Українська діаспора Мараморощини (етногеографічне дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 911.3:312+(498.41=83)

11.00.02 - економічна та соціальна географія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук

Українська діаспора Мараморощини (етногеографічне дослідження)

Куреляк Васіле Іванович

Львів - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор географічних наук, професор Заставний Федір Дмитрович, завідувач кафедри географії України Львівсього національного університету імені Івана Франка.

Офіційні опоненти:

- доктор географічних наук, професор Писаренко Світлана Марківна, кафедра міжнародних економічних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка;

- кандидат географічних наук, доцент Пушкар Іван Миколайович, завідувач кафедри економічної та соціальної географії Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Провідна установа: Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича, кафедра географії та картографії України. Міністерство освіти і науки України, м. Чернівці.

Захист відбудеться 31 березня 2000 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.05 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. П.Дорошенка, 41)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5)

Автореферат розісланий "23" лютого 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради, кандидат географічних наук Л. Дубіс

Анотації

Куреляк В. Українська діаспора Мараморощини (етногеографічне дослідження). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.02 - економічна та соціальна географія. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 1999.

У дисертації досліджується етнічне українське населення Мараморощини (Румунія), обґрунтовуються теоретико-методичні основи вивчення зарубіжних українців. Розглядаються історико-географічні аспекти заселення краю, проводиться етнічна та етнографічна межі. Детально аналізується етно-демогеографічна та соціальна ситуація українців, здійснюється етногеографічне районування української етнічної території, характеризується національно-культурна та мовна спадщина. Висвітлюється міжрегіональне транскордонне румунсько-українське співробітництво. Акцентується увага на проблемах збереження самобутності і національно-культурної ідентичності українців краю, рекомендується розв'язувати їх у контексті сталого розвитку корінних народів румунсько-українського порубіжжя.

Ключові слова: етногеографічне дослідження, українська діаспора, етнічні українці, етнічна межа, етногеографічне районування, українська етнічна територія, міжетнічне порубіжжя, транскордонне румунсько-українське співробітництво.

Kurelyak V. Ukrainian Diaspora of Maramuresh District. (The Ethnogeographical Study). - Manuscript.

Dissertation for acquisition of scientific degree of Candidate of Geographical Sciences in the Speciality 11. 00. 02 - Economic and Social Geography. - Ivan Franko National University of Lviv. Lviv, 1999.

The dissertation deals with the ethnic Ukrainian population of Maramuresh District (Romania). Theoretical and methodological basis for the study of foreign Ukrainians is presented. The historical and georaphical aspects of the area settlement are considered, the ethnic and ethnographic borders are defined. The ethnodemogeographic and social situation of the Ukrainians is analysed in detail, the ethogeographic regionalisation of the Ukrainian ethnic territory is made, its national-cultural and language heritage is characterised. Interregional transborder Rumanian-Ukrainian cooperation is cleared up. Attention is paid to the problems of preserving the authentity as well as national and cultural identity of the Ukrainians in the area. It is recomended to solve these problems in the context of the sustainable development of indigneous population at the Rumanian-Ukrainian frontier.

Key words: ethnogeographic study, Ukrainian diaspora, ethnic Ukrainians, ethnic border, ethnogeographic regionalisation, Ukrainian ethnic territory, interethnic frontier, transborder Rumanian-Ukrainian cooperation.

Куреляк В. Украинская диаспора Мараморощины (этногеографическое исследование).- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата географических наук по специальности 11.00.02 - экономическая и социальная география. Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 1999.

В диссертации исследуется этническое украинское население уезда Марамуреш (Румыния), его территориальная организация и проблемы сохранения украинской самобытности и национально-культурного возрождения.

Анализируются историко-географические и политические факторы заселения украинцев в регионе. Согласно миграционным потокам очерчены главные этапы заселения Мараморощины. Анализируются социально-политические события после первой мировой войны, которые отразились на перераспределении Подкарпатской Руси.

Разработана методика определения этнических и этнографических границ для трансграничных территорий. Главные подходы определения этнических границ и территорий такие: статистико-демографические, исторические, экистические, топонимические; а также предыдущий анализ этногеографических данных и кадастровых материалов. Предлагается методика определения этнографической границы, базирующаяся на: этносоциологическом опросе, который выявляет этнографическую самосознательность населения. Анализируется географический фактор, его значение в этнографическом районировании. Осуществлен комплексный анализ жизнедеятельности (хозяйствования, одежды, языка, обычаев).

Характеризуются природно-ресурсные предпосылки, которые влияли на расселение населения и хозяйственную деятельность. Традиционные отрасли сельского и лесного хозяйства сегодня не утратили своего значения. В украинских поселениях наблюдается недостаток орных земель, что отражается на уровне жизни населения.

Детально проанализирована этнодемогеографическая ситуация в регионе и освещены главные тенденции и изменения. В 1930-1992 гг. численность населения в украинских поселениях Мараморощины медленно увеличивалась в зависимости от природного и миграционного прироста. Природный прирост в украинских селах высший по сравнению с природным приростом уезда Марамуреш в целом. Для этнических украинцев характерный отрицательный миграционный прирост, обусловленный экономическими факторами. Наибольшая миграционная подвижность наблюдается в пригородных поселениях региона. Украинское население характеризируется прогрессивным типом половой возрастной структуры. Национальный состав населения современных украинских поселений отличается тем, что украинцы составляли здесь в 1992 г. 88,9% от всего населения (38403 чел.).

Особое значение уделяется новым критериям изучения социальной структуры румынского общества. Выявлены наиболее актуальные проблемы социальной стратификации населения, его занятости, семейно-хозяйственной структуры, уровня образования и др.

Проанализированы региональная и локальная системы расселения уезда Марамуреш и констатируется тяготение украинских поселений к локальным системам городов Сигету Мармацией и Вишеу де Сус. Всего в уезде насчитывается 15 украинских населенных пунктов, которые образовывают семь коммун.

