Проблеми діагностики міст при розробці стратегій їх розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Проблеми діагностики міст при розробці стратегій їх розвитку

Підгрушний Г.П.

доктор географічних наук,

завідувач відділу суспільно-географічних досліджень

Інституту географії Національної академії наук України

У статті розглянуто проблеми діагностики міст при розробці стратегій їх розвитку, зокрема із застосуванням підходів постнекласичної методології. Виділено наукові принципи розроблення стратегій розвитку міст в сучасних умовах, зокрема такі як: діалектизм, суб'єктно-об'єктна цілісність, системність,еволюціонізм, мультиплікативність. Розглянуто підходи до аналізу підсистемних блоків міста, як суспільно-територіальної системи: природно-ресурсного, соціального, господарського (економічного) та управлінського. діагностика місто стратегія

Ключові слова: місто, стратегія розвитку, суспільно-територіальна система, стадійно-еволюційний розвиток, поселенські мережі.

Подгрушный Г.П. Проблемы диагностики городов при разработке стратегий их развития

В статье рассмотрены проблемы диагностики городов при разработке стратегий их развития, в частности с применением подходов постнеклассической методологии. Выделено научные принципы разработки стратегий развития городов в современных условиях, в частности такие как: диалектизм, субъектно-объектная целостность, системность, эволюционизм, мультипликативность. Рассмотрены подходы к анализу подсистемные блоков города, как общественно-территориальной системы: природно-ресурсного, социального, хозяйственного (экономического) и управленческого.

Ключевые слова: город, стратегия развития, общественно-территориальная система, стадийно-эволюционное развитие, поселенческие сети.

Pidgrushnyi G^. Cities diagnostic problems in the design of their development strategies

The article deals with cities diagnose the problem in the development of their development strategies, in particular with the use of approaches postnonclassical methodology. Highlighted scientific principles for the development of urban development strategies in the modern conditions, inparticular such as: dialecticism, subject-object integrity, consistency, evolutionism, multiplicative. The approaches to the analysis subsystem blocks of the city, as a socio-territorial system: natural resources, social and economicand management.

Key words: city, development strategy, social and territorial system, stage-evolutionary development of settlement network.

Роль наукового пізнання в практиці суспільного розвитку полягає у вирішенні низки взаємозв'язаних проблем, що зводяться до адекватної інтерпретації суспільно-територіальних процесів та явищ, прогнозування їх розвитку та розроблення конструктивних заходів спрямованих на їх удосконалення. Значення містобудівної науки в цьому процесі важко применшити. Адже саме комплекс цих наукових дисциплін (урбаністика, регіоналістика, суспільна географія та ін.) покликаний забезпечити вирішення надскладних завдань - розробку оптимальних рішень щодо напрямків розвитку міст та їх мереж на довготривалу перспективу.

Всі вищезгадані наукові завдання конкретизуються та синтезуються у відповідних стратегічних розробках, головними з яких є генеральні плани міст, стратегії їх соціально- економічного розвитку, тощо. Ці документи як і будь-які стратегічні плани розвитку суспільно-територіальних систем спрямовані на їх структурну трансформацію та досягнення ними в майбутньому бажаних станів. Іншими словами, стратегічний план - це план дій, що визначає пріоритетні стратегічні завдання розвитку, його ресурси, комплекс заходів та послідовність їх реалізації для досягнення бажаного стану системи.

Враховуючи суспільну значимість стратегічних планів розвитку міст, принципово важливе значення мають теоретико-мето- дологічні засади, з позиції яких вони створюються. Доречно згадати, у зв'язку з цим, відому сентенцію А. Ейнштейна про те, що вирішити проблему з тих позицій, які породили її, неможливо. В умовах принципово нових економічних, соціальних та геополі- тичних реалій, в яких розвивається сьогодні Україна, все це зумовлює необхідність застосування принципово нових методологічних підходів в теорії та практиці містобудування. Такі підходи формуються в рамках так званої постнекласичної методології пізнання, становлення якої відбувається на нинішньому етапі розвитку науки.

