Демократія у сучасних східних суспільствах: світоглядний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Демократія у сучасних східних суспільствах: світоглядний аспект

демократизація схід конфуціанство суспільство

Андрієнко О.В

Демократія на сьогоднішній день активно позиціонується багатьма вченими, політичними діячами та представниками ЗМі як найкраща модель організації політичного та соціокультурного життя практично всіх країн світу. Проте ця модель сформувалась на Заході і відповідає передусім світоглядним засадам і цінностям західного суспільства. У зв'язку з розвитком глобальних процесів, а також постійним прагненням «експортувати» демократію на Схід виникають різноманітні проблеми, які витікають з неадекватного розуміння співвідношення світогляду сучасних східних суспільств та принципів демократії. В цьому контексті сформувались дві протилежні точки зору. Згідно першої з них, демократія у східних країнах є неможливою та неприродною, оскільки вона суперечить їх культурі та соціально-економічним реаліям життя. Представники другої позиції пророкують тотальну демократизацію Сходу, яка має відбутись, на їхню думку, у найближчі десятиріччя.

Але істина, як відомо, завжди знаходиться десь посередині, тому це питання вимагає спеціального соціально-філософського дослідження.

Метою даної роботи є аналіз співвідношення демократичних цінностей та ідеалів зі світоглядними засадами сьогоднішніх східних суспільств.

Питання про демократизацію суспільств Сходу досліджувалось багатьма авторами. Серед них Ф.Закарія[1], Ф.Фукуяма[2], Т.Кененсаріев[3], І.Товстокулаков[4], К.Гаджиєв[5] та ін. Але одностайної думки щодо можливості або неможливості розбудови повноцінної демократії в країнах Сходу досі не знайдено, що свідчить про необхідність подальших досліджень у цьому напряму.

З часів публікації роботи М.Вебера «Протестантська етика та дух капіталізму» відомо, що культура здійснює потужний вплив на економічний та політичний розвиток будь-якої країни. Так склалось історично, що видатні культури Сходу, які здебільше розвивалися на основі великих іригаційних систем, породили міцні та жорстко централізовані імперії, що також відомі під назвою «східних деспотій». Звідси в країнах Європи та Америки з'явилось хибне уявлення про те, що демократія на Сходінеможлива в принципі, або ж не здатна повною мірою розвинутись без сторонньої допомоги. Насправді якщо проаналізувати глибинне підґрунтя демократії, то стає очевидним, що воно складається з системи загальнолюдських цінностей та ідеалів, а значить, за визначенням є природним як для західних, так і для східних суспільств. Крім того, демократія на Сході зовсім не повинна копіювати західну, зокрема, американську модель, оскільки на Сході вона носить глибоко національний характер[1,215]. Можна цілковито погодитися з точкою зору К.Гаджиєва, який пише: «В принципі є неправильним розглядати східні культури виключно як колективістські, а західні як індивідуалістські, асоціюючи при цьому перше начало виключно з пасивністю та застоєм, а друге в основному із здатністю до розвитку»[5,205]. Обидва начала присутні у всіх світових культурах, хоча і проявляються з різною інтенсивністю.

Після закінчення Другої світової війни перед азіатськими державами постала проблема вибору вектору подальшого соціально-політичного та економічного розвитку. У найбільш схематичному вигляді це був вибір між комунізмом та демократією. Починаючи вже з 40-50-х рр. ХХ ст. у Китаї та на Корейському півострові, і до кінця 70-х рр. у країнах Південно-Східної Азії тривала активна боротьба між комуністичними та некомуністичними політичними силами. Незважаючи на розповсюджену думку про «східний консерватизм» та «східну пасивність», низка азіатських країн зробила вибір на користь вільної ринкової системи та політичного плюралізму. Такі країни як Японія, Індія та Туреччина яскраво демонструють можливість успішного застосування демократичних принципів у східних суспільствах.

У суспільствах, де міцно закріплені традиційні релігійні принципи (передусім, це країни, що сповідують іслам), існує негативне ставлення до ліберальної демократії. Це відбувається саме тому, що такі країни вже мають власну стабільну модель соціального розвитку, засновану на традиціях, релігії, менталітеті. Ліберальна демократія Заходу з її акцентом на особистості просто не вписується в цю модель, а почасти в ній немає потреби. Наприклад, іслам фактично становить таку ж систематизовану та послідовну ідеологію, як лібералізм і комунізм, з власним моральним кодексом та доктриною політичної та соціальної справедливості. Він переміг ліберальну демократію в багатьох країнах ісламського світу та створив серйозну загрозу ліберальній практиці навіть в тих країнах, де він не досяг безпосередньої політичної влади. Незважаючи на існування такого феномену, як «ісламська демократія», очевидною є конфліктність між ісламом та ліберальною демократію, яка досягає своєї «точки кипіння» у таких пунктах, як верховенство права, механізм утримання та противаг, чітке розмежування релігійної та світської влади (чи не єдиним прикладом якого сьогодні є Туреччина), незалежне судочинство, свобода слова, свобода проведення зборів, мітингів тощо.

