Економічні методи обґрунтування розміщення продуктивних сил

Размещено на http://www.allbest.ru

24

Размещено на http://www.allbest.ru

Економічні методи обґрунтування розміщення продуктивних сил

План

1. Економічні методи обґрунтування розміщення продуктивних сил

2. Місце і спеціалізація економічного району (Карпатський) України в системі територіального поділу праці

3. Підприємство - основа національного господарства країни

1. Економічні методи обґрунтування розміщення продуктивних сил

У проектних розробках, що обґрунтовують розміщення продуктивних сил, застосовуються переважно економічні методи. Нескладні балансові розрахунки виробництва та споживання продукції в районах здійснюють наближеними або традиційними, складні балансові розрахунки на ЕОМ - точними або новими методами.

У плануванні територіального господарства віддають перевагу балансовому методу. Система матеріальних, фінансових та інших балансів широко використовується у прогнозних дослідженнях. Розробляються звітні й прогнозні баланси трудових ресурсів, грошових доходів і видатків населення, які узгоджуються з товарними фондами; територіальні баланси потужностей будівельних організацій; баланси місцевих будівельних матеріалів, виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання та ін. Науково-дослідні заклади постійно проводять спеціальні дослідження з удосконалення регіональної системи балансів. Особливе значення мають розробки звітних міжгалузевих балансів виробництва, розподілу та споживання продукції в областях, економічних районах.

Техніко-економічні розрахунки здійснюють переважно на проектній стадії обгрунтування розміщення підприємств і територіального розвитку виробництва. Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення підприємств і комплексів визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) і порівняння разових (капітальних) витрат. При виборі місць розміщення враховують показники матеріале-, енерго-, фондо- та трудомісткості продукції. Особливе значення мають показники водомісткості й транспортабельності продукції.

Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації господарства розраховують за розмірами відповідних витрат на виробництво одиниці продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначати у вартісному або натуральному обчисленні:

1. Матеріаломісткості виробництва:

Мм =Зм /Пр,

де Зм - витрати матеріалів, грн., т; Пр - річний випуск продукції, грн., шт., т.

2. Енергомісткості виробництва:

Ем = Зс/Пр,

де 3с - затрати енергії, кВт-год.

3. Трудомісткості виробництва:

Тм = Зп / Пр,

де Зп - затрати праці, люд.-год.

4. Водомісткості виробництва:

Вм = Зв / Пр,

де Зв - витрати води, л, т.

5. Фондомісткості виробництва:

Фм = Вф / Пр,

де Вф - вартість основних фондів, грн.

6. Капіталомісткості виробництва:

Км = ВКВ /Пр,

де Вкв - вартість капіталовкладень на спорудження об'єкта, грн.

7. Транспортабельності продукції:

Тп = Зпр / пр,

де Зпр - витрати на перевезення продукції, грн.

8. Собівартості продукції:

С = Вс + Вм + Зо,

де Вс і Вм - вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці й амортизаційних відрахувань, грн.; Зо - витрати на оплату праці та реалізацію продукції, грн.

При визначенні ефективності функціонування підприємства використовують систему вартісних показників: валова і товарна продукція, чисельність працівників, продуктивність праці, вартість основних виробничих фондів, матеріальні витрати і капітальні вкладення.

Під час аналізу територіальної організації господарства використовують економіко-статистичиі методи. Найпоширенішими з них є обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування та графоаналітичний метод.

До традиційних методів аналізу розміщення продуктивних сил належать порівняльний метод вивчення економічних та економіко-гео-графічних явищ, їх конкретизація й генералізація. У прикладних розробках широко застосовують картографічний метод, запозичений з економічної географії. Економічне картування - наочний і конкретний інструмент дослідження території, аналізу особливостей розміщення та взаємозв'язку предметів і явищ, особливо для вимірювання економічних відстаней (за ізолініями тарифів на перевезення пасажирів і вантажів), густоти населення. Певний інтерес становлять карти статистичних поверхонь (вартість основних фондів з розрахунку на 1 км поверхні і на 1000 осіб), за якими можна встановити взаємозв'язки економічних явищ з місцевими умовами.

У моделюванні розміщення виробництва на перспективу поширений нормативний метод, значення якого зростає в нових умовах господарювання, за яких існує потреба в подоланні так званого витратного механізму. Саме це спонукає до ширшого впровадження ресурсозберігаючих технологій, раціонального використання матеріальних, насамперед сировинних та людських, ресурсів. Нормативи, які закладаються в проекти, мають бути науково обгрунтованими й зорієнтованими на застосування найновіших досягнень науки і техніки.

