Українська національна символіка

258

Ciренко I.В.

Історія походження, ідеї і значення тризуба на Україні

258

Вступ

Наш народ за тисячі років виробив свої символи, тобто осібні атрибути і відзнаки, які вирізняли його серед інших народів. Національні символи - це уособлення високого духу народу, його історичних прагнень, унікальності, своєрідний генетичний код нації. Вони покликані служити надійною основою формування громадських рис особистості, її патріотизму, національної свідомості.

Історія національно-визвольних рухів свідчить, що в моменти їхнього піднесення суспільна увага завжди була прикована до національної символіки. Це цілком природно, бо національні символи -- не випадкові знаки і барви. Вони постають внаслідок історичного та культурного розвитку народу і тісно пов`язані з його духовністю, прагненням до єднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпечення національних інтересів.

Українська державна символіка відображає традиційну українську символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства.

Державна символіка -- це зовнішня атрибутика країни у формі знаків, символів, кольорів тощо, яка репрезентує національно-державницьку ідею. Основними атрибутами державності є герб, гімн та прапор.

Конституція Україна, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, в ст.20 затвердилала, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор -- одна з офіційних емблем держави, що символізує її суверенітет. Державний Прапор України -- стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3. Значення синього та жовтого кольорів на прапорі можна трактувати як поєднання чистого, мирного безхмарного неба, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану -- символу мирної праці і достатку, це поєднання символів життя Золотого Сонця в Синьому Космосі.

Нині Державний Прапор постійно майорить на будинках Президії Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, його представництв в областях і районах. Кабінету Міністрів України, місцевих Рад народних депутатів, у святкові дні -- на будинках міністерств і відомств, інших державних і громадських організацій, установ та закладів.

Державний Герб -- офіційна емблема держави, зображена на прапорах, грошових знаках, печатках, деяких офіційних документах тощо. Герб держави Україна -- тризуб -- символізує мир і творчу працю, спорідненість поколінь; він є продовженням глибинних історичних геральдичних традицій українського народу.

Українська національна й державна символіка має давню і складну історію. Найдавніші археологічні знахідки тризуба на українських землях походять з першого століття нашої ери. Він міг бути символом тогочасного племені чи перстом родової влади.

Впродовж століть у тризубі органічно поєднувались язичницькі й християнські символи, він уособлював не лише знак князівської адміністрації, а й почав нести державне, національне, релігійне та ідеологічне навантаження. Найперші спогади про тризуб на території України датовані першим століттям нашої ери у Боспорському царстві, що знаходилося на Керченському півострові. Трохи пізніше, у VІ-VІІІ століттях, цей знак можна зустріти серед археологічних знахідок на Полтавщині, Київщині.

Зображення тризуба, що дуже мало відрізняється від офіційно прийнятого герба Української Народної Республіки (1918 р.), відноситься до Х-ХІ століть, часів князювання в Києві Володимира Великого (980-1015 рр.), зображення було успадковане ним від предків.

Знак у формі тризуба був на срібних монетах князя Володимира, його синів Святослава і Ярослава Мудрого. Він є у гербі Анни Ярославівни -- королеви Франції. Аналогічне клеймо має і цегла, що знайдена на розкопках Десятинної церкви в Києві. Тризуб зустрічається і на трапецієподібних підставках, виявлених під час археологічних розкопок у Новгороді, причому зображення на одній з них у всіх деталях збігається з зображенням срібних монет Володимира. Крім того, підвіски зі знаком тризуба й ускладненим малюнком знайдено (по одній); у Києві, Бєлгороді, Рюриковому городищі, у Новгороді.

Проте однієї думки щодо значення тризуба вчені не мають. Імовірно, він був знаком князівської влади Рюриковичів. Існує думка про скандинавське походження знаку, а підвіски з тризубом могли бути знаками князівської адміністрації, за типом татарських пайдзе. Деякі вчені припускають, що вони були печатками дипломатичних і зовнішньоторговельних представників Київської Русі у відносинах з Візантією та іншими державами.

Гербові відзнаки знаходили також на печатках галицьких бояр. Символіку із зображенням тризуба в 20-х роках XX століття використовували різні політичні угруповання Західної України.

Враховуючи давні геральдичні історичні традиції українського народу, глибинний зміст, що вкладався в символ тризуба, його шанування в Україні протягом багатьох століть, Верховна Рада України, як найвищий законодавчий орган держави, своєю Постановою від 19 лютого 1992 року "Про Державний герб України" затвердила тризуб як малий Державний Герб України, вважаючи його головним елементом великого Державного Герба України. Тризуб офіційно став емблемою нашої держави.

Гімну "Ще не вмерла Україна" належить значна роль у громадсько-політичному житті як засобу масової агітації, як сили, що мобілізує, організує, підносить національний дух. Гімн України відрізняється образністю тексту, широкою урочистою мелодією, що запам'ятовується.

Текст Гімну "Ще не вмерла Україна" написав патріот і визначний вчений, поет і громадський діяч Павло Чубинський (1839-1884 рр.), музику -- видатний західноукраїнський композитор і диригент Михайло Вербицький (1815-1870 рр.).

Гімн "Ще не вмерла Україна" поряд з Гербом держави -- тризубом і синьо-жовтим прапором -- офіційні символи держави. За своїм змістом він є відображенням ідей боротьби за національну незалежність і спрямований на виховання народу в дусі непокори іноземним загарбникам, гарячої любові до своєї землі, її героїчної історії, готовності до самопожертви в ім'я України.

Державні символи Президента України. З метою запровадження атрибутів української державності Указом Президента від 29 листопада 1999 року, було постановлено, що офіційними символами глави держави є: Прапор (штандарт) Президента України, Знак Президента України, Гербова печатка Президента України, Булава Президента України.

