Реформи братів Гракхів
Шлях Тиберія Гракха до посади трибуна, сутність та напрямки його реформ в сфері сільського господарства та землекористування, оцінка результатів. Реакція і новий підйом. Взаємовідносини братів Гракхів з римськими аристократами, їх смерть і спадщина.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.10.2010 |
| Размер файла | 46,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1
Вступ
Гракхів реформи - реформи народних трибунів братів Тиберія 162-133 або 132 до н.е.) і Гаю 153-121 до н.е.) Граків, спрямовані на припинення зубожіння селянства та зміцнення Римської держави й армії. «Смороду викривали зловживання не багатьох, а для простого народу вимагали свободи», - писав римський історик Гай Саллюстій Крісп. Зокрема, Тиберій запропонував відновити давній аграрний закон, за яким римлянам заборонялося володіти ділянкою з державних земель розміром понад 500 югерів (близько 150 га). Передбачалося, що надлишки землі вилучатимуться і передаватимуться бідним громадянам в оренду невеликими наділами до 30 югерів (близько 9 га). Цей законопроект підтримала частина латифундистів, що виступала за інтенсивне господарювання, і хоча сенат був проти, народні збори закон прийняли.
Щоб запобігти перерозподілу землі, народний трибун Марко Октавій наклав вето на закон. Тиберій Гракх був наполегливим у проведенні земельної реформи й усунув Марка Октавія шляхом голосування нар. зборів. Однак цим він порушивши закон про недоторканність нар. трибуна. Був звинувачений у прагненні до імператор, влади, коли висунув свою кандидатуру на повторний термін трибунату.
Після смерті Тиберія згаданий закон залишився чинним. Його реалізацію продовжив обраний трибуном 123 і 122 до н.е. Гай Гракх. Він відновив діяльність аграрної комісії, яка займалася перерозподілом землі. Завдяки реформам біля 80 тисяч громадян отримали земельні ділянки.
Однак пропозиції Гаю щодо поширення на союзників - італіків прав римського громадянства віддалила від нього частину однодумців. Далі загострення політичної боротьби призвело до громадянської війни в Римській імперії. Щоб не потрапити в полон, Гай покаравши одному з рабів позбавити його, Гая, життя.
Суть Гракхівської реформи - загальмувати або зупинити на певний час процес концентрації земельної власності, врятувати від зубожіння дрібних вільних землеволодільців і таким чином відновити соціальну базу Римської держави в її оптимальному стані. Однак від реформ селяни практично нічого не виграли, бо не могли конкурувати з продукцією, виробленою дешевою рабовою працею.
Брати Гракхи були також ініціаторами надання громадянства італікам, розширення прав римських вершників, забезпечення Риму вдою та дешевіємо хлібом і деяких інших реформ. Гракхи отримали визнання в пізній республіці та імперії, їх політ, і законодавчу діяльність високо цінував Плутарх. [14, с. 628]
Рух рабів і військові невдачі в Іспанії налякали римських рабовласників, показавши реформи вкрай необхідні для зміцнення боєздатності армії Римської рабовласницької держави. Безроздільне панування нобілітету, руйнування маси дрібних хліборобів викликали гостре невдоволення в широких шарів вільного населення, що вимагало проведення реформ, спрямованих на оздоровлення державного ладу, зміцнення внутрішньої єдності римського суспільства, на активізацію зовнішньої політики. [9, с. 120]
1. Шлях Тиберія Гракха до посади трибуна
Тиберій і Гай Гракхи належали до стародавнього римського роду Семпрониеїв. Їхній батько двічі обирався консулом і за перемоги в Іспанії і на острові Сардинії удостоївся тріумфів. Коли в 151 р. до н.е. батько Гракхів умер, старшому сину Тиберію було тільки 11 років, а молодшому ледь виповнилося 3 роки. Усі турботи про виховання хлопчиків лягли на плечі їхньої матері Корнелії, дочки знаменитого полководця Сципіона, переможця Ганнібала. Корнелія намагалася, щоб її діти були гідні слави батька і діда. Її праці не пропали даром: справи братів Гракхів назавжди прославили їхні імена.
15-літнім юнаком Тиберій відправився в Африку в ряди армії, що боролася під стінами Карфагена. Йшла третя Пунічна війна. В одному з боїв юний Гракх зробив свій перший подвиг. Сталося це так. Вирішено було взяти штурмом передмістя Карфагену Мегару. Під покривом нічної тьми, намагаючись не робити шуму, римські воїни рушили до фортечних стін, сподіваючись захопити ворога. Але карфагенські вартові їх помітили. Тоді римляни кинулися на відкритий штурм. Карфагеняни люто оборонялися. Нарешті, групі римських воїнів удалося захопити одну з фортечних веж. По хибких дошках, перекиненим на запаморочливій висоті до стін міцності, самі відважні ринулися вперед. Першим зстрибнув на стіну Тиберій. Ім'я героя стало відомо всієї армії.
Після руйнування Карфагена Тиберій повернувся в Рим. Його слава була настільки велика, що його обрали в колегію авгурів. До якої входили тільки знатні і шановні громадяни Рима. Гордий сенатор Апій Клавдій - один з найдосвідченіших політиків свого часу - запропонував Тиберію в дружини свою дочку. Розповідали, що Апій Клавдій з порога крикнув дружині: «Антистія, я просватав нашу дочку!» Та здивовано запитала: «До чого така поспішність? Чи її нареченим став Тиберій Гракх? От це були би щастям для дочки!» Так велике була повага римлян до молодого Гракху.
Незабаром Тиберій був обраний квестором і разом з консулом Манцином спрямований, в Іспанію, де народ повстав проти римського панування. Повсталі зміцнилися в міцності Нуманції. Війна йшла невдало. Говорили, що в Римі ніколи не було такого бездарного полководця, як Манцин.
Один раз у ставку консула проникнули помилкові слухи про те, що друга римська армія, що воювала в Іспанії, потерпіла поразку. Зляканий Манцин наказав тієї ж уночі відступити від стін Нуманції. Захисники міста помітили відхід і, переслідуючи римлян, відтіснили їх в непрохідну гірську ущелину. Загибель 20-тисячної римської армії здавалася неминучою. Посли, відправлені Манцином, принижено просили, почати мирні переговори. «Ми згодні, - відповіли нумантинці, - але нехай переговори веде Тиберій Гракх. Ми пам'ятаємо його батька, що був у нас намісником, і чули про Тиберій, що він не тільки змів, але також чесний і справедливий». Тиберія направили послом. Він уміло вів переговори, і світ був укладений. Римському війську дозволили повернутися на батьківщину. [5, с. 304]
У Римі Тиберія очікували неприємності. Значна частина народу і сенатори обурювалися капітуляцією армії. Вони говорили; «Хто дозволив Тиберію говорити з ворогом від імені римського народу? Цей договір ганьбить римська зброя, не випливає його визнавати». Однак Гракха врятували аристократичні зв'язки, заступництво родичів і солдата з армії Манцина. Помилувані були і нші воєначальники. Тільки Манцина, босого, в одній сорочці, закованого в ланцюзі, видали нумантинцям. Однак нумантинці не страчували нещасливого полководця, а великодушно відпустили на батьківщину.
