2.1 Створення плану військового перевороту у Росії

Дворянські революціонери Північного і Південного товариств у відповідності з угодою про спільні дії, укладеною в 1824 р., готували військове повстання, початок якого орієнтовно призначався на літо 1826 р. До цього часу передбачалось виробити й прийняти спільну узгоджену програму. Над нею посилено працювали М.М. Муравйов і П.І. Пестель. Мала бути проведена агітаційна робота серед солдатів гвардійських і армійських військових частин, які повинні взяти участь в перевороті. Передбачалось значне чисельне зростання таємних товариств та досягнення безумовної погодженості їх практичних дій під час військового повстання, на підготовку якого виділявся досить значний час -- 2 роки.

Ідеолог і вождь дворянських революціонерів П.І. Пестель висував план здійснення соціальної революції в Росії при таких неодмінних умовах: вирішити в деталях, який новий спосіб правління товариство бажає ввести; збільшити число членів товариства до такої кількості, коли можна було б перетворити переконання членів товариства в суспільну думку, а їх наміри зробити загальним бажанням; переворот здійснити в Петербурзі, де зосереджувалися все управління і влада, з розрахунком, що армія і місцеві прогресивні сили в губерніях визнають, підтримають і сприятимуть революції. Початок революції визначався «переважно обставинами й силою товариства», а найзручнішим часом для цього вважалася смерть царя.

В Петербурзі повинні були повстати гвардія і флот. Товариство мусило очолити повстання, арештувати й відправити за кордон осіб царської фамілії, скликати Сенат і через нього обнародувати новий «порядок речей», введення якого б доручалося Тимчасовому верховному правлінню, або скликаному через Сенат Собору народних депутатів, що схвалив би «Конституцію». Якби народні депутати обрали монархічне правління, то Тимчасове верховне правління взяло б на себе роль регентства. З таким планом були згодні Північне і Південне товариства. Суперечки викликало лише питання про спосіб введення нового порядку: через Тимчасове верховне правління чи Собор народних депутатів. Революція приурочувалась до природної або насильної смерті Олександра І.

Існував і другий план: військовий переворот розпочати під час огляду Олександром І військ 3-го піхотного корпусу на Україні влітку 1826 р. Передбачалося вбити царя і опублікувати відозви до військ та народу. Потім 3-й корпус мав рушити в похід на Київ і Москву, а до нього приєднаються інші війська, де існував «дух невдоволення». В Москві революціонери вимагали б від Сенату проголошення перетворень в державі. Члени товариства на півночі й півдні повинні були сприяти розвиткові революції: військам Південного товариства доручалось зайняти Київ і там залишатися, а гвардії і флоту Північного -- заарештувати й вислати за межі Росії осіб царської фамілії і поставити перед Сенатом у Петербурзі такі ж вимоги.

Цей план раніше висувався групою активних членів Південного товариства, очолюваних С.І. Муравйовим-Апостолом і М.П. Бестужевим-Рюміним, і був відхилений на з'їзді у Києві (1825 р.). Однак план існував, а тому в 1825 р. С.П. Трубецькой, який їхав із Києва у Петербург, мав доручення Директорії Південного товариства привезти відомості, чи зможе Північне товариство на випадок виступу 3-го піхотного корпусу підтримати революцію рішучими діями в Петербурзі

Повстання в Петербурзі повинне було стати прологом революції в Росії. Південне товариство забезпечувало її на півдні військовими силами 2-ї армії.

Микола І був ще 12 грудня попереджений офіцером-зрадником Я.І. Ростовцевим про змову і намір виступити в день присяги -- 14 грудня 1825 р. Декабристи невдовзі дізналися про розкриття їх плану. 13 грудня увечері відбулася остання підготовча нарада К.Ф. Рилєєва, І.І. Пущина, С.Г. Краснокутського, О.О. Бестужева, А.П. Арбузова, С.П. Трубецького і Є.П. Оболенського. Вони прийняли остаточне рішення про початок повстання.

