Бібліографічний опис карти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Картографія - галузь науки, техніки і виробництва,що охоплює вивчення,створення і використання картографічних творів.

Теорія картографії спирається на філософські науки,які досліджують:

загальні закони природи;

суспільства;

мислення.

Достовірне відображення дійсності передбачає знання основ теорії відображення і теорії моделювання. Також картографія має тісні зв'язки з науками про землю. Здавна картографія пов'язана з математикою,за допомогою обґрунтування картографічного проекту для зображення поверхні землі на площині та системи координат для визначення положення об'єкта картографування.

Сучасна картографія разом із топографією і науками про природу і суспільство широко використовує дані аерокосмічних знімань,що веде до зміцнення зв'язків між науками та появи нового типу. Сучасну картографію пов'язують також з технічними дисциплінами:

автоматикою;

електронікою;

поліграфією

Результатом такої взаємодії є удосконалення і створення нового картографічного обладнання приладів автоматизованого виробництва і систем покращення якості і дизайну картографічних творів і створення електронних і комп'ютерних карт.

Нові технології сприяли виникненню нових напрямків картографії до яких відносяться:

цифрове картографування;

створення картографічних банків даних;

- геоінформаційних систем,які стали основою становлення нового наукового напрямку геоінформаційного картографування.

Карта - математично визначене,зменшене, генералізоване зображення поверхні землі,іншого небесного тіла або космічного простору,що показує розташування або спроектовані на них об'єкти прийняті в системі умовних знаків. Із сучасних загальнонаукових позицій карта - плоска ,просторова,математично-визначена генералізоване , образно-знакова модель реального світу.

Головними елементами будь-якої карти є картографічне зображення -сукупність відомостей про природні і соціально-економічні об'єкти і явища їх розміщення, властивості,зв'язки та інше. Карти поділяють за змістом, призначенням, масштабом, охопленням території.

За змістом карти бувають двох типів:

загальногеографічні; на них показують рельєф, водні об'єкти, населені пункти, шляхи сполучення, державні кордони тощо.

тематичні карти детально передають певну частину змісту загально географічних карт (рельєф, рослинний покрив) або показують те, чого немає на загальногеографічних картах (ґрунтовий покрив, клімат). Серед тематичних карт є карти природних (фізико-географічні) та суспільних (суспільно-географічні) явищ.

За призначенням виділяють карти:

спеціальні;

навчальні;

туристичні;

навігаційні;

довідкові.

Для зображення на картах географічних об'єктів застосовують певні умовні знаки, пояснення до яких наводяться у легендах карт. Легенда розміщується на полях карти або на вільному місці всередині її рамок.

У топографічних картах рельєф зображується горизонталями. Відносна висота показує наскільки одна точка землі поверхні вища за іншу. Умовні знаки, це азбука карт, як доповнення для характеристики об'єктів застосовують буквенно - цифрове позначення.

Умовні знаки

Це азбука, знання якої необхідне для читання карти. Хоча позначення умовних знаків до певної міри залежать від масштабу карти, всі їх прийнято ділити на три групи: масштабні, поза масштабні і пояснення. Перші зображають місцеві предмети (звичайно контуром), які «укладаються» в масштаб карти: озера, крупні міста і т.п. Інші -- об'єкти, які не можуть бути виражені в даному масштабі. По такому знаку не можна судити про дійсний розмір показаного на карті селища, колодязя або моста. До третіх знаків відносяться цифри, написи і інші позначення.

Рельєф місцевості зображається на великомасштабних картах за допомогою горизонталей, якими називаються криві замкнуті лінії, що сполучають на карті точки місцевості, однакові по висоті над рівнем океану.

Деякі форми рельєфу зображаються не горизонталями, а особливими умовними значками. Так, обриви, яри, вали, ями показуються лінією із зубчиками, обернутими у бік крутого схилу.

На схемах і планах гірських районів рельєф часто зображають тільки лініями вододілів (гребенів), відмітками основних вершин, показом річок і льодовиків.

Види умовних знаків. Топографічні елементи місцевості зображуються на топографічних картах у вигляді умовних знаків, знаючи які, можна уявити характер і взаємне розташування місцевих предметів. Абсолютно всі об'єкти місцевості позначити неможливо, навіть на карті найбільшого масштабу. З метою підвищення наочності та читання топографічної карти дрібні та незначні об'єкти на ній не позначаються.

Умовними знаками топографічних карт називається система графічних, літерних, цифрових та кольорових позначень, яка дозволяє зобразити місцевість на карті. До умовних знаків завжди висувалися серйозні вимоги, основними з яких є:

а)знаків не повинно бути багато, оскільки їх усі треба знати;

б)знаки мають нагадувати об'єкт, який зображується;

в)знаки мають бути досить простими для накреслення та запам'ятовування. Тому умовні знаки періодично змінюються. На даний час використовуються умовні знаки, прийняті у 1983 році. Умовні знаки стандартні і обов'язкові для всіх відомств та установ, що займаються створенням топографічних карт. На всіх топографічних картах умовні знаки одних і тих самих об'єктів загалом однакові й відрізняються тільки розмірами. Цим і забезпечується стандартність умовних знаків і полегшується читання карт різних масштабів.