Базовим у цій методології є положення про те, що суб'єкт - це породження і невід'ємна складова оточуючого світу (об'єкту). Виходячи з цього, в основі постнекласичного світосприйняття та наукових рефлексій лежить, за виразом В.В. Кизими, «субъект-объектная тотальность как самостоятельный объект исследования и управления» [1, с. 8]. Іманентно притаманним атрибутом такої тотальності на усіх рівнях її прояву є саморух, що генерується внутрішньою взаємодією складових елементів та проявляється у самоорганізації, саморегуляції та саморозвитку. Така взаємодія елементів лежить в основі трансформації суб'єктно-об'єктної реальності і має імовірнісний характер. Відтак, процес розвитку потенційно має цілу низку можливих напрямків та варіантів. Нелінійна природа цього процесу характеризується емерджентністю, фрактальністю, біфуркацій- ними переходами тощо.

Зазначена сутність постнекласичної методології пізнання проектується в низку теорій та концепцій, що мають сьогодні для науки пріоритетне значення. Перед усім, це теорія неоеволюціонізму та близька до неї за суттю теорія універсального еволюціонізму, які постулюють універсальність закономірностей еволюційного розвитку як природних, так і суспільних систем. В основі еволюційного поступу цих систем лежить мінливість форм та взаємодії їх елементів, «автоматичний відбір» серед них найбільш ефективно функціонуючих тощо.

До числа таких систем належать і міста різної величини, функціональних типів та ієрархічних рівнів. Ключовими елементами їх розвитку виступають різні види економічної діяльності. Зміна форм їх організації (в тому числі і територіальної) та характеру взаємодії з іншими елементами суспільно-територіальних систем міст значною мірою зумовлює їх стадійно-еволюційний розвиток.

Постнекласичне сприйняття реальності тісно кореспондується з синергетичним підходом, що сьогодні досить стрімко набув загальнонауко- вого значення та став домінуючим у багатьох наукових дисциплінах. Розроблені в рамках некласичної методології статичні системи при синергетичному підході набувають ознак емер- джентності, динаміки, неврівноваженості та нестійкості, а головним їх атрибутом стає самоорганізація та саморозвиток. Поєднана взаємодія елементів таких систем надає їм нової якості, що не може виникнути в результаті поодинокої дії кожного з елементів. Однією з головних ознак синергетичних систем є чергування їх стійких та хаотичних станів.

З вищесказаного випливає, що місто як суспільно-територіальне утворення являє собою синергетичну систему з усіма притаманними їй атрибутами - емерджентністю, динамікою та неврівноваженістю, чергуванням стійких та нестійких станів, здатністю до самоорганізації та саморегуляції тощо.

Динаміка міських структур та нестійкі стани суспільно-територіальної системи міста детермінуються особливостями розвитку містофор- муючих та містопідтримуючих видів економічної діяльності. В основі їх розвитку лежить циклічність, що передбачає наявність «поворотних точок», де й зароджуються нестійкі стани та відбуваються біфуркаційні переходи. Самоорганізація та саморегуляція міського розвитку визначається не тільки його циклічними закономірностями та механізмами ринкової регуляції, а й потенційною здатністю соціуму загалом, і його еліт зокрема, здійснювати дії, спрямовані на стабілізацію міських структур, шляхом проведення їх раціональної трансформації.

Отже, спираючись на базові положення постнекласичної методології пізнання, ми можемо сформулювати наукові принципи

розроблення стратегій розвитку міст в сучасних умовах. До числа таких принципів належать:

діалектизм, що передбачає розгляд об'єкту дослідження з позиції перманентного розвитку, тісного взаємозв'язку з оточуючою реальністю та детермінованістю;

суб'єктно-об'єктна цілісність, що органічно випливає з постнекласичної методології пізнання і передбачає розгляд міста як основного об'єкту дослідження у нерозривному взаємозв'язку з його соціумом, що виступає у ролі суб'єкту;

системність, що передбачає наявність у суспільно-територіальних системах міст синергетичних ознак - емерджентності, неврівноваженості, чергування стійких та нестійких станів і фаз розвитку тощо;

еволюціонізм, що притаманний синергетичним системам та передбачає ускладнення суспільно-територіальних систем у процесі їх розвитку, який загалом має асинхронний, стадійний характер;

мультиплікативність, яка лежить в основі комплексного соціально-економічного розвитку суспільно-територіальних систем міст та породжується дією ендогенних та екзогенних чинників.

