Територіальна організація Збройних Сил Франції

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ

ОЛЬХОВОЙ Ігор Олександрович

УДК 623 78.17.05

ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ ФРАНЦІЇ

Спеціальність 20.02.04 - Військова географія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Київ - 2007

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Поява нових загроз миру, глибокі трансформаційні процеси в Східній Європі, зміна суспільних орієнтирів та військових доктрин на пострадянському просторі зумовлюють необхідність переосмислення місця і значення окремих держав у світових політико-економічних процесах. Участь в цих процесах України, ставить перед нею нові актуальні завдання, які значною мірою стосуються її Збройних Сил (ЗС). Стосовно цього, на вищому державному рівні прийнято низку важливих рішень, що знайшло своє відображення в Указах Президента України №615/98 від 11.06.1998 р. і №1861 від 27.12.2005 р. та в Посланні Президента України до Верховної Ради України (2005) та інших державних нормативних актах. Проголошений у перелічених документах курс на євроатлантичну інтеграцію України ставить перед нею необхідність реформування її ЗС на нових системних засадах та принципах. У зв'язку з цим, існує потреба в ґрунтовному вивченні історичного досвіду держав-членів Європейського Союзу (ЄС) та Організації Північноатлантичного договору (НАТО) щодо комплектації, функціонування, поліпшення організаційної структури, оптимальності й ефективності здійснення управління, і особливо, територіальної організації ЗС з урахуванням усіх можливих чинників, як фізико-географічних, так і суспільно-економічних. Саме на вирішенні цих питань повинна бути сконцентрована увага вітчизняної військової науки, зокрема військового країнознавства і опиратися на глибокий науковий військово-країнознавчий аналіз окремих держав так і їх об'єднань. В цьому випадку дане питання постає перед сучасною українською військовою наукою важливою комплексною міждисциплінарною проблемою.

При реформуванні ЗС України однією з найактуальніших проблем є вироблення оптимальної системи територіальної організації, тобто розміщення та управління військовими частинами і підрозділами на території держави. Цю задачу практично вирішено в передових арміях провідних країн світу і актуальним є вивчення їх досвіду. Серед європейських держав показовим у цьому відношенні є досвід Французької Республіки, ЗС якої зазнали глибокого реформування (зокрема, перехід на контрактну форму комплектування особовим складом та зміна територіальної організації ЗС) у 2000-2002 р.р. Крім того, за територіальним та людським ресурсом Франція є співставною з Україною. Ці обставини визначають актуальність наукової задачі дослідження, а саме - вивчення територіальної організації ЗС Франції з метою впровадження її позитивного досвіду при реформуванні Збройних Сил України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з Цільовою програмою розвитку ЗС України 2006-2011р.р. (Розділ 6. Розвиток інфраструктури ЗС України), тематикою науково-дослідної роботи Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2005 - 2006 р.р., “Система підготовки військових фахівців у країнах НАТО”, шифр “Інтеграл-2” (номер державної реєстрації 0104U000029). Особисто автором у даній НДР узагальнений досвід підготовки фахівців, підрозділів та частин у країнах НАТО.

Мета і задачі дослідження -- метою дослідження є встановлення та розкриття особливостей територіальної організації ЗС Франції.

Задачі, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети:

- узагальнити і поглибити методичні засади комплексного географічного військово-країнознавчого дослідження територіальної організації ЗС держави;

- дослідити сучасний стан територіальної організації ЗС Франції;

- обґрунтувати виділення та визначити форми територіального зосередження ЗС Франції;

- виявити та розкрити вплив географічних чинників на територіальну організацію ЗС Франції;

- встановити закономірності територіальної організації ЗС Франції.

Об'єкт дослідження - ЗС Франції, які розглядаються у військово-країнознавчому аспекті як цілісна просторово-часова система.

Предмет дослідження - структурні елементи, чинники та закономірності територіальної організації ЗС Франції.

Методи дослідження Методологічну основу проведеного дослідження становлять теоретичні положення суспільної географії з проблем організації та функціонування галузевих комплексів різних рівнів. Основним методологічним підходом у роботі є системно-структурний, який визначив застосування конкретних методів дослідження. Серед них, зокрема, для дослідження територіальної структури ЗС застосовувались методи структурно-логічного моделювання, порівняльно-географічний, систематизації, картографічний тощо. При проведенні районування території Франції за особливостями територіальної організації її ЗС застосовувався комплексно-географічний. У дослідженні причинно-наслідкових зв'язків територіальної організації ЗС використовувся історико-генетичний метод.

