Промисловість і регіональний розвиток України (теорія та практика суспільно-географічного дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НацІональна академія наук України

інститут географії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора географічних наук

ПРОМИСЛОВІСТЬ І РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ (теорія та практика суспільно-географічного дослідження)

11.00.02 - економічна та соціальна географія

ПІДГРУШНИЙ ГРИГОРІЙ ПЕТРОВИЧ

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті географії Національної академії наук України.

Науковий консультант: доктор географічних наук, професор

Горленко Інга Олександрівна,

Інституту географії НАН України,

провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України,

доктор географічних наук, професор

Багров Микола Васильович,

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, ректор;

доктор географічних наук, професор

Топчієв Олександр Григорович,

Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова, завідувач кафедри економічної та соціальної географії;

доктор географічних наук, професор

Нудельман Володимир Ілліч,

Київський національний університет будівництва і архітектури,

професор кафедри міського будівництва.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед основних напрямів стратегічного розвитку України у ХХІ столітті пріоритетного значення набуває утвердження загальнолюдських демократичних цінностей, формування конкурентоспроможної, соціально спрямованої ринкової економіки, європейська інтеграція, становлення постіндустріального суспільства на засадах інформатизації та інтелектуалізації. Реалізація цих стратегічних цілей у своїй основі передбачає інноваційний розвиток усіх регіонів держави. Він має бути спрямований на всебічну трансформацію економічних, соціальних, організаційно-управлінських та інших регіональних структур, здійснювану у відповідності до вектору стратегічного розвитку країни та можливостями й ресурсами кожного з регіонів.

Такий розвиток регіонів держави має координуватись та забезпечуватись завдяки реалізації регіональної політики, що базується на загальнодержавній нормативно-правовій базі. Її основу складають окремі законодавчі акти, які регламентують розвиток регіонів та міст країни, програми та стратегії регіонального розвитку тощо. Основними серед них є: Указ Президента України “Про Концепцію державної регіональної політики” (2001 р.), Закони України “Про Генеральну схему планування території України” (2002 р.), “Про затвердження загальнодержавної програми розвитку малих міст” (2004 р.), “Про стимулювання розвитку регіонів” (2005 р.), та інші документи. Розвиток нормативно-правової бази регіональної політики, розроблення та реалізація її заходів у державі в сучасних умовах потребують активізації та підвищення ефективності.

Одним з основних дієвих заходів щодо цього є забезпечення якісного наукового обґрунтування законодавчих та нормативно-правових актів регіонального розвитку, його конкретних програм та стратегій. Крім того, європейський вибір України потребує широкого використання у роботі інституційних структур та наукових установ досвіду реалізації у країнах ЄС Європейської стратегії регіонального планування, Європейської хартії про регіональне самоуправління, Основоположних принципів стійкого просторового розвитку Європи та, особливо, положень Порядку денного на ХХІ століття.

Особливої актуальності у цьому контексті набуває проблема дослідження сутності регіонального розвитку, його чинників та механізмів, що ґрунтуються на функціонуванні окремих видів економічної діяльності. В умовах індустріального розвитку, що є характерним для більшості регіонів України, таким видом діяльності, насамперед, виступає промислове виробництво. Дослідження розвитку промисловості у контексті світових тенденцій та її ролі у регіональному розвитку держави має базуватись на системному підході та мати комплексний характер. У зв'язку з цим найбільш повне і всебічне розкриття цієї проблематики можливе лише в рамках суспільно-географічного дослідження. Незважаючи на актуальність та практичну значимість цієї проблеми, вона залишається мало дослідженою як у суспільній географії, так і у суміжних дисциплінах, зокрема у регіональній економіці.

Значення промисловості для розвитку країни та її регіонів зумовлюється, з одного боку, її функціональною спрямованістю на забезпечення інших видів економічної діяльності засобами виробництва, а населення - споживчими товарами; з другого - здатністю генерувати мультиплікаційний ефект, що породжує у регіонах розвиток доповнюючих та обслуговуючих виробництв, інженерної, транспортної та соціальної інфраструктури, впливає на стан та особливості регіональних соціумів тощо. Тобто, під впливом промислового виробництва відбувається трансформація економічних, соціальних, територіальних та інших структур регіонів країни, що й складає сутність їх розвитку.

Серед чинників промислового виробництва, що зумовлюють певний рівень активності цих процесів, особливу роль відіграють ступінь прогресивності структури та масштаби розвитку промисловості регіону, особливості спеціалізації й конкурентоспроможність її продукції, ефективність функціонування, територіальна організація тощо.

У свою чергу, розвиток промисловості регіонів в усіх його проявах значною мірою детермінується ходом довгих хвиль в економіці - циклів Кондратьєва. Кожному з них притаманні певні базові інновації та пріоритетні види промислової діяльності, які ґрунтуються на них. Циклічність розвитку промисловості значною мірою визначає стадійно-еволюційний характер розвитку регіонів, що передбачає послідовне проходження ними окремих стадій (доіндустіальної, індустріальної, постіндустріальної та інших).

Отже, можливості переходу регіонів України на якісно вищі стадії розвитку сьогодні зумовлюється особливостями розвитку їх промислового виробництва. Його нинішній стан та перспективи, у більшості випадків, формують траєкторію подальшого регіонального розвитку країни. Саме стан промисловості значною мірою визначає пріоритети розвитку окремих видів економічної діяльності, доцільність концентрації фінансових, матеріальних та людських ресурсів у певних господарських центрах регіонів, їх інфраструктурне забезпечення, зайнятість та рівень життя населення тощо.

