Розміщення продуктивних сил спиртової промисловості в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота

з курсу «Регіональної економіки»

на тему

«Розміщення продуктивних сил спиртової промисловості в Україні»

Київ 2011

Зміст

Вступ

1. Сутність, структура і значення спиртової промисловості

2. Основні передумови розвитку і фактори розміщення спиртової промисловості України

3. Сучасні особливості розвитку спиртової промисловості України

4. Продукція спиртової промисловості України у внутрішній та зовнішній торгівлі

5. Територіальна організація Спиртової промисловості України

6. Проблеми та перспективи розвитку спиртової промисловості України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Мета курсової роботи полягає у тому, щоб вивчити і дослідити розвиток і розміщення спиртової промисловості України.

Завдання цієї курсової роботи: висвітлення значення і ролі спиртової промисловості України, її аналіз на даний момент і в динаміці. Увага приділяється як історичним та природним передумовам розміщення, так і соціально-економічним факторам, які впливають на зрушення, що відбуваються в галузі. Особливу увагу приділено територіальним відмінностям розміщення та причинам, що зумовлюють таке розміщення спиртової промисловості в країні.

Актуальність теми полягає у тому, що аналіз розвитку і розміщення спиртової промисловості є досить актуальною темою, тим більше, що в нових умовах господарювання відбулись істотні зрушення в розміщенні, структурі та інших показниках розвитку галузі. Представники спиртової галузі вважають, що профілювання частини потужностей спиртових заводів на випуск етанолу дозволить вирішити проблему їхнього існування в майбутньому, а заодно й енергетичну проблему в країні. Докорінний аналіз даної теми дозволить вивчити проблеми, які виникли на даному сучасному етапі розвитку спиртової промисловості та її вплив на всі ланки господарського комплексу України, що є одним із головних чинників стабілізації економіки держави.

спиртовий галузь торгівля

1. Сутність, структура і значення спиртової промисловості

Спиртопродуктовий підкомплекс АПК займає важливе місце в економіці України. Він раціонально доповнює основні рослинницькі продуктові підкомплекси, оскільки спиртова промисловість здатна перетворювати навіть дефектне зерно, картоплю, цукрові буряки і продукти їх переробки у високоякісну продукцію. Його основний продукт -- етиловий спирт широко використовується в багатьох галузях народного господарства.

Орієнтиром перспектив спиртопродуктового підкомплексу АПК є проект Національної програми розвитку сільськогосподарського виробництва України, в якому поставлено завдання забезпечити продовольчий достаток в країні, поступовий перехід агропромислового виробництва до ринкової економіки.

У розвитку спиртової промисловості пріоритетними вважаються економічне реформування і техніко-технологічне переоснащення галузі, створення в Україні потужної структуроформуючої ланки аграрної економіки та забезпечення зростання випуску спирту і спиртопродуктів.

Виробництво основних видів продукції у спиртопродуктовому підкомплексі АПК України по роках.[5]

Продукція	2007	2008	2009	2010
Спирт етиловий з харчової сировини, млн. дал	53,9	57	60	63
Горілка і горілчані вироби, млн. дал	30,9	38	44	46

Для запровадження ефективних економічних відносин і переходу спиртопродуктового підкомплексу АПК до ринкових відносин необхідно здійснити ряд організаційно-економічних заходів: завершити приватизацію на підприємствах сировинної зони, провести корпоратизацію підприємств спиртової промисловості, здійснити організаційно-економічні заходи з реструктуризації і санації збиткових господарств, створити ефективне ринкове середовище у сфері заготівель сировини та збуту продукції.

Основними видами продукції, які випускає об'єднання, є спирт етиловий з харчової сировини, спирт ректифікат, вуглекислота, дріжджі кормові і пекарські, а також горілчані вироби.

Спиртові заводи для виробництва спирту щороку переробляють близько 450 тис. тонн фуражного та некондиційного зерна. Так, з урожаю 2011 року підприємствами, підпорядкованими Мінагрополітики, закуплено 410 тис. тонн зерна зазначеної якості, тоді як виробництво 280 тис. тонн ВКД потребує, крім 500 тис. тонн меляси, 550 тис. тонн зерна додатково до обсягів, які використовуються для виробництва спирту. Це гарантує стабільний збут продукції сільськогосподарських виробників, замовлення на продукцію машинобудівної, хімічної, переробної галузей.

У випадку забезпечення споживання 280 тис. тонн ВКД тільки від їх виробників (спиртових заводів) до бюджету та цільових фондів щорічно додатково надходитиме понад 180 млн. гривень.[3]

2. Основні передумови розвитку і фактори розміщення спиртової промисловості України

Спиртова промисловість, як правило, розміщується в невеликих містах і селах, орієнтується на сировинну базу - мелясу (побічний продукт цукрового виробництва), зерно (пшениця, жито, ячмінь, кукурудза), картоплю тощо. Виробництво етилового (винного) спирту та спирту-сирцю сконцентровано в Тернопільській, Вінницькій, Київській, та інших областях.

Спиртові заводи розташовані в сільській місцевості і в переважній більшості є основними платниками податків в місцеві бюджети. Крім того, на їх базі побудована соціальна та побутова інфраструктура сільських населених пунктів. Тому неритмічна робота спиртових заводів призводить до проблем у постачанні тепла та енергії у дитячі садки, школи, житлові будинки.

Важливу роль в ефективності виробництва спирту відіграє сировина. Як сировину для спиртової промисловості використовують продукцію, що містить крохмаль (картопля, зернові культури) та цукор (кормова меляса, цукрові буряки); рідкісні види продукції (цикорій, вика, зернові суміші).

