Політико-географічний аналіз системи сучасних державних кордонів країн Північної та Південної Америки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політико-географічний аналіз системи сучасних державних кордонів країн Північної та Південної Америки

Володимир Лажнік

Розглянуто просторові особливості й структуру системи сучасних державних кордонів у Північній та Південній Америці. Встановлено ступінь контактності території кожної країни, виявлено найбільш і найменш протяжні ділянки міждержавних кордонів. Проаналізовано протяжність сухопутних кордонів американських країн та виділено шість груп країн за протяжністю цих кордонів. Розраховано та проаналізовано загальну протяжність меж державної території кожної країни з урахуванням довжини берегової лінії. Встановлено ступінь звивистості державних кордонів країн на основі розрахунку коефіцієнта звивистості й виявлено пряму кореляційну залежність між площею території та довжиною сухопутних і загальних кордонів країн Північної й Південної Америки.

Ключові слова: державний кордон, країна, Північна Америка, Південна Америка, протяжність кордону, сухопутні кордони, берегова лінія, коефіцієнт звивистості кордонів.

Политико-географический анализ современной системы государственных границ стран Северной и Южной Америки

Лажник Владимир

Рассмотрено пространственные особенности и структуру современной системы государственных границ в Северной и Южной Америке. Установлено степень контактности территории каждой страны, выявлено наиболее и наименее протяженные участки межгосударственных границ. Проанализировано протяженность сухопутных границ американских стран и выделено шесть групп стран за протяженностью этих границ. Рассчитано и проанализировано общую протяженность межевых линий государственной территории каждой страны с учетом длины береговой линии. Установлено степень извилистости государственных границ стран и выявлено прямую корреляционную зависимость между площадью государственной территории и длиной сухопутных и всех границ стран Северной и Южной Америки.

Ключевые слова: государственная граница, страна, Северная Америка, Южная Америка, протяженность границы, сухопутные границы, береговая линия, коэффициент извилистости границ.

Political and Geographical Analysis of the System of Modern State Borders of the Countries of North and South America

Lazhnik Volodymyr

The spatial features and structure of the system of modern state borders in North and South America are considered. The degree of contact of the territory of each country is established, the most and the least lengthy sections of the interstate borders are revealed. The length of the land borders of American countries has been analyzed and six groups of countries for the length of these borders have been identified. The total length of the boundaries of the state territory of each country is calculated and analyzed, taking into account the length of the coastline. The degree of sinuosity of state borders of the countries is established on the basis of calculation of the coefficient of sinuosity. A direct correlation between the area of the territory and the length of the land and common borders of the countries of North and South America was revealed.

Key words: state border, country, North America, South America, border length, land borders, coastal line, coefficient of sinuosity of borders.

Постановка наукової проблеми та її значення

державний кордон америка

В останні десятиліття роки значно посилилася увага науковців до вивчення світової системи міждержавних кордонів у зв'язку із розвитком такого наукового напряму, як політична лімологія. У предметному полі цієї наукової дисципліни значна увага нині приділяється вивченню функцій державних кордонів і політичних меж різного характеру в контексті теорії світових систем, а також особливостей їхнього встановлення та функціонування. Менша увага звертається на структурні й морфологічні особливості світової системи державних кордонів та її регіональних частин, адже сучасні міждержавні кордони відмінні за своїм генезисом, історією виникнення, протяжністю, ступенем звивистості та іншими ознаками. Важливого значення набуває політико-географічне вивчення кордонів країн різних континентів, зокрема Північної й Південної Америки, оскільки сучасні кордони країн цих континентів сформувалися переважно ще за часів колоніального панування європейських держав в умовах низького рівня господарської освоєності територій і сьогодні мають свою специфіку та особливості функціонування. Так, у Північній і Південній Америці багато ділянок міждержавних кордонів співпадає з природними рубежами, або проведені по паралелях і меридіанах (астрономічні кордони). Тому актуальним питанням постає виявлення морфологічних особливостей сучасних кордонів американських країн, оскільки цій проблемі у вітчизняній політико-географічній науці не приділена достатня увага. Ця обставина зумовила й вибір теми цього дослідження.

Аналіз досліджень із цієї проблеми

Світову систему державних кордонів досліджували такі вчені, як Е. Андерсон, В. О. Колосов, Дж. Прескотт, М. Фуше, Дж. Чарні, Д. Колсон, Р. Сміт та ін. Зокрема, В. О. Колосов розглядає державні кордони окремих країн як частину сучасної світової системи кордонів та її еволюцію, аналізує зміни функцій державних кордонів у сучасних умовах та виділяє нові наукові підходи до вивчення державних кордонів [6]. Однак, у працях В. О. Колосова та інших учених недостатньо аналізуються морфологічні особливості континентальних і регіональних систем кордонів. Значно більшу увагу приділено аналізу системи державних кордонів у світі загалом й окремих континентів на початку 1990-х рр. у працях французького політико-географа Мішеля Фуше [13]. Проте протягом трьох останніх десятиліть відбулися зміни на політичній карті окремих континентів, а також уточнення ліній проходження кордонів, делімітація морських просторів, що зумовили певні зміни в параметрах сухопутних і морських кордонів держав світу. Слід також зауважити, що в українській політико-географічній науці практично відсутні наукові розвідки щодо виявлення різноманітних особливостей функціонування сучасної системи кордонів на континентальному й регіональному рівнях, хоча нами здійснена спроба політико-географічного аналізу сучасної системи державних кордонів в Африці [7]. Тому виникає потреба в детальному аналізі системи сучасних кордонів на інших континентах, зокрема в Північній та Південній Америці, де континентальні системи кордонів мають свої специфічні морфологічні та інші особливості функціонування. Все це зумовило вибір теми цієї публікації.

