Ноосфера як стан сучасного розвитку біосфери

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Незважаючи на появу уявлень про єдність Природи і Людини, їх взаємо обумовленості, ці два світи в свідомості вчених XIX ст. ще не були взаємопов'язаними. Такою зв'язуючою ланкою позначилося вчення про ноосферу, яке почало формуватися В.І. Вернадським на початку нинішнього сторіччя. До 1900 р. ним був підсумований досвід багаторічних досліджень. Таким чином Вернадський дав на відповідь питання місця Людини в картині загальнопланетарного розвитку. Вже в перші роки XIX ст. він почав говорити про те, що вплив Людини на навколишню природу росте так швидко, що не за горами той час, коли він перетвориться в основну геологостворюючу силу. І, як наслідок, він обов'язково повинен буде прийняти на себе відповідальність за майбутній розвиток природи. Розвиток навколишнього середовища і розвиток суспільства стануть нерозривними. Біосфера перейде одного разу в сферу розуму -- ноосферу. Станеться велике об'єднання, внаслідок якого розвиток планети зробиться направленим - що направляється силою розуму.

З терміном “ноосфера” не все просто: немає однозначного його тлумачення. Загалом так прийнято називати частину біосфери, яка опиняється під впливом людини і перетворюється нею. З цього деякі автори роблять висновок, що перехід біосфери в ноосферу означає лише поступове освоєння людиною біосфери. Однак треба зазначити, що подібна трансформація поняття не є правомірною. Ноосфера Вернадського -- це такий стан біосфери, коли її розвиток відбувається цілеспрямовано, коли Розум має можливість направити розвиток біосфери в інтересах Людини, її майбутнього.

На мою думку, підсвідомо в ученні про ноосферу Вернадський зробив спробу з'єднати природничі та гуманітарні знання, визначаючи думку як своєрідну форму енергії. Сьогодні концепція ноосфери стає визначальною у взаємостосунках „людина - природа” і має стати основою ноосферної освіти, зверненої до творчої, мислячої, вільної людини.

Розділ 1. Ноосфера як стан сучасного розвитку біосфери

1.1 Історія розвитку поняття «Ноосфера»

ноосфера природний вернадський

На основі спостережень природних явищ уявлення про те, що живі істоти взаємодіють із зовнішнім середовищем і впливають на її зміну, виникло давно. На початку 17 століття зачатки уявлень про біосферу ми зустрічаємо в працях голландських вчених Б. Варениуса (1629-1695) і Х. Гюйгенса, а також у знаменитого французького журналіста Ж. Бюффона (1707-1788). Через деякий час французький журналіст Ж. Кюв'є (1769-1832) зауважив, що живі організми можуть існувати тільки шляхом обміну речовин із зовнішнім середовищем. Інші дослідники - французькі хіміки Ж. Б. Дюма (1800-1884), Ж. Бусенго (1802-1887), німецький хімік Ю. Лібіх (1803-1873) з'ясували значення зелених рослин у газовому обміні земної кулі і роль грунтових розчинів у харчуванні рослин.

Багато вчених вивчили взаємовідношення організмів із середовищем їхнього життя і загибелі, що безпосередньо передувало нашому сучасному розумінню біосфери. Ж.Б. Ламарк у своїй книзі "Гідрогеологія" присвятив цілий розділ впливу живих організмів на земну поверхню. Він писав: "... в природі існує особлива сила, могутня і безперервно діюча, яка має здатність утворювати сполучення, множити їх, урізноманітнити їх вплив живих організмів на речовини, що знаходяться на поверхні земної кулі й утворюючі його зовнішню кору, вельми значно, тому що ці істоти, нескінченно різноманітні і численні, з безперервно мінливими поколіннями, покривають своїми поступово накопичуються і весь час відкладаються залишками всі ділянки поверхні земної кулі ".

Існування біосфери Землі як певної природної системи виражається в першу чергу в круговороті енергії і речовин при участі всіх живих організмів. Ідея цього круговороту була викладена в книзі німецького натураліста Я. Молешотта. А запропоноване в 80-их роках XIX століття, підрозділ організмів за способами харчування на три групи: автотрофні, гетеротрофні і міксотрофних, німецьким фізіологом. Початок вчення про біосферу зазвичай пов'язують з ім'ям знаменитого французького натураліста Ж.Б. Ламарка (1744-1829), який запропонував термін "БІОЛОГІЯ". Визначення ж "біосфера" вперше було введено австрійським геологом Е. Зюсом в 1875 році, в його роботі по геології Альп. Однак докладного висвітлення ролі біосфери у Зюсса немає. Значно ширше уявлення про біосферу ми зустрічаємо у В.І. Вернадського (1863 - 1945).

За теорією В.І. Вернадського біосфера - це глобальна єдина система Землі, де існує або коли-небудь існувало життя і весь основний хід геохімічних та енергетичних перетворень визначається життям.