У контексті вищезазначеного, проблема дослідження ролі промислового виробництва як чинника регіонального розвитку набуває сьогодні особливої актуальності, що й визначило тему дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов'язана з плановою тематикою науково-дослідних робіт Інституту географії НАН України, зокрема з темами: “Суспільно-географічні основи регіонального розвитку України” № державної реєстрації 0195U019506 (автором визначені проблеми та тенденції розвитку промисловості у контексті стратегії регіонального розвитку держави); “Трансформація структури господарства регіонів України і розробка географічних основ регіональної соціально-економічної політики держави”, № державної реєстрації 0199U000479 (автором визначено рівень розвитку та особливості трансформаційних процесів промисловості України в регіональному аспекті); “Концептуальні засади вдосконалення територіальної організації господарства України у контексті активізації соціально-економічного розвитку регіонів”, № державної реєстрації 0103U000401 (автором визначені територіальні особливості розвитку промисловості України та її вплив на соціально-економічний розвиток регіонів); “Тренд розвитку взаємодії суспільства і природи на території України у ХХ столітті”, № державної реєстрації 0199U000476 (автором визначені основні тенденції розвитку промислового виробництва регіонів України); з Державним замовленням на виконання Указу Президента України “Про створення Національного атласу України” (№574 від 01.08. 2001 р.) та Постанови Кабінету Міністрів України “Про підготовку до видання та видання Національного атласу України” (№20/28 від 26.12. 2003 р.) (автором розроблена концепція та створені авторські оригінали окремих карт розділу “Промисловість”).

Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з міжнародним проектом “Майбутнє старопромислових міст та регіонів Центральної та Східної Європи” (“FOCUS”), що здійснювався протягом 2000 - 2002 років у рамках загальноєвропейської наукової Програми INTERREG II C (автором проведено аналіз стану, визначено проблеми та перспективні напрямки соціально-економічного розвитку Донецького регіону).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розроблення та апробація теоретико-методологічних основ суспільно-географічного дослідження промисловості як чинника регіонального розвитку з урахуванням його стадійно-еволюційного характеру. Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі основні завдання:

- з позиції стадійно-еволюційного та системного підходів поглибити розуміння сутності категорії “регіональний розвиток”;

- розкрити роль промислового виробництва як чинника регіонального розвитку;

- визначити напрями та механізми впливу промислового виробництва на окремі аспекти регіонального розвитку;

- визначити принципи, розробити методологічні підходи і методику суспільно-географічного дослідження промислового виробництва та його ролі у розвитку регіонів різного ієрархічного рівня;

- дослідити значення промисловості як чинника людського розвитку країн світу;

- проаналізувати особливості та виявити етапи розвитку промисловості України згідно з проходженням інноваційно-технологічних циклів Кондратьєва (ЦК), визначити сучасні особливості процесів територіальної організації промисловості (ТОП) у регіонах держави;

- дослідити особливості стадійно-еволюційного розвитку регіонів України та роль промисловості у цьому процесі;

- проаналізувати вплив суб'єктів промислового виробництва та процесів ТОП на розвиток регіонів України;

- виявити роль промислового виробництва у соціально-економічному розвитку регіону обласного рівня;

- розробити основні напрями розвитку промислового виробництва у контексті оптимізації його впливу на розвиток регіонів держави з урахуванням світових тенденцій та національних інтересів України.

Об'єктом дослідження є промислове виробництво та його роль у розвитку регіонів України.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні й практичні аспекти суспільно-географічного дослідження промисловості у контексті її впливу на розвиток регіонів України як складової світового соціально-економічного простору.

Методи дослідження. В основу суспільно-географічного дослідження промислового виробництва та його ролі у регіональному розвитку було покладено діалектичну методологію пізнання, що ґрунтується на розумінні реальності як суб'єктно-об'єктної цілісності, взаємодія елементів якої зумовлює її розвиток.

Серед сучасних теорій, концепцій та підходів загальнонаукової методології у дисертації застосовано системно-синергетичний підхід, теорію неоеволюціонізму та інше.

У дисертації використано теоретико-методологічні надбання вітчизняних вчених М.В. Багрова, Г.В. Балабанова, І.О. Горленко, А.І. Доценка, В.І. Захарченка, С.І. Іщука, К.В. Мезенцева, В.П. Нагірної, В.І. Нудельмана, М.М. Паламарчука, О.М. Паламарчука, Ю.М. Пахомова, М.Д. Пістуна, Ю.І. Пітюренка, Л.Г. Руденка, О.Г. Топчієва, М.І. Фащевського, А.А. Чухно, О.І Шаблія та багатьох інших науковців, праці яких є значним внеском у розвиток вітчизняної суспільної географії, а також зарубіжних вчених: Д. Белла, Е. Валлерстайна, О.В. Грицай, В.Л. Іноземцева, М. Кастельса, Е. Тоффлера, А.Т. Хрущова та інших.

Конкретно-наукова методологія дослідження базується на використанні кількох груп методів, основними з яких є історико-географічні, економіко-статистичні, порівняльно-географічні, просторового аналізу та районування, картографічного моделювання.

Інформаційну базу дослідження складають систематизовані та оброблені автором дані офіційної статистики, зокрема статистичних збірників ООН, інших міжнародних організацій, Державного комітету статистики, Міністерства економіки, Державної податкової адміністрації, інших міністерств і відомств України, нормативно-правові документи, а також результати власних досліджень автора, здійснені за період 1991-2007 років.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертації вперше обґрунтовано основні положення стадійно-еволюційного розвитку регіонів України та ролі промисловості у цьому процесі, який орієнтований на забезпечення збалансованого розвитку держави та становлення у ній постіндустріального суспільства. При цьому автором:

- із системних позицій на основі стадійно-еволюційного підходу розкрито сутність процесів регіонального розвитку;

- розкрито сутність інноваційних трансформацій промислового виробництва як чинника регіонального розвитку;

- розроблено та апробовано методику суспільно-географічного дослідження промисловості у контексті її впливу на регіональний розвиток України.