Тиберій Гракх багато думав про положення римського народу. Ще направляючи в Іспанію, він звернув увагу, що на полях зовсім не видно вільних селян. Усюди лише раби, заковані в ланцюзі, і доглядачі з довгими бичами. Те тут те там лунав свист батога з волячих жил так жалібний лемент раба, що б'ється. Куди ж зникли вільні селяни, ще недавно працюючі на цій землі? Положення народу, доля Римської держави глибоко хвилювали Тиберія. Незабаром він зрозумів причину його явища, що вразило. Поки селяни, що складали основну частину римського війська, боролися в Африці, у Малій Азії, чи Іспанії Греції, їхнє господарство занепадало, а землі захоплювалися багатими землевласниками (оптиматами). Розорені селяни або ішли в найми, або ішли в міста і жили там на подачки міських багатіїв. Чим менше залишалося вільних селян, тим слабкіше ставала Римська держава: адже чи батрак або міський жебрак не мав права служити в армії. А сильна армія захищала країну від зовнішніх ворогів і тримала в покорі сотні тисяч рабів у самій Італії. Усе це зрозумів Тиберій Гракх і вирішив бороти за перетворення в країні. По звичаях, що існували в Римі, пропонувати проект нових законів могла тільки людина, що займає державну посаду. Тому Тиберій виставив свою кандидатуру на посаду народного трибуна, обіцяючи у випадку обрання домогтися переділу земель. [1, с. 225]
2. Аграрні реформи Тиберія Гракха
Вступивши в посаду 10 грудня 134 р., він відразу ж уніс свій аграрний законопроект. У цей час навколо Тиберія вже утворилася невелика група прихильників з рядів нобілітета. До них належав, наприклад, його тесть Апій Клавдій. У редагуванні законопроекту Тиберію допомагали кращі юристи того часу - Публій Муцій Сцевола і Публій Ліціній Вроді.
В агітації за свій законопроект Тиберій виходив з основної тези сципіоновської групи про відродження римської військової могутності.
«Ціль Гракха, говорить Аппіан, - полягала не в тім, щоб створити благополуччя бідних, але в тім, щоб в особі їхній одержати для держави боєздатну силу»
І зміст мови, що він вимовляє перед голосуванням, по суті, не виходить за рамки цієї консервативної тези. Але масовий народний рух, що почався в зв'язку з аграрним законом, захопило Тиберия і змусило його піти набагато далі. Справжнім пафосом демократа і захисника знедолених звучить уривок однієї з його мов, що приводиться Плутархом:
«І дикі звірі в Італії мають лігвища і нори, куди вони можуть ховатися, а люди, що борються і вмирають за Італію, не володіють у ній нічим, крім повітря і світла, і, позбавлені даху, як кочівники, бродять усюди з дружинами і дітьми. Полководці обманюють солдатів, коли на полях боїв призивають їх захищати від ворогів гробниці і храми. Адже в безлічі римлян немає ні отчого вівтаря, ні гробниць предків, а вони борються і вмирають за чужу розкіш, чуже багатство. Їх називають владиками світу, а вони не мають і клаптика землі».
Законопроект Тиберія не дійшов до нас текстуально. Але зміст його загалом може бути установлено. Перший пункт представляв розвиток старого закону Ліцінія і Секстія. Кожному власнику державної землі дозволялося удержати у власність 500 югерів. Якщо в нього були сини, то на кожний покладалося по 250 югерів, однак з тим обмеженням, що одна родина не могла мати більш 1 тис. югерів (250 га) державної землі.
Другий пункт говорив, що надлишки державної землі повинні бути повернуті в скарбницю і з них нарізані невеликі ділянки (імовірно, у 30 югерів кожний), які лунають бідним громадянам у спадкоємну оренду. За словами Апіана, ці ділянки заборонялася продавати. Останній момент дуже істотний, тому що шляхом такої заборони Тиберій сподівався зупинити нову пролетаризацію селянства.
Нарешті, третій пункт законопроекту передбачав утворення повноважної комісії з трьох облич, який поручалось проведення аграрної реформи. Комісія повинна була обиратися народними зборами на 1 рік із правом наступного переобрання її членів.
Через відсутність у нас тексту закону і поганого стану традиції про гракхівський рух ряд істотних деталей не може бути з'ясований. Такий, наприклад, питання про первісний, більш м'якої стосовно посесорам, редакції законопроекту, і пізнішої - більш суворої. Точно так само не можна установити, чи весь підпадав під чинність закону чи деяких його категорій підлягали вилученню. Не ясний і важливе питання про тім, хто повинний був користатися правом одержання наділів з державної землі: тільки чи римські громадяни, чи також і деякі категорії італіків?
Аграрний законопроект торкалися насамперед інтереси великих посесоров державної землі. Але його радикальний характер повинний був злякати навіть ті кола нобілітету, що хоч і були прихильниками аграрної реформи, але реформи помірної (сципіоновська група). Тому величезна більшість сенату виступила проти рогації Тиберія. [6, с. 200]
Народ захоплено зустрів цей проект. Але він викликав шквал обурення серед землевласників. Вони вирішили не допустити прийняття закону, що грозив їх багатству і впливу. Оптимати стали поширювати наклепницькі слухи про те, що Тиберій переділом земель хоче викликати міжусобицю в країні і захопити владу у свої руки. Однак авторитет Тиберія був занадто великий: народ цілком довіряв своєму трибуну. Розповсюджувані ворогами наклепницькі слухи нічого не могли змінити.
Народними трибунами називали представників простого народу, що обираються по римських округах (трибам) на один рік. Трибуни мали право «вето», тобто могли забороняти будь-яку постанову влади, якщо вважали, що вона ворожа народу. Трибуни мали право недоторканності: їх не можна було заарештувати і жодне посадова особа не мало права їх змістити, Вороги Тиберія не дрімали. Вони знайшли інший спосіб боротьби з ненависним ним законом. Оптимати умовили одного з трибунів, багатого землевласника Марка Октавія, накласти вето на законопроект Тиберія. Тиберій був вражений: Октавій, у минулому його друг, виступає проти закону, якого так жадає народ, що так потрібний республіці! Думаючи, що Октавій боїться утратити свої землі, Тиберій запропонував зі своїх особистих засобів відшкодувати збиток, що йому нанесе новий закон. Октавій відмовився. Тоді Тиберій, користаючись тим же правом вето, наказав призупинити діяльність усіх державних установ, поки його законопроект не буде поставлений на голосування в народних зборах. Припинили роботу магістрати, був опечатаний храм Сатурна, у якому знаходилася державна скарбниця, і в такий спосіб були припинені всі платежі.
