Сінгапур – сучасний світовий фінансовий центр

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Об'єктивною основою становлення міжнародного фінансового ринку стали розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація суспільного виробництва, концентрація і централізація фінансового капіталу. Нині міжнародний фінансовий ринок - це величезні фінансові центри, які мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів. У цих центрах здійснюється переважна більшість усіх міжнародних валютних, депозитних, кредитних і страхових операцій.

Для того, щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінансовий центр, здатний обслуговувати зростаючі світові потоки капіталу між собою та іншими міжнародними, регіональними та місцевими фінансовими ринками, центр має володіти всіма необхідними елементами підтримки як своїх національних, так і міжнародних операцій. Ці елементи включають у себе: стійку фінансову систему і стабільну валюту; інститути, що забезпечують існування фінансового ринку; відповідні правові гарантії, людський капітал та високий рівень економічної свободи. [1]

Сінгапур - країна, що за пів століття незалежності змогла стати четвертим найбільшим у світі міжнародним фінансовим центром, з одним з найвищих ВВП на душу населення та найнижчим рівнем корупції у світі. Інвестори з усього світу направляють потоки капіталу до Сінгапуру, часто надаючи цій країні перевагу, залишаючи позаду Швейцарію або Гонконг.

Сьогодні про Сінгапур говорять усі. А сказати дійсно є що. Взяти до уваги хоча б морський порт. Зараз це другий за величиною порт у світі та перший за обсягами обробки контейнерів. Або ж "Сінгапурські авіалінії": одна з найкращих і найбільших авіакомпаній у світі, і чи не найкраща за рівнем сервісу. Медична галузь Сінгапуру отримала найвищий світовий рівень акредитації. Палати в лікарнях на рівні президентських, "начинені" найновішою технікою. Сінгапурський долар - одна з найстабільніших валют у світі [1$=1,6 сінг. дол.]. Її практично не видають нерезидентам у кредит, максимальна сума видачі - 4 млн. [2]

Розвиток економіки Сінгапура

Республіка Сінгапур це місто-держава, розташоване на острові в Південно-східній Азії. Перші згадки про Сінгапур є в китайських хроніках III століття. У 1867 році Сінгапур став колонією Британської Імперії, англійці надавали Сінгапуру велике значення як важливому опорному пункту на шляху до Китаю. Під час Другої Світової Війни Японія зайняла Малайзію і виграла битву за Сінгапур, яку непідготовлені англійці програли, не дивлячись на значну перевагу в живій силі. 15 Лютого 1942 року Сінгапур перейшов до Японії аж до поразки Японії у вересні 1945 року. З 1959 року Сінгапур став саморегулюючою колонією, Лі Куан Ю виконував посаду прем'єр-міністра після виборів. У 1963 році в результаті референдуму Сінгапур увійшов до Малайської федерації, а 7 Серпня 1965 року в результаті конфлікту Сінгапур був виключений з Малайської федерації, і 9 серпня 1965 року отримав офіційну незалежність.

У момент отримання незалежності Сінгапур був маленькою бідною країною, що практично не мала власних природніх ресурсів - доводилося імпортувати навіть прісну воду і будівельний пісок. Економічні та політичні відносини Сінгапуру з сусідніми країнами були досить напруженими., Себе і своїх соратників Лі Куан Ю характеризував як "групу буржуазних, таких, що здобули англійську освіту лідерів". Стратегія економічного розвитку уряду Лі Куан Ю будувалася на перетворенні Сінгапуру на фінансовий і торговий центр Південно-східної Азії, а також на залученні іноземних інвесторів.

Лі Куан Ю розумів, що без сформованої команди нічого не вийде - за поганого керівництва держава втрачає надзвичайно багато. Але була одна проблема - професійний менеджер коштує також відповідно. Та це не стало камінням спотикання, оскільки уряд усвідомлював, що віддача від роботи такого управлінця є колосальною.

