільнити порядних людей від турботи думати". В той же час Гендель, дотримуючись загальних принципів італійської опери, вніс в неї серйозність змісту, значність ідей, що перевищують розуміння поверхневої придворної публіки. Якщо для передових довкруги, таких, що виступали за реалістичне національне мистецтво, Гендель представляв чужоземну, до того ж повну умов італійську оперу, то для арійок критичної аудиторії він був італізованим німцем, серйозним і нудним. Життя придворного музиканта в Лондоні ускладнювалося ще і неприпиняючими інтригами палацових партій, жертвою яких він не раз ставав.

Того року, коли Гендель дебютував в "Королівській академії музики", що відкрилася, новою оперою "Радаміст його колишній покровитель граф Берлінгтон запросив до Лондона модного італійського музиканта Джованні Бонончині. Гендель повинен був по - черзі з Бонончині і з іншим італійцем - Аріості - в одному і тому ж театрі ставити свої твори. Метою цього спеціально підстроєного змагання було бажання підірвати успіх Генделя, короля, що користувався заступництвом.

Працювати Генделю доводилося з граничною витратою сил, ставити по дві-три нові опери в зиму, не рахуючи чужих, які йому ж доводилося репетирувати і виконувати. За період з 1720 по 1728 рік під керівництвом Генделя було поставлено близько 500 опер. Немало енергії поглинала необхідність застосовуватися до смаків і капризів розпещених співаків і публіки, творити в атмосфері сенсаційних скандалів і загальної недоброзичливості.

Остаточно підірвала італійську оперу поява в 1728 році невеликої музичної комедії, названою "Оперою жебраків". Вона була створена поетом Джоном Геєм і музикантом Іоганном Крістофом Пепушем. Сюжет належав Джонатану Свіфту.

"Опера жебраків" - хльостка політична сатира, дотепна і весела.

Одне вістря її було направлено проти глави кабінету Роберта Уплпола і його міністрів, інше - проти італійської опери, улюбленої розваги аристократії. Комедія ставила своєю метою показати, як мало відрізняються вдачі і мораль її героїв - зграї розбійників і їх отамана бандита Макхита - від поведінки багачів і высокопоставлених чиновників.

У сатиричному вигляді показувалися і найбільш типові і традиційні положення італійської опери seria - опери багачів: ревнощі і боротьба двох суперниць" псевдодраматичні сцени в темниці і розлука закоханих, несподівана, штучна і благополучна розв'язка, що полягає загальними танцями і співом. Пародіюванню піддавалися не тільки драматургія опери, але і її музичні форми, умовність музичного стилю. З сатиричною метою була використана одна арія Генделя, а в другій дії зграя грабіжників урочисто простувала під музику маршу з найбільш популярною опери Генделя "Рінальдо".

Приїзд нової співачки Фаустіни Бордоні (у 1726 році), що стала, суперницею Франчески Кудцоні, - оперної примадонни, остаточно підпорядкував оперу віртуозам, перетворив її на місце "змагання гортаней" Фаустіни і Франчески. Кожна із співачок мала свою партію прибічників, спеціальних журналістів, що утримувалися на платні, і клакерах. За допомогою памфлетів і підстроєних овацій ворожнеча поклонників розжарювалася. Втягнутий в боротьбу партій, під їх тиском Гендель написав оперу "Олександр", в якій обидві примадонни повинні були виконувати партії суперниць. Під час спектаклю розігрався скандал який отримав галасливий розголос; через деякий час був поставлений в театрі Дрюрілейн фарс із зображенням Генделя і знаменитих співачок.

"Опера жебраків" викликала фурор. Тільки за один зимовий сезон 1728 року вона була виконана шістдесят два рази. Чого не могли добитися ворогуючі аристократичні партії, того досягла маленька опера-памфлет. У 1728 році "Королівську академію музики" довелося закрити. Проте Гендель не збирався складати зброю. Узявши на себе антрепризу, він відправляється до Італії, збирає нову трупу співаків, запасається партитурами нових італійських опер. У наступному, 1729 року в театрі Геймаркет в Лондоні почало функціонувати знов відкрите оперне підприємство. Цього разу крах відбувся ще швидше.

Проте зусилля Генделя проникнути в гущавину англійського життя, перестати бути чужаком не слабшають. У 1726 році він прийняв англійське підданство, наступного року склав "Коронації антеми", в яких прославляв дух старої Англії.

