Антарктида

18

Вступ

Як тільки не називають Антарктиду: "королева холоду", “безлюдний континент", "край Землі". Вона значно відрізняється від уже відомих нам материків тропічних широт, оскільки розміщена на крайньому півдні планети. Це - велетенська льодова пустеля.

На південному полюсі можна побачити тільки один схід та один захід на рік. Тут зареєстровані найнижчі температури повітря на Землі, хоч сонячної радіації в полярний день надходить більше, ніж одержує впродовж року жарка Африка. Поверхня Антарктиди вкрита потужним шаром льоду, через що вона є найвищим материком Землі.

Антарктида - материк міжнародного співробітництва. Тут немає постійного населення. Справжніми господарями континенту є науковці з різних частин світу. Людина знає вже багато про природу материка, та багато таємниць ще не розкрито.

1 Загальні відомості

1.1.Поняття Антарктида

(від грец. бнфй -- проти та грец. бскфйкпт -- північний)) -- континент в південній півкулі навколо географічного південного полюса, омивається Атлантичним, Індійським та Тихим океанами. Займає 10% поверхні Землі, там знаходиться 90% світових запасів льоду в яких сконцентровано 70% прісної води на Землі.

Загальна площа поверхні -- 13 900 000 кмІ, без шельфових льодовиків 12,6 млн. кмІ звуженням між морем Веделла (Атлантичний океан) і морем Росса (Тихий океан).

Антарктида порівняно невеликий материк, площа якого становить близько 14 млн. км2. За площею він перевершує тільки Австралію. Географічне положення Антарктиди різко відрізняється від положення інших континентів. Антарктида майже цілком лежить за Південним полярним колом у полярних широтах. Виняток становить лише Антарктичний півострів, який досягає 63° південної широти.

Майже в центрі материка розміщений Південний полюс, тому всі береги Антарктиди "дивляться" на північ. Вони омиваються південними водами Тихого, Атлантичного та Індійського океанів, що пов'язані між собою потужною холодною течією Західних Вітрів. У материк вдаються великі моря Уеддела і Росса, а також Беллінсгаузена, Амундсена, Співдружності, Космонавтів. Прибережні океанічні води, прилеглі архіпелаги та острови Земля Олександра I, Південні Шетландські, Південні Оркнейські, Південні Сандвичеві, Південна Георгія, Баллені і багато інших разом з материком об'єднуються під спільною назвою Антарктика. Антарктида значно віддалена від усіх континентів. Найближче до неї розташована Південна Америка.

Антарктика, розташована навколо полюса, має тільки одну, північну межу, яка скрізь проходить по океанах і тому важко розрізняється. Її проводять по так званій зоні антарктичної конвергенції, де сходяться холодні антарктичні води з відносно теплими водами помірних широт. Антарктика відповідає південному, антарктичному поясу Землі.

Північна частина Антарктичної області відрізняється меншою суворістю природних умов, ніж решта Антарктики. У зв'язку з цим у межах Антарктичної області по аналогії з північної півкулею виділяють субантарктичний пояс - Субантарктику, відносячи до неї значну частину південних океанів з островами, де влітку проявляється вплив західної циркуляції помірних широт.

1.2. Антарктичні води

Материкова відмілина навколо Антарктиди занурена значно глибше, ніж у інших частинах земної кулі (в середньому до 500 м). Це глибоке занурення може бути пояснено молодими опусканнями океанічного дна, які захопили також окраїни материка. У межах материкової мілини майже цілком лежать окраїнні антарктичні моря.

Крутий схил материкової мілини веде до розташованих північніше океанічним улоговинам з глибинами 4 000 - 5 000 м, відокремлених одна від одної підводними хребтами та підняттями дна. Найбільш значні за розмірами улоговини - Африкансько- Антарктична, Австрало-Антарктична, Беллінсгаузена. Їх розділяють Африкансько-Антарктичний хребет, Австрало-Антарктичне підняття, Південно-Тихоокеанське підняття.

Вершини підводних хребтів виступають на поверхню у вигляді островів. Вони представляють собою вулканічні споруди різного віку.

Поверхневий шар південних полярних вод відрізняється вкрай низькими температурами й солоністю. Взимку в південних частинах Антарктики температура води на поверхні приблизно -2°С, а на півночі біля +1°С, або трохи вище. Влітку самий верхній шар води в деяких місцях прогрівається тільки до +2, +3°С. Товщина відносно холодного поверхневого шару води коливається від декількох метрів до декількох сотень метрів.

Солоність антарктичних вод від опріснюючого впливу айсбергів ніде не досягає 35‰, а на поверхні дорівнює 34‰.

У зв'язку з пануванням у високих широтах західних повітряних течій в Антарктиці існує постійний рух вод із заходу на схід. Під впливом відхиляючої дії обертання Землі ці поверхневі течії отримують також північну складову, тому створюється постійний відтік частини води на північ. У зв'язку з цим на деякій глибині утворюються компенсаційні течії, які приносять в Атлантику відносно теплі води. Ці води створюють середній шар океанічних антарктичних вод з постійною температурою біля +1, +2°С. Нижче цього шару до самого дна поширюються холодні води з температурою 0°С і навіть дещо нижче.

Для антарктичних вод "несамовитих п'ятидесятих широт" характерні майже безперервні урагани з величезними високими хвилями (до 10 - 15 м), снігопади, які утруднюють мореплавство в літній час і роблять його майже неможливим взимку. Південні води океанів - сама буремна частина Світового океану.

Велику небезпеку для судноплавства в антарктичних водах представляє плаваюча крига. Вона буває морського та материкового походження. Морська крига формується в зимовий час в умовах сильних штормів і снігопадів, частіше всього у вигляді млинцевої криги і поширюється далеко на північ, досягаючи майже до 55° пдн. ш. Влітку морська крига тане, і її край відступає на південь майже до самого материка.

1.3. Заледеніння

Більша частина поверхні Антарктиди (понад 95%) вкрита льодовиковим щитом потужністю до 1500--3000 м. Вільна від льоду поверхня становить лише 4,5% площі материка. Це незначні прибережні ділянки суходолу («оазиси») і найвищі гори. Поверхня льодовика розбита численними тріщинами й провалами. Встановлено, що в ряді місць Антарктиди ложе льодовика лежить нижче від рівня моря. Лід перебуває в постійному русі. Від центра Антарктиди він розтікається до її периферії (в районі обсерваторії «Мирний» швидкість руху льоду 30--45 м за рік) і круто обривається в бік моря, утворюючи високі льодові стіни--бар'єри.

