Праці Володимира Ґериновича в галузі історичної географії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Праці Володимира Ґериновича в галузі історичної географії

Володимир Олександрович Ґеринович (1883-1949) - відомий науковець, освітянський і громадський діяч, краєзнавець, професор, ректор Кам'янець-Подільського інституту народної освіти у 1923-1928 рр., автор близько двох з половиною сотень наукових, науково-популярних і публіцистичних праць. Наприкінці XX - на початку XXI ст. вийшло чимало робіт українських дослідників, у яких розповідається про його наукову, громадську та освітянську діяльність (роботи О. Завальнюка, О. Вісьтак, О. Ґериновича, Б. Заставецького, М. Костриці, М. Петрова, В. Прокопчука, В. Савчука, П. Тронька, А. Філінюка, О. Шаблія, П. Штойка та ін.). Праці, присвячені постаті В. Ґериновича, ґрунтовно проаналізовано у статті В. Острового [1].

2008 року, до 125-річчя з дня народження Володимира Ґериновича за редакцією О. Шаблія вийшла книга «Професор Володимир Ґеринович» [2]. У цьому виданні не лише здійснено спробу аналізу творчого доробку вченого, відзначено його внесок у розвиток антропогеографії, географічного українознавства та краєзнавства, але також вперше опубліковано рукописи В. Ґери - новича «Економічна роль Чорного моря і її значення для політичної кон'юнктури Сходу Європи в 2 пол. ХVШ ст.» [2, с. 135-157] і «Дністер як торговельний шлях від кінця ХVШ ст. до імперіалістичної війни (Матеріали до географії дністровського сточища)» [2, с. 157-190]. З ініціативи В. Острового вийшли друком деякі неопубліковані праці В. Ґериновича [3]. Нам також вдалося виявити невідомі неопубліковані праці В. Ґериновича періоду 1916-1920 рр. [4; 5].

Постаті В. Ґериновича присвячене спеціальне дисертаційне дослідження В. Острового «Професор В.О. Ґеринович у науково - педагогічному та громадському житті України (перша половина XX ст.)» [6]. Незважаючи на доволі значний історіографічний доробок, окремі сторінки творчої біографії ученого ще потребують подальшого наукового дослідження. Зокрема, дослідники спеціально не приділяли уваги науковій діяльності В. Ґериновича в сфері історичної географії.

Метою даної статті є висвітлення внеску Володимира Ґериновича в розвиток історичної географії в Україні. Задля цього необхідно проаналізувати відповідні праці В. Ґериновича, показати його новаторство, охарактеризувати погляди ученого.

У своєму «Curriculum vitae», написаному наприкінці 1920-х рр., В. Ґеринович зазначав, що наукову діяльність він розпочав ще навчаючись в університеті, під керівництвом професорів Ремана, Грушевського, Ромера і Рудницького [7, арк. 33 зв.]. У 1906-1907 рр., коли В. Ґеринович, перебуваючи на останніх курсах філософського факультету Львівського університету імені Франца Йосифа І очолював студентський науковий гурток з географії, з'являються його перші друковані праці, які мали науково-популярний характер і переважно стосувалися проблем фізичної географії [6, с. 38-39]. У той же час перші кроки у науковій діяльності були зроблені В. Ґериновичем саме в царині історичної географії. 8 квітня 1907 р. молодий учений подав до деканату філософського факультету заяву з проханням дозволити йому скласти іспити з географії, геології та філософії для здобуття наукового ступеня доктора наук. До заяви, поряд з пакетом необхідних документів, додавався рукопис докторської праці «Вік і географічне розміщення найдавнішої людини у Східній Європі». Рецензенти професори А. Реман (в університеті викладав фізичну і космічну географії) і Р. Зубер (викладав курси «Географія Карпат» та «Історична географія») вказали на недоліки в роботі, над усуненням яких автор працював протягом наступних трьох років [6, с. 41].

У 1909 р. в «Літературно-науковому вістнику» у Львові вийшла друком перша велика наукова стаття молодого науковця «Питанє про третинного чоловіка в новійшій літературі» [8]. Одночасно В. Ґеринович подав на рецензування професору А. Реману своє дослідження «Географічне розміщення найдревнішого чоловіка на просторах Сходу Європи», яке лягло в основу майбутньої докторської дисертації [6, с. 41].