Виконавська діяльність Генделя

Небувалих масштабів досягає виконавська діяльність Генделя. Спочатку йому доводилося грати на клавесині і органі в приватних будинках: у палацах знатних меценатів, у багатих лондонських купців. Поступово ці виступи прийняли вид відкритих концертів, доступних широкій лондонській публіці. Зазвичай ці концерти складалися з імпровізацій на клавесині в антрактах між діями опер і на органі - між частинами ораторій. Довгий час концерти Генделя служили головною приманкою для лондонської публіки.

Репутація Генделя-артиста стояла надзвичайно високо, його положення першокласного віртуоза-імпровізатора ніхто не насмілювався оспорювати.

Навіть вороже настроєна преса поміщала хвалебні відгуки і захоплені поетичні виявлення на зразок наступних: "Об вітри, тихо, тихо тріпочіть вашими золотими крилами серед гілок! Хай буде завжди тиша - змусьте замовкнути навіть шепіт зефіру. Слухайте, слухайте, як грає незрівнянний Гендель. О! дивіться-, як ця могутня людина примушує звучати сили органу. Радість збирає свої когорти, ворожнеча утихла. Мовчите, мазії мистецтву. Тут вам ні до чого милостиве відношення лордів. Тут цар Гендель"

Для Генделя артистичні виступи були витоком сильних творчих імпульсів і могутнього натхнення. Його концертні імпровізації в значній мірі визначили характер багатьох органних і клавесинних творів.

Багато інструментальних п'єс писав Гендель для виконання їх на відкритому повітрі в міських і приміських парках. Ці концерти користувалися великою любов'ю англійців; музика такого роду, природно, носила розважальний характер.

Але все таки в центрі уваги композитора залишалася оперна творчість.

Генделю - авторові численних популярних творів - на знак пошани і подяки ще за життя спорудили в садах Воксхолла статую з білого мармуру.

Опери 30-х років

У 30-і роки в італійській опері sena все помітніше проступають тенденції до подолання її концертного характеру і самовдовольняючої ролі сольного співу, прагнення до більшого зв'язку музики і драми. Новий поворот як не можна більше відповідав бажанням самого Генделя. Деякі його твори цих років збагачені зазвичай відсутніми в опері seria хорами, відчутною стає виразність оркестрового звучання. Але головна його увага направлена на те, щоб згладити розрив між музичною і драматичною дією, уникнути концертної розрізненості сольної опери.

Дотримуючись принципів драматургії опери seria, Гендель розташовував матеріал, чергуючи арії з речитативами; у речитативи виносилася дія, в аріях (переважно da capo) передавалися відчуття і стани героїв. Але Гендель значно більше, чим було прийнято в практиці італійців, стежив за ходом драми. У ряді випадків йому давалося долати роз'єднаність номерів, зв'язуючи події, що розкриваються в речитативі, із станом героїв, що передається в аріях.

У першій половині 30-х років Гендель створює кращі мірні твори: "Поро", "Аріадна", "Аріодант". Його майстерність оперного композитора досягає граничної висоти; написані у величавій епічній манері генделівські опери цих років впритул примикають до його ж біблійних ораторій, провіщаючи їх швидкий прояв.

гендель композитор ораторія опера

У 1734 році Гендель в третій і останній раз береться i організацію оперного театру, вкладаючи в цю справу всю любов і всі наявні грошові кошти. Але піднята знов антигенделівська кампанія завдає йому удару за ударом. Цього разу йому довелося зіткнутися з дійсно небезпечними суперниками. Це були Микола Порпора і Адольф Гассе, обидва першокласні музиканти, блискучі майстри італійського вокального мистецтва, мистецтва bel canto - пластичних мелодій широкого дихання. Перед їх достоїнствами схилявся сам Гендель.

Своїй непопулярності Гендель, що росте, всіляко чинить опір. Одну за іншою він ставить нові опери, в антрактах виступає з концертами, але зусилля його марні; памфлети, епіграми, демонстрації підривали його репутацію і можливість успіху. Гендель виявився покинутим навіть близькими співробітниками і друзями. Неминучий розвал підприємства, що наступив в 1737 році, був справжньою катастрофою, оскільки композитор вклав в нього всі свої заощадження. Напруга колишніх років, невдачі і, нарешті, останнє потрясіння зломили велетенський організм Генделя, його розбив нервовий параліч. Декілька місяців боровся Гендель з хворобою, але, як тільки відчув себе таким, що окріпнув, з колишньою пристрастю занурився в роботу.