В класичних дослідженнях академіка В.І Вернадського переосмислені, конкретизовані і збагачені новим змістом первинні уявлення про біосферу, ним розроблене цілісне і відносно довершене вчення про біосферу.

Біосфера займає особливе місце по відношенню до геосфер. Біосфера - це своєрідна оболонка Землі, або область поширення життя. Від геосфер вона відрізняється і тим, що в її межах проявляється геологічна діяльність живих істот рослин, тварин, мікроорганізмів і людини.

В.І. Вернадський зазначав, що можливості людини з її розумом і технікою такі значні, що вона може втручатись в хід геолого-хімічних процесів Землі і навіть змінювати їх природний напрямок. Людство має усвідомити свою силу і роль у біосфері і тоді настане новий етап її розвитку.

Ноосфера відрізняється від біосфери величезною швидкістю в розвитку. За концепцією ноосфери, людство перетворилося на найпотужнішу геологічну силу на планеті. Вернадський підкреслював, що протягом останніх 500 років воно освоїло нові форми енергії - парову, електричну, атомну, й навчилося використовувати майже всі хімічні елементи. Людство освоїло всю біосферу й одержало набагато більшу, порівняно з іншими організмами, незалежність від навколишнього середовища. Наукова думка й діяльність людини змінили структуру біосфери, незаймана природа швидко зникає, з'являються нові екосистеми та ландшафти - міста, культурні землі, для яких характерні простіші угрупування організмів.

1.2 Методологічний зміст поняття «ноосфера»

Ноосфера (гречок. ньпт -- «розум» і уцб?сб - «куля») - сфера взаємодії суспільства й природи, у границях якої розумна людська діяльність стає визначальним фактором розвитку (ця сфера позначається також термінами «антропосфера», «соціосфера», «біотехносфера»).

Ноосфера -- нова, вища стадія еволюції біосфери, становлення якої пов'язане з розвитком людського суспільства, що робить глибокий вплив на природні процеси. Відповідно до Вернадського, «у біосфері існує велика геологічна, бути може, космічна сила, планетна дія якої звичайно не приймається в увагу в поданнях про космос…Ця сила є розум людини, спрямована й організована воля його як істоти суспільного».

Ноосфера як наука вивчає закономірності виникнення, існування й розвитку людини, людського суспільства, закономірності взаємини людини з біосферою. Суть ноосфери полягає в тім, що людина, людське суспільство є об'єктивна, закономірна частина миру й необхідно осягати й знати ці закономірності. У навколишньому нас світі ноосфера є тією частиною біосфери, що займає людина.

У навчанні ноосфери Людина з'являється вкоріненим у Природу, а «штучне» розглядається як органічна частина й один з факторів ( що підсилюється в часі) еволюції «природного». Узагальнюючи з позиції натураліста людську історію, Вернадський робить висновок про те, що людство в ході свого розвитку перетворюється в нову потужну геологічну силу, своєю думкою й працею перетворюючий лик планети.

Відповідно, воно з метою свого збереження повинне буде взяти на себе відповідальність за розвиток біосфери, що перетворюється в ноосферу, а це зажадає від його певної соціальної організації й нової, екологічної й одночасно гуманістичної етики.

Ноосферу можна охарактеризувати як єдність «природи» і «культури». Сам Вернадський говорив про неї те, як про реальність майбутнього, те, як про дійсність наших днів, що не дивно, оскільки він мислив масштабами геологічного часу.

«Біосфера не раз переходила в новий еволюційний стан…--відзначає В.И. Вернадський. -- Це переживаємо ми й зараз, за останні 10--20 тисяч років, коли людина, виробивши в соціальному середовищі наукову думку, створює в біосфері нову геологічну силу, у ній не колишню. Біосфера перейшла або, вірніше, переходить у новий еволюційний стан -- у ноосферу -- переробляється науковою думкою соціальної людини».

Таким чином, поняття «ноосфера» з'являється у двох аспектах:

- ноосфера в стадії становлення, що розвивається стихійно з моменту появи людини;

- ноосфера розвинена, свідомо формована спільними зусиллями людей в інтересах всебічного розвитку всього людства й кожної окремої людини.

Поняття «Ноосфера» було запропоновано професором математики Сьорбони Едуардом Леруа (1870-1954), що трактував її як «мислячу» оболонку, що формується людською свідомістю. Е. Леруа підкреслював, що прийшов до цієї ідеї спільно зі своїм другом - найбільшим геологом і палеонтологом-еволюціоністом і католицьким філософом Пьером Тейяром де Шарденом. При цьому Леруа й Шарден ґрунтувалися на лекціях по геохімії, які в 1922 - 1923 роках читав у Сьорбони Володимир Іванович Вернадський (1863-1945).