Наступного року на статтю В. Ґериновича у «Літературно-науковому вістнику» з'явилася рецензія відомого українського історика, етнографа З. Кузелі, який високо оцінив працю молодого вченого. Рецензент, зокрема зазначав, що стаття В. Ґериновича є першою значною науковою працею з даної проблематики [9].

У лютому 1910 р. В. Ґеринович вдруге звернувся до деканату філософського факультету з проханням скласти іспити та дати рецензію на його дисертацію. 10 березня він подав написану польською мовою дисертацію «Вік і ґеоґрафічне розміщення найдавнішої людини у Східній Європі» для наукової оцінки професорам К. Гадачеку (відомий археолог, засновник кафедри археології), Е. Ромеру (в університеті викладав гідрографію) та А. Реману. Дисертація складалася з двох розділів. У першому розділі було простежено розвиток археологічних досліджень пам'яток найдавнішої людини у Східній Європі. У другому розділі В. Ґеринович порівняв археологічні знахідки з печер на північ від Кракова і поселень давніх землеробів, що досліджувалися на території Південно - Східної Європи. Незважаючи на окремі недоліки в роботі (так, В. Ґеринович помилково зараховував неолітичні артефакти з поселень у Польщі до палеолітичного періоду), 24 березня докторант отримав позитивну рецензію, адже на думку К. Гадачека він зібрав цікаву з наукової точки зору інформацію. Захист В. Ґериновичем докторської дисертації на ступінь доктора філософії в галузі географії та історії відбувся наприкінці 1911 р. у Відні [6, с. 44-45].

У своєму «Curriculum vitae» наприкінці 1920-х рр. В. Ґеринович вказував, що свою докторську працю він «оборонив» у професорів Ромера, Дуніковського, Гадачека, Дембінського і Твардовського [7, арк. 33].

У 1910 р. вийшла друком перша картографічна робота В. Ґериновича «Географічна карта земель, де живуть українці», яка була складена ним як додаток до праці С. Рудницького «Коротка географія України» [10]. У рецензії на роботу С. Рудницького В. Ґеринович зазначав: «…не знали ми землі своєї, не знали її величі, природи, багацтва та краси.», проте «…ми не маленькі, нікчемні, замкнені десь у куточку. Ми народ великий, замешкалий на широкій красній землі, для якої в будуччині отвирає ся велика роль. Простір України більший від іншої якої небудь европейської держави. Ні оден з европейських народів не займає стільки гарного простору як народ український.» [11].

На початку 1910-х рр. молодого вченого зацікавив вплив історичних подій на формування етнічного складу українських земель, етнографічні та антропологічні особливості місцевого населення, причини міжнаціональних конфліктів на Балканах тощо. Варто вказати на передбачення В. Ґериновича, який вважав, що невідповідність етнічних меж і нових державних кордонів на Балканах стане в майбутньому причиною кривавих воєн [6, с. 50 - 52]. У своєму «Curriculum vitae» (кінець 1920-х рр.) В. Ґеринович стверджував, що ще в 1910 р. на основі антропогеографічних даних (цей напрямок в географії розглядав місце людського суспільства у комплексі географічних явищ і взаємодії з природним середовищем) він зробив висновок про необхідність «спілки народів європейського Сходу» [7, арк. 33 зв.].

У роки Першої світової війни В. Ґеринович, мобілізований до лав австро-угорської армії, був неодноразово поранений, нагороджений медалями. Навіть перебуваючи в діючій армії на Східному фронті та в Італії, вчений публікував результати власних вражень і спостережень. Так, коли В. Ґеринович побував у складі військ в районі західного українського етнічного кордону, він переконався, що вітчизняні наукові розробки в даному питанні були помилковими, оскільки опиралися переважно на іноземні джерела. Результати своїх спостережень учений висвітлив у статті «Західня границя української етнографічної території» у «Вістнику Союзу визволення України» (1915 р.), циклі нарисів «До западної української етнографічної границі» (жовтень 1917 р.) та «Начерки української западної етнографічної границі» (лютий-березень 1918 р.) у львівському політичному, економічно-суспільному та літературному часопису «Українське слово» [12-14].

