Зрошення і лісомеліорація в степовій зоні України: уроки минулого в умовах зміни клімату

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 631.67(091)(477.7)

Зрошення і лісомеліорація в степовій зоні України

Клубук В.В.

Уроки минулого в умовах зміни клімату

Останніми десятиліттями площі зрошуваних земель, як і захисних лісосмуг в Україні суттєво скоротилися, що призводить до проявів опустелювання у Степовій і навіть Лісостеповій зонах України. За цих обставин,у боротьбі з негативними кліматичними явищами, неможливо не враховувати досвідминулих поколінь учених.

Виноградарство і садівництво, неможливі без використання зрошення, були добре відомі населенню Криму ще з XIII ст. [3]. Перші спроби лісорозведення в степах України припадають на кінець XVII ст. [4]. З початку XIX ст. висувалася гіпотеза, що річки можуть міліти внаслідок відсутності або вирубки лісів, тому заліснення степових річок вважалося одним з шляхів попередження частих посух (А. І. Чеботарьов, 1975). З часом дізналися, що не всі деревні породи сприяють збереженню вологи у степовій зоні. У 1846 р. відомий вчений-ботанік К. Стевен запропонував Міністерству держмайна Російської імперії обводнення степів дніпровськими водами [5, с. 91]. Однак той проект не був реалізований. Серед іншого через нестабільне військово-політичне становище території. Спроби зробити південні райони придатними для ефективного землеробства чи лісорозведення не припинялися. У віддаленні від річок воду намагалися знайти бурінням свердловин, але за своїм хімічним складом така вода не завжди була придатною для поливу. У 1866 р. Таврійське губернське земство створило комісію по розподілу питань обводнення і заліснення Таврії. Ці питання не втрачали своєї актуальності.

Починаючи з 1880-х років, у Російській імперії отримано ряд позитивних результатів у дослідженні можливості застосування штучного зрошення при сільськогосподарському виробництві. Після організованої Міністерством державних маетностей та землеробства експедиції Й. І. Жилінського (1834-1916) з вивчення можливості зрошення в басейні р. Дніпро в 1880-1886 рр. були побудовані перші водогосподарські споруди на території сучасної Дніпропетровської області України [6, с. 315]. Дослідження Полтавського (1884), Херсонського (1889) й Одеського (1894) дослідних полів свідчили про те, що несвоєчасне випадіння опадів і недосконалість заходів збереження вологи у Грунті перешкоджають отриманню високих урожаїв сільськогосподарськихкультур [7,с. 18-20].

Велика посуха і голод 1891-1892 рр. на території практично всіх південних губерній Російської імперії призвели до жорсткого перегляду усталених прийомів управління сільським господарством [8; 9, с. 3]. У 1894 р. при Міністерстві землеробства і державного майна Російської імперії було створено спеціальний відділ - Відділ земельних покращень, на який покладалося вирішення питань меліорації [10, с. 10]. У класичному творі В. В. Докучаева (1846-1903) «Наши степи прежде и теперь» (1892) відзначено, що у степовій, напіваридній і аридній зонах землеробство неможливе без «гідратації», як визначав вчений сучасне поняття «іригація». Степова зона - територія, на якій землеробство треба спрямовувати на збереження корисних властивостей чорноземів і покращення їх водного режиму за допомогою агрономічних та агромеліоративних заходів, гідромеліорацій та фітомеліорацій [6, с. 320]. За свідченням відомого вченого-агронома, Грунтознавця О. О. Ізмаїльського (1851-1914), учня В. В. Докучаева, вода артезіанських свердловин, що надавалася для поливу по борознах на чорноземних Грунтах, забезпечувала «прекрасные результаты». Так, урожаї жита і ячменю - до 30,5-37,0 ц/га, збір сіна - по 30,5 ц/ га і більше [6, с. 379].

