Північно-західна частина платформи розбита Камбейським грабеном, що відкривається в Аравійське море. До півночі, заходу і сходу Індостанська платформа занурюється дуже поступово, і пологі її схили утворюють окраїнні западини, на які накладені платформові схили неогенових передових прогинів.

Асамська окраїнна западина виникла над виступом Індостанського щита.

Корисні копалини.

В архейських товщах фундаменту локалізуються крупні родовища руд заліза, марганцю, міді, золота, графіту. До протерозойських складчастих комплексів приурочені свинцево-цинкові, мідні, уранові і фосфоритові родовища. До відкладів гондванської серії приурочені крупні родовища вугілля, до товщ кайнозойських осадових порід - нафти і газу. Основні нафтогазоносні райони - Камбейський грабен і Асамська западина. Відомі алмазоносні кімберліти.

Рисунок 3.6 - Схема тектонічної будови Індостанської платформи

1 - кристалічний щит, 2 - осадовий чохол платформи

Китайська платформа

Східна частина Китаю зайнята древньою Китайською платформою. З півночі вона обмежена смугою байкальської складчастості, із заходу -- епіплатформовою орогенічною областю Центральної Азії. З південного заходу і півдня Китайська платформа оточена областю ранньомезозойської складчастості Північного Тібету і Північного Індокитаю.

Геологічна будова.

У складі платформи виділяється три мегаблока: Китайсько-Корейський, Південнокитайський і Таримський. Їх ранньодокембрійський кристалічний фундамент складний різними метаморфічними породами (гнейси, граніто-гнейси, мигматити, метаморфічні сланці, кварцити та ін.) і виходить на денну поверхню у межах Сино-Корейського щита та ряду масивів. До складу фундаменту Таримського і Південнокитайського мегаблоків входять і пізньодокембрійські метаморфічні утворення.

Осадовий чохол платформи складений палеозойськими мілководними карбонатними породами і потужними континентальними червоноколірними утвореннями мезо-кайнозойського віку. Загальна товщина осадового чохла досягає 6000--15000 м; у його складі основна роль належить мезозойським відкладам.

Відмінною рисою рухливої Китайської платформи є слабка консолідація і сильна розчленованість фундаменту і виникнення в платформовому чохлі уздовж великих розломів лінійних складчастих і глибово-складчастих прирозломних зон. Ці структури, названі яньшаньськими, представляють своєрідну рису тектоніки Китаю. Формування їх починалося в мезозої й особливо інтенсивно відбувалося наприкінці юри і крейдового періоду, коли Китайська платформа випробувала сильне роздроблення під час складчастості мезозойських систем Тихоокеанського поясу й Індокитаю.

За ступінню тектонічної активності Китайська платформа поділяється на дві частини поясом герцинської складчастості Циньлинь, що відходить від Куньлуня.

Північна частина -- Північнокитайська платформа, відносно менш рухлива, південна частина -- сильно активізована Південнокитайська платформа з більш повним і потужнім осадовим чохлом і більш різко вираженими яньшаньськими дислокаціями, що супроводжувалися вулканізмом.

У межах Північнокитайської платформи виділяються дві великі синеклізи -- Ордоська і Північнокитайська. Усі синеклізи Китайської платформи, як північної, так і південної її частин, характеризуються кутуватими обрисами й обмежені звичайно великими розломами.

На Південнокитайській платформі виділяються Сичуанська і південніше Гуанси-Гуйчжоуська синеклізи (рис. 3.7).

Історія геологічного розвитку.

У мезозойський і кайнозойський час на всій території Китаю інтенсивно проявлялися тектонічні рухи, в результаті яких були сформовані гірські споруди і міжгірські западини Східного Китаю, був зім'ятий платформний чохол, широко проявився магматизм (у т.ч. гранітоїдний), особливо в межах пізньомезозойського вулкано-плутонічного поясу південно-східного узбережжя країни. З цими структурами пов'язані родовища кам'яного вугілля, нафти, газу в неотектонічних западинах, руд вольфраму, олова, сурми, ртуті та ін.

Корисні копалини.

Із структурами фундаменту платформ пов'язані родовища залізистих кварцитів, золота, алмазів, слюди. З платформовим чохлом пов'язані родовища кам'яного і бурого вугілля (Сичуанський, Ордоський, Таримський кам'яновугільні басейни), нафти і газу (Північнокитайська западина, басейн Сичуань), руд міді, заліза (провінції Сичуань і Гуйчжоу) і поліметалів та інших корисних копалин.



Рисунок 3.7 - Схема тектонічної будови Китайської платформи

1 - вихід на денну поверхню кристалічного фундаменту, 2 - осадовий чохол платформи

Австралійська платформа

Австралія являє собою древню платформу, оточену на сході герцинською складчастою областю - Тасманською геосинкліналлю, або Тасманським поясом палеозойської складчастості.

Геологічна будова.

В західній частині платформи в межах двох крупних щитів (Їлгарн і Пілбара) і декількох розмежованих виступів (Голер, Масгрейв, Аранта) на поверхню виходить архейський кристалічний фундамент. До його складу входять древні граніто-гнейсові і гранулітові комплекси, вік яких оцінюється в 2700-3400 млн.років, а також менш метаморфізовані комплекси зеленокам'яних поясів (вік від 3300 до 2600 млн.років). Останні представлені основними і ультраосновними метавулканітами, які перешаровуються з метаосадовими породами - залізистими кварцитами, грауваками, кременистими породами. Фундамент східної частини платформи складений метаморфізованими вулканогенно-осадовими утвореннями нижнього протерозою.

На кристалічному фундаменті залягають осадові і вулканогенні комплекси чохла. В Західній Австралії найдревніші комплекси чохла відносяться до нижнього протерозою і представлені пісковиками, які перешаровуються з базальтами, залізисто-кременистими породами, доломітами і кислими ефузивами, які виповнюють западину Налагайн і авлакоген Ашбертон-Набберу. На півночі нижньопротерозойські теригенні комплекси чохла переходять в осадові формації міогеосинклінальних прогинів, які перекриваються теригенними формаціями і кислими вулканогенно-плутонічними комплексами. Верхньопротерозойські і палеозойські горизонти чохла представлені теригенними глинисто-карбонатними відкладами, які виконують синеклізи Карнарвон, Кенінг і прогини Амадієс, Мак-Артур та ін. В Південній Австралії аналогічні комплекси складають складчасту систему Аделаїда, витягнуту в меридіональному напрямку. Мезозойські і кайнозойські товщі платформового чохла представлені переважно піщано-глинистими, часто вугленосними відкладами; тільки в Пертському грабені на західній окраїні континенту відомі крім них морські відклади тріасового і крейдового віків.

