В палеозойську епоху на місці сучасного Уралу і прилеглої Західносибірської плити існував Уральський океан, закладання якого пройшло на подрібненій епікарельській основі. В девоні океан починає закриватись в зв'язку із наближенням Євроамериканського континенту до Сибірського континенту. В кам'яновугільний період проходить повне закриття Уральського океану та утворення Уральського гірськоскладчастого поясу.

В мезозойську еру Урал зазнає блокових вертикальних рухів по розломах, що привело до формування грабенів. Протягом крейдового і палеогенового періодів проходило ерозійне нівелювання гірських споруд Уралу. В неогені Уральський хребет разом з прилеглими районами зазнав енергійних піднять, в результаті чого пройшло обновлення гірського рельєфу.

Корисні копалини.

Урал багатий на руди чорних, кольорових, рідкісних і благородних металів. Руди чорних металів - основне багатство Уралу. Вміст заліза в рудах складає 60% і більше. Скупчення марганцевих руд відомі на східному схилі Уралу, а хромових руд - в Південному Уралі. Руди кольорових і рідкісних металів зустрічаються вздовж східного схилу Середнього і Південного Уралу.

Серед нерудних корисних копалин на Уралі відомі родовища мінеральних солей, бариту, азбесту, тальку, графіту, корунду, кварцу, будівельних матеріалів тощо.

Урал багатий на родовища дорогоцінного каміння та облицювальних матеріалів.

Таймирська гірськоскладчаста область

Знаходиться на крайньому північному заході Урало-Сибірської платформи і охоплює Таймирський півострів.

Геологічна будова.

Геологічно цей район вивчено досить слабо в зв'язку із важкими кліматичними умовами Заполяр'я. В межах області розвинуті переважно породи палеозою, які представлені теригенно-карбонатною товщею з прошарками ефузивів трапового типу і невеликими пластовими інтрузіями в пермських комплексах. Товщина відкладів досягає 18 км.

Мезозойські відклади розповсюджені спорадично і представлені тріасовими, юрськими, крейдовими пісками, пісковиками і глинами з прошарками вугільних пластів в нижній крейді. Кайнозойські відклади представлені четвертинними льодовиковими, морськими та алювіальними утвореннями.

В тектонічному відношенні Таймирська область являє собою гірськоскладчасту споруду, яка складається із антиклінальних і синклінальних зон, антикліноріїв і синкліноріїв.

Історія геологічного розвитку.

Геологічна історія Таймиру нагадує історію геологічного розвитку Уралу. Утворення області пройшло в кінці палеозою в результаті закриття Уральського океану. В мезозойсько-кайнозойський етап вся територія області зазнала платформового режиму розвитку з переважанням процесів ерозії та денудації. В четвертинний період рельєф області обновився за рахунок активізації вертикальних рухів.

Корисні копалини.

Корисні копалини на Таймирі знаходяться в стадії вивчення. Зараз відомі кам'яне вугілля, мусковіт, молібден та поліметали.

Східноказахстанська та Алтайська гірськоскладчасті області

Названі області знаходяться в південній частині Урало-Сибірської платформи і продовжуються на південь в межі території Монголії.

Геологічна будова.

В геологічному відношенні регіони складені переважно породами палеозою, зустрічаються також протерозойські комплекси.

Протерозойські комплекси виходять на поверхню тільки в центральних частинах антикліноріїв. Це сильно метаморфізовані утворення. У верхній частині протерозою зустрічаються давні метаморфізовані морени (тилліти).

Палеозойські відклади представлені потужною товщею різних карбонатних і теригенних порід. В розрізі широко розвинуті ефузиви, внутріформаційні розмиви, перерви в осадконагромадженні та неузгодження.

Мезозойські породи складені вулканогенними відкладами тріасу, континентальними річковими та озерно-болотяними осадами юри, які виповнюють окремі міжгірські западини. Крейдові і палеогенові відклади складають єдиний теригенний комплекс континентального походження, який виповнює окремі міжгірські западини.

Неоген-антропогенові породи зустрічаються в міжгірських западинах, в долинах рік. Це континентальні піски, глини і конгломерати.

Герциніди Східного Казахстану та Алтаю складають Джунгаро-Алтайську область, яка поєднує у собі Джунгаро-Балхашську міогеосинклінальну зону, Іртиш-Зайсанську евгеосинклінальну зону і Рудний Алтай. Основні западини - Прибалхашська, Північнобалхашська (рис. 6.3).

Історія геологічного розвитку.

Геологічний розвиток Східного Казахстану та Алтаю тісно пов'язаний з розвитком Центрального Казахстану та Алтайсько-Саянської області. Однак на відміну від цих районів у Східному Казахстані та Алтаї геосинклінальний режим розвитку припинився в кінці палеозою, а тому дані території перетворились в епігерцинську область, яка склала частину Урало-Сибірської платформи. Протягом тріасу тут існувала тривала континентальна перерва. Починаючи з пізнього тріасу, формувались міжгірські западини, які розвинулись в мезозої і кайнозої. В неоген-четвертинний період активізувались тектонічні рухи, що привело до обновлення гірського рельєфу, який до цього часу був вже значно знівельованим.

Рисунок 6.3 - Тектонічна схема Східноказахстанської та Алтайської гірськоскладчастих областей

Корисні копалини.

Східноказахстанська та Алтайська області дуже багаті рудними корисними копалинами. Поліметалічні руди в основному знаходяться в Рудному Алтаї і пов'язані з девонськими ефузивно-пірокластичними товщами. Тут також відкриті родовища вольфраму, молібдену, олова, міді, ртуті. Із нерудних корисних копалин важливе значення мають графіт і кам'яне вугілля (Карагандинський басейн).

Герциніди Монголії, Південного Тянь-Шаню та Китаю

Ці області входять до Урало-Монгольського геосинклінального поясу. На території Монголії виділяються Південномонгольські герциніди (Гобі) та накладені герцинські геосинклінальні структури Хангаю і Хентею в Північній і Центральній Монголії.

На території Китаю до області герцинської складчастості відносяться гірські масиви Джунгарії, Південно-Східного Тянь-Шаню, Куньлуню і Великого Хінгану.

Геологічна будова.

В зоні Південномонгольських герцинід розвинуті евгеосинклінальні комплекси силурійсько-девонського і нижньокам'яновугільного віку, які включають зеленокам'яні вулканіти різного складу, яшми, кременисто-сланцеві і туфогенно-граувакові утворення.