Процес розробки зовнішньої атрибутики сучасної Української держави не завершений. 15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України. 28 січня 1992 постановою ВР державним прапором України затверджено синьо-жовтий стяг, а 19 лютого 1992 Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України та головний елемент великого Державного герба.

Актуальність дослідження. З часу відновлення незалежності України у 1991 р. актуальними залишаються питання, пов'язані з національними традиціями. Ця проблематика досліджувалася також і в радянські часи, але, зрозуміло, що в ті часи вона була «незручною», тому намітилися певні прогалини у вивчені цієї теми, які потрібно заповнювати новими дослідженнями. Хоча, за часи незалежності України вивченню державної символіки України було приділено достатньо уваги, але, на наш погляд розпорошені по різних виданнях коротенькі пубрілкації про державні символи потребують аналізу, узагальнення і об'єднання у єдиному дослідженні.

Отже, актуальність дослідження визначається, з одного боку, існуванням об'єктивної потреби у заповненні значної прогалини у історіографії, з іншого - його практичною необхідністю. Вивчення державної символіки України дозволить ввести у науковий обіг нові джерела, сприятиме розвитку таких спеціальних історичних дисциплін як геральдика, емблематика, фалеристика. Воно здатне дати поштовх для подальшої роботи з вивчення державної символіки, можливість глибше осмислити суспільно-політичні процеси. Важливість теми пов'язана також з необхідністю відродження національних традицій та подолання радянських стереотипів, що є необхідною умовою на шляху інтеграції до європейських та євроатлантичних структур.

Об'єктом курсового дослідження є символіка держави Україна, яка затверджена у конституції України -- державний герб, державний прапор, державний гімн, а також державні символи президента України.

Предметом даного дослідження виступають закономірності й провідні тенденції формування символіки як сукупності конкретних матеріальних об'єктів, а також втілені в ній ідеї історичної, політичної, національної і культурної самобутності українського народу.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з часів появи зачатків символіки українського народу (слов'ян), її розвиток за часів Київської Русі, козацьких часів, української революції 1917 р., періоду радянської України до новітніх часів Незалежної України.

Мета дослідження полягає у вивченні історії розвитку державної символіки України та дослідження її значення у контексті української ментальності.

У ході реалізації поставленої мети визначено такі завдання:

дослідити історію походження, ідеї і значення тризуба на Україні;

з'ясувати відмінність між великим та малим державними гербами України;

простежити провiднi положення концепцiї великого Державного Герба України та їх критику;

проаналізувати історія виникнення національного прапору України;

окреслити історію створення державного гімну України та з'ясувати її авторів;

охарактеризувати державні символи президента України.

Методологічні засади дослідження базуються на наукових принципах історизму, об'єктивності, науковості та достовірності висвітлення історичних подій, комплексності та системності. Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі конкретні методи дослідження: джерелознавчий, проблемно-хронологічний, історико-порівняльний.

Наукова новизна дослідження полягає у постановці проблеми, яка ще не отримала належного висвітлення в історичній науці а також узагальнення і об'єднання у єдиному дослідженні існуючих точок зору на історію та походження окремих елементів символикі України. Комплексний характер дослідження дасть змогу спростувати низку необґрунтованих тверджень, що можуть міститись у працях з історії державної символіки.

Практичне значення курсової роботи полягає в можливості використання її результатів при написанні історичних досліджень, розробці методів та методик вивчення державної символіки, в лекційних курсах зі спеціальних історичних дисциплін.

Структура курсової роботи складається із вступу, чотирьох розділів, які містять по кілька підрозділів, висновків, додатків та списку джерел та використаної літератури.

Розділ І. Історія походження, ідеї і значення тризуба на Україні

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Вiйська Запорiзького законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Стаття 20, Роздiл І Конституцiї України

Державний Герб України -- герб держави Україна, один із чотирьох її офіційних символів поряд з прапором, гімном і Конституцією. Складається з Малого і Великого гербів. Наразі використовується лише Малий, що був затверджений 19 лютого 1992 року. Великий герб України існує у вигляді законопроекту. (Дод. І)

Центральною геральдичною фігурою обох гербів є тризуб Володимира І Святого, великого князя київського, володаря Русі. Окрім цього, згідно Конституції України, головними елементами Великого герба мусять бути лев, герб Галицько-Волинського князівства і козак із мушкетом, герб Війська Запорозького.

Тризуб (герб) Великого Київського Князя Володимира Святого має в собі щось таке притягаюче, майже чарівне, бо він дійсно зацікавив та притягнув до себе бiльш нiж 50 учених-дослідників. Думки їх різноманітні.

Тризуб - це вершок скіпетра Візантійського скіфського, корона, голуб Святого Духа, корогва, якір, генуезьсько-литовський портал, норманський лук, норманський шолом, норманська сокира, норманський ворон, кінець норманського списа, норманський орнамент і т.п. Що ж є правдою в цім різноманітті думок?

Як державний герб України тризуб появився в 1918 р. і відновився в 1991 р. тризуб має свою давню, майже 1000-літню історію. Він вперше з'являється в різних видах в X ст., передусім на найдавніших київських монетах Святого Володимира Великого та його спадкоемцiв, як також на деяких інших археологічних пам'ятках XI - XIIст. [1, 16-18]

Протягом останніх 100 років багато учених пробували відгадати походження і значення того знаку.

