Біоцентрично-мережна конфігурація лісостепових ландшафтних комплексів Лівобережної України: метризація та оцінювання для потреб імплементації ландшафтного планування

Ключевые слова: ландшафт, биоцентрически-сетевая конфигурация, метризация, оценивание, репрезентативность, ландшафтное планирование, Левобережная Украина.

Формулювання цілей статті

Саме зважаючи на все означене, метою цієї роботи було визначено здійснити метризацію та оцінювання біоцентрично-мережної конфігурації ландшафтної структури території на прикладі лісостепових комплексів модельної ділянки дослідження території Лівобережної України для перспективних потреб імплементації ландшафтного планування в її межах, досягнення консенсусу між потребами розвитку суспільства та збереженням, відновленням і оптимізаційним використанням навколишнього середовища / ландшафтів.

Виклад основного матеріалу та обґрунтування отриманих наукових результатів

Основи інтерпретації концепції біоцентрично-мережної ландшафтної структури території та її конфігурації були сформульовані наприкінці 70-х - на початку 80-х рр. ХХ ст. (Гоодзинский, 2002), як "розташованих на "тлі" ландшафту біоцентрів, пов'язаних лінійно витягнутими коридорами, уздовж яких мають місце біотичні міграції" (Десюк та Свідзінська, 2014, с. 180). Часто поняття такої структури ототожнюється з категорією "екомережа" (Удовиченко, 2017), свідченням чого є використання у наукових джерелах як близьких / синонімічних за змістом понять (Конякін, 2014) "модель екологічних плям і коридорів", "територіальна система екологічної стабільності ландшафту", "екологічний каркас ландшафту", "природно-екологічний каркас", "екологічний каркас", "природоохоронний каркас", "природно-заповідний каркас" та ін.

Структурними елементами БМКЛ є (за: Гродзинський, 1993; Удовиченко, 2013, 2017) біоцентри (ландшафтні екоядра), біокоридори (сполучні території), інтерактивні елементи, матриця (тканина впливів) та буферні зони, а головними структуро-формувальними відношеннями в її межах - просторові зв'язки між біотичними елементами. Показниками, за якими БМКЛ та її складові елементи підлягають вивченню й оцінюванню, є зв'язність, конфігурація зон позитивного і негативного впливу, його інтенсивність тощо (Удовиченко, 2017).

Полігон дослідження БМКЛ території Лівобережної України було закладено в лісостеповій частині Сумської області, яка відповідно до існуючої схеми фізико-географічного районування (Удовиченко, 2017) належить до Сумської схилово-височинної фізико-географічної області та розташовується в басейні р. Псел, у межах Сумського, Краснопільського і Лебединського адміністративних районів Сумської області.

Для потреб виявлення, картографування, моделювання й наступного аналізу біоцентрично-мережної конфігурації ландшафтів території тестової ділянки було використано ГІС-пакет MapInfo Professional 15,0, база даних якого включала інформацію про ландшафтні комплекси рангу урочищ і складних урочищ - головні операційні одиниці реалізації дослідження, а також відомості про структуру рослинного покриву і лісовпорядкування, природоохоронні ділянки, що мають різний статус охорони, та можливості оверлейного аналізу.

Лісостепові ландшафти дослідного полігону території Лівобережної України, закладеного для потреб дослідження БМКЛ і наступного впровадження у практику положень концепції ландшафтного планування, представлені комплексами низовинних і підвищених ерозійно-акумулятивних рівнин з потужним четвертинним покривом на палеогенових піщано-глинистих відкладах і височин і схилів височин акумулятивно-денудаційних сильно розчленованих рівнин із четвертинним покривом на крейдових карбонатних і палеоген-неогенових піщано-глинистих породах (49,58 та 27,79% відповідно). Заплавні комплекси становлять 22,54%. Зональний фон ландшафтів тут формують сильно розчленовані, розчленовані підвищені та розчленовані полого-хвилясті підвищені лесові рівнини із темно-сірими лісовими ґрунтами і чорноземами типовими мало- і середньогумусними (Удовиченко, 2017). Унаслідок розвитку схилових процесів представлені прирічкові типи місцевості. Крім того, доволі інтенсивного розвитку набули терасові малодреновані й терасові лесові рівнини, а також терасові горбисті піщані рівнини з дерново-підзолистими ґрунтами, борами та суборами. Інші ландшафти, наприклад рівнинні давньоприльодовикові, унаслідок незначного поширення мають підпорядковане значення.

