Наукові школи українських географів

У 1850-1880 рр. у Київському університеті працював Н.Бунге (1803-1895). Професор кафедри політекономії та статистики і поліцейського права тричі обирався ректором університету. Автор книг та підручників з економічних досліджень Н.Бунге з 1863 р. призначений викладачем фінансів і економіки майбутнього царя, спадкоємного принца Миколи Олександровича. В 1881-1887 рр. очолював Міністерство фінансів, а в 1887-1895 рр. - уряд Росії. За участь у роботі Російського географічного товариства 1885 р. обраний його почесним членом. У 1890 р. удостоєний звання академіка. У 1865 р. за ініціативи М.Пирогова на базі колишнього Ришельєвського ліцею було створено Новоросійський університет. Становлення в ньому географічного факультету пов'язано з іменами А. Колосовського і Г. Танфільєва. Педагогічний дискурс, випуск 18, 2015 / Pedagogical Discourse, Volume 18, 2015 275 А.Колосовський (1848-1917) - вихованець Київського університету - отримав звання доктора фізичної географії у 1884 р. Він написав ґрунтовні праці з кліматології Росії та України, проаналізував режим погоди, а також температуру і солоність Чорного моря. Працюючи у Новоросійському університеті (1880-1907), заснував мережу метеорологічних пунктів на південному заході Росії (з 1886), Одеську магнітно-метеорологічну обсерваторію (1892), підготував групу вчених (М.Аганін, А.Ігнатьєв, В.Оболєнський, П.Пасальський, С.Попруженко, І.Точидловський), котрі згодом стали професорами Новоросійського та інших університетів країни. У 1865 р. відкрито університет в Одесі.

Вчені Одеського університету багато уваги приділяли вивченню Чорного моря (донних відкладів - В.Лапшин; температурного режиму, щільності води і коливання рівнів моря - О.Клосовський; зараженості шарів сірководнем - С.Попруженко). Під керівництвом професора О.Набоких велося дослідження ґрунтів Причорномор'я, Харківщини, Поділля. Тут працював професор Г.Танфільєв - автор чотиритомної «Географії Росії, України...» (1914), що розробив одну з перших схем фізико-географічного районування українських земель. У другій половині ХІХ ст. позитивний вплив на розвиток географічної науки мали спеціальні наукові експедиції, які комплексно вивчали водні та сухопутні об'єкти природи. Так, у 1874- 1879 рр. І.Жилинський очолював експедицію, яка вивчала питання осушення поліських боліт. Результат цієї експедиції - численні праці з проблем меліорації. Гідролог В.Лохтін був начальником Дніпровської пошукової експедиції (1882-1892), що вивчала гідрологічні та водогосподарчі проблеми. У цей період виходить його монографія «Сучасні питання щодо методів покращення рік» (1886), праця «Річка Дніпро» (1886). Цікавою була робота гідролога і гідротехніка Н.Максимовича «Дніпро та його басейн» (1901), написана на основі даних відповідної експедиції, де подано детальну характеристику річкового басейну. Дослідження цих вчених сприяли розвитку гідрології [3, с.150]. Доцент Київського політехнічного інституту Е.Оппоков у 1894-1898 рр. працював у складі експедиції з вивчення Полісся під керівництвом І.Жилинського, в 1905-1913 рр. вивчав гідрологічний режим рік басейну Дніпра, а в 1913 - болота Полісся. За гідрологічні дослідження Е.Оппоков першим з українських учених у 1916 р. нагороджений Російським географічним товариством Великою Золотою медаллю імені Ф.Літке, пізніше керував кафедрою гідрології Київського університету. Важливу роль у розвитку географічної науки в Україні відіграло Російське географічне товариство, засноване 1845 р. Одним з його фундаторів був випускник Харківського університету П.Кеппен (1793-1864).