- розроблено методику типізації регіонів за особливостями стадійно-еволюційного розвитку та апробовано її на прикладі окремих країн та регіонів України;

- проаналізовано роль промислового виробництва як чинника людського розвитку країн світу;

- поглиблено уявлення про етапи розвитку промисловості України та її регіонів відповідно до проходження ЦК;

- здійснено оцінку рівня адаптованості промисловості регіонів України до ринкових умов;

- досліджено напрями та механізми впливу суб'єктів промислового виробництва та процесів ТОП на регіональний розвиток;

- запропоновано основні напрями розвитку промисловості у контексті оптимізації її впливу на розвиток регіонів України.

Практичне значення одержаних результатів. Значна частина положень, висновків та рекомендацій дисертації увійшли до заключних звітів науково-дослідних робіт, що виконувались в Інституті географії НАН України упродовж 1991-2007 років.

Ряд положень, висновків та рекомендацій роботи включено у розділ “Господарське районування території України” Генеральної схеми планування території України, а також до Схем планування території регіонів держави та Генеральних планів окремих міст (лист № ГІС-17 від 09.01. 2002р.)

Окремі розробки та результати дослідження використані при складанні карт розділу “Промисловість” Національного атласу України, настінних карт “Україна. Промисловість” і “Україна. Машинобудування” та Навчального атласу з географії України для середньої школи.

Теоретичні та методичні положення, наукові висновки і рекомендації дисертації можуть бути використані органами управління та проектними організаціями при розробленні напрямів соціально-економічного розвитку країни, обґрунтуванні стратегій розвитку та схем планування окремих її регіонів. Розроблена автором методика може бути застосована при дослідженні проблем територіальної організації промисловості та регіонального розвитку в інших країнах і регіонах. Основні положення і висновки дисертації можуть бути впровадженими у навчальний процес підготовки фахівців з управління розвитком регіонів та розміщення продуктивних сил у вищих навчальних закладах України.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням автора. Наукові положення, висновки і рекомендації, які містяться у ньому і виносяться на захист, одержані автором самостійно і є його внеском у розвиток суспільної географії, зокрема у теорію територіальної організації промислового виробництва та регіонального розвитку. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертації використані лише ідеї та положення, отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені у доповідях та представлені на багатьох міжнародних та загальнодержавних наукових конгресах, конференціях, семінарах та інших наукових заходах, опубліковані у їх матеріалах. Зокрема це: 27 (Вашингтон, 1992), 28 (Гаага, 1996) Міжнародні географічні конгреси; Міжнародний конгрес “Проблеми старопромислових районів: економіка, екологія, політика” (Донецьк, 1991); Міжнародні наукові конференції Об'єднаної наукової ради з фундаментальних географічних досліджень при Міжнародній асоціації академій наук: “Країни та регіони на шляху до збалансованого розвитку” (Київ - Капітанівка, 2003) та “Нові географічні знання та напрямки досліджень” (Київ, 2006); VII (Київ, 1995), VIIІ (Луцьк, 2000), ІХ (Чернівці, 2004) з'їзди Українського географічного товариства; Міжнародні науково-практичні конференції “Карпати - Український міст в Європу: проблеми і перспективи” (Львів, 1993); “Фундаментальні географічні дослідження (стан, проблеми, напрямки)” (Київ, 1994); “Трансформаційні процеси в господарстві регіонів Східної Європи” (Ірпінь, 1997); “Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми” (Львів, 1998); “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ, 1999; 2001; 2004); “Географічна наука та освіта в Україні” (Київ, 2000; 2003); “Національне картографування: стан, проблеми та перспективи” (Київ, 2003); “Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення” (Херсон, 2005); “Конструктивна географія: становлення, сучасні досягнення та перспективи розвитку” (Київ, 2006); “Регіональні географічні дослідження України та суміжних територій” (Луганськ, 2006); “Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво” (Луцьк, 2006); Міжрегіональна науково-практична конференція “Регіони в незалежній Україні: пошук стратегії оптимального розвитку” (Харків, 1994); Наукова конференція “Геоекономічні аспекти господарювання, здоров'я та відпочинку” (Перм, 1993); Теоретичний семінар “Природа. Людина. Етнос” (Луцьк, 1992 р.) та інші.

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у 67 наукових працях, в яких особисто автору належить 28,8 д.а., у тому числі розділи у п'яти колективних монографіях (2,8 д.а.); 24 статті у фахових виданнях (9,1 д.а.); сім публікацій в інших виданнях (3,4 д.а.); шість карт та атласів (11,2 д.а.); 23 тези доповідей на наукових конференціях (2,3 д.а.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків і списку використаних джерел, що включає 385 найменувань. Основна частина дисертації викладена на 348 сторінках, разом із 23 рисунками і картосхемами, 53 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - “Теоретико-методологічні основи суспільно-географічного дослідження впливу промислового виробництва на регіональний розвиток” здійснено аналіз сучасних теорій суспільного розвитку, що покладені в основу цього дослідження. З їх позицій з'ясовано сутність регіонального розвитку, розкрито роль промислового виробництва як його чинника, виявлено механізми та напрями впливу промисловості на регіональний розвиток.