У центральній і східній частинах Австралійської платформи розташовується велика мезо-кайнозойська синекліза Великого Артезіанського басейну. Вона частково накладається на молоду платформу і перекриває пермо-тріасовий передовий прогин Бодуэн-Сурат, заключений між каледонідами і герцинідами. Західна її частина накладена на Східноавстралійську палеозойську синеклізу. У центральній частині платформи простягається в широтному напрямку глибокий внутріплатформовий грабен Амадієс. Уздовж західного і південного берегів континенту розташовуються периокеаничні грабенові западини Карнарвон, Перт Фіпрої, Гіпсленд і Отуей. Під водами Басової протоки, між материком і півостровом Тасманія геофізичною розвідкою встановлена велика грабенова Басова западина (рис. 3.8).



Рисунок 3.8 - Тектонічна схема Австралійської платформи

1 - кристалічні щити і масиви, 2 - осадовий чохол платформи

Історія геологічного розвитку.

На півночі і сході від Австралійського континенту до кайнозою зберігалися геосинклінальні умови. У кайнозої на місці сучасної Океанії виникли складчасті гірські системи, фрагменти яких збереглися на островах Нова Гвінея, Нова Зеландія й інших більш дрібних.

Корисні копалини.

З нижньопротерозойськими метаморфізованими вулканогенно-осадовими утвореннями фундаменту у східній частині платформи пов'язані родовища свинцю і цинку (район Брокен-Хіл). До гранітних комплексів щитів приурочені родовища руд літія, тантала, ніобія, берилія та інших рідкісних металів і дорогоцінного каміння. У Західній Австралії з нижньопротерозойськими відкладами осадового чохла пов'язані родовища залізних руд. З палеозойськими теригенними глинисто-карбонатними відкладами пов'язані родовища фосфоритів, гіпсів, кам'яної солі, марганцевих руд (синеклізи Карнарвон, Кенінг і прогини Амадієс, Мак-Артур). Родовища нафти і газу відкриті в межах синеклізи Великого Артезіанського басейну, западини Кенінг, грабена Амадієс та ін.

Північноамериканська платформа

Ядром Північноамериканського континенту є докембрійський Канадський щит, що займає весь північний схід Канади. До щита відноситься також велика частина Гренландії й о. Баффінова Земля. Місцями щит прикритий малопотужним чохлом відкладів нижнього палеозою і девону.

Південний, південно-західний і західний схили Канадського щита утворюють древню Північноамериканську платформу, що займає центральну частину материка в межах США і Західної Канади. Зі сходу і півдня вона оточена палеозойським поясом Апалацько-Уачітської складчастої системи. Південна і південно-східна частини цього складчастого поясу перекриті мезозойськими відкладами і являють собою молоду Атлантичну платформу. Друга молода Арктична платформа обмежує континент з півночі. На заході Північноамериканська платформа обмежена мезо-кайнозойською складчастою спорудою Кордільєр.

Геологічна будова.

Фундамент платформи різновіковий. Найбільш древній фундамент, представлений породами архею (вік не менше 1,7--2,4 млрд. років), розвинутий у західній і південно-західній частині платформи на площі трикутного обрису з вершиною в східній частині Скелястих гір.

Платформовий чохол складений переважно морськими осадами від верхнього кембрію до міссісіпію і від юри до кайнозою. Відклади тріасу і крейди частково континентальні. У розрізі є ряд неузгоджень і перерв, головні з яких приурочені до середнього девону, тріасу, юри і нижньої крейди. Найбільш повний розріз спостерігається в Уілістонській синеклізі, де його потужність складає 3-4 тис. м. Палеозойські відклади мають переважно карбонатно-глинистий склад з евапоритами в низах середнього девону. Мезозойські осади представлені піщано-глинистими породами.

Докембрійський фундамент платформи ускладнений глибинними регіональними розломами переважно північно-західного і північно-східного простягання, що особливо сильно порушують її південний і західний схили в Мідконтиненті і Канаді, виявляючись місцями й у відкладах чохла. Рельєф поверхні фундаменту платформи утворює ряд широких виступів, розділених синеклізами, діаметрами в багато сотень кілометрів, западинами і прогинами. Різниця в відмітках фундаменту в їхніх межах досягає 3000 м. В осадовому чохлі виступи відбиваються антеклізами і склепіннями, перекритими малопотужними нижньопалеозойськими відкладами, серед яких місцями виходять на поверхню породи докембрію.

На платформі виділяються наступні основні структурні елементи (рис. 3.9). На сході уздовж Апалацьких гір простягається дуже глибокий Передапалацький передовий прогин, закладений на докембрійському фундаменті платформи. З заходу він обмежений Цинциннатською антеклізою, де на поверхню виступають породи ордовику. Західніше від неї виділяються дві великі синеклізи -- Мічиганська і Іллінойська, виконані на поверхні осадами карбону.

До північного заходу від цих синекліз знаходиться Вісконсинський виступ фундаменту, від якого в штатах Міннесота і Південна Дакота відходить широкий низький виступ фундаменту Сіу.

Іллінойська синекліза з південного заходу обмежена великою антеклізою Озарк, що відокремлюється від розташованої на півдні від неї складчастої системи Уачіта широтним Арканзаським передовим прогином.

Наступна до заходу велика і складно побудована Західна Внутрішня синекліза розташована в межах штатів Канзас і Оклахома. З півдня вона обмежена поясом глибових структур системи Вічита, що виникли в пізньому палеозої. Система Вічита простягається в північно-західному напрямку між горами Уачіта і Південними Скелястими горами, де встановлене її продовження у вигляді глибових древніх Скелястих гір.

На південь від системи Вічита в Західному Техасі виділяються глибоко занурена Пермська синекліза, де ордовицькі відклади і фундамент залягають нижче, ніж у Західній Внутрішній синеклізі. Зі сходу Пермська синекліза обмежена склепінням Бенд, що відокремлює її від Примексиканської великої западини.

У північній частині платформи на захід від виступу фундаменту Сіу виділяється Уіллістонська синекліза, що відокремлюється низькою структурною перемичкою від Західноканадського прогину.