Залежно від географічного положення і структури господарства в окремих країнах для виробництва спирту використовують різні види сировини, наприклад, у Франції -- цукрові буряки і мелясу; у Німеччині -- зерно, картоплю; у США -- зерно, фрукти, виноград, Основною сировиною виробництва спирту в Україні є картопля, зерно і меляса.[4]

Сировина безпосередньо впливає на собівартість спирту і на ефективність роботи спиртової промисловості. Основними показниками, які характеризують ефективність сировинних культур, є вихід продукції переробки з розрахунку на 1 га посіву і собівартість одиниці спирту, виробленого з даного сировинного ресурсу(табл.1).

Табл.1 Рівень виходу продуктів переробки харчової сировини на спирт з розрахунку на 1 га посіву основної культури.[10]

Культура	Надходження сировини з 1 га посіву, т	Вихід спирту з 1 т, дал	Кількість спирту з 1 га посіву, дал	Кількість браги (розрахункова), дал	Кількість кормових одиниць у бразі на 1 га посіву
Картопля	10,0	11,0	110,0	1430	615
Цукрові буряки	20,0	9,7	173,3	2253	672
Кукурудза на зерно	3,0	51,0	102,0	1626	1464
Жито	1,5	31,0	46,5	605	545
Ячмінь	2,0	36,8	55,2	716	573

Крім того, основним показником ефективності використання сировини є вихід спирту з 1 т сировини. На переробних підприємствах досліджуваної зони склалися такі середні показники виходу спирту (дал) з 1 т сировини: жита -- 34,97, пшениці -- 35,07, ячменю -- 32,9, кукурудзи -- 2,82, проса -- 36,2, картоплі -- 6,4.

Комплексним показником, який визначає рівень ефективності сировинних ресурсів, є вихід прибутку з розрахунку на 1 га посіву культури (табл. 2).

Табл. 2 Порівняльна ефективність використання різних видів сировини для виробництва спирту.[10]

Показники	Сировина
	зерно	картопля	меляса
Вихід продукції з 1 га, т	2,2	12,1	1,1
Вихід спирту з 1 т, дал	34	11	27
Вихід спирту з 1 га посіву, дал	74,8	133,1	29,7
Виробничі витрати, грн., з розрахунку: на 1 га посіву	627	3618	160
на 1 дал спирту	8,38	27,18	5,37
Виручка від реалізації спирту, грн./га	959	1694	267
Прибуток, грн./га	332	-1924	107
Рівень рентабельності, %	53,0	-53,2	66,9

Як видно з даних табл. 2, найвищий показник прибутковості мають зернові культури, а виробництво спирту з картоплі є збитковим. На 1 га посіву зернових одержують 332 грн. прибутку, а на 1 га картоплі -- 1924 грн. збитку.

Розрахунки визначення точки беззбитковості свідчать, що для досягнення беззбитковості виробництва спирту з картоплі необхідно забезпечити середній рівень її урожайності 270 ц/га, а вихід спирту з розрахунку на 1 га -- 300 дал.

Таким чином, економічне обгрунтування видів сировини і розрахунок раціональних сировинних зон спиртозаводів -- об'єктивна передумова високої ефективності спиртопродуктового підкомплексу АПК.

Як видно з наведених даних, виручка і прибуток від реалізації спирту, одержаного з 1 т зерна, в 2,4 раза перевищує суми виручки і прибутку від реалізації цієї ж кількості зерна. Крім того, від переробки зерна на спирт одержують 488 корм. од. браги, яку можна використовувати для відгодівлі великої рогатої худоби. Все це вимагає детальної оцінки розвитку сировинної зернової галузі.[10]

3. Сучасні особливості розвитку спиртової промисловості України

Станом на 1 січня 2010 року спиртові заводи Мінагрополітики мають змогу виробляти 60 тис. тонн етанолу на рік. При наявності попиту на етанол потужності з їх виробництва можуть бути збільшені до 100 тис. тонн на кінець року та до 280 тис. тонн в перспективі з повним використанням встановлених потужностей. Цей показник збільшився порівняно з попередніми роками.[11]

Україна вже кілька років поспіль намагається скерувати частину свого аграрного потенціалу на виробництво відновлюваних джерел енергії, якими можна було б замінити невідновлювані мінеральні енергоносії (нафту й газ), послабивши тим залежність економіки країни від російської “труби”.

