Питання безпеки столиці й територіального захисту країни у працях Степана Рудницького в контексті російсько-української війни (2014-2024)

The article is devoted to the coverage of issues of security and territorial defense of the country in the writings of Stepan Rudnytskyi from 1914-1927. The scientist was the first among the Ukrainian scientists of the beginning of the 20th century to speak about the need to develop military geography as a science, to study it in secondary and higher specialized educational institutions. In his publications, he considered a number of topical issues of understanding the Ukrainian landscape and using its features during the war; analyzed the locations of all historical capitals of former state entities on the territories inhabited by Ukrainians, from the point of view of providing the necessary resources and protection in case of military actions; outlined the problem of providing Soviet Ukraine with the necessary number of topographic maps and training the population to work with them, as well as many others. A significant number of questions considered by the scientist were presented by him on the pages of specialized journals or in separate monographs, the rest - on the pages of contemporary textbooks. In the context of the current Russo-Ukrainian war, many of the problems that Stepan Rudnytskyi emphasized more than 100 years ago turned out to be surprisingly relevant. Some of the solutions proposed by the scientist could well be considered and even implemented right now, or implemented already after the end of the war in the conditions of the new post-war world.

Key words: regional defense, capital, military geography, Great War (World War I), Stepan Rudnytskyi, Russo-Ukrainian war.

Серед видатних українських учених кінця ХІХ - першої третини ХХ століття, чий талант та науковий доробок донині недостатньо поціловані пересічними громадянами, залишається Степан Рудницький(1877-1937). Він належав до наукової школи Михайла Грушевського, проживав і працював у Львові. З 1919 р. перебував в еміграції. У 1926 р. пристав на пропозицію уряду УСРР та переїхав до Харкова, де очолював Український науково-дослідний інститут географії та картографії. 1929 р. був обраний академіком ВУАН у Києві. 3 листопада 1937 р. розстріляний в урочищі Сандармох (РФ) за постановою особливої трійки УНКВС СРСР по Ленінградській області.

територіальний захист військова географія рудницький

Степан Рудницький по праву вважається батьком української географічної науки, а його праці дотепер залишаються актуальними та придатними до використання навіть в умовах сучасної російсько-української війни, незважаючи на більш, ніж 100-річну відстань між роками праці вченого та сьогоденням.

Упродовж свого життя Рудницький написав та опублікував велику кількість праць, які у 2017-2018 рр. були видані у форматі 5-томника У 2017-2018 рр. київське видавництво «Темпора» реалізувало значний за обсягом проєкт перевидання основних праць Степана Рудницького в 5 томах, у рамках котрого побачили світ не лише відомі й уже перевидані в різний спосіб на початку 1990-х рр. праці вченого, але й ті, які були недоступними українському читачеві. Частина з тих праць була опублікована свого часу іноземними мовами поза межами України та їх ніколи не перекладали українською. Тож цінний фактографічний матеріал із високим інформативним потенціалом довгий час був незалучений до праць вітчизняних дослід-ників, залишаючись недооціненим.. Серед них чимало текстів присвячено питанням природних і людських ресурсів українських земель, попри їх розмежованість між двома тогочасними імперіями: Російською та Австро-

Угорською; питанням участі українців у Великій (Першій світовій) війні та використання українських теренів як театру воєнних дій; питанням оборони краю, у тому числі під час «воєнної тривоги» 1927 р., спровокованої радянською владою та пропагандою.

Основну кількість опублікованих статей і монографій на теми змісту та значення військової географії, необхідності її викладання у середніх школах і спеціалізованих військових навчальних закладах, розуміння суті військової географії й використання її потенціалу для організації адекватної оборони України В умовах Першої світової війни (1914-1918) Степан Рудницький переважно писав про оборону українських земель перед наступом російської армії, а у другій половині 1920-х років, під впливом радянської пропаганди, - перед міфічною загрозою з боку «капіталістичних країн». Однак, аналізуючи його тексти, основну увагу слід зосеред-жувати саме на практичних рекомендаціях ученого, котрі, яка показала російсько- українська війна 2014-2024 рр., виявилися цілком слушними і придатними до вико-ристання й на початку ХХІ ст., Рудницький підготував саме в той період, коли багато займався не лише теоретичними, але й практичними питаннями. Зокрема, впродовж 1914-1917 рр. він працював військовим картографом при Генеральному штабі армії Австро-Угорщини, у 1926 р. був обраний дійсним членом науково-дослідної кафедри антрогеографії й географії в Геодезичному інституті НКО УСРР, із 1927 р. очолював Український науково-дослідний інститут географії та картографії, опікувався організацією Географічного товариства України, особисто займався підготовкою навчальних стінних фізичних, а також етнографічних, географічних, оглядових, схематичних та інших мап України й материків.

На нашу думку, особливої уваги заслуговують такі праці Степана Руд- ницького, як значна за обсягом стаття, оприлюднена на шпальтах львівської газети «Діло» у 1914 р.: «Україна, Польща і Литва з військово- географічного погляду» Рудницький, С. Україна, Польща і Литва з військово-географічного погляду // Степан Рудницький (1877-1937). Історія. Геополітика. Географія. Кн. 2. К., 2017. С. 9-28.; не менш важлива та велика за обсягом праця «Der ostliche Kriegsschauplatz: I. Allgemeine und Kriegsgeographische Bet- rachtungen; II. Antropogeographische Betrachtungen», надрукована в «Oster- reichische Monatsschrift fur den Orient» у Відні у 1914-1915 рр. Рудницький, С. Східна арена воєнних дій (Східне войовище) (переклад з нім.) // Степан Рудницький (1877-1937). Історія. Геополітика. Географія. Кн. 2. К., 2017. С. 29-102.; стаття «Про давні і нові столиці України», вміщена у часопису уряду ЗУНР в ек- зилі - «Український прапор» 7 січня 1922 р. Рудницький, С. Про давні й нові столиці України // Степан Рудницький (1877-1937). Історія. Геополітика. Географія. Кн. 1. К., 2017. С. 351-359. Рудницький, С. Завдання географічної науки на українських землях // Червоний шлях. 1927, № 3, С. 102-112; Його ж. Завдання географічної науки на українських землях // Степан Рудницький (1877-1937). Історія. Геополітика. Географія. Кн. 1. К., 2017. С. 587-606.; програмна стаття «Завдання географічної науки на українських землях», опублікована у «Червоному шляху» 1927 р. , а також спеціально написана замітка «Оборона краю й навчання географії», що побачила світ на сторінках додатку до газети «Вісті ВУЦВК» - «Культура і побут» улітку 1932 р Рудницький, С. Оборона краю й навчання географії // Степан Рудницький (1877-1937). Історія. Геополітика. Географія. Кн. 2. К., 2017. С. 575-580.