В Центральній і Північно-Східній Монголії (Хангай і Хетней) накладені структури складені потужними геосинклінальними девонськими і нижньокам'яновугільними кременисто-теригенними і теригенно-сланцевими комплексами. Верхньопалеозойські орогенні морські і континентальні формації герцинід представлені різноманітними уламковими і вулканогенними породами верхнього карбону і пермі. В Монголії широко розповсюджені також континентальні відклади мезозою, складені дуже строкатим набором осадових і вулканогенних порід. Найбільш молоді комплекси порід представлені в Монголії неогеновими і четвертинними (калієвими і натрієвими) базальтами і різними рихлими відкладами.

Південномонгольські герциніди відділені від каледонід розломом, який називається Головним Монгольським лінеаментом.

В будові герцинід Китаю переважають теригенні, вулканогенні і карбонатні утворення.

В Південному Тянь-Шані широко розвинуті теригенні і теригенно-карбонатні відклади міогеосинклінального типу і вулканогенно-осадові - евгеосинклінального типу. Вулканіти перекриваються пізньопалеозойським флішем і моласою. Структура району складчаста (Туркестанський хребет), покривно-складчаста і лускувата (Зеравшанський хребет), глибово-складчаста (Гісарський хребет). Поряд з гірськими хребтами розвинуті і крупні міжгірські западини (Таджикська, Ферганська). В межах западин присутні потужні товщі континентальних вугленосних відкладів тріасу та юри. В крейді та палеогені накопичувались морські, континентальні і лагунні відклади. З пізнього олігоцену почалось підняття території, яке спричинило сучасний високогірний рельєф і западини.

Корисні копалини.

Важливу роль серед корисних копалин Монголії відіграють флюорит, вугілля, мідно-молібденові і олов'яно-вольфрамові руди, фосфорити та ін. Нафта відома у Східногобійській западині. Крім того, відомі мідні і золоті руди.

З герцинідами Китаю пов'язані родовища руд заліза, міді, вольфраму, олова, молібдену, нікелю, свинцю, фосфоритів, боратів, кам'яного вугілля, а з накладеними мезо-кайнозойськими западинами основні родовища нафти (Цзюцюанська западина, Цайдамська западина, западина Мінхе).

У Південному Тянь-Шані корисні копалини представлені ртутними рудами, рудами вольфраму та поліметалів. Промислові родовища нафти і газу відомі У Таджицькій і Ферганській западинах. З породами юрського віку пов'язані родовища кам'яного вугілля.

Герциніди Африки

Споруди герцинського віку обмежують докембрійську Африканську платформу з півночі і півдня. На півночі - це складчаста споруда Великого Атласу, на півдні - складчаста споруда Капід.

Геологічна будова.

Великий Атлас представлений кембрій-нижньокам'яновугільним складчастим комплексом з окремими западинами, виконаними верхньопалеозойською континентальною моласою. В межах Мароканської і Оранської месет цей комплекс або виступає на поверхню, або перекритий малопотужним чохлом тріасових лагунних, юрсько-еоценових морських і олігоцен-четвертинних континентальних відкладів. В південному оточенні області - гірська складчаста зона Високого Атласу, яка утворилася на місці глибокого прогину, виповненого менш потужною товщею тріасу-еоцену. Аналогічна зона північно-східного простягання - Середній Атлас - розділяє Мароканську і Оранську месети.

Корисні копалини.

В міжгірських западинах Великого Атласу відомі родовища нафти і газу. Кам'яне вугілля в Капській провінції. Серед рудних корисних копалин залізні, марганцеві руди, мідь (Марокко), свинець (Капіди).

Тасманський пояс

Герцинська складчаста область - Тасманська геосинкліналь - це східне оточення Австралійської платформи.

Геологічна будова.

Більшу (західну) частину Тасманського поясу займає Лакланська складчаста система; на її крайньому сході розташована складчаста система Нової Англії. Комплекс фундаменту Тасманської геосинкліналі виходить на поверхню в декількох ізольованих блоках і складається із гнейсів і кварцитів нижнього протерозою (район Джоржтаун) або верхньопротерозойсько - нижньопалеозойських кристалічних сланців (район Брісбен). В межах Лакланської системи широко розповсюджені потужні геосинклінальні формації нижнього і середнього палеозою - кембрійські офіоліти, конгломерати, пісковики і філіти, карбонатні породи ордовика і силура, нижньо- і середньодевонські товщі теригенних порід з покривами ефузивів і туфів середнього складу. Складчастість в кінці середнього девону тут супроводжувалась проявами магматизму. Континентальні червоноколірні відклади і кислі вулканогенні товщі верхнього девону, карбону і пермі виконують окремі грабени і орогенні западини.

У складчастій системі Нової Англії на породах комплексу фундаменту залягають потужні граувакові товщі з прошарками спілітів, кератофірів, андезитів і лінзами органогенних вапняків девонського віку. Відклади карбону представлені піщано-алевролітовими товщами, що містять прошарки вапняків, кременистих сланців і конгломератів; пермо-тріасові відклади -- включеннями вулканогенних порід кислого й основного складів, а також морськими і континентальними вугленосними піщано-глинистими товщами, що виконують грабени і міжгірські прогини (самі великі Боуенський і Сіднейський). Складчаста область Східної. Австралії і Тасманії в кайнозойський час була охоплена процесами вулканізму, у результаті чого сформувалася серія базальтових плато, що прослідковуються у вигляді поясу від Квінсленда до Тасманії. У складі вулканічних товщ, крім базальтів, присутні лужні породи. У післякрейдовий час на континенті йшов інтенсивний розвиток кори вивітрювання, часто латеритного типу. Відбувалося формування прибережно-морських пляжів.

Корисні копалини.

В Лакланській системі з відкладами середнього девону пов'язані родовища руд олова, вольфраму, молібдену, вісмуту, міді, свинцю і цинку.

З вулканогенними породами у Новій Англії пов'язані золото-мідні, олов'яно-вольфрамові, молібдено-вісмутові жильні родовища. В межах Боуенського та Сіднейського прогинів є кам'яне вугілля. З корою вивітрювання пов'язані родовища бокситів, нікелевих силікатних і уранових руд. У відкладах пляжів розвинуті родовища важких пісків, збагачених цирконом, монацитом, ільменітом, рутилом.

Аппалацько-Уачітська гірськоскладчаста область

До герцинської епохи складчастості відносяться Південні Аппалачі, Уошито і їх південно-західне продовження, а також Іннуїтська складчаста система, яка займає північну частину Канадського Арктичного архіпелагу.

Геологічна будова.