В работе охарактеризированы национальная культура и язык как главные факторы самоопределения украинцев в регионе. В результате длительной изоляции украинцы сумели сберечь традиции, народные знания, обычаи, одежду, фольклор и другие виды народного творчества. В украинских поселениях региона автором собрана и классифицирована топонимика. Большинство топонимов имеют украинское происхождение и толкование. Украинцы Мараморощины проявили стойкость и высокую национальную сознательность, сохранив национальную топонимику и этнокультурное наследие.

На основании предложенной методики автором произведено этногеографическое районирование украинской этнической территории Мараморощины, выделены два этнографические субрайоны - гуцулы и потисяне (долиняне). Главный район размещения гуцулов в регионе - Вишивщина (территория между реками Васер, Вишеу и Тиса). В результате длительной изоляции и трансформации жизнедеятельности гуцулы и потисяне постепенно модернизировались в этнографическом аспекте.

В работе освещена роль украинско-румынского договора о добрососедстве и сотрудничестве между Украиной и Румынией. Особое место отводится трансграничному румынско-украинскому сотрудничеству в отраслях экономики, экологии, науки, национально-культурного возрождения коренного населения региона. Такое сотрудничество дает возможность в будущем образовать свободную экономическую зону и интегрироваться в Еврокарпатский регион.

Для сбережения украинской идентичности и самобытности Мараморощины рекомендуется непрерывно формировать и развивать национальную культуру, возобновить украинское школьничество, организовывать культурные центры, общественные организации, которые направляли бы свои силы на ре-украинизацию украинского населения, полное и быстрое разрешение возникших социальных, экономических, национально-культурных, религиозных проблем.

Ключевые слова: этногеографическое исследование, украинская диаспора, этнические украинцы, этническая граница, этногеографическое районирование, украинская этническая территория, межэтническое порубежье, трансграничное румынско-украинское сотрудничество.

Актуальність теми. Румунія, обравши демократичний лад, у якому пріоритетними є права людини, свобода слова, ринкові відносини в економічній діяльності, вільний і різнобічний розвиток національних меншин, прагне інтегруватися до Європейського Союзу. На особливу увагу заслуговує вивчення українського населення Мараморощини, яке історично сформувалося на міжетнічному румунсько-українському порубіжжі.

Мараморощина - це історико-географічна область, розташована на пограниччі двох держав - України та Румунії. Вона займає північно-західну частину Східних Румунських Карпат. Її площа становить 10,3 тис. кмІ, з яких 57,3% знаходиться на території України і 42,7% на території Румунії (Румунська Мараморощина).

У 1919 р. Мараморощина була поділена по річці Тисі без урахування етнічної цілісності. Отже, до складу Румунської Мараморощини увійшло 14 українських поселень, які утворюють у межах сучасного повіту Марамуреш українську етнічну територію у вигляді прикордонної смуги, де в національній структурі населення, більшість (понад 88%) українці.

Чисельність української діаспори Румунії, за даними останнього перепису населення 1992 р., становила 66833 особи. Вона посідала п'яте місце в національному складі населення. Одним із репрезентативних районів поширення українців є Мараморощина (повіт Марамуреш), де проживає 55,3% від загальної кількості українців, другим районом є Південна Буковина (повіт Сучава) - 16%. У Дубруджі, Банатах та інших поселеннях проживає решта українського населення.

Етнічна ізоляція українців Мараморощини за останні 80 років позначилася на їхніх етнокультурних особливостях. Незважаючи на природні асиміляційні процеси, українська спільнота Мараморощини виявила патріотизм та стійкість у збереженні етнічної належності, мови і культурної спадщини.

За етнографічними ознаками більшість марамороських українців належать до гуцулів займаючи гуцульську етнографічну територію у Румунії. Примітним для гуцулів Мараморощини є традиційний спосіб господарської діяльності, дисперсний характер розселення, прив'язаність до гірських ландшафтів.

Вагомий науковий внесок у дослідження українців Мараморощини зробили українські вчені С. Томашівський, С. Рудницький, В. Кубійович, І. Панькевич. Вони займалися проблемами заселення цієї території, етнокультурною спадщиною та окреслили українські етнічні межі. Серед румунських вчених, які досліджували територію Мара-морощини виділяються: І. Мігалі (I. Mihali), А. Філіпашку (A. Filipascu), Р. Попа (R. Popa).

За останні 60 років не проводилися комплексні етногеографічні дослідження українців повіту Марамуреш, майже не вивчалася їхня територіальна організація та специфіка життєдіяльності.

Вивчення особливостей заселення та характер розселення, аналіз етнодемогеографічних аспектів, соціальної структури та етнокультурних рис українців у Марамороському краї є актуальним, оскільки отримані результати можуть прислужитися розв'язанню багатьох етнокультурних і економічних проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами і планами. Робота є складовою частиною наукової тематики з питань досліджень української діаспори кафедри географії України Львівського національного університету імені Івана Франка.

Об'єктом дослідження у дисертаційній роботі є українське населення в зарубіжній Мараморощині.

Предмет дослідження - геопросторовий розвиток та соціально-економічні особливості формування етнічної меншини.

Мета і завдання дослідження. Мета полягала в теоретичному обґрунтуванні принципів формування і територіальної організації етнічної меншини, визначенні основних напрямів збереження її національної самобутності.

Виходячи з цього, були поставлені такі завдання:

- обґрунтувати концептуальні та методичні підходи вивчення етнічної меншини;

- з'ясувати історико-географічні та соціально-політичні особливості

заселення українців у повіті Марамуреш;

- уточнити українсько-румунську етнічну межу у Марамороському регіоні;

- дослідити соціальні та етнодемогеографічні особливості розвитку етнічної меншини, виявити основні тенденції та зміни у часі і просторі;

- вивчити топоніміку у межах українських населених пунктів;

- визначити екістичні особливості українського населення

- провести етногеографічне районування української етнічної території;

- з'ясувати тенденції і перспективи розвитку української спільноти та її роль у збереженні самобутності й ідентичності.