Висота найбільшого в Антарктиді льодового бар'єра Росса 45--73 м, але переважно 30--40 м. У багатьох місцях лід, що сповзає в море, утворює плаваючі припаяні до суші великі шельфові льодовики (Росса, Шеклтона та ін.) загальною площею понад 900 тис. кмІ. Льодовики постійно обламуються і дають початок айсбергам, які виносяться на Північ в океани, що омивають Антарктиду.

Поверхневий шар південних полярних вод відрізняється вкрай низькими температурами й солоністю. Взимку в південних частинах Антарктики температура води на поверхні приблизно -2°С, а на півночі біля +1°С, або трохи вище. Влітку самий верхній шар води в деяких місцях прогрівається тільки до +2, +3°С. Товщина відносно холодного поверхневого шару води коливається від декількох метрів до декількох сотень метрів.

Солоність антарктичних вод від опріснюючого впливу айсбергів ніде не досягає 35‰, а на поверхні дорівнює 34‰.

У зв'язку з пануванням у високих широтах західних повітряних течій в Антарктиці існує постійний рух вод із заходу на схід. Під впливом відхиляючої дії обертання Землі ці поверхневі течії отримують також північну складову, тому створюється постійний відтік частини води на північ. У зв'язку з цим на деякій глибині утворюються компенсаційні течії, які приносять в Атлантику відносно теплі води. Ці води створюють середній шар океанічних антарктичних вод з постійною температурою біля +1, +2°С. Нижче цього шару до самого дна поширюються холодні води з температурою 0°С і навіть дещо нижче.

Для антарктичних вод "несамовитих п'ятидесятих широт" характерні майже безперервні урагани з величезними високими хвилями (до 10 - 15 м), снігопади, які утруднюють мореплавство в літній час і роблять його майже неможливим взимку. Південні води океанів - сама буремна частина Світового океану.

Велику небезпеку для судноплавства в антарктичних водах представляє плаваюча крига. Вона буває морського та материкового походження. Морська крига формується в зимовий час в умовах сильних штормів і снігопадів, частіше всього у вигляді млинцевої криги і поширюється далеко на північ, досягаючи майже до 55° пдн. ш. Влітку морська крига тане, і її край відступає на південь майже до самого материка.

2 Рельеф і клімат

Антарктида ділиться на Східну (близько 10 млн. кмІ) і Західну з Антарктичним півостровом, різні за своєю геологічною будовою: Східна Антарктида і велика частина -- докембрійска Антарктична платформа, облямована більш пізніми складчастими утвореннями, Західна Антарктида -- Каледонська плита й Андійський складчастий пояс (антарктичний півострів і прилягаючі до нього райони). 99,5% поверхні прикриває материковий лід товщиною до 4776 м (середня 1880 м), який піднімається до 4010 м (в середньому до 2040 м); решту займають гірські пасма, нунатаки і так звані оази; найвищий континент, до 5140 м (масив Вінсона) в горах Елсверта, в Західній Антарктиді; шельфові льодовики Росса, Фільхнера та інші творять льодові бар'єри. Південний полюс лежить на висоті бл. 2800 м.

2.1. Рельєф

На початку наукових досліджень Антарктиди виникло питання - материк це чи архіпелаг ? Нині встановлено, що Антарктида - материк. Про це свідчить земна кора материкового типу, що знаходиться під потужним шаром льоду. Вивчення її показало, що цей полярний континент, як і решта материків, складається з давньої архейської платформи та складчастих областей. Антарктична платформа є одним з уламків давньої Гондвани.

Рельєф Антарктиди незвичайний, двоповерховий: згори - льодовиковий, знизу - земної кори (корінний). Поверхня материка вкрита велетенським льодовиковим щитом. Він має вигляд купола, що припіднято у центральній частині. Середня потужність льодовикового покриву - 2000 м, що приблизно дорівнює висоті Говерли (2 061 м). У центральній частині товща його досягає більш ніж 4 000 м.

Льодовиковий покрив материка утворився дуже давно, близько 20 млн. років тому. За шарами льоду, що накопичувалися такий тривалий час, можна, як за часописом, вивчати історію розвитку Землі. Пухнастий сніг, щорічно випадаючи на поверхню материка, на протязі сезону перетворюється на зернистий фірн, а з часом - на глетчер. Середня висота підльодовикової (кам'яної) поверхні Антарктиди - 410 м. Значна частина поверхні земної кори під тиском льодовикової товщи лежить нижче від рівня моря. Але завдяки саме льодовику Антарктида є найвищим материком на Землі. Середня висота її становить 2040 м. Це втричі більше, ніж середня висота інших материків.

Через усю Антарктиду проходять Трансантарктичні гори, що є своєрідним продовженням Анд Південної Америки. Гори складаються з окремих хребтів і масивів. Деякі з них підносяться над льодовим покривом на висоту 3 000 - 4 000 м. Найвища точка розташована в горах Елсуерт у масиві Сентинел гора Вінсон - 5 140 м. Трансантарктичні гори поділяють материк на Західну і Східну Антарктиду. Береги західної частини Антарктиди дуже порізані. Льодовиковий покрив тут менш потужний (не вище 2 600 м) і порушений численними хребтами. Один з них увінчаний діючим вулканом Еребус (3 482 м), названим на честь одного з кораблів англійської експедиції, що відкрила цей вулкан у 1841 році. Назву ще одного корабля цієї ж експедиції отримав другий діючий вулкан Терор (3 262 м).

У Східній Антарктиді корінний рельєф переважно рівнинний, подекуди ділянки корінної поверхні лежать значно нижче рівня океану. Тут льодовиковий щит досягає максимальної потужності в районі плато Совєтського (4 000 м) і на підльодних горах Гамбурцева, що мають висоту 3 355 м і виконують роль головного льодоподілу Східної Антарктиди. Він обривається уступом до моря, утворюючи шельфові льодовики. Таку назву запропонував О. Норденшельд за те, що, виходячи далеко в море, їх нижня частина спирається на материковий шельф. Ці льодовики утворюють єдине ціле з льодовиковим щитом материка. Найбільший шельфовий льодовик у світі - льодовик Росса. Його ширина становить близько 800 км, довжина - понад 1 100 км.

У прибережних і гірських районах Антарктиди розташовані вивідні льодовики, що нагадують льодовикові річки або гірські долинні льодовики інших материків. Антарктичні вивідні льодовики відрізняються льодовими бортами своїх долин і більшими розмірами. Льодовик Ламберта, довжина якого досягає 700 км при ширині 30 - 40 км, є найбільшим вивідним льодовиком світу.

