Технологічні тенденції розвитку цивілізації та їх прояв у розміщенні господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Технологічні тенденції розвитку цивілізації та їх прояв у розміщенні господарства

Постановка проблеми

Сучасний «технологічний», «постіндустріальний», «глобалістськиий» розвиток країн світу і досі залишається незбагненним у більшості теоретичних і прикладних досліджень. Звертаючись у своїх публікаціях до конвергенції та великих кондратьєвських циклів учені-економісти намагаються «вписати» сучасну українську економіку у ті тенденції, які начебто є об'єктивними, а отже, актуальними для України з її намаганням прорватись зі своєю експортною (переважно сировинною) продукцією спочатку на європейські а потім на світові економічні простори. Але виявляється, нас там ніхто не чекає. Більше того, на український експорт накладають санкції за невдалу боротьбу (вірніше видимість боротьби) з інформаційним піратством. Виявляється, у світі вже все поділене і наша історична доля - виробляти сировину (у вигляді руди та металу) і сільськогосподарську продукцію. Здається, що до такої більш жорсткої диференціації країн світу на «розвинуті» та «нерозвинуті», «цивілізовані» та «примітивні», «золотомільярдні» та інші, «європейські» та не дуже світ підійшов зненацька. Принаймні, український політичний і діловий істеблішмент, вихований на цінностях соціалістичної індустріалізації з дитячою безпосередністю не може зрозуміти, чому ж Україну не беруть в Євросоюз? Адже у нас все для цього є - родючі землі, працьовитий народ, багато залізної руди і вугілля, є ринкова економіка, яка майже вийшла із тіні... Так, це не помилка, «перехідну економіку» автор розуміє не як перехідну до ринку (бо справжній ринок існував навіть за часів СРСР і, напевне, існує зараз), а перехідна до того нового стану, остаточне визначення якого в економічних, історичних, політологічних роботах так і не зроблене. Може це «постіндустріалізм»? Чи «глобалізм»? Чи «інформаційне суспільство»? Намагання більш чіткого визначення головних трендів сучасного розвитку України в умовах «цивілізованого», «постіндустріального», «глобалізованого», але поки що ворожого нам світу обумовило актуальність пропонованої статті.

Зв'язок авторського доробку із важливими науковими та практичними завданнями не обмежується законодавством України в аспекті розвитку бізнесу і підприємництва, а також слідування програмам європейської інтеграції, транскордонного співробітництва та регіональної економічної політики. Найскоріше, пропонована стаття торкається головних теоретичних підвалин побудови української економічної моделі, яка і досі ґрунтується на старих технологіях позаминулого століття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Незважаючи на спробу автора звузити межі даної статті до її назви, загальна проблематика і її теоретичні підвалини виявились наскільки безмежними, що спонукали до проробки досить широкого спектру публікацій. Всі опрацьовані статті, монографії, підручники за загальною спрямованістю варто було б поділити на дві великі групи - першу склали ті, в яких ще зберігається ейфорія щодо подальшого «важкого» розвитку української економіки на базі чорної металургії, енергетики, низько технологічного машинобудування [6,7,13,14,36,37]; другу групу утворюють публікації, в яких висловлюється досить критичне відношення до сучасних трендів української економіки і наводяться тверезі, реалістичні думки щодо «входження» України, Росії, та інших країн СНД у глобалізований світ зі своєю поки що низько технологічною продукцією [2,8,10,12,15,16,18,28,30,32,34,43].

Виходячи з актуальності зазначеної проблеми публікації першої і другої групи логічно замкнулись на комплексних роботах аналітичного характеру, роботах, в яких аналізуються головні глобальні тенденції розвитку інноваційних циклів [1,23], виробничо-технологічних укладів [26,28], а також «проекція» на територію України теорії конвергенції, циклів Кондратьєва, полюсів зростання, теорії центральних місць[1,3,5,8,14,23,42]. Виходячи з аналізу публікацій і актуальності теми автор ставить перед собою задачу дослідити головні тенденції технологічного розвитку цивілізації і відстежити проекцію цих тенденцій на сучасне розміщення господарства.

Новизна пропонованого дослідження. Вперше робиться спроба встановити причинно-наслідкові зв'язки між сучасними формами розміщення господарства (галузевими поєднаннями, територіальною структурою) і головними напрямками технологічного розвитку.

Методологічне або загальнонаукове значення авторського доробку полягає у зміні теоретичних підходів до виділення енерго-виробничих циклів, територіально-виробничих комплексів, економічних районів, матеріального та нематеріального виробництва, «базових» (основних) та обслуговуючих (інфраструктура) галузей.

Зазначені вище напрямки досліджень розробляються автором давно у ряді попередніх публікацій [28-33]. Намагання розглянути проблему взаємозалежності між розвитком технологій і сучасним розміщенням господарства склало невирішену раніше частину загальної проблеми розміщення господарства в умовах переходу до постіндустріальної, глобалізованої економіки. 3 цього виходить оригінальне авторське розуміння «перехідної» економіки, тобто перехід не до ринкової а до постіндустріальної, а, згодом, і глобалізованої.

