Географічні особливості відтворення населення світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу

Кафедра туристичного бізнесу

КУРСОВА РОБОТА

ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

Виконала: А.Г. Рой

Науковий керівник: С. О. Юрченко

Харків - 2016

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТEОРИТИЧНI ТA MEТOДOЛOГIЧHI ЗAСAДИ ГEOГPAФIЧHOГO ДOСЛIДЖEHHЯ HACEЛEHHЯ CBIТУ

1.1 Загальні відомості про вiдтворення населення

1.2 Tипи вiдтвopення нaceлeння

1.3 Meтoди дoслiджeння

РОЗДІЛ 2. ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ

2.1 Демографічні фактори

2.2 Соціально-економічні та соціально-культурні фактори

2.3 Психологічний фактор

2.4 Екологічні фактори

РОЗДІЛ 3. ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

3.1 Природний та механічний рухи населення світу

3.1.1 Природний рух населення

3.1.2 Механічний рух населення

3.2 Проблеми відтворення населення

3.3 Сучасна демографічна ситуація в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Історія розвитку людства прямо пов'язана зі змінами динаміки чисельності і відтворення населення. Друга частина XX століття та ХХI століття характеризуються значним ростом населення, великими змінами в народжуваності і смертності, у віковій структурі, міграції населення, виділяється значними регіональними відмінностями в розвитку населення світу.

Серед найбільш глобальних проблем сучасного світу (запобігання ядерній війні, подолання відсталості країн, що розвиваються, продовольча і енергетичні проблеми, ліквідація небезпечних хвороб, забруднення довкілля) особливе місце належить демографічному стану, який обумовлює розвиток практично усіх глобальних проблем людства.

Актуальність і важливість питання, яке ми дослідили в цій роботі, у нашому сьогоденні визнана усіма державами, що усвідомили небезпеку швидкого росту світового населення. Особливо це стосується країн, що розвиваються, відстала економіка і нерозвинена соціальна сфера яких не в змозі обернути цей ріст на благо свого розвитку. Стає очевидним, що поширена небезпека захворювань типу СНІДУ, епідемії якого виникають знову ж таки в найбідніших країнах, веде до збільшення смертності.

Метою є дослідження суспільно-географічних особливостей відтворення населення світу та чинників, які на них впливають.

Предметом дослідження є населення, типи і особливості його відтворення та чинники, які мають вплив на відтворення населення світу.

Основними задачами вивчення даного питання було:

- розглянути теоретичні аспекти дослідження відтворення населення.

- дати визначення поняттям "відтворення населення"

- показати сутність відтворення населення і вивчити його типи;

- охарактеризувати типи відтворення населення;

- встановити основні тенденції відтворення населення та фактори, що зумовили його зміну;

- проаналізувати особливості міграцій населення у світі;

- виявити особливості демографічної політики населення.

Об'єктом дослідження є відтворення населення.

Цю тему вивчали такі вчені, як Уоррен, С. Томпсон, Френк В. Ноутстайн, Дж. Блейк ( американські демографи),З. Павлик, А. Вишневский, П. Калатбари (російські демографи), А. Сміт, Д. Рікардо (дослідження питання про економічне питання відтворення населення), та інші.

В роботі були використані такі методи: описовий, графічний, карто-графічний, порівняльно - географічний, метод синтезу та аналізу.

Джерельною базою були матеріали Центральної наукової бібліотеки ХНУ імені В.Н. Каразіна, періодична література, матеріали конференцій та фахових видань кафедральної бібліотеки, та інтернет - ресурси.

Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

1.1 Показники, які характеризують відтворення населення

Протягом історії людства відтворення населення зазнало великих кількісних і якісних змін, які не були плавними і поступовими. Вони мали стрибкоподібний характер . Якісні та кількісні зміни пов'язані з найбільшими соціально-економічними переворотами. Розвиток промислового виробництва, зміна соціального статусу жінки, зміна особистої і соціальної психології по відношенню до дітей привели до еволюції народжуваності.

Населення ? головний об'єкт дослідження - розглядається як історично сформоване, конкретне співтовариство людей, що проживають в даний момент часу на даній території. Чисельність населення постійно змінюється, але в межах тієї чи іншої країни зберігається стабільність цих змін.

Природній рух населення - це зміна чисельності та складу населення внаслідок народжуваності й смертності без урахування механічного переміщення. Відтворення населення - це процес зміни поколінь в результаті природного руху (приросту) населення. Для характеристики цього процесу використовується безліч демографічних показників, в тому числі коефіцієнти народжуваності, смертності (число народжених або померлих за рік на 1 тисячу жителів) і природного приросту населення (різниця між двома попередніми показниками). Їх значення виражаються в проміле, тобто в тисячних частках (1 проміле - це 1/1000 частка, а 1 відсоток - це 1/100 частка чого-небудь).

Народжуваність - процес дітонародження в сукупності людей, складових покоління або в сукупності поколінь - населенні, взаємодіє зі смертністю, утворює відтворення населення.



Рис. 1.1. Сумарний коефіцієнт народжуваності

Смертність - масовий процес вимирання покоління, що складається з безлічі одиничних смертей, що наступають у різному віці і визначають у своїй сукупності порядок вимирання реального або гіпотетичного покоління.

Основні предмети вивчення - чисельність, склад і відтворення населення, його якість і фактори, що їх визначають. В демографії ці поняття визначаються в такий спосіб:

статевий склад населення - це співвідношення груп населення за статтю, віком, сімейним станом, репродуктивної поведінки (народження дітей) та іншими ознаками, що впливає на відтворення нових поколінь;

Вченими доведено, що відтворення населення визначається як зміна чисельності та складу населення під впливом природного і механічного руху населення.

В свою чергу, природний рух (відтворення) - це процес безперервної зміни поколінь людей в результаті їх народжуваності і смертності, як було вже вище зазначено.

Механічний рух (відтворення) - це процес переселень, переміщень людей, тобто їх міграції між країнами і регіонами. Поєднання природного і механічного руху населення визначає чисельність населення і його динаміку- збільшення або скорочення чисельності людей, їх склад.