Творчий перелом. Біблійні ораторії

Події, пережиті Генделем, оголили глибину його ідейно-творчої кризи, прискорили процес внутрішньої перебудови. Відмова від естетики опери seria, звернення до жанрів, сюжетів, образів, які могли б виразити і утілити ідеї прогресивніші, - такі прагнення композитора в період, що завершив його життєвий шлях.

Відвіку назріваючий творчий перелом давав себе знати в посиленій увазі до жанру ораторії. У 1738 - 1739 років були написані біблійні ораторії: "Саул" і "Ізраїль в Єгипті". У них вперше у всій повноті розкрилися найбільш сильні і цінні сторони генія Генделя. За цими двома великими творіннями в найближчі роки слідує цілий ряд ораторіальних творів; серед них видатне місце належить ораторіям на библійні сюжети: "Самсону", "Месії".

Але і тепер замість очікуваного успіху Гендель отримав лише нового сильного ворога - духовенство. Озброїлась вся кліка клерикалізму, звинувачуючи композитора в гаданні і святотатстві. Його концерти бойкотувалися, спеціально найняті люди зривали афіші, світські дами в дні його виступів влаштовували прийоми, щоб відвернути від них найбільше число відвідувачів. Врешті-решт мета була досягнута. Ні завзятість, ні сила характеру, ні енергія не могли подолати загальної ворожнечі і опозиції. Положення здавалося безвихідним, і Гендель вирішив покинути Англію.

Микола Порпора (1686-1768) - представник неапольської оперної школи; довгий час жив у Відні. Адольф Гассе (1699-1783) вчився в Неаполі у Скарлатті; був одружений на знаменитій співачці Фаустіне Бордоні; з 1731 року придворний капельмейстер в Дрездені.

Осінню 1741 року Гендель отримав запрошення з Дубліна - столиці Ірландії - провести там цикл концертів. Його твори неодноразово виконувалися в Дубліні, їх знали, любили, і творця цих творів зустріли з ентузіазмом.12 квітня 1742 року відбулося перше виконання ораторії "Месія".

Захоплений прийом відродив в музикантові віру в себе. Що надихнув, повний нових музичних планів, Гендель повернувся до Лондона. У лютому 1743 року в Англії була показана ораторія "Самсон". Проте ніколи раніше відношення до Генделя не досягало такої відвертої злості і ворожості. Але саме тепер, коли менше всього можна було чекати, відбувся корінний поворот в долі композитора.

У 1745 році претендент на англійський престол Чарльз Едуард Стюарт, підтримуваний реакційною католицькою партією, організував повстання в Шотландії і рушив зі своєю армією на Лондон. У жаху перед капіталізмом країна піднялася на боротьбу. Хвиля патріотизму охопила народ Англії. Ставши на сторону передового суспільного руху, Гендель творчо відгукнувся на нього; у ряді творів, присвячених цим подіям, він виразив відчуття, Думки, настрої, що хвилювали тоді широкі шари англійського суспільства. У гімні для добровольців, а потім в двох ораторіях - "Ораторії на випадок" і "Іуді Маккавєї" - автор закликає англійців до боротьби з ворогами батьківщини і прославляє переможців, що звільнили вітчизну від нашестя загарбників. Ораторії насичені патріотичним пафосом, написані міцним героїчним стилем. Вони принесли визнану популярність, якої Гендель досягав протягом тридцяти п'яти років.

Останні роки життя і творчості. На заході життя композитор досяг міцної слави, але як і раніше він залишається невтомним творцем і музичним діячем, створює велику кількість творів, овіяних світлими святковими настроями. Серед написаного останніми роками виділяється оригінальністю "Музика для фейєрверку", призначена для народних свят і виконання на відкритому повітрі.

У 1750 році Гендель зробив останню подорож на батьківщину, до Галли. Після повернення до Лондона він узявся за твір нової ораторії "Ієвфай". Але тут його знов убиває нещастя, мабуть, найважче зі всіх, що випали на його частку, - він сліпне. Мужньо бореться Гендель з трагічними ударами долі. Переконавшись в невиліковності хвороби, він упокорюється з неминучим і повертається до колишньої діяльності. Сліпим, закінчує Гендель почату ораторію "Ієвфай", керує виконання своїх творів, дає концерти і величчю імпровізацій як і раніше приголомшує слухачів.

За декілька днів до смерті, 6 квітня 1759 року, Гендель диригував ораторією "Месія"; під час виконання сили залишили його, і через недовгий час - 14 квітня - він помер. Виконуючи волю, виражену в заповіті, Генделя поховали на кладовищі у Вестмінстері.