В регіоналістиці давно сформувалось уявлення про те, що зміст будь-якої території, згідно з визначенням Геттнера, формується тим матеріально-речовинним наповненням, яке поступово насичує географічний простір [29]. Територіальне насичення реалізується в формуванні певних типів територіальної структури[35]. В основі механізму такого насичення обов'язково лежить розвиток окремих галузей господарства. Логіка і послідовність цього розвитку укладається в загальні тенденції формування виробничо-технологічних укладів[26,28], які змінюючи один інший забезпечують динамічний розвиток продуктивних сил суспільства. Між собою ці виробничо-технологічні уклади відрізняються складом провідних галузей, видами домінуючих енергоносіїв, конструкційних матеріалів, оброблювального обладнання, засобів транспорту, зв'язку і т і. Трансформування частин технологічних структур відбувається в тісному зв'язку, можна сказати, синхронно. Якщо хоч один з компонентів цих структур відстає від інших, то гальмується рух усього виробничо-технологічного укладу. Саме це відбулося з економікою України (як, до речі, і з іншими країнами СНД) при розпаді СРСР. Більше того, автор висуває сміливе припущення, що його розпад не є результатом дії політичних факторів, а саме виробничо-технологічних.

Для перевірки цього припущення звернемося до економічної історії сучасної цивілізації[4]. Спробуємо дослідити, як, в результаті якого процесу виник той стан найрозвинутіших країн світу («цивілізований», «постіндустріальний», «глобалістський», «інформаційний»? ), до якого стрімголов рветься Україна. Зокрема, автор, як і деякі інші учені [1,17], більше схиляється до визначення сучасного стану цивілізації як інформаційно-технологічного[33]. При цьому наголошується, що людина наприкінці XX століття сформувала специфічну екосистему - інфраекосистему [31].

На кожному з найбільш значущих етапів розвитку суспільства виникала провідна галузь економіки, яка формувала навколо себе в майбутньому специфічну сферу (яку разом з провідною галуззю за радянських часів вважали «міжгалузевим комплексом»). В більшості публікацій всю відому «технологічну» історію суспільства розділяють на декілька тривалих періодів (доаграрний, аграрний, індустріальний, постіндустріальний), кожному з яких відповідала своя технологічна хвиля, що принципово змінювала характер взаємовідношення людини і природи і похідні від цього форми територіальної організації суспільства [1,17,29].

Для доаграрного періоду були притаманні ресурсоспоживаючий тип економіки (мисливство, рибальство, збиральництво), що базувався на щорічно відтворюваних ресурсах, низька густота населення, відсутність постійних поселень і комунікацій, використання виключно м'язової енергії людини. Суспільство було атомізоване[1] і набуло динамічно-дисперсного стану, згідно з [30,31]. Територіальна диференціація практично остаточно визначалась природними розбіжностями (рис. 1).

Передача інформації на цьому етапі вперше набула вигляду розмовної мови, а також різноманітних примітивних зображень і знакових форм, які вперше дозволяли її накопичувати і передавати наступним поколінням поза ємністю людської пам'яті. В сучасній структурі економіки помітні лише окремі рудименти цього способу виробництва в межах первинної сфери, а ареали розповсюдження пов'язані переважно з тропічними лісами або іншими ізольованими ландшафтами, де збереглися народи, що живуть в межах цієї системи [1,22,31,40,41]. В результаті аграрної революції сформувався перший ресурсовідтворюваний тип економіки, з характерними для нього площинними формами природокористування, децентралізованим розселенням, надщільним в районах концентрації рільних земель (особливо при зрошенні), територіальною організацією суспільства, яка базувалася на широкому спектрі земляних робіт і створенні первинної транспортної інфраструктури, використанні м'язової енергії не лише тварин і людей а й вітру, води, появі перших «світів-економік» і притаманних їм пануючих міст [1,22]. Ці міста, згідно з [22,32,42] стали прообразами сучасних «світових міст» (рис.2).

Починається перша інформаційна революція, з'являється писемність (а потім і книгодрук), що дозволило різко розширити можливості обміну і накопичення (створення перших банків даних - бібліотек) знань, створюються перші системи передачі даних (пошта, посольства та ін.). Дві «внутрішні» революції - транспортна (створення суден океанічного класу) і торговельна - розширили «європейський світ» до масштабів всієї земної кулі, залучили до взаємодії більшість країн і народів світу. В сучасній моделі економіки разом з лісовим та рекреаційним сільське господарство займає нижню сходинку і ці обидві галузі значаться у статистиці як первинна сфера (табл. 1).