Аналіз карти ландшафтів (Удовиченко, 2017) дав можливість установити, що в межах дослідного полігону ландшафтно-морфологічна структура представлена вододільними рівнинами, схилами різної крутизни, надзаплавно-терасовими, заплавними, западинними, яружно-балковими та комплексами давніх прохідних долин, які належать до семи родів ландшафтних урочищ. За результатами вивчення та аналізу генетико-морфологічної ландшафтної структури території було виділено в межах ділянки дослідження 49 вододільних урочищ, 147 схилових (долинних) урочищ, 52 надзаплавно-терасових урочищ, 95 - заплавних, 16 - яружно-балкових, 6 - у межах давніх прохідних долин і 10 западинних урочищ. Таким чином, полігон містить 375 типологічних виділів, які презентують таксономічне різноманіття.

У результаті застосування методики формування регіональної екомережі (Шеляз-Сосонко та ін., 2004) було виділено основні структурні елементи БМКЛ території дослідного полігону (рис. 1) шляхом урахування рис будови ландшафтного каркасу, каркасу гідрографічної мережі, концентрації об'єктів і територій ПЗФ різного статусу, репрезентативності суходільних, низовинних і височинних ландшафтів разом із наземно-аквальними комплексами, специфіки поширення біотопів і ландшафтних локалітетів біоти, міграційних шляхів тварин.

Усього в межах території дослідження було виділено 93 біоцентри, загальною площею 623,58 км², які становлять 31,32 % від загальної площі території дослідження, мають різне походження (природне або антропогенне) та біогеографічне значення. Їхнім ядром є заповідні території місцевого значення, а також відносно великі, екологічно стабільні, нефрагментовані та фрагментовані лісові масиви.

Як відомо (Удовиченко, 2017), площа біоцентрів, разом із показниками репрезентативності, є важливим параметром формування локальних природних ядер екомережі відповідно до твердження про те, що за мінімально можливі розміри таких ядер позначається площа не менша за 500 га (5 км²) (Домаранський, 2006; Шеляз-Сосонко, 1999). З метою визначення відповідності/невідповідності реальних розмірів біоцентрів мінімально можливим екологічно-ефективним було встановлено, що середній розмір біоцентрів полігону становить 6,7 км² (більше мінімуму!), а інтервал коливань значень розмірів біоцентрів від мінімальних до максимальних - від 0,11 (біоцентр №39, ядро якого формує лісовий масив південно-західної околиці м. Суми, що сформувався у від- вершку яружно-балкової мережі) до 143,00 км² (біоцентр №58, ядро якого формує нефрагментований лісовий масив, що сформувався на межиріччі річок Псел і Сироватка і схилах різної крутизни).

Порівняння отриманих морфометричних значень розмірів територій біоцентрів дало можливість стверджувати, що за показником відповідності площі біоцентрів БМКЛ тестового полігону встановленому екологічно-ефективному мінімуму більшість із них (69 шт.) (рис. 2) мають значно менші площі від мінімально можливих установлених параметрів екологічно-ефективного мінімуму формування природних ядер локальної екомережі та не можуть бути названими як "самодостані" (за критерієм площі). Та лише 24 біоцентри (25,81%) мають площу більшу від означеного мінімуму і відповідають вимогам означеного критерію. Таким чином, загальна невідповідність критерію становить 74,19%.

