Структура, динаміка та оптимізація ландшафтів Центрального Поділля

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 911. 375.5(477.43.44.44)

СТРУКТУРА, ДИНАМІКА ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ЛАНДШАФТІВ ЦЕНТРАЛЬНОГО ПОДІЛЛЯ

11.00.01 - фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Костів Людмила Ярославівна

Львів 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор географічних наук, професор Мельник Анатолій Васильович Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра фізичної географії.

Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор Гуцуляк Василь Миколайович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра фізичної географії і раціонального природокористування

кандидат географічних наук, доцент Питуляк Мирослава Романівна, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра фізичної географії

Захист відбудеться 29 жовтня 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.05 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (29000, м. Львів, вул. Дорошенка, 41, аудиторія 26)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 17)

Автореферат розісланий 29 вересня 2010 р.

Вчений секретар

cпеціалізованої вченої ради

кандидат географічних наук Горішний П. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Центральне Поділля належить до територій давнього інтенсивного господарського освоєння. Посилення антропогенного, переважно сільськогосподарського, навантаження за останнє півстоліття призвело до виснаження природних ресурсів, інтенсифікації ряду негативних природних процесів, перш за все лінійної ерозії і площинного змиву, забруднення атмосферного повітря, зміни хімічного складу і якості поверхневих вод, зменшення лісистості території, деградації ґрунтового покриву та ін. Тому тут сьогодні гостро стоїть проблема оптимізації природного середовища. Важливого значення у зв'язку з цим набуває застосування ландшафтного підходу при плануванні використання земельного фонду, що дозволить забезпечити адаптованість структури землекористування до місцевих природних умов та запровадити ефективні природоохороні системи землеробства.

Центральне Поділля з фізико-географічної точки зору це цілісний регіональний природний територіальний (ПТК) рангу ландшафтної підобласті, який поділяється на ландшафти (ландшафтні райони), які складаються з ландшафтних місцевостей, урочищ і фацій. Регіон відзначається детальною вивченістю природних компонентів, в той час як природні територіальні комплекси досліджені в загальних рисах. Особливо це стосується урочищ, які є основною територіальною одиницею для сільськогосподарського природокористування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджується із Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр. Воно виконано як складова науково-дослідної тематики кафедри фізичної географії Львівського національного університету імені Івана Франка в 2004-2010 рр.: «Геоекологічний аналіз природних умов і ресурсів Західного регіону України» (номер державної реєстрації 0105U004927), «Ландшафтні передумови сталого розвитку Українських Карпат і Волино-Поділля» (номер державної реєстрації 0109U004318) та держбюджетної теми географічного факультету Вс-92Ф. Матеріали дослідження опираються на дані щодо структури ландшафтів та їх динаміки, зібрані автором під час виконання госпдоговірних тем науково-дослідною лабораторією ґрунтово-географічних досліджень Львівського державного університету імені Івана Франка згідно замовлення Управління земельних ресурсів Хмельницької області (ВМ 64-88 від 25.04.88, ВМ 5-92 від 1.10.92, ВМ 1-93 від 22.11.92, ВМ 7-95 від 20.02.95).

Мета і завдання дослідження. Головна мета роботи - дослідити структуру і особливості динаміки ландшафтів Центрального Поділля та розробити систему заходів з їх оптимізації.

Для реалізації мети були поставлені такі взаємопов'язані завдання:

1) розробити теоретико-методичні основи дослідження структури і динаміки ландшафтів для цілей їх оптимізації; 2) дослідити історію вивчення ландшафтів Центрального Поділля; 3) проаналізувати фактори ландшафтотворення регіону; 4) дослідити структуру ландшафтів Центрального Поділля; 5) вивчити антропогенні навантаження на ландшафти та оцінити їх сучасний стан; 6) з'ясувати закономірності динаміки ландшафтів; 7) розробити заходи з оптимізації ландшафтів регіону

Об'єктом дослідження є ландшафти фізико-географічної підобласті Центральне Поділля та їхні морфологічні одиниці - ландшафтні місцевості, урочища і фації. Предметом дослідження є фактори ландшафтотворення, властивості структури ландшафтів, процеси їх динаміки та сучасний стан, а також обґрунтування системи заходів з оптимізації ПТК різних рангів.

Фактичний матеріал і методи дослідження. В основу роботи покладено власні польові дослідження автора, проведені в період з 1988 по 2009 рік. Використано фондові матеріали управлінь земельних ресурсів, статистики, охорони природи Хмельницької та Тернопільської областей, Хмельницького обласного центру з гідрометеорології, Подільської гідрогеологічної партії та ін., всесторонньо проаналізовано літературні джерела по регіону досліджень

Дослідження опирається на загальнонаукові методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, системного і екологічного підходів та ін., а також конкретно-географічні методи - генетичний, порівняльний, картографічний, геосистемний, басейнового, геоінформаційного, ландшафтного підходів та ін. Для одержання і аналізу фактичного матеріалу використовувались польові експедиційні, напівстаціонарні, стаціонарні і лабораторно-аналітичні методи, в тому числі ландшафтно-геохімічні і ландшафтно-геофізичні та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що: 1) сформульовано теоретичні засади дослідження височинних лесових ландшафтів для цілей їх оптимізації; 2) поглиблено методику дослідження структурно-динамічних властивостей ландшафтів для цілей їх раціонального використання і охорони; 3) з'ясовано особливості генезису ландшафтних місцевостей та закономірності їхньої внутрішньої диференціації на урочища, проведено класифікацію місцевостей і урочищ; 4) вперше детально вивчено структуру ландшафтів Центрального Поділля на рівні ландшафтних місцевостей (створено ландшафтну карту регіону в масштабі 1: 50 000 та два ландшафтних профілі), а також структуру місцевостей на рівні урочищ (укладено серію великомасштабних карт 1:10 000 на сім ключових ділянок); 5) з'ясовано особливості вертикальної структури ландшафтів території дослідження; 6) вперше детально проаналізовано антропогенні навантаження на ландшафти Центрального Поділля та оцінено ступінь їх антропогенної модифікованості; 7) виявлено закономірності динаміки ландшафтів регіону; 8) обґрунтовано шляхи та розроблено систему заходів з оптимізації ландшафтів Центрального Поділля; 9) Створено ГІС Центрального Поділля на ландшафтній основі.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження є основою для раціонального ведення сільського господарства, формування екологічної мережі та охорони природи Центрального Поділля. Висновки і рекомендації можуть бути використані для раціоналізації природокористування в інших ландшафтах Поділля. Результати важливі для розробки комплексних схем природокористування Хмельницької, Тернопільської та інших областей. Одержані результати є підставою для вдосконалення системи моніторінгу природного середовища в регіоні. Теоретико-методичні розробки, встановлені закономірності просторово-часової організації ландшафтів Центрального Поділля та рекомендації з їх оптимізації можуть бути використані в навчальному процесі при читанні таких курсів як ландшафти України, прикладне ландшафтознавство, географічний моніторинг, конструктивна географія та ін. ландшафт поділля антропогенний ландшафтотворення