В Іннуїтській складчастій системі розрізняють три зони: зовнішню (мілководні, переважно карбонатні осади кембрію -- нижнього девону, що змінюються в середньому-пізньому девоні уламковими утвореннями моласового типу), центральну (крупноуламкові рифтогенні відклади низів кембрію, глибоководні глинисто-кременисті осади кембрію -- низів девону, що перекриваються верхньоордовицько-середньодевонським флішем), північну (досередньоордовицькі офіоліти і верхньопротерозойські гнейси, неузгоджено перекриті середньоордовицько - верхньосилурійськими осадами і вулканітами). На центральну і північну зони з різким неузгодженням накладена велика западина (басейн) Свердруп, виконана потужною (до 12 км) товщею відкладів (від кам'яновугільних до верхньокрейдових). Уламкові породи нижньої частини розрізу змінюються евапоритами верхнього карбону -- пермі, з якими пов'язані чисельні соляні діапіри. Мезозой представлений циклічною послідовністю мілководно-морських теригенних осадів. Наявні прояви пізньопалеозойського і крейдового трапового магматизму. Північна частина Канадського Арктичного архіпелагу, включаючи басейн Свердруп, піддалася деформаціям стиснення між середнім еоценом і пізнім міоценом.

Південні Аппалачі обмежені з боку платформи передовим прогином, виповненим відкладами від ордовику до низів пермі. Внутрішній борт прогину інтенсивно деформований; на нього насунута зовнішня, міогеосинклінальна зона Аппалачів (зона Долин і Гряд), складена шельфовими карбонатно-теригенними осадами кембрію-карбону й інтенсивно деформована в ранній пермі (аппалацький орогенез). Структура зовнішньої зони складається із серії насувних пластин, що переходять на півдні у великі тектонічні покриви. У Південних Аппалачах на зовнішню зону насунута зона антиклінальних піднять гренвільського фундаменту і рифтогенных уламкових відкладів верхнього рифею -- нижнього кембрію (Блу-Рідж Південних Аппалачів).

Південне складчасте обрамлення платформи виходить на поверхню в горах Уошито в штатах Арканзас і Маратон у Техасі. Зона Уошито -- продовження Південних Аппалачів; їх спільний передовий прогин -- Блейк-Уорріер, який безпосередньо перед Уошито переходить у прогин Аркома. Відкрита частина споруди Уошито -- пакет тектонічних покривів, переміщених на північ і насунутих на прогин Аркома, виповнений верхньопалеозойською моласою. Покриви Уошито і підняття Маратон складені верхньокембрійсько-середньоордовицькими відкладами континентального схилу і підніжжя -- чорними граптолітовими сланцями, верхньоордовицько-нижньокарбоновими глибоководними кременистими сланцями і кременями, нижньо-середньокарбоновим теригенним флішем. Пізньопалеозойська складчаста система продовжується на південь від Ріо-Гранде в Мексику, огинаючи із заходу западину Мексиканської затоки і досягаючи гір Майя в основі п-ова Юкатан у Белізі. У Мексиці і Центральній Америці на еродованій і знівельованій поверхні порід пізньопалеозойської складчастої системи залягають мезозойсько-палеогенові утворення зовнішньої зони Кордильєрського поясу, який тут перекриває більш древній палеозойський Атлантичний складчастий геосинклінальний пояс.

Корисні копалини.

Серед корисних копалин відомі кам'яне вугілля (Апалацький басейн), руди заліза, цинку, свинцю, алюмінію (Уошито).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Вкажіть основні структурні елементи всіх областей герцинської складчастості.

Визначте основні риси геологічної будови герцинід.

Вкажіть основні етапи історії геологічного розвитку областей.

Назвіть основні корисні копалини областей герцинської епохи складчастості.

5. Назвіть основні родовища корисних копалин Уралу.

ЛЕКЦІЯ 7. геологічна будова епігерцинських плит

Епігерцинські плити - це великі стійкі ділянки земної кори, які мають фундамент герцинського віку та потужний осадовий чохол мезозойсько-кайнозойського віку. Ще їх називають молодими платформами. Такими платформами на Євроазіатському континенті є Західносибірська, Скіфська, Туранська, Західноєвропейська та Дунбейська; в Австралії - Східноавстралійська; в Північній Америці - Арктична та Атлантична.

Західносибірська плита

Західносибірська плита займає величезну територію між Уралом і Сибірською платформою. На заході плита обмежена Урало-Новоземельським виступом герцинід, на південному сході - Казахстано-Алтайським і Кузнецько-Саянським виступами з розвинутими в її межах каледонськими і герцинськими складчастими спорудами. На сході плита примикає до Сибірської платформи. Кустанайська сідловина відділяє Західносибірську плиту від Туранської плити.

Геологічна будова.

Фундамент плити досить детально досліджений біля гірського обрамлення, де глибина його залягання не перевищує перших сотень метрів. В південних і центральних районах фундамент вивчено за даними буріння глибоких свердловин. На півночі він майже не досліджений і дані про його будову базуються на геофізичних дослідженнях. Результати досліджень фундаменту вказують на його різновіковість в межах плити. В Приуральській частині плити він герцинський, в Приєнісейській - байкальсько-каледонський, на півдні, на продовженні складчастих систем Казахстану та Алтаю, відповідно каледонський і герцинський. В центральних і північних частинах плити передбачається наявність в її фундаменті докембрійських масивів.

Нижній поверх фундаменту утворений складно дислокованими осадовими і вулканогенними товщами докембрію і низами палеозою. Верхній поверх складається із порід верхнього палеозою (на герцинідах), середньо-верхнього палеозою (на каледонідах), палеозою (на байкалідах і давніх масивах), залягає більш полого, представляючи собою залишки чохла масивів. Характерною особливістю фундаменту є наявність кори вивітрювання, представленої світло-сірими і строкатими каоліновими породами товщиною до 50 м.

В основі платформового чохла розвинувся комплекс теригенних континентальних тріасово-нижньоюрських відкладів, які заповнюють систему рифтових западин (тафрогенів) субмеридіонального напрямку. Відклади нижнього і середнього тріасу містять трапи, верхньотріасового - вугілля (Челябинський грабен). В прибортових частинах плити шари полого (2-40) нахилені до центру. Місцями зустрічаються флексури і незамкнуті антикліналі. В центральній частині плити по підошві чохла виділяються ізометричні і лінійні западини, які розділені чисельними склепіннями, валами, системами валів. На решті території плити чохол починається з юрських відкладів і закінчується сучасними болотними і річковими осадами.