Рис. 1. Біоцентрично-мережна конфігурація ландшафтів тестової ділянки дослідження лісостепових комплексів Лівобережної України (Удовиченко, 2017)

Рис. 2. Розміри територій біоцентрів БМКЛ тестового полігону дослідження лісостепових комплексів Лівобережної України

Крім того, що площа біоцентрів є підґрунтям визначення мінімально можливих розмірів локальних природних ядер екомережі, вона також становить собою важливий параметр обрахунку коефіцієнта інсуляризованості (ІБМКЛ) (Гоодзинский, 2002; Удовиченко, 2017), відповідно до значень якого можна говорити про їхню екологічну стійкість, а отже, про досконалість/недосконалість, ефективність/неефективність територіальної структури об'єктів БМКЛ. Означений коефіцієнт визначається за залежністю (1):

, (1)

де ІБМКЛ - коефіцієнт інсуляризованості біоцентрів БМКЛ;

5; - сумарна площа біоцентрів БМКЛ, розміри яких становлять менше 5 км² (нестійких в екомережному сенсі об'єктів);

S - загальна площа біоцентрів БМКЛ регіону дослідження;

Nt - сумарна кількість біоцентрів БМКЛ, розміри яких становлять менше 5 км²;

N - загальна кількість біоцентрів БМКЛ регіону дослідження.

Значення ІБМКЛ, визначеного для території дослідного полігону, становить 0,45, отже, менше половини біоцентрів є нестійкими в екомережному сенсі, а територіальна структура БМКЛ загалом потребує вдосконалення та подальшої розбудови, у т.ч., інструментами ландшафтного планування.

Іншою важливою рисою біоцентрично-мережного каркасу, функціонування елементів якого спрямовано перш за все на збереження і відтворення видового, фіто-ценотичного та ландшафтного різноманіття, є репрезентативність ландшафтів (у нашому випадку, на рівні урочищ і складних урочищ) існуючою мережею біоцентрів. Визначення останньої спрямовано на створення у ландшафтного планувальника повноцінного уявлення про рівень представлення біоцентрами фактичного ландшафтного різноманіття (далі ЛР) і про таксономічну репрезентативність різноманіття (відповідність ЛР елементів БМКЛ типовому якісному складу множинності ландшафтних комплексів полігону).

Так, біоцентри території дослідної ділянки охоплюють 201 урочище із 375, представлених в її межах. Таким чином, невідповідність рівню локального таксономічного ландшафтного різноманіття для біоцентрів становить 46,12% (1).

З іншого боку, біоцентри розвитку набули у складі всіх представлених у регіоні родів ландшафтних комплексів і мають такі риси таксономічної репрезентативності ландшафтів. Так, біоцентри поширені в межах 27 вододільних урочищ, 77 схилових урочищ, 20 надзаплавно-терасових урочищ, 67 заплавних урочищ і лише в межах 1,7 та 2 - урочищ відповідно давньо-прохідно-долинного, яружно-балкового та западинного родів ландшафтів. Разом із тим, невідповідність рівню типовості ландшафтного різноманіття найбільшою є для урочищ роду давніх прохідних долин і становить 83,33%, а найменшою - для урочищ заплав (29,47%) (рис. 3).

У розрізі окремих біоцентрів полігону дослідження найвищий рівень ландшафтного різноманіття і топологічної репрезентативності ландшафтних урочищ (99) має біоцентр №58 - найбільший за площею території. Таксономічна ж репрезентативність для нього становить 44. Найнижчі значення ландшафтного різноманіття, таксономічної й топологічної превентивності ландшафтних урочищ (1 і 1 відповідно) (у такому разі біоцентр повністю розміщений в межах єдиного урочища) властиві 46(1) біоцентрам. Отже, практично половина всіх біоцентрів (49,46%), представлених у межах тестового полігону дослідження, має мінімальний рівень ландшафтного різноманіття території.

Рис. 3. Таксономічна репрезентативність ландшафтів (на рівні родів ландшафтів) біоцентрами БМКЛ тестового полігону

* ландшафтна ¦біоцентри ландшафтного різноманіття

Дослідження лесових розчленованих схилів, надзаплавно-терасових давніх прохідних долин, яружно-балкової мережі западінних комплексів, заплавних комплексів, рівнин та височин річкових долин

Разом із тим, біоцентри, для яких типовий мінімальний рівень ландшафтного різноманіття території, мають також і розміри території, менші від мінімально можливих, що визначаються як прийнятні та екологічно ефективні для цілей формування локальних природних ядер екомережі. Отже, саме такі біоцентри мають розглядатися як об'єкти першочергового впливу людини в напряму вдосконалення та розбудови екомережі й облаштування БМКЛ території інструментами ландшафтного планування.