При здобутті незалежності Сінгапур страждав від високої корупції. Лі Куан Ю так охарактеризував становище: "Корупція є однією з рис азіатського способу життя. Люди відкрито брали винагороду, це було частиною їхнього життя". Боротьба з корупцією почалася "шляхом спрощення процедур прийняття рішень і видалення будь-якої двозначності в законах в результаті видання ясних і простих правил, аж до скасування дозволів і ліцензування". Були різко підняті зарплати суддів, на суддівські посади були залучені "кращі приватні адвокати". Зарплата сінгапурського судді досягла кількох сотень тисяч доларів на рік (у 1990-ті роки - понад 1 млн. дол.). Були жорстко придушені тріади (організовані злочинні угруповання). Особовий склад поліції був замінений з переважно малайців на переважно китайців (цей процес супроводжувався ексцесами і Лі Куан Ю особисто приїжджав в розташування збунтувалися малайських поліцейських для ведення переговорів). Держслужбовцям, що займають відповідальні пости, були підняті зарплати до рівня, характерного для топ-менеджерів приватних корпорацій. Був створений незалежний орган з метою боротьби з корупцією у вищих ешелонах влади (розслідування були ініційовані навіть проти близьких родичів Лі Куан Ю). Ряд міністрів, викритих у корупції, були засуджені до різних термінів ув'язнення, або покінчили життя самогубством, або втекли з країни. Серед них були і давні соратники Лі Куан Ю, такі як міністр охорони навколишнього середовища Ві Тун Бун. У підсумку Сінгапур (відповідно до міжнародних рейтингів) став одним з найменш корумпованих держав світу. Лі Куан Ю у своїх спогадах підкреслював, що він постійно насаджував принцип верховенства закону і рівність усіх перед законом, включаючи вищих чиновників і своїх родичів. Законодавча система країни була успадкована від англійського колоніального правління. У 1960-1970-ті роки була реформована система освіти. У Сінгапурі було безліч різних національних шкіл, які отримали єдині мінімальні стандарти. Англійська мова стала обов'язковою для вивчення у всіх школах, ВНЗ були переведені на викладання англійською мовою. Уряд витрачав великі суми на навчання сінгапурських студентів в найкращих університетах світу. Уряд надавав великого значення тому, щоб зробити більшість населення власниками власного житла. У 1960-ті роки була створена система іпотечного кредитування, різко зросло житлове будівництво та до 1996 року лише 9 % квартир здавалися внайми, а інші були зайняті власниками. В тому числі допомагає податок на нерухомість, який становить 4 % від ціни - для проживаючого власника, і 10 % в рік для нерухомості, що здається в оренду.

На момент отримання незалежності на території Сінгапуру розміщувалася Британська військова база. Це було великим плюсом для країни. По-перше, сусідні держави не були надто агресивними та знали, що в разі нападу, справу доведеться мати не лише з сінгапурською армією. По-друге, базу обслуговували місцеві жителі, з чого мали непоганий дохід.

Проте в 1968 році базу було розформовано, що призвело до підвищення рівня безробіття. Потрібно було залучати інвесторів. Лі Куан Ю розумів, що необхідно створювати вигідні умови для притоку капіталу. І уряд зробив 2 речі: скасував податок на вивіз доходів, отриманих вкладниками-нерезидентами, а також персонально пропонував потенційним компаніям вкласти кошти в сінгапурську економіку.

Уявіть собі, що представники уряду їхали до найбільших компаній світу, сідали за стіл переговорів, і в індивідуальному порядку пропонували інвесторам вкласти кошти в Сінгапур. Ці представники мали чи не найкращу освіту після проходження військової служби й, таким чином, добре розуміли логіку та специфіку транснаціональних компаній. Зрозуміло, що невдовзі до Сінгапуру прийшли міжнародні гравці. Так вдалося не лише побороти безробіття, але й дати країні та населенню поштовх для збагачення.

Для залучення інвесторів було зроблено ще одну геніальну річ - бізнес-інкубатори. Це - свого роду торгові майданчики, де зустрічаються продавці та покупці проектів. Зазвичай, кожна країна має свій бізнес-інкубатор, де представляє свої розробки, нові технології, а інвестор, який зацікавиться, вкладає в ці проекти кошти. Найцікавішим є те, що за відкриття країною такого бізнес-інкубатора сінгапурський уряд платить гроші! І для нього це вигідно, адже в цій державі зареєстровані 4000 транснаціональних компаній, які готові купувати нові проекти. Завдяки цьому відділи R&D більшості міжнародних компаній знаходяться саме в Сінгапурі.

Уряд розумів, що для інвестора дуже важливою є податкова система. Сінгапур перейшов від оподаткування доходу до оподаткування споживання. Так у 1965 році ставка податку на прибуток корпорацій була 40 %, у 1996 році - 26 %. У Сінгапурі немає ставки оподаткування приросту капіталу. Витрати на соціальні програми та держапарат також невисокі - приблизно в 2 рази нижчі, ніж у країнах "Великої Вісімки". І, як уже згадувалось, податок на вивіз капіталу для нерезидентів був скасований.

Стратегічно важливим пунктом було те, що уряд утримував низький рівень державних та соціальних витрат, тим самим підтримуючи високий рівень заощаджень та інвестицій. сінгапур фінансовий центр економіка

Багато уваги в Сінгапурі приділяється озелененню міста. Здавалось би, при чому тут залучення інвесторів? Насправді, коли іноземець приїздить до цієї країни й виходить із аеропорту, одразу потрапляє ніби до раю - скрізь величезна кількість квітів, які неймовірно пахнуть. Місто дуже гарне, а це формує позитивне ставлення та довіру до держави. [2]

Сінгапур - сучасний світовий фінансовий центр

Завдяки тяжкій праці народу та уряду країни сьогодні Сінгапуру вдалося стати одним із провідних фінансових центрів світу. Згідно статистичних даних, 70 % усього капіталу, зосередженого в країні складає іноземний капітал. ВВП на душу населення у 2013 році складав більше 78 тисяч доларів США.