Графічні умовні знаки поділяються на масштабні, позамасштабні, лінійні та пояснювальні. картографія карта умовний знак

Масштабні (контурні) умовні знаки застосовуються для зображення місцевих предметів, розміри яких виражені у масштабі карти і можна визначити площу такого об'єкта (ліс, луг, чагарник, болото тощо). Зовнішні межі (контури) таких об'єктів позначаються на карті крапковим пунктиром, якщо вони не збігаються з лініями місцевості (дорогами, річками тощо).

До пояснювальних знаків належать ті, що вказують на рід рослинності, напрямок течії річок, глибину болота тощо.

Позамасштабні умовні знаки застосовуються для зображення об'єктів, розміри яких не можна показати у масштабі карти (башти, колодязі, пам'ятники, окремі дерева тощо), а, отже, не можна визначити за картою шляхом вимірювань. Точне розташування цих предметів визначається головними точками , якими і користуються при визначенні координат, вимірюванні відстаней та вирішенні інших завдань.

Лінійними знаками позначаються об'єкти місцевості, у яких за картою можна вимірювати довжину, але не можна вимірювати ширину (дороги, канали, нафтопроводи, лінії електропередач тощо). Крім графічних умовних знаків, якими позначаються місцеві предмети, для додаткової характеристики застосовуються повні й скорочені підписи та цифрові позначення.

Умовні знаки місцевих предметів. Населені пункти, залежно від характеру виробничої діяльності населення та кількості мешканців у них, поділяють на міста, селища міського типу, селища сільського й дачного типів.

Населені пункти, промислові та сільськогосподарські підприємства зображуються на великомасштабних картах з дотриманням їх зовнішньої межі і характеру планування, з показом вулиць, перехресть, площ, парків, садів тощо. Населені пункти при зображенні на картах поділяють за типом поселення, чисельністю мешканців і політико-адміністративним значенням. Найважливіше значення мають міста: великі - понад 100 тисяч мешканців, середні - від 50 до 100 тисяч мешканців і малі - менше 50 тисяч мешканців. Основними показниками міста, що впливають на бойові дії військ, є площа і конфігурація міської території, особливо місцевості у межах міста й на підступах до нього, характер планування, щільність забудови, наявність підземних споруд (метро, каналізаційні та водогінні трубопроводи, тунелі тощо).

Міста підписуються прямим шрифтом великими літерами, селища міського типу - нахиленим (праворуч) шрифтом великими літерами, селища сільського типу - прямим шрифтом малими літерами.

Неофіційні назви населених пунктів, прийняті серед місцевих мешканців, указуються у дужках під офіційною назвою. Якщо назву населеного пункту підкреслено тонкою лінією -- це означає, що, поблизу є залізнична станція або пристань з такою ж назвою.

Дорожня мережа Необхідно не лише знати, але й чітко уявляти характер і властивості кожної дороги.

Залізниці позначають на картах усі без винятку і класифікують:

а)за шириною колії (нормальної колії, вузькоколійні або трамвайні шляхи);

б)за видом тяги (електрифіковані та неелектрифіковані);

в)за кількістю колій (одноколійні, двоколійні, триколійні);

г)за станом (діючі; ті, що будуються; розібрані).

На залізницях позначаються станції, роз'їзди, платформи, депо, колійні пости й будки, насипи, виїмки, мости, тунелі тощо.

Автомобільні та ґрунтові дороги при зображенні на картах поділяють на дороги з покриттям і без покриття.

До доріг із покриттям належать: автомагістралі (автостради), автомобільні дороги з удосконаленим покриттям (удосконалені шосе) та автомобільні дороги з покриттям (шосе).

Наприклад, на шосе підпис 8(12)А означає: 8 - ширина проїжджої частини у метрах, 12 - ширина земляного полотна у метрах, А - матеріал покриття (асфальт).

Автомобільні дороги з покриттям допускають рух транспорту протягом року. Лінії зв'язку вздовж доріг позначають на картах лише тоді, коли вони відходять від дороги.

На топографічних картах також позначають: автомобільні дороги без покриття (покращені ґрунтові дороги), ґрунтові дороги (путівці), польові й лісові дороги та стежки.

Автодороги без покриття - профільовані дороги, які не мають основи і покриття. Проїжджа частина систематично ремонтується та укріплюється щебенем, гравієм, піском. Більшу частину року ці дороги придатні для руху автотранспорту середньої вантажопідйомності. Зображуються на картах двома лініями без зафарбовування, з підписом, як правило, ширини земляного полотна.

Ґрунтові дороги - не профільовані, без покриття, їхня прохідність залежить від якості ґрунту, пори року і погоди. На картах зображуються однією чорною лінією.