На перший погляд може видатись, що погано поєднується з демократією й конфуціанство, яке становить основу світогляду таких країн як Китай, Сінгапур, Тайвань, Північна (а також Південна) Корея, Японія. Проте відомий американський дослідник Ф.Фукуяма дуже чітко та послідовно довів, що «не існує жодних фундаментальних припонів у культурі для демократизації сучасних конфуціанських держав, і є деякі підстави вважати, що ці соціуми будуть рухатись у напрямку більшої політичної лібералізації разом зі зростанням їх багатства та добробуту»[2,33].

Конфуціанський світогляд насправді відрізняється певною консервативністю та ієрархічністю. На прикладі корейської культури вплив конфуціанських цінностей можна прослідкувати навіть у мові. Однією з особливостей корейської мови є наявність так званих ступенів ввічливості особливих дієслівних граматичних форм, які обов'язково вживаються наприкінці кожного речення та сигналізують про те, на якому соціальному рівні, на думку мовця, знаходяться він сам та його співбесідник. Певною мірою ця система нагадує розподіл на «Ви» і «ти» в українській мові. Проте, на відміну від української, у корейській мові ця система має не два, а до шести рівнів, а також відіграє набагато більш важливу роль. Незалежно від змісту, практично будь-яка фраза корейською завдяки обов'язковим граматичним формам не лише вказує на соціальну ієрархію, але й визначає дистанцію між співбесідниками. Те, який з рівнів слід використовувати, залежить від віку, сімейного стану, освіти, місця проживання. Саме тому, безпосередньо запитати незнайому людину про вік або сімейний стан вважається цілком відповідним мовному етикету.

Конфуціанські уявлення про суспільство та міжособистісні відносини унеможливлюють західну демократичність і в діловому етикеті. Якщо на Заході не прийнята відкрита демонстрація службової ієрархії, то у корейському суспільстві широко розповсюджені поясні поклони начальникам. Але, незважаючи на весь цей зовнішній «антидемократизм», характерно, що конфуціанство у Китаї, а згодом і в Японії змогло чудово співіснувати з буддизмом, даосизмом та іншими релігійними системами. Якщо ж пригадати чисельні воєнні конфлікти, пов'язані з християнством, стає очевидним, що конфуціанський світогляд не лише не є більш консервативним, але й багато в чому є толерантнішим за західний, хоча йому й не вистачає здатності протиставляти право державному апарату.

Згідно дослідження південнокорейської демократії періоду VI республіки, проведеного російським вченим І.Товстокулаковим, існують підстави говорити про існування в Кореї громадянського суспільства вже починаючи з доби середньовіччя, але при цьому під громадянським суспільством слід розуміти передусім вертикальні зв'язки та суспільнополітичні структури за принципом «патрон учень», а не горизонтальні, як на Заході[4,23]. Конфронтація ж посттрадиційного корейського світогляду з індивідуалістичним західним світоглядом відбувається через те, що у корейському суспільстві прийнято узгоджувати особистісні та колективні інтереси, а не протиставляти одне іншому. Вагомим недоліком західної ліберальної моделі є те, що питання про співвідношення інтересів особистості та держави вона вирішує шляхом абсолютного домінування інтересів особистості. Надто сильне домінування особистісних інтересів над суспільними рано чи пізно призводить до анархії, а жорсткий пріоритет держави робить громадян пасивними та конформними, неспроможними реалізувати свою політичну волю та права.

За кілька сторіч свого існування ліберальна модель породила чисельні війни, революції, перевороти та інші соціальні потрясіння, що дестабілізували соціально-економічну ситуацію в різних країнах світу. Це не означає, що ліберальна модель демократії є повністю неефективною. Вона має багато позитивних аспектів, але у контексті глобалізації для розбудови дійсно сильних демократій країнам Заходу слід звернутись до досвіду демократизації східних держав, а не лише позиціанувати себе як єдино можливий зразок демократії.