У знак протесту проти Тиберія оптимати стали з'являтися на вулицях Рима в жалобних одягах. Найбільш рішучі супротивники реформи стали готувати замах на Тиберія. Але ніякі погрози не могли змусити його відступити. Гракх зажадав обговорити положення, що створилося, перед народом.
І от настав день народних зборів. На центральній площі Рима - форумі, поруч трибун, зібралася багатотисячна юрба. Люди вітали Тиберия, підбадьорювали його. Але раптом лемент гніву і збурювання прокотився по площі. Виявилося, що оптимати, бажаючи зірвати голосування, викрали виборчі урни. Збуджений народ був готовий ринутися на розправу з ненависними багатіями. Тоді на трибуну, де знаходився Тиберій, піднялися колишні консули Манлій і Фульвій. Вони стали благати Гракха не допустити кровопролиття і звернутися в сенат: адже там засідають самі мудрі і шановні люди держави. Нехай вони вирішать, як варто надійти. Після довгих домовленостей Тиберій згодився. Але коли сенатори не підтримали його пропозицій, він знову скликав народні збори. «Громадяни!. - звернувся пився він до римлян. - Трибуни, яких ви наділили такою великою владою, що одне лише слово кожного з них може зупинити життя держави, не можуть дійти згоди. Тому я пропоную: нехай волею народу один з нас буде відсторонений від посади».
І повернувши до свого супротивника, Тиберій спокійно вимовив: «Октавій! Запитай думку громадян. І якщо римський народ позбавить мене звання трибуна, я негайно відправлюся у свій будинок і буду жити як простий громадянин. Клянуся тобі, Октавій, що ти не побачиш мене в числі твоїх недругів, якщо народ відзначить тебе своєю довірою».
Розуміючи, що народ нізащо не позбавить Тиберія звання трибуна, тому що усі знають, як змело боре він за народне щастя, Октавій мовчав. Тоді заговорив Тиберій. «Народний трибун, - сказав він, звертаючи до притихлої юрбі, - обличчя священне і недоторканне, тому що діяльність його присвячена народу, і він покликаний захищати інтереси народу. Але якщо трибун, відвернувши від народу, заподіює йому шкода, применшує його владу, перешкоджає його волі, - такий трибун сам відстороняє себе від посади, тому що не виконує свого боргу. Я пропоную вирішити, чи може обіймати посаду трибуна Марко Октавій, раз він перешкоджає прийняттю закону, що дасть римському народу дах, хліб і роботу».
Почалося голосування. От уже 17 триб з 35 висловилися за те, щоб Октавій був відсторонений від посади трибуна. Але Тиберій призупинив голосування. подружньому взявши Октавія за руку, Тиберій знову спробував переконати його в нерозумності завзятості.
«Октавій! Відмовся від свого «вето». Цього жадає народ, що терпить позбавлення і горе. Глянь, з якою надією дивляться на тебе зараз громадяни, і подумай, з яким презирством і ненавистю будуть дивитися вони, якщо ти обдуриш довіру тих, хто тебе обрав. Не покривай ганьбою своє чесне ім'я!»
Октавій мовчав. Його очі наповнилися сльозами. Здавалося, він почув переконанням друга, почув голосу совісті, почув волі народу. Але коли Октавій глянув на згрупованих осторонь аристократів, на їхні жалобні одяги, на їхні обличчя, що застигли в напруженому чеканні, він, немов раптово пробудившись, звільнив свої руки з рук Тиберія і, дивлячись йому в обличчя, вимовив: «Немає!» Повага купки оптиматів виявилося для Октавія дорожче, ніж щастя народу.
Тиберій продовжив голосування. Більшістю голосів Октавій був відсторонений від посади. За наказом Тиберія Октавія стали зводити з трибуни. Між розгніваним народом, що кинувся на Октавія, і його багатіями, що захищали, зав'язалася сутичка. Октавій ледь врятувався: його вихопили з юрби і дали можливість бігти. [7, с. 406]
Після цей законопроект без всяких утруднень був проведений у тім же зборах і став законом. У тріумвіри обрали самого Тиберія, його тестя Апія Клавдія і брата Гаю, що знаходився тоді під Нуманцією. Такий родинний склад аграрних тріумвірів повинний був бути гарантією їхньої працездатності. Але він, звичайно, викликав нові обвинувачення з боку супротивників реформи.
Перед комісією з перших же кроків її діяльності устали величезні труднощі. У багатьох випадках майже неможливо було установити, які землі є державними, а які - частками. Посесори звикли до думки про те, що держава ніколи не скористається своїм правом власника стосовно ager publicus, що вкладали в окуповані землі свої капітали, передавали їх у спадщину, закладали і т. п. Тепер кожен посесор державної землі намагалася всілякими способами довести, що вона є його приватною власністю. Проте комісія енергійно працювала, спираючи на співчуття народної маси і широко застосовуючи свої диктаторські права.
Однак виникли нові труднощі. Аграрний закон говорив тільки про наділення найбідніших громадян землею, але не передбачував видачі їм деякої грошової суми на отримання інвентарю, покупку насіння і т.п. Така видача була зовсім необхідна, тому що в противному випадку вся реформа повисала в повітрі. Але саме влітку 133 р. у Рим був привезений заповіт Атала III. Відповідно до конституційної практики, сенат хотів прийняти спадщину пергамського царя. Однак Тиберій вніс у народні збори законопроект, по якому скарбу Атала повинні бути ужиті як грошовий фонд для субсидування нових власників. Разом з тим Тиберій заявив, що питання про те, як надійти з містами пергамського царства, зовсім не стосується сенату, і що він запропонує вирішити справу народу.
Це було новим проголошенням теорії народного суверенітету і разом з тим новим викликом сенату. У цей момент нападки на Тиберія з боку реакційних кіл досягли вищої крапки. Його обвинувачували в прагненні до царської влади, не соромилися прибігати до самих дурних пліток, начебто, наприклад, того, що з Пергама йому як майбутньому паную Рима привезли пурпурову мантію і діадему Атала!
У цей же час, очевидно, Тиберій висунув нові проекти демократичних реформ: про скорочення терміну військової служби, про право апеляції до народу на судові рішення, про включення в число членів судових комісій поряд із сенаторами рівної кількості вершників, а також, бути може, про дарування прав громадянства італійським союзникам і латинам. Усі ці реформи пізніше будуть знову поставлені і частково проведені Гаєм Гракхом. Тиберій же здійснити їхній не встиг. [2, с. 52]
Оптимати з нетерпінням чекали закінчення терміну повноважень Тиберія Гракха. Вони сподівалися, що тоді зможуть легко розправитися з ним, а головне, скасувати аграрний закон. Щоб не погубити почата справа, Тиберій вирішив удруге виставити свою кандидатуру на виборах народних трибунів. Це було порушенням звичаю, що забороняв тому самому. чоловік два роки підряд обиратися на цю посаду. Скориставшись цим, оптимати стали обвинувачувати Тиберія в намірі улаштувати державний переворот. Вони поширювали слухи про численні дурні ознаки, що нібито передвіщали загибель Тиберія. Нібито в його бойовий шолом заповзли змії і вивели там дитинчати. Ранком того дні, коли були призначені вибори народних трибунів, жерці затверджували, що незвичайно поводилися священні кури: вони не клювали даний їм корм. А це вважалося недоброю ознакою.