У 1869 р. Товариство організувало свою першу експедицію в Україні. Під керівництвом П.Чубинського учасники експедиції виконали етнографо-статистичні дослідження ряду районів України. У 1849- 1873 рр. дослідники, географи з України одержали 15 нагород [2, с.102]. Друга половина ХІХ ст. характеризується збільшенням природничих досліджень і розвитком природничих наук. Цей процес супроводжувався, з одного боку, створенням наукових товариств, з іншого, - виникненням науково-дослідних інститутів, лабораторій, дослідних станцій тощо. Низка товариств дослідників природи виникає при університетах (Київському - 1869 р., Харківському - 1869 р.). Були засновані Польське товариство природників ім.М.Коперника у Львові (1886) та Кримське товариство (1910). Члени цих товариств - переважно професори університетів - видали низку праць регіонального географічного змісту. Ініціаторами заснування Київського товариства дослідників природи стали К.Кеслер і О.Ковалевський. Тут працювали зоологи, ботаніки, палеонтологи, хіміки (від 22 до 184 осіб). Товариство організовувало дослідження природних багатств України, флори і фауни Чорного та Азовського морів, далекі експедиції. Видавалися наукові записки, де висвітлювалися результати географічних досліджень [5, с.100].

Харківське товариство дослідників природи, засноване 1869 р. при Харківському університеті, в різні роки об'єднувало від кількох десятків до понад 200 чоловік (зоологи, ботаніки, фізіологи, геологи), котрі вивчали флору і фауну Харківщини й сусідніх територій, досліджували геологічну Педагогічний дискурс, випуск 18, 2015 / Pedagogical Discourse, Volume 18, 2015 276 будову України, зокрема Донецького кряжу. В 1914 р. при Товаристві створена Донецька гідробіологічна станція. Видавалися «Праці Товариства дослідників природи при Харківському університеті», в яких повідомлялося про останні наукові дослідження. Створення Одеського (Новоросійського) товариства природознавців ініціював Л.Ценковський. В його роботі брали участь зоологи, ботаніки, фізіологи, геологи, які вивчали фауну і флору, гідрологію Чорного моря, корисні копалини, геологічну будову Півдня України. Було відкрито першу в Росії Севастопольську біологічну станцію (1871-1872), організовано перші Чорноморські експедиції (1890, 1891), публікувалися наукові записки [5].

Краєзнавчий характер роботи мало Товариство дослідників Волині, члени якого вивчали природу краю і популяризували природничі знання. 1873-1876 рр. у Києві працював Південно-Західний відділ Російського географічного товариства на чолі з Т.Галаганом (1818-1888), котрий вивчав етнографію та статистику, досліджував природні умови України, геологічну будову, рельєф (К.Феофілактов), клімат (А.Клосовський), географію населення та етнографію українських земель (П.Чубинський). У роботі відділу брали участь такі відомі вчені й діячі культури, як М.Зібер, М.Лисенко, П.Мирний, М.Старицький, Ю.Федькович, Ф.Вовк, М.Драгоманов, О.Русов, В.Антонович, П.Житецький, О.Локачевський, К.Михальчук, О.Кістяківський, І.Руденко та ін. Відділ видав два томи «Записок» (1874, 1875), в яких опублікував матеріали з народної творчості, сільського господарства, промисловості, природи України. Детально було описано населення Києва (перепис 1874 р.), стан хлібної торгівлі на Правобережжі (М.Яснопольський), кліматичні особливості Києва (О.Колосовський), опубліковано бібліографічний покажчик праць про природу. У 1876 р. відділ ліквідували, а заступника голови П. Чубинського вислали з Києва.

У 1878-1917 рр. Російським географічним товариством був відзначений 41 український вчений, що свідчило про великий внесок українців у розвиток географії. Серед лауреатів - В.Антонович, А.Краснов, П.Броунов, Л.Лутугин, М.Кудрицький, Р.Савельєв, А.Фомін, Д.Зеленин, В.Резніченко, Ф.Вовк та ін. У передреволюційний час в українській географічній науці працювали С.Подолинський, Д.Тімірязєв, А.Міклашевський, В.Кошовий, В.Варзар, які досліджували її природу та господарство. С.Подолинський (1850-1891) проаналізував економічні відносини в сільському господарстві («Про хліборобство», 1874) та промисловості («Ремесла та фабрики на Україні», 1880). Д.Тімірязєв вперше показав українські землі в «Статистичному атласі головних галузей фабрично-заводської промисловості Європейської Росії», що було досить важливим у вивченні цих територій. Дослідження розвитку сільського господарства подавалось у праці «Нариси сільського господарства Малої Росії» (1887) А.Міклашевського. Обґрунтування національно-територіальних кордонів України здійснив у 1907 р. В.Кошовий. Становлення української національної географії датується кінцем ХІХ - початком ХХ ст. і пов'язано з діяльністю Наукового товариства ім.Шевченка, а також із творчістю С.Рудницького і П.Тутковського - засновників української національної географічної школи [9].