Важливою характеристикою БМКЛ регіону, яка відображає специфіку розподілу представлених біоцентрів, визначену в розрізі типів ландшафтів, є їхня репрезентативність. Остання визначається як множинність/щільність біоцентрів з розрахунку на одиницю площі за такою залежністю (2):

(2)

де RLi_0C - репрезентативність типу ландшафтів біоцент-рами БМКЛ;

п_а - кількість біоцентрів на території певного типу ландшафтів;

S_ti - площа, яку охоплює певний тип ландшафтів;

100 - сума імовірностей складових частин/елементів територіального поділу.

Обрахунок означеного параметра видається важливим з огляду на те, що його значення можна порівнювати з отриманими автором його показниками, визначеними для території Лівобережної України загалом і окремих типів ландшафтів в її межах, зокрема лісостепового (Удовиченко, 2017), які, відповідно, становлять 1,13 (середньорегіональне значення) та 1,05. екологічний ландшафтний лісостеповий лівобережний

Визначення репрезентативності ландшафтів тестового полігону дослідження лісостепових комплексів біоцентрами БМКЛ дало можливість установити її значення на рівні 4,7. Таким чином, отриманий показник дає підстави говорити про те, що структура т.зв. "природних регіонів" у межах тестової ділянки є набагато кращою, ніж у межах території Лівобережної України і разом із тим його значення у чотири рази перевищує значення, розраховані для типу лісостепових ландшафтів регіону загалом. Проте, незважаючи на доволі високі значення отриманого показника, можна зауважити також і те, що порівняння відбувалося із середньорегіональними значеннями, отже, необхідності подальшої розбудови мережі об'єктів БМКЛ у межах даного тестового полігону відкидати в жодному разі не варто.

Аналіз представлення різноманіття ландшафтних комплексів у межах виокремлених сформованих біоцентрів БМКЛ тестового полігону створює підстави для твердження про те, що оптимальною з погляду на виконання ними середовищетвірної, середовище-стабілізуючої та відновлювальної функції можна вважати таку територію біоцентра, яка з позиції оцінювання її ландшафтно-топологічної будови "вміщує" у собі всі типові для ландшафту морфологічні частини і парадинамічні ряди, у складі яких уздовж ліній току відбувається водний і твердий стік, а також міграція хімічних елементів. При цьому під середовищестабілізуючою функцією мається на увазі здатність ландшафтних комплексів шляхом перебігу природних процесів (та, зважаючи на інтенсивність деструктивних явищ) підтримувати внутрішню рівновагу в географічному середовищі.

Застосування можливостей оверлейного аналізу ГІС- пакета MapInfoprof. 15,0 дало можливість установити, що здебільшого повною мірою означені вище риси будови характерні біоцентрам №5, 35, 36, 48, 58, 68, 77 (рис. 4) (7,52% від загальної кількості біоцентрів полігону, або 35,34% від загальної площі, яку охоплюють біоцентри полігону дослідження, та 11,06% від загальної площі ділянки дослідження), і саме вони становлять собою місцеві еталони подальшої розбудови БМКЛ. На території ж інших біоцентрів морфологічна структура ландшафтів представлена лише фрагментарно, тому на розширення їхньої території, сполучення мережею біокоридорів з іншими біоцентрами, переведення там, де це можливо, зв'язуючих їх біокоридорів до групи біоцентрів має бути спрямована низка заходів ландшафтного планування території.