Льодовики Антарктиди знаходяться у постійному русі, поступово сповзаючи в океан. Швидкість сповзання становить близько 1 км на рік. На узбережжі край льодовика відколюється, і так народжуються айсберги, що іноді мають дуже рівну поверхню. Такі айсберги довжиною до 150 - 200 км при висоті в десятки метрів називають столоподібними на відміну від пірамідальних висотою до 400 - 500 м. Вони можуть існувати до 10 років і більше.

У 50-ті роки ХХ ст. вчені США заснували на Південному полюсі дослідну станцію "Амундсен - Скотт". Безпосередньо в точці полюса вони поставили невеликий символічний обеліск. Минув час і обеліск "з'їхав" зі свого місця. Тоді місцеположення Південного полюса позначили маленьким прапорцем. Проте і його доводиться постійно повертати на місце. Це беззаперечно доводить, що льодовиковий покрив зміщується до країв материка.

Айсберги Антарктиди - це велетенські пересувні водосховища.

Вони щороку виносять у океан понад половину тієї води, що використовується за цей період людством. Антарктичні айсберги існують кілька років, в окремих випадках - навіть десятиліття. Величезні льодові масиви допливають іноді до 35° південної широти.

2.2.Клімат

Клімат антарктиди - надзвичайно суворий. В центр, районах А. протягом року існує стійкий полярний антициклон. В літньо-осінній період на окраїнах Антарктиди спостерігається циклонічна діяльність, яка інколи поширюється і на її внутрішню частину. Середньомісячні температури в глибині континенту від -20°C до -70°C; найвища у прибережній зоні -11,6°C (станція Оаза). В серпні 1958 на рад. станції «Восток» зафіксовано температуру --87,4°--найнижчу температуру на Землі. Температура --40° можлива протягом усього року. Різкі температурні контрасти між переохолодженим материком і більш теплими водами океанів зумовлюють часті й сильні вітри, які нерідко досягають ураганної сили (80--90 м/сек). Річні суми опадів у прибережній смузі 500--600 мм, у внутрішніх районах 100--150 мм.

Літня сумарна радіація наближається до екваторіальної, але через високе альбедо (до 90%) велика кількість сонячної радіації, що надходить на материк у полярний день, не може привести до значного підвищення температури повітря. До того ж, дуже великі втрати тепла трапляються у полярну ніч, коли спостерігається різко від'ємний баланс. Тому Антарктида - найхолодніший материк Землі. На внутрішньоматериковій станції "Восток" зареєстрована найнижча температура - -89,2°С (липень 1983 р.). Це полюс холоду планети. Така вкрай низька температура пов'язана з географічним розташуванням станції. Вона приблизно однаково віддалена від усіх океанів, має значну абсолютну висоту (3488 м).

На південному континенті найнижча середньомісячна температура повітря в світі. Чим же пояснити такі незвичайні кліматичні умови ? Зледеніння - головна причина виняткової суворості клімату. Високе альбедо льоду і довга полярна ніч спричиняють сильне охолодження поверхні материка. У внутрішніх його районах знаходиться область постійного, дуже високого тиску. Вона зумовлює переважання антициклону з морозною безхмарною погодою без опадів.

Холодне повітря з центральних областей безперервно стікає до країв материка, формуючи так звані с т о к о в і в і т р и південно-східного напрямку. Кількість днів з вітром тут досягає 340 днів на рік. Вітри іноді досягають ураганної сили, розвиваючи швидкість до 30 - 50 м/с, а при поривах - до 90 м/с. Вітри мають величезну руйнівну силу. Вони нерідко зривають з місця і переносять на великі відстані значної ваги вантажі, роблять неможливим пересування пішки. Сухий сніг і крижані кристали, що переносяться сильним вітром, перепилюють товсті канати і до блиску полірують металеві предмети.

На краях материка середньорічні температури вищі, ніж у центрі (січневі температури становлять в середньому 0°С). Тут розвиваються циклони, що рухаються вздовж берегів. Циклональна діяльність особливо активна взимку. Це пов'язано з тим, що в зимовий період посилюються контрасти між винятково холодними антарктичними і порівняно теплими морськими помірними повітряними масами. Іноді циклональні вихори просуваються і вглиб материка. Їх вторгнення супроводжується штормовими вітрами і снігопадами.

Дивно, але, маючи величезну кількість прісної води, Антарктида є ніщо інше, як пустеля. Води в рідкому стані на поверхні тут майже не буває, опадів випадає мало і переважно в твердому стані. Вологість повітря на материку нижча, ніж у найжаркіших пустелях земної кулі. Проте під льодовиковим покривом існують безстічні та стічні озера і навіть річки, які ще дуже мало вивчені.

В прибережній смузі є значні ділянки не покритого льодом суходолу. Тут виділяється особливий тип кліматичної області, де з-під льоду виходять корінні породи у вигляді скель, що носять ескімоську назву - нунатакі, або великих площ у десятки і навіть сотні квадратних кілометрів. Це так звані антарктичні оазиси, що мають повний комплекс елементів географічного середовища, в тому числі і накопичення прісної води (озера, струмки), що не промерзають на протязі року.

Прибережні оазиси розташовані звичайно на висоті близько 100 м над р. м., поблизу берега (оазиси Банглера, Вестфолл, Грирсона, Ширмахера та інші). Зустрічаються оазиси і в горах, на великій висоті і на значній відстані від берега (гірські оазиси Землі Вікторії і Землі Олександра I). Для оазисів характерні умови сухої і холодної пустелі. Влітку у зв'язку з прогріванням поверхні, вільної від снігу та льоду, температура на висоті декількох десятків сантиметрів над землею буває достатньо висока. На скелях поблизу селища Мирного у січні спостерігалась температура близько +30°С. Але вже на висоті 1,5 - 2 м вона була лише трохи вища, ніж над поверхнею сусідніх льодовиків.

Влітку над оазисами виникають висхідні потоки повітря і утворюється навіть купчаста хмарність. З боку льодовиків відбувається притік повітря у вигляді нисхідних сухих вітрів типу фена. Повітря стає сухим, складаються умови для сильного випаровування і висушування поверхні. Взимку поверхня оазисів вкривається снігом.

Існує декілька гіпотез походження оазисів: наслідок підвищеного притоку геотермального тепла, відступу льоду в результаті потепління, орографічних умов підльодного рельєфу, що перешкоджає притоку льоду на їх територію. Площа не вкритих льодом ділянок суходолу в Антарктиді не перевищує 0,3% її загальної площі.