Таблиця 1. Головні тенденції формування четвертинної (інформаційної) сфери зайнятості Складено за метеріалами: Корсак К., Корсак С. Освіта, наука й економіка знань.//Науковий світ,№5, травень 2004.- С.2-4., а також Сонько С.П. Географічний простір-час у формуванні просторових соціо-природних систем.//Геоінформатика,№1,2004 - С.62-63.

****Первинна освіта (Initial Education) - всі види навчання та отримання фахової компетентності від народження людини до моменту її входу на ринок праці чи початку виконання обов'язків члена нової родини.

Для індустріальної революції притаманні: домінуюча роль промисловості і будівництва; другий ресурсоспоживаючий тип економіки, що базується на масовому використанні в першу чергу мінерально-сировинних, в т.ч. енергетичних ресурсів, послідовному використанні енергії пару, двигунів внутрішнього згоряння, електроструму, масовому створенні транспортної інфраструктури і зв'язку. Саме в цей період послідовно створюються системи передачі даних (телеграф, телефон, радіо, кіно, телебачення...), отримують широке поширення нові форми накопичення і зберігання інформації (аудіо-, відео-, кінотеки), в т.ч. у вигляді реальних матеріальних об'єктів (музеї, сховища генофонду, в тому числі і зоопарки) і т.п. Виникають нові, вбудовані в площинні, локальні форми природокористування і територіальної організації суспільства при зростаючій концентрації і диференціації геопростору (рис.З).

Відбиток цього періоду в сучасній структурі економіки має вираз в сукупності видів діяльності, що позначаються як вторинний сектор. Фактично в тому чи іншому ступені в межах індустріальної цивілізації сьогодні живе (або користується її досягненнями) переважна частина людства.

Сьогодні в більшості джерел відмічається, що повсюдно з шаленою швидкістю відбувається процес переростання індустріального суспільства в постіндустріальне [10,12,15,18,32,34,42,43]. Для постіндустріальної епохи галуззю - лідером стає сфера послуг, що базується на накопиченому національному багатстві. Саме ця галузь дозволяє в межах виробничого сектору розпочати поступове перетворення ресурсоспоживаючої економіки в ресурсовідтворюючу Згідно з авторською точкою зору таке «само відтворення» є оманою, бо відбувається за рахунок уречевлених ресурсів третіх країн [31,32], зокрема за рахунок їхнього екологічного ресурсу [15].. Для неї характерні «об'ємні» форми ресурсоспоживання і територіальної організації. Відбувається посилення просторової диференціації постіндустріального ядра (представленого переважно «світовими містами») і індустріально-аграрної периферії. Остання потрапляє у все більшу залежність від фінансово-інформаційних центрів і структур. Набагато розширюються хінтерланди «світових» міст (до глобального рівня, звідки, власне, і назва). Сукупність галузей сфери послуг замикає сучасну економічну піраміду, утворюючи найбільш молодий третинний сектор[31].

Згідно з авторською концепцією (а також [1]) на сучасному етапі відбувається інтенсивне формування четвертинного сектору, який утворюють лише галузі, що виробляють, накопичують, трансформують і ретранслюють інформацію. Відтак, відбувається поступова трансформація екосистеми Людини з агроекосистем через урбоекосистеми до інфраекосистем [31]. Головними осередками накопичення інформації є сучасні «світові міста», які сьогодні визначають головні напрямки економічного розвитку країн світу.

Аналіз тенденцій, що відбуваються в останній час в світові економіці свідчить про те, що в надрах вторинної і третинної сфер відбувається поступове формування елементів нової четвертинної сфери народного господарства - інформаційної індустрії як галузі - лідера (інформаційної) технологічної хвилі. Особливістю інформаційної індустрії є її багатофункціональність, яка полягає в тому, що вона одночасно є інфраструктурною галуззю (зв'язок), а також сукупністю новітніх наукомістких галузей промисловості (що поєднуються поняттям «високі технології»), сферою інтелектуальної праці і сферою специфічних інформаційних послуг. Технологічну основу цієї галузі складають зв'язок і виробництво електронної продукції. Аналізуючи табл.2 доходимо висновку, що формування четвертинного сектору виробництва, який охоплює галузі, що виробляють інформацію, є сьогодні вже об'єктивною реальністю.

Як бачимо, галузі, спрямовані на виробництво інформації (четвертинний сектор), наближаються в розвинутих країнах до 40% у ВНП. При цьому країни СНД (і напевне, Україна) мають дуже блідий вигляд (2,26%). Враховуючи, що галузі четвертинного сектору свого часу поступово «вийшли» з третинного (послуги), треба зауважити, що відсоток цього сектору (до наведених у таблиці додаються ще торгівля, побутове обслуговування, рекреація) перевищує вже у розвинутих країнах 70%, і це не межа [15]. Отже, перед нашими очима - загальносвітова тенденція до інформатизації, і саме з неї походить уявлення про «постіндустріальне», «глобалізоване» та «інформатизоване» суспільство.