Всі дотеперішні пояснення тризуба О. Пастернак зібрав в 6 головних груп, що об'єднують однорідні гіпотези. А саме:

знак як символ державної влади;

знак як церковно-християнська емблема;

знак як світсько-військова емблема;

знак як геральдично-нумізматична фігура;

знак як монограма;

знак як геометричний орнамент. [4, 3]

І.1 Історія використання тризуба як герба України

З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду оберіг. Це зображення археологи зустрічали у багатьох пам'ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Відомий серед народів Сходу і Середземномор'я з найдавніших часів, на українських землях з II ст. Існує до 30 теорій походження і значення тризуба (сокіл, якір, символ триєдинства світу тощо).

За часів Київської Русі тризуб був родовим знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах. (Дод.ІІ)

Посли київського князя Ігоря (912--945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980--1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого -- тризуб. Тризуб символізував поділ Всесвіту на небесне, земне й потойбічне, поєднання Божественного, Батьківського й Материнського -- священних начал, трьох природних стихій -- повітря, води й землі. [19, 11-12]

Тризуб в УНР. У грудні 1917 Українська Центральна Рада прийняла тризуб в якості герба УНР. Фактично це було схвалено 18 січня 1918, а 1 березня проголошено закон про герб, на виконання якого 22 березня 1918 було викладено опис герба з тризубом як головним його елементом. Законом було встановлено великий та малий державний герб, які мало різнилися композиційно. (Дод. ІV)

Авторитетні знавці геральдики того часу, В.Mодзалевський і Г.Нарбута висловили закид авторові -- відомому мистцеві професорові В.Kричевському, що він, малюючи герб, робив це тільки як xудожник, «не звертаючи ніякої уваги на вимоги геральдики і навіть цілком незнайомий з нею». Згодом їx підтримали й інші фаxівці, які вбачали основні xиби гербів у різному відтворенні на кожному з ниx «знака Володимира», не геральдичному його оздобленні у вигляді ромбів, а також у невиразності орнаменту. Не був досконалим і сам березневий закон 1918 р., зокрема в його тексті не дано опису гербів, не зазначено їxніx розмірів тощо. На це вказав у праці «Історичні та правні основи українського державного герба» професор В.Tрембіцький. [19, 14-15]

З 22 січня 1919 року згідно з законом про Злуку тризуб увійшов у крайовий герб Західної області УНР. Залишався він головним елементом герба гетьманської держави П.Скоропадського, а також Директорії.

Уперше конституційно тризуб був оформлений як державний герб у травні 1920 Всеукраїнською Національною Радою, а вдруге -- спеціальною «Урядовою Комісією по виготовленню Конституції Української Держави» 1 жовтня того ж року.

Великий і малий герби 1918 р. стали першим втіленням ідеї дуалізму українського державного герба, яка згодом набула свого розвитку. Tак, наприкінці 30-x рр. XX ст. відомий український геральдист M.Битинський на замовлення Уряду УНР в екзилі розробив проект державниx відзнак України, серед ниx великого, середнього й малого державниx гербів. Лейтмотивом цієї праці -- справжнього шедевра українського геральдичного мистецтва -- стала соборність українськиx земель, що на час створення проектів перебували в складі різниx державниx утворень: Чеської Республіки, Другої Речі Посполитої, Румунського королівства, СРСР. Проекти M.Битинського здобули суспільне визнання й прихильність. Вони є визначною пам'яткою української геральдичної культури та політичної історії. У радянській Україні тризуб піддавався офіційній дискредитації, попри це залишаючись символом національно-визвольного руху.

У 1992 р. Верховна Рада України затвердила сучасний Державний Герб України, розроблений групою у складі: А. Гречило, О. Кохан та І. Турецький. [15, 12]

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. (Дод. VII.)

І.2 Історія виникнення Великого герба України

Історія Вперше великий герб з'явився в Україні у результаті діяльності Другої малоросійської колегії. 1765 року її президент граф Румянцев запропонував замінити стару печатку із козаком (гербом Війська Запорозького) новим знаком і подав два “абриси на апробацію: один із щитотримачами-малоросіянами з бунчуком, а інший - під короною імпереторською з сінню, щити ж під короною княжою”. На щиті розміщувалися герби п'яти князівств, які колись були на території Гетьманщини: Київського - срібний Архангел Михаїл на блакитному тлі, Переяславського - срібна вежа на червоному тлі, Стародубського - срібний дуб на червоному тлі, Сіверського - золотий мур на червоному тлі, Чернігівського - чорний орел із золотим хрестом на срібному тлі, в центрі - герб Російської імперії у вигляді двоголового орла з Юрієм-змієборцем на щитку. На дану пропозицію геральдична контора зауважила, що недоцільно державний герб Росії розміщувати в центральному щитку, адже так може скластися враження, що Росія є часткою чи князівством Малоросії. Саме тому затвержений імператрицею варіант великого герба Малоросії був таким: на золотому щиті імператорський орел, що тримає на грудях щиток з гербами п'яти малоросійських князівств покритий князівською короною, щит розташований під сінню, яку покриває імператорська корона. Герб із щитотримачами імперський уряд відкинув з бажання позбутися згадки про козацтво, хоч якогось натяку на герб Гетьманщини. Таким чином, даний герб став об'єктивно відображати статус Гетьманщини часів Другої малоросійської колегії - статус обмеженої автономії р рамках імперії. З ліквідацією 1781 р. традиційного адміністративного устрою Малоросія втратила свій Великий герб. До 1917 р. символи українських земель виринали тільки на великих гербах Російської (герби Київщини, Волині - срібний лицарський хрест на червоному тлі, Поділля - золоте сонці під хрестом на блакитному тлі, Чернігівщини, Таврії - чорний двоголовий коронований орел з блакитним щитком та золотим хрестом на грудях) та Австрійської (Австро-Угорської: герб королівства Галіції та Лодомерії, - Чорна галка на червоній балці над трьома золотими коронами; герб Великого герцогства Буковини - на червоно-чорному щиту чорна голова бика в оточенні трьох золотих шестипроменевих зірок) імперій. Революційні події 1917 року відродили українську державність і поставили на порядок денний питання державного герба України. Але лише проголошення незалежності УНР спонукало творців української держави перейти до конкретних заходів герботворення. Саме тоді, у листопаді 1917 р. за ініціативою Генерального секретаря освіти було створено геральдично-прапорну комісію на чолі з Д. Антоновичем. Саме тоді, серед різноманітних проектів державного герба, з'явилася ідея великого герба. [15, 12]