Товариство ім. Шевченка, створене у Львові 1873 р. спільними зусиллями українців з Наддніпрянщини та Галичини під керівництвом О.Кониського, відігравало роль Національної академії наук. У 1893 р. за ініціативи О.Кониського й В.Антоновича Товариство було трансформоване в Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) з метою подальшої його реорганізації в Українсько-російську академію наук. Першим головою Товариства обрано О.Барвінського. Велику роль у розгортанні наукової і видавничої діяльності НТШ відіграли друкарня, бібліотека, музеї, книгарня Товариства. При Товаристві діяло три секції. Географічні дослідження організовувалися математико- природописно-лікарською секцією. Завдяки її зусиллям нового змісту набули дослідження з природничих наук. Праці українських та іноземних членів секції друкувались у наукових збірниках Педагогічний дискурс, випуск 18, 2015 / Pedagogical Discourse, Volume 18, 2015 277 (з 1897 р.). Про високий рівень наукової діяльності НТШ свідчать понад тисячу томів наукових праць, широкі міжнародні контакти [3, с.105]. За зразком Наукового товариства ім. Шевченка 1907 р. в Києві було засноване Українське наукове товариство, яке опікувалося важливими проблемами української літератури й етнографії. Висновки та перспективи подальшого розвитку проблеми... Впродовж ХІХ століття географія з набору розрізнених відомостей щодо окремих країн, їхнього географічного положення та природних умов перетворилась на систему наукових знань про різні аспекти реальності, включаючи елементи біологічні, геологічні, економічні, соціальні, політичні та ін., від якої поступово відокремлювались інші наукові галузі. В Україні склалися наукові школи і центри географічних знань. Українські вчені зробили значний внесок у розвиток географічної науки всієї імперії. Розвивалась вища географічна освіта, розпочалась підготовка кваліфікованих кадрів, котрі могли викладати географію в школі.

ВИСНОВКИ

Таким чином, в Україні на початок ХХ ст. сформувався досить потужний науковий потенціал, здатний розв'язувати проблеми різних галузей географічних знань. Це сприяло розвитку господарства країни. Важливо, що основні ідеї, теоретичні викладки подавалися в навчально-методичному комплексі з географії (програми, підручники, методики). Дотримання наукового принципу при конструюванні підручників було основною вимогою Міністерства освіти України.

Отже, з метою виявлення тенденцій розвитку вітчизняної географії, досягнень шкільної географічної освіти погляд в історію є досить доцільним. На нашу думку, портребують подальшого дослідження історіографія проблеми, суспільно-політичні та соціально-педагогічні основи, витоки, чинники, які впливають на розвиток географічних досліджень, їх використання в практиці роботи сучасної школи.

Формування географічних наукових закладів в Україні починається у XVII-XIX ст. в межах міст Австро-Угорщини (Львівський, Чернівецький університети), Російської імперії (Київський, Харківський і Новоросійський університети). Кафедра (Інститут географії) у Львівському університеті (1882) виникла раніше, ніж у російських, проте розвиток української географічної науки тут не тільки обмежувався, але й заборонявся. Тому ряд науковців-вихованців Львівського університету, працювали за межами Польщі (М.В.Дольницький, С.Л.Рудницький) і були носіями європейського антропогеографізму. Географічні факультети цих університетів поновили свою діяльність у повоєнний час.

Впродовж ХІХ століття географія з набору розрізнених відомостей щодо окремих країн, їхнього географічного положення та природних умов перетворилась на систему наукових знань про різні аспекти реальності, включаючи елементи біологічні, геологічні, економічні, соціальні, політичні та ін., від якої поступово відокремлювались інші наукові галузі. В Україні склалися наукові школи і центри географічних знань. Українські вчені зробили значний внесок у розвиток географічної науки всієї імперії. Розвивалась вища географічна освіта, розпочалась підготовка кваліфікованих кадрів, котрі могли викладати географію в школі.

