просторові (кількісні ознаки параметрів держави);

суспільно-географічні (сукупність кількісних та якісних показників, що визначають територіальну організацію соціосфери);

природничі (природні умови і природно-ресурсний потенціал).

Особливої уваги заслуговує історизм стосовно розвитку геополітичної думки та особливостей геополітичного розвитку України.

У розвитку геополітичної думки та діяльності на українських землях доцільно виділяти чотири етапи: первинна організація слов'янських політичних інститутів; трансформація геополітичного впливу українських земель; формування класичних українських геополітичних ідей; геополітичні орієнтири незалежної України.

Для аналізу просторового чинника достатньо акцентувати увагу на такому простому показникові, як площа території на душу населення в межах держави. Справа в тому, що показник забезпеченості населення територією практичний вираз знаходить у категорії "людська зона".

"Людська зона" включає в себе площі територій, акваторій та аероторій, потрібних для задоволення елементарних потреб людства на ресурси: проживання, здобуття ресурсів для життєдіяльності людини та для захоронення відходів і абсорбції забруднень. За розрахунками ООН, 2,2 га на людину може забезпечити сталий розвиток. При цьому природа може задовольняти потреби кожного максимум з розрахунку всього 1,8 га на людину.

Порівнявши розраховані показники "зони" по деяких країнах з формальним показником забезпеченості територією, встановлюємо, що показник "людської зони" відрізняється від 0 до 10% (в сторону зменшення). Тому при аналізі на предмет забезпеченості/незабезпеченості "людською зоною" для збереження принципових відмінностей достатньо і показника забезпеченості ресурсами території.

Показник забезпеченості ресурсами території тісно корелюється з екологічним рейтингом країн. Екологічний рейтинг країн включає в себе ту сукупність показників (біорізноманіття, збереження природних ресурсів, енергозбереження і. т.д.), які фактично визначають сталий розвиток. В екологічному рейтингу держав світу найвищі позиції мають такі держави Європи: Швеція, Фінляндія, Ісландія, Чехія, Норвегія, Великобританія, Естонія. Саме ці країни і є найбільш забезпеченими в Європі в плані території на одну особу.

Згідно екологічного рейтингу маємо 34 місце України серед Європейських країн, хоча за забезпеченістю ресурсами території Україна займає 16 місце. На перший погляд це не підтверджує тезу про те, що показник забезпеченості ресурсами території фактично визначає розвиток держави. Але це пояснюється просто - при розрахунку індексу екологічних досягнень, крім показників, які мають в свої основі територіальний аспект, враховувались і процеси енергозбереження в країні та викиди шкідливих речовин у абсолютних показниках.

Ресурс території - необхідна умова сталого розвитку, який є ключовим у геополітичних процесах.

Суспільно-географічні чинники по суті своїй є тими категоріями, що формують усю сукупність геополітичних процесів та властивостей. Суспільно-географічні чинники слід розглядати у трьох аспектах: економіко-географічному, соціально-географічному та демогеографічному.

Аналіз економіко-географічної та соціально-географічної складової чинників формування геополітичного положення передбачає аналіз освоєності території. Інтегральним кількісним показником у такому випадку може виступати індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП).

Кількість населення держави (демографічний фактор) у геополітиці доцільно розглядати через призму критичних рівнів населеності. Мова йде про те, що у природничих науках на прикладі біологічних популяцій встановлені так звані критичні рівні популяцій, що представлені геометричною прогресією: 1; 15; 230; 3500; 22 000; 53 000; 60 000; 160 000; 450 000; 800 000; 1 200 000; 3 300 000; 3 800 000; 9 000 000; 12 000 000; 24 000 000; 66 000 000; 178 500 000; 183 50 000; 485 000 000; 1 320 000 000; 2 800 000 000; 3 600 000 000; 9 700 000 000.

Критичні рівні із геометричної прогресії, визначають кількість популяцій, при яких мають місце якісні зміни в їх структурі, функціях, що об'єктивно проявляється у нестабільності популяцій та кризових явищах у поведінці (підвищена агресивність, устремління до захоплення території і т.д.).

Слід відзначити, що критичні кількості виявляються не тільки в структурах біологічних популяцій, але і в розвитку держав регіонів і людства. Досягнення критичної кількості пов'язано з принциповою зміною характеру розвитку.

Це доволі чітко ілюструється на історичних прикладах.

Наприклад, динаміка кількості населення Європи мала, згідно із запропонованою прогресією, критичні рівні, що приходились на 1300 р. (66 000 000), 1810 р. (180 000 000) і 1940 р. (490 000 000).