Так, М. Грушевський запропонував “як символ творчої мирної праці…” - “золотий плуг на синьому полі…”, а навколо нього державні знаки старої України. Вінчати гербовий щит мав голуб з гілкою оливи, як “вісник національного замирення і спокою” (подібний голуб містився на шляхетському гербі І. Виговського). Видатний історик зазначав, що “хотів би… в атрибутах нашого гербу бачити якнайбільше підчеркнений культурний характер нашої Нової Республіки”. [12, 16] На жаль, робота комісії так і не була завершена. 1 березня 1918 р. Мала Рада УНР затвердила як герб України тризуб Володимира і доручає розробити ескізи великого і малого герба президенту Української Академії мистецтв В. Кричевському. Але талановитий митець і дизайнер “завалив” Великий Герб. Створений ним символ складно взагалі назвати гербом, оскільки відсутній обов'язковий його атрибут - щит, відсутність територіальних гербів знімає з нього титул “Великий”. На жаль, 22 березня саме даний “мутант” було затверджено як Великий герб. Даний факт є яскравим прикладом того, як небезпечно доручати герботворення митцям, а не історикам. В часи Української держави ідея Великого Герба була похована: гетьман був прихильником герба Гетьманщини “козак із самопалом”, який увінчував Тризуб. Директорія поновила герби УНР. Радянська Україна рішуче відкинула ідею Великого герба як феодальний пережиток і, очевидно, за відсутністю фантазії “змавпувала” герб РСФСР. Але ідея Великого Герба все ж жевріла у середовищі української еміграції. 1939 р. у передчутті важливих світових змін, з надією на відродження незалежної України на замовлення уряду УНР в екзилі М. Битинський створює комплекс символів України, серед яких був і Великий Герб. Герб був дуже вишуканим: блакитний щит із золотим тризубом; підтримують Архистратиг Михаїл та Галицький лев, як символи найбільших культурних центрів України; щит оточений срібно-золотий ланцюг ордену Симона Петлюри із золотим медальйоном розп'яття Ісуса Христа; під щитом покладені навхрест клейноди українського козацтва на золотих древках - золота корогва з хрестом та срібний бунчук; дана композиція оточена вінком із дубового та лаврового листя, перевитого у низу жовто-блакитною стрічкою; на вінку розташовані п'ять щитів з геральдичними знаками, що символізують основні українські етнографічні території: Правобережжя, Лівобережжя, Галичину, Закарпаття та Чорномор'я (Кубань). Проект Битинського був популярним в середовищі української діаспори аж до часів проголошення незаледності України. [27, 7]

У січні 2001 року до Верховної Ради України надійшов законопроект «Про великий Державний герб України» (реєстр. No5274-1). Документом пропонується затвердити великий Державний герб України який є зображенням на синьому щиті золотого Знаку Княжої Держави Володимира Великого (малого Державного герба України); над щитом -- відтворення великокняжого вінця і синьо-золотого шатра. По обидва боки щита від щита зображено щитотримачів: справа -- золотого лева, зліва -- козака з мушкетом. Під щитом -- стрічка, що поєднує національні кольори, -- синій та жовтий; під стрічкою -- золоті колоски пшениці, скріплені кетягом калини. (Дод. VIII.)

І.3 Провiднi положення концепцiї великого Державного Герба України

Як основнi елементи головного символу країни обрано тi, що вiдображають iсторичний шляx нашої державностi й водночас вiдповiдають канонам свiтової геральдики та правовим нормам. Зокрема вiдповiдно до вимог Kонституцiї України автори в центрi композицiї розмiстили малий Державний Герб України.

Tаке iдейне, геральдичне й графiчне вирiшення потребувало логiчного доповнення, що мало створити виразнiше iсторичне тло, повнiше розкрити головний змiст державної символiки. Його формують, як того вимагає конституцiйна норма, герб Вiйська Запорiзького, а також герб Галицько-Волинської держави. Tож композицiя великого Державного Герба України вiдводить козаковi з мушкетом i золотому левовi почесну ролю щитотримачiв, немовби оxоронцiв i спадкоємцiв державного герба княжої доби.

Вибiр фiгур щитотримачiв ґрунтується на логiцi дослiдження iсторичного процесу, виявленiй ученими ще на початку XX ст. У 1912 р. пiд час дискусiї, що виникла в середовищi дослiдникiв української геральдики стосовно вибору нацiонального символу, який би мiг стати державним гербом, науковцi висловили думку про можливiсть, задля досягнення нацiональної згоди, скомпонувати герб держави з емблем, що представляють державотворчi центри Сxоду i Заxоду України. Tодi вiдомий львiвський iсторик С.Tомашiвський дiйшов висновку: „Отож, якщо дуалiзм, то лев i запорожець" [27, 7].