Характеристика творчості

Творча діяльність Генделя була такою ж тривалою, як і плідною. Вона принесла величезну кількість творів різних жанрів. Тут і опера з її різновидами (seria, пастораль), хорова музика - світська і духовна, численні ораторії камерна вокальна музика і, нарешті, збірки інструментальних п'єс: клавесинах, органних, оркестрових.

Понад тридцять років життя Гендель присвятив опері. Вона завжди знаходилася в центрі інтересів композитора і більше всіх інших видів музики привертала його. Діяч великого масштабу, Гендель прекрасно розумів силу дії опери як драматичного музично-театрального жанру; 40 опер - такий творчий підсумок його роботи в цій області.

Гендель не був реформатором опери seria. Tе, чого добивався, було пошуками напряму, що привів до наслідку в другій половині XVIII століття до опер Глюка Темне менш в жанрі, що вже багато в чому не відповідає з тимчасовим запитам, Гендель зумів утілити поставлені ідеали. Перш ніж розкрити етичну ідею в народних епопеях біблійних ораторій, він показав красу відчуттів і вчинків людини в операх.

Щоб зробити своє мистецтво доступним і зрозумілим, художникові потрібно було знайти інші, демократичні форми і мову. У конкретних історичних умовах ці властивості більшою мірою були властиві ораторії, ніж опері seria.

Батьківщиною ораторії, як і опери, була Італія. Виникнення ораторії відноситься до XVI століття; воно пов'язане з читанням духовних книг і релігійними бесідами, що проводилися поза годинником церковної служби. Для зборів віруючих відводилося особливе приміщення при храмі, іменоване ораторієм. Метою таких "благочестивих вправ" була релігійна пропаганда, прагнення згуртувати навколо католицької церкви можливе більше число прихильників. Щоб пожвавити ці нравственні повчання, вводили спів молитов і духовних віршів, які виконувалися хором всіх присутніх. З часом, коли подібні збори пустило коріння, почали доручати обробку старовинних мелодій і твір нових музикантам-професіоналам.

Музика стала головною приманкою для відвідувачів ораторія. До музичного оформлення релігійних зборів римської аристократії були привернуті найвидатніші музиканти Риму, в їх числі знаменитий Палестріна (1525-1594).

Майже одночасно з оперою, на рубежі XVII століття, в Італії з'являється твір, в якому духовний текст, розподілений між тими, що беруть участь в його читанні, цілком був покладений на музику, витриману в речитативному стилі. "Уявлення про душу і тіло" Еміліо дель Кавальері, виконане в 1610 році, - перший зразок) жанру - оратории. До середини XVII століття за такого роду творів закріплюється назва "ораторія" - по місцю, де прояснили збори прихожан і первинного виконання такого роду музики.

Розвиваючись паралельно з оперою, ораторія переймала її музичний стиль, форми і, все більш змикаючись з нею, перетворювалася на свого роду "духовну оперу". Жанровою особливістю ораторії залишався її оповідний, епічний склад, відсутність драматичної дії і його сценічного втілення.

У зрілому вигляді ораторія з Італії проникає в інші країни і знаходить там нове життя. Особливо "цінився" жанр ораторії в Германії і Англії, де ораторія змогла "замінити" неіснуючу національну оперу.

Робота над ораторією означала для Генделя вихід з творчої безвиході і ідейно-художньої кризи. В той же час ораторія, за типом що близько примикає до опери, надавала максимальні можливості для використання всіх форм і прийомів оперного листа. Саме у ораториальном жанрі Гендель створив твори, гідні його генія, твори достовірно великі.

Ораторії, до якої звернувся Гендель в 30-40-і роки, не била для нього новим жанром. Перші ораториальные твори його відносяться ще до часу перебування в Гамбурзі і Італії; подальші тридцять складалися впродовж всього творчого життя. Правда, до кінця.30-х років Гендель приділяв порівняно мало уваги ораторії; тільки відмовившись від опери seria, він почав глибоко і всесторонньо розробляти цей жанр. Таким чином, ораториальные твори останнього періоду можна розглядати як художнє завершення творчого шляху Генделя. Все, що в глибині свідомості десятиліттями зріло і виношувалося, що частково втілювалося і удосконалювалося в процесі роботи над оперою і інструментальною музикою, отримало в ораторії найбільш закінчений і досконалий вираз.