В центральних районах плити осадовий чохол починається з відкладів тюменської світи (середня юра). Це перешарування пісковиків континентального походження з бітумінозними аргілітами. Загальна товщина середньоюрських відкладів досягає 500 м. Крейдові відклади розвинуті повсюдно в межах плити, іноді вони відслонюються в долинах рік і доступні до безпосереднього спостереження. Склад крейдових відкладів вказує на їх морське походження. З цими відкладами пов'язані основні нафтові горизонти Західного Сибіру. Палеогенові та неогенові відклади розповсюджені повсюдно і представлені континентальними товщами, з якими пов'язані поклади вугілля. Четвертинні відклади у вигляді суцільного покриву розповсюджені на всій плиті. Вони представлені льодовиковими, озерно-болотними і річковими осадами. Це в основному піски, суглинки, намулисті глини, торф. Загальна товщина відкладів змінюється від 5 до 250 м, досягаючи іноді 400 м.

Будова фундаменту ускладнена чисельними грабенами (тафрогенами), які заповнені пермськими, тріасовими і частково нижньоюрськими породами товщиною до 3-4 км. На сході плити встановлено аналогічні грабеноподібні западини, але вони вже виповнені палеозойськими моласовими формаціями.

В тектонічній будові платформового чохла виділяється цілий ряд великих геоструктурних елементів - антекліз, синекліз, зон піднять, склепінь, валів, западин і прогинів (рис. 7.1). В межах плити виділяють Ямальську, Сосвинську, Тобольську, Середньообську і Таз-Калпашевську антеклізи, Махетсько-Хетську, Приколиванську і Казачинську зони піднять.

Рисунок 7.1 - Схема тектонічної будови Західносибірської плити

1 - межі плити; 2 - антеклізи і зони піднять (І - Ямальська антекліза, ІІ - Махетсько-Хетська зона піднять, ІІІ - Сосьвинська антекліза, ІV - Середньообська антекліза, V - Таз-Колпашевська антекліза, VІ - Тобольська антекліза, VІІ - Казачинська зона піднять, VІІІ - Приколиванська зона піднять), 3 - склепіння, 4 - осі синекліз та прогинів (ІХ - Ханти-мансійська синекліза)

Махетсько-Хетська, Казачинська і Приколиванська зони піднять розташовані вздовж східного і південного обрамлення плити. Вони являють собою області припіднятого залягання фундаменту, який має блокову будову.

Найбільш великою і характерною синеклізою є Ханти-Мансійська синекліза, яка розташована між Сосьвинською, Тобольською, Середньообською і Ямальською антеклізами. В основі чохла синеклізи залягають континентальні нижньо-середньоюрські відклади (тюменська свита) товщиною до 350 м. В південній частині синеклізи в основі чохла існують покриви ефузивних порід пермсько-тріасового віку.

Важливою особливістю тектоніки фундаменту і чохла плити є наявність великих (регіональних) розломів, які виконують різні функції в будові фундаменту і чохла. Більшість із них зорієнтована в північно-західному і північно-східному напрямках. Зустрічаються розломи субширотного простягання. В фундаменті регіональні розломи створюють зони дроблення, які відображуються в осадовому чохлі ланцюжками локальних піднять.

Історія геологічного розвитку.

Геосинклінальний режим розвитку Західносибірської плити встановився в глибокому докембрії. В кінці протерозойської ери в результаті проявлення байкальської тектоно-магматичної епохи в межах майбутньої плити в її північній і східній частинах пройшло утворення блоків ранньої консолідації. Виникнення байкалід стабілізувало геосинкліналь. В кінці каледонського періоду пройшло нове скорочення геосинклінальної області за рахунок виникнення в південних районах каледонід.

Герцинський етап став вирішальним етапом в структурному перетворенні плити в результаті повсюдної ліквідації геосинклінального режиму. Тектонічні рухи в кінці цього етапу привели до з'єднання різновікових блоків плити і утворення єдиного цоколя платформи.

В пермський і тріасовий періоди закладались тафрогени, які продовжували свій розвиток в ранньоюрську епоху. Починаючи із середньої юри на території плити встановилась плитна стадія платформового розвитку. В середньо- і верхньоюрський період територія плити зазнала значного опускання по великих розломах земної кори, що обумовило регіональну морську трансгресію.

В кінці раннього олігоцену море покинуло плиту і намітилась регіональна регресія, яка неодноразово переривалась морськими трансгресіями в четвертинний період. В антропогені проходили потужні зледеніння Західного Сибіру. Льодовики загороджували текучі на північ ріки і заболочували величезні території в середній частині низовини. Зараз північна і центральна частини плити опускаються, про що свідчать величезні естуарії північних рік та прогресивний розвиток боліт.

Корисні копалини.

Більшість корисних копалин Західносибірської плити пов'язана з відкладами осадового чохла. Це нафта, газ, кам'яне вугілля, торф, залізні руди, боксити, мінеральні солі. Значну цінність тут представляють родовища нафти і газу. Більшість із них пов'язана з морськими і прибережно-морськими відкладами юри і нижньої крейди. Газові поклади залягають у верхньокрейдових відкладах. Виявлені поклади вуглеводнів залягають в інтервалах глибин від 400 м до 3,7 км. Як правило, вони пов'язані з антиклінальними структурами, хоча зустрічаються в зонах виклинювання продуктивних горизонтів і в тріщинних породах кори вивітрювання. Нафтові родовища переважно знаходяться в центральних районах плити, а більша частина родовищ газу знаходиться в північних і північно-західних районах плити.

Кам'яне вугілля в невеликих кількостях зустрічається в грабенах, виповнених тріасовими і юрськими відкладами.

Торф - найбільш розповсюджена корисна копалина. В деяких районах плити товщина торфового шару досягає 100 м.

Залізні руди в межах плити формувались в прибережній частині туронського моря, а також середньоолігоценового моря, що розмивало продукти еоценової кори вивітрювання. На півдні плити відоме Колпашевське родовище залізної руди осадового походження, пов'язане з туронськими відкладами. Відомі родовища залізних руд і в Кустанайській сідловині, де вони пов'язані з палеогеновими породами.

Боксити відомі в Кустанайській сідловині. Їх вік пізня крейда-еоцен.

Мінеральні солі містяться в сучасних осадах багатьох озер в степовій частині плити.

Ряд родовищ пов'язано з породами фундаменту. Так, у високоприпіднятому фундаменті Кустанайської сідловини виявлене Сарбайське і Соколівське скарнові залізорудні родовища, пов'язані з кам'яновугільними відкладами і приурочені до Тюменсько-Кустанайського розлому. На базі цих родовищ створений Соколовсько-Сарбайський гірничозбагачувальний комбінат.

Скіфська плита

Скіфська плита межує на півночі із Східноєвропейською платформою, а на півдні - з альпійськими спорудами Гірського Криму та Кавказу. Охоплює вона район Донбасу, степові простори Криму і Кавказу, які розділяють водні простори Азовського моря.