Таблиця 2 Внесок інформаційно спрямованих галузей у ВНП окремих країн світу.*

* Корсак К., Корсак С. Освіта, наука й економіка знань.//Науковий світ,№5, травень 2004.- С.2-4.

На тлі цієї тенденції дуже кумедною здається парламентська метушня навколо приватизації Криворізького металургійного комбінату, як яскравого образу ресурсоспоживаючої економіки і як символу «державності». Яку саме державу буде «підпирати» чорна металургія? По всьому видно, що індустріальну, або ж ту, яка відтворює основний капітал - верстати і обладнання, шахти та кар'єри, домни і мартени... Також дуже смішно сприймаються заяви представників Донбасу на останніх виборах, що ми, мовляв, «кормимо» всю Україну. А чи потрібні ми з такими орієнтирами у Євросоюзі? Ні, не потрібні. Може тому, межу, на якій ЕС зупинив своє просування на схід, треба вважати сьогодні межею протистояння індустріальної та постіндустріальної цивілізацій? Але не всі в Україні погоджуються з таким її проходженням. Більше того, результати останніх президентських виборів показали, що ця межа пересунулась на схід, на межу Сумської, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської, Вінницької областей. Тут як раз вступає в силу фактор інерційності, зазначений автором в попередніх публікаціях[28,31]. Тобто, галузі первинної і вторинної сфери можна нарощувати до нескінченності, але вони в сучасному світі вже ніколи не будуть «базовими». Саме тому невипадковим є прагнення колишньої партноменклатури (сучасних представників президента у східних областях) приєднатися до Росії, у якої такі ж самі економічні і політичні орієнтири, тобто, прагнення до автаркії.

Але було б помилкою вважати цей процес односпрямованим. З одного боку вказаної межі протистояння звичайно знаходяться наша технологічна відсталість і, нажаль, нерозуміння головних тенденцій розвитку світової економіки. З іншого ж - цілеспрямоване «відсікання» розвинутими країнами можливих конкурентів у розвитку четвертинної сфери, ознаками якого є численні факти з міжнародної політики та економіки, що свідчать про ресурсну, екологічну, просторову експансію під гаслами демократії та сталого розвитку[10,15,18,32]. Прикладом же інтелектуальної експансії є сьогодні славнозвісний болонський процес, до якого Україна підключилась з покорою і мовчки, неначе стала в чергу до газової камери у концтаборі. Згідно з болонськими стандартами більша частина випускників вузів повинна являти собою не потужних особистостей с широким науковим і життєвим світоглядом, а ремісників з напрацьованими навичками (бакалаврів), якими будуть керувати високоосвічені менеджери, що закінчили Гарвард, Кембридж чи Сорбону, а зовсім не Шевченків університет чи Могилянку.

Зупинимось на загальносвітових тенденціях світової економіки, які спричинені технологічним розвитком і відбиті у відповідній територіальній організації господарства. Зв'язок технологічних напрямків розвитку з ресурсним наповненням конкретної території дуже добре відбитий в концепції енерго-виробничих циклів (ЕВЦ), розробленій свого часу Н.Н.Колосовським і далі розвинутій в працях Ю.Г.Саушкина, А.Т.Хрущова, Т.М.Калашникової [38], М.М.Паламарчука. В економічній географії, яка формує методологічний фундамент регіоналістики, існує класифікація ЕВЦ, яка виходить з особливостей їхньої структури.

Існує загальна послідовність в розвитку стадій в ЕВЦ:

1. Початковий етап, до якого входять галузі по видобуванню палива, руд, мінеральної сировини, заготівля та вивіз лісу, вирощування та збирання сільськогосподарських культур.

2. Пов'язані з первинною переробкою сировини: збагачення вугілля та руди, гідроочищення нафти, виробництво чавуну, чорнових кольорових металів, очищення бавовни, помел зерна, переробка лісу.

3. Більш глибока переробка напівфабрикатів. Включає рафінування кольорових металів, виробництво прокату, целюлози, крекінг нафти.

4. Завершальна обробка, яка полягає в перетворенні деталей та матеріалів у кінцеву, готову до використання продукцію.

Відтак, можна з впевненістю сказати, що в основі формування і виділення ЕВЦ лежить глибина переробки вихідної природної сировини у готову продукцію (предмети споживання). Зважимо на те, що у розвинутих країнах економіка майже повністю складається з галузей четвертої групи. А в країнах що розвиваються (Україна?) продукція чорної металургії (2 і 3 група) і досі вважається «готовою» продукцією. Саме такі макроекономічні підходи створюють передумови для ресурсної експансії США (власне, як і інших «розвинутих» країн), які законсервували родовища нафти на власній території і борються за «готову продукцію» нафтовидобувної галузі в Перській затоці. Може вже, нарешті, настала пора змінити уявлення про головні міжгалузеві макроекономічні пропорції і не вважати металургію, будівельний комплекс, хімічну індустрію тими, що виробляють «готову» продукцію?