Характер сонячної радіації, атмосферної циркуляції та підстилаючої поверхні, що обумовлюють різні кліматичні особливості материка, дають можливість виділити кліматичні райони.

Зона високого антарктичного плато має самий суворий на земній кулі клімат. Середньодобова температура повітря складає влітку - -30 - -35°С, а взимку температура падає до -70°С і нижче.

Опади - 40 - 60 мм у вигляді снігу. Погода антициклональна,

мало вітряна, ясна.

Зона антарктичного схилу обмежена ізогіпсою 2 800 м - 3 000 м і віддалена від узбережжя на декілька десятків кілометрів, досягаючи ширини 500 - 800 км. Для неї характерні постійні стокові вітри зі швидкістю 10 - 13 м/с і більше з хуртовинним переносом снігу. Середньодобові температури влітку - -20 - -25°С, взимку - -40°С.

Опади - 200 - 300 мм/рік.

Зона антарктичного узбережжя має сухий клімат з великою кількістю ясних сонячних днів, частими штормовими стоковими вітрами, швидкість яких досягає 90 м/с (300 км/год.). Температура повітря влітку біля 0°С, взимку від -10 -20°С. Опадів випадає близько 600 мм/рік.

Зона дрейфуючої криги. Для неї характерні майже постійні тумани, пасмурна погода.

Зона відкритих антарктичних вод. Вона охоплює 50-ті "несамовиті" широти. Тут дощове літо і снігова зима. Дуже часті ураганні західні вітри з швидкістю до 75 м/с і високою хвилею до 15 м. Літні температури рідко перевищують +10°С. Зимові температури близько 0°С.

Потокових вод в Антарктиці майже немає. Є тільки підльодовикові потоки, що подекуди впадають у море. По окраїнах материка можна зустріти влітку водойми зі стоячою водою. В оазисах є солоні та прісні озера, частіше всього безстічні, а інколи зі стоком у море.

Температура води в озерах оазисів влітку буває значно вище температури повітря, взимку всі озера замерзають. Залишки криги на поверхні води і навколо водойм часто зберігаються на протязі всього літа. Деякі мілкі озера виникають тільки в період танення снігу в оазисах, потім під впливом сильного літнього випаровування вони пересихають, залишаючи вицвіти солей на поверхні.

Озеро Ванда - найдивовижніше озеро Антарктиди. Товщина криги, яка вкриває озеро, дорівнює 4 метрам. Під нею залягає шар прісної води, а під ним - солоної, причому солоність її вища, ніж у морської. Температура води і повітря в цьому районі завжди від'ємна. Морози взимку досягають 40 - 50 градусів, а біля дна, на глибині близько сімдесяти метрів, вода тепла: 25 - 27 градусів вище нуля.

Температуру води міряли багато разів і в різні години доби, але показання термометра не змінювались: на дні озера було тепліше на кілька десятків градусів порівняно з температурою повітря.

Звідки в озері могло взятися тепло, коли довкола панує лютий холод? Це здавалось дивовижним і незбагненим, тим більше, що жодних теплих джерел на дні водойми не виявили.

І тоді у вчених сяйнув здогад - а чи не є озеро Ванда гігантським природним термосом?

Його води кришталево чисті й прозорі. У них немає найдрібніших живих організмів, які населяють водойми більш теплих районів Землі і роблять їх каламутними. Вітер також ніколи не скаламутить води, захищеної товстим покровом криги, а тому частки мулу і ґрунту не плавають у воді, а давно осіли на дно.

Крізь лід і чисту прозору воду легко пробивається сонячне проміння і нагріває глибинні шари. А оскільки вода в озері на самому дні солона і, отож, значно важча, то вона залишається внизу, навіть нагріта. Такої думки дотримується більшість дослідників.

2.3.Органічний світ

Органічний світ надзвичайно бідний Особливості органічного світу Антарктиди пов'язані з суворими кліматичними умовами. Це - зона антарктичних пустель. Видовий склад рослин і тварин не багатий, але досить своєрідний.

Життя переважно зосереджено в оазисах Антарктиди. Вони не мають нічого спільного з африканськими або австралійськими оазисами. Проте ця назва якоюсь мірою їм відповідає. До антарктичних оазисів належать області на краях материка, де зрідка трапляються ділянки, які встигають трохи прогрітися і звільнитися від криги. . Незначні вільні від льоду узбережні ділянки і скелі вкриті лишайниками, водоростями, мохами; на п-ові Пальмер знайдено близько десятка квіткових рослин. Зустрічаються квіткові, папоротниковидні, лишайники, гриби, водорості (в оазисах Тому лише тут можна зустріти лишайники (до 300 видів), мохи (75 видів), гриби і навіть квіткові рослини.

Проте на відстані 520 км від Південного полюса вчені знайшли в льоду рештки невідомої тварини. Дослідження показали, до вони належать давньому крокодилу, який жив тут близько 200 млн. років тому. Ця знахідка підтверджує гіпотезу про те, що в минулому найхолодніший материк був вкритий тропічними лісами й болотами. Про це свідчать і поклади кам'яного вугілля, які тут виявлені.

Загалом же рослинність Антарктиди бідна і розріджена. Для мохів і лишайників характерне темне, навіть чорне забарвлення, що сприяє найбільш повному поглинанню сонячної енергії. На Антарктичному півострові виявлено кілька видів квіткових рослин, а в озерах оазисів, на скелях, а також на снігу і на льоду знайдено синьо-зелені, діатомові та інші види водоростей. Вони створюють колонії, що покривають у вигляді плівки вологу поверхню скель. Вони надають поверхні, особливо снігу, червоного, жовтого, зеленкуватого кольору, створюючи в уяві, особливо на відстані, яскраві лужки та галявини.

Особливо багато водоростей у солоних озерах, де сонячна енергія, мінеральні солі, необхідні для живлення, а також порівняно висока температура води забезпечують їх існування. Біомаса таких озер дуже висока, на дні і по берегах озер відкладаються шари органічного мулу (сапропель) потужністю до 1 м.

У Центральній Антарктиді в повітрі та на снігу знайдено мікроорганізми.

Прибережні води надзвичайно багаті на планктон. На островах зустрічаються злаки, смачна, поживна і рятівна від цинги кергеленська капуста, м'ятлик та інші трав'янисті рослини, запилення у яких відбувається вітром за відсутністю літаючих комах.

Життя більшості тварин материка пов'язане з антарктичним узбережжям і океаном. Наземних ссавців немає. Зустрічаються черви, ракоподібні, безкрилі комахи, безкрилі метелики, безкрилі жуки, павуки. Прісноводні риби відсутні. Морська вода дуже багата на життя. Тут є і ракоподібні (криль), креветки, медузи (до 150 кг), нототеневі риби, ластоногі, кити.