У названих працях В. Ґеринович ґрунтовно дослідив історію формування західного українського етнографічного кордону та динаміку його змін від найдавніших часів і до Першої світової війни. Визначаючи західну українську етнографічну границю, учений передусім керувався принципом історичності. Він проаналізував матеріали давньоруських літописів, карти, праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, польську і російську статистику, свідчення очевидців, використав власні спостереження. На думку В. Ґериновича, факторами, які призводили до поперемінних коливань етнографічного українського кордону, були часті війни, утиски польської влади, діяльність польських священиків, бойові дії в роки Першої світової війни та навіть поширення чуток російськими військами. Змальовуючи етнографічну границю між українським і польським населенням західніше р. Західний Буг, учений опублікував дві карти: одну конфесійну, другу етнічну, виокремивши серед українців православних, греко-католиків та римо-католиків [14, ч. 38], вказав на співвідношення українських і польських громад за повітами наприкінці XIX ст. [14, ч. 49], визначив число українців, які перейшли в католицизм [14, ч. 50] тощо.

До питання про етнографічні границі України В.Ґеринович звертався і в наступних своїх роботах, зокрема в «Нарисі економічної географії України» (1920-1921 рр.). В географічній частині цієї праці окреслювалися етнографічні кордони України, про - слідковувалася динаміка їх змін [15, с. 231-243]. У даній праці В. Ґеринович також намагався пояснити вплив географічного простору на історію українського народу. На думку ученого, у розташуванні українських земель були як сильні, так і слабкі сторони: жвава транзитна торгівля через територію України; сусідство з небезпечним степом, яким здавна рухалися на захід кочовики; родючі степові чорноземи, які стали об'єктом колонізації в нову добу; віддаленість від осередків західноєвропейської культури тощо [15, с. 227-231]. В.Ґеринович наголошував на тому, що саме значні природні багатства українських земель стали причиною приходу великого іноземного капіталу, який закріпачував та обкладав непосильними податками місцеве населення. Як наслідок - в Україні спалахували численні повстання і революції [16, с. 117].

У 1918 р. В. Ґеринович власним коштом у друкарні Ставропігійського інституту у Львові видав працю «Україна, звідки пішла її назва, як і чому вона поширилася?», в якій коротко розповів про історію українського народу. Учений наголошував: «…у слові Україна містяться усі свободи і вольности, серед яких жив народ наш за часів самостійності. Ось тому нам те слово таке дороге, ось тому ми повинні бути горді за нього. В сім слові укрита будучина наша, наша воля…» [17, с. 14-15].

Оцінюючи географічне становище України, В. Ґеринович у неопублікованій праці «Україна» (1920 р.) особливо виділяє її «окремішність». Так, він зазначає, що Україна має питомі ознаки, що сильно відрізняють її від сусідніх земель. «Вона заселена суцільно українським народом, має свою окрему ґеолоґічну будову, географичне положення, підсоння, наводнення, ростинний і звіриний світ… Українська земля завдяки своїй визначній окремішності українізує або вже українізувала много татар, половців, печенегів, греків, болгарів, сербів, німців, поляків, великоросів, мадярів, циганів і инших, які найшлися на протязі довшого часу серед українського моря» [5, арк. 176, 178].

В. Ґеринович вважав надзвичайно важливим питанням для України її зовнішньополітичну орієнтацію. В «Українському слові» у вересні 1918 р. в кількох числах вийшла стаття В. Ґериновича «До української орієнтації». Залучивши арсенал антропогеографії автор стверджував, що зважаючи на величезну протяжність кордонів України як з Польщею на заході, так і з Росією на півночі, Україна не зможе самостійно їм протистояти. Саме тому автору перспективними здавалися взаємовигідні відносини України з Німеччиною [18].

Найбільш плідними для В. Ґериновича були роки, які він провів у Кам'янці-Подільському: з жовтня 1919 р. в.о. приват-доцента Кам'янець-Подільського державного українського університету, з жовтня 1923 по жовтень 1928 р. - ректор Кам'янець-Подільського Інституту народної освіти (далі - ІНО), з лютого 1929 по травень 1932 р. - професор Кам'янець-Подільського вишу [19].