Мета цієї статті - проаналізувати морфологічні особливості та структуру сучасної системи державних кордонів у Північній та Південній Америці.

Основні завдання дослідження:

- встановити кількість пар міждержавних кордонів між країнами-сусідами та ступінь контактності території кожної країни;

- виявити найбільш і найменш протяжні ділянки міждержавних кордонів у Північній і Південній Америці;

- проаналізувати протяжність сухопутних кордонів американських країн та згрупувати країни за цим морфометричним показником;

- розрахувати коефіцієнт звивистості державних кордонів країн Північної та Південної Америки.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

Необхідним атрибутом кожної суверенної країни світу є державний кордон як просторова межа поширення її суверенітету. Державний кордон окреслює розміри території країни, яка разом із демографічним потенціалом є кількісною характеристикою держави. Водночас, державний кордон є також важливою кількісною характеристикою території держави, яка може використовуватися для реалізації цілей розвитку держави. Для сучасних держав першочерговим завданням у виконанні їхніх зовнішніх функцій є вирішення теоретико-практичних питань захисту своїх кордонів як однієї з кількісних категорій і характеристик кожної держави. Тому важливого значення набуває політико- географічне вивчення кордонів країн різних континентів, зокрема Північної й Південної Америки, оскільки сучасні кордони країн цих континентів сьогодні мають свої особливості функціонування.

Сучасна система державних кордонів у Північній і Південній Америці почала формуватися ще за часів колоніального панування європейських держав протягом XVI-ХХ ст. в умовах колонізації територій та низького рівня першопочаткової господарської освоєності їх. Остаточно сучасна регіональна система державних кордонів у Північній Америці сформувалася в XX ст., коли низка острівних держав у Карибському морі здобула політичну незалежність і відбулося розмежування морських просторів, тоді як державні сухопутні кордони між країнами Південної Америки переважно носять реліктовий характер й в більшості випадків остаточно сформувалися ще в ХІХ ст.

На країни обох американських континентів, за підрахунками французького географа М. Фуше, в 1991 р. припадало 23 % протяжності міждержавних кордонів у світі (52 752 км) [6, с. 373; 13]. Більшість сучасних американських держав отримали у спадок колоніальні кордони, сформовані під час поділу європейськими метрополіями етнічних, економічних й соціально-культурних просторів. Державні кордони сучасних країн обох континентів часто встановлювалися по природних рубежах, рівновіддалених і прямих лініях, по паралелях або меридіанах через слабку господарську освоєність значних територій. Більшість кордонів американських країн нині є відкритими, мирними, добре делімітованими та визнаними міжнародним співтовариством. Проте окремі ділянки сухопутних і морських кордонів донині є предметом прикордонних суперечок (наприклад, між Перу й Еквадором, Болівією й Чілі, між Канадою й Данією за спірний острів Ганса, розміщений біля узбережжя Гренландії в протоці Кеннеді, та ін.). Така ситуація дестабілізує політичну ситуацію в окремих регіонах обох континентів.

Нами для виявлення особливостей континентальних систем кордонів Північної та Південної Америки розглянуто систему кордонів між усіма країнами обох континентів (35 суверенними, 21 залежними країнами, Гренландією - автономною частиною Королівства Данія й військо- морською базою Гуантанамо, яка орендується США у Куби) та європейськими (Ісландія, Норвегія) й азіатськими країнами (Росія), з котрими межують на суходолі й морських просторах країни обох континентів. При цьому враховувалися межі розподілу територіальних вод і 200-мильних виключних економічних зон між країнами у Світовому океані. Таким чином, на обох континентах нині загалом нараховується 130 пар міждержавних кордонів між сусідніми країнами. Абсолютна більшість острівних країн не мають сухопутних кордонів, за винятком Гаїті, Домініканської Республіки, Куби, Сен-Мартену, Сінт-Мартену й бази США Гуантанамо, а лише морські державні кордони або межі розмежування 200-мильних морських виняткових економічних зон. Враховано також наявність ліній розмежування суверенітету між США з азіатською частиною Російської Федерації в Беринговому морі (49 км морського кордону) та між Гренландією та Ісландією й частинами територій Ян-Майєн і Шпіцберген в Атлантичному та Північному Льодовитому океані (при цьому бралися до уваги межі розподілу 200-мильних виключних економічних зон). Тому країни, які розміщені в Північній Америці, утворюють загалом лише 15 пар міждержавних сухопутних кордонів, а в Південній Америці - 25 пар міждержавних сухопутних кордонів [14].