Запорукою успіху стало вигідне геостратегічне положення на перехресті морських шляхів з Європи в Азію і ліберальна податкова політика. Ці фактори викликали приплив іноземних капіталів, а зростаюче багатство країни привернуло безліч іммігрантів з таких держав, як Китай, Малайзія та Індонезія. Гроші, дешева і кваліфікована робоча сила, низький рівень корупції та впровадження сучасних технологій стали для Сінгапуру безвідмовним рецептом процвітання. Він входить до числа так званих нових індустріальних країн.

За кількістю банків, міжнародних фінансових організацій та представництв він займає третє місце в світі. Крім того, Сінгапур - велика біржа, що спеціалізується на реекспорт товарів з сусідніх держав (каучук, олово, копра, деревина, рис, прянощі). За обсягом щорічного обороту сінгапурська валютна біржа поступається лише Лондону, Нью-Йорку і Токіо.

Республіка відноситься до країн з найменшим ступенем ризику для іноземних капіталовкладень і займає за цим показником друге місце після Швейцарії.

Важливою перевагою Сінгапуру є і те, що країна надає перевагу розвитку новітніх, перспективних галузей економіки. Левова частка інвестицій припадає на електронну, електротехнічну і нафтопереробну промисловість, сферу послуг.

Економісти багатьох держав світу вважають Сінгапур ідеальним місцем для ведення бізнесу. Ця країна володіє чудовою фінансовою інфраструктурою, політичною стабільністю і правовою системою світового рівня. Не випадково тут знаходяться відділення понад 3,5 тисячі провідних компаній світу, а понад 120 транснаціональних корпорацій мають тут свої представництва. У Сінгапурі діє податковий режим з цілою системою заохочень, спрямований на залучення міжнародних інвесторів: безмитне переклад прибутків і репатріація капіталів, гарантії капіталовкладень, звільнення від податку на відсоток за банківськими вкладами для іноземних підданих, які тимчасово проживають в країні, звільнення від подвійного оподаткування. Загалом, робиться все для залучення інвестицій з-за кордону.

Основою сінгапурської економіки є надання різноманітних послуг (транспортних, вантажно-розвантажувальних, складських, комунікаційних, торгових, послуг з переробки товарів та їх реекспорту, фінансових, туристичних, рекреаційних та ін.). У сфері послуг зайнято близько 70 % населення. Багато жителів так чи інакше залучені в підприємницьку діяльність. Так, близько 75 % сінгапурців володіють акціями різних підприємств.

Сучасна Сінгапурська фондова біржа з'явилася зовсім недавно, в 1999 році, в результаті злиття старої фондової біржі, в якій був ще надто великим вплив Великобританії, колишньої метрополії, і яка носила багато в чому підлеглий британському капіталу характер, і Сінгапурської валютної біржі. Біржа стала першим азіатським біржовим майданчиком, яка почала вести торги ф'ючерсами на біржові індекси. Багато в чому завдяки цьому вже до 2005 року Сінгапурська фондова біржа досягла серйозних показників у своїй діяльності: в її лістингу виявилося майже 700 компаній, обсяг торгів досяг позначки в 116 500 000 000 доларів, при цьому капіталізація самої біржі склала близько 300 мільярдів доларів, а чистий прибуток трохи менше 110 мільйонів доларів. Всі операції на цій біржі проводяться виключно в електронному вигляді, що більш прийнято для учасників торгів, розкиданих не тільки по всій Азії, але і по всьому світу. До того ж це дозволяє оперативно оформляти операції шляхом розсилки документів учасникам. Вигідні позиції і сучасна система організації торгів і ведення угод стали візитною карткою Сінгапурської фондової біржі. Правда, при цьому лише половина угод є абсолютно прозорими для громадськості, проте в цьому є як специфіка розвиваються економічних систем, так і привабливість для багатьох учасників ринку.

Якщо говорити про особливості Сінгапурської біржі докладніше, то потрібно звернути увагу саме на особливе географічне, економічне, політичне становище Сінгапуру. Завдяки традиційному значенню цього міста-держави як найважливішої торгової точки на світовій економічній карті Сінгапур вже давно сприймається як свого роду перевалочний пункт. У XX столітті влада Сінгапуру зуміла це використовувати і почала активно розвивати свою біржову галузь, для чого було відповідним чином скориговано місцеве фінансове та податкове законодавство і судова система. До того ж сінгапурські "біржовики" багато в чому стали новаторами: так, Сінгапур був першим ринком, де торгувалися ф'ючерси на японський індекс Nikkei 225, тоді як в самій Японії подібної опції ще не передбачалося. У результаті всіх цих умілих дій до моменту початку світової фінансової кризи 2008 року оборот сінгапурської біржі цінних паперів склав близько 450 мільярдів доларів, а за кількістю великих банків Сінгапур зайняв третє місце в світі після Лондона і Нью-Йорка. Крім усього іншого, Сінгапурська фондова біржа має у своїй структурі одночасно і первинний фондовий ринок (на якому випускаються цінні папери компаній-новачків, раніше ніколи не випускалися), і вторинний фондовий ринок (тобто безпосередньо угоди купівлі-продажу вже наявних на ринку цінних паперів). Такий симбіоз багато в чому і зумовив стрімкий розвиток Сінгапурської біржі.

Размещено на Allbest.ru