Проте сучасні економічні явища і процеси, пов'язані з територіальним розміщенням виробництва, часто мають масовий характер і зумовлені складним комплексом причин. Тому аналізувати їх можна тільки за допомогою точних кількісних, тобто економіко-математичних методів. Суть їх полягає у формалізованому описі економічних явищ і процесів у вигляді відповідних моделей - систем математичних рівнянь. Найчастіше розробляють два види економіко-математичних моделей - балансові й оптимізаційні.

Балансові моделі будують у вигляді систем шахових таблиць (баланси витрат і випуску продукції, капітальних вкладень, витрат трудових і природних ресурсів). Складають також міжгалузеві й міжрайонні баланси виробництва та розподілу продукції.

Оптимізаційні моделі - вища форма техніко-економічних розрахунків. Основне їх призначення - вибір оптимального варіанта розміщення не тільки підприємств і галузей, а й територіально-виробничих комплексів. В цих моделях умови задач і їх розв'язок можуть бути подані в табличній (матричній) або графічній (мережній) формі. Номенклатура готової продукції в країні налічує мільйони одиниць, що виробляються і споживаються в тисячах пунктів з властивими їм технологіями та видами транспорту. Тому кількість зв'язків, які реально виникають у господарстві, може досягти астрономічної цифри. Через це розробити детальну модель розвитку й розміщення продуктивних сил у масштабі країни практично неможливо, тому треба використовувати систему моделей.

Нині здійснюється економіко-математичне моделювання територіальних пропорцій розвитку господарства, формування господарства регіонів країни. Проблему створення економіко-математичних моделей територіальних пропорцій вперше обгрунтував академік В.С. Нємчинов. Під керівництвом М.М. Албєгова розроблено систему моделей розміщення галузей господарства, основу якої становить модель розміщення промислового виробництва, котра має такі дві характерні особливості:

- умови розвитку й розміщення кожного виробництва в окремому районі подано у вигляді функції, котра характеризує зміну витрат по галузі в цілому залежно від обсягу виробництва її продукції в даному районі;

- економічні показники виробництва і перевезення продукції в окремих районах подано у вигляді коефіцієнтів цільової функції, в розрахунках якої широко використовуються прямі витрати. Метою досліджень за допомогою цієї моделі є визначення основних територіальних пропорцій розміщення галузей промисловості. Модель дає змогу зробити варіантні розрахунки для визначення впливу найважливіших чинників розміщення виробництва. Так, змінюючи обчислені на гранично допустимі розміри використання трудових, водних та інших ресурсів в окремих районах, можна досліджувати вплив на формування територіальних пропорцій розміщення виробництва таких важливих чинників, як, наприклад, співвідношення чисельності зайнятих у промисловості в різних районах країни.

Цільовою функцією оптимізаційної моделі розміщення виробництва є мінімум витрат, а обмеженнями - розміри потреб у продукції, обсяги її випуску, ресурси сировини, палива і матеріалів, капітальні вкладення.

Для вибору оптимального варіанта розміщення підприємств галузі можна використати найпростішу економіко-математичну модель транспортної задачі:

де Сі + ЕнКі - приведені витрати на виготовлення одиниці продукції в і-му пункті або районі розміщення; - витрати на транспортування одиниці продукції з і-го пункту виробництва в j-й пункт споживання; Xij - шуканий обсяг постачання продукції з i-го пункту виробництва в j-й пункт споживання.

За розв'язком цієї задачі виробництво продукції розміщують в усіх можливих пунктах, коли загальні витрати на випуск і доставку продукції в пункти споживання будуть мінімальними. Ця модель зазвичай не враховує різноманітності чинників розміщення, тому пункти розміщення підприємств мають бути виділені з урахуванням впливу інших чинників, не врахованих у цій моделі. Серед них чи не найважливішими є соціальні чинники.

Завершальним етапом дослідження і прогнозування територіальної організації господарства є визначення можливого економічного ефекту від нового розміщення продуктивних сил. Серед низки способів такої оцінки найпоширенішими є підсумовування ефекту, обчислюваного по окремих галузях та їх елементах. При цьому спочатку визначають економію від розміщення кожної галузі виробництва, порівнюючи сумарні витрати на виробництво і транспортування продукції для споживача за різних варіантів розміщення і не враховуючи економії від впровадження елементів технічного прогресу, концентрації і спеціалізації виробництва, не пов'язаних з розміщенням. Слід уникати повторного обчислення. Водночас треба враховувати міжгалузевий ефект від комплексного розвитку в кожному районі різних галузей, а також від групового розміщення підприємств у безпосередній близькості одне від одного на компактній території в межах промислового куща чи вузла.