Геологічна будова.

Породи фундаменту Скіфської плити різноманітні за віком і складом. Найбільш давні відклади - архейсько-протерозойські граніти, граніто-гнейси і кристалічні сланці. Палеозойські комплекси представлені кристалічними і глинистими сланцями, мармуризованими вапняками з прошарками андезитових і кварцових порфіритів. Із палеозойського комплексу найбільш детально вивчені кам'яновугільні відклади, які відслонюються в районі Донбасу. Завершується розріз палеозойських відкладів строкатою моласовою формацією пермського віку. На заході плити до складу фундаменту входять породи тріасу і нижньої юри.

Осадовий чохол Скіфської плити розпочинається із відкладів тріасової системи і включає в себе утворення тріасу, юри, крейди, палеогену і неоген-антропогену загальною товщиною до 8 км (рис. 7.2).

Перехідний комплекс порід між фундаментом і чохлом Скіфської плити в межах Степового Криму містить тріасово-юрську вулканогенно-осадову товщу пісковиків, алевролітів, сланців, основних і середніх ефузивів, прорвану інтрузіями діабазів і кварцових діоритів (Тарханкутський грабен).

Фундамент Скіфської плити складається з декількох різновікових геоблоків, з'єднаних в єдине ціле в кінці палеозою - на початку мезозою. Вік геоблоків - від байкальського до ранньомезозойського. Границями між геоблоками служать зони регіональних розломів.

Рисунок 7.2 - Схематичний геологічний розріз частини Скіфської плити

1 - кристалічний фундамент, 2 - осадовий метаморфізований фундамент, 3 - проміжний структурний поверх, 4 - теригенні комплекси, 5 - карбонатні комплекси, 6 - моласи передгірських комплексів, 7 - розмиви, 8 - диз'юнктивні порушення

В будові платформового чохла Скіфської плити беруть участь ряд крупних геоструктурних елементів, серед яких Ставропольсько-Прикумська антекліза, захоронений кряж Карпінського, Сальське підняття, Єйсько-Березанська зона піднять, Адигейський і Мінераловодський виступи, Східноманицький і Гудиловський прогини, Крапоткінська і Чорнолеська западини, Західнокубанський і Терсько-Каспійський передові прогини.

Найбільшими структурами плити в межах Степового Криму є Сиваська западина, Тарханкутське підняття, Альмійська западина, Індольська западина, Сімферопольське підняття (рис. 7.3).

Ставропольсько-Прикумська антекліза - найбільший геоструктурний елемент плити, розмір якого складає 450х100 км. Платформовий чохол тут складений юрськими, крейдовими і кайнозойськими відкладами. Найвище припідняте положення фундаменту (2-2,5 км) фіксується в Ставропольському склепінні.

Решта позитивних геоструктурних елементів Передкавказзя значно менші за масштабами і їх роль у будові платформового чохла невелика.

Із від'ємних геоструктурних елементів найбільше значення мають Західнокубанський і Терсько-Каспійський передові прогини, розділені між собою Адигейським і Мінераловодським виступами. Разом з прилеглими південними схилами плити передові прогини утворюють велику депресію в потужній товщі осадових утворень.

Рисунок 7.3 - Тектонічна схема Скіфської плити

Степовий Крим: І - Сиваська западина, ІІ - Тарханкутське підняття, ІІІ - Альмійська западина, ІV - Індольська западина, V - Сімферопольське підняття, VІ - Складчаста зона Керченського півострова; 1 - Донецький кряж, 2 - кряж Карпінського, 3 - Сальське поперечне підняття, 4 - Єйсько-Березанська зона піднять, 5 - Ставропільське склепіння (Ставропільсько-Прикумська антекліза), 6 - Адигейський виступ, 7 - Мінераловодський виступ, 8 - Гудилівський прогин, 9 - Східноманицький прогин, 10 - Кропоткінська западина, 11 - Чорнолезька западина, 12 - Західнокубанський прогин, 13 - Терсько-Каспійський прогин

Особливе місце в тектонічній структурі Скіфської плити займає гірськоскладчаста споруда Великого Донбасу (Донецький кряж). В будові кряжу беруть участь складні системи антиклінальних і синклінальних складок, витягнутих в північно-західному напрямку. Широко розвинуті в його межах розломи, по яких проходило поступлення магми.

Історія геологічного розвитку.

Скіфська плита утворилась в кінці палеозою в результаті закриття океану Тетіс. Підсування острівних дуг і мікроконтинентів до південної окраїни Східноєвропейської платформи сприяло виникненню геосинклінальної системи, де формувалась континентальна кора. Пізньогерцинська складчастість привела до утворення на більшій частині плити гірськоскладчастих споруд. В пермі і частково в тріасі гірська споруда зруйнувалась і вирівнявся її рельєф.

Плитна стадія розвитку в межах плити розпочалась з тріасового періоду. З цього часу плита поступово почала занурюватись і подальша історія її геологічного розвитку пов'язана із чергуванням тривалих епох занурення, які змінювались короткочасними епохами піднять. Періоди занурення припадають на юрський, крейдовий і палеоген-неогеновий періоди. Найбільш відчутні епохи піднять проявились в кінці юри, особливо в передпізньосарматський час. Остання епоха піднять привела до регіональної регресії моря на територію Передкавказзя.

Корисні копалини.

Із корисних копалин Скіфської плити мають значення нафта, газ і кам'яне вугілля.

Нафта і газ відомі в мезозойських відкладах. У відкладах палеоген-неогену відомі скупчення нафти і газу в хадумському горизонті і в пісковиках майкопської світи. В межах Степового Криму поклади нафти, газу і конденсату встановлені в нижньокрейдових теригенних відкладах.

Кам'яне вугілля відоме в межах Донбасу, де розвідано 105 вугільних пластів товщиною від 0,5 до 3 м. Вугілля різних марок - від бурих до антрацитів.

Із інших корисних копалин слід відзначити наявність ртуті (Нікітинське родовище в Донбасі), мінеральні солі, мінеральні води.

Туранська плита

Туранська плита охоплює величезні пустельні і напівпустельні простори Середньої Азії і Західного Казахстану. На півночі по Південноембінському розлому вона межує із Східноєвропейською платформою, на північному сході з каледонідами Казахстану і Західносибірською плитою, на сході - з орогенною областю Гіссар і Тянь-Шаню, на півдні - з гірськоскладчастою областю Копетдагу. Границя між Туранською і Скіфською плитами проходить по крупному розлому в районі північно-західного Каспію.

Геологічна будова.