Особистий внесок здобувача. При виконанні дисертаційного дослідження автором особисто проведено дослідження ПТК Центрального Поділля в період з 1988 по 2010 рік, у ході якого самостійно зібрано й опрацьовано значний польовий фактичний матеріал, а також опрацьовано та систематизовано фондові матеріали державних установ та літературу. За результатами власних багаторічних польових досліджень автором детально вивчено горизонтальну і вертикальну структуру регіону, створено ландшафтну карту Центрального Поділля в масштабі 1: 50 000 на рівні ландшафтних місцевостей, проаналізовано вплив господарської діяльності на ландшафти та їх сучасний стан, з'ясовано особливості динаміки ландшафтів за 30-ти річний період, розроблено концепцію ландшафтно-меліоративної системи землеробства та запропоновано сукупність заходів з оптимізації ландшафтів регіону.

Основні положення дисертації викладені у 7 одноосібних публікаціях та в 3 у співавторстві.

Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень доповідалися автором і обговорювались на різних наукових і науково-практичних конференціях, а саме: Всесоюзній конференції молодих вчених ВНДІ землеробства і захисту ґрунтів від ерозії (Курськ, 1991), Другій всеукраїнської науково-методичної конференції «Проблеми раціонального використання, охорони і відтворення природно-ресурсного потенціалу України» (Чернівці, 2000), Міжнародній науково-практичної конференції «Геоморфологічні дослідження в Україні: минуле, сучасне, майбутнє» (Львів, 2002), Міжнародній науковій конференції «Генеза, географія та екологія ґрунтів» (Львів, 2003). Окрім цього головні положення дисертації обговорювалися на звітних наукових конференціях і семінарах кафедри фізичної географії Львівського національного університету імені Івана Франка (2001-2010 рр.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 наукових праць, з них 6 статті у виданнях, які належать до переліку фахових видань ВАК України. Загальний обсяг наукових праць складає 56 ст., з них 55 ст. є самостійним доробком дисертанта.

Структура, обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, 7 розділів, висновків, списку використаних джерел (всього 243), 7 додатків. Обсяг дисертації 234 сторінок, з них 148 сторінок основного тексту, 23 рисунки, 3 таблиці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі окреслені актуальність, мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкриті наукова новизна і практичне значення результатів.

Перший розділ «Теоретичні основи дослідження» присвячений визначенню основних понять, принципів та окресленню концептуальних підходів до вивчення структурно-динамічних властивостей ландшафтів для цілей їх оптимізації.

Теоретичну основу дослідження складають наукові положення ландшафтознавства і теорії фізико-географічного районування викладені в працях Н.Л.Беручашвілі, К.І.Геренчука, М.Д.Гродзинського, В.М.Гуцуляка, О.Ю.Дмитрука, Г.І.Денисика, А.Г.Ісаченка, С.В.Калесника, С.І.Кукурудзи, Г.П.Міллера, І.І.Мамай, О.М.Маринича, А.В.Мельника, Н.А.Солнцева, В.Б.Сочави, П.Г.Шищенка та ін.

Ландшафт розглядається нами як індивідуальний неповторний регіональний природний територіальний комплекс, найнижча одиниця фізико-географічного районування. Він являє собою закономірно побудовану систему природних компонентів - гірських порід, повітря, вод, рослинного і тваринного світу та характеризується своєрідною морфологічною структурою, тобто набором ПТК нижчих рангів - місцевостей, урочищ і фацій, основними діагностичними ознаками для виділення яких, згідно уявлень про нерівнозначність факторів ландшафтотворення, виступають геолого-геоморфологічні властивості території.

Закономірності просторово-часової організації ландшафтів відображаються у їх структурі і динаміці. Структуру ландшафту вслід за С.В.Калесником ми розуміємо як розміщення в просторі його структурних частин та характер взаємозв'язків між ними в часі, а динаміку, згідно А.Г.Ісаченка, як сукупність зворотних змін, які не ведуть до зміни структури ландшафту. Динаміка це зміни станів ПТК, які за Н.Л.Беручашвілі характеризуються сукупністю параметрів їх структури і функціонування.

Виходячи з концепції антропогенної модифікації ПТК, обґрунтованої А.Г.Ісаченком, змінені людиною ландшафти ми розглядаємо як антропогенно модифіковані (перетворені), які по своїй суті залишаються природними утвореннями і функціонують за природними законами.

Оптимізацію змінених людиною ландшафтів вслід за А.Г.Ісаченком ми розглядаємо як систему заходів, що включає їх раціональне використання, охорону та поліпшення (меліорацію) і здійснюється за трьома основними напрямками шляхом: 1) активного впливу на ландшафти з використанням різних видів меліоративних заходів; 2) строго регламентованого, переважно екстенсивного використання; 3) консервації ПТК, збереження їхнього природного режиму функціонування.

Оптимізації ландшафтів на практиці реалізується двома шляхами: 1) раціональною організацією території ландшафту; 2) регулюванням природних функціонально-динамічних процесів у ПТК. В основу першого ми кладемо концепцію формування екологічної мережі України на основі ландшафтного підходу, структурними складовими якої виступають ландшафтно-екологічні коридори і природні ядра, а другого - запропоновану нами концепцію ландшафтно-меліоративної системи землеробства, яка передбачає виділення ландшафтних еколого-технологічних категорій земель - груп, підгруп і відмін. Ці категорії включають певні сукупності урочищ, для яких рекомендується своя специфічна система агротехнічних заходів спрямованих на їхнє раціональне використання, догляд чи консервацію.