Аналізують також ефективність розміщення виробництва, передусім окремого підприємства, груп підприємств, територіально-виробничого комплексу. Для цього застосовують широкий спектр методів аналітичної геометрії, математичного аналізу, транспортної задачі, порівняльного аналізу та ін.

Для порівняльного аналізу рівня економічного розвитку регіонів можна використовувати низку показників, найпоширенішими серед яких є:

- виробництво національного доходу на душу населення (співвідношення величини виробленого національного доходу і чисельності населення в регіоні);

- продуктивність суспільної праці (співвідношення величини виробленого національного доходу і чисельності зайнятих у матеріальному

виробництві);

- виробництво національного доходу на 1 грн. поточних витрат, які включають матеріальні витрати, амортизаційні відрахування, заробітну плату.

Проведення відповідних розрахунків для визначення економічної ефективності розміщення продуктивних сил ускладнюється відсутністю відповідних статистичних даних по регіонах України. У такому разі аналіз територіальної організації господарства буде неповним, а висновки будуть не зовсім репрезентативними.

2. Місце і спеціалізація економічного району (Карпатський) України в системі територіального поділу праці

Карпатський економічний район включає чотири області: Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську і Чернівецьку. Він розташований на крайньому заході України і межує з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою. Прикордонне положення, наявність важливих залізничних і безрейкових шляхів сполучення сприяють налагодженню тісних економічних зв'язків зі східними та південними районами України, а також з Молдовою, Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею, Білоруссю. Це, у свою чергу, дає змогу розвивати на території району галузі, які б виробляли експортну продукцію чи забезпечували її транзит.

Карпатський економічний район займає площу 56,6 тис. км кв., або 9,4% території України. Географічне положення його досить вигідне, оскільки він розміщується у центрі Європи на перетині транспортних шляхів із Заходу на Схід та з Півночі на Південь.

Район є великим за чисельністю населення, налічує 12,7 % населення України, і має найвищі показники народжуваності та природного приросту серед інших районів. Густота населення висока -- 114 чол./км , що на 37 % вище за середньоукраїнські показники, але досить нерівномірна -- у гірських районах вона зменшується до 38,3 чол./км кв. У міських поселеннях проживає 49,8 %, що менше, ніж у середньому по Україні. Район повністю забезпечений власними трудовими ресурсами, існує навіть їх надлишок.

Основою господарського комплексу Карпатського регіону є промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво. Структура господарства -- індустріально-аграрна, загальний рівень розвитку економіки регіону нижчий від середнього по Україні.

Зручне економіко-географічне положення істотно впливає на формування галузевої структури господарського комплексу Карпатського економічного району. Він віддалений від металургійних баз, тому тут недоцільно розвивати металомістке машинобудування. Це зумовлено ще Й тим, що власних запасів сировини район не має. Проте близькість до європейських країн, прикордонне положення сприятливо вливають на формування кооперативних зв'язків на рівні як підприємств, так і цілих галузей. Особливо це стосується машинобудування, хімічної промисловості. Налагодженню тісних стосунків з країнами Західної Європи сприяє досить розвинена мережа транзитних залізничних, автомобільних та трубопровідних шляхів, які є частиною євразійської транспортної системні зв'язують промислово розвинені регіони цих частин світу між собою.

У територіальному поділі праці регіон спеціалізується на видобутку вугілля, нафти, природного газу, виробництві електроенергії, будівельних матеріалів, харчових продуктів, лісопереробці і виробництві меблів, фармацевтичній промисловості, рекреаційній діяльності. Внутрішньо-регіональні особливості досить помітні. Відмінності зумовлені як історичними, так і економіко-географічними передумовами: Львівська область -- розвинута (на середньому рівні) серед областей України, в регіоні -- найбільш економічно успішна; вирізняється видобутком вугілля -- енергетичної сировини для різних галузей господарства, електроенергетикою, машинобудуванням, агропромисловим і транспортним комплексами. Івано-Франківська область має розвинуту електроенергетику, паливну, хімічну, нафтохімічну та нафтопереробну промисловість. Закарпатська і Чернівецька області за рівнем розвитку народного господарства є найменш розвинутими в регіоні та в Україні, основу їх економіки становить АПК та деревообробна промисловість.

Природні умови економічного району дуже різноманітні, що переважно пов'язано з проходженням Карпат в усіх його областях.

Район має багаті й різноманітні природні ресурси. Це один з найбільш водозабезпечених районів України. Ґрунти району теж різноманітні: сірі, світло-сірі, дерново-підзолисті, чорноземні, алювіальні, дернові, лучні -- на рівнинах, бурі лісові й гірсько-лучні -- в горах. Карпатський район має найбагатші в країні лісові ресурси.