Італійська опера принесла Генделю володіння вокальним стилем і різноманітними видами сольного співу: виразним речитативом, ариозными і пісенними формами, блискучими патетичними і віртуозними аріями. Пасивні, англійські антемы допомогли виробити техніку хорового листа; інструментальні, і зокрема оркестрові, твори сприяли умінню користуватися барвисто-виразними засобами оркестру. Таким чином, багатющий досвід передував створенню ораторій - кращих творінь Генделя.

Одного разу в бесіді з одним зі своїх шанувальників композитор сказав: "Мені було б прикро, мілорд, якби приносив людям тільки задоволення. Моя мета - робити їх кращими"

Відбір тематики в ораторіях відбувався в повній відповідності з гуманними етичними і естетичними переконаннями, з тими відповідальними завданнями, які споруджував Гендель на мистецтво.

Сюжети для ораторій Гендель черпав з самих різноманітних джерел: історичних, античних, біблійних. Найбільшу популярність за життя і найвищу оцінку після смерті Генделя отримали його пізні твори на сюжети, узяті з Біблії: "Саул", "Ізраїль в Єгипті", "Самсон", "Месія", "Іуда Маккавей".

Не слід думати, що, захопившись ораторіальним жанром, Гендель зробився релігійним або церковним композитором. За винятком декількох творів, написаних по спеціальному приводу, у Генделя немає церковної музики. Ораторії він писав в музично-драматичному плані, призначаючи їх для театру і виконання в декораціях. Тільки під сильним тиском духівництва Гендель відмовився від первинного проекту. Бажаючи підкреслити світський характер своїх ораторій, він почав виконувати їх на концертній естраді і створив тим самим нову традицію естрадно-концертного виконання біблійних ораторій.

Звернення до Біблії, до сюжетів із Старого завіту, також було продиктовано зовсім не релігійними спонуканнями. Відомо, що в епоху середніх століть масові соціальні рухи нерідко вдягалися в релігійну оболонку, йшли під знаком боротьби за церковні істини. Класики марксизму дають цьому явищу вичерпне пояснення: в середні віки "відчуття мас вигодовані були виключно релігійною їжею; тому, щоб викликати бурхливий рух, необхідно було власні інтереси цих мас представлялися їм в релігійному одязі".

З часу Реформації, а потім англійської революції ХVII століття, що протікали під релігійними прапорами, прапорами Біблія зробилася мало не найпопулярнішою книгою, шанобливою в будь-якій англійській сім'ї. Біблійські перекази і оповіді про героїв староєврейської історії звично зв'язувалися з подіями з історії власної країни, народу, і "релігійний одяг" не приховував цілком реальних інтересів, потреб і бажань народу.

Використання біблійних оповідей як сюжети для світської музики не тільки розширювало круг цих сюжетів, але і пред`являло нові вимоги, незрівнянно серйозніші, додавало тематиці новий соціальний смисл. У ораторії можна було вийти за переглядини загальноприйнятою в сучасній опері seria любовно-ліричній інтризі, трафаретних любовних перипетій. Біблійні тими не допускали в тлумаченні фривольності,

розваги і спотворень, яким піддавалися в операх seria античні міфи, епізоди стародавньої історії; нарешті, давно всім знайомі легенди і образи, вживані як сюжетний матеріал, дозволяли наблизити зміст творів до розуміння широкої аудиторії, підкреслити демократичний характер самого жанру.

Показово для цивільної самосвідомості Генделя напрям, по якому відбувався відбір біблійних сюжетів.

Увага Генделя прикована не до індивідуальної долі героя, як в опері, не до його ліричних переживань або любовних пригод, а до життя народу, до життя, виконаного пафосу боротьби і патріотичного подвигу. По суті, біблейські перекази служили умовною формою, в якій можна було у величних образах оспівати прекрасне відчуття свободи, прагнення до незалежності, прославити самовіддані дії народних героїв. Саме ці ідеї складають дійсний зміст генделівських ораторій; так вони були сприйняті сучасниками композитора, так само вони зрозуміли найбільш передовими музикантами інших поколінь.

В.В. Стасов в одній з рецензій пише: "Концерт полягав хором Генделя. Кому з нас він потім не снився, як якесь колосальне, безмежне свято цілого народу? Що за титанічна натура був цей Гендель! І пригадаємо, що таких хорів, як цей, можна знайти у нього декілька десятків".