Фундамент Туранської плити складається із різноманітних формаційних комплексів - від докембрію до пермі. Докембрійські відклади представлені сильно зміненими амфіболітовими сланцями. Палеозойські утворення виражені різними сланцями, гранітами, габро, ефузивними породами. Закінчується розріз палеозою континентальними конгломератами.

Осадовий чохол плити має різну товщину і різний стратиграфічний діапазон. Загальна його товщина досягає 12 км. Представлений теригенними та карбонатними морськими утвореннями мезозою та кайнозою. Антропогенові відклади представлені теригенними алювіальними, еоловими різновидами товщиною до 100 м.

Фундамент платформи складається із окремих крупних блоків (геоблоків), які створили мозаїчну будову цоколя регіону. Об'єднання цих різновікових геоблоків пройшло в кінці палеозою, а тому платформа відноситься до епігерцинських.

У будові чохла плити виділяється ряд великих піднять і западин - Центральнотуркменська і Кизилкумська антеклізи, Центральноаральська, Мангишлацька, Центральноустюртська зони піднять, Середньокаспійське і Бузачинське склепіння, Північно- і Мангишлацько-Устюртську, Мургабську і Сирдар'їнську синеклізи, а також Передкопетдагзький передовий прогин (рис. 7.3).

Рисунок 7.4 - Тектонічна схема Туранської плити

І - Центральнотуркменська (Карабогаз-Каракумська) антекліза, ІІ - Кизилкумська антекліза; 1 - Мангишлацька зона піднять, 2 - Бузачинське склепіння, 3 - Середньокаспійське склепіння, 4 - Карабогазьке склепіння, 5 - Каракумське склепіння, 6 - Центральноустюртська зона піднять, 7 - Центральноаральська зона піднять, 8 - Північноустюртська синекліза, 9 - Мангишлацько-Устюртська синекліза, 10 - Сирдар'їнська синекліза, 11 - Амудар'їнська синекліза.

Історія геологічного розвитку.

Формування Туранської плити пройшло одночасно з утворенням Скіфської плити. Закриття Палеотетісу привело до виникнення системи острівних дуг і мікроконтинентів по всій південній периферії Східноєвропейської платформи. Тут проходив геосинклінальний режим розвитку, що привів до збільшення товщини континентальної кори. Складчастість в кінці середнього карбону привела до цілковитої ліквідації геосинклінального режиму в межах Туранської плити. Плитна стадія розвитку розпочалась повсюдно з юрського періоду. Вона характеризувалась тривалими низхідними рухами, які приводили до широкого розвитку трансгресій з максимальним їх розповсюдженням в пізньоюрську і пізньокрейдову епохи. Починаючи із пізньоюрського періоду, намітилась різниця в розвитку західної і східної частин Туранської плити. Вона проявилась у більш інтенсивному прогинанні східної частини плити і в більш частому виникненні тут континентальних і лагунних умов осадконагромадження.

Корисні копалини.

Серед корисних копалин Туранської плити слід відзначити родовища нафти, газу, сірки, мінеральних солей.

Основними перспективними горизонтами на нафту і газ є горизонти юрських і крейдових комплексів. Поклади газу і газоконденсату наявні у відкладах тріасу, нижньої юри і нижньої крейди. На сході Туранської плити переважно розвинуті газові поклади у нижньо- і верхньокрейдових пісковиках.

Родовища сірки відкрито в Центральних Каракумах і в південно-західних частинах Гіссарського хребта.

Розсипи титану і циркону відомі в Мургабській синеклізі.

Мінеральні солі відомі в районі Кара-Богаз-Гола і на Гаурдаці.

Західноєвропейська плита

Плита розмішена між Альпійським складчастим поясом на півдні, Балтійським щитом на північному сході і структурами каледонської складчастості на північному заході.

Геологічна будова.

Платформа має складну будову. Її складчаста основа формувалася в період від докембрію до раннього тріасу включно, причому найбільш інтенсивно в герцинську епоху складчастості. Платформовий чохол тут починається з відкладів верхньої пермі і тріасу. Складчастий фундамент відділений від чохла континентально-лімнічним комплексом моласових і вугленосних червоноколірних утворень, місцями вулканогенних, які на епігерцинській платформі охоплюють вестфальський і єтефанський яруси середнього і верхнього карбону (силезій) і нижньої пермі (ротлігендес). Шари цих порід сильно метаморфізовані та значно порушені розривними дислокаціями. Місцями відклади утворюють покриви, місцями виповнюють грабенові западини, де товщина їх різко збільшується до 4--8 км, інколи більше.

Характерною рисою зазначеної еліґерцинської платформи, є висока рухомість, що зумовило її мозаїчну будову. Під впливом тектонічних напружень альпійського циклу ця платформа, починаючи з мезозою, була розбита системою розломів на кілька великих глиб, які зазнали значних вертикальних переміщень. Розломи мають переважно два напрямки: субширотний -- західно-північно-західний (герцинський) і субмеридіональний -- північно-північно-східний (рейнський) і порушують не тільки фундамент, а й платформовий чохол.

У будові платформового покриву виділяють великі геоструктурні елементи першого порядку. Синеклізи і западини розділяють окремі підвищені масиви палеозойських і більш давніх порід, частково горстовоґо походження, які виступають на поверхню. До великих піднять складчастого фундаменту належать серединні масиви Вогези, Шварцвальд, Брабантський, Арденський, Гарц, Рейнський, Чеський (Богемський) включно з Судетами і Сілезькими горами, Свєнтокшиські гори, гори Добруджа та ін.; до великих западин -- синеклізи Північноєвропейська, Паризько-Гемпширська і Аквітансько-Біскайська (рис. 7.5).

У будові платформи значне місце займають грабени субмеридіонального, рейнського, напрямку (Рейнський, Ронськнй і Лиманський). З Альпійським складчастим поясом платформа з'єднюється передовими прогинами.

Друга молода, епігерцинська, платформа-- Мізійська--знаходиться між Балканами і Карпатами і являє собою продовження Скіфської плити. Виступ палеозойського фундаменту останньої прослідковується в Добруджі (рис. 7.6).



Рисунок 7.5 - Тектонічна схема Західноєвропейської плити

Рисунок 7.6 - Тектонічна схема Мізійської плити

1 - Балкани, 2 - Передбалканська складчаста зона, 3 - кристалічні породи південних Карпат, 4 - мезозойські відклади Карпат, 5 - Флішова зона Східних Карпат, 6 - Північноболгарське підняття, 7 - Олтенський структурний поріг, 8 - Ломська западина, 9 - Варненська западина, 10 - розломи, 11 - Жіуолтське блокове підняття, 12 - антиклінальні лінії, 13 - границі тектонічних елементів

Корисні копалини.