Попри це дієвим крокам по впровадженню меліорацій перешкоджала специфічна вайлуватість чиновників на місцях, дефіцит знань, досвіду і спеціалістів меліораційної справи. Гіпертрофоване поняття дворянської честі і гідності кінця XIX ст. багато в чому заважало в організації робіт по створенню каналів чи інших гідротехнічних споруд на дворянських землях. Лише в 1896 році було затверджено «Тимчасові правила про позики на сільськогосподарські покращання», покликані стимулювати і фінансово забезпечувати меліораційні роботи. Ще пізніше видані державні нормативні акти: 1) «Правила про облаштування канав на чужих землях для осушувальних, зрошувальних і обводнювальних цілей» (від 20 травня 1902 р.); 2) «Про зміну порядку ведення гідротехнічних робіт у Європейській Росії» (3 червня 1902 р.); 3) Височайший Указ від 5 травня 1903 р. «Положення для здійснення земельно-меліоративних робіт загального користування» [11, с. 11]. У 1913 р. площа зрошуваних земель в Україні становила 6 тис. га, у 1917 р. вона зросла до 17 тис. га [12, с. 160]. У 1914 р. Головним управлінням землеустрою і землеробства в Державну Думу Російської імперії подано законопроект «Про розвиток, в ознаменування 300-річного ювілею царювання Дому Романових, робіт із земельного покращення державного і загальнокорисного значення». Фінансування робіт із земельного покращення передбачалося за рахунок «Романівського меліоративного фонду» (загальний фонд становив 150 млн. крб.) [13, с. 41].

Наукові дослідження у зрошуваному землеробстві здійснювалися за координації: з 1905 р. - Головного управління землеустрою і землеробства, 1915 р. - Міністерства землеробства, 1918 р. - Сільськогосподарського вченого (з 1920 р. наукового) комітет України. У цей час наука про зрошуване землеробство формується як об'єкт державного регулювання. В організаційній структурі СГВКУ при Наркомземі УСРР упродовж 1919-1927 рр. діяла «Меліораційна секція», яка до 1927 р. координувала роботу з питань сільськогосподарської меліорації на українських землях до моменту утворення Науково-дослідного інституту водного господарства України з підпорядкуванням НКО УСРР [14, с. 5; 15, с. 139-141]. З 1931 року головним науково-методичним та координаційним центром розвитку досліджень у зрошуваному землеробстві була Всеукраїнська академія сільськогосподарських наук. Координацію наукових основ зрошуваного землеробства виконував сектор землеробства, агротехніки і сівозмін [16, с. 160]. Упродовж 1945-1956 рр. іригаційна наука розвивалася в підпорядкуванні Відділу сільськогосподарських наук АН УРСР у напрямі розроблення комплексу агротехнічних і фітосанітарних заходів на зрошуваних та ерозійно небезпечних землях. 1956-1990 р. - планування та координацію науково- дослідної роботи у зрошуваному землеробстві здійснювала Координаційно-методична рада з підпорядкуванням Українській академії сільськогосподарських наук, Південному Відділенню ВАСГНІЛ, а тепер - Відділенню землеробства, меліорації та механізації Національної академії аграрних наук України.

Сьогодні використання зрошення є надійним заходом одержання сталих високих урожаїв сільськогосподарських культур. Про це свідчать результати наукових досліджень і практика сільськогосподарського виробництва упродовж всієї історії зрошуваного землеробства.За даними Інституту зрошуваного землеробства НААН приріст урожайності від зрошення на посівах пшениці озимої у різні за погодними умовами роки складає 29,9-33,0 ц/га, кукурудзи на зерно - 64,7-70,2, сої - 18,6-21,3, люцерни 2-го року життя - 426-497 ц/га, буряків кормових - 865-1298 ц/ га. При цьому врожайність на зрошуваних ділянках залежно від культури у 2,3-5,3 рази більша, ніж на неполивних [17, с. 44]. Звичайно, цього можна досягти лише за науковообгрунтованого ведення зрошуваного землеробства. Інакше нерегульоване зрошення може загрожувати засоленням, осолонцюванням і заболочуванням Грунту, що є одними з найбільших агроекологічних проблем.