Рис. 4. Типізація біоцентрів БМКЛ тестового полігону щодо виконання ними середовище стабілізуючої функції залежно від ландшафтно-топологічної будови території

Концептуально формування та функціонування елементів БМКЛ відбувається шляхом розвитку системи сполучних елементів, які разом сприяють забезпеченню потоку енергії та інформації між природними і антропогенізованими ландшафтними комплексами, міграції представників рослинного і тваринного світів, підтриманню екологічної рівноваги.

Групу т.зв. "сполучних територій" каркасу БМКЛ, які забезпечують формування і функціонування зв'язків між ключовими територіями (біоцентрами), та як результат зумовлюють цілісність екомережі, утворюють біокоридори та інтерактивні елементи. У межах дослідного полігону біокоридори займають 85,46 км² (4,29% від загальної площі), а загальна протяжність інтерактивних елементів становить 300,82 км. Дослідження мережі біокоридорів БМКЛ тестового полігону дало можливість установити, що вони часто є антропогенними (напр., лісосмуги). Розвитку біокоридори найбільшою мірою набули в межах заплавних та яружно-балкових комплексів, і зазвичай охоплюють долини річок та їхні притоки. Біокоридори регіону дослідження охоплюють переважно земельні ділянки з регламентованим режимом використання - лісові масиви, перелоги, пасовища, сіножаті, луки, болотні комплекси тощо.

Під час ідентифікації елементів БМКЛ було виокремлено також буферні зони екомережних об'єктів. Їх формують ділянки, що розміщені навколо ключових елементів та сполучних територій БМКЛ, які запобігають дії прямого негативного впливу на них господарської діяльності людини, що має місце на суміжних ділянках. У межах таких зон зазвичай має превалювати екстенсивний тип використання території (пасовища, сіножаті, експлуатаційні ліси, орні масиви (без застосування мінеральних добрив) тощо), а самі вони повинні становити собою не раптовий, а поступовий перехід до сільгоспугідь, й сприяти значному зменшенню втрат представників тваринного та рослинного світів. Разом буферні зони у межах тестового полігону охоплюють 396,59 км² (19,92% від загальної площі території дослідження).

Інший елемент БМКЛ формує матриця/тканина впливів, яка становить 64,4% від загальної площі території полігону, з яких 52,85% охоплюють орні землі та 11,55 % - селітебні території.

Рис. 5. Репрезентативність елементів БМКЛ тестового полігону дослідження

Шляхом використання отриманих даних про специфіку розвитку елементів БМКЛ у межах дослідного полігону було здійснено метризацію їхньої репрезентативності, це дало можливість встановити, що на біоцентри та біокоридори регіону дослідження припадає відповідно 56,40 та 7,73% від загальної площі територій, зайнятих екомережевими об'єктами (рис. 5), тоді як на буферні зони припадає 35,87%. Репрезентативність орних земель і селітебних територій становить 81,87 та 18,13% відповідно від загальної площі, яку охоплює матриця/тканина впливів у межах полігону.

Висновки та перспективи подальших розвідок

Таким чином, розгляд типологічної структури біоцентрично-мережної конфігурації території дослідного полігону вивчення лісостепових ландшафтів Лівобережної України, визначення ландшафтного різноманіття, таксономічної й топологічної репрезентативності ландшафтних урочищ і родів ландшафтних комплексів її об'єктами, обрахунок ступеня репрезентативності ландшафтів території дослідження біоцентрами БМКЛ, здійснення типізації біоцентрів БМКЛ тестового полігону щодо виконання ними середовищестабілізуючої функції залежно від ландшафтно-топологічної будови території разом дають можливість підсумувати, що:

• виокремлення 93 біоцентрів (екоядер) у межах відносно невеликої за розмірами (1 991 км²) тестової ділянки свідчить про те, що досліджена територія має значний ландшафтно-фітоценотичний потенціал формування природного каркасу регіональної екомережі;

• з іншого боку, розвиток елементів БМКЛ у межах регіону дослідження є доволі нерівномірним унаслідок чималої фрагментації ландшафтів, результатом чого стала значна нерівномірність і непропорційність розподілу біоцентрів відповідно до репрезентативності ландшафтів і ландшафтно-топологічної будови;