Район багатий на різноманітні корисні копалини. З паливних ресурсів тут залягають нафта, горючі гази, кам'яне і буре вугілля, торф і сланці.

Є в районі й рудні корисні копалини: поліметалічні, ртутні руди, алюмінієва сировина (Закарпаття).

Самородна сірка залягає на території Львівської та Івано-Франківської областей. У цих же областях є родовища калійних солей. Кухонну сіль добувають у Закарпатській та Івано-Франківській областях. У Передкарпатті є родовища озокериту, а на Закарпатті -- баритових руд.

У районі великі й різноманітні поклади будівельних матеріалів: глини, вапняків, опоки, гіпсу, кварцових пісків, доломітів тощо. В Закарпатській області трапляються родовища білого, сірого, рожевого, червоного та блідо-зеленого мармуру.

За кількістю джерел мінеральних вод, їхньою якістю і різноманітністю Карпатський район не має собі рівних у країні.

Карпатський район має високу середню густоту населення, показники якої перевищують середню густоту в країні (113 осіб на 1 км2). Населення розміщене нерівномірно. Найгустіше заселене Передкарпаття. В гірських районах густота населення різко зменшується. Кількість міського населення не перевищує сільського. Міських жителів більше тільки у Львівській області (понад 60 %). Природний приріст населення в районі вищий від середнього в країні. Не знаходячи роботу в районі, значна частка трудових ресурсів вимушена шукати її за його межами.

Промисловість -- провідна галузь господарського комплексу району. Тут розвинуті машинобудування і металообробка, хімічна, паливна, лісова і деревообробна, легка, харчова галузі, будівельна індустрія.

Машинобудування і металообробка має своєрідну спеціалізацію і територіальну організацію. Переважає неметаломістке трудомістке машинобудування, що орієнтується на кваліфіковані кадри. Провідними галузями є автомобільна промисловість, приладобудування, конвеєробудування, електротехнічна, радіотехнічна (телевізори) промисловість, інструментальна, виробництво верстатів і сільськогосподарських машин.

У районі добре розвинута хімічна промисловість, що орієнтується на поклади самородної сірки, калійної і кухонної солі, озокериту, нафти, природного газу, кам'яного вугілля. Основними підприємствами хімічної промисловості є Калуське АТ «Оріана» і Стебниківський калійний завод, Роздольське ВО «Сірка» і Яворівський гірничо-хімічний завод, а також Дрогобицький нафтопереробний завод.

Паливна промисловість району представлена газовою, нафтовою, вугільною і торфовою галузями. Видобуток газу й нафти здійснюється у Передкарпатгі. У Львівській області видобувають вугілля і торф. Найбільшими електростанціями району є Бурштинська (Івано-Франківська область, 2,4 млн кВт) та Добротвірська ДРЕС (Львівська область, 700 тис. кВт).

До лісової і деревообробної промисловості району входить понад 70 підприємств. Вони сформували потужний Карпатський лісовиробничий комплекс, що включає лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову та лісохімічну галузі. Деревообробна промисловість найрозвинутіша в обласних центрах, целюлозно-паперова -- в малих і середніх, лісохімія -- в малих містах і селищах міського типу на Закарпатті.

Легка промисловість набула розвитку в усіх обласних центрах, а також у Коломиї, Мукачевому, Хусті, Тисмениці, Стрию. Галузь випускає тканини, трикотаж, швейні, панчішно-шкарпеткові та хутрові вироби, взуття. В Карпатському районі, як ніде в Україні, розвинуті народні промисли: ткацтво, килимарство, вишивання, гончарство, виготовлення виробів з дерева, лози тощо.

Розвинута в районі також промисловість будівельних матеріалів. Потужна місцева сировинна база, а також потреби містобудування зумовили виробництво цементу, гіпсу, покрівельних і стінових матеріалів, залізобетонних виробів тощо. Поширене тут і виготовлення будівельної кераміки і фаянсу, скла. Основна частина підприємств будіндустрії концентрується в обласних центрах.

Потужним є й АПК. Різноманітні природні умови зумовлюють різну спеціалізацію сільськогосподарських і переробних підприємств. У лісостеповій зоні розвинуті молочно-м'ясне скотарство і свинарство. Тут вирощують цукрові буряки, льон, зерно. У гірських районах переважають молочно-м'ясне скотарство, вівчарство, а також картоплярство і льонарство. Своєрідна сільськогосподарська спеціалізація Закарпаття: виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м'ясне скотарство і вівчарство. На базі цих галузей сільського господарства сформувалися м'ясна, цукрова, молочна, маслоробно-сироварна, борошномельно-круп'яна, хлібопекарська, кондитерська, виноробна, плодоовочева та інші виробництва харчової промисловості.