В контексті сучасної російсько-української війни чимало тверджень, висновків та передбачень ученого, що їх він висловив на сторінках своїх праць більше 100 років тому, знову набули актуальності. Отож виникла необхідність ще раз перечитати твори Рудницького та переосмислити його науковий доробок. Звісно, абсолютизувати деякі його думки не варто, адже вчений на початку ХХ ст. він не міг знати ані про влаштований радянською владою Голодомор 1932-1933 рр. та його геноцидні наслідки для України, ані про Другу світову війну 1939-1945 рр., яка ще була попереду, ані про поступове усвідомлення українцями, хто є їхнім справжнім цивілізаційним супротивником, і зрештою, про те, що екзистенційне протистояння з північно-східним сусідом неминуче обернеться війною, що триває ось уже 10 років (2014-2024).

Натомість чимало його ідей, думок та закликів до реалізації конкретних пропозицій залишаються реалістичними й вартими розгляду. Деякі ідеї вченого, на жаль, так і не привернули до себе увагу фахівців, що спонукає сучасних дослідників докладно вивчати його науковий доробок.

Отже у серпні 1914 р., на початку Великої війни, Степан Рудницький, який уже перебував на посаді військового картографа при Генеральному штабі австро-угорської армії, оприлюднив у газеті «Діло» статтю «Україна, Польща і Литва з військово-географічного погляду».

На початку своєї праці вчений здійснив короткий екскурс в історію виникнення військової географії та зазначив, що нині «ми розуміємо військову географію яко ту галузь географічної науки, що займається досліджуванням суші й моря з огляду на війну» Рудницький, С. Україна, Польща і Литва з військово-географічного погляду // Степан Рудницький (1877-1937). Історія. Геополітика. Географія. Кн. 2. К., 2017. С. 10.. Саме виходячи з потреби організації та забезпечення воєнних дій, інтерес військових мав зосереджуватися на акумуляції знань «поземелля», тобто терену, на якому розгортатимуться воєнні дії, «антропогеографічні відносини», тобто відомості про кількість та щільність населення, його національний склад, рівень інтелектуальної й матеріальної культури, відомості про систему шляхів сполучень, ресурсну базу супротивника, наявність на шляху руху армій природних і штучних перешкод, так само, як й укріплень, котрі можна використовувати на випадок оборони.

Саме під таким кутом зору географ і проаналізував військово-географічні умови України, Литви та Білорусі, що на той час перебували у складі як Австро-Угорської, так і Російської імперій, на землях яких розгортатимуться воєнні дії.

Рудницький цілком слушно зазначив, що розвиток науки й техніки у ХХ ст. радикально змінив умови ведення війн. Зокрема, в питанні сполучення між тилом та фронтом, а також у часі, за який війська можуть бути доставлені до лінії зіткнення. На переконання вченого, саме швидкість долання великих відстаней є запорукою успішної війни. Найбільш протяжними були саме терени України, де варто було б побудувати мережу залізниць. Аналізуючи стан російського флоту та результативність діяльності флоту союзників проти Росії, Рудницький звернув увагу на те, що узбережжя обох морів (Чорного та Балтійського) переважно плоські, тут бракує пристаней, тож висадка військ малоймовірна. Навіть при здійсненні десантування на західному узбережжі Чорного моря, така акція матиме лише опосередкований вплив на воєнні дії на суходолі Там само. С. 13.. Ці зауваження зберігають свою цінність й у контексті сучасних операцій в акваторії української частини Чорного моря та в умовах втрати Україною Кримського півострова.

Далі Рудницький спеціально зупинився на оцінці стратегічного значення високого правого берега Дніпра на відстані від Києва до Катеринослава (нині Дніпро). Він також наголосив, що в тогочасних умовах наявність лише кількох стаціонарних мостів через головну річку України, це не проблема для будь-якої армії, адже військові інженери можуть у доволі короткий термін організувати тимчасові переправи.

Оцінюючи клімат, рослинний і тваринний світ Литви, Білорусі та України, вчений зазначав, що існують незаперечні вигоди лісової смуги двох перших для ведення партизанської війни, а також для вповільнення просування армії будь-кого з супротивників через заболочені місцевості, яких чимало на цій території. Натомість український південь, тобто Херсонщина, мала на той час лише 1,5% лісу і тут воєнні дії мали б кардинально відрізнятись від ситуації на Волині, Київщині чи Поділлі. Сучасна війна лише підтвердила висновки Рудницького.

Вчений також вважав, що велике значення для успішного ведення війни має «запілля», тобто тил. На його думку, чим більше там було населення та міст, тим легше було організувати будівництво фортець, військових складів, шпиталів, осередків політичного управління й агітації Там само. С. 16..