Проте Україна ще не дожила до того, аби екологічні мотивації ставали в ній реальними рушійними силами. Першим державним актом, покликаним унормувати виробництво і застосування високооктанової кисневмісної добавки до бензинів (ВКД -- українська назва паливного етанолу), став указ Президента України від 22 червня 1999 року “Про організацію виробництва бензинів моторних сумішевих”. Трохи згодом Законом від 14 липня 2002 року “Про внесення змін до деяких законів України” бензини з ВКД було кваліфіковано як новий окремий вид продукції, для якого встановлено ставку акцизного збору на рівні 50% від чинних на той час ставок для моторних бензинів. У 2010 році Кабміном було прийнято програму “Етанол”, якою передбачено організацію виробництва ВКД на спиртових заводах. Спеціалісти підрахували, що оптимальна потреба України у ВКД становить 250-300 тис. т на рік. Виробництво такої кількості паливного етанолу потребує 1350 тис. т меляси або 1070 тис. т зерна. Це відкривало нові перспективи для використання побічних продуктів цукрової галузі, а також низькоякісного (перепрілого, зараженого грибком тощо) зерна, яке не можна навіть згодовувати худобі. Розбудовувати паливно-спиртову галузь заходилися концерн “Укрспирт” та профільна наука. Зокрема, УкрНДІспиртбіопрод разом з НВО “Масма” визначили вимоги до якості вітчизняного паливного спирту. Вміст домішок у ВКД може бути істотно вищим, ніж у спирті-сирці, що дає змогу використовувати для виробництва паливного етанолу побічні продукти спиртової технології, забруднені домішками напівпродуктів. В Україні було вирішено зупинитися на відмітці 6% домішок. Результати випробувань бензинів з добавкою ВКД підтвердили, що енергетичні та економічні показники роботи на сумішевих бензинах не погіршуються порівняно з роботою на товарних бензинах А-76 та А-92. Екологічні ж показники істотно поліпшуються. Найбільш помітним є зменшення токсичності відпрацьованих газів при роботі двигуна на холостому ходу та малих навантаженнях, що є дуже важливим для великих міст. Інститутом УкрНДІспиртбіопрод для підприємств української спиртової галузі було розроблено технологію одержання ВКД. В її основу покладено азеотропне зневоднення водно-спиртової суміші з використанням як розділювального агента циклогексану. Ця технологія є двопродуктовою і передбачає, що фракції бражного дистиляту, які містять меншу кількість домішок, ідуть на виробництво ректифікованого спирту, для виробництва ж ВКД використовуються найбільш забруднені домішками фракції бражного дистиляту, а також головна фракція етилового спирту, непастеризований і сивушний спирти та сивушне масло. Тож ректифікований спирт, який виготовляють за такою технологією, має вищі показники якості, ніж звичайні ректифіковані спирти. При цьому якісні показники ВКД повністю відповідають вимогам нормативної документації. Протягом останніх чотирьох років УкрНДІспиртбіопрод виконав перепрофілювання кількох спиртових заводів на випуск ВКД. “Першою ластівкою” нової галузі став Барський спиртозавод на Вінниччині, а згодом такі підприємства запрацювали і в інших областях України: Чернівецькій, Київській, Кіровоградській, Полтавській та Харківській. Реконструкцію, як правило, проводили з використанням наявного ректифікаційного обладнання, що істотно здешевлювало проекти і забезпечувало швидку окупність затрат.

Останнім часом інститут завершив два проекти із впровадження енергоощадної технології одержання ВКД, за якої зневоднення водно-спиртової суміші здійснюють адсорбцією на молекулярних ситах. Це дає змогу більш ніж утричі зменшити енерговитрати на зневоднення, а також уникати використання азеотропоутворювачів, що є токсичними речовинами. Тут треба зробити невеличкий відступ і зазначити, що впровадження нової технології на спиртозаводах не вело до стрімкого розвитку виробництва біопалива. По-перше, ВКД -- продукт новий і дорогий, тож свою нішу на ринку йому треба ще знайти. По-друге, свідомість керівників спиртозаводів за довгі роки роботи була чітко зорієнтована на ректифікований спирт, і впровадження виробництва ВКД сприймалося ними як ознака тимчасової скрути. Тож за найменшої нагоди зосередитися на ректифікованому спирті ВКД відсувалася на другий план. По-третє, останніми роками Україна постійно зменшує обсяги виробництва цукрових буряків, тож зменшується і кількість меляси -- сировини для виробництва спиртів. Нинішнього року проблеми із сировиною ще більш загострилися: мало того, що вкотре скоротилися посіви буряків (та й ті частково загинули), українських цукроварів ще й привчають працювати на імпортному цукрі-сирці. Зерна, як відомо, також не густо.[11]

Україна щорічно споживає близько 200 млн. тонн паливно-енергетичних ресурсів і відноситься до енергодефіцитних країн, бо покриває свої потреби в енергоспоживанні приблизно на 53% і імпортує 75% необхідного обсягу природного газу та 85% сирої нафти і нафтопродуктів. Така структура паливно-енергетичних ресурсів економічно недоцільна, породжує залежність України від країн експортерів нафти і газу і є загрозливою для її енергетичної і національної безпеки.

В 2009 році суспільним виробництвом України вже було вироблено більше 15,6 тис.тон. високооктанової кисневмісної добавки до бензинів як домішки (6-8%), що дозволило виробити понад 200 тис. тон. сумішевих бензинів. З вказаної кількості кисневмісної добавки до бензинів більш ніж 1,5 тис. тон. вироблено підприємством, що знаходиться у сфері управління Держкоменергозбереження. Загалом, за період починаючи з кінця 2009 року до 01.01.2011 року ним вироблено більш ніж 3,2 тис.т. цієї домішки.

У 2010 році в Україні було вироблено понад 5 тис. т. етанолу, а в 2000 році не більше 1тис. т. (за даними концерну „Укрспирт „). згортання виробництва етанолу, з одного боку, виникло у зв'язку зі зменшенням ціни на світлі нафтопродукти , а з іншого - через збільшення вартості сировини з якої вироблялися ці паливні високооктанові компоненти . Так, якщо у 2009 році вартість однієї тони меляси коштувало близько 80-120 грн. за тону, то в 2010 році вартість сировини сягнула понад 400 грн. за тону .

Однак найбільша проблема нової галузі полягає не в цьому. Спирт завжди був і залишається зоною спокус для українських підприємців, і цей ринок завжди принаджував чимало чистих і нечистих гравців. Тому держава відпочатку намагалася взяти виробництво ВКД і сумішевих бензинів під жорсткий контроль: постановою Кабміну від 17 січня 2010 року було визначено, що виробляти сумішеві бензини мають право лише нафтопереробні заводи, а ВКД -- лише певний перелік спиртозаводів. Ще декілька років тому активно купляли ВКД Одеський, Надвірнянський та інші нафтопереробні заводи (крім Кременчуцького, який має власну установку з виробництва метилтретбутилового ефіру (МТБЕ) і робить сумішеві бензини з цим компонентом). Вони бачили у виробництві сумішевих бензинів певний бізнесовий зиск, адже додавання ВКД, показник октанового числа якого значно вищий порівняно з бензинами (на рівні 110), дає змогу бензин А92 перетворювати на А95. Одержана різниця в ціні плюс зменшення на 50% розміру акцизного збору на сумішеві бензини цілком виправдовували витрати на придбання порівняно дорого паливного спирту (близько 3000 грн/т). Через скасування пільгової ставки акцизного збору інтерес нафтопереробників до ВКД зник, і виробництво цього продукту спиртозаводами практично припинилося.

