Природно-ресурсний потенціал регіонів України та його економічна оцінка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

Кафедра регіоналістики і туризму

Реферат

на тему: «Природно-ресурсний потенціал регіонів України та його економічна оцінка»

Виконала: Качаненко Катерина Сергіївна

студентка ІІ курсу,

спеціальності 6503, групи 1

Перевірив: Фащевський Микола Іванович

Київ - 2017

План

Вступ

I. Сутність природно - ресурсного потенціалу та його структура

II. Кількісна та якісна оцінка природних ресурсів та природних умов

III. Характеристика природно - ресурсного потенціалу України та її регіонів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Природно - ресурсний потенціал - це важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови.

Природні ресурси - це тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.

Природні умови - це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно - ресурсного потенціалу.

Компонентна структура характеризує внутрішньо - та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо).

Територіальна - різні форми просторової дислокації природно - ресурсних комплексів; організаційна - можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів.

Функціональна структура природно - ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Економічна оцінка природних ресурсів - необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша - характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга - економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища).

I. Сутність природно - ресурсного потенціалу та його структура

Україна має потужний природно - ресурсний потенціал для розвитку національного господарства, різноманітну мінеральну сировину для функціонування галузей промисловості, сприятливі кліматичні умови, що в сукупності створює можливості для виробництва високоякісної сільськогосподарської продукції, забезпечення продовольчої безпеки держави, позиціонування країни на світовому ринку, а також сталого соціально - економічного розвитку України.

Природно - ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови.

До основних характеристик природно - ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та роз-міщення ресурсного потенціалу.

Природні ресурси це елементи й сили природи, які можуть використовуватись у виробничій і невиробничій діяльності людини. Природно - ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, до яких відносять корисні копалини та мінерально - будівельну сировину. Мінеральні ресурси можуть поділятися на паливні, рудні й нерудні; земельні, серед яких виділяють типи грунтів, а також типи господарського використання земель: рілля, сінокоси й пасовища, ліси й чагарники, малопродуктивні землі тощо; водні, які поділяються на води Світового океану та води суходолу, що складаються з поверхневих вод (річки, озера, ставки, водосховища, болота, льодовики) та підземних вод (грунтові та артезіанські); біологічні ресурси, що включають рослинний і тваринний світ; ресурси Світового океану, що перебувають у воді в розчиненому стані, на морському дні й під ним - у товщі земної кори; рекреаційні, що включають природно - кліматичні, бальнеологічні, пляжні й заповідні; кліматичні сформовані із тепло-, волого-, світлоємності; космічні, до яких відносять сонячну енергію, внутрішнє тепло Землі, енергію вітру, енергію хвиль, освітленість тощо.

За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: грунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

II. Кількісна та якісна оцінка природних ресурсів та природних умов

Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів - необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша - характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга - економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.

При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо.

Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо - технічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно.

У геології виділяють такі категорії запасів корисних копалин:

* А -- докладно розвідані та вивчені;

* В і С1 -- розвідані менш докладно;

* С2 -- оцінені попередньо і приблизно.

Запаси корисних копалин за категоріями А, В, С1, С2 разом з прог-нозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.

III. Характеристика природно - ресурсного потенціалу України та її регіонів

Мінеральні ресурси - це сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно - енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями А + В + С1 станом на 1997 р. складають 45,7 млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько - Волинському басейнах; бурого вугілля - переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінками ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збільшити їх видобуток майже вдвічі, але при теперішній владі це нікого не хвилює. Навіть якщо ресурси є, то можливість їх використати для забезпечення потреб людства нікого не обходить. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С1 оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані - у 20 млрд. т. Основні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті - у Донбасі і Закарпатті; титану - в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів - у Дніпропетровській області; алунітів - у Закарпатті; нефелінів - у Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Проблеми щодо раціонального використання мінерально - сировинних ресурсів України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної частини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвідувальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин - золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збіль-шити експортні можливості вітчизняної мінерально - сировинної бази у 1,5 - 2 рази та скоротити імпорт сировини на 60 - 70% (без урахування вуглеводнів).

Геополітичне положення України та її високий земельно - ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якісного стану та правового статусу. Власне земельна площа (суша) становила на початок 1998 р. 57,9 млн. га, її сільськогосподарська освоєність досягла майже 70,0%, розораність - 57,1%, частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь перевищила 79%.

На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері земельних ресурсів виступають:

* підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель;

* припинення деградації грунтів та зростання їх родючості;

* досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування;

* формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв'язання продовольчої проблеми.

Напрями вирішення цих важливих народногосподарських проблем пов'язані з посиленням ролі держави в управлінні земельними ресурсами, проведенням ефективної земельної реформи та відповідної аграрної політики, залученням земельних ресурсів у активний економічний обіг. У найближчій перспективі необхідно скоротити вилучення продуктивних земель для несільськогосподарських потреб, знизити рівень землемісткості певних галузей народного господарства до нормативних величин.