Загальна протяжність сухопутних кордонів у Північній Америці, розрахованими нами за даними довідника ЦРУ США по країнах світу «The World Factbook» [12], нині становить 16 583 км, а в Південній Америці - 38 348 км. Разом на обох континентах загальна протяжність сухопутних кордонів становить 54 931 км, що на 2179 км більше, ніж за даними М. Фуше (52 752 км) [13]. Це розходження зумовлене тим, що з початку 1990-х рр. до сьогодні на обох континентах відбулося уточнення довжини міждержавних кордонів між окремими державами. Що стосується протяжності морських державних кордонів, то в сучасній довідковій літературі по країнах світу такі відомості відсутні. В літературних джерелах і довідниках подається лише довжина берегової лінії, причому дані довідника ЦРУ США по країнах світу «The World Factbook» [12] й Інституту світових ресурсів (англ. World Resources Institute) [9] значно розходяться. Довжина морського кордону, який згідно положень міжнародного морського права встановлюється від базових прямих ліній або від ліній найбільшого відпливу на відстані 12 морських миль або іншій відстані, зазвичай, не співпадає з довжиною берегової лінії. Тому дуже важко провести аналіз морфометричних параметрів морських державних кордонів країн світу й загальної довжини усіх їхніх державних кордонів за відсутності інформації про достовірну довжину морських кордонів.

Для американських країн характерний середній ступінь контактності їхніх державних територій. Найбільшу кількість держав-сусідів із урахуванням морських кордонів і меж, відповідно, й пар міждержавних кордонів мають країни з великою площею території, такі як Венесуела (19 країн- сусідів, причому лише з трьома країнами вона має сусідство на суші), Бразилія й Колумбія (по 10 сусідів), Гондурас й Куба (по вісім сусідів) та Ямайка, Гаїті й Домініканська Республіка (по сім сусідів) [14]. Найменшу кількість країн-сусідів мають такі малі країни, як Домініка, Уругвай, Мартініка й Гвіана (по дві країни-сусіди), французьке заморське співтовариство Сен-П'єр і Мікелон, Фолклендські острови й військово-морська база США Гуантанамо (по одному сусіду) (табл. 1). Британська заморська територія Бермудські острови в Атлантичному океані й французьке заморське особливе адміністративно-територіальне утворення Кліппертон (острів у Тихому океані), розміщені в оточенні вод відкритого моря, взагалі не мають морських сусідів.

Таблиця 1

Морфометричні показники системи державних кордонів країн Північної та Південної Америки*

* Наведено й розраховано автором за даними Довідника ЦРУ США «The World Factbook».

Сухопутні державні кордони між американськими країнами є дуже протяжними. У Північній Америці існує всього дві ділянки міждержавних сухопутних кордонів між сусідніми країнами з протяжністю понад 1000 км, тоді як у Південній Америці таких ділянок набагато більше - 14. Це зумовлено тим, що у Південній Америці більша кількість держав, які мають великі площі державної території й, відповідно, більш протяжні сухопутні кордони. При цьому в Південній Америці загальна кількість держав, які мають сухопутні кордони становить 13, тоді як у Північній Америці, включаючи острівні держави Вест-Індії, їх нараховується 16.

Найпротяжнішим у Північній Америці є кордон між США та Канадою, який одночасно є найдовшим сухопутним міждержавним кордоном у світі й одним із найпротяжніших немілітаризованих кордонів у світі. Його довжина - 8893 км (із яких 3513 км проходять по річках й озерах), включаючи 2477 км (із них 292 км проходять по водоймах) кордон Канади зі штатом Аляска [3; 12]. Американо-канадський кордон не охороняється прикордонними військами обох країн, проте митний і поліцейський контроль на ньому здійснюється. Остаточно кордон між США й Канадою був оформлений у 1903 р., коли спеціальною комісією була визначена лінія кордону між Аляскою й територією Канади по 141 меридіану західної довготи [3]. Кордон між Канадою й основною територією США був остаточно оформлений Орегонським договором у 1846 р. й більша його частина пройшла по 49 паралелі північної широти від протоки Джорджія в Тихому океані до озера Лісове. Таким чином, більша частина американо-канадського міждержавного кордону за морфологічними ознаками є астрономічним кордоном, а за генетичним (історичним) типом він є антецедентним кордоном, оскільки встановлювався й уточнювався протягом 64 років (1782-1846 рр.) й розділяв на той час малозаселені землі. Окремі ділянки американо-канадського кордону мають незвичну конфігурацію. Так, кордон проходить через територію трьох аеропортів, розміщених у прикордонні: Еві-Філд-Лорьє (на ділянці між штатом Вашингтон і Британською Колумбією), Пайні-Пайнкрік (між провінцією Манітоба й штатом Міннесота) та аеропорт прикордонної станції Корнач - Скобі (між провінцією Саскачеван і штатом Монтана). У приміщеннях цих аеропортів працюють як канадські, так й американські органи прикордонного контролю. Також у прикордонні існують чотири ексклавних ділянок суші, які належать США, але примикають до території Канади й відрізані від американської території водоймами [11]. Кордон між США й Канадою відомий також й іншими особливостями. Серед них виділяється Ніагарський водоспад, розділений між обома країнами, а також тим, що у штатах США Мен і Нью-Йорк є низка будівель, розділених кордоном навпіл. Ці будівлі були побудовані ще до делімітації кордону [3].