Найбільш повне втілення теорія Леруа знайшла в розробці Тейяра де Шардена, що розділяв не тільки ідею абіогенезу (пожвавлення матерії), але й ідею, що кінцевим пунктом розвитку ноосфери буде злиття з Богом. Однак наукове обґрунтування навчання про ноосферу зв'язано в першу чергу з ім'ям Вернадського.

В основі теорії ноосфери Леруа лежать подання Матерії, що виникає як нижчий щабель еманації. Досягши певної щабель розвитку, істоти почуттєвого миру починають усвідомлювати власну неповноту й прагнути до прилучення, а потім і злиттю з Єдиним. Еволюційна модель Леруа й Тейяра де Шардена повторює основні положення неоплатонізму. Зрозуміло, виникнення Вселеної, поява й розвиток життя на Землі описується в термінах сучасної науки.

Також великий вплив на розвиток ноосфери, як науки зробив Анрі Бергсон. Його теорія ноосфери полягала, головним чином, у висунутому їм в 1907 році положенні про творчу еволюцію «L'evolution creatrice». 

Справжня й первісна реальність, по Бергсону, - життя як метафізично-космічний процес, творча еволюція; структура її - тривалість, що осягається тільки за допомогою інтуїції, різні аспекти тривалості - матерія, свідомість, пам'ять, дух. Универсум живе, росте в процесі творчої свідомості й вільно розвивається відповідно до внутрішньо властивим йому прагненням до життя - «життєвим поривом» (l'elan vital). Вплив Бергсона простежується й у Тейяра де Шардена. Зокрема, в «Феномені людини» він кілька разів звертається до категорій пориву (l'elan) і тривалості (duree).

Термін антропосфера в 1902 році ввів у науковий оборот Д.Н. Анучин.

До думки про ноосферу В.И. Вернадський прийшов майже одночасно з розробкою концепції біосфери, хоча докладно зупинитися на аналізі цього поняття зміг лише наприкінці свого життя, подумки продовжуючи закономірний процес еволюції земної поверхні від біологічної стадії до соціального. Ноосфера - це єдина система. Вона розвивається як результат взаємодії соціальної системи.

По Вернадському, ноосфера може формуватися як закономірне відтворення на якісно новому рівні певних особливостей організації біосфери, який повинна випливати людська діяльність. Логіка розвитку людської діяльності повинна йти в унісон з організованістю біосфери.

Таким чином, ноосфера - це біосфера, перетворена людьми відповідно пізнаним і практично освоєним законом її будови й розвитку. Головна особливість біосфери, що обов'язково повинна бути відтворена людиною в процесі перетворення в ноосферу, В.И. Вернадський бачив у певній спрямованості обмінних процесів між всіма явищами на земній поверхні з навколишнім Космосом.

Об'єктивна необхідність формування ноосфери виникає з того, що прийшов час, коли людство повинне знайти здатність до екологічного саме забезпеченню. На відміну від біосфери ноосфера не може формуватися стихійно, а тільки в результаті свідомої діяльності людей на основі вивчення й практичної підтримки ними законів саме регуляції біосфери й узгодження з ними своєї хазяйської й іншої діяльності.

Отже, наступність людини стосовно живої речовини планети полягає в тому, що він своєю діяльністю повинен продовжити логікові розвитку, але на якісно новому рівні.

Ноосфера характеризує важливий аспект спрямованості цільового розвитку. Важливо також визначити прогнози розвитку ноосфери. В.И. Вернадський думав, що формування ноосфери - це тривалий процес, що забере час життя не одного покоління людей. Концепція ноосфери припускає розробку випереджальної моделі оптимальної взаємодії природи й суспільства по всіх основних параметрах обмінних процесів, що відбуваються між ними: речовина, енергія, інформація. Основною спрямованістю оптимізації взаємодії суспільства й природи є підвищення придатності природного середовища для існування суспільства.

Аналіз різноманітних аспектів філософського й соціального поняття «ноосфера» показує його винятково комплексний характер. Це поняття не можна віднести до розряду чисто соціальних або природних понять. Воно є соціоприродним, що включає в себе соціальні й природні явища в їхній оптимальній єдності.

Розділ 2. Розвиток ноосферної ідеї В.І. Вернадського

В.І. Вернадський - один з найвидатніших учених, засновник геохімії, біохімії, радіогеології і творець наукової школи. В. І. Вернадський був тонким цінителем факторів, вченим, украй вимогливим до того, щоб природничонаукові гіпотези відображали об'єктивну реальність матеріального світу, закономірності, пов'язані з фізико-хімічними, геологічними, біохімічними та іншими матеріальними процесами. Його концепції завжди були відточені величезним досвідом природничо-наукової, професійної роботи. Факти про біосферу накопичувалися поступово в зв'язку з розвитком переважно біологічних наук: ботаніки, географії, грунтознавства. Надалі поглиблене уявлення про закономірні зв'язки тваринами, рослинами і мінералами було розвинене В. В. Докучаєвим. У 1899 році він писав: "Вивчалися головним чином окремі тіла, мінерали, гірські породи, рослини і тварини, і явища, окремі стихії - вогонь (вулканізм), вода, земля, повітря, в чому, повторюємо, наука і досягла дивних результатів, але не їх співвідношення ... А тим часом саме ці співвідношення, ці закономірні впливу і складають сутність пізнання єства, кращу і вищу принадність природознавства ".