Наукова новизна. Дисертаційна робота є першим в Україні етногеографічним дослідженням української діаспори Мараморощини (Румунія). У ній обґрунтовуються теоретичні та методологічні основи вивчення географії зарубіжних українців; з'ясовуються найістотніші історичні факти, що засвідчують автохтонність українців у регіоні; обґрунтовуються власні методи визначення етнічних та етнографічних меж у регіоні; виявляються та класифіковуються українські топоніми, які мають історичну, лінгвіністичну та культурну цінність; досліджується територіальна організація українського населення та взаємовідносини з іншими народами; вперше проводиться етногеографічне районування етнічної території; окреслюються конкретні шляхи національно-культурного відродження.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати та встановлені наукові факти можуть бути застосовані у визначенні перспектив соціально-економічного розвитку етнічної меншини та її взаємовідносин з іншими народами у межах Карпатського Єврорегіону. Узагальнені дані можуть бути використані в оцінці соціально-економічного розвитку транскордонної румунсько-української території на регіональному та локальному рівнях, а також у налагодженні міжрегіональних економічних, екологічних, торгівельних та культурних зв'язків. Результати дослідження мають практичне значення для започаткування та створення білатерального Марамороського біосферного заповідника. Методика проведення та уточнення етнічних меж може бути впроваджена для комплексного етногеографічного дослідження інших зарубіжних етнічних територій. Зроблені висновки і узагальнення мають наукове, прикладне і пізнавальне значення не тільки для українців Мараморощини, а й для всієї української спільноти у Румунії.

Апробація роботи. Основні результати дисертаційного дослідження доповідались і обговорювалися на міжнародній і науково-практичній конференції: "Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку" (Рахів, 1998), а також на наукових конференціях географічного факультету Львівського державного університету (1996-1997 рр.), на VI світовому з'їзді Української світової спілки професійних вчителів "Українська мова - ідентичність і душа українського народу" (Київ, 1999).

Публікації. За темою дисертації автор опублікував шість наукових праць (із них п'ять статей та одні тези) загальним обсягом 2,5 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація, викладена на 150 сторінках машинопису, складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (160 джерел) та додатків. Робота включає 11 таблиць та 23 рисунків.

Основний зміст роботи

У першому розділі "Теоретичні та методологічні основи етногеографічного дослідження автохтоного українського населення за межами України" визначено основні концептуальні основи формування та розвитку етнічної меншини. На сучасному етапі головним завданням етногеографічної науки є вивчення розселення етносів, етнічних спільнот та їхніх взаємовідносин з іншими народами під впливом історичних, політичних, економічних, соціальних і релігійних чинників у межах держави чи окремих територій.

Етногеографічне дослідження українців Мараморощини охоплює низку проблем, пов'язаних з їх розселенням, динамікою чисельності, демовідтворенням, соціальним складом та взаємовідносинами з іншими народами. Ці питання є основою для всебічного вивчення проблем геопросторового розвитку етнічної меншини повіту та її територіальної організації. Українська етнічна група населення розглядається як етнічна меншина повіту; складова частина українського етносу; громадяни Румунії.

У дослідженні розкриваються найактуальніші аспекти та особливості українського населення повіту та аналізуються його взаємовідносини з румунами й угорцями, які проживають у регіоні.

Заселення Мараморощини здійснювалося поступовими колонізаційними хвилями з боку як румунів, так і українців. Тому стосовно цієї території не можна ставити питання про первинність чи автохтонність певного етносу.

У складі Марамороського повіту Румунії українці опинилися після тривалих військових та складних політико-дипломатичних подій.

Демократизація румунського суспільства та перехід до ринкової економіки є одним із важливих сучасних чинників формування та розвитку румунського народу в цілому та української меншини зокрема. Створені в Румунії політико-правові та соціально-економічні умови позитивно впливають на самовизначення всіх етнічних меншин, на взаєморозуміння між народами, їх мирне співіснування та етнокультурний розвиток. На особливу увагу заслуговує українсько-румунський договір про добросусідство та співпрацю між Україною та Румунією. Цей акт сприятиме їх входженню до Європейського Союзу, де основними принципами є мир, взаєморозуміння, права національних меншин, свобода слова, безпека та партнерство. У цьому договорі розглядалися основні проблеми розвитку української меншини у Румунії і румунської в Україні.

Після укладення двостороннього договору 14 листопада 1997 р. були підписані міжрегіональні договори між представниками різних установ та неурядових організацій повіту Марамуреш в Румунії та Рахівського району Закарпатської області України. Міжрегіональні договори стосуються питань охорони навколишнього середовища, зокрема, застосування єдиної системи моніторингу в сфері гідрології (проведення гідротехнічних робіт уздовж берегів річки Тиси), створення міждержавного біосферного заповідника у Марамороських горах. Вони також передбачають зміцнення взаємовідносин місцевого населення регіону у сфері культури, освіти, економіки та торгівлі (Куреляк 1999).

Нині Мараморощина є особливою територією у Румунські державі, де створені умови для розвитку та взаєморозуміння національних меншин.

При проведенні етногеографічного дослідження застосовувались загальнонаукові та конкретні методи. Була розроблена методика виявлення та виділення етнічної території за межами України, яка передбачає реалізацію таких підходів:

1. Демографічно-статистичний підхід. Один із надійних прийомів у дослідженні української етнічної території краю, що ґрунтується на даних румунських переписів населення (1930, 1956, 1966, 1977, 1992 рр.). Щоб з'ясувати належність цієї території українському етносу був проведений аналіз структури національного складу населення. Якщо представники однієї національності, що проживають на певній території, становлять понад 50%, то цю територію правомірно можна вважати етнічною.