Рисунок 3.9 - Схема тектонічної будови Північноамериканської платформи

1 - вихід на денну поверхню кристалічного фундаменту, 2 - осадовий чохол платформи

Будова древньої платформи ускладнена локальними підняттями, що групуються у валоподібні структури. У Мідконтиненті в ядрах цих валів нерідко спостерігаються ерозійно-тектонічні виступи докембрійського фундаменту, так звані “поховані гранітні кряжі”, серед яких виділяється протяжний кряж Немаху субмеридіонального простягання. Скиди встановлені також місцями в осадовому чохлі.

Історія геологічного розвитку.

Формування фундаменту всієї платформи закінчилось тільки у пізньому кембрії. Одночасно проходило формування западин-синекліз (Уілістонська, Мічиганська, Іллінойська), між якими утворились підняття-антеклізи і склепіння (Озарк, Цинцинати). Розчленування фундаменту на підняття і западини призвело до утворення рифів в оточенні западин і періодичного накопичення солей (силур - Мічиганського, девон - Уілістонського, перм - Техаського басейнів).

В середньому-пізньому карбоні (пенсільванії) Мідконтинент перетворився в прибережну рівнину, яка періодично заливалася морем, і став областю накопичення циклічно побудованих вугленосних товщ, які збереглися в Передапалацькому прогині, Мічиганському, Іллінойському, Західному Внутрішньому басейнах.

В пермі більша частина Мідконтинента, крім крайнього заходу, піддалася осушенню.

В мезозої опускання і накопичення прибережно-морських і континентальних осадів продовжувались тільки в меридіональній смузі Великих рівнин, які відділяють Канадський щит від Скалистих гір, і на її південному продовженні в сторону Мексіканської затоки.

На початку кайнозою морські осади тут були остаточно витіснені континентальними, а потім настало повне осушення платформи.

Корисні копалини.

Найбільш крупними басейнами нафти і газу на Північноамериканській платформі є Пермський, Західний Внутрішній, Уілістонський, Іллінойський, Мічиганський нафтогазоносні басейни. Родовища кам'яного вугілля зосереджені у Західноканадському прогині, Іллінойській синеклізі; кам'яна та калійна сіль - в Уілістонській і Мічиганській синеклізах. Боксити відомі в Арканзаському склепінні. В блоках порід архейської епохи Канадського щита відомі гідротермальні золоторудні родовища. З формаціями протерозойської епохи канадського щита пов'язані родовища руд чорних, кольорових, благородних, рідкісних і радіоактивних металів.

Південноамериканська платформа

Велика частина континенту Південної Америки зайнята Південноамериканською древньою платформою. На сході платформа занурюється під води Атлантичного океану, на півдні межує з Патагонською платформою байкальського віку, на заході та північному заході - з альпідами Анд.

Геологічна будова.

Фундамент платформи представлений ранньодокембрійськими породами - архейською залізорудною і грануліто-гнейсовою формацією та ранньопротерозойськими зеленокам'яними поясами і гранітогнейсами, які з різким неузгодженням перекриваються майже горизонтально залягаючими континентальними уламковими відкладами і траповою формацією, а також кислими вулканітами верхнього протерозою.

Платформовий чохол Південної Америки відрізняється перевагою континентальних відкладів, у тому числі льодовикових (перм-карбон). Серед морських осадів найбільше поширені теригенні. У ранній крейді відзначається активний прояв базальтового вулканізму.

Велика частина платформи виконана товщею палеозойських відкладів теригенного складу загальною товщиною 3000 м. Широко розповсюджені відклади девону, представлені континентальними пісковиками, алевритами, глинами (у тому числі бітумінозними) загальною товщиною 400--1000 м. Кам'яновугільна система представлена піщано-глинистими і карбонатними породами, а також евапоритами загальною товщиною до 1750 м. Вище залягають крейдові і кайнозойські шари. Весь осадовий чохол прорваний дайками юрських діабазів і базальтів.

Фундамент платформи виходить на поверхню в межах Гвіанського, Східнобразильського і Західнобразильського щитів. Гвіанський і Західнобразильський щити розділені великою Амазонською синеклізою, що утворилася наприкінці кембрію на основі великого широтного авлакогену. Від Східнобразильського щита, що простягається широкою смугою уздовж берега Атлантичного океану, Західнобразильський щит відділений на півночі синеклізою Мараньяо-Сан-Франциску і синеклізою Парани на півдні (рис. 3.10).

Амазонська синекліза займає значну площу Бразилії. Вона підрозділяється на три западини: Верхньоамазонську, Средньоамазонську і Нижньоамазонську. Западини розділені склепіннями, що відповідають горстовим підняттям фундаменту. Чохол розбитий порушеннями, що утворюють місцями горстові структури і флексури. На схилах склепінь зустрічаються брахіантикліналі і куполи, теж, очевидно, пов'язані з порушеннями.

Рисунок 3.10 - Схема тектонічної будови Південноамериканської платформи

1 - вихід на денну поверхню кристалічного фундаменту, 2 - осадовий чохол платформи

Корисні копалини.

На Гвіанському Західно- та Східнобразильському щитах зосереджені родовища залізних, марганцевих та алюмінієвих руд. Крім того, на Східнобразильському щиті відомі родовища титанових та поліметалічних руд. В Бразилії зосереджено 77% золотих руд та відомі найкрупніші у світі родовища дорогоцінного каміння: берилу, топазу, турмаліну. В Колумбії відоме родовище смарагдів Мусо. Основні нафтові і газові родовища зосереджені у Верхньоамазонському нафтогазоносному басейні (Колумбія, Еквадор, Перу). Найбільш крупні запаси вугілля знаходяться у Бразилії, Колумбії, Венесуелі.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Охарактеризуйте склад і будову всіх древніх платформ.

Які відклади виділяються у будові платформ?

Охарактеризуйте додатні структурні елементи всіх платформ.

Охарактеризуйте від'ємні структурні елементи всіх платформ.

Охарактеризуйте основні етапи і стадії геологічного розвитку платформ.

Які корисні копалини пов'язані із додатними структурними елементами?

Які корисні копалини пов'язані із від'ємними структурними елементами?

Які структурні елементи платформ нафтогазоносні?

9. У яких відкладах містяться поклади нафти і газу?

ЛЕКЦІЯ 4. геологічна будова областей байкальської складчастості

До древніх платформ примикають консолідовані області з більш гетерогенним фундаментом. У його складі беруть участь складчасті і метаморфізовані геосинклінальні відклади верхнього протерозою поряд з переробленими брилами більш древнього фундаменту, що спочатку входило, мабуть, до складу фундаменту сусідніх платформ: Східноєвропейської, Сибірської, Африкано-Аравійської, Австралійської та Південноамериканської. Такими областями є Тімано-Печорська плита, Байкальська та Східносаянська гірськоскладчасті області, Єнісейський кряж, складчаста система Аделаїда на півдні Австралії та Патагонська платформа в Південній Америці.