2.2 Перша спроба повстання декабристів у Царській Росії

Ранок 14 грудня 1825 був похмурим і морозним. О 7-й годині почалася присяга Сенату, а війська на Петровську площу ще не прибули. Це порушувало намічений план. Не було захоплено і Зимовий палац. Відбулося дві екстрені наради К.Ф. Рилєєва, С.П. Трубецького та І.І. Пущина. Останній запропонував Трубецько-му їхати на Петровську площу, щоб очолити повсталі війська. Але С.П. Трубецькой, проявивши нерішучість, на Петровську площу не поїхав. Побоюючись, що на випадок повстання за ним приїдуть офіцери, він залишив свій будинок і поїхав у канцелярію Головного штабу, де отримав царський маніфест для присяги, потім поїхав до сестри, від неї -- до флігель-ад'ютанта полковника І.М. Бібікова. Десь о 13-й годині дня С.П. Трубецькой знову з'явився у Головному штабі і побачив на Дворцовій площі «натовп людей». В Головному штабі Трубецькой дізнався про повстання Московського піхотного полка. На пропозицію одного з ад'ютантів йти на Ісаакіївську площу, де перебував цар, він відмовився, пославшись на хворобу. З Головного штабу Трубецькой поїхав знову до своєї сестри на вулицю Велику Мільйонну, де й перебував до кінця дня 14 грудня 1825 р. Його нерішучість завдала великої шкоди повстанню.

Військове повстання розвивалося незалежно від вчинків невдалого диктатора. Начальник штабу повстанців Є.П. Оболенський рано-вранці відвідав К.Ф. Рилєєва, об'їхав казарми полків, що готувалися до повстання, а потім прибув на Петровську площу і з урочистою клятвою став у ряди повстанців. Про організацію повстання дбали й інші керівники Північного товариства. Зокрема К.Ф. Рилєєв та І.І. Пущин зробили розвідку до воріт Московського, Ізмайлівського полків, а також казарм Гвардійського морського екіпажу, але офіцерів і солдатів не зустрічали. Потім сам К.Ф. Рилєєв поїхав до казарм Гренадерського полку, але, дізнавшись про виступ його солдатів на чолі з поручиком О.М. Сутгофом, прибув на Петровську площу, де вже шикувалися повсталі війська.

Повстання спочатку спалахнуло в Московському піхотному полку, унтер-офіцери й солдати якого були підготовлені до виступу офіцерами-декабристами. Під час лаштування церемонії прийняття присяги новому царю членам Товариства (братам Олександру і Михайлу Бестужевим та Д.О. Щепіну-Ростовському) палкими промовами вдалося підняти збройне повстання.

О 10-й годині ранку по Гороховому проспекту під барабанний бій вже прямувала його колона -- близько 800 солдатів у повному озброєнні, з бойовими патронами і прапорами. Потім вона вийшла на Адміралтейську площу і повернула до Сенату. Об 11-й годині солдати Московського піхотного полка вишикувалися в бойове каре на Петровській площі біля пам'ятника Петру І. Незабаром до них приєдналися 1250 солдатів Гренадерського полку на чолі з членами товариства О.М. Сутгофом і М.О. Пановим). Прибувши до Гвардійського морського екіпажу, Микола Олександрович Бестужев повідомив морякам про виступ Московського піхотного полка. Разом з братом Петром і А.П. Арбузовим М.О. Бестужеву вдалося привести на Петровську площу 1100 озброєних моряків. Брати Бестужеви своєю рішучістю підняли найбільшу кількість військ -- близько 2 тис. солдатів. На площі в бойовому порядку вишикувалися понад 3 тис. солдатів, яких очолювали більше 30 офіцерів-декабристів. Члени Північної думи К.Ф. Рилєєв і Є.П. Оболенський представляли вище керівництво революцією. На Ісаакіївському мосту поручик А.Є. Розен командував резервами повстанців -- 800 солдатами Фінляндського піхотного полку. Він більше двох годин чекав на атаку повстанців на Петровській площі і мав намір підтримати її своїми силами.

Декабристів, які активно діяли в повстанні 14 грудня 1825 р., нараховувалось 35 осіб. Серед офіцерів -- учасників подій 14 грудня 1825 р. були представники не лише повсталих полків (Московського, Гренадерського, Фінляндського і Гвардійського морського екіпажу), а й Драгунського і Кінного полків, 2-го, 8-го і 27-го флотських екіпажів, що не були виведені на Петровську площу. Існувала цілком реальна можливість збільшення числа повстанців.