Тут дуже доцільним буде пригадати якісно нові форми територіальної організації виробництва, формування структури яких відбувається на засадах, що докорінно відрізняються від тих, на яких формуються ЕВЦ, згідно названих вище факторів -сировинного, паливно-енергетичного, трудових ресурсів. До таких форм відносяться технологічні зони, технопарки та ін.[27]. Проте, логіка «технологічних» поєднань галузей в цих нових формах за змістом дуже близька до традиційних ЕВЦ. Головна тенденція трансформації традиційних ЕВЦ пов'язана з сучасним «інформаційним бумом», а, відтак, з осягненням зовсім нової ролі інформації і інформаційно спрямованих галузей у сучасній економіці.

З таких позицій нові «ЕВЦ» по виробленню інформації будуються на зовсім нових теоретичних засадах. Найголовніша ознака їх формування - виключення матеріало-, енерго- та середовищномістких виробництв із територіальних поєднань галузей. Роль інших галузей в інформаційно-спрямованих «ЕВЦ» також докорінно міняється. Машинобудування, хімічна промисловість, металургія, будівництво з «районоутворюючих», «базових» галузей перетворюються на обслуговуючі. Головною споживчою цінністю продукції сучасного машинобудування є не габаритність, потужність, швидкість, а інформаційна ємність (байт, мегабайт, гігабайт та ін), дизайн або ергономічна зручність, екологічність. Саме ці властивості готової продукції руйнують традиційні уявлення про орієнтацію машинобудування на споживача і навіть на дешеву робочу силу.

Згідно з попередніми авторськими публікаціями[28,33], сьогодні формується якісно нова група ЕВЦ - інформаційно-технологічні, тобто ті, які орієнтуються на наукову базу та висококваліфіковані трудові ресурси. Особливістю таких «ЕВЦ» буде те, що виробничі зв'язки між їхніми галузями будуть набувати форму інформаційних, а самі галузі поступово стануть відчуженими від ресурсного наповнення території. Отже, в сучасних технологічно-інформаційних «ЕВЦ» категорія географічного простору (з позицій його двомірності) і можливість його оптимізації на локальному рівні взагалі залишаються незапитаними [33]. Географічний простір, як інтегратор факторів розміщення, розцінюється людиною лише в напрямку використання ергономічних та валеологічних властивостей окремих ландшафтів, а, отже, побудова ЕВЦ на традиційних засадах втрачає будь-який сенс. Головною ознакою інформаційно-технологічних «ЕВЦ» є те, що як на вході так і на виході замість звичайних сировини та енергії стоїть інтелектомістка продукція (комп'ютери, програмне забезпечення, автомобіль нового дизайну та ін.), тобто уречевлена інформація.

Намагаючись синтезувати головні тенденції технологічного розвитку цивілізації з головними тенденціями відповідного «заповнення» географічного простору спробуємо намітити головні тренди, або головні географічні наслідки розвитку провідних виробничо-технологічних укладів. При цьому автор свідомо відштовхується від межі, яку в попередніх роботах названо межею граничної достатності [31] і яка відділяє у географічному просторі-часі доаграрне з аграрним суспільством від індустріального з постіндустріальним (табл.1).

В перший виробничо-технологічний уклад науково-технічного прогресу (індустріальне суспільство) людське суспільство вступило, коли почали розвиватися електроенергетика і електротехнічне машинобудування. Це супроводжувалося механізацією основних технологічних процесів, для чого споживалося багато сталі, прокату, інших засобів промислового виробництва. Найважливішим енергоносієм стало вугілля, а головним видом транспорту - залізниця. Характерною рисою цього укладу стали: видобуток великої кількості вугілля і сировинних ресурсів, виробництво безлічі універсальних верстатів, засобів транспорту (паровозів, вагонів, пароплавів). Все це супроводжувалося швидкою урбанізацією і збільшенням чисельності кваліфікованих кадрів. До головних географічних наслідків розвитку першого ВТУ відносимо:

· активне транспортне освоєння (залізниці) значної частини суходолу планети і початок формування лінійних елементів територіальної структури [35];

· створення транспортної інфраструктури (порти, склади, під'їзні шляхи, залізничні станції) і формування тим самим приморсько-фасадного та лінійно-вузлового типів територіальної структури;

· розвідка і розробка родовищ вугілля та залізної руди і формування тим самим басейново-зіркового типу територіальної структури;

