Географічно-інформаційні системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Географічно-інформаційні системи

Євстаф'єв В.О.

Географічно-інформаційні системи (ГІС) - це програмно-технічний комплекс, що забезпечує автоматизований збір, обробку, зберігання, аналіз, відображення і розповсюдження просторово-координованої інформації. Ця сучасна комп'ютерна технологія забезпечує інтеграцію баз даних та операцій над ними, таких як запит і статистичний аналіз, з потужними засобами подання даних, результатів запитів, вибірок і аналітичних розрахунків у наглядній, легко доступній картографічній формі.

Дуже важливою частиною ГІС є засоби навігації за допомогою яких відбувається збір фактичної інформації про об'єкт дослідження та визначається його математичні властивості.

В даний момент існує декілька супутникових систем навігації. Це глобальна супутникова система NAVSTAR GPS (Global Positioning System NAVSTAR) (США)), ГЛОНАСС (Глобальна Навігаційна Супутникова Система) (СССР, Россія)), Бейдоу (КНР), Галілео (Європейський Союз). Нині статус систем, які використовуються мають системи NAVSTAR GPS, та ГЛОНАСС.

NAVSTAR GPS (Global Positioning System NAVSTAR) -- високоточна супутникова система навігації GPS, яка дозволяє визначити місце розташування об'єкта, його широту, довготу та висоту над рівнем моря, а також напрямок і швидкість його руху. Комплекс NAVSTAR розроблений, реалізований і належить Міністерству оборони США. Головним завданням проекту є високоточне позиціонування різних рухомих і статичних об'єктів на місцевості. Основою системи є 24 або більше супутників NAVSTAR (Navigation Satellite Time and Ranging), які працюють у єдиній мережі та знаходяться на шести різних кругових орбітах, розташованих під кутом 60° один до одного таким чином, щоб з будь-якої точки земної поверхні було видно від чотирьох до дванадцяти таких супутників. На кожній орбіті знаходиться по 4 супутника, висота орбіт приблизно дорівнює 20200 км, а період обертання кожного супутника навколо землі становить 12 годин. Коли мова йде про GPS, найчастіше мається на увазі система Navstar, розроблена на замовлення військового відомства - Міністерства оборони США. [1]

Американська система NAVSTAR почалася з запуску першого супутника 9 лютому 1978. У період із 1978 до 1994 року на орбіту висотою близько 20 тисяч км було виведено 24 основних супутника, що забезпечують функціонування системи GPS. В даний час система складається з 24 основних та 6 резервних супутників. За роботою системи стежить чотири наземні станції. Прийнята на озброєння система була у 1993 році. Комерційна експлуатація GPS почалася у 1995 році. Власником усіх супутників і наземних споруд, незважаючи на комерціалізацію GPS, є Міністерство оборони США. [3]. Для отримання інформації про швидкість більшість навігаційних приймачів використовують ефект Доплера, який заснований на залежності частоти коливань, які сприймаються спостерігачем, від швидкості та напрямку руху джерела хвиль і спостерігача відносно один одного.

При цьому використовуються наступні методи розрахунків:

Коли розраховують рухоме джерело

де н частота хвилі, яку фіксує нерухомий спостерігач, {\displaystyle \nu _{0}} -- частота коливань у рухомому джерелі, s -- швидкість розповсюдження хвилі, u -- швидкість джерела. Знак залежить від напрямку руху джерела відносно спостерігача.

Частота хвилі, яку фіксує спостерігач зростає, якщо джерело рухається до нього, й зменшується, якщо джерело рухається від спостерігача.

Коли розраховують місце розташування рухомого спостерігача

У випадку електромагнітних хвиль у порожнечі ситуація змінюється, оскільки середовища розповсюдження хвилі не існує. Відносна швидкість джерела й спостерігача залишається єдиною характеристикою руху.