Польові й лісові дороги - тимчасові ґрунтові дороги, рух якими здійснюється епізодично, головним чином, у період польових робіт або лісорозробок. На карті зображуються чорними переривчастими лініями.

Гідрографія. На топографічних картах позначають прибережну частину морів, озера, річки, ставки, струмки, колодязі та інші водойми. Біля них підписуються їхні назви. Елементи гідрографії позначають на картах синім кольором.

Ширину та глибину річок (каналів) у метрах підписують у вигляді дробу, у числівнику - ширина, у знаменнику - глибина й характер ґрунту дна. Такі характеристики подаються в кількох місцях уздовж лінії річки (каналу). Назви судноплавних водоймищ підписуються великими літерами, несудноплавних - малими.

Напрямок течії річок указується стрілкою із зазначенням швидкості течії (м/с). На річках і каналах позначаються мости, шлюзи, греблі, пароми, броди й даються їхні характеристики. Урізи води (цифри біля синього кружечка на березі водойми) означають висоту рівня води у межень над рівнем моря (в метрах).

Умовні знаки колодязів та інших джерел супроводжуються пояснювальними підписами та, у необхідних випадках, цифровими характеристиками про місткість і глибину вододжерела, якість води.

Грунтово-рослиннй покрив зображується найчастіше масштабними умовними знаками у комбінації з пояснювальними написами та кольорами.

Породу дерева позначають значком листяного, хвойного дерева або їхнім поєднанням, коли ліс змішаний. При наявності даних про висоту, товщину дерев та густоту лісу вказується його характеристика.

Для окремих елементів рослинності застосовуються лінійні (вузькі смуги лісу, живі огорожі) та поза масштабні умовні знаки (окремі дерева, кущі, невеликі гаї тощо).

Болота позначаються на карті штриховкою синього кольору з поділом їх на прохідні (перервана штриховка), важкопрохідні та непрохідні (суцільна штриховка). Прохідними прийнято вважати болота глибиною не більше 0,6 м, їх глибину на картах, як правило, не підписують. Глибину важкопрохідних і непрохідних боліт підписують поруч з вертикальною стрілкою, яка вказує на місце проміру.

Лінійними орієнтирами можуть служити лінії зв'язку та електропередачі, загороди, газопроводи, нафтопроводи, водогони. Треба мати на увазі, що крапки умовних знаків ліній зв'язку та електропередач не відповідають, у більшості випадків, розташуванню стовпів на місцевості, за винятком тих, що розташовані у місцях повороту ліній. Через населені пункти, уздовж залізниць та шосейних доріг лінії зв'язку та електропередач, як правило, на картах не позначаються.

Висновок

Отже, на даній лабораторній роботі,я навчилася працювати з картою,читати її за умовними знаками.

Я отримала навчальну карту,яка має назву Харен з номенклатурою У-32-63 --В-б і призначена для навчальних цілей і складена в масштабі 1:25000.Карта складена в проекції Гауса-Крюгера. Картографічна територія обмежена меридіанами з довготами 7 °7'30"-7 °15' і паралелей і широтами 54 °05'-54 °10\Карта складена по матеріалах аерофотознімання. Знімав Попов А.І.

Для підвищення наочності топографічні карти друкуються у кольорах, що відповідають забарвленню об'єктів місцевості: рослинність -- зеленим, гідрографія -- синім, рельєф і піски -- коричневим, щільнозабудовані квартали населених пунктів та автошляхи з покриттям - жовтогарячим кольором ,рілля -білим,присадибні ділянки - сірим.

Породу дерева позначають значком листяного, хвойного дерева або їхнім поєднанням, коли ліс змішаний. При наявності даних про висоту, товщину дерев та густоту лісу вказується його характеристика.

На топографічних картах також позначають: автомобільні дороги без покриття (покращені ґрунтові дороги), ґрунтові дороги (путівці), польові й лісові дороги та стежки.

На топографічних картах позначаються усі наявні на місцевості дороги з покриттям. Вони накреслюються у дві лінії і зафарбовуються жовтогарячим кольором. Цифрами та скороченими написами вказуються ширина дороги, ширина і матеріал покриття, які підписують безпосередньо на умовних знаках дороги.

Під назвою населеного пункту сільського типу вказується кількість мешканців у тисячах. Чим більшими літерами написана назва населеного пункту, тим більший він за своїм адміністративним значенням або за кількістю мешканців.

Звідси,можу зробити висновок,що кожен умовний знак несе певну інформацію про місцевий предмет. Дуже важливо вміти якомога повніше розкрити зміст умовного знаку. За формою і накресленням умовного знаку спочатку визначають, який місцевий предмет зображено, а потім докладно, за додатковими елементами малюнка основного умовного знаку, пояснювальними знаками, підписами й цифрами визначають характер зображеного на карті місцевого предмета.

Мета роботи: набуття досвіду оформлення типових географічних основ і спеціального змісту сільськогосподарських карт.

Размещено на Allbest.ru