У Кам'янці-Подільському В. Ґеринович продовжував свою наукову діяльність у сфері історичної географії. Так, у 1922 р. він склав дві карти («Карта найважнійших місцевостей з історії українського народу Х-ХХ ст.» та «Карта розселення слов'ян: границі цілої Словянщини і границі розселення українських племен в часі утворення Руської держави (ІХ-Х ст.)», які увійшли до монографії Б. Барвінського «Історія українського народу» [20; 21].

Прикметний такий випадок: коли у 1922 р. адміністрація Кам'янець-Подільського ІНО) звернулася до ВУАН з проханням відкрити при інституті під керівництвом приват-доцента В. Ґериновича науково-дослідної кафедри геології, мінералогії, фізичної географії Поділля та Галичини, то вона отримала відмову. Академік П. Тутківський, проаналізувавши опубліковані праці претендента, зробив висновок, що за спрямованістю наукових досліджень він більше історико-географ, ніж географ, і кафедрою завідувати не може [22, арк. 14, 20-21].

В. Ґериновича зацікавило питання розселення давніх людей на Кам'янеччині. Він вважав, що ні одна частина України не мала стільки вигідних місць для поселення первісних людей як Поділля. «Особливо ж сприятливою для цього по своїм природнім умовам була яружна його частина. Тому й не дивно, що Поділля вже в глибоку старовину належало до найгустіше оселених країн України, через що і стало класичним тереном для археологічних дослідів» [23, арк. 1]. Разом із працівниками Кам'янець-Подільського археологічного музею В. Ґеринович провів обстеження і розкопки неолітичної стоянки біля с. Велика Мукша Кам'янецької округи. На його думку, ця стоянка є унікальною і заслуговує на спеціальну увагу. Вона цікава не лише археологам, але й антропологам та геологам [24, арк. 4]. За підсумками археологічних досліджень В. Ґеринович опублікував декілька праць [25; 26]. Активну участь В. Ґериновича в археологічних розвідках у Середньому Подністров'ї позитивно відзначив видатний дослідник Поділля Є. Сіцинський [27, с. 25].

На засіданнях науково-дослідної кафедри при Кам'янець-Подільському ІНО В. Ґеринович неодноразово виступав із повідомленнями на історично-географічну проблематику. Так, впродовж 1926 р. він підготував до друку дослідження «Дністер як торговий шлях» та «М. Кромер як джерело історичної географії» [28]. А 21 грудня 1926 р. В. Ґеринович виступив на засіданні НДК з доповіддю «Спогади польського історика М. Кромера про Поділля» [29, арк. 51 зв.]. На засіданнях секції культури при НДК за період з 1 жовтня 1927 р. по 1 жовтня 1928 р. В. Ґериновичем було прочитано 8 наукових доповідей, у т.ч.: «Напрямки економічної діяльності населення Західного Поділля» (18.10.27 р.), «Економічна діяльність населення Кам'янеччини» (15.11.27 р.), «Економічна роль Чорного моря та її значення для політичної кон'юнктури сходу Європи в другій половині ХУІІІ ст.» (14.02.28 р.), «Економічні нариси Галичини» (3.04.28 р.) [30, арк. 148-148 зв.].

Двотомна праця В. Ґериновича «Кам'янеччина» стала першим в Україні прикладом комплексного опису адміністративних округ. Перший том, присвячений природі краю, вийшов у 1926 р. Наступного року було видано другий том, присвячений населенню та його економічній діяльності. У першому розділі праці, спираючись на багатий археологічний матеріал та писемні джерела, В. Ґеринович проаналізував процес заселення Поділля, демографії Кам'янеччини, охарактеризував національні меншини Кам'янця-Подільського. У другому розділі він визначив передумови зародження економічних відносин у краї, проаналізував соціально-економічні аспекти. Зокрема, вчений вказав на важливу роль р. Дністер як торгівельного шляху. В роботі ґрунтовно досліджено історію розвитку текстильної промисловості у м. Дунаївці під кутом зору економічної політики шляхетської Польщі щодо України. Центральне місце в роботі відведено Кам'янцю-Подільському, його унікальній історії. Через особливості географічного розташування та забудови В. Ґеринович назвав місто «українським Нюрнбергом» [31, с. 143].

Цікавою знахідкою для краєзнавців, яка популяризувала Кам'янеччину, стали книги В. Ґериновича «Порадник екскурсанта Кам'янеччини» (1928 р.) [32] та «Екскурсант Кам'янеччини» (1928 р.) [33]. Учений розробив екскурсійний маршрут подорожей округою, з визначенням найбільш важливих історико-культурних місць Поділля.

