Декабристські організації в Україні

Передумови організації визвольного руху. Перші таємні союзи борців проти кріпосництва та самодержавства. Повстання декабристів у Росії та на Україні. Історичне значення декабристського руху для народу. Аналіз причин невдачі виступу декабристів на Україні.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 25.11.2010
Размер файла 63,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

3. Історичне значення руху декабристів

Перше в Росії збройне революційне повстання проти самодержавства й кріпосництва зазнало поразки: сили реакції, витримавши натиск революціонерів, переважили.

Царське самодержавство, скориставшись поразкою повсталих військ, вчинило над декабристами жорстоку розправу, якою реакція намагалася залякати передові сили Росії.

По всій Росії прокотилася хвиля арештів учасників декабристського руху, переважно офіцерів і солдатів. Близько трьох тисяч арештованих заповнили царські в'язниці в Петербурзі, Могильові та Білій Церкві. Головною катівнею слідства над декабристами стала Петропавлівська фортеця з її похмурими казематами.

17 грудня 1825 р. цар для розшуку співучасників таємних товариств призначив Слідчий комітет на чолі з військовим міністром графом О.І. Татіщевим. Членами комітету були брат царя М.П. Романов, генерал-ад'ютант О.І. Чернишов, директор поштового департаменту О.М. Голіцин; начальник Головного штабу генерал-ад'ютант І.І. Дібич, начальник штабу гвардійського корпусу генерал-ад'ютант О.X. Бенкендорф, колишній учасник змови проти Павла І сенатор П.В. Кутузов, черговий генерал Головного штабу О.М. Потапов. Все це -- махрові реакціонери, кріпосники, переконані монархісти, запопадливі служаки, тілом і душею віддані самодержавству. Хіба можна було чекати від них справедливості й законності щодо революціонерів-декабристів? Звичайно, ні.

«Перед судом історії, -- писав декабрист О.В. Поджіо, -- Микола стоятиме не один, а стоятимуть і всі ці державні чини, що були присутні при вступі його на трон».

Слідчий комітет діяв під безпосереднім наглядом Миколи І, якому доповідали про зізнання кожного декабриста. Слідство велося жорстоко, з уживанням усіх катівських засобів, щоб примусити заарештованих до зізнання. Більшість декабристів тримались мужньо. Через півроку Слідчий комітет представив царю «Донесення» (17-го червня 1826 р.), що містило звинувачення на кожного ув'язненого декабриста. Відтоді почався другий етап царського судилища.

1 червня 1826 р. Микола І підписав маніфест про створення Верховного кримінального суду з 72 осіб, а 3 червня це нове царське судилище вже почало читання матеріалів «Донесення» Слідчого комітету. Головою Верховного кримінального суду призначено М.М. Сперанського (декабристи висували його кандидатом у Тимчасове верховне правління). Список осіб, що віддавалися до суду, складався з 121 особи: 61 члена Північного і 60 членів Південного товариства. Їх доля фактично вже була вирішена Миколою І, а суд мав лише виконати його волю.

Рішенням Білоцерківської військово-судової комісії 376 солдатів і унтер-офіцерів, учасників декабристського руху, позбавлено орденів і медалей, в тому числі 112 -- за участь у Вітчизняній війні 1812 р.

Нещадною розправою над декабристами царизм намагався посіяти в суспільстві страх і запобігти новим виступам передових сил проти існуючого ладу в майбутньому.

Багаторічна напружена діяльність таємних товариств і збройне повстання декабристів дали ряд важливих уроків, що їх врахували наступні покоління борців визвольного руху в Росії.

Декабристи були визначними революціонерами. Вони рішуче виступили проти сил реакції, що гальмували прогрес країни. Своєю тривалою боротьбою дворянські революціонери накопичили певний позитивний досвід, який дістав високу оцінку й сприяв розвиткові визвольного руху в Росії. Варто вказати на найголовніші моменти цього досвіду:

Висунення в програмі найпекучіших завдань, що виникли в ході соціально-економічного і політичного розвитку суспільства Росії -- ліквідацію самодержавства і скасування кріпосного права, що сприяло б розвиткові капіталізму й нових суспільних відносин.

Визнання безумовно необхідним елементом революційної боротьби гуртування сил однодумців у таємних політичних товариствах, що вносило елементи організованості й цілеспрямованості у початковий період визвольного руху.

Усвідомлення необхідності проведення соціальної революції в інтересах всього народу.