Ці рівні досить чітко поєднуються із суспільно резонансними подіями відповідних часів.

Так, до 1300 року в Європі завершились хрестові походи і "хрестонці" втратили всі володіння на Сході. Початок ХІХ ст. характеризується наполеонівськими війнами, які завершились переділом карти Європи. В 40-их роках ХХ ст. друга світова війна призвела до нового перегляду європейських кордонів.

Такі тенденції можна виявляти і в межах окремих держав.

В Україні критична кількість населення припала на початок другої половини XIX століття (24 млн. чол.). Серед резонансних подій того періоду слід виокремити в першу чергу скасування кріпосного права.

Критичні рівні кількості населення дозволяють по динаміці народонаселення прогнозувати час та місце настання економічних і соціально-політичних криз.

При розгляді природничих чинників слід в першу чергу акцентувати увагу на мінерально-сировинній базі, яку в геополітиці доцільно досліджувати у контексті "географічних центрів сили".

Можна наочно переконатись у розміщенні "географічних центрів сили" та положенню європейських держав по відношенню до них. Для спрощення, назви "центрів" формалізовано до числових позначень та типізовано за категоріями, де "5 категорія" має найбільшу значимість.

Як видно з рисунку більша частина стратегічної мінеральної сировини Європи зосереджена саме у Центральній та Східній Європі. Україна у цьому відношенні має вигідне положення, адже вона займає третє місце (після Росії та Німеччини) серед держав Європи за щільністю та значимістю розташування "географічних центрів сили" на свої території.

В найближчому майбутньому розвиток технологій в різних галузях промисловості і сільського господарства досягне такого рівня, що з геополітичних міркувань багатство будь-якої держави можна буде оцінювати площею займаної території (просторовий чинник), запасами природних ресурсів (природничий чинник) та кількістю населення (суспільний чинник).

У третьому розділі "Аналіз геополітичного положення України у сучасній Європі" проводиться аналіз геополітичного положення України на різних таксономічних рівнях та пропонуються рекомендації щодо раціоналізації геополітичного положення України.

На макрорівні геополітичне положення України аналізується в контексті загальноєвропейських політичних процесів та у системі взаємовідносин Україна - ЄС.

Дослідження геополітичного положення України на мезорівні зводиться до аналізу участі України в інтеграційних утвореннях типу ГУАМ та ЄЕП. Для України велике значення має перспектива створення альянсу із Грузією, Азербайджаном і Молдовою. У складі цього альянсу Україна може структурувати джерела постачання енергоносіїв до Європи - за рахунок імпорту з Азербайджану й доходів від їхнього транзиту через українську територію. Розуміючи важливість цього напряму, Україна активно лобіює проект ГУАМ.

Сировинна направленість економік Казахстану і Росії буде визначати економічну політику ЄЕП, яка буде орієнтована перш за все на безкоштовне транспортування російських і казахських енергоносіїв в Європу через території України та Білорусі (які володіють розвиненою системою нафто - та газопроводів) та використання їхніх нафтопереробних потужностей.

Геополітичне положення на мікрорівні передбачає на основі потенціалу держав-сусідів визначення загроз та спільних напрямів розвитку. Формально це відображено у таблиці 1.

Таблиця 1

Потенціал країн-сусідів України за показниками S (площа), P (населення) та v (ВВП за ПКС)

Вербально відношення України з державами-сусідами можна охарактеризувати наступним чином:

1. Білорусь та Україна не мають підґрунтя для виникнення конфліктних ситуацій через цілу низку причин. По-перше, країна відносно добре забезпечена територіальними ресурсами. По-друге, силовий потенціал Білорусі поступається потенціалу Україні. По-третє, не слід залишати поза увагою і людський ірраціоналізм. Мається на увазі, що білоруси в історичному контексті є спокійною та розсудливою нацією. Можливо, тому, що територія країни знаходиться на вісі "Схід-Захід" і генетична пам'ять просто противиться будь-якому радикалізму та соціальним потрясінням.

2. Польща з огляду на формальні показники може становити небезпеку для України, але це не має ніякого впливу на україно-польські відносини. У Польщі гірша забезпеченість ресурсами території. Крім того, територіальні зазіхання Польщі до України можуть бути підсилені або (та) спровоковані історичним фактором. Силовий потенціал Польщі переважає потенціал України. Проте, між Україною та Польщею склались найкращі сусідські відносини, що в деякій мірі нівелює "небезпеку" двох вищезазначених аргументів.