У день виборів невдачі переслідували Тиберія. Виходячи з будинку, Тиберій так сильно вдарився ногою про поріг, що крізь взуття виступила кров. Пройшовши кілька кроків, він побачив на даху будинку двох воронів, що б'ються. Камінь, що зштовхнули птаха, упав у самих його ніг. Деякі із супутників Тиберія заколивалися і стали радити повернутися назад. Але друг, що мимо проходив, і вчитель Гракха філософ Блосій сказав: «Великий буде сором і ганьба, якщо ти, син Гракха, онук Сципіона Африканського і вождь римського народу, злякавшись ворона, не відгукнешся на заклик громадян! А що скажуть вороги? Вони, звичайно, стануть затверджувати, що трибун вважається з прикметами більше, ніж з бажанням народу».
І Тиберій продовжував свій шлях. Спочатку усі складалося добре. Народ захоплено вітав трибуна. Але в цей час один із прихильників Тиберія, сенатор Фульвий Флак, із працею пробивши через юрбу до трибуни, повідомив, що сенатори готуються до розправи з Гракхом і його однодумцями і що вони зібрали біля площі багато своїх збройних прихильників. Друзі Тиберія, почувши про небезпеку, що грозить, розламавши забори, озброїлися уламками. Устоявши в задніх рядах не чули слів Фульвія і не розуміли причину тривоги. Тоді Тиберій, не сподіваючись, що його почують, торкнувся рукою голови, жестом бажаючи показати, що його життя загрожує небезпека. Вороги поспішили витлумачити цей жест по-своєму: «Тиберій хоче стати царем! - кричали вони, - він хоче покласти на свою голову корону!» Ватажок супротивників Тиберія Сципіон Назика кинувся в курію, де йшло засідання сенату, і зажадав від консула негайної страти Гракха. Консул заперечив: «Я не покладу початок насильству і не порушу правосуддя. Але якщо народ, послухавши Тиберія порушить закони республіки, я застосую свою владу для її. Спокійний тон консула ще більш розпік лють прихильників Назики. Підхопившись з місця, Назика крикнув: «Що я чую? Навіть консул віддає республіку! Хто хоче допомогти мені, нехай випливає за мною!»
З цими словами він кинувся до виходу. За ним кинулися інші сенатори. Юрба людей, збройних ціпками, каменями, ніжками від розбитих ослонів, заюшила на площу, де відбувалися народні збори. Стійких прихильників Тиберія на площі було небагато. Селяни, зобов'язані Тиберію своєю землею, були відсутні, тому що наступив час польових робіт. Міську бідноту в більшості складали люди, залежні від аристократії, що жили її подачками. Вони розступилися перед сенаторами і не зробили опору. Друзі Тиберія були частиною убиті, частиною звернені у втечу. У сутичці на площі вигин і сам Тиберій. Це було в 133 р. до н.е.
Розправа над прихильниками Тиберія Гракха продовжувалася ще кілька днів. Людей без суду віддавали страти. Навіть трупи їх піддалися наругам. Тіла Тиберія і 300 його прихильників були кинуті в ріку. Але народ не злякався жорстокої розправи. Він продовжував шанувати пам'ять героїчного трибуна і ненавидів його ворогів. Сципін Назика - ініціатор убивства Тиберія, незважаючи на займаний їм висока посада верховного жреця був змушений залишити Рим і вмер у вигнанні. Побоюючись гніву народу, сенат не посмітив розігнати комісію з переділу земель, у яку замість Тиберія обрали одного з його прихильників [12, с. 277]
3. Реакція і новий підйом
Почалася жорстока реакція. Влада в Римі захопили самі крайні реакціонери, що стали жорстоко розправлятися зі своїми супротивниками. За розпорядженням сенату були сформовані особливі комісії для наслідку і суду над прихильниками Тиберія. Деякі його друзі піддалися вигнанню, інші були страчені. У числі останніх знаходився вчитель Тиберія ритор Діфан Міиленськй. Хтось Гай Білій за словами Плутарха, був посаджений у бочку зі зміями. Блосію бігти до Аристоніки.
Однак реакція носила чисто політичний характер і не була тривалою. Аграрний закон не ризикнули скасувати Комісія тріумвірів продовжувала свою роботу, а на місце Тиберія обрали Публі Ліцинія Краса, тестя молодшого Гракха, прихильника реформи. Він же був обраний консулом на 131 р. і посланий у Малу Азію для придушення повстання Аристоніка Характерно, що при голосуванні Сципіон Еміліан, який виступав конкурентом Красу, зібрав голоса тільки двох триб.
Таке охолодження народу до свого улюбленця було викликано його відношенням до аграрного закону. Сципіон що колись співчував реформі, виявився в таборі її супротивників, лише тільки він приняв конкретні форми. Плутарх розповідає, що, коли Сципіон, будучи ще в Нуманції, довідався про загибель Тиберія, він процитував вірш Гомера: «Так да загине кожна, здійснююча справа гака!».
Пізніше Сципіон негативно відгукнувся в народному зборі про діяльність свого шурина.
Народ так ненавидів убивць Тиберия, що головний винуватець його загибелі Сципіон Назика був змушений залишити Рим і відправитися в Малу Азію, де незабаром і вмер. Ліциній Вроді загинув у боротьбі з Аристоніком, і приблизно в цей же час вмер Апій Клавдій. Замість них в аграрну комісію народ обрав демократів Марка Фульвія Флака і Гаю Папірія Карбону. Третім членом комісії незмінно залишався Гай Гракх.
Труднощі реформи зростали, у міру того як виснажувалися запаси безперечних державних земель, і в розділ усі частіше стали надходити такі ділянки, юридичний титул яких був спірним. Невдоволення посесорів і їхній опір збільшувалися. У комісії почалися нескінченні спірні справи. Особливо багато скарг надійшло з боку посесорів з числа італійських союзників. Тут юридична сторона справи була особливо складної, тому що союзники були зв'язані з Римом спеціальними договорами, і конфіскація їхніх земель у ряді випадків могла порушити ці договори.
У 129 р. у справу втрутився Сципіон Эміліан. Він виступив захисником італійських посесорів і домігся постанови сенату, щоб у тріумвірів було відняте право вирішувати, які землі є державними, і передано консулу Гаю Семпронію Тудитану. Але консул відправився в похід у Илирію і під цим приводом припинив розбір спірних справ.-Діяльність тріумвірів фактично призупинилася, а народ страшно обурювався на Сципіона, думаючи, що він має намір узагалі скасувати аграрний закон.