У другому розділі «Методика дослідження структурно-динамічних властивостей ландшафтів та методичні засади їх оптимізації» висвітлено особливості методики дослідження структури і динаміки ландшафтів для цілей їх оптимізації

В організаційному плані вона включає три, періоди - підготовчий, польовий і заключний або камеральний і ґрунтується на використанні методик ландшафтного загальнонаукового і прикладного крупно- і середньомасштабного картографування, викладених у працях К.І.Геренчука, С.І.Кукурудзи А.Г.Ісаченка, Г.П.Міллера і А.В.Мельника, В.К.Жучкової, Е.М.Раковської та ін., та застосуванні ГІС-технологій.

При укладанні ландшафтних карт ми використовували для виділення урочищ класифікацію схилів за крутизною Н.М.Заславського (1983), класифікацію урочищ і місцевостей, з об'єднаням їх у роди, види і підвиди, проводили за ведучими геолого-геоморфологічними чинниками.

Вивчення антропогенних навантажень проводилось диференційовано по ПТК з розрахунком і аналізом наступних показників: чисельності і густоти населення, людності міських поселень, щільності сільського населення; абсолютних і відносних показників площ основних земельних угідь - рілля, луки, ліси тощо; показників, що характеризують стан забруднення природного середовища та ін. Інтегральна оцінка антропогенної модифікованості (перетвореності) ландшафтів проведена за методикою П.Г.Шищенка (1988) з розрахунком коефіцієнту антропогенної перетвореності.

Дослідження процесів динаміки ландшафтів включало аналіз: метеорологічних характеристик (середньодобова температура повітря та добова сума опадів), гідрологічних величин (витрати води, шар стоку, зважені наноси), даних щодо стану забруднення атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, характеристик динаміки твердої речовини літосфери пов'язаної з ерозійною діяльністю рік (густота горизонтального розчленування та глибина вертикального розчленування рельєфу за методикою А.І.Спиридонова (1975), витрати наносів, річний стік наносів і мутність) та площинним змивом (укладання картограм еродованості земель, проведення напівстаціонарних досліджень за методикою І.П.Ковальчука (1992); лабораторне визначення та порівняльний аналіз основних фізико-хімічних властивостей ґрунтів на опорних розрізах за матеріалами ґрунтового знімання 1964-1968 рр. та власних досліджень у 1988-1996 рр. і в 2008 р. Виділення сезонних станів ландшафтів проводилось за даними Хмельницької АМСГ за період з 1977 по 2008 роки згідно прийнятих в кліматології методик, а їх аналіз охоплював низку згаданих вище показників динаміки ландшафтів.

Методичне забезпечення обґрунтування системи заходів з оптимізації ландшафтів базувалося на картографічному методі і включало укладання двох видів карт - ландшафтної організації території з використанням концепції екологічної мережі та ландшафтно-меліоративної класифікації земель. Перша з них включає заходи з розбудови екомережі на основі врахування структурно-динамічних властивостей ландшафтів і місцевостей, друга - відображає класифікацію урочищ за їхніми властивостями і системою заходів щодо їх оптимізації з виділенням трьох ландшафтних еколого-технологічних категорій земель: груп - за характером крутизни урочищ; підгруп - залежно від крутизни і форм рельєфу та ступеня еродованості ґрунтів урочищ; відмін - залежно від домінуючого типу ґрунтів в урочищах.

У третьому розділі «Історія вивчення ландшафтів Центрального Поділля» окреслюються межі та аналізується вивченість природних компонентів і природних територіальних комплексів регіону.

Фізико-географічна під область Центральне Поділля розміщена в межах Сердньоподільської височинної області і займає площу 5665 км². На півночі її межа з Північно-Подільською підобластю проходить по ріках Жердя та Случ, а на півдні межа з Придністровською підобластю проходить по ріках Бованець та Вовчок. На сході по ріках Південний Буг та Вовк вона межує з Середньобузькою височинною областю, а на заході по підніжжю Товтр - з Західноподільською височинноюобластю.

Результати майже двохстолітнього вивчення природних компонентів викладені в працях багатьох вчених і стосуються дослідження рельєфу, геологічної будови, клімату, вод, рослинності, тваринного світу і ґрунтів.

Вивчення природних територіальних комплексів, яке було розпочато лише в 60-х рр. ХХ ст. проводилось з теоретичних позицій регіонального - М.А.Чижов, Л.І.Воропай, Ф.Є.Петрунь, К.І.Геренчук, О.М.Маринич та ін,, М.Р.Питуляк, Л.М.Кирилюк і ін. та антропогенного - Г.І.Денисик, Л.П.Царик, М.В.Питуляк, Ф.Я.Кіптач, Л.М.Кирилюк, Г.С.Хаєцький, М.О.Шмагельська і ін. ландшафтознавства.

Вирішення актуальних проблем природокористування в регіоні потребує детальніших ландшафтних досліджень спрямованих на вивчення структури, динаміки і сучасного стану ПТК різних рангів.

У четвертому розділі «Особливості структури центральноподільських ландшафтів» розкрито специфіку морфологічної структури ландшафтів та характерні риси їх вертикальної будови.

Польове ландшафтне картографування дало підставу виділили на досліджуваній території три ландшафти - Авратинський, Хмельницький та Меджибіжський, які характеризуються своєрідною морфологічною структурою, певним набором і специфічним рисунком ландшафтних місцевостей (рис. 1) та урочищ (рис. 3).