Проголошення вперше в історії Росії лозунга республіки, переваги якої над конституційною монархією декабристи твердо визнали після тривалих дискусій і суперечок.

Розуміння того незаперечного факту, що без участі хоча б невеликої частини народу (в даному випадку -- солдатських мас російської армії) неможливо здійснити революційний переворот на практиці.

Спроба здійснення революційного перевороту не шляхом вузької змови, а відкритим збройним повстанням, захопленням влади й передачею її до рук обраних народних представників.

Прояв патріотизму, героїзму і самовідданості в нерівній боротьбі проти старого ладу.

Поразка декабристів зумовлювалась і цілим рядом негативних факторів, що зрештою послужили певними застережними уроками наступним поколінням борців визвольного руху:

Декабристи не усвідомлювали вирішальної ролі народних мас у суспільному розвитку, боялися наростання класової боротьби селянства проти поміщиків, а тому не могли очолити рух мас в революції.

Декабристи не спиралися в своїй діяльності на прогресивний на той час клас чи суспільний прошарок, здатний не лише взяти владу, а й здійснити прогресивні перетворення. Таким класом могла стати буржуазія, яка тоді лише формувалась і не була спроможною підтримати дворянських революціонерів.

Дворянські революціонери, керуючи політичним рухом, не змогли подолати пасивності солдатських мас, придавлених муштрою, темрявою неписьменності, царистськими ілюзіями, не зуміли переконати колишніх кріпаків у терміновій необхідності соціальної революції, підготувати з них свідомих борців й повести за собою на штурм старого ладу.

Орієнтація декабристів лише на військове повстання -- хибна тактика, що не могла привести до повної і остаточної перемоги революції. Однак ця тактика існувала й відповідала умовам того часу.

Декабристи розпочали повстання без врахування того факту, що в Росії ще не визріла революційна ситуація. Вони обрали моментом для виступу династичну кризу -- тимчасове й незначне явище, що не являло собою кризу «верхів», а лише вносило деяку дезорганізованість в середовище панівного класу -- поміщиків і царизму.

Наявність в ідеології й тактиці дворянських революціонерів істотної долі консервативних традицій, що віками складалися в середовищі дворянства як привілейованої касти, спричинилася до нерішучості, схильності до компромісів, пасивності перших борців за свободу.

Безперечною заслугою дворянських революціонерів було те, що вони заради інтересів народу, зокрема селянства, знехтували власними привілеями й виступили проти свого класу. Але ті ж декабристи, дбаючи про поліпшення долі народу, водночас боялися залучати його до боротьби. Це був парадокс, породжений умовами кріпосної епохи. Загальну думку про ставлення дворянських революціонерів до народних мас висловив О.В. Поджіо: «Народ знемагав у рабстві, в невігластві, і ми ухилялися від нього; уникали цього вибуху... Військові поселення, варварське обходження поміщиків та притаманне всім самоуправство з селянами, -- які були б для нас сили; -- але ми їх обминули, щоб не ввергати суспільство в неминучі розрухи...». О.О. Бестужев-Марлінський також відверто визнавав: «Ми найбільше боялися народної революції; бо вона не може не бути кровопролитною і тривалою...»

Декабристи очолили кілька тисяч солдатів і вступили в боротьбу майже напевне знаючи наперед чи відчуваючи приреченість своєї благородної справи на невдачу. І все ж нерівний поєдинок їх із самодержавством відбувся й означав початок фатального кінця старого ладу. З іскри, викресаної цією героїчною сутичкою революціонерів з царизмом, з часом розгорілось велике полум'я російської революції.

Важко переоцінити значення десятирічної діяльності таємних товариств дворянських революціонерів та їх збройного повстання проти самодержавства. Грім гармат на Петровській площі в Петербурзі та на засніжених полях України провістив початок визвольного руху, в якому декабристи стали піонерами. О.І Герцен через 25 років після цих подій проникливо писав: «Мовчанню, німій бездіяльності було покладено край; з висоти своєї шибениці ці люди збудили душу в нового покоління;

Десятиріччями лютувала царська реакція, придушуючи будь-які прояви опозиції та протесту в суспільстві. Але революційні ідеї, посіяні декабристами, не загинули. Вони знайшли собі шлях до умів і сердець нового покоління борців за свободу.