Протяжним є також кордон між США та Мексикою (3155 км) [12]. Він на узбережжі Тихого океанну розділяє два великих мегаполіси - Сан-Дієго (США, штат Каліфорнія) й Тіхуана (мексиканський штат Нижня Каліфорнія). Потім кордон проходить переважно по пустинних і необжитих територіях (пустині Чіуауа та Сонора) й по фарватеру р. Ріо-Гранде (2019 км). Американо-мексиканський кордон є найбільш інтенсивним у світі щодо перетину людьми, адже його легально щорічно перетинає близько 350 млн осіб, а також близько 5 млн автомобілів і вантажівок. За деякими оцінками, нелегально кордон перетинають щорічно близько 500 тис. осіб [2]. На частині американо-мексиканського кордону (1078 км) встановлену металевий бар'єр висотою 4-5 м (т. зв. американо-мексиканська стіна) для стримування потоків нелегальних мігрантів, які намагаються потрапити на територію США. У січні 2017 р. президент США Д. Трамп підписав указ про встановлення надійної стіни на всьому протязі цього кордону через загрозу напливу нелегальних мігрантів із країн Латинської Америки. На початку 2018 р. уряд США змушений був посилити охорону мексикано-американського кордону, щоб запобігти напливу сотень нелегальних мігрантів із Гватемали, Гондурасу й Сальвадору, які організували караван біженців й у кінці жовтня 2018 р. намагалися прорватися через південний кордон Мексики, проте отримали відсіч із боку мексиканських спецпідрозділів поліції в нейтральній зоні, які застосували сльозогінний газ, щоб заставити учасників каравану відступити. Нині уже близько 10 % населення Гватемали, Гондурасу й Сальвадору залишили свої країни через бандитизм і відсутність економічних перспектив й намагаються потрапити на територію США, часто не маючи відповідних документів, насамперед паспортів [10]. Все ж таки, незважаючи на протидію мексиканських прикордонних і поліцейських служб, частині біженців із цього каравану вдалося перетнути кордон і територію Мексики й дістатися до кордону з США. 25 листопада 2018 р. сотні біженців із країн Центральної Америки намагалися штурмувати загороджувальні споруди на кордоні між США й Мексикою в районі мексиканського міста Тіхуана [8]. Влада США змушена була закрити КПП між Тіхуаною й Сан- Дієго, а співробітники прикордонної служби США застосували сльозогінний газ і гумові кулі, щоб запобігти прориву нелегалів через кордон. Після цього інциденту Мексика почала висилати із країни нелегалів, які пробували прорватися в США 25 листопада. На думку експертів, США вперше стикнулися з такими явними спробами нелегалів незаконно проникнути на їхню територію. Тому Сполучені Штати намагаються задіяти не тільки силові, а й юридичні механізми, щоб призупинити притік нелегалів. Проте проблема залишається не вирішеною, оскільки згідно законодавства США попросити притулку в країні може будь-який іноземний громадянин - не залежно від того, яким чином він попав на територію США.

Таким чином, найближчим часом США доведеться вирішувати проблему збільшення кількості нелегальних мігрантів, оскільки Мексика сама неспроможна призупинити потік нелегальних мігрантів із країн Центральної Америки. На думку експертів, поява каравану нелегальних мігрантів біля кордонів США спричинена діями кримінальних груп у країнах Центральної Америки, які мають певні фінансові інтереси [1]. Тому в США приймається низка заходів для посилення охорони американо-мексиканського кордону. Нинішній президент США Д. Трамп, узгоджуючи з Конгресом бюджет на 2019 р., вимагав закласти в нього 5,7 млрд дол. США на будівництво бар'єрів (своєрідної стіни) довжиною близько 215 миль на кордоні з Мексикою, проте конгресмени-демократи заблокували його вимогу й законопроект не пройшов через Сенат. До сьогодні питання виділення коштів в повному обсязі на побудову «стіни» остаточно не вирішене, хоча Пентагон уже виділив 1 млрд дол. США за планом президента Д. Трампа [5].