Якість населення - це сукупність характеристик населення, що склалися під впливом природних і суспільних умов, в яких воно проживає і які впливають на його відтворення. Це національний і трудовий склад населення, його освітній і професійний рівень, багатство і бідність, здоров'я і генофонд тощо.

Фактори відтворення - це сукупність причин і умов, що впливають на зміни чисельності, складу, відтворення населення. Зміна людських поколінь в процесі народжуваності і смертності - це природно обумовлений процес. Однак параметри цього процесу - рівні народжуваності і смертності - визначаються суспільними чинниками - економічними умовами, національними традиціями, соціальними цінностями, релігійними установками та іншими.

Діючи разом, ці фактори формують демографічну поведінку людей - їх масові переваги по створенню сім'ї, віком вступу в шлюб, числу дітей в сім'ї та інші, що визначають параметри відтворення та складу населення.

Тому демографія тісно взаємодіє з іншими науками, які вивчають суспільні умови життя людей, і встановлює закономірності в зв'язках між умовами життя населення і демографічними процесами.

Отже, виявлення закономірностей відтворення і складу населення в різних соціально-економічних умовах і становить основну наукову мету демографії.

Знання цих закономірностей дозволяє розробляти демографічні прогнози для різних країн і районів, намічати основні напрямки соціально-економічного розвитку, розробляти цілеспрямовану демографічну політику щодо оптимізації відтворення населення. Розробка демографічних прогнозів і наукових основ демографічної політики визначає практичну задачу й значимість демографічної науки.

1.2 Типи відтворення населення

Розглядаючи процес відтворення населення, можна виділити два основних типи.

Перший тип відтворення населення - демографічна криза(синоніми: демографічна "зима", сучасний або раціональний тип відтворення). Цей тип характеризується невисокими показниками народжуваності, смертності і відповідно природного приросту. Він набув поширення, в першу чергу, в економічно розвинених країнах, де весь час зростає частка літніх і старих людей; це вже само по собі знижує показник народжуваності і збільшує показник смертності.

Зниження народжуваності в промислово розвинених країнах пов'язують, як правило, з поширенням міського способу життя, при якому діти для батьків виявляються "тягарем". У промисловому виробництві, сфері послуг потрібні висококваліфіковані кадри. Наслідком цього є необхідність у тривалому навчанні, яке триває до 21-23 років. Значно впливає на рішення народити другу або третю дитину висока залученість жінки в процес праці, її бажання зробити кар'єру, бути фінансово незалежною.

На думку учених, серед країн першого типу відтворення населення можна виділити три підгрупи.

По-перше, це країни із середньорічним природним приростом населення в 0,5-1% (або 5-10 чоловік на 1000 жителів, або 5-10 ‰). У таких країнах (прикладами яких можуть служити США, Канада, Австралія) забезпечується досить значний приріст населення. Для цього необхідно, щоб приблизно половина всіх сімей мала двох дітей, а інша половина - трьох. Дві дитини з часом "заміщають" батьків, а третя не тільки покриває спад від хвороб, нещасних випадків та ін. і "компенсує" відсутність потомства у бездітних, але і забезпечує достатній загальний приріст.

По-друге, це країни з "нульовим" або близьким до нього природним приростом. Такий приріст (наприклад, в Італії, Великобританії, Польщі) вже не забезпечує розширеного відтворення населення, яке зазвичай стабілізується на досягнутому рівні.

По-третє, це країни з негативним природним приростом, тобто такі, де смертність перевищує народжуваність. В результаті число їх мешканців не тільки не зростає, але навіть знижується. Демографи називають це явище депопуляцією (або демографічною кризою).

Депопуляція - зменшення населення країни, району в результаті звуженого відтворення, що призводить до його абсолютного убутку. Найбільш характерна вона для Європи, де вже півтора десятка країн (Білорусь, Україна, Угорщина, Болгарія, ФРН і ін.) мають негативний природний приріст.

Отже, в цілому для економічно розвинених країн світу (середній показник їх природного приросту 0,4 ‰) характерний так званий "раціональний" або "сучасний" тип відтворення населення, в основному відповідний міському способу і високому рівню життя їх населення. Але це не виключає того, що цілий ряд країн Європи переживає демографічну кризу, яка негативно позначається або може позначитися на їхньому розвитку в майбутньому.

Другий тип відтворення населення - демографічний вибух. Для другого типу відтворення населення (синоніми: демографічна "зима") є типовими високі і занадто високі показники народжуваності, природного приросту і відносно низькі показники смертності. Такий тип характерний перш за все для країн, що розвиваються.

Після завоювання незалежності ці країни отримали можливість ширше використовувати досягнення сучасної медицини, санітарії і гігієни - в першу чергу для боротьби з епідемічними захворюваннями. Це призвело до досить різкого скорочення смертності. Народжуваність ж здебільшого залишилася на високому рівні.

Звичайно, це багато в чому пояснюється стійкістю тисячолітніх традицій ранніх шлюбів і багатодітних сімей. Середній склад сім'ї тепер становить 6 осіб; як правило, це сім'я «трьох поколінь» (батьки, їхні діти і внуки). До того ж вона залишається основним засобом збереження прожиткового мінімуму, і діти, як і раніше, служать головною опорою батьків в старості. Та й дитяча смертність в цих країнах залишається значною. Продовжують позначатися і такі чинники, як переважання сільського населення, недостатній рівень освіти, слабке залучення жінок у виробництво. Для мусульманських країн - це ще і панівна релігія, згідно з якою планування сім'ї є неприпустимим.

В кінці 90-х рр. середньорічний показник природного приросту в країнах, що розвиваються, становив 1,7%, а отже був більш ніж в 5,5 разів вище, ніж в економічно розвинених країнах.

Але навіть на цьому тлі особливо виділяються найменш розвинені країни, де живе 600 млн. чоловік, або 1/10 всього населення планети. Вони відрізняються найвищими показниками народжуваності і природного приросту (2,6%), ось чому саме серед них і слід шукати "рекордсменів світу".

Таких "рекордсменів" за середньорічним приростом населення ви знайдете серед країн Тропічної Африки і Південно-Західної Азії.