2.1 Зародження ідей про ноосферу у працях В. Вернадського

Сучасна екологічна наука останнім часом усе частіше звертається у своїх побудовах до концепції ноосфери (від гр. “ноос” - розум), опрацьованої видатним українським науковцем В.Вернадським. Актуальність концепції ноосфери зумовлена тим, що її освоєння дало новий поштовх до вирішення багатьох світоглядних, теоретичних і суто практичних проблем. Зокрема, більшість ноосферних досліджень має екологічне спрямування, оскільки у концепції ноосфери фіксується принципово нова єдність суспільства та природи, висвітлюються особливості якісно нового рівня діяльності людини в біосфері, які притаманні сучасній добі. Попри це вчення про сферу розуму залишається ще не достатньо опрацьованим, ведуться дискусії стосовно окремих його аспектів.

Ключові положення, які лягли в основу концепції ноосфери, опрацьовувались задовго до її створення. Маються на увазі думки про особливу роль людини в геологічній історії Землі, які висловлювались представниками різних галузей науки: Л. Агассісом, Ж. Бюффоном, А. Павловим, С. Подолинським, П. Флоренським, фізіократами, Ч. Шухертом. Проте безпосередніми творцями вчення про ноосферу були В. Вернадський та французькі дослідники П.Тейяр де Шарден і Е. Леруа. Твори останніх, присвячені сфері розуму, з'явилися раніше, ніж аналогічні праці В.Вернадського, проте у своїй роботі французькі науковці ґрунтувались на положеннях висловлених українським вченим під час читання ним лекцій у Сорбонні. Термін «ноосфера» було запропоновано Е. Леруа 1927 р. Розглянувши закономірності еволюції життя, Е. Леруа дійшов висновку, що в людині біологічна еволюція себе вичерпала. Подальша еволюція живого на нашій планеті, за його твердженням, здійснюватиметься тільки духовними засобами: індукція, суспільство, мова, розум і т. д. І це буде ноосфера, яка заступить біосферу. Під ноосферою Е. Леруа розумів закономірний етап розвитку органічного світу, коли домінуюча роль в еволюції належатиме духовній творчості людини та продуктові ЇЇ праці. І в цьому його погляди відрізнялись від уявлень Тейяра де Шардена, який розглядав ноосферу як такий собі мислячий пласт, що поступово розгортається зі світу тварин і рослин і приходить на останньому етапі психогенезу до усвідомлення тотожності всього сущого з точкою «Омега» -- божеством .

В. Вернадський прийшов до концепції ноосфери в останні роки свого життя. У ній відобразились результати його багатолітнього наукового пошуку. Головна праця, присвячена даній проблемі, отримала назву “Наукова думка як планетарне явище”. Вона не була опублікована за життя вченого і вперше побачила світ у 1977 році в збірнику “Роздуми натураліста”.

Теорія ноосфери Вернадського сформувалася тоді, коли світ складався з трьох взаємопов'язаних елементів: природа -- людина -- суспільство. До них потім приєднується ще один суттєвий елемент -- техніка, яка створена людиною і яка стала головним чинником змін на планеті, особливо з початком наприкінці 50-х років науково-технічної революції як велетенського якісного стрибка в розвитку науки та техніки. Це спричинило екологічну проблему -- одну з найнебезпечніших з-поміж глобальних проблем людства. Почалась руйнація гармонії відносин між людьми і їхнього ставлення до природи.

За В.І. Вернадським, поняття «ноосфера -- останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічний історії -- етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає нам прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах . Ноосфера -- нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою царину свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше».

В.І. Вернадський підкреслював, що людство фізично являє собою надзвичайно малу масу речовини планети, але міць його пов'язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його розумом і спрямованою цим розумом працею. Ноосферу Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гідросфера, атмосфера та органічний світ, перетворений розумною діяльністю людини.