Найкоротшим сухопутним міждержавним кордоном у Північній Америці є кордон між французьким заморським співтовариством Сен-Мартен і самоуправним державним утворенням Сінт- Мартен, яке має значну автономію (status aparte) у складі Королівства Нідерландів. Цей кордон має протяжність 16 км (із них 10,2 км - суходільна частина й 5,8 км по водній поверхні внутрішньої лагуни Сімпсон Бей) і розділяє острів Святого Мартіна на дві частини. Північна частина острова управляється Францією (заморська община Сен-Мартен), а південна - Нідерландами (самоврядна територія з розширеною автономією, яка називається Сінт-Мартен). Таким чином, Острів Святого Мартіна є найменшим у світі населеним островом, одночасно керованим двома незалежними державами. До речі, цей кордон є одним із найстаріших в Америці, оскільки острів був поділений між Францією та Нідерландами за договором, підписаним ще в 1648 р. Причому цей договір є однією з найстаріших міждержавних угод (т. зв. Угода Конкордії), що досі мають силу [16].

Невелику протяжність має також кордон між Кубою й військово-морською базою Гуантанамо (28,5 км), територія якої орендується США у Куби з 1903 р. після іспано-американської війни. Оренда здійснюється на правах екстериторіальності, що, зокрема, означає, наприклад, що риболовля в затоці Гуантанамо для місцевого населення заборонена. Уряд Куби після революції 1959 р. вимагав від уряду США повернення території й акваторії військово-морської бази й відмовився приймати від США плату за оренду бази. До сьогодні Сполучені Штати не повернули Кубі цю територію. США здійснюють свій державний суверенітет на цій території фактично безумовно й у повному обсязі, а юрисдикція Куби носить чисто формальний характер [4].

У Південній Америці існує 14 ділянок міждержавних сухопутних кордонів, які мають довжину понад 1000 км. Найпротяжнішим кордоном у Південній Америці є кордон між Аргентиною й Чілі (6691 км) [12], який проходить переважно по найвищих гірських вершинах Анд. Він має третю напротяжнішу у світі окрему сухопутну ділянку довжиною 5150 км [15]. Також дуже протяжними є ділянки кордонів між Бразилією й Болівією (3403 км), Бразилією й Перу (2659 км), Аргентиною й Парагваєм (2531 км), Венесуелою й Колумбією (2341 км), Бразилією й Венесуелою (2137 км) та ін. Найменшу протяжність має кордон між Перу та Чілі, довжина якого становить 168 км [12]. Малопротяжними є також сухопутні кордони між Колумбією й Панамою (339 км), Бразилією та Суринамом (515 км), Аргентиною й Парагваєм (541 км), Суринамом і Гвіаною (556 км), а також між іншими країнами Південної Америки [12].

Нами проведено групування усіх американських країн за загальною протяжністю сухопутних кордонів й виділено шість груп країн. До першої групи віднесено дев'ять країн, які мають дуже велику протяжність сухопутних кордонів (понад 5 тис. км). Із них сім розміщені в Південній Америці (Бразилія, Аргентина, Болівія, Перу, Чілі, Венесуела та Колумбія), а дві - США й Канада в Північній Америці (табл. 1). Це країни, які мають велику територію й протяжні кордони з різним ступенем звивистості. Встановлено, що протяжність сухопутних кордонів країн обох континентів прямо пропорційна величині площі їхніх державних територій. Коефіцієнт парної кореляції дуже високий (Кпк = 0,79). Це свідчить про те, що ступінь звивистості державних кордонів американських країн загалом є низьким через домінування геометричних й астрономічних кордонів.

Серед країн цієї групи особливо виділяється Бразилія (перша держава в Південній Америці за площею території й п'ята - у світі), яка має найбільшу довжину сухопутних державних кордонів серед країн обох континентів, що становить 16 145 км. Також досить протяжними є сухопутні кордони США (12 048 км), Аргентини (11 668 км) і Канади (8893 км) (табл. 1).

Друга група країн - це 4 країни, які мають протяжність сухопутних кордонів від 2 до 5 тис. км (табл. 1). До цієї групи віднесено такі країни, як Мексика, Парагвай, Еквадор і Гайана. Це переважно середні за розмірами державної території країни, в яких ступінь звивистості державних кордонів дещо вищий, ніж у країнах першої групи. Серед країн цієї групи особливо виділяється Мексика, яка має досить велику площу державної території (1964 тис. км2), проте протяжність сухопутних кордонів порівняно невелика через переважання прямолінійних (геометричних) кордонів.

Третя група країн - це сім країн із протяжністю сухопутних кордонів від 1 до 2 тис. км. У цю групу входять Гватемала, Гондурас і Нікарагуа в Північній Америці та Суринам, Гайана, Уругвай і французький заморський департамент Гвіана у Південній Америці (табл. 1).

Четверту групу складають чотири країни з невеликою протяжністю сухопутних кордонів від 500 до 1000 км. Це такі центральноамериканські країни, як Беліз, Коста-Ріка, Панама та Сальвадор. Вони є приморськими країнами, мають невеликі розміри державної території й через це довжина сухопутних кордонів у них є невеликою.