Науково-популярні статті із залученням історично-географічного матеріалу публікувалися В. Ґериновичем у харківському часопису «Краєзнавство», офіційному друкованому органі Українського комітету краєзнавства. Його статті «Вірмени в Кам'янці» [34] та «Євреї в Кам'янці» [35] присвячені значенню національних меншин краю у соціально-економічному розвитку міста. Великий історичний екскурс міститься у статті В. Ґериновича про розвиток шовківництва у Подністров'ї [36]. У 1930 р. в журналі «Краєзнавство» вийшла друком чергова стаття В. Ґериновича під назвою «Кам'янець на Поділлі». Автор подав історичний екскурс в минуле давнього міста, розмістив дев'ять фотографій з пейзажами м. Кам'янця, подав графічний план кам'янецького кам'яного замку 1699 р., схему Старого міста [37].

У жовтні 1928 р. на запрошення С. Рудницького В. Ґеринович переїздить до Харкова, де його обирають на посаду дійсного наукового співробітника Українського науково-дослідного інституту географії та картографії (далі - УНДІГК), деякий час В. Ґеринович очолює відділ антропогеографії. Однак у силу ряду суб'єктивних обставин змушений був у березні 1929 р. залишити УНДІГК та повернутися до роботи в Кам'янець-Подільському ІНО [38, с. 254]. Під час роботи в УНДІГК В. Ґеринович виступив на сесійному науковому засіданні інституту з доповіддю «Про економічний стан Східної Польщі в ХУІІІ ст.» [39, с. 101].

Не вдаючись в деталі конфлікту між С. Рудницьким і В. Ґеринович, вважаємо за необхідне звернути увагу на наступне. У листі до Укрнауки «Відповідь на статтю гр. В. Ґериновича «Географія і географічні течії керуючої частини Українського наук.-досл. Інституту Географії та Картографії»» від 27 грудня 1929 р. С. Руд - ницький стверджував: «коли радянська влада викликувала мене з закордону, то приняла до відома, що я можу заложити й вести географічний інститут, який займався б математичною, фізичною і біологічною географією. Я виразно заявив, що ні антропогеографії, ні економічної географії, ні опертого на них країнознавства вести не можу, бо не є в цих галузях спеціалістом» [40, арк. 159]. Насправді ж все було не так. 19 листопада 1927 р. керівник оргбюро по створенню Українського Географічного Інституту проф. С. Рудницький направив на адресу Наркомосвіти списки зі штатними і нештатними співробітниками інституту та аспірантами. Серед чотирьох штатних наукових співробітників значився В. Ґеринович - заступник директора, керівник відділом антропогеографії. Підкреслимо, що це був єдиний заступник директора і єдиний керівник відділу [41, арк. 21]. 20 листопада 1927 р.

В. Рудницький дав письмову оцінку наукової діяльності проф. В. Ґериновича. Рецензія завершувалася наступними словами: «З окрема треба піднести одну з основних думок Г[еринович] а, висловлену ним у перше вже в причинках ДО ПРОБЛЄМИ СХІДНОЇ ЄВРОПИ (Камянець 1920) і розвитку в згаданім двотомовім творі: «Антропогеографічні закони вимагають політичної цілости європейського Сходу, а з другої виключають геґемонію одного народу над другим. Не єдина неділима Україна, Польща, Литва чи Росія на просторах Сходу Європи, але єдиний, неділимий, федеративний європейський Схід»» [7, арк. 30].