Тімано-Печорська плита

Тімано-Печорська плита розташована між північно-східним краєм Східноєвропейської платформи й Уралом.

Геологічна будова.

Фундамент плити виступає в окремих кульмінаціях Тіманського кряжу, а також на півострові Канін. Він складений складчастими міогеосинклінальними утвореннями верхнього докембрію - середнім і верхнім рифеєм і вендом. Аналогічні породи, а також граніти, пов'язані з епохою байкальської складчастості, розкриваються і на схід аж до вала Печорської гряди. Дислоковані доордовицькі, мабуть, верхньорифейські породи, досягнуті недавно бурінням і на півдні Великоземельської тундри. Для більш древнього масиву може залишатися місце лише під чохлом у північно-східній частині Печорської синеклізи. Аналогічний, тобто байкальський (в основному) фундамент підстилає і шельф Печорського моря, між півостровом Канін і Новою Землею (її південним островом), але в центральній і північній частинах Баренцового моря вік фундаменту ще не визначений.

Печорська синекліза знаходиться на крайньому північному сході платформи і безпосередньо примикає до гірськоскладчастих споруд Уралу. На північному заході вона обмежена Тіманською грядою, разом з якою утворює Тімано-Печорську область рифейської складчастості (рис. 4.1).

Осадовий чохол в межах Печорської синеклізи складений палеозойськими і мезо-кайнозойськими відкладами, товщина яких перевищує 6 км. В будові синеклізи беруть участь лінійно витягнуті в північно-західному напрямку позитивні структурні елементи, розділені западинами. Ці тектонічні елементи розмежовані великими розломами, які визначають блокову горстоподібну будову піднять. Виділяють Печоро-Кожвинський, Колвінський мегавали, горсти Хоседа і Сорокіна та ін. Найбільш великим позитивним елементом синеклізи є Печоро-Кожвинський мегавал. Від прилеглих западин він відділяється системою кулісоподібно розташованих розломів (рис. 4.2).

Рисунок 4.1 - Схема тектонічної будови Тімано-Печорської області



Рисунок 4.2 - Геологічний профіль через північну частину Тімано-Печорської плити

Комплекси порід: 1 - карбонатний, 2 - теригенний, 3 - фундамент; 4 - рифові споруди; 5 - регіональні неузгодження; 6 - розривні порушення

Мегавали і гряди синеклізи розділені великими западинами. В складі западин виділяють ряд піднять і тектонічних східців, які ускладнені локальними підняттями, витягнутими переважно в північно-східному напрямку згідно простягання розломів фундаменту.

Корисні копалини.

У Печорській синеклізі знаходяться родовища нафти, газу, горючих сланців і кам'яного вугілля. На Тіманському кряжі родовища бокситів.

Байкальська, Східносаянська гірськоскладчасті області та Єнісейський кряж

Ці області є типовими районами розвитку геосинклінальних утворень, що сформувались в байкальську епоху складчастості. Вони є південним оточенням Сибірської древньої платформи.

Геологічна будова.

В Байкальській гірськоскладчастій області широко розповсюджені метаморфізовані і дислоковані осадові і вулканогенні товщі верхнього архею, протерозою і нижнього палеозою, пронизані різноманітними за складом інтрузіями. Переважають виходи древнього кристалічного фундаменту (Байкальська глиба та ін.). Місцями спостерігаються мезозойські осадові, вулканогенні і інтрузивні утворення. Крупні западини байкальського типу виповнені товщею рихлих кайнозойських відкладів.

В межах Східносаянської області до байкальської епохи складчастості відноситься північно-східна частина, яка прилягає з південного заходу до Сибірської платформи. Цю частину складають в різній ступіні метаморфізовані докембрійські породи. Найдревніші з них - різні гнейси, амфіболіти (архей і нижній протерозой) складають Канську, Арзибейську, Бірюсинську, Гарганську, Шарижалгайську глиби - останці фундаменту Сибірської платформи. Центральний Дербінський антиклінорій складений більш молодими (дорифейськими, можливо, частково і рифейськими породами) різноманітними сланцями, амфіболітами, мармурами. В незначних за площею прогинах розвинуті теригенно-карбонатні кембрійські утворення (Манський прогин). Значну роль в будові цієї частини Східних Саян, відділеної Головним Саянським розломом, відіграють різновікові гранітоїдні інтрузії.

Корисні копалини.

З цими областями пов'язаний масовий розвиток родовищ мідистих пісковиків (Удоканське родовище Забайкалля), прояви гідротермальних родовищ руд золота, міді (Забайкалля), свинцю, олова і вольфраму (Прибайкалля). З архейськими комплексами пов'язані родовища руд заліза (Чарське родовище Забайкалля), з верхньопротерозойськими залізистих кварцитів (Байкальське родовище), з осадовими породами палеозою - промислові поклади кам'яного та бурого вугілля (Забайкалля).

В Східних Саянах відомі родовища залізних, титанових, алюмінієвих, свинцево-цинкових руд, в Єнісейському кряжі - золота.

Байкаліди Австралії

Складчаста система Аделаїда знаходиться в південній частині Австралійського континенту і витягнута в меридіональному напрямку.

На даній території поширені метаморфізовані вулканогенно-осадові утворення нижнього протерозою, теригенні глинисто-карбонатні відклади верхнього протерозою та палеозою.

У цих відкладах відомі горизонти фосфоритів, гіпсів, кам'яної солі, родовища марганцевих та поліметалічних руд.

Патагонська платформа

З південного заходу і півдня Південноамериканська платформа облямована Патагонською платформою.

Геологічна будова.

Фундамент платформи байкальського віку, розбитий на великі блоки. Південна частина Патагонської платформи активізована. На границі з Андами виділяється епіплатформова орогенічна область Сьєрра-Пампи, що представляє великий розбитий на блоки піднятий масив, де на поверхню місцями виходять відклади архейського і верхньопротерозойського фундаменту.

Платформовий чохол відрізняється перевагою континентальних відкладів, у тому числі льодовикових (пермо-карбон). Серед морських осадів найбільш широко розповсюджені теригенні. У ранній крейді відзначається активний прояв базальтового вулканізму.

Рисунок 4.3 - Схема тектонічної будови Патагонської платформи

1 - Північнопатагонський масив; 2 - Південнопатагонський масив

Основними структурними елементами Патагонської платформи є великі горстові масиви фундаменту, у яких на поверхню місцями виходять кристалічні породи докембрію і слабо метаморфізовані відклади верхнього протерозою і низів палеозою. Масиви частково перекриті мезо-кайнозойськими породами і розділені западинами, місцями грабеноподібними.