Дальший перебiг iсторичниx подiй пiдтвердив слушнiсть такого погляду. Саме цi емблеми й обрали для самоiдентифiкацiї держав, утворениx на українськиx теренаx за доби нацiонально-визвольниx змагань 1917 - 1921 рр. Гербом Української Народної Республiки затверджено, як уже згадувалось, Tризуб. Закон Ради Державниx Секретарiв про самостiйнiсть земель Aвстро-Угорської монарxiї вiд 12 листопада 1918 р., сxвалений наступного дня у Львовi Українською Нацiональною Радою, передбачав для Заxiдноукраїнської Народної Республiки (ЗУНР) герб у виглядi золотого лева на блакитному полi [36, 21-22], а в перiод Української Держави гетьмана Скоропадського Г.Нарбут розробив державну печатку iз зображенням козака з мушкетом.

Найавторитетнiшi вченi, серед ниx академiк M.Грушевський, вiддавали козаковi з мушкетом першiсть помiж iсторичниx державниx гербiв [12, 16]. Прiоритетнiсть цього символу визнали й Г.Нарбут та В.Mодзалевський.

Iнший дослiдник, автор виданої 1918 р. брошури “В справi герба України", вбачав у ньому „плiд творчостi тiльки нашого народу" й пiдкреслював, що „мiж гербами iншиx народiв i держав не маємо нiчого подiбного... До того ж образ козака - твiр пишного блискучого перiоду нашої iсторiї, коли весь загал народу пробудився вiд буденного життя i станув до боротьби в оборонi нацiональної незалежностi" [36, 25]. Безперечно, у цьому розумiннi козак з мушкетом i нинi не втратив свого iсторичного значення.

Щобiльше, цей символ актуальний i для сьогодення, у якому можемо вiднайти паралелi з тiєю iсторичною епоxою.

Новi арxiвнi знаxiдки збагачують арсенал аргументiв на користь твердження про високий суспiльний статус зображення козака з мушкетом як герба Вiйська Низового Запорiзького та гетьманської України на майже 200-лiтньому вiдтинку iсторiї.

Часом появи геральдичного образу козака з мушкетом iсторики сxильнi вважати 1576 р. (за даними лiтопису Г.Граб'янки), коли польський король Стефан Баторiй разом з iншими клейнодами надав запорiзькому гетьмановi „на печатi герб - рицар з самопалом i на головi ковпак перекривлений" [14, 2].

На печаткаx двадцяти гетьманiв упродовж 1595 - 1764 рр. вирiзьблювали образ козака з мушкетом. Вiн фiгурує на печаткаx Генеральної вiйськової канцелярiї (1735-1767 рр.), iншиx вищиx урядовиx установ Гетьманщини. Kозак з мушкетом увiбрав прикмети рiзного часу й мiсцевi особливостi, бо його зображували на печаткаx багатьоx лiвобережниx i правобережниx гетьманiв, вiн „свiдок" подiї епоxального значення - Нацiонально-визвольної вiйни українського народу, державницькиx змагань Гетьманщини.

Дослiдники констатують певну еволюцiю як його внутрiшнього змiсту, так i зовнiшнього вигляду. Змiни стосуються не сутi зображення, вони не порушують основний графiчний тип, а вiддзеркалюють притаманнi тiй чи тiй добi мистецький стиль, xудожнi уподобання, почерк граверiв, теxнiку виготовлення.

За Гетьманщини козак з мушкетом остаточно утверджується як державний герб, набуває ознак загальнонацiонального символу. У справочинствi Гетьманщини вiн iменується „гербом Нацiї", „гербом Mалоросiйським", „Нацiональним". Зокрема в ордерi гетьмана Kирила Розумовського 1755 р. йдеться про обов'язковiсть зображень „герба Нацiї" на вiйськовиx сотенниx i полковиx прапораx [36, 27]. Цей гетьманський ордер (розпорядження) набирає особливої iсторичної ваги як єдиний тогочасний правовий документ найвищого державного рiвня, що спецiально регулює використання української державної символiки.

Отже, козак з мушкетом, безперечно, заслуговує на те, щоб бути присутнiм серед символiв великого Державного Герба України.

Iнший символ - Лев - один iз традицiйниx i найдавнiшиx геральдичниx знакiв. Його зображення мають у своїx гербаx багато країн на рiзниx континентаx. З-помiж нашиx європейськиx сусiдiв його використовують Болгарiя, Чеxiя, Фiнляндiя (завважмо: республiканська формою правлiння країна, у гербi якої лева увiнчано великогерцогською короною XVI ст.), Нвецiя, Бельгiя, Люксембурґ, Норвегiя та iн. Не менш популярним був геральдичний образ лева i на українськиx земляx, що спричинилося до виникнення термiна „руський лев", пiд яким розумiється насамперед герб Галицької Русi i мiста Львова. Спочатку лев з'являється на печаткаx галицькиx князiв, згодом цей династичний знак стає територiально-династичним. A в перiод найбiльшого розквiту Галицько-Волинської держави, що в XIV ст. iдентифiкується iсторичною наукою як королiвство, знак лева набуває значення державного герба i вiдтодi таке його сприйняття лишається незмiнним. Цю традицiю в XX ст. наслiдувала новiтня форма української держави на заxiдноукраїнськиx земляx - ЗУНР, яка обрала своїм символом саме лева.

Солiдаризуємося з тими iсториками, на чиє переконання лев як символ Галицько-Волинської держави, що успадкувала державницьку традицiю вiд Kиївської Русi, i як головний геральдичний знак заxiдноукраїнськиx земель загалом, якi в XIX-XX ст. вiдiгравали ролю одного з центрiв вiдродження нацiонального й державного життя, - гiдний постати на державному гербi щитотримачем.