Останній момент особливо цікавий з огляду на сучасну ситуацію, коли, як вважають фахівці, українська сторона недостатньо дбає про роботу із населенням на окупованій території. У 1914 р. Рудницький, котрий дивився на Російську імперію як на ворога, постійно й неодноразово наголошував, що врахуванню такого антропогеографічного чинника, як «національно-політичний склад населення», приділяється недостатньо уваги. Він відверто радив союзникам, тобто країнам Троїстого союзу, «якнайбільше числитись з визвольними стремліннями сих поневолених народів і умієтно веденою агітацією підпираючи сі народи до себе»¹¹. Вже тоді географ розумів, що попри «сильний антимосковський рух» в Україні, треба «дуже влучної агітації, щоб отворити очі» народові. Нинішня ситуація виглядає набагато гіршою, особливо з огляду на ті терени, які перебувають під російською окупацією ще від 2014 р. Там само. С. 17. Лисенко, О.Є., Маєвський, О.О. Дегуманізація образу українців у російському пропагандистському дискурсі: Нарис / За ред. В. Смолія. Київ: Інститут історії України НАН України, 2023. 82 с.

Аналізуючи потенціал українських, литовських та білоруських теренів із військово-географічного погляду (і для нападу, і для оборони), Рудницький відзначав чималу «відпорність» саме українських земель з їх людським ресурсом. Натомість він припустився кількох помилок, які проявилися вже через місяць від початку Великої війни. Зокрема, оцінюючи шанси російської армії щодо успішного наступу на Німеччину та Австро- Угорщину, Рудницький з упевненістю писав, що «коли б головний удар мав йти на Галичину, то опинився би супроти галицьких твердинь та величної фортеці Карпат, досконалого заборолу проти непривичних проти гірської війни москалів» Рудницький, С. Україна, Польща і Литва з військово-географічного погляду // Степан Рудницький (1877-1937). Історія. Геополітика. Географія. Кн. 2. 2017. С. 23.. Утім унаслідок вдалої для Росії Галицької битви австрійці втратили контроль над Галичиною та Буковиною аж до весни 1915 р. Карпати ж, дійсно, виявилися росіянам «не по зубах», хоч, здолавши певні перевали, вони тимчасово й вийшли на терени Закарпаття. Вчений також помилково вважав, що вступ у війну Румунії на боці Троїстого союзу, а ще відсутність потужних укріплень на Поділлі, зупинить російську армію й не дасть їй закріпитися у цьому регіоні. Цей розрахунок географа також не справдився. Росіяни з грудня 1916 р. стабілізували Румунський фронт по лінії: нижня течія Дунаю-Браїла-Фокшани- Окна-Дорна-Ватра (довжина 460 км), а його «запіллям» (тилом) став Одеський військовий округ зі своїм суттєвим військовим та матеріальним потенціалом БуравченковА.О. Румунський фронт. [Електронний ресурс]. URL: http://www. history.org.ua/?termin=Rumunskyj_front (дата звернення: 22.01.2024)..

Наступна праця Степана Рудницького, який продовжив досліджувати потенціал Балто-Чорноморського регіону на предмет здатності протистояти наступу, чи вести успішні наступальні дії, була надрукована наприкінці 1914 р. і продовжена у 1915 р. Вона називалася «Der ostliche Kriegsschauplatz», тобто «Східна арена воєнних дій (Східне войовище)». Переклад цієї праці на українську вперше було здійснено у 2017 р. в рамках спеціального проєкту видавництва «Темпора» Рудницький, С. Східна арена воєнних дій (Східне войовище) (переклад з нім.) // Степан Рудницький (1877-1937). Історія. Геополітика. Географія. Кн. 2. К., 2017. С. 29-102..

Оскільки це дослідження доволі значне за обсягом, проаналізуємо лише ті його фрагменти, які, на нашу думку, становлять інтерес у контексті сучасної війни РФ проти України.

У вступі Степан Рудницький одразу зазначив, що російський наступ на Пруссію захлинувся і цей факт був використаний німецьким головнокомандувачем Паулем фон Гінденбургом для організації контрнаступу, натомість удар із півдня дозволив росіянам захопити Східну Галичину та Північну Буковину, а окремим підрозділам через східнокарпатські перевали навіть удалося дістатися теренів Угорщини Там само. С. 29..

Після огляду загальних питань протяжності Східного фронту, його фізичних параметрів, Рудницький подав характеристику Балтії, Білорусі, підросійської Польщі й України. З погляду військової географії він звернув особливу увагу на долину Дніпра, яка була та залишається єдиною серйозною природною перешкодою для армій супротивників. Учений дав деякі цікаві, як на початок ХХ століття, характеристики «містам-мостам». Деякі з них залишились актуальними й донині, попри події 19201930-х рр., Другу світову війну, післявоєнну відбудову, зміну русла Дніпра внаслідок будівництва гідроелектростанцій та утворення штучних морів (водосховищ), а також у контексті подій окремих операцій як російської, так й української армій у 2022-2024 рр. тощо. Так, він писав, що на Дніпрі від гирла Ірпеня до дніпровських порогів лише чотири «міста-переходи»: Київ, Черкаси, Кременчук, Катеринослав. Серед них найбільш укріпленим був лише Київ. Однак, як зауважував Рудницький, «фортеця застаріла», хоч і «було добудовано чимало нових бастіонів» Там само. С. 46.. У сучасних умовах залишки старих київських фортифікацій також виявилися абсолютно непридатними для оборони. У частини з них давно змінилося функціональне призначення, решту було демонтовано без можливості швидкого відновлення. Водночас географ зазначав, що армії, яка наступатиме на Росію, правий берег Дніпра дає чудові позиції. «Напад противника з північного сходу від лівого берега дуже важко здійснити і ним легко злегковажити», - писав дослідник. Однак, як показали події лютого- квітня 2022 р., обійти «велику воду Дніпра» противник намагався з півночі. Тож Київ було врятовано як завдяки запеклому спротиву підрозділів ЗСУ, так і підриву мостів північніше столиці Коваль, М., Щипанський, П., Кидонь, В., Грицюк, В. Стратегічний характер Київської оборонної операції (24 лютого - 2 квітня 2022 р.) // Український історичний журнал. 2023. Число 3. С. 5-29..