Таке традиційне зображення подій 129 р., засноване винятково на Апіані, тому що інші джерела про неї умовчують. Однак виклад Апіана викликає ряд сумнівів. Насамперед не зрозуміло, яким образом право тріумвірів вирішувати спірні питання, дане їм постановою народних зборів, могло бути в них віднято простим рішенням сенату. Крім цього, твердження Апіана про припинення діяльності тріумвірів суперечить іншим даним. По Лівію, число римських громадян, внесених у цензові списки між 131 і 125 р., виросло з 318823 до 394736. Як це могло случатися, якщо діяльність тріумвірів після 129 р. майже припинилася? Це протиріччя сучасні дослідники намагаються пояснити різними гіпотезами. Припускають, наприклад, що під час цензу 131 р. у списки вносилися, як звичайно, тільки імущі, а в 125 р. туди стали вносити і пролетарів, чим і порозумівається величезне збільшення числа громадян. Інше припущення здається більш ймовірним. Сенат мав право втрутитися в справу тому що питання стосувалося союзників, тобто відносився до області міжнародних відносин, що знаходилися в сфері компетенції сенату. Саме тому консулу було передане право розбирати спірні справи тільки союзників. Що ж стосується громадян, то вони як і раніше залишилися у веденні тріумвірів. Останні енергійно працювали в період між 131 і 125 р., чим і потрібно пояснити збільшення кількості цензових громадян.
Незабаром після цього Сципіон був знайдений мертвим у своїй постелі. Ще напередодні він був здоровий і збирався на інший день виступити з мовою в народних зборах. На ніч Сципіон поклав поруч із собою навощену дощечку, на якій збирався накидати конспект завтрашньої мови. Ніяких слідів насильницької смерті на трупі виявлено не було. Ця загадкова смерть викликала в Римі всілякі товчи. Одні обвинувачували в ній демократів; інші затверджували, що Сципіона отруїла його дружина Семпронія, з яким він був не в ладах, за допомогою Корнелії, що бажала перешкодити скасуванню аграрного закону; треті припускали самогубство; четверті, нарешті, допускали природну смерть. Наслідок по цій справі було припинено, тому що, за словами Плутарха, народ побоювався, що в злочині виявляться замішаними демократи, зокрема Гай Гракх. Імовірніше ж усього припустити, що наслідок припинили тому, що установили природний характер смерті Сципіона. Він був уже літній і, можливо, причиною смерті були серцевий чи приступ крововилив.
Аграрна реформа, як ми бачили, була тісно зв'язана з питанням про дарування прав громадянства італікам. Цей зв'язок був двоякою. З одного боку, тільки приналежність до громадян, очевидно, надавала право на одержання земельних наділів. З іншого боку, невдоволення італійських посесорів реформою можна було зм'якшити, давши їм у виді компенсації цивільні права. Саме останній момент підкреслює Апіан.
У всякому разі, настрій у італійських громадах було дуже неспокійним. Наближався ценз 125 р., і в Римі зібралося багато негромадян, притягнутих слухами про можливе розширення рамок громадянства. Але сенат і значна частина громадян, що не бажала поділятися своїми привілеями, були проти яких-небудь поступок у цій області, тому народний трибун 126 р. Марко Юній Пен зміг навіть внести пропозицію видалити з Рима всіх негромадян. Ми не знаємо, чи була проведена ця міра, але відображенням боротьби, що йшла через питання про громадянство, з'явилася інша пропозиція.
У 125 р. консулом став Фульвій Флак, член аграрної комісії й один з вождів демократичної партії. Він запропонував дарувати права громадянства італікам, а тим з них, які з яких-небудь причин не побажають стати римськими громадянами, надати право апеляції до римських народних зборів на дії магістратів. Однак Фульвія Флака не пройшла завдяки протидії сенату, а також, імовірно, і народних зборів.
Відхилення законопроекту Флака викликало хвилювання серед громад з латинським правом і союзників. У латинській колонії Фрегелах, великому і квітучому місті в долині р. Лиріса, спалахнуло повстання. Можливо, що до Фрегелам приєднався і м. Аскул у Піцене. Швидкими і суворими заходами римський уряд зупинив подальше розширення руху: Фрегели були взяті і зруйновані претором Люцієм Опіміем. [11, с. 80]
4. Шлях Тиберія Гракха до посади трибуна
Коли загинув Тиберій Гракх, його брату Гаю йшов двадцять перший рік. Як і Тиберій, він виділявся розумом, освіченістю й ораторськими здібностями. Гай був більш запальний, чим брат, і, виступаючи, настільки віддавався почуттю гніву, що починав кричати і часто допускав надмірні різкості. Знаючи свій недолік. Гай змушував свого раба ставати за і стежити за мовою пана. Помітивши, що Гай надмірно розпікався, раб зупиняв його. Але розходження в характерах не заважали обом братам однаково гаряче любити свій народ і самовіддано бороти за його права.
Перший час після загибелі брата Гай не з'являвся в народних зборах і, здавалося, відійшов від політичної діяльності. Але ці роки не пройшли даром. Гай постійно вправлявся в красномовстві і розвивав свій ораторський талант. Перша ж мова, вимовлена Гаєм на судовому засіданні, захопила слухачів і принесла йому славу першого оратора Рима. Багаті римляни зрозуміли, що якщо молодший Гракх піде по стопах брата, над ними знову нависне погроза. Тому вони були дуже задоволені, коли довідалися про майбутній від'їзді Гаю в Сардинію як квестор. Сам Гай направився туди з радістю: військова слава волокла молодої людини не менш, ніж слава оратора. У Сардинії Гай виділився серед інших знатних молодих людей хоробрістю в битвах, дисциплінованістю і справедливістю. Що ж стосується розважливості, працьовитості і скромності, то, за словами сучасників, він не мав собі рівних. Незабаром ці таланти молодого квестора принесли римлянам чималу користь.
Коли наступили зимові холоди, консул звернувся до місцевих жителів з вимогою постачити римських солдатів теплим одягом. Сардинські міста відправили в Рим депутатів із проханням звільнити їх від цієї повинності. Сенат задовольнив їхнє прохання. Консул, що командував римською армією в Сардинії, виявився в скрутному стані: військо страждав від холоднечі. Тоді Гай поїхав по сардинським містам і так переконливо розповідав усім про страждання римлян, що жителі стали добровільно жертвувати воїнам одяг.
Ріст популярності Гаю турбував сенат. Сенатори побоювалися повернення Гракха в Рим, і коли прийшов час переміняти гарнізон у Сардинії, консулу і його квесторові Гаю Гракху було наказано залишитися на острові ще на рік. Довідавшись про це, розсерджений Гай самовільно виїхав до Риму. Цей вчинок викликав загальний осуд; навіть простий народ вважав, що квестор не мав правлячи залишити посаду раніш свого полководця. Гаю залучили до суду. Його захисна мова була яркою і переконливої.