• БМКЛ властивий невисокий рівень функціональної структурованості й як результат - невиправдано велика кількість біоцентрів, площа яких не перевищує встановлений екологічно-ефективний мінімум формування природних регіонів локальної екомережі, та які не можуть бути названими як "самодостані", а натомість належать до елементів БМКЛ "низьких" категорій;

• незначною є кількість біоцентрів, територія яких залежно від ландшафтно-топологічної її будови може вважатися оптимальною з погляду на виконання середовищетвірної, середовищестабілізуючої та відновлювальної функції; найчастіше морфологічна структура ландшафтів на території біоцентрів представлена лише фрагментарно, тому вони мають становити собою об'єкти першочергової дії ландшафтного планувальника в напрямі розбудови БМКЛ, оскільки в їхніх межах превалює переважно збереження окремих компонентів природи, найчастіше - біотичної складової, а не ландшафту загалом.

Отже, сучасний стан БМКЛ дослідного полігону не є оптимальним, у численних випадках його елементи є розрізненими, не здатними представити усе наявне ландшафтне різноманіття, часто з незначними фактичними площами та слабко "ув'язані" між собою, об'єкти, які, до того ж відзначаються непропорційністю розвитку і функціонування, низьким рівнем ландшафтної репрезентативності, і які як результат необхідно "добудовувати до рівня системи", аби представити в їхніх межах ландшафт як певну цілісність.

З іншого боку, можна стверджувати і про те, що поліпшення структури елементів БМКЛ у регіоні можливе шляхом розбудови існуючої мережі екоядер та екокоридорів, створення низки нових екоелементів, охоплюючи все нові й нові та визначені як такі, що ефективно виконують середовищестабілізуючу функцію, ландшафтні комплекси (що виноситься у перспективні завдання майбутніх наукових пошуків автора), у результаті чого неминучим буде підвищення екостабілізуючих властивостей антропогенних ландшафтів, поліпшення екологічного стану та екологічної ситуації як у межах дослідного полігону, так і за його межами (на ділянках поширення суміжних, пов'язаних потоками речовини та енергії з досліджуваними, ландшафтних урочищ). Означені питання мають бути в пріоритеті серед фахівців-планувальників і проектувальників території, а не лише природознавців і природоохоронників, оскільки існуючі підходи до створення екоядер у більшості випадків є біоцентричними і спрямованими на збереження окремих біологічних видів; проте при цьому часто не враховується залежність біологічної складової ландшафту від середовища її існування, основою якого є ландшафтне різноманіття. Отже, одним з найважливіших завдань реконструкції мережі об'єктів БМКЛ регіону дослідження має бути досягнення такої її ефективної функціонально-територіальної структури, яка б репрезентувала якомога більше екологічно стійких і надійних їхніх категорій в доцільних просторових співвідношеннях у межах роду ландшафтів і типу місцевості, презентуючи ландшафтно-топологічну та позиційно-динамічну структуру ландшафтних комплексів повною мірою. Добудована засобами планування до "єдиного цілого" така система має доповнюватися найбільш репрезентативними для регіону ландшафтами, які становлять собою "зональні стандарти" або "стандарти порівняння".

Список використаних джерел

1. Бобра, Т.В., Лычак, А.И. (2003). Ландшафтные основы территориального планирования. Симферополь.

2. Гриневецький, В.Т. (2002). Поняття екомережі та основні напрями її ландшафтознавчого обґрунтування в Україні. Укр. геогр. журнал, 4, 62-67.

3. Гродзинский, М.Д. (2002). Разработка концепции экологических коридоров в трансграничных участках бассейна реки Днепр. Финальный отчет.

4. Гродзинский, М.Д., Шищенко, П.Г. (1993). Ландшафтно-экологический анализ в мелиоративном природопользовании. Київ.

5. Гродзинський, М.Д. (1993). Основи ландшафтної екології. Київ: Либідь.

6. Гродзинський, М.Д. (2005). Пізнання ландшафту: місце і простір. У 2х томах. Київ.