Легенда до ландшафтної карти Центрального Поділля

Місцевості: 1 - випуклі вододільні слаборозчленовані поверхні складені неогеновими вапняками, глинами, глинами з прошарками пісків, що перекриті лесами з лучними степами на чорноземах типових глибоких малогумусних середньосуглинкових різного ступеня змитості (розорані); 2 - плоскі понижені вододільні поверхні складені неогеновими вапняками, мергелями та глинами що перекриті лесами з остепнілими луками на чорноземах глибоких, лучно-чорноземних та чорноземно-лучних середньосуглинкових ґрунтах (розорані); 3 - плоскі слабоувігнуті слаборозчленовані поверхні приурочені до давніх долин, складені неогеновими вапняками, глинами, глинами з прошарками пісків та перекриті лесами з лучними степами та остепнілими луками на чорноземах типових, лучно-чорноземних і чорноземно-лучних середньосуглинкових ґрунтах (розорані, частково осушені); 4 - сильнорозчленовані горбисто-балкові поверхні складені неогеновими вапняками, мергелями, глинами, що перекриті лесами з лучними степами на чорноземах глибоких малогумусних та чорноземах опідзолених середньосуглинкових різного ступеня змитості (розорані, частково під вторинними грабовими лісами); 5 - міжрічкові слаборозчленовані поверхні складені неогеновими вапняками, глинами, глинами з прошарками пісків, що перекриті лесами з лучними степами на чорноземах типових глибоких малогумусних різного ступеня змитості (розорані); 6 - міжрічкові середньо-розчленовані поверхні складені неогеновими вапняками, глинами, глинами з прошарками пісків, що перекриті лесами з лучними степами та дубово-грабовими лісами на чорноземах типових, чорноземах опідзолених і темно-сірих опідзолених середньосуглинкових переважно еродованих ґрунтах (розорані, місцями під вторинними лісами); 7 - міжрічкові сильнорозчленовані поверхні складені неогеновими вапняками, глинами, глинами з прошарками пісків, що перекриті лесами з грабово-дубовими лісами та лучними степами на чорноземах опідзолених, сірих, ясно- і темно-сірих опідзолених та чорноземах типових глибоких малогумусних середньосуглинкових переважно змитих ґрунтах (розорані, частково під вторинними дубово-грабовими і грабовими лісами); 8 - хвилясті поверхні складені неогеновими вапняками, глинами, глинами з прошарками пісків і перекриті пісками, супісками та суглинками з грабово-дубовими лісами на сірих і темно-сірих опідзолених супіщаних та легкосуглинкових ґрунтах (переважно зі вторинними грабовими лісами, частково розорані); 9 - слабохвилясті рівнинні поверхні складені неогеновими вапняками, глинами, глинами з прошарками пісків і перекриті лесами з лучними степами та грабово-дубовими лісами на чорноземах типових глибоких малогумусних та сірих і темно-сірих опідзолених середньосуглинкових ґрунтах (розорані, частково під вторинними грабовими лісами); 10 - поверхні давніх прохідних долин складені в основі неогеновими вапняками, глинами, глинами з прошарками пісків і перекриті алювіальними пісками й супісками з дубово-сосновими лісами і лучно-болотною рослинністю на чорноземах опідзолених супіщаних та чорноземно-лучних, дерново-підзолистих глейових ґрунтах (переважно розорані, осушені, частково під заболоченими сіножатями); 11 - рівнинні поверхні складені верхньокрейдовими крейдоподібними вапняками і крейдою та перекриті водно-льодовиковими пісками й супісками з лучними степами на чорноземах типових глибоких малогумусних легкосуглинкових (розорані); 12 - поверхні заплав і низьких терас сформованих у давніх долинах складених алювіальними піщано-суглинковими і глинистими відкладами, перекритими лесами з лучно-степовою, лучною і лучно-болотною рослинністю, на чорноземах типових глибоких малогумусних, лучно-чорноземних, чорноземно-лучних, лучних, лучно-болотних та болотних ґрунтах, торфовищах (розорані, переважно осушені, частково під ставами, торфорозробками та вторинною лучною рослинністю); 13 - поверхні заплав складених алювіальними супісками і суглинками зі заболоченою лучною рослинністю на лучних, лучно-болотних, болотних ґрунтах та торфовищах (переважно осушені, частково розорані, під ставками, місцями під вторинною лучною рослинністю); 14 - річки; 15 - межі ландшафтів; 16 - межі місцевостей; 17 - ландшафти: А - Авратинський, Б - Хмельницький, В - Меджибіжський.

Авратинський ландшафт займає 37,6 % площі Центрального Поділля і характеризується найбільшою у регіоні ландшафтною різноманітністю, оскільки представлений дев'ятьма видами ландшафтних місцевостей (1, 2, 3, 4, 5, 6, 10, 12, 13). У його центральній частині, що зайнята плоскою вододільною поверхнею в якій закладені витоки Південного Бугу, Случі і Збруча з дуже невиразними вододілами, сформувалися місцевості виду 1, 2, 3. У західній і південній частинах ландшафту з розчленованим горбисто-балковими рельєфом сформувалися місцевості виду 4. Східна частина представлена слабо- та середньорозчленованими вододільними поверхнями на яких сформувалися місцевості видів 5 і 6, котрі розділені закладеними у широтному напрямку майже паралельними долинами Південного Бугу, Бужка, Бованця та Грабарки (місцевості видів 12, 13).

У межах Хмельницького ландшафту, що займає 33,2 % площі регіону виділено 5 видів ландшафтних місцевостей (3, 6, 7, 12, 13). Домінантними по площі є місцевості сильнорозчленованих вододільних поверхонь (7), що займають 77 % ландшафту і поширені трьома великими контурами, розділеними молодшими за віком широтно витягнутими місцевостями поверхонь заплав і низьких терас річок Південного Бугу, Бужка та Ікви (12).

Меджибіжський ландшафт, площа якого становить 29,2 % Центрального Поділля характеризується своєрідною морфологічної структурою, яку складають сім видів ландшафтних місцевостей (5, 7, 8, 9, 11, 12, 13). Домінантними є місцевості виду 7, що займають 60,8 % його площі. Вони поширені кількома різновеликими індивідуальними контурами, які сильно почленовані місцевостями поверхонь заплав (13). У південно-східній частині ландшафту сформувалися специфічні для Центрального Поділля місцевості хвилястих поверхонь (8), слабохвилястих рівнинних поверхонь (9) та давньої прохідної долини (10), остання представлена вузьким контуром витягнутим у субширотному напрямку. Для всіх ландшафтів регіону домінантними по зустрічності є місцевості поверхонь заплав.

Вертикальна структура ландшафтів Центрального Поділля представлена системою ярусів, які диференціюються на геногоризонти (яруси рослинності, ґрунтові горизонти і шари гірських порід). Фітоярус у Хмельницькому і Меджибіжському ландшафтах характеризуються значною висотою (до 30 м) та вертикальною диференціацією, тоді як в Авратинському його висота не перевищує 1,5 м. Педоярус найпотужнішим є в Авратинському ландшафті, тут глибина чорноземів типових сягає до 2,5 м, у Хмельницькому та Меджибіжському ландшафтах, де переважають сірі і темно-сірі ґрунти, потужність цього ярусу становить всього 1,4 м. Літологічний ярус найпотужнішим є у Хмельницькому ландшафті, а в Авратинському ландшафті він складається з найбільшої кількості горизонтів гірських порід різного віку і складу.

У п'ятому розділі «Антропогенна модифікація ландшафтів» проаналізовано історію освоєння ландшафтів Центрального Поділля, сучасне антропогенне навантаження та оцінено степінь їх антропогенної модифікованості.