Епічно-героїчний характер образів визначив форми і засоби їх музичного втілення. Гендель у високому ступені володів майстерністю оперного композитора, і всі завоювання оперної музики він зробив надбанням ораторії. Але на відміну від опери seria, з її опорою на сольний спів і пануюче положення арії, стрижнем ораторії виявився хор як форма передачі думок і відчуттів народу. Саме хори повідомляють ораторіям Генделя величну, монументальну зовнішність, сприяють, як писав Чайковський, "переважному ефекту сили і потужності".

Володіючи віртуозною технікою хорового листа, Гендель добивається різноманітних звукових ефектів. Вільно і гнучко він застосовує хори в найконтрастніших положеннях: при виразі скорботі і радості, героїчного підйому, гніву і обурення, при окресленні світлої пасторалі, сільській ідилії. То він доводить звучання хору до грандіозної сили, то зводить його до прозорого pianissimo; іноді Гендель пише хори в соковитому аккордово-гармонічному складі сполучаючи голоси в компактну щільну масу; багаті можливості поліфонії служать засобом, що підсилює рух, дієвість. Епізоди поліфонічні і акордові слідують поперемінно, або обидва принципи - поліфонічний і акордовий - об'єднуються.

На думку П.І. Чайковського, "Гендель був неповторний майстер щодо уміння розпоряджатися голосами. Аніскільки не насилуючи хорові вокальні засоби, ніколи не виходячи з природних меж голосових регістрів, він витягував з хору такі чудові ефекти мас, яких ніколи не досягали інші композитори.".

Хори в генделівських ораторіях - завжди сила, що активно діє, яка направляє музично-драматичний розвиток. Тому композиційні і драматичні завдання хору виключно важливі і різноманітні. У ораторіях, де головною дійовою особою є народ, значення хору особливо зростає. Це видно на прикладі хорової епопеї "Ізраїль в Єгипті". У "Самсоні" партії окремих героїв і народу, тобто арії, дуети і хори, розподілені рівномірно і доповнюються один іншим. Якщо в ораторії "Самсон" хор передає лише відчуття або стани ворогуючих народів, то в "Іуді Маккавєє" хор виконує активнішу роль, беручи безпосередню участь в драматичних подіях.

Драма і її розгортання в ораторії пізнаються єдино музичними засобами. Як говорить Ромен Роллан, в ораторії "музика служить сама собі декорацією". Як би заповнюючи відсутність декоративного убрання і розігрування, дії оркестру додаються нові функції: живописати звуками що відбуваються, обстановку, в якій здійснюються події.

Як і в опері, формою сольного співу в ораторії є арія. Все різноманіття видів і типів арій, що склалися в творчості різних оперних шкіл, Гендель переносить в ораторію: великі арії героїчного характеру, драматично-скорботні, близькі оперним lamento, блискучі і віртуозні, в яких голос вільно змагається з виконуючим соло інструментом, пасторальні з прозоро-світлим колоритом, нарешті, пісенні побудови типу аріетти. Є і новий різновид сольного співу, належна Генделю, - арія з хором.

Переважаюча арія da capo не виключає безлічі інших форм: тут і вільне розгортання матеріалу без повторення, і двохприватна арія з контрастним зіставленням двох музичних образів. У Генделя арія не відділялася від композиційного цілого, вона складає важливу частину загальної лінії музично-драматичного розвитку.

Використовуючи в ораторіях зовнішні контури оперних арій і навіть типові прийоми оперного вокального стилю, Гендель змісту кожної арії додає індивідуальний характер; підпорядкувавши оперні форми сольного співу конкретному художньо-поетичному задуму, він уникає схематизму опер seria.

Музичному листу Генделя властива яскрава опуклість образів, якої він досягає за рахунок психологічної деталізації. На відміну від Баха, Гендель не прагне до філософської самопоглибленості, до передачі тонких відтінків думки або ліричного відчуття. Як пише радянський музикознавець Т.Н. Ліванова, музика Генделя передає "великі, прості і сильні відчуття: прагнення перемогти і радість перемоги, прославляння героя і світлу скорботу про його славну смерть, блаженство миру і спокою після важких битв, милостиву поезію природи".

Музичні образи Генделя в своїй більшості написані "великими мазаннями" з різко підкресленими контрастами; елементарні ритми, чіткість мелодійного малюнка і гармонії додають їм скульптурну рельєфність, яскравість плакатного живопису. Строгість мелодійного малюнка, опукла обкреслена генделівської музики, образів були сприйняті згодом Глюком. Прототип багатьох арій і хорів глюківських опер можна знайти в ораторіях Генделя.