«Я брав участь, - сказав Гай, - не в десятьох походах, як запропоновано законом, а в дванадцятьох. Я був квестором цілих три роки, хоча обов'язковий лише річний термін! Може бути, я покористувався з настільки довгої служби? Немає! З всіх учасників війни я один виїхав з повним гаманцем, а повернувся з порожнім!»
Спроба засудити Гаю провалилася. Знати намагалася ще кілька разів залучити його до суду по різних безпідставних обвинуваченнях, але щораз красномовство Гаю і бездоганність його поводження допомагали йому довести свою невинність. Спроби недругів не допустити Гаю до важливих державних посад теж не мали успіху. Гай виставив свою кандидатуру в народні трибуни на 123 р. до н.е. Усі багаті як одна людина піднялися проти Гаю. Зате з усіх кінців країни в Рим стікалася така маса народу, що бажав голосувати за молодшого Гракха, що форум не міг умістити всіх що прийшли. Хоча знати зробила чималий тиск на народ і багатьох схилила не голосувати за Гаю, він усе-таки був обраний народним трибуном. [13, с. 147]
5. Демократичні реформи Гая Гракха
Гай Гракх став на посаду народного трибуна 10 грудня 124 р. Починаючи з цього моменту, протягом двох років він з надзвичайною енергією працював над здійсненням поставлених перед собою задач. На жаль, традиція про нього знаходиться в ще гіршому стані, чим про Тиберії. Строго говорячи, ми не знаємо ні точного змісту проведених їм заходів, ні їхньої хронологічної послідовності. Наші джерела вкрай неповно висвітлюють діяльність Гаю: вони не дають майже нічого, крім назв окремих законів, плутають їхній порядок і суперечать один одному. Тому історія двох років Гаю Гракха (123-го і 122-го) може бути відновлена тільки загалом.
Діяльність Гаю певною мірою була продовженням справи Тиберія і була визначена задачами, поставленими, але не вирішеними його братом. Але навіть там, де молодший брат формально тільки продовжував старшого, він настільки далеко вийшов за колишні рамки реформи, вклав у неї так багато нового, що фактично ми маємо право вважати його діяльність зовсім самостійним і більш важливим етапом демократичного руху 30-х і 20-х років.
Три великих проблеми епохи вимагали рішення: аграрне питання, демократизація політичного ладу і наділення правами громадянства італіків. І всі заходи Гаю Гракха були визначені саме цими трьома основними задачами.
Очевидно, на самому початку свого першого трибуната Гай провів закон, що мав зворотну силу і спрямований проти діяльності особливих судових комісій, створених для розправи з прихильниками Тиберія. Відповідно до цього закону, магістрат (голова комісії), що засудив на чи смерть вигнання римського громадянина, сам підлягав суду народу.
Найважливішими заходами першого трибуната (123 р.) були три закони: аграрний, хлібний і судовий. Аграрний закон, очевидно, в основному повторював закон 133 р., але з деякими доповненнями і поліпшенням. Крім цього, він відновлював у колишньому обсязі діяльність аграрних тріумвірів.
Зміст хлібного закону, що, бути може, був проведений ще до аграрного, також не ясно. Безперечно, у всякому разі, що він установив пролажу хліба з державних складів по зниженої, у порівнянні з ринковою, ціною. У періодиці lХ кн. Лівія сказано, що державна ціна хліба була визначена в розмірі 61/3 аса за 8,7 л. Але ця цифра нічого нам не говорить, тому що ми не знаємо, яка була в цю епоху ринкова ціна на зерно. Відповідно до одним припущень, ціна була значно нижче (більш ніж удвічі) ринкової; згідно іншим, тільки дорівнювала низької ринковий.
Значення хлібного закону було дуже велике. Якщо навіть державна ціна на зерно і не відрізнялася занадто сильно від ринкової, то все-таки закон гарантував найбідніше населення Рима від постійних коливань цін на хліб. Таким шляхом у Римі вперше було введено державне регулювання цін, що полегшувало положення найбідніших шарів. Воно вводило й у Римі в практику основний принцип античного поліса - принцип колективної державній-общинно-державної власності, відповідно до якого кожен член цивільного колективу повинний мати свою частку в доходах держави.
Але хлібний закон, що зміцнив міську демократію, мав і зворотну сторону. Хліб, призначений для продажу за твердою ціною, доставлявся з провінцій і складався в державних магазинах. Крім того, що це сильно обтяжувало державну скарбницю, приплив більш дешевого хліба знижував ринкові ціни і негативно позначався на сільському господарстві Італії. Ще важливіше було те, що хлібний закон послужив вихідним пунктом для пізнішої організації державних роздач найбіднішому міському населенню. Продовжувачі справи Гракхів і демагоги пізньої республіки зрештою прийдуть до безкоштовної роздачі хліба, що зіграє велику роль у деморалізації міської юрби і росту люмпен-пролетаріату.
Багато неясних моментів і в судовому законі. Він стосувався складу постійних судових комісій, зокрема комісії зі справ про вимагання провінційних намісників. Тут традиція розходиться. По Лівію, Гай залишив суди в руках сенату, але збільшив число сенаторів, приєднавши до них 600 нових членів з вершників. По Плутарху, «Гай приєднав сенаторам-суддям, яких було 300, стільки ж вершників і, таким чином, заснував змішаний суд з 600 суддів».
Інший варіант традиції, представлений Апіаном, Цицероном, Днодором і ін., розходиться з першим. Відповідно до цього варіанта, судові комісії взагалі були вилучені з рук сенаторів і цілком передані вершникам.
Це протиріччя, імовірніше всього, може бути поясненим-наступним припущенням, підтримуваним деякими сучасними вченими. У Лівія і Плутарха відбита первісний проект закону, внесений Гаєм у перший період його діяльності, коли опозиція сенату ще не виступала занадто відкрита і Гай припускав обмежитися порівняно помірною реформою. Але після того як він зустрів відкриту протидію нобілітету, вона додав судовому закону більш радикальний характер.
Ми не знаємо, чи стосувався закон усіх постійних судових комісій чи тільки quaestio repetundarum. У всякому разі, головне політичне значення мала остання. Вилучивши її з рук нобілітету, Гай хотів покласти кінець тим зловживанням, що лагодили провінційні намісники: вони почували себе зовсім безкарними, поки суди знаходилися в руках їхніх товаришів по стані. Тепер суд передавався вершникам, і тим самим установлювався реальний контроль над діяльністю намісників. Таким чином, судовий закон з'явився важким ударом по нобілітеті і значно підняв політичний авторитет правого крила демократії-всаднічества. Правда, зрештою судовий закон не поліпшив положення провінцій, тому що на зміну зловживанням сенаторів з'явилися нові і ще більш важкі зловживання, викликані розширенням відкупної системи. Але в момент видання закону ці наслідки важко було передбачати і, таким чином, він займає видне місце в системі заходів Гаю Гракха, спрямованих на зміцнення римської демократії.