2. Історичний підхід. Містить найістотніші відомості про історію заселення території, розкриває історико-політичну та соціально-економічну специфіку краю. До української етнічної території були віднесені землі, де у минулому та продовж тривалого історичного періоду і на сьогоднішній день проживає українське населення. Цей підхід дав змогу встановити, що українці є корінним населенням регіону.

3. Топонімічний підхід. Один із провідних прийомів у визначенні української етнічної території - дослідження топоніміки, що розкриває дуже важливі історико-географічні факти заселення українців у регіоні. Назви місцевостей - це пам'ятки мови, культури наших предків, які оселилися тут ще у ХІV-ХV ст.

Визначення території поширення українців у регіоні спиралося на українську топоніміку. У межах української етнічної території було зібрано 300 топонімів, із них найбільше - українських. В українських географічних назвах віддзеркалилися особливості мови та культури того періоду, коли ці назви вперше з'явилися в цьому краї.

4. Екістичний підхід. Компактне розселення та проживання українців у Мараморощині має вагоме значення у віднесені цієї території до етнічної. У межах етнічної території утворюються внутрішньо-регіональні етнокультурні зв'язки, а територія виступає як провідний чинник самобутності українців у регіоні.

Проведення етнічних меж у Мараморощині є одним із складних завдань даного дослідження, яке охоплює всі прийоми, що стосуються визначення етнічної території, і ґрунтується на: попередніх етногеографічних дослідженнях українських вчених; кадастрових матеріалах та існуючих адміністративних межах сучасних українських населених пунктів повіту Марамуреш.

Обґрунтована та запроваджена власна методика етногеографічного дослідження українського населення Мараморощини, яка базується на таких підходах:

1. Етносоціологічне опитування, яке дає змогу визначити етнографічну самосвідомість населення всіх українських сільських населених пунктів Мараморощини, з'ясувати низку проблем української мови, культури та інших етнографічних елементів.

2. Географічний підхід має пряме відношення до формування типів та форм розселення у регіоні і відіграє важливу роль у визначенні етнографічних відмінностей серед українців Мараморощини. Визначальною ознакою для гуцулів є їх розміщення в гірських районах Карпат, де поширений розсіяний тип поселень. Потисяни (долиняни) на відміну від гуцулів живуть переважно у долинах річок та на горбистих місцевостях. Ці ознаки мають важливе значення для проведення етногеографічного районування.

3. Не менш важливим методом у визначенні етнографічних відмінностей є аналіз способу життя (господарювання, одяг, мова, звичаї, традиції).

Всі ці підходи дають змогу визначити етнографічні відмінності серед українського населення повіту Марамуреш та провести етнографічні межі.

У другому розділі "Передумови формування регіону Мараморощини" особливу увагу надається аналізу факторів, що впливають на формування та розвиток етнічної спільноти у зарубіжжі.

Історико-географічні, соціально-політичні та природно-ресурсні фактори були передумовою заселення українців у Мараморощині, що відбувалося майже одночасними колонізаційними хвилями як з боку українців, так і з боку румунів.

Історико-географічний фактор відтворює хронологію змін стосовно заселення Мараморощини за міграційними хвилями.

Першим етапом заселення даної території був період від найдавніших часів до новітньої епохи, в якому серед перших поселенців були скіфи (VII ст. до н.е.), кельти (IV ст. до н.е.), гетодаки (ІІІ ст. до н.е.), а наприкінці ІІІ ст. до н.е. через цю територію проходило багато міграційних народів, представлених готами, візготами, гунами та ін.

Другий етап (V-Х ст. н.е.) відзначився міграціями слов'ян у V-VII ст. та угорців у ІХ ст. Найдавнішими слов'янськими племенами, яких вважають за предків українців Мараморощини, є білі хорвати.

Найбільш насичений історичними подіями - третій етап заселення Мараморощини, що охоплює Х-ХV ст. Історики України, Румунії, Угорщини спираються на факти саме цього періоду стосовно заселення Мараморощини.

Четвертий етап заселення характерний для ХV-ХХ ст. Як відомо, масових переселень упродовж цього часу вже не відбувалося. Українці продовжували емігрувати у Мараморощину невеликими групами, перепоною чому стало запровадження державних кордонів між державами в Українських Карпатах.

Соціально-політичний чинник здійснює вплив на етнічну структуру населення регіону та на зміну державних кордонів. Події після Першої світової війни відобразилися на перерозподілі Підкарпатської Русі. Мараморощина, за угодою між урядом Чехословаччини та Румунії, була поділена на дві частини по річці Тисі. Південна частина заселена переважно румунами, була приєднана до Румунії, а північна - до Чехословаччини.

Українська етнічна територія Мараморощини входить до складу повіту Марамуреш (Румунія). Основна її частина - 90,6% усієї етнічної території (738,8 кмІ), міститься у північно-східному регіоні повіту, а в північно-західному - лише комуна Ремеці (9,4%). Географічне положення та природні умови відіграли суттєву роль у консолідації української спільноти, що послаблює асиміляційні процеси.

Упродовж історичного періоду українсько-румунська етнічна межа зазнавала змін, серед яких найтиповішими були економічні та політичні. Дослідження автором українсько-румунської етнічної межі базувалося на врахуванні таких аспектів:

- розташування українських та румунських поселень по обидва боки річки Тиси і становлення державного кордону по ній у 1919 р. призвело до роздроблення етнічної цілісності української і румунської етнічної території;

- проведення державного кордону по етнічних межах невигідне, з економічної позиції, для обох держав, оскільки б виникла транспортна комунікаційна проблема в гірських частинах Карпат, а деякі українські та румунські поселення опинилися б в ізоляції.