Розробленню реалістичних стратегічних планів розвитку міст (генеральних планів, стратегій соціально-економічного розвитку та ін.) має передувати їх діагностика. Поняття «діагностика» (від грец. йіаупозіікоз - розпізнавання), не дивлячись на свій загальнонауковий статус та широке застосування в багатьох наукових дисциплінах (в тому числі і в економіці), поки що не набуло достатнього поширення в теорії і практиці містобудування.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що дане поняття є достатньо ємним і придатним для означення комплексу дослідницьких процедур спрямованих на розпізнання сутності процесів та явищ, виявлення закономірностей їх появу та проблем розвитку. Виходячи із сутності даного поняття, стає очевидним, що діагностика міст має стати невід'ємною складовою стратегічного планування їх розвитку.

Таким чином, в основу діагностики міст має бути покладено вирішення низки взаємозв'язаних задач. Перед усім це стосуєтьсяаналізу стану розвитку міста як надскладної суспільно-територіальної системи. Такий аналіз передбачає дослідження структурних компонентів суспільно-територіальної системи міста в статиці (виявлення складу, масштабів розвитку та співвідношень основних компонентів системи) та динаміці (виявлення трен- дів їх розвитку). При цьому слід відмітити, що структурні компоненти суспільно-територіальної системи об'єднуються в декілька тісно взаємозв'язаних підсистемних блоків - природно-ресурсний, соціальний, господарський (економічний) та управлінський.

Складовими компонентами природно-ресурсної підсистеми є родовища корисних копалин, окремі лісові масиви, водні об'єкти, ділянки заповідних територій тощо. Вони характеризуються продуктивністю, величиною території, яку займають і т. п. Ці та інші характеристики природно-ресурсних компонентів дозволяють виявити функціональну роль, яку вони відіграють у місті, кількісні співвідношення та пропорції між ними, динаміку змін за певні часові проміжки, їх тенденції та закономірності.

Компонентами економічної підсистеми є окремі підприємства та установи, що, у залежності від виконуваних функцій та спеціалізації, об'єднуються у види економічної діяльності, сектори економіки (первинний, вторинний, третинний та четвертинний) тощо. Пропорції та кількісні відношення між компонентами господарської підсистеми, їх динаміка та траєкторія розвитку можуть бути виявлені на основі певних параметрів, що їх характеризують. Найбільш репрезентативними з них є чисельність працюючих, вартість виробленої продукції, наданих послуг чи основних засобів, показники ефективності функціонування тощо.

Соціальна підсистема міста значною мірою асоціюється з його соціумом, що являє собою спільність людей, які проживають на певній території [2, с. 253]. Незважаючи на достатньо високий рівень вивченості проблем функціонування соціуму, що пов'язано з їх міждисциплінарним характером, дослідження соціальної підсистеми міста як ключової складової його компонентної структури та чинника розвитку все ще не знайшло належного висвітлення у

науковій літературі з проблем урбаністики. Однак, як показує світовий досвід, морально-психологічний стан соціуму, особливості менталітету його членів, домінуючі форми їх суспільної поведінки, тощо справляють значний вплив на розвиток міст.