У системі меліорації окреме місце відводиться лісовій меліорації. У 1892 р. під керівництвом В. В. Докучаева було організовано Особливу експедицію лісового департаменту з метою поліпшення природних умов землеробства з упорядкуванням водного господарства в степовій зоні Росії. За результатами експедиції були розроблені проекти заліснення та обводнення. Однак впроваджувалися вони досить повільно, особливо після подій 1917 року. На території Степової зони України діяла Олешківська дослідна меліораційна станція. Тут вивчалися проблеми заліснення пісків, проводили підбір схем посадки і найбільш доцільні породи дерев і чагарників для захисних лісосмуг. У 1930 році було створено Український науково-дослідний інститут лісового господарства [18, с. 9-16]. І все-таки сприятливі умови для реалізації ідей В. В. Докучаева склалися лише наприкінці 40-х років XX ст. Протягом 1947-1948 р. розроблялася комплексна програма по запобіганню посух, піщаних і пилових бур в південних районах СРСР, серед яких була і Українська РСР, шляхом побудови водоймищ, посадки лісозахисних смуг і впровадження травопільних сівозмін. 20 жовтня 1948 р. вийшла Постанова Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) «О плане полезащитных лесонасаждений, внедрения травопольных севооборотов, строительства прудов и водоёмов для обеспечения высоких устойчивых урожаев в степных и лесостепных районах Европейской части СССР» [19; 20]. Планом до 1966 р. в Україні було заплановано створити 1,9 млн. га захисних насаджень. До 1953 р. річні планові завдання перевиконувалися, далі «десталінізація», як і огріхи пришвидшеної висадки ліквідували майже 50% створених насаджень. За даними кафедри лісової меліорації і оптимізації лісоаграрних ландшафтів Національного університету біоресурсів і природокористування до 1950 р. в Україні створено 920 тис. га захисних лісових насаджень, у т.ч. придорожні лісосмуги - 334; у 1966 р. відповідно - 803 і 477; у 1992 р. - 907 і 449; у 2000 р. - 931 і 437 [18, с. 13-21]. На початку XXI ст. після розпаювання землі лісосмуги залишилися нічийними, тепер вони практично зникають з полів. Наслідками цього може стати опустелювання територій Степової зони України. У той час, як за даними Присивашської агролісомеліоративної дослідної станції, на полях, захищених лісосмугами, врожай зернових на 17% вищий, ніж на відкритих, кормових - на 22, технічних - на 40%. Збільшення заліснення ріллі при цьому підвищує якісні та кількісні показники врожаю [21]. Про це піклувалися у радянські часи, меліорація мала стратегічне значення. Лише за 1971-1984 рр. на меліорацію в УРСР виділено 8,5 млрд. крб. За цей період зі зрошуваних земель отримано сільськогосподарської продукції на суму 16,3 млрд. крб. [22, с. 17].

Не зважаючи на успішні приклади впровадження зрошуваних агроландшафтів, сьогодні вітчизняна агрономічна наука і виробництво усе частіше стикаються з проблемою, про яку ще понад 130 років тому О. О. Ізмаїльський писав: «Если мы будем продолжать также беззаботно смотреть... на прогрессирующее иссушение почвы, то едва ли можно сомневаться, что в сравнительно недалеком будущем наши степи превратятся в бесплодную пустыню» [6, с. 379]. За даними академіка НААН М. І. Ромащенка, нині південь України, маючи великий аграрний потенціал, все-таки ризикує перетворитися на пустелю і стати депресивним регіоном [23]. Жодним чином не слід зволікати з системними проблемами в управлінні водним і земельним господарствами.

У 2013 р. площа фактичного поливу в Україні становила 604,2 тис. га зрошуваних земель, це в 3,8 рази менше, ніж у 1990 році. За останні п'ять років зменшення цих площ дещо призупинено. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 р. утворено Координаційну раду з питань відновлення роботи та розвитку зрошувальних систем [24]. До основних завдань Координаційної ради входитьсприяння забезпеченню координації центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань агропромислового комплексу з питань підготовки пропозицій щодо відновлення роботи та розвитку зрошувальних систем із залученням представників Світового банку та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Упродовж 2016-2017 рр. за участі Міністерства аграрної політики і продовольства України, вчених Національної академії аграрних наук України розроблено і подано на розгляд Кабінету Міністрів проект Стратегії відновлення та розвитку зрошувальних систем, який передбачає відновлення зрошення на загальній площі 1,0 млн. га.