Аналізуючи з військово-географічного погляду Донецьку височину, вчений, перш за все, звернув увагу на природні копалини, які залягали в надрах Донбасу, і зазначив, що втрата цього промислового регіону «мала б для Росії катастрофічні наслідки». В умовах теперішньої війни лише повернення окупованої території під контроль України може суттєво підірвати спроможність країни-агресорки проводити подальші наступальні дії на лінії зіткнення. Оцінюючи потенціал Причорноморської низовини, Рудницький заявляв, що вона також має дуже велике значення, оскільки може бути використана для висадки військ, що матиме «вирішальне значення для всієї війни з Росією». Інша справа, що участь Туреччини в Першій світовій війні на боці Німеччини та Австро-Угорщини, була здатна повалити «російський колос», нині ж Туреччина відверто дбає про власний економічний та політичний інтерес, що певним чином ускладнює політичні позиції України й можливості нашої армії на полі бою.

Цікавими були міркування Рудницького щодо Криму. 100 років тому вчений писав, що півострів «відносно легко захопити й утримувати», це не той пункт, де можна було б «болюче вразити велетенську Російську імперію» Там само. С. 52.. Водночас, на думку вченого, «набагато важливішим було форсування Керченської протоки», звідки легко можна було захопити північний берег Азовського моря і здобути Донецький басейн. Звісно, у сучасних умовах наявності Кримського мосту зі шляхопроводом й залізницею, якими здійснюється постачання на Крим і продовольства, і зброї та боєприпасів, і паливно-мастильних матеріалів, звільнення півострова та створення плацдарму для дій у Приазов'ї з моря, виглядає сумнівним. Для цього ЗСУ та інші силові структури вдаються до засобів, про які Руд- ницький на початку ХХ століття не міг знати.

Майже фантастичним, але доволі оригінальним видається фрагмент, де вчений пише про те, що Дніпро за порогами є доступний пароплавам біля Олександрівська (нині Запорожжя), а «в Херсон можуть заходити навіть малі морські кораблі» Там само. С. 53.. Ймовірно, цей факт був би корисним для планування сучасних воєнних операцій, якби Україна мала малотоннажний флот та достатню кількість катерів і тримала б усе чорноморське узбережжя (включаючи Крим) під власним контролем.

Ще один цікавий висновок Степана Рудницького містить кілька складових, які в теперішній час можуть зберігати свою актуальність, але лише за умови часткового переформатування з огляду на обставини, які змінилися. Тобто порада Центральним державам, висловлена в умовах Великої війни, «завоювати Україну і твердо відділити її по війні з Росією» може бути трактована нині як необхідність захисту країнами Західної Європи інтересів і території України. Втрата Росією України 100 років тому означала б «цілковиту неспроможність» імперії продовжувати війну, а нині (Рудницький про це писав як прогноз на майбутнє) втрата України (тобто остаточний вихід нашої країни з-під впливу РФ) «не дозволить Росії коли-небудь загрожувати миру в Європі і мимоволі спрямує її до головного завдання - спершу як слід поширювати європейську культуру в себе вдома і нести її до Північної та Центральної Азії!» Там само. С. 96.. На жаль, аналіз інформаційного супроводу російсько-української війни переконує в тому, що Росія обрала для себе інші цивілізаційні цінності, а Україні варто сподіватися лише на допомогу союзників та внутрішні деструктивні процеси в РФ, які, ймовірно, призведуть до її адміністративного перефор- матування.

Подальше спеціальне повернення Рудницького до теми впливу військово-географічного чинника на підготовку країни у цілому, та її столиці зокрема, до війни сталося лише на початку 1920-х рр. На той час учений із дітьми мешкав у Празі. Він брав участь в організації Українського вільного університету, викладав у навчальних закладах чеської столиці та в Подебрадах, інтенсивно займався геополітикою.

7 січня 1922 р. на шпальтах часопису «Український прапор», що виходив у Відні Часопис «Український прапор» був одним із періодичних видань української (ЗУНР) еміграції, який виходив друком у Відні з серпня 1919 до жовтня 1923 років. Редакторами видання були П. Лисяк, І. Німчук, співробітниками - К. Левицький, О. Назарук, О. Грицай та ін. Газета регулярно інформувала читачів про розгляд укра-їнського й польського питань на міжнародних форумах, публікувала офіційні урядові документи й матеріали, політологічні огляди, кореспонденцію «з краю», інформацію про життя та побут вояків УГА в таборах інтернування у Чехословаччині (докл. див.: Кулеша, Н. «Український прапор» (1919-1923 рр.): віденський період часопису уряду ЗУНР. [Електронний ресурс]: URL: https://www.lsl.lviv.ua/wp-content/uploads/Zb/NDI 2014/JRN/PDF/9.pdf (дата звернення: 22.01.2024)., Степан Рудницький опублікував статтю «Про давні й нові столиці України» Рудницький, С. Про давні й нові столиці України // Степан Рудницький (1877-1937). Історія. Геополітика. Географія. Кн. 1. К., 2017. С. 351-359.. Він вирішив підійти до висвітлення питання доцільності розташування історичних столиць різних державних утворень на українських теренах із позиції, що «кожна держава має свою природну черенну область, неначе точку тяжости цілого організму» Там само. С. 351.. Відповідно до цього факту, столиця, як осередок політичної та військової влади і культурний центр, на думку географа, мала б розташовуватися саме у цій природній області.

Вчений поставив собі за мету проаналізувати географічне розташування історичних столиць, починаючи від давнього Києва до сучасного авторові Харкова, і навіть спробував зазирнути в майбутнє, уявивши, де було б бажаним розташувати нову адміністративну столицю соборної України. Висновки та передбачення Рудницького надзвичайно цікаві в контексті сучасної ситуації. Відбуваються важливі й не передбачувані ніким раніше події. По-перше, війна, про ймовірність котрої говорили ще у ХХ ст., прийшла з північного сходу, тобто з того напрямку, який не розглядався як вірогідний у 1920-х рр. По-друге, вона стала високотех- нологічною, в небезпеці абсолютно всі регіони України, ніяка природна перешкода насправді не рятує. По-третє, чинники вибору столиці майбутнього, які в 1922 р. видавалися вченому цілком обґрунтованими й виваженими, виявилися абсолютно недієвими.