Микола І, приїхавши на місце подій разом з братом Михайлом, генералами О.Л. Воїновим, О.Ф. Орловим, М.А. Милорадовичем, І.О. Сухозанетом та ін., відразу ж розпочав збирати віддані йому війська для придушення повстання. За царським наказом на Петровську площу відряджалися довірені особи, щоб умовити повстанців розійтися (М.А. Милорадович, М.К. Стюрлер, О.Л. Воїнов, брат царя Михайло, митрополити). Є.П. Оболенський забороняв їм наближатися до каре. М.А. Милорадович (Петербурзький генерал-губернатор) був смертельно поранений П.Г. Каховським. Командира Гренадерського полка М.К. Стюрлера, який умовляв солдатів повернутися в казарми, застрелив П.Г. Каховський.

Понад три тисячі повстанців опинилися в кільці 12-тисячного урядового війська. Але цар вагався, бо рішучі дії могли викликати повстання багатотисячної юрби «черні», яка тісним кільцем оточувала імператорські полки.

Микола І і його прибічники розуміли, що подальше прогаяння небезпечне: з настанням ночі до повстанців могли приєднатися інші частини, які почнуть діяти спільно з населенням. Збентеженого і розгубленого царя привів до тями начальник гвардійського Артилерійського корпусу генерал І.О. Сухозанет: «Государ, сутінки вже близькі, а юрба бунтівників збільшується. Темрява в цьому становищі небезпечна...». Він виставив проти повстанців артилерію і пропонував нею діяти з боку Адміралтейства. Зрештою цар зважився і наказав стріляти з гармат картечними зарядами в повстанців і юрби людей, що їх оточували.

На гарматні постріли повстанці відповіли кількома залпами з рушниць по царських військах. Але цей опір тривав недовго. Після другого залпу гармат повстанці почали відходити з Петровської площі вздовж набережної Неви, а деякі роти -- переходити річку по льоду в напрямку Васильєвського острова.

Спроби офіцерів-декабристів припинити відступ й організувати відсіч успіху не мали: повстанці рятувалися втечею від картечі й царської кінноти, що кинулася їх переслідувати. Близько 300 повстанців-солдатів і жителів міста стали жертвами обстрілу з гармат. Лише на Петровській площі в ніч на 15 грудня було підібрано не менше 80 трупів. Урядові війська в сутичках втратили 4 убитими й 31 пораненими.

Перший організований революційний виступ проти самодержавства в столиці Російської імперії царизм придушив силою зброї на очах десятків тисяч населення, бідніша частина якого співчувала справі декабристів й бажала їм перемоги. Площі й вулиці Петербурга були политі кров'ю борців за свободу.

З поразкою декабристів у Петербурзі не припинилася боротьба проти самодержавства в Росії. Московська управа Північного товариства, не маючи надійних зв'язків з військами гарнізону, підняти повстання не змогла. Проте в окремому Литовському корпусі, де діяло зв'язане з декабристами «Товариство військових друзів», 24 грудня 1825 р. почалися заворушення. Один із батальйонів, де була проведена значна пропагандистська робота, відмовився присягати Миколі І. Члени товариства намагалися підняти на боротьбу й інші військові частини. Однак царському урядові вдалося загасити пожежу повстання.

А через два тижні після виступу і поразки військ на Петровській площі вибухнуло військове повстання на Україні, підготовлене Південним товариством.

2.3 Повстання Чернігівського піхотного полка на Україні

Готуючи повстання 14 грудня 1825 р., Північне товариство дбало про те, щоб одержати підтримку Московської управи, а також Південного товариства, яке мало під своїм впливом досить значні військові сили 2-ї армії

13 грудня в Москву був відряджений корнет Кавалергардського полка П.М. Свистунов з листом С.П. Трубецького до генерал-майора М.Ф. Орлова, якому пропонувалось приїхати й взяти участь у повстанні і подальших революційних перетвореннях Росії. Крім того, Свистунов мав доручення особисто зустрітися з членом товариства С.М. Семеновим, який служив у канцелярії Московського військового генерал-губернатора, інформувати про наміри Північного товариства й передати завдання Московській управі. Незалежно від цього І.І. Пущин за два дні до повстання в листі повідомив Семенова про намір Північного товариства скористатися обставинами для відкритого повстання та просив інформувати про це М.Ф. Орлова. П.М. Свистунов не зміг виконати доручення, а лист І.І. Пущина адресат отримав уже після невдачі повстання в Петербурзі.