Карпатський район має густу мережу залізничних і автомобільних шляхів. Довжина залізничних магістралей загального користування становить 2898 км.

Найбільші транспортні вузли району -Львів, Чоп, Чернівці, Івано-Франківськ, Дрогобич, Самбір, Стрий. Львівський аеропорт має міжнародне значення.

Промисловими вузлами району є Львівський, Дрогобицько-Стрийський, Червоноградсько-Сокальський, Чернівецький, Івано-Франківський, Калусько-Долинський, Ужгород-Мукачівський.

Найбільший промисловий вузол -- Львівський. Тут переважає машинобудування і металообробка. У Львові виробляють автобуси й автонавантажувачі, телевізори і кінескопи, конвеєрні лінії і верстати, інструменти і прилади, медичне обладнання і електротехнічні вироби, сільськогосподарські машини тощо. Тут також виготовляють штучні алмази та алмазний інструмент.

У Львові знаходяться численні підприємства легкої промисловості: виробничі об'єднання «Весна», «Маяк», «Юність» (швейна промисловість), «Промінь» (трикотажна), «Світанок» (шкіряна), «Прогрес» (взуттєва). До харчової належать виробничі об'єднання «Світоч», «Колос», молочний, м'ясний і жировий комбінати. Серед підприємств хімічної і нафтохімічної промисловості у Львові працюють лакофарбовий і нафтопереробний заводи. У місті сформувалася значна будівельна індустрія. Є підприємства, що випускають косметику, картон, меблі, скло, керамічні вироби, музичні інструменти, а також ВО медичної промисловості «Львівфарм».

Львів -- визначний туристичний центр, в якому багато пам'яток історії та архітектури.

До складу Дрогобицько-Стрийського промислового вузла входять Дрогобич, Стрий, Борислав, Стебник і Трускавець. Тут розвинуті хімічна, машинобудівна, деревообробна, легка і харчова галузі промисловості, курортне господарство.

Значним промисловим центром вузла є Дрогобич. У місті знаходяться підприємства хімічної, гірнично-хімічної та нафтопереробної промисловості, працюють заводи автомобільних кранів, дослідний спеціалізованого обладнання, експериментально-механічний та ін. Є підприємства деревообробної, легкої та харчової промисловості, будіндустрії.

Провідна галузь міста Стрий -- машинобудування і металообробка. Як старий нафтовидобувний центр відоме місто Борислав. Тут розвинута хімічна промисловість, машинобудування, виробництво штучних алмазів і алмазного інструменту, легка, харчова, меблева промисловість. Провідним підприємством міста Стебник є калійний завод.

До складу Червоноградсько-Сокальського промислового вузла, що розміщений на півночі Львівської області, входять Червоноград, Сокаль, Жвирка, Соснівка, Гірник. Основою територіального осереддя цих населених пунктів є паливна промисловість.

Провідним центром Львівсько-Волинського вугільного басейну є Червоноград. Поблизу міста розміщені 12 шахт і центральна збагачувальна фабрика. В Червонограді працюють заводи ме-талоконструкцій, залізобетонних виробів, хлібний і молочний, дають продукцію деревообробний комбінат, виробниче панчішне об'єднання, швейна фабрика.

У місті Сокаль розміщені заводи хімічного волокна і залізобетонних виробів тощо.

До складу Івано-Франківського промислового вузла входять Івано-Франківськ та населені пункти Тисмениця, Лисець та ін. В Івано-Франківську основними галузями є машинобудування і металообробка, легка і харчова промисловість. До підприємств машинобудування належать виробничі об'єднання «Геофізпри-лад», «Карпатпресмаш», арматурний та ін. До легкої -- швейне і шкіряне об'єднання, фабрики трикотажних, швейно-галантерейна і художніх виробів. До харчової промисловості -- молочний завод, харчосмакова і кондитерська фабрики, хлібний, птахо- і м'ясокомбінати. У місті виробляють будівельні матеріали, працюють меблевий комбінат та завод тонкого органічного синтезу. У Тисмениці знаходиться виробниче хутрове об'єднання, харчовий комбінат, меблева фабрика.

До складу Калусько-Долинського промислового вузла входять Калуш, Долина, Вигода, Брошків-Осада та ін. Вузол знаходиться на заході Івано-Франківської області. Провідними галузями є хімічна -- АТ «Оріана» (Калуш), газопереробний завод (Долина) -- та машинобудування -- ВО «Карпатнафтомаш», заводи комунального устаткування «Будмаш», «Нафто-бурмашремонт» та ін. (Калуш). Тут багато підприємств легкої, харчової промисловості та будіндустрії.