Про що ж писав Степан Рудницький у своєї статті? Перш за все, він визначив позитивні та негативні риси розташування всіх колишніх столиць Русі, Руського королівства, окремих удільних князівств, Гетьманщини, УНР та УСРР. Так, найдавніша столиця Київ, на думку автора, була розташована дуже «ексцентрично», ставши занадто вразливою для ударів кочових орд зі сходу. Водночас із погляду залюдненості навколишньої території, тобто забезпеченості людським ресурсом, «загосподареності терену», розвитку промислу, торгівлі та шляхів сполучень, місто було дуже привабливим досить довгий час. Загалом упродовж ХІІ-XIV століть, за умови збереження загрози зі сходу, ще менш вдалими виглядали столиці удільних Чернігівського та Переяславського князівств. Натомість добре захищені Турів, Пінськ так і не змогли набути якогось особливого політичного значення. Володимир стояв досить близько до західного кордону, а отже був вразливим від західних сусідів. Одночасно значно краще був розташований Луцьк. На теренах Галичини непогано, з погляду оборони та складності доступу, були розташовані Перемишль, Звенигород і Теребовля. Найбільш «геніальним», на думку Рудницького, було розміщення Галича, який одночасно перебував у «черенній області» Галичини, був важкодоступним ворогам і легкодоступним у контексті розвитку шляхів сполучення Там само. С. 352-354..

Із козацьких столиць найбільш захищеним та розташованим у самому серці «української національної території» був Чигирин. Батурин та Глу- хів через свою наближеність до кордону з Московією, стали дуже вразливими. Власне, доля Батурина ще на початку XVIII ст. показала, що може статися зі столицею, коли вона занадто близько розташована до межі з іншим державним утворенням, яке має територіальні претензії до сусіда. Враховуючи погром міста в 1708 р., за словами Рудницького, якби тогочасні українці мали свободу вибору своєї держави, можливо, вони розглянули б якесь інше місто. Натомість їм уперше було нав'язано столицю саме там, де це було вигідно сусіду. Нею став Глухів, розташований за 15 км від кордону з Московією.

Ця історія мала продовження і в майбутньому, коли у ХХ ст. була здійснена спроба відновити власну державність. Київ як столиця УНР не виглядав особливо привабливим. Рудницький зазначав, що він, як і раніше, був віддалений від московського кордону лише на неповних 300 км, не мав «добрих оборонних ліній» між кордоном і власне містом. Це й стало проблемою під час першої та другої російсько-українських війн 1918-1919 рр.

Львів продемонстрував свою вразливість як столиця ЗУНР дуже швидко. Будучи осередком торгівлі, значним залізничним вузлом, культурним центром, він не мав власного водного шляху, не був захищений з усіх боків, а отже дуже швидко втрачений. Кам'янець, який став столицею у силу певних обставин воєнного часу, абсолютно не надавався на столичне місто з різних причин. Натомість значно більше шансів було у Станіславова. На той час він був рівновіддалений від усіх фронтів, мав природний захист у вигляді Дністра та Карпат. До того ж він був розташований не так далеко від уже згаданого історичного Галича, який, на думку Рудницького, з військово-географічного погляду мав значно вигідніше місцерозташування, забезпечене продовольчими та паливними ресурсами, річковим сполученням, наявністю кількох залізничних ліній, перетином кількох торгових шляхів тощо. Галич також мав суттєву перспективу стати «першим модерним українським містом», побудованим у відповідності до вимог міста-парку / міста-саду, яке було б позбавлене «тісноти, глоти, дегенерації населення» Там само. С. 357. та відповідало нормам екології та суспільної гігієни.

Намагаючись зазирнути в майбутнє соборної України, яка колись постане на мапі світу, Рудницький мріяв про неї як про «державу-ве- летня», одну з «наймогутніших по всій землі». А отже і столиця її мала б відповідати статусу «світової держави». Ані Київ, ані Львів, за всієї поваги до них та до історичної традиції, не надавалися на такий статус. Учений із наполегливістю природничника наводив причини, з яких Київ є погано розташованою столицею, адже був віддалений від західного кордону на 725 км, від південного на 715 км Східний кордон Рудницький відсував на 1 380 км, вважаючи суто українськими територіями Кубань і Передкавказзя. Очікувати звідти загрози йому навіть на думку не спадало., а «від північного, найнебез- печнішогоуу (курсив С. Рудницького) - лише на 315 км. Наскільки ж пророчою сьогодні виглядає ця пересторога, що її фахівець висловив за 100 років до початку Київської оборонної операції 2022 р. Коваль, М., Щипанський, П., Кидонь, В., Грицюк, В. Стратегічний характер Київської оборонної операції (24 лютого - 2 квітня 2022 р.) // Український історичний журнал. 2023. Число 3. С. 5-29.

Яким же критеріям мала відповідати майбутня столиця вільної України? Рудницький уважав, що вона повинна розташовуватися десь на Кубанщині (яку вчений називав однією з природних областей розселення українців), Катеринославщині (теперішня Дніпропетровщина) або на Херсонщині. Там були відповідні продовольчі ресурси, промисел, розвинута торгівля та прямий вихід до моря, який учений називав найціннішим здобутком для майбутнього України. Отож шляхом логічних процедур та суто математичного розрахунку він вирахував, що найкращим місцем для столиці має стати «околиця Никополя над Дніпром», через яку вся країна зможе «цупко триматися моря». На його переконання, це місце мало би стати центром тяжіння не лише України, а й цілого «Півдня Сходу Європи» Рудницький, С. Про давні й нові столиці України // Степан Рудницький (1877-1937). Історія. Геополітика. Географія. Кн. 1. К., 2017. С. 358..