Особлива увага приділялась військам Півдня. С.П. Трубецькой в листі до С.І. Муравйова-Апостола повідомив про підготовку Північного товариства до повстання і всі події, що напередодні відбувалися в столиці. Потрібно було організувати координований виступ Північного і Південного товариств.

На Україну 13 грудня поїхав з цим листом прапорщик І.І. Муравйов-Апостол, призначений на службу в 2-у армію. С.П. Трубецькой доручив йому заїхати в Москву і передати другого листа генерал-майору М.Ф. Орлову з запрошенням прибути до Петербургу. І.І. Муравйов-Апостол повинен був також повідомити Південне товариство про плани Північного товариства. По дорозі до Москви він дізнався про події 14 грудня в Петербурзі, спалив листа до Орлова і негайно помчав до своїх братів Матвія і Сергія у Васильків.

Таким чином, обидва посланці Північного товариства виїхали з столиці надто пізно і виконати завдання не змогли.

На Україні, внаслідок доносів, царському урядові вдалося розгромити Тульчинську управу і значно ослабити Директорію Південного товариства. 13 грудня 1825 р. П.І. Пестеля було заарештовано в Тульчині. Слідом за керівником Південного товариства заарештовано О.П. Юшневського, О.П. Барятинського, братів Крюкових, М.І. Лорера та ін. На волі залишався член Директорії С.І. Муравйов-Апостол, якого П.І. Пестель призначив начальником над військами, які передбачалось підняти на повстання, а М.П. Бестужева-Рюміна його помічником. Васильківська управа ще не зазнала втрат. Тульчинська фактично вже не існувала. Кам'янська не мала сил для виступу. С.Г. Волконський, який з 1821 р. командував 1-ю бригадою 19-ї піхотної дивізії, мав у своєму підпорядкуванні лише одного офіцера -- члена товариства і тому не міг розраховувати на успіх виступу: солдати бригади до повстання не були підготовлені.

Як і слід було чекати, організацію повстання взяв на себе підполковник С.І. Муравйов-Апостол, який командував батальйоном в Чернігівському піхотному полку (9-ї піхотної дивізії), користувався повагою солдатів та авторитетом серед офіцерів.

До району діяльності Васильківської та Слов'янської управ Південного товариства входили війська 3-го піхотного корпусу, розквартировані у Волинській, Київській та Полтавській губерніях: 3-тя гусарська дивізія (Охтирський, Александрійський, Маріупольський і принца Оранського полки, кінно-артилерійська бригада); 7-а піхотна дивізія (Муромський, Нижньогородський, Низовський. Симбірський, 13-й і 14-й Єгерські полки, 7 артилерійська бригада); 8-а піхотна дивізія (Троїцький, Пензенський, Тамбовський, Саратовський, 15-й і 16-й Єгерські полки, 8-а артилерійська бригада); 9-та піхотна дивізія (Чернігівський, Полтавський, Алексопольський, Кременчуцький, 17-й і 18-й Єгерські полки, 9-та артилерійська бригада). З них лише 7-а піхотна дивізія знаходилась на Лівобережжі.

Щоб отримати М.П. Бестужеву-Рюміну дозвіл для поїздки в столицю, С.І. Муравйов-Апостол (з братом М.І. Муравйовим-Апостолом) 24 грудня 1825 р. поїхав до м. Житомира в штаб 3-го піхотного корпусу і звідти мав намір відвідати полки, де служили члени товариства і готувалися до повстання. 25 грудня вони дізналися про поразку повстання в Петербурзі, але це не похитнуло рішення про виступ на півдні. Брати Муравйови-Апостоли, повертаючись із Житомира, заїхали спочатку в м. Троянов до командира Александрійського гусарського полку О.3. Муравйова, а потім в м. Любар, де стояв Охтирський гусарський полк під командуванням члена товариства А.3. Муравйова. Однак А.3. Муравйов не наважувався негайно розпочати повстання.