Північним оточенням Патагонської платформи є великий масив Сьерра-Пампа, утворений системою піднятих на висоту до 6000 м блоків верхньопротерозойського фундаменту, перекритих у певній мірі чохлом палеозойських і вулканогенно-осадових тріасових порід. Південніше виділяються ще два древніх докембрійських масиви подібної будови -- Північнопатагонський і Південнопатагонський (Десеадо), що лише частково виходять на поверхню, а здебільшого перекриті осадовим чохлом і, очевидно, продовжуються в південно-східному напрямку в Атлантичному океані. Південнопатагонський масив опущений на 800 м глибше Північнопатагонського. Між масивами Сьерра-Пампа і Північнопатагонським закладені глибокі мезо-кайнозойські западини Мендоса, Неукен і западина Ріо-Негро. Чубутська западина розділяє Північнопатагонський і Південнопатагонський масиви. На південь від останнього виділяється Магеланова западина. Усі западини в основному орієнтовані в південно-східному напрямку. Вони ускладнені в прибортових частинах, що межують з піднятими масивами, зонами локальних піднять прирозломного типу. Ці структури, складені мезо-кайнозойськими шарами, звичайно асиметричні і розбиті на блоки підкидами і скидами. З наближенням до Анд локальні підняття мезо-кайнозойського чохла стають більш крутими і порушеними.

Корисні копалини.

В межах западин відкриті родовища нафти і газу. В межах масивів руди вольфраму, олова, золота, міді.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Охарактеризуйте основні особливості складу і будови стратиграфічних комплексів порід.

Назвіть основні структурні елементи всіх областей байкальської складчастості.

Дайте порівняльну характеристику Тімано-Печорської плити та Байкальської гірськоскладчастої області.

Наведіть основні етапи в історії геологічного розвитку областей.

5. Назвіть основні корисні копалини областей.

ЛЕКЦІЯ 5. ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА ОБЛАСТЕЙ КАЛЕДОНСЬКОЇ СКЛАДЧАСТОСТІ

Класичні каледоніди - каледонські структури Британських островів та Скандинавії, Північної та Східної Гренландії. Типові каледоніди розвинуті в Центральному Казахстані і Північному Тянь-Шані, Саянах, в Південно-Східному Китаї, в Північній Америці.

Гірськоскладчасті області Центрального Казахстану і Північного Тянь-Шаню

Каледонська область Центрального Казахстану у вигляді великої дуги випуклістю на захід простягається від Китаю і Монголії на північний захід з поворотом на схід. З усіх сторін ця область обмежена герцинідами Туранської, Західносибірської плит та Східного Казахстану і лише на півдні вона межує з каледонідами Північного Тянь-Шаню (рис. 5.1).

Геологічна будова.

Найбільш давні породи відомі в ядрах крупних антикліноріїв і представлені кристалічними сланцями і гнейсами архейського віку. В центральних районах системи вендські відклади - теригенні, кембро-ордовицькі - кременисто-карбонатні, пізньоордовицькі - теригенні грубозернисті, рідше вулканогенні. Девон представлений в основному наземними кислими і основними вулканітами. Нижньопалеозойські і більш древні товщі сильно дислоковані. Гранітоїди розповсюджені переважно в антикліноріях. Пізньодевонські, кам'яновугільні і пермські відклади з покладами пісковиків, вапняків, конгломератів, аргілітів, солей, залізних руд, вугілля залягають полого і виконують накладені западини і мульди (рис. 5.2).



Рисунок 5.1 - Тектонічна схема Центральноказахстанської гірськоскладчастої області

Рисунок 5.2 - Схематичний геологічний розріз частини Центральноказахстанської гірськоскладчастої області

Тектонічна будова Центрального Казахстану визначається поєднанням великих антикліноріїв і накладених міжгірських западин. В межах останніх виділяють два структурних поверхи: каледонський фундамент та осадовий чохол, який розпочинається з осадків верхнього палеозою. Серед антикліноріїв найбільш крупними є Кокчетавський, Улутауський, Єрементауський, Чу-Ілійський та Заілійський.

Велике значення в тектонічній будові Центральноказахстанської області мають міжгірські западини - Тенізька, Джезказганська, Карагандинська, Ілійська та Ісиккульська.

Історія геологічного розвитку.

В докембрійську епоху Центральний Казахстан входив у загальну геосинклінальну Урало-Монгольську систему. В археї і протерозої це була єдина евгеосинклінальна зона. Після байкальської складчастості пройшла диференціація області, після чого визначились міогеосинклінальні та евгеосинклінальні зони. В кінці силуру проявилась пізньокаледонська фаза складчастості, яка привела до замикання геосинклінального режиму в межах Центральноказахстанської області. В пізньому палеозої ця область зазнала інтенсивних глибових рухів, які відображають тектонічну активність суміжних геосинкліналей. В цей період пройшло закладання ряду міжгірських западин (Тенізької, Джезказганської та ін.). Мезозойський етап розвитку характеризувався переважанням висхідних рухів, в зв'язку з чим відклади тріасу практично відсутні, а осади юри і крейди формувались тільки в міжгірських западинах. В кайнозої тенденція до підняття збереглась і особливо посилилась на початку неогенового періоду, коли утворились молоді накладені западини.

Корисні копалини.

Центральний Казахстан багатий на рудні корисні копалини. Із горючих копалин відомі лише кам'яне вугілля (Тенізька, Джезказганська, Карагандинська западини). Тут вугілля пов'язане із кам'яновугільними та нижньоюрськими відкладами.

Залізні руди широко розвинуті в Центральному Казахстані. Їх родовища відомі в передгір'ях Улутау.

Марганцеві руди розробляються в Джезказганській западині, мідь - в південно-західних відрогах Улутау, поліметалами багаті Улутауські хребти, а родовища графіту відкрито в Кокчетавському антиклінорії.

У Північному Тянь-Шані відомі родовища ртуті, вольфраму, поліметалічних руд.

Алтайсько-Саянська гірськоскладчаста область

Алтайсько-Саянська область розташована на півдні Сибіру і утворює південно-західне обрамлення Сибірської платформи. Простягається вона від котловини озера Зайсан на заході до озера Байкал на сході.

Геологічна будова.