До складу Чернівецького промислового вузла входять Чернівці, Лужани, Новоселиця та ін. Провідними галузями є легка промисловість, машинобудування і металообробка. Легка промисловість представлена такими виробничими об'єднаннями: швейним «Трембіта», панчішним, рукавично-трикотажним, бавовняним. Розвинуті народні художні промисли. Є кілька машинобудівних підприємств: виробничі об'єднання «Чернівцілегмаш» та «Електронмаш», машинобудівний та приладобудівний заводи. Хімічна промисловість випускає гумове взуття, лаки, фарби, товари побутової хімії. Тут багато підприємств харчової, деревообробної і меблевої промисловості.

До складу Ужгород-Мукачівського промислового вузла входять Ужгород, Мукачеве, Чоп, Середнє та ін. Основна спеціалізація вузла -- виробництво машин і обладнання, продукція легкої та деревообробної промисловості. Машинобудування представлене заводами «Електродвигун», «Ужгородприлад», нестандартного обладнання, експериментальним газотранспортних турбоустановок (Ужгород), «Мукачівприлад» та комплексних лабораторій (Мукачеве). Тут розвинута деревообробна, меблева, легка, харчова промисловість, будіндустрія.

З Карпатського району вивозять автобуси та автонавантажувачі, автомобільні крани й інструменти, телевізори і конвеєрні лінії, сільськогосподарські машини і обладнання для нафтової та газової промисловості, технологічне устаткування для легкої промисловості й різноманітні прилади, хутрові вироби, вино, фруктові та овочеві консерви, кондитерські вироби та мінеральні води, калійні добрива і сірку, вугілля, ліс, меблі тощо.

Підприємства Карпатського району працюють на металі з Донбасу і Придніпров'я, з різних районів країни одержують комплектуючі деталі, мінеральні добрива, синтетичні волокна, шовкові, бавовняні та лляні тканини, сільськогосподарські машини, автомобілі, технологічне обладнання для харчової промисловості, олію.

Однією з найголовніших проблем Карпатського району є низький рівень промислового розвитку його областей, крім Львівської. Незважаючи на те, що район межує з п'ятьма країнами Європи, у нього все ще недостатній рівень транскордонного співробітництва. Складна екологічна ситуація обмежує можливості розвитку рекреаційного господарства.

В загальному, рівень економічного розвитку оцінюється як середній. Розмір національного доходу на душу населення перевищує середньореспубліканський лише у Львівській області. Промисловий комплекс регіону виробляє майже 12% промислової продукції України, в тому числі продукції. машинобудування і металообробки 10,9%, електроенергетики - 7,1%, хі-мічної та нафтохімічної - 13%, лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості - 32,7%. За випуском автобусів, автонавантажувачів, алмазних інструментів, сірки, калійних добрив район виступає монополістом. Проте останнім часом поглиблюються тенденції до соціально-економічного занепаду краю внаслідок порушення виробничих зв'язків, зростання безробіття, загострення демографічної ситуації, поглиблення диспропорцій у рівнях життя в містах і селах, рівнинній і гірській частинах, деградації природи Карпат, занедбання історико-культурних цінностей.

3. Підприємство - основа національного господарства країни

спеціалізація карпатський економічний регіон територіальний

Елементарною клітиною національно-господарського організму є підприємство. Такою клітиною є й установа (наприклад, лікарня, школа, інтернат). Існують різні форми суспільної організації виробництва, у яких беруть участь підприємства: концентрація виробництва, його спеціалізація, кооперування і комбінування.

Концентрація являє собою процес оптимального зосередження виробництва на великих підприємствах. У колишньому СРСР з метою економії капіталовкладень практикувалась гігантоманія, тобто будівництво надзвичайно великих підприємств, що призводило до нераціональних перевезень на значні відстані як сировини, так і готової продукції.

Спеціалізація -- це звуження профілю підприємства, орієнтація на виготовлення певного продукту, його частини або обмеження його окремою стадією послідовного технологічного ланцюга (наприклад, виготовлення деревних плит у меблевому виробництві). Спеціалізація надзвичайно здешевлює виготовлення продукту, але вимагає кооперації підприємств і транспортування продукції між виробниками.

Кооперування -- це регулярні, спеціально зумовлені зв'язки між спеціалізованими підприємствами, які є надзвичайно важливим чинником комплексного розвитку національного господарства як у цілому, так і на окремих територіях.

Нарешті, комбінування являє собою зосередження на одному підприємстві кількох виробництв на основі спільної чи комплексної переробки певної сировини (лісокомбінат), її послідовної переробки (текстильний, металургійний комбінати), спільного використання енергетичних, транспортних чи складських засобів.