Вiнець княжої доби - вершини розквiту першої держави на українськиx земляx - у поєднаннi з Tризубом вказує на першовитоки нашої державностi - Kиївську Русь. Вiн, як i в низцi гербiв багатьоx республiканськиx країн (Угорщина, Чеxiя, Польща, Фiнляндiя, Росiйська Федерацiя), - виключно згадка про величне минуле й ознака найвищого достоїнства великого герба, символ суверенiтету та вiковиx державниx традицiй. Графiчну реконструкцiю вiнця здiйснено за результатами багаторiчниx фундаментальниx дослiджень фресок Софiї Kиївської, проведениx найавторитетнiшими фаxiвцями в цiй дiлянцi iсторичниx студiй. Вона наслiдує також зображення вiнця Володимира на сучасниx державниx грошовиx знакаx України (купюра номiналом одна гривня). [36, 28]

Намет у звичнiй ролi править за прикрасу герба й водночас виконує функцiї єднальної ланки мiж клейнодом i щитом. Найчастiше саме цей елемент вiддзеркалює мистецький смак i стиль доби, втiлюючись у примxливий геральдичний орнамент, в якому виявляють себе чарiвлива розмаїтiсть форм i xудожня фантазiя. Намет великого Державного Герба України, що має вигляд рослинного орнаменту, стилiзовано в дусi українського бароко. Вiн найвиразнiше пiдкреслює нацiональний колорит графiчної композицiї.

Великий герб - це i графiчне втiлення iсторiї державницької традицiї, i разом з тим xудожнiй, графiчний твiр, який примiтний iншими загальновизнаними символами країни. „Без калини немає України" - стверджує народна мудрiсть. Поетичним образом нашої країни в гербi виступають кетяги (ґрона) калини в сполученнi з пшеничним колоссям, яке є ознакою щедростi й багатства української землi, добробуту, миролюбного xарактеру її народу. Звернiмо увагу, що за результатами дослiджень лiтературної спадщини нацiонального генiя Tараса Шевченка iз рослин найчастiше згадується в його твораx саме калина [36, 34].

Як засвiдчує свiтова практика, герби багатьоx країн прикрашає стрiчка нацiональниx барв. Здебiльшого вона додатково пiдкреслює природний зв'язок мiж колiрною гамою герба й нацiональними барвами. Tрадицiйно стрiчка розмiщується бiля пiднiжжя щита.

Скомпонованi рукою iсторiї споконвiчнi емблеми рiзниx форм нашої державностi зливаються в єдине символiчне цiле в загальному, логiчно досконалому графiчному творi, який засвiдчує iсторичну спадкоємнiсть, неперервнiсть i наступнiсть державницької традицiї. Великий Державний Герб України є символом новiтньої української держави, який фокусує в собi головнi етапи її становлення й багатовiкового розвитку i втiлює провiдну нацiональну iдею - соборностi українськиx земель, їxньої багатовiкової державної традицiї i демократичного, республiканського державного ладу. Цей символ не тiльки живитиме патрiотичнi почуття, а й гiдно представлятиме Українську державу у свiтовiй спiльнотi.

Aвтори проекту, надаючи перевагу iсторичнiй нацiональнiй символiцi - знаку Kняжої Держави Володимира Великого, левовi й козаку з мушкетом, дотримувались вiдомої iстини: символи не обирають - символи успадковують.

І.4 Критика проекту Великого герба України

Критика цього проекту заклечається в тому, що на думку деяких дослідників запропонований варіант має ряд помилок і неточностей. Наголосимо на основних з них.

Використання корони в гербі не відповідає ні історичній традиції, ні теперішньому державному устрою України. Справа в тому, що корони використовуються або на гербах монархій, або як данина історичній традиції - так, корона Св. Стефана на гербі Угорщини є історичною короною Угорського королівства, символом угорської державності протягом кількох століть. Тому критики запитують авторів проекту Великого герба України: невже Україна є чи прагне бути монархією (або диктатурою)? [51, 130]

Між гербовим щитом і короною в проекті О. Іваненка розміщено намет. В геральдиці намет використовується переважно як прикраса для лицарського шолома і не несе практично ніякого символічного навантаження. Крім того, в українській територіальній традиції намет не властивий. Присутність намету в Державному Гербі можна трактувати хіба як непотрібну декоративну прикрасу (чиновницький аппарат?) між короною (влада) і щитом з Тризубом (народ). [51, 131]

Козак, поданий в проекті як герб Війська Запорозького, не відповідає йому ні іконографією, ні кольорами і, фактично, є новим гербом. Так, на запорозькому гербі козак повернутий корпусом в протилежний від проектного бік (через це фігура козака в проекті є неприродньою), в оригіналі козак має демократичний червоний, а не золотий, багато розшитий жупан. Таким чином, не виконується стаття 20 Конституції України, де чітко зазначається, що “Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням … герба Війська Запорізького…”. Крім того, варто зауважити, що жупан з візерунками фігурував на гербі при тих гетьманах, які прагнули встановити своє одноосібне правління, обмежити козацьку демократію. Запитання авторам: хто в Україні хоче встановити одноосібне правління? Невже не можна провести історичне дослідження іконографії та кольористики герба Війська Запорізького? [51, 133]

В іконографії лева відчувається невпевненість (невеликий крок) і ущемленість (деякі анатомічні вади на деяких проектах). Крім того, лев, поданий в деяких проектах як герб Галицько-Волинської держави, не може так трактуватися, оскільки не має золотої корони галицького лева. Запитання авторам: що символізує невідомий лев?

Щитотримачі, які повинні символізувати соборність України, не виконують даної ролі, оскільки не покривають всіх українських земель: поза соборністю, зокрема, опинилася Слобожанщина і Крим. Запитання авторам: що це за напівсоборність?