На території Західноєвропейської плити є крупні родовища нафти і газу (Франція, Аквітанський нафтогазоносний басейн, Німеччина), кам'яного (Добруджа) і бурого вугілля (Німеччина, Франція), руд заліза (Франція, Болгарія), марганцю (Болгарія), благородних металів (Чеський масив), хрому, бокситів (Франція), міді, цинку, олова, ртуті, піриту, бариту, калійних солей.

Дунбейська платформа

Дунбейська епігерцинська платформа знаходиться в східній частині Монголо-Охотського складчастого поясу. Вона охоплює північно-східну частину Китаю, басейн Зеї і Буреї і лівобережжя Амуру, а на сході досягає границі з Китаєм.

Геологічна будова.

У центральній частині платформи розміщується западина Сунляо (рис. 7.7). Платформа має палеозойську і більш давню складчасту основу. На фундаменті майже горизонтально залягають шари вулканогенно-осадового чохла (товщина 1-8 км), складеного ефузивами, туфами і уламковими відкладами юрського і нижньокрейдового віку та червоноколірними континентальними відкладами крейдового і третинного віку.

Характерна особливість Дунбейської платформи - відсутність суцільного розповсюдження платформового чохла, який місцями розділений обширними виступами на поверхні палеозойської і докембрійської складчастої основи, що утворює гірські масиви Великого і Малого Хінгану.

Корисні копалини.

На плиті розміщений нафтогазоносний басейн Сунляо: родовища нафти (Дацин та ін.) і газу в середній частині басейну. У відкладах неогену присутні родовища кам'яного вугілля (Буреїнський басейн). Також відомі руди вольфраму і молібдену.

Рисунок 7.7 - Тектонічна схема Дунбейської платформи

Східноавстралійська платформа

Молода Східноавстралійська платформа оточує зі сходу древню Австралійську платформу.

Фундамент в межах платформи байкальського, каледонського і герцинського віку, місцями виступає на поверхню у вигляді масивів.

Осадовий чохол переважно мезо-кайнозойського віку. На Східноавстралійську платформу частково накладається синекліза Великого Артезіанського басейну, і перекриває пермо-тріасовий прогин Боуен-Сурат. Західна її частина накладена на Східноавстралійську палеозойську синеклізу.

Корисні копалини.

В межах Східноавстралійської синелізи зосереджені газові родовища, в прогині Боуен-Сурат - нафтові і газові. Кам'яне вугілля відоме в прогині Боуен-Сурат. В південній частині відомі уран та олово.

Рисунок 7.8 - Тектонічна схема Східноавстралійської молодої платформи

Молоді платформи Північної Америки (Арктична, Атлантична)

Атлантична молода платформа займає прибережні низовини Атлантичного океану, п-ова Флорида і Мексиканської затоки.

Вона являє собою південну і південно-східну частини Апалацько-Уачітського складчастого поясу, які в цьому місці глибоко опущені і перекриті потужними мезозойськими відкладами. Герцинський фундамент прослідковується на півдні до Гватемали і Гондурасу. В межах осадового чохла залягання пологе гомоклінальне з нахилом до Мексіканської затоки. Ускладнене воно зонами скидів, крупними склепіннями, інтрузіями і соляними куполами.

Рисунок 7.9 - Тектонічна схема Атлантичної платформи

Арктична молода платформа оточує континент із північного заходу, складаючи архіпелаг Паррі, острови Свердруп і північну прибережну частину Аляски. Вивчення цієї платформи тільки розпочинається.

Корисні копалини.

В межах западини Мексиканської затоки та Приатлантичної западини зосереджені нафтові і газові родовища. Незначні родовища кам'яного вугілля відомі в Гондурасі. З виходами герцинського фундаменту пов'язані руди цинку, нікелю, міді.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Дайте загальну характеристику епігерцинських плит.

Назвіть основні особливості складу і будови порід фундаменту.

Охарактеризуйте склад і будову осадового чохла всіх плит.

Назвіть від'ємні структурні елементи плит і корисні копалини, пов'язані з ними.

Назвіть додатні структурні елементи плит і корисні копалини, пов'язані з ними.

Охарактеризуйте основні етапи історії геологічного розвитку епігерцинських плит.

Назвіть основні родовища нафти і газу в межах плит.

Назвіть основні родовища кам'яного вугілля в межах плит.

ЛЕКЦІЯ 8. ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА ОБЛАСТЕЙ МЕЗОЗОЙСЬКОЇ СКЛАДЧАСТОСТІ

Мезозоїди являють собою гірськоскладчасті райони, які завершили свій геосинклінальний розвиток в крейдовий період, але типового платформового розвитку в їх межах ще не відбулося. Земна кора тут не набула достатньої міцності і товщини. Іноді ці області ще називають параплатформами. Прикладами таких областей є Верхояно-Колимська, Далекосхідна, Індо-Китайська області на Євроазіатському континенті та складчаста зона Кордільєр в Північній Америці.

Верхояно-Колимська область

Займає великі простори на схід від Сибірської платформи.

Геологічна будова.

Докембрійські відклади розповсюджені тут тільки в межах найбільш давніх масивів. Це глибоко метаморфізовані гнейси, кристалічні сланці та амфіболіти, близькі за складом до порід архейського комплексу Алданського щита Сибірської платформи. Протерозойські відклади представлені сланцями, кварцитами, мармуризованими вапняками. Відклади прорвані інтрузіями гранітів.

Палеозойська група містить у своєму складі відклади кембрійсько-пермського віку, які виходять на поверхню в ядрах антикліноріїв. Палеозойські відклади розчленовуються на дві товщі. Нижня включає в себе породи від кембрію до нижнього карбону і представлена чергуванням вапняків, мергелів, доломітів, глинистих сланців. Зустрічаються прошарки конгломератів та ефузивів (кембрій, девон). На розмитій поверхні цієї товщі залягає верхоянський комплекс, який складається із верхньої товщі палеозою і мезозою. Це перешарування темно-сірих і чорних пісковиків, глинистих сланців з прошарками вапняків.

Мезозойська група має широке розповсюдження і складена вулканогенно-теригенною товщею з прошарками кам'яного вугілля.

Відклади кайнозойської групи не мають широкого розповсюдження. Палеоген складений континентальними піщано-глинистими осадами і значними ефузивними товщами. Неогенові відклади відомі в басейнах рік і міжгірських западинах невеликої товщини. Антропогенні відклади представлені льодовиковими, алювіальними, делювіальними і морськими намулами.