Другий виробничо-технологічний уклад почав закладатися десь в першій чверті XX століття, коли був винайдений дійсний символ індустріальної епохи - двигун внутрішнього згоряння. На тлі загальної концентрації виробництва, все більшу роль почали відігравати хімічна промисловість, автомобілебудування, телекомунікації. Але доки не була проведена перебудова виробництва, діяли старі технології, і нові галузі розвивалися поволі. Лише в 30-і роки після економічної кризи, що виникла, напевне, внаслідок того, що старий виробничо-технологічний уклад вже сам себе пережив, а його капітал знецінився, був відкритий шлях до нового ВТУ. Відбулися значні модифікації в сировинній і паливно енергетичній базі, якості технологічного обладнання. Значно зросла частка нових конструкційних матеріалів, якісних сталей і т.і. Широке розповсюдження отримала середня освіта, зросли рівень кваліфікації і культура виробництва. Стало можливим масове виробництво з дуже суміжною технологією -- автомобілів, електроапаратури, побутової техніки і т. і. В сільському господарстві відбулася «зелена революція», що сприяла підвищеному виробництву продукції рослинництва і тваринництва. До головних географічних наслідків розвитку другого ВТУ відносимо:

· бурхливий розвиток автомобільного транспорту, та будівництво автошляхів і довершення тим самим формування лінійних елементів територіальної структури;

· розвідка і розробка нафтових родовищ і зміна в зв'язку з цим геополітичних пріоритетів промислово-розвинутих країн;

· започаткування і подальший розвиток невиробничої сфери (наука, сервіс, дозвілля), що поглибило процеси урбанізації і виокремило в галузевій структурі господарства виробництво предметів споживання (третинна сфера);

· формування більш складних типів територіальної структури (радіально-кільцевого, регулярно-решітчастого) з участю великих міст і потужних транспортних артерій.

Третій виробничо-технологічний уклад став зароджуватись в середині 70-х років XX століття, коли активно стала використовуватися атомна енергія, почалося виробництво мікропроцесорної техніки, електроніки, робототехніки і т і. Це дозволило різко збільшити комплексну автоматизацію виробничих процесів, поглибити їхню спеціалізацію, знизити собівартість виробництва з одночасним підвищенням якості продукції. Зменшилася матеріало-, енерго- і трудомісткість виробництва. З іншого боку поглиблюється ресурсна та екологічна експансія розвинутих країн по відношенню до так званих «третіх». Розвитком даного укладу характеризуються багато країн Європи, США, Канада, Японія, та ін. До головних географічних наслідків розвитку третього ВТУ відносимо:

· поступову зміну ціннісних характеристик географічного простору у бік пріоритетності його ергономічних та екологічних властивостей;

· появу галузей, які в своєму розміщенні не залежать, або майже не залежать від сировини та енергії (атомна енергетика, виробництво оргтехніки та ін.);

· поступову трансформацію матеріально-речовинної ущільненості географічного простору в інформаційну завдяки розвитку глобальної мережі Інтернет[31].

З точки зору багатьох учених зараз передові країни вступають в ще більш новий виробничо-технологічний уклад (постіндустріальний), пов'язаний з впровадженням в виробництво біотехнології, нейрокомп'ютерів, новітніх засобів інформаційного забезпечення, що дозволить суспільству перейти в якісно новий етап його соціально-економічного розвитку. До можливих географічних наслідків розвитку четвертого ВТУ можна віднести:

· поглиблення просторової диференціації географічного простору завдяки значному інформаційному і матеріально-речовинному ущільненню осередків урбанізації, наслідком чого стане виокремлення 30-40 конурбацій із світовими функціями;

· поглиблення інтегративності геополітичних процесів, яка призведе до утворення декількох суперконфедерацій на зразок Євросоюзу;

· пошуки і подальший розвиток нових форм територіальної організації суспільства, зокрема агроекосистем [31].

Виходячи з домінування того або іншого виробничо-технологічного укладу в країнах світу, вони можуть бути поділені на три групи: високо індустріальні, ті, що розвиваються, та ті, що знаходяться в стадії стагнації. Україна на сучасному етапі свого розвитку знаходиться десь між країнами другої і третьої групи. Панівним виробничо-технологічним укладом у неї є другий, але і перший ще не зійшов з шляхів її розвитку. Що стосується третього виробничо-технологічного укладу, то він має свій прояв лише в окремих галузях виробництва (авіа космічна техніка, озброєння). Таке положення України зумовлене тією обставиною, що за роки радянської влади (навіть в післявоєнний час) основна увага в розвитку її господарства приділялася підсиленню того виробничо-технологічного укладу, що вже склався, тобто першого. Виникали виробництва, що базувались на універсальному обладнанні по обробці металу, використанню низькоякісних видів сталі та вугілля. Спроби зробити наголос на розвиток нафтової, газової, хімічної промисловості, зіткнувшись з проблемою сировини і енергоносіїв, не отримали підтримки. Величезний комплекс вугільно-металургійної промисловості, створений ще в роки індустріалізації, панує в промисловості України і по сьогодні (Україна, наприклад, видобуває вугілля в 15, залізної руди в 10, виплавляє сталі в 3 рази більше ніж Франція). Важка промисловість і паливно-енергетичний комплекс складають близько 70% потужностей її промисловості[26].