У той же час відповідальним органам необхідно терміново відновити і посилити увагу до лісомеліоративних і гідротехнічних заходів для ефективної оптимізації сільськогосподарського виробництва в умовах змін клімату. ґрунт посів лісосмуга мікроклімат

Висновок

Стрімкий розвиток зрошуваного землеробства і агролісомеліорації спостерігався у другій половині XX ст. Державне регулювання, технологічні можливості, фінансування і науково- організаційна координація цих процесів після 1990 року зменшувалися. На разі, маючи успішний багаторічний досвід використання іригації в комплексі з агролісовими меліораціями, вагомі теоретичні і практичні здобутки в цих галузях, а також ще не цілком розтрачений кадровий потенціал Україна знову потерпає від тих проблем, з якими боролися першовідкривачі другої половини XIX ст. Щороку в Степу зростає прояв процесів опустелювання. Сучасне сільськогосподарське виробництво на степових землях України, які найбільше потерпають від посух, потребує відновлення уваги до призабутих напрацювань минулих поколінь. Інакше, без фундаментального переосмислення і врахування історичного досвіду, без ефективної взаємодії владних структур, науки і виробництва в напрямі швидких рішучих дій з протидії стихійним кліматичним явищам, ми ризикуємо отримати в Україні чи не найбільшу пустелю на території Європи.

Список використаних джерел

1. Ушкаренко В. О. ХДАУ. Історичний нарис / В. О. Ушкаренко, Т. Д. Мартинова. - Херсон: Айлант, 1999. - 180 с.

2. Методика польового досліду (Зрошуване землеробство): Навчальний посібник / В. О. Ушкаренко, С. В. Коковіхін, С. П. Голобородько. - Херсон: ФОП Грінь Д. С., 2014. - 443 с.

3. Байцар А. Л. Географія Криму: навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2017. - 358 с.

4. Яценко А. Д. Історія створення рекреаційної дендросистеми північно-західного Приазов'я / А. Д. Яценко // Географія та туризм. -К.: КНУ ім. Т. Г. Шевченка, 2012.-№18.-С.128-132.

5. Поверхностные водные объекты Крыма. Управление и использование водных ресурсов: Справочник / под ред. 3. В. Тимченко. - Симферополь: Доля, 2007. - 218 с.

6. Маслов Б. С. История мелиорации в России / [Б. С. Маслов, В. Колганов, Г. Г. Гулюк, Е. П. Гусенков]. - М.: ФГНУ «Росинформагротех», 2002. -Т.1.- 508 с.

7. Зайдельман Ф. Р. Мелиорация почв: Учебник. - 3-є изд., испр. и доп. -М.: МГУ, 2003. - 448 с.

8. Коваль Т. А. Борьба с засухой: из истории русской агрономии І Т. А. Коваль. - М., 1949. - 264 с.

9. Власюк П. А. Основи сільського господарства: підручник. - К.: Радянська школа, 1956. - 532 с.

10. Ушкаренко В. О. Меліорація і водне господарство Херсонщини / [В. О. Ушкаренко, В. В. Морозов, О. І. Андрієнко, О. К. Рудницький та ін.] / 3-є вид., доп. і перероб. - Херсон: Вид-во ХДУ,2006.-204 с.

11. Колганов А. В. Развитие мелиорации земель сельскохозяйственного назначения в России / [А. В. Колганов, Н. В. Сухой, Н. Шкура, В. Н. Щедрин] / под ред. В. Н. Щедрина. - Новочеркасск: РосНИИПМ, 2016. - 222 с.

12. Марков П. В. Сельскохозяйственные мелиорации / [П. В. Марков, Г. В. Данилова, И. А. Алексеев и др.]. - М., 1956. -512 с.

13. Вертунов В. А. Спесивцев Петро Васильович (1885-1922): бібліогр. покажч. наук. пр. за 1912-1923 роки. До 100-річчя від дня засн. Панфильської досл. станції / уклад.: В. А. Вертунов; НААН, Нац. наук. с.-г. б-ка, Ін-т іст. аграр. науки, освіти та техніки, ННЦ «Ін-т землеробства НААН», Панфильська досл. станція. - К., 2016. - 296 с. - (Серія «Біобібліографія вчених-аграріїв України», кн.64).

14. Вертунов В. А. Сільськогосподарський науковий комітет України (1918-1927 рр.): зб. док. і матер. / [В. А. Вергунов, А. С. Білоцерківська, Б. К. Супіханов, С. Д. Коваленко]; під ред. М. В. Зубця, Ю. Ф. Мельника; УААН, ДНСГБ. - К., 2006. - 495 с.