З огляду на обставини, яких Рудницький не міг знати в 1922р., а саме, що через 100 років супротивником України у війні може бути країна зі Сходу (Північного Сходу), ми нині розуміємо, що Нікополь виявився дуже вразливим за своїм місцем розташування. Впродовж двох років повно- масштабної війни РФ проти України це місто обстрілювалося ледве не щодня. В одному з інтерв'ю «Суспільному» його очільник Олександр Саюк повідомив, що 2023 р. повністю пройшов під обстрілами. Вони майже не припинялися, мали різну інтенсивність. На грудень 2023 р. в місті зруйновано 5 тис. будинків, об'єктів інфраструктури та інших споруд. Унаслідок обстрілів загинули 35 жителів, 212 зазнали поранень Про втрати Нікополя та відновлення після обстрілів. [Електронний ресурс]. URL: https://suspilne.media/648172-lokacia-roku-nikopol-skilki-zagiblih-i-poranenih-za-2023-rik-v- najcastis-obstriluvanomu-misti-dnipropetrovsini/ (дата звернення: 22.01.2024)..

Нинішня російсько-українська війна колись закінчиться. Було б логічним після її завершення переглянути чимало питань зовнішньої та внутрішньої політики, військової доктрини й, вочевидь, нової адміністративної столиці країни. І тоді праця Степана Рудницького «Про давні й нові столиці України» могла би знову набути своєї актуальності, але вже в нових умовах.

У 1927 р. і, коли вчений вже майже рік мешкав у радянській Україні, він неочікувано (але нині зрозуміло, через які мотиви) виступив зі статтею «Оборона краю й навчання географії», вміщеною в додатку до газети «Вісті ВУЦВК» Рудницький, С. Оборона краю й навчання географії // Культура та побут: додаток до газети «Вісті ВУЦВК». Харків, 1927. № 32. С. 1.. У той час у СРСР тільки починалися економічні та соціальні перетворення, уряд цілеспрямовано переманював вигнанців, котрі осіли в різних країнах Європи, але ще не встигли звикнутися з думкою про остаточну еміграцію та сподівалися на повернення. Так, 1924 р. до УСРР повернувся Михайло Грушевський, якого привабили посадою у Всеукраїнській академії наук. У 1926 р. на пропозицію директорства в Українському науково-дослідному інституті географії та картографії пристав і його учень - Степан Рудницький Степан Рудницький очолював Український науково-дослідний інститут географії та картографії з 1 жовтня 1927 по 21 березня 1933 рр., коли постановою секретно- політичного відділу ДПУ УСРР був заарештований, а згодом ув'язнений.. Останній, своєю чергою, активно агітував власних послідовників приїздити до радянської України та, зрештою, робити те, про що вони всі мріяли - розбудовувати українську науку в контексті тогочасних світових тенденцій.

На кінець 1920-х рр. залишилися в минулому Перша світова, дві російсько-українських, польсько-українська та радянсько-українсько-поль- ська війни. Внутрішні заворушення у вигляді селянських виступів були придушені. Натомість ученого серйозно зацікавила проблема оборони краю, тобто України, на випадок імовірної війни. На перший погляд така постановка питання в 1927 р. виглядала дивно. Натомість, як довела Людмила Гриневич, причина для переживань населення була Гриневич, Л. «Тест на політичну лояльність»: суспільно-політичні настрої насе-лення УСРР в умовах «воєнної тривоги» 1927 року // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. Київ, 2005. Вип. 13. С. 343..

Виявилося, що у серпні 1926 р. командування РСЧА оприлюднило «Доповідь про оборону краю СРСР» Там само. С. 343-355.. У документі констатувалося, що оборонна промисловість та збройні сили країни не готові до війни. Відтак упродовж 1927 р. було організовано систему заходів із мобілізаційної підготовки. Було запроваджено «військовий п'ятирічний план», офіційна пропаганда твердила про «навислу загрозу проти СРСР з боку коаліції капіталістичних держав» Там само. С. 345.. Зазначені події ввійшли в історію як «воєнна тривога 1927 р.». Ця інформація пояснює всі нюанси згаданої статті Рудницького, який у перших же рядках зазначав, що вона була спричинена проведенням владою так званого «тижня оборони» Як пише Л. Гриневич, політична кампанія під назвою «Тиждень оборони країни» була проведена в липні 1927 р. (див. Гриневич, Л. «Тест на політичну лояльність...». С. 352)., який збігся з експедицією, яку організував вчений. Основна мета подорожі полягала в ознайомленні з морфологією та гідрографією Дніпра між Києвом та Херсоном.

Під час мандрівки, як писав сам Рудницький, у нього не було змоги переглядати пресу та часописи. Однак йому випадково трапилася невеличка стаття Костя Дубняка «Оборона країни й краєзнавство», опублікована на шпальтах додатку до газети «Вісті ВУЦВК» 12 липня 1927 р. Дубняк, К. Оборона країни й краєзнавство // Культура і побут: додаток до газети «Вісті ВУЦВК», № 25. С. 1. Деякі ідеї, висловлені Дубняком Кость Володимирович Дубняк (1890-1948) - український бібліограф, географ, економіст, краєзнавець. Від 1924 до 1934 рр. жив і працював у Харкові, був професором Харківського інституту народної освіти. З 1925 р. постійний член Українського комітету краєзнавства. З 1927 по 1933 рр. працював заступником директора Українського науково-дослідного інституту географії та картографії, тобто був заступником Руд-ницького до його арешту й навіть роком пізніше (до 1934 р.). У 1945 засуджений на 20 років каторжних робіт. Помер 3 серпня 1948 р. в місцях позбавлення волі. Не реабілітований., викликали в Рудницького потребу поділитися з читачами «Культури та побуту» власними міркуваннями на цю тему. Щоб зрозуміти основні тези Рудницького, слід коротко нагадати, що написав у своїй замітці Дубняк.