Формальна організація, основна мета (цілі) якої лежить в економічній області, називають підприємством. Відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Це основна первинна господарська одиниця в економічній системі країни, яка, виготовляючи і реалізовуючи продукцію і послуги, забезпечує досягнення своєї мети.

Головна мета підприємства -- отримати максимальний прибуток в довгостроковій перспективі. Відмітимо, що прибуток не завжди є головним спонукальним моментом створення і функціонування підприємства. Ним може бути прагнення до суспільного визнання, володіння міцними позиціями на ринку, збереженню початої справи. Для цього потрібно буде відмовитися від отримання прибутку, тобто головною метою буде не отримання максимального прибутку, а максимізація ситуації в цілому, де прибуток є тільки одним з найбільш важливих компонентів.

Для досягнення головної мети підприємство вирішує велику кількість завдань, центральним з яких є повне і своєчасне задоволення потреб споживача. В зв'язку з цим підприємство повинне забезпечувати:

* конкурентоспроможність продукції, що випускається, і послуг, що надаються;

* розвиток і підвищення ефективності виробництва;

* прискорення науково-технічного прогресу;

* сприятливі умови для високопродуктивної праці і т.д.

Для промислового підприємства характерні виробничо-технологічна і організаційно-економічна єдність, а також господарська самостійність.

Виробничо-технологічна єдність означає тісний взаємозв'язок всіх підрозділів підприємства, що становлять, яка визначається спільністю призначення продукції, що виготовляється ними, і технологічного процесу. Технологічний взаємозв'язок доповнюється допоміжними і обслуговуючими підрозділами (господарствами).

Організаційно-економічна єдність характеризується наявністю:

* єдиних органів управління;

* єдиного виробничого колективу;

* адміністративною відособленістю;

* взаємозв'язками плану виробництва з тими, що забезпечують його виконання матеріальними, трудовими, технічними і фінансовими ресурсами;

* організації діяльності на основі комерційного розрахунку.

Основне завдання промислового підприємства -- випуск продукції.

Кінцевим вважається продукт, який виробляється підприємством і передається іншим господарським суб'єктам. При цьому він може мати вид як споживчих, так і інвестиційних (виробничих) благ. Споживча продукція (наприклад, морозиво, сигарети, меблі) використовується безпосередньо. Інвестиційні ж блага (продукція), такі як машини, інструменти, технологічні лінії, служать для того, щоб з їх допомогою проводити інші продукти. Таким чином, застосування певного кінцевого продукту є критерієм його віднесення до споживчих або інвестиційних благ. Для заводу лампи, наприклад, є інвестиційним продуктом, а для домашнього господарства -- споживчим.

Всі елементарні клітини національного господарства поділяються на дві великі групи -- підприємства й установи. Різняться вони тим, що підприємства виготовляють товари, а установи -- надають послуги. Відповідно у національному комплексі виділяються два великих структурних підрозділи, дві сфери -- виробнича і сфера послуг (остання в основному збігається зі сферою послуг населенню).

Виробнича сфера складається з окремих секторів (їх ще називають національно-господарськими галузями). Зокрема, це промисловість (часом виділяють в окремі сектори видобувну й обробну), сільське господарство, лісове господарство, рибальство, будівництво, транспорт, матеріально-технічне постачання, заготівля і збут тощо. У сфері послуг сектори не виділяються, бо чітку грань між ними провести важко, деякі їх складові частини відносяться одночасно до різних галузей (наприклад, торгівля, транспорт, побутове обслуговування).

Сектори виробничої сфери поділяють на галузі -- широкі і вузькі. Наприклад, паливно-енергетична промисловість є широкою (або, ще кажуть, великою, комплексною) галуззю, а нафтовидобувна -- вузькою, машинобудування -- широкою, а автомобілебудування -- вузькою і т. д. Аналогічно виділяються широкі та вузькі галузі у сфері послуг. Найголовніші з них: освіта, культура, охорона здоров'я, наука та ін.

Існує ще й інший поділ національного комплексу на структурні підрозділи. Замість двох -- виробничої і послуг -- виділяються три сфери: первинна, вторинна і третинна. До первинної сфери відносяться галузі і виробництва, пов'язані з добуванням і виготовленням сировинних необроблених продуктів (видобувна промисловість, лісове та сільське господарство, рибальство, мисливство); до вторинної сфери -- переробні галузі та виробництва, а до третинної сфери -- усі інші, особливо галузі сфери послуг.