Феномен швидкого зростання населення в країнах другого типу відтворення в середині XX ст. отримав в літературі образне найменування демографічного вибуху. У наші дні на ці країни (разом з Китаєм) припадає майже 4/5 всього населення планети і 90% його річного приросту. В тому числі населення Азії щорічно збільшується приблизно на 45 млн. чоловік, Африки - майже на 20 млн., Латинської Америки - більш ніж на 6 млн.

Якщо в 1900 р. з 15 найбільших за кількістю жителів країн світу сім знаходилися в Європі, п'ять в Азії і три в Америці, то на рубежі 2000 року в цьому списку залишилася тільки одна європейська країна (ФРН), але проте стало дев'ять азіатських ( Китай, Індія, Індонезія, Пакистан, Бангладеш, Японія, В'єтнам, Філіппіни, Іран), а також три американських (США, Бразилія, Мексика), одна африканська (Нігерія) і Росія. Все це означає, що країни, які розвиваються надають і будуть продовжувати чинити вирішальний вплив на чисельність і відтворення населення, в першу чергу, визначаючи демографічну ситуацію в усьому світі.

Більш докладно можна розглянути відтворення населення, розділивши його на 3 типи:

*Звужене: це коли населення, не відтворює собі заміну. Абсолютна чисельність поколінь які вмирають, перевищує чисельність поколінь, які народжуються;

*Просте: покоління дітей, які приходять на зміну поколінням батьків, а покоління батьків дорівнюють один одному по своїй абсолютній чисельності;

*Розширене: характеризується збільшенням чисельності кожного нового покоління і зменшенням чисельності поколінь літніх людей.

Звужене, просте і розширене відтворення можна розглядати з двох точок зору, а саме:

- зміни поколінь по когортах, тобто яке за чисельністю залишила після себе когорта чоловіків або жінок певного року за весь плідний період свого життя;

- яку за чисельністю залишає після себе зміну, з урахуванням рівня смертності поколінь, кожна сукупність населення, вмирає на критичний момент проведення перепису населення.

А б в

Рис.1.2. Типи вікової структури населення відповідно до режимів відтворення населення а)примітивний (розширений); б)стаціонарний (простий); в)регресивний(звужений) [17].

1.3 Методи дослідження

Оскільки відтворення населення - явище демографічне, то і його рух можна досліджувати за допомогою безлічі методів, основні з яких можна об'єднати за їх характером в три групи: статистичні, математичні і соціологічні.

Об'єктами спостереження в демографії є не окремі люди або події, але згруповані за певними правилами, однорідні в деякому відношенні сукупності людей і подій. Такі сукупності називаються статистичними фактами. Демографія намагається встановити і виміряти об'єктивно існуючі взаємозв'язки між статистичними фактами, що мають пряме відношення до її предмету, використовуючи для цього методи, також розроблені в статистиці, скажімо методи кореляційного і факторного аналізу. У демографії використовують і інші статистичні методи, зокрема вибірковий і індексний методи, метод середніх величин, методи вирівнювання, табличний та інші.

Процеси відтворення населення пов'язані між собою іноді простими, іноді досить складними кількісними співвідношеннями, що обумовлює застосування багатьох математичних методів для вимірювання одних демографічних характеристик за даними про інші характеристики. Наприклад, ще Граунт відкрив можливість на основі даних про кількість народжених і померлих визначити чисельність і віковий склад населення. Це приклад математичного взаємозв'язку між демографічними параметрами населення. Також на сьогоднішній день в демографії широко використовуються математичні моделі населення, за допомогою яких на основі фрагментарних і неточних даних, отриманих шляхом безпосереднього спостереження, можна отримати досить повне і достовірне уявлення про справжній стан відтворення населення. У деяких випадках за допомогою математичних моделей можна отримати більш достовірні дані, ніж за допомогою безпосереднього статистичного обліку. До речі, до розряду математичного моделювання в демографії ставляться і вже згадувані в зв'язку з ім'ям Граунта імовірнісні таблиці смертності, в тому числі демографічні прогнози, які представляють собою один з видів математичного моделювання.

Нарешті, в останню чверть століття (зокрема у нашій країні, а на Заході вже понад півстоліття) в демографії все активніше використовуються соціологічні методи дослідження так званої демографічної поведінки, тобто суб'єктивних установок, потреб, думок, планів, прийняття рішень, дій по відношенню до демографічних аспектів життя людей, сімей, громадських груп.

РОЗДІЛ 2. ФАКТОРИ ПЛИВУ НА ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

2.1 Демографічний фактор

Вже багато років країн світу практикують демографічну політику задля контролю над приростом населення та приділяють їй немалу увагу. Демографічна політика - система різних заходів, які вживаються державою з метою впливу на природний рух населення, на вирішення специфічних для даної країни проблем населення.

Проведення демографічної політики необхідне, адже це вплив держави на процеси народжуваності. Дана політика визнана практично всіма країнами світу, незалежно від демографічної ситуації і темпів зростання населення.

Метою демографічної політики є зміна або підтримка існуючих в даний період часу демографічних тенденцій.

Залежно від демографічної ситуації існує 2 основних типи політики: спрямована на підвищення народжуваності (типова для економічно розвинених країн) і на зниження народжуваності (необхідна для країн, що розвиваються). Часто практичне здійснення демографічної політики пов'язане з труднощами, як морально-етичного плану, так і нестачею фінансових коштів.

Демографічна політика в економічно розвинених країнах проводиться виключно економічними заходами і спрямована на стимулювання народжуваності. В арсенал економічних заходів входять грошові дотації - щомісячна допомога сім'ям, які мають дітей, пільги одиноким батькам, пропаганда підвищення престижу материнства, оплачувані відпустки по догляду за дитиною. У деяких країнах, де сильні позиції католицької церкви (наприклад, в Ірландії, США, Польщі) за її вимогами останнім часом в парламентах обговорюються закони, що передбачають кримінальну відповідальність для жінки, яка перервала вагітність і лікаря, який зробив аборт. Проте в Китаї - найбільшій країні світу за чисельністю населення - введена політика, спрямована на зменшення приросту населення.