До каледонської епохи складчастості відноситься Західний Саян та південно-західна частина Східного Саяну, а також Кузнецький Алатау, Катунський антиклінорій (Гірська Шорія) і складчаста зона Гірського Алтаю та ряд міжгірських западин (Мінусинська та Тувинська) (рис. 5.2). Разом вони є частиною палеозойської Алтайсько-Саянської гірськоскладчастої області.

Найбільш давніми породами, які виходять на поверхню в межах Алтайсько-Саянської області, є верхньопротерозойські (вендські) відклади, які представлені вулканогенно-уламковим матеріалом товщиною до 5 км.

Нижньопалеозойські відклади представлені осадово-ефузивною товщею. В багатьох місцях товща прорвана невеликими інтрузіями діоритів і плагігранітів. Верхньопалеозойський комплекс розпочинається з червонуватих молас девону з прошарками ефузивів товщиною до 3 км. Вище залягають континентальні теригенно-карбонатні відклади карбону (більше 2 км) і теригенні відклади пермі (до 4 км), які розвинуті лише локально в міжгірських западинах.

Мезо-кайнозойські відклади також зустрічаються тільки в міжгірських западинах. Це континентальні теригенні осади з прошарками вугілля.

В Гірському Алтаї виділяється декілька структурно-формаційних зон північно-західного та субмеридіонального простягання. Серед основних тектонічних структур виділяють Талицький антиклінорій, Холзунсько-Чуйський антиклінорій. На схід від антикліноріїв розташований великий Ануйсько-Чуйський синклінорій з потужними (до 10 км) морськими і континентальними силурійськими і девонськими відкладами геосинклінально-орогенного типу. Від розташованого на заході Рудного Алтаю герцинського віку Гірський Алтай відділяється глибинним розломом.



Рисунок 5.2 - Схема регіональної тектоніки Алтайсько-Саянської (Салаїро-Саянської) каледонської області

1-антиклінорії і складчасті зони (А-Кузнецький Алатау; Б-Катунський; В-Західносаянський; Г-Тувинський; Д-Гірського Алтаю); 2-міжгірські западини (Ж - Тувинська; Е - Мінусинські); 3 - області герцинської епохи складчастості (Рудний Алтай); 4 - епігерцинська Західносибірська плита; 5 - докембрійська Сибірська платформа; 6 - межі каледонід

Антиклінорій Кузнецького Алатау є найбільш давньою спорудою Алтайсько-Саянської області. Це величезний антиклінорій (мегантиклінорій), витягнутий в субмеридіональному напрямку на 400 км. Західне крило більш круте і по системі розломів насунуте на Кузнецький передовий прогин герцинського віку. Для антиклінорію характерним є віялоподібне розходження складок від центру до периферії. В ядрі антиклінорію виходять давні докембрійські товщі, які утворюють Тамський виступ. На південному заході до антиклінорію Кузнецький Алатау підходить Катунський антиклінорій, який вже належить до пізніх каледонід. Заключна складчастість тут пройшла перед девонським періодом.

Західний Саян (Західносаянський антиклінорій) в плані має форму витягнутого з південного заходу на північний схід еліпса, обмеженого з усіх сторін розломами. Внутрішня будова Західного Саяну складна і в значній мірі обумовлена властивому йому покривно-шар'яжному характеру структури.

Традиційно Західний Саян поділяється на Північносаянську, Центральносаянську і Куртушибинську тектонічні зони, які витягнуті у відповідності до загального простягання системи.

Тувинський антиклінорій знаходиться на крайньому південному сході Саянської області. Характерним для нього є наявність великих овальних структур, які утворюють ряд антиклінальних зон.

Особливе місце в тектонічній структурі області мають міжгірські западини. Їх формування розпочалося в ранньому палеозої (кінець ордовика-силур) і продовжується зараз. Міжгірські западини розташовані в центральній частині області і обмежуються антикліноріями Кузнецького Алатау і Західносаянської зони. Осадовий чохол міжгірських западин складається із двох товщ - червонуватої теригенно-ефузивної товщі девону і сірої товщі теригенних відкладів, яка об'єднує осади карбону, пермі та мезо-кайнозою. Фундамент западин розбитий чисельними розломами на окремі блоки, рухи по яких обумовили виникнення в осадовому чохлі флексур та коробчастих складок. Чохол ускладнений дрібними інтрузіями основних порід і гранодіоритів. До міжгірських западин Саянської області відносяться Мінусинські западини і Тувинська западина.

Мінусинські западини (Північномінусинська, Південномінусинська і Назаріївська) утворюють загальну зону прогинання. Товщина осадового чохла западин досягає 4 км. В Мінусинських западинах відомо цілий ряд великих піднять і прогинів, ускладнених антикліналями, синкліналями, валами, куполами, флексурами.

Тувинська западина розташована на південь від Мінусинських і відокремлена від них Західносаянською складчастою зоною. Осадовий чохол складається із теригенних та ефузивних порід, вік яких від силуру до юри.

Історія геологічного розвитку.

В докембрії Алтайсько-Саянська область являла собою геосинкліналь, яка входила в загальну геосинклінальну систему, розташовану на південний захід від давньої Сибірської платформи. Починаючи з кембрію, в геосинкліналі почали проявлятися окремі геосинклінальні прогини, які розділялись внутрішніми геоантиклінальними підняттями. Зчленування цих структур проходило по глибинних розломах.

Каледонська епоха складчастості проявилась вже в кінці кембрію, в результаті чого геосинклінальний режим припинився в межах Кузнецького Алатау. В кінці силуру пройшла повна ліквідація геосинклінального режиму в межах Алтайсько-Саянської області. На різновіковій складчастій основі з девонського періоду почалось закладення міжгірських западин. В суміжних герцинських геосинкліналях продовжували проявлятись активні тектонічні рухи геосинклінального типу. Каледонська епоха складчастості Алтайсько-Саянської області характеризувалась неповнотою геосинклінального циклу, що проявилось у відсутності великих інтрузій і передових прогинів.

В мезозої продовжувався платформовий розвиток Алтайсько-Саянської області, який розпочався в пізньому палеозої. Для цього етапу характерні глибові рухи, що посилили контраст між підняттями та міжгірськими западинами. В межах останніх в юрський період накопичувались вугленосні теригенні товщі. Активні рухи по глибинних розломах привели в деяких місцях до виливу базальтових лав.

В кайнозойську еру диференційовані глибові рухи активізувались, в результаті чого пройшло омолодження гірського рельєфу. Новітні рухи проявились як наслідок від більш давніх тектонічних рухів.

Корисні копалини.