Аналіз демографічного навантаження показав, що найбільша кількість населення Центрального Поділля (66,1 %) зосереджена у Хмельницькому ландшафті, що займає третину площі регіону, з них 81 % міські жителі. Він має найвищі у регіоні показники густоти населення (182 особи на км²) та густоти сільських жителів (37 осіб на км²). В Авратинському ландшафті проживає 21,4 % населення, в т.ч. 36,7 % - міські жителі. Густота населення становить 52 особи на км², а сільського - 34 особи на км². Меджибіжський ландшафт, у якому проживає 12,5 % населення Центрального Поділля характеризується найнижчими у регіоні густотою населення (39 осіб на км²) та густотою сільського населення (24 особи на км²).

Антропогені навантаження локального характеру найбільш різноманітні у Хмельницькому ландшафті, для якого властиве скупчення промислових джерел забруднення та наявність у 16 селах 77,93 т небезпечних отрутохімікатів. Він же має найкраще розвинуту в регіоні транспортну мережу з густотою 0,38 км/км². В Авратинському та Меджибіжському ландшафтах атмосферне повітря та води забруднюють підприємства харчової та машинобудівної промисловості, побутові стоки населених пунктів, кар'єри. У м. Волочиську зберігається 77,55 т. небезпечних хімічних речовин.

Навантаження площинного характеру проявляється у високій розораності регіону - 67 %. Найбільшу частку орних земель має Авратинський ландшафт - 73,66 %, (лісові площі займають 3 %, землі під луками і пасовищами - 10,18 %), у Хмельницькому ландшафті вона становить 63,18 % (лісистість складає 7,27 %, під луками та пасовищами зайнято 13,02 %, під природоохоронними об'єктами - 1,23 %), а у Меджибіжському - 62,75 % (водночас тут найвища в регіоні частка екологічно стабільних земель - 23 %).

Наші дослідження показали, що всі ландшафти Центрального Поділля відносяться до сильноперетворених з показниками степеня антропогенного перетворення 7,22 - для Авратинського ландшафту, 6,99 - для Хмельницького та 6,70 - для Меджибіжського.

У шостому розділі «Динаміка ландшафтів Центрального Поділля» проаналізовано динаміку сезонних станів досліджуваних ландшафтів за 30-ти річний термін та динамічні зміни низки властивостей їх природних компонентів - ґрунтів, атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод.

Перш за все нами були з'ясовані закономірності прояву сезонних станів у Хмельницькому ландшафті, який за кліматичними умовами мало відрізняється від Авратинського та Меджибіжського, за період з 1977-2008 рр. (рис 2).

Зима переважно розпочиналася у третій декаді листопада і тривала 117 днів до другої декади березня. Середня температура повітря зимового сезону становила -3,2є С., середня сума опадів - 137,6 мм, показники витрат води були незначними, як і показники витрат зважених наносів, що змінювалися в межах 0,027 - 0,21 кг/с.

Весняний сезон, який в середньому тривав з третьої декади березня по третю декаду травня (73 дні) характеризувався середньою багаторічною температурою повітря +8,7є С, середньою сумою опадів 129 мм, весняними повенями зі значними витратами води і коливанням витрат завислих наносів від 1,3 кг/с до 6,0 кг/с.

Літній сезон у середньому тривав 100 днів з третьої декади травня по першу декаду вересня. Середня багаторічна температура повітря становила +18,0є С. За сезон випадало в середньому 268 мм опадів, які неодноразово викликали значне збільшення витрат води (у червні 1991 р. - 13,0 м³/с, червні 2001 р. - 14,2 м³/с, серпні 1991 р. - 10,2 м³/с), що однак не спричиняло високих витрат зважених наносів - в середньому 0,020-0,070 кг/с, з максимумом у липні 1991 р. - 2,4 кг/с.

Рис. 2 Тривалість сезонних станів Хмельницького ландшафту в 1977-2008 рр. (розраховано за матеріалами АСМТ Хмельницький)

Осінній сезон в середньому тривав 73 дні з середньою температурою повітря +8,7є С і характеризувався мінливою кількістю опадів по роках - від 26 мм до 228 мм, що майже у два рази перевищувало норму. Коливання витрат зважених наносів були незначними - 0,022-0,26 кг/с.

Проведені нами дослідження динаміки вміст гумусу в орному шарі гумусово-акумулятивного горизонту ґрунтів за період з 1965 по 2008 рр. показав, що в Авратинському ландшафті його вміст у чорноземах типових глибоких малогумусних в урочищах широких вододільних поверхонь зменшився з 4,7-3,9 % до 4,6-3,7 %, вузьких випуклих вододільних поверхонь та слабопологих схилів - на 0,2-0,4 %, пологих та слабоспадистих схилів - на 0,4 %. Поряд з процесами дегуміфікації ґрунтів відбувається зміна їхньої структури, ущільнення підорного шару та формування підорної підошви. Помітні зміни морфологічних ознак генетичних горизонтів та зменшення гумусу з 1,8-2,3 % до 1,6-2,2 % також відбулися в урочищах вододільних поверхонь у Хмельницькому ландшафті. У темно-сірих опідзолених ґрунтах аналогічних урочищ Меджибіжського ландшафту щорічні втрати запасів гумусу становили 0,10 т/га, у чорноземів опідзолених урочищ пологих схилів - 0,18 т/га, у чорноземів опідзолених середньозмитих урочищ слабоспадистих водозборів - 0,12 т/га.

Дослідження динаміки площинного змиву, який є основною формою переміщення твердої речовини літосфери, за період з 1965 по 2008 рр., в різних місцевостях показав, що, наприклад, у місцевостях сильнорозчленованих горбисто-балкових поверхонь всіх ландшафтів у 60-х роках минулого століття ерозією було вражено до 75 % сільськогосподарських угідь. За нашими розрахунками у наступні 30 років середньорічні темпи змиву ґрунту для цих місцевостей в ПТК вододільних поверхонь та слабопологих схилів з чорноземами типовими глибокими не перевищували 1 мм за рік, у ПТК пологих схилів та водозборів з тими ж ґрунтами - 2 мм за рік, а у ПТК слабоспадистих та спадистих схилів і водозборів з чорноземами типовими еродованими - 3,7 мм за рік. у ПТК вододільних поверхонь - 1,4-1,6 мм за рік, а в ПТК слабопологих схилів з сірими опідзоленими ґрунтами - 1,8-2,2 мм за рік, при цьому площі слабозмитих ґрунтів збільшились на 18-20%, середньозмитих - на 15-16%, сильнозмитих - на 6-7%.