У геральдиці фігури, зображені неприродньо перевернутими, символізують смерть, занепад, зворотнє трактування символу. У проекті Великого герба під щитом лежать перевернуті колоски пшениці, що геральдисти трактують як занепад сільського господарства, голод, злидні. Запитання авторам: хто ж це бажає Україні злидні? [51, 133]

Розділ ІІ. Український національно-державний прапор

“Державний Прапор України - стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорiв.”

Стаття 20, Роздiл І Конституцiї України

Український національно-державний прапор прийшов до серця нашого народу тернистими шляхами буття. Під час історичних звершень він ставав символом боротьби за національні й соціальні права. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса та багатство рідної землі.

Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася упродовж кількох тисячоліть. Ключем до розуміння як народного, так і релігійного її державного аспектів є її чільні символи -- жовта і синя барви та знак, нині відомий під назвою тризуб. Він є найзагадковішим з державних знаків. Навіть тоді, коли тризуб був позбавлений державного статусу, заборонений та переслідуваний на Батьківщині, він продовжував виступати як символ, що легітимував українців у всьому світі.

Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Після нашестя татарских орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих. [8, 63]

Синьо-жовтий Державний Прапор України піднімається під час офіційних церемоній, при відкритті міжнародних конференцій, врученні міжнародних спортивних призів. Державний Прапор України піднімається на щоглі в супроводі Державного Гімну У країни. Він -- символ міцності й незалежності держави Україна, покликаний пробуджувати в її громадян національну гордість і патріотичні почуття.

Склалися певні традиції та правила щодо використання державного прапора, на основні з яких ми звертаємо увагу:

Державний Прапор України при вивішуванні серед інших прапорів має займати перше, найпочесніше місце. Він вивішується або вище за всі інші, або у фронті інших прапорів займає правий геральдичний бік;

на зібраннях, у приміщеннях Державний Прапор України розташовується на естакаді (подіумі) з правого боку від промовця; коли ж прапор виставляється з боку аудиторії, то займає правий геральдичний бік;

у процесіях Державний Прапор України треба нести попереду інших прапорів або праворуч від них, тримати завжди вертикально;

Державний Прапор України ні перед ким не опускається вниз. Не можна ним салютувати. Не можна схиляти його перед якоюсь особою чи предметом;

при вивішуванні Державний Прапор України не повинен торкатися землі, підлоги. Не можна вивішувати прапор у перевернутому вигляді верхом униз. Не можна виставляти брудного або ушкодженого прапора;

Державний Прапор України не може бути прикрасою чи декорацією. З цією метою використовувати барви державного прапора лише у випадку державних чи національних свят, при державних урочистостях тощо;

на Державному Прапорі України не можна розміщувати предмети, емблеми, прикраси, малювати чи чіпляти літери, монограми, цифри, герби, не прийнято оздоблювати його бахромою та китицями. Не можна вивішувати ніяких реклам та оголошень на щоглі державного прапора або під ним;

прапор, стяг, спущені напівдревка (півщогли), символічно означають жалобу. [13, 100]

Державний прапор України -- стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3. (Дод. ІХ)

Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Після нашестя татарських орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих.

ІІ.1 Історія виникнення національного прапору України

Найдавніші українські прапорні полотнища були трикутно-клинової форми. На рубежі XIII--XIV століття появилися чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Найбільш вживаними кольорами були червоний, далі білий, блакитний, рідко жовтий. Були і кольорові сполучення. Найчастішими прапорними зображеннями були хрести, небесні світила та княжо-родові тризуби-двозуби. Древка були завершені наконечниками. Прапор Руської землі (Київської держави) був переважно червоний з золотим тризубом-двозубом, того чи іншого великого князівства, а пізніше корогва Галицько-Волинського князівства -- блакитна з золотим левом. Прапор Великого князівства Литовського у XV столітті був червоний з золотим тризубоподібним родовим знаком Гедиміновичів, а з XV століття -- червоний з зоображенням білого лицаря на такому ж коні з золотою упряжкою, з мечем у правій руці і з блакитним щитом з подвійним золотим хрестом на лівому плечі. (Дод. Х) [23, 5]

За козацько-гетьманської доби з'являється новий характерний прапорний кольор, так званий малиновий. Найчастіше вживані полотнища були прямокутними, або так звані скошені згори вниз або навпаки.

Найвищими державними прапорними емблемами були дві гетьманські корогви: перша -- червона з зображення білого Архистратига Михаїла і друга -- з зображення герба того чи іншого гетьмана. Завідував прапором генеральний хорунжий. Гетьманщина користувалась у XVII столітті різнокольоровими прапорами, однак переважав червоний колір. У XVIII столітті стали переважати блакитні полотнища з золотими чи жовтими зображеннями гербів та частково інші ознаки, як небесні світила, зброя, постаті святих Михаїла, Юрія та інші. Лицева сторона полкових і сотенних корогв і знамен була національною емблемою з зображенням козака у золотому чи жовтому щитовому полі на блакитному полотнищі, а зворотна -- полковою чи сотенною емблемою відповідного кольору з встановленим зоображенням. Великий П. Запорізької Січі був червоним. На лицевій стороні -- білий Архістратиг Михаїл, а на зворотній -- білий грецькій хрест, оточений золотими сонцем, півмісяцем, зірками. Прапор куренів і паланок були переважно малинові з зображенням Архістратига Михаїла або білого хреста і жовто-блакитні. Запоріжжя дало також початок українському морському прапорництву. Корогва для морських походів була біла з зображенням святого Миколи. З упадком Гетьманщини та приєднанням Центральної і Західної України до Росії та Австрії український прапор зник. (Дод. Х) [17, 85-87]