Висновки

Посилення реакції після війни 1812-1814 рр. сприяло зростанню в Україні опозиційних настроїв. Провідну роль в цьому русі відігравали дворянські опозиціонери -- декабристи. Вони не тільки висунули політичну програму, а й організували збройне повстання проти царату. Як наслідок, в Україні виникають перші гуртки, які ставили за мету насамперед боротьбу за скасування кріпосницького права та ліквідацію самодержавства

Одним із них було «Малоросійське товариство», засноване в 1819 р. повітовим керівником дворянства В. Лукашевичем. Метою товариства стало здобути незалежність України. Оформлення політичної опозиції царизму пов'язано з появою декабристських організацій у Росії. Так, у 1816 р. в Петербурзі було створено «Союз порятунку», у 1818 р. -- «Союз благоденства» в Москві. Вони ставили завдання ліквідувати самодержавство, скасувати кріпосне право шляхом воєнного перевороту.

Членами організацій були брати Муравйови-Апостоли, П. Пестель, М. Орлов та ін. В Україні, де були розквартировані російські військові частини, перебували на службі опозиційно настроєні офіцери, ясени таємних товариств. У 1818 р. після прибуття на службу до Києва генерала М. Орлова місто стає центром ділових зустрічей членів «Союзу благоденства».

У 1821 р. декабристи реорганізували свої об'єднання і створили два осередки - Північне товариство з центром у Петербурзі і Південне товариство з центром у м. Тульчині. Головою останнього було обрано полковника П. Пестеля, членами товариства стали офіцери полків, що перебували в Україні. Незабаром, крім тульчинської управи було засновано ще дві: Кам'янську - на чолі з В. Давидовиим та Волконским; Васильківську, очолювану підполковником С.Муравйовим-Апостолом.

Час від часу відбувалися конспіративні наради обох товариств. Для цього використовували Контрактовий ярмарок. Хоча на нарадах обговорювали питання спільних дій. Але між цими організаціями були значні розходження: Південне товариство було радикальнішим, ніж Північне, яке обмежувалося в своїх планах поваленням абсолютизму і встановленням конституційної монархії.

Голова Південного товариства П. Пестель уклав політичний трактат "Руська правда", в якому докладно визначив програму дій після повалення царату. У програмі було передбачено ліквідацію кріпосництва, встановлення республіканського ладу, безплатне наділення селян землею з державного фонду.

«Руська правда» проголошувала знищення станів, рівність громадян перед законом, свободу слова, друку, віросповідання, передбачала ліквідацію військових поселень, скорочення строку служби в армії. Верховну законодавчу владу мало здійснювати Народне віче, виконавчу -- Державна дума; нагляд за виконанням законів -- Верховний собор. Не зважаючи на радикальну спрямованість, конституція Південного товариства не передбачала відокремлення України від Росії й створення суверенної Української держави.

Конституція Північного товариства, розроблена М. Муравйовим, була поміркованішою. У ній мова йшла про створення конституційної монархії. Росія повинна була перетворитися на федерацію 15 держав із власними парламентами. Зокрема, мали бути створені Чорноморська держава з центром у Києві та Українська держава з центром у Харкові. Верховна влада у федерації належала двопалатному Народному віче, що складалося з Верховної думи і Палати народних представників.

У 1823 р. у Новгороді-Волинському засновують третю таємну організацію -- Товариство об'єднаних слов'ян, фундаторами якої були брати Борисови. Своїм демократизмом воно відрізнялося від Південного товариства, де переважали члени родовитої української еліти. У програмних документах товариства висувалася ідея добровільного єднання слов'янських народів (у т.ч. й українського) у формі федеративної республіки.

У грудні 1825 р. в Таганрозі помер цар Олександр І. Спадкоємцем був його брат Костянтин, але одруження з полькою позбавляло його прав на престол. Другий брат, Микола, спочатку відмовився від престолу. Настало "міжцарювання". Північне товариство вирішило скористатися цим і 14 грудня 1825 р. підняло повстання в Петербурзі. Але воно не було як слід підготовлене. Солдати полків, виведених на Сенатську площу, навіть не знали мети повстання, населення не підтримало акцію, і царські війська легко розсіяли повстанців. Почалися арешти. Невдача петербурзького повстання примусила керівників Південного товариства прискорити виступ, до якого воно також не було готове, бо вислані до Києва, Житомира та інших місць його представники були заарештовані і нічого не зробили для поширення ідеї повстання.

13 грудня заарештовано П. Пестеля. Керівництво перейшло до С. Муравйова-Апостола, і 28 грудня він підняв Чернігівський полк. Але не пішов на Київ і втратив марно три дні, шукаючи союзників. Тим часом назустріч повстанцям вирушили урядові війська. Уже в першій сутичці було тяжко поранено командира полку С. Муравйова-Апостола. 900 солдатів здалися без бою. Керівників повстання було доставлено до Петербурга на суд. П'ятьох з них повісили: К. Рилєєва, М. Каховського, С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна, П. Пестеля.