Як відомо, у 1920-х рр. в системі історичних установ ВУАН за ініціативи М. Грушевського, в рамках його загальної концепції комплексного історико-регіонального вивчення України були створені чотири Комісії порайонного дослідження історії України, в яких працювали відомі дослідники. Зокрема, під егідою Комісії Степової України та Чорномор'я (її називали також Комісією районного дослідження Полудневої України) готувався збірник «Полуднева Україна». З 24 матеріалів, які були відібрані до першого випуску збірника, половина мала історико-географічне спрямування, у т.ч. дві статті В. Ґериновича [42]. Станом на лютий 1930 р. статті В. Ґериновича «Дністер як торговельний шлях від кінця ХУІІІ сторіччя до імперіалістичної війни (Матеріали до географії дністровського сточища)» та «Економічна роль Чорного моря і її значення для політичної кон'юнктури Сходу Європи в другій половині ХУІІІ століття» були підготовлені до друку. Як зазначалося у звітах ВУАН, Комісія Полудневої України була формально закрита в грудні 1929 р., проте продовжувалася робота над вивченням цієї території, готувалися публікації. Станом на 15 вересня 1930 р. робота по друкуванню збірника «Полуднева Україна» наближалася до кінця [43, арк. 7-11]. Проте восени 1930 р. було завдано удару по видавничих планах М. Грушевського, у т.ч. було зупинено друк збірника «Полуднева Україна» [44, с. 177-178]. Збірник обсягом у 41 друк. арк. у грудні 1930 р. все-таки був видрукуваний. Проте у працях Н. Полонської - Василенко та О. Оглоблина, сучасників тієї епохи, вказується, що збірник був повністю знищений 1931 р. [42]. Правлені машинописні тексти статей збірника збереглися у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

У статті «Дністер як торговельний шлях від кінця ХУІІІ ст. до імперіалістичної війни (Матеріали до географії Дністровського сточи - ща)» В. Ґеринович проаналізував історію розвитку міжнародної торгівлі в Придністровському регіоні з кінця ХУІІІ ст. до початку Першої світової війни, а також вплив Дністра як потужної транспортної системи на розвиток економіки оточуючих регіонів. Дослідник вказав на зв'язок подій 1770-х - 1780-х рр. (Кучук-Кайнарджійський мир 1774 р., маніфест 1784 р., яким Катерина ІІ відкрила чорноморські порти для усіх народів та ін.) з розвитком господарства Правобережної України та зміною політичних симпатій місцевих магнатів. «Тяжіння в сторону Чорного моря, яке ставило українського магната на сильні економічні ноги, робило його рівночасно васалом Росії, яка залишаючи непорушними суспільні відносини, розкривала перед ним знамениті господарські перспективи. Силою тих економічних передпосилок назріває саморозклад польського політичного організму, східні частини якого почали гравітувати в сторону більш вигідного гегемона. В цьому процесі довелося відіграти й певну ролю Дністрові, як водному шляхові» [45, арк. 4].

З використанням широкої джерельної бази В. Ґеринович написав статтю «Економічна роль Чорного моря і її значення для політичної кон'юнктури Сходу Європи в другій половині ХУІІІ ст.». Зокрема, на підставі матеріалів польського часопису «Dziennik Напбісгоу» («Торгівельний щоденник»), який видавався у Варшаві в 1786-1792 рр., В. Ґеринович охарактеризував не лише стан економіки Польщі, але й ґенезу політико-економічних відносин на півдні Східної Європи в останній чверті XVIII ст. Так, зростання експорту сільськогосподарської продукції до чорноморських портів, мало наслідком значне підвищення цін, особливо в етнографічній Польщі і на внутрішньому ринку взагалі. Задля зниження цін на продукти на внутрішньому ринку польський уряд вжив рішучих заходів. Універсалом Станіслава Августа від 22 листопада 1785 р. було встановлено досить значне мито на експортовані продукти. «Та боротися проти всемогучих «королев'ят» в такій складній політичній і економічній коньюнктурі, в якій була Польща на заранні свого епілегу в XVIII ст., польському «королеві» було не по силі. Цлова політика польського уряду стрінулася з рішучим опором власників великих маєтків, особливо українських, які й не дуже примінювалися до нього. Наслідком цього опору є другий універсал, який послідував майже безпосередньо після першого [9 грудня 1785 року], силою якою змякшується твердота попереднього» [46, арк. 11-12].

На жаль, в грудні 1932 р. В.Ґеринович був брутально вирваний органами ДПУ УСРР із наукового життя. Його звинуватили у причетності до контрреволюційної фашистської організації та засудили до 10 років виправних таборів [6, с. 160, 169]. Лише в серпні 1946 р. В. Ґериновичу вдалося повернутися в Україну. На науковій конференції Українського інституту радянської кооперативної торгівлі в січні 1947 р. він оприлюднив доповідь «Дністер як торговий шлях (економіко-історичний нарис)» [6, с. 171, 173]. Ця доповідь стала однією з останніх праць В. Ґериновича і останньою його роботою у царині історичної географії.