Автор, зокрема, зазначав, що в умовах, коли СРСР «загрожує війна» Стаття була написана в 1927 р., тож постає питання, про яку загрозу, тобто про яку війну йшлося? З очевидних речей, які кидаються у вічі, незадоволення у СРСР умовами Ризького мирного договору, тимчасова відмова радянських лідерів від експорту ідеї «світової революції» через ІІ Річ Посполиту до Західної Європи. У цей час «країна Рад» вичерпала всі ресурси для проведення активних бойових дій і розпочала «гібридну війну» проти Польщі, активно підтримуючи різноманітні антипольські рухи. Загалом радянсько-польські дипломатичні стосунки весь міжвоєнний період були дуже напру-женими. Тож коли тогочасні автори писали про ймовірну воєнну загрозу, вони, з одного боку, відверто нагнітали ситуацію, а з іншого, - були реально переконані, що напад із боку західного сусіда може відбутися. Крім цього, як зазначила Л. Гриневич, у квітні- червні 1927 р. відбулася ціла низка подій, котрі також викликали серйозне занепокоєння у СРСР. Це поразка революції в Китаї та прихід до влади уряду Чан Кайші, скандал навколо обшуків радянської торговельної делегації, розрив дипломатичних відносин між СРСР і Великою Британією, вбивство в Польщі повноважного представника П. Войкова та деякі інші., краєзнавці не можуть залишатися осторонь. Крім потреби вивчати свій край, його економічний та політичний потенціал, фіксувати «позитивні зміни», що їх радянська влада принесла народові, й поширювати ці знання у «широких масах» населення шляхом публічних лекцій, доповідей, екскурсій, Дубняк наголосив на необхідності досліджувати рельєф місцевості, вчитися розбиратися в мапах та наносити на них зміни. На підтвердження цієї думки він навів відомий військовий афоризм про те, що «під час бою військо і місцевість доповнюють одне одного» Дубняк, К. Оборона країни й краєзнавство // Культура і побут: додаток до газети «Вісті ВУЦВК», 1927. № 25. С. 1.. Далі автор поставив собі запитання, а чи існують у країні мапи? І сам відповів, що ні, їх недостатньо. А далі послався на статтю того ж таки Рудницького «Завдання географічної науки на українських землях», яка дещо раніше (в березні 1927 р.) була опублікована у часопису «Червоний шлях» Рудницький, С. Завдання географічної науки на українських землях // Червоний шлях. 1927. № 3 (48). С. 102-112.. Дубняк писав: «Топографічна картина українських земель дуже сумна. Тільки західні окраїни нашої території розпоряджаються докладнішими топографічними картами сякої-такої вартості. Всі інші українські землі мають топографічні карти для наукових дослідів сливе безвартісні, для ведення модерних воєнних операцій вповні невистачаючі. Українських землезнавців ждуть на цьому полі величезні завдання, бо без основної топографічної карти ніякі докладні досліди над природою і культурою України є неможливі, а на випадок війни так Україна як і ввесь Союз поважно загрожені» Дубняк, К. Оборона країни й краєзнавство // Культура і побут: додаток до газети «Вісті ВУЦВК», 1927. № 25. С. 1..

Отже Дубняк, із посиланням на Рудницького, підсумовував, що в контексті воєнної загрози слід виготовляти мапи та поширювати «картографічну грамотність серед населення».

З огляду на тези свого колеги, Рудницький у власній статті «Оборона краю і краєзнавство», перш за все, звернув увагу на досвід європейських держав, зокрема колишньої Австро-Угорщини, де до питання докладних топографічних зйомок місцевості, розвитку військової топографії та «тере- нознавства» ставилися досить уважно Рудницький, С. Оборона краю й навчання географії // Степан Рудницький (1877-1937). Історія. Геополітика. Географія. Кн. 2. Геополітика. К.: Темпора, 2017. С. 575-576.. Там же виникла окрема дисципліна - військова географія, без знання якої, на думку Рудницького, майбутнє було неможливим. На його думку, досвід Великої війни показав, що «1) географічне знання для ведення сучасної війни необхідно потрібне;

2) щодо сучасної війни потрібна не тільки суха топографія й поверхова наука про терен, а багато-багато великих ділянок фізичної географії ..;

3) що широке географічне знання потрібне не тільки командармам. А й нижним начальникам, але також підстаршинам і рядовикам»⁴⁴.

Цікаво, що Рудницький, який не дожив (адже був розстріляний у 1937 р.) до Другої світової та який не міг знати про російсько-українську війну першої чверті ХХІ ст., написав у своїй статті пророчу фразу, яку сам виділив жирним шрифтом: «Великі війни не за нами, а перед нами.»⁴⁵. Більше того, вчений досить чітко вказав, що «саме Україна, наслідком свого географічного положення мусить бути тереном, на котрім рішатись буде доля цієї війни й хто зна, чи не доля цілого людства» (курсив мій - О.К) Звісно, публікуючи статтю 1927 р. в радянському офіційному часопису, Руд- ницький не міг знати, що Україні в 1940-х роках загрожуватиме небезпека від двох тоталітарних режимів - СРСР і Третього Райху, а у 20142024 рр. вона стане заручницею протистояння не лише двох світових держав, але й двох світоглядних систем, а її терени стануть полем екзистенційної битви авторитаризму та демократії.