Наукова новизна одержаних результатів:

- встановлені основні закономірності територіальної організації ЗС Франції;

- визначені основні форми територіального зосередження ЗС Франції;

- розроблена методика комплексного військово-країнознавчого аналізу територіальної організації ЗС країни, що реалізована на прикладі Франції;

- досліджено і виявлено закономірності впливу природних та соціальних факторів на розміщення і територіальну організацію збройних сил Франції;

Наведені наукові результати одержані вперше.

Практичне значення одержаних результатів. Запропонована методика дослідження може бути застосована при вивчені територіальної організації ЗС інших країн світу, а отримані практичні результати - при реформуванні ЗС України, про що свідчать акти комісій військової частини А0515 від 19 січня 2007 р. та Департаменту міжнародного співробітництва Міністерства оборони України від 11 січня 2007 року. Матеріали дисертаційного дослідження використовуються при викладанні курсу лекцій “Основи воєнного країнознавства” та “Військова географія” у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (акт комісії Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 02 листопада 2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні наукові результати дисертаційної роботи отримані автором самостійно. У спільній публікації [5] особисто здобувачем розроблено структуру військово-географічної оцінки промисловості Франції.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень оприлюднені на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє” (Київ, 2006 р.), І Всеукраїнській науково-практичній конференції “Військова освіта і наука: сьогодення та майбутнє” (Київ, 2005 р.) та науково-практичних конференціях науково-педагогічних працівників Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2003 - 2006 рр.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано п'ять наукових праць, у тому числі 4 статті у наукових фахових виданнях ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг складає 164 сторінки машинописного тексту, з яких 21 сторінку займають ілюстрації, таблиці та список використаних джерел, що складається з 134 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета і сформульовано задачі наукового дослідження територіальної організації ЗС країни, на прикладі Франції.

У першому розділі “Історія становлення військового країнознавства як самостійної галузі військової географії” послідовно розкривається розвиток цієї науки із часу її виокремлення в якості самостійної гілки географічних знань у XVIII ст.

Аналіз масиву публікацій із військово-географічних та військово-країнознавчих проблем в Україні показав, що найбільш глибокі і важливі результати містяться в роботах В.М. Петріва, якого, на нашу думку, повним правом можна вважати фундатором вітчизняної військової географії.

У незалежній Україні, спираючись на останні теоретико-методичні напрацювання наукової географії, починає формуватися нова вітчизняна географічна наука -- військове країнознавство (О.М. Маринич, П.Г. Шищенко, С.Ю. Бортник, О.Г. Ободовський, В.Г. Верещак, І.Г. Савчук, І.А. Храбан та ін.). Існуючі публікації з військової географії представлені переважно науковими напрацюваннями з військової топографії і геодезії (М.Г. Лихогруд, О.Г. Міхно, С.Ю. Інфімовський, С.Ю. Марков, О.В. Кравчук, А.В. Мельник та ін.), військової метеорології (В.В. Конкін, С.І. Сніжко та ін.), а решта напрямів галузевих військово-географічних наук ще не мають власних чітко сформованих теоретико-методичних засад та усталеного понятійно-термінологічного апарату.

На сьогоднішній день військово-країнознавчі дослідження в Україні зосереджені, переважно, у військових ВНЗ (Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національній Академії Оборони та її Інститутах). Для прикладу, за ініціативою першого начальника Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка генерал-лейтенанта С.А. Жукова в 1993 р. було впроваджено на кафедрі військового перекладу цього Інституту навчальну дисципліну „Військове країнознавство”, у рамках якої викладачами та науковими співробітниками досліджувалась низка країн. З 2005 р. на базі того ж Інституту проводяться науково-практичні конференції „Військова освіта і наука: сьогодення та майбутнє”, де діє постійна секція „Воєнна географія. Екологічний моніторинг”. Останніми роками низкою державних та громадських інформаційно-аналітичних центрів ведуться аналітичні дослідження проблематики військового будівництва та реформування ЗС, що супроводжуються військово-країнознавчими розробками дослідження (Інститут стратегічних досліджень Ради національної безпеки та оборони України, Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова тощо). Однак узагальнень дисертаційного рівня на сьогодні в Україні немає. Таким чином, можна стверджувати, що військове країнознавство у нас в державі знаходиться на початковій стадії свого розвитку і потребує нових досліджень, як теоретичного, так і регіонального рівня.