Серед корисних копалин Саянської області найбільше значення мають залізні і марганцеві руди, кам'яне вугілля, ртуть, азбест. Промислових родовищ нафти і газу не встановлено.

Кам'яне вугілля утворює промислові скупчення в Мінусинських і Тувинській западинах, де воно пов'язане з вугленосними відкладами карбону і ранньої пермі. В Тувинській западині вугленосність пов'язана з юрськими та кам'яновугільними породами.

Марганцеві руди відомі в Кузнецькому Алатау і пов'язані з кембрійськими породами. Рудоносні пласти мають товщину до 20 м, а запаси родовищ досягають 98 млн. т.

Залізні руди гідротермально-метасоматичного типу розповсюджені у Західному Саяні та в районах Гірської Шорії. Родовища міді відомі в Кузнецькому Алатау та Західному Саяні, кобальту, в Туві і Гірському Алтаї - ртуті.

Із нерудних корисних копалин слід відзначити родовища хризоліт-азбесту, які пов'язані з офіолітовим поясом, що простягнувся від Східних Саян до Туви, і дорогоцінного та коштовного каміння (рожевий кварц, яшма та ін.).

Селенгіно-Яблонева гірськоскладчаста область

Ця область охоплює долину р. Селенга та Яблоневий хребет. На півночі вона межує з складчастими спорудами байкальського віку (Прибайкалля, частина Забайкалля), а на півдні з герцинідами Монголії.

Геологічна будова області подібна до геологічної будови Алтайсько-Саянської області.

Серед корисних копалин відомі залізні, мідні, алюмінієві руди.

Острів Північна Земля

Острів розташований північніше від півострову Таймир.

Геологічна будова.

Найбільш давні протерозойські відклади відомі на островах Північної Землі. Це в основному гнейси і кристалічні сланці, які прорвані гранітними інтрузіями, загальною товщиною до 15 км.

Нижній палеозой представлений метаморфізованими теригенними відкладами кембрію (7 км), вапняками і глинистими сланцями ордовика і силуру (більше 7 км). Верхній палеозой складається із червонуватих пісковиків, сланців з прошарками доломітів і мергелів. Товщина відкладів біля 2 км (девон і карбон).

Пермські та мезозойсько-кайнозойські утворення в межах області практично відсутні. Відклади палеозою в багатьох місцях перекриті четвертинними морськими, льодовиковими та алювіальними осадами.

В тектонічному відношенні Північна Земля являє собою частину складчастої дуги, зверненої випуклістю на схід. В будові цієї дуги беруть участь верхньопротерозойські та нижньопалеозойські комплекси, зім'яті в лінійні складки і прорвані гранітними інтрузіями.

Історія геологічного розвитку.

Геосинклінальний режим розвитку повністю припинився в результаті проявлення пізньокаледонської фази складчастості. Виникла епікаледонська гірськоскладчаста область, яка відділилась глибинним розломом від Південнотаймирської області.

В пізньому палеозої формувались червоноколірні моласи, які заповнювали міжгірські западини. В мезокайнозої область зазнала висхідних рухів, в її межах переважаючий розвиток одержали процеси ерозії та денудації.

Корисні копалини.

Зараз серед корисних копалин Північної Землі відомі мусковіт, молібден та поліметали.

Скандинавсько-Англійський пояс

Каледонський геосинклінальний складчастий пояс в межах Скандинавії займає більшу частину території Норвегії (північно-західну), включаючи острови архіпелагу Шпіцберген. На південному сході він межує з докембрійським Балтійським щитом.

В межах Великобританії каледонський складчастий пояс включає Шотландію, Північну Англію і Уельс, а також Лондонсько-Брабантський масив. На півночі межує з виступами докембрію Гібридських островів і на півдні з герцинським складчастим поясом.

Геологічна будова.

В межах Скандинавії область має складну покривно-насувну складчасту структуру. В будові області беруть участь два комплекса порід: докембрійські метаморфічні породи фундаменту, який відчув повторну каледонську складчастість (архейські і ранньопротерозойські граніти, гнейси, кристалічні сланці, пізньопротерозойські пісковики), і породи каледонського складчастого поясу (пізньопротерозойські пісковики, сланці, конгломерати і вапняки; вендські льодовикові відклади - тиліти, кварцити, сланці; кембро-силурійські пісковики, конгломерати, вулканогенно-осадові і карбонатні відклади).

Тектонічні покрови Норвезьких каледонід представлені серією тектонічних пластин, які перекривають одна одну і порушені більш пізньою каледонською складчастістю і розломами. В будові області каледонід беруть участь різні докаледонські і каледонські інтрузивні, ефузивні і офіолітові комплекси порід, а також післякаледонські платформові відклади.

Каледоніди архіпелагу Шпіцберген є відособленими блоками геосинклінального складчастого поясу і характеризуються складчасто-блоковою структурою. В їх будові беруть участь метаморфічні породи докаледонського фундаменту, каледонські геосинклінальні і орогенні (девонська моласа) утворення та породи платформового чохла, включаючи покрив четвертинних льодовикових відкладів.

Каледонський складчастий пояс Великобританії, який має ширину близько 300 км, поділяється на північну окраїнну зону, насунуту на Гібридський масив; зону каледонського метаморфізму, основні деформації якої пройшли на початку ордовику; грабен Серединної долини Шотландії, виповнений відкладами девону і карбону; каледонську неметаморфічну зону півдня Шотландії і півночі Англії (кембрійські, ордовицькі і силурійські утворення) і Уельський прогин, до якого приурочені вугленосні відклади карбону. Зони каледонського поясу розділені крупними глибинними розломами. Північно-західна частина Лондонсько-Брабантського масиву представлена складчатими кембрійськими, ордовицькими і силурійськими осадовими породами. Каледонська моласа, складена строкатим червоним пісковиком (нижній і середній девон), виповнює чисельні міжгірські западини. Епікаледонський чохол утворений древнім червоним пісковиком (девон) і платформовими відкладами нижнього карбону (рис. 5.3).

Корисні копалини.

Серед корисних копалин Скандинавських каледонід відомі кам'яне вугілля на архіпелазі Шпіцберген, пов'язане з відкладами нижнього карбону-девону; руди заліза, ванадію, цинку, титану. Також є родовища руд свинцю, міді, нерудної сировини - апатиту, графіту; колчеданові родовища золота (провінція Осло).

У Великобританії відомі родовища кам'яного вугілля (Уельс, Шотландія). З юрськими відкладами чохла каледонід пов'язані осадові залізорудні родовища. Незначні родовища мідних руд (Уельс), а також нерудна сировина.