Компонентами соціальної підсистеми міста слід вважати окремі групи людей, що виділяються на основі певних критеріїв. Саме ці критерії і визначають пропорції, кількісні та якісні відношення між певними групами людей, що фактично надає їм ознак компонентів різного ієрархічного рівня у структурі міста. До критеріїв найвищого ієрархічного рівня слід віднести демографічні та суто соціальні характеристики населення міста. У відповідності з ними міський соціум може бути поділений на демографічні групи у залежності від вікових та статевих ознак, сімейного стану населення, ознак його здоров'я, тощо. До суто соціальних належать групи людей, що виділяються за особливостями зайнятості у господарській діяльності, майновими ознаками та рівнем доходів, за освітньо-культурним рівнем, способом та якістю життя, етнічними ознаками і т.п. Надзвичайно важливе значення при аналізі соціальної підсистеми міста має дослідження змін в складі та співвідношеннях соціальних груп населення міста в певні періоди.

Таке розуміння сутності компонентного складу соціальної підсистеми міста певною мірою ототожнюється з поняттям соціальної структури суспільства, яке широко використовується у соціологічних дослідженнях. Соціальна структура являє собою «совокупность социальных (класс, трудовой коллектив, группа, слой), социально-демографических (молодежь, пенсионеры), профессионально-квалификационных, территориальных (тип поселения) и этнических общностей, связанных относительно устойчивыми взаимными отношениями между ними» [3, с. 355]. Кореспондування зазначених понять відкриває широкі можливості для застосування соціологічних методів в урбаністичних дослідженнях, зокрема при розробленні стратегій розвитку міст.

Компонентна структура міста як цілісного суспільно-територіального утворення передбачає наявність управлінської підсистеми. До числа компонент цієї підсистеми належать органи міського управління, організації, що координують та контролюють діяльність окремих сфер та видів господарської діяльності в місті, життєдіяльність соціуму тощо. Головним їх завданням є здійснення функції програмного управління, регулювання та саморегулювання [4, с. 422] розвитку міста.

У сучасних умовах управління містами України здійснюється не тільки, чи навіть не стільки їх власними управлінськими підсистемами, скільки за рахунок зовнішніх управлінських впливів. Іншими словами, мова йде про домінування процесів зовнішнього регулювання над саморегулюванням в управлінні розвитком міст. Таким чином, вимальовується доволі складна картина взаємозв'язків між компонентами управлінської підсистеми міста та регіональних і державних органів управління.

Складність та багатогранність процесів управління міським розвитком, множинність об'єктно-суб'єктних взаємозв'язків, що виникають при цьому, дали окремим вченим цілком виправдані підстави виділити в якості самостійного утворення організаційну [5] та функціонально-управлінську [6] структури. У зв'язку з цим, варто зазначити, що виділення названих структур не заперечує можливості існування управлінської підсистеми у компонентній структурі суспільно-територіальної системи міста. Однак, вказані поняття не є тотожними. Управлінська підсистема міста - це лише склад та співвідношення компонентів, що виконують організаційно-регулятивні функції та їх ієрархічна супідрядність. Управлінська ж структура передусім відображає сукупність взаємозв'язків та відношень, що виникають між органами міського, регіонального та державного управління.

Специфіка виконуваних кожною з охарактеризованих підсистем міста функцій робить досить проблематичним їх формальне спів- ставлення. Тому аналіз компонентної структури суспільно-територіальної системи міста не може мати наскрізного характеру, а можливий лише у рамках кожної з підсистем. Склад та взаємозв'язок елементів кожної із підсистем дозволяє виділити в рамках компонентної структури міста як окремі утворення економічну, соціальну та інші структури.

Дуже важливим при аналізі стану та динаміки розвитку суспільно-територіальної системи міста є встановлення взаємозв'язків між підсистемами, виявлення синергетичних ефектів, що виникають при цьому. До їх числа перед усім належать різні прояви агломераційного ефекту, ефекти міського бренду, адміністративно-територіального статусу і т.п.

Серед визначальних задач, що лежать в основі розроблення стратегічних планів слід назвати також і виявлення проблем розвитку міст. Ця дослідницька процедура ґрунтується на аналізі стану розвитку міста, а виявлені проблеми відповідно стосуються окремих структурних блоків міської суспільно-територіальної системи. Таким чином в комплексі проблем розвитку міста перед усім виділяються економічні (проблеми розвитку виробництва, інфраструктури, невиробничої сфери), соціальні та демографічні, екологічні, територіальні та управлінські й інші проблеми міського розвитку.