Вчений був переконаний у закономірному характері виникнення ноосфери: «Вибух наукової думки у XX ст. підготовлений усім минулим біосфери і має глибокі корені в її будові. Він не може зупинитися і піти назад. Він може хіба що сповільнитись у своєму темпі . Біосфера неминуче перейде так чи інакше, рано чи пізно, в ноосферу»

Водночас В.І. Вернадський добре розумів, що людство знаходиться лише на підступах до ноосфери. Він неодноразово зазначав, що посилений вплив людини на біосферу призводить до зниження багатьох видів, до зміни кількісних співвідношень між іншими видами. Природні екосистеми замінюються культурними, а в тих, що залишилися, перебудовуються біотичні зв'язки, спрощується структура трофічних ланцюгів. Але фактори органічної еволюції не перестають діяти, а проявляються на кожній території, де існує людина. При цьому процеси боротьби за існування і природного відбору набирають специфічних рис у культурних екосистемах. Та особливо великі зміни відбуваються в масштабі всієї планети, що характерно для нинішнього етапу розвитку біосфери наприкінці XX ст. «Людина вперше реально зрозуміла, що вона житель планети і може _ повинна -- мислити й діяти у новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім'ї, родини, держави чи їх спілок, а й у планетарному аспекті. Вона, як усе живе, може мислити й діяти у планетарному аспекті тільки в царині життя -- в біосфері, в певній зеленій оболонці, з якою вона нерозривно закономірно зв'язана і вийти з якої не може, її існування є її функція».

Таким чином, вчення про ноосферу з самого початку містило в собі елемент утопії, у ньому тісно переплетені ціннісні та буттєві підходи без будь-якого розмежування їх. Тому потрібно розрізняти розуміння ноосфери як утопії і як реального стану. І, виходячи з реального стану відносин людини з природою, слушною можна вважати думку деяких сучасних вчених про те, що ноосфера знаменує собою початок низхідного етапу розвитку людства.

2.2 Основні положення вчення В. Вернадського про ноосферу

Ноосфера - це біогеохімічне поняття, що відображає коеволюцію людства та біосфери, синтез історичного та природного процесів самоорганізації як планетарного явища. Цей синтез пов'язаний з діяльністю людства, що становить могутній геологічний процес, а людство - могутню геологічну силу. У зв'язку з небаченим раніше посиленням стихійного впливу людини на природу виникає можливість катастрофічних наслідків для людства та навколишньої природи. Визначаючи об'єктивні тенденції в процесі самоорганізації ноосфери, її передумови, умови становлення та значення, Володимир Вернадський зазначає, що, по-перше, ноосфера виникла у зв'язку з становленням всесвітності в історії людства, перетворенням людства на єдину цілісність. За таких умов не класовий інтерес, а інтереси народу і кожної особистості визначають життя людства. По-друге, соціальна та природна тенденції вимагають рівності всіх людей, ставлять інтереси і добро всіх як реальне планетарне державне завдання. По-третє, для переходу системи суспільство -- природа з біосфери в ноосферу необхідна єдина наукова планетарна думка, яка б охоплювала всі держави. Володимир Вернадський пише, що повсюдне утворення наукової думки та наукового пошуку є «першою основною передумовою переходу біосфери в ноосферу».

Вперше ставиться завдання проникнення знання у все людство. Рішення такого завдання має на меті усвідомлення правильного життя: по-перше, підвищити добробут населення; по-друге, максимальне розмноження людства; по-третє, максимальне виявлення розуму. Якщо до XX ст. панівною виступала система поглядів обмеження приросту населення, то ноосфера передбачає найповнішу можливість народжуваності людей. Це принципово нова система світосприйняття розвитку людства, вимагає нового типу людини - людини ноосфери: вільної, незалежної від інших організмів. Сучасна людина - гетеротрофна, тобто існує за рахунок зелених рослин. Нова ж людина має бути автотрофною. Наука і повинна забезпечити безпосереднє синтезування їжі, що «звільнило б людину від її залежності від іншої живої речовини. Із істоти соціально-гетеротрофної стала б соціально-автотрофною. Людський розум створив би таким шляхом нове велике геологічне явище». Але Володимира Вернадського хвилюють наслідки відкриття, закликає вчених готуватися до відкриття, бо невідомо, буде воно благодійним чи принесе страждання. Вчений упевнений, оскільки майбутнє людини створюється нею ж, то нова автотрофна істота отримає досі відсутні можливості використання її вікових духовних устремлінь: людина реально відкриє шляхи до кращого життя. Звичайно ж, створення нової людини пов'язане з відкриттям принципово нових джерел енергії. Наукові досягнення в небачених раніш масштабах використовуватимуться в військовій справі. І Володимир Вернадський закликає вчених і всіх людей зберегти людство від самознищення. Покласти край майбутнім війнам. Отже, четвертою передумовою ноосфери є виключення війни з життя суспільства. Володимир Вернадський один з перших вітчизняних природознавців, які висунули проблему «особистої етики вченого». Вчений особисто відповідальний за свою долю і долю планети. Реалізацію проблем ноосферизації належить шукати у філософсько-етичній сфері. Звідси - ще одна передумова формування ноосфери - синтез науки, моралі, мистецтва та філософії. Нібито підводячи підсумки своїх роздумів, Володимир Вернадський пише, що, оскільки зародження ноосфери здійснюється в міру формування світових демократичних суспільних відносин, то біогеохімічне поняття ноосфери, що випливає з біогеохімічних уявлень, повністю співзвучне основною ідеєю наукового соціалізму. Концепція ноосфери у філософії Володимира Вернадського поліфонічна: охоплює природознавчий, суспільний, філософський і суспільно-моральний аспекти. Його погляди на найближче майбутнє суспільства містять ідею повного підкорення держави народові, заміну централізованого управління місцевою автономією. Держава має бути федеративною.