Ефект Доплера використовується в радіолокації для розпізнавання рухомих об'єктів, наприклад, літаків, на фоні нерухомих (гір, хмар). За червоним зміщенням світла від астрономічних об'єктів, вимірюється їхня швидкість і розраховується відстань до них. Коли супутник ближче до поверхні землі, тим сильніший радіосигнал, а чим далі тим він слабший. Таким чином можна визначити координати супутника та координати приймача на землі. [6]

GPS Систему утворюють 24 супутника, що знаходяться на точно заданих орбітах. Вони передають безперервні сигнали приймачів на суші, в морі, в повітрі і в космосі. GPS служить для визначення місця розташування, навігації, картографування, прокладки маршрутів, відліку часу і синхронізації подій. Орбіти супутників розташовуються приблизно між 60 градусами північної та південної широти. Цим досягається те, що сигнал від хоча б деяких супутників може прийматися повсюдно в будь-який час.

Приймальний пристрій GPS використовує супутникові сигнали для вимірювання відстані від кожного з чотирьох (або більше) супутників, які в цей момент знаходяться в його полі зору. Альманах (астрономічний календар) в приймальному пристрої, який оновлюється корректирующими сигналами з супутників, визначає, де саме знаходяться зараз супутники. Знаючи положення чотирьох супутників і відстань до кожного з них, приймач може обчислити швидкість свого руху. Стандартні приймачі можуть фіксувати місце розташування з точністю в декілька метрів і час - до 1 мільйона секунди. Новітні приймачі мають точність до декількох сантиметрів.

GPS забезпечує єдиний світовий стандарт для вимірювання простору і часу. Її точність дозволяє літакам літати ближче один до одного, по більш прямим маршрутам, підвищує безпеку польотів.

Сигнал NAVSTAR містить т. н. «Псевдовипадковий код» (PRN - pseudo-random code), ефімеріса (ephimeris) і альманах (almanach). Псевдовипадковий код служить для ідентифікації передавального супутника. Всі вони пронумеровані від 1 до 32 і цей номер показується на екрані GPS-приймача під час його роботи. Кількість PRN-номерів більше, ніж число супутників (24), т. к. Це полегшує обслуговування GPS-мережі: новий супутник може бути запущений, перевірений і введений в експлуатацію ще до того, як старий вийде з ладу. Такому супутнику просто буде присвоєно новий номер (від 1 до 32).

Дані ефімеріса, постійно передаються кожним супутником, містять таку важливу інформацію, як стан супутника (робочий чи неробочий), поточна дата і час. Дані альманаху говорять про те, де протягом дня повинні знаходитися всі GPS-супутники. Кожен з них передає альманах, що містить параметри своєї орбіти, а також усіх інших супутників системи.

Двадцять чотири супутники обертаються навколо Землі на висоті біля 20 тис. км. На кожній з шести орбітальних площин розташовується по чотири супутники. Незважаючи на те, що орбіти точно вивірені, помилки все ж трапляються і супутники передають на приймачі GPS навігаційні поправки для оновлення альманахів. Навігаційні поправки повідомляються супутникам наземними станціями, які безперервно стежать за їх місцем розташування та швидкістю.

GPS служить для визначення місця розташування, навігації, картографування та геодезії. Орбіти супутників розташовуються приблизно між 60 градусами північної та південної широти. Цим досягається те, що сигнал від хоча б деяких супутників може прийматися скрізь в будь-який час. [4]

Основний принцип використання системи полягає у визначенні місця розташування приймача, шляхом вимірювання моментів часу прийому синхронізованого сигналу від навігаційних супутників антеною споживача. [2]

GPS-приймач обчислює власне місцезнаходження, вимірюючи час проходження сигналу від GPS-супутників. Кожен супутник постійно надсилає повідомлення, в якому міститься інформація про час, точку орбіти супутника, з якої було надіслано повідомлення, та загальний стан системи й приблизні дані орбіт усіх інших супутників системи GPS. Ці сигнали розповсюджуються зі швидкістю світла в космосі (і з трохи меншою швидкістю -- в атмосфері). Приймач визначає час затримки в надходженні сигналу та обчислює відстань до супутників, виходячи з якої, застосувавши метод трилатерації, визначає своє місце. Отримані координати перетворюються в наочну форму (широта та довгота чи положення на карті) та відображаються користувачеві.