Відтворення старих технологій вимагає більших матеріально-технічних затрат і зусиль суспільства, але віддача від цього невелика. Підрахунок фахівців показує, що рівень техніко-економічного розвитку, що був в США ще 30 років тому, коли там панував попередній виробничо-технологічний уклад, Україна досягне (якщо не зміняться тенденції і напрямки її соціально-економічного розвитку) лише через 15-20 років [26].

Як бачимо, в основі технологічного розвитку суспільства лежить використання певних видів енергії і пристроїв, що її генерують і перетворюють. Спочатку були дрова і локомобілі, потім вугілля і парові машини, далі -- нафта і двигуни внутрішнього згоряння, ще далі уран і атомний реактор. За прогнозами далі будуть нетрадиційні джерела і такі ж нетрадиційні енергоперетворюючі пристрої, на зразок водневого двигуна. Але однією спільною рисою в даному переліку є те, що будь-яка технологія ґрунтується на використанні енергії. Крім того, будь-яка технологія приймає участь в речовинно-енергетичному обміні біосфери. Отже, вживання першої частини «енерго-« в словосполученні «енерговиробничий цикл» здається досить логічним. Ще до цього спонукає поступове відродження вітчизняних традицій фізичної економії, започаткованої ще наприкінці 19 століття українським економістом С.А.Подолинським [24,25].

Головні висновки

1. В основі формування різних економічних систем лежить не політика, а енергетичні орієнтири, втілені у розвитку окремих технологій. Згідно з цим, світовий розвиток - це свідомий перерозподіл загальнопланетарної ентропії за схемою фінансової піраміди на користь розвинутих країн.

2. Гірничо-видобувна, хімічна, вугільна, металургійна, та інші традиційні для України «базові» галузі у сучасному світі вже знецінені і подальша вітчизняна орієнтація на їхній «випереджаючий» розвиток -- це крок у позаминуле століття. Власне, таке прагнення базується на орієнтирах північного сусіда (Росія), у якого можливості нарощування ресурсоспоживаючої економіки майже необмежені.

3. Просторова межа між індустріальним і постіндустріальним суспільствами зараз проходить в Україні по межі тих груп областей, які виокремились за результатами останніх президентських виборів. Висловлюючись геополітичним терміном, на поверхню «сплив» геополітичний релікт, який ще в 20-х роках XX століття мав назву «Донецько-Криворізька республіка».

Головні перспективи застосування авторських теоретичних підходів полягають у визначенні за їх допомогою реального місця України у тих процесах, які визначаються загальносвітовими тенденціями що до «постіндустріалізму», «глобалізації», «інформатизації», та інших, які, за кожною країною закріплюють певний статус. Дуже не хотілось би, щоби за Україною був закріплений статус аграрно-сировинного придатку...

Література

розміщення господарство історія цивілізація

1. Бабурин В.Л. Влияние географической специфики распространения инновационных волн на территориальную организацию общества.- http//geopub.narodі.ru/есоros.htm 1999.

2. Бадрак А., Шостак Л. Цели и приоритеты устойчивого развития Украиньі//Экономика Украины. -- 2002.--№10.

3. Барановський М.О. Аналіз ієрархії центрів обслуговування за допомогою теорії центральних місць (на прикладі Чернігівської області.).//Укр.геогр.журн.,№1-2, 1995- С.47-51.

4. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе.- М.:Дело ЛТД, 1994 - 687 с.

5. Важенин А.А. Иерархии центральних мест и закономерности в развитии систем расселения. //Известия АН. Серия географическая, 2002, № 5, с. 64-71.

6. Герасимчук З.В. Сталий розвиток держави: теоретичний аспект// Регіональна економіка. -- 2000. --* №3.-С.112-118.

7. Голиков А.П., Казакова Н.А., Шуба Е.А. Экономика Украины: факторы, производство, отраслевая структура, размещение, тенденции развития. - X., 2003.

8. Гринів Л.С. Концептуальні засади просторової парадигми екологічно збалансованої економіки/Регіональна економіка. Науково-практичний журнал.- 2001,№4.-с.54-63.

9. Дергачев В.А. Геополитика. К. :Вира-Р,2000- 398 с.

10. Дергачев В.А. Глобальная геоэкономика (трансформация мирового экономического пространства). Научная монография.-Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ,2003,- 240 с.

11. Долішній М.І., Злупко С.М. Основи регіоналізації: концептуальний підхід.//Регіональна економіка,№3,2003,- С.7-18.

12. Долйншй М.І. Козоріз М.А. Національна економіка в умовах глобалізації. //Вісн. НАН України. - 2002. -№3.

13. Доценко А.І. Стратегія сільського розселення та сталого розвитку поселень.// Страны и регионы на пути к сбалансированному развитию.- Киев-Капитановка, июнь,2003.-С.89-92.