Під час революційної «Весни народів» 1848 р. Головна Руська рада у Львові відновлює використання герба Руського королівства (Галицько-Волинської держави) ХІІІ-ХІV століття з зображенням золотого лева, що спинається на скелю у синьому полі, а як національний прапор широко вживається синьо-жовтий. На початку ХХ ст. у Галичині під впливом так званих «німецьких правил» з'являвся жовто-синій прапор (тобто, верхня смуга жовта). У літературі помилково стверджувалося, що ніби-то жовто-блакитне поєднення кольорів було і на прапорі Української Народної Республіки. Однак новіші дослідження довели, що подібні твердження безпідставні. 25 (12 старого стилю).1.1918 р. Мала Рада затвердила проект українського морського прапору вироблений Українською Морською Радою (складався з двох смуг, вгорі блакитна, внизу жовта; на синій золотий знак князя Володимира -- Тризуб з хрестом угорі). За гетьмана Скоропадського порядок кольорів не змінився. 13.11.1918р. був затверджений синьо-жовтий прапор Західно-Української Народної Республіки. 15 березня 1939 року державним прапором Карпатської України став синьо-жовтий стяг. Однак у 1930-х в Галичині, а після Другої світової війни вже в еміграції виникли непорозуміння між прихильниками синьо-жовтого і жовто-синьо порядку поєднання кольорів, які закінчилися постановою Української Національної Ради від 27.6.1949 р., яка відзначала, що до остаточного виготовлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде синьо (блакитно)-жовтий. (Дод. Х) [38, 46]

У період 1917 -- початку 1919 рр. синьо-жовтим прапором користувалися в Україні й більшовики. Лише з другої половини 1919 року з ідеологічних міркувань прапор УСРР мав червоний колір з абревіатурою назви республіки, облямованою золотою рамкою. У ті часи ніхто не міг і думати про поширення жовто-блакитного прапора. Україна майоріла червоним кольором, який був присутній на прапорах, плакатах, вивісках, афішах. У 1949 р. Організація Об'єднаних Націй поставила вимогу замінити прапор УРСР, який на той час нарівні з союзним та білоруським був однотонним -- червоного кольору. 21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила новий прапор. Згідно з цими вказівками він зберігав традиційно червоний колір, затверджений Центром як обов'язковий для всіх союзних республік, а також мав загальносоюзну емблему -- серп і молот з п'ятикутною зіркою. Національні особливості України відображала лише блакитна смуга розміром у третину полотнища. Тому прапор мав такий вигляд: верхня горизонтальна смуга (на дві третини висоти прапора) -- червона, а нижня (на одну третину) -- блакитна. На верхній смузі -- золоті серп і молот, над ними -- п'ятикутна червона зірка, облямована золотом. Виникнення жовто-синього прапора у середині XIX ст. з погляду історичного процесу було цілком закономірним явищем. Революційні події 1848-1849 рр. дали життя не лише йому, а й кільком іншим національним символам європейських народів, що існують і донині. Іншого прапора, який впродовж тривалого часу претендував би на роль національного символу, в українській історії просто не було. Військово-морського й торгового прапора УРСР не мала. (Дод. Х) [41, 9]

Питання національної символіки (зокрема прапора) неодноразово порушувалося демократичними силами наприкінці 1980-х років. 12 грудня 1989 року воно піднімалося на другому з'їзді народних депутатів СРСР. 23 березня 1990 року перша сесія Тернопільської міської Ради народних депутатів XXI скликання прийняла постанову про національну символіку, один із пунктів містив рішення про встановлення українського національного прапору на будівлі міської ради поруч з державним прапором УРСР. 28 квітня 1990 року аналогічні рішення були прийняті Львівською обласною Радою народних депутатів, 24 липня 1990 року на Хрещатику біля будинку Київради було піднято синьо-жовтий прапор. Після проголошення незалежності України Верховна Рада України 28 січня 1992 року прийняла постанову Про затвердження державним прапором України національного прапора. Освячення Національного прапора було проведено священником Петром Бойко (Петро Тодосьович Бойко) після чого здійснена урочиста хода і внесення прапора до Верховної Ради. [33, 539]

Державний Прапор України визначається чинною Конституцією України (прийнята 28 червня 1996 року) як «стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорiв» (Стаття 20, Роздiл І).

23 серпня 2004 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 987/2004 «Про День Державного Прапора України». Цим Указом «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено в Україні нове свято -- День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня. Відповідно до цього Указу Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації повинні забезпечити здійснення комплексу заходів щодо святкування Дня Державного Прапора України.

Розділ ІІІ. Державний гімн України

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року: український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.

На текст вірша значно вплинув «Марш Домбровського» -- польский гімн «Jeszcze Polska nie zginкіa». На той час він був дуже популярним серед народів що боролися за незалежність. На мотив «Марша Домбровського» словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Слав'яни». Інша відома версія цієї пісні була звіршована болгарським поэтом Шуми Марицей и стала гімном Болгарії у 1886--1944 роках. [18, 361-362]

Перша публікація вірша П. Чубинського у львівському журналі «Мета», 1863, № 4 Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами -- 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році. У 1917-1920 «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни. [29, 9]

Коли у Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни у його складі, «Ще не вмерла Україна» була відкинута як варіант, щоб не викликати занадто сепаратиські настрої серед українців. Потрібен був текст у якому б стверджувалося, що Україна -- держава що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія, яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав видатний український поет Тичина Павло Григорович. Саме його варінт «Живи, Україно, прекрасна і сильна» і став державним гімном Української РСР в період з 1949 до 1991. Композитор Лебединець Антон Дмитрович створив музику для нього. Але цей гімн так ніколи і не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав гімн СРСР а не Української РСР. [16, 2]

15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом. [9, 4]

Первісний текст Чубинського