Проведення демографічної політики в країнах, що розвиваються з високими темпами зростання населення, особливо актуальне. Однак її реалізація затруднена нестачею фінансових ресурсів і часто обмежується лише декларативними заявами. Найчастіше ця політика взагалі не приймається громадянами через традиції багатодітності, високого соціального статусу материнства і, особливо, батьківства. Уряди більшості мусульманських країн взагалі відкидають втручання держави в планування сім'ї.

Просте відтворення населення, або «нульове зростання» - мета демографічної політики в регіонах, що розвиваються - теоретично можливе, якщо кожна сім'я матиме в середньому 2-3 дитини (тому що є люди, які не вступають в шлюб, сім'ї, які не мають дітей, смерть в ранньому віці через нещасні випадки). Але досягнення такого стану не означає автоматично негайної стабілізації чисельності населення, оскільки зростанню населення властива інерція, яку складно переламати - у дітородний вік вступають люди, що народилися при високому коефіцієнті народжуваності. Крім того, якщо внаслідок демографічної політики відбудеться різке зменшення народжуваності, для статево-вікової структури населення будуть характерні періоди різкого коливання чисельності населення, вельми «незручні» для стабільного розвитку економіки.

Отже, як вже було вище зазначено, комплекс заходів демографічної політики формується за трьома напрямками: підвищення народжуваності і зміцнення інституту сім'ї; поліпшенню здоров'я і зростання його тривалості життя; забезпечення необхідного міграційного приросту і вдосконалення залучення і використання трудових мігрантів. Вітчизняний і зарубіжний досвід здійснення політики щодо стимулювання народжуваності та зміцнення сім'ї показує, що найбільш поширеними є різні грошові допомоги, що виплачуються одноразово або щомісяця.

Щомісячні або одноразова допомога багатодітним сім'ям найбільш поширені в розвинених країнах. Схеми нарахування соціальних виплат вельми відрізняються в країнах. Так, в Австрії та Данії допомога надається всім сім'ям, які мають дітей, незалежно від доходів; у Франції і ФРН розмір допомоги пов'язаний з доходами і з числом дітей в сім'ї. У Великобританії право на одержання допомоги мають лише сім'ї з мінімальними доходами (не залежно від числа дітей), в Італії і деяких інших країнах встановлено «стелю» доходів сім'ї, після якого ніяка допомога не виплачується.

2.2 Соціально-економічні та соціально-культурні фактори

У процесі розвитку продуктивних сил і зниження залежності людського суспільства від природного середовища визначальну роль у відтворенні населення починають грати соціально-економічні фактори: рівень добробуту населення, розвитку медицини, охорони здоров'я, рівень освіти. Виробничі відносини, рівень розвитку виробництва, соціальної сфери формують відповідні їм демографічну свідомість і норми демографічної поведінки, які в свою чергу визначають інтенсивність демографічних процесів. Величезне значення на формування демографічних процесів надає рівень розвитку медицини і охорони здоров'я. Досягнення медицини, вакцинація населення привели, з одного боку, до різкого зниження захворюваності, ліквідації спустошливих епідемій, характерних для середньовіччя (чуми, віспи, холери, тифу) і зниження смертності особливо в дитячих віках. З іншого боку, виробництво і розповсюдження контрацептивів поліпшили можливість регулювання народжуваності.

Підвищення добробуту населення - найважливіший фактор, який призвів до зміни відтворення населення. Зростання виробництва продуктів харчування, поліпшення структури харчування, житлових умов, розвиток сфери обслуговування зіграли величезну роль в підвищенні життєвого рівня населення. Ці фактори відіграють двояку роль: сприяють зменшенню смертності й підвищенню середньої тривалості життя. Розвиток промислового виробництва призвів до масового залучення жінок в трудову діяльність поза домівки і, отже, часткового відволікання їх від дітонародження. Великий вплив на відтворення населення надає рівень освіти. Збільшення часу для придбання загальної та професійної освіти призводять до зростання шлюбного віку. Часто укладення шлюбів в розвинених країнах відкладається до досягнення економічної самостійності.

У процесі індустріалізації та урбанізації суспільства відбувається поступова зміна ролі дитини в сім'ї. По-перше, діти перестають бути гарантами старості батьків. Ці функції бере на себе держава. По-друге, змінюється економічна роль дитини. Якщо в феодальний період часу дитина була помічником у веденні сільського і домашнього господарства, а в період раннього капіталізму - найманим робітником, то з ускладненням виробництва і підвищенням вимог до рівня освіти і професійної підготовки потреби в дитячій праці різко знижуються. Вводяться закони, що обмежують застосування дитячої праці. По-третє, діти з виробників перетворюються в споживачів, що призводить до збільшення витрат сімейного бюджету на утримання і виховання дітей.

Якщо розглядати соціальну складову функції регулювання економічних процесів, то в якості основи функціонування системи регулювання добробуту можна виділити господарський механізм і підсистеми, що до нього входять, по суті «обслуговуючи» процес соціального відтворення - планування, економічне і соціальне стимулювання, організацію побуту населення і дозвілля , транспорт, житло, медичне обслуговування, освіту.

Щодо соціально-культурних чинників, то вони теж відіграють велику роль у процесі відтворення населення. Їх також можна назвати похідними від соціально-економічних.

З них найбільший вплив на народжуваність надають рівень культури населення, релігії і традиції. Що стосується рівня культури, багато в чому визначається рівнем освіти, то найбільш класичним прикладом є те, що значна частина населення світу до сих пір просто не знає, як обмежити народжуваність. У переважній більшості, релігії, в тому числі і всі світові, не вітають обмеження народжуваності. З релігіями зазвичай пов'язані традиції багатодітності, що особливо проявляється в азіатських країнах.

З основних факторів, що впливають на смертність населення, основним є той самий, що головним чином визначає народжуваність. Однак, якщо народжуваність він зменшує, то смертність, навпаки, збільшує. Обумовлено це тим, що бідні країни не в змозі витрачати великі кошти на розвиток охорони здоров'я, а їх населення - на відпочинок, профілактику хвороб і їх лікування.