На відміну від України, в Франції, починаючи ще з XVIII століття склалася одна із провідних наукових шкіл з військової географії та країнознавства (Т.Лавалле, Г.-Л.Ніокс, А.Марга та ін.). Цьому сприяли високий рівень географічної думки французьких учених (П.Відаль де Ля Блаш, Ф.Буланже, Ф. де Мартонн та ін.) та широка зацікавленість у військово-географічних дослідженнях із боку громадськості та кадрових військових. Важливим досягненням цієї школи є низка концепцій та теорій військового країнознавства - від парадигми географічного детермінізму та пов'язаних із нею теорії гідрографічного і геологічного району, до посибілізму та концепції регіону. Після ІІ світової війни військова географія у Франції трансформувалася в рамках геополітичної парадигми у військову геостратегію на засадах стратегічної теорії Р.Кастекса. Такі зміни в теорії цієї науки зумовили поступове розширення її предмета, шляхом появи спочатку військової топографії, потім географічних основ тактики, військового країнознавства, військового краєзнавства тощо. Активне залучення відомостей щодо специфіки ведення бойових дій новими видами зброї до відповідних наукових робіт із військової географії зумовило її широке застосування в практичній діяльності військовими і політиками при визначенні цілей зовнішньої політики держави та заходів, направлених на підвищення обороноздатності Франції (І.Лакост, Т. де Монбріаль, Е.Куто-Бегарі та ін.). Такий характер розвитку військової географії у Франції в цілому відповідає загальносвітовим тенденціям, що відображені в численних публікаціях (С.Хатінгтон, Р.Коллінз та ін.).

На пострадянському просторі військова географія переважно не розвивалася в якості самостійної науки і тому немає підстав говорити про наявність окремої наукової школи. Теоретико-методологічні засади військової географії не зазнали суттєвих змін із часу виходу підручника Д.О. Мілютіна (1846). У радянський час, у рамках військової географії набули розвитку лише географічні основи тактики, військове країнознавство і військова топографія (К.І. Спідченко, А. Є. Снесарьов, А.Є. Ферсман та ін.). Мало місце відставання змісту відповідних відкритих публікацій із військової географії від потреб армії щодо специфіки використання нових видів зброї. Певний розвиток мала лише теорія військового країнознавства, яка поступово перейшла з позицій наукової школи камеральної статистики на засади радянського країнознавства (М.М. Баранський, О.І. Вітвер, І.М. Майєргойз та ін.). Значна ідеологізація науки, при домінуванні політичної кон'юнктури, унеможливила вихід фундаментальних наукових монографій із теоретико-методичних питань військової географії.

У другому розділі “Сучасні теоретичні та методичні засади дослідження територіальної організації Збройних Сил країни” наводяться основні категорії військового країнознавства та визначено методичні прийоми, що слід застосувати для комплексного географічного вивчення територіальної організації ЗС країни.

Виконане дослідження спиралося на сучасні теоретико-методологічні досягнення вітчизняної та іноземної суспільно-географічної науки (Г.В. Балабанов, М.В. Багров, Ф.Буланже, В.О. Джаман, С.І. Іщук, І.Лакост, О.О. Любіцева, Т. де Монбріаль, В.П. Нагірна, Я.Б. Олійник, М.М. Паламарчук, М.Д. Пістун, В.П. Руденко, Л.Г. Руденко, О.Г. Топчієв, О.І. Шаблій, В.О. Шевченко, Е.Шопрад, М.Фуше, Б.П. Яценко та ін.).

Як показує історико-географічний аналіз, одним із головних завдань військової географії є вивчення впливу розвитку держави на її ЗС, у відповідності до пануючих геополітичних доктрин та оборонної стратегії. Саме тому основні завдання військового країнознавства полягають у комплексному просторово-компонентному аналізі територіальної організації ЗС; дослідженні ступеня використання інтегрального потенціалу країни для потреб оборони та ведення бойових дій; визначення значення різних чинників, що впливають на його використання; а також вивчення центрів, з яких керують ЗС держави та розміщенням відповідних об'єктів по її території.