Поряд з перерахованими заходами першого року трибуната, потрібно відзначити ще кілька законів, що падають, очевидно, також на 123 р. Перш за все - військовий закон. Він забороняв призивати громадян на військову службу раніш досягнення ними 17-літнього віку і наказував постачати воїнів одягом за рахунок держави, не вичитуючи, як це практикувалося раніш, її вартості з військової платні.
Закон про пристрій доріг знаходився в тісному зв'язку з усією системою інших заходів. Організація зручних шляхів сполучення мала велике значення для підвозу в Рим хліба, а також була в інтересах селянства і всадничества. На підставі цього закону в Італії були початі великі роботи, в яких брало участь багато робітників і підрядчиків. Таким чином, значна частина збіднілого сільського і міського населення одержувала роботу, а отже, і засобу до існування. Усією справою керував Гай Гракх, створюючи цим новий привід для аристократії, тому що він втручався в сферу компетенції сенату і цензорів.
Закон про консульські провінції встановлював більш демократичний порядок розподілу провінцій між консулами, що відбули термін своєї служби. Раніш провінції призначалися сенатом після обрання консулів, що давало можливість нагороджувати «своїх» кращими місцями. По новому законі, провінції повинні були визначатися ще до вибору консулів на даний рік.
Реформи вимагали великих коштів на покупку хліба, будівлю державних складів і доріг і проч. Необхідно було збільшити державні доходи. Це обставина, очевидно, мало вирішальне значення для проведення однієї міри, що повинна була зіграти сумну роль в історії римських провінцій. За пропозицією Гаю, у новій римській провінції Азія, утвореної з колишнього пергамського царства, була введена десятина, і збір її став здаватися на відкуп у Римі.
Збір десятинного податку сам по собі не був чимось новим, так само як і введення для цієї мети відкупної системи:
в інших провінціях існував такий же порядок. Принципово нової була здача на відкуп з аукціону збору десятини в самому Римі. У той час як у Сицилії і Сардинії збір 1/10 доходу й інших податків здавався на відкуп на місцях, причому податкові округи були невеликими, в Азії створювалася монополія для римських публіканів, а податки повинні були стягуватися з усієї провінції в цілому. Це давало можливість значно збільшити розмір відкупних платежів і таким шляхом підвищити державні доходи. Але зате новий порядок віддавав на потік і розгарбування римським публіканам багату країну. Небезпека цієї міри була тим більше велика, що судовий закон гарантував повну безкарність відкупникам всадничеського стану, а надалі нова практика була перенесена й в інші провінції.
Проводячи свій «закон про провінцію Азії», Гай крім підвищення державних доходів переслідував і іншу, чисто політичну мету: ще більше залучити всадничество на сторону демократії.
Коли настав термін виборів народних трибунів на 122 р., Гай знову висунув свою кандидатуру і пройшов без найменших утруднень. Формальна сторона справи з часів Тиберія, очевидно, не змінилася. Але Гай користався таким авторитетом, що противна партія не ризикнула перешкодити його вторинному обранню. Тепер він досяг вершини своєї могутності, а разом з ним римська демократія вступила в період свого короткочасного розквіту. Гай був усемогутнім народним трибуном, аграрним тріумвіром, йому належало керівництво великими суспільними спорудженнями, від нього залежала ціла армія підрядчиків і агентів. Він був дійсним диктатором. Але це була диктатура демократична, тому що жодне великий захід не проходило без санкції повноважних народних зборів. Сенат і магістрати не грали ніякої ролі, хоча Гай намагався по можливості з ними ладити. Очевидно, найважливіші закони 123 р. були проведені саме в другій половині року, коли Гай після свого переобрання почував своє положення надзвичайно твердим.
Однак вища крапка кривої завжди є початком її сходження. Так було і з діяльністю великого римського демократа. На кінець 123 чи на початок 122 р. падають два нових найбільших заходи: закон про висновок колоній і проект про дарування прав громадянства італікам.
Що стосується першого закону, те його необхідність викликалася тим, що основні запаси державної землі до цього часу, очевидно, були уже вичерпані, а аграрне питання усе ще виявлялося далеким від дозволу. Висновок колоній і повинний був служити додатковим заходом до аграрної реформи.
В Італії Гаєм Гракхом були засновані дві чи три колонії: одна в Брутії, інша на території Тарента і, бути може, ще одна в Капуе. Але італійські колонії не могли вирішити проблеми, тому що вільних земель було мале. Тому Гай прийшов до думки заснувати колонію поза На території колишнього Карфагена. Новизна і принципове значення цієї ідеї полягали в тому, що вона вперше в історії Рима висувала невідомий дотепер тип внеіталійських, заморських колоній. Та обставина, що місце, на якому стояв Карфаген, було проклято, не бентежило Гая. Відповідна рогація була запропонована одним з його колег Рубрієм і пройшла через народні збори. Нова колонія була названа Юнонією.
Місця розташування, обрані для колоній, наводять на думку, що деякі з них повинні були відігравати роль не стільки землеробських, скільки торгово-промислових центрів. Засновуючи їх, Гай, мабуть, збирався поліпшити головним чином положення міської демократії і взагалі підняти торгівлю і промисловість Італії. За свідченням Плутарха він охоче приймав у нові колонії заможних людей, капітал яких міг мати велике значення для їхнього розвитку.
Законопроект про права громадян, так само як і судовий закон, пройшов, імовірно, два етапи. На першому він був порівняно помірний, і. очевидно, стосувався тільки латинів, що повинні були одержати повні права римського громадянства. Ріст опозиції змусив Гаю додати законопроекту більш радикальну форму.
Закон про висновок колоній (особливо Юнонії) і законопроект про латинах послужили тим ґрунтом, на якій реакція вирішила дати Гаю перший бій. Ґрунт був досить, зручної. Проти заморських колоній узагалі можна було використовувати небажання плебсу їхати далеко від Рима; зокрема, проти підстави Юнонії можна було заперечувати по релігійних чи розуміннях аргументувати тим, що колонія на місці Карфагена може згодом зробитися суперником Рима. Що ж стосується дарування прав громадянства латинам, те ми знаємо, що ще в 125 р. аналогічна спроба Фульвія Флака розбилася об небажання римлян поділятися з ким-небудь своїм привілейованим положенням, і навряд чи з тих пір положення - змінилося скільки-небудь істотно. [10, с. 348]
Але вороги Гаю знайшли підступний спосіб послабити вплив народного вождя і підірвати його авторитет. Виконавцем цього задуму став один із трибунів, Лівії Друз. Він походив зі знатної і багатої родини, був досвідченим політичним діячем і блискучим оратором. Посада народного трибуна зобов'язувала Друза стояти на захисті прав народу, але на ділі він став слухняним знаряддям знаті. Друз пропонував законопроекти зовні надзвичайно привабливі, здійснити які, однак було неможливе. Наприклад, Гай запропонував утворити двох колоній», де бажаючі могли б одержати земельні наділи. Друз же, демонструючи своє мниме народолюбиві, запропонував створити 12 колоній, хоча в дійсності для них не знайшлося б землі. Коли Гай із працею домігся зниження орендної плати за землю. Друз за згодою із сенатом запропонував цілком скасувати орендну плату. Знати була готова на будь-які поступки, аби Друз став самою популярною людиною в Римі, а вплив Гаю був би ослаблений. Друз завжди підкреслював, що всі його проекти вносяться зі схвалення сенату, і в такий спосіб обманював громадян, переконуючи їх, що сенат піклується про народ. Підступництву Друза не було границь: він обмовляв на Гаю, говорячи, що той береться сам керувати усіма фінансовими справами нових римських колоній у надії збагатитися.