Природно-ресурсний фактор є одним із тих, який найбільшою мірою впливає на розселення населення і його розвиток. Він створює середовище для життя людей, впливаючи на господарську діяльність. Майже 75% площі української етнічної території міститься в гірській частині Марамороського масиву. Характерною рисою цієї території є наявність у верхів'ях хвойних лісів, гірських полонин, які вміло використовуються з найдавніших часів. Решта 25% етнічної території зайнята горбистою місцевістю, малими депресіями, заплавами. У північно-східній частині у формі амфітеатру розташований гірський масив Фаркиу. Висота гір зменшується від 1700 м до 700-800 м у бік Марамороської котловини.

Для української етнічної території Мараморощини характерна незначна кількість мінеральних та енергетичних ресурсів. Найбільше природне багатство у межах цієї території - лісові та земельні ресурси. Але в гірських українських комунах спостерігається низький рівень забезпечення населення орними землями, що, безумовно, визначає особливості розвитку сільського господарства, яке як і лісове господарство є традиційною галуззю українського населення. В українських поселеннях Мараморощини була розвинена незначна кількість промислових підприємств, які після реформувань припинили своє існування. В сучасних умовах у регіоні постала проблема зайнятості населення. Упродовж 1997-1998 рр. безробіття серед українського населення набуло значного розмаху, особливо в гірських населених пунктах.

У третьому розділі "Соціальна структура українського населення Мараморощини" розкриваються етнодемогеографічній особливості етнічних українців, національний, мовний, релігійний та соціальний склад населення, а також з'ясовуються тенденції та перспективи розвитку українців у регіоні.

Загальна кількість населення в українських поселеннях Мараморощини за статистичними даними у 1930-1995 рр. зросла на 15222 особи. Повільне зростання чисельності населення у межах української етнічної території пояснюється подіями Другої світової війни, політичними, соціальними та економічними негараздами (рис.1).

Природний приріст населення українських сіл краю у 1991-1994 рр. мав тенденцію до зменшення. У 1994 р. він становив 10, в той час як природний приріст усього населення повіту Марамуреш був значно нижчий - 1,2.

В українських населених пунктах краю чітко простежуються територіальні відмінності динаміки відтворення населення. У гірських комунах (Поєніле де суб Мунте, Репедя, Рускова та Бістра) спостерігаються високі коефіцієнти народжуваності і низькі показники смертності. У горбистих приміських селах краю - Бочікою Маре, Рона де Сус та Ремеці - показники природного приросту невисокі.

За мотивацією на цій території найпоширенішими є економічні та соціальні міграції. Українці населяють ізольовану, віддалену від промислового центру гірську частину Марамороських Карпат. Вони перебувають у постійній економічній скруті (незначні доходи на душу населення), яка, безумовно, впливає на міграційні процеси. Найбільшого поширення маятникові міграції набули в приміських зонах міст Сігету Мармацієй та Вішеу де Сус. Серед українців поширені також сезонні міграції, пов'язані з сільським господарством, лісівництвом та будівництвом.

Згідно статистичних даних 1991-1995 рр. для українців краю був від'ємний міграційний приріст, особливо у 1991-1992 рр., зумовлений економічними чинниками. За цей період з усіх українських сіл виїхало 3300, а прибуло 845 осіб. У поселеннях басейну річки Рускова спостерігається найбільша міграційна рухливість.

Українська етнічна територія заселена нерівномірно. Середня густота населення в українських селах за даними останнього перепису населення у 1992 р. становила 51 особу на 1 кмІ і є меншою, ніж у повіті в цілому (86,6 осіб на 1 кмІ). У співвідношенні чоловіків та жінок помітні відмінності в цих селах. Спільною особливістю всіх українців Мараморощини є чисельне переважання осіб чоловічої статі над жіночою. В середньому у 1992 р. на 1000 чоловіків припадало 938 жінок. Вікова структура українського населення характеризується високими показниками допрацездатного віку (42,3%). Найчисельнішою є група працездатного населення (46,4% від усього населення). Група населення у віці, старшому ніж працездатний, найменша і становила у 1992 р. 11,3%. Демографічне навантаження населення українських сіл працездатного віку має важливе значення для економічного та соціального добробуту населення. У середньому на 1000 осіб працездатного віку припадає 1156 осіб непрацездатного. Етнічні українці повіту Марамуреш характеризуються прогресивним типом статево-вікової структури.

Українці Мараморощини є автохтонними і становлять більшість на своїх етнічних землях. За останні 62 роки національна структура населення зазнала значних змін (рис.2). За даними останнього перепису населення 1992 р. в українських селах проживало 38403 особи, з яких 34142 особи (88,9%) - українці, 2913 (7,6%) - румуни, 1209 (3,1%) - угорці, 101 (0,3%) - цигани та 38 осіб (0,1%) інших національностей. За 62 роки чисельність етнічних українців Мараморощини збільшилася вдвічі, угорців зменшилася в 1,7 раза, повністю відсутні євреї. Всього у повіті Марамуреш у 1992 р. проживало 36685 українців, з яких 93,1% - в українських поселеннях, 6,4% - у містах повіту (Сігету Мармацієй, Вішеу де Сус, Бая Маре та Борша) і 0,5% у румунських селах.

Населені пункти долини річки Рускови та села комуни Бістра характеризуються найвищою часткою українців, яка перевищує 90%. У комунах Бочікою Маре, Рона де Сус та Ремеці частка українського населення коливається у межах 63-87%.

Після демократичних реформ у Румунії за новими критеріями вивчається соціальна стратифікація населення. Нині у Румунії формується середній соціальний клас, це висококваліфіковані кадри - інженери, лікарі, директори, менеджери та ін. До вищого прошарку суспільства належать державні чиновники, науковці, діячі культури та ін. Українці представлені у цьому класі нечисленною українською інтелігенцією.