В цей час до м. Любара приїхав М.П. Бестужев-Рюмін з повідомленням про те, що до Василькова прибули два жандармських офіцери з наказом військового міністра (від 20 грудня 1825 р.) про арешт братів Муравйових-Апостолів. С.І. Муравйов-Апостол заявив: «Якщо доберусь до батальйону, то живого не візьмуть». Отже, він прийняв рішення підняти солдатів на повстання негайно. Тоді М.П. Бестужев-Рюмін звернувся до А.3. Муравйова: «Ти справді не відстанеш з полком?». І він «обіцяв сприяння». Йому доручалось також передати записку М.П. Бестужева-Рюміна членам Слов'янської управи про початок повстання. Однак А.3. Муравйов не виправдав сподівань: полк на повстання не піднявся і записку знищив. В умовах поразки виступу в Петербурзі він, очевидно, не вірив в успіх повстання на півдні.

Брати Муравйови-Апостоли і М.П. Бестужев-Рюмін вирішили повертатися до Василькова і 28 грудня прибули до с. Триліс, де квартирувала одна з мушкетерських рот Чернігівського піхотного полку. В цей час командир Чернігівського піхотного полку підполковник Г.І. Гебель, який мав наказ заарештувати братів Муравйових-Апостолів, а також М. П. Бестужева-Рюміна, разом з жандармським офіцером прибув до Триліс і заарештував братів Муравйових-Апостолів.

Ранком 29 грудня до Триліс зібралися викликані С.І. Муравйовим-Апостолом чотири офіцери, які спільно з прапорщиком О.П. Мещерським і рядовим Ф.Г. Башмаковим звільнили арештованих, поранивши в сутичці Гебеля. Гебелю і жандармському офіцеру вдалося втекти. Цей день і став початком повстання Чернігівського піхотного полку.

Дізнавшись про звільнення з-під арешту свого батальйонного командира, солдати вітали С.І. Муравйова-Апостола вигуками «ура!». Мушкетерська рота члена товариства А.Д. Кузьміна першою повстала й стала опорою повстання всього Чернігівського піхотного полку.

На чолі повстання став підполковник С.І. Муравйов-Апостол -- освічений, талановитий і хоробрий офіцер, відомий товаришам по таємному товариству своєю ініціативністю, рішучістю, наполегливістю, послідовністю та відданістю справі революції. Він користувався заслуженою популярністю серед солдатів і повагою офіцерів, не щадив життя для блага своєї батьківщини. Навіть Микола І, якому С.І. Муравйов-Апостол на допиті сміливо назвав свій намір «благим і чистим», мусив визнати, що цей офіцер і дворянин «обдарований надзвичайним розумом», «в усіх своїх думках зухвалий і самовпевнений до божевілля, але водночас потайний і надзвичайно твердий».

Сподвижником С.І. Муравйова-Апостола виступив М.П. Бестужев-Рюмін, відданість якого революційній справі таємного товариства була відома всім офіцерам. Їх єднала міцна дружба, заснована на спільності думок, поглядів і планів боротьби за краще майбутнє Росії. «Сергій Муравйов і Бестужев-Рюмін, -- свідчив П.І. Пестель, -- складають, так би мовити, одну людину». Це визначення найкраще виправдалося під час повстання Чернігівського піхотного полку.

29 грудня С.І. Муравйову-Апостолу вдалося підняти на повстання також і гренадерську роту, яка квартирувала в с. Ковалівці. Командир роти поручик В.М. Петін, який не був членом таємного товариства, мусив приєднатися до повстання. Надвечір того ж дня обидві роти об'єдналися в с. Ковалівці. С.І. Муравйов-Апостол відправив офіцерів Щепила і Соловйова до своїх рот з наказом підняти їх на повстання і вести до Василькова.

Зранку 30 грудня загін повстанців рушив через села Середню Слободу, Мар'янівку і Митницю в похід на Васильків. Біля Митниці до загону приєднався М.П. Бестужев-Рюмін, який повернувся з-під Радомишля без будь-яких результатів своєї місії.

У Василькові в цей час зосереджувались три роти. За наказом Г.І. Гебеля і командира батальйону майора С.С. Трухіна вони були приведені в бойову готовність, щоб не допустити повстанців у місто.

Авангард повстанського загону на чолі з Бестужевим-Рюміним і Сухіновим надвечір безперешкодно вступив до Василькова. Солдати зібраних там рот, вітаючи повстанців, перейшли на їх бік. До міста прибули і основні сили повстанців. Гебель утік. Арештовані офіцери-повстанці були звільнені, а на їх місце посаджений майор Трухін і два жандармських офіцери. Вони були звільнені лише другого дня після виходу полка з Василькова.