Ще однією особливістю ціїю галузі є питання приватизації лікеро-горілчаної галузі. І хоча рішення буде просто формальністю, з точки зору закону воно вкрай необхідне. Заводи здебільшого давно знаходяться в приватних руках. А формально й досі належать державі.[6]

4. Територіальна організація Спиртової промисловості України

Спиртова промисловість - галузь, яка орієнтується на сировинну базу. Такою базою для спиртової промисловості є сільськогосподарська продукція, зокрема: зернові культури і картопля, а також меляса - побічний продукт цукроваріння. Саме тому спиртові заводи розміщенні нерівномірно по території України. Найбільша їх концентрація на заході і у центрі України. Це пов'язано з тим, що саме у цих регіонах випускається основна частина сільськогосподарської продукції України.

Найбільші заводи по виробництву спирту розташовані у таких населених пунктах: Андрушівці (Житомирська обл.), Івано-Франківську, Чернівцях, Новоселиці(Чернівецька обл.), Хоростові (Тернопільська обл.); Барі, Тростянці, Бершаді, Гайсині (Вінницька обл.); Луцьку; Кам'янці, Шполі(Черкаська обл.), Малій висці (Кіровоградська обл.),Червоно заводському(Полтавська обл.),Чернігові.[1]

З метою вдосконалення управління підприємствами спиртової та лікеро-горілчаної промисловості Кабінетом Міністрів України видані відповідні постанови про утворення регіональних об'єднань підприємств лікеро-горілчаної промисловості.

Зокрема у Тернопільської області, де провідне місце в економіці займає саме спиртова промисловість, утворено об'єднання на базі якого працює 11 спиртозаводів та 9 підприємств-виробників лікеро-горілчаної продукції, та здійснюють свою діяльність на ринку алкогольної продукції 22 гуртові фірми.

Таке ж об'єднання створене на Хмельниччині Нажаль, наразі спиртова й лікеро-горілчана промисловість цієї області у занепаді, хоч ще донедавна непогану горілку випускало два заводи у Кам'янці-Подільському та Ганнопільський спиртзавод на Славутчині, а крім спиртзаводів, непоганий старт узяло кілька цехів із виготовлення спирту, як наприклад у Моломолинцях Хмельницького району. Тепер, виробництвом спирту планують займатися тільки Довжоцький і Маниковецький заводи, а цехи, швидше всього, свою діяльність згорнуть. Через проблеми зі збутом перепрофілювався Ганнопільський завод.

Одним із найстаріших є Івано-Франківське виробниче спирто-горілчане об'єднання, яке було утворено ще в 1964 році і включає три підприємства по виробництву спирту, що територіально розміщені у населених пунктах Залучани, Підгайчики та обласному центрі. В основу створення об'єднання була покладена технологічна спільність виробництва та комплексна переробка сировини і відходів виробництва.

На базі головного підприємства був створений Івано-Франківський державний виробничо-комерційний комбінат по виробництву спирту, лікеро-горілчаних виробів і дріжджів з наданням йому права юридичної особи. Останній разом із Залучанським і Підгайчиківським спиртозаводами тоді ж створили на добровільній основі Івано-Франківське державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з метою об'єднання своєї виробничої, науково-технічної, комерційної та інших видів діяльності.

Аналогічні об'єднання створені й у інших областях.[12]

5. Продукція спиртової промисловості України у внутрішній та зовнішній торгівлі

Згідно з діючим законодавством, виробництво спирту етилового всіх видів віднесено до монополії держави. Потужності спиртових заводів, які належать до сфери управління Міністерства аграрної політики, становлять 59,2 мли. декалітрів. У 2010 році зазначені потужності було використано лише на 38,6 відсотків. При цьому повністю задоволені потреби в етиловому спирті внутрішнього ринку та значні обсяги спирту експортовано (внутрішній ринок - 14,82 млн. декалітрів, експорт - 8,04 млн. декалітрів). Надлишкові потужності складають 36,3 мли, декалітрів.[5]

Тож зрозуміло, що ступінь завантаження потужностей спиртових заводів, а відповідно і всі економічні та соціальні показники їх роботи залежать від експортних можливостей України щодо етилового спирту та становища на європейському й світовому ринках спирту та алкогольних напоїв. На жаль, на зарубіжних ринках переважають політичні, а не економічні чинники -- внутрішні квоти ЄС, високі митні тарифи, заборона ввозу спирту до Росії та значна фінансова застава при транспортуванні спирту через її територію без гарантії вчасного й повного її повернення. Перелічені фактори спричинили скорочення імпорту спирту країнами Кавказу й Середньої Азії та інтенсивне будівництво ними власних спиртових заводів. Згідно з існуючими даними, у країнах СНД за останні 4--5 років введено в дію та завершується будівництво спиртових заводів загальною потужністю 350--370 млн. дал за рік.

Проте спиртова галузь України перебуває у досить специфічному становищі. Водночас українська горілка має дуже гарні позиції на сусідніх ринках, насамперед у Росії. Росіяни вважають, що горілка - це «водка» високої якості. За такої репутації є можливість на такому величезному ринку отримати свою частку. Отже для завоювання цього ринку потрібно провести переговори з російською стороною з питань експорту продуктів спиртової галузі на їхній ринок. Це стане більш можливим при приватизації частки підприємств спиртової галузі і вливань у них приватного капіталу.