Натомість, чітко обґрунтувавши неминучість війни, Степан Рудниць- кий акцентував увагу на тому, що, аби бути готовим до війн майбутнього, слід ліквідувати одну прогалину. Такою він уважав відсутність навчання географії у школах⁴⁶. При цьому вчений зазначав, що присутність у про-грамі економічної географії, яка «сама по собі важна й корисна», не впливає на рівень знань, необхідних для «оборони краю». Ці знання мала забезпечити саме школа. Він впевнено писав, що «війна майбутнього вимагатиме від кожного оборонця краю без порівняння більше географічного знання, як усі дотеперішні війни разом» (курсив мій - О.К.). Далі автор роз'яснював, що тактика майбутніх війн може вимагати «більшого роздріблення людських одиниць», а тому «не тільки кожний старшина, але й кожний підстаршина, або рядовик муситиме вміти діяти самостійно»3 серпня 2022 р. № 698), серед компетентностей, які мають набути учні, не виділяє формування навичок виживання в умовах війни, не фіксує знань, необхідних для оборони країни, попри те, що сам документ уже був затверджений в умовах війни (докл. див.: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/programy-5-9-klas/2022/08/ 15/navchalna.programa-2022.geography-6-9.pdf (дата звернення: 15.01.2024). Рудницький, С. Оборона краю й навчання географії // Степан Рудницький (1877-1937). Історія. Геополітика. Географія. Кн. 2. Геополітика. К., 2017. С. 577..

Як показала практика повномасштабної російсько-української війни, провідною нині стала «тактика малих груп» Данильченко, К. Які уроки війни в Україні вивчили ХАМАС та Ізраїль: від тактики малих груп до Starlink. [Електронний ресурс]: URL: https://www.bbc. com/ukrainian/articles/c8vlvg42g91o (дата звернення: 20.01.2024).. За словами генерал-лейтенанта Сергія Наєва, вона передбачала «просочування через укріплені лінії одночасно на великій ширині підрозділами на баггі, мотоциклах, джипах; ... використання частин спецпризначення, як «консервного ножа» для подолання інженерної оборони, ... ССО, ГУР та інші спец- підрозділи. Одночасно з цим йшла інфільтрація десятків малих груп, щоб паралізувати тили та підходи до поля бою» Тактика роботи мобільних вогневих груп. [Електронний ресурс]. URL: https://

www.armyfm.com.ua/ua/taktika-roboti-mobilnih-vognevih-grup/ (дата звернення:

20.01.2024).. Ще однією новацією ЗСУ стало запровадження мобільних вогневих груп протиповітряної оборони. Для забезпечення ефективної роботи всіх цих малих підрозділів вони мали б бути автономними та вміти самостійно орієнтуватися на місцевості без додаткових технічних засобів. Забезпечити такий рівень підготовки частково здатна саме військова географія.

Степан Рудницький закінчив свою статтю апеляцією до західноєвропейського досвіду викладання географії у середніх школах Австрії, Німеччини, Швейцарії, Франції й наголосив, що саме під час Великої війни виявилося, що шкільного курсу географії недостатньо. Водночас географу траплялися випадки спілкування з підлітками, які читали та розуміли військові топографічні мапи не гірше кадрових старшин австрійської армії. Не останню роль у такій підготовці школярів відіграла їх участь у скаутських / пластових організаціях. У контексті нагнітання радянською владою «воєнної тривоги» наприкінці 1920-х рр., Рудницький пропонував «навчатися у ворога», тобто рекомендував завчасно опановувати необхідні практичні навички. Він зазначав, що у західноєвропейських країнах молодь вивчає географію 2-3 години на тиждень 8-9 років Рудницький, С. Оборона краю й навчання географії // Степан Рудницький (1877-1937). Історія. Геополітика. Географія. Кн. 2. Геополітика. К., 2017. С. 578., тож не дивно, що це давало свої результати. Рудницький радив максимально збільшувати кількість навчальних годин на вивчення географії за рахунок відмови від «усілякої старосвітської тарабарщини», оскільки це з часом мало сторицею повернутися державі Там само. С. 578..

Як показує аналіз сучасної ситуації з вивченням географії в українських школах та створенням умов для набуття учнями необхідних теоретичних знань і практичних навичок, усе виглядає значно гірше, ніж бачив Рудницький у 1920-х роках. Тобто в українській школі в умовах повномасштабної війни, коли однією з її складових стало застосування засобів радіоелектронної боротьби / захисту і використання будь-яких приладів, що випромінюють електромагнітні хвилі, є неприпустимим, учні мали б посилено опановувати навички звичайного орієнтування на місцевості та читання топографічних мап. Натомість на вивчення географії у школі передбачено лише по 2 години на тиждень у 6-9 класах, і 1 година на тиждень в 11 класі. У 6 класі відбувається поверхневе ознайомлення з планом місцевості та ази орієнтування на ній. Навчання основам топографії відбувається у 8 класі (кілька годин) і потім коротке повторення в 11 класі. Чи здатен учень після такого навчання самостійно читати мапу й орієнтуватися на місцевості? Питання риторичне. Про елементарні навички та знання з військової топографії, звісно, не йдеться. Що стосується позашкільної освіти військово-патріотичного напряму (зокрема у скаутських організаціях), то й там згідно з програмою передбачено лише 4 години на освоєння орієнтування на місцевості Навчальна програма з позашкільної освіти військово-патріотичного напряму СКАУТ (початковий, основний, вищий рівні). [Електронний ресурс]. URL: http:// nikturcentr.mksat.net/wp-content/uploads/2014/06/yun_skauti.pdf (дата звернення: 22.01.2024).. Українська держава та система освіти вкотре продемонстрували свою нездатність оперативно реагувати на запити сьогодення. Уроки від Рудницького так і залишилися незасвоєними...

Таким чином, підбиваючи підсумки, слід зазначити, що в науковому доробку Степана Львовича Рудницького налічується чимало оригінальних праць, які за своїм змістом не втратили наукової та практичної актуальності, незважаючи на те, що були написані ще понад 100 років тому. Деякі передбачення вченого, на жаль, здійснилися на початку ХХІ століття. Окремі його рекомендації ще можуть бути застосовані в теперішніх умовах і принести користь як під час війни, що триває, так і після її закінчення.

References