Теоретично для визначення власних координати достатньо визначити відстань до трьох супутників. Однак для обчислення положення необхідно знати час із високою точністю. Щоб усунути потребу у високоточному годиннику, отримують інформацію з 4-х чи більше супутників, тобто, GPS-приймач використовує чотири параметри для обчислення чотирьох невідомих: x, y, z та t. [5]

Проекти побудови GPS-систем впроваджувались військовими відомствами, зараз, окрім приймачів спеціального призначення, випускаються прилади, вмонтовані в різноманітну дрібну техніку: наручні годинники, мобільні телефони, ручні радіостанції, портативні комп'ютери та фотоапарати, за допомогою яких можна орієнтуватися на місцевості, або фіксувати місцезнаходження користувача. Їх використовують альпіністи, рятівники, туристи.

Споживачам також пропонуються різні пристрої й програмні продукти, котрі дозволяють:

бачити своє місцезнаходження на електронній карті;

прокладати маршрути з урахуванням дорожніх знаків, дозволених поворотів і навіть заторів;

шукати на карті конкретні будинки й вулиці, визначні пам'ятки, кафе, лікарні, автозаправки та інші об'єкти інфраструктури.

Зважаючи на відстань між приймачем та супутниками точність обчислення положення залежить від багатьох факторів та визначається лише з деякою вірогідністю. Радіосигнали супутників можуть екрануватись або відбиватись оточенням приймача, що збільшує похибки визначення часу надходження сигналу та спотворює результат вимірювання.

В першу чергу мають значення атмосферні явища та поточне розташування супутників відносно приймача. Ситуація обмеженої видимості супутників досить поширена в містах завдяки екрануванню сигналів спорудами.

Звичайна точність сучасних GPS-приймачів в горизонтальній площині становить 5-10 метрів, та 10-20 метрів за висотою, але за збігом деяких умов, обчислене приймачем положення може короткочасно відрізнятися на значно більші величини. Загальним недоліком використання будь-якої радіонавігаційної системи є те, що за певних умов сигнал може не доходити до приймача, або надходити зі значними викривленнями чи затримками. Наприклад, практично неможливо визначити своє точне розташування в глибині квартири, всередині залізобетонної будівлі, у підвалі або в тунелі. Оскільки робоча частота GPS лежить у дециметровому діапазоні радіохвиль, рівень прийому сигналу від супутників може значно погіршитись під щільним листям дерев або через дуже велику хмарність. Нормальному прийому сигналів GPS можуть завадити перешкоди від багатьох наземних радіоджерел, а також від магнітних бур.

Невисокий нахил орбіт супутників GPS (приблизно 55°) значно погіршує точність у приполярних районах Землі, оскільки супутники GPS невисоко піднімаються над горизонтом.

Система супутників знаходиться під контролем станцій, які розташовані на Землі в Колорадо-Спрінґс, Дієго-Гарсія, острові Вознесіння, атолі Кваджелейн і на Гаваях. Робота станцій координується головною станцією, яка розташована на військовій базі Schriever у Колорадо. [1]

На разі система Navstar GPS є однією з двох нині існуючих та функціонуючих у світі глобальних супутникових систем. При цьому треба зазначити, що точність визначення координат нею є на порядок вищою, ніж російською супутниковою системою ГЛОНАСС, а це в свою чергу робить її більш придатною для застосування в геодезії та землеустрої. Як на території нашої країни так загалом і у всьому світі система Navstar GPS використовується набагато частіше та ефективніше ніж система ГЛОНАСС.