В тектонічному відношенні область має складну будову. Вона складається із великих серединних масивів, обмежених антикліноріями і синкліноріями. В межах масивів фундамент складений сильно дислокованими древніми кристалічними товщами (архей, протерозой, нижній палеозой) і перекритий незначним верхньопалеозойсько-мезозойським осадовим чохлом. До найбільших масивів відносяться Колимський, Омолонський, Охотський і Чукотсько-Юконський.

Велике значення в тектонічній будові області, крім серединних масивів, мають антиклінорії і мегантиклінорії, які дуже часто розташовуються по периферії жорстких масивів. Їх ядра виповнені сильно дислокованими породами рифею. Такими структурними елементами є Верхоянський мегантиклінорій, Хаяхтанський антиклінорій та антиклінорій Черського, а також Чукотська складчаста зона.

Від'ємні структурні елементи представлені прогинами (Яно-Колимський, Юдомський, Приомолонський, Ольджойський, Олойський), западинами (Момо-Зирянська) і синкліноріями (Догдинський, Іньялі-Дебінський) (рис. 8.1).

Тектонічна будова східної і південно-східної окраїн області ускладнена вулканічним поясом, який простягається вздовж узбережжя Охотського моря на північ до Чукотки. Вулканічний пояс складається із потужної товщі ефузивів пізньокрейдового і палеогенового віку.



Рисунок 8.1 - Схема тектонічної будови Верхояно-Колимської області

1 - границі області; 2 - серединні масиви: А - Колимський, Б - Омолонський, В - Охотський, Г - Чукотсько-Юконський; 3 - мегантиклінорії (Д - Верхоянський), антиклінорії (Е - Хаяхтанський, Ж - Черського) і складчасті зони (З - Чукотська); 4 - прогнуті області; 5 - осі прогинів (а - Яно-Колимського, б - Юдомського, в - Приомолонського, г - Ольджойського, д - Олойського), западин (е - Момо-Зирянської) і синкліноріїв (ж - Догдинського, з - Іньялі-Дебінського); 6 - вулканічний пояс

Історія геологічного розвитку.

Закладання Верхояно-Колимської геосинкліналі пройшло в палеозої на подрібненій давній основі. В кінці юри-крейди геосинкліналь замкнулась. Мезозойська складчастість і магматизм переробили окраїни серединних масивів, скоротивши їх розміри. На межі між Верхояно-Колимською областю і Сибірською платформою виник Приверхоянський передовий прогин, який заповнився крейдовими моласами. Орогенна стадія розвитку, яка розпочалася з пізньої крейди, продовжується до наших днів. Активні тектонічні рухи Східноазіатської геосинклінальної системи проявились в межах Верхояно-Колимської області інтенсивними глибовими рухами і вулканічною діяльністю в новітній період.

Корисні копалини.

Серед корисних копалин найбільшого розвитку набули руди кольорових, рідкісних і дорогоцінних металів. Олово і вольфрам утворюють скупчення в басейнах рік Яни, Індигірки, Колими. Свинець і цинк виявлені в межах Верхоянського мегантиклінорію. Із горючих копалин відомі родовища кам'яного вугілля у Зирянському вугільному басейні та на узбережжі Чукотського моря. В нафтогазоносному відношенні перспективні деякі прогини і западини.

Далекосхідна область

Простягається майже на 900 км від узбережжя Японського моря до правої притоки р. Амуру - р. Хунгарі, досягаючи ширини 200 км.

Геологічна будова.

Докембрійські відклади області представлені гнейсами, кристалічними сланцями, кварцитами, мармурами з інтрузіями гранітів. Палеозойські відклади представлені теригенно-карбонатною товщею з прошарками конгломератів в девоні. Наявні інтрузії гранітів та ефузивні утворення. В розрізі відсутні ордовицькі і силурійські комплекси. Найбільш широко розвинуті пермські відклади, які представлені чергуванням кременистих сланців, яшм, пісковиків з ефузивними породами. Мезозойські відклади складаються із теригенної тріасової товщі з прошарками вапняків, теригенно-вулканогенних утворень юри, теригенно-вулканогенних порід крейди. Кайнозойські відклади розповсюджені повсюдно. Це вулканогенні і туфогенноосадові породи палеогену, континентальні піщано-глинисті утворення неогену та алювіальні осади з прошарками ефузивів антропогенного віку.

В тектонічній будові області виділяють Ханкайський масив, Сіхоте-Алінський антиклінорій, Тетюхінський синклінорій, Сучанський прогин, Середньо- і Нижньоамурську западини (рис. 8.2).



Рисунок 8.2 - Тектонічна схема Далекосхідної (Сіхоте-Алінської) гірськоскладчастої області

На сході області простягається вулканічний пояс, складений ефузивами пізньої крейди, палеогену і неогену.

Історія геологічного розвитку.

Розвиток Сіхоте-Алінської геосинкліналі проходив протягом палеозойської ери на подрібненій докембрійській основі. Він переривався каледонською і герцинською епохами складчастості. Цілковите завершення геосинклінального режиму пройшло лише в передсенонський період. Починаючи із сенону і протягом кайнозойської ери, регіон зазнав орогенного етапу розвитку. Цей період характеризувався вертикальними переміщеннями різних блоків по великих розломах. В орогенний етап активно проявилась ефузивна діяльність. В кайнозої заклались і розвинулись западини і прогини, які заповнювались вугленосними теригенними відкладами та ефузивами.

Корисні копалини.

Серед корисних копалин найбільш розвинуті поклади заліза, свинцю, цинку, олова, кам'яного вугілля, графіту, флюориту тощо. Проблема нафтогазоносності області до кінця не вирішена. Перспективи нафтогазоносності пов'язуються із Середньо- і Нижньоамурською западинами.

Індокитайська гірськоскладчаста область

До цієї області відносяться південні схили Куньлуня і Циньлиня та область між Тібетом і Південнокитайською платформою, а також територія Таїланду, Лаосу та В'єтнаму.

Геологічна будова.

Мезозоїди на території Китаю складені переважно морськими теригенними породами. Породи геосинклінального комплексу інтенсивно зім'яті, розбиті насувами і прорвані крупними батолітами гранітів.

На території Таїланду виділяють Юньнань-Малайський складчастий пояс (на заході), Індосинійський серединний масив (на сході) і розташовану між ними Менамську кайнозойську накладену западину. Складчастий пояс утворений кристалічними породами докембрію і карбонатно-теригенними відкладами всіх систем палеозою і тріасу з пачками ефузивів середнього і кислого складу. Переважають лінійні складки і насуви субмеридіонального простягання. Широко розповсюджені інтрузії гранітоїдів карбону, пермі, тріасу і крейди.