3. Угорщина та Словаччина хоча і відчувають гостру небезпеку в території і формально можуть мати спірні питання з Україною (в Україні є райони зі значною часткою угорців та словаків), проте не мають достатнього потенціалу. Та й членство в ЄС цих країн явно не стимулює їх до недипломатичного вирішення територіальних питань.

4. Румунія з Україною мають специфічні відносини через цілу низку причин. По-перше, україно-румунські відносини досить напружені через територіальні претензії (проблема приналежності о. Зміїний, проблема кордонів у гирлі Дунаю, проблема українських територій з переважанням етнічних румунів). По-друге, по суті своїй Румунія схожа на Україну, як за територіальним ресурсом, силовим потенціалом, так і за "геополітичними амбіціями".

На думку американських дипломатів, Румунія, являючись членом ЄС, повинна стати лідером у Чорноморському регіоні, адже саме цей регіон у найближчому майбутньому стане стратегічним напрямом поставки нафти до Європи. Тому Румунія і перетворилась в об'єкт першочергової зацікавленості для США. Очевидно, що при такій підтримці у Румунії більше шансів стати лідером у геополітичних процесах Чорноморського регіону.

5. Молдова, як і будь-яка мала держава у значній мірі залежить від різних геополітичних сфер впливу. По-перше, вона поступається Україні за всіма геополітичними показниками. По-друге, в Молдові досить гостро стоїть питання територіальної цілісності, оскільки країна має в своєму складі сепаратистське Придністров'я. Ситуація для Молдови ускладнюється і тим, що геополітично вона повністю залежить від України, а геоекономічно в більшій мірі від Росії.

Вирішити "проблему Придністров'я" та відповідно зберегти цілісність Молдови може тільки Україна. Тому Придністров'я слід розглядати як реальний фактор геополітичного впливу України у Східній Європі.

6. Відношення України і Росії мають свою специфіку і в переважній більшості знаходяться у площині людського ірраціоналізму. Тут потрібно розуміти, що відносини з Росією мають будуватися таким чином, щоб вони не суперечили нормам і принципам діяльності Європейського Союзу.

Для геополітичного ствердження України потрібні серйозні інформаційні та діяльні приводи.

Акцент в українській геополітичній доктрині потрібно робити на меридіональний напрямок, а не на широтний. Цей напрям надзвичайно важливий, оскільки це:

підкреслює єдність української нації та унітарний характер української держави, що знімає підґрунтя культурних, економічних, соціальних і політичних контрастів;

має на увазі, що головний геополітичний пріоритет України - конструювання балто-понтійского союзу, який би об'єднав нові орієнтовані на захід держави від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів у їхньому протистоянні "російській погрозі" (балтійсько-чорноморська доктрина С. Рудницкого); Захід, безперечно, оцінив би цю місію у матеріальному вираженні.

Україна є історичним і духовним центром східно-православної цивілізації, залишаючись у епіцентрі східно-православної, західно-християнської та ісламської релігій, знаходячись на кордоні європейської та азіатської культур.

Об'єктивно Україна могла б дати потужний імпульс екуменістичному руху, як країна кількох християнських конфесій (під екуменізмом слід розуміти скерований до єдності рух християн різних конфесій).

Крім того, Україна - країна радянського Чорнобиля й радянських штучних морів, що може сприяти появі загальноєвропейського екологічного руху під лідерством України.

Набагато більших досягнень Україна отримає від економічної співпраці в рамках ГУАМ. Однак, ця співпраця залежатиме від обраних пріоритетів.

Принаймні, зона вільної торгівлі набагато більш вигідна меншим країнам, для торгівлі із великими, ніж навпаки. До речі, саме тому Україна постійно наполягає на зоні вільної торгівлі із Росією, яка послідовно цьому опирається.

Виходом, який би дозволив Україні отримати і свою долю прибутків, мало б стати залучення до кола ГУАМ інших країн, насамперед Румунії та Туреччини. Участь країн, чиї ринки порівняні із українським, роблять зону "вільної торгівлі" ГУАМ вигідною і для нашої країни.

Останнім часом з ініціативи України було здійснено важливий практичний крок у цьому напрямі. Мова йде про створення нової організації - Співдружності демократичного вибору (СДВ). СДВ повинна стати тією організацією, що перебере на себе політичну складову ГАУМ.