Саме в цей час Гай відбув в Африку, де на місці зруйнованого Карфагена хотів заснувати колонію Юнонію. Незабаром з Африки прийшли дурні звістки.
«Громадяни! - розповідав гонець, що відтіля приїхав. - Нещастя грозить нашої нової колонії. Видно, неправий був Гракх, коли запропонував розорати землі на місці, відданому прокльону: адже там стояв Карфаген - місто, що заподіяло Риму стільки шкоди. Боги прогнівились на нас. Коли ми хотіли водрузити римський прапор на місці майбутньої колонії, піднявся сильний вітер. Прапор був розірваний у жмути, а внутрішності тварин, принесених у жертву, були скинуті з вівтарів і розкидані по нечистій землі».
Вражені слухачі качали головами, а оповідач продовжував: «Довго трудилися ми, ставлячи кам'яні стовпи на границі колонії. А коли настав ранок, жодного стовпа не виявилося на місці! Куди ж ділися ці камені? Уночі набігла зграя вовків. Ми бачили, як у темряві блищали їхнього ока. Потім вовки зникли. Імовірно, вони були послані богами, щоб створити це чудо».
Незважаючи на марновірні страхи римлян, Гай продовжував роботи з підстави колонії з властивої йому енергією і діловитістю.
Аристократ Луцій Опімій, найлютіший ворог Гаю і лютий супротивник його реформ, висунув свою кандидатуру в консули. Це змусило Гаю залишити Африку і повернутися в столицю: він хотів перешкодити обранню Опімія.
Повернувши в Рим, Гай переселився з Палатинського пагорба, де жили аристократи, у квартал, розташований нижче форуму і заселений біднотою. Він хотів бути ближче до народу, більшість якого його як і раніше любило і поважало. Гай мав намір виступити з новим законопроектом про надання цивільних прав італікам. Почувши про це, жителі різних областей Італії стали сходитися в Рим, бажаючи підтримати свого захисника. Цивільні права, яких домагався для них Гай, означали, що вони зможуть одержувати від держави, так само як і римська біднота, земельні наділи і матеріальна допомога.
Пропозиція Гаю вороги зуміли використовувати проти нього. Консул Гай Фаній виступив перед народом з мовою, у якій грозив римлянам, що нові громадяни віднімуть у них усі майна.
«Невже ви не розумієте, - запитував він, - що, дарував італікам цивільні права, ви тим самим ограбуєте самі себе? Не сподівайтеся, що після цього ви будете займати в цирках і амфітеатрах ті ж місця, що і сьогодні! Адже ці люди заповнять усе місто, на їхню частку дістанеться весь хліб при роздачах, а ви нічого не одержите».
Римляни дійсно стали побоюватися за свої привілеї. Використовуючи їхню тривогу, Фаній уніс пропозицію не допускати в Рим італіків, а тих, хто вже прибув, - висилати з міста. Це завдало удару задумам Гаю. Адже саме італіки могли зробити йому найбільшу підтримку. Тому Гай протестував проти дій кін суду й обіцяв допомогти італікам, які хотіли вигнати.
Подобные документы
Аграрні реформи Тиберія Гракха, їх сутність ті оцінка історичного значення. Демократичні реформи Гая Гракха та їх результати. Короткий нарис життя та трагедія смерті цих двох римських політичних діячів, взаємовідносини з аристократами, землевласниками.
реферат [32,8 K], добавлен 27.10.2010Передумови економічного реформування в радянській державі, рівень економічного розвитку та рівень життя населення до економічних реформ. Етапи та напрями економічного реформування сільського господарства та промисловості держави, оцінка його наслідків.
курсовая работа [52,9 K], добавлен 21.09.2010Гай Гракх - последователь реформ своего брата Тиберия Гракха. Характеристика законопроектов Г. Гракха. Проведение земельной реформы при продержке народа. Отход от дальнейших замыслов Гая крупных землевладельцев. Провал на выборах в сенат и гибель Гракха.
контрольная работа [24,9 K], добавлен 10.11.2010Короткий нарис життя, етапи особистісного та кар’єрного становлення Петра Столипіна як видатного російського суспільного та політичного діяча. Значення Столипіна в історії, сутність і зміст його реформ в аграрній сфері, оцінка отриманих результатів.
презентация [887,7 K], добавлен 03.12.2014Біографія О.М. Горчакова, шлях досягнення найвищої ланки в його кар’єрі. Основні принципи, цілі, напрямки та завдання зовнішньополітичного курсу О.М. Горчакова, особливості та напрямки його дипломатичної діяльності, оцінка досягнень і значення в історії.
курсовая работа [43,7 K], добавлен 27.09.2010Маніфест про скасування кріпацтва 1861 року, зміни в суспільному ладі після реформи. Створення умов для подальшого розвитку промисловості. Основна умова розвитку капіталізму - вільний ринок найманої праці. Комерціалізація сільського господарства.
реферат [21,9 K], добавлен 27.10.2010Реформи хрущовської "Відлиги" в Радянському союзі, їх сутність і напрямки, значення в історії. Період "Застою" як назва однієї з останніх фаз існування радянської економічної та політичної системи, її визначні дати та етапи. Економічні заходи Горбачова.
контрольная работа [34,6 K], добавлен 27.04.2011Причини та основні етапи проведення земської та міської реформи. Сутність і положення земської, міської реформ. Особливості реалізації реформ в Україні. Значення реформ. Кримська війна, економічна і політична відсталість Росії. Піднесення народного руху.
контрольная работа [18,2 K], добавлен 05.10.2008Изучение проблемы взаимоотношений римских нобилей с эллинистическими аристократами. Идеи философа Блоссия из Кум, который предстает в истории демократом, соратником и советником Тиберия Гракха. Причины негативного отношения Блоссия к римскому нобилитету.
контрольная работа [27,9 K], добавлен 26.03.2012Дослідження передумов та об’єктивних причин проведення реформ Івана Грозного. Характеристика сутності реформ, їх позитивних і негативних сторін. Аналіз основних цілей, які вони переслідували. Прийняття нового "Судебника". Реформи в органах управління.
курсовая работа [60,8 K], добавлен 21.09.2010