Невід'ємною складовою військово-географічного дослідження територіальної організації ЗС є застосування системно-структурного та історико-генетичного загальнонаукових методологічних підходів. Інтерпретація отриманих результатів відбувається за допомогою порівняльно-географічного підходу в контексті застосування дескриптивного методу. Однією з важливих складових методологічного апарату військово-країнознавчого вивчення територіальної організації ЗС є картографічне моделювання. Комплексування наведених методологічних підходів та методів дозволяють досягти цілісності у вивченні територіальної організації ЗС, а це є обов'язковою вимогою саме комплексного географічного аналізу.

Недостатня розробленість понятійно-термінологічного апарату військово-країнознавчих досліджень викликала необхідність авторських трактувань основних категорій, якими ми оперуємо в даному дослідженні. Так, спираючись на новітні теоретичні розробки сучасної суспільно-географічної науки (С.І. Іщук, Я.Б. Олійник, А.С. Степаненко, О.Г. Топчієв, О.І. Шаблій, Б.П. Яценко та ін.), територіальну організацію ЗС країни ми визначаєм як динамічний стан розподілу територіальних форм організації її війська за таксонами географічного поділу, що об'єднані управлінням в єдину систему оборони. В якості основних структурних одиниць, які формують територіальну організацію ЗС, нами розглядаються військові:

пункт - населений пункт або військове містечко, у якому є один об'єкт окремого виду військ;

центр - населений пункт або військове містечко, у якому є кілька об'єктів окремого виду військ;

вузол - населений пункт, у якому є штаб вищого територіального та оперативного управління і кілька об'єктів окремого виду військ. Окремим видом вузла є ядро - вузол, де знаходиться командування, якому підпорядковані військові об'єкти, що розміщені в інших дискретних елементах відповідного континуального елемента територіальної організації;

кущ - поєднання вузлів і пунктів та/чи центрів, що підпорядковані відповідному командуванню, яке знаходиться в ядрі;

район - поєднання розміщених у межах певної одиниці територіального поділу виду військ пунктів, центрів, вузлів та/чи кущів, що керуються з відповідного командування. Нами виділяються компактний (управління яким знаходиться у вузлі) і дисперсний район (що підпорядкований різним командуванням).

За кількістю виконуваних функцій (управління, бойова, логістики тощо) кожну з перерахованих форм територіального зосередження ЗС держави можна розглядати як моно- і поліфункціональну.

У запропонованій методиці військово-географічного дослідження можна виділити три основні етапи. Підготовчий етап спрямовано на обґрунтування вихідних теоретико-методологічних позицій щодо дослідження, формування фактологічної бази та комплексування методів вивчення територіальної організації ЗС Франції. Аналітико-синтетичний етап спрямований на військово-країнознавчий огляд розвитку цієї європейської країни. На синтетико-прогнозному етапі визначався вплив на формування особливостей територіальної організації ЗС фізико- і суспільно-географічних чинників та виявлялись основні закономірності вказаної організації.

У результаті реалізації такого методичного підходу було проведено військово-країнознавче картографування різних параметрів та характеристик, що описують стан та динаміку територіальної організації ЗС Франції. Побудовані картографічні моделі дали змогу отримати якісно нову інформацію стосовно закономірностей просторового розміщення структурних підрозділів ЗС та їх угруповань.

У третьому розділі “Військово-географічний аналіз природних умов та ресурсів Франції” дано комплексний військово-географічний аналіз базових категорій наукового країнознавства -- географічного положення країни та її основних фізико-географічних характеристик. Основним завданням при цьому ставилося виявлення впливу окремих природничих чинників на специфіку розвитку ЗС Франції.

Розміщення в Римленді, на перехресті стратегічних шляхів, робить геополітичне положення метрополії в Європі унікальним за своєю важливістю, а наявність ядерної зброї та заморських володінь, дає повне право вважати Францію великою державою світу. Одночасний вихід до Атлантичного океану і Середземного моря дозволяє проводити активну зовнішню політику, а четверте місце в Європі за площею зумовлює важливість поєднання морської та сухопутної геостратегії в розвитку держави.

Державний сухопутний кордон (за виключенням північно-східної ділянки) проходить по значним перепонам для просування військ -- горам. Саме природна незахищеність північно-східної частини території метрополії, яка, проте, є найбільш освоєна в господарському плані та де знаходиться столиця держави, стала однією з передумов ведення тут важливих воєнних операцій І і ІІ світових війн.