До сучасних географічних наукових шкіл України відносимо: школа генетичного ґрунтознавства, інженерної, екологічної та регіональної геоморфології, школа комплексної територіальної організації суспільства а також ландшафтознавча школа.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Багалей Д. И. Очерки истории Харьковского университета / Д. И. Багалей. - X., 1894. - T. 1 : 1802-1815. - 204 с.

2. Безобразов В. П. Отчет императорского Руського географического общества за 1863 год / В. П. Безобразов. - С.-Пб., 1864. - 146 с.

3. Берг Л. С. Очерки по истории географических открытий / Л. С. Берг. - М. : изд-во АН СССР, 1946. - 358 с.

4. Дело об открытии Харьковского императорского университета, 1803-1805 гг. // Российский государственный исторический архив. - Ф. 733. - Оп. 95. - Д. 946. - Л. 1-93.

5. Жупанський Я. І. Історія географії в Україні / Я. І. Жупанський. - Львів : Світ, 1997. - 264 с. 6. Жупанський Я. Географія в Україні в нові часи / Я. Жупанський. - Чернівці, 1993. - 163 с.

6. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. - Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955-2003.

7. Краснопольський О. В. Вивчення розвитку наукового потенціалу географічної науки через персоналії / О. В. Краснопольський, Н. В. Краснопольська // Україна та глобальні процеси: географічний вимір, - К. - Луцьк: УГТ, 2000. - Т. 3. - С. 373-375.

8. Краснопольский А. В. Отечественные географы (1917-1992) / А. В. Краснопольский. - СПб: РГО, 1995. - Т. 3. - 540 с.

9. Краснопольська Н. В. Формування української економіко-географічної школи / Н. В. Краснопольська // Наукові записки Вінницького держ. педун-ту. ім. В.Винниченка. Серія: географія. - 2002. - Вип. 4. - С. 146-148.

10. Краснопольська Н. В. Науковий потенціал географічних факультетів класичних та педагогічних університетів в Україні / Н. В. Краснопольська // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. - 2003. - № 7. - С. 146-152.

11. Краснопольська Н. В. Формування регіональних і персональних наукових шкіл у географії / Н. В. Краснопольська // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. - 2004. - № 5. - С. 334-339.

12. Краснопольська Н. В. До витоків української географії / Н. В. Краснопольська, С. О.Пугач, І. О. Маржан // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки.- 2005. - № 3. - С. 161-164

13. Матвиенко-Гарнага Ф. Восстановление и воспроизводство основных капиталов госпромышленности Украины / Ф. Матвиенко-Гарнага // Хозяйство Украины. -1925. - № 5. - С. 127-139.

14. Матвієнко-Гарнага Ф. Бюджет і господарство України / Ф. Матвиенко-Гарнага // Земельник. - 1925. - № 8-9. - С. 3-15.

15. Матвієнко-Гарнага Ф. Нариси з економічної географії України. Підручник для вищих шкіл / Ф. Матвиенко-Гарнага. - Харків: Держ-видав України, 1929. - 200 с.

16. Методика викладання з географії : посіб. для вчит. / за ред. Є. В. Шипович. - К. : Вища школа, 1981. - 192 с. 8. Состав императорского Руського географического общества. - С.-Пб., 1913. - 117 с. 9. Шаблій О. І. Академік Степан Рудницький / О. І. Шаблій. - Львів-Мюнхен, 1993. - 98 с.

17. Міхелі С. Українські ландшафтознавчі школи: історія становлення, теоретико-методологічний фундамент, основні напрями досліджень / С Міхелі // Історія української географії. Частина І: Збірник матеріалів Третьої Міжнародної наукової конференції, присвяченої 130-літньому ювілею академіка Степана Рудницького. - Тернопіль: 2007. - С.55-59.

18. Шевчук С. М. Наукова школа Українського науково-дослідного інституту географії та картографії / С. М. Шевчук. - Полтава: ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2013. - 270 с.

Размещено на Allbest.ur