П'ята група країн - це острівні карибські країни з дуже малою протяжністю сухопутних кордонів (менше 500 км) (Гаїті, Домініканська Республіка, Куба, Сен-Мартен і Сінт-Мартен). До цієї групи також віднесено таке політико-територіальне утворення на політичній карті світу, як військо- морська база Гуантамо, яка перебуває фактично під суверенітетом США й має сухопутний кордон із Республікою Куба протяжністю 28,5 км.

Шоста група - це острівні країни, які не мають сухопутних кордонів, а лише морські державні кордони. До цієї групи належать дев'ять суверенних острівних держав, розміщених у Карибському морі, а також 18 залежних країн і територій, які управляються Великобританією, США, Францією та Нідерландами й острів Гренландія, яка є автономною частиною Королівства Данія.

Звичайно, для більш коректного морфологічного аналізу системи міждержавних кордонів на обох американських континентах доцільно брати до розрахунків також і протяжність морських кордонів. Однак, через відсутність точних даних із протяжності морських кордонів по всіх державах неможливо точно визначити загальну протяжність державних кордонів та провести відповідне групування країн за окремими морфологічними показниками й параметрами, що характеризують кордони країн. Згідно положень морського міжнародного права, берегова лінія приморських країн є лише базисною лінією для встановлення морських державних кордонів. З іншого боку, відповідно до так званого «парадоксу берегової лінії» у берегової лінії не може бути чітко визначеної довжини, оскільки вона поводить себе як фрактал. Вимірювання точної довжини берегової лінії залежить від масштабу карти. Чим більший масштаб карти, тим точніше можна виміряти довжину берегових ліній.

У різних довідкових виданнях наводяться переважно дані про довжину берегових ліній із довідника ЦРУ «The World Factbook» [12], проте вони не відповідають довжині морських державних кордонів, оскільки зовнішня межа територіальних вод часто точно не повторює контури берегової лінії, особливо, коли узбережжя країни сильно звивисте й морський кордон часто встановлюється від так званих базових ліній й має вигляд прямих ліній. Водночас, Інститут світових ресурсів (англ. World Resources Institute) на основі векторної карти берегових ліній (англ. World Vector Shoreline), складеної Військовим картографічним управлінням Національного агентства геопросторової розвідки США у 1989 р., в 2000 р. навів дані по довжині берегових ліній 182 суверенних держав і 13 залежних територій [9]. Дані, наведені цим інститутом, є більш достовірні, проте вони також не відповідають дійсним довжинам морських кордонів держав світу. Тому на сьогодні в довідниках не наведено точної величини протяжності морських кордонів держав, як і загальної довжини усіх їхніх кордонів. На нашу думку, для коректних розрахунків доцільно брати середнє значення довжини берегової лінії, яке розраховане як середня довжина з двох величин (за даними довідника ЦРУ й Інституту світових ресурсів). Звичайно отримане значення теж не відповідатиме точній довжині морських кордонів, проте буде більш-менш наближеним до дійсної довжини морських кордонів, оскільки Інститут світових ресурсів у більшості випадків подає довжину берегових ліній багатьох країн у 1,3-2 рази довшою [9], ніж довідник ЦРУ США [12].

Нами розрахована загальна ймовірна довжина усіх (сухопутних і морських із врахуванням усередненої довжини берегової лінії) кордонів для кожної країни обох континентів (табл. 1). Звичайно, це не відповідає точній довжині усіх кордонів країн через невідповідність довжини берегової лінії довжині морських кордонів, але певним чином відображає загальну протяжність кордонів.

Найбільшу загальну протяжність усіх державних кордонів, включаючи сухопутні й морські) (понад 10 тис. км) мають 7 країн (табл. 1), серед яких лідером є Канада з дуже порізаною береговою лінією. До цих краї належать також США, Мексика, Бразилія, Аргентина, Чілі та Гренландія. Найменш протяжні морські кордони мають острівні суверенні держави Вест-Індії (Барбадос, Гренада, Сент-Вінсент і Гренадіни, Домініка, Антигуа і Барбуда, Сент-Люсія), а також такі залежні території, як Ангілья, Аруба, Бермудські острови, Британські Віргінські острови, Монтсеррат, Сент- Мартен, Сінт-Мартен, Сен-Бартелемі, Навасса і Кліппертон, а також база Гуантанамо (табл. 1). Їхні морські кордони переважно проведені по прямих лініях або по паралелях і меридіанах.

Аналіз показує, що між загальною площею державної території та загальною довжиною усіх кордонів існує пряма пропорційна залежність. Коефіцієнт парної кореляції між цими показниками для країн обох Америк становить 0,73, тоді як коефіцієнт кореляції між площею території й довжиною берегової лінії американських країн - 0,66. Це свідчить про значний ступінь звивистості морських кордонів і велику порізаність берегової лінії та наявність невеликої кількості внутрішньоконтинентальних країн (Парагвай і Болівія).