Політичне співробітництво з прибалтами надасть Україні певні економічні вигоди. У випадку реалізації проекту по постачанню каспійської нафти в Європу, найбільш ймовірним виглядає шлях "Азербайджан-Грузія-Україна-Польща-Німеччина". Таким чином зменшується значення Росії як постачальника енергоносіїв в Євросоюз. Країни Балтії, в свою чергу, послугують свого роду гарантом того, що Росії не вдасться налагодити постачання палива в Європу в обхід України.

Модель зміни політичної ситуації у Східній Європі, описана вище - лише один із можливих сценаріїв розвитку подій. При його реалізації може суттєво підвищитись роль нашої країни на Сході Європи.

На основі численних узагальнень та географічного синтезу, картографічно геополітичне положення України в Європі показано на рис. 3. На даній картосхемі доволі чітко видно, що Україна знаходиться на узбіччі геоекономічних та у центрі геокультурних процесів Європи. Але це не є критично. Просто в українській зовнішній політиці акцент потрібно робити на геокультурне підґрунтя, що при правильній постановці питання допоможе Україні зайняти провідні позиції у цій ще не зайнятій ніші.

Висновки

1. Геополітика розглядається як розділ політології, хоча її подальший розвиток можливий лише за умови надання їй статусу міждисциплінарного наукового напряму.

Класична геополітика виникала як військова дисципліна, але науково найбільш тісно вона пов'язана з географічним детермінізмом та антропогеографією. Геополітика вивчає простір як безпосередню політичну силу. Поза простором і часом її ніколи не буває. Простір в геополітиці, з його природними і суспільними властивостями, є матеріальним виразом соціальних, економічних, природничих факторів, що в свою чергу впливає на суспільно-політичний розвиток.

Геополітика тісно пов'язана з багатьма дисциплінами суспільно-географічного змісту, через які відбувається входження геополітики у систему суспільної географії. Геополітика з дисциплінами суспільно-географічного циклу може буде пов'язана спільним дослідженням геопросторових проблем. Доволі тісно переплітається геополітика із теоретичною суспільною географією. Поняття територіальна диференціація та інтеграція використовуються для констатації реальних фактів політичної сфери.

Ключове поняття геополітики - геополітичне положення - є властивістю країни і одночасно в ньому відображається її відношення до інших об'єктів.

2. Методологія геополітики багато в чому ґрунтується на тісному зв'язку явищ і процесів міждержавних і регіональних рівнів, з аналізом розмірів і конфігурації територій, зображення меж держав, розташування ресурсів, стану економіки і клімату країн, їх етнічного складу і політичного устрою. Геополітичний підхід можна розглядати як форму подачі країнознавчої інформації під певною точкою зору.

Методи геополітики вкрай різноманітні - від світоглядних міркувань до використання складних математичних методів статистичного аналізу. Ключовим поняттям у суспільній географії являється суспільно-географічне положення з усіма його особливостями. У геополітиці суспільно-географічне положення являється свого роду інтегрованим стержнем, навколо якого і формується геополітичне положення, що в свою чергу в геополітиці є визначальним при геополітичному аналізі та розробці геостратегії (прикладний напрям геополітики).

Тому при дослідженні геополітичного положення потрібно використовувати методологію та методичний комплекс суспільної географії, особливо той, що використовується для дослідження суспільно-географічного положення.

Відмінність суспільно-географічного дослідження геополітичного положення від будь-якого іншого полягає в тому, що дослідження територіальної організації здійснюється не через просту констатацію зміни деяких показників у часі, а через аналіз взаєморозміщення, форм територіальної організації, взаємозв'язків.

Базовою основою для теоретичного аналізу геополітичного положення слід вважати систему понять суспільної географії, а саме: властивості геоторії, відношення в геоторії та процеси в геоторії.

3. Дослідження геополітичного положення слід проводити у три етапи: теоретико-методичний, аналітико-синтетичний та конструктивно-концептуальний. Теоретико-методичний етап передбачає виділення етапів дослідження, аналіз географічної та суспільно-географічної складової у досліджуваному явищі та виокремлення суспільно-географічної методики та методології, яка може бути застосована. Аналітико-синтетичний етап включає в першу чергу аналіз географічних чинників, що формують та впливають на геополітичне положення держави. Для повноти дослідження аналіз чинників слід здійснювати на якісному та кількісному рівні. На цьому етапі фактично здійснюється аналіз суспільно-географічних властивостей геополітичного простору держави. Крім того, на аналітико-синтетичному етапі передбачено аналіз географічного поля, який зводиться до порівняння різночасових характеристик та аналізу просторово-часового розвитку геополітичних явищ.