геологічний тектонічний складчастість районування

Рисунок 5.3 - Схематичний геологічний профіль північно-східного закінчення грабена Мідленда, Шотландія

1 - силур, лудлоу-венлок; 2 - силур, даунтон; 3 - девон, нижній древній червоний пісковик; 4 - базальти і основні андезитові лави, кислі лави; 5 - девон, верхній древній червоний пісковик; 6 - карбон; 7 - конгломерат з галькою кварцитів; 8 - конгломерат з галькою вивержених порід; 9 - дайка

Гірськоскладчасті області Байшаню і Алашаню

Ці каледоніди знаходяться на території Китаю. На півночі вони межують із Гобійською герцинською областю, на півдні з докембрійською Китайською платформою, на північному сході із гірською спорудою Тянь-Шаню.

Складені вони теригенними і карбонатними утвореннями, які включають вулканіти спіліт-кератофірової формації, інтрузії основних, середніх і лужних порід, а також гранітів палеозойського і мезозойського віку, з якими пов'язані родовища руд міді, свинцю, цинку, срібла, золота і олова.

Апалацько-Уачітська гірськоскладчаста область

Апалацька складчаста система є східним оточенням Північноамериканської древньої платформи. Північна частина складчастої системи утворилася в каледонську епоху складчастості, а південна разом із спорудами Уачіто-Уошито - в герцинську епоху.

Геологічна будова.

Північні Апалачі межують безпосередньо з Канадським щитом і його схилом, складеним нижнім палеозоєм, вздовж розлому “лінії Логана”, по якому складчаста система насунута на щит. Вони складаються із серії насувних пластин, які далі на південь переходять в крупні тектонічні покриви. Центральна зона Апалачів, яка лежить східніше, характеризується присутністю офіолітів, які розглядаються як релікти кори палеоокеана Япетус, який продовжувався на північному сході, в Британські і Скандинавські каледоніди. Офіоліти змінились островодужними вулканітами, гранітами і уламковими осадами середнього ордовика - нижнього девону. В середньому девоні настала нова епоха деформацій і гранітоутворення, яка призвела до повного закриття палеоокеану і до стабілізації північної і центральної частини Апалачів (утворення в пізньому палеозої плоских накладених западин платформового типу з континентальним карбоном і пермськими евапоритами.

Корисні копалини.

Серед корисних копалин Північних Апалачів відомі мідь, олово, свинець, цинк, молібден.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Основні особливості складу і будови комплексів каледонід.

Основні структурні елементи каледонід.

Дайте характеристику основних етапів історії геологічного розвитку областей каледонської складчастості.

Назвіть корисні копалини областей каледонської складчастості.

Які корисні копалини пов'язані з від'ємними структурними елементами каледонід?

ЛЕКЦІЯ 6. ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА ОБЛАСТЕЙ ГЕРЦИНСЬКОЇ СКЛАДЧАСТОСТІ

Типовими областями герцинської складчастості є Урало-Таймирська, Східноказахстанська і Алтайська, Гобійська, Південнотяньшаньська та Наньшанська в Азії; Капіди та Великий Атлас в Африці; Тасманський пояс в Австралії, Апалацько-Уачітська в Північній Америці.

Уральська гірськоскладчаста область

Простягається вздовж границі Європи та Азії на відстані 2500 км при ширині 20-160 км. На заході Уральські гори межують із Східноєвропейською платформою через Передуральський передовий прогин, а на сході занурюються під товщі мезо-кайнозойського віку, утворюючи складчасту основу Західносибірської плити (рис. 6.1).

Геологічна будова.

В геологічній будові Уралу бере участь складний комплекс осадово-вулканогенних порід докембрійського, палеозойського і мезо-кайнозойського віків. В герцинську епоху тектогенезу породи докембрію і палеозою сильно дислоковані і метаморфізовані. Докембрійські (архейські і протерозойські) відклади переважно розвинуті в центральній і південно-західній частинах Уралу. Представлені вони глибокометаморфізованими кристалічними породами. Палеозойські відклади розвинуті повсюдно і є основними породами, що складають Уральський хребет. Мезозойські, навпаки, в межах Уралу розвинуті спорадично. Вони утворюють кору вивітрювання або виповнюють вузькі грабеноподібні западини в товщі палеозою. Кайнозойські відклади зустрічаються лише в передгірських районах і в долинах рік. Це переважно морські і континентальні відклади товщиною 100-200 м (рис. 6.2).

В тектонічному відношенні Уральський хребет представляє собою складно побудовану гірськоскладчасту споруду, яка складається із багатьох витягнутих в субмеридіональному напрямку порівняно вузьких синкліноріїв та антикліноріїв. Найбільш витриманим за простяганням є Центральноуральський антиклінорій, який із заходу і сходу обмежений глибинними розломами, з якими пов'язані інтрузивні тіла. Розлом, який проходить по східному схилу антиклінорію, визнається Головним Уральським глибинним розломом.



Рисунок 6.1 - Схема розміщення основних структурних елементів Уралу

1 - антиклінорії і антикліналі, 2 - синклінорії і синкліналі, 3 - крайові прогини, 4 - лінії розломів. Структурні елементи: І - Пайхойський антиклінорій, ІІ - Центральноуральський антиклінорій, ІІІ - антиклінорій Уралтау, ІV - Урало-Тобольський антиклінорій, V - Башкирський антиклінорій, VІ - антикліналь Чернова, VІІ - гряда Чернишова, VІІІ - Зауральський антиклінорій, ІХ - Воркутинська западина, Х - Передуральський крайовий прогин, ХІ - Залаірський синклінорій, ХІІ - Магнітогорський синклінорій, ХІІІ - Нижньотагильський синклінорій, ХІV - Східноуральський синклінорій

Крім того на основі геофізичних досліджень виявлено цілу серію великих насувів в зоні зчленування Уральського хребта із Східноєвропейською платформою. Вважається, що західна міогеосинклінальна зона Уралу насунута на східний край докембрійської платформи, а дійсна границя платформи з епігерцинською Урало-Сибірською областю проходить по Головному Уральському розлому.

Рисунок 6.2 - Схематичний розріз ділянки на східному схилі Уралу

1 - еоцен, 2 - середній карбон, 3 - візейські вапняки, 4 - вугленосна світа, 5 - девон, 6 - кристалічні сланці, 7 - граніти, сієніти, гнейси, 8 - порфіри, 9 - діорити, 10 - діабази, 11 - порфірити, 12 - туфи і зелені сланці

Історія геологічного розвитку.