Важливим морфологічним показником для визначення неоднорідності системи кордонів є ступінь їхньої звивистості, яка визначається величиною коефіцієнта звивистості кордонів. Коефіцієнт звивистості кордонів нами розраховувався за такою формулою:

де К, - коефіцієнт звивистості кордонів окремої країни; Р - периметр сухопутних кордонів країни, км; З - площа території країни, км2.

Нами проведено групування країн обох континентів за величиною цього коефіцієнта й виділено чотири групи країн. Залежно від величини значень Кг„ виділено країни з незвивистими кордонами (К, менше 1,5), країни зі слабкозвивистими кордонами (Кг„ від 1,51 до 2,0), країни зі середньозвивистими (К, від 2,01 до 4,0) й країни з дуже звивистими (Кг„ понад 4,0) державними кордонами.

До першої групи країн із незвивистими кордонами віднесено 10 острівних американських країн і територій (табл. 1), більшість із яких мають невелику за розмірами й компактну форму державної території та морські кордони. Це такі території й держави, як острів Навасса, яким володіють США (коефіцієнт звивистості становить 0,97), острів Кліппертон, яким володіє Франція, Барбадос, Сент- Вінсент і Гренадіни, Трінідад і Тобаго, Аруба, Монтсеррат, Віргінські острови (США), Пуерто-Ріко й база Гуантанамо.

До другої групи країн віднесено 15 країн зі слабозвивистими державними кордонами (Кг„ від 1,51 до 2,0). Це досить чисельна група країн обох континентів, які мають порівняно невелику за площею й компактну форму державної території з домінуванням геометричних й астрономічних кордонів. До цієї групи входять такі країни, як Гватемала, Нікарагуа, Сальвадор, Сент-Люсія, Уругвай, Суринам, Гвіана та ін. (табл. 1). Також у цю групу входить й Болівія (Кг„ = 1,95) - внутрішньоконтинентальна країна, кордони якої є слабозвивистими, оскільки на багатьох ділянках вони є прямими лініями, які встановлювалися під час розподілу колоніальних сфер впливу Іспанії й Португалії в Південній Америці й проводилися довільно по малоосвоєних територіях, також на основі договорів із Чілі в пустині Атакама.

До третьої групи країн віднесено 27 країн із коефіцієнтом звивистості державних кордонів від 2,1 до 4,0. Це найбільш чисельна група країн (47 % від усіх країн), які мають кордони зі середнім ступенем звивистості. Серед них виділяються США, Мексика, Аргентина, Бразилія, Венесуела та Колумбія, які мають значні розміри державної території й велику кількість ділянок кордонів, встановлених по прямих лініях, паралелях і меридіанах. Також у цю групу входить низка острівних залежних країн зі звивистою береговою лінією (наприклад, Бермудські острови, Гваделупа, Кайманові острови, Сінт-Мартен, Фолклендські острови та ін. (табл. 1).

Четверту групу складають шість країн із коефіцієнтом звивистості державних кордонів понад 4,0. Це Канада, яка має найвищий коефіцієнт звивистості державних кордонів (К, = 18,82), Багамські острови (К, = 8,48), Гренландія (К, = 8,45), Кюрасао, Карибські Нідерланди (острови Бонейр, Сінт- Естатіус і Саба) та Чілі. Ці країни мають звивисті морські кордони через сильну порізаність берегової лінії та розосередженість островів на морських акваторіях.

Отже, багато країн Північної й Південної Америки відносяться до країн світу зі середнім і високим ступенем звивистості державних кордонів через домінування природних і морських кордонів та високий ступінь порізаності берегової лінії.

Висновки й перспективи подальших досліджень

Проведений політико-географічний аналіз системи державних кордонів країн Північної та Південної Америки показує, що через значну просторову диференціацію геополітичного простору континентальні системи кордонів характеризується наявністю великої кількості пар міждержавних кордонів і великою їхньою сумарною протяжністю (третє місце після Африки й Азії). Більшість американських країн мають середній ступінь звивистості державних кордонів через значні розміри державної території й домінування геометричних, астрономічних та морських кордонів. Перспективи подальших досліджень пов'язані з детальнішим аналізом особливостей функціонування системи кордонів між окремими країнами обох континентів та виявленням прикордонних претензій і конфліктів між американськими країнами.

Джерела та література

1. Алексеева Надежда. «Нелегалы штурмуют границу»: как Вашингтон борется с попытками мигрантов незаконно попасть в США / Надежда Алексеева [Электронный ресурс]. - Режим доступа : https://russian.rt.com/world/article/576837-mirganty-granica-tramp-pentagon

2. Государственная граница меджу США и Мексикой [Электронный ресурс]. - Режим доступа : https ://ru.wikipedia. org/wiki/%....

3. Граница Канады и США [Электронный ресурс]. - Режим доступа : https://ru.wikipedia.org/wiki/%...

4. Гуантанамо (военная база) [Электронный ресурс]. - Режим доступа : https://m.wikipedia.org/wiki/%...