У внутрішній торгівлі спиртом основними покупцями є заводи по виробництву лікеро-горілчаних виробів.[8]

6. Проблеми та перспективи розвитку спиртової промисловості України

У спиртовій промисловості України склалися досить суперечливі умови. З однієї сторони, у галузі є багато проблем, а з іншої - прекрасні перспективи для розвитку. Тому головним завданням на сьогодні є проведення поміркованої економічної політики для забезпечення рентабельності галузі.

Спиртова промисловість України --одна з лідируючих галузей за утворенням відходів і стічних вод. В Україні є понад 80 спиртозаводів, на яких протягом року утворюється близько 4 млн м3 мелясної та 3,6-3,8 млн м3 зернової барди, а також близько 8 млн м3 слабозабруднених стічних вод, ХCК яких становить 1100-1500 мг/дм3. Ці стічні води не можуть без очищення скидатися у водойми. Мелясна барда на більшості заводів не утилізується і без очищення разом зі стічними водами скидається у відстійники, де загниває, забруднюючи грунтові води і повітря.

Для забезпечення стабільної роботи спиртової галузі необхідно вирішити питання щодо закриття тридцяти державних спиртових заводів чи їх перепрофілювання на виробництво інших видів продукції. Закриття спиртових заводів, крім технічних проблем, пов'язано з необхідністю вирішення питання працевлаштування майже 10 тисяч їх працівників, що потребує значних витрат з бюджету.[2]

Наказом концерну № 66 ВІД 15.10.09 р. затверджено "Програму комплексного розвитку підприємств концерну "Укрспирт" на 2010--2020 роки". У ній передбачено організацію виробництва нових видів продукції, технологічні та економічні заходи зменшення собівартості продукції, поліпшення її якості та оформлення тощо. Про проблеми галузі та заплановані заходи щодо її розвитку було проінформовано керівництво держави.

На виконання розпоряджень Президента України та Прем'єр-міністра спеціалістами концерну за участю науково-технічних установ та Державного департаменту промислової політики України за підтримки Кабінету Міністрів і Державного департаменту продовольства розроблено й затверджено постановою Кабінету Міністрів № 1044 від 4 липня 2000 р. програму виробництва спиртовими заводами нових видів продукції та пошуку нових ринків збуту (програма "Етанол").

Програма поєднує питання виробництва ВКД, технічного спирту та продукції з його використанням -- етилену, етиленгліколю, синтетичного каучуку, "біодизелю", продуктів тонкого органічного синтезу з напрямками зменшення собівартості етилового спирту, комплексного безвідхідного використання сільськогосподарської сировини. Перераховані виробництва на основі спирту економічно конкурентоспроможні при вартості спирту 220--230 доларів США за тонну.

У названих програмах визначено основні напрямки технологічного розвитку спиртових заводів. Зокрема, для підприємств, що переробляють зерно, це:

- комплексна переробка зерна з виробництвом клейковини;

- низькотемпературна водно-теплова обробка сировини;

- застосування термотолерантних штамів дріжджів та безперервного зброджування з рециркуляцією біомаси;

- виробництво сухо! зернової барди;

- впровадження 100%-ного повторного використання води як охолоджуючого агента.

Впровадження цих та інших заходів має забезпечити вихід спирту з тонни умовного крохмалю на рівні 67--67,5 дал.

Для мелясних спиртових заводів серед основних напрямків технічного розвитку:

- застосування нових продуцентів

етилового спирту;

- використання молочної кислоти в спиртовому виробництві замість мінеральних кислот;

- виділення хлібопекарських дріжджів до зброджування;

- повна утилізація мелясної барди та : інших стоків підприємства з виробництвом органомінеральних добрив.

Крім того, розглядається питання переробки на спирт та ВКД інших видів відновлюваної сировини -- сорису, зеленої маси тощо.

Для забезпечення стабільної роботи підприємств перспективним є впровадження когенерації -- спільного виробництва теплової та електричної енергії.

Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики (№178 від 21 травня 2004 року) необхідно розробити Програму реструктуризації спиртової галузі. Проект, запропонований УкрНДІспиртбіопродом, передбачає перепрофілювання частини спиртових заводів на виробництво інших видів продукції, ліквідацію збиткових підприємств, а також тих, які не використовують потужності.

Таким чином,у перспективі мають залишитись заводи з високим організаційно-технічним рівнем виробництва, які використовують прогресивні технології для досягнення високих фінансово-економічних результатів у господарській діяльності. Тому привабливі повинні перебувати в групі підприємств, потужність яких забезпечуватиме 35 млн. дал спирту етилового за рік.

Відповідно до проекту Програми реструктуризації спиртової галузі передбачено вивести з ладу діючих 23 заводи загальною потужністю 23,3 млн. дал спирту.

Проте керівництво концерну прийняло рішення зберегти існуючі потужності спиртових заводів та їх колективи, розширивши сферу застосування етилового спирту в суспільному виробництві України як сировину, складову частину технологічних рідин та матеріалів, а також як добавку до моторного палива.[9]

Паливний етанол -- одне, з найперспективніших відновлюваних джерел сировини, виробництво якого забезпечує роботою сільськогосподарських виробників і переробну промисловість держави, а застосування значно поліпшує екологію внаслідок зменшення кількості шкідливих речовин у відпрацьованих газах автомобільних двигунів.

Усі країни з розвиненим сільським господарством законодавчими актами підтримують застосування етилового спирту як добавки до моторних палив. При цьому виробникам бензинів, що містять етанол, надають податкові пільги для компенсації перевищення вартості етанолу порівняно з вартістю бензину. Нарівні з цим для поліпшення екологічного стану великих промислових центрів законодавчо запроваджується обов'язковість застосування бензинів з кисневмісними добавками (із збереженням податкових пільг для етанолу як кисневмісної добавки).