15. Примак І. Д. Системи землеробства: історія їх розвитку і наукові основи / [І. Д. Примак, В. А. Вертунов, В. Г. Рошко та ін.]. - Біла Церква: БДАУ, 2004. - 528 с.

16. Коваленко Н. П. Становлення та розвиток науково- організаційних основ застосування вітчизняних сівозмін у системах землеробства (друга половина XIX - початок XXI ст.): монографія І Н. П. Коваленко, НААН, ННСГБ. - К.: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2014. 490 с.

17. Наукові основи охорони та раціонального використання зрошуваних земель України / за наук. ред. В. А. Сташука, М. І. Ромащенка, С. А. Балюка. - К.: Аграрна наука, 2009. - 624 с.

18. Пилипенко О. І. Лісові меліорації: підруч. / [О. І. Пилипенко, В. Ю. Юхновський, С. М. Дударець, В. М. Малюга]; за ред. В. Ю. Юхновського. - К.: Аграрна освіта, 2010. - 282 с.

19. Турусова А. И. К 70-летию плана преобразования природы степей / А. И. Турусова, Е. Д. Чернышова // «Центральный научный вестник». -М., 2018.-Т.З. №8 (49).-С.32-33.

20. Постановление Совета Министров СССР, 20 октября 1948 г. // Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам: сборник документов за 50 лет. - Т.З, 1941-1952 годы. - М.: Политиздат, 1968.-С.531-549.

21. Вожегова Р. А. Стратегія розвитку систем землеробства Південного Степу до змін регіонального клімату / Р. А. Вожегова // Зрошуване землеробство: зб. наук. пр. - Херсон: Грінь Д. С., 2017. -Bhh.68.-C.5-9.

22. Мелиорация на Украине / под ред. Н. А. Гаркуши. - К.: Урожай, 1985. -376 с.

Анотація

Знання історії агрономічної науки дозволяє більш фундаментально оцінювати суть певних проблем, більш критично підходити до аналізу проблем землеробства сьогодення. Тривалий час, доХІХ ст., землеробство на території сучасної Південної України не було пріоритетною діяльністю. Головним чином безкрайні нерозорані степи слугували пасовищами для численних стад поміщицької худоби. Навіть висувалася думка, ніби «земля єХерсонській губернії малородюча, а кліматичні умови згубні для землеробської діяльності» [1, с. 5]. Дійсно, екстремально високі температури та відсутність опадів у період вегетації мінімізують зусилля аграріїв південного регіону України в отриманні гарних урожаїв. Проте досвід використання систематичного зрошення як одного з найефективніших способів подолання дефіциту вологи у Грунтах свідчить про те, що за умов комплексного науково обґрунтованого підходу до вирішення цієї проблеми, забезпечується стале та високе виробництво сільськогосподарської продукції [2, с. 10--П]. Крім того, на мікроклімат посівів сільськогосподарських культур впливає розміщення лісосмуг уздовж палів, їх залісненість. Ці фактори понижують температуру поверхневих шарів ґрунту, створюючи сприятливіумови дляросту ірозвиткурослин.

Ключові слова: зрошення, лісомеліорація, зміни клімату.

Knowledge of the history of agronomic science makes it possible to more fundamentally assess the essence of certain problems, to be more critical of analyzing the problems of today's agriculture. For a long time, till the nineteenth century, agriculture in the territory of modern Southern Ukraine was not a priority activity. Mainly unbroken, unprotected steppes served as pasturefor numerous herds of landed livestock. Even the idea was suggested that «the land in Kherson province is malorous, and climatic conditions are detrimental to agricultural activity» [1, p. 5]. Indeed, extreme high temperatures and the absence of precipitation during the growing season minimize the efforts of agrarians in the southern region of Ukraine in obtaining good crops. However, the experience of using systematic irrigation as one of the most effective ways to overcome the moisture deficit in soils suggests that in the conditions of a comprehensive scientifically grounded approach to solving this problem, a stable and high production of agricultural products is provided [2, p. 10-11]. In addition, the microclimate of agricultural crops is affected by the location offorest bands along thefields, theirfermentation. Thesefadors lower the temperature of the surface layers of the soil, creatingfavorable conditionsfor the growth and development ofplants.

Keywords: irrigation,forestmelioration, climate change.