Серед населення українських сіл Мараморощини виділяємо невелику частку працездатного населення (46,4%) від загальної чисельності (38403 особи). З усього працездатного населення економічно активне становить 14696 осіб, або 82,5%.

На економічно активних 100 осіб 161 особа економічно неактивна. В 1992 р. у структурі зайнятості селяни становили найчисельніший прошарок, який налічував 6897 осіб, тобто 46,9% від економічно активного населення. Робітники зайняті в основному на державних підприємствах - 3724 особи (25,3%). Із них 71,7% зайнято в переробній промисловості, 13,7% - у будівництві, 13,0% - у добувній промисловості, 1,6% - в інших галузях. У сфері послуг зайнято 27,8% (4075 осіб) від усього економічно активного населення. Найбільше зайнятих у транспорті, освіті, торгівлі, державній службі, охороні здоров'я. Отже, це свідчить про низький рівень зайнятості в галузях сфери послуг та низький рівень соціальної інфраструктури усіх українських сіл. Група осіб, які перебувають у пошуку першого робочого місця у 1992 р. становила 48,2% від усіх зайнятих у сфері послуг.

В українських селах краю простежуються територіальні відмінності зайнятості населення. У приміській комуні Бочікою Маре фіксуємо найбільшу частку зайнятих у переробній промисловості. У приміських комунах Рона де Сус та Ремеці спостерігається висока зайнятість також у переробній промисловості, хоча у комунах переважає населення, зайняте у сільському господарстві.

Економічно неактивне населення у 1992 р. становило 23707 осіб (61,7% від загальної чисельності населення). Соціальна група учнів і студентів найбільш чисельна - 7554 особи (31,8%). Друга за чисельністю є соціальна група утриманців іншими особами (26,5%), третя - домогосподарі (24,9%), пенсіонери (13,6%), інваліди (0,5%) та інші (2,6%). У соціальній групі домогосподарів переважають жінки - 96,5%.

За рівнем освіти серед українців спостерігаються територіальні відмінності. В середньому в усіх українських населених пунктах краю на 1000 осіб припадає 864 особи з освітою, решта - 136 осіб не мають освіти. Показник рівня вищої освіти серед населення в приміських селах у 1,5 раза вищий, ніж у гірських поселеннях.

Сімейна структура жителів в українських поселень Мараморощини - одна із диференціюючих ознак соціальної стратифікації населення. Основою у сімейній структурі в Румунії є сімейне господарство. Основні відомості наводяться за кількістю сімейних ядер. В усіх українських селах налічується 9097 господарств, з яких 7930 (87,2%) - сімейні та 1167 (12,8%) - несімейні. Всього за даними останнього перепису населення 1992 р. тут проживало 38016 осіб, з яких 36658 (96,4%) були сімейними, 1358 (3,6%) - несімейними. Найбільшу частку (82,8%, відповідно 30328 осіб) становлять господарства, сформовані з однієї сім'ї (одного сімейного ядра), а решта - з двох і трьох. В українських сільських населених пунктах помітна схожість у сімейно-господарській структурі.

Національна культура, мова безпосередньо стосуються процесу відродження національної свідомості українців Мараморощини. Серед етнічних українців краю збережені традиційні народні знання, звичаї, обряди, фольклор та інші види народної творчості. Загалом святкові обрядові цикли та сімейна обрядовість добре збережені в цьому краї і відрізняються від румунських та угорських. Матеріальна культурна спадщина має давні традиції і є найпоширенішим видом народного мистецтва. Національний одяг, який носять жителі сіл долини річки Рускови, містить гуцульські та румунські мотиви і нині дещо осучаснений. В інших поселеннях у свята українці одягають свій національний одяг.

Рідна мова безпосередньо пов'язана з національною приналежністю і відіграє важливу роль у етнічній консолідації. Українці Мараморощини розмовляють між собою закарпатськими діалектами. І. Панькевич відносив їх до найдавніших говірок краю. Кількість та питома вага осіб, які розмовляють українською мовою, у різних українських поселеннях повіту різна. Так, у долині річки Рускови налічується найбільше осіб, які розмовляють українською мовою (понад 95,0%). Комуни Бістра та Рона де Сус посідають друге місце (87,0%) за цим показником; комуна Ремеці на третьому місці (78,7%); останнє місце посідає комуна Бочікою Маре (61,2%). Румунська мова найбільш поширена в комуні Бочікою Маре (31,1% від усієї кількості населення).

Українські топоніми в межах етнічної території створювалися українцями і належать до давньоукраїнського періоду. Кожний топонім несе в собі географічну, історичну, мовну інформацію. Ми класифікували топоніми зібрані в усіх українських селах Мараморощини. Одноіменні топоніми Аршиця, Полонина, Ялинка в селах долини річки Рускови свідчать про те, що вони були запроваджені українцями, які оселилися тут ще в ХІV ст. (В. Куреляк 1999).

Зберегти етнокультурну та мовну спадщину українцям Мараморощини вдалося завдяки тому, що вони з повагою, шаною та гордістю ставилися до своїх культурних надбань і виявили високу національну свідомість та надзвичайну стійкість, незважаючи на інтенсивні мовні впливи сусідних народів.

Основною вірою серед українців краю є православна. В окремих населених пунктах, наприклад, у селі Бістра, частка православних християн перевищує 90,0%. На території українських сіл простежуються незначні відмінності щодо релігійного складу порівняно з повітом Марамуреш. Серед українців в останні роки спостерігаються значні зміни у релігійні структурі. Так, православні переходять до греко-католицької церкви, п'ятидесятників та інших конфесій. Найбільшим гарантом українського культурного відродження є збереження української православної та греко-католицької церков, а також створення української Єпархії для об'єднання всіх українських церков Румунії (В. Куреляк 1998).