ГЛОНАСС (Глобальна Навігаційна Супутникова Система) -- радянська/російська радіонавігаційна супутникова система, розроблена на замовлення Міністерства оборони СРСР. Одна із двох функціонуючих на сьогодні глобальних систем супутникової навігації. Розгортання системи у космосі зроблено за допомогою супутників «Глонасс-К» та «Глонасс-М» (ГЛОНАСС 2-го покоління).

Основою системи є 24 супутника, що обертаються над поверхнею Землі в трьох орбітальних площинах. Координати визначаються шляхом використання ефекту Доплера.

Супутники системи ГЛОНАСС здатні розповсюджувати радіовипромінювання двох типів: навігаційний сигнал СТ діапазону L1 (1,6 ГГц) та навігаційний сигнал високої точності ВТ діапазонів L1 и L2 (1,2 ГГц).

Роботи з розробки системи ГЛОНАСС розпочалися у 1976 році, а перший супутник був виведений на орбіту 12 жовтня 1982 року. Розробці системи ГЛОНАСС передувала ціла низка робіт, які проводилися в тогочасному СРСР, присвячених вивченню можливості використання супутників для навігації, та визначенню координат точок земної поверхні.

Вперше пропозицію щодо використання супутників для навігації було зроблено проф. В.С. Шебшаєвічем у 1957 р. Ця можливість була відкрита їм при дослідженні додатків радіоастрономічних методів у літакокерувані. Після цього в цілому ряді радянських інститутів були проведені дослідження, присвячені питанням підвищення точності навігаційних визначень, забезпечення глобальності, цілодобового застосування і незалежності від погодних умов. Дані дослідження були використані у 1963 р. під час дослідно-конструкторських роботах над першою вітчизняною низькоорбітального системою "Цикада".

Система "Цикада" була здана до експлуатації у складі чотирьох супутників 1979 року. Навігаційні супутники були виведені на кругові орбіти заввишки 1000 км із нахилом 83° і рівномірним розподілом площин орбіт вздовж екватора. Система "Цикада" дозволяла споживачеві у середньому через кожні 1.5-2 години входити у радиоконтакт, з одним із супутників і визначати планові координати свого місця при тривалості навігаційного сеансу до 5-6 хв.

Саме досвід вивчення можливостей експлуатації системи Цикада, дозволив у подальшому створити набагато більшу та більш функціональну супутникову систему ГЛОНАСС.

24 вересня 1993 р. система ГЛОНАСС була офіційно прийнята в експлуатацію у військових та комерційних цілях. Тобто фактично система ГЛОНАС, почала розроблятися на 2 роки пізніше за американську систему NAVSTAR GPS та введена в експлуатацію на 2 роки раніше. Але надалі економічні проблеми загальмували розвиток цієї системи до 2000 року. Треба зазначити, що більшість супутників ГЛОНАСС, які зараз знаходяться на орбіті, були спроектовані і побудовані в Україні. А ті, що знаходилися на орбіті до 2014 року на 100% були вироблені у Харкові і Дніпропетровську. Їх розробкою займалися НДІ, що розташовували у місті Харкові - столиці ракетобудування тогочасного СРСР. Тобто фактично Україна має пряме відношення до цього проекту. У листопаді 2009 року було оголошено, що Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань (Харків) та Російський науково-дослідний інститут космічного приладобудування (Москва) створять спільне підприємство, яке буде займатися проблемами вдосконалення та експлуатації системи ГЛОНАСС. Партнери планували створити систему супутникової навігації заради обслуговування споживачів на території двох країн. Тобто фактично, ще на той час система ГЛОНАСС розглядалася, як спільна система двох країн України та Росії. Але в подальшому Російська Федерація відмовилася від співпраці з Україною щодо питання експлуатації системи ГЛОНАСС.