Розкриваючи закономірність, еволюційну неминучість переходу біосфери у своєму розвитку в новий вищий етап - ноосферу - сферу розуму, вчений визначив, що людина здатна активно впливати на природні процеси й соціальну організацію суспільства. У цьому зв'язку значно зростає роль науки та наукового світогляду у розв'язанні глобальних загальнолюдських проблем і конкретних соціально-економічних завдань, що постійно виникають у суспільстві. Людина має будувати свої відносини з природою тільки на науковій основі, щоб передбачити наслідки цієї діяльності й регулювати їх, не завдаючи шкоди природі, не порушуючи її внутрішньої рівноваги та гармонії взаємовідносин із суспільством. Це вимагає глибоких знань об'єкта дослідження, виявлення закономірностей і тенденцій змін, що постійно відбуваються під впливом численних природно-географічних, соціально-економічних, суспільно-організаційних чинників, адекватного застосування наукових методів дослідження. Основними принципами наукового пошуку мають бути осмисленість дій та об'єктивний науковий аналіз, обачність і обгрунтованість наукових передбачень, на цій основі суворе регулювання практичної діяльності. З таких позицій наука може трактуватися, за В.І.Вернадським, як нова матеріальна сила перетворення людського суспільства.

Виникнення ноосфери, на думку В.І. Вернадського, -- об'єктивний і неминучий вияв життя як природного явища. Сутність ноосфери коротко можна сформулювати так: якщо узгодженість процесів, які відбуваються у неживій природі, забезпечується механізмами саморегуляції, то узгодженість характеристик природного середовища і суспільства може бути здійснена розумом і волею. Тобто мова йде вже не про руйнівне втручання в природу, а про науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя і щастя людей. Визначальним фактором має бути не стихія природного розвитку, а інтелект людини.

Вчений розглядав ноосферу як майбутній стан біосфери, оскільки людство ще далеке від такого стану. У своїй останній праці "Кілька слів про ноосферу" він визначив деякі загальні умови, необхідні для створення ноосфери, зокрема: людство має стати єдиним в інформаційному й економічному зв'язках; ноосфера -- явище загальнопланетарне, тому людство має прийти до цілковитої рівності рас, народів та ін.; ноосфера не може бути створена до припинення війн на Землі.

За вченням В.І. Вернадського, ноосфера мала стати втіленням не лише наукових знань, а й моральних якостей людства, найкращих рис духовності людини. Вона прогнозувалася як гармонія духовних та фізичних відносин людини і природи, людини і людини. Але дійсність далеко не завжди розумна, вона не часто "вписується" в теоретичні міркування й передбачення. В реальному процесі розвитку ноосфера стала лише однобічним втіленням раціонального знання. Відсутність у ній моральної та інших людських цінностей стала усвідомлюватися значно пізніше, з виникненням глобальних проблем.

ноосфера біосфера вернадський

2.3 Принципові положення теорії В.І. Вернадського

І. Вернадський виділяв рівні (основні структурні компоненти) речовин біосфери. Кожна з цих складових характеризується специфічною, динамічною структурою та організацією.

1) жива речовина (сукупність організмів різних видів).

“Я називатиму живою речовиною сукупність живих організмів, виражену в вазі, хімічному складі, у мірах енергії та характері простору” (В.І. Вернадський).

Жива речовина характеризується також різноманітністю видів і їх чисельністю, а також тенденцією росту їх кількості в процесі еволюції живої природи.

Форми життя дуже різноманітні. Нараховується біля 500 тис видів рослин і біля 1.5млн видів тварин. При всій різноманітності видів, маса живої речовини на Землі відносно невелика 105-106 км3. якщо цю величину прийняти за 1, то маса атмосфери 10, гідросфери 10000, літосфери 100000, а маса всієї Землі 100 млн.

2) біогенна речовина - органо-мінеральні та органічні продукти, створені організмами (всі форми дендриту, кам'яне вугілля, нафта, газ тощо);

3) нежива (косна, кістякова речовина) - неживі неорганічні сполуки, речовини, в утворенні яких живі організми участі не брали (гірські вивержені породи, мінерали, опади);

4) біокістякова речовина - неорганічні продукти, що утворюються в результаті взаємодії живої і кістякової речовин, (кисень, створений зеленими рослинами; основним видом біокістякової речовини є вода, а основним біокістяковим тілом - грунт; до суміші біогенних речовин з мінеральними породами небіогенного походження відносяться мул, природні води, газо- та нафтоносні сланці, частина осадових карбонатів, ландшафти); сама біосфера є біокістяковою системою.