Згідно з особливостями взаємозв'язку галузей та їх національно-господарськими функціями у НК формуються окремі блоки. У першому випадку -- це виділення міжгалузевих національногосподарських комплексів (МНК). МНК -- це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний) або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виготовлення (лісовиробничий, агропромисловий), або розв'язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, продовольчий комплекси). Найчастіше в НК виділяють такі МНК: паливно-енергетичний, машинобудівний, хімічний, лісовий, будівельно-індустріальний, агропромисловий, транспортний, рекреаційний тощо.

Інший підхід вимагає виділяти у структурі НК два функціональних блоки. Перший з них -- блок галузей, які здійснюють головну функцію національного господарства -- виробляють різні види продукції для населення, самого виробництва і сфери послуг. Це ніби верхня частина структури НК, його "ультраструктура".

Друга частина структури НК -- нижня, або т. зв. інфраструктура. До неї входять галузі, підприємства і заклади, які здійснюють виробниче і невиробниче обслуговування, створюють умови для нормального розвитку і функціонування господарства і для життя людей. Інфраструктура поділяється, як правило, на два види: виробничу (транспорт, зв'язок, енергозабезпечення, будівельна індустрія тощо) та невиробничу, або соціальну (фактично збігається зі сферою послуг населення). Часом іще виділяють окремо наукову, екологічну (охорона- і захист природи) та інституціональну (установи і заклади управління) інфраструктури.

Галузі та сектори, міжгалузеві та функціональні блоки національного господарства формують його компонентну структуру.

Залежно від співвідношення між секторами виділяють типи національних комплексів, які визначаються за співвідношенням зайнятого населення і вартістю виробленої продукції двох ведучих секторів -- промислового та аграрного.

1. Промисловий (індустріальний) тип включає два підтипи -- промислово-видобувний і промислово-обробний. Сюди відносяться ті національно-господарські структури, у яких промислове виробництво різко переважає над сільськогосподарським. Як правило, це має місце у двох випадках:

а) у надзвичайно високорозвинених країнах Європи й Америки, де розвинена складна переробна промисловість, а сільське господарство перетворилось у агробізнес, тобто у своєрідний різновид індустрії з глибоким поділом праці, спеціалізацією та інтегруванням, зі спеціальною агроінфраструктурою;

б) у слаборозвинених країнах, деяких колишніх колоніях, у яких сільське господарство має переважно натуральний характер, а промислове виробництво представлене видобувними галузями (Лаос, Нова Гвінея та ін.).

2. Промислово-аграрний, де оптимально поєднуються промисловий та сільськогосподарський сектори при деякій перевазі першого з них. Тут, як правило, добре розвинена видобувна і переробна промисловість. До такого типу належить національне господарство України.

3. Агропромисловий, де сільське господарство згідно зі вже зазначеними показниками переважає над промисловим виробництвом, але останнє у своєму розвитку і розміщенні значною мірою орієнтується на аграрний сектор (країни, що розвиваються).

4. Аграрний, у якому повністю переважає сільське господарство, що нерідко має односторонню спеціалізацію (орієнтація на виробництво сировини для інших країн) і технічно відстале (колишні колонії).

У своєму розвитку національне господарство окремих країн може переходити із одного типу (підтипу) в інший -- переважно від аграрного або промислово-гірничовидобувного до агропромислового і промислово-аграрного, рідше -- до індустріального типу обробного підтипу з агробізнесом.

Використана література

1. Економічна географія України / За ред. М.Д. Пістуна. - К.: Вища шк., 1993.

2. Качан Є. 77., Царик Т. Є. Міжгалузеві комплекси України: проблеми розвитку і розміщення: Наук.-навч. видання. - Тернопіль: Екон. думка, 1999.

3. Регіональні агропромислові комплекси України / П.П. Борщевський, В.О. Ушкаренко, Л.Г. Чернюк, Л.О. Мармуль. - К.: Наук, думка, 1996.

4. Розміщення продуктивних сил: Навч.-метод, посібник для самостійного вивчення дисципліни / С.І. Дорогунцов, Ю.І. Пітюренко, Я.Б. Олійник та ін. - К.: КНЕУ, 2000.

5. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. проф. Є.П. Качана. - К.: ВД «Юридична книга», 2001. - 552 с: іл.

6.Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник / За ред. В.В. Ковалевського, В.Ф. Семенова, О.Л. Михайлюк та ін. - К.: Либідь, 1996.

7. Соціально-економічна географія України / За ред. О.І. Шаблія. -Львів: Світ, 1994.

8. Територіальна організація продуктивних сил України / За ред. М.О. Ковтонюка, Є.П. Качана. - К.: НМК ВО, 1992.

Размещено на Allbest.ru