Кількість етанолу, що додається до бензину й не потребує змін конструкції двигунів та додаткових регулювань, коливається від 10 % (США) та 8 % (Канада) до 5--6 % (Франція, Польща). Крім того, такий етанол має різні технічні характеристики.

Концерн "Укрспирт" вважає, що основним напрямком розвитку спиртової галузі України є організація виробництва високооктанової кисневмісної добавки до бензинів (ВКД) чи біоетанолу (паливного етанолу). Організація виробництва ВКД є основною складовою частиною затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2000 р. № 1044 програми виробництва спиртовими заводами нових видів продукції та пошуку нових ринків збуту "Етанол".

ВКД пройшла повний цикл стендових та експлуатаційних випробувань і в установленому порядку допущена до застосування в Україні. З урахуванням результатів випробувань розроблено та затверджено галузевий стандарт України на бензини моторні сумішеві.

Результати випробувань сумішевих бензинів -- з добавкою 6 % (мас.) ВКД -- підтвердили, що енергетичні та економічні показники роботи на сумішевих бензинах не погіршуються в порівнянні з роботою на товарних бензинах А-76 та А-92 при загальному поліпшенні екологічних показників. Особливо відчутно поліпшується склад відпрацьованих газів автомобілів при роботі двигунів на холостому ходу та малих навантаженнях, що дуже часто спостерігається у великих містах. Так, при зменшенні вмісту оксидів азоту від 4,5 до 16 % (залежно від типу бензину та двигуна) на малих навантаженнях та холостому ходу зменшення становить 13,2--51 %, ароматичних вуглеводів CmHn 15 % та 19--25 % відповідно.[7]

З врахуванням результатів випробувань розроблено та затверджено галузевий стандарт України на бензини моторні сумішеві. На розробку необхідної нормативної документації та проведення випробувань ВКД підприємствами концерну "Укрспирт" витрачено понад 1,2 млн. гривень власних коштів, а на встановлення необхідного для виробництва ВКД обладнання на восьми спиртових заводах -- 3,5 млн. гривень; загальний час випробувань та оформлення допуску становив 1,5 року.

Враховуючи те, що виробництво та застосування в Україні високооктанових кисневмісних добавок до бензинів дозволяє значно поліпшити екологічний стан, особливо у великих містах, за рахунок зменшення вмісту шкідливих речовин у відпрацьованих автомобільних газах і базується виключно на національних відновлюваних ресурсах, Законом України від 14 липня 1999 року № 969-XIV "Про внесення змін до деяких законів України" встановлено на новий для України вид продукції -- бензини з високооктановими кисневмісними добавками, бензини моторні сумішеві -- ставку акцизного збору на рівні 50% від діючих на той момент ставок акцизного збору для бензинів моторних.

Кабінет Міністрів України визначив переліки нафтопереробних підприємств, що вироблятимуть бензини моторні сумішеві, та державних спиртових заводів, що вироблятимуть високооктанові кисневмісні добавки до бензинів (постанова Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 127).

До високооктанових кисневмісних добавок віднесено ВКД та етилтретбутиловий ефір (ЕТБЕ). Потенційними виробниками ЕТБЕ можуть бути Кременчуцький та Лисичанський НПЗ, а також ВАТ "Оріана", де є ізобутилен. Таким чином, бензини моторні сумішеві були виділені з решти бензинів (аналогічні дії щодо таких бензинів проводять США, Канада, країни ЄС, Бразилія).

За умови законодавчого врегулювання питання щодо встановлення обов'язкових обсягів споживання біологічних палив виробниками бензинів буде забезпечено збереження 10 тис. існуючих робочих місць в спиртовій галузі, задіяно додатково 1,5 млн. працюючих тільки в буряко-цукровому комплексі, повною мірою будуть завантажені потужності підприємств вітчизняного машинобудування та забезпечено додаткове замовлення на 550 тис. тонн зерна та 450 тис. тонн бурякової меляси. Це також дасть змогу частково вирішити питання енергетичної безпеки держави. У зв'язку з цим невідкладним є прийняття на засіданні Верховної Ради законопроекту "Про внесення змін до деяких законів України про оподаткування, виробництво та обіг підакцизних товарів (щодо стимулювання виробництва біоетанолу)".

Обов'язковість використання біопалива запроваджена в США, Канаді, Бразилії, Китаї, Таїланді, Індії, ФілІппінах та Австралії, а в країнах ЄС вона введена в дію Директивою 2009/30/ЄС. Україна залишається чи не єдиною європейською країною, котра зволікає з запровадженням вказаної норми.[11]

Проте не всі підприємства галузі потрібно переоснащувати. Вибір для інвестування промислових підприємств з найкращими перспективами розвитку і які можуть забезпечити високу ефективність вкладеного капіталу - одна з найактуальніших проблем як для України, так і для спиртової галузі зокрема.

Оцінка інноваційної та інвестиційної привабливості - перший крок для прийняття рішення щодо доцільності капіталовкладень у підприємство, його придбання або порівняльної характеристики з аналогічними підприємствами певної галузі. Інноваційна складова з позицій потенційного інвестора має важливе значення, оскільки ринок з його законами конкуренції постійно вимагає від суб'єктів (підприємств) наукового пошуку та вдосконалення існуючих методів і технологій, випуску продукції з новими якісними споживчими властивостями.

Стрижень економічної політики всіх розвинених країн - інноваційна спрямованість, сприяння діяльності підприємств-інноваторів, які визначають здатність національної економіки до інноваційного розвитку, ефективного використання новітніх технологій. Одним із найбільш точних методів визначення інноваційної спрямованості є комплексна порівняльна рейтингова оцінка.