Супутники ГЛОНАСС перебувають на радіальній орбіті на середній висоті 19400 км² із нахилом 64,8° і періодом 11 годин 15 хвилин. Така орбіта більше придатна для застосування на високих широтах (північний і південний полярний регіон), де сигнал NAVSTAR приймається погано. Головною відміністю її від системи NAVSTAR GPS є те, що вони рухаються проти годинникової стрілки, проти обертання землі. Група супутників розгорнута в трьох орбітальних площинах, із 8 рівномірно розподіленими супутниками в кожній. Для створення глобального покриття необхідно 24 супутника, а для покриття території Росії необхідно 18 супутників. Сигнали передаються з направленістю в 38° з використанням правої кругової поляризації, із потужністю 316--500 Вт (EIRP 25-27 dBW).

Для визначення координат, приймач повинен отримувати сигнал як мінімум від чотирьох супутників і розрахувати відстань до них. Під час використання трьох супутників визначення координат ускладнене, через помилки, що викликані неточністю годинника приймача.

Використовуються два типи сигналів: відкриті зі звичайною точністю і захищені з підвищеною точністю.

Сигнали передаються із використанням методу розширення спектру в прямій послідовності (DSSS) і модуляцією через двійкову фазову маніпуляцію (BPSK). Всі супутники використовують одну і ту саму псевдовипадкову кодову послідовність для передачі відкритих сигналів, однак кожен супутник здійснює передачу на різній частоті, з використанням 15-канального розділення частот (FDMA). Сигнал в діапазоні L1 знаходиться на центральній частоті 1602 МГц, а частота передачі супутників визначається за формулою 1602 МГц + n Ч 0,5625 МГц, де n - це номер частотного каналу (n=?7,?6,?5,…0,…,6). Сигнал у діапазоні L2 знаходиться на центральній частоті 1246 МГц, а частота передачі кожного сигналу визначається за формулою 1246 МГц + nЧ0.4375 МГц. Протилежно розташовані апарати не можуть бути видними одночасно з поверхні Землі, тому 15 радіоканалів достатньо для 24 супутників.

Відкритий сигнал генерується шляхом двох-трьох кодових послідовностей: псевдовипадкового дальномірного коду зі швидкістю 511 кбіт/c, навігаційного повідомлення зі швидкістю 50 біт/c, і 100 Гц манчестер-коду. Всі ці послідовності генеруються одним тактовим генератором. Псевдовипадковий код генерується 9-кроковим регістром зсуву з періодом 1 мс.

Навігаційне повідомлення відкритого сигналу транслюється безперервно зі швидкістю 50 біт/c. Суперкадр довжиною 7500 біт потребує 150 секунд (2,5 хвилини) для передачі повного повідомлення і складається з 5-ти кадрів по 1500 біт (30 секунд). Кожен кадр (фрейм) складається із 15 рядків по 100 біт (2 секунди на передачу кожного рядка), 85 біт (1,7 секунди) даних і контрольних сум і 15 біт (0,3 секунди) на маркер часу. Рядки 1-4 містять безпосередню інформацію про супутник і передаються заново в кожному кадрі; дані містять ефемериди, зсув тактових генераторів частот, а також відомості про стан супутника. Рядки 5-15 містять альманах; у кадрах I--IV передаються дані на 5 супутників у кожному, а в кадрі V -- про решту чотири супутника.

Ефемериди оновлюються кожні 30 хвилин з використанням вимірювань наземного контрольного сегменту; використовується система координат ECEF (Earth Centered, Earth Fixed) для розташування і швидкості, а також передаються параметри прискорення під дією Сонця і Місяця. Альманах використовує модифіковані елементи орбіти Кеплера і оновлюється щоденно.