Ще однією причиною зниження народжуваності під впливом соціально-культурних факторів є те, що люди з культурними, духовними потребами значну частину свого життя та часу витрачають на задоволення цих самих потреб: туризм, подорожі, відвідування театрів, читання книг, спілкування з друзями та однодумцями, спорт та безліч інших справ - усе це потребує певних фінансових витрат, а отже, не сприяє створенню багатодітних сімей [11]. Такі люди значну увагу приділяють самовдосконаленню, а отже освіті, навчанню, намагаються раніше та успішніше побудувати кар'єру. Переважно малодітні ті сім'ї, у структурі витрат яких значна частка припадає на культурно-освітні потреби і батьків, і дітей. Треба враховувати і спрямоване статеве виховання та навчання процесу планування сім'ї, зокрема у країнах, що розвиваються, не планують сім'ї, там поширені ранні шлюби, здебільшого не існує контролю народжуваності, немає високих культурно-освітніх потреб. Отже, в таких сім'ях народжується більша кількість дітей.

2.3 Психологічний фактор

Психологічний чинник тісно пов'язаний із культурним рівнем, релігійними та етнічними установками, з особливостями виховання. Доведено, що демографічні установки (прийнятність перебування у шлюбі, кількість дітей, можливість розлучення) формуються у дитячому віці головним чином під впливом сімейних традицій і конкретних прикладів із близького соціального оточення. Небажання виділятися з-поміж людей свого соціального статусу забезпечує збереження традиційного рівня народжуваності.

Соціальні установки на відтворення населення - шлюбність, величину сім'ї, регулювання народжуваності є досить значущими. Ці установки, що увійшли до свідомості людей, не зникають разом із зміною соціально-економічних умов, адже тривалий час продовжують діяти в рамках іншої формації. Одним з чинників, що впливають на народжуваність, слід вважати вік вступу до шлюбу [3]. Уявлення про бажане число дітей змінюється залежно від ряду причин. Зростання культурного рівня населення загалом сприяє зниженню народжуваності, адже коло інтересів людей розширюється, і діти займають в них більш обмежене місце, ніж раніше, але підвищується рівень свідомості відповідальності за їх навчання і виховання; зростають також і необхідні для цього витрати часу й фінансових витрат з боку батьків. Це веде до переважання малодітних сімей. Розглянутий чинник є особливо дієвим в сучасних умовах, коли жінки користуються рівними правами при отриманні освіти, беруть участь у всіх галузях діяльності, а їх інтереси виходять великою мірою за рамки сімейного кола. Активне залучення жінок в суспільне виробництво із зрозумілих причин не сприяє високій народжуваності, оскільки важко поєднувати постійну професійну роботу з багатодітною сім'єю [15].

2.4 Екологічні чинники

Не менш важливим фактором впливу є екологічні чинники або ж природно-біологічні. Людина є продуктом природи і на її відтворення не може не впливати середовище проживання. Цей вплив проявляється в час настання репродуктивного періоду. Він настає трохи раніше в районах з теплим кліматом.

Фізіологічний фактор народжуваності включає і тривалість репродуктивного періоду. У жінок цей період починається в 12 -17 років і закінчується приблизно до 45 років. У чоловіків репродуктивний період починається близько 15 років, а закінчується в 55-70 років, а іноді і набагато пізніше (триває до 90 і більше років).

Природно-біологічні фактори проявляються також в схильності до багатоплідних пологів, які характеризуються певною регіональною (а можливо, і расовою) диференціацією. Багатоплідні пологи особливо часті у народів Тропічної Африки, значна частота таких пологів у населення Південної Азії. В Європі ж випадки багатоплідних пологів зустрічаються набагато рідше, а в Східній Азії - зовсім рідко. За свідченням статистики на кожні 90 пологів припадають двійнята, трійнята - на кожні 85 тисяч, "квартет" - на 670 тисяч, "п'ятірка" - на 41 мільйон 600 тисяч. Для "секстету" і наступних комбінацій статистики просто не існує.

Середній рівень природної народжуваності, тобто число дітей, яке може народити жінка, безперервно перебуваючи в шлюбі і не застосовуючи жодних спеціальних заходів планування сім'ї, становить приблизно 10 народжень. За максимальну оцінку природної народжуваності зазвичай приймається середня для однієї з когорт релігійної секти гуттерітів (США), яка складає 12,44. У випадках же декількох багатоплідних пологів (до яких деякі жінки генетично схильні) максимум дітей у однієї жінки може доходити і до 40. До фізіологічних, а точніше генетичних факторів народжуваності можна віднести збіг чи розходження у подружжя резус-фактора. У більшості людей резус-фактор позитивний, і тому ймовірність неспівпадання цієї характеристики крові у чоловіка і дружини дуже мала. Однак у деяких народів частка негативного резус-фактора дещо підвищена і тим самим збільшується можливість викидня (особливо при повторних пологах). Найбільш висока частка осіб з негативним резус-фактором у європейських народів, а у басків вона навіть доходить до 30%.

Великий вплив природно-біологічні фактори роблять на смертність, що визначається поширенням природно-вогнищевих захворювань, таких як тропічна малярія, сонна хвороба, захворювання, викликані мікроорганізмами, що живуть у воді та грунті, комахами. Недолік або надлишок окремих елементів, що надходять в організм людини з їжею, призводять до підвищення таких захворювань як ендемічний зоб (нестача йоду), атеросклероз (надлишок цинку), до схильності до цукрового діабету (зайвий хром), раку шлунка (висока частка свинцю у воді ).

На смертність впливають адаптація населення до місцевих умов, вироблення імунітету до деяких захворювань, поширення генетичних захворювань, викликаних формуванням особливих генотипів в результаті колишньої ізоляції людських популяцій.

Пристосованість жіночого і чоловічого організму до зовнішніх умов середовища визначає відмінності в смертності серед цих груп населення.

Природно-біологічні чинники тривалий період часу в історії людського суспільства визначали динаміку населення. Продуктивність і ступінь сприятливості навколишнього середовища виступали в якості регулятора смертності і тривалості життя і визначали темпи приросту населення.

РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

3.1 Природний та механічний рухи населення світу

3.1.1 Природний рух

Під терміном «природний рух населення» розуміють демографічні події, що впливають на чисельність населення природним шляхом. До числа таких подій відносяться народження, смерті, шлюби і розлучення.