7. Десюк, В.С., Свідзінська, Д.В. (2014). Картографування та аналіз біоцентрично-мережевої конфігурації (на прикладі Лубенського району Полтавської області). Часопис картографії, 10, 179-185.

8. Домаранський, А.О. (2004). Концепція ландшафтного різноманіття в контексті формування національної екомережі. Україна: географічні проблеми сталого розвитку, 2, 82-84.

9. Домаранський, А.О. (2006). Ландшафтне різноманіття: сутність, значення, метризація, збереження. Кіровоград.

10. Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки". (2000).

11. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища". (1991).

12. Закон України "Про природно-заповідний фонд України". (1992).

13. Казаков, Л.К. (2007). Ландшафтоведение с основами ландшафтного планирования. Москва.

14. Конякін, С.М. (2014). Регіональна екомережа Черкаської області: географічні аспекти формування і розвитку. Фізична географія та геоморфологія, 3 (75), 89-100.

15. Кукурудза, С.І., Рутинський, М.Й. (2002). Методологічні підходи до метризації екостанів ландшафтних систем. Київський географічний щорічник, 1, 175-181.

16. Олещенко, В.І. (2000). Організаційно-правові засади збереження біологічного та ландшафтного різноманіття в Україні. Проблеми ландшафтного різноманіття України, 38-42.

17. Самойленко, В.М., Корогода, Н.П. (2010). Визначення розрахункових показників при моделюванні екомережі в басейнах річок на різних територіальних рівнях проектування. Фізична географія та геоморфологія, 3 (60), 57-62.

18. Удовиченко, В.В. (2017). Коефіцієнт інсуляризованості як один з критеріїв оцінки екологічної стійкості мережі об'єктів ПЗФ. Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування: освіта - наука - виробництво - 2017, 204-205.

19. Удовиченко, В.В. (2017). Регіональне ландшафтне планування: теорія, методологія, практика. Київ.

20. Шевченко, Л.М., Ющенко, Я.І. (2002). Ландшафтно-геохімічні передумови формування та розвитку екомережі України (теоретико-методологічний аспект). Укр. геогр. журнал, 4, 55-61.

21. Шеляг-Сосонко, Ю.Р. (1999). Розбудова екомережі України. Програма розвитку ООН. Проект “Екомережі”. Київ.

22. Шеляг-Сосонко, Ю.Р. (2004). Формування регіональних схем екомережі (методичні рекомендації). Київ.

23. Шеляг-Сосонко, Ю.Р., Гродзинский, М.Д., Романенко, В.Д. (2004). Концепция, методы и критерии создания экосети Украины. Київ.

24. Lausch, A., Blaschke, T., Haase, D., Herzog, F, Syrbe, R.-U., Tischendorf, , Walz, U. (2015). Understanding and quantifying landscape structure. A review on relevant process characteristics, data models and landscape metrics. Ecological Modelling, Use of ecological indicators in models, 295

25. McGarigal, K., Marks, B.J. (1994). FRAGSTATS: Spatial pattern analysis program for quantifying landscape structure. Version 2.0, Corvallis.

26. O'Neill, R.V., Krummel, J.R., Gardner, R.H., Sugihara, G., Jackson, B., DeAngelis, D.L., Milne, B.T., Turner, M.G., Zygmunt, B., Christensen, S.W., Dale, V. H., Graham, R.L. (1988). Indices of landscape pattern. Landscape Ecol.

27. Udovychenko, V.V. (2013). International Cooperation in the Field of Geography and Nature Protection: Syllabus. fyiv.

References

1. Bobra, T.V., Lichak, A.I. (2003). Landscape basis of territorial planning. Simferopol. [In Russian]

2. Desiuk, B.S., Svidzinsjka, D.S. (2014). Mapping and analyzing the biocentric-networking configuration (on the example of Lubni area of Poltava region). Chasopis of cartography, 10, 179-185.

3. Domaransjkij, A.O. (2004). The concept of landscape diversity in the context of national Econet formation. Ukraine: geographical issues of a sustainable development, 2, 82-84.