У четвертому розділі "Основні напрямки удосконалення територіальної організації українського населення" з'ясовуються територіальні системи розселення повіту Марамуреш, характеризуються українські поселення за формою, кількістю населення та функціями. Вперше здійснено етногеографічне районування української етнічної території Мараморощини.

У процесі дослідження була з'ясована локальна (кущова) і регіональна системи розселення у повіті Марамуреш. Українські комуни Рона де Сус, Бочікою Маре, Ремеці входять до кущової системи розселення міста Сігету Мармацієй, а решта комун - до кущової системи розселення міста Вішеу де Сус.

Українське населення проживає в основному у сільських поселеннях. Всього у повіті налічується 15 населених пунктів, які утворюють сім комун. Питома вага сільського населення повіту серед усіх українців становить 94,6%. У минулому всі українські села характеризувалися дисперсною забудовою. Велике значення для розвитку українських поселень мали природно-географічний фактор та комунікаційний зв'язок. Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. гуцульські поселення характеризувалися безсистемною розсіяною формою розселення. Такі поселення, як Рускова, Лунка ла Тіса, Бочікою Маре та Тіса розміщені вздовж річкових долин. До поселень комбінованих форм розселень належать Рона де Сус, Кричунешті та Ремеці.

За нашими оцінками, сільське українське населення переживає важкі соціально-економічні негаразди, які з'явилися після проведення реформ у державі. Більшість населення орієнтується на створення традиційної індивідуальної господарки і раціонально використовує місцеві природні ресурси.

Вперше було проведено етногеографічне районування української етнічної території Мараморощини за національним складом та етнографічними групами (рис.3).

Етнографічна територія Гуцульщини простягається за межі державного кордону України на територію Румунії. Румунська Гуцульщина займає північну частину країни вздовж українсько-румунського кордону в повітах Марамуреш та Сучава. Етнографія українців маловідома. За останні 80 років відсутність контактів з Україною негативно позначилося на їхній самобутності та культурі.

Населені пункти долини річки Рускови та комуни Бістра ми відносимо до етнографічної групи гуцулів. Українці комун Бочікою Маре та Ремеці належать до потисян (долинян), а жителі комуни Рона де Сус - до змішаних гуцульсько-потисянських українців. Територіально Гуцульщина у Марамороській частині Румунії майже збігається з українськими етнічними землями, не охоплюючи Потисся.

Основною зоною розміщення гуцулів у Мараморощині є Вишівщина (територія між річками Васер, Вішеу і Тиса). У цьому субрайоні виділяються дві підзони: долина річки Рускова та нижня течія басейну річки Вішеу. Площа цієї території становить 576,7 кмІ (78,1%) від загальної площі української етнічної території. Тут проживає 25499 осіб (66,4% від загальної чисельності населення українських сіл). Територія Потисся становить 162,2 кмІ (21,9%). Тут розміщені дев'ять українських поселень, в яких у 1992 р. проживали 12904 особи (33,6%). Внаслідок тривалої ізоляції та трансформації життєдіяльності гуцули і потисяни поступово осучаснювалися в етнографічному аспекті. Нині перед ними стоїть завдання відновити національно-культурну спадщину (В. Куреляк, 1998).

У 60-х роках, як відомо, диктаторським комуністичним режимом були зачинені всі українські школи, що спричинилося до поступового гальмування розвитку українства. Однак нині робляться спроби надолужити втрачене. Перед українцями краю постало завдання відновити українські школи.

Збереження української культурної спадщини, зокрема гуцульської, та створення етнографічного українського музею є важливою необхідною умовою розвитку українства в регіоні. Постає проблема вивезення з краю давніх музейних експонатів, які потрапили за кордон або до приватних колекціонерів. Розв'язання цієї проблеми можливе лише за умови тісної співпраці свідомої української інтелігенції, спрямовуючи активні дії у створенні краєзнавчих музеїв у школах.

Стрижнем національно-культурного відродження українців є рівень їхнього національного самоусвідомлення. У час панування Австро-Угорщини національна культура зазнавала негативного впливу та утисків з боку влади. Це позначилося на подальшому культурному розвиткові українців, національна культура яких у 20-50-х роках занепала. Перше повоєнне десятиріччя - це початковий етап національно-культурного відродження. Наприкінці 50-х років цьому процесові було завдано найбільшого удару, комуністична влада поступово знищувала корені української культури через закриття шкіл, зменшення українських видань та ін. Денаціоналізація у час правління комуністичного режиму призвела до застою у сфері української духовності. Лише свідомі українські письменники та священики у 1965-1990 рр. відстоювали рідну мову й культуру. Другий етап національно-культурного відродження пов'язаний із крахом комуністичної системи. Вже 1990 р. у Бухаресті розпочав діяльність Союз Українців у Румунії, який спрямував зусилля на реукраїнізацію. У 1996 р. був заснований Демократичний Союз Українців у Румунії. Ці організації представляють інтереси та права українців у державі.

Зберігаючи українську ідентичність та самобутність, необхідно безперервно формувати і розвивати національну культуру, шкільництво, організовувати культурні центри, товариства. Для втілення поставлених завдань українська інтелігенція та існуючі громадські організації мали б активізувати свою роботу у цій царині, використовуючи надані державою умови. українець мараморощина румунія етногеографічний

Висновки і рекомендації

Комплексне етногеографічне дослідження українського населення Мараморощини у Румунії дає змогу зробити такі висновки:

1. Українська етнічна меншина у зарубіжній Мараморощині після Першої світової війни проживала у замкненому просторі, не маючи змоги самовизначитися. Продовж останніх 80 років спостерігаються асиміляційні процеси. Збереження українства на Мараморощині можливе лише у демократичному суспільстві, де поважаються рівні права національних меншинств, а також існують реальні можливості проведення реукраїнізації краю через надання духовної та матерільної підтримки з боку України та Румунії.