Найпоширеніші тварини Антарктиди - пінгвіни, птахи, які не літають, але добре плавають. Їхні короткі крила більше схожі на ласти, а самі пінгвіни здаля з їх вертикальним положенням тіла нагадують людей. Вони здатні пірнати на глибину до 266 м і знаходитись під водою до 18 хвилин. Там вони ловлять рибу, збирають на дні рачків та молюсків в мушлях і без них. Все це поїдають вони тільки у воді і взагалі почувають там значно краще, ніж на суходолі.

В Антарктиці живе 17 видів пінгвінів. Розрізняють найбільш поширених на узбережжях і на паковій кризі маленьких пінгвінів Аделі і значно більших за розмірами імператорських масою до 50 кг і висотою понад 1 м. У Субантарктиці зустрічаються пінгвіни: королівський, папуа (або віслюковий), золоточубий (макароні), антарктичний, пінгвін Склатера та інші.

У літній період на прибережних скелях гніздяться баклани, чайки, буревісники, поморники, альбатроси. Останні мають розмах крил до 3,5 м. Їх життя нерозривно пов'язане з океаном, в якому вони добувають собі їжу. Зв'язок з суходолом існує тільки влітку, під час кладки яєць і появи пташенят.

Є випадок, коли 3 березня 1970 р. на Південних Оркнейських островах на ногу буревісника вдалося надіти кільце з номером і шифром і відпустити на волю. Через 5 місяців цей буревісник випадково заплутався у рибальських мережах у Новій Зеландії. Виявилось, що за цей час птах пролетів біля 13 тисяч кілометрів, якщо навіть він летів строго по прямій лінії над безживними просторами крижаного континенту.

У прибережних водах Антарктиди водяться тюлені: морські слони, морські леопарди, морські леви, тюлені Уеддела, тюлені-крабоїди. Раніше було багато вухатих тюленів - морських котиків, зараз майже повністю знищених.

В антарктичних морях багато вусатих китів - блювалів, горбачів, сейвалів, фінвалів. Серед них блювал, або ж синій, є найбільшою твариною світу. Довжина самого великого з убитих в Антарктиці синіх китів - 33 м при середній довжині - 26 м. Із одного крупного кита вагою до 160 т можна витопити до 20 т жиру. Живляться вони крилем - найдрібнішими рачками, проціджуючи воду через пластинчасті "вуса". Але є і хижі зубасті кити - кашалоти, пляшконоси, косатки. Останні - дуже небезпечні хижаки, озброєні гострим спинним плавником - косачем, яким можуть нанести значної рани навіть киту. Рятуючись, кити занурюються надовго на великі глибини і зникають від переслідування.

Кити значно винищені людиною і з 1967 року знаходяться під охороною.

Біогеографічне районування.

По наявності життєвих форм територія Антарктиди поділяється на три біогеографічні райони.

1. Субантарктична зона займає західне узбережжя Антарктичного півострова та острови, що до нього прилягають. Тут багаточисельні тюлені, птахи, пінгвіни. Серед рослин - мохи, лишайники, квіткові.

2. Антарктична зона включає окраїни материка шириною в декілька сотень кілометрів. Тут рідко зустрічаються ластоногі, немає сухопутних птахів, тільки два види пінгвінів (імператорські та Аделі). Із рослин - тільки обмежено мохи та лишайники.

3. Південна внутрішня зона. Фауна відсутня зовсім. Дуже рідко можна зустріти поморника. Мохів немає, зустрічаються лишайники, бактерії та інші мікроскопічні організми.

Підсумовуючи, можна сказати, що в результаті природного відбору в умовах дуже суворого клімату змогли вижити тільки істоти з товстим жировим покривом (салом) і здатні здобувати собі їжу в таких умовах.

2.4.Природні ресурси

Вивчення природи материка наблизило людство до етапу економічного освоєння Антарктиди. Материк багатий на природні ресурси - мінеральні, водні, біологічні. На ньому знайдені значні поклади залізної руди, нікелю, хрому, молібдену, свинцю, міді, слюди, гірського кришталю. Велика ймовірність залягання тут нафти й алмазів.

В Антарктиді зосереджено 80% запасів прісної води світу, законсервованої у льодовиках. Уже є перший досвід транспортування айсбергів до берегів Кувейту (країна Перської затоки).

За минулі десятиріччя через надмірний промисел кількість морських звірів у прибережних водах материка значно зменшилася.

Відповідно до першої міжнародної угоди про Антарктиду, що була підписана 1959 року, всі держави, які ведуть дослідження на материку, поставлені у рівні умови. Головні принципи угоди - наукові дослідження Антарктиди і використання материка лише в мирних цілях, в інтересах усього людства. На континенті знаходиться близько 40 міжнародних станцій, на яких перебувають близько 2-3 тис. чоловік.

3 Відкриття та сучасні наукові дослідження, їх географічне значення

3.1. Відкриття Антарктиди

Про існування Південної землі висловлювалися припущення дуже давно. На картах Помпонія Мели (I ст.) і Клавдія Птолемея (II ст.), у працях інших стародавніх учених згадується "Terra Australis incognita" (Земля Південна невідома), про положення і обриси якої були тільки загальні уявлення. Регулярні плавання у південні полярні води почалися тільки наприкінці ХVIII - на початку XIX століття.

Відомий мореплавець Джеймс Кук під час навколосвітньої подорожі у 1772 - 1775 роках тричі перетинав Південне Полярне коло. У 1774 році він досяг південної широти 71°10', але, натрапивши на велику нездоланну кригу, повернув назад.

У своєму звіті про плавання Джеймс Кук писав: "Я обійшов океан південної півкулі у високих широтах і здійснив це таким чином, що незаперечно відхилив можливість існування материка, який коли й може бути виявлений, то лише поблизу полюса, у місцях, неприступних для плавання. Якщо хтось виявить рішучість, бажання і наполегливість, щоб розв'язати це питання, і пройде далі за мене на південь, я не заздритиму славі його відкриття. Але маю сказати, що світові його відкриття не дадуть ніякої користі".

Результати експедиції Дж. Кука на деякий час відвернули увагу дослідників від шостого континенту. Проте інтерес до невивченої землі повністю не згас. На самому початку ХІХ ст. англійці відкрили невеликі острови на південь від 50° південної широти - о-ви Антиподів, о-ви Окленд, о. Кемпбелл і о. Макуорі.