4. Domaransjkij, A.O. (2006). Landscape diversity: essence, significance, metrization, preservation. Kirovohrad.

5. Grinevetskij, V.T. (2002). Econet term and the key directions of its landscapeological substantiation. Ukrainian geographical journal, 4, 62-67.

6. Grodzinskyi, М.D. (1993). The basics of landscape ecology. fyiv.

7. Grodzinskij, M.D., Shichenko, P.G. (1993). Landscape-ecological analysis in the meliorative nature resources management. Kyiv. [In Russian] Grodzinskij, M.D. (2002). Elaboration of the concept of ecological corridors in the cross boundaries areas of the Dnieper basin. Kyiv. [In Russian] Grodzinskyi, М.D. (2005). Landscape perception: place and space. fyiv.

8. Kazakov, L.K. (2007). Landscapeology with the basics of landscape planning. Moscow. [In Russian]

9. Koniakin, S.M. (2014). Regional econetwork of Cherkasy region: geographical aspects of formation and development. Physical geography and geomorphology, 3 (75), 89-100.

10. Kukurudza, S.I., Rutinsjkij, M.J. (2002). Methodological approaches to the landscape systems states metrization. Kyiv geographical annual journal, 1, 175-181.

11. Lausch, A., Blaschke, T., Haase, D., Herzog, F, Syrbe, R.-U., Tischendorf, L., Walz, U. (2015). Understanding and quantifying landscape structure. A review on relevant process characteristics, data models and landscape metrics. Ecological Modelling, Use of ecological indicators in models, 295, 3141

12. Law of Ukraine "About National program of Ukraine's national econetwork formation for 2000-2015". (2000). Retrieved Dec. 4, 2018

13. Law of Ukraine "About natural environment protection". (1991).

14. Law of Ukraine "About nature-protection found of Ukraine". (1992).

15. McGarigal, K., Marks, B. J. (1994). Fragstats: Spatial pattern analysis program for quantifying landscape structure. Version 2.0, Corvallis.

16. Oleschenko, V.I. (2000). Organizational-law basis of biological and land- scapeological diversity protection in Ukraine. The issue of Ukraine's landscape diversity, 38-42.

17. O'Neill, R.V., Krummel, J.R., Gardner, R.H., Sugihara, G., Jackson, B., DeAngelis, D.L., Milne, B.T., Turner, M.G., Zygmunt, B., Christensen, S.W., Dale, V.H., Graham, R.L. (1988). Indices of landscape pattern. Landscape Ecol., 1, 153-162.

18. Samojlenko, V.M., Korogoda, N.P. (2010). Determination of elaborations indexes within the econetwork of the rivers basins modeling at different territorial levels of engineering. Physical geography and geomorphology, 3 (60), 57-62. [In Ukrainian]

19. Sheliag-Sosonko, Ju.R. (1999). Ukraine's Econetwork elaboration. OUNs program of development. “Econetworks” project. [In Ukrainian]

20. Sheliag-Sosonko, Ju.R. (2004). The regional econetwork scheme's formation (methodicalrecommendations). Kyiv. [In Ukrainian]

21. Sheliag-Sosonko, Ju.R., Grodzinskij, M.D., Romanenko, V.D. (2004). The concept, methods and criteria of Ukraine's econetwork creation. Kyiv. [In Russian]

22. Shevchenko, L.M., Juschenko, Ja.I. (2002). Landscape-geochemical background of Ukraine's econetwork formation and development (theoretical-methodological aspect). Ukrainian geographical journal, 4, 55-61. [In Ukrainian]

23. Udovychenko, V.V. (2013). International Cooperation in the Field of Geography and Nature Protection: Syllabus. fyiv.

24. Udovychenko, V.V. (2017). The index of insularization as criteria of the ecological stability of the objects of NPF econetwork estimation. Ecology, natural environment protection and sustainable nature resource management: education - science - economy - 2017. Harkiv. [In Ukrainian]

25. Udovychenko, V.V. (2017). Regional landscape planning: theory, methodology, practice. Kyiv. [In Ukrainian]

Размещено на allbest.ru