Франція не має світового рівня покладів корисних копалин, тому потреби господарства в них переважно забезпечуються поставками із заморських департаментів і територій та з колишніх колоній в Африці. Значна залежність держави від імпорту вуглеводнів зумовила розвиток ядерної електроенергетики на базі власних покладів урану. Цьому сприяли такі фізико-географічні характеристики території Франції -- сейсмостійкість (за виключенням піднятих в альпійському орогенезі герцинідів Піренеїв й Альп) та значні запаси поверхневих прісних вод.

Переважно рівнинний рельєф країни сприяє розбудові всіх видів транспортних комунікацій, а доволі рівномірна по території метрополії гідросітка з магістральними каналами дозволяє повністю забезпечувати потреби війська в прісній воді та підвищувати їх мобільність при проведенні бойових дій.

Помірний клімат рівнинної частини Франції створює сприятливі умови для розміщення Сухопутних військ (СВ) і розвитку авіаційного сполучення. Відсутність значних лісових масивів, великих боліт і озер дозволяють проводити широкомасштабні військові маневри та розвивати всі види господарської діяльності. Саме тому є всі підстави стверджувати, що в цілому територія метрополії зручна для ведення бойових дій усіма видами ЗС.

У четвертому розділі “Військово-географічна характеристика економіки Франції” послідовно розкривається специфіка просторових процесів життєдіяльності суспільства в галузевому і регіональному аспектах.

Формування території метрополії проходило в п'ять етапів. Під час першого відбулося закріплення примату королівської влади над феодалами і витіснення з території Франції іноземних володарів певних ленів. Під час другого етапу розпочалося розширення меж держави на схід і посилення впливу Франції в загальноєвропейських справах. Третій етап розпочався зі встановлення І Республіки і визнання меж держави за етнічною ознакою, що пізніше трансформувалося у вимогу встановити кордони за “природними межами”. Результатом цього стало максимальне збільшення території Французької держави за часів І Імперії. У четвертий період основні зусилля офіційного Парижу були направленні на втримання Ельзасу і Лотаринґії в складі держави. В останній п'ятий етап завершилося формування території метрополії та відбувся розпад Французької колоніальної імперії.

Важливим територіальним аспектом зовнішньої політики Франції є присутність її військових за межами метрополії в специфічних політико-адміністративних складових держави Ї заморських департаментах і територіях, завдячуючи яким її Військово-морські сили (ВМС) мають стаціонарні бази у всіх частинах світу та другу за площею виключну економічну зону в світі.

Франція має “флювіально-таласичну систему” геоекономічного каркасу з надзвичайно важливою роллю столиці держави у функціонуванні національної економіки. Цілеспрямована державна регіональна політика з “розвантаження” Великого Парижу та винесення стратегічно важливих підприємств у тилові райони західної і південної частини метрополії призвела до створення низки потужних промислових кущів і вузлів та прискореної модернізації господарства в них. Широке впровадження сучасних технологій дозволяє мати найбільший обсяг виробництва та експорту сільськогосподарської продукції серед країн-членів ЄС. Сформовані спеціалізовані індустріальні райони мають виразне направлення з півночі на південь паралельно державному кордону (за виключенням Крезо), причому два з них знаходяться безпосередньо біля нього (Ельзас-Лотаринзький і Північний).

Розбудова щільної системи транспортних комунікацій (особливо в східних прикордонних регіонах) та створення мережі надшвидкісних пасажирських залізничних поїздів дозволяє оперативно переміщати значні військові контингенти. При розміщенні відповідних елементів територіального зосередження ядерної промисловості та більшості підприємств аерокосмічного машинобудування можна прослідкувати підпорядкування її територіальної організації потребам національної оборони. Важливим чинником формування територіальної структури електронної промисловості в метрополії є їх наближеність до технополісів і великих міст у тилу через необхідність забезпеченні їх надійної оборони у випадку ведення війни. При розміщенні заводів зі збирання автомобілів була врахована потреба ЗС Франції у своєчасному постачанні відповідної техніки. Саме тому більшість із них знаходиться в близькому тилу щодо східного сухопутного державного кордону.

У п'ятому розділі “Закономірності територіальної організації Збройних Сил Франції” розкриваються найважливіші аспекти функціонування сучасної територіальної організації ЗС метрополії в контексті офіційної національної оборонної стратегії.