Конструктивно-концептуальний етап передбачає аналіз відношень в геопросторі на мікро-, мезо- та макрорівні. До цього потрібно підходити синтетично, з урахуванням процесів в геопросторі та висновків, отриманих в результаті аналізу властивостей геопростору. Кінцева стадія цього етапу передбачає рекомендації по раціоналізації геополітичного положення держави.

4. В українській полiтичнiй думці інтерес до геополітичної проблематики зростав тоді, коли виникали умови для національно-визвольних змагань або коли підбивали підсумки таких змагань. У розвитку геополітичної думки та діяльності на українських землях доцільно виділяти чотири етапи: первинна організація слов'янських політичних інститутів; трансформація геополітичного впливу українських земель; формування класичних українських геополітичних ідей; геополітичні орієнтири незалежної України.

Етап первинної організації слов'янських політичних інститутів слід ототожнювати в першу чергу з Київською Руссю та Галицько-Волинським князівством.

Етап трансформації геополітичного впливу українських земель охоплює часові рамки геостратегічної діяльності Запорізької Січі. Трансформізм полягає не тільки в частій зміні зовнішніх векторів, а й в тому, що козацька держава мала геополітичне положення, яке визначалось виключно військовою могутністю.

Впродовж наступного етапу геополітичного розвитку України активно розробляються і пропагуються фундаментальні українські геополітичні ідеї. В той же час українські геополітичні ідеї не могли бути реалізованими через складні політичні умови всередині країни, що визначались в першу чергу недостатнім потенціалом українських політичних сил.

На заключному етапі вирішується широкий комплекс геополітичних проблем, з одного боку, пов'язаних зі вступом України до СОТ набуття повноправного членства України в НАТО, з іншого - раціоналізація відносин з Росією.

5. Основними географічними чинниками, що визначають та формують геополітичне положення держави є: просторові, природно-географічні та суспільно-географічні.

Просторовий чинник слід розглядати у двох іпостасях: топологічно та хорологічно. Топологічний підхід є теоретичним і застосовується, як правило, з дослідницькою та пізнавальною метою. Хорологічний є більш практичним і на його прикладі можна привести та пояснити багато прикладів, що визначають та можуть стимулювати просторову поведінку держави.

Природничий чинник в геополітиці слід розглядати через призму мінерально-сировинних ресурсів, які багато в чому і визначають властивості та процеси в геополітичному просторі. У такому контексті природничий чинник знаходить своє продовження в суспільно-географічних чинниках, серед яких ключове місце посідають продуктивні сили.

Суспільно-географічні чинники необхідно розглядати у двох ключових аспектах: соціально-економічному та демографічному.

Соціально-економічні чинники свій вираз в оцінці знаходять у такій географічній категорії як "соціально-економічна освоєність території". Важливою підгрупою серед соціально-економічних є соціально-географічні, що виявляють територіальні особливості національних меншин, етносів, культури, конфесій, електорату, урбанізаційних та міграційних процесів та їх вплив на формування геополітичного положення.

Демографічний фактор у геополітиці слід пов'язувати з поняттям "критична кількість населення".

6. Україна не є суб'єктом, що формує геополітичний простір навколо себе, і залишається здебільшого пасивним об'єктом масштабних процесів, що розгортаються навколо неї. За певних умов партнерство стратегічного рівня може скластися між Україною та Польщею, але й для неї ці відносини залишатимуться хіба що важливим додатком до стратегії інтеграції в європейський простір.

Головною природною геополітичною віссю України, спрямованої з півночі на південь, виступає Дніпро, тому саме вісь "північ - південь", а зовсім не "захід - схід", є для України визначальною. Саме при такому підході можлива політична консолідація українського суспільства.

Національні інтереси України повинні мати яскраво виражений внутрішній характер з певними ознаками регіоналізму. Регіоналізм зовнішньої політики України повинен виявлятися в задекларованому курсі на інтеграцію в Європейську спільноту та намаганні розвивати інтеграційні процеси в межах ГУАМ. Саме ГУАМ повинна стати тією організацією, що сприятиме Україні у встановленні її реального геополітичного лідерства у регіоні Центральна та Східна Європа.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях

Клочко Р.Ю. Общественно-географический анализ геополитического положения Украины в современной Европе. - Рукопись.

Klochko R.Y. Social-geographical analysis of the geopolitical position of Ukraine in present day Europe. - Manuscript.