За наказом С.І. Муравйова-Апостола на площі Василькова вишикувалися 5 повсталих рот Чернігівського піхотного полка. Унтер-офіцери І. Лазикін та І. Корчагін урочисто винесли на площу полкові прапори в супроводі взводу гренадерів під командуванням офіцерів І.І. Сухінова та В.М. Петіна.

Командир повстанців звернувся до солдатів із закликом стати в ряди борців за свободу. Саме тут понад 800 солдатів і кілька офіцерів Чернігівського піхотного полку дали клятву не складати зброї, поки Росія не буде визволена від тиранства і неволі.

Ніч з 30 на 31 грудня офіцери й солдати Чернігівського піхотного полка готувалися до походу, оголошеного у вечірньому наказі С.І. Муравйова-Апостола. Унтер-офіцери й солдати чистили гвинтівки, готували запас бойових патронів, ретельно перевіряли амуніцію, несли караульну службу. Настрій у всіх був піднесений.

Квартира С.І. Муравйова-Апостола перетворилася в штаб повстання. Там розроблявся план бойових дій Чернігівського піхотного полка. В розвідку до Києва штаб послав прапорщика О.Є. Мозалевського в супроводі унтер-офіцера і трьох солдатів, щоб з'ясувати обстановку і поширити там агітаційні документи". Офіцери розглянули три можливі напрямки походу: на Київ, Білу Церкву і Житомир, щоб підняти на боротьбу інші військові частини. Не маючи зв'язку з ними, С.І. Муравйов-Апостол обрав напрямок на Брусилів, звідки можна було б, залежно від обстановки, податися на Житомир або Київ.

За кілька днів до повстання С.І. Муравйов-Апостол відвідав Київ і зустрівся з обер-квартирмейстером 2-ї армії полковником К.П. Ренненкампфом, якому запропонував взяти участь в повстанні. Подібні пропозиції було зроблено також квартирмейстерським офіцерам, що перебували при штабі 4-го корпусу. Офіцери вагалися і не приймали пропозицію С.І. Муравйова-Апостола, який обіцяв їм знову приїхати через п'ять днів. Розвідка Муравйова-Апостола і Мозалевського свідчила про те, яку велику увагу повстанці приділяли Києву як стратегічному центрові.

С.І. Муравйов-Апостол і М.П .Бестужев-Рюмін напередодні повстання склали два оригінальні агітаційні документи, що містили програму повстання -- «Православний катехізис» і відозву. Вони використали релігійну форму викладу ідей, цитатами зі святого письма доводили справедливість і законність збройного повалення самодержавства, скасування кріпосного рабства та встановлення демократичного ладу в Росії.

Для більшої дохідливості «Православний катехізис» С.І. Муравйов-Апостол побудував у формі запитань і відповідей. В документі обстоюється необхідність свободи російського народу, бо «без свободи немає щастя». На запитання: «Чому російський народ і російське воїнство нещасні?» дано відповідь: «Тому що царі відібрали у них свободу». Документ, наскрізь пройнятий антицарським і антисамодержавським змістом, рішуче підривав царистські ілюзії серед солдатів, колишніх селян-кріпаків. Царі поступають «всупереч божій волі», коли «тиранять» народ. Тому царям люди не повинні коритися. Що ж «святий закон» наказує робити «російському народові і воїнству?» Відповідь дається цілком категорична: «розкаятися за тривале раболіпство» і ополчитися «проти тиранства»

Автор «Православного катехізису» вказував солдатам форму і мету боротьби: «взяти зброю і сміливо йти» за тими, хто їх закликає, скинути «неправду і нечестя тиранства», встановити правління, де «немає царів», бо вони «гнобителі народу». Відтак «присяга царям» оголошувалася незаконною, бо «царі вимагають примусової присяги народові для пагуби». Солдатам пропонувалось: «Для визволення страждальних своїх сімей і своєї батьківщини ополчитися всім разом проти тиранства і відновити свободу в Росії».

Рукою М.П. Бестужева-Рюміна було написано текст відозви, в якій повідомлялось про смерть «тирана» -- Олександра І. Відозва оголошувала повалення самодержавства, що пригноблювало російський народ, скинення пут рабства і свободу Росії, прагнення без міжусобного розбрату встановити «народне правління».