Захищений сигнал підвищеної точності призначається для авторизованих користувачів. Сигнал передається у квадратурній модуляції з відкритим сигналом на тих самих частотах, але його псевдовипадковий код має в десять радів більшу швидкість передачі, що збільшує точність визначення координат. Хоча захищений сигнал не зашифровано, формат його псевдовипадкового коду і навігаційних повідомлень є секретним. За даними дослідників, навігаційне повідомлення захищеного сигналу L1 передається зі швидкістю 50 біт/c без використання манчестер-кода, суперкадр складається із 72 кадрів довжиною в 500 біт, де кожен кадр містить 5 рядків довжиною у 100 біт і потребує 10 секунд на передачу. Таким чином, загальне навігаційне повідомлення має довжину 36 000 біт і потребує для передачі 720 секунд (12 хвилин); передбачається, що додаткова інформація використовується для підвищення точності параметрів сонячно-місячних прискорень і корекції частоти тактових генераторів.

Із середини 2000-х років готується введення сигналів ГЛОНАСС з кодовим розділенням.

Формат і частоти нових сигналів остаточно не визначені. За попередніми даними розробників, у супутниках Глонасс-К2 будуть використовуватись два відкритих і два зашифрованих сигнали в форматі CDMA.

Відкритий сигнал L3OC передається на частоті 1202,025 МГц, використовує двійкову фазову маніпуляцію BPSK(10) для пілотного і інформаційного сигналів; псевдовипадковий далекомірний код транслюється з частотою 10,23 мільйонів імпульсів в секунду і модулюється на несучій частоті через квадратурну фазову маніпуляцію QPSK, при цьому пілотний і інформаційний сигнали рознесені по квадратурам модуляції: інформаційний сигнал знаходиться в фазі, а пілотний -- у квадратурі. Інформаційний сигнал додатково модульований 5-бітним кодом Баркера, а пілотний сигнал -- 10-бітним кодом Ньюмана-Хоффмана.

Відкритий сигнал L1OC і захищений сигнал L1SC передаються на частоті 1600,995 МГц, а відкритий сигнал L2OC і захищений сигнал L2SC -- на частоті 1248,06 МГц, перекриваючи діапазон сигналів формату FDMA. Відкриті сигнали L1OC і L2OC використовують Мультиплексування з поділом за часом для передавання пілотного і інформаційного сигналів; використовується модуляція BPSK(1) для інформаційного і BOC(1,1) для пілотного сигналів. Захищені широкосмугові сигнали L1SC і L2SC використовують модуляцію BOC(5,2,5) для пілотного і інформаційного сигналів, і передаються в квадратурі по відношенню до відкритих сигналів; при такому типі модуляції пік потужності зміщується на кінці частотного діапазону і захищений сигнал не заважає відкритому вузькосмуговому сигналу, що передається на несучій частоті.

Модуляція BOC (binary offset carrier, двійковий зсув носія) використовується в сигналах систем Galileo і модернізованій GPS; в сигналах GLONASS і стандартній GPS використовується Двійкова фазова маніпуляція (BPSK), однак і BPSK і QPSK є частковими випадками квадратурної амплітудної модуляції (QAM-2 і QAM-4).

Навігаційне повідомлення сигналу L3OC передається зі швидкістю 100 біт/c. Один кадр розміром в 1500 біт передається за 15 секунд і містить 5 текстових рядків, кожен довжиною в 300 біт (3 секунди); в кожному кадрі містяться ефемериди поточного супутника і частину системного альманаху для трьох супутників. Суперкадр складається із 8 кадрів і має розмір 12000 біт, таким чином отримання альманаху для всіх 24-х супутників потребує 120 секунд (2 хвилини); в майбутньому суперкадр може бути розширений до 10 кадрів або 15000 біт (150 секунд або 2,5 хвилини на передавання) для підтримки роботи 30 супутників. У кожному рядку передається системний час; секунда координації UTC враховується подовженням (із заповненням нулями) або скороченням останньої строки місяця на довжину в одну секунду (100 біт) і скорочені строки відкидаються апаратурою приймача.

На сьогодні точність визначення координат системою ГЛОНАСС дещо менша від аналогічних показників для GPS.