14. Захарченко В.І. Особливості формування промислових територіальних систем в постіндустріальну епоху: Україна і світ.-Укр. геогр. журн. - 2001, № 2. с.12.

15. Клюев Н.Н. Новое в географической глобалистике (по мотивам доклада Ю.Г. Липеца)./ Глобальные проблемы: географическая панорама 2002 г. Материалы постоянно действующего междисциплинарного семинара Клуба ученых «Глобальный мир». -- «Издательский Дом «НОВЬІЙ ВЕК». Институт микроэкономики, 2002. -- с.20-22.

16. Ковальов О.П. Регіональний розвиток: погляд на сто років вперед.//Регіональні перспективи №7-8,2003-с.3-11.

17. Корсак К., Корсак С. Освіта, наука й економіка знань./ Науковий світ. №5, травень 2004.- С. 14-21.

18. Кочетов Э.Г. Геоэкономика (освоение мирового экономического пространства).-М.:Изд-во БЕК, 1999.-462 с.

19. Кулішов В.В., Мустафін В.І., Сонько С.П. Сучасні особливості формування регіональних ринків.//Економіка України, №7 2001- с.40-44.

20. Мироненко Н.С., Сорокин М.Ю. Факторы сжатия географического пространства. // География.-2001.-№48.-http//gео.1september.гu.

21. Олійник Я.Б. Географічні основи формування регіональної політики в Україні.// Странs и регионы на пути к сбалансированному развитию.- Киев-Капитановка, июнь,2003.-С. 124-126

22. Павленко Ю. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства. К.:Либідь,1996-358 с.

23. Підгрушний Г.П. Теорія постіндустріалізму та її методологічне значення для сучасних суспільно-географічних досліджень.// Укр.геогр. журн. -- 2002, № 4.- С.32-40.

24. Письмак В.П. Энергоимпульсная сущность экономического базиса общества.// http://pysmak.соm.uа

25. Подолинський С.А. Праця людини і її відношення до розподілу енергії./ С.А.Подолинський. Вибрані твори. К.:Вид-воКНЕУ,2000,- С.203-281.

26. Регионы Украины: поиск стратегии оптимального развития.//Под ред.АП.Голикова. - Харьков,1994.-с.28-29.

27. Розміщення продуктивних сил. Підручник /За ред.В.В.Ковалевського, О.Л.Михайлюк, В.Ф.Семенова.-К.:Знання,1998-С.66-79.

28. Сонько С.П., Кулішов В.В.,Мустафін В.І. Ринок і регіоналістика.- К.: Ельга,2002-380 с.

29. Сонько С.П. Географічний простір-час у формуванні просторових соціо-природних систем./ Геоінформатика. Науковий журнал. №1, 2004.- С.57-65.

30. Сонько С.П. Концепція сталого розвитку та її методологічна дискусійність./ Регіональна економіка. №4,2003.-С. 13-28.

31. Сонько С.П. Просторовий розвиток соціо-природних систем: шлях до нової парадигми. К.:Ніка Центр, 2003.- 287 с.

32. Сонько С.П. Регіоналізація, прикордонні конфлікти та майбутні шляхи розвитку природи і суспільства.// Страны и регионы на пути к сбалансированному развитию. Сборник научных трудов.- Киев, «Академпериодика», 2003.- С. 179-182.

33. Сонько С.П. Сучасні методологічні новації в концепції енерго-виробничих циклів./ Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету. Серія: Географія, Випуск 8,2004.- С. 134-140.

34. Топчієв ОТ. Новітні фактори регіонального розвитку України.// Страны и регионы на пуги к сбалансированному развитию.- Киев-Капитановка, июнь,2003.-С.120-122

35. Топчієв О.Г. Основи суспільної географії.-Одеса:Астропринт,2001.- 559 с.

36. Фащевський М.І.,Чернюк Л.Г. Методологічні питання розвитку і розміщення продуктивних сил.//Укр..геогр.журн. №3,2003.- С.46-51.

37. Чернюк Л.Г.,Клиновий Д.В. Економіка та розвиток регіонів (областей) України. - Київ: ЦУЛ.2002.-644 с.

38. Экономическая и социальная география России. / Под ред.проф.А.Т.Хрущева.-М.:Крон-Пресс,1997.-350с.

39. Шаблій О.І.Основи загальної суспільної географії.- Львів, Вд-во Львівського ун-ту,2003.-444 с.

40. Шильман М. Такты истории. Харьков, 1998//http://abuss.narod.ru/texthtml/gumilev-add.htm

41. Шнирельман В.А. Возникновение производящего хозяйства. М:Наука,1989- 444 с.

42. Яценко Б. Світові міста./ Географія та основи економіки в школі.-№1,2003.- С.41-42.

43. Яцків Я.С. Науково-технологічна сфера України. Загальна характеристика. /Науковий світ. №5, травень, 2004.- С.5-14.

Размещено на Allbest.ru