Природному рухові також можна дати таке визначення як природний регулятор біологічного процесу всього живого на Землі, в тому числі і людини, що виявляється через такі показники, як народжуваність, смертність, природний приріст (визначається різницею між народжуваністю і смертністю).

Ці показники визначають загальну чисельність населення країни в цілому. У розрізі окремих регіонів природний та механічний прирости можуть по-різному впливати на зміну загальної чисельності населення країни і території. Як правило, в районах піонерного освоєння механічний приплив на початковій стадії формування промислових вузлів, територіально-виробничих комплексів відіграють велику роль, ніж природний приріст в зміні чисельності населення. У старих промислових районах чільну роль грає природний приріст.

Серед факторів, що визначають народжуваність і смертність, виділяють наступні:

1) статево-вікова структура населення;

2) шлюби і розлучення;

3) регіональні та національні традиції;

4) рівень життя населення:

- грошові доходи і витрати населення;

- виробництво товарів народного споживання;

- забезпеченість постійною роботою;

- розвиток системи охорони здоров'я;

- забезпеченість житлом;

- рівень освіти;

5) екологічна обстановка;

6) здатність до народження дітей.

Перераховані фактори розглядаються в часі і просторі. Ступінь їх впливу різна.

Але показники природного руху населення в різних країнах неоднакові та постійно змінюються. У більшості країн Азії, Африки та Латинської Америки коефіцієнт природного приросту у наш час перевищує 30-35%о, а на початку 90-х pp. перевищував 20%о. Найвищий середньорічний приріст населення характерний для більшості арабських країн Азії та Африки. Рівночасно для багатьох країн Європи та Північної Америки характерні низькі темпи природного приросту населення.

У 2000-2015 рр. загальний коефіцієнт народжуваності в світі становив 29,1%о, в Латинській Америці - 30,3%о, в Європі - 14,3%о, в Північній Америці - 14,9%о, в Африці - 48,0%о, а в Австралії - 18,3%о. Цим можна підтвердити, що у менш розвинених регіонах коефіцієнт народжуваності більший, а у більш розвинених - навпаки [23].

Досліджуючи показники смертності, ми побачили, що майже для всіх країн є характерною досить однорідна структура причин смертності: перше місце посідають серцево-судинні захворювання, друге - новоутворення, переважно злоякісні, і нещасні випадки, а також висока частка хвороб органів травлення та дихання. За останні 15 років коефіцієнт смертності становить приблизно 4,6%о, в Африці - 6,7%о, в Азії - 4,1%о , в Австралії - 3,0%о , в Латинській Америці - 3,65%о , в Північній Америці - 2,0%о , в Європі - 1,98%о [23].



Рис. 3.1.1. Річна кількість смертей ( в тисячах) за 2015 рік (побудовано автором за даними [24]).

3.1.2 Механічний рух населення

Під механічним рухом населення розуміється міграція населення, як добровільна, так і вимушена.

У широкому сенсі під міграцією (від лат. Migratio - переселення) розуміють будь-територіальне переміщення людей.

У вузькому сенсі міграція - переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час. Особи, які беруть участь в міграційному русі населення називаються мігрантами.

Міграції населення виникли в далекій давнині, тривали в середні віки, насамперед у зв'язку з Великими географічними відкриттями, але найбільший розвиток отримали в епоху капіталізму.

Найбільший "міграційний вибух" почався в XIX ст. Головним осередком еміграції довгий час залишалася Європа, де розвиток капіталізму супроводжувалося "виштовхуванням" частини населення в ті райони, де були вільні землі, господарство швидко розвивалося і створювало попит на робочу силу. Всього з початку еміграції до другої світової війни з Європи виїхало 60 млн. Чоловік. Другий вогнище еміграції склався в Азії. Тут емігрантами стали китайські та індійські робітники (кули), яких вербували для роботи на плантаціях і рудниках. Головними ж вогнищами імміграції були США, Канада, Бразилія, Аргентина, Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка.

Після другої світової війни розміри міжнародних міграцій знову стали зростати і до кінця XX ст. досягли масштабів нового "міграційного вибуху". Як і раніше, основна причина цих міграцій - економічна, коли люди їдуть у пошуках нового місця докладання праці, кращого життя. Такі міграції отримали назву трудових міграцій. У результаті наприкінці XX в. за межами своїх країн постійно або тимчасово працюють уже 35- 40 млн. чоловік, а з урахуванням членів сімей, сезонників і нелегальних емігрантів - в 4-5 разів більше. Найбільше іноземних робітників у Швейцарії, де на частку припадає близько 10% працюючих. Основний потік таких трудових емігрантів направляється із в економічно розвинені країни. Але трудові міграції існують також між економічно розвиненими і між країнами, що розвиваються [6].

Головна причина такого роду міжнародної міграції робочої сили - великий розрив у рівнях життя і заробітної плати між економічно розвиненими і країнами, що розвиваються. Проте в США, Західній Європі іммігранти, особливо молодь, нерідко змушені братися за найважчу, низькооплачувану і не престижну роботу. Звичайно, їх можна зустріти і на сучасних підприємствах. Але більшість осідає або в шахтах і на будівництвах, або у сфері послуг, стаючи продавцями, рознощиками, офіціантами, ліфтерами, сторожами, водіями, прибиральниками сміття і т. п.

Нині у світі існують три головні центри тяжіння трудових ресурсів.

По-перше, це Західна Європа (особливо ФРН, Франція, Великобританія, Швейцарія), де вже склалася значний прошарок робітників-іммігрантів з низки країн Південної Європи (Італії, Іспанії), Західної Азії (Туреччини) та Північної Африки; в 90-х рр. значно зріс також приплив мігрантів зі Східної Європи та країн СНД. По-друге, це США, де тільки легальна імміграція (переважно з країн Латинської Америки, Азії та Європи) становить приблизно 1 млн. Осіб на рік, а нелегальна - і того більше.

По-третє, це нафтовидобувні країни Перської затоки, в загальній чисельності населення яких, трудові мігранти (з Єгипту, Індії, Пакистану та інших країн) набагато перевищують місцеве населення. Країнами зі значною імміграцією залишаються також Канада, Австралія, але ще більшою мірою Ізраїль, населення якого на 2/3 збільшується за рахунок імміграційного припливу значною мірою з Росії та деяких інших країн СНД.