Аналіз стоку зважених наносів згідно даних гідропоста «Пирогівці» (1986-2007 рр.) виявив два періоди: перший (1987-1993 рр.) з показниками модуля зважених наносів 11-25 кг/с з км² і максимумом 27 кг/с з км² і другий (1994-2007 рр.) з показниками 2,2-8,8 кг/с з км² і максимумом 8,8 кг/с з км².

В атмосферне повітря Центрального Поділля щорічно викидається в середньому 26,9 тис. т забруднюючих речовин. За період 2000-2008 рр. в атмосфері фіксувались максимальні рівні пилу - 4,7 ГДК, фенолів - 4,3 ГДК, формальдегідів - 3,28 ГДК, двоокису азоту - 3,1 ГДК, оксиду вуглецю - 1,1 ГДК. За останні три роки намітилася тенденція до стабілізації викидів стаціонарних джерел, але зростання від пересувних.

За останні вісім років зафіксовано погіршення гідрохімічного режиму рік регіону. Зокрема, вміст органічних речовин у водах Південного Бугу в межах Хмельницького ландшафту фіксувався на рівні 3,2 ГДК, солей заліза - 8, міді - 1,3, нікелю - 1,7, амонію сольового - 13,6, цинку - 1,6, хрому шестивалентного - 5,0, нітритів - 10,1. У межах Меджибіжського ландшафту поверхневі води р. Случ містили 7,4 ГДК заліза, 1,6 цинку, 6,0 хрому, а в Авратинському ландшафті у водах р. Збруч фіксувались високі концентрації заліза - 1,8 ГДК та міді - 4,6.

У сьомому розділі «Оптимізація ландшафтів Центрального Поділля» викладено систему заходів з оптимізації природних територіальних комплексів регіону.

Важливим напрямком оптимізації природного середовища є раціональна організація території ландшафтів, яка узгоджується з концепцією формування національної екологічної мережі. Основними елементами такої мережі в регіоні є екологічні коридори національного значення (Дністровський, Південно-Бузький, Галицько-Слобожанський) та локальні природні ядра (природний національний парк «Верхнє Побужжя» площею 832 км² та інші природно-заповідні території й об'єкти загальною площею 80,4 км²).

У Авратинському ландшафті зосереджена найбільша кількість заказників та пам'яток природи, але їхня площа складає всього 0,6 %, тому актуальним є створення великих за площею осередків для збереження багатства та різноманіття унікальних урочищ витоків Збруча, Случі, Жерді та Південного Бугу, а також «Луб'янківського», «Бубнівського» та «Чорноострівського» природних ядер. У Хмельницькому ландшафті доцільно збільшити площі природоохоронних та заліснених територій до 4,3 %. На основі існуючих об'єктів екомережі ландшафту доцільно сформувати «Грузевицький» та «Давидковецький» природні осередки, а в межах природного національного парку «Верхнє Побужжя» - «Слуцький» і «Бужоцький» екоформуючі вузли. У Меджибіжському ландшафті доцільно збільшити до 6,5 %. площу природоохоронних територій і сформувати «Іквинський» природний осередок, основою якого є низка природоохоронних територій у долині р. Ікви та «Новокостянтиніський» осередки, а також розширити «Бужоцький» та «Вовківський» екоформуючі вузли в межах природного національного парку «Верхнє Побужжя».

Другим актуальним напрямком оптимізації ПТК є запровадження обґрунтованої нами ландшафтно-меліоративної системи землеробства з сукупністю оптимізаційних заходів диференційовано по ландшафтних еколого-технологічних групах (ЛЕТГ), підгрупах (ЛЕТП) і відмінах (ЛЕТВ) земель. Такі системи землеробства розроблені нами для кожного ландшафту на прикладі трьох ключових ділянок. Зміст оптимізаційних заходів для однієї з ключових ділянок представлено на рисунку 3.

Одночасно з впровадженням диференційованих по ландшафтних еколого-технологічних категоріях земель ґрунтозахисних сівозмін доцільно проводити лісомеліорацію: в урочищах з нахилом понад 1є усі полезахисні лісосмуги по довгих межах полів повинні бути водорегулювальними і розташовуватися впоперек схилу; в урочищах вододільних поверхонь доцільно проектувати лісосмуги ажурної конструкції, які крім зарегулювання поверхневого стоку виконуватимуть ще й снігорозподільчі функції; в урочищах схилів - лісосмуги щільної конструкції; вздовж урочищ балок доцільно розміщувати прибалкові лісосмуги; а вздовж річок і навколо ставів необхідно проектувати водоохоронні лісонасадження шириною 50 м (вони включають прируслові, призаплавні та надбровкові лісосмуги, масивні насадження на схилах берегів та мулофільтри), а також масивні насадження у верхів'ях річок.

Для зменшення забруднення атмосферного повітря, поверхневих вод і ґрунтів необхідно впроваджувати ефективні технології з відповідними очисними спорудами.