Характерною ознакою нинішнього етапу розвитку суспільної географії є формування, поряд з традиційними, нової її парадигми. Це пов'язано з потужними суспільними трансформаціями, що активно проявились упродовж останніх десятиліть. В основі зміни парадигм лежить впровадження у науковий обіг концепцій та теорій, “конкурентоспроможність” яких перевірена практикою і підтверджена позитивним досвідом застосування. Чільне місце в усій сукупності сучасних теорій суспільного розвитку належить теорії постіндустріалізму. Це одна з небагатьох теорій, яка знайшла підтвердження в історичній практиці, що полягає у динамічному становленні якісно нової постіндустріальної стадії розвитку людського суспільства. В системі її головних ідей та положень чітко викладено цілісний стадійно-еволюційний підхід у висвітленні розвитку людської цивілізації. Він передбачає послідовну зміну трьох основних (принаймні до останнього часу) стадій - доіндустріальної, індустріальної та постіндустріальної. Ці зміни ґрунтуються на зрушеннях у технологічній організації виробництва та пов'язаних із ним сферах розподілу і обміну суспільного продукту. Систему індикативних ознак розвитку, що характеризують кожну із стадій і разом з тим відрізняють їх, можна представити таким чином: пріоритетним виробничим ресурсом для доіндустріальної стадії є природні умови та ресурси, для індустріальної - енергія, для постіндустріальної - інформація. Пріоритетні технології змінюються відповідно від трудоємних до капіталоємних та наукоємних. Домінуючим на доіндустріальній стадії є первинний, на індустріальній - вторинний, на постіндустріальній - третинний та четвертинний сектори економіки.

Практика господарського розвитку передових країн Заходу виявляє досить неоднозначну ситуацію. Більшість із них кваліфікуються як постіндустріальні країни, про що в цілому свідчить структура їх економіки, зовнішньої торгівлі, показники соціального розвитку тощо. Однак у межах кожної із цих країн є регіони, де домінуючим залишається індустріальний, чи навіть доіндустріальний устрій суспільства. Очевидно, що цей факт слід розглядати як переконливе свідчення еволюційного характеру зміни стадій, їх наступності. Співіснування устроїв суспільства, притаманних різним стадіям у межах однієї держави, ускладнює соціально-економічну структуру суспільства, поглиблює тим самим його диференціацію та створює передумови для наступних прогресивних трансформацій.

Виходячи з логіки еволюційного розвитку, можна вважати закономірним той факт, що за наявності відповідних умов та дії необхідних чинників в індустріальних країнах сьогодні можливі інтенсивні постіндустріальні зрушення в окремих центрах економічної активності та утворення нових форм територіальної організації економіки постіндустріального типу (технополісів, технопарків, інноваційних центрів тощо).

Стадійно-еволюційний підхід у дослідженні суспільного розвитку має певну географічну спрямованість. Виділення стадій розвитку суспільства та розкриття еволюційних механізмів, що лежать в їх основі, є потужним засобом наукового пояснення територіальних відмінностей та особливостей розвитку суспільства як на глобальному, так і на регіональному рівнях. Саме такий методологічний інструментарій, на нашу думку, відповідає завданням сучасної суспільної географії, що полягають в адекватній інтерпретації об'єктивних суспільно-територіальних процесів та явищ, прогнозуванні їх розвитку та розробленні конструктивних заходів, спрямованих на їх раціоналізацію.

У зв'язку з цим ми маємо підстави говорити про інтерпретаційне, прогностичне та конструктивне значення стадійно-еволюційного підходу для суспільно-географічних досліджень. Інтерпретаційне значення полягає в нових можливостях, які дає цей підхід не тільки для пояснення та оцінки суспільно-територіальних реалій сьогодення, а й для їх ретроспективного дослідження. Передусім це стосується найбільш актуальних напрямів суспільно-географічних досліджень, а саме закономірностей регіонального розвитку, механізмів його вдосконалення, територіальної організації господарства, у першу чергу промисловості тощо. Прогностичне та конструктивне значення теорії ґрунтується на відомій тезі про те, що більш розвинута країна (регіон) демонструє для менш розвинутої головні риси, яких їй потрібно набути у майбутньому, можливі ризики тощо. З великою ймовірністю можна стверджувати, що індустріальні та високоіндустріальні країни та регіони, які характеризуються динамічним розвитком, у перспективі повторять чи принаймні пройдуть близьким до постіндустріальних держав шляхом. Разом із тим, було б некоректно говорити про невідворотність переходу від однієї стадії суспільного розвитку до іншої. Гарантій неминучості цього процесу не існує. За інших однакових умов завжди є широка гама можливих варіантів розвитку, що задаються внутрішніми імпульсами та зовнішніми впливами.

Спираючись на стадійно-еволюційний підхід та виходячи з теоретико-методологічного доробку суспільної географії, ми розглядаємо регіон як адміністративно визначену складову територіальної організації суспільства, що являє собою складну синергетичну систему, якій притаманні динамізм та нестійкість і розвиток якої має еволюційний характер. Основу регіону складає суспільно-територіальний комплекс, що має ряд базових структур. Головною серед них є компонентна структура, яка представлена соціальною, економічною, природно-ресурсною та управлінською компонентами. У свою чергу, кожна з цих компонент включає у себе певні групи елементів, склад та взаємозв'язок яких дозволяє виділити як окремі утворення економічну, соціальну та інші структури другого порядку.

Серед базових структур регіону особливе значення має територіальна структура, що розкриває його просторову будову. Основу цієї структури складають населені пункти та субрегіони різного порядку (компоненти територіальної структури), що пов'язані між собою транспортно-комунікаційною мережею. Існує певна ієрархічна супідрядність регіонів, що проявляється на національному, внутрідержавному та локальному рівнях. У рамках нашого дослідження національний рівень представлений окремими країнами світу; внутрідержавний - адміністративними областями та АР Крим; локальний рівень утворюють території міських рад та адміністративні райони областей.