У результаті ліквідації Організації Варшавського договору і розпаду СРСР зменшилася вірогідність війни в Європі, проте зріс рівень загальної нестабільності у світі. Перед Францією постали нові загрози: міжнародний тероризм, пожвавлення сепаратистських рухів на території держави, поява нових конфліктів у сусідніх країнах тощо. У цьому контексті постала нагальна докорінна реформа ЗС. З 1991 р. офіційний Париж починає реорганізацію системи оборони та намагається досягти нового рівня координації в системі загальновійськової взаємодії. Комплексне глибоке реформування ЗС послідовно здійснювалася відповідно до цілей, визначених у “Білій книзі з питань оборони Французької Республіки” (1994). У 1996 р. було сформульовано нові головні завдання сучасної оборонної стратегії Франції в рамках програми комплексної реформи ЗС держави (1997 - 2015). При одночасному скороченні витрат на їх утримання планується підвищити рівень боєздатності війська шляхом переходу на комплектування особовим складом на професійній основі та оснащення ЗС найсучаснішими видами озброєння і військової техніки. Саме тому головними цілями оборонної стратегії Франції є збереження власного ядерного потенціалу і модернізація звичайних озброєнь усіх видів ЗС у процесі створення професійного високомобільного сучасного війська, що має оперативно ліквідовувати, з мінімальними втратами, загрози державі та її громадянам. Окремий акцент у сучасній оборонній доктрині Франції зроблено на особливій співпраці в рамках ЄС із європейськими країнами-членами НАТО. Важливим моментом реформування ЗС став перехід на бригадну систему організаційно-управлінської структури (1999).

Трансформація організаційно-управлінської структури призвела до докорінної зміни її територіальної організації на рівні наземних регіонів оборони. З 01.09.1991 р. замість восьми військових регіонів було створено три наземні регіони, спільні для Військово-повітряних сил (ВПС), Національної жандармерії (НЖ) та СВ (Атлантика, Північно-Східний та Середземноморський), що складаються із восьми військових округів, які відповідали регіонам цивільної та економічної оборони і, у випадку війни, підлягали єдиному оперативному територіальному командуванню. Сучасна територіальна організація була остаточно визначена в 1996 р., коли зі складу Північно-східного військового регіону оборони було виокремлено в якості окремого наземного регіону - регіон Іль-де-Франс. Зараз територія метрополії поділена на п'ять наземних регіонів оборони: Північно-східний, Північно-західний, Південно-східний, Південно-західний та Іль-де-Франс. За період реформ було створено: в 1998 р. - Командування сил наземних операцій у Ліллі та Командування тилового забезпечення в Монтлері, у 1999 р. -- перший (Безансон) і другий (Нант), у 2000 р. -- третій (Марсель) і четвертий (Лімож) штаби сил (рис.1).

Необхідно зазначити, що відповідно до декретів Президента Французької Республіки “Армія 2000” прийнято нову спрощену систему територіальної організації ЗС Франції - створено єдину територіальну організацію на найвищому рівні (наземні регіони оборони). У рамках реформи ЗС на основі Командування силами наземних операцій та Командування тилового забезпечення для оперативного управління загальновійськовим угрупованням французьких та/або союзницьких сил з метою забезпечення функціонування багатонаціонального штабу ЗС в 2005 році створено Генеральний штаб сил швидкого реагування Французької Республіки.

В основі територіальної організації системи ЗС Франції покладено поділ території держави на наземні регіони оборони спільні для СВ і Національної жандармерії. Для потреб ВПС територія метрополії поділена на два авіаційні регіони. Враховуючи специфіку ВМС та основні завдання, що стоять перед цим видом військ, територіальні води метрополії поділені на два морські регіони. військовий збройний сила франція

Проведений аналіз територіальної організації ЗС Франції дозволив виділити ієрархічні елементи в її структурі.

Найбільше число елементів територіальної організації ЗС у Франції припадає на СВ (шість спеціалізованих районів, сім кущів і 145 дискретних елементів), друге місце посідають ВПС (три райони, чотири куща і 38 дискретних елементів), а третє займають ВМС (один район, два кущі й п'ятнадцять дискретних елементів).