У 1819 році англійський капітан брига "Уільямс" Уільям Сміт йшов із вантажем із Монтевідео до Вальпараїсо. У миса Горн під час урагану в "несамовитих п'ятдесятих широтах" він був закинутий далеко на південь і 19 лютого 1819 року двічі бачив землю далеко на півдні, приймаючи її за виступ Південного материка.

До Монтевідео У. Сміт повернувся в червні. Його розповіді про випадково відкриту землю зацікавили звіробоїв. Вдруге У. Сміт покинув Монтевідео у вересні 1819 року, направляючись у Вальпараїсо. Тепер уже скоріше із цікавості він вирушив до "своєї" землі, 14 жовтня він підійшов до неї і два дні обстежував її узбережжя, а потім висадився і вступив у володіння нею, назвавши її Новою Південною Британією. Після повернення У. Сміта умовили перейменувати її в Нову Південну Шетландію.

Повідомлення У. Сміта не зацікавило представників англійської влади, але капітан британського флоту, який знаходився там на той час, відразу зафрахтував судно Сміта "Уільямс" і 20 грудня 1819 р. направив його на південь під командою Едуарда Брансфілда обстежити нововідкриту землю. У. Сміт пішов туди, виконуючи обов'язки штурмана. Брансфілд виявив, що нововідкрита земля є не виступ материка, а архіпелаг, тобто група островів. Вони й до цього часу відомі під назвою Південних Шетландських островів.

У 1819 році була зорганізована перша російська антарктична експедиція з метою пошуків Південного материка. ЇЇ очолили Фадей Фадейович Беллінсгаузен та Михайло Петрович Лазарєв на суднах "Восток" і "Мирний". Під час дворічного плавання відважні мореплавці, починаючи з 16 січня 1820 р., чотири рази підходили на відстань 3 - 15 км до берегів материка, вперше описали характер антарктичного льоду та особливості клімату Антарктиди.

На карту Антарктики було нанесено 28 об'єктів, що отримали російські назви. Вони довели існування південного полярного материка, визначили його межі і описали характер берегів.

У високих південних широтах і в тропіках було відкрито 29 островів. Хід експедиції та її результати викладені Ф. Беллінсгаузеном у книзі "Двократні пошуки у Південному Льодовитому океані у плаванні навколо світу ." (1831, 1949, 1960 рр.). Своєю роботою експедиція започаткувала наукове вивчення південної полярної області.

Першу документально зафіксовану висадку зробили моряки англійського капітана Джона Дейвіса: 7 лютого 1821 р. вони висадились на західному березі Антарктичного півострова.

У кінці листопада 1894 р., після зимівлі в Новій Зеландії, в південні широти направився норвезький промисловий пароплав "Антарктик" під командою Леонарда Крістенсена. Досягнувши Землі Вікторії, норвежці висадились на материк на мисі Адер і нанесли на детальну карту частину узбережжя. Біолог Карстен Борхгревінк знайшов один вид лишайника, доказавши таким чином, що в Антарктиді є рослинність на ділянках, не вкритих льодом.

У 1899 р. вперше зимували на самій Антарктиді, у миса Адер, К. Борхгревінк і ще четверо молодих вчених. Доставив їх туди пароплав "Південний Хрест". Зима випала дуже сувора: пануючі в цьому районі східні вітри часто досягали ураганної сили. Вмер Микола Хансен - перша жертва антарктичної зимівлі.

Серед дослідників Антарктиди, які вперше проникли вглиб континенту, був норвежець Руаль Амундсен та англієць Роберт Скотт. 14 грудня 1911 року Р. Амундсен, а 18 січня 1912 року Р. Скотт підкорили Південний полюс. Це значне географічне відкриття стало можливим завдяки надзвичайній мужності дослідників.

До складу експедиції Р. Амундсена в якості штурмана "Фрама", що доставив експедицію до узбережжя Антарктиди, входив і російський моряк і океанограф Олександр Степанович Кучин.

До складу експедиції Р. Скотта входили українець А.Л. Омельченко та росіянин Д.С. Гирьов.

3.2.Україна -- антарктична держава

Омельченко Антон Лукич, народився в с. Батьки на Полтавщині, працював жокеєм на кінному заводі, приймав участь у перегонах і брав призи. Доля його закинула до Владивостока, де його й порекомендували в експедицію Р. Скотта в якості конюха. Тут же було закуплено більше двох десятків маньчжурських конячок, і Омельченко доставив їх на базу експедиції в Новій Зеландії.

У складі експедиції Омельченко супроводжував учасників до середини льодовика Росса. Далі коні пройти вже не змогли, і Омельченко повернувся на базу. Після повернення на батьківщину приймав участь у першій світовій війні та в громадянській. Загинув випадково - на порозі власної хати його вразило блискавкою у 1932 році.

Гирьов Дмитро Семенович, згадується в експедиції Р. Скотта під ім'ям Дмитро. Жив на Далекому Сході, де його в 1910 р. запросив каюром (погоничем їздових собак) експедиції один з помічників Скотта. Разом вони закупили три десятки їздових собак і пароплавом доставили їх на базу в Новій Зеландії. В Антарктиді він приймав участь в роботі допоміжних загонів і супроводжував експедицію до 84° південної широти.

У листопаді 1912 р. він був у пошуковій партії, яка знайшла Скотта та двох його супутників всього в 11 милях від бази, де їх чекали в березні. Піднімався з геологами на вершину влк. Еребус у 1912 р. Один з піків вулкана названо на його честь піком Дмитра.

Після експедиціїжив деякий час у Новій Зеландії, але незабаром повернувся додому. Часто виступав з розповідями про експедицію та про своє життя в Новій Зеландії. Доля за часів радянської влади невідома. Відомо лише, що він опинився якимось чином на золотих копальнях, де й помер, по деяким даним (акад. О.Ф. Трьошников) у 1932 році.

За першу половину ХХ ст. в Антарктиді побувало більш ніж 100 експедицій різних країн. Всебічне вивчення континенту почалося з другої половини ХХ ст., коли в 40 - 50 роках ряд держав створили науко-дослідницькі станції. У 1957 р. в зв'язку з підготовкою та проведенням 3-го Міжнародного геофізичного року була створена єдина міжнародна програма досліджень, по якій почали працювати науково-дослідницькі станції та пункти, внутрішньоконтинентальні експедиції та морські експедиції науково-дослідних суден.

Перша радянська антарктична експедиція під керівництвом досвідченого полярника, океанолога і географа Михайла Михайловича Сомова висадилась на узбережжі моря Дейвиса 5 січня 1956 р. поблизу 93° с. д. і з допомогою екіпажів двох радянських дизель-електроходів "Об" і "Лена" збудувала селище Мирний. Окрім цієї основної бази, до кінця 1956 р. були створені ще дві станції.