До числа ключових у нашому дослідженні належить поняття “регіональний розвиток”. На основі проведеного аналізу встановлено, що, не дивлячись на різноманітність застосованих підходів і критеріїв при визначенні та трактуванні цього терміну, а також на його широке використання у науковій і управлінській практиці, поняття “регіональний розвиток” потребує певного корегування та уточнення. Зумовлено це низкою методологічних особливостей та окремих недоліків, притаманних існуючим визначенням і трактуванням цього поняття. У жодному з них не враховані загальні тенденції та траєкторія розвитку людської цивілізації.

У контексті нашого дослідження ми виходимо з того, що розвиток взагалі і регіональний розвиток зокрема - це складний процес, який стосується глибинної сутності системи. Він завжди пов'язаний зі структурними трансформаціями системи, що ведуть до змін її якісного стану та кількісних параметрів. Як уже зазначалося, об'єктивно існуючі регіони різних ієрархічних рівнів є складовими територіальної організації суспільства. Виходячи з цього, цілком об'єктивним є зумовленість регіонального розвитку тенденціям та закономірностям суспільного розвитку в цілому, що має стадійно-еволюційний характер. Таким чином, у розвитку регіонів різних ієрархічних рівнів виділяються три основних стадії - доіндустріальна, індустріальна та постіндустріальна. Очевидно, що між основними стадіями існують і проміжні, такі як низькоіндустріальна та високоіндустріальна.

Однак, таке спрямування еволюційного розвитку регіонів повинно розглядатись, передусім, як загальна схема послідовного чергування окремих стадій. Реальний регіональний розвиток не являє собою невідворотний односпрямований лінійний процес. Навпаки, він характеризується різноспрямованістю та поліваріантністю. В силу дії комплексу внутрішніх та зовнішніх чинників (як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру) та реалізованих у різні часи суспільно-історичних компромісів на осі розвитку може виникати ціла низка точок біфуркації, в яких відкриваються своєрідні “пучки можливостей”. Іншими словами, у певні моменти, коли система перебуває у нестійкому стані, можлива зміна напряму її розвитку за одним із декількох альтернативних варіантів. Особливо важливе значення при визначенні шляху розвитку регіонів у таких ситуаціях відіграє чинник адекватної поведінки еліт та свідомих цілеспрямованих дій соціуму. Користуючись загальноеволюційною термінологією, можна виділити три основні напрями еволюційного розвитку регіонів - ароморфоз (ускладнення структури та організації суспільно-територіальної системи регіону, при якому здійснюється його перехід до вищої стадії розвитку), адаптацію (пристосувальні зміни структури, які не ведуть до переходу на вищу стадію розвитку) та деградацію (деструктивні зміни, що зумовлюють спрощення структури, відхід регіону до попередніх стадій розвитку).

Таким чином, регіональний розвиток може набувати як прогресивного, так і регресивного характеру, що у певні періоди визначається суспільною доцільністю тих чи інших структурних трансформацій у регіоні. Отже, у сучасних умовах прогресивний розвиток регіону визначається як об'єктивний, інноваційний структурно-трансформаційний процес, що охоплює всі складові суспільно-територіального комплексу регіону (соціум, виробництво, систему поселень, природно-господарські поєднання тощо) і веде до гармонізації їх взаємодії, зростання суспільної ефективності господарства, всебічного задоволення на цій основі потреб людини, її прав і свобод, поліпшення якості життя.

Розвиток регіону як складного системного утворення характеризується багатоаспектністю. Вона випливає з самої суті регіонального розвитку як процесу трансформації регіональних структур. Пріоритетне значення у визначенні регіональної ідентичності мають охарактеризовані вище базові структури регіону та їх компоненти. Виходячи з цього, регіональний розвиток розглядається в декількох аспектах. Головними з них слід вважати економічний, соціальний та територіальний розвиток регіонів.

Регіональний розвиток значною мірою визначається дією ендогенних (внутрішньорегіональних) чинників, що є іманентно притаманними регіонам будь-якого ієрархічного рівня. Дія таких чинників складає сутність механізму саморозвитку регіону, оскільки вони “вбудовані” в окремі регіональні структури, передусім в економічну та соціальну. В якості цих чинників виступають певні види економічної діяльності, що визначаються як регіоноформуючі. Вони створюють ефект мультиплікатора, який забезпечує формування та подальший розвиток інших компонентів регіональних структур. При цьому певні види економічної діяльності виступають у ролі своєрідних “ядер кристалізації”, що притягують до себе і дають імпульс розвитку не тільки іншим виробництва, а й об'єктам невиробничої сфери, транспортним комунікаціям, системам розселення, впливають на стан довкілля регіону тощо. В свою чергу, це спричинює вторинний мультиплікаційний ефект - здійснюється опосередкований вплив на життєдіяльність регіонального соціуму, суспільну поведінку його окремих груп та членів, відбувається нарощування інтелектуального потенціалу регіонів тощо.

В умовах індустріального чи високоіндустріального суспільства таким чинником здебільшого виступає промислове виробництво. Структурні зміни, що відбуваються у ньому, зумовлюють відповідні трансформації усіх регіональних структур. Тобто, трансформація промислового виробництва виступає в якості імпульсу регіонального розвитку. Визначальною рисою динаміки промисловості є циклічність її розвитку, що знаходить своє пояснення у теорії довгих хвиль в економіці. У науковій літературі існує широкий спектр пояснень механізму цього феномену, його чинників. Найбільш поширеною та аргументованою є інноваційна теорія довгих хвиль в економіці. Згідно з нею, існування довгих хвиль (ЦК) обумовлюється періодичною активізацією фінансових можливостей у забезпеченні генерації та впровадження технологічних нововведень. У розвитку світової економіки зараз налічується п'ять ЦК. Проходження кожного з цих циклів пов'язане із виникненням, експансією, старінням та поступовим згортанням пріоритетних для нього базових інновацій. Відповідно, пріоритетними для кожного з циклів є певні галузі промислового виробництва.