5) радіоактивні речовини;

6) розсіяні атоми;

7) речовини космічного походження (метеорити).

II. Енергія Сонця - космічне джерело енергії в біосфері. Речовина біосфери приймає космічну енергію і стає активною. Організми трансформують променисту енергію Сонця в хімічну згідно із законами термодинаміки. Залежно від джерела енергії Вернадський говорив про живу речовину І-го і ІІ-го порядків,

III. "Тиск життя". В. І. Вернадський відзначав здатність живої речовини постійно зростати, розрахував швидкість можливого заселення поверхні Землі деякими організмами за умов безперешкодного існування. Так, для деяких бактерій достатньо 1,3 -- 1,8 доби для заселення поверхні планети.

Ще одним проявом активності живих організмів є інтенсивність розмноження. За ідеальних умов (теоретично) вона може сягати швидкості звуку., так, одноклітинна водоросль діатомея теоретично здатна за 8 днів утворити масу речовини, що дорівнює масі Землі, а наступного дня подвоїти її.

IV. Роль живих організмів. В.І. Вернадський вперше відзначив геологічну роль живих організмів. Саме завдяки їх діяльності відновний характер давньої атмосфери, в якій переважали NН3, СН4, СО, СО2, змінився на окисний з переважанням N2, О2 та незначним вмістом СО2.

Значення живих організмів:

* акумулюють сонячну енергію, трансформує її в енергію земних процесів (хімічну, механічну, теплову, електричну) - поклади кам'яного вугілля - це сонячна енергія, накопичена зеленими рослинами минулих геологічних епох;

* багато мінералів і гірських порід мають біогенне походження (осадові родовища сірки, заліза, мангану та інших металів), осадові породи вапняків;

* накопичують хімічні елементи у тканинах свого тіла: Fe, Cu, Mn, N, S, P тощо, а також у середовищі життя: земні рослини збагачують атмосферу і воду киснем, накопичують азот у ґрунті;

* більшість хімічних елементів здійснюють кругообіг через біосферу.

* в кінцевому рахунку жива речовина породила склад атмосфери, гідросфери, ґрунту.

* живі організми змінили рельєф земної поверхні, посиливши процеси осадонакопичення, вивітрювання та ерозії;

* впливають на мікроклімат та геофізичні умови свого існування.

V. "Плівки життя". B.I. Вернадський підкреслював повсюдність життя, яке в біосфері поширене в трьох основних середовищах: літосфері, гідросфері та атмосфері.

Одна із основних особливостей живої речовини - це й неймовірно різноманітний розподіл у різних частинах біосфери. Життя слабо розвинене у пустелях, тундрах, на глибині океану, високо у горах, тоді як інших ділянках біосфери - дуже щільне і різноманітне.

Найбільш висока концентрація живої речовини знаходиться на межах розподілу головних середовищ - у ґрунті як граничному шарі між атмосферою та літосферою, у поверхневих шарах океану, на дні водойм і, особливо, у лиманах, на літоралі, де всі три середовища - грунт, вода та повітря знаходяться поряд.

Місця найбільшої концентрації організмів називають «плівками життя».

VI. "Ноосфера". В. І. Вернадський зазначав, що можливості людини з її розумом і технікою такі значні, що вона може втручатись в хід геолого-хімічних процесів Землі і навіть змінювати їх природний напрямок. Людство має усвідомити свою силу і роль у біосфері і тоді настане новий етап її розвитку.

Отже, Вернадський передбачав перехід біосфери в новий стан, так звану сферу розуму -”ноосферу” (noos - в перекладі з грецької : розум, дух ), в якій людина стане основною геологічною силою.

Ноосфера - це етап розвитку біосфери, на якому людина, свідомо використовуючи свої знання, буде підтримувати існування біосфери та сприяти її розвитку.

2.4 Значення спадщини В.І. Вернадського

Слід відзначити велику евристичну значимість спадщини Вернадського. У створенні свого вчення про ноосферу вчений виходив не тільки з точно встановлених наукою законів і фактів. Він не зміг би підняти цю ідею до висоти наукової концепції, якби не передбачав (майже на півстоліття випередивши свій час) ще тільки народжуються і непомітні для інших зачатки тенденцій майбутнього розвитку науки, потреб матеріального виробництва, розвитку суспільства і пов'язаних з їх здійсненням проблем. Зараз, спираючись на досягнення сучасної науки і практики, ми розуміємо суперечливий вплив НТР на життєдіяльність суспільства, бачимо загострення глобальних проблем сучасності, обумовлене рівнем розвитку матеріального виробництва, способу впливу суспільства на природу; загострення проблеми енергетичних, продовольчих і мінеральних ресурсів, погіршення світової екологічної ситуації ; соціально-класові суперечності сучасної епохи; військові конфлікти, економічну залежність країн, що розвиваються та їх перетворення на місця вивезення «брудної» технології і складування токсичних відходів виробництва; явища духовної деградації і т. п. Все це передбачав Вернадський і пов'язував з не подоланим ще способом впливу суспільства на природу, при якому людина діє, як і раніше: «Захоплюючи технікою свого життя все нові й нові форми енергії і переробляючи їх своїм розумом і працею для поточних цілей свого життя, не замислюючись про наслідки ».