Станція Піонерська, на відстані в 375 км від Мирного на висоті 2700 м, почала працювати 27 травня 1956 р.

Станція Оазис почала функціонувати 15 жовтня 1956 р. в 360 км на схід від Мирного, в оазисі Бангера, в горбистій місцевості, на протязі всього року вільній від льоду. В цій величезній проталині в льодовиковому щиті материка було відкрито озеро Фігурне, одне з найкрупніших в Антарктиді.

Завдяки аерофотозйомочним польотам льотчикам авіазагону Івана Івановича Черевичного вдалося дослідити і закартографувати узбережжя материка на протязі близько 600 км, яке отримало назву Берег Правди.

Друга радянська антарктична експедиція під керівництвом полярного дослідника Олексія Федоровича Трьошникова працювала у наступному сезоні. Основним географічним досягненням вважається похід спеціального гляціологічного потяга в складі двох тягачів "Харків'янка" виробництва заводу ім. Малишева і шести саней під керівництвом географа Петра Олександровича Шумського. Із початку лютого до середини березня 1957 р. він пройшов від Мирного 250 км на південь. Багаточисельні визначення потужності льодовикового покриву методом сейсмічного зондування поклали початок відкриттю підльодної рівнини Шмідта.

У 1958 р. радянська експедиція вперше досягла геометричного центру материка - полюса відносної недоступності. Учені СРСР, США та інших країн здійснювали тривалі подорожі в глибину материка, при цьому перетинали материк декілька разів через Південний полюс.

У 1994 році на колишній англійській науковій станції "Фарадей" почала роботу група науковців з України. Тепер (з 1996 р.) ця станція належить Україні і носить назву "Вернадський".

Для дослідження були використані спеціально обладнані судна, авіація, санно-тракторні потяги, метеорологічні супутники. За допомоги космічної техніки склали карту льодовиків узбережжя і намітили маршрути проходу суден. Полярники працювали у важких умовах, створюючи наукові станції. Спостереження науковців допомогли встановити вік зледеніння Антарктиди, особливості рельєфу, клімату тощо.

Нині шостий материк - це материк науки, миру та міжнародного співробітництва. Тут діє понад 100 наукових станцій і баз, що належать 17 державам, які ведуть дослідження в Антарктиді цілорічно або ж тільки у літній сезон. Близько 40 наукових станцій ведуть дослідження на протязі року.

Сучасні дослідження Антарктиди охоплюють важкодоступні внутрішні райони материка, велетенські шельфові льодовики. Картографами складений Атлас Антарктиди, геологи і географи розв'язують питання географічних зв'язків материка з іншими континентами. Вони намагаються пояснити розвиток антарктичного зледеніння - велетенського акумулятора холоду і води на Землі.

Антарктида грає важливу роль у формуванні обличчя нашої планети, впливає на всі елементи в системі суходіл - океан - атмосфера - зледеніння.

Нині в Антарктиді дослідження ведуться не тільки за національними, а й за міжнародними програмами. Згідно з урядовими угодами, на континенті заборонена будь-яка господарська та військова діяльність, а узгоджує роботу вчених міжнародна Наукова Рада з дослідження Антарктиди.

Виняток із цього правила був зроблений лише одного разу заради відомого полярного дослідника Роберта Скотта, для постаменту пам'ятника якого була видобута в Антарктиді брила білого мармуру.

3.3.Нейтральні території

Міжнародно-правовий статус. З погляду міжнародно-правового А. не перебуває ні під чиїм суверенітетом, а знаходиться в користуванні всіх держав. Води А. відкриті для мореплавства, наук, досліджень, китобійного та ін. промислів. Деякі капіталістич. країни робили необґрунтовані спроби поділити А. на сектори. Такі спроби були в період 1907--40 з боку Англії, Норвегії, Франції, Чилі, Аргентини, Австралії і Нової Зеландії. СРСР офіційною нотою 27 січня 1939 заявив протест урядові Норвегії і резервував свою точку зору щодо держ. належності земель, відкритих росіянами. Резервували свою точку зору щодо суверенітету А. також США 1939 і Японія 1940. В серпні 1948 з метою встановлення своєї гегемонії в А.

США розпочали неофіційні переговори з Аргентиною, Чилі, Норвегією, Австралією, Новою Зеландією, Великобританією і Францією про «інтернаціоналізацію» А. Але через наявність гострих суперечностей ця спроба не мала успіху. У меморандумі про режим А. 7 червня 1950 Рад. уряд заявив, що він не може вважати законним будь-яке рішення про режим А., прийняте без його участі.

На Міжнародній конференції по А. у Вашингтоні (з участю СРСР, США, Англії, Франції, Бельгії, Норвегії, Аргентини, Чилі, Японії, Австралії, Нової Зеландії, Пд.-Африканського Союзу) 1 грудня 1959 підписано договір про А. Згідно з договором, А. повинна використовуватися винятково для мирних цілей, і в цьому районі забороняються будь-які воєнні заходи (створення військ. баз і укріплень, проведення маневрів, випробування всякої зброї, в т. ч. ядерної).

Усього на території Антарктики станом на 2006 рік - нейтральні території та 4 залежних території.

Загальна площа Антарктики - 52 500,0 тис км2, у тому числі суша - 14 109,6 тис км2

Постійного населення не має.

Назва країни	Площа (кмІ)	Населення (1 липня 2002)	Столиця чи адмін. центр	Адміністративний поділ	докладніше
Нейтральні території: [1] [2]
Антарктида	13 975 000	0
Південні Шетландські острови	4 300	0
Південні Оркнейські острови	621	0
інші острови	117 501	0
Залежні території:
Залежні території Великої Британії:
Південна Джорджія і Південні Сандвічеві острови	3 903	0	Гритвікен
Залежні території Австралії:
Херда і Макдональда острови	412	0
Залежні території Франції:
Французькі Південні та Антарктичні території	7 829	0		Острови Кергелен, Сен-Поль, Амстердам, архіпелаг Крозе
Залежні території Норвегії:
Острів Буве	49	0
Разом	14 109 615	0		нейтральні території, 4 залежні території

Нотатки:

За міжнародною угодою від 1959 року територія південніше 60° півд.ш. - нейтралізована і демілітаризована зона, що використовується лише у мирних цілях при повній свободі наукової діяльності.