колосових, бобових культур і багаторічних трав; ЛЕТГ ІІ: 3 - ЛЕТП ІІ-1 (8) запровадження трав'яно-зернових сівозмін з насиченням багаторічними та однорічними травами суцільного посіву до 40 %, впровадження ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту; 4 - ЛЕТП ІІ-2 (5) запровадження зерново-трав'яних сівозмін з насиченням багаторічними травами до 60%, та дотримання всіх заходів, запропонованих для попередніх ЛЕТП. 5 - ЛЕТП ІІ-3 (9) створення буферних смуг між якими розміщувати основні культури; 6 - ЛЕТП ІІ-4 (6) впроваджувати смугове розміщення зернових і багаторічних трав впоперек схилу з переважанням останніх, буферні смуги розташовувати контурно вздовж напрямку горизонталей; 7 - ЛЕТП ІІ-5 (10) на ділянках з ґрунтами різного ступеня еродованості організовувати самостійну ротацію культур з дотриманням ґрунтозахисних технологій; ЛЕТГ ІІІ: 8 - ЛЕТП ІІІ-1 (7) вилучення з обробітку з подальшим залучненням; 9 - ЛЕТП ІІІ-2 (11) вилучення з обробітку з подальшим залісненням. Земельні угіддя: 10 - луки; 11- ліси; 12 - болота; 13 - населені пункти; 14 - ставки; 15 - ріки. Межі ПТК: 16 - місцевостей; 17 - урочищ. ПТК: Місцевості міжрічкових сильнорозчленованих поверхонь (VII)**. Урочища: 1. Поверхні горбів на темно-сірих опідзолених (а)*** чорноземах опідзолених та реградованих (б); 2. Вододільні поверхні з темно-сірими опідзоленими (а), чорноземами опідзоленими та реградованими (б), чорноземами типовими (в); 3. Поверхні слабоувігнутих сідловин з чорноземами опідзоленими та реградованими (б); 4. Слабопологі схили з чорноземами опідзоленими і реградованими (б), чорноземами типовими (в) переважно слабозмитими; 5. Пологі схили з чорноземами опідзоленими і реградованими (б), чорноземами типовими (в) переважно середньозмитими; 6. Слабоспадисті схили з чорноземами опідзоленими і реградованими (б), чорноземами типовими (в) середньо-, рідше сильнозмитими; 7. Спадисті схили з чорноземами опідзоленими і реградованими (б), чорноземами типовими (в) переважно сильнозмитими; 8. Слабопологосхилі водозбори з темно-сірими опідзоленими (а), чорноземами опідзоленими і реградованими (б) переважно слабозмитими; 9. Пологосхилі водозбори з темно-сірими опідзоленими (а), чорноземами опідзоленими (б) переважно середньозмитими; 10. Слабоспадистосхилі водозбори з темно-сірими опідзоленими (а), чорноземами опідзоленими і реградованими (б), чорноземами типовими (в) середньо- та сильнозмитими; 11. Спадистосхилі водозбори з темно-сірими опідзоленими (а), чорноземами опідзоленими (б) чорноземами типовими (в) переважно сильнозмитими; 12. Днища постійних водотоків з лучно-болотними ґрунтами. Місцевості поверхонь низьких терас і заплав (XII). Урочища: 13. Хвилясті поверхні третіх терас з чорноземами типовими (в) слабозмитими; 14. Слабонахилені поверхні других терас з чорноземами типовими (в) слабозмитими; 15. Слабопологі поверхні перших терас з чорноземами типовими (в) місцями слабозмитими; 16. Поверхні високих заплав з чорноземно-лучними та лучними ґрунтами; 17. Поверхні низьких заплав з лучно-болотними та мулувато-болотними ґрунтами; 18. Днища постійних водотоків з лучними та лучно-болотними ґрунтами. Місцевості поверхонь заплав (XІІІ). Урочища: 19. Поверхні високих заплав із лучними ґрунтами; 20. Поверхні низьких заплав з лучно-болотними та болотними слабощебенюватими ґрунтами.

Примітки:* в дужках індекси видів і підвидів урочищ, що зазначені на карті і в легенді; ** в дужках індекси видів місцевостей відповідно до карти на рис 1; *** в дужках індекси підвидів урочищ.

ВИСНОВКИ

1. Оптимізація ландшафтів, суть якої полягає в їхньому раціональному використанні, охороні і меліорації грунтується на таких важливих положеннях ландшафтної концепції як уявлення про їх структуру (горизонтальну, вертикальну і часову), динаміку, функціонування і стан, їх ієрархію, нерівнозначність факторів ландшафтотворення, антропогенні модифікації ПТК та ін. При її реалізації важливим є використання ландшафтно-екологічного, басейнового, геоінформаційного та інших підходів.

2. Методика ландшафтних досліджень для цілей оптимізаціїї території включає систему методичних прийомів (часткових методик) спрямованих на: пізнання структурних особливостей ПТК - ландшафтне картографування, побудова ландшафтних профілів та ін.; аналіз і оцінку антропогенних впливів на ПТК на підставі абсолютних і відносних, кількісних і якісних показників, які стосуються різних видів антропогенного навантаження - демографічного, вплив площинного і локального характеру, поширення забруднюючих речовин та ін.; пізнання закономірностей перебігу метеорологічних і гідрологічних процесів, виділення і характеристику сезонних станів ПТК; пізнання процесів переміщення твердої речовини літосфери - площинний змив, лінійна ерозія, водна міграція завислих речовин; вивчення змін фізико-хімічних характеристик грунтів та ін.

3. Фізико-географічна підобласть Центральне Поділля як складова Середньоподільської височинної області виділена К.І. Геренчуком у 1980 році. Вона згідно наших досліджень має чітко виражені в орогідрографії межі.

Регіон відзначається досить детальною вивченістю природних компонентів, особливо грунтів і геологічної будови, яка має майже двохсотлітню історію. Природні територіальні комплекси Центрального Поділля перебувають у полі зору дослідників лиш з 60-х років минулого століття і вивчені в самих загальних рисах, без проведення суцільного ландшафтного картографування.

4. Сучасна структура ландшафтів досліджуваної території є результатом довготривалої взаємодії ендогенних і екзогенних чинників та дії антропогенного фактору і представлена своєрідним набором тринадцяти різновікових видів ландшафтних місцевостей. Зокрема, для Авратинського ландшафту характерне поєднання і специфічний рисунок дев'яти видів місцевостей, для Меджибіжського - семи і для Хмельницького - п'яти. Домінують за площею місцевості міжрічкових сильнорозчленованих поверхонь, за зустрічністю - місцевості поверхонь заплав.

Морфологічна структура ландшафтів на рівні урочищ характеризується дрібноконтурністю і є набагато різноманітнішою і складнішою. Зокрема, на невеликій ключовій ділянці площею біля 4 тис га в Меджибіжському ландшафті нами виявлено 20 видів і 24 підвиди урочищ.

5. У Центральному Поділлі переважає рільниче антропогенне навантаження - розораність території Авратинського ландшафту за нашими підрахунками становить 74 %, Хмельницького і Меджибіжського по 67 %. Найвища густота населення в Хмельницькому ландшафті - 182 особи на км², тоді як у Меджибіжському - 39 осіб на км², а в Авратинському - 34 особи на км². Ціла низка показників забруднення повітря і вод регіону впродовж багатьох років перевищує норми ГДК. Розрахований нами коефіцієнт антропогенної перетвореності ландшафтів є досить високим і становить 7,22 для Авратинського ландшафту, 6,99 для Хмельницького і 6,70 для Меджибіжського і вказує на те, що всі ландшафти регіону згідно класифікації П.Г. Шищеннка є сильноперетвореними людиною.