Згідно теорії модернізації, поширеної серед сучасних науковців, розповсюдження освіти та зростання економічних прибутків на душу населення зробить демократизацію східних країн неминучою і відбуватись вона буде саме за західним зразком. Але далеко не всі дослідники поділяють цю точку зору. Зокрема, Ф.Фукуяма пише про те, що серед населення країн сучасної Азії розповсюджена думка, що сьогоднішні економічні проблеми США безпосередньо витікають з ліберальної демократії, і доки така думка буде мати місце, демократія в Азії залежатиме не стільки від сумісності її з конфуціанством, скільки від бажання або небажання людей того, щоб їх суспільство було схоже на американське[2,33]. Тим більше, що поряд (у Південно-Східній Азії) є приклади успішного розвитку за альтернативним шляхом.

Демократія на Сході цілком можлива, але вона ніколи не співпаде з тією моделлю, яка розповсюджена у західних державах. Якщо звернутись до історії розвитку демократії у центральноазіатських країнах, то там також можна знайти підтвердження зазначеній тезі. Зокрема, у Киргизії, так само як і в інших східних країнах (Казахстані, Китаї, В'єтнамі, Кореї та ін.) у результаті соціальних антиаристократичних зрушень сформувалась народна «традиційно-спільнотна демократія»[3,45]. На початку 90-х рр. XX ст. Киргизія навіть вважалася «острівцем демократії» у Центральній Азії. Небезпідставно можна вважати, що Киргизія мала шанс знайти свій особливий шлях прогресивного розвитку та демократизації, але цьому завадив надто довгий пошук моделі розвитку (керівництво країни довгий час вибирало між турецькою, шведською, китайською, східноєвропейською та іншими моделями), а також нераціональне використання ресурсів, яке призвело до зростання корупції та залежності від зовнішніх сил. У результаті до держави була застосована неадекватна їй західна модель демократії, що призвело до внутрішньої нестабільності та, як наслідок, посиленню авторитарних політичних тенденцій. На думку Т. Кененсарієва, в основу державотворення у сучасній Киргизії мають бути покладені такі соціокультурні цінності її народу як колективізм, сімейні та моральні цінності, гостинність тощо[3,49]. Але, якщо подивитися глибше, то ці цінності є універсальними, так само як взаємоповага, толерантність, свобода, рівність можливостей та ін. Коли мова йде про «азіатські цінності» (колективізм, командний дух, важлива роль сім'ї), то це не означає, що вони відсутні у західних суспільствах. Просто на Сході на них робиться набагато більший акцент. Абсолютно справедливим є висловлювання К.Гаджиєва з цього приводу: «Якщо вдуматись у сутність цінностей, норм та установок демократії, то виявиться, що в них в принципі відсутнє будь-яке протиставлення колективізму індивідуалізму, солідаризму егоїзму, державного контролю ринковому началу»[5, 206]. Розвинена демократія, незалежно від частини світу, повинна мати такі характеристики як політичний плюралізм, вільні та чесні вибори (азіатські народи вже давно усвідомили переваги можливості зміни керівництва країни мирним шляхом), а також суспільна відповідальність, толерантність та вільна ринкова система. Тобто, сучасна демократія ґрунтується передусім не на специфічно-національних, а на загальнолюдських цінностях, що робить її прийнятною моделлю для всіх держав в усіх куточках світу.

Таким чином, жорсткий розподіл країн на «демократичні» та «недемократичні» є надто узагальненим і не враховує місцевої культурної, соціальної та правової специфіки. Демократичні аксіологічні засади є універсальними і достатньою мірою представлені у світогляді східних суспільств, так само, як і західних, проте вони завжди мають національне забарвлення. Спроби перенести на них західну модель демократії є некоректними та небезпечними тим, що породжують не просто непорозуміння, але й гострі міжнародні конфлікти. На сьогодні перспективними напрямками дослідження феномену східної демократії є компаративний аналіз різноманітних демократичних рухів на фоні східного менталітету, а також пошук найбільш ефективних засобів діалогу між демократичними системами Сходу та Заходу.

Література

1. Zakaria F. The post-American World. N. Y.-L.: W.W.Norton, 2008. 292 c.

2. Fukuyama F. Confucianism and Democracy // Journal of Democracy. 1995. V.6. №2. P. 20 33.

3. Кененсариев Т.К. Опыт демократии в Кыргызстане: история, реалии и перспективы // Сборник материалов международной научной конференции [Опыт демократических реформ на евразийском пространстве: сравнительные модели и практические механизмы»], (Алматы, 28 сентября 2006 г.) / КИСИ при Президенте РК. Алматы: КИСИ при Президенте РК, 2006. С. 43 49.

4. Толстокулаков И.А. Развитие демократического процесса в Южной Корее в период VI республики: автореф. дис. на получение науч. степени канд. истор. наук: спец. 07.00.03 «Всеобщая история» / И.А. Толстокулаков. Владивосток, 2000. 29 с.

5. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. М.: Логос, 2006. 416 с.

Размещено на Allbest.ru