На етапі експансії інновацій у кожному з циклів докорінно змінюється увесь “підмурок” виробництва, а саме його енергетична та технологічна основи. Цілком природно, що це має безпосередній прояв у структурній трансформації виробництва, веде до значних змін в його територіальній організації. В свою чергу, інтенсивне оновлення техніки та технологій і пов'язані з цим структурні зміни у промисловості є потужним каталізатором усього суспільного розвитку. Таким чином, перехід регіонів на якісно вищу стадію еволюційного розвитку значною мірою визначається розвитком їх промисловості, поступальною зміною в ній циклів Кондратьєва.

Специфіка суспільно-географічного підходу дає можливість змоделювати механізм та особливості впливу промислового виробництва на регіональний розвиток в цілому та його окремі аспекти, виходячи з дії: а) суб'єктів виробництва (сукупності промислових підприємств) регіону та б) процесів територіальної організації промисловості, ефективності її функціонування та циклічності розвитку.

Вплив суб'єктів промислового виробництва на регіональний розвиток має прямий та опосередкований характер. Серед напрямів прямого впливу першочергове значення має інвестиційна діяльність суб'єктів промислового виробництва, створення та утримання ними певної кількості робочих місць, витрати на оплату праці та соціальні заходи. Такий вплив передусім визначає економічний та соціальний розвиток регіонів.

Опосередкований вплив суб'єктів промислового виробництва на регіональні структури, не зважаючи на його непряму дію, виступає в ролі потужного та багатоаспектного стимулятора регіонального розвитку. Ключову роль в цьому процесі відіграє участь промислового виробництва у формуванні державного та місцевих бюджетів. Ця участь здійснюється через систему оподаткування, шляхом стягнення податкових відрахувань з промислових підприємств. Важливим напрямком опосередкованого впливу суб'єктів промислової діяльності на регіональний розвиток є їх участь у формуванні інвестиційної привабливості регіонів. Основними чинниками при цьому виступають ефективність функціонування промислового виробництва, його спеціалізація та масштаби. Ознакою інвестиційної привабливості та позитивного іміджу регіону є надходження зовнішніх інвестицій, що активізують, насамперед його економічний розвиток.

Значний вплив на регіональний розвиток здійснює ТОП, яку ми розглядаємо як зумовлене об'єктивними законами суспільного розвитку просторове упорядкування промислового виробництва, що проявляється у формуванні його різноманітних взаємозв'язаних територіальних утворень. В основі їх формування лежать певні процеси ТОП. Вся їх сукупність розділяється на три групи - процеси розміщення (територіальні концентрація, агломерування, зосередження, деконцентрація та дисперсія промислового виробництва), територіальної спеціалізації (поява спеціалізуючих виробництв та пов'язаних з ними обслуговуючих, доповнюючих, супутніх та інших видів економічної діяльності) та територіальної інтеграції (технологічний, інфраструктурний, демосоціальний та інші види територіального взаємозвязку виробництв, їх інтегрування у світогосподарську систему) промисловості.

Процеси розміщення промислового виробництва виступають як визначальні чинники трансформації територіальної структури регіону, а відтак - і його територіального розвитку. Поглиблення територіальної спеціалізації промислового виробництва та його територіального інтегрування є важливою передумовою економічного та соціального розвитку регіонів.

Другий розділ - “Методика дослідження промисловості у контексті її впливу на регіональний розвиток” присвячений розробленню принципів, розкриттю логіки та структури дослідження; висвітленню методики суспільно-географічного дослідження промислового виробництва з позиції розвитку регіонів міжнародного, національного та обласного рівнів.

До числа вихідних базових принципів суспільно-географічного дослідження промисловості та ролі, яку вона відіграє у регіональному розвитку, належать: 1) діалектизм, що передбачає розгляд об'єкту дослідження з позиції перманентного розвитку, тісного взаємозв'язку з оточуючою реальністю та детермінованості; 2) суб'єктно-об'єктна цілісність, що органічно випливає з діалектичної методології пізнання і передбачає розгляд регіону як основного об'єкта дослідження у нерозривному взаємозв'язку з його соціумом, що виступає у ролі суб'єкта; 3) системність, що характеризується наявністю у суспільно-територіальних комплексах різних типів та ієрархічних рівнів синергетичних ознак - емерджентності, неврівноваженості, чергування стійких та нестійких станів і фаз розвитку тощо; 4) еволюціонізм, що притаманний синергетичним системам та передбачає ускладнення суспільно-територіальних комплексів у процесі їх розвитку, який загалом має стадійний характер; 5) мультиплікативність, яка лежить в основі комплексного соціально-економічного розвитку суспільно-територіальних комплексів та породжується дією ендогенних та екзогенних чинників.

Логіка суспільно-географічного дослідження промислового виробництва та його ролі у регіональному розвитку ґрунтується на розумінні регіону як динамічної системи, що характеризується синергетичними властивостями. Його розвиток, як зазначалось вище, має стадійно-еволюційний характер та обумовлений низкою чинників. Головними серед них на стадії індустріального та високоіндустріального розвитку є промислове виробництво. У процесі свого розвитку промисловість регіону генерує імпульси, що обумовлюють трансформації регіональних структур, які й лежать в основі регіонального розвитку. В числі основних промислових чинників регіонального розвитку слід назвати процеси територіальної організації промислового виробництва, його ефективність, безпосередній та опосередкований впливи суб'єктів виробництва на економіку, соціальну сферу та природне середовище регіону.