7 країн: Аргентина, Австралія, Чилі, Франція, Велика Британія, Нова Зеландія та Норвегія - мають територіальні вимоги до різних районів Антарктиди

4 Метеорологічні дослідження на станціях Варнадського

Антарктида - це найзагадковіший і найсуворіший материк земної кулі. Вона і досі є майже єдиним куточком, який людина не використовує у промислових цілях.
Першим, хто почав досліджувати цей материк, був британський дослідник Р. Скотт. На його думку, незважаючи на головну задачу своєї експедиції - завоювання Південного полюсу, не можна нехтувати й іншими науковими дослідженнями. Саме тому він ввів до складу експедиції науковців, серед яких був і метеоролог - Ричард Пріслі.

Зараз дослідження в Антарктиці проводяться багатьма країнами - це Росія, США, Англія, Японія та інші. Вносить свій вклад у науку і наша держава. Українські вчені працюють на станції Академік Вернадський.

Станція Академік Вернадський (до 6 лютого 1996 року - британська база Фарадей) знаходиться на Аргентинських островах (65° 15'S, 64°16'W), які представляють собою групу невеликих островів, що розташовані в декількох кілометрах від гористого західного узбережжя Антарктичного півострова. Більшість островів покрита льодовими шапками, найвища точка - острів Уругвай висотою 65 метрів. Найближчий пункт Антарктичного півострова - мис Туксен - знаходиться на відстані близько 7 км від станції. Відстань від станції до Києва - 15 тис. км.

Це один із найметеоактивніших регіонів земної кулі. Образно кажучи, станція знаходиться в гігантській "трубі" - на березі протоки Дрейка, через яку відбувається безупинний енергетичний обмін між найбільшими резервуарами теплової енергії - Тихим та Атлантичним океанами. На протягу тижня напрям вітру та погода на станції можуть змінюватись декілька разів.

За даними Британської антарктичної служби (БАС) наукова база на Аргентинських островах поблизу Антарктичного півострова з'явилася в часи Британської експедиції на Землю Грейама у 1934-37 pp. Неперервна робота на станції почалася з 1947 p. на острові Вінтер. База на Аргентинських островах з 9 січня 1947 року працювала як постійно діюча метеорологічна станція. На зимівлю 1953-54 pp. станція була перенесена на мис Марина острова Галіндез, де знаходиться дотепер. Це найстаріша станція, що постійно працює на Антарктичному півострові. З 1953 року тут було споруджено ще декілька будівель, але більшість існуючих зараз жилих та робочих споруд з'явилося в 1979-1980 рр. На станції можуть постійно працювати до 24 чоловік.

У трьох зимівлях брали участь учені Харкова. Це співробітники Радіоастрономічного інституту Національної академії наук України. Метою їх антарктичних досліджень є вивчення електромагнітного впливу на верхню атмосферу та магнітосферу природними й техногенними процесами, що йдуть знизу, від поверхні Землі, а також проектування могутніх кліматичних явищ на висоті плазмової оболонки. Станція використовується ними як полігон для розробки й апробації нових методів радіодіагностики навколоземного простору.

Антарктида розташована у високоширотному поясі Землі - чутливому "камертоні" сонячно-земних зв'язків. Основним транспортним енергетичним агентом є потоки заряджених часток від Сонця (сонячний вітер), які переносять гігантську енергію на орбіту Землі. Найенергійніші з них пробивають магнітну броню - магнітосферу, розповсюджуються у верхній атмосфері, викликають магнітні бурі, феєричні полярні сяйва, електромагнітні випромінювання. Дослідження фізиків, геофізиків, екологів спрямовані на вивчення й прогнозування саме цих процесів, стимульованих енерговиділенням в атмосферу ззовні, від Сонця до Землі та їх впливу на навколишнє середовище.

Це єдиний континент, позбавлений промислової активності - викидів хімічних речовин і теплової енергії, радіовипромінювання тощо. Тут немає штучних джерел потужного електромагнітного випромінювання - електростанцій, ліній електропередач, радіо і телепередавачів, немає локальної грозової активності. Однак парадокс в тому, що глобальними природними хвилепровідними каналами в електромагнітний клімат Антарктиди "закидаються" випромінювання з промислово розвинутих регіонів земної кулі практично по всій смузі радіочастот.

Дослідження в Антарктиді дозволять також вияснити, який вплив техногенні викиди енергії в одних регіонах земної кулі створюють на метеорологічні і кліматичні зміни в інших районах.

Із довідки про кліматичні умови за період 1947-1990 pp.: середньорічна температура - 4,3 °С, середньомісячна влітку від -1° С до +2° С, взимку температура може змінюватися в залежності від стану морського льоду в межах від -5° С до -20° С. Сніг іде біля 255 днів на рік, дощ - 85 днів, а кількість сонячних годин в році - біля 825 (один місяць).

Аргентинські острови - місто дуже вітряне, найсильніші вітри дмуть з півночі та північного сходу (з Тихого океану). В середньому штормові вітри можна спостерігати 15 діб на рік. Найнижча температура, яка була зареєстрована у районі Аргентинських островів: -43,3° С (1958 р.), найвища: +11,8° С (1985 р.). Середня швидкість вітру -7,7 вузлів (4,0 м/с), максимальна середня швидкість вітру - 50 вузлів ( 25,7 м/с), максимальний порив вітру -76,2 вузли (39,1 м/с).

Розміри та рельєф островів не дозволяють використовувати повітряний транспорт, за винятком вертольотів.

На станції Фарадей Британською антарктичною службою проводились наукові дослідження за напрямками:

Наземна метеорологія

Вимірювання озону та ультрафіолетового випромінювання, геомагнетизм, дослідження іоносфери (іоносферні струми, плазмові неоднорідності, іоносферні бурі), акустичні гравітаційні хвилі у термосфері та тривалі зміни у верхній атмосфері, припливи, ОНЧ-вимірювання, збір зразків ізотопів з атмосферному пилу, атмосферна турбулентність, психологія та фізіологія людини, різні біологічні дослідження. Багато з цих досліджень зараз продовжуються українськими вченими.

Наукові дослідження на станції Академік Вернадський:

У наш час на ст. Ак. Вернадський проводяться вимірювання за двома науковими програмами:

1) вивчення змін у навколишньому середовищі в Антарктиці

2) дослідження верхньої атмосфери.

Згідно Меморандуму між БАС та ЦАІ українські вчені зобов'язалися продовжувати дослідження, які раніше виконували англійські вчені в галузі іоносферного зондування, магнітних вимірювань, метеорологічних спостережень і моніторингу озонового шару. Тим паче, що деякі спостереження мають найдовші ряди даних у Антарктиді.