6. Загальною закономірністю розподілу сезонних станів ландшафтів, згідно аналізу метеорологічних показників за 30 років, є значне переважання тривалості зимового сезону - 117 днів, далі іде літній - 100 днів, а осінній і весняний є практично однаковими - 73 дні. Тривалість сезонів в окремі роки суттєво змінювалась в сторону її збільшення або зменшення і досягала максимальних відхилень від середнього багаторічного значення на 40 - 45 днів. Сезони значно відрізнялися за гідрокліматичними умовами, а відповідно і за інтенсивністю перебігу всіх фізико-географічних процесів. Спостерігались істотні відмінності в показниках функціонування в межах сезонів за окремими роками.

7. Загальною закономірністю багаторічного ходу річної суми опадів є наявність періодів підвищеного та пониженого зволоження. Спостерігалася 3 - 4 річна періодичність у повторюваності років з незначною кількістю опадів. Динаміка максимальних показників річних сум опадів мала циклічний характер і дотримувалась 10 - 12 циклів. В останнє п'ятиріччя простежувалась тенденція до збільшення річних сум опадів.

Водний режим Південного Бугу у ландшафтах Центрального Поділля характеризувався весняною повінню, літньо-осінньою меженню, що часто переривалася дощовими паводками. Проходження весняної повені переважно припадає на березень-квітень і закінчується до травня. В окремі роки, внаслідок аномальних підвищень температур повітря, повінь формувалася у лютому. Найінтенсивніші літні паводки за аналізований період найчастіше спостерігалися у липні та червні, рідше у серпні.

8. За останні 30 років в природних територіальних комплексах Центрального Поділля чітко простежується інтенсифікація процесів площинного змиву - середньорічні його темпи становили, залежно від властивостей ПТК, від 1 до 3,7 мм за рік, а площі змитих грунтів у ландшафтах суттєво збільшились, зокрема, слабозмитих - на 18-20 %, сердньозмитих на -15-16 % і сильнозмитих на - 6 - 7 % і досягнули в місцевостях сильно розчленованих поверхонь 90 %. Ще одним негативним наслідком є руйнування структури орного шару ґрунтів при їх інтенсивному сільськогосподарському використанні, особливо у чорноземах типових. За цей же період відбулося значне погіршення основних фізико-хімічних характеристик грунтів, особливо зменшення вмісту та запасів гумусу практично в усіх типах ґрунтів.

Для рік Центрального Поділля максимальні витрати зважених наносів характерні для повеневих фаз і спостерігалися переважно у березні-квітні (6,0 кг/с у квітні 1987 р., 2,3 кг/с у квітні 1996 р.). Спостерігались певні закономірності і в динаміці поверхневого стоку хімічнорозчинених речовин.

В останні вісім років має місце стійке забруднення повітря (спостерігалось 3-4 кратне середнє багаторічне перевищення ГДК вмісту у повітрі пилу, фенолів, формальдегідів, двоокису азоту та інших інгредієнтів), поверхневих (середнє багаторічне перевищення ГДК в 3 і більше рази вмісту органічних речовин, солей заліза, амонію сольового та ін.) та підземних вод.

9. Сукупність розроблених нами заходів з оптимізації ландшафтів досліджуваного регіону включає раціональну організацію території його ландшафтів шляхом розбудови існуючої екологічної мережі в кожному з них на основі збільшення площ природоохоронних територій і лісовкритих земель - з одного боку та реалізацію запропонованої нами системи ландшафтно-меліоративного землекористування на землях використовуваних під ріллю - з другого. Актуальним для регіону є зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин від всіх джерел забруднення

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Костів Л. Я. Інтенсивність ерозійних процесів у грунтах Верхньобузької височини при тривалому сільськогосподарському їх використанні. / Людмила Ярославівна Костів // Вісник Львів. у-ту. Сер. геогр. 1998. Вип. 23. С. 277-279.

2. Костів Л. Петрів О. Географічні аспекти оцінки змін сучасного стану ґрунтового покриву в межах Слуцького геоморфологічного району. / Людмила Костів, Орест Петрів // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2000. Вип. 24 - С. 127-130. Особистий внесок автора 90%.

3. Костів Л. Антропогенний вплив на розвиток ерозійних процесів басейну Південного Бугу (в межах Хмельницької області). / Людмила Костів // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2004. Вип. 30. С. 151-158.

4. Костів Л. Динаміка ерозійних процесів у природних територіальних комплексах верхньої частини басейну Південного Бугу. / Людмила Костів // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2009. Вип. 36. С. 207-213.

5. Костів Л. Я. Оптимізація ерозійних ландшафтів Центрального Поділля. / Людмила Ярославівна Костів // Фізична географія та геоморфологія. К.: ВГЛ Обрії, 2010. Вип. 1 (58). С. 172-178.

6. Костів Л. Я. Ландшафтна структура Центрального Поділля. / Людмила Ярославівна Костів // Фізична географія та геоморфологія. К.: ВГЛ Обрії, - 2010. Вип. 3 (60). С. 122-134.

7. Костів Л. Залежність розвитку площинного змиву грунтів східної частини Верхньобузької височини від господарського використання земель. / Людмила Костів // Геоморфологічні дослідження в Україні: минуле, сучасне, майбутнє. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. С. 169-171.

8. Костів Л. Структура ґрунтового покриву і вивчення ерозійних процесів. / Людмила Костів // Ґенеза, географія та екологія грунтів. Збірник наукових праць. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. С. 194-198.

9. Костив Л., Папиш И. Антропогенное влияние на динамику эрозионных процесов восточной части Верхнебугской возвышенности. / Людмила Костив, Игорь Папиш // Тезисы докладов Всесоюзной конференции молодых ученых. Курск: Из-во ВНИИ земледелия и защиты почв от эрозии. 1991.- С. 71-72. Особистий внесок автора 90%: проаналізовано антропогений вплив на динаміку орних земель.

10. Костів Л. Я. Петрів О. М. Залежність розвитку площинної ерозії ґрунтового покриву Городоцького агрогрунтового району від морфометричних показників рельєфу. / Людмила Ярославівна Костів, Орест Миколайович Петрів // Проблеми раціонального використання, охорони і відтворення природно-ресурсного потенціалу України: Тези доповідей Другої всеукраїнської науково-методичної конференції. Чернівці: Рута. 2000. С. 129-130. Особистий внесок автора 90%: складено і проаналізовано картосхеми морфометричних характеристик рельєфу та співставлено їх з матеріалами різночасових грунтово-ерозійних обстежень.