Загальна логіка дослідження визначає його структуру, в якій виділяється п'ять основних взаємозв'язаних етапів. Сутність першого етапу дисертаційної роботи полягає у розробленні теоретико-методологічних основ дослідження, а його результатом є відповідна методологія та методика. Результатом виконання другого етапу дослідження є виявлення сучасних особливостей розвитку промисловості та її ролі в економіці світу та окремих країн; визначення залежності між рівнями промислового та людського розвитку країн світу; проведення типізації країн світу за особливостями промислового та людського розвитку. Третій етап, що присвячений дослідженню промисловості як чинника регіонального розвитку України, передбачає виявлення її особливостей та етапів розвитку відповідно до проходженням ЦК; проведення типізації регіонів країни за адаптованістю промисловості до ринкових умов функціонування; здійснення типізації регіонів країни за особливостями стадійно-еволюційного розвитку; районування території країни за особливостями ТОП; оцінку відповідності масштабів розвитку промисловості тій ролі, яку вона відіграє у розвитку регіонів країни. Четвертий етап передбачає дослідження впливу промисловості на соціально-економічний розвиток регіону обласного рівня. У процесі реалізації цього етапу дослідження проведено аналіз особливостей розвитку та ТОП області, результатом якого є районування регіону за названими критеріями. На основі поєднаного аналізу виявлено співвідношення між динамікою промислового та соціально-економічного розвитку області і здійснено типізація міст та районів області за рівнем і особливостями промислового та соціально-економічного розвитку. П'ятий етап дослідження присвячений визначенню проблем, пріоритетів та напрямів перспективного розвитку промисловості у руслі завдань регіонального розвитку України.

У цьому розділі було запропоновано методику дослідження особливостей стадійно-еволюційного розвитку регіонів. Ця проблематика, не зважаючи на свою актуальність, у науковій літературі практично не висвітлювалась. Розроблення методики визначення стадій еволюційного розвитку для певних регіонів базується на регіональному моделюванні. Залежно від конкретних досліджень такі моделі вміщують усереднені чи екстремальні характеристики регіонів, що перебувають на певних стадіях еволюційного розвитку. Зіставлення конкретних регіонів з базовими моделями дає змогу установити їх приналежність до тієї чи іншої стадії еволюційного розвитку. Шкала еволюційного розвитку регіонів передбачає наявність двох крайніх позицій - стадій доіндустріального та постіндустріального розвитку. Вектор прогресивного розвитку регіонів спрямований у бік постіндустріальної стадії. Вона є своєрідним орієнтиром для регіонів, що перебувають на нижчих щаблях розвитку. Дослідження показало, що цю стадію можна вважати орієнтиром розвитку для усіх без винятку регіонів України.

Для побудови базової моделі постіндустріального регіону ми обмежили кількість вихідних показників, залишивши лише ті, що є індикативними. В якості показника, що характеризує загальний рівень розвитку економіки та її ефективність, використовується обсяг валового внутрішнього продукту у розрахунку на одного жителя регіону, виражений у тис. дол. США. Особливості структури економіки регіону характеризуються часткою обслуговуючої сфери (третинний та четвертинний сектори економіки), наведеною у відсотках. Масштаби наукової діяльності у регіоні, відповідно до міжнародної статистики, відображаються за допомогою показника кількості зайнятих у науково-дослідних та проектно-конструкторських роботах у розрахунку на 100 тис. жителів. Рівень та особливості розвитку промислового виробництва характеризується трьома взаємодоповнюючими та уточнюючими показниками. Це валова додана вартість промисловості в цілому, машинобудування і високотехнологічних наукоємних виробництв (виробництво електронно-обчислювальних машин, устаткування для радіо, телебачення та зв'язку, медичних приладів тощо) наведені у розрахунку на одного жителя регіону. При розробленні моделі постіндустріальної стадії регіонального розвитку ми свідомо обмежились індикативними показниками, що характеризують переважно економічний розвиток, маючи на увазі той факт, що досягнення цих показників у суспільстві неодмінно зумовлює і високі соціальні стандарти.

Модель базового постіндустріального регіону будується на основі відповідних показників у найрозвинутіших постіндустріальних країнах світу, що входять до складу “великої сімки” (G 7) - США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія та Канада. Основні характеристики базової моделі стадії постіндустріального розвитку представлені у табл. 1.

Мінімальні показники у моделі є тим “порогом”, який мають досягти регіони України для переходу на стадію постіндустріального розвитку. Саме їх ми і взяли в якості базових показників, до яких стандартизуються відповідні показники розвитку кожного з регіонів країни. На цій основі визначається комплексний показник стадійно-еволюційного розвитку (К). Формула його розрахунку така:

,

де - показники, що характеризують розвиток конкретного регіону; - мінімальні показники у моделі постіндустріального регіону; n - кількість показників.

Показник К може набувати значення у інтервалі від 0 до 1, а в окремих випадках перевищувати її. Проведене на прикладі окремих країн та регіонів дослідження дозволило здійснити приблизне ранжування ряду значень показника К відповідно до стадій еволюційного розвитку (табл. 2).

Таблиця 1

Основні характеристики базової моделі постіндустріального регіону

Таблиця 2

Значення комплексного показника стадійно-еволюційного розвитку регіонів

У третьому розділі - “Промислове виробництво і соціально-економічний розвиток України та інших регіонів національного рівня” досліджено роль промисловості як визначального чинника людського розвитку країн світу; виявлено етапи розвитку промисловості України згідно з проходженням ЦК та промислових революцій; визначено особливості стадійно-еволюційного розвитку регіонів України у контексті світових тенденцій; проведено аналіз сучасних процесів територіальної організації промисловості та її впливу на регіональний розвиток держави.