Наступною ключовою задачею в проведенні діагностики міст є визначення потенціалу їх розвитку. Під цим поняттям я розумію комплекс внутрішніх та зовнішніх по відношенню до міста природних, економічних, соціально-демографічних та інших чинників, передумов та особливостей розвитку території, який в певний період, при інших рівних обставинах здатний забезпечити соціально-економічний розвиток міста у відповідності із прогресивними загальносвітовими тенденціями.

Важливість визначення потенціалу розвитку міст в процесі проведення їх діагностики зумовлена з одного боку тим, що величина і специфіка потенціалу значною мірою впливає на формування проблем розвитку міст, а з іншого - є базисом для їх вирішення. Тобто, масштаби потенціалу, його структурна специфіка та особливості генезису визначають перспективи міського розвитку.

Іншими словами, мова йде про наявність екзогенних та ендогенних чинників, передумов та можливостей розвитку міста. Ці можливості далеко не завжди зводяться лише до доступу до певних видів матеріальних ресурсів. Цілком закономірно, що в складних системах, якими є міста та їх мережі може виникати синергія, породжена певними поєднаннями чинників розвитку. До їх числа, крім іншого належить суспільно-географічне положення міста, його функціональні особливості, місце та роль в поселенській мережі та ін. Ці мережі перебувають на певних етапах еволюційного розвитку, при яких в окремих містах, внаслідок складних процесів системної саморегуляції виникає та реалізується своєрідна «енергія зростання».

Складні процеси стадійно-еволюційного розвитку поселенських мереж описуються цілим рядом моделей. Серед них, перед усім, слід назвати моделі Дж. Фридмана, Дж. Джибса, Т. Контулі, Ж. Зайнчковської [8] та ін. Не вдаючись в деталі, зазначимо, що не дивлячись на певні відміни в критеріях і підходах використаних в цих моделях, вони мають ряд спільних рис. Кожна із стадій (фаз) еволюційного розвитку поселенської мережі характеризується прискореним зростанням, чи навпаки, стагнацією окремих типів поселень. Для прикладу, на окремих етапах розвитку поселенської мережі відбувається сповільнення росту ядер агломерацій та прискорене зростання міст-супутни- ків, активізується розвиток міст в міжагломе- раційному просторі і т.п.

Всі ці та інші об'єктивні процеси розвитку поселенських мереж, як власне і самих міст, мають бути враховані при проведенні діагностики та розробці стратегій їх розвитку. Саме ці розробки будуть лежати в основі прийняття управлінських рішень щодо перспективного розвитку міст. Виключно важливо, щоб ці рішення підсилювали і сприяли об'єктивним проявам та закономірностям самоорганізації суспільно-територіальних систем міст та їх мереж.

Список використаних джерел

Кизима В.В. Человек - субъект или объект ландшафтных преобразований? // Людина в ландшафті ХХІ століття: Гуманізація географії. Проблеми постнекласичної методології. - К., 1998. - С. 8-11.

Регіональна економіка. Словник-довід- ник / О.Д. Богорад, О.М. Невелєв, В.М. Падалка, М.В. Підмогильний. - К.: НДІСПМ, 2004. - 346 с.

Социологический справочник / Под. ред.

В.И. Воловича. - К.: Политиздат Украины, 1990. - 382 с.

Лопатников Л.И. Экономико-математический словарь: Словарь современной экономической науки. - М.: ABF, 1996. - 704 с.

Паламарчук А.М. Общественно-территориальные системы (логико-математическое моделирование): Монографія. - К.: Наукова думка, 1992. - 272 с.

Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1996. - 231 с.

Підгрушний Г.П. Промисловість і регіональний розвиток. - К.: Інститут географії НАН України, 2009. - 300 с.

Трейвиш А.И. Город, район, страна и мир, Развитие России глазами страноведа. - М.: Новый хронограф, 2009. - 372 с.

Размещено на Allbest.ru