Вона дає змогу в одному показнику поєднати чимало різних за назвою, одиницями виміру та іншими характеристиками чинників інвестиційної привабливості. Це спрощує процедуру оцінки конкретної інноваційно-інвестиційної пропозиції, а інколи є єдино можливим варіантом її проведення та надання об'єктивних остаточних висновків. Методичні рекомендації з комплексної порівняльної рейтингової оцінки інноваційно-інвестиційної привабливості підприємства передбачають:

* збір і аналітичну обробку вхідної інформації за період, що оцінюється;

* обґрунтування системи показників для розрахунку такої оцінки та їх класифікація;

* розрахунок показників підприємства-еталона;

* розрахунок підсумкового показника рейтингової оцінки;

* класифікація підприємств у рейтингу ранжируванням.

Серед переваг запропонованих Методичних рекомендацій:

* вони базуються на комплексному багатовимірному підході до оцінки такого складного явища, як фінансово-господарський стан підприємства;

* інноваційно-інвестиційний стан підприємства оцінюють на основі даних фінансової звітності та важливих галузевих показників. Для цього використовують найважливіші показники-коефіцієнти фінансового стану й техніко-економічний рівень розвитку виробництва спиртових підприємств;

* рейтингова оцінка інноваційно-інвестиційного стану підприємства є порівняльною і враховує реальні досягнення найкращих підприємств спиртової галузі;

* використання гнучкого обчислювального алгоритму, який реалізує можливості математичної моделі порівняльної комплексної оцінки виробничо-господарської діяльності підприємства, випробуваної на практиці.

Для визначення порівняльної рейтингової оцінки потрібно мати певну базу порівняння, за яку в Методичних рекомендаціях прийнято підприємство-еталон. Це - умовне підприємство з найкращими результатами за всіма порівнюваними показниками інноваційно-інвестиційної привабливості за відповідний період. Для розрахунку використовувалися показники інноваційно-інвестиційної діяльності 74 спиртових підприємств Державного концерну "Укрспирт" за 2000- 2010 роки.

По кожному показнику визначали максимальне значення, яке використовували для побудови підприємства-еталона. Такий методичний підхід вибору значень показників враховував досягнення підприємством високого техніко-економічного рівня виробництва у спиртовій галузі на цей час.

Економічною основою побудови підприємства-еталона та здійснення комплексної порівняльної рейтингової оцінки інноваційно-інвестиційної привабливості було групування показників по напрямках впливу на прийняття позитивного рішення щодо вкладення інвестицій. Оскільки окремі показники не можуть відобразити всі якісні характеристики, що впливають на таке рішення інвестора, рекомендується основні напрямки інноваційно-інвестиційної привабливості, які враховують рентабельність підприємства, його ліквідність та платоспроможність, ділову активність, майновий стан і техніко-економічний рівень виробництва. Це узагальнює інвестиційну позицію інвестора з урахуванням пріоритетного або всіх напрямків. Економічне значення окремих запропонованих напрямків враховується при формуванні відповідних груп показників, які розкриваються при алгоритмі їх розрахунків.

Метод оцінки інноваційно-інвестиційної привабливості підприємства передбачає використання даних різних показників по підприємствах у вигляді відносних оцінок.

З метою визначення загального показника, який характеризує рівень інноваційно-інвестиційної привабливості підприємства для спиртової галузі, необхідно було галузеві показники привести до порівняльного вигляду, тобто порівняти їх з певним обраним показником як - базою для порівняння. Оцінку таких показників порівнювали із середньогалузевими за 2000-2010 роки.

Для визначення граничних інтервалів привабливості було взято до уваги ранжирування 74 підприємств Державного концерну "Укрспирт" за 2000-2010 роки в порядку зниження рейтингової оцінки та потреби України в спирті етиловому разом з поставками на експорт - 33 млн. дал у розрахунку на рік. Тим часом потужності спиртових заводів становлять 64,5 млн. дал. При частковому завантаженні третина підприємств збиткові, деякі з них уже припинили виробництво продукції.

В інтервалі рейтингової оцінки від 0 до 4,7 було визначено чотири групи інноваційно-інвестиційної привабливості підприємств: найбільш привабливі, дуже привабливі, привабливі, найменш привабливі. До першої групи увійшли найкращі підприємств галузі, які мають високий рейтинг, і наближаються до умовного підприємства-еталона, рейтинг якого дорівнює 0.

Дані на підставі експертної оцінки для віднесення підприємств до того чи іншого інтервалу інноваційно-інвестиційної привабливості наведено у таблиці, де вказано граничні рівні інтервалів привабливості залежно від значення рейтингової оцінки. Результати рейтингової оцінки інноваційно-інвестиційної привабливості наведені на прикладі Тернопільського об'єднання спиртової галузі(табл.1).