Крім того, простежується чітка тенденція до зростання ступеня унікальності набору функцій при переході від пункту до центру і далі до вузлу виду військ. Водночас, не дивлячись на проголошену взаємодоповненність між СВ, ВПС і ВМС, насправді, є лише п'ятнадцять населених пунктів, де існують військові об'єкти двох видів військ. Так само немає спільного розміщення елементів територіальної організації ВПС і ВМС, за виключенням спільної школи для льотчиків на авіабазі Авор. Це свідчить про значну інертність та консервативність територіальної структури ЗС, що формувалася протягом кількох століть. Поєднання військових об'єктів різних видів ЗС спостерігається на рівні поліфункціональних районів: Іль-де-Франс, Прованс (усі види військ) і між СВ та ВПС -- Ельзас-Лотаринзький район. Територіальна організація НЖ і резерву ЗС має найбільший рівень територіальної дисперсності серед усіх військових організацій цієї держави, оскільки спирається на існуючу систему розселення та адміністративно-територіальний поділ метрополії.

Аналіз впливу основних фізико- і суспільно-географічних чинників дозволив виявити різний ступень дії окремих із них на кожний із видів ЗС у Франції. Має місце виразне домінування фізико-географічних чинників на розміщення ВМС, тоді як суспільно-географічні чинники є визначальними при територіальній організації СВ, а ВПС займають проміжне між ними положення за характером дії цих двох груп чинників.

Окрім них на сучасне розміщення різних видів ЗС впливає також специфіка історичного розвитку і вольові рішення вищого політичного і військового керівництва держави.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і вирішення наукової задачі, що виявляється в вивченні територіальної організації ЗС Франції з метою впровадження її позитивного досвіду при вирішенні подібних задач в Україні.

Головні наукові і практичні результати роботи.

1) Аналіз відкритих публікацій з проблем військової географії та військового країнознавства, зокрема в Україні, дозволяє зробити висновок, що ці важливі наукові галузі знаходяться в початковій стадії розвитку як з точки зору формування теоретико-методологічних засад, так і практичних рекомендацій. Дослідження стану та шляху розвитку цих галузевих географічних наук за кордоном, зокрема у Франції, де вони достатньо розвинуті, сприятиме розвитку їх у нашій державі. У цьому контексті основними завданнями військово-країнознавчих досліджень слід розглядати комплексний просторово-компонентний аналіз територіальної організації ЗС; дослідження ступеня використання інтегрального потенціалу країни для потреб оборони та ведення бойових дій; визначення значення різних чинників, що впливають на його використання; а також вивчення центрів, з яких керують ЗС держави та розміщенням відповідних об'єктів по її території.

2) Однією з основних категорій військового країнознавства є територіальна організація ЗС держави. Під нею пропонується розуміти динамічний стан розподілу терито-ріальних форм організації її війська, що об'єднані управлінням у єдину систему оборони. Основними структурними одиницями територіальної організації ЗС держави є військові: пункт, центр, вузол (у т.ч. ядро), кущ і район (компактний і дискретний). У територіальній організації ЗС Франції виявлено десять військових районів, тринадцять кущів, 198 дискретних елементів (пунктів, центрів і вузлів).

3) Проведене дослідження базувалося на застосуванні системно-структурного, історико-генетичного та комплексно-географічного методологічних підходів. Розроблений методичний апарат військово-країнознавчого дослідження територіальної організації ЗС держави комплексувався відповідно до виділених етапів роботи: підготовчого, аналітико-синтетичного та синтетико-прогнозного.

4) Численні фактори, що впливають на територіальну організацію ЗС держави, ми пропонуємо поділити на фізико- і суспільно-географічні чинники. Як показало виконане дослідження перші з них значною мірою зумовлюють територіальну організацію об'єктів ВМС, тоді як другі є визначальними при територіальній організації СВ. У той же час на територіальну організацію ВПС майже однаково впливають обидві групи цих чинників.

5) У результаті проведеного дослідження виявлено наступні закономірності в територіальній організації ЗС Франції:

- в основі територіальної організації системи ЗС Франції покладено поділ території держави на наземні регіони оборони, спільні для СВ, ВПС і Національної жандармерії. Територіальні води країни поділені на два морські регіони ВМС;

- наявна чітка тенденція до зростання ступеня унікальності набору функцій ієрархічних одиниць територіальної організації ЗС при переході від військового пункту до центру і вузлу виду військ;

- установлено значне тяжіння різних військових елементів територіальної організації всіх видів військ навколо Парижу і в Провансі, що дозволило розглядати їх у якості поліфункціональних інтегральних районів ЗС - Іль-де-Франс і Прованс. У районі прикордоння з ФРН виділено Ельзас-Лотаринзький поліфункціональний міжвидовий район ЗС.