2. Встановлення державного кордону в 1919 р. призвело до роздріблення етнічної цілісності та ізоляції українського населення Мараморощини. Нині у світі гострою є проблема державних та етнічних кордонів, оскільки їх порушення призводить до небажаного загострення міжнаціональних взаємин. Пріоритетним має бути недоторканість державних кордонів, налагодження добросусідських відносин, національно-культурний розвиток та взаєморозуміння.

3. Повільне збільшення чисельності українського населення за останні 60 років визначається соціальними, економічними та політичними факторами. Сучасний природний приріст в українських комунах позитивний і більш високий порівняно з природним приростом населення у повіті Марамуреш в цілому. В той же час в українських селах спостерігається від'ємний міграційний приріст населення. Серед українців поширеними є внутрішні та зовнішні міграції. Загальний приріст українського населення у 1991-1995 рр. набув як від'ємних, так і додатніх значень. Зменшення інтенсивності міграції населення потребує повітової та загальнодержавної уваги для розв'язання соціально-економічних проблем.

4. За національним складом у межах української етнічної території краю українці становлять більшість (88,9%). У роки комуністичного правління штучно занижувалася кількість українського населення. У майбутньому їх чисельність зростатиме за рахунок природного приросту та етнічної самоідентифікації.

5. В умовах демократизації суспільного життя та розвитку ринкових відносин важливу роль відіграють процеси реформування економіки на макро- та мікрорівнях, які вплинули на соціальні та фінансові проблеми. У гірських українських комунах дуже загострюється проблема безробіття. Розв'язання цієї важливої для суспільства проблеми полягає в зниженні кількості безробітних за рахунок формування приватного сектора в існуючих галузях господарства, а також стимулювання державою створення нових робочих місць. Частково проблему безробіття можна розв'язати, розвиваючи традиційні промисли та приватизуючи господарські об'єкти і лісові площі.

6. Упродовж ХІV-ХХ ст. територія, де проживають українці, зазнавала різноманітних культурних та мовних впливів, що своєрідно позначилося на топоніміці. Зібрані та досліджені географічні назви дають підставу стверджувати, що більшість із них мають українське походження та тлумачення. За останнє століття з різних причин поодинокі українські топоніми були змадяризовані та зрумунізовані. Українське населення Марамороського краю виявило патріотизм, стійкість у справі збереження національної топоніміки як етнокультурної цінності.

7. У сфері релігійного життя важливою проблемою є пошук взаєморозуміння між різними конфесіями в українських поселеннях. Ворожнеча між ними може призвести до національного розколу в українському середовищі. Це завдало б великої шкоди справі згуртування української діаспори.

8. У межах української етнічної території компактно розселені дві етнографічні групи українців - гуцули та долиняни (потисяни). Найбільш правдоподібним чинником, який вплинув на формування етнографічних відмінностей у межах цієї території, був історичний фактор її заселення. Українці переселялися сюди з різних місцевостей України та в різні періоди. Вони приносили з собою українські народні звичаї, побут, одяг, мову, спосіб життя та господарювання. На сьогоднішній день характерним є процес нівелювання традиційно-побутової культури. Для збереження самобутності етнографічних груп необхідно відновити втрачену національно-культурну спадщину, приділити увагу культурно-просвітницькій роботі серед молодого покоління, а також відродити в сучасних економічних умовах традиційні форми господарювання.

9. Упродовж останнього століття українська національна культура, мова, освіта зазнавали з різних причин негативні впливи, що суттєво відобразилося на подальшому їх розвитку. Збереження української ідентичності у регіоні залежатиме, насамперед, від рівня національної свідомості населення, освіти, а також від політико-правових норм та соціально-економічних умов у державі.

На підставі комплексного етногеографічного дослідження української діаспори Мараморощини розроблені такі рекомендації:

1. З метою інтеграції до Карпатського Єврорегіону поліпшити локальну румунсько-українську співпрацю у галузі виробництва, освіти, культури.

2. Започаткувати білатеральний Марамороський біосферний заповідник.

3. Прискорити процеси розвитку агро- та екотуризму серед української етнічної меншини повіту за рахунок реформування економіки та диверсифікації трудової діяльності.

4. З виховною та просвітницькою метою створити український культурний центр, а також етнографічний музей у місті Сігету Мармацієй.

5. Активізувати громадську роботу серед українського населення Мараморощини з метою якомога повнішого і швидшого розв'язання назрілих національно-культурних, соціальних, релігійних проблем українців у повіті.

Основні публікації за темою дисертації

1. Куреляк В. Територіальні відмінності у релігійній структурі населення україн-ських сіл Мараморощини // Вісн. Львів. у-ту. Сер. географ. - 1998. - Вип.22. - С. 77-83.

2. Куреляк В. Роль українсько-румунських міждержавних відносин в економічному та національно-культурному розвитку українців Мараморощини // Вісн. Львів. у-ту. Сер. географ. - 1999. - Вип.24. - С. 29-32.

3. Куреляк В. Історико-географічні передумови заселення українців у повіті Марамуреш (Румунія) // Вісн. Волин. у-ту. - 1999. - Вип.9. - С. 135-140.

4. Куреляк В. Гуцули Мараморощини етногеографічні проблеми // Вісн. Львів. у-ту. Сер.географ. - 1998. - Вип.22. - С. 41-48.

5. Куреляк В. Топоніми українських поселень повіту Марамуреш у Румунії // Географія і сучасність. Збірник наук. праць Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова - Київ. - 1999. - Вип.2 - С. 174-179.

6. Куреляк В. Сталий розвиток національних меншин Румунської Мараморощини // Матеріали міжн. наук.-практ. конф., присвяченої 30-річчю Карпатського біосферного заповідника. - Рахів. - Т.1. - 1998. - С. 174-177.