Згідно з даними система диференціальної коррекції і моніторингу (СДКМ) на 18 вересня 2012 року похибки навігаційних показників ГЛОНАСС (при p = 0,95) по довготі і широті становили 3--6 м при використанні в середньому 7--8 супутників (в залежності від точки прийому сигналів). Тоді похибки GPS становили 2--4 м при використанні в середньому 6--11 супутників (в залежності від точки прийому сигналів).

Під час використання обох навігаційних систем відбувається суттєве підвищення точності. Європейський проект EGNOS, який використовує сигнали з обох систем, дозволяє отримати точність визначення координат на території Європи на рівні 1,5--3 метрів.

Система ГЛОНАСС завдає дуже багато проблем у процесі своєї експлуатації. Основна проблема цієї системи полягає в тому що з самого початку її розробляли суто для військових цілей, про економічне використання ніхто не замислювався. З самого початку створення у її концепції була допущена суттєва помилка. Супутники ГЛОНАСС обертаються проти годинникової стрілки як наслідок в інший бік обертання земної кулі. Суто теоретично така концепція мала підвищити точність визначення координат на території тогочасного СРСР та покращити точність спостережень за військами уявного супротивника, але практично призвела до того що через ефект резонансу який виникає між поверхнею супутника ГЛОНАСС та поверхнею землі супутники ГЛОНАСС в середньому на 10 років швидше згорають в атмосфері ніж супутники GPS. Всі ці фактори і обумовлюють ті проблеми, які виникають із цією системою. Економічно підтримувати 24 супутника на орбіті дуже важко через те, що вони дуже швидко виходять з ладу, а для нормального функціонування по всій території нашої планети 24-х супутників замало. Так, наприклад, у складі американської системи GPS є 24 основних та 6 резервних супутників. Саме ці 6 резервних супутників і роблять систему GPS по справжньому глобальною, тобто придатною для використання по всій території нашої планети.

Ось тільки деякі факти, що підтверджують данне твердження.

Станом на середину квітня 2014 року система працювала зі значними збоями, а тому в експлуатацію не прийнята, офіційно знаходилась у стадії розробки.

2 квітня 2014 року у системі ГЛОНАСС стався найзначніший збій у роботі за всю історію існування космічного угруповання. Проблеми почалися приблизно 0 01.00 за московським часом 2 квітня і тривали приблизно до полудня. За даними сайту ЦНДІМАШ, у зазначений відрізок часу всі 24 супутника системи ГЛОНАСС видавали некоректні дані, тобто система практично не працювала.

У середині лютого 2015 року стало відомо, що система ГЛОНАСС перестала функціонувати на невизначений термін. Три супутники вийшли з ладу, і на орбіті залишилось 21, тоді як для роботи ГЛОНАСС потрібно не менше 24 супутників.

2015 року після виправлення помилок систему, за офіційними даними, здали в користування Міноборони РФ.

З початку червня усі 24 супутника функціонують в штатному режимі. Було запущено два нових супутника та відновлені два несправних.

Систему ГЛОНАСС використовують в геодезії. За її допомогою визначають координати точок на земній поверхні шляхом отримання радіосигналу від супутника системи ГЛОНАСС. Але точність визначення координат є нижчою ніж у системи Navstar GPS.

Загалом систему ГЛОНАСС можна вважати однією з двох глобальних супутникових систем, які зараз функціонують на нашій планеті, але при цьому необхідно зазначити, що велика кількість технічних недоліків цією системи не дозволяють її зробити реальним конкурентом американській системі Navstar GPS у царині економічного використання загалом та проведенню геодезичних робіт зокрема. Але, якщо дивитися на систему ГЛОНАСС суто з точки зору можливостей її військового використання треба відмітити у військовій сфері вона здатна функціонувати і використовуватися на рівні американської системи Navstar GPS.

просторовий супутниковий навігація

Размещено на Allbest.ru