5. Ильченко Сергей. Мексиканская стена. Как стройка века поможет Трампу / Сергей Ильченко // Деловая столица. - 2019. - 28 марта [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.dsnews.ua/ world/meksikanskaya-stena-trampa-zachem-ona-emu-27032019220000

6. Колосов В. А. Геополитика и политическая география : учеб. для вузов / В. А. Колосов, Н. С. Мироненко. - М. : Аспект Пресс, 2000. - 479 с.

7. Лажнік Володимир. Політико-географічний аналіз сучасної системи державних кордонів на Африканському континенті / Володимир Лажнік // Наук. вісн. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія : Геогр. науки. - 2016. - № 15 (340). - С. 45-52.

8. Сотни беженцев штурмовали границу Мексики и США: видео [Электронный ресурс]. - Режим доступа : https://news.liga.net/world/news/sotni-bejentsev-shturmovali-granitsu-meksiki-i-ssha-video

9. Список стран по длине береговой линии [Электронный ресурс]. - Режим доступа : https://ru. wikipedia.org/wiki...

10. Тысячи беженцев идут к южной границе Мексики. Их цель - США [Электронный ресурс]. - Режим доступа : https://www.bbc.com/russian/features-45915725

11. Шляфер Л. Г. Канада: География, экономика, право / Л. Г. Шляфер. - М. : Моск. изд. дом, 1999. - С. 119-135.

12. CIA. World Factbook: Coastline [Electronic resource]. - Mode of access : http://www.cia.gov/library/ publications/the-world-factbook/fieds/2060. html

13. Foucher M. Fronts et frontiers. Un tour du monde gйopolitique / M. Foucher. - Paris : Fayard, 1991. - 608 р.

14. List of countries and territories by land and maritime borders [Electronic resource]. - Mode of access : https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_countries_and_territories_by_land_and_ maritime_borders

15. List of countries and territories by land borders [Electronic resource]. - Mode of access : https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_countries_and_territories_ by_land_borders

16. Saint Martin [Electronic resource]. - Mode of access : https://en.wikipedia.org/wiki/ Saint_Martin.

References

1. Alekseeva Nadezhda. «Nelehaly shurmuiut hranitsu»: kak Vashynhton boretsia s poputkamy mygrantov popast v SSHA / Nadezhda Alekseeva [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupa : https://russian.rt.com/ world/article/576837-mirganty-granica-tramp-pentagon

2. Hosudarstvennaia hranytsa mezhdu SSHA y Meksykoi [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupa : https://ru. wikipedia. org/wiki/%....

3. Hranitsa Kanady y SSHA [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupa : https://ru.wikipedia.org/wiki/%...

4. Huantanamo (voennaia baza) [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupa : https://ru.wikipedia.org/wiki/%...

5. Ylchenko Serhei. Meksykanskaia stena. Kak stroika veka pomozhet Trampu / Serhei Ylchenko // Delovaia stolytsa. - 2019. - 28 marta [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupa : http://www.dsnews.ua/world/meksikanskaya-stena-trampa-zachem-ona-emu-27032019220000

6. Kolosov V. A. Heopolytyka y polytytseskaia heohrafyia : ucheb. dlia vuzov / V. А. tolosov, N. S. Myronenko. - М. : Аspekt Press, 2000. - 479 s.

7. Lazhnik Volodymyr. Polityko-heohrafichnyi analiz suchasnoi systemy derzhavnykh kordoniv na Afrykanskomu kontynenti / Volodymyr Lazhnik // Nauk. visn. Skhidnoievrop. nats. un-tu im. Lesi Ukrainky. Seriia : Heohr. nauky. - 2016. - № 15 (340). - S. 45-52.

8. Sotny bezhentsev shturmovaly hranytsu Meksyky y SSHA: video [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupa : https ://news.liga. net/world/news/sotni-bej entsev-shturmovali-granitsu-meksiki-i-ssha-video

9. Spysok stran po dlyne berehovoi lynyy [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupa : https://ru.wikipedia. org/wiki...

10. Tysiachy bezhentsev ydut k iuzhnoi hranytse Meksyky. Ykh tsel - SSHA [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupa : https://www.bbc.com/russian/features-45915725

11. Shiafer L. H. Kanada: Heohrafiia, ekonomyka, pravo / L. H. Shiafer. - М. : Mosk. yzd. dom, 1999. - С. 119-135.

12. CIA. World Factbook: Coastline [Electronic resource]. - Mode of access : http://www.cia.gov/library/ publications/the-world-factbook/fieds/2060. html

13. Foucher M. Fronts et frontiers. Un tour du monde gйopolitique / M. Foucher. - Paris : Fayard, 1991. - 608 р.

14. List of countries and territories by land and maritime borders [Electronic resource]. - Mode of access : https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_countries_and_territories_by_land_and_ maritime_borders

15. List of countries and territories by land borders [Electronic resource]. - Mode of access : https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_countries_and_territories_ by_land_borders

16. Saint Martin [Electronic resource]. - Mode of access : https://en.wikipedia.org/wiki/ Saint_Martin.

Размещено на Allbest.ru