Проведений нами аналіз підтвердив наявність тісного взаємозв'язку між промисловим та людським розвитком. Коефіцієнт кореляції між показниками виробництва ВДВ промисловості на душу населення (дол. США) та індексом людського розвитку (І_лр) для 163 країн світу складає 0,802. Високий рівень кореляційної залежності у цьому випадку є свідченням детермінованості якості життя населення країн світу їх індустріальним розвитком. При цьому співвідношення між рівнем промислового та людського розвитку країн світу має характер експоненціальної кривої (рис.1), визначальною рисою якої є наявність своєрідної “переломної” точки, за якою йде скачкоподібне зростання І_лр. На основі розрахунків нами встановлено, що ця точка знаходиться на рівні виробництва ВДВ промисловості у обсязі приблизно 1500 дол. США на душу населення. Саме такий рівень промислового розвитку країни забезпечує стрімке зростання якості життя, при якому І_лр перевищує 0,9.

Розрахунки показують, що досягнення Україною цієї “переломної” точки вимагає збільшення щорічних обсягів промислового виробництва щонайменше у 4,3 рази.

Розвиток промисловості України має більше як двохсотрічну історію. За цей період відбулось дві промислові революції та пройшло чотири цикли Кондратьєва (змінилось чотири технологічні уклади). Наслідком першої промислової революції (революція пару та вугілля) та пов'язаних з нею першого і другого ЦК став бурхливий розвиток промисловості України у другій половині ХІХ століття. Початок другої промислової революції (революція нафти та електрики) та третього ЦК мали мобілізаційний характер і були пов'язані з модернізацією промисловості країни в 30-х роках ХХ століття. Початок четвертого ЦК припадає на середину 60-х років ХХ століття і пов'язаний зі значними трансформаціями структури промисловості регіонів. В основному вони відбулись за рахунок стрімкого зростання частки середньотехнологічного машинобудування, електротехнічної промисловості, органічної хімії та інших галузей.

Становлення ринкової економіки привело до значних трансформацій промислової структури за рахунок стрімкого зростання частки галузей важкої індустрії, особливо металургії, хімії, електроенергетики. На основі поєднаного аналізу рівня рентабельності виробництва та його динаміки була визначена міра адаптованості промисловості областей до ринкових умов. Найвищою адаптованістю промисловості до ринку характеризуються Запорізька, Київська, Одеська та Полтавська області. Визначається це, як показав аналіз, не скільки масштабами розвитку промисловості, стільки її структурними особливостями та зовнішніми кон'юнктурними впливами. Слабо адаптованою до ринку, не дивлячись на наявність у них окремих ефективно функціонуючих виробництв, залишається промисловість Хмельницької, Чернівецької, Кіровоградської, Житомирської, Чернігівської, Сумської, Львівської та Херсонської областей і АР Крим. Промисловість усіх інших областей загалом характеризується середньою адаптованістю до ринкових умов.

Дослідження показало, що особливості розвитку промисловості відіграють дуже важливу роль у просуванні регіонів по шкалі стадійно-еволюційного розвитку від однієї стадії до іншої. Наша країна та більшість сусідніх держав перебувають на стадії індустріального розвитку. Різка диференційованість окремих індикативних показників розвитку регіонів України детермінує значні відмінності у значеннях їх інтегральних показників стадійно-еволюційного розвитку (рис. 2). Найвищий показник К мають Київська (1,56) а Харківська (1,06) області. Динамічний соціально-економічний розвиток в цілому, порівняно високий рівень розвитку високотехнологічних наукоємних виробництв, наявність потужного інтелектуального потенціалу та розвинутого третинного сектора економіки дозволяють кваліфікувати ці області не просто як високоіндустріальні, а як ті, що перебувають на початковому етапі становлення постіндустріальної стадії розвитку. Далі, зі значним відривом у значеннях показника К, ідуть Дніпропетровська (0,84), Запорізька (0,84) та Донецька (0,80) області, що знаходяться на високоіндустріальній стадії розвитку. Вони мають найвищі у країні показники виробництва валового регіонального продукту та ВДВ промисловості на одну особу. Однак, досить низький рівень розвитку високотехнологічних наукоємних виробництв, консервативна структура промисловості з домінуванням галузей важкої індустрії та слаборозвинутий третинний сектор економіки значною мірою лімітують подальший прогресивний розвиток цих областей. У зв'язку з цим вони кваліфікуються нами як ті, що мають поки що недостатні можливості для переходу до постіндустріальної стадії розвитку.

Серед регіонів України, що перебувають на індустріальній стадії розвитку, найвищий показник К мають АР Крим (0,53), Львівська (0,52) та Одеська (0,48) області. Розвинутий третинний сектор економіки та наявний інтелектуальний потенціал у поєднанні з середнім для країни рівнем розвитку високотехнологічних виробництв створюють умови для переходу до високоіндустріальної стадії розвитку. До числа областей, що перебувають на індустріальній стадії розвитку, однак не мають, поки що, достатніх можливостей для переходу до високоіндустріальної стадії, відносяться Луганська (показник К становить 0,45), Миколаївська (0,40), Полтавська (0,39), Сумська (0,35) та Чернігівська (0,34). Вони характеризуються різноманітними поєднаннями індикативних показників розвитку, однак загальною їх рисою є значно нижчий від середнього в країні рівень розвитку високотехнологічних виробництв та недостатньо сформований третинний сектор економіки.

Найчисельнішими у країні є області, що знаходяться на стадії низькоіндустріального розвитку. Це дванадцять областей, розташованих переважно у центрі та на заході України - Кіровоградська (показник К складає 0,29), Вінницька (0,29), Івано-Франківська (0,25), Черкаська (0,22), Херсонська (0,21), Чернівецька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Рівненська, Хмельницька (по 0,20) та Тернопільська (0,16). Всі індикативні показники, що формують інтегральний показник стадійно-еволюційного розвитку кожної з цих областей, значно нижчі від середньодержавних.