Таким чином, протягом 1909-1947 рр. Володимир Олександрович Ґеринович підготував близько чотирьох десятків наукових і науково-популярних праць в царині історичної географії. Головними історично-географічними проблемами, які найбільше цікавили ученого були: розселення первісної людини, зміна етнічних границь, історичне картографування, процес заселення і національні меншини Поділля, значення р. Дністер як торговельного шляху. В силу історичних умов деякі його праці не були позбавлені політичної кон'юнктурності. В процесі підготовки історично - географічних праць учений залучав значний арсенал методів дослідження та широку джерельну базу.

Список використаних джерел та літератури

ґеринович географія краєзнавство

1. Островий В.М. Постать Володимира Ґериновича в українській історіографії / В.М. Островий // Гілея: науковий вісник. - 2013. - Вип. 79. - С. 132-136.

2. Професор Володимир Ґеринович / за ред. О. Шаблія. - Л.: Видавн. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. - 366 с.

3. Володимир Ґеринович: з неопублікованого / упоряд., авт. вступ. ст. та приміт. В.М. Островий. - Хмельницький: ЦНТІ, 2009. - 136 с.

4. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України у м. Києві (далі - ЦДАВОВУ), ф. 4465, оп. 1, спр. 454, 74 арк.

5. ЦДАВОВУ, ф. 4465, оп. 1, спр. 455, 181 арк.

6. Островий В.М. Професор В.О. Ґеринович у науково-педагогічному та громадському житті України (перша половина XX ст.): дис…. канд. істор. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / Володимир Михайлович Островий; Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка. - Кам'янець-Подільський, 2013. - 307 с.

7. ЦДАВОВУ, ф. 166, оп. 12, спр. 1522, 42 арк.

8. Ґеринович В.О. Питанє про третичного чоловіка в новійшій літературі / В.О. Ґеринович // Літ.-наук. вістник. - Л.; К., 1909. - Річник ХІІ. - Кн. V. - Т. ХЬУІ. - Травень. - С. 331-345.

9. Кузеля З.Ф. Предісторія, археологія, історія штуки [рец. на публ.: Ґеринович Володимир. Питанє про третичного чоловіка в новішій літературі] / З.Ф. Кузеля // Записки наук. т-ва ім. Шевченка у Львові. - 1910. - Т. ХСТ. - С. 191-196.

10. Ґеринович В.О. Географічна карта земель, де живуть українці / В.О. Ґеринович // Рудницький С. Коротка географія України. - К.; Л., 1910. - 154 с. - (Популярна бібліотека «Лан», №5-7).

11. Ґеринович В.О. Ожидана книжка / В.О. Ґеринович // Діло. - Л., 1910. - Ч. 281. - 16 грудня. - С. 2-3.

12. Ґеринович В.О. Західня границя української етноґрафічної території / В.О. Ґеринович // Вістник Союза визволення України. - Відень, 1915. - Ч. 47-48. - 14 падолиста. - С. 4-6.

13. Новітня українська суспільна географія: хрестоматія для студентів географ. та економ. факульт. і факакульт. міжнар. відносин / упоряд.: О.І. Шаблій. - Л.: Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2007. - 1007 с.

14. Ґеринович В.О. Нарис Економічної Географії України: часть географічна / В.О. Ґеринович. - Кам'янець-Подільський, 1921. - Т. 2. - 144 с.

15. Ґеринович В.О. Україна, звідки пішла її назва, як і чому вона поширилася? / В.О. Ґеринович - Л., 1918. - 16 с.

16. Ґеринович В.О. До української орієнтації. (Вступ. - Україна і Московщина. - Україна і Польща. - Німеччина і її сусіди. - Основи українсько-німецької орієнтації) / В.О. Ґеринович // Українське слово. - Л., 1918. - Ч. 205. - 8 вересня. - С. 2-4.

17. Завальнюк О.М. Ґеринович Володимир Олександрович - ректор Кам'янець-Подільського інституту народної освіти / О.М. Завальнюк; Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2008. - 28 с. - (Серія «Керівники навчального закладу»).