6) Досвід докорінного реформування ЗС Франції (1996-2002 рр.) можна вважати успішним і використовувати його під час комплексного реформування ЗС України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ольховой І.О. Воєнно-географічна характеристика зон цивільної та економічної оборони Франції // Економічна та соціальна географія. - 2006. - №56. - С. 207-215.

2. Ольховой І.О. Розвиток теорії і методології воєнної географії в СНД // Фізична географія та геоморфологія. - 2003. - Вип. 45. - С. 255-261.

3. Ольховой І.О. Розвиток теорії і методології воєнної географії у Франції // Фізична географія та геоморфологія. - 2006. - Вип. 50. - С. 158-165.

4. Ольховой І.О. Форми територіальної організації збройних сил держави // Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2006. - Випуск №4. - С. 247-251.

5. Бортник С.Ю., Ольховой І.О. Військово-географічна оцінка промисловості Франції // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Військово-спеціальні науки. - 2005. - №10-11. - С. 41-43.

АНОТАЦІЯ

Ольховой І.О. Територіальна організація Збройних Сил Франції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 20.02.04 - Військова географія. Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Узагальнено і поглиблено теоретико-методичні засади комплексного географічного військово-країнознавчого дослідження територіальної організації ЗС держави, досліджено сучасний стан територіальної організації ЗС Франції, обґрунтовано виділення та визначено форми їх територіального зосередження, виявлено та розкрито вплив географічних чинників на територіальну організацію ЗС Франції, встановлено закономірності територіальної організації ЗС цієї країни. Проведено районування території Франції за особливостями територіальної організації ЗС Франції загалом та за окремими видами військ.

Ключові слова: територіальна організація збройних сил, регіони оборони, види збройних сил, частини та підрозділи.

АННОТАЦИЯ

Ольховой И.А. Территориальная организация Вооруженных Сил Франции. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата географических наук по специальности 20.02.04 - “военная география”. Военный институт Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.

Диссертация посвящена географическому военно-страноведческому научному исследованию территориальной организации вооруженных сил (ВС) государства.

Цель диссертации -- комплексное географическое военно-страноведческое исследование территориальной организации Вооруженных Сил Франции.

Обобщено и углублено теоретико-методические основы комплексного географического военно-страноведческого исследования территориальной организации ВС сил государства, исследовано современное состояние территориальной организации ВС Франции, обосновано выделение и определены формы территориального сосредоточения, выявлено и раскрыто влияние географических факторов на территориальную организацию ВС Франции, установлены закономерности территориальной организации этой страны.

В основе территориальной организации системы ВС Франции положено деление территории государства на наземные регионы обороны общие для сухопутных войск, военно-воздушных сил и национальной жандармерии. Территориальные воды страны разделенны на два военных морских региона.

Проведено районирование территории Франции в соответствие с особенностями территориальной организации видов войск. В результате определено десять районов, тринадцать кустов, 198 дискретных элементов (пунктов, центров и узлов). Анализ их размещения в метрополии показал, что наблюдается значительное сосредоточение военных элементов территориальной организации всех видов войск вокруг Парижа и в Провансе. Это позволило рассматривать их в качестве полифункциональных интегральных районов ВС. В районе границы с ФРГ выделено Эльзас-Лотарингский полифункциональный межвидовой район ВС.

Ключевые слова: территориальная организация вооруженных сил, районы обороны, виды вооруженных сил, части и подразделения.

SUMMARY

Olkhovoy I.O. Territorial Organization of the Armed Forces of France. - Manuscript.

Thesis to obtain the scientific degree of Candidate of Science under the specialty 20.02.04 - “military geography”. The Military Institute of Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2007.

The theoretical-methodical fundamentals of complex military-regional geographic research study of territorial organization of the state armed forces are generalized and extended in the thesis; the modern condition of territorial organization of the armed forces of France has been explored; the disposition of the Armed Forces of France has been grounded and the forms of their territorial concentration have been determined; the thesis has revealed and disclosed the influence of geographical factors on territorial organization of the armed forces of France and has ascertained the regularity of the territorial organization of this country: the division into districts of the territory of France in accordance with peculiarities of the territorial organization of the armed services has been made.

Key words: territorial organization of the armed forces, defended localities, armed services, units and elements

Размещено на Allbest.ru