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення. Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території України становить в середньому 52,4 куб. км, приток - 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не пов'язаних з поверхневим стоком, становлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві України використовується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жителя України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів - у західних і північних областях України.

Основні проблеми щодо раціонального формування, використання та збереження водних ресурсів України полягають у: забрудненні водних об'єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і комунально - побутовими стічними водами; інтенсивному старінні основних фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низькій продуктивності очисних споруд; недостатній самовідновлюваній та самоочисній здатності водних систем; незбалансованій за водним фактором системі господарювання, що характеризується високими обсягами залучення водних ресурсів у виробничу сферу та високою водомісткістю продукції.

Перспективи вирішення відзначених проблем полягають у формуванні ефективних правових, економічних та організаційних передумов раціонального водовикористання, запровадженні водозберігаючих форм господарювання, створенні замкнутих циклів водокористування з мінімальним забрудненням води, забезпеченні відновлюваних функцій водних джерел. У найближчій перспективі необхідно посилити соціальну спрямованість водокористування, забезпечивши права людини на сприятливе водне середовище з урахуванням екологічної місткості водоресурсних джерел.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом - 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіально досить диференційований: від 43,2% в Івано - Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21 - 22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася тенденція до скорочення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі деревини зменшилися з 14,4 млн. куб. м у 1990 р. до 10,5 млн. куб. м у 1997 р., тобто майже на 30%.

За останнє десятиліття в Україні значна частина лісових насаджень загинула від промислових викидів та постраждала від аварії на ЧАЕС. Крім того, загальний стан лісів України не відповідає еколого - економічним вимогам, а функціонування лісового господарства здійснюється в складних економічних умовах.

Основними, найбільш актуальними проблемами щодо формування і раціонального використання лісових ресурсів України є: порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами; значне виснаження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість інвестицій для лісогосподарського виробництва; скорочення обсягів лісокористування та низький рівень задоволення потреб у деревині за рахунок місцевих ресурсів.

Вирішення названих проблем тісно пов'язано з розширеним відтворенням лісових ресурсів, підвищенням ефективності їх охорони і використання. Необхідно проводити активні заходи щодо захисту і відновлення лісових насаджень з тим, щоб поступово переходити на забезпечення потреб країни переважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основних екологічних функцій лісу. Поряд з цим принципово важливо підвищити експортні мож-ливості лісового господарства України.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях України - на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зосереджені в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано - Франківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають у: максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни.

природний ресурсний україна

Висновки

З метою упорядкування джерел фінансового забезпечення природоохоронної діяльності в країні необхідно створити цільові фонди охорони і відтворення природних ресурсів на підприємствах - природокористувачах, при місцевих та державному бюджетах з наступною трансформацією цих фондів у екологічні банки.

Основними природоохоронними заходами мають бути: реконструкція промислових підприємств, перехід на безвідходні та маловідходні технології, утилізація відходів виробництва; будівництво очисних споруд, газо- і пилоуловлювачів; рекультивація порушених земель; організація моніторингу та єдиної державної охорони природного середовища та інші заходи.

Отже, запаси природних копалин - це не тільки джерело доходів для видобувних та переробних підприємств, але й база для стійкого економічного розвитку регіону. Природні ресурси розподілені серед регіонів України дуже нерівномірно і через це деякі регіони страждають на бідність. Взагалі нерівномірність породжує низку проблем для регіонів, серед яких є: висока конкурентоспроможність; безробіття; низька заробітна плата і так далі.

Окремі області мають поклади корисних копалин світового значення. Інші регіони мають невеликі запаси мінералів, енергетичних ресурсів та інших копалин місцевого значення. В особливому становищі перебувають два регіони з найменшою площею - міста Київ та Севастополь. На їхній території майже немає родовищ корисних копалин. Регіони відрізняються не лише розподілом копалин, але й інтенсивністю їх видобутку. У частині регіонів наявні родовища використовуються вельми активно, тоді як в інших регіонах існує значна кількість родовищ, які взагалі не розробляються.

Таким чином, ефективність економіки регіонів багато в чому залежить від правильного використання всього комплексу природних ресурсів у межах певної території.

Список використаної літератури

1. Україна і ринок в контексті міжнародного досвіду. - К.: Товариство "Знання” України, 1991. - 48 с.

2. Україна у цифрах у 1996 році: Кор. стат. довід. / Міністерство статистики України / Відповідаль-ний за випуск В.В. Самченко - К.: Наукова думка, 1997. - 176 с.

3. Український інвестиційний журнал "Welcome”. - Київ. - 1997. - Лютий. - №1-2.

4. Український інвестиційний журнал "`Welcome”. - Київ. - 1997. - Січень. - №1-2.

5. Управление экономическим и социальным развитием области. / Отв. ред. Чумаченко Н.Г.: В 2-х т. - К.: Наук. думка, 1987. - 304 с.

6. Шаблій О.І. Математичні методи в соціально-економічній географії. - Львів: Світ, 1994. - 304 с.

7. Шаблій О.І. Соціально-економічна географія України. - Львів: Світ, 1994. - 606 с.

Размещено на Allbest.ru