18. Ґеринович В.О. Карта найважнійших місцевостий з історії українського народу Х-ХХ ст. (Розмір 1: 7,400.000) / В.О. Ґеринович // Б. Барвінський. Коротка історія українського народу (з 21 образками і 1 картою). - Л., 1922. - 126 с.

19. Ґеринович В.О. Карта розселення слов'ян: границі цїлої Словянщини і границі розселення українських племен в часї утворення Руської держави (ІХ-Х столїття). (Розмір 1: 15,000.000) / В.О. Ґеринович // Б. Барвінський. Історія українського народу. - 2-е вид., доп., пере - роб. - Л., 1922. - 138 с.

20. Державний архів Хмельницької області (далі - ДАХО), ф. Р-302, оп. 2, спр. 126, 169 арк.

21. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадского (далі - ІР НБУВ), ф. Х, спр. 14948, 6 арк.

22. ІР НБУВ, ф. Х, спр. 14949, 4 арк.

23. Ґеринович В.О. Стоянка неолітичної людини біля с. Велика Мукша Китайгородського району Кам'янець-Подільської округи / В.О. Ґеринович // Записки Кам'янець-Подільського інституту народної освіти. - Кам'янець-Подільський: Друк. ім. Леніна, 1926. - Т. 1. - С. 14-17.

24. Ґеринович В.О. Ново-відкриті трипільські стоянки на Кам'янеччині / В.О. Ґеринович // Науковий збірник за рік 1926. Записки Українського Наукового Товариства в Київі (тепер Історичної Секції Всеукраїнської Академії Наук) / під ред. М. Грушевського. - К.: Державне Видавництво України, 1926. - Т. ХХІ. - С. 3-6.

25. Сіцінський Ю.Й. Матеріали до археології Західнього Поділля / Ю.Й. Сі - цінський // Записки Всеукраїнського археологічного комітету. - К., 1930. - Т. 1. - С. 25-44.

26. ДАХО, ф. Р-302, оп. 1, спр. 856, 59 арк.

27. ДАХО, ф. Р-302, оп. 1, спр. 1086, 160 арк.

28. Ґеринович В.О. Кам'янеччина / В.О. Ґеринович. - Кам'янець на Поділлю: [б.в.], 1927. - Ч. 2: Населення і його економічна діяльність. - 168 с.

29. Ґеринович В.О. Екскурсант Кам'янеччини (З планом Кам'янецького замку з року 1699 з «La Galerie agriable du Monde» і маршрутом) / В.О. Ґеринович. - Кам'янець-Подільський: [б.в.], 1928. - 75 с.

30. Ґеринович В.О. Вірмени в Кам'янці / В.О. Ґеринович // Краєзнавство. - Х.: Український комітет краєзнавства, 1928. - №1 - С. 20-25.

31. Ґеринович В.О. Кам'янець на Поділлі / В.О. Ґеринович / / Краєзнавство. - 1930. - №1-5. - С. 8-16.

32. Шевчук С.М. Лідери наукової школи Українського науково-дослідного інституту географії та картографії (1927-1934 рр.) / С.М. Шевчук // Геополітика і екогеодинаміка регіонів: науковий журнал / Кримський науковий центр НАН України і Міністерства освіти і науки України. - 2014. - Т. 10. - Вип. 1. - С. 250-258.

33. Шевчук С. Напрямки роботи та головні здобутки наукової школи Українського науково-дослідного інституту географії та картографії (1927-1934) / Сергій Шевчук // Часопис соціально-економічної географії. - 2013. - Вип. 15 (2). - С. 100-107.

34. ЦДАВОВУ, ф. 166, оп. 8, спр. 437, 279 арк.

35. ЦДАВОВУ, ф. 166, оп. 6, спр. 6248, 97 арк.

36. Папакіна Т.П. З історії втрачених видань Всеукраїнської Академії Наук: збірник «Полуднева Україна»/ Т.П. Папакіна // Архіви України. - 2001. - №6. - С. 24-32.

37. ІР НБУВ, ф. Х, спр. 1685.

38. Федорук Я. Життя Михайла Грушевського в Москві та його організаційна діяльність (1931-1934) / Ярослав Федорук // Загартована історією: ювілейний збірник на пошану професора Надії Іванівни Миронець з нагоди 80-ліття від дня народження. - К.: Інститут археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, 2013. - С. 175-204.

Размещено на Allbest.ru