При аналізі міграції населення її класифікують за низкою ознак:

1. В залежності від характеру перетину кордонів:

1) внутрішня - в межах однієї країни між адміністративними або економіко-географічними районами, населеними пунктами (міграція з міста в місто, з села в село, з міста в село, з села в місто);

2) зовнішня - пов'язана з перетинанням державного кордону. Зовнішня міграція включає еміграцію і імміграцію.

Еміграція (від лат. Emigro - виселяють, переселяюся), переселення (добровільне або вимушене, самопливне або організоване) в іншу країну на постійне або тимчасове (на тривалий термін) проживання, в більшості випадків зі зміною громадянства.

Імміграція (від лат. Immigro - вселяє), в'їзд (вселення) в країну на постійне або тимчасове (як правило, тривалий) проживання громадян іншої країни, здебільшого з отриманням нового громадянства.

Також зовнішню міграцію можна розділити на внутрішньоконтинентальну і міжконтинентальну.

2. В залежності від тимчасових ознак:

1) постійна;

2) тимчасова;

3) сезонна - тимчасові, щорічні переміщення людей (наприклад, річна міграція в курортні райони).

4) маятникова - регулярні переміщення населення з одного населеного пункту в інший на роботу або навчання і назад.

3. Класифікація за формами реалізації:

1) організована.

2) стихійна.

4. В залежності від характеру причин міграції:

1) політична;

2) економічна;

3) соціальна.

5. В залежності від заходів, що вживаються з боку держави:

1) добровільна;

2) примусова (вимушена) - переміщення людей, що відбувається з причин, незалежних від них.

Найбільший вплив на розвиток суспільства надає міграція робочої сили. Вона охоплює населення в працездатному віці і іноді називається трудовою міграцією.

Говорячи про міграцію, не можна не згадати "витік умів". Даний термін набув поширення в нашій країні порівняно нещодавно. "Витік умів" - це комплексний процес, що відноситься до різних галузей науки: демографії, соціології, економіки, геополітики.

Міграція фахівців має відмінні від міграції некваліфікованих робітників наслідки для країн. Міграція некваліфікованих робітників досить сприятлива для країни-донора, так як дозволяє зменшити безробіття і пов'язані з нею соціальні витрати і витрати, а також емігранти, пересилаючи частину заробітку на батьківщину або привозячи його додому після повернення, постачають тим самим вітчизняну економіку валютними ресурсами.

При еміграції вчених і фахівців, кваліфікованих робітників та інженерно-технічного персоналу країна-донор виявляється в програші. Вона втрачає всі капітальні витрати, вкладені в підготовку цих кадрів. Вітчизняний ринок втрачає свою інтелектуальну еліту, творчий потенціал.

Серед емігрантів переважають молоді люди у віці від 30 до 40 років, які, з одного боку, вже проявили себе як неординарні дослідники і розробники, а з іншого боку, мають віковий резерв для реалізації творчих можливостей. Вони складають більше 50% від усіх виїжджаючих осіб цього контингенту. До того ж, молоді люди, які передбачають можливість виїзду з країни для підвищення освіти і кваліфікації, часто відкладають народження дітей, що веде, природно, до зниження народжуваності.

Рис. 3.1.2. Частка робочих іммігрантів серед загального населення Німеччини, США, Катар, ОАЕ (2010 р.), (побудовано автором за даними [16]).

географічний відтворення населення міграція

3.2 Проблеми відтворення населення світу

Старіння населення (Європа); Перенаселення.

Приблизно в 1820 році чисельність землян досягла 1 мільярда. У 1927 році ця величина подвоїлася. Третій мільярд був зафіксований в 1959 році, четвертий вже через 15 років, в 1974 році, а всього через 13 років 11 липня 1987 року було оголошено ООН "днем народження 5 мільярдної людини». Шостий мільярд вступив на планету в 2000 році, 7-ий млрд в 2011. Як показує досвід цілого ряду країн, зниження темпів зростання населення залежить від багатьох факторів. До таких факторів належать забезпечення всього населення житлом належної якості, повна зайнятість, вільний доступ до освіти і медичного обслуговування. Останнє ж неможливе без розвитку національної економіки на основі індустріалізації і модернізації сх, без розвитку освіти і освіти, рішення соціальних питань. Дослідження, проведені в останні роки в ряді країн Азії і Латинської Америки, показують, що там, де рівень економічного і соціального розвитку є найнижчим, де більшість населення неграмотно, народжуваність дуже висока, хоча в багатьох з них і проводиться політика по регулюванню народжуваності, і навпаки, в наявності її зниження при прогресивних економічних перетвореннях. Дефіцит народжуваності (Росія) Росія стала щорічно втрачатиме по 1 млн. чоловік.

Смертність. Однією з причин стагнації і навіть зростання смертності в деяких африканських країнах є епідемія ВІЛ-інфекції та СНІДу. Тому не дивно, що оцінка прийнятності сформованого рівня смертності в істотному ступені залежить від рівня розвитку країни. Урбанізація. Сучасна урбанізація є головним чинником негативного людського впливу на навколишнє середовище, так як саме в них зосереджені основні виробничі потужності будь-якої країни світу. Внаслідок зростання агломерацій (компактне розташування міст) з'являються цілі області і навіть регіони з несприятливою екологічною обстановкою. Перша спроба оцінити динаміку чисельності населення і відповісти на питання, чи може Земля прогодувати всіх на ній живуть пов'язана з ім'ям Томаса Мальтуса, який в швидкому зростанні населення вбачав згубні екологічні наслідки. Він стверджував, що чисельність населення зростає в геометричній прогресії, в той час як харчові ресурси, необхідні для прожитку цього населення - в арифметичній. Загальмувати зростання населення зможуть тільки війни, злидні, хвороби та пороки (він до цих способів боротьби ніколи не закликав). В інших виданнях своєї книги Мальтус пропонував інші способи "гальмування" зростання чисельності населення: безшлюбність, вдівство, пізні шлюби. Перенаселення в концепції Мальтуса - не тільки біда людства, але певне благо, яке змушує численних і лінивих від природи робітників з-за конкуренції якісно працювати за невисоку плату.