Вернадський окреслив основні тенденції та шляхи подолання стали зараз реальністю труднощів. Разом з тим, він з оптимізмом дивився в майбутнє, вірив у торжество розумного, щасливого майбутнього людства, але з усією визначеністю попереджав: «У геологічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо він зрозуміє це і не буде вживати свій розум і працю на самознищення ».

Гуманіст Вернадський бачив, що для здійснення переходу біосфери в ноосферу створені реальні об'єктивні передумови: сталася найбільша наукова революція, що відкрила шлях для безмежного збільшення матеріальних і духовних сил людства, здійснилися глибокі демократичні перетворення, почався процес економічного і соціального об'єднання людства в єдину світову асоціацію. Ці передумови повинні стати тією стихійно створювалася протягом багатьох тисяч років основою, на досягненнях якої людина тільки тепер може свідомо втілити в життя свою ідею про перетворення біосфери в ноосферу, підкорити своїй волі й розуму стихійні процеси міграції речовини та енергії і суспільних трансформацій для забезпечення свого безмежного прогресивного розвитку.

Концепція ноосфери була сформульована Вернадським до початку розгортання науково-технічної революції і модернізації індустріального суспільства. Тому структуру і проблематику цієї концепції не можна вважати завершеною. Зрозуміло інше: вона є найбільш універсальною загальнонаукової концепцією, що дозволяє синтетично охопити в контексті взаємодії суспільства і природи новітні досягнення природничих, технічних і суспільних наук.

Концепція ноосфери Вернадського з усією визначеністю показує її світоглядну значущість і неприпустимість спроб її вузького, однобокого тлумачення, які зводять нанівець наукову і практичну значущість цілісного осмислення якісно нового етапу соціоприродної еволюції.

Весь світовий досвід природокористування показує об'єктивні соціальні та науково-технічні труднощі, тривалість процесу формування справді гуманістичного взаємодії суспільства з природою - ноосфери.

Неправомірно і ототожнення кордонів ноосфери зі сферою діяльності людини. Ноосфера, відповідно до Вернадського, це перетворена в інтересах людини природа, рівноважний стан якої підтримується цілеспрямованою діяльністю усуспільнивши людства. Сфера ж діяльності охоплює всі галузі природного світу, куди проникає людина або створені ним апарати та прилади, не надаючи принципового впливу на них. Отже, межі ноосфери вже сфери діяльності людини.

Становлення ноосфери немислимо без олюдненої природи, але це не є сама олюднена природа. Треба мати на увазі два моменти. Олюднена природа з'являється разом з людиною, коли він ще не в змозі регулювати протікання глобальних процесів природи. Ноосфера ж - свідомо створюване людиною стан природного середовища. Вона включена в постійне розгортання природних процесів природи, але це контрольована людиною природне середовище його існування.

Наукова значимість навчання Вернадського про ноосферу полягає в тому, що він як природознавець, досліджуючи геохімічні процеси міграції речовини та енергії в природі, виявив геологічну роль життя, живої речовини в планетарних процесах, у становленні і подальшому підтримці динамічної рівноваги біосфери - продукту життєдіяльності та середовища існування живих істот. У цьому живу речовину він виділив людину як геологічну силу, що змінює природні біогеохімічні процеси планети, здатну перебудувати відповідно до своїх уявлень складалися протягом багатьох геологічних епох природні цикли міграції речовини та енергії і змінити таким чином біосферу Землі.

Список використаної літератури

1. Білявський Г. О. Основи загальної екології / Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. -- К.: Либідь, 1995 -- 368 с.

2. Вернадський В. І. Жива речовина в земній корі / Вернадський В. І. - К.: Києво - Могилян. акад., 1988 - 106 с.

3. Вернадський В. І. Кілька слів про ноосферу. Філософські думки натураліста. / Вернадський В. І. - Львів.: Кальварія, 1998. - 505 с.

4. Корсак К.В.Основи екології / Корсак К.В., Плахотнік О.В. - К.: МАУП, 2000. - 238 с.

5. Вернадский И. В. Теория ноосферы [ Електронный ресурс] Режим доступу: www.djerelo.com

6. Биосфера, ноосфера [ Електронный ресурс] Режим доступу: www.lib.ua-ru.net

Размещено на Allbest.ru