Відозва до народу не переписувалась і збереглася лише в одному примірнику.

31 грудня об 11-й годині дня Чернігівський піхотний полк зібрався на площі готовий до походу: в повному озброєнні і спорядженні.

В цей час до Василькова прибув прапорщик І.І. Муравйов-Апостол, посланець Північного товариства. Це посилило ентузіазм і віру солдатів у справедливість задуманої справи. Поразка повстання у Петербурзі не зломила мужності й рішучості офіцерів і солдатів.

Офіцерам Чернігівського піхотного полку посланець заявив: «Мій приїзд до вас в урочисту хвилину примусив мене забути про минуле. Може ваша справа вдасться, але якщо я помилявся в своїх сподіваннях, то не переживу невдачі і клянусь честю впасти мертвим на фатальному місці». Ці слова зворушили присутніх, а поручик О.Д. Кузьмін рішуче заявив: «Клянусь, що мене живого не візьмуть! Я давно сказав: «Свобода або смерть!». І молоді патріоти, сповнені надій і революційного запалу, дотримали своєї клятви.

За наказом С.І. Муравйова-Апостола було прочитано перед строєм Чернігівського піхотного полку революційний документ, що закликав солдатів до збройної боротьби, -- «Православний катехізис». Цей документ вперше похитнув віру солдатів у непорушність особи царя і кріпосницького ладу, засвітив у їх свідомості вогник боротьби за свободу. С.І. Муравйов-Апостол закликав солдатів зброєю відстоювати свої права.

Чернігівський піхотний полк, окрилений надією на успіх справи, рушив у похід з вигуками «ура!». Жителі Василькова, проводжаючи повсталих воїнів, зичили їм успіху, і ця підтримка підбадьорювала офіцерів і солдатів. Надвечір того ж дня полк вступив до Мотовилівки, де наступного дня повстанці отримали поповнення -- мушкетерську роту під командуванням підпоручика А.А. Бистрицького. Тепер повстанців налічувалося близько 1000 чоловік, їх очолювали 19 офіцерів.

Посилаючи 31 грудня в м. Бишев загін з 20 солдатів на чолі з офіцером для підготовки квартир для Чернігівського піхотного полка, С.І. Муравйов-Апостол сподівався приєднати до повстання Кременчуцький піхотний полк, штаб-квартира якого знаходилась в м. Брусилові, куди пролягав маршрут походу повстанців. Залишивши чотирьох солдатів-квартир'єрів у Бишеві, цей загін 1 січня 1826 р. рушив на розшуки полка. 2 січня київський судовий чиновник при допомозі двох унтер-офіцерів Кременчуцького піхотного полка заарештував чернігівців-квартир'єрів.

В Мотовилівці повсталий полк 1 січня відпочивав. Сердечно зустрічали селяни повстанців, висловлювали їм свою повагу та надію на успіх. Селяни піклувалися про солдатів, вбачаючи в них своїх захисників і визволителів. Так було в усіх селах, де проходив полк. Головнокомандуючий 1-ю армією Ф.В. Сакен 12 січня 1826 р. в листі, всупереч правді, намагався переконати царя, що нібито населення йому «віддане» і не мало зв'язків з повстанцями.

Офіцери -- учасники таємного товариства і основна маса солдатів проявили справжню відданість революції. Але кілька офіцерів, втягнутих у повстання, ганебно втекли з повсталого полка, справивши гнітюче враження на солдатів своєю зрадою. Тоді С.І. Муравйов-Апостол звернувся до солдатів з палким закликом мужньо триматися й залишатися відданими справі боротьби за свободу. Промова повернула солдатам упевненість і довір'я до офіцерів, що залишилися з ними.

С.І. Муравйов-Апостол не дочекався повернення з Києва розвідки прапорщика О.Є. Мозалевського. Повстанців спіткала прикра невдача: усі п'ять розвідників, які розповсюджували у Києві примірники «Православного катехізиса», при поверненні в полк були заарештовані властями в с. Петропавлівській Борщагівці за 12 верст від Києва.

Вранці 2 січня 1825 р. Чернігівський піхотний полк продовжив похід. Щоб дезорієнтувати урядові каральні війська, С.І. Муравйов-Апостол змінив маршрут повернувши на Білу Церкву, де його не чекали царські власті і не було артилерії. Він розраховував на приєднання 17-го Єгерського полку, з яким налагоджено зв'язок через офіцера Ф.Ф. Вадковського. Останній приїжджав до Василькова і обіцяв від імені своїх товаришів підтримку. О 4-й годині дня повстанці вступили в село Пологи за 15 верст від Білої Церкви. Послана вперед розвідка принесла невтішні вісті: 17-й Єгерський полк царське командування відправило з Білої Церкви в невідомому напрямку. В Пологах чернігівці залишилися на ночівлю.

Вдень 3 січня повсталий полк з Пологів рушив у напрямку Ковалівки і Триліс, маючи намір відновити маршрут походу через Бишев і Брусилів на Житомир. Реальність здійснення цього плану була незначна, бо дорогоцінний час втрачено і царське військове командування вжило заходів, щоб відвернути ненадійні військові частини від зустрічі з повстанцями.

Дізнавшись від розвідки про напрям руху Чернігівського піхотного полка, генерал-майор Ф.К. Гейсмар вишикував у бойовий порядок загін з чотирьох ескадронів кавалерії Маріупольського і принца Оранського гусарських полків з двома гарматами 5-ї кінно-артилерійської роти на висотах між селами Ковалівкою і Устимівкою.

Коли колона повсталого полка з'явилася на відкритому засніженому полі, Ф.К. Гейсмар наказав кінно-артилерійській роті висунути вперед гармати, а ескадронам риссю йти на зближення з повстанцями, щоб не допустити їх до лісу і розташованих поблизу сіл.

Помітивши наближення кінноти в бойовому порядку, С.І. Муравйов-Апостол наказав солдатам зарядити рушниці, а офіцерам -- построїти полк в каре і швидким кроком наступати на гармати карателів. Повстанці не стріляли, розраховуючи на те, що їм вдасться перетягти на свій бік послані проти них війська. Але вони помилилися.

Коли чернігівці підійшли на відстань 200 кроків до гармат, Гейсмар наказав розстрілювати їх картечним вогнем. Однак при перших гарматних пострілах повстанці трималися стійко і не втрачали бойового порядку. Але після 7--8 пострілів гармат вони не витримали й почали розбігатися. Тяжко поранений в голову С.І. Муравйов-Апостол з прапором в руках намагався зібрати повстанців, але охоплені панікою солдати зламали бойовий порядок і відновити його офіцери вже не змогли. Розгром повсталого полку довершила кавалерійська атака.

Спочатку гусари не наважували діяти шаблями проти своїх. Але ганебний приклад подав генерал Гейсмар, який власноручно зарубав поручика М.О. Щепила. Гусари кинулися на повстанців, які, не витримавши атаки, припинили опір. І.І. Муравйов-Апостол, усвідомивши другу поразку повстання, не витримав і тут же застрелився. Крім двох офіцерів, Чернігівський піхотний полк втратив 6 солдатів убитими і 22 пораненими.

Каральний загін захопив у полон 5 офіцерів і 859 солдатів та унтер-офіцерів Чернігівського піхотного полку, яких спочатку доставлено в Триліси, а звідти 4 січня -- в Білу Церкву під посиленою вартою. Поранений в бою О.Д. Кузьмін в Трилісах покінчив життя самогубством -- пострілом із пістолета. Три офіцери і шість солдатів було поховано в братській могилі поблизу Триліс.

Причини поразки військових повстань в Петербурзі і на Україні тотожні: декабристам не вдалося підняти на боротьбу солдатські маси, перебороти їх інертність, пасивність, царистські ілюзії, рабську покірність самодержавству; збройні повстання відбувалися без урахування елементарних принципів, що повинні забезпечити перемогу.

В Росії середини 20-х років XIX ст. революційна ситуація ще не склалася. Відсутність її також стала однією з причин невдачі повстання в Петербурзі і на Україні. О.І. Герцен справедливо відзначав, що «в день повстання на Ісаакіївській площі і в центрі другої армії змовникам не вистачало народу». Боротьба декабристів не спиралася на масовий антифеодальний рух пригнобленого селянства, з яким дворянські революціонери не мали зв'язку.