На Кавказ і в Сибір заслано багатьох офіцерів. Солдатів покарано
і переведено до інших полків.

Головними причинами невдачі виступу декабристів в Україні були:

o по-перше, відсутність підтримки повстання з боку народних мас;

o по-друге, нерішучість керівників повстання у вирішальний момент, коли

o потрібно було перейти до наступальних дій.

Однак виступ декабристів був першою спробою повалити російське самодержавство, і він надихав наступні покоління борців на продовження боротьби. Помітним був вплив декабристських ідей, особливо Товариства об'єднаних слов'ян, на український визвольний рух.

Для наступних поколінь декабристи стали взірцем мужності, героїзму, самопожертви і відданості визвольній справі. Дворяни за соціальним походженням, декабристи пожертвували всіма благами свого класу для прогресу суспільства.

декабрист визвольний самодержавство

Список використаної літератури

1. Г.Я. Сергієнко. Декабристи та їх революційні традиції на - К.: «Наукова думка», 1976.

2. Історія України: навч. посіб., 3-тє вид./ О.Д. Бойко. -- К.: Академвидав, 2008. -- 688 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Передумови та причини появи декабризму як революційного явища. Європейський вплив на формування ідеологічних основ декабристського руху. Повстання декабристів та його результати. Наслідки руху декабристів для подальшого розвитку російської імперії.

    дипломная работа [1,7 M], добавлен 05.07.2012

  • Поява таємних революційних організацій після Вітчизняної війни 1812 р. Формування декабристського руху на фоні кризи феодально-кріпосницької системи. Повстання у Петербурзі та на Київщині. Слідство і суд над декабристами, історичне значення їх боротьби.

    презентация [415,8 K], добавлен 23.02.2013

  • Ознайомлення з причинами поширення ліберальної концепції опозиційного руху. Вивчення та характеристика поглядів Нечкіної - найвідомішого радянського дослідника декабристського руху. Розгляд та аналіз життєвого шляху провідних декабристознавців України.

    статья [19,3 K], добавлен 14.08.2017

  • Огляд життя жінок декабристів до повстання, їх боротьби за об’єднання з чоловіками. Реакція жінок на події грудня 1825 року. Опис подорожі Катерини Іванівні Трубецької у Сибір. Життя декабристів та їх жінок в Благодатському руднику, Читинському острозі.

    дипломная работа [93,7 K], добавлен 06.07.2012

  • Соціальне становище в Західній Україні: повоєнний період. Індустріалізація та колективізація сільського господарства. Придушення національно-визвольного руху в Україні. Масові репресії радянського режиму проти населення Західної України. Операція "Вісла".

    курсовая работа [58,9 K], добавлен 06.04.2009

  • Характеристика особливостей виникнення анархістського руху в Україні в 1903-1904 роках. Дослідження "махаєвського" епізоду в анархізмі. Визначення й аналіз ролі перших анархістських груп в Одесі, яка стала центром анархістського руху в Східній Європі.

    статья [28,5 K], добавлен 11.08.2017

  • Боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму: повстання 1641-1652, становище ірландської держави після реставрації Стюартів. Політизація національно-визвольного руху. Завершальний етап антиколоніальної боротьби. Причини, хід та наслідки.

    дипломная работа [80,9 K], добавлен 10.07.2012

  • Зародження дисидентського руху. Шістдесятники та прояви дисидентства, етапи розвитку руху. Культурне життя періоду "застою", опозиція в 1960-70-х роках та українська Гельсінкська група. Релігійне дисидентство та придушення дисидентства, значення руху.

    реферат [48,9 K], добавлен 11.11.2010

  • Гайдамацький рух у Правобережній Україні з початку XVIII ст., передумови, причини і хід повстання: початок, розгортання, Уманська різня; організація життя на захоплених М. Залізняком територіях; позиція Запорізької Січі; придушення і наслідки Коліївщини.

    курсовая работа [130,4 K], добавлен 15.01.2011

  • Історія Народного Руху України з 1989 по 2009 рік. Довідка з історії Народного Руху за перебудову. Причини та передумови створення Львівської регіональної організації Народного Руху України, початок її роботи. Коментарі щодо теперішньої ситуації.

    реферат [44,3 K], добавлен 29.04.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.