Табл.3 Інноваційно-інвестиційної привабливість підприємств.[9]

Заводи	2009 рік	2010 рік	Абсолютне відхилення	Оцінка привабливості
Борщівський	3,545	3,866	+ 0,322	Дуже привабливий
Бучацький	3,895	3,867	+ 0,028	Дуже привабливий
Залозецький	3,431	3,71	+ 0,278	дуже привабливий
Зарубинський	3,954	4,155	+ 0,201	найменш привабливий
Кобиловолоцький	4,005	4,022	+ 0,017	привабливий
Ковалевський	3,849	3,828	+0,021	дуже привабливий
Козловський	3,662	3,827	+ 0,165	дуже привабливий
Марилівський	3,302	3,685	+ 0,383	дуже привабливий
Мишковицький	3,818	3,913	+ 0,095	привабливий
Новосілківський	3,013	3,594	+ 0,581	дуже привабливий

Табл. 4 Інтервал значення інноваційно-інвестиційної привабливості за рівнем рейтингової оцінки.[9]

Показник	Найбільш привабливі	Дуже привабливі	Привабливі	Найменш привабливі
Значення рейтингової оцінки	0<R<3,5	3,5<R<3,9	3,9<R<4,1	R>4,1

Дані табл. 2 свідчать, що 2010 року порівняно з попереднім поліпшили рейтингову оцінку Бучацький та Ковалевський спиртозаводи. Дуже привабливими стали Залозецький, Марилівський та Новосілківський заводи, що свідчить про зусилля цих підприємств у впровадженні інноваційно-інвестиційних рішень з метою покращення їх фінансово-господарської діяльності та підвищення ділової активності.

Таким чином, розроблені УкрНДІспиртбіопродом Методичні рекомендації на основі комплексної порівняльної рейтингової оцінки дають змогу врахувати специфіку спиртової галузі, тобто здійснити інтеграцію різних технічних і економічних показників інноваційної та інвестиційної привабливості підприємства й прийняти відповідне інвестиційне рішення.[9]

Висновки

Спиртовий підкомплекс харчової промисловості України є досить важливою галуззю народного господарства. Він раціонально доповнює основні рослинницькі продуктові підкомплекси, оскільки спиртова промисловість здатна перетворювати навіть дефектне зерно, картоплю, цукрові буряки і продукти їх переробки у високоякісну продукцію. Його основний продукт -- етиловий спирт широко використовується в багатьох галузях народного господарства.

Орієнтиром перспектив спиртопродуктового підкомплексу АПК є проект Національної програми розвитку сільськогосподарського виробництва України, в якому поставлено завдання забезпечити продовольчий достаток в країні, поступовий перехід агропромислового виробництва до ринкової економіки.

У розвитку спиртової промисловості пріоритетними вважаються економічне реформування і техніко-технологічне переоснащення галузі, створення в Україні потужної структуроформуючої ланки аграрної економіки та забезпечення зростання випуску спирту і спиртопродуктів.

Україна вже кілька років поспіль намагається скерувати частину свого аграрного потенціалу на виробництво відновлюваних джерел енергії, якими можна було б замінити невідновлювані мінеральні енергоносії (нафту й газ), послабивши тим залежність економіки країни від російської “труби”. Ми неодноразово зверталися до тем біогазу та біодизеля, щоправда, втішних для нас перспектив у здійснених тут напрацюваннях так і не побачила. Третій стратегічний біопаливний напрям -- паливний етанол (спирт). У світі ним займаються доволі серйозно. Не чужа ця ідея і для України, славніої своєю спиртовою галуззю. Статистика свідчить, що основна частина вироблюваного у світі етилового спирту використовується на технічні цілі, зокрема як добавка до автомобільного палива.

Для вирішення цих проблем в Україні налагоджується випуск ВКД. В 1999 році суспільним виробництвом України вже було вироблено більше 15,6 тис.тон. високооктанової кисневмісної добавки до бензинів як домішки (6-8%), що дозволило виробити понад 200 тис. тон. сумішевих бензинів. З вказаної кількості кисневмісної добавки до бензинів більш ніж 1,5 тис. тон. вироблено підприємством, що знаходиться у сфері управління Держкоменергозбереження. Загалом, за період починаючи з кінця 2005 року до 01.01.2010 року ним вироблено більш ніж 3,2 тис.т. цієї домішки.

У 2010 році в Україні було вироблено понад 5 тис. т. етанолу, а в 2011 році не більше 1тис. т. (за даними концерну „Укрспирт„). згортання виробництва етанолу, з одного боку, виникло у зв'язку зі зменшенням ціни на світлі нафтопродукти , а з іншого - через збільшення вартості сировини з якої вироблялися ці паливні високооктанові компоненти . Так, якщо у 2005 році вартість однієї тони меляси коштувало близько 80-120 грн. за тону, то в 2010 році вартість сировини сягнула понад 400 грн. за тону.

Проте не зважаючи на такі умови, саме цей шлях розвитку галузі є найбільш перспективним.

Список використаної літератури:

1. Ковалевського В.В., Михайлюк О.Л., Семенова В.С. Розміщення продуктивних сил - Київ: Знання, 2008.

2. Масляк П.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В., Шишенко П.Г.Географія - Київ: Знання, 2007 р.

3. Тищенко П.Г., Олійник Я.Б., Степаненко А.В., Масляк П.О. Географія: Відповіді на всі запитання нової програми. - 3-тє вид.,перероб. і доп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2006. - 455 с.

4. Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. Розміщення продуктивних сил України: Навчально - методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - Київ: КНЕУ, 2004. - 364 с.

5. Осауленка О.Г. Україна в цифрах 2010. - Київ: 2010.

6. Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. - Київ: Академвидав, 2010. - 368 с.

7. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил України ( теорія, методи, практика). - Київ: Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, 2010. - 185 с.

8. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Економіка та розвиток регіонів (областей) України. Навчальний посібник. - Київ: ЦУЛ, 2008.

9. Макаренко В. Оптимальне рішення // Агро перспектива. - 2010. - № 11(71). - С. 56-59.

10. Яковець І.І. Спиртопродуктовий під комплекс АПК // Економіка АПК.- 2010 - № 9. - С. 10-14.

11. Бойко Н. Спиртова галузь: є перспективи розвитку // Харчова і переробна промисловість. -2010.- № 6. -С. 22-24.

12. Григор'єв О.С. Інвестиційна привабливість підприємства // Харчова і переробна промисловість. -2011.- № 5. -С. 13-15.

Размещено на Allbest.ru