В даний час світова демографічна ситуація має свої особливості:

Демографічна криза в ряді розвинених країн вже привів до порушення відтворення населення, його старіння і скорочення його чисельності.

Швидке зростання населення в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. У країнах, що розвиваються живе в 3 рази більше людей, ніж в розвинених країнах. Зберігаються несприятливі соціально-економічні умови життя людей. Поглиблюються екологічні проблеми (перевищені гранично допустимі навантаження на екосистему, забруднення навколишнього середовища, опустелювання і ін.).

Продовжуючи розглядати процеси народжуваності населення, не можна не згадати про аналіз відтворення умовних поколінь. Вони являють собою оцінку фактичних умов відтворення населення з демографічної точки зору, при чому реальні кількісні дані співвідносилися б з умовними при стабільності та незмінності тих чи інших демографічних факторів. У житті ці чинники піддаються численним впливам, що носять як короткочасний, так і довгостроковий характер. Значення даного показника полягає в аналізі відтворювальної структури, обліку умов, що впливають на неї, і розробки заходів щодо цілеспрямованого зміни демографічного стану.

Розгляд умовних поколінь неможливо без урахування нетто-коефіцієнта населення, або чистого коефіцієнта:

n * d * SFx * FLx / lo * 0,001, де

- нетто-коефіцієнт відтворення населення;- вікові коефіцієнти народжуваності;- числа живих жінок з таблиць смертності, який і служать поправкою на смертність;- «корінь» таблиці смертності, рівний 100000 або 10000, в залежності від її розрядності;- частка дівчаток серед новонароджених;- довжина вікового інтервалу [2]

Даний коефіцієнт характеризує кількість дівчаток, які за певних на момент дослідження рівнях смертності доживуть до віку, коли зможуть самі мати дітей (цей вік також береться за станом на момент дослідження). На початку двадцятого століття аналіз відтворення умовних поколінь показав, що частка дівчаток, здатних дожити до віку материнства, дорівнює приблизно половині, під час Другої Світової війни ймовірність дожиття опускається до 37%. В післявоєнний час показник народжуваності набував короткочасне зростання, але потім знову стала проявлятися тенденція до його зниження, причому припиненню цього процесу не сприяли ні зниження дитячої смертності, ані підвищення ймовірності дожиття дівчаток до материнського віку до 0.98. Таким чином, показники відтворення умовних поколінь не дають достатньої об'єктивної інформації про демографічну ситуацію. У зв'язку з цим проводиться аналіз відтворення реальних поколінь.

Оцінка відтворення реальних поколінь оцінюється з двох позицій. По-перше, з точки зору особливостей материнського потенціалу за умови стабільності дитячої смертності формується норма числа народжених дітей. По-друге, формування «необхідного» рівня народжуваності з позиції реальних поколінь. Відхилення величини підсумкової народжуваності від необхідного числа дітей, тобто «Необхідного рівня», показує недостатність або надмірність рівня народжуваності, потрібного для простого відтворення. Проте з часом відбувається зростання числа тих, що вижили дівчаток, а, отже, змінюється рівень необхідної народжуваності. Останнє тягне до того, що дочірнє покоління, незважаючи на підвищення шансів дожити до материнського віку, вже не може відтворити населення, тому виникає звужене відтворення, слідом за яким можлива природне зменшення населення.

Таким чином, в можна зробити висновок про те, що демографічна проблема - це одна з найбільш актуальних глобальних проблем сучасності. Найбільша її небезпека, на мою думку, полягає в реальній можливості перенаселеності земної кулі: в майбутні два десятиліття населення світу може збільшитися майже в 1,5 рази. Причому зростання населення спостерігається в країнах, що розвиваються, де відчувається брак освіти і кваліфікації. У більшості ж розвинених країнах, де, здавалося б, створені найкращі умови життя людини, спостерігається тенденція зменшення чисельності населення. Дана особливість демографічної проблеми може привести до демографічної поляризації світу, що буде служити джерелом зростаючої геополітичної і геосоціальної напруженості, наростаючої загрози зіткнення цивілізацій.

Я вважаю, що в даний час проведення демографічної політики особливо актуальне. Тільки екстрені, але разом з тим і продумані заходи можуть захистити суспільство від подальшого погіршення демографічної ситуації.

ВИСНОВКИ

В даній роботі ми досліджували відтворення населення світу та його суспільно - географічні особливості. До факторів, які впливали на чисельність населення належать рівень життя, медичне обслуговування політичні події, культура, екологія та ін.. Також, мають вплив світові війни, терористичні акти, політичні події, штучні голодомори, репресії тощо.

Щорічне збільшення населення на планеті складає приблизно 86 млн осіб. Кількість населення на Землі постійно зростає, темпи його зростання прискорюються, що дає підставу назвати цей процес «демографічним вибухом» та розглядати як одну з глобальних проблем людства. Зростання населення відбувається переважно за рахунок країн, що розвиваються.

Особливості природного середовища, історія його освоєння та соціально-економічні умови розвитку визначили нерівномірність у розміщенні населення Землі.

Відтворення населення - це зміна чисельності і складу населення внаслідок народжуваності і смертності, без урахування механічного переміщення, та визначає розміри природного приросту. Найважливіші фактори, що впливають на відтворення - це соціальні та природні умови його життєдіяльності, а також проблеми довкілля і водночас з цим показником тісно взаємопов'язана урбанізація.

У сучасному світі умовно виділяють два головні типи відтворення населення: перший - це порівняно невисокі показники народжуваності та смертності і природного приросту, що становить менш як 2 особи на 1000 жителів. Цей тип відтворення характерний для більшості країн Європи, Північної Америки та деяких інших регіонів світу. Тут відбувається прискорене старіння населення, коли у віковій структурі переважає населення старших вікових груп (Україна належить до першого типу); другий - висока народжуваність, значне зниження показників смертності і високі темпами зростання кількості населення (тип властивий країнам Азії, Африки й Латинської Америки), для її структури характерна висока частка молодших вікових груп. Адже тут порівняно високі показники народжуваності, стабільні показники смертності та